Svarbus įnašas į baltų kalbotyrą

BALTŲ IR SLAVŲ KALBŲ KALBARYŠIAI LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA РЕЦЕНЗІЇ ВАЖЛИВИЙ ВНЕСОК У БАЛТІЙСЬКЕ МОВОЗНАВСТВО Chr. S. Stang, Порівняльна граматика балтійських мов, Осло—Берген—Тромсе, 1966, 485 с. Ім’я видатного норвезького мовознавця, професора Chr. Stang, увійшло до бібліографії литовського мовознавства майже сорок років тому. Цікаво, що свою першу значну лінгвістичну працю, присвячену литовській мові, цей мовознавець розпочав із дослідження першої литовської книги: у віці 29 років він видав монографію про книгу «Catechismsa prasty szadei», що побачила світ 1547 року, та її укладача М. Мажвідаса¹. Через кілька років Chr. Stang разом із J. Gerullis описав один із говорів литовців Східної Пруссії², а ще пізніше опублікував дослідження про слов’янське й балтійське дієслово³, вивчав білоруську мову, уживану в канцеляріях Великого князівства Литовського, і заглиблювався в проблему найдавніших взаємин балтійських і слов’янських мов. Найбільшою і, безперечно, найвизначнішою працею Chr. Stang є його недавня робота «Порівняльна граматика балтійських мов». Величезне значення цієї праці для балтистики й індоєвропеїстики загалом стає особливо очевидним і зрозумілим, якщо пригадати, що досі єдиною порівняльною граматикою балтійських мов була порівняно невелика книга «Звуки й форми балтійських мов»⁴, видана на основі лекцій латвійського мовознавця J. Endzelīns, прочитаних у Ризькому університеті. Отже, вихід граматики Chr. Stang — важлива подія в мовознавстві як із теоретичного, так і з практичного погляду: для багатьох філологів, які цікавляться балтійськими мовами та їхньою історією, ця граматика стане незамінним підручником. У вступі до «Порівняльної граматики балтійських мов» (с. 1–21) Chr. Stang коротко характеризує балтійські мови й указує на їхні взаємини зі слов’янськими мовами. Дуже докладно висвітлено фонетику балтійських мов — литовської, латиської та давньопрусської (с. 22–174), а з морфології — словозміну (с. 175–482). Питання словотвору й синтаксису в праці спеціально не розглядаються. Пояснюючи історію та розвиток фонетичних і морфологічних явищ балтійських мов, автор зіставляє їх із відповідними фактами інших індоєвропейських мов, особливо слов’янських. У розділі фонетики він нерідко залучає балтійські запозичення у прибалтійсько-фінських мовах. Однак у книзі, зрозуміло, переважно наведено фактичний матеріал балтійських мов 1 Chr. S. Stang, Die Sprache des litauischen Katechismus von Mažvydas, Oslo, 1929. 2 J. Gerullis ir Chr. Stang’as, Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose, Kaunas, 1933. 3 Chr. S. Stang, Das slavische und baltische Verbum, Oslo, 1942. 4 J. Endzelīns, Baltu valodu skaņas un formas, Rīgā, 1948 (литовський переклад: J. Endzel-ynas, Звуки й форми балтійських мов, Vilnius, 1957). 191 матеріалу, зібраного зі старих писемних і різноманітних сучасних джерел. Особливо часто автор спирається на дані литовської мови та праці литовських мовознавців. Йому добре відомі не лише праці А. Баранаускаса, К. Яуняса, К. Буґи, Я. Яблонскіса та інших мовознавців, а й литовське мовознавство останніх років — у своїй праці Chr. Stangas цитує роботи понад двадцяти радянських литовських мовознавців. І в розділах фонетики, і в розділах морфології знаходимо чимало нових тверджень. Щоправда, не з усіма ними можна відразу погодитися, однак багато з них своєю оригінальністю, безперечно, привернуть увагу й інших мовознавців і спонукають їх по-новому поглянути на окремі питання історії балтійських мов. Скажімо, досі немає єдиної думки щодо виникнення литовського š із s після голосних š, ū. Критично оцінивши наявні з цього питання погляди (J. Endzelyno, J. Otrembskio), Chr. Stangas стверджує, що наявність приголосного š у словах maišas, rieš(ut)as, aušra, rišti та s у словах mūšė, lysė, klāusiu є не лише фонетичною, а й діалектно-географічною проблемою (с. 96 і далі). Він також вважає, що в старих литовських писемних пам’ятках (особливо авторів із західної частини Литви: Mažvydo, Vilento, Bretkūno, Daukšos та ін.) часте вживання s(ss) замість š перед приголосними (наприклад: schestas «šeštas», auktas «aukštas», ischreske «išreiškė», penukslas «penukšlas») — це не суто орфографічне явище, а й відображення вимови š, яка в зазначених випадках була різною (с. 99–100). Багатьох дослідників литовської мови цікавило й досі цікавить закінчення -ai давального відмінка однини іменників a(ō)-основи в говірці Дебейкяй східноаукштайтського діалекту (наприклад, vaikai «дитині»). Щодо його походження існують різні думки. Chr. Stangas висуває нову ідею: оскільки в згаданій говірці ненаголошений дифтонг uo переходить в a, то закінчення давального відмінка однини -ai він вважає таким, що виникло зі старого литовсько-латиського трифтонгічного закінчення цього відмінка *-uoi (с. 70). Однак закінчення -ai, перший компонент якого насправді дещо редукований (= α), за фонетичними законами говірки могло походити й від -ui, пор. називний відмінок множини цієї говірки vīrai «чоловіки» та давальний відмінок однини vīrai «чоловікові», місцевий відмінок однини turgāi < turgūj(e)5. Chr. Stangas також не погоджується з поширеною думкою, що форми місцевого відмінка множини литовської мови на -uose утворені від форм знахідного відмінка множини та постпозиції *en. Ця думка, мовляв, хибна, бо форми на -uosu існували вже раніше. За твердженням автора граматики, саме від цих форм, за аналогією з місцевим відмінком однини, і виник місцевий відмінок множини на -uose. Елемент uo в давніших формах місцевого відмінка множини на -uosu запозичено з форм ілативного відмінка множини на -uosna (с. 186–187). Щодо автентичності, інтерпретації та локалізації окремих даних литовської мови, наведених у праці, можна висловити й деякі критичні зауваження. Так, поряд із закінченням родового відмінка однини u-основи -aus (sūnaūs) зазначено (с. 214) і закінчення -ūs (sūnūs), яке трапляється в описі говірки Буівідзе, виданому французьким мовознавцем R. Gotjo⁶. Однак діалектологічні дослідження останніх років не підтвердили закінчення -ūs ані в Буівідзе, ані в інших литовських говірках. Найімовірніше, R. Gotjo також неточно записав його замість закінчення -aus, яке в говірці Буівідзе вимовляється нечітко⁷. 5 Žr. Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966, p. 95–96. 6 R. Gauthiot, Le parler de Buividze, Paris, 1903, § 44. 7 Див. Z. Zinkevičius, op. cit., с. 92. 192 Спираючись на карту литовських говірок, укладену А. Салісом8, автор граматики не зовсім точно вказує поширення деяких діалектних явищ. Так, серед інших населених пунктів, де замість наголошених голосних a, e у ненаголошеному закінченні вимовляються o (ɔ), ė(ę), названо також Алунту, Гедрайчяй (с. 25). Насправді в цих місцевостях згадані a, e зберігаються без змін. Незмінними залишаються й висхідні дифтонги am, an, em, en в околицях Сміглі (у граматиці зазначено, що тут вони переходять у ąm, ęm, с. 85—86). До форми давального відмінка однини žmuōgun (друкарська помилка замість žmuōgun), процитованої з праць К. Буги, зазначено Кведарну (с. 85). Насправді К. Буга вказує, що давальному відмінку однини варніцьких жемайтів žmuōgun відповідає форма Кведарни žmuōgū, а також форма Алседжяй, Ретава, Салантаса žmuōgō9. Оскільки в праці після знака тильди (~) зазвичай подано діалектну форму, транспоновану до літературної мови, то жемайтські форми давального відмінка однини gālōu 140, lōngōu 169, ārk·l’ōu, vā·kōu 170 у такому разі слід було б транспонувати не як gālui, lāngui, ārkliui, vaikui, а як gāluo, lānguo, ārkluo, vaikou. В окремих випадках у праці без вагомої причини чи відповідної примітки наведено не форми литовської літературної мови, а діалектні форми, наприклад: opšrýs 9 (= opšrūs); gimti 7 (= gimti), gulbė 8 (= gulbė), ińkstas 109, 112 (= inkstas), laiškas 8, 63 (= laiškas), mušė 97 (= mušė). Читача іноді може дещо бентежити й неоднакова транскрипція прикладів, узятих із різних діалектологічних праць (приклади зазвичай подано в транскрипції джерела). Трапляються й очевидні друкарські помилки, про які можна було б і не згадувати. Однак деякі з них можуть ввести в оману тих, хто недостатньо добре знає окремі балтійські мови, тому наведемо найважливіші: ąžuole 298 (= ąžuolė), dievūtis 3 (= dievulis), gálva 141 (= gálva), kraštėlin 192 (= kraštėlin), kriáušė 204 (= kriáušė), meslti 61 (= melsti), plūoštas 110, 360 (= plūoštas), sājka 169 (= šājka), švenčiausis 193 (= švenčiausis), žvėris 91 (= žvėris). Виправлення потребують і форми деяких власних назв, зокрема назв місцевостей: Alantų 25 (= Alanta), Anykščiai 181 (= Anykščiai), Dieveniškis 478, Dieveniškis 479 (= Dieveniškės), Dubiniai 104 (= Dubingiai), Gervėčiai 70 (= Gervėčiai), Mosėdis 207 (= Mosėdis), Musininkai 86 (= Musninkai), Oniškis 99 (= Onuškis), Pagirai 86 (= Pagiriai), Pagramančių 160 (= Pagramančio), Panevėžys 85, 86, 125 (= Panevėžys), Pašilė 227 (= Pašilė), Svedasai 207, 302 (= Svėdasai), Švėkšna 471 (= Švėkšna), Švenčionėliai 188 (= Švenčionėliai), Švenčionys 433 (= Švenčionys), Širvintai 4, Širvintas 170 (= Širvintos), Veiviržėnai 194 (= Veiviržėnai), Vendžiogala 170 (= Vandžiogala); особові імена: Algimant 4 (= Algimantas), Daukža 231 (= Daukša), Grynaveckis 139 (= Grinaveckis), Mikol auskaitė 168, 169, 478 (= Mikalauskaitė), Otrebski 207, 212 (= Otrębski), Шобтнивль 5 (= Товтивиль). Крім того, литовським відповідником руської форми XIV ст. Минигаило має бути Minigaila, а не Minigailas 6, пор. Švirigaila (Швиртигаило) 5. Так само точнішим литовським відповідником прусського особового імені Minnegayle є Min(i)gaila, а не Mangaila 4. Невелика кількість дрібних неточностей, що з різних причин потрапили до граматики й залишилися в ній, жодною мірою не применшує наукового значення цієї надзвичайно ретельно й методично виконаної багаторічної дослідницької праці автора. 8 Archívum Philologicum, 4, Kaunas, 1933. 9 Žr. K. Būga, Rinktiniai raštai, III, Vilnius, 1961, p. 376. 13. Baltų ir slavų kalbų ryšiai 193 У передмові до граматики скромними словами зачинателя литовської писемності М. Мажвідаса звертаються до читача: «mana darba usz gier prymkiet». Немає сумніву, що це прагнення видатного норвезького вченого-балтиста здійсниться з надлишком. На кожній сторінці книжки читач із великою вдячністю авторові відчуває, що «Порівняльна граматика балтійських мов» — це вагомий і фундаментальний внесок у сучасну балтистику та індоєвропеїстику. K. Morkūnas НОВА ГРАМАТИКА ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ A. Senn, Handbuch der litauischen Sprache, Bd. I: Grammatik, Heidelberg, 1966. Тривалий час цілі покоління іноземних мовознавців вивчали литовську мову за підручником, підготовленим А. Лескіним, що складався з хрестоматії, короткої граматики та словника. Від часу його виходу (1919 р.) минуло вже майже п’ятдесят років. За цей час значно змінилася не лише орфографія литовської мови, а й уживання деяких форм, незрівнянно зросла художня та наукова література, а багато питань фонетики, морфології та синтаксису було ґрунтовно досліджено. Підготовка нового, вичерпного підручника литовської мови стала необхідною. За цю роботу взявся мовознавець швейцарського походження А. Зенас (Senn). 1957 р. він видав другу частину «Підручника литовської мови», що містить дібрані з творів різних литовських письменників і наголошені тексти з коментарями та литовсько-німецько-англійський словник1. 1966 р. вийшла й перша, найважливіша частина цього підручника — граматика литовської мови. Це величезна праця обсягом 495 сторінок, у якій докладно описано фонетику й морфологію сучасної литовської мови, а також уживання багатьох граматичних форм. Автор цієї граматики, професор Пенсильванського університету А. Зенас, добре відомий литовським мовознавцям завдяки своїм працям. Він є одним із укладачів п’ятитомного «Словника литовської писемної мови»2, який нещодавно завершили видавати в Гайдельберзі, і водночас єдиним, хто працює над цим словником від самого початку його видання. Він давно цікавиться литовською мовою, жив у Литві, викладав фонетику та інші мовознавчі дисципліни в Каунаському університеті. 1929 р. він написав «Короткий підручник литовської мови»3, призначений для іноземців, які хочуть трохи вивчити литовську мову. А. Зенас і надалі підтримував зв’язки з литуаністикою. Він написав багато статей та інших праць з питань литуаністики, балтистики й порівняльного мовознавства загалом, а останнім часом активно долучається до розв’язання проблеми найдавніших зв’язків між балтами, слов’янами та германцями. Його нова праця ніби підсумовує результати багаторічних литуаністичних студій. Граматика складається з десяти частин. Уже перша — вступна — частина є обширною й змістовною: у ній, після короткого огляду історії литовського народу, розглядаються місце литовської мови серед балтійських мов і її зв’язки з іншими спорідненими мовами. Тут автор стисло викладає свою концепцію щодо питання найдавніших зв’язків балтійських, слов’янських і германських мов. На його думку, ще наприкінці доби індоєвропейської спільності, коли предки балтів, слов’ян і германців тісно спілкувалися між собою, виникли 1 A. Senn, Handbuch der litauischen Sprache, II, Heidelberg, 1957. 2 M. Niedermann, A. Senn, F. Brender, A. Salys, Wörterbuch der litauischen Schriftsprache, Litauisch-Deutsch, I–V, Heidelberg, 1934–1967. 3 A. Senn, Kleine litauische Sprachlehre, Heidelberg, 1929. 194