Reikšmingas žemaitiškas rankraštinis tekstas

ŽODŽIŲ FORMOS IR JŲ VARTOSENA LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA Z. ZINKEVIČIUS ЗНАЧУЩИЙ ЖМУДСЬКИЙ РУКОПИСНИЙ ТЕКСТ Навесні 1971 р. у відділі рідкісних видань бібліотеки Вільнюського університету я виявив досі невідомий старий литовський рукописний текст, написаний жемайтським діалектом. Текст міститься в конволюті, що має сигнатуру LR 881—882. Цей конволют складається з: 1) Rituale Sacramentorum Ac Aliarum Ecclesiæ ceremoniarum... Vilnæ Typis Academicis Societatis Iesu Anno Domini 1701; 2) Ewanielie polskie y litewskie... W Wilnie W Drukarni Academickiey Soc: Iesu, Roku Pańskiego 1705; 3) великої пачки рукописів, що складається з 30 (включно з дописаним форзацним аркушем) ненумерованих аркушів формату 9 × 14 см. Литовський текст міститься у третій частині конволюту — на аркушах 22—25, 27—28 пачки рукописів (с. 44—49, 53—55). Текст складається з євангелія, призначеного для дня поминання померлих, молитов та інших елементів катехізису і переказу булли папи Урбана VIII «In Coena Domini». Увесь литовський текст написаний однією рукою. Його написано ще до оправлення конволюту, оскільки на берегах сторінок є обрізані літери або вони розташовані глибоко під швом, де писати після оправлення було б неможливо1. У литовському тексті немає жодної дати чи власного імені, за якими можна було б визначити час запису. Однак зміст тексту дає підстави про це судити, насамперед булла «In Coena Domini». Цю буллу папи Урбана VIII (1623—1644), що виникла зі звичаю у Великий четвер (in Coena Domini) проклинати певних осіб2, у Жемайтській єпархії наказали проголошувати від 1630 р3. Однак спочатку вона була мало кому відома. Очевидно, священники не мали навіть повного латинського тексту, який офіційно оприлюднили лише в постановах синоду 1636 р4. З огляду на актуальність булли у боротьбі з Реформацією жемайтський єпископ Юргіс Тишкявічюс 1636 р. наказав проголошувати її не лише у Великий четвер (як робили до того), а й під час інших свят і просто на більших людських зібраннях. У згаданих постановах синоду в розділі «De publicatione Coenae 1 Найімовірніше, всю пачку (або майже всю) було списано вже до оправлення. На берегах інших аркушів (не литовського тексту) літери місцями також обрізані або сховані під швом; крім того, увесь папір складено у зошити неоднакового обсягу (по 1+1+4+4+4+4+1+1 складеному аркушу; третій зошит неповний, три останні сторінки відокремлені) відповідно до дописаного тексту. Чистий папір, слід гадати, розподілили б на зошити однакового обсягу. 2 Podręczna encyklopedya kościelna, B—C, tom V—VI, Warszawa, 1905, p. 215. 3 M. Valančius, Raštai, II, Vilnius, 1972, p. 354. 4 В примірнику, що зберігається в бібліотеці Вільнюського університету (сигнатура III 10701), бракує титульного аркуша. Власноруч вписано такий заголовок: «Acta Synodus Primæ [насправді це був II синод. — Z.Z.] Samogitiens sub Georgio Tyszkiewicz Anno Domini 1636». 171 Domini» вимагається, щоб проповідники проголошували місцевою мовою народу (lingua vernacula) ті думки булли (пункти), які є найактуальнішими для дієцезії5. Цю вимогу виконували, але священники, не маючи литовського тексту, істотно спотворювали думки булли. Це було констатовано на синоді 1647 р., у постановах якого6 сказано, що «деякі настоятелі й проповідники (concionatores) неналежно проголошують народові місцевою мовою пункти цієї булли, або додають до неї речі, які їй не належать, або, проголошуючи, передають значення слів усупереч вимогам предмета й права». Далі сказано: «передбачаючи, що вони не припускатимуться таких помилок, ми постановили, що цю буллу, точно перекладену самогітською мовою (lingua Samogitica) й оприлюднену, слід тут додати». Додано литовський переклад булли7 з поясненнями, надрукований готичним шрифтом (пояснення — латинським) так званою «середньою» літературною мовою, яку тоді вживали в Жмудській єпископії і яка, як бачимо, тоді називалася самогітською мовою8. Увесь цей текст удруге передрукували 1690 р. у збірнику постанов синодів Жмудської єпископії «Collectanea»9. Але, очевидно, наприкінці XVII ст. булла вже втратила свою первісну актуальність, оскільки під час повторної публікації її помістили наприкінці збірника й недбало передрукували, пропустивши частини тексту (див. пункти 2, 11, 15, 16, 17, 19), і навіть не впорядкували належним чином речення. Більше, здається, буллу вже ніколи не передруковували. Цікавий для нас литовський рукописний текст булли (рядки 108—162) відрізняється від розглянутого друкованого не лише мовою (написаний справжнім жмудським діалектом, а не «середньою» літературною мовою), а й змістом. Це не переклад усієї булли, а лише переказ тих її думок, які актуальні для боротьби з Реформацією. Переписувач набагато вправніше, ніж в автентичному друкованому тексті булли, виступає проти реформатів. Для цього він добирає образи сильніші, ніж в оригіналі, але зрозуміліші народові; наприклад, замість вислову друкованого тексту (єретики) накликають прокляття він їх просто проклинає, віддаючи «po macy Wəlina prakiekta». Подібно він діє і тоді, коли захищає від реформатів інтереси духовенства своєї єпископії: наприклад, проклинає осіб, які відбирають у священнослужителів луки, поля, худобу, зерно й гроші, хоча в самій буллі такого конкретизованого прокляття не було. Усе це свідчить, що розглядуваний переказ булли мав виникнути в самий розпал боротьби Реформації. Через спотворення думок оригіналу можна було б навіть припустити, що він з’явився до 1647 р., тобто тоді, коли офіційного литовського перекладу булли ще не було. Однак на 17-й сторінці рукописів конволюта є латинський запис, написаний, схоже, тією самою рукою, у якому згадується синод 1669 р. Крім того, другої книги конволюта— 5 М. Валанчюс пише, що священникам було наказано «викласти» цю буллу жмудською мовою (згад. праця, с. 354). 6 Synodus quarta dioecesis Samogitiæ… Vilnæ Typis Academicis Societatis Iesu A.D. M. DC. XLVII, p. 31. 7 Перекладач невідомий, але ним не міг бути Йонас Якнавічюс, як припускав В. Біржишка (див. «Tauta ir žodis», IV, 310). Про це свідчить найпростіше зіставлення мовних особливостей. Згодом, очевидно, і В. Біржишка відмовився від цієї думки, оскільки серед праць Й. Якнавічюса більше не згадував перекладу цієї булли, припускаючи, що її міг перекласти єзуїт Йонас Гружевскіс (Aleksandrynas, I, 242). 8 Так її називав і перекладач катехизму 1605 р., стверджуючи, що катехизм М. Даукши написаний «жмудською мовою». Ці факти виразно свідчать про історичну еволюцію значення терміна «жмудський». 9 Collectanea Conſtitutionum Synodalium Diæceſis Samogitiensis [Вільнюс, друкарня Академії, 1690]. — У бібліографії Литовської РСР (сер. A, т. I, Вільнюс, 1969, с. 479, запис 99) через неуважність стверджується, що з цього тексту було переписано текст синоду 1547 р. (ранніший із пізнішого!). 172 На останній сторінці (Ewanielie polskie y litewskie... 1705 m.), наприкінці друкованого тексту, рукою написано Garbie Dywu тощо. Останню приписку також міг зробити той самий писар (?), адже почерк схожий, до того ж діалект той самий. Тому найімовірніше, що текст було вписано пізніше, наприкінці XVII ст. (якщо Garbie Dywu тощо приписала інша особа) або навіть на початку XVIII ст.¹⁰, однак при цьому текст спирався на раніший рукописний текст або просто його копіював — той, що виник у розпалі боротьби з Реформацією. У стосі рукописів конволюта є також польський переклад згаданої булли (с. 49—52), так само скорочений, але ширший за литовський. І його, здається, написала та сама особа. Порівняння обох текстів показує, що невідома особа, вписуючи литовський текст, спочатку орієнтувалася на польський: початок і перший пункт дуже подібні. Однак потім, переклавши перший пункт удруге, дещо інакше (пор. рядки 119—123 і 124—128), вона відмовилася від цього задуму й далі спиралася на якийсь інший, невідомий нам текст булли (можливо, жемайтський; пор. спотворення жемайтської форми слова bandykštis ‘велика рогата худоба’, розглянуте у примітці 68), написаний, очевидно, ще до 1647 р.11, уже не виокремлюючи окремих пунктів булли. Це свідчить, що того часу існувало більше рукописних литовських (можливо, й польських) варіантів цієї булли, пристосованих до потреб Жемайтського єпископства, яке боролося з Реформацією. У них, як і в збережених литовському та польському рукописах, було пропущено все, що безпосередньо не стосувалося цієї боротьби, наприклад, заборону нападати на кораблі в морі, привласнювати майно з розбитих кораблів тощо. Певні образи з гаданих рукописних варіантів могли потрапити й до друкованого тексту. Тому останнє речення збірки «Collectanea» 1690 р. (O tokie wifi tegul užgeſa ant duoſios ir ant Kuno amžinay kaypo ta zwake užgeſa) дуже нагадує нам кінець рукописного тексту, який нас цікавить (Yr kap ta Zwakie ozgieſa tap tegol ty wysoy ont kuna Yr on dusies ozgies), і не обов’язково свідчить, що останній було вписано після 1690 року, хоча така можливість існує. З усього сказаного видно, що найранішою можливою датою виникнення тексту або його джерел слід вважати 1636 р. Найпізніше його могли вписати невдовзі після 1705 року12. Отже, датування охоплює приблизно 70 років. Таким чином, оприлюднюваному рукописному текстові щонайменше двісті п’ятдесят років. Кілька слів про інші частини запису та обставини їх виникнення. На той час, коли було вписано досліджуваний литовський текст, друкованого литовського перекладу євангелія, призначеного для дня поминання померлих (2 листопада), ще не було13. Священикам Жемайтського єпископства, мабуть, бракувало його14, коли вони прагнули навернути до християнства язич- 10 На те, що на той час булла вже втратила актуальність, може вказувати її розміщення наприкінці всього литовського тексту. 11 Так вважати спонукають рядки 136—139, де проклинаються особи, які запроваджують нові мита (податки) або підвищують їх. У поясненнях до перекладу 1647 р. недвозначно сказано, що це прокляття стосується лише Італії (Волоської землі), тоді як в інших країнах королі й сейми можуть, коли потрібно, запроваджувати «мита» без будь-якого прокляття. Писар спочатку діяв так, ніби не знав цього пояснення (прокляв згаданих осіб), але потім схаменувся й дописав застереження: «nepryguliedamy yr netoriedamy tykros macys». 12 Конволют, найімовірніше, було оправлено невдовзі після виходу книжок, адже незабаром з’явилися нові видання обох (Євангелій — 1711 р., Rituale Sacramentorum — 1715 р.), тож старі мали застаріти й утратити актуальність. 13 У збірці Я. Якнавічюса є лише ті євангелія, які читають у неділі та святкові дні. День поминання померлих і тоді, очевидно, був робочим днем. 14 Про актуальність, зокрема, свідчить те, що литовський текст записано на самому початку. 173 …ніські звичаї поминання померлих, пов’язані з культом предків, який тут, більше ніж деінде, мав бути популярним. Адже, за свідченням М. Валанчюса, багато жмудинів, формально вважаних тоді християнами, за часів Реформації цілком знову стали язичниками15. Чи сам записувач переклав текст цього Євангелія (рядки 1–18), чи переписав його зі старішого литовського рукопису (можливо, лише користувався ним?), важко сказати16. На користь останнього припущення могли б свідчити трапляні архаїзми, наприклад, д. мн. mumos 1 ‘нам’ (від mumus), знах. одн. чол. р. Jawimp 9, 10–11 ‘у себе’. Щодо появи запису молитов та інших елементів катехизису (рядки 19–107), слід зазначити, що згаданий жмудський єпископ Юргіс Тишкевич уже 1636 року наказав священникам, як пише М. Валанчюс, «щонеділі впродовж усього року, а також щосереди й щоп’ятниці під час Адвенту та Великого посту пояснювати кожен предмет віри, або виголошувати так званий катехизис»17. Текст молитов записано за польським текстом молитов та інших елементів катехизису, що міститься в рукописному зшитку конволюту (с. 36–39; бракує лише текстів хресного знамення та Символу віри, які в литовському тексті містяться в рядках 96–107), імовірно, також написаним тією самою рукою. Литовський текст цілком відповідає йому, майже дослівно збігається; помітніше розходяться лише «п’ять церковних заповідей» і «сім таїнств». Не вдалося з’ясувати, хто був записувачем усіх розглянутих тут частин литовського тексту. Ясно лише, що це мав бути католицький священнослужитель, освічена людина, яка добре знала принаймні латинську та польську мови. На звороті титульного аркуша конволюту є важко читаний запис іншою рукою: Ex Libris Patris Benedicti Grygiewicz Parochi Gulis. Його, найімовірніше, слід розуміти так: «З книг кулинського18 настоятеля, отця Бенедикта Гриґевича». Є й інші записи цієї особи, причому не лише в рукописному зшитку, а й на форзаці конволюту. Остання обставина спонукає припустити, що ця особа, найімовірніше, подбала про укладання та оправлення конволюту. Вона зібрала тогочасні найпотрібніші священникам книжки, а також зшиток рукописів, що доповнювали їхній зміст, — власних і кількох інших осіб, придбаних чи успадкованих. Конволют, мабуть, постійно використовували. Про це свідчать і численні підкреслення в тексті «Rituale Sacramentorum», і зміст рукописного зшитка. Тут переписано різні церковні постанови, рішення синодів, богословські тлумачення, описи обрядів, молитви та інші латинські, польські й литовські тексти, пов’язані з повсякденною працею священника. Збірку, здається, укладено за актуальністю: найпотрібніші тексти розміщено на початку, найменш потрібні — наприкінці. Писали в різний час і щонайменше кілька осіб. Почерк і правописна манера загалом характерні для XVII століття. Папір місцями пожовтів, водяних знаків не виявлено. Згодом конволют потрапив до бібліотеки Крітингського монастиря, звідки його отримала бібліотека Каунаського університету (1941. VI. 16), а 1952 року його перенесли до бібліотеки Вільнюського університету. 15 Див. M. Valančius, min. veik., II, p. 86–87. 16 Так чи інакше, моє попереднє припущення (див. Baltistica, VIII (1), p. 97104), що записувач переклав східноаукштайтський текст Я. Якнавічюса жмудським діалектом, потребує коригування. 17 M. Valančius, min. veik., II, p. 325. 18 Щодо написання Gulis замість Kulis пор. змішування літер G- і K- у писемних пам’ятках тогочасної канцелярської слов’янської мови. 174 Литовський текст не всюди легко прочитати; подекуди це вдається лише зіставивши різні місця, особливо написані тією самою особою латинською та польською мовами. Великі й малі літери не завжди чітко розрізняються, особливо d, k, s, z. Читанню заважають місцями вицвіле чорнило, обрізані літери на краях сторінок і непослідовна пунктуація. Записувач тексту загалом дотримувався доволі несталої польської орфографії того часу. Тому трапляються неоднакові написання та варіанти. Африкату ć іноді позначено літерою c із діакритичним знаком у формі гравіса (а не акута). У розшифрованому тексті її передано літерою ć. Подекуди літеру e написано з особливим продовженням петельки догори. Її розшифровано звичайною літерою e. У деяких місцях над i (і в тексті іншими мовами) крапку не поставлено або вона могла стертися. Найбільше варіюється написання літер s і z. Для першої часто трапляються перехідні варіанти між s і f. У розшифрованому тексті f подано лише тоді, коли петелька вгорі або принаймні загин праворуч достатньо виразні; на розмір літери не зважають. Літера z варіюється між z і ʒ. Цілком чітка ʒ частіше трапляється в польському тексті. У литовському переважає z із кінцем, значно продовженим навскіс униз. У такому разі подано звичайну z, незалежно від розміру літери. Трапляється z із поперечною рискою. Її також передано звичайною z. Коли літера z позначає приголосний ž, над нею іноді ставлять крапку, акут або знак, дещо схожий на перевернутий дах. У першому випадку подано ž, у двох інших — ž. Наприкінці слова деякі літери іноді завершуються штучно подовженою горизонтальною лінією (так само й у текстах іншими мовами), що сягає наступного слова й таким чином формально з’єднує їх в одне. У розшифрованому тексті на таке з’єднання не зважають. Для ілюстрації орфографії додається фотокопія сторінки 45, текст якої найменше вицвів і читається найлегше. Нижче подано весь розшифрований текст19: 1 ont [denos]20 maldu oz duszes f̦kạyta mumos Baznic̦ia S. Ewang: parasita nu Jona S. pa-[d]jeimy 5. Anu metu; kalbeie Jezus mokitynems21 5 Sawa, Yr minioms Židu: užtysa, uzțysa, fa-[k]law jomf, iog eyn adina, yr dabar ir22, kado numyrele iſzg̦iers balſa funaws Dy23wa, o kury iſzg̦iers, atgis. Nei24 kaypo Tiews25 tur Zywata patſ fawimp; tap dawe 10 Yr ſumuy, idant26 turetu Zywata patſ fa- 19 Рядки оригіналу збережено й пронумеровано послідовно в усьому тексті: рядки 1—18 містяться на сторінці 44, 19—38 — на с. 45, 39—50 — на с. 46, 61—83 — на с. 47, 84—103 — на с. 48, 104—107 — на с. 49, 108—128 — на с. 53, 129—149 — на с. 54, 150—162 — на с. 55. Літери на краях рядків, цілком або значною мірою обрізані, подано у квадратних дужках, якщо їх прочитання викликає сумніви. 20 Верхні частини літер у першому рядку обрізані, тому його важко прочитати. Текст звірено з сучасним текстом Євангелія (Івана V, рядки 25—29). Найсумнівніше слово подано у квадратних дужках. Можливо, це dzenos (?). 21 Літеру e виправлено з i. 22 тобто і тепер є 23 Виправлено з Die 24 Замість Nes 25 Літери ie злиті, i могло бути вписане пізніше. 26 Можливо, це Jidant, оскільки штрих після ſumuy нагадує нижню частину літери i, а дах над i — її верхню частину. 175 Фотокопія 45-ї сторінки литовського рукопису ; Є дві речі, які треба робити, бо й син людський: не дивуйтеся, адже настав27 день, коли й гроби, що почують голос Сина Божого, воскреснуть: ті, хто чинив добро, — для воскресіння до життя, а хто чинив зло, — для воскресіння на суд28. Ward on Dywa Tiewa, yr ſunawſ, yr 20 Dwafeſ Swiętos. Amen. Tiewe muſa, korſ eſi, Dongoſie29, ſwie ſkieſy Wardſ Tawa, ateyk karaliſte Tawa, buk wala Tawa, kap dong[u] 25 tap Yr ont Žiemys. Donas musa Wy[su] dienu, dok mums Siendiena, yr atle[ſ][k] mums musa keltes, kap yr mes atleydam ſawms kaltyms, Yr ne- wesk mus y pagand yma, bet giel 30 biek mus no pykta. Amen30 Радуйся, Діво Маріє, благодаті повна, Господь з Тобою, благословенна Ти31 між жінками, і благословенний плід лона Твого, Ісус. Свята Маріє, Мати Божа, молися за нас, грішних, нині й у годину смерті нашої. Амінь. Вірую в Бога Отця Всемогутнього32, Творця неба й землі. І в Ісуса Христа, Сина Його Єдинородного, Господа нашого, що був зачатий від Святого Духа, народився від Діви Марії, був розп’ятий за Понтія Пилата, помер і був похований. Зійшов до пекла, третього дня воскрес із мертвих. Вознісся на небеса, сидить праворуч Бога 27 Нижня частина останньої літери злита, виправлена. 28 Після крапки написано знак, схожий на i S, очевидно, він позначає кінець. 29-osie може бути також -uſie, див. фотокопію. 30 Літеру n продовжено «кінцевим» знаком. Таке позначення це слово має ще в рядках 37, 53, 162. 31 Літера u злита (можливо, o?). 32 Літеру i після l перекреслено продовженням «кінцевого» знака слова Amen з попереднього рядка; вона нечітка, можливо, це також e. 12. 520 177 Отця Всемогутнього. Ізвідти прийде судити живих і померлих. Вірую у Святу Католицьку Церкву, 33 a fonte34, спільноту святих. Відпущення гріхів. Воскресіння тіла. [А після смерті]35. І життя вічне. Амінь. Десять Божих заповідей. 50 1. Я єсмь36 паном Бога твого. Не май інших богів переді мною. 2. Не промовляй імені Господа Бога твого37 даремно. 3. Пам’ятай день святий. 55 4. Шануй батька й матір38 твоїх, щоб довго жити на землі. 5. Не вбивай. 6. Не перелюбствуй із чужою дружиною 7. Не кради. 8. Не свідчи неправдиво проти ближнього твого. 9. Не жадай39 дружини ближнього твого. 10. Ні дому, ні ниви, ні слуги його40, ні худоби, ані чого іншого, що йому належить. 60 Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, усією душею твоєю, усім розумом твоїм і всією силою твоєю, а ближнього твого — як самого себе. 70 75 П’ять заповідей Святої Церкви. 1. Святкуй святі дні, установлені Святою Церквою. 2. Слухай святу месу у святий день. 80 3. Дотримуйся постів, установлених Святою Церквою. 33Літеру o виправлено з u. 34Літеру a- могло бути виправлено з e-. 35Слова у квадратних дужках закреслено. Закреслення торкається лише нижньої частини літер, тому формально його можна сприйняти й як підкреслення. Переписувач так закреслює й в інших випадках, а саме у рядках 109, 145, 146, 153. 36Початок літери n нечіткий, це може бути й m, отже, esmmio. 37Скорочено Tawa «твого». 38Літеру i могло бути виправлено з y. На цю думку наводить довгий вертикальний штрих після початку наступної літери n. Нижче цього слова є кустод наступної сторінки Tawa. 39Літеру y злито, стерто. 40Пол. śłużebnica «служниця» (застаріле слово). 178 4. Сповідатися у гріхах щороку. Сповідатися41 своїх, або скільки їх було за [бажа]нням його42. 85 [5] Приймати Святе Причастя принаймні раз на рік43. А це про Святе Причастя. Сім таїнств Церкви Святі Отці вважають Його Господом44, як належить. 90 1. Хрещення. 2. Миропомазання. 3. Святе Причастя Тіла і Крові Господа45. 4. Покаяння, 5. Останнє помазання. 6. Священство. 7. Подружжя. Тут слід додати46 наші гріхи 95 Потім47 Вірю, що Бог єдиний і що Трійця — Святий Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий48; один Господь Бог. Вірю, що Христос49 Господь і Ісус — єдиний Бог, Спаситель наш, істинний Бог, істинна Людина, єдиний Христос. Вірю, що Святе Причастя — це істинне Тіло і істинна Кров Христа Ісуса, Сина Божого. Вірю 100 нашого Бога, Спасителя нашого, істинного Бога, істинну Людину, єдиного Христа. Вірю, що Святе Причастя — це істинне Тіло і істинна Кров Христа Ісуса, Сина Божого. Вірю 105 Усе, чого Свята Римська Католицька Церква навчає і чого дотримується, приймаю як належне тощо50 Давній звичай такий: священик, найстарший серед священників і голова [та отець]51 Святої Церкви на землі, коли бачить єретиків і злих католиків, наказує, щоб вони були в церкві, а це для того, щоб вони навчилися належно жити й не впали в таке єретичне вчення або, впавши, зрозуміли, що єретичне вчення — від Святої Церкви. А це якраз добре 41Останню літеру написано нерозбірливо; можливо, це u. 42Можливо, це Jo; верхню частину літери обрізано. 43Літера u нерозбірлива; можливо, це a. 44Замість Christuſa. 45Замість Christuſa Pona. 46Літеру t пропущено, слово скорочене. Лат. тут слід додати. 47 Лат. далі. Це слово підкреслено, а над ним через усю сторінку проведено горизонтальну лінію. 48 Літери is закреслено, вписано Triſ, імовірно, хотіли виправити на Triſe (?). 49 Літеру Ch виправлено на K або навпаки: K на Ch. 50 Лат. і т. д. Нижче через усю сторінку проведено горизонтальну лінію. 51 Слова у квадратних дужках закреслено; над ними нечітко написано слово, наведене далі: Baznicies S. 12⁶ 179 ćiawſ gaylietumes, ſpawiedotumes yr pakutawotu52 [1. Pyrmiawſ tada Bažnicie Swieta 120 kiek Wysus Heretykus, ta ir, Lutherus, Kalwinus, Sysmatykus yr kietus korius nepažinſtatie. 2. Tapag kiek Bažnicie S.]53 1. Pyrmiawſ kie[n]k54 Bažnicie S. Wy- 125 jus Heretykus, ta ir Lutrus, Kalwinus, Syzmatykus Yr kietus korie no Ba-znicies S. kokio noris ſpaſabo ir atſyada lieje. Tap kiek Yr pacius Kathalie-kus, kurie knigas ſkayta Heretyku be 130 pazwaliejyma Wyresniuiu Bažnicies S. Tapag kiek Tus Kathaliekus korie Here-tykus [etc]55, gien aba tor ſzalipi Yr kokie Nor pamacie dod. Tapag kiek56 tus ko57 korie nenor klawſitie58 awkſciawſioſes ſta 135 licies S. Apaſtalu. Galwos Wiresmioſes. Tapag kiek Wysus tus59 korie nawius muy tus yszmyslie, ſtanawy60 aba padydyn, nepryguliedamy yr netoriedamy tykros macys. Tapag kiek 140 Wysus Tus korie duchaw nas Aſabas kaliecze, musz aba kalienie layka ſpaſabo neprietelaws, aba Ysz giwe61-nyma gien Yr tus korie tokiems paded, rodie62 Yr pazbawo63. Tapag kiek 145 Tus, korie dwasyszkas aſabas [be pa]64 [Y ſud]65 ont ſuda ſawa pazyiwo66 aba pazyiwot[y]67 Zwalie, Yr korie walnaſty Bažnicie[s] 52 Позначка після -u нагадує z або ſ і, найімовірніше, вказує на скорочення слова. 53 Увесь текст у квадратних дужках (рядки 119—123) в оригіналі обведено лінією з трьох боків. Далі цю частину тексту написано або перекладено заново. 54 Літеру в квадратних дужках написано над ek. 55 etc у квадратних дужках (= лат. і т. д.) вписано над рядком (на кабелі). 56 Літеру y вставлено між рядками. 57 Незакінчене слово повторено в наступному рядку. 58 Літеру k написано поверх закресленої n; очевидно, спочатку хотіли написати «neklauso». 59 Літера s нечітка; поверх неї жирно написано f (верхню частину змазано). 60 Можливо, це також -ij із вицвілими крапками. 61 Літера i нагадує r, крапка розташована доволі далеко. Прочитання викликає сумнів. 62 тобто rodija «радить» (?). 63 Пор. польськ. pozbawiać «позбавляти». 64 Слова у квадратних дужках закреслено. Останню літеру пошкоджено під час оправлення, тому це може бути й не a (o, u?). 65 Слова у квадратних дужках закреслено. Зверху вписане слово, наведене далі, ont. 66 Остання літера сумнівна (нагадує i). 67 Літера o сумнівна (можливо, i?). 180 Св. будь-яких господарських угідь, тапаг скільки тих, котрі якісь інші речі, луки, ниви, садибу68, жнива, лани, прибутки при церкві69 або при духовенстві цієї церкви70, як фундуші, легати71 [усі такі72 усі ті та інші речі73, що не належать під догляд, як при церковних настоятелях св. Церква св. щодня по всьому світу, хоч і подає за власним бажанням вічно придбане74 (...)75 і як та свічка76 аж77 гасне, так само ти вийдеш на тіло і душу гасити. Амінь Що текст написано жемайтським діалектом, не викликає сумніву. На це вказують жемайтські форми без африкат, наприклад, 1-ша особа множини atleydam 28 «відпускаємо», знахідний відмінок однини trety dyna 44 «третього дня», перехід голосного ė в ie (відповідне uo замість o пишеться літерою o), наприклад, Tiews 8 «батько», 2-га особа наказового способу Nekalbiek 65 «не говори», прислівник dielto 113 «тому», монофтонгізація ai, ei, наприклад, знахідний відмінок множини daktus 149 «речі», називний відмінок множини prysakima 76 «заповіді», numyrele 7 «покійники», жемайтське трактування носових голосних, пор. інфінітив ſwieſty 59 «святкувати», 2-га особа множини nepazinſtatie 122 «не знаєте», знахідний відмінок однини ką 105 поряд із ненаголошеним закінченням знахідного відмінка однини -a «-ą» (усі 35 прикладів), жемайтська редукція закінчень, наприклад, ſied 46 «сидить», tyk «вірить», називний відмінок однини Jėganitos 100 «спаситель», Kraws 103 «кров», різні жемайтські морфологічні форми, наприклад, місцевий відмінок однини kalienie 141 (від kalinys або kalinė «в’язниця»), місцевий відмінок множини grabusy 14 «у могилах, трунах», знахідний відмінок однини muni 56 «думав», знахідний відмінок множини чоловічого роду tus 133 «тих», родовий відмінок множини muſa 22 «наш», 3-тя особа lub kieykty 110 «пол. zwykł wyklinać», Ontžiegie 45 «увійшов» та ін. Особа, яка вписала текст, найімовірніше, розмовляла тим жемайтським говором, у якому дифтонги загальнолітературної мови uo, ie відображаються «дунінінкіськи» (пишуться u, y), наприклад, ypules 115 «увірвавшись», давальний відмінок однини Konego або Konegu 83 «священикові» (пор. запис у книзі Євангелій Garbie Dywų тощо), орудний відмінок однини чоловічого роду Anu 4 «тим», називний відмінок однини Dywſ 32, 55, 96, 97 (3X), 98, 101 «бог», родовий відмінок однини Dywa 68 Верхні частини літер B, d, ſ і t обрізано під час вписування, тому прочитати це слово нелегко. Найімовірніше, помилково написано замість Bondiſtie «худобу». Пор. bandystis LKŽ I² 641 (наводиться лише з жемайтського «Žiwatas» 1787 р.) замість звичного для давніх писемних пам’яток слова bandykštis «худоба». Очевидно, це слово було малознайоме тому, хто вписав текст, і тому, записуючи його (переписуючи зі старішого тексту?), він спотворив його: пропустив літеру n і замість очікуваного закінчення -i «-j» написав -ie «-ę» (чи, можливо, це варіант bandystė?). 69 тобто Baz[ni]cies. 70 Літеру i пропущено, лише над u поставлено крапку; c нагадує e. 71 У реченні немає присудка. 72 Слова у квадратних дужках закреслено. 73 Літеру u виправлено з e. 74 Останню літеру злито з наступною, її важко прочитати. 75 Нерозбірливе слово, взяте самим писарем у дужки, очевидно, написане помилково. 76 Літеру Z, здається, виправлено з ſ. 77 Літеру z виправлено; вона нерозбірлива. 181 38, 71, род. мн. Dymu 56, знах. одн. dyna 44, 79, Dyna 59 «день», Jiendyna 108, 157 «позавчора», знах. мн. dynas 77, наз. одн. чол. р. Wyns 98, 101 «один», род. одн. чол. р. Wyna 69, знах. одн. wyna 85, Wynatyi 40 «єдиного», «єдиного-єдиного», знах. мн. pywas 150 «луки», присл. užtysa, užtysa 5 «справді», род. одн. Patys 88 «самого», Moterys 67 «жінки», ʃi[r]dys 72 «серця», ʃmertys 37 «смерті», наз. мн. чол. р. ty 160 «ті». На схемі межі цього діалекту (південножмудського) позначає лінія 1. Тепер цей діалект поділяємо на дві частини за відповідниками загальнолітературних an, am, en, em: на південному сході вони зберігаються без змін (це так звані расейняйці), а на північному заході звужуються (варняйці). Автор тексту, імовірно, походив із другої частини (території варняйців), оскільки вимовляв on, om, en, em (пише on, om, ę відповідно yn), наприклад, род. одн. dongaw/ 39 «неба», знах. одн. Dongu 46, місц. мн. Dongoʃie (Donguʃie?) 22, місц. одн. walondo 37 «у годині», знах. одн. жін. р. aʃonte 50 «ту, що є», прийм. ont 1, 25, 61, 86, 109, 146, 151 (2X), 160, on 161 «на», знах. одн. omžiena 53 «вічну», наз. одн. жін. р. Swięta 35, 119 «свята», род. одн. жін. р. Swiętos 20, род. мн. ʃwiętujų 50, знах. одн. Swięte 86 «свято», 3-тя ос. мин. ч. Nužiegie 44 «зійшов», Ontžiegie 45 «увійшов» (тобто antžengė), наз. мн. чол. р. Pynkie 76 «п’ять», присл. tyn 47 «там»⁷⁸. Межу расейняйського й варняйського діалектів на схемі позначає лінія 2. На північному сході території варняйців (Каркіляни, Ужвентис, Шаукенай, Куршенай) тепер замість on, om (а подекуди й en, em) вимовляють un, um (відповідно in, im). Автор тексту аж 4 рази написав unt «на» (по 2 рази в рядках 16 і 17). Це дає змогу локалізувати його в тій частині території on, що лежить неподалік від межі поширення un, тобто трохи на захід від лінії Ужвентис—Каркіляни. Варняйці тепер неоднаково поводяться з короткими голосними u, i. На більшій частині ці голосні відкриваються і вимовляються як ọ, ẹ, подекуди лише перед відкритими голосними дальшого складу. У північно-східній частині (Каркіляни, Ужвентис, Шаукенай, Куршенай) нині u, i в усіх випадках зберігаються без змін, хоча вимовляються відкритіше, ніж відповідники загальнолітературної мови. Однак висловлено думку, що й у цій частині раніше існували ọ, ẹ⁷⁹. Ізофону, яка нині відокремлює варняйців, що не переходять від u, i до ọ, ẹ, на схемі позначено лінією 3. У говірці переписувача тексту перехід u, i в ọ, ẹ відбувався (пише o, y, іноді e⁸⁰), проте лише за умови, що в дальшому складі немає вузьких u, ū, wo (після твердого приголосного вони не перешкоджають переходу i в e), i, ī, ie, наприклад, дав. одн. Konego (чи Konegu) 82—83 «священикові», род. одн. [ʃ]otwertoja 39 «творця», 2-га ос. мин. ч. neys[z]goldziau 154—155 «не розповів, тобто не висловив», 2-га ос. наказ. способу Ne ozmoʃk 62 «не вбивай», наз. одн. чол. р. korʃ 41, 70 «який», 3-тя ос. теп. ч. tor 47, 132 «має», част. tegol 160 «нехай»; наз. одн. жін. р. pylna 32 «повна», род. одн. чол. р. pyktą 30 «злого», знах. одн. atleydyma 51 «прощення», artyma 65, 74 «близького», Wysa 157 «всю», знах. мн. dyrwas 150 «поля», dwaʃyszłas 145 «дво- 78 Невідома форма знах. одн. pagandymą 29 «спокусу». Можливо, тут an (= on)? Запозичено з gaṇdinti «лякати» чи це гіпернормалізація аукштайтського типу? 79 J. Kazlauskas, Dėl baltų *ei ir *ō raidos lietuvių žemaičių tarmėse, — „Baltistica“, V (1), p. 32—33. 80 Paprastai e būna tik po k, g, (š), ž, l. Tikriausiai prieš e šie priebalsiai < i buvo tariami švelniau nei kiti: rašo kie, gie, Jie (= šie), žie (= žie), lie. Po kitų priebalsių tokia rašyba характерніша для позиції наприкінці слова (можливо, тут був різний ступінь відкритості?), наприклад, наз. мн. чол. р. Septinie 87 «сім», pa-łanawitie 88—89 «визначити» (пор. Wysu 13, 153 «всю», neprygulėdami 138 «не належачи»), інф. butie 61 «бути, жити», klawʃitie 134 «слухати», juditie 48 «солити, судити» (пор. Ateity 48 «прийти», darity 11 «робити» тощо), 2-га ос. мн. наказ. способу зворотного дієслова Nedivikiete/ʃlie 12—13 «не дивуйтеся» (пор. 2-га ос. одн. наказ. способу зворотного дієслова mel/kiesy 35—36 «молися»). 182 Схема можливого локалізування говірки писаря тексту на території південних жемайтів 1 — pietų žemaičiai „dūnininkų“ izofona 2 — межа між варнішкями й расейнішкями (ізофона звуження an, am, en, em) 3 — ізофона u, i > o, ę 4 — межа звуження закінчення loc. sg. -e (-ę) 5 — межа заміни закінчення nom. sg. -as на -us > -os 6 — приблизна територія, де локалізується говірка писаря тексту 7 — говірка перекладача співаника С. М. Славочинського siškas’, присл. ylga 61 ‘довго’, pyktay 17 ‘погано’, Pyrmiau/ 119, 124 ‘раніше’, Wyfor 49—50 ‘усюди’, n. sg. f. pagierta 33 ‘випита’, d. sg. m. kietam 83 ‘іншому’, a. sg. yszkieyk iema 114 ‘прокляття’, omžiena 53 ‘вічну’, n. pl. m. at/jdalieje 127—128 ‘відділившись, розлучившись’, n. sg. Kryk[fztf 90 ‘хрещення’, n.-a. n. Wys 105 ‘усю’, 3. praes. tyk 106 ‘вірить’, inf. Ateyty 48 ‘прийти’, conj. yr 5, 6, 11 … (аж 39 прикладів!) ‘і’, а також g. sg. f. tykros 139 ‘справжньої’, wysos 71, 72, 73 ‘усіх’, g. pl. wysu 73 ‘усіх’, kietu 56 ‘інших’, l. pl. f. Wyfofie 111—112 ‘у всіх’. Перед складами з указаним вокалізмом, а також у tautosilabic сполуках із носовими приголосними зберігається вузька вимова голосних u, i, наприклад, n. sg. m. Pafkutinis 92 ‘останній’, a. sg. mumi 56 ‘мене’, g. sg. fi[r]dys 71—72 ‘серця’ і d. pl. minioms 5, а також n. sg. Desimtys 54 ‘десять’, a. sg. furink iema 50 ‘зібрання’, 2. sg. imper. Atmink 59, 3. cond. pazintu 115 ‘пізнали б’, але d. pl. jom[f 6 ‘вам’, 183 n. sg. patepyms 93 ‘помазання’, 3. praes. padyvyn 138 ‘збільшує’, naykien 148 ‘знищує’ (вторинні похідні утворення). Саме так тепер поводяться з u, i у північно-жемайтському тельшяйському говорі, де спостерігається така сама регресивна асиміляція зазначених голосних. У варняйській місцевості це явище більш характерне лише для північно-західної околиці поблизу Варняй, але й тут воно не таке виразне; в інших місцях асиміляція незначна, її важче помітити, подекуди є лише відмінність у ступені м’якості приголосного перед > ę або ж асиміляції зовсім немає. У говірці особи, яка записала текст, були обидва різновиди u, i (розширені й збережені вузькими), також у закінченнях. Розширені (тобто ɔ, ę) мали закінчення nom. sg. -us основи (i)u, наприклад, waysios 34 ‘плід’, закінчення nom. sg. -is основи i, наприклад, Desimtys 54 ‘десятина’, закінчення nom. sg. m. -i займенникового походження, наприклад, nepryguliedamy 138 ‘не належачи, тобто не будучи незалежними’, Pynkie 76 ‘п’ять’, закінчення instr. sg. m. -u, наприклад, kokio... špašabo 127 ‘яким способом’, закінчення l. sg. -u, наприклад, Tiekio 38 ‘вірю’. Вузькі збереглися в закінченні acc. pl. -us, наприклад, jawus 150, nawius 136 ‘нових’, pacius 128 ‘самих’, tus 133 ‘тих’, mus 29 (усі 48 прикладів цього закінчення написано з u), у закінченнях instr. sg., що закінчуються на -mi, наприклад, šunumi 12 ‘собакою’, tawymi 32 ‘тобою’, у закінченні nom. sg. f. -i, наприклад, pati 156, у закінченні 2. sg. -i, наприклад, eši 22 ‘є’, nori 61, Miliesi 71 ‘полюбиш’, у закінченні nom. sg. основи ią -is, наприклад, Wiriausėlis 108–109 ‘найстарший’, а також у всіх скорочених у говірці закінченнях з u, i, наприклад, g. pl. moteru 33 ‘жінок’, 3. cond. mokietu 113 ‘навчався б’, acc. sg. šunu 40 ‘собаку’, toki 114 ‘такого’⁸¹. Імовірно, сюди належать також acc. sg. fawi 74–75 ‘себе’, prt. noris 127, 149 ‘хоч’. До цих закінчень пристосувалися й u, i у середині слова, наприклад, l. sg. Tykio 96, 104 ‘вірю’, n. pl. m. Wysy 13, 153 ‘усі’ та a. pl. m. wysus 110, 120, 124–125, 136, 140, 154 ‘усіх’, pyktu[s] 110 ‘злих’, pyn[y]gus 150 ‘гроші’, kietus 121, 126, 154 ‘інших’, Kathaliekus 111, 128–129, 131 ‘католиків’; b) n. sg. m. Pafkutinis 92 ‘останній’, a. sg. muni 56 ‘мене’, i. sg. šunumi 12 ‘собакою’. Тепер варняйці значною мірою нівелювали розрізнення u, i та ɔ, ę у закінченнях, і більшість фактично вимовляє майже ɔ, ę. Найвиразніша відмінність, мабуть, збереглася на північному заході поблизу Варняй, де ще недавно вона мала бути набагато помітнішою, як свідчить чергування u, i || ɔ, ę у середині слова перед цими закінченнями. Відхилення від описаної системи вузьких і розширених u, i у досліджуваному тексті нечисленні й майже в усіх випадках легко пояснюються⁸². Це свідчить, що в говірці записувача u, i та ɔ, ę чітко розрізнялися. Ця обставина найбільше орієн- 81 Проте написано a. sg. Wysagalintwiy 38 ‘всемогутнього’, Wynatyriy 40 ‘єдиного, єдиного (чоловічого роду)’ (чому?). Наголошене закінчення u також позначається літерою u (прикладів з i немає). 82 Більшу їх частину становлять запозичення, високоцькізми та слова або форми писемної мови, наприклад: a) g. sg. Jezusa 104 ‘Ісуса’, a. sg. Chrystusa 40 ‘Христа’, Kalvinus 121, 125; b) d. sg. šunu 10 ‘собакові’, conj. įdant 10, idant 111, 113, імовірно, також g. sg. Welina 158 ‘диявола’, d. pl. mumos 1 ‘нам’, l. sg. Tykiu 49, 99, 102 ‘вірю’. Коливання вокалізму префіксів iš-, už-, пор. 3. fut. įžgiers 7, 8, 14 ‘почує’, 2. sg. imper. Užlaykik 80 ‘збережи, виконуй’ поруч із 3. praes. Yszmana 106 ‘розуміє’, 3. fut. o fzeys 15 ‘з’їсть’, може відображати реальний стан діалекту того часу, оскільки вимова цих префіксів тепер уніфікована: тельшяйці в усіх позиціях вимовляють iš, už (і навіть iš, už!), варняйці — eš, ož. Зворотну частку -si- і в говірці записувача, мабуть, уже всюди вимовляли як -se-, наприклад, 3. praet. prafydie 41 ‘почалося’, g. sg. atfykielima 16 ‘пробудження’. Проте трапляються й деякі помилки, поряд із якими є правильні написання, наприклад, Ne ymsi 57 ‘не візьмеш’ (пор. Prymik 85), g. sg. giwenima 16 ‘життя’ (пор. giwenyma 142–143), i. sg. tawymi 32 ‘тобою’ (пор. šunumi 12), 3. praes. tur 9 ‘має’ (пор. tor 47, 132). Імовірно, помилками слід вважати написання loc. sg. kalienie 141 ‘у в’язниці’ (замість kalinie), 3. praes. musz 141 ‘б’є’ (замість mosz), po dejenies 46 ‘праворуч’ (замість po deśinies). 184 прилягає до північно-західної окраїни варнішської території біля Варняй. Звичайно, тоді чіткіше розмежування могло бути характерним для значно більшої території, ніж тепер, можливо, навіть для більшої частини варнішського діалекту. Однак до цієї окраїни нас спрямовують і інші мовні особливості тексту. Кінцевий голосний форм місцевого відмінка -e з *-ė у північно-західній частині варнішської території звузився і вимовляється як -e (у східній частині, біля Užventis, Šaukėnai, Kuršėnai, тепер вимовляють відкритий -i). Цю ізофону на схемі показує лінія 4. У говірці писаря тексту також було -e, пор. loc. sg. pa[d]eimny 3 ‘у розмежуванні, тобто в поділі’, loc. pl. grabusy 14 ‘у могилах, трунах’, loc. pl. Dongoje 22, wyfojie Baznicžiojie 112 (про подвійне позначення діалектного ę у закінченнях див. примітку 80). У багатьох варнішців голосний закінчення nom. sg. -as у тих випадках, коли його не випускають, зберігається незміненим. Однак на північно-західних окраїнах замість нього вживається u >o, тобто закінчення -as замінюється на -us. Таке явище спостерігається і в досліджуваному тексті, напр., griefznus 94 ‘грішний, гріховний’, Tykrus 100, 101 ‘справжній’⁸³. Але двічі написано й Tykras (102—103). Отже, писар мав походити з місцевості, де закінчення -as замінене закінченням -us, або з околиць її межі. На схемі цю ізофону показано лінією 5. Вона невиразна: на території -ęs, здається, місцями є острови -as. Її південно-західна частина біля Švėkšna для нашого дослідження не має значення, оскільки інші мовні особливості не вказують на цю територію. Найважливішою для нас є північно-східна частина ізофони поблизу Варняй. Ця ізофона важлива ще й тому, що, позначаючи мовну інновацію (заміну закінчення -as на -us), вона раніше не могла проходити далі на південний схід. Навпаки, відокремлена нею варнішська територія на час запису могла бути ще меншою. Інші мовні особливості тексту також змушують шукати говірку писаря дещо на північ або північний схід від Варняй, а саме: a. sg. f. afonte 50 ‘ту, що є’ (ізофона e- > a- проходить тут неподалік зі сходу), i. sg. f. Jo Jwety mo Moteri[o] 63 ‘з чужою жінкою’ або adv. kado 7 ‘коли’ (поряд із tada 106—107, 119; спрямовує в північно-західному напрямку), 3. praet. Ontžiegie 45 ‘увійшов’ (при дієсловах ant- ‘в-’ спостерігається, здається, лише в цьому кутку). На схемі суцільними штрихами позначено приблизну територію, де найімовірніше слід шукати говірку писаря. Ця територія розташована неподалік від адміністративного центру тогочасної Жмудської єпархії, у давнину званого Medininkai, а пізніше — Varņiai, де великий князь Литовський Вітаутас спорудив собор. Тоді це місце було одним із найважливіших центрів культурного життя єпархії, що приваблювали мешканців ближніх околиць і спонукали їх прагнути знань та освіти. Тому цілком природно припускати, що писар тексту походив саме з цих місць. Запропонована локалізація правильна лише за умови, що писар справді був південним жмудином, тобто якщо в його говірці відповідники загальнолітературних uo, ie вимовлялися «дунінінкійськи». Однак є дані, які свідчать, що він міг бути й північним жмудином (про це йтиметься далі). Хоч текст написано однією жмудською говіркою, у ньому є також певні аукштайтські елементи. Їх порівняно небагато, до того ж не всі вони однаково очевидні. Аукштайтська фонетика виявляється в таких прикладах із тексту: g. sg. Donas 25 ‘хліба’, 3. praes. dod 133 ‘дає’, padod 158 ‘подає’, 2. sg. imper. dok 26 ‘дай’, n. sg. Piemo 109 ‘пастух’, g. sg. deewa 15 ‘Бога’(?), [denos] 1 ‘дня’, g. pl. die- 83 У тексті закінчення nom. sg. основи на u -us зазвичай пишеться зі збереженим u, оскільки майже всі приклади є запозиченнями або словами церковної мови, напр., Jezus 4, 99, JEZVŠ 34, Chrystus 99, 101, junus 97, 99—100, Žmogus 101, zwycǫius 108 ‘звичай’, але waysios 34 ‘плід’. 185 nu 26, присл. Siendiena 26 «сьогодні», kiek 82⁸⁴, спол. idant 10, idant 111, 113⁸⁵. Про аукштайтизми можна також припускати за прийменником no 30, 88, 116, 126 «від» (поряд із безсумнівно жемайтським варіантом nu 2, 77, 80), а також за написаннями в окремих випадках із u замість очікуваного o (тобто o, див. примітки 82 і 83). До аукштайтських морфологічних форм слід віднести n. sg. Baznica 2 «церква» (через -ia!), d. sg. sunuy 10 «синові» (-ui!), a. sg. f. afonte 50 (через -ę; але з жемайтським on, t замість an, č). Частина аукштайтських рис має відповідники в жемайтських формах; до того ж останніх більше, ніж аукштайтських. Наприклад, слово dievas із можливим аукштайтським (?) коренем ужито лише 1 раз (g. sg. deewa 15, якщо ee позначає аукштайтське ie), а з жемайтським (Dyw-) — 19 разів; слово diena написано по-аукштайтськи двічі, по-жемайтськи — 4 рази (прислівник šiandien — відповідно 1: 2); закінчення n. sg. ja-основи (-ia) написано по-аукштайськи 1 раз, по-жемайтськи (-ie) — 7 разів. Принаймні частину аукштайтських рис слід вважати книжними словами, які тоді широко вживали представники різних говірок. Наприклад, сполучник idant (зі збереженим an) знаходимо навіть у східноаукштайтських працях К. Сирвіда, у катехізисах 1605 р. та Белларміна (скрізь поруч із adunt). Книжним могло бути й прислівник grayčiaw/ 116—117 «швидше» (із rai замість rei). Переписувач тексту намагався надати аукштайтським словам жемайтського вигляду, наприклад, форма 3. praes. (pa)dod 133, 158 «(від)дає» записана без закінчення, форма g. sg. Dywa 7—8 «Бога» спочатку була написана Diewa, а потім ie виправлено на y. У досліджуваному тексті є чимало важливих даних, які дають змогу висвітлити певні проблеми історії нашої мови та розвитку жемайтського діалекту. Передусім дуже важливі ті дані тексту, за якими можна судити про відповідники загальнолітовських uo, ie у говірці переписувача. Найімовірніше, це були не чисті монофтонги ū, ī, а дифтонгоїди uų, iį або ū, ī⁸⁶. Таке припущення зумовлює аналіз графіки тексту. Адже відповідник загальнолітовського ie послідовно позначається іншою літерою, ніж давній довгий ī. У першому випадку пишеться y, у другому — i, наприклад: Dywƒ 32 «Бог», Wyns 98 «один», a. pl. pywas 150 «луки», g. sg. Patys 88 «самого»… (усі 38 безсумнівних прикладів мають y), але Trij 98 «три», g. pl. Židu 5 «євреїв», a. pl. knigas 129 «книги», inf. darity 11 «робити», 3. praes. ir 70 «є», 2. sg. imper. Kławƒik 79 «слухай» (усі 77 прикладів із i)⁸⁷. Очевидно, переписувач тексту більше зважав на вузькість-ширину голосних, ніж на їхню довготу-короткість⁸⁸. Відповідник загальнолітовського ie від- ⁸⁴ Слова нелитовського походження з ie, наприклад, g. pl. grieku 51, 82 «гріхів», n. sg. m. grieƒznus 94 «грішний», a. pl. m. grieƒznus 36, g. sg. ƒwieta «світу», a. sg. ƒwieta 157, g. sg. neprietelaws 142 «супротивника, ворога», 2. sg. imper. Nepriełauk 63 «не розпусничай», Spawiedo-kies 82 «іди до сповіді», звісно, не слід вважати аукштайтизмами. ⁸⁵ У церковних термінах збережено цілі голосні в tautosyllabic сполуках із n, як-от Amen 21, 30, 37, 53, 162, Ewang: 2 (скорочене evangelija), Sakramentƒ 91, 102, a. sg. Sakramen[t]a 85, n. pl. Sakramenta 87, але їх також не слід вважати аукштайтизмами. Те саме стосується литовського інфінітива giwe[n]ty 113—114 «жити», оскільки жемайти зазвичай зберігають у ньому ціле en, так само як і в скорочених формах слів, пор. n. sg. m. Sens 108 «старий», d. sg. m. tam 13, 1. pl. atleydam 28 «відпускаємо». Слово ben 85 «принаймні» могло бути написане з e під впливом bene. ⁸⁶ За твердженням А. Гірденіса, дифтонгоїди вимовляються й нині, див. „Baltistica“, VI (2), 143—145. ⁸⁷ Один раз знаходимо i: n. sg. f. parasitą 2 «написана». Запозичене žyvatas «життя, лоно» пишеться по-різному: з i (g. sg. žiwata 34, a. sg. Žiwata 53) і з y (a. sg. Žywata 9, 10), однак у другому випадку наслідується польське написання żywot. У говірці переписувача були форми motyna, mokytinis «учень», 3. fut. gys «загоїться», пор. Motina 35, a. sg. Motina 60, d. pl. mokitynems 4, atgis 8. ⁸⁸ Пор. чітке розрізнення сполучника ir (усі 39 прикладів написано yr) і 3. praes. yr < yra (усі 13 прикладів написано ir), але однакове написання i, що не розширюється в позиції асиміляції, та давнього довгого ī. 186 Цей голосний, як і діалектне ę < i, мав вимовлятися відкритіше, ніж нерозширений короткий i та давній довгий ī; до того ж, і це найважливіше, перед відповідником ie, як і перед діалектним ę < i, багато приголосних⁸⁹, очевидно, ще не пом’якшувалися (або пом’якшувалися зовсім незначно)⁹⁰, тому більше нагадували польський «твердий» голосний y, ніж i. Через це переписувач позначав ji та ę < i літерою y, а i та ī — літерою i. Оскільки в давніших текстах, написаних на основі північно-жемайтського діалекту (наприклад, «Živatė» 1787 р.), літерою y нерідко позначають «дуонінінкіський» ei, не можна виключити, що й переписувач міг вимовляти ei або ẹi (зі слабким другим компонентом, як тепер вимовляють північні жемайти ближче до Латвії та колишнього Клайпедського краю), отже, він міг походити й з північно-жемайтської території⁹¹. Пор. написання g. sg. deewa 15 ‘бога’ (можливо, ee замість ẹi?). З іншого боку, відповідник загальнолітовського uo переписувач тексту схилявся позначати літерою u (пор. n. sg. m. ypules 115 ‘упав’, i. sg. m. Anu 4 ‘тим’), як і давній довгий голосний ū⁹². Лише один раз цей відповідник позначено сумнівною літерою o, а саме d. sg. Konego 82–83 ‘священникові’ (літера -o нечітка, схожа на -u; крім того, запис на останній сторінці «Євангелій» 1705 р. має в закінченні d. sg. чітку літеру u: Garbie Dywų). Інші мовні особливості тексту загалом не суперечать пошуку діалекту переписувача на північно-жемайтській території («дуонінінків»), а деякі навіть могли б його підтвердити, наприклад, i. sg. f. Jo Jwetywno Mot eri[o] 63 ‘з чужою жінкою’, adv. kado 7 ‘коли’, a. pl. poJnikus 80 ‘пісні дні’. Пор. також потрапляння «ex libri» кюльського настоятеля та конволюту до бібліотеки Крейтінгського монастиря (обидва населені пункти розташовані в північно-жемайтській підговірці). Отже, локалізацію діалекту переписувача на території південно-жемайтських варнішкісів поки що слід вважати умовною. Слід сподіватися, що в майбутньому, після ретельного дослідження й встановлення способів позначення «дуонінінкіських» відповідників загальнолітовських uo, ie у безсумнівних тогочасних північно-жемайтських текстах, цю проблему вдасться остаточно розв’язати в той чи інший спосіб. Текст свідчить, що в тодішньому діалекті переписувача слово dievas ‘бог’ ще вимовлялося по-жемайтському (Dyw-). Тепер, здається, всі жемайти зазвичай вимовляють корінь цього слова по-аукштайтському (з ie); жемайтська вимова збереглася лише в таких специфічних висловах, як pōndēys Tirkšliai ‘пан-бог’. Прийменники, відповідно префікси nuo, prie (nu-, pri-), у діалекті переписувача тексту ще могли мати повний вокалізм (тобто nuu, prii, відповідно nū⁹⁴, prī⁹⁴ або nǭ⁴, prē⁴), оскільки їх позначено тими самими літерами u, y, наприклад, nu 2, 77, 80 ‘від’, 3. praet. numyrie 43 ‘помер’, Nužiegie 44 ‘зійшов’, n. sg. m. Numucit r 42 ‘замучений’, n. pl. numyrele 7 ‘померлі’, g. pl. numyrusių 45, 48, 51–52 ‘померлих’, 3. praes. prysaka 111 ‘наказує’, 2. sg. imper. Prymik 85 ‘прийми’, a. sg. prykielyma 52 ‘воскресіння’, n. pl. prysakima 76 ‘накази’, nepryguliedamy 138 ‘не належачи’, g. pl. prysakimu 54 ‘наказів’⁹³. Однак через полісемію літер u, y⁹⁴ категорично 89 Найімовірніше, за винятком k, g, š, ž, l (див. примітку 80), але в тексті немає прикладів із ними. 90 І тепер у значній частині жемайтського діалекту (передусім на заході й півночі) приголосні перед ę < i не пом’якшуються, за винятком k, g, š, ž, l, č, dž; див. Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966, p. 156–157. 91 Цю думку авторові першим висловив доц. A. Girdenis. 92 Усі 35 прикладів написано з u. В одному випадку над u є рисочка: g. sg. Jūnaws 7 ‘сина’. 93 A. pl. m. priegolincius 151 ‘тих, що належать’ могло б бути аукштайтською гіпернормалізацією, а no 30, 88, 116, 126 ‘від’ — аукштайтською формою (?). 94 Першою позначають також ū, відповідно нерозширений короткий u, другою — також діалектне ę. 197 цього стверджувати не можна. Крім того, прийменник, відповідно префікс prieš двічі написано з v (prysz 56, а. мн. przysztarawnikus 155 ‘супротивників’ — полонізована форма) і один раз з i (prifz 65). Нині в говірці, яку припускають у писаря, усталилися варіанти всіх трьох прийменників-префіксів із коротким розширеним голосним (незважаючи на вузькість наступного складу), наприклад: no vī·ra ‘від чоловіка’, npū·le ‘вилив’, prē vī·ra ‘біля чоловіка’, prēpī·le ‘налив’, prēš vākara ‘перед вечором’, prēšākīs ‘передня частина’ (але присл. prī·šprī·ša·s ‘навпроти’)⁹⁵. Розглядуваний текст важливий для висвітлення історії розширення коротких u, i у жемайтському діалекті. Це найдавніша жемайтська рукописна пам’ятка, у якій чітко розрізнено o, e та u, i. Дані цього тексту, якщо писар справді був південним жемайтом, по суті підтвердили б думку, висунуту К. Бугою п’ятдесят років тому, про пізніше запровадження o, e перед закінченнями з відкритим голосним у частині території жемайтського діалекту⁹⁶. З тексту також бачимо, що голосні o, e на той час уже були дифтонгізовані (uo, ie), однак через недосконалість правопису ця особливість відображена погано. Змішані дифтонги an, am, en, em на той час уже звузилися. Розподіл носових і деназалізованих голосних уже був приблизно таким, як тепер, лише в закінченні родового відмінка множини окситонів, можливо, ще не було варіанта з -n (він міг і випадково не трапитися в тексті): всюди пишеться -u (giwu 48 ‘живих’, Nomu 68 ‘домів’…). Те саме стосується флексії дієслів 3. cond. (butu 112 ‘був би’, turetu 10 ‘мав би’…) і активних дієприкметників минулого часу (наз. мн. чол. at]ydalieje 127—128 ‘відділившись, відокремившись’). Нині в говірці, яку припускають у писаря, в усіх цих випадках усталилися варіанти з -n (3. cond. -m), хоча деякі форми мають і дублети без -n, наприклад, gī·vū·n ‘живих’ (|| gī·vū·), bū·tō·m ‘був би’ (|| bū·t), наз. мн. чол. mātēn ‘бачили’ (але наз. одн. чол. mātes ‘бачив’). Прийменник-префікс į на той час уже був деназалізований, скорочений і розширений (принаймні в позиції асиміляції), наприклад, y 29, 38, 39, 44, 49, 114, 146 ‘у, до’, наз. одн. чол. ypules 115 ‘увійшовши’, 3. cond. neypultu 114 ‘не впав би’. Пор. сучасні форми цієї говірки ę ‘у, до’, ę- ę-. Редукція в кінці слова також уже була приблизно такою, як тепер; пор. наз. одн. Kryk/fts 90 ‘хрещення’, Kuns 103 ‘тіло’, Pons 32 ‘пан’, Tiews 8 ‘батько’ (усі 29 прикладів) і Jžganitos 100 ‘спаситель’, Krawf 103 ‘кров’ поряд із Tykras 103, Tykrus 100, 101 ‘справжній’; наз.-знах. сер. р. Wys 105 ‘усе’, 3. praes. eyn 6 ‘іде’, gien 132 ‘ганяє’, paded 143—144 ‘допомагає’ (усі 21 приклад); род. одн. Jona 2 ‘Йони’, Tiewa 19 ‘батька’ (усі 53 приклади), 3. praes. [skayta 1 ‘читає’, moka 106 ‘навчає’ (6 прикладів) поряд із род. одн. чол. jo 84 ‘його’; род. одн. dyrwas 68 ‘поля’, milestas 31 ‘милості, ласки’ (4 приклади) поряд із wysos 71 ‘усієї’; знах. одн. bal/sa 7 ‘голос’, dyna 44 ‘день’ (35 прикладів) поряд із ką 105. Монофтонгізація дифтонгів ai, ei уже була інтенсивною, наприклад: род. одн. dakt[a] 69 ‘речі’, наз. одн. чол. paladotf 43—44 ‘похований’, 3. praes. kiek 123, 131, 136, 149 ‘проклинає’, atet 13 ‘приходить’ (< прийти), дав. одн. dowana 58 ‘дарові’, наз. мн. Sakramenta 87 ‘таїнства’, numyrele 7 ‘померлі’, присл. ylga 61 ‘довго’, neteyse 65 ‘несправедливо’, kap 24, 27, 116, 152, 155, 159 ‘як’, kapo 74 ‘ніби’, tap 9, 25, 116, 128, 160 ‘так’, tapag 111, 123, 131, 133, 136, 139, 144, 148—149 ‘також’, спол. je 61 ‘якщо’, ne 68 (3x), 69, nie 69 ‘ні’. ⁹⁵ Далі на північний захід (на території північних жемайтів) вузькість зберігається, однак також і перед широким складом. ⁹⁶ K. Būga, Ylakių apylinkės šnekta, — „Tauta ir žodis“, I, Kaunas, 1923, 375 (= Rinktiniai raštai, III, 606). 188 Слова daiktas (2 приклади), palaidotas (1 приклад), kaip (6 прикладів), taip (5 прикладів), taipag (8 прикладів), jei (1 приклад), nei (4 приклади) мають лише монофтонгізовані форми, тоді як o leisti (3 приклади), vaisius, geisti, skaityti, laikyti, naikinti, gailėti, присл. neteisiai і запозичення traicė «трійця» (усі по 1 прикладу) написані зі збереженими дифтонгами. Дієслово keikti та його похідні пишуться двояко (4 приклади з e, 12 з ey), форми дієслова eiti (1 з e, 3 з ey) і прислівник kaipo (1 з a і 1 з ay). Закінчення nom. pl. іменників чоловічого роду (3 приклади) та d. sg. іменників жіночого роду (1 приклад) мають монофтонгізовані дифтонги (форм зі збереженими дифтонгами немає жодного прикладу). Проте прислівники написані неоднаково: по 3 приклади з монофтонгізованими та повними дифтонгами. Схоже, переписувач, обираючи варіанти з монофтонгізованими та повними ai, ei, віддавав перевагу останнім (вплив писемної мови?). На це вказують аж три випадки, коли він виправив монофтонгізовану форму на дифтонгічну (geisti, двічі keikti). Протилежних прикладів, де дифтонг було б виправлено на монофтонг, немає. Тоді, на сході південножемайтського діалекту, поблизу говірки, яку припускають для переписувача тексту, початкове e- слова, мабуть, уже перейшло в a-; пор. a. sg. f. afontę 50 «esançia» (a- могло бути виправлено з e-). Однак деяких сучасних фонетичних особливостей цієї говірки тоді, найімовірніше, ще не було. Наприклад, тепер у говірці в ненаголошених закінченнях замість загальнолітературного o після м’якого приголосного вимовляється ė, наприклад, g. sg. kė'lė «шляху», 3. praet. žadėje «обіцяв», g. sg. sâ'ujes «жмені». Однак текст свідчить, що тоді тут, найімовірніше, був не вузький, а широкий голосний e (тобто æ або навіть 'a), оскільки написано: g. sg. jawcia 69 «теляти», krawja 91 «крові», Wysagalinčioja 47 «всемогутнього», 3. praet. kalbeie 4 «говорив», pra/sydie 41 «почалося», g. sg. Dwales 20 «душі» (але Dwasys 41; можливо, ē — закінчення основи?), Bažničies 76 «церкви», Wiresniofes 135 «старшої», awkščiaw fiofes 134 «найвищої». Текст свідчить, що широкий голосний був і у відповідниках загальнолітературних ненаголошених закінчень acc. sg. -ę, -ią, дієприкметникових -ęs, -ę, n. sg. -ia, acc. pl. -ias; пор. acc. sg. Swietę 86 «свято», [s]otwertoja 39 «творця», Dwaſę 49 «душу», Bažničie 49 «церкву» (але trety 44 «третю»!), n. sg. m. ypules 115 «упав», n. pl. m. atſydalieje 127—128 «відділившись, відокремившись», n. sg. bažnicie 105 «церква», a. pl. dushes 1 «душі». Тепер в усіх цих випадках маємо ę; пор. a. sg. kâtę «кішку», sâ'uje «жменю», n. sg. m. mâtęs «той, хто бачив», n. sg. sâ'uje «жменя», a. pl. sâ'ujes «жмені». Однак рефлекс ненаголошених закінчень -ę, -ęs, найімовірніше, був вузьким, наприклад, 3. praet. dary 15, 17 «робив», Giemų 41—42 «народився», dawy 11 «дав», але також dawe 9 «дав» (написання інших прикладів неоднозначне), g. sg. Žiemys 25, Žiemys 39, žiemys 109 «землі». Наведені дані змушують припустити, що не в усіх випадках ę цієї говірки в ненаголошених закінченнях зберігає первісну вузькість (тобто походить від давнішого вузького голосного), а подекуди воно могло зазнати пізнішого вторинного звуження. В іменниках це могло статися через змішування форм основ на ją та ę. Однак брак прикладів не дає змоги чітко простежити цей процес. У сфері консонантизму насамперед варто звернути увагу на пом’якшення приголосних, яке, здається, було дещо архаїчнішим, ніж у сучасній говірці. За написанням можна судити лише про м’якість чи твердість приголосних перед ę < i (це вже обговорювалося) та e, ei. В останньому випадку (тобто перед e, ei) пом’якшувальна літера i систематично пишеться лише після k, g, š, ž; наприклад, inf. kiekyty 110 «проклинати», 3. praes. kieyk 120, 128, 133, 139, 144, 157, kie[n]k 124, kiek 123, 131, 136, 149 «проклинає», n. sg. m. 189 ysz[k]iekvts 115—116 «проклятий», g. sg. m. prakiekvta 158 «проклятого», n. pl. m. kieky 112 «проклинати», a. sg. yszkiekvema 114 «прокляття», 3. praes. gen 143 «ганяє», ozgies 161 «гасне», 3. praet. ozgieſa 160 «згасло», 2. sg. imper. gielbiek 29—30 «рятуй», Negieysk 67 «не жадай», adv. gieray 15 «добре», Sienawok 60 «шануй, поважай», g. sg. Žiemys 25, Žiemys 39, ziemys 109 «землі». Із 33 наявних прикладів без i написано лише ці два: g. sg. ſužebničies 68 «служниці», 3. fut. oſezys 15 «увійде». Перше — польське слово, тому його й написано по-польськи (без i); друге має префікс už-, ž якого могло зберігати вимову перед паузою, пор. прийменник už. М'яким мав вимовлятися і l, оскільки за зразком польського правопису в цій позиції його позначено літерою l (тверде позначається ł), наприклад, 2. pl. praes. atleydam 28 «відпускаємо», 2. sg. imper. atle[łk] 26 «відпусти», a. sg. atleydyma 51 «відпущення», g. sg. milestas 31 «милості» (жм. mylesta), але 3. praes. layka 141 «тримає», 1. sg. walondo 36—37 «у годині», 2. sg. imper. Klawſik 79 «слухай», a. sg. balſa 7 «голос». Після інших приголосних пом'якшувальна літера i у зазначеній позиції в тексті зазвичай не пишеться, наприклад, a. pl. pektas 44, conj. bet 29, adv. neteyse 65 «неправедно», n. sg. Dešimtys 54 «десять», Sens 108 «старий», n. pl. mes 27, a. sg. f. trety 44 «третю», 2. sg. imper. newesk 28—29 «не веди» тощо (загалом аж 94 приклади). З i інколи пишеться лише закінчення loc. pl. -se, але в цьому випадку написання неоднозначне, оскільки, як уже зазначалося, тут може приховуватися жм. -sę. Написання nie 69 «ні», 2. pl. nepazinfatie 122 «не знаєте» слід вважати помилковими (пор. ne 68, 69 «ні», Nediwikiete 12 «не дивуйтеся»), як і спотворене слово a. sg. Bodijfie 150 «тварину». Тепер на більшій частині території варнішків перед голосними типу e, як і перед ę < i, більшою чи меншою мірою пом'якшуються всі приголосні. Лише місцями на межі тельшяйської говірки північних жемайтів пом'якшення нагадує те, що є в тексті, проте й тут зазвичай можна говорити тільки про різні ступені м'якості. Серед інших особливостей консонантизму слід зазначити відсутність у тексті додаткового v- перед початковим uo у слові, наприклад, conj. o 8, 16, 52, 74, 86, 112, 116 (вимовлялося uo) замість сучасного vuo «о». Серед морфологічних особливостей тексту насамперед впадають у вічі форми ілативу й адесиву, а саме: ill. sg. Wardon 19, ad. sg. ſzalipi 132, ſawimp 9, 10—11. Однак на підставі цих форм не варто поспішати з висновком, що в тогочасній говірці були ці відмінки. Наведені приклади можуть бути архаїзмами церковної мови. Форма ілативу явно жемайтська, пор. wardon wieſzpatie 1787 р. у «Живатас» 113₂, adv. laūkon Тиркшляй (вимовляється -uon) «геть, убік». Закінчення -on, очевидно, жемайти запозичили з ā-основи, пор. pievon. Текст свідчить, що в говірці того, хто робив записи, вже були скорочені форми місцевого відмінка однини, наприклад, walondo 36—37 «у годині», kalienie 141 «у в'язниці». Однак множина, очевидно, ще не була скорочена, пор. grabusy 14 «у трунах», Wyſofie Baznicžioſie 112 «у всіх церквах». Тоді в говірці, найімовірніше, вже утвердилися короткі варіанти форм давального відмінка, наприклад, d. sg. m. iem 11 «йому», tam 13, kietam 83 «іншому», d. pl. mokitynems «учням», minioms 5, ſaw yms kaltyms 28 «своїм винним», iomſ 6 «вам». Єдину довгу форму d. pl. mumos 1 «нам» слід вважати архаїзмом церковної мови. Проте повне закінчення форм орудного відмінка однини -mi, вживане в тексті, найімовірніше, відображає реальний стан говірки, оскільки й тепер у цьому краї воно зазвичай зберігається. Уже тоді його голосний був вузьким (тобто вимовлялося -mi, а не *-mę!), наприклад, ſunumi 12 «сином». Варто зазначити, що вузьким був і голосний закінчення a. sg. u-основи (наприклад, ſunu 40 «сина», хоча тепер багато жемайтів мають поширену вимову sū’no «сина»). 190 Безособовий рід займенників (очевидно, і прикметників) ще мав бути досить уживаним, пор. Wys 105 «усе». Уже було закінчення a. pl. m. -us, узгоджене з іменниками, наприклад, Tus 131 «тих» (так написано всі 8 прикладів). Займенникове закінчення d. pl. m. -iems, найімовірніше, вимовлялося -ėms, пор. написання faywms kaltyms 28 «своїм винним» поряд із tokiems 143 (після k). Тепер у говірці є -ims, пор. tį’ms baltį’ms «тим білим». Написання займенників kuris ir toks свідчить, що в говірці того, хто робив записи, могли вживатися форми n. pl. m. kuri «які», toki «такі» (пор. kiti, visi), можливо, як паралельні варіанти поряд із вимовлюваними по-жемайтському kurie, tokie, пор. kury 8, 13, 15, 16, korie⁹⁷ 126, 131, 134, 136, 140, 143, 145, 147, 149, Tokie 153. Форма n. pl. особових займенників mes, найімовірніше, ще не була замінена на сучасну для говірки mas, пор. mes 27. Можливо, замість сучасних форм a. pl. говірки mumīs «нас», jumīs «вас» ще вживалися давні mus, jus (пор. mus 29, 30, 36), якщо тільки це не архаїзм церковної мови, адже ці форми вжито лише в молитвах. Однак уже тоді вживалися форми g. pl. mūso «нашого», jūso «вашого», наприклад, muja 22, 25, 27, 37, 100; займенникова основа man- уже вимовлялася як mun- (mən-), наприклад, a. sg. muni 56 «мене» (пор. g. pl. Nomu 68 «будинків»). У тексті є одна атематична форма дієслова, а саме 3. praes. atet 13 < ateiti «приходить», і одна перероблена атематична форма: 1 sg. praes. esmīu (нечітко записана як esm̄nio ar esmmio 55) «я є». Фонетика обох форм жемайтська. Друга форма цій говірці не властива й могла бути запозиченою. Дієслова говірки вже тоді мали префікс ant-, наприклад, 3. praet Ontžiege 45 «увійшов». Зворотну частку префіксальні дієслова могли приєднувати в кінці слова, наприклад, 2. pl. imper. Nedīwikiete[ʃ]ie 12—13 (тобто nedįvykytas, жм. nedīvīketiese) «не дивуйтеся». Однак збереження голосного частки (пор. також 2. sg. imper. refl. świeʃkiesy 22—23 «помийся», melʃkiesy 35—36 «молися») може бути архаїзмом не говірки того, хто робив записи, а церковної мови. Уже тоді в говірці була конструкція liuobt + infinitivus, але невідомо, чи вживали її на той час для вираження давноминулого частого часу; пор. Piemo […] lub kiekty wysus hieretykus 109—110= польськ. Paftarʒ[…] zwykł Wyklinać wʃzʃytkie Heretyki. Форми наказового способу, найімовірніше, мали жемайтський формант -kia-, але через недосконалість правопису це важко довести (–kia– та –kė– < –ki– писалися б однаково). Однак замість форми 3. praet dėvė, властивої нині старшому поколінню, у тексті є лише dāvė (dawe 9). Важко сказати, чи це діалектний факт, чи наслідок впливу писемної мови. Серед незмінюваних слів слід зазначити praep. be 129, 145, prt. tegol 160 «хай» (тепер у гаданій говірці вимовляється bà, tàgò), ne-, наприклад, nemor 134 «не хоче», 2. sg. imper. newesk 28—29… усі 15 прикладів із ne- (суч. nə-), praep. ape 86 «про» (суч. àplė, рідше àpe), prt. nor(is) при неозначених займенниках, наприклад, kokius noris daktus 149 «якісь речі», kokie Nor pamacie 132—133 «якусь допомогу» (суч. kasnūors, kas nūorent «хтось, щось»), conj. aba 83, 115, 132, 137, 141, 142, 146, 151 «або», adv. kaypo 8 «як» (обидва останні варіанти вживаються й тепер), fien-dyna 157 «сьогодні» (тепер залишився лише короткий варіант без -a). З лексики варто відзначити типові жмудські варіанти слів kunegas (82—83) «священник», kunegystė (93) «священство», mylesta (31) «милість, благодать» і posnykas 97 З коренем на o < u написано навіть форму родового відмінка множини koriu 121—122 і знахідного відмінка множини чоловічого роду korius 154. З іншого боку, поряд із korie один раз трапляється і форма називного відмінка множини чоловічого роду kurie 129. 191 (80) «пісник», перші три з яких у гаданій говірці вживаються й тепер, тоді як останнє зафіксоване лише на території північних жмудських говірок (su-ininkas), пор. põsninkas (pūosnfnks) Тиркшляй. * * * Виявлені мовні дані досліджуваного тексту, зіставлені з расеняйськими діалектними фактами, зафіксованими у збірці гімнів С. М. Славочинського98, слід сподіватися, будуть дуже корисними для реконструкції розвитку звуків і форм жмудського діалекту протягом останніх 3–4 століть, а водночас сприятимуть створенню історичної діалектології литовської мови. Ці дані також свідчать, що багато дрібних діалектних особливостей, як і самі діалекти, виникли значно раніше, ніж ми часто схильні вважати. Приписка. Щоб з’ясувати, чи латинські й польські записи, згадані на с. 172–173, справді написані тією самою особою, яка внесла литовський текст, фотокопії всіх цих рукописів з ініціативи директора Бібліотеки Вільнюського університету Й. Торнау99 було передано на дослідження до Науково-дослідного інституту судової експертизи Міністерства юстиції Литовської РСР. Під час підготовки цього видання до друку було отримано довідку згаданого інституту № 427 від 1973. V. 10, у якій експертка, кандидат юридичних наук Й. Ігнатьєва, підтверджує, що всі надані на дослідження тексти, за винятком запису «Garbie dywu etc.», насправді написані однією особою. Стосовно останнього запису з двох слів у довідці зазначено, що через дуже малий обсяг досліджуваного графічного матеріалу неможливо визначити, чи написала ці слова та сама особа, чи інша. Таким чином, висновок судової експертизи по суті підтверджує датування литовського тексту, наведене на с. 173. У згаданій довідці зазначено, що «досліджувані рукописи написані рукою людини з високим рівнем освіти, координованими рухами». Це підтверджує припущення, що автор запису литовського тексту був освіченою людиною. Gauta 1973.III.23. 3. ЗІНКЯВІЧЮС ВАЖЛИВИЙ ЖЕМАЙТСЬКИЙ РУКОПИСНИЙ ТЕКСТ Р е з ю м е У статті публікується й досліджується рукописний текст, знайдений автором у бібліотеці Вільнюського університету (у конволюті LR 881–882, що зберігається у відділі рідкісної книги). Встановлено, що текст написала невідома духовна особа католицької церкви наприкінці XVII ст. або на самому початку XVIII століття. Можливо, він є переробкою або навіть копією тексту давнішого часу, що не зберігся. Досліджуваний текст написано жемайтським діалектом. Імовірно, згадана особа походила з околиць м. Варняй. Особливості аукштайтського діалекту або тогочасної писемної мови трапляються порівняно рідко. 98 Див. с. 137–168. 99 Автор статті щиро дякує др. Ю. Торнау за допомогу. 192 На основі детального порівняння мовних особливостей тексту з даними сучасного жемайтського діалекту виявлено важливі факти, що сприяють з’ясуванню розвитку звуків і форм діалекту за останні 300 років. Встановлено, що на час виникнення тексту довгі голосні o, ē у жемайтській мові вже були дифтонгізовані, перший компонент тавтоскладових сполучень an, am, en, em був звуженим, а дифтонги ai, ei — у певних випадках монофтонгізованими. Також встановлено наявність багатьох інших фонетичних і морфологічних явищ, характерних для сучасного жемайтського діалекту. З іншого боку, текст містить дані, що сприяють виявленню певних особливостей ранішого періоду жемайтського діалекту. Так, із тексту випливає, що у рідній говірці писаря жемайтські звуки, відповідні uo, ie літературної мови, мали виразний дифтонгічний характер. Чітко розрізнялися два ряди (відкритий і закритий) коротких голосних u, i; до того ж вони зазнавали послідовної асиміляції з вокалізмом наступного слова. Розглядаються також багато інших явищ, що проливають світло на історію литовських resp. жемайтських звуків і форм. Надійшло 23.III.1973 Z. ZINKEVIČIUS. ВАЖЛИВИЙ ЖЕМАЙТСЬКИЙ РУКОПИС Анотація У статті подано аналіз жмудського рукопису, знайденого автором у Бібліотеці Вільнюського університету (LR 881—882). Текст самого рукопису також наведено у статті. Встановлено, що рукопис був написаний невідомим римсько-католицьким священнослужителем наприкінці XVII або на початку XVIII століття. Він може бути перефразуванням або навіть копією якогось давнішого тексту. Діалект тексту — жмудський, імовірно північний або північно-східний піддіалект Варняй. Особливостей високолитовських діалектів або писемних пам’яток порівняно небагато. Проведено детальне зіставлення особливостей тексту з відповідними рисами сучасного діалекту, щоб визначити зміни фонетичної системи та граматичної структури за 300 років. Аналіз показав, що на час появи рукопису (1) голосні o, ē дифтонгізувалися, (2) перший компонент таутоскладових сполучень an, am, en, em став закритим, (3) дифтонги ai, ei у певних випадках монофтонгізувалися, а (4) багато фонетичних і граматичних рис, характерних для сучасного діалекту, вже існували на той час. 13. 520 193 З іншого боку, текст містить мовні дані, типові для ранішого етапу розвитку діалекту й, відповідно, становить цінний матеріал для тлумачення деяких проблем історії литовської мови та історичної діалектології. Особливий інтерес становлять такі явища, виявлені в рукописі як особливості рідного діалекту його писаря: дифтонгічний характер відповідників стандартної литовської мови uo, ie, чітке розрізнення двох типів u, i (відкритого й закритого) та їхня послідовна асиміляція залежно від характеру голосного в наступному складі. Отримано 23 березня 1973 року