Galininkas su dalyviu XVI–XVII a. lietuvių kalbos paminkluose (paplitimas ir santykis su originalų konstrukcijomis)

LIETUVIŲ KALBOS GRAMATIKOS TYRINĖJIMAI LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA ЗНАХІДНИЙ ВІДМІНОК ІЗ ДІЄПРИКМЕТНИКОМ У ПАМ’ЯТКАХ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ XVI—XVII ст. (Поширення та співвідношення з конструкціями оригіналів) V. AMBRAZAS Традиційним терміном «знахідний відмінок із дієприкметником» (accusativus cum participio) зазвичай позначають конструкції, які після дієслів, що означають відчуття, почуття, сприйняття, знання, мовлення тощо, утворюються знахідним відмінком іменників або займенників із узгодженим дієприкметником, наприклад: я бачив дитину, що бігла, чую тебе, що повернувся. Такі конструкції засвідчені в багатьох індоєвропейських мовах, але з часом майже всюди зазнали змін або зникли. У сучасній литовській мові сфера їх уживання також звузилася, а знахідний відмінок дієприкметника в багатьох випадках замінив дієприслівник1. Однак у старих писемних пам’ятках знахідний відмінок із дієприкметником уживається дуже інтенсивно. Ба більше: численність і різноманітність цих конструкцій можна вважати однією з найвиразніших синтаксичних особливостей нашої давньої літератури. У старих писемних пам’ятках знахідний відмінок із дієприкметником часто трапляється за таких обставин, за яких його майже не зустріти ні в сучасній літературній мові, ні в діалектах. Ось кілька прикладів. Я знав, що моя жива дружина врятована. BrP II 40. Дай нам, щоб ми вірили в Дитя Боже у святій Тайні. RG 576. Гадаєш, пані, що ця шляхетна жінка, звільнившись від того господаря, не була зв'язана, а лише приспала його своєю лукавістю. SE 75. Цареві Єгипту було сказано: люди втекли. BrB II Moz 14,5. Вони доволі вірять у це живе життя. DP 58431. Я... приймаю тебе, що шукаєш розпусти MT 121a. Бо вже відомо, що ці селяни зібрані з поля. BrP 395. Старі писемні пам’ятки є головним, а в багатьох випадках єдиним джерелом, з якого ми можемо почерпнути знання про будову й уживання цих конструкцій у далекому минулому. Тому їхні дані слід ретельно перевірити й дослідити. Мета цієї статті — оглянути поширення знахідного відмінка з дієприкметником у пам’ятках литовської мови XVI—XVII ст. і спробувати визначити співвідношення конструкцій, які в них трапляються, з живою мовою того часу. Із конструкцій знахідного відмінка з дієприкметниками тут розглядатимуться лише ті, у яких дієприкметник виконує атрибутивно-предикативну функцію; багато таких конструкцій можуть виступати відповідниками підрядних речень, пор.: бачу сусіда хворим і бачу, що сусід хворіє. Термін «знахідний відмінок із дієприкметником» не застосовується до висловів, у яких дієприкметник 1 Докладніше про конструкції знахідного відмінка з дієприслівником див. авт., „Baltistica“, IV (2), 1968, p. 192 tt. Про знахідний відмінок із дієприкметником див. E. Tangl, Der Accusativus und Nominativus cum Participio im Altlitauischen, Weimar, 1928. 41 Знахідний відмінок є безпосереднім означенням іменника, напр.: я зустрів сусіда, який тяжко хворів; таких конструкцій намагалися уникати й під час подання статистичних даних. Однак через варіативність пунктуації в давніх писемних пам’ятках та з інших причин це розмежування часом буває складним, і суб’єктивності тут нелегко уникнути. Загалом намагалися залишати осторонь лише ті приклади, у яких знахідний відмінок дієприкметника безсумнівно виступав звичайним означенням. Для визначення частотності вживання конструкції знахідного відмінка з дієприкметником береться кількість конструкцій в одному авторському аркуші, що дорівнює приблизно 40 000 друкованих знаків. Ця кількість вважається показником частотності розглядуваних конструкцій. Знахідний відмінок із дієприкметником у різних писемних пам’ятках XVI–XVII ст. поширений дуже нерівномірно. В. Фалькенхан зазначав, що ця конструкція особливо улюблена Й. Бреткуна, а інші автори вживають її рідше2. Оскільки писемні твори Й. Бреткуна становлять більшу частину всіх пам’яток литовської мови XVI ст., а найбільший із них — рукопис перекладу Біблії — досі майже не досліджений, варто насамперед звернути на них увагу. У Біблії Й. Бреткуна знаходимо 1191 конструкцію знахідного відмінка з дієприкметником. У середньому на один авторський аркуш тут припадає близько 12 конструкцій, але в різних частинах перекладу вони розподілені дуже нерівномірно. Серед частин Нового Заповіту найвищий показник частотності мають Апокаліпсис (32,5) і Євангеліє від Івана (20,5); далі йдуть Євангелія від Марка (18,9) та Луки (17,1). Серед частин Старого Заповіту знахідний відмінок із дієприкметником найчастіше вживається у пророцтві Баруха (40), книгах Маккавеїв (32,5) та Юдити (24); далі йдуть книги Даниїла (22,5), Єзекіїля й Естер (20), Самуїла (18,8) та Мудрості (18,1). З іншого боку, у деяких частинах перекладу ці конструкції дуже рідкісні. Найрідше вони трапляються у книзі Приповістей Старого Заповіту (0,5), Псалтирі (1,6) та Хроніках (5); майже вдвічі нижчий за середній показник частотності — у книгах Ісаї (6,7) та Сираха (6,9), а серед частин Нового Заповіту — у посланнях Павла (6,5). Знаючи послідовність перекладу окремих частин Біблії, можна встановити, як змінювалася частотність знахідного відмінка з дієприкметником протягом більш ніж десятирічного перекладу Біблії. Цю зміну показує таблиця 1, з якої видно, що показники частотності розглядуваних конструкцій від самого початку перекладу дуже коливаються: у частинах, перекладених у 1579–1580 рр., — від 6,5 до 32,5; у 1585 р. — від 0,5 до 15; у 1586 р. — від 4,1 до 24; у 1589 р. — від 5 до 32,5, а в останньому, 1590 р., знову зростають від 7,1 до 40. Отже, знахідний відмінок із дієприкметником характерний не лише для раннього3, а й для пізнішого періоду творчості Бреткуна. Статистика не засвідчує послідовного зменшення чи збільшення їхньої кількості. Якщо порівняти їхнє вживання в перекладеному в 1579–1580 рр. Новому Заповіті та в частині Старого Заповіту приблизно такого самого обсягу — від книги Ісуса Навина до книг Ездри й Неємії (перекладеної 1589 р.), то побачимо, що різниця в кількості й частотності конструкцій невелика (НЗ — 284 і 13,3, а Іс-Неєм — 238 і 11,3). Завершуючи переклад Біблії, Й. Бреткун часом уживав ці конструкції навіть інтенсивніше, ніж у перші роки роботи. 2 Див. V. Falkenhanhahn, Der Übersetzer der litauischen Bibel Johannes Bretke und seine Helfer, Königsberg und Berlin, 1941, p. 186. 3 Пор. V. Falkenhanhahn, там само. 42 Таблиця 1 Частотність знахідного відмінка з дієприкметником у Біблії Бреткуна Рік перекладу | Скорочена назва книги | Показник частотності | Рік перекладу | Скорочена назва книги | Показник частотності | Рік перекладу | Скорочена назва книги | Показник частотності 1579 | Лк | 17,1 | 1586 | Апокр | 11 | 1589 | Гг | 10 | Лашк | 6,5 | | Юдит | 24 | | Мак | 32,5 1580 | Апок | 32,5 | | Прип | 4,1 | | Йов | 16 | Діян | 14 | | Мудр | 18,1 | | Іс | 6,7 | Ів | 20,5 | 1589 | Іс Нав | 9 | | Єр | 7,2 | Мк | 18,9 | | Суд | 9 | 1590 | Єзек | 20 | Мт | 10,7 | | Рут | 15 | | Дан | 22,5 | НЗ | 13,2 | | Сам | 18,8 | | Бар | 40 | Пс | 1,6 | | Цар | 12,2 | | Малі пророки | 7,1 1585 | Сир | 6,9 | | Хрон | 5 | | Мойс* | 10,1 | Тов | 15 | | Езд-Неєм | 8,5 | | СЗ | 11,4 | Прип | 0,5 | | Ест | 20 | | Усього | 12 * Сюди включено також дані книги Буття (І Мойс), перекладеної 1588 року. Інтенсивність уживання знахідного відмінка з дієприкметником у певних випадках можна пов’язати зі стилем перекладеного тексту. Неважко помітити, що розглядувані конструкції частіше трапляються в місцях, де переважає епічна оповідь, і рідше — у дидактичних та поетичних частинах. Винятком можна вважати високу частотність цих конструкцій в Апокаліпсисі, книгах Єзекіїля, Даниїла й Баруха, проте вона пояснюється тим, що тут багаторазово повторюються дуже подібні стереотипні конструкції. Наприклад, конструкція І очистите мене, Господа (Господом) святого з невеликими варіаціями (різні часи й способи, іноді інший порядок слів) у пророцтві Єзекіїля повторюється 51 раз. Отже, за розподілом у різних частинах перекладу відповідно до стилю тексту знахідний відмінок із дієприкметником приблизно відповідає аблативному давальному (пор. LKK V 50). Те, що поширеність знахідного відмінка з дієприкметником значною мірою залежить від стилю тексту, підтверджує і збірник гімнів Й. Бреткуна, у якому ця конструкція порівняно рідкісна. Звісно, значну частину гімнів тут передруковано зі збірника гімнів Мажвідаса, однак і в гімнах, перекладених самим Бреткуном, знахідний відмінок із дієприкметником трапляється набагато рідше, ніж у прозових творах. Щоб ясніше зрозуміти співвідношення конструкцій, виявлених у писемних творах Й. Бреткуна, з тогочасною живою мовою, насамперед потрібно встановити, наскільки на їхнє вживання могли вплинути оригінали, якими користувався перекладач. Щоб з’ясувати вплив оригіналів, Біблію Бреткуна зіставили з виданням Біблії Лютера 1549 року⁴, що з’явилося приблизно на десятиліття пізніше, ніж видання 1537 і 1540 років, якими користувався сам перекладач (вони були для нас недоступні), а також із Вульгатою, ⁴ Біблія: тобто все Святе Письмо німецькою мовою, наново впорядковане доктором Мартіном Лютером. Віттенберг. Надруковано Гансом Люффтом. 1549. 43 текст якої Старого Завіту подано за виданням 1539 року5, а Нового — за Е. Нестле6. Оскільки техніку перекладу Бреткуна Біблії та його ставлення до оригіналів досі не досліджено, насамперед потрібно порушити кілька загальніших питань. Як відомо, Й. Бреткунас почав перекладати Біблію з латинської мови і, судячи із запису в рукописі7, за місяць 1579 року переклав усе Євангеліє від Луки. Порівняння текстів ясно показує, що цю частину справді перекладено з Вульгати. Про це від самого початку свідчить багато місць, де текст Бреткуна дослівно відповідає Вульгаті й відрізняється від версії Лютера (наприклад, пор. 1, 2, 4, 6, 14, 17, 18, 19, 23, 37, 43, 44, 46, 48, 54, 62, 63, 2, 8, 9 тощо). Однак із деяких місць можна зробити висновок, що під час перекладу Бреткунас мав під рукою також текст Лютера й користувався ним. Трапляються речення, значно ближчі до версії Лютера, ніж до Вульгати, і, мабуть, не могли бути перекладені безпосередньо з останньої; пор.: Ne prabikite daugesnia neį padarita ira (угорі: prisakita ira dūti). 3,13 — Nihil amplius, quam quod constitutum est vobis, faciatis. – Foddert nicht mehr / denn gesetzet ist. Тут же на використання тексту Лютера вказує лексика: (Gwaltu) (угорі: Niewalios) ne wienam ne darikite, (pikta) nei ne tiesas. 3,14 — Neminem concutiatis, neque calumniam faciatis. – Thut niemand gewalt noch vnrecht. Імовірно, підказаний німецьким текстом переклад ecce як weisdek (1,31 та ін.) або dabakes (1,36), пор. нім. sihe. Matyt, Бреткунас, очевидно, звертався й до німецького тексту тоді, коли речення було важко перекласти безпосередньо з латини через фразеологізми, незвичну для литовської мови конструкцію чи з подібних причин; у цьому зв’язку пор. також: Weisdek, nescheze busi 1,31 — ecce concipies in utero – sihe du wirst schwanger werden. Крім того, за Біблією Лютера Бреткунас поділив перекладений текст на абзаци. Однак головним джерелом, з якого Євангеліє від Луки перекладалося цілими сторінками, безперечно, була Вульгата. Восени того самого року, почавши перекладати послання Павла, Бреткунас спершу також спробував спиратися на Вульгату, але переклав із неї лише перші абзаци (Рим 1,1–3), після чого змінив основу перекладу. На тій самій сторінці, після невеликого проміжку, з позначкою Vel sic: повторено той самий текст, уже перекладений із Біблії Лютера; з неї перекладено й наступні сторінки послань, а також інші частини Нового Завіту. Під час перекладу інших частин Нового Завіту Вульгата була для Бреткуна лише допоміжним джерелом. Тут усюди виразно відчувається дух і буква німецького оригіналу. Лише зрідка перекладач відходить від версії Лютера й формулює речення за Вульгатою, наприклад: Pravakas savo tiewischkeie garbes ne tur Jon 4,44 – ein Prophet daheim nichts gilt – propheta in sua patria honorem non habet; Wieschpatie, lei miekt, bus sweiks Jon 11,13 – Herr, schläft er / so wirds besser mit im – Domine, si dormit, salvus erit; пор. також «Кана Галілейська» Ів 4,46 — Cana in Galilea – Cana Galilaeae. Текст Вульгати, очевидно, допоміг Бреткуну перекласти такі речення з фразеологізмами, як: Nesa bus, kaip (угорі: iog) Herodas tha Berneli ieschkos ant nuszavinimo Мт 2,14 — Denn es ist furhanden / das Herodes das Kindlin sueche / dasselb vmb zu bringen – Futurum est enim ut Herodes quaerat puerum ad perdendum eum, або: Nesa tu nebehuwa Мт 2,18 — Denn es war aus mit jnen – quia non sunt; Bei Iesus prawirka Ів 11,35 — Vnd Jhesu gingen die augen uber – Et lacrymatus est Iesus. Однак окремі речення, перекладені не безпосередньо з Лютера, — лише невеликі острівці в суцільному потоці абзаців, німецька основа перекладу яких не викликає сумнівів. Подібно з німецької мови, лише з епізодичним використанням латинських, грецьких і єврейських текстів, перекладено й Старий Завіт8. У пізній латині, з якої Й. Бреткунас переклав Євангеліє від Луки, конструкція знахідного відмінка з дієприкметником (accusativus cum participio) вживається досить часто. Тож насамперед потрібно звернути увагу на співвідношення конструкцій знахідного відмінка з дієприкметником, ужитих перекладачем, 5 Biblia sacra Vvlgatae editionis Sixti Qvinti pont. max. ivssv recognita atqve edita Romae… MDXCIII. 6 Novum Testamentum Graece et Latine, Utrumque textum cum apparatu critico ex editionibus et libris manu scriptis collecto imprimendum curavit Eberhard Nestle, Stuttgart, 1921. 7 Po Luko ev. vertimo: Isch latinischko perguldita… Incepi vertere 6. die Martij Et absolui 30. Martij. 8 Žr. A. Bezzenberger, Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache, Göttingen, 1877, p. XVII; aut., LKK V, 1962, p. 37. 44 з відповідними місцями латинського тексту. Які вислови Вульгати Й. Бреткунас переклав конструкцією знахідного відмінка з дієприкметником, показує таблиця 2. Таблиця 2 Співвідношення перекладу Євангелія від Луки з Вульгатою Вульг. | Знахідний відмінок із дієприкметником: після дієслів бачити, чути тощо | після знаходити | після інших дієслів | Загальна кількість Accusativus cum participio | 11 | 15 | – | 26 « „ cum infinitivo | 4 | – | 13 | 17 « „ cum adjectivo | – | – | 1 | 1 Підрядні речення з quod | – | – | 3 | 3 « „ з quia, quoniam тощо | – | – | 2 | 2 Усього | 15 | 15 | 19 | 49 З таблиці видно, що лат. accusativus cum participio становить більше половини всіх литовських відповідників конструкції знахідного відмінка з дієприкметником. Однак у всіх таких випадках конструкція знахідного відмінка з дієприкметником уживається після дієслів бачити, чути, знаходити тощо, які керують знахідним відмінком. У таких конструкціях прямі зв’язки керування між дієсловом і іменником (займенником) у знахідному відмінку не порушені, і знахідний відмінок можна вважати додатком дієслова, наприклад: Коли бачите хмару, що здіймається з заходу, відразу кажете 12,54 – Cum videritis nubem orientem ab occasu, statim dicitis. Почувши, як натовп іде попереду, запитав 18,36 – Et cum audiret turbam praeferentem, interrogabat. Увійшовши, знайдете прив’язаного осля 19,30 – introëuntes invenietis pullum asinae alligatum. Конструкції, які стоять після дієслів говорити, знати та інших і пов’язані з ними лише фразовим керуванням (як і пояснювальні підрядні речення), не передають латинського accusativus cum participio. Ними Бреткунас найчастіше перекладав accusativus cum infinitivo або підрядні речення, наприклад: А ви за кого мене вважаєте? 9,20 – Vos autem quem me esse dicitis? Бо відчуваю, що сила вийшла з мене 8,46 – nam ego novi virtutem de me exisse. І вони зрозуміли, що він побачив видіння (виділено) у храмі 1,22 – et cognoverunt quod visionem vidisset in templo. Але щоб ви знали: Син Людський має владу на землі 5,24 – Ut autem sciatis quia Filius hominis habet potestatem in terra. Для таких самостійних конструкцій знахідного відмінка з дієприкметником у перекладі Бреткунаса в латинському оригіналі зовсім не було зразка, тож він не міг зазнати безпосереднього впливу їхнього вживання. Загалом у латинській мові accusativus cum participio не властивий для таких випадків; замість нього тут найчастіше вживається accusativus cum infinitivo. Натомість саме таких самостійних конструкцій знахідного відмінка з дієприкметником 45 Багатство й різноманітність є виразною особливістю мови Бректуна та багатьох інших наших давніх авторів. Наскільки латинський оригінал міг вплинути на вживання знахідного відмінка з дієприкметником у перекладених з латини місцях, нескладно перевірити й методом зіставлення відмінностей. Для цього порівняємо дані таблиці 2 з даними, отриманими внаслідок зіставлення з Вульгатою конструкцій, ужитих в інших частинах Нового Завіту, перекладених з німецької мови. Таблиця 3 Співвідношення інших частин перекладу Нового Завіту з Вульгатою Вульгата | Знахідний відмінок із дієприкметником: після бачити, чути тощо | після знаходити, залишати | після інших дієслів | Загальна кількість Accusativus cum participio | 97 | 20 | 2 | 119 „ | „ | infinitivo | 9 | — | 22 | 31 „ | „ | adjectivo | 1 | 1 | 2 | 4 Підрядні речення з quod | 3 | — | 11 | 14 „ | „ | з quia, quoniam та ін. | 7 | — | 38 | 45 Інші конструкції | 12 | 1 | 8 | 21 Усього | 129 | 22 | 83 | 234 Зіставлення чітко показує, що в обох випадках співвідношення литовських конструкцій з латинським accusativus cum participio майже однакове. У перекладі Євангелія від Луки acc. c. part. становить близько 53% усіх відповідників знахідного відмінка з дієприкметником, а в решті частин — 50,9%. Подібним є і їхній розподіл за типами конструкцій: латинському acc. c. part. зазвичай відповідають конструкції, у яких знахідний відмінок стоїть після дієслів бачити, чути, знаходити тощо і може вважатися їхнім додатком, а лише у виняткових випадках — самостійні конструкції знахідного відмінка з дієприкметником після інших дієслів. Це ще раз підтверджує, що латинський accusativus cum participio не мав помітного впливу на вживання литовських конструкцій знахідного відмінка з дієприкметником у Євангелії від Луки. Дещо інакшим в обох випадках є співвідношення литовських конструкцій із accusativus cum infinitivo та підрядними реченнями. У Євангелії від Луки acc. c. inf. становить 34,6% відповідників литовських конструкцій, а в інших частинах перекладу Нового Завіту — лише 13,2%; натомість підрядні речення з quod, quia, quoniam та іншими сполучниками там більш ніж удвічі частіші (10,2% у Євангелії від Луки і 25% в інших частинах). За своєю будовою латинські конструкції accusativus cum infinitivo були ближчими до литовського знахідного відмінка з дієприкметником, ніж підрядні речення, тож вони могли опосередковано стимулювати вживання знахідного відмінка з дієприкметником у частинах тексту, перекладених з латини. Безперечно, цей стимулювальний вплив acc. c. inf. міг бути лише дуже незначним. Адже у перекладеному з латини Євангелії від Луки показник частотності знахідного відмінка з дієприкметником нижчий, ніж у Євангеліях від Івана чи Марка, перекладених з німецької (20,5: 18,9), не кажучи вже про Апокаліпсис або такі частини Старого Завіту, 46 як книги Маккавеїв. Немає жодних підстав говорити про якийсь вплив acc. c. inf. на саму будову чи вживання литовських конструкцій. Щоб визначити, які конструкції німецької мови Й. Бректунас перекладав знахідним відмінком із дієприкметником, було зіставлено з німецьким оригіналом книги Старого Завіту з Біблії Бректуна від Ісуса Навина до Неемії включно, перекладені послідовно 1589 року й за обсягом відповідні Новому Завіту (приблизно 13 авт. л.). Дані зіставлення наведено в таблиці 4. Таблиця 4 Співвідношення перекладу книг Ісуса Навина — Неемії з Біблією Лютера Біблія Лютера | Знахідний відмінок із дієприкметником | після бачити, чути тощо | після знаходити, залишати тощо | після інших дієслів | Загальна кількість | Accusativus cum participio | 3 | 2 | – | 5 | „„ infinitivo | 26 | 5 | – | 31 | Підрядні речення з daß | 66 | 1 | 112 | 179 | Інші підрядні речення | 3 | 3 | 5 | 11 | Безсполучникові речення | – | – | 9 | 9 | Інші конструкції | 1 | – | 2 | 3 | 99 | 11 | 128 | 238 За винятком кількох конструкцій знахідного відмінка з part. perf. pass. (наприклад: побачив труп, покинутий на дорозі I Цар 13,25 — sahen sie den Leichnam in den Weg geworffen), у німецькому тексті не було висловів, які за своєю структурою відповідали б литовському знахідному відмінку з дієприкметником. Найближчою до нього була конструкція accusativus cum infinitivo. Однак знахідний відмінок із дієприкметником відповідає їй рідко і лише після дієслів бачити, чути, знаходити тощо, з якими його можна пов’язати відношеннями керування, наприклад: Esch regiu Deiwius uszkapanczius isch szemes I Sam 28,14 – Ich sehe Goetter erauff steigen aus der erden. Kaip kada girdetumbei wiena balsą garbinantį ir dėkawojentį II Kron 5,13 – als hoeret man eine stimme zu loben vnd zu dancken. Rada anis Dagoną ant weido gulintį ant szemes I Sam 5,3 – funden sie Dagon auff seinem andlitz liegen auff der erden. Отже, співвідношення литовських конструкцій із латинським і німецьким accusativus cum infinitivo різне: латинському acc. c. inf. найчастіше відповідають цілком самостійні конструкції знахідного відмінка з дієприкметником, а німецькому — ті, у яких знахідний відмінок іще може виступати додатком при дієсловах (такими конструкціями в Євангелії від Луки часто перекладено лат. acc. c. part.). Це пояснюється різним уживанням acc. c. inf. у зазначених мовах: у латинській мові ця конструкція значно самостійніша, а в німецькій — тісно пов’язана з дієсловами певного лексичного значення, що керують знахідним відмінком. Як бачимо, J. Bretkūnas відчував цю різницю і, перекладаючи в обох випадках, добирав різні мовні засоби. З огляду на перекладацьку техніку того часу це свідчить про дуже тонке мовне чуття перекладача. 47 Самостійними конструкціями знахідного відмінка з дієприкметником, у яких між дієсловом і знахідним відмінком уже не можна вбачати відношень керування, J. Bretkūnas найчастіше перекладав підрядні речення німецької мови, особливо з сполучником daß. Ghis sawa akis pakiele, ir suprata, Wirą prisch sawe stowinti. Joz 5,13 – vnd ward gewar das ein Man gegen jm stund. Tadda regeia wissas szmones, ghi Maischa apaczoie ant Kuno turint! II Kar 6,30 – Da sahe alles volck/das er einen Sack vnten am leibe anhatte. Bei Wiriausieghi neszinnoia, mane kur vejusi nei ką weikent! Neh 2,16 – Vnd die Obersten wussten nicht/wo ich hin gieng/oder was ich machte. Деяким конструкціям знахідного відмінка з дієприкметником в оригіналі відповідають також безсполучникові речення після дієслова зі значенням пояснення, наприклад: Nesa anis tars, mus nog ju beganczius, kaip pirm Joz 8,6 – Denn sie werden gedencken/wir fliehen fur jnen/wie vor hin. Idant szinnotumbit Mane sant! PONV I Kar 20,28 – Das jr wisset/Ich sey der HERR. Іноді Bretkūnas, значно відходячи від букви оригіналу, перекладав знахідним відмінком із дієприкметником і інші німецькі конструкції, наприклад: Iei r egesi Syrus mane apgalinczius, tadda tu man paschok I Kron 20,12 – Wenn mir die Syren zu starck werden/so kom mir zu huelff (Si vicerit me Syrus…). Er nori schechūli deschimti trapu (на полях schinkšnių) toliaus aisenti (виправлено на iog scheschūlis.... eitu) або deschimti trapu (на полях pakopų) назад? II Kar 20,9, – Sol der schatten zehen stuffen forder gehen/oder zehen stuffen zuruecke gehen? (vis ut ascendat umbra…). Ach welcziau Pona sawa essanti pas pranascha Samariaie II Kar 5,3 – Ach/das mein Herr were bey dem Prophete zu Samaria (Utinam fuisset dominus…). Ці вислови, як і згадані вище підрядні та безсполучникові речення, Bretkūnas міг правильно перекласти й точніше дотримуючись оригіналу, не відходячи від нього. Адже поряд зі знахідним відмінком із дієприкметником у тогочасній литовській мові широко вживалися підрядні речення зі сполучником jog, безсполучникові речення та інші конструкції, що відповідали німецьким висловам і яких багато й у власному перекладі Bretkūnas. Обрати саме їх спонукав оригінал — сакральний текст, який за тогочасними принципами належало перекладати якомога точніше, «verbum verbo». Німецький оригінал не лише не заохочував уживати знахідний відмінок із дієприкметником, а, навпаки, суттєво обмежував його вживання. І все ж Bretkūnas, долаючи вплив оригіналу, часто перекладав за допомогою знахідного відмінка з дієприкметником різноманітні, цілком відмінні синтаксичні засоби. Це можна пояснити лише тим, що ця конструкція дуже міцно закріпилася в мовленні самого перекладача. Galininko su dalyviu produktyvumas dar labiau išryškėja Bretkūno Postilėje (1589), kurios viename aut. lanke vidutiniškai randame 37,8, o abiejuose tomuose — 719 konstrukcijų. Savo struktūros ypatybėmis ir vartosena jos maždaug atitinka Biblijos vertime randamas konstrukcijas. Tačiau jų vidutinis dažnumo rodiklis čia daugiau nei dvigubai didesnis, kaip Biblijoje, ir pranoksta rodiklius net tokių jos dalių, kuriose galininkas su dalyviu itin gausiai vartojamas (pvz.: Mak, Apr, Dan, Jon ir kt.). Чим можна пояснити цю відмінність? 48 Постилу було написано в той час, коли вже було перекладено весь Новий Завіт і частину книг Старого Завіту (Ps, Sir, Tob, Pat, Apokr, Judit, Pam, Išm)9. Порівняно з тими частинами, які перекладено до 1588 року, у пізніших частинах не помітно особливого збільшення кількості конструкцій знахідного відмінка з дієприкметником, тож чинники, пов’язані з хронологією (наприклад, звичка постійно вживати певні конструкції за певних обставин, автоматизація їх уживання, стандартизація), тут не могли мати великого значення. Однак, пишучи Постилу, Бреткунас був менш обмежений використаними джерелами. Хоча взаємозв’язок Постили з ними досі не досліджено, а самі джерела поки що нам недоступні, сам характер тексту спонукає думати, що Постила є компілятивною працею, принаймні частково оригінальною. Багато місць книги, присвячених литовським селянам і пов’язаних з їхнім побутом, звичаями, хворобами та нещастями, безперечно, написав сам Бреткунас; в інших місцях, очевидно, вільно переказано використані «коментарі найвидатніших теологів». Менш обмежений оригіналами, Бреткунас міг тут вільніше вживати звичні для нього мовні засоби, зокрема й різні дієприкметникові конструкції. Наприклад, абсолютний давальний тут трапляється значно частіше, ніж у перекладі Біблії (див. LKK V 51–52); те саме можна сказати і про дієприкметникові групи слів зі сполучними словами, що виступають еквівалентами підрядних речень, конструкції з дієприслівниками та ін. Отже, висока продуктивність знахідного відмінка з дієприкметником тут є закономірним явищем, пов’язаним із цілою системою вживання дієприкметникових форм і, очевидно, зумовленим тенденціями живої мови. Намагаючись пояснити часте вживання знахідного відмінка з дієприкметником у прозових творах Й. Бреткунаса, В. Фалькенган висунув припущення, що автора тут могла спонукати давньопрусська мова, якої той навчився змалку10. Про вживання знахідного відмінка з дієприкметником у давньопрусській мові ми нічого певного не знаємо. У збережених пам’ятках давньопрусської мови таких конструкцій не зафіксовано, хоча загалом німецькі вислови з інфінітивом іноді перекладаються дієприкметниковими конструкціями. Можна було б припустити, що Бреткунас зазнав тут впливу давньопрусської мови, якби часте вживання знахідного відмінка з дієприкметником було специфічною, винятковою особливістю мови Бреткунаса, не властивою іншим авторам. Однак дослідження інших тогочасних писемних пам’яток показує, що це не так. За мовними особливостями до Бреткунаса близький Б. Вілентас, уривки з «Євангелій і послань» (1579) якого, так звані перикопи, без істотних змін уміщено в Постилі Бреткунаса. Хоча обсяг творів Б. Вілентаса невеликий і прикладів знахідного відмінка з дієприкметником тут набагато менше, за частотністю вживання (12,8) «Євангелії і послання» майже дорівнюють перекладу Нового Завіту Бреткунаса (13,3) і трохи перевищують переклад усієї Біблії (12). Отже, перекладаючи частини Нового Завіту, обидва автори вживали знахідний відмінок з дієприкметником приблизно з однаковою інтенсивністю. Цей збіг особливо показовий, адже і Б. Вілентас, і Й. Бреткунас перекладали з того самого джерела — Біблії Лютера. Співвідношення конструкцій, ужитих Б. Вілентасом, з оригіналом показано в таблиці 5. 9 Пор. V. Falkenhahn, min. veik., p. 97 tt. 10 Див. V. Falkenhahn, min. veik., p. 187. 4. Lietuvių kalbos gramatikos tyrinėjimai 49 Співвідношення «Євангелій і послань» Б. Вілентаса з Біблією Лютера Таблиця 5 LB Знахідний відмінок із дієприкметником після regėti, girdėti тощо після rasti після інших дієслів Загальна кількість Знахідний відмінок із дієприкметником 2 10 — 12 « « infinitivo 20 4 — 24 Підрядні речення з daß 5 — 6 11 Інші підрядні речення 1 — — 1 Безсполучникові речення 1 — 7 8 Інші конструкції 5 1 2 8 34 15 15 64 Б. Вілентас частіше, ніж Й. Бреткунас, перекладав безсполучникові речення німецького оригіналу за допомогою знахідного відмінка з дієприкметником, а дещо рідше — підрядні речення зі сполучником daß (пор. табл. 4). Крім того, після дієслова rasti Б. Вілентас частіше перекладав за допомогою знахідного відмінка з дієприкметником конструкцію acc. c. part. оригіналу. Ці відмінності, очевидно, були зумовлені особливостями індивідуальної техніки перекладу. В інших випадках дані зіставлення обох перекладів з оригіналом подібні. Вживаючи знахідний відмінок із дієприкметником, Б. Вілентас, як і Й. Бреткунас, майже завжди мусив долати сугестію мови оригіналу, йти проти течії. Наведемо кілька прикладів такого перекладу, що свідчать про продуктивність знахідного відмінка з дієприкметником. Бо кожен чує, як вони говорять його мовою 84 — Denn es hoeret ein jeglicher|das sie mit seiner Sprache redten Apd 2,6. То є Отець мій… якого ви називаєте своїм Богом 61 — welchen jr sprecht|er sey ewer Gott Jon 8,55. А ми сподівалися, що Він визволить Ізраїль 67 — Wir aber hoffeten|er solte Israel erloesen Luk 24,21. Той… так прийде, як ви бачили Його, що Він возноситься на небо 81 — wie jr jn gesehen habt|gen Himel faren Apd 1,11. В «Енхіридіоні» Б. Вілентаса — дидактичній книжці, у якій оповідного елемента дуже мало, знахідний відмінок із дієприкметником трапляється значно рідше; показник його частотності (5) тут подібний до показників у книгах Екклезіаста (4,1), Хронік (5) і Сираха (6,9) з Біблії Бреткунаса, але вищий, ніж у дидактичній книзі Приповістей (0,5). Ще ширше, ніж Б. Вілентас, знахідний відмінок із дієприкметником уживав С. Вайшнорас. У його працях, більша частина яких («Žemczvga schwentoia raschta», «Ape dvsches…») перекладена з латини11, а менша («Ape popieszischkaie missche») — з німецької, середній показник частотності цієї конструкції (20,2) значно вищий, ніж у Біблії Бреткунаса. Вайшнорас не поступається Бреткунасу й свободою та різноманітністю вживання знахідного відмінка з дієприкметником; у його працях ці конструкції майже ніколи не пов’язані з дієсловами відношеннями безпосереднього керування. Багато з них мають складну структуру. Ось кілька прикладів: 11 Žr. W. Witte, Der Übersetzer Simon Waischnoras d. Ae., I, Braunschweig, p. 56 tt. 50 Щоб Істина... була викрита і відкрито виявлена, ми повинні істинну віру визнати істинною і цю істинну віру не залишити без діла, а день і ніч у наших серцях MT 92. Не слід сумніватися: вона разом з іншими вірними прийняла Тіло і Кров Христа MT 156a. (Блукання) давніх епікурейців, які вважали, що знайшли свій світ і що їхній світ загине, а люди, (245) як і тварини, з душею і тілом зникнуть MT 245–245a. Кажу, що приймаю тебе за Сина, Відкупителя Церкви, і за Святого Духа MT 122. Хоча латинського оригіналу «Жемчюгос» ми не маємо, сама будова вжитих тут конструкцій дає змогу зробити висновок, що латинський accusativus cum participio не міг справити на них помітного впливу, оскільки в тих випадках, коли Вайшнорас уживає знахідний відмінок із дієприкметником, у латинській мові acc. c. part. або зовсім неможливий, або дуже рідкісний. Інша річ — конструкція accusativus cum infinitivo, яка в тогочасній латинській мові вживалася в обставинах, подібних до тих, у яких у творах Вайшнора вжито знахідний відмінок із дієприкметником. Хоч acc. c. inf. має іншу будову, тут, як і в місцях Біблії Бреткуна, перекладених з латинської мови, вона могла певною мірою сприяти вживанню знахідного відмінка з дієприкметником. У «Жемчюгос», перекладених з латинської мови, знахідний відмінок із дієприкметником трапляється частіше, ніж у книзі «Ape popiežiškąją mišą». Однак структура і вживання цієї конструкції тут цілком такі самі, як в оригінальних литовських передмовах і частинах, перекладених з німецької мови. Отже, латинська мова не могла істотно вплинути на конструкції знахідного відмінка з дієприкметником у творах Вайшнора. Як відомо, С. Вайшнорас був одним із коректорів «Постили» Бреткуна12, а Захаріяс Блотнас, який написав до книги Вайшнора оригінальну литовську передмову, редагував рукопис перекладеної Бреткунасом книги Товита13. У двох місцях цієї книги підрядні речення, вжиті Бреткунасом, рукою З. Блотна виправлено на конструкцію зі знахідним відмінком і дієприкметником. І не знав, що він був Ангелом Божим (від jog підкреслено, над ним: його Ангелом Божим бути (ignorans quod… esset). Тоді Товій покликав до себе Ангела, який говорив, ніби він людина (s закреслено, над ним: вважаючи його людиною) 9,1 — бо він вважав його людиною (quem quidem hominem existimabat). У перекладі невеликої книги Товита, крім цих, є ще 13 конструкцій знахідного відмінка з дієприкметником. Однак З. Блотнас, очевидно, вважав, що Бреткунас уживає їх ще недостатньо часто, і відчував потребу замінити цією конструкцією деякі підрядні речення. В інших — поетичних і дидактичних — творах XVI—XVII ст. Малої Литви (М. Мажвідаса, Й. Резаса, Й. Риковімауса та ін.) знахідний відмінок із дієприкметником трапляється рідше (див. табл. 7). Знахідний відмінок із дієприкметником уживається в усіх важливіших виданнях того часу, що з’явилися у Великому князівстві Литовському, хоча й не такою мірою, як у епічних творах авторів Малої Литви. Тут найбільше цих конструкцій 12 Див. V. Falkenhahn, зазнач. праця, с. 389 і далі. 13 Там само, с. 255 і далі. 4* 51 Приклади зафіксовано в «Постилі» М. Даукши, але через великий обсяг тексту показник їхньої частотності невисокий — не сягає навіть 4. Які вислови польського оригіналу М. Даукша, що походив із західноаукштайтського діалекту, перекладав конструкцією знахідного відмінка з дієприкметником, і наскільки оригінал міг вплинути на вживання цієї конструкції? Щоб відповісти на це запитання, «Постилю» Даукши було зіставлено з другим (1582 р.)14 і шостим (1617 р.)15 виданнями «Малої постилі» Я. Вуєка (див. табл. 6). Таблиця 6 Співвідношення «Постилі» М. Даукши з «Постилею» Я. Вуєка W Знахідний відмінок із дієприкметником після дієслів «бачити», «чути» тощо після дієслова «знайти» після інших дієслів Загальна кількість Знахідний відмінок із дієприкметником 78 12 4 94 ” ” інфінітивом 2 — 29 31 Підрядні речення зі сполучниками że, iż тощо 6 — 7 13 Інші конструкції 6 3 5 14 92 15 45 152 Співвідношення знахідного відмінка з дієприкметником у «Постилі» Даукши та конструкцій оригіналу багато в чому нагадує співвідношення литовських і латинських конструкцій у перекладі Євангелія від Луки Бреткуна. Оригінальному accusativus cum participio тут зазвичай відповідають конструкції, що вживаються після дієслів «бачити», «чути», «знайти» тощо; у більшості з них знахідний відмінок можна вважати прямим додатком згаданих дієслів, наприклад: І Павло чув, як він говорить: навіщо ти мене переповідаєш? 19634 — I Pàwel słyszał go mówiącego W3 333. Бо там бачу довжину скорочену | ширину стиснуту | висоту знижену | глибину зрівняну 39917 — Abowiem tâm widzę długość skroconą | szerkość ścísnioną | wysokość poddāną | głębokość zrownāną W3 655. І, повернувшись, прийшов | і вдруге застав їх сплячими 1499 —... y powtore náłasl ie spięce W2 9. Самостійніші конструкції знахідного відмінка з дієприкметником М. Дауґша вживає частіше, перекладаючи польський оригінал конструкції accusativus cum infinitivo та підрядні речення, наприклад: Anis tiektaĭ szitą giwātą būsenčią tiki 58431 — вони тільки вірять, що це життя існує W3 995. Tame paźis wissi ius sancziūs mókitineis manáis 14236 — Тоді всі пізнають, що ви мої учні W2 164. Regėiimą Anglų regėjo | kurie ii sàke giwą sąnti 18919 — які казали, що він живий W3 322. 14 Postilla Catholliczna mnieysza... Przez Jakuba Wuyka... w Poznaniu Roku Pańskiego MDLXXXII. 15 Postille... Przez D. Jakoba Wuyka... w Krakowie... 1617. 52 Перекладаючи польський acc. c. inf., змінити конструкцію оригіналу було необхідно, але підрядні речення із že, iż М. Дауґша тут, як і в багатьох інших місцях своєї книги, міг перекласти литовськими підрядними реченнями. Оскільки Дауґша суворо дотримувався оригіналу й намагався без вагомої потреби від нього не відступати, такі випадки парафразування є показовими й також свідчать про продуктивність конструкції знахідного відмінка з дієприкметником. У старопольській мові acc. c. part. і особливо acc. c. inf. зазнали сильного впливу відповідних латинських конструкцій. Цим пояснюється подібність, яку помічаємо, порівнюючи співвідношення конструкцій у «Постилі» Дауґші та Євангелії від Луки Бреткуна з їхніми оригіналами. Про поширеність конструкції знахідного відмінка з дієприкметником і в східноавкштайтських говорах свідчать «Пункти проповідей» (1629–1644), де вона вживається майже вдвічі частіше, ніж у «Постилі» Дауґші (див. табл. 7). Ці праці зручно зіставляти, оскільки за стилем вони дуже подібні. Однак «Пункти проповідей» — здебільшого оригінальний твір, і це, ймовірно, сприяло частішому вживанню цих конструкцій. Євангельські уривки з «Пунктів проповідей», так звані перикопи, запозичені з «Євангелій» Я. Яхнавічюса, де також представлені східноавкштайтські говори, але вже цілком переважає епічний стиль. Отже, тут можна було б очікувати значно більшої кількості розглядуваних конструкцій. Насправді ж вони тут трапляються рідше (показник частотності — 6, 8). Очевидно, переклад із польської мови не лише не стимулював, а й обмежував уживання конструкції знахідного відмінка з дієприкметником. Польському acc. c. part. тут, як і в «Постилі» Дауґші, відповідає лише більшість тих конструкцій, які пов’язані відношеннями безпосереднього керування з дієсловами бачити, чути, знаходити тощо (15 прикладів); самостійніші конструкції відповідають підрядним реченням із že, iż (5) і acc. c. inf. (2). Зіставляючи відповідні місця перикоп, можна помітити, що в «Євангеліях» знахідний відмінок із дієприкметником ужито й там, де Дауґша використав підрядне речення, пор.: Sakot Beelzebuby mani iżmetineiuntti welnus Ev 49 (т. с. SP II 43).— bílote / idant asz Beelzēbube iżtremdinėzę welinuwas DP 11740 (кажете, що я силою Вельзевула виганяю чортів). Однак в інших місцях обидва джерела добре збігаються, пор.: Kuo sako ásunti žmones sūnų žmogaus? Ev 181 — Kù sàko sąnti žmones sūnų žmogaus DP 465 (Ким кажуть люди, що є Син… Quem dicunt homines esse Filium…); пор. також: Kù szmones saka sąnti Sunu žmogaus? VEE 142; так само Ev 181 — DP 465 — VEE 142; Ev 67 (SP II 236) — DP 18924. У реформаційних писемних пам’ятках Великого князівства Литовського, у яких найбільше виявляються особливості середньо- та північноавкштайтських говорів, конструкція знахідного відмінка з дієприкметником уживається неоднаково. У найбільшій із них — «Постилі» Моркунаса 1600 року — вона приблизно втричі рідша, ніж у «Постилі» М. Дауґші. Співвідношення конструкцій з оригіналом — «Постиль» М. Рея 1556 року16 — дуже нагадує співвідношення в «Постилі» М. Дауґші та «Євангеліях» Я. Яхнавічюса: конструкції, залежні від дієслів бачити, чути, показувати тощо, відповідають acc. c. part. оригіналу (29 із 38; відповідники 9 випадків неясні17), а самостійніші конструкції, які з дієсловами не пов’язані відношеннями безпосереднього керування 16 Świętych słow ásprav Pańskich… Kronyiká álbo Postillá… krotce vczyniona… 1556. 17Оскільки примірник «Постилі» Рея, що зберігається у відділі рідкісних видань Академії наук Литовської РСР, дефектний (деякі аркуші вирізано), не всі відповідники конструкції знахідного відмінка з дієприкметником можна було в ньому знайти. 53 Знахідний відмінок із дієприкметником у текстах XVI–XVII ст. (статистичні дані) Знахідний відмінок із дієприкметником: | Джерела | Обсяг (у друкованих аркушах) | теп. ч. акт. | мин. ч. акт. | майб. ч. акт. | теп. ч. пас. | мин. ч. пас. | майб. ч. пас. | Загальна кількість | Кількість на аркуш Твори М. Мажвидаса (1547–1570) | 6 | 8 | 8(10) | – | – | 3 | – | – | 19(10) | 3,1 Б. Вілентас, «Enchiridion» (1579) | 1,2 | 6(2) | – | – | – | – | – | – | 6(2) | 5 Б. Вілентас, «Evangelias bei Epistolas» (1579) | 5 | 53(5) | 3 | 1 | – | 7 | – | 64(5) | 12,8 Й. Бреткунас, «Біблія...» (1579–1590) | 100 | 826(110) | 223(31) | 60(16) | 17(2) | 65(14) | – | 1191(173) | 12 Й. Бреткунас, «Postilla...» I–II (1591) | 19 | 352(22) | 281(93) | 46(24) | 11(8) | 29(28) | – | 719(275) | 37,8 Й. Бреткунас, «Giesmes Duchaunas...» (1589) | 2,3 | 3 | 3(2) | 1 | 1 | 2 | – | 10(2) | 4,3 М. Даукша, «Postilla...» (1599) | 40 | 113(27) | 14(2) | 1 | 1 | 23(9) | – | 152(38) | 3,7 М. Петкевичюс, «Katechism...» (1598) | 3,8 | 3 | 1 | 1 | – | 5(4) | – | 10(4) | 2,6 «Išguldimas Evangeliv...» (1573) (уривки) | 1,2 | 1 | 4 | – | – | 1 | – | 6 | 5 С. Вайшнорас, «Margarita Theologica...» (1600) | 11,3 | 163(35) | 21(7) | 12(6) | 22(1) | 8(4) | 3 | 229(63) | 20,2 54 Таблиця 7 (продовження) 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 «Postilla Lietuwizka» (1600) | 41,5 | 33(2) | 4 | 1 | – | – | 12(2) | – | 50(4) | 1,2 J. Reza, «Psalteras Dowido» (1625) | 5,4 | 7 | – | – | – | – | 1 | – | 8 | 1,5 K. Sirvydas, «Punkty sakimu...» I–II (1629–1644) | 9 | 42(13) | 10(3) | 1 | 2(1) | 15(1) | – | 70(18) | 7,7 S. M. Slavočinskis, «Giesmes...» (1646) | 3,6 | 15(2) | 5(4) | – | – | 10(4) | – | 30(10) | 8,3 «Kniga Nobanistes...» (1653) | 5,5 | 11(3) | 4(2) | – | – | 1 | – | 16(5) | 2,8 «Summa... Ewangeliy...» (1653) | 7 | 39(11) | 10(5) | 3 | 3 | 4,2 | – | 59(18) | 8,4 «Maldos Krikscioniszkos» (1653) | 1,5 | – | – | – | – | – | – | 1 | 0,6 S. B. Chylinskis, «Nowm Testamentum...» (1658...) | 21,3 | 38(8) | – | – | – | 22(3) | – | 60(11) | 2,6 «Ewangelie Polskie y Litewskie...» (1674) | 3,5 | 23(3) | 1 | – | – | – | – | 24(3) | 6,8 J. Rikovijus, «Naujos... Giesmių Knygos...» (1685) | 6,5 | 15 | 5(3) | – | – | 2 | – | 22(3) | 3,3 D. Kleinas, «Naujos... Maldu Kny-geles...» (1685) | 3 | 2 | – | – | – | – | – | 2 | 0,6 | | 1754(343) | 597(162) | 127(46) | 57(22) | 210(71) | 3 | 2748(641) Примітка. У конструкціях з іменником або займенником у знахідному відмінку іноді вживається не одна, а дві чи кілька форм дієприкметника. У такому разі кількість форм знахідного відмінка дієприкметників, що стоять на третьому чи дальшому місці, наведено в дужках. 55 не можна пов’язати; відповідає підрядним реченням (зазвичай із iš — 5 прикладів) і acc. c. inf. (4, ще 4 відповідники неясні). Напр.: O nu ghi regi teip nuwárgintą | teip iszkruwinta15330 – а тепер його бачить таким виснаженим | таким скривавленим RP 105a. Sakie ghi giwa santi 164a – сказали, що він жив RP 111. Ponas... pádáre tą kálbeimą... kaip ghi tárp sáwe santi iszmánitu III 31a20 – ніби вони розуміли одне одного RP 300a. Майже всі самостійніші конструкції Постилі Моркуна трапляються в перикопах, запозичених із «Євангелій та епістол» Б. Вілента й лише відредагованих перекладачем18. Дещо частіше знахідний відмінок із дієприкметником уживається в Біблії Хилінського (хоча тут він трапляється лише після дієслів, що безпосередньо керують знахідним відмінком: regėti, girdėti, rasti тощо) та в «Книзі побожності» (1653), а в «Сумі євангелій» (1653) показник його частотності (8,4) навіть вищий, ніж у «Пунктах проповідей». «Сума євангелій» вирізняється серед інших реформаційних писемних пам’яток не лише значно частішим уживанням цих конструкцій, а й тим, що більшість із них (33 із 59) є самостійними й не пов’язані відношенням керування з дієсловами, напр.: З іншого ж боку знай, знаючи, що це не наука Божа, а наука диявола 73. Хто що любить, те й робить, чим вірує, тим захопиться 124. Давид... каже: «землі, засаджені на горах» 242–243. Оглянувши поширення знахідного відмінка з дієприкметником у найважливіших мовних пам’ятках XVI–XVII ст., можна зауважити, що його вживання пов’язане з діалектом авторів. Найчастіше ця конструкція трапляється у творах авторів, які походили із західноаукштайтських і жемайтських діалектів (Й. Бреткунаса, Б. Вілента, С. Вайшнораса), і загалом у давній літературі Малої Литви, яка від самого початку творилася на основі західноаукштайтського діалекту. І пізніші великі твори, що з’явилися тут (наприклад, Новий Заповіт С. Битнера 1701 р., Біблія Й. Кванта 1755 р. і навіть Біблія 1823 р.), за поширеністю та розмаїттям уживання знахідного відмінка з дієприкметником не поступаються творам Й. Бреткунаса, а деякі навіть перевершують їх. Наприклад, у книзі Діянь апостолів Біблії 1823 р. знаходимо 58 конструкцій знахідного відмінка з дієприкметниками та 15 — із напівдієприкметниками (більшість із них цілком самостійні), тож показник частотності знахідного відмінка з дієприкметником (21,4) тут значно вищий, ніж у тій самій книзі Біблії Бреткунаса (14), навіть не враховуючи згаданих конструкцій із напівдієприкметниками. Досить інтенсивно знахідний відмінок із дієприкметником уживають і автори зі східноаукштайтського середовища. У творах, що спираються на середньоаукштайтські та північноаукштайтські діалекти, ця конструкція трапляється рідше, хоча в деяких із них (наприклад, у «Сумі євангелій») частотна крива її вживання знову різко зростає. Якщо тепер поглянути на діалекти сучасної литовської мови, то побачимо досить подібну картину. Найширше цю конструкцію вживають жемайти й західні аукштайти, тільки замість знахідного відмінка дієприкметників тут набагато частіше трапляються незмінювані форми — напівдієприкметники. У східних аукштайтів (особливо у фольклорі) ця конструкція ще досить популярна, хоча трапляється рідше й уже схильна до застигнення, а в середньоаукштайтських діалектах вона дуже рідкісна або вже зовсім не вживається. Особливо інтенсивне вживання цієї конструкції— 18 В обох примірниках Постилі Моркуна, що зберігаються у відділі рукописів ВВУ, бракує останніх 46 аркушів. Їхній зміст авторові невідомий. 56 Особливо вирізняються діалекти північних західних аукштайтів, які проживали на території колишньої Східної Пруссії. Це чітко видно з фольклору, записаного в ареалі цих діалектів Ч. Юркшайтісом, В. Калвайтісом та іншими збирачами: розглядувана конструкція трапляється там буквально на кожній сторінці. Отже, ареал найбільшого поширення знахідного відмінка з дієприкметником (напівдієприкметником) збігається з ареалом інтенсивного вживання абсолютного давального (пор. LKK V 51 далі) та інших архаїчних дієприкметникових конструкцій. Висновки 1. Знахідний відмінок із дієприкметником зафіксовано в усіх найважливіших мовних пам’ятках XVI—XVII ст.; у них він уживається набагато інтенсивніше, ніж у сучасній литовській мові. Ця конструкція найпродуктивніша в прозових творах авторів, які представляють західноаукштайтські та жемайтські діалекти, — J. Bretkūnas, B. Vilentas, S. Vaišnoras. 2. Зіставлення перекладних творів J. Bretkūnas, B. Vilentas, M. Daukša, J. Jaknavičius та інших авторів з оригіналами свідчить, що в давній литовській літературі знахідний відмінок із дієприкметником уживається незалежно від впливу інших мов. За допомогою цієї конструкції автори найчастіше перекладали підрядні речення німецьких, латинських і польських оригіналів, accusativus cum infinitivo і лише в окремих випадках — accusativus cum participio. Латинські оригінали лише зрідка стимулювали її вживання, тоді як німецькі та польські зазвичай стримували вживання знахідного відмінка з дієприкметником. 3. Вживання знахідного відмінка з дієприкметником у давній литовській літературній мові ґрунтується на живому мовленні, а його розподіл у різних текстах відображає діалектні тенденції того часу. ЗНАХІДНИЙ ВІДМІНОК ІЗ ДІЄПРИКМЕТНИКОМ У ПАМ’ЯТКАХ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ XVI—XVII СТ. (Поширення та співвідношення з конструкціями оригіналів) В. АМБРАЗАС Резюме Знахідний відмінок із дієприкметником (accusativus cum participio) у давньолитовській писемності вирізняється широкою сферою застосування та високою продуктивністю. У статті розглянуто поширення цієї конструкції майже в усіх доступних для дослідження пам’ятках XVI—XVII ст. (за винятком словників), з урахуванням співвідношення перекладних текстів із німецькими, польськими та латинськими оригіналами. На основі статистичного аналізу конструкцій, шляхом суцільної вибірки з давньолитовських пам’яток установлено, що знахідний відмінок із дієприкметником найбільш характерний для тих авторів, які є представниками західноаукштайтського та жямайтського діалектів (І. Бреткунаса, Б. Вілентаса, С. Вайшнораса). Область найширшого поширення цієї конструкції приблизно збігається з областю інтенсивного вживання давального самостійного та інших архаїчних дієприкметникових конструкцій, а в сучасній мові — також з областю поширення знахідного відмінка з дієприслівником. 57 Зіставлення з оригіналами перекладних текстів (рукопис Біблії І. Бреткунаса, Постилла М. Даукши, анонімна Постилла 1600 р., переклади Б. Віленгаса, І. Якнавічюса та ін.) показало, що знахідний відмінок із дієприкметником у давньолитовській писемності не залежить від впливу інших мов. Найчастіше цією конструкцією перекладаються німецькі, польські та латинські підрядні речення. Деяким конструкціям, пов’язаним із дієсловами прямого керування, у латинських оригіналах відповідає accusativus cum participio, проте на вільніше вживання знахідного відмінка з дієприкметником цей зворот не мав помітного впливу. У перекладах із латинської мови можна простежити лише стимулювальний вплив конструкції accusativus cum infinitivo. Польські та німецькі оригінали, навпаки, перешкоджали проникненню знахідного відмінка з дієприкметником у перекладні праці. Частотність уживання знахідного відмінка з дієприкметником в оригінальних працях зазвичай вища, ніж у перекладах того самого автора (пор. співвідношення 3:1 у Постиллі та Біблії І. Бреткунаса). Широке вживання знахідного відмінка з дієприкметником у давньолитовських текстах ґрунтується на живому мовленні й відображає діалектні особливості литовської мови досліджуваного періоду. Дані зіставлення перекладних текстів з оригіналами та статистику поширення досліджуваних конструкцій викладено в таблицях № 1—7.