Mituvos upyno tarmės veiksmažodis

Ž O D Ž I Ų F O R M O S I R J Ų V A R T O S E N A L I E T U V O S T S R M O K S L Ų A K A D E M I J A E. GRINAVECKIENĖ ДІЄСЛОВО ГОВІРКИ БАСЕЙНУ МІТУВИ1 Вид дієслів Як і в літературній мові, безпрефіксні дієслова здебільшого недоконаного виду (ėiti2, grėbt, imt, valgyt), префіксні — доконаного виду (atiduot, užvalgyt, sunešt, išgrėbt). Винятки такі самі, як у літературній мові. Моментальні дієслова, що завжди вживаються без префікса, мають доконаний вид, наприклад: ciptelėt, riktelėt, lūžtelėt, stäbtelėt. А дієслова, префікси яких зрослися з коренем в одну лексичну одиницю значення, у говірці мають недоконаний вид (supràsti: Ne viska supràtam; nusigàsti: Bàisei grėit nusigàstu; pažįt: Jì gerai pažįstu). Вид дієслів із префіксами та без них найкраще виявляється в реченні. Наприклад, у реченнях: Visai baigių pirštinę užraėkt; Skubinù pamilt karve į vėsu į tvartą; Užaugi besidabidams, pasėsti besimokydams; Baigių išvirt pietūs; Skùbinu nulipt no stogą; Baigių pavàlgvt į gūlsiuos форми дієслів мають виразне значення недоконаного виду, а в реченнях: Vargė užaugau, be laika pasenau; Būdava, baigsi kūlt, prieš gimų pristàta; Jų motina jaunà mire ті самі дієслова мають доконаний вид. Перехідні та неперехідні дієслова У говірці, як і в літературній мові, є перехідні та неперехідні дієслова. Однак помічено, що деякі неперехідні дієслова іноді можуть бути перехідними, наприклад: nuvažiavau arklius; Nòrmas ėit sūnku; Jau làngus šàl; Mą tìščio piršta, dùre šòna; Bòbas turšuò „kasa“ bùlves; Prasipìrka pinigus; Višta prìlese gūži; Jis išjòje arklius. 1У статті зроблено спробу якомога повніше подати картину відмінювання форм особових і неособових дієслів «говірки басейну Мітви», а частково й особливості їх уживання. Це розділ II більшої рукописної праці «Говірка басейну Мітви», написаної у 1952—1955 рр., лише значно доповнений новим діалектним матеріалом, який авторка збирала до 1973 р. 2 Діалектні приклади, використані у статті, подано графікою літературної мови (=literatūrinės kalbos). Усі випадки вимовлюваного в говірці j у статті записано. Діалектне оглушення приголосних, яке у вимові нічим не відрізняється від літературної мови, не позначається. Водночас тут зроблено спробу якомога точніше відобразити фонетику говірки. Для позначення м’якості кінцевих приголосних додатково введено знак акуту, який пишеться високо праворуч від позначки звука. Паралельні форми, відмінні за словотвором, подано через знак рівності, наприклад, mėgam || mėgtam, фонетично відмінні або з різними закінченнями — у дужках: bėg(a), nėštum(ei). Якщо в дужках трапляється варіант e без e, кінцевий приголосний завжди м’який. Для позначення циркумфлексного наголосу, що вимовляється в дифтонгах на обох компонентах, його знак пишеться окремо над кожним компонентом. Щодо опису фонетики говірки див.: E. Grinaveckienė, Mituvos upyno tarmės fonetika „Lietuvių kalbotyros klausimai“, I, Vilnius, 1957, p. 119—180. 19. 520 289 Зворотні дієслова Зворотна частка в говірці має три форми: -si, -s, -se. Наприкінці слова трапляються всі три. Частка -s тут звичайна й найчастіше вживається середнім поколінням і молоддю (sūkas, pūčes, rīčes). -si трапляється значно рідше, є новішою і зазвичай прийшла з Ik; поряд із -s вона вживається в мовленні молоді говірки та місцевої інтелігенції (sākosi, sėkasi, sūkasi). Однак помічено, що в цьому разі вона, мабуть, дещо частіше трапляється у формах однини I та II особи (prausiuosi, prausesi). Серед старшого та середнього поколінь широко поширена зворотна частка -se (< *sėn, енклітична форма знахідного відмінка), наприклад: sūkase, rīitose, pūkstase, pėšase. Однак вона вживається лише в однині дієслів I та III особи, а форми множини й двоїни мають -s. Між префіксом і коренем зазвичай уживається повна зворотна частка -si- (parsineše, nusišėre, pasikabina), за винятком випадків, коли через зіткнення зворотної частки з голосними į-, e-, ė- кореня внаслідок елізії чи стягнення один із них випадає або зливається з іншим (apšėinam ~ apsieiname, atšėin ~ atsieina, pasiļgau ~ pasiilgau, susėjęi ~ susiejai, susėmei ~ susiėmei)3. Більшість дієслів говірки (за винятком майже всіх дієслів мимовільної дії, зусилля, полегшеної дії та зменшено-частотних, а також деяких інших) можуть мати зворотні й незворотні форми, наприклад: nupirkau⁴ і nusipirkau, mūšam і mūšamės, pūkštam і pūkštamės. Однак у говірці є зворотні дієслова, що не мають відповідних незворотних форм, наприклад: tyčiotis || tyčiotise, gėrėtis || gėrėtise, juōktis || juōktise (пор. paūžokt), džiaugtis || džiaugtise, šaipytis || šaipytise, šypsotis || šypsōtise (пор. pašiepė), vaipytis || vaipytise (пор. viept), niūktis || niūktise, ėlġtis || ėlġtise. Зворотні форми деяких дієслів уживаються лише з префіксами (įsišlįt: lįt, susigulėt: gulėt, įsilipt: lipt, įsivažiuot: važiuot, pasižindyti: žindyti, nusižėngt: žėngt). Зворотна частка в одних випадках лише модифікує лексичне значення дієслова (sūktis || sūktise: sūkt, šnekėtis || šnekėtise: šnekėt, statytis || statytise: statyt), в інших — істотно його змінює (bėgtis || bėgtise «паруватися»: bėgt, ėjtis || ėjtise «вестися»: ėjt). Лексичне значення дієслова істотно змінює також семантичне поєднання префікса та зворотної частки (prisikāukt «назбирати»: kāukt, pasigėst: gėst, apsimėst: mėst). Безособові дієслова У говірці є дієслова, в яких уживається лише форма 3-ї особи всіх часів (найчастіше трапляється проста й складена форма теперішнього та минулого одноразового часу). Одні з таких дієслів, виконуючи функцію безособового речення, зазвичай не пов’язані з жодним діячем, наприклад: ly, snieg «сніжить», šal, pūsta, dienō, temst, aušt, švint, šalnō, šalvėn, niāukes || niāukese, niāuktos || niāuktose, šviesuōjes || šviesuōjese. З префіксами, префіксальними допоміжними дієсловами або запереченнями вони зазвичай уживаються для вираження дії минулого (а також майбутнього) часу, наприклад: sutėma, įsiliję, įsisniga, prašvīta, išāša, apsiniūke; palōve pūste, atleīda tīnę, pārstōje šalę, nestōs līje. Деякі з цих дієслів у рідкісних випадках можуть бути 3 Daugiau pavyzdžių žr. E. Grinaveckienė, Op. cit., p. 162–163. 4 Plg. E. Grinaveckienė, Mituvos upyno tarmės įvardis, „Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai“, A Serija, 2(13), 1962, p. 198 ir 11 išnašą. 290 пов’язані з називним відмінком іменника того самого кореня, напр.: aũšt (aušrà), lý (lytùs). У цьому разі вони дещо наближаються до особових. Інші такі дієслова зазвичай уживаються з давальним відмінком і вимагають прямого додатка у знахідному, а іноді й у родовому відмінку, напр.: mą (jám, táu...) gėlę dánti (gálva), diége šóna (širdì, áusi), mãuždė dánti, niẽšt galva (nagus, padus), skãud galva (kóje, áki, širdì, rą́ńka...), tvinkčio pirštą (nãga), trūkst pinigų (kantrybės, sveikātas), pagálst „pagailsta“ jō (tėvų). Треті з них уживаються з давальним відмінком, але не вимагають прямого додатка, напр.: mą (jám, táu...) palengvėja, šėkas || šėkase, pasiróde, rüpe. Дієслово reikėti зазвичай є безособовим, однак у простому минулому часі, на відміну від lk, зрідка може мати всі особові форми однини й множини, напр.: поряд із Mã reikėję neválgyt’ тощо кажуть також Aš reikėjau neválgyt’; Tu reikėjai nèit’. Reikėjom duot’; Reikėjot nìmt’. Основи дієслів У говірці збереглися лише голосні основи дієслів. На відміну від lk, у теперішньому часі їх тут лише три: a, ia, o, напр., ēin(a), pùd(e), rãša, а основа i- перейшла в основу ia, напр., gál ~ gália «може». Дієслова, що перед кінцем основи мають приголосний d, у теперішньому часі частіше мають форму без африкати, напр., sēd(e) ~ sēdia «сидить», хоча рідше поряд трапляється й форма з африкатою (sēdž(e)). Однак слід зазначити, що перехід основи i в основу ia ще не завершився остаточно. У формах двоїни, що зникають або вживаються рідше, кінець основи i іще широко вживається поряд із новим кінцем основи ia і все ще трапляється частіше за останній, напр.: gīrdiva || gīrdeva || gīrdževa; sēdiva || sēdeva || sēdževa. Приголосна основа представлена лише незначними залишками. Поряд із формами дієслів miegóti, raudóti, skaudėti з голосною основою теперішнього часу паралельно (але рідше й у мовленні старших носіїв говірки) вживаються також контаміновані форми, утворені від форми 3-ї особи приголосної основи та особових закінчень голосної основи, напр.: miegù || miegù, miegi || miegtì, miẽg || miẽgt, miẽgam || miẽgtam, miẽgat || miẽgtat, miẽgava || miẽgtava, miẽgata || miẽgtata; raũdu || raũstu, raũdi || raũsti, raũd || raũst, raũdam || raũstam, raũdat || raũstat, raũdava || raũstava, raũdata || raũstata; skãud || skãust. Дієслова peršėti і niežėti також мають подвійні форми всіх часів: голосні та контаміновані приголосні, а в теперішньому часі — лише контаміновані: peršć(e), niežt. Контаміновані форми цих дієслів із кінцевим -t- трапляються частіше за голосні, напр.: peršėti || perštėti, niežėti || niežtėti, peršėję || perštėję, niežėję || niežtėję, peršęs || perštęs, niežęs || niežtęs, peršėtų || perštėtų, niežėtų || niežtėtų. Хоча форма 3-ї особи теперішнього часу дієслів з основою на o завжди зберігає повне закінчення a (sãka ~ sãko), у дієслова žinóti паралельно трапляється й відповідна форма без кінцевого a, напр., žina || žin. Усі первинні дієслова говірки з якісним ступенем чергування кореневих голосних au — au — ov у формах теперішнього часу, на відміну від lk⁵, мають між коренем і закінченням приголосний j, напр., kráuju, pjájjam. У формах 3-ї особи, на відміну від lk, цей j випав разом із кінцевим голосним⁶, напр.: bliáu ~ bliáuja, džiáu, griáu, kráu, 5 Plg. Lietuvių kalbos gramatika, II, Vilnius, 1971, p. 230. 6 Žr. E. Grinaveckienė, Mituvos upyno tarmės fonetika, p. 151. 19* 291 liáu, máu, pjáu, pláu, ráu, spjáu, šáu. У дуже рідкісних випадках (у мовленні молоді та місцевої інтелігенції) замість j трапляється також n, наприклад, pláun. Основи простого минулого часу, як і в 1k, мають чергування e ~ ė, a ~ o, наприклад, láužė ~ láužė, kibo ~ kibo. У говірці вживається застигла, на нашу думку, давня форма 3-ї особи простого минулого часу з основою на o, що має наголос на закінченні й приголосний -t, наприклад, pasikót. Значення цієї форми дуже стерте. Вона може означати «навіть не думай, дурниці, нічого не буде». Форму такого самого словотворення й значення — šėkúot ~ šikót, pašėkúot ~ pasikót — нам довелося почути також у жемайтській дунінінкській говірці поблизу Лаукуви. Кінцевий -t у формах pasikót, pasikót, šikót, найімовірніше, є залишком енклітичного займенника *ti⁷. Однак ці форми, мабуть, найцікавіші тим, що зберегли до наших днів давній наголос на закінченні. У дієслівних формах говірки корінь або суфіксальне in закономірно фонетично перейшло в į, наприклад: pìt ~ pìnti, vadìt ~ vadìnti, pìs ~ pìniš⁸. Унаслідок переходу in в į у говірці формально збіглися інфінітиви дієслів із суфіксами -yt і -int, наприклад: gaivìt ~ gaivìnti, prašýt, rùdýt. Який суфікс використано в похідному слові, зазвичай допомагають визначити форми теперішнього часу, наприклад: vaišin(a), prašo, nelý(je). Однак у говірці трапляються також дієслова, у яких словотворчо змішалися ці суфікси. В одних випадках похідні із суфіксом -it у формах теперішнього та простого минулого часу й похідних від них мають паралельні форми із суфіксом -yt (вони трапляються рідше), наприклад: baugštìtis: baugštìnas || bãugštos, maigýtis «засинати»: maigìnas || mãigos, sárgìt: sárgin(a) || sárga, spìrgìt: spìrgin(a) || spìrga, táikìt «поліпшувати»: táikin(a) || táika, tarpìt «розчиняти»: tarpìn(a) || tãrpa. В інших випадках похідні із суфіксом -yt мають паралельні форми із суфіксом -it, наприклад: baniùtyt: baniùty(je) || baniùtin(a), gėdýtis: gėdyjes || gėdinas, gĩnčyt: gĩnčy(je) || gĩnčin(a), jó-dytis: jódos || jódinas, klupdýt: klùpda || klùpdin(a), lýdyt: lýda || lýdin(a), viėly t: viėly(je) || viėlin(a). Форми дієслова būti Дієслово būti має форми теперішнього часу з трьома коренями. Для вираження постійного перебування, існування вживається корінь bū- із формантами -n- або -v-; при цьому паралельно вживаються форми всіх осіб без розрізнення значень, наприклад: būnù || būvù, būni || būvi, būn(a) || būv(a), būnam || būvam, būnat || būvat, būnava || būvava, būnata || būvata. Від кореня ės- (його голосний ė, найімовірніше, виник унаслідок стягнення nės- < ne + es- за аналогією до форми nẽra < ne + yra⁹) утворюються форми 1-ї та 2-ї особи однини, множини й двоїни, наприклад: ėšù, ėši, ėšam, ėšat, ėšava, ėšata. Від кореня yr- утворюється лише форма 3-ї особи. Дієвідмінювання Як і в 1k, у говірці є п’ять способів: дійсний, непрямий, умовний, наказовий і бажальний. У ній уживаються всі три числа дієслова — однина- 7 З іншого боку, за своєю будовою ці форми можуть бути близькими й до утворень типу *paši̇̀k(a), які Я. Ендзелін вважає давніми формами ā-основи індоєвропейського простого минулого часу (пор. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, Rīgā, 1951, p. 709). 8 Див. E. Grinaveckienė, Op. cit., p. 143. 9 Žr. J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, Vilnius, 1957, p. 163; Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966, p. 126. 292 число, множина й двоїна. Особові форми дієслів з окремими основами загалом такі самі, як у літературній мові, проте деякі з них дещо відрізняються. У багатоскладових дієсловах із суфіксом -yt кінцевий голосний основи форм теперішнього часу y, на відміну від літературної мови, у говірці (найімовірніше, з фонетичних причин¹⁰), як і в сусідніх жмудських говірках¹¹, завжди довгий, наприклад: kirmyja «сплю», kirmyji, kirmyj(ie), kirmyjiem, kirmyjet, kirmyjeva, kirmyjėta; rožyjes «червоніє (про рану)». Іноді ця довгота зберігається й у формах одноразового минулого часу, наприклад: kãūlyjau, kãūlyjei, kãūlyjom, kãūlyjot, kãūlyjova, kãūlyjota, але: kãūlije, kirmije, pelije «пліснявів», pajudojie, nuspuogije, širdijaus «сердився», širdijeis, širdijos || širdijose, širdijomes, širdijotės, širdijovos, širdijotos. У формах 1-ї особи множини теперішнього й минулого часу першою частиною закінчення -om у говірці зазвичай вимовляється короткий звук, дещо відкритіший і з легким відтінком голосного a, наприклад: sãkom, augom, kėldavom. Перша частина ė закінчення -ėm у формах цієї особи одноразового минулого часу й умовного способу також дещо відкритіша (але не скорочена) і вимовляється з легким відтінком голосного e, наприклад: sãkėm, kėlėm, ėitumėm. У західних околицях ареалу (у селах Palėkiai, Pašventys, Žirniškiai та сусідніх) голосні o, ė у закінченнях -om, -ėm цих форм паралельно трапляються як a, e (šukãvam ~ šukãvome, skỹnem ~ skỹnėme, ėitumėm ~ ėitumėme), а в північній частині говірки (Šimkaičiai, Medininkai, Pavidaujys) поряд зі звичними відкритішими o, ė трапляються також u, i (dãrum ~ dãrome, sãkim ~ sãkėme, ėitumim ~ ėitumim)¹². У формах 2-ї особи цих часів та умовного способу перша частина закінчення -ot, -ėt довга й вузька, як і в літературній мові (sãkot, būvot, būdavot, sãkėt, ėitumėt). Умовний спосіб 1-ї особи однини тут має три форми: як і в літературній мові, із закінченням -iau (зворотне -iaus || -iause) та із закінченням -e, якому в літературній мові відповідає ia (воно може й випадати, залишаючи пом’якшений приголосний¹³), наприклад: rašyčiau || rašyč(e), sakyčiaus || sakyčiause. Форми без зворотного значення з різними закінченнями в говірці вживаються паралельно, хоча для старшого покоління характерніші форми із закінченням -e або зовсім без нього. Форма 2-ї особи однини має два варіанти: як і в літературній мові, із закінченням -um, а поряд із ним довше -umei (воно частіше трапляється серед старших людей); зворотна форма — umeis, наприклад: pėštum || pėštumei, pėštumeis. 1-ша особа множини, на відміну від літературної мови, має закінчення -umėme та його скорочений варіант -umėm, зворотне -umėmės. Вони однаково частотні: ėitumėme || ėitumėm, imtumėmės. Під впливом літературної мови молодь говірки зрідка вживає ще форми із закінченням -ume (ėitume). 2-га особа множини має закінчення -umėte та його скорочений варіант -umėt, зворотне -umėtės: ėitumėte || ėitumėt, pėštumėtės. 1-ша особа двоїни має закінчення -umėva (зворотне -umėvos): ėitumėva, praūstumėvos; 2-га — -umėta (зворотне -umėtos): ėitumėta, praūstumėtos. Закінчення 1-ї та 2-ї особи множини й двоїни, найімовірніше, є новішими, контамінаційними. Форма 3-ї особи умовного способу має суфікс -tų (як і в літературній мові) або, паралельно (рідше), лише твердий -t: ėitų || ėit, bėktų || bėkt. Форма на -t, найімовірніше, має не фонетичне, а морфологічне походження. Зворотна форма має три варіанти закінчення: -us || use, -uos || uose, -os || ose: pėštus || pėštuse, pėštuos || pėštuose, pėštos || pėštose. Останні чотири форми характерніші для старшого покоління говірки. Їхнє 10 Пор. E. Grinaveckienė, Op. cit., p. 164. 11 Plg. V. Grinaveckis, Žemaičių tarmių istorinė gramatika, Vilnius, 1973, p. 233. 12 Пор. там само, p. 186, E. Grinaveckienė, Op. cit., p. 154. 13 Спираючись на закономірності скорочення кінця слова в говірці, ми схиляємося до думки, що форма з пом’якшеним кінцевим приголосним могла фонетично виникнути лише з форми із закінченням -ia, а не -iau. Пор. також J. Kazlauskas, Iš optatyvo istorijos „Lietuvių kalbotyros klausimai“, IV, Vilnius, 1961, p. 83–84. 293 Походження важко пояснити. Форма із закінченням -uos характерна також для жмудів (у мешканців Akmenė, наприклад, кажуть neštūs), мешканців Veliuona та північних середньоаукштайтських говірок¹⁴. А форми pėštos || pėštose, якщо це не гіпернормалізм говірки, можливо, можна пов’язати з говірковим sakýčė ~ sakýčia (~ sakýčio? пор. жмудське sakýčio¹⁵). Форма 1-ї особи двоїни поряд із закінченням -umėva (зворотне -umėvos) рідше має також закінчення -uvėva (зворотне -uvėvos), наприклад: ėitūmėva || ėitūvėva, neštūmėvos || neštūvėvos. Форма 2-ї особи однини наказового способу така сама, як у літературній мові (ėik, dúok), проте зрідка (зазвичай у народних піснях) поряд із нею вживаються форми із суфіксом -kie (ėikie, imkie). Крім того, трапляються випадки, коли цей суфікс відкидається. Найчастіше це стається під час швидкого мовлення, а також коли перед k стоїть ще один приголосний, наприклад: sėm sėm, pil pil, gėr gėr, але sėdek. У застиглій формі palà, що, безперечно, походить від palauk, звук k випав порівняно давно. На це вказує нерегулярний перехід кореневого au, який опинився в абсолютному кінці слова, у a. У говірці для вираження значення 1-ї особи множини й двоїни наказового способу іноді вживаються також форми 1-ї особи множини та двоїни теперішнього часу окремих дієслів, наприклад: ėinam, válgom, važiuojam, dėdam, imam, imava, dėdava, хоча їхні звичайні форми частотніші. Дієслово eiti поряд із ėikim, ėinam, ėikiva має тут також форми eimė (рідше контаміновану eimėkim), eivà. Форми eimė, eivà вживаються найчастіше. Це, можливо, залишки приголосного типу відмінювання. Для вказівки напрямку наближення до чогось до кожної форми наказового способу можна додавати прислівник šė (< сюди), переносячи наголос на нього. У 2-й особі однини прислівник šė приєднується в кінці (bėkšė, eikšė, dúokšė || dakšė, šokšė). У формах множини й двоїни це šė опиняється всередині слова, перед суфіксом (bėkšėkim, dúokšėkim, eikšėkim, bėkšėkit, šokšėkit, bėkšėkita, bėkšėkiva). Такі форми наказового способу в говірці живі й широко вживані. Вони відомі також жмудським говіркам¹⁶. Прислівник šė часто додається до форм наказового способу навіть двічі. У таких випадках наголос падає на друге šė. Повторення šė зазвичай трапляється тоді, коли наказану дію треба виконати дуже швидко, наприклад: bėkšėšė, dakšėšė, bėkšėšėkit, dakšėšėkit, dakšėšėkita. Останнім часом помітна тенденція коротко вимовляти перше šė у формах bėkšėšėkim…: dakšėšė, dakšėšėkit, dakšėšėkita. Скорочення, найімовірніше, зумовлене ненаголошеною позицією¹⁷. Форми бажального способу в говірці утворюються двома способами за допомогою часток te, tegu (без різниці у значенні). Ці частки можуть поєднуватися з формою 3-ї особи теперішнього часу дієслова (tegu būn, tegu stó, teeín, tesisprádą, tenesikrápšta). Форми з te- частотніші. Можливо, вони дещо характерніші для мовлення старшого покоління. Частки te, tegu (частіше te) нерідко вживаються (особливо в мовленні старших людей) також зі старими формами бажального способу, що мають закінчення -ie (для основ на a, ia) та -ai (для основ на o), ¹⁴ Див. відповіді на запитання 293 e в картотеці «Атласу литовської мови», що зберігається в рукописному фонді Сектору історії мови й діалектології Інституту литовської мови та літератури. ¹⁵ Див. також J. Kazlauskas, Op. cit., p. 84; V. Grinaveckis, Op cit., p. 269. У цій праці, спираючись на приклади з «Постили» Даукши, як-от būčio та ін., із наголосом на закінченні, досить переконливо дотримуються думки, що наголос у формах neščio, veščio… найімовірніше, також було перенесено із закінчення на корінь. ¹⁶ P. Jonikas, Pagramančio tarmė, Kaunas, 1939, p. 70–71. ¹⁷ Пор. у цьому діалекті вимовлюване šašlavýnas ~ šašlavýnas «sašlavynas», ąžuolýng ~ ąžuolýnas, див. також E. Grinaveckienė, Op. cit., p. 142. 294 наприклад: нехай відніме || нехай віднімемо, нехай дихне || нехай дихнемо, нехай ляже || нехай ляжемо, нехай їде || нехай поїдемо, нехай дрімає || нехай задрімаємо, нехай піде геть || нехай підемо геть, нехай буде, нехай побачить || нехай побачимо, нехай з’їсть || нехай з’їмо, нехай біжить || нехай побіжимо, хай тисне, нехай помре, нехай покладе собі, нехай надішле собі, нехай поб’ємося, нехай ляже спати, нехай поговорить, нехай дряпається, нехай штовхається, нехай жартує, нехай поїде, нехай знає. У поодиноких випадках значення форм бажального способу набули конструкції з часткою tegu та формою майбутнього часу, наприклад, нехай буде, нехай піде, нехай приїде. Дієвідмінювання Дійсний спосіб Теперішній час я біжу, жену, кричу, тчу, чую, руйную, живу, викидаю, розмовляю || розмовляю ти біжиш, женеш, кричиш, ткеш, чуєш, руйнуєш, живеш, викидаєш, розмовляєш він, вона (вони, вони, ті двоє, ті дві) біжить, жене, кричить, тче, чує || чує, руйнує, живе || живе, викидає, розмовляє || розмовляє ми біжимо, женемо, кричимо, тчемо, чуємо || чуємо, руйнуємо, живемо, викидаємо, розмовляємо ви біжите, женете, кричите, ткете, чуєте || чуєте, руйнуєте, живете, викидаєте, розмовляєте ми двоє біжимо, женемо, кричимо, тчемо, чуємо || чуємо || чуємо, руйнуємо, живемо, викидаємо, розмовляємо ви двоє біжите, женете, кричите, ткете, чуєте || чуєте || чуєте, руйнуєте, живете, викидаєте, розмовляєте Минулий одноразовий час я біг, гнав, стрілив, ткала, чув, розбирав, жив, викинув, розмовляв || розмовляв ти біг, гнав, стрілив, ткала, чув, розбирав, жив, викинув, розмовляв він, вона (вони, вони, ті двоє, ті дві) біжить, жене, стріляє, чув, розбирав, живе, викинув, розмовляв || розмовляв ми бігли, гнали, стріляли, ткали, чули, розбирали, жили, викинули, розмовляли ви бігли, гнали, стріляли, ткали, чули, розбирали, жили, викинули, розмовляли ми двоє бігли, гнали, стріляли, ткали, чули, розбирали, жили, викинули, розмовляли ви двоє бігли, гнали, стріляли, ткали, чули, розбирали, жили, викинули, розмовляли Давноминулий частий час я бігав, гнав, стріляв, ткав, чув, руйнував, жив, викидав, розмовляв || розмовляв ти бігав, гнав, стріляв, ткав, чув, руйнував, жив, викидав, розмовляв він, вона (вони, вони, вони двоє, вони дві) бігав, гнав, стріляв, ткав, чув, руйнував, жив, викидав, розмовляв || розмовляв 295 ми бігали, гнали, стріляли, ткали, чули, руйнували, жили, викидали, розмовляли ви бігали, гнали, стріляли, ткали, чули, руйнували, жили, викидали, розмовляли ми двоє, ми дві бігали, гнали, стріляли, ткали, чули, руйнували, жили, викидали, розмовляли ви двоє, ви дві бігали, гнали, стріляли, ткали, чули, руйнували, жили, викидали, розмовляли Майбутній час я бігтиму, гнатиму, стрілятиму, ти бігтимеш, гнатимеш, стрілятимеш він, вона (jē, jós, juódu, juódvi) бігтиме, гнатиме, стрілятиме ми бігтимемо, гнатимемо, стрілятимемо ви бігтимете, гнатимете, стрілятимете ми вдвох бігтимемо, гнатимемо, стрілятимемо ви вдвох бігтимете, гнатимете, стрілятимете Умовний спосіб Тривалий час я біг би || біг(ла) б, гнав би || гнав(ла) б, кликав би || кликав(ла) б, ткав би || ткала б, чув би || чула б, орав би || орала б, жив би || жила б, вимолотив би || вимолотила б, розмовляв би ти біг би, гнав би, кликав би, чув би, орав би, жив би, вимолотив би, розмовляв би він, вона (вони, їхні, обидва, обидві) біг би, гнав би, кликав би, ткала б, чув би, жив би, вимолотив би, розмовляв(ла) б ми бігли б, гнали б, кликали б, ткали б, чули б, жили б, вимолотили б, розмовляли б ви бігли б, гнали б, кликали б, ткали б, чули б, жили б, вимолотили б, розмовляли б ми двоє, ми обидві бігли б, гнали б, кликали б, ткали б, чули б, орали б, жили б, вимолотили б, розмовляли б ви двоє, ви обидві бігли б, гнали б, кликали б, ткали б, чули б, орали б, жили б, вимолотили б, розмовляли б Наказовий спосіб тікай(ie), гони(ie), клич(ie), ори(ie), чуй(ie), руйнуй(ie), живи(ie), викинь(ie), розмовляй(ся) || розмовляй(ся) || розмовляй(ся) 296 ми біжімо, женімо, кричімо, плетімо, чуймо, руйнуймо, живімо, викиньмо, розмовляймо ви біжіть, женіть, кричіть, плетіть, чуйте, руйнуйте, живіть, викиньте, розмовляйте ми двоє біжімо обоє, женімо обоє, кричімо обоє, плетімо обоє, чуймо обоє, руйнуймо обоє, живімо обоє, викиньмо обоє, розмовляймо обоє ви двоє біжіть обоє, женіть обоє, кричіть обоє, плетіть обоє, чуйте обоє, руйнуйте обоє, живіть обоє, викиньте обоє, розмовляйте обоє Бажальний спосіб jis, ji (jìe, jós, juõdu, juõdvi) tegu bẽg(a || -ie) || tebẽg(a || -ie), tegu vẽje || tegu ve- jie || tēvẽje || tēvẽjė, tegu šáuje || tegu šáujie || tešáuje || tešáujie, tegu áudž(e) || tegu áudie || teáudž(e) || teáudie, tegu gĩrd(e) || tegu gĩrdž(e) || tegiẽd(e) || tegirdž(e) || tegirdie, tegu ārda || tegu ārda || teārda || teārdai, tegu gyvẽn(a || ie), tegyvẽn || tegyvẽna || tegyvẽnie; tegu išmet(a) || tegu išmetie || teišmet(a) || teišmetie, tegu šnẽkas || tegu šnẽkase || tešišnẽk(a) || tešišnẽkie Непряма модальність Нею зазвичай позначають недостатньо чітку, гадану, почуту від інших або сумнівну дію. Цю модальність утворюють форми називного відмінка однини й множини чоловічого та жіночого родів дієприкметників усіх часів (найчастіше трапляється дієприкметник минулого одноразового часу), наприклад: Ji pamãčius į pradėjus klýkt’; Tėvs ẽsąs mãtęs gyvą vilką; Ji būvus mãčius gyvãtę. Наголошування дієслів Місце наголосу дієслів зазвичай варіює лише у формах 1-ї та 2-ї особи однини теперішнього і минулого одноразового часів. Наголос на початковому складі кореня (або суфікса) у таких випадках зберігається постійно, наприклад: aug(a): augu, augi; balnó(ja): balnõju, balnõji; gẽre: gẽriau, gẽrei; sėdẽje: sėdėjau, sėdėjai, а наголос на кінцевому складі або короткий наголос переходить на закінчення, наприклад: praũs(e): prausiu, praũsi; kirmý(je) „miega“: kirmýju, kirmýji; praũse: prausiau, prausei; kirmìje: kirmijau, kirmijėi. В усіх інших випадках найчастіше зберігаються місце наголосу й інтонація основних форм. Місце наголосу у формах згаданих осіб зазвичай допомагає легше й точніше визначити інтонацію кореня первинних дієслів із довгим голосним або дифтонгом, яку загалом на слух розрізнити досить важко18. Коли наголос у формах цих осіб падає на закінчення, інтонація кореня, судячи на слух, видається висхідною. У тих випадках, коли голосні кореня (суфікса) з низхідною інтонацією або короткі a (a), e, i, u через скорочення закінчень19 утворюють із l, m, n, r, v вторинні дифтонги20, їхня інтонація змінюється на висхідну21, наприклад: gẽl ~ gẽlia, pìl ~ pìla, šàl ~ šàla, gùl „guli“, gyvẽn ~ gyvẽna. На слух здається, що у формах 3-ї особи майбутнього часу первинних дієслів корінь із висхідною інтонацією, як і в 1k, внаслідок метатонії переходить у низхідну22, наприклад: ãugs, šõks, 18 Пор. також Z. Zinkevičius, Op. cit., p. 33. 19 Див. E. Grinaveckienė, Op. cit., p. 151. 20 там само, с. 146. 21 там само, с. 139, 140. 22 там само, с. 139. 297 хоча іноді складається враження, що метатонія й не відбувається. Скажімо, різниця між áust: áus, dýgt: dýgs і aũt: aũs, dỹkt: dỹks, здається, не зникає. Корінь первинних дієслів із наголосом на початку слова, утворений довгими y, ū, у формах 3-ї особи майбутнього часу не скорочується (pabūgs, dýgs, gỹs, ignỹbs, sugrįs, pasklỹs, „paslys“, sulỹgs, atlỹs, suplỹs, suplinkš, suplỹs, išrỹgs, paklỹs, nuslūgs, užsnūs, ištrỹks, nutrūks, nuvỹs, sužys), хоча в усіх випадках закономірно вимовляється būs, а паралельно вживаються форми griūs || griùs, kliū́s || kliùs, pū̃s || pùs, džiū̃s || džiùs, pagỹs || pagis, lū̃s || lùs, lỹs || lis (форми з короткими кореневими i, u, мабуть, дещо більше властиві молоді діалекту, частково місцевій інтелігенції, а також у рідкісних випадках уживаються середнім поколінням). Форми бажального способу дієслів із давнім кореневим наголосом, що мають корінь (суфікс) із наголосом на початку слова або з циркумфлексом чи коротким коренем,23 із закінченням -ie завжди зберігають наголос на давньому місці, тоді як відповідні форми дієслів із давнім кінцевим наголосом, корінь яких має циркумфлекс або є коротким, завжди наголошують закінчення й мають циркумфлексну інтонацію, наприклад: tejòjie, temė́gie, tevažiúojie, tebū́nie, tekìšie, tepasùmie, tesimùšie. Похідні форми цього способу із закінченням -ai, за нашими спостереженнями, трапляються лише з наголосом на корені, наприклад: tesispárdai, tenesikrãpštai. Більшість дієслів із префіксами не переносить наголос на префікс. Це всі форми дієслів із коренем (і суфіксом) із наголосом на початку слова, форми основи на o теперішнього часу й одноразового минулого часу, усі форми дієслів із коренем із циркумфлексом, основами a, ia та давнім кореневим наголосом, а також інфінітив. Значно менша частина дієслів після приєднання префікса переносить наголос на префікс. Це передусім форми дієслів основи на ė в одноразовому минулому часі з коренем, що має циркумфлекс або є коротким (atnešė, atvertė), усі форми дієслів теперішнього часу з основами a, ia, давнім кінцевим наголосом і коренем із циркумфлексом або коротким коренем (àpkemš, įkerp, nèdeg), а також усі форми дієслів із префіксом par- «пере-» (párvežti «перевезти», párbėgt «перебігти»). Є дієслова з префіксами, які мають подвійне наголошення. Форми теперішнього часу дієслів galėti, skaudėti, turėti із префіксами наголошують префікс; із заперечною часткою паралельно наголошується префікс або корінь, наприклад: išgãle, pãgale, nùgale, nègale || negalė; iš̀ture, nùture, pãture, prìture, sùture, už̀ture, nèture || netùre; pãskaud, sùskaud, prìskaud, nèškaud || neskaud. Якщо дієслово, що переносить наголос на префікс, має заперечну частку й префікс або зворотну частку, або якщо префікс двоскладовий, наголос завжди падає на склад, найближчий до кореня (apipùrškė, nesipėš, nenùneš, tepársinės). Первинні дієслова основи ia із префіксом і коренем із циркумфлексом, у яких немає чергування кореневих голосних, у теперішньому часі мають подвійне наголошення: на корені (таке наголошення частіше; воно властиве старшому й середньому поколінням діалекту) і на префіксі (рідше; таке наголошення помітніше в мовленні молоді та місцевої інтелігенції), наприклад: pabaig(e) || pãbaig(e), pabaũdž(e) || pãbaudž(e), sulenk(e) || sùlenk(e). Інфінітив Інфінітив, будучи однією з трьох основних форм дієслова, позначає лише назву дії та є незмінним. У діалекті він має дві форми. На більшій частині території суфікс -t є м’яким (ėit’ ~ ėiti, sakýt ~ sakýti). Особливо виразно ця м’якість проявляється на північно-західній околиці території, поблизу жмудських дунінінків (Верті- 23 Žr. K. Būga, Rinktiniai raštai, III, Vilnius, 1961, p. 48—55. 298 маї, Жіндайчяй, Павидауйс, Па̃скинай). У східній частині ареалу, на межі з велюонішками, суфікс інфінітива -t твердий, аспірований (rišti ~ rišti, lūpti ~ lūpti). Твердіння в говірці прогресує, м’який варіант витісняється. У мовленні старших носіїв говірки зрідка вживається інфінітив із суфіксом -tie (imtie «взяти», duotie «дати»). Він трапляється й у народних піснях. Зворотне закінчення інфінітива зазвичай -is (ąūtis ~ ąūtis, kėltis); серед старших носіїв трапляється також -ies (pėsties «пішки», muš ties «битися»), проте поряд із ним у їхньому мовленні особливо часто вживається -ise (raitytise «звиватися», valdytise «керуватися»). Воно нерідко трапляється й у мовленні середнього покоління. Інфінітив у говірці дуже широко вживається самостійно: він не залежить від інших слів, але, як і в літературній мові, часто примикає до них, а в окремих випадках (із дієслівними формами, перетворюючи їх на допоміжні) керує ними. У реченні він виконує різні функції. Тут він може виступати присудком, підметом, окремими обставинами. Інфінітив часто утворює присудок у стверджувальних і питальних реченнях (Jau girė matyt; Gála krašta nematyt; Neużmatýti nieka — toli; Kas girdėt? Ką daryt? Prie ko čė šauktis?). В окремих випадках такі питальні речення не виражають запитання, а лише підкреслюють марність дії, позначеної інфінітивом, її непотрібність (Ką čė šnekėt; Ko tau tę daisuot; Ką čė dá dėkavot. Kam čė dá prasidėt). Інфінітив досить звичний і у окличних реченнях. У цьому разі він може мати більш або менш виразний відтінок спонукальної дії, наприклад: Gūlti! (про собаку)! Medžiot! Peliot! (про кішку)! Nesipėšt! Kojes neprilėist prie žėmės! Gnybt no lešos i lėist į puodą! Ji prė pelų pristatyt! Іноді інфінітив у таких окличних реченнях не виражає наказу, а лише передає певне (найчастіше негативне) здивування (Tóke širdi turėt; Tiek nusivalkiot; Šiteip pasakyt; Tiek prisikentėt; Tiek pasiekt). У значенні присудка інфінітив трапляється також у складних безсполучникових реченнях (Vienc traukt, kiek — nepalėist; Jis imt, aš — neduot; Aš duot, jis nepasiduot; Tėvs laikyt, vaikinc mušt; Su tavim šnekėt, pupų rėti pasidėt; Kadai vaikščiojau pakrancėj, i nematyt; Ką čė šnekėt — atsidusk i muryk). У приєднувальних реченнях застиглі конструкції з інфінітивом також найчастіше утворюють присудок, наприклад: Antys kvarkčio — ką tik girdėt; Užragóžinai — nė praīt, nė pravažiúot; Kvailas — tik vilkui suėst. Tai žmogus — nė mušt, nė bėgt; Tai viščiuks — nė lėst, nė gėrt; Vyrs — nė pridėt, nė atimt! З часткою tik інфінітив у говірці вживається для посилення враження від дії (найчастіше негативної або небажаної) (Tu tik rėkt, dejúot, skųstise; Aš tik dirbt i dirbt; Tau tik plėperuot). У конструкції зі сполучником kad і часткою tai інфінітив зазвичай повторюється, щоб увиразнити інтенсивність умовної дії (Kad duot, tai duot, — kad kaulai treškėtų; Ka sakyt, tai sakyt, — nelaikyt žodže už dantų). Для цілковитого заперечення дії іноді поруч уживаються заперечна частка nė та два інфінітиви з одним коренем, другий із яких має заперечення, наприклад: Prapuolė toks mūilas, — jo nė maty! nematyt. Jo i po šei dienai nė girdėt negirdėt. У мовленні старих людей замість інфінітива зрідка вживається форма дієприслівника, наприклад, Nė girdere negirdėt, kur jis24. 24 Plg. Fr. Kurschat, Grammatik der littauischen Sprache, Halle, 1876, p. 285. 299 У конструкції з негативними частками nė…nė інфінітив уживається для вираження безумовності дії (Tiek visi krūkšč, šauk, — nė paklaust, nė pasakyt; Prilije, — nė išeit, nė išbrist; Ką čė daryt, nė imt, nė pamest). У говірці інфінітив може виступати підметом, наприклад: Võkį gėda, ne sirkt; Bjaūru gėrt, sūnku pagiriōtise; Niēkai ilgai mergáut; Amžių nugyvēt, tai ne skilandį pãrkąst; Gėda žiūrėt; Bãngu pasakyt; Geriausiai, viską pasakýti i prapūlt. Інфінітивом може виражатися й ціле інфінітивне речення, наприклад: Laimingai nuvažiuot i parvažiuot; Jám tik iš tavęs išgrēpt i susprōkt. Інфінітивом виражається також обставина мети (Tõkie grybai gerai mūrėt; Ravēt yra nagūčei dveji; Jau stāgaruotis laiks). У багатьох випадках інфінітив у говірці, як і в литовській літературній мові, широко вживається з іншими формами дієслова (простими й складеними) і зазвичай виступає частиною складеного присудка. У цьому разі він може мати префікс або не мати його; так само дієслово, до якого приєднується інфінітив, може мати префікс або бути без нього. У корені інфінітив може стояти перед особовою формою дієслова й після неї, не змінюючи значення. Найчастіше він поєднується з такими дієсловами: baigti (Antys pabaigė dėt; Baigiu nulipt no stōga; Spirgaĩ šūbaige spirkt), duoti (Dūosiu nupjaut žolę), eiti (būvo atėję ančių maišyt; Būvo užėję galva gēlt; Ėjau prašyt nakvynės; Užėję mą žiōvaut; Ėik acigūlt; Ėje visų klāusinėt; Ėjom imtis; Jō paláidot nemãje; Nēin pragyvēt), galėti (Galėsiva kvešinėt; Negali išmatyt’ — tāmṣu; Jis negãle jei pamokėt; Negali arty prēit; Galėsi skalbt; Gali gaišiot’ visa diena; Gali tampyt’ mustivėres — kietą; Galėje nait’ i parēit’; Pastipdyt’ galėje tą ãvi; Priauklēt’ gale tą vaiką prē knygų; Žiūrēt’ negalėjau), gauti (Gausiu nēštis), griebti (Kárve grieb’ dūrt’; Jijē griebe vēm’t), imti (Jurginei ēmė kȳpt’; Ji ēmė kėbalaut’ su svetimais vyrais; Kāmine ēmė dudēt’; Jisai pãėme šōferiaut’; Ką ūsimu šnekēt’, nemaišyk; Greit ėmus aukėt), keršyti (Keršyju ēt’ ir aš; Keršyju mūšt, ale nēmušu), malonėti (Malonēčiau laikyt’ karvę), norėti (Nenorēje isilēist’; Nōriu nugramzīt’), nespėti (Nespēju varytise — visi mūš; Nespēju pjaut’ — ančių pilno kiēms), nustoti (Nustōje lyt’; Tuo nustōs skaudēt’), pasidėti (Pasidēsiu kirst’), pajudinti (Pajudina krāustyt’), pakilti (Pakilo ēt’), pradėti (Kāmine pradēje giūsiuot’; Tuo pradēje vaidytise; Mōrkai pradēje dyk’t’; Pradēd tvoruōt’, negali piktumū trīvōt), reikėti (Rēik’ i pātala igūlt’; Reikēje senēi numēkst’; Reiks sujūst), sliūkti (Vēršis slēnk žīst), sujusti (Visi sujūdo žēnytis), susigauti (Susigāusim tavi pasidžiaūkt’), taisytis (Kārve tāisos dūrt’), turėti (Turēsi duot’; Didžturēt’ turēje), užlaipinti (Užlaipina šēna pamyniot’), žinoti (Nurāut’ težinai) ir kt. Для вираження продовження небажаної дії в багатьох випадках до таких конструкцій приєднуються також дієприкметники (Gali valgyt’ įsivalgęs; Gali ēt’ isėjēs; Gali šnekēt’ išsinekējēs). Одні такі сполучення інфінітива й особової форми дієслова в реченні іноді вживаються з називним відмінком (Pradēje skausmai imt’; Jāunc gale, šēnc tūre mirt’; Dīržas nesutēnik užrišt’; Antys pabaige dēt’), інші — зі знахідним (Isitaise piena gērt’; Skēlbe parduōt’ vīetą), треті — з прийменником і знахідним відмінком (Sustōje ēt’ į mokyklą; Īms augt’ i lāšinius), ще інші — з родовим відмінком (Reik užbirēt’ žēmių) тощо. Трапляються випадки, коли до тієї самої дієслівної форми приєднуються два інфінітиви, другий з яких зазвичай уточнює перший, наприклад: Reik’ ēt’ varyt namō; Reik’ ēt’ žiūrēt juodvienių; Reik’ ēt’ milžt’; Turiu ēt žiūrēt’, Turiu ēt tikritise, Reiks sujūst’ liūobtis. 300 Для вираження інтенсивності дії після особової форми дієслова інфінітив повторюється: Pradėję piršt piršt’, i išpirša; Usikėpe nėit’ nėit’, i atlika; Įsityža gėrt’ gėrt’, i priprȧta. Для вираження тривалості дії два інфінітиви поєднуються сполучником ir, наприклад: Galės žiūrėt’ i žiūrėt’; Galės eit ir eit’; Jai tik dainuot’ i dainuot. У говірці багато випадків, коли два різні інфінітиви сполучаються сполучником o з особовою формою дієслова, щоб посилити враження від дії (зазвичай негативної) (Gulėt’ o miegot’ težina; Gėrt’ o nasriót „šūkauti“ temokėję). Для вираження постійної дії, що безперервно відбувається, у говірці інфінітив поєднується також з особовою формою дієслова того самого кореня. Дія, виражена цією конструкцією, зазвичай ослаблена, втратила інтенсивність і є незадовільною, наприклад: Šnekėt’ šnek, tik suprast’ negali; Ėst’ ėd, tik netūnk; Gėrt’ gėrė, tik nerūka; Kramtyt’ krāmta, tik nerūje. Для вираження неможливості дії інфінітив із префіксом уживається з особовими формами дієслів negalėti, nemokėti (Negalė nugulėt: vartose i vär-tose; Negalė nusėdėt’ — lūksta kai pašėles; Nemók nutylėt’ i viską pasigadin). Для вираження знаряддя в говірці інфінітив паралельно вживається з давальним і знахідним відмінками без різниці в значенні (Bliūdpalai̇kis jōvalui kabīt’; Kabaraški̇uks rinkėms uždėt’; Regulātorius nusistatyt’ vagōs gilūma i platūma). Дієприкметник а) Різновиди Дієприкметники активного стану в говірці, як і в литовській літературній мові, мають чотири часові форми (теперішнього, минулого одноразового, минулого багаторазового та майбутнього часу), наприклад: gyvēngs || gyvēnantis, gyvēnanti; āugęs, āugus; värgdaves, värgdavus, važiuosiąs || važiuosianti, а пасивного стану — лише дві (теперішнього й минулого одноразового часу), наприклад: līmpams ~ līmpamas, limpamà; vīrc ~ virtas, vīrta. Дієприкметники обох станів у говірці найчастіше вживаються для утворення складених часових форм дієслова, а також для вираження прямої чи переказаної думки, наприклад: esū (buvau, būdavau, būsiu, būčiau, būk...) nežinantis (nežinanti, nežinojęs, nežinojus, nežinomas, nežinoma...). У говірці найчастіше вживаються дієприкметники активного стану минулого одноразового часу та пасивного стану обох часів, наприклад: (Atlėida, tine; Ar mestōs snige; Ėik nevapėjęs; Nustōk zuimavęs; Vālglyk nepliūrnijęs; Kārve ismīlždīnus; Ėje kai sudegęs; Stōve pasisklēidęs; Vilks āvi pasiplēšęs; Stōve akis ispragīnes; Ėin apsitūčiojęs; Kārve žēme sutrāmpaliavus; Ji pavilōjus būva; Žarnà susivijus; Utelių papjāuč; Ėin kai išnarstye; Mēsū i suktū, i riestūj būva; Suknele visai sužībita. Дієприкметники необхідності, що прилягають до пасивних дієприкметників, у говірці досить численні, однак зазвичай уживаються лише їхні форми множини та називного відмінка однини, наприклад: pjautini rugėi (kviečēi, mižēi, žirnei, dobilai); pjautinas āvizas, pjautinė vasarōjus), kāstinas ropites, kāstini morkai, rautini linī, kāūptinas ropūtes, kāūptini kopūstai, rīktinas gīles, skitini obuolēi, vēstinė šienc, žavētina žmōna — tōke tamsike. У поодиноких випадках трапляється також та чи інша форма дієприкметника необхідності середнього роду, наприклад: Jā būs gyvēntina, gyvēsim. 301 б) Займенникові дієприкметники Хоча займенникові дієприкметники в говірці порівняно рідкісні, займенниковими можуть бути всі часові форми обох станів (займенникові форми минулого багаторазового часу практично, можна сказати, не трапляються). Займенникові форми дієприкметників активного стану всіх часів утворюються від простих довших форм із закінченням -ys, наприклад: bėgantysis || bėgantysis; bėgančioje || bėgančioje, gulentysis, gulėnčioje, kėkštentysis, mirštantysis, lekentysis spiric „amoniakas“, žydančioje „greitoji“ džiovė, tikentysis, tikėnčioje, atėjusysis, atėjusioje, nusižengusysis, nusižengusioje, prisikėlęsysis, prisikėlusioje, prisikėlsentysis, prisikėlsenčioje, būsentysis, būsenčioje, žindamoje, kuliamoje „kūlimo mašina“, siuvamoje, pirktoje, pririštasis, nuimtašis, įmerktasis. Займенниковими в говірці є також деякі префіксальні зворотні дієприкметники, наприклад: nusikalnysis, įsigytasis, besiprausentysis. в) Зворотні дієприкметники Зворотні форми мають дієприкметники обох станів усіх часів. Безпрефіксальні зворотні дієприкметники в говірці дуже рідкісні. Зазвичай уживаються лише форми називного відмінка однини чоловічого й жіночого родів усіх часів активного стану деяких дієслів, а у вкрай рідкісних випадках — також форми називного відмінка множини чоловічого роду. Форма називного відмінка однини чоловічого роду зазвичай має в закінченні зворотну частку si, після якої ще стоїть закінчення -s, наприклад: ilgšis, juokiasis, kėlęsias, klausęsias, praūsiąsis, priklijęsias, kėlėsis, kėldavėsis, kėlsėsis. Із форм називного відмінка множини чоловічого роду засвідчено лише форми минулого одноразового часу із закінченням -ęslys (наприклад: jie būt pėsęsys) та зі зворотною часткою -se (наприклад: jie sau dirbese). Поряд із уже згаданими формами зворотних дієприкметників чоловічого роду теперішнього часу іноді трапляються також форми із закінченням -iąsys, яке, найімовірніше, є контамінаційним і виникло за аналогією до закінчення називного відмінка множини чоловічого роду звичайних дієприкметників, наприклад: kėliąsys, juokiąsys, džiaugiąsys, praūsiąsys. Форми називного відмінка однини жіночого роду зворотних дієприкметників теперішнього часу мають зворотну частку -s, наприклад, kėlentis, juokentis, džiaugentis, praūsentis; у трьох інших часах — зворотну частку si-, після якої стоїть ще одне кінцеве s, наприклад: kėlūsis, kėldavusis, kėlsentis. Поряд із формами зі зворотною часткою -s безпрефіксальні зворотні дієприкметники жіночого роду в називному відмінку однини зрідка трапляються зі зворотною часткою -se, наприклад, ji būva laukentiese «вагітна». Префіксальні зворотні дієприкметники широко вживаються в говірці. Їхня зворотна частка si стоїть між префіксом і коренем, наприклад: besiprausias, besiprausęs || besiprausenti, nusiprausęs, nusiprausus, atsikėlęs, atsikėlėma, acikėlė, acikėlta. Префіксальні зворотні дієприкметники відмінюються як відповідні незворотні. д) Основи дієприкметників Активні дієприкметники теперішнього часу, утворені від дієслів основ на a та o з форм 3-ї особи однини теперішнього часу, мають три різні закінчення називного відмінка однини чоловічого роду. Давніші форми із закінченням -as часті й звичні (ėinąs, rašąs). Поряд із ними поширені новіші, довші форми (ėinantis, rašantis). Дещо рідше трапляється 302 форма, що відрізняється від другої довгим (найчастіше наголошеним) закінченням -ys (sergantys, augantys, žibantys). Закінчення називного відмінка однини жіночого роду, як і в літературній мові (laukianti, šokanti), хоча, як показують зворотні форми (laukiančiose), його походження, можливо, інше (пор. marti < *marti, laukianti < *laukiantie). У випадках, коли ці дієприкметники мають наголос на закінченні, старше покоління діалекту широко вживає фонетично скорочені форми без кінцевого i, наприклад: bėgānt ~ bėganti, gulēnt «та, що лежить», einānt ~ einanti, nenorēnt «та, що не хоче», nešānt ~ nešanti, tikēnt «та, що вірить», turēnt «та, що має», uždirbānt ~ uždirbanti. Аналогічні форми дієприкметників жіночого роду трапляються і в жемайтійських діалектах25. Середнє покоління та молодь у всіх випадках уживають тут повне закінчення, а через вимову скорочених форм часто навіть висміюють старше покоління. Ці скорочені форми — закономірне явище фонетики діалекту. Проте для дієприкметників із кореневим наголосом це явище не узагальнилося, очевидно, тому, що їхні форми відрізнялися від форм теперішнього дієприслівника. Хоча всі дієслова i-основи в діалекті перейшли до ia-основи (mylė, košė), дієприкметники цієї основи переважно зберегли повні форми в називному відмінку однини й множини (čiūdūs, čiūaudinti, nóris, nórinti, stóvis; dėvi, liñki, týli, хоча загалом уся їхня парадигма, зазнаючи впливу аналогії ia-основи, поряд із закінченнями своєї основи рідше має також форми, характерні для ia-основи (stóvincė || stóvenčė, stóvincem || stóvenčem…). Цій аналогії важко піддаються дієприкметники, які перед кінцем основи мають приголосний d. У всій парадигмі вони найчастіше відмінюються як дієприкметники i-основи, хоча зрідка поряд трапляються й форми ia-основи. Довші форми називного відмінка однини чоловічого роду та вся парадигма жіночого роду більше зазнали впливу аналогії ia-основи й мають закінчення цієї основи (stóventis || stóventys, stóventi, pavýdėntis || pavýdėntis || pavydentýs || pavydėntys, pavydenti || pavydėnti). Сусідні форми pavydė- (частіша) || pavydė- свідчать, що аналогічний вплив ia-основи на цю основу дієприкметників є порівняно недавнім явищем і що pavydė-, безсумнівно, є пізнішим наслідком цього впливу. У дієприкметників теперішнього часу чоловічого роду, утворених від дієслів ia-основи, кінець основи в називному відмінку однини й множини зазвичай має два варіанти. Повну ia-основу тут зберегли лише дієприкметники, утворені від дієслів, у яких перед кінцем основи стоять африкати č, dž або приголосні š, ž, ž, рідше l, m, r (krečiās, gūdžiās, klāusiās, ziržās, čiūžās, dūmās, skiriās, keliās). Інші дієприкметники, утворені від дієслів цієї основи, поряд із формами своєї основи вживаються паралельно і у формах, характерних для i-основи, наприклад: šūkaujas || šūkaujis, dainuojas || dainuojis, lójas || lóji̇s, lėjas || lėji̇s, veli̇s || veli̇s, geri̇s || geri̇s, laukias || laukis, šūkauja || šūkauji, dainuoja || dainuoji, lója || lóji, lėja || lėji, veli̇a || veli̇, geri̇a || geri. Інші відмінки чоловічого роду та вся парадигма жіночого роду зберігають закінчення своєї основи (šūkaujencė, šūkaujencēm… šūkaujenti, velenti, gerenti, lāukenti…). Пасивні дієприкметники теперішнього часу, утворені від дієслів i-основи, які останнім часом у діалекті перейшли до ia-основи, зазвичай зберегли i-основу (dēvims, dēvimā, mylims, mylimā), хоча помічено, що під впливом аналогії ia-основи деякі дієприкметники починають уживатися паралельно і з закінченням ia-основи (gālēms || gālīms, gālēmā || gālīmā). i-основу зберегли також дієприкметники, що мають перед кінцем основи d, t (іноді й p) (gīrdims, sēdīms tūpims). 25 Пор. жемайтійські форми динінінків parēnōntē ~ pareinanti, bēsēdūntē ~ besēdinti (V. Grinaveckis, Op. cit., p. 40, 53). 303 Основи дієприкметників усіх інших часів активного й пасивного стану нічим не відрізняються від основ теперішнього часу. Творення дієприкметникових форм свідчить, що їхні основи давніші за сучасні основи дієслів говірки, а аналогія форм на ia- із дієсловами, особливо форм дієприкметників на į-, є недавньою. е) Відмінювання дієприкметників Відмінкові закінчення дієприкметників, як і в Ik, прикметникові, підпорядковуються фонетичним законам говірки для кінця слова26. Проте в давальному відмінку однини чоловічого роду активних дієприкметників усіх часів поряд із прикметниковими вживаються також іменникові форми (augančiam || augančmi, ėjusiaм || ėjusiai, šnekėdavusiam || šnekėdavusiai, čiaudėsiančiam || čiaudėsiančiui). Зрідка й пасивні дієприкметники обох часів у цьому відмінку поряд із прикметниковим мають також іменникове закінчення (migdomam || migdomui, mokytam || mokytui, matytam || matytui). Аналогічний випадок зафіксовано також у жмудських говірках27. Парадигма Активні дієприкметники Теперішній час Однина Н. augęs || augęs || augantis || augantys, klausias || klausiantis, čiaudis || čiaudin-tis || čiaudentis; auganti || auganti, klausianti, čiaudinti || čiaudenti Р. auganče, klausanče; čiaudinče || čiaudenče; augančes || augančios, klausian-čes Д. augančem || augančem || augančiui, klausenčem || klausenčiui, čiaudinčem || čiaudenčem || čiaudinčiui || čiaudenčiui; augančei, klausenčei, čiaudinčei || čiaudenčei Зн. auganti, klausenti, čiaudinti; auganče, klausenče, čiaudinče Ор. augančiu, klausenčiu, čiaudinčiu; auganče, klausenče, čiaudinče М. bėgančem || bėgančėm, šniokščencem, žydincem || žydencem; bėgančio || bėgančio, šniokščencio, žydincio || žydencio Множина Н. augą || augą || augantys, klausą || klausentýs, čiaudi || čiaudin-tys || čiaudentys; augančes, klausančes, čiaudinčes Р. augančių || augančių, klausiančių, čiaudinčių || čiaudenčių Д. augantiems, klausen­tiems, čiaudintiems; augančioms, klausantčioms, čiaudinčioms Зн. augančius, klausенčius, čiaudinčius; augančes, klausenčes, čiaudinčes Ор. augančeis || augančėis, klausenčėis, čiaudinčėis; augančioms || augančiōms; klausenčioms, čiaudinčioms М. bėgančiuos || bėgančiuos, šniokščenciuos, žydincuos || žydenciuos; bėgančios(e) || bėgančios(ė), šniokščencios(e), žydincios(e) || žydencios(e). 26 Див. E. Grinaveckienė, Op. cit., с. 151–158. 27 Пор. форми присудкових конструкцій жемайтського діалекту raši.tų.ujou, raši.tų.ju. «написаному» (див. V. Drotvinas, V. Grinaveckis, Kalbininkas Kazimieras Jaunius, Vilnius, 1970, с. 148. 304 Минулий одноразовий, минулий багаторазовий, майбутній час Однина V. rūgęs, värgdavęs, važiuosįs; rūgus, värgdavus, važiuosenti K. rūguse, värgdavuse, važiuosenčė; rūguses, värgdavuses, važiuosenčės N. rūgusem ‖ rūgusiui, värgdavusem ‖ värgdavusiuì, važiuosenčem važiuosenčiui; rūgusei, värgdavusei, važiuosenčei G. rūgusi, värgdavusi, važiuosenti; rūguse, värgdavuse, važiuosenčė Įn. rūgusiu, värgdavusiu, važiuosenčiu; rūguse, värgdavuse, važiuosenčė Vt. rūgusem, šniokšdavusem, siūbuosenčem; rūgusio, šniokšdavusio, siūbuosenčio Множина Н. rūgė, värgdavė, važiuosią ‖ važiuosentys; rūguses, värgdavuses, važiuosenčės Р. rūgusių, värgdavusių, važiuosenčių Д. rūgusiems, värgdavusiems, važiuosentiems; rūgusioms, värgdavusioms, važiuo-senčioms Зн. rūgusius, värgdavusius, važiuosenčius; rūguses, värgdavuses, važiuosenčės Ор. rūguseis, värgdavuseis, važiuosenčėis; rūgusioms, värgdavusioms, važiuosen-čioms М. bėgančiuos, šniokšdavusiuos, siūbuosenčiuos; bėgančios(e), värgdavusios(e), siūbuosenčios(e) Пасивні дієприкметники Однина Н. gūldoms, guldyt; gūldoma, guldýta Р. gūldoma, guldýta; gūldomos, guldýtos Д. gūldomam ‖ gūldomui, guldytam ‖ guldytui; gūldomai, guldytai Зн. gūldoma, guldýta Ор. gūldomu, guldytu; gūldoma, guldýta М. gūldomam, guldytam; gūldomo, guldýto Множина Н. gūldomi, guldýti; gūldomas, guldýtas Р. gūldomų, guldytų Д. gūldomiems, guldýtiems; gūldomoms, guldýtoms Зн. gūldomus, guldýtus; gūldomas, guldýtas Ор. gūldomais, guldýtais; gūldomoms, guldýtoms М. gūldomuos, guldýtuos; gūldomos(e), guldýtos(e) Займенникові дієприкметники Однина V. той, що вмирає ‖ той, що вмирає, той, якого посилають, той, що провинився; тій, що вмирає ‖ тій, що вмирає, тій, яку посилають, тій, що провинилася K. тій, що вмирає, тій, яку посилають, тій, що провинилася; тим, що вмирають ‖ тим, що вмирають, тим, яких посилають, тим, що провинилися 20. 520 305 N. тому, хто вмирає || тому, хто вмирає, тому, кого посилають, тому, хто провинився; тій, що вмирає, тій, яку посилають, тій, що провинилася G. того, хто вмирає, того, кого посилають, того, хто провинився; ту, що вмирає, ту, яку посилають, ту, що провинилася Įn. тим, хто вмирає, тим, кого посилають, тим, хто провинився; тією, що вмирає, тією, яку посилають, тією, що провинилася Vt. у тому, хто вмирає || у тому, хто вмирає, у тому, кого посилають, у тому, хто провинився; того, хто вмирає, того, кого посилають, того, хто провинився Множина Н. ті, хто помирають, ті, кого посилають, ті, хто провинився; ті, хто помирає, ті, кого посилають, ті, хто провинився Р. тих, хто помирає || тих, хто помирає, тих, кого посилають, тих, хто провинився Д. тим, хто помирає || тим, хто помирає || тим, хто помирає || тим, хто помирає, тим, кого посилають || тим, кого посилають, тим, хто провинився || тим, хто провинився; тим, хто помирає || тим, хто помирає || тим, хто помирає || тим, хто помирає, тим, кого посилають || тим, кого посилають, тим, хто провинився || тим, хто провинився Зн. тих, хто помирає || тих, хто помирає, тих, кого посилають, тих, хто провинився; тих, хто помирає || тих, хто помирає, тих, кого посилають, тих, хто провинився Ор. тими, хто помирає || тими, хто помирає, тими, кого посилають, тими, хто провинився; тими, хто помирає || тими, хто помирає || тими, хто помирає, тими, кого посилають || тими, кого посилають, тими, хто провинився || тими, хто провинився М. у тих, хто помирає || у тих, хто помирає, у тих, кого посилають, у тих, хто провинився; у тих, хто помирає(e) || у тих, хто помирає(e), у тих, кого посилають(e), у тих, хто провинився(e) f) Ступені порівняння дієприкметників У говірці трапляються форми ступенів порівняння дієприкметників обох видів. Вони мають характерний для прикметників суфікс вищого ступеня та закінчення, наприклад: Шиц мокс нубалеснис; Іш веїда ї нубалесне; Тєвс аугеснис; Ї за йі аугесне; Йо друбасіс нуплішеснис; Та тєва скепета нуплішесне; Їс дауґ нуварґеснис; Їє сущнєкамесне пасідарє. g) Наголошування дієприкметників Дієприкметники теперішнього часу активного стану (з префіксами й без них), утворені від первинних дієслів із давнім кореневим наголосом²⁸, у всій парадигмі мають наголос на корені (dãras, dãranti, ẽ̇̃ngs, ẽ̇̃nanti, mieg̃as, mieg̃anti); дієприкметники, утворені від дієслів із давнім наголосом на закінченні, у називному відмінку однини мають наголос на закінченні, а при відмінюванні їхній наголос рухомий за правилами III акцентної парадигми (muš̃s, mušanti, prisimenąs, prisimenanti, šnekąs, šnekanti). Однак слід зазначити, що така система наголошування форм теперішнього часу дієприкметників, утворених від дієслів із давнім наголосом на закінченні, нестабільна. Поряд із формами з наголосом на закінченні останнім часом дедалі більше утверджуються форми з кореневим наголосом (mùšas, mùšanti, šnẽkas, šnẽkanti…). Крім того, у говірці є кілька дієприкметників теперішнього часу з акутовим коренем, які наголошуються двояко: на корені й на закінченні (ãugas || augãs, ãuganti || augantì, bė̃gąs || bėgãs || bėganti || bėganti, dir̃bas || dirbãs, dirbanti || dirbanti, dúodas || duodãs, dúo- 28Див. K. Būga, Op. cit., p. 48–55. 306 danti || duodanti). Аналогічні випадки наголошування характерні й для жемайтських говірок²⁹. Варто зазначити, що випадки наголосу на закінченні в цих дієприкметниках дещо частіше трапляються в мовленні найстарших носіїв говірки та виходять з ужитку. Раніше, очевидно, більшість дієприкметників теперішнього часу в говірці наголошувалися на закінченні. На це насамперед указують уживані в мовленні старшого покоління закам’янілі форми дієприкметників жіночого роду з наголосом на закінченні, у яких тепер закономірно наголошується лише корінь (laukias, laukianti, greta laukiãnt ~ laukiañti, ė̃ngs, einanti, greta einant̃ ~ einañti, noris, nórinti || noreñti, greta norė̃nt „norinti“). Це підтверджує й наголошування дієприкметників у говірці Фр. Куршайтіса, суміжній із цією говіркою³⁰. Про те, що наголос теперішнього часу справді має в говірці тенденцію переміщуватися із закінчення на корінь, свідчать і закономірно наголошувані на корені сучасні форми дієприкметників цього часу: dė̃das, dėdanti, gū̃lis, gūlinti || gūleñti, tū̃ris, tū́rinti || tū́renti, хоча дієслова, від яких вони утворені, у говірці мають наголос на закінченні. Активні дієприкметники минулого одноразового, минулого багатократного й майбутнього часу, з префіксами й без них, як і в 1к, мають наголос і інтонацію тих дієслівних форм, від яких вони утворені, наприклад: bėgęs, bėgus, bėgdavęs, bėgdavus, bėgsias, bėgsenti, išbėgęs, išbėgus. Пасивні дієприкметники теперішнього часу (з префіксами й без них), утворені від усіх багатоскладових і двоскладових дієслів з основою на o, мають нерухомий наголос. Місце наголосу й інтонація в усій парадигмі такі самі, як у 3-й особі дієслів, від яких вони утворені, наприклад: árdoms, ár doma, bauginams, bauginama, skáiniojams, skái- niojama, važiuojams, važiuojama. У дієприкметників, утворених від інших двоскладових дієслів, наголос у парадигмі рухомий за III акцентною парадигмою, наприклад: dirbams, dirbamà, dirbamái, dirbamõ. Місце наголосу й інтонація дієприкметників середнього роду цього часу такі самі, як і у форм чоловічого роду (apdirbama, pasakoma). Пасивні дієприкметники минулого часу наголошуються трьома способами: утворені від багатоскладових дієслів у всій парадигмі зберігають наголос та інтонацію інфінітива (apseliõc, apseliõta, išakéc, išakéta, pavažiš, pavažišta, užgyvéc, užgyvéta); утворені від двоскладових дієслів з акутовим коренем, на відміну від 1к, закономірно мають нерухомий наголос (ikálc, ikálta, įpjáuc, įpjáuta, málc, málta, pakélc, pakélta, pagírc, pagírta, nusáuc, nusáuta, vírc, vírta); утворені від двоскладових дієслів із циркумфлексним і коротким коренем наголошуються, як і в 1к, за IV акцентною парадигмою (káupc, káupta, káuptõs, kė́pc, keptà, kìrpc, kirptà, vė́rpc, verpà). Дієприкметники від цих коренів із префіксами (за винятком дієприкметників із префіксом par- «per-», у яких наголошується префікс) наголошуються за IIIᵇ акцентною парадигмою (išgrįstas, išgrįsta, pàlikc, paliktà, paliktám...). Дієприкметники необхідності наголошуються, як і в 1к, за III акцентною парадигмою; різниця лише в тому, що наголошені кореневі a, e тут закономірно подовжуються до довгих голосних (sė́ktins, vė́štins, kàštins, tḗptins, mḗkstins)³¹. Дієприслівник У говірці, як і в 1k, є прості й зворотні дієприслівники обох родів і чисел, наприклад: ė́dams, ė́damà, ė́dami, ė́damas, pasišokinėdams. Обидві категорії зазвичай утворюються й наголошуються так само, як у 1k, але дієприслівник ė́dams, отримавши префікс, як і в жемайтських говірках³², частіше (особливо в мовленні старшого покоління говірки) наголошує префікс, наприклад: išei- 29 Žr. V. Grinaveckis, Op. cit., p. 219, 292. 30 Žr. Fr. Kurschat, Op. cit., p. 290–291. 31 Пор. Lietuvių kalbos gramatika, II, p. 374. 32 Пор. V. Grinaveckis, Op. cit., p. 226. 20* 307 dams, nėeidams, pāreidams, prieidams. Останнє наголошення, безперечно, давніше33. Зворотні дієприслівники без префікса, будучи рідшими (особливо форми множини), мають узагальнену для обох родів і чисел форму називного відмінка множини жіночого роду з часткою зворотності -s, як і в жемайтських говірках, наприклад: jis (ji, jiẽ, jõs, juõdu, juõdvi) šnēk vaipydamos, ēin juokdāmōs, bardāmōs, džiaugdamōs. Це свідчить про те, що дієприслівники в говірці застигають. У поодиноких випадках трапляються форми зворотних дієприслівників чоловічого роду множини з часткою зворотності -se, наприклад: ēin šnekēdamiese, išējē raukydamiese, mužāžava vāidydamiese. Іноді вживаються форми дієприслівників, які не мають зворотної частки, але зберігають зворотне значення, наприклад: Tėvs šnēk vaipydams; Parēin par kiēma juōkdams. Дія дієприслівника, виражаючи другу дію того самого суб’єкта поряд із дією присудка, у говірці найчастіше відбувається одночасно з дією присудка (Šāu parējē ēsdams; Āntys vīrsdams parēm; Įskurdau kārve bēganydama; Ka tik aš dainuodama nesumišē.) Дієприслівники вказують на час дії присудка (Jis nūna keldams — nór miēga; Atsiplēšau nagūs beravēdama; Aš tavi prisokdama priēmišiu „padēsiu“; Turēdami lāika pasidarykit), спосіб (Duod su kultūve apsivarty dāms; Jis apsisūkīdams „iš kelių kartų“ pas mus būva; Pasišlapīk spēmi užsiimīzdama; Ēje pasišokīnēdams; Pāršai žolēs prisispirdami vāra „ēda“; Parējē svāigaliuodams; Pasišluoždama pasišluoždama į nāje; Ēin kai gīrc lōvas jiēškōdams; Nutila kaip vālgydams; Nusipirkau lyg žinōdams), причину (Besitęsy dama kārve gāl mutrūkti brizgila; Ji nūmirē po tą pėlke bevēikščiodama). Дієприслівник Дієприслівники говірки, як і в літературній мові, бувають прості й зворотні. Вони змінюються за часами, але мають лише форми теперішнього та одноразового минулого часу, наприклад: bėgēkėnt, bēgyvėnant, numirus, susigūgus, juōkēntis, susipyškus. Утворення часів і наголошування зазвичай не відрізняються від літературної мови, лише дієприслівник теперішнього часу ēinant, отримавши префікси at-, iš-, nu-, par-, має подвійне наголошення — на корені й на префіксі, наприклад: ātēinant || atēinant, išēinant || išēinant, nuēinant || nuēinant, parēinant || parēinant. У мовленні старших представників говірки в цьому випадку частіше наголошується префікс, однак таке наголошування стрімко виходить з ужитку. Наголошення дієприслівника ēinant із префіксами на префіксі ще раз підтверджує думку, що дієприкметник ēinęs раніше в говірці мав кінцевий наголос. Дієприслівник у говірці найчастіше позначає час основної дії (Jie parūš bētēms-tant; Mēzgrant juk nešalt; Prieblinda parējē — dā visai nesutēmūs; Kiek tų skysčīn išgarūo bēkepant; Bēgyvėnant visāip būn; Aš tavi ēinant numešiu; Betraukēnt į nutrāukiau; Kad būt kur nemuvīrte bevaziuojent; Jis mā bēvalgant atšala; Tu ant tūrgaus bešovent pāršalai; Jis mā bēinant nukrita). Рідше він виражає обставину умови, наприклад: Iš šalies žiūrēnt piktums im; Bēgulēnt juk nuvarksti. У говірці дієприслівник широко вживається замість активних дієприкметників теперішнього часу (Bevālgant paliksi, besipēšant rasi; Nematyt’ parēinant — tur būt nevažiūōs; Lāuku atēinant; Šīmet macīau gārni lēkent; Nematāu parvažiuojent). У безособових реченнях дієприслівники зазвичай… 33 Plg. P. Skardžius, Daukšos akcentologija, Kaunas, 1935, p. 227. 308 утворюють обставину способу дії, наприклад: Reik' nusipaveiksluot' besiūokent i berėkent; Ką darai, reik' daryt' nesiskūbinant; Reik' šnekėt' kaip nieka nežinant; Turi prrāit pro šalį kaip nieka nematant. Способова форма Способові форми в говірці утворюються від основ інфінітива всіх неприставкових незворотних дієслів лише за допомогою суфікса -te. Вони сполучаються з формами всіх часів, осіб і способів дієслів того самого кореня; ці форми можуть бути простими, зворотними, з префіксами й без них, наприклад: daužyte dauža, kąste nukanda, rekte rėkčia, vestė parsivežė, keptė kepk, vestė tevedie. Способові форми в говірці дуже продуктивні, вживаються для вираження способу дії, наприклад: Nė kėlte, nė eitė par Nėmuną neīdovom. На відміну від літературної мови, способові форми, утворені від двоскладових основ із наголосом на початку слова та багатоскладових інфінітивів із наголошеним суфіксом, завжди зберігають природний тон кореня, наприклад: šokte, bėkte, laužte, traukte, sakyte34. Отримано 1973. III. 20 Э. ГРИНАВЯЦКЕНЕ ДІЄСЛОВО ГОВІРКИ БАСЕЙНУ РІЧКИ МІТУВА Резюме Стаття є розділом більшої праці автора «Говірка басейну річки Мітува». На основі вже наявних діалектних даних і додаткового матеріалу, зібраного автором до 1973 року, у статті висвітлено систему словозміни, а почасти й уживання дієслівних особових і неособових форм цієї говірки. На відміну від літературної мови, у говірці є лише три дієслівні основи на голосний: на a (šokam «танцюємо»), на ia (aūdžem «тчемо»), на o (žinom «знаємо»). Дієслова з основою на i перейшли до дієслів з основою на ia (žiūrem «дивимося»). Цей процес ще не завершився повністю. Залишки дієслівної основи на i ще трапляються у формах двоїни, особливо в дієсловах, перед кінцем основи яких стоїть приголосний d (girdva || girdeva || girdževa «ми обоє чуємо»). У говірці збереглися також деякі сліди основи на приголосний. У теперішньому часі поряд із формами основи на голосний дієслова miegóti «спати», raudóti «плакати», skaudėti «боліти» мають також паралельні контаміновані форми із залишками основи на приголосний (miegam || mieg tam «спимо», raudam || raūstam «плачемо», skaūd || skaūst «болить, -ять»), а дієслова peršėti і niežėti «свербіти» в цьому ж часі вживаються в контамінованих формах, що зберегли залишки основи на приголосний (perš(č)e, niežt(a) «свербить, -лять»). Контаміновані форми цих дієслів із залишками основи на приголосний переважають у всій їхній парадигмі (peršė́t || peršė́, niežtė́ || niežė́ «свербіти», peršė́je, niežtė́je || niežė́je «свербіло» …). 34 Пор. Lietuvių kalbos gramatika, II, p. 424. 309 Унаслідок закономірного фонетичного переходу дифтонгічного сполучення in в ī- у говірці формально збіглися інфінітиви дієслів із суфіксами -yt і -inf (rūdūt «іржавіти», gaivīt ~ gaivinti «оживити»). Унаслідок цього дієслова із суфіксом -yt у теперішньому часі й у минулому одноразовому часі поряд зі звичайними формами мають паралельні форми, властиві дієсловам із суфіксом -it, і навпаки (spirgīt ~ spirginti «смажити»: spirgin(a) || spirga «смажить, -ать», spīrgina || spīrgē «смажив, -ла, -ли», gīnčyt «сперечатися»: gīnčy(je) || gīnčin(a) «сперечається, -ються», gīnčije || gīnčina «сперечався, -лася, -лися»). Усі первинні дієслова з якісним чергуванням кореневих голосних au- ou у формах теперішнього часу та в похідних від них інших формах, на відміну від літературної мови, мають приголосний j між коренем і закінченням (krāuj-jem «складаємо»). Як і в сусідніх жемайтських говірках, тут збереглася архаїчна форма 3-ї особи минулого одноразового часу з наголошеним закінченням -ot: pašikōt «та й не думай». Найімовірніше, її можна вважати залишком давньої форми з енклітичною часткою *ti. Вона також цілком може бути пов’язана з давньою ide-формою цього часу типу *pasīkat(i). Видовий розподіл дієслів такий самий, як і в літературній мові, однак належність деяких дієслів із префіксами до того чи того виду найкраще визначається з контексту, наприклад: Baigīi nulipt no stōga «закінчую спускатися з даху»; дієслово nulipti, хоча й має префікс, є дієсловом недоконаного виду. Часто перехідність і неперехідність дієслів також найвиразніше виявляються в реченні, наприклад: Nōrmas ēit sūnku «Норми виконувати важко»; зазвичай неперехідне дієслово ēiti тут є перехідним. У говірці є три варіанти зворотної частки: -s, -si, -se. Частка si завжди вживається всередині слова (susipešē «побилися») і зрідка (у мовленні молоді) — у його закінченні (pēstiosi «б’юся»); -s зазвичай трапляється лише в закінченні (mūšas «б’ються»); у формах інфінітива, 1-ї, 3-ї, а зрідка й 2-ї особи однини дієслів у мовленні старшого покоління вживається постпозитивна частка -se (pēšise «битися», prausīose «умиваюся», prāusese «умивається»). Частка -se, найімовірніше, є скороченою енклітичною часткою знахідного відмінка *sēn. Безособове дієслово reikēti «потребуватися» у минулому одноразовому часі іноді може вживатися й як особове (Aš reikėjau neval-gyt «мені треба було не їсти»). У теперішньому часі дієслово būti «бути» має форми трьох коренів. Корінь ēs- (вузьке ē, найімовірніше, утворилося шляхом контракції з форми ne + es за аналогією з nēra < ne + yra) вживається в 1-й і 2-й особах однини, множини та двоїни (ēsi «я є», ēsi «ти є», ēsam «ми є», ēsat «ви є», ēsava «ми обоє є», ēsata «ви обоє є»). Форму кореня bū- із паралельно вживаними суфіксальними формантами -n, -v, -y має вся парадигма теперішнього часу (būni || būvi «я є», būni || būvi «ти є», būnam || būvam «ми є», būnat || būvat «ви є», būnava || būvava «ми обоє є», būnata || būvata «ви обоє є», būn(a) || būv(a) «є»). Форма кореня yг- вживається лише у 3-й особі. 310 Особові форми окремих основ у говірці майже такі самі, як у літературній мові, але деякі з них своєрідні. У говірці вживаються три форми 1-ї особи однини умовного способу: із закінченням -iau, як і в літературній мові (ēičiau «я йшов, ішла б»), із закінченням -ia (ēičia) та фонетично скороченим закінченням на м’який приголосний -č (ēič). У статті висловлено припущення, що остання форма, найімовірніше, є фонетично скороченою формою із закінченням -ia. У 2-й особі однини поряд із формою літературної мови (ēitum «ти йшов, ішла б») широко вживається й архаїчніша форма з повним закінченням -итmei (ēitumei). 1-ша і 2-га особи множини, на відміну від літературної мови, зберегли давні форми з повнішими закінченнями -итēm(e), -итēt(e) (ēitитēm(e) «ми йшли б»). У 3-й особі умовного способу вживаються 2 форми: із закінченням -u, як і в літературній мові (ēitų «він ішов би, вона йшла б, вони йшли б»), і лише із суфіксом інфінітива -t (ēit; остання форма порівняно рідкісна). Зворотні дієслова в 3-й особі вживаються в таких формах: із закінченнями -us || -use || -uос || uose || -os || -ose (pěštys || pěš-tųse || pěštųse, pěštos || pěštose «він бився б, вона билася б, вони билися б»). Ми припускаємо, що закінчення -os || -ose, найімовірніше, морфологічно споріднені з формою досліджуваної говірки ēičia (<?ēičio, пор. жмудські ēičio, nēščio), яка, можливо, походить від давнішої форми ēičio, вживаної у творах Даукші. Особові форми наказового способу в говірці такі самі, як і в літературній мові, однак його функцію виконують також деякі форми теперішнього часу (eime || eimekim «ходімо», eiva «ходімо ми обоє»). У 2-й особі однини зрідка (у швидкому мовленні, особливо коли корінь закінчується на приголосний) трапляється й форма без k (sēm «черпай»). Збереглася також застигла форма наказового способу без k із неправомірно усіченим коренем palā < palāuk «зачекай». Для позначення наближення до кожної форми наказового способу додається прислівник še~šēn «сюди», який у всіх випадках відтягує на себе наголос. У формі 2-ї особи однини прислівник постпозитивний (eikšē «іди сюди»), а у формах множини й двоїни стоїть між коренем і суфіксом (eikšēkit «ідіть сюди», eikšēkiva «ходімо ми обоє сюди», eikšēkita «ідьте ви обоє сюди»). Бувають випадки, коли прислівник še повторюється двічі; тоді наголос падає на друге за рахунком še (eikšēšē, eikšēšēkit, eikšēšēkita). У бажальному способі, крім форм, прийнятих у літературній мові (tegu ein(a) || teēin(a) «нехай іде, -уть»), уживаються також форми з частками tegu, te, утворені від основи теперішнього часу та закінчення -ie (для основ на голосні a, ia: teēinie, tegulie «нехай лежить, -ать»), ai (для основи на голосний o: tesiztinai «нехай робить, -лять, як хоче, -уть»). Форми 1-ї та 2-ї осіб однини теперішнього й минулого часу, наголошені на закінченні, на відміну від літературної мови, вимовляються зі спадною інтонацією, як і в сусідніх жмудських говірках (sakāu «я кажу», sakiau «я сказав, -ла»; ejdū «я йшов, ішла», ejēi «ти йшов, ішла»). У говірці вживаються 4 часи активних дієприкметників (теперішній, минулий одноразовий, минулий багаторазовий і майбутній) і 2 пасив- 311 них (теперішній і минулий одноразовий), наприклад: dirbąs «той, хто працює», dirbęs «той, хто працював», dirbdavęs «той, хто часто працював», dirbsias «той, хто працюватиме»; dirbams «той, над ким працюють», dirbę «зроблений». Усі ці дієприкметники змінюються за родами й відмінюються. Найчастіше вживаються пасивні дієприкметники обох часів і активні дієприкметники минулого одноразового часу. Поряд із ними широко відомі також форми називного відмінка однини й множини дієприкметників повинності (pjautini rugiai «стигле жито, яке треба косити»). Дієприкметники обох станів можуть бути й займенниковими (bėgantysis «той, хто біжить», bėgančioje «та, що біжить»). Деякі з них субстантивувалися (kuliamoja «молотарка»). Більшість зворотних дієприкметників у говірці вживаються з префіксами. Їхня зворотна частка -si- стоїть між префіксом і коренем (besiprausiąs || besipraūsiantis «той, хто вмивається», besipraūsianti «та, що вмивається»). Зрідка трапляються й безпрефіксні форми, у яких зворотна частка -si- міститься в закінченні (džiaūgiąsis «той, хто радіє», džiaūgentis «та, що радіє»). Трапляються також зворотні дієприкметники з часткою -se у закінченні (ji būva laukiantiese «вона була тією, на яку чекали, вагітною»; jie sau dirbęse «вони працювали на себе»). Активні дієприкметники чоловічого роду в називному відмінку теперішнього часу найчастіше вживаються в давніх формах (einąs «той, хто йде», einą «ті, хто йдуть»). Відомі також форми з основою на голосний (einantis einantys). Рідше трапляється форма називного відмінка однини із закінченням -ys (žibantys «той, хто блищить»). Жіночий рід завжди має форму з основою на голосний (laukianti «та, що чекає»); кінцеве наголошене -i зазвичай закономірно випадає фонетично (laukiant < laukianti, але šokanti «та, що танцює»). Хоча всі дієслова з основою на i, як згадувалося вище, у говірці перейшли до дієслів з основою на ia, у дієприкметниках основа на i зберігається (girdis || gūrdintis «той, хто чує», girdinti «та, що чує»). Але поряд із формами з основою на i у парадигмі цих дієприкметників під впливом аналогії з дієприкметниками й дієсловами з основою на ia паралельно (але рідше) з’являються також форми з основою на ia (stovince || stovence «того, хто стоїть»). У статті висловлено припущення, що як дієприкметники, так і дієслова з основою на i порівняно недавно зазнали впливу дієслів і дієприкметників з основою на ia, але в дієприкметниках цей процес відбувався ще пізніше. На відміну від літературної мови, усі дієприкметники чоловічого роду, утворені від дієслів з основою на ia, що мають перед закінченням приголосний j, у формах називного відмінка однини й множини замість закінчень -igs, -ig мають також закінчення -is, -i (šūkaujs «той, хто кричить» šūkauji «ті, хто кричать»). Зрідка закінчення -is, -i паралельно із закінченнями -igs, -ig властиві також формам зазначених відмінків дієприкметників, що мають перед закінченням приголосний l, r, k (veliąs || velįs «той, хто котить», velią || velį «ті, хто котять», geriąs || gerįs «той, хто п’є», gerią || gerį «ті, хто п’ють», laukias || laukis «той, хто чекає», laukia || laukė «ті, хто чекають»). Усі дієприкметники відмінюються як прикметники, однак у давальному відмінку однини чоловічого роду зрідка вживається також закінчення, характерне для іменників (mokytam || mokytui «тому, кого навчили», augančiam || augančiui «тому, хто підростає»). 312 Деякі дієприкметники обох станів мають форму вищого ступеня порівняння, утворену за зразком прикметників (nubālēšnis «блідіший», nuvargēšne «втомленіша», sušnekamēšne «зговірливіша»). Усі дієприкметники, утворені від двоскладових дієслів із давнім наголосом на корені, у формах теперішнього часу зберегли наголос на корені (dā̃ras «той, що робить»), а утворені від дієслів із давнім наголосом на закінченні мають кінцевий наголос (mūšās «той, що б’є»), однак у парадигмі й у них наголос переходить на корінь (mūšancē «того, що б’є»). У зв’язку з цим спостерігається тенденція до змішування двох типів наголосу, і багато дієприкметників із кінцевим наголосом отримують наголос на корені також у формах називного відмінка (mūšas, mūša). Пасивні дієприкметники, утворені від двоскладових дієслів із наголосом на корені та спадною інтонацією, у формах минулого часу, на відміну від літературної мови, повністю зберігають місце наголосу та інтонацію (īkáltas «забитий», īkálta «забита», īkálti «забиті»). На відміну від літературної мови, наголошені кореневі a, e у дієприкметниках необхідності, утворених від первинних дієслів із короткими кореневими a, e, завжди вимовляються довго (kāstinas «стиглі (про картоплю), яку потрібно копати», vēžtins «сухе (про сіно), яке потрібно везти»). За способом творення та місцем наголосу напівдієприкметники й дієприслівники не відрізняються від літературної мови, однак напівдієприкметник ēidams «ідучи» та дієприслівник ēinant «йдучи» з префіксом найчастіше (особливо в мовленні старшого покоління) мають наголос на префіксі (išeidams, pāreidams, nūeidams, āteidams; išeinant, āteinant, pāreinant, nūeinant). Безпрефіксні зворотні напівдієприкметники для обох родів і чисел мають узагальнену форму із закінченням -os (šnēk(a) vaipýdamos «говорить, -ять, усміхаючись»). У говірці трапляються дієприслівники лише теперішнього й минулого часу (sēdint ‖ sēdent «сидячи», «занедужавши»). Інфінітив II (būdinys) у говірці утворюється від безпрефіксних неповоротних дієслів лише за допомогою одного суфікса -te (šōkte «стрибаючи», bēgte «бігом»). Він завжди вживається з іншими формами того самого дієслова і, на відміну від літературної мови, наголос на закінченні мають лише утворення від дієслів із наголосом на корені та висхідною інтонацією (klyktē klīkt «ревучи ревіти», але láužte, sēdēte). Надійшло 20. III. 1973 21. 520