Нерегулярные явления в фонетике, акцентуации и грамматике белорусских говоров западной зоны

LIETUVIŲ AREALINĖS LINGVISTIKOS KLAUSIMAI LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA Е. І. ГРІНАВЕЦКЕНЕ, Ю. Ф. МАЦКЕВІЧ, Е. М. РОМАНОВИЧ, Е. І. ЧЕБЕРУК НЕРЕГУЛЯРНІ ЯВИЩА У ФОНЕТИЦІ, АКЦЕНТУАЦІЇ ТА ГРАМАТИЦІ БІЛОРУСЬКИХ ГОВОРІВ ЗАХІДНОЇ ЗОНИ У статті аналізується низка явищ білоруських народних говірок, що належать до нерегулярних утворень у галузі фонетики, акцентуації та граматики. Більшість із них локалізується в межах західної зони білоруського мовного континууму (Гродненська, Мінська, Вітебська обл.). I. Звукові діалектні відмінності, що не належать до фонетичної системи білоруських говірок. а) Білоруські говірки пережили звуження широкого1 голосного е та його зміну на звук заднього ряду о(ё) під наголосом перед твердим приголосним, напр.: бро́за ‘берёза’, лён, лёд. Однак у західних білоруських говірках в окремих словоформах у зазначеній позиції після м’яких приголосних зафіксовано випадки а(<е), напр.: маладзúй (замість маладзёж) ‘молодь’, капа́йка (замість капе́йка) ‘копиця’ (сіна), ужо́ цямне́я (замість цямне́е) ‘темніє’ (Вовковиський, Щучинський р-ни). Це явище відоме і в запозиченнях, напр.: радла́ука (замість радле́йка) ‘лопатка’, цвяк (< нім. діал. zweck, пор. польськ. ćwiek) ‘цвях’. Як відомо, у багатьох випадках зміни в мовній системі часто бувають не абсолютними2, унаслідок чого порушується регулярність тих чи інших системних закономірностей. У цьому випадку наявність голосного а у морфемі під наголосом перед твердим приголосним — не що інше, як реліктове явище, що не піддалося зміні. Це, найімовірніше, збереження давнішої якості голосного е. Подібна зміна, можливо, спричинена переважанням на цій території суфіксів із вокалічним елементом а, я у іменникових і дієслівних утвореннях, напр.: авяча мяса, курача пе́р’я3. З іншого боку, вимова а замість е у цій позиції характерна і для говірок сусідньої литовської мови, напр.: g’āras (< gēras) ‘добрий’, v’āža (< vėža) ‘везе, -зуть’, ž’āmas (< žēmas) ‘низький’ (також запозичення c’v’ákas (< cvėkas) ‘цвях’)4. Тому є певні підстави вбачати в цьому випадку і підтримувальний вплив фонетичної системи литовських говірок. 1Пор. Нариси з історії білоруської мови, Мінськ, 1957 (далі — Нариси), с. 63 (§ 48). 2Пор. там само, с. 54—55. 3Пор. Дыялекталагічны атлас беларускай мовы, Мінск, 1963 (далі — ДАБМ), карта № 185. 4Пор. Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966 (далі—LD), карта № 12. 89 Поряд із цим на цій території в зазначеній позиції широко відомі також випадки звуженого голосного е, що вимовляється як дифтонг переднього ряду ie, напр.: авёс ‘авё’, лед ‘лёд’, мед ‘мёд’, бе́рда ‘бе́рда’ (Вороновский, Волковысский р-ны). Звужене е відзначене й у дієслівних формах досліджуваних говірок, напр.: пек хлеб, напёк алапкай, стек лейню, завёс да фёрмы, прывёс пацуйбон, павёу каня, бок разбёг, памёр сын (Вилейский р-н)⁵. У цьому випадку вирівнювання е в кореневій морфемі могло відбутися під впливом форми інфінітива, пор. пекцы: пек, завеці: завёс, павеці: павёу, памерці: памёр. Але наявність е під наголосом в окремих словах, можливо, є результатом сильнішого впливу наголосу. Під наголосом голосний е, як видно з прикладів, значно подовжився і водночас став напруженішим і звуженим. Це явище, імовірно, тотожне аналогічному явищу, відзначеному в деяких литовських говірках білоруського пограниччя, у яких замість довгого вузького é літературної мови (< з широкого *ē), як і в сусідніх білоруських говірках, вимовляється нерегулярний дифтонг ie, напр.: turėj ~ turėjo ‘мав, -ла, -ли’, gulėj ~ gulėjo ‘лежав, -ла, -ли’⁶. У цьому зв’язку викликає інтерес і наявність у досліджуваних говірках наголошеного o(ё) із закритого давнього ē⁷, напр.: аслён ‘осліп’, бясе́да ‘бесіда’ (Новогрудский р-н), пабёг ‘побіг’ у лес, ён палёс ‘поліз’ на гару, ня улёс ‘вліз’ у хлеб, слёс ‘зійшов’ снег (Вороновский р-н). Відзначені випадки відхилення від закономірного переходу é в o (ё), імовірно, зумовлені його позиційним положенням. Насамперед тут міг вплинути чергування голосних е: о(ё) у кореневих морфемах дієслівних форм: нёс: нёсци, вёў: вёсци; е, прирівнюючись до о (ё), мав дещо скоротитися, унаслідок чого став ширшим і змінився на задньорядний звук о (ё). б) В окремих словоформах відзначено недоговорювання а: о, напр.: трава: тро́вы (Вилейский р-н). Цей одиничний випадок належить до периферії ареалу поширення а>о перед у (типу про́йда: праўда) у говірках із недисимілятивним аканням⁸. Але в говірці населеного пункту Солоново (Вилейский р-н), де відзначено словоформу тро́вы, вимовляють праўда, дау, лаўка. Можливо, тро́вы пов’язане з явищем лабіалізації та звуження голосного а перед ў, яке в цій говірці вже зникло, зберігшись лише у формі родового відмінка множини (тро́ў). Згодом, імовірно, відбулося вирівнювання голосного в усіх формах множини (: тро́вы, тро́вам, тро́вах). Збереженню цього залишкового явища сприяє також позиційне чергування типу сава́: со́бы за акального вокалізму. Лабіалізація та звуження першого компонента дифтонга аи спостерігаються також у всій Східній Литві. Особливо виразно це виявлено в дзукійських говірках, ⁵ Більше прикладів див. Хрэстаматыя па беларускай дыялекталогіі. Мінск, 1962, с. 7, 8, 9, 46, 47, 122, 131, 142 та ін. ⁶ Пор. LKT, с. 388 та ін., а також Е. Й. Гринацевкене, Некоторые явления контактирования литовских и славянских говоров (на материале языковых контактов в юго-восточной Литве, — Балто-славянский сборник, Москва, 1972, с. 399 і наст. ⁷ Пор. Нарысы, с. 56. ⁸ Пор. ДАБМ, карта № 28. 90 напр.: šāšas || švāšas ‘сухий’, lāukas || lūkas ‘поле’, radāũ || radžũ ‘знайшов, -ла’⁹. Це явище відзначене й в ізольованих литовських говорах на території Білоруської РСР, напр.: proūse ‘умивати’, gloūsc ‘притискати до грудей’, krōjas ‘кров’¹⁰. Із сказаного та даних, представлених на згаданій вище карті № 28 ДАБМ, видно, що території поширення зазначених явищ межують. Тому можна припускати, що ці особливості обох мов є спільними. в) При розрізненні фонем с і ш в окремих словах у межах західної зони білоруських говорів відзначено певне коливання. Найчастіше замість звичайного для решти говорів приголосного с у цьому випадку тут нерегулярно виступає приголосний ш, напр.: шпіна ‘спина’ (Вороновський р-н), шкапе́ц ‘скопець’ (Поставський р-н), шаракано́йка ‘сороконіжка’ (Браславський р-н), шлоць (< слюта) ‘сльота’ (Новогрудський р-н). У запозичених словах у цих говорах зберігається властива мові-джерелу вимова згаданих приголосних, напр.: паршу́к ‘порося’, пор. лит. paršiūkas (це слово з такою вимовою в білоруських говорах має компактний ареал¹¹); склю́т, склю́д ‘тесло’, пор. шклю́д ‘т.с.’ (Калинковицький р-н), лит. skliūtas; пашку́ства, пашку́да ‘гидота, мерзота’ (Новогрудський, Поставський р-ни; ці слова, найімовірніше, прийшли через литовську мову), пор.: паску́да (Рогачовський р-н), лит. paškūstva ‘т.с.’ < з польськ. paskudstwo, paskuda. г) Тут відзначено й незвичну для білоруської мови факультативну вимову приголосного к’ перед е, напр.: ке́йкацца поряд зі звичайним ко́шкаць, ко́шкацца ‘копати, копатися’, наке́йзацца ‘забруднитися’, кляке́на поряд із кляко́ча ‘клацає’ (Новогрудський, Ошмянський, Ів’євський р-ни), заке́лтаць, мі́лці при найпоширенішому закала́ціць ‘розвести водою, розмішати’¹². Можливо, що зазначені випадки зумовлені загальним характером чергування твердих і м’яких приголосних у парадигмах дієвідмінювання, але, можливо, вони належать і до реліктових або субстратних явищ, пор. лит. kẽsinti ‘повільно йти’, kiaũzeris ‘зівак’, klekēnti ‘клацати’. д) У цих говорах в окремих лексемах замість х вимовляється к, напр.: ка́та ‘хата’, жані́к ‘наречений’, клеп ‘хліб’, канюк ‘конюх’. Ця риса зазвичай охоплює широке коло лексики в тих пунктах, де населення спілкується білоруськими й литовськими діалектами. Нами відзначено такі випадки у Вороновському р-ні (с. Старі Смільгіні): чаро́мка ‘черемха’, чка́я ‘чхає’, казя́н ‘господар’, жані́кі ‘наречені’, чаты́ры па́ры сок ‘сох’, пры́ехаў да іх ‘їх’, не бачыла іх ‘їх’ та багато ін. У традиційних литовських говорах приголосний ch вимовляється як к, напр.: kòras (літер. мова chòras) ‘хор’, kaukòzas (< із kolchòzas) ‘колгосп’, kòlera (літер. мова chòlera) 9 Пор. LD, с. 92–94. 10 Пор. J. Senkus, Kai kurie Lazūnų tarmės ypatumai, „Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai, A serija“, 1(1958), с. 185. 11 Пор. ДАБМ, карта № 292. 12 Пор. також А. У. Арашонкава, Е. І. Грынавецкене, І. П. Кавальчук, Ю. Ф. Мацкевіч, Я. М. Рамановіч, А. І. Чабярук, Л. Ф. Шаталава, Да лексіка-семантычнай дыферэнцыяцыі ў беларускіх народных гаворках, „Весці Акадэміі навук Беларускай ССР, № 1, 1971, Серыя грамадскіх навук“, с. 95–96. 91 «холера», karāktorius (літ. мова charākteris) «характер», kūdas (з chūdas) «худий» та багато іншого.¹³ Зміна х на к характерна й для інших західнобілоруських говірок¹⁴. Оскільки приголосний ch зовсім чужий власне литовським словам і, як видно з прикладів, трапляється лише в запозичених новотворах літературної мови, можна припустити, що білоруські говірки західної зони перейняли цю особливість мови своїх західних сусідів. е) У тій самій говірці (у говірці Старі Смільгини) спостерігається втрата початкового фрикативного г (h), напр.: iltāi (< giltāi) «ледар», ōbly (< gōly), aryвь (< garyвь) «горить», adūi (< gadūi) «виховуй», alavéйка (< galavéйка) «головешка», aryвца (< garyвца) «світлиця», арошаны (< garošany) «гороховий», умnisak (< gumnisak) «гуменник», алойка (< galойка) «голівка», уста́я (< густа́я) та багато іншого. Це явище належить до мовної інтерференції в умовах литовсько-білоруського білінгвізму, оскільки в традиційних литовських говірках початковий h у запозичених словах завжди випадає, напр.: aktāras (літ. мова hektāras) «гектар», ēriķas (літ. мова Hēriķas) «Генріх», ērbac (літ. мова herbas) «герб», imnas (літ. мова himnas) «гімн», пор. також arielkà (< білор. гарёлка) «горілка», arbatà (< польськ. herbata) «чай», alasas (< польськ. hałas, білор. го́лас) «шум», ādelis (< нім. Handel) «торгівля»15. У власне литовських словах приголосний h узагалі відсутній. II. Говірки західної зони вирізняються також характером наголосу. Іменники жіночого роду з непохідною основою на -а, що в літературній мові та в багатьох білоруських говірках належать до акцентної парадигми з нерухомим наголосом на корені, тут утворюють рухому парадигму з флективним наголосом в однині, напр.: liná, liné, liný, linói (при збереженні кореневого наголосу в множині: linы, lináy, linám, linámi, на linax). До цього акцентуаційного типу належать іменники: муха, хмара́, груша́, буда́ та деякі інші. Наведемо кілька прикладів: буда́: у будзе́ саба́ка спіц; скуры́ зня́ў; муха́ кусучая; ве́лька груша́; на дне засталася гушча́ з груцы; скула́; скура́; пад ску́рой; хмара́ цёмная ідзе́ (Вороновський р-н); (Щучинський р-н); (Мостівський р-н); (Островецький р-н); (Ів'євський р-н); (Новогрудський р-н). Однак наведені тут іменники не демонструють послідовності в переміщенні наголосу: в одних говірках рухома акцентна парадигма охоплює широке коло іменників, в інших — лише окремі слова. Так, наприклад, кура́ з флективним наголосом зафіксована і в низці центральних районів (Червенський, Рогачовський та ін.). До групи слів із флективним наголосом належать і похідні іменники з основою на -а, напр.: сынава́ (Мостівський р-н), свінца́га «свинець» (Новогрудський р-н), рабіна́, каліна́, хваіна́ (Вороновський р-н), даўніна́ «давнина», маліна́, кра́міна́ «матеріал фабричного виробу» (Червенський р-н), мякіна́, балаціна́. 13 Пор. LD, с. 152; Lietuvių kalbos gramatika, I, Vilnius, 1965, с. 66. 14 Див. Є. Й. Грінавецкене, І. П. Ковальчук, Ю. Ф. Мацкевич, Є. М. Романович, Північно-західні білоруські говірки литовського прикордоння, — Балто-слов'янський збірник (далі — БСС), Москва, 1972, с. 378. 15 Пор. LD, с. 152—153. 92 (Щучинський р-н), альшына́ ‘вільха’, маліна́ (Свислоцький р-н), даліна́, нізіна́ (Новогрудський р-н), ганіна́ ‘стадо’, ганоля ‘те саме’ (у багатьох пунктах, див. карту ізоглос № 1), сушня, даубня, жаўцюха ‘жовтяниця’, смярдзюха ‘вонючка’ (Ів’євський р-н) та багато ін., 16 Значна кількість наведених суфіксальних утворень належить до sing. tantum. Акцентуація наведених вище слів дуже подібна до акцентуації називного відмінка однини аналогічної групи іменників сусідньої литовської мови, у якій дво- та багатоскладові іменники жіночого роду з коротким закінченням і коротким або сильнокінцевим передостаннім складом, а також давні окситони в називному відмінку однини в усіх відмінках мають наголос на закінченні, напр.: šakà ‘гілка’, rankà ‘рука’, trobà ‘хата’, sveikatà ‘здоров’я’, pabaigà ‘кінець’. Це правило стосується й запозичень: kvietkà ‘квітка’, terbà ‘мішок’, skūrā ‘шкура’, vyšnià ‘вишня’, kamarà ‘комора’. Найімовірніше, ця акцентуаційна особливість західнобілоруських говірок тотожна відповідній системі наголосу литовської мови. Цьому явищу могли сприяти слова литовського походження, уживані в білоруських говірках, вихідна акцентуаційна структура яких, що відповідає мові-джерелу, тут засвоєна й збережена, напр.: naùdā ‘користь’, salā ‘острів’, kūdra ‘став; добра ділянка лісу’, mīlta ‘їжа з вівсяного борошна’, dūlka ‘пил’ та ін.; пор. лит. naudà, salà, kūdra, milta ‘їжа з кислого молока та гречаного борошна’, dùlkė. Однак у деяких білоруських запозиченнях із литовської зафіксовано також акцентуаційні відхилення від вихідних форм, пор. лит. bandà ‘буханець хліба’ і білор. бо́нда ‘те саме’, лит. kùlsė ‘стегно’ і білор. кулиша́ і кулúша ‘те саме’, лит. maurai ‘ряска’ і білор. маўра́ ‘те саме’ та ін. Отже, у досліджуваних білоруських говірках західної зони серед лексичного складу іменників з основою на -а значну групу становлять слова з флексійним наголосом у формах однини. Це дає підстави припускати, що дистрибуція цього акцентуаційного типу сформувалася під впливом згаданих вище численних литовських форм в умовах білорусько-литовських контактів, унаслідок яких у прикордонних говірках розширився тип з основою на -а з флексійним наголосом, хоча окремі форми можуть мати розбіжності. Слід зважати на те, що вплив походив як від окремих запозичених лексем, так і від усього структурного типу, який міг зумовити тенденції до переміщення наголосу на закінчення. III. Граматичні відмінності, що вирізняють західну зону білоруських говірок з-поміж решти білоруського мовного масиву. а) Лексичний склад іменників а-основ у говорах західної зони поповнився завдяки переоформленню інших основ, напр.: миша́ ‘миша’, мишіё; гус я ‘гусак’, гусёю, гусёй17. Можливо, тут вплинуло 16 Пор. ще БСС, с. 379—380. 17 Ср. ДАБМ, карты №№ 80—83; также Лінгвістычная геаграфія і групоўка беларускіх гаворак, Мінск, 1968, с. 139—140; Лінгвістычная геаграфія і групоўка беларускіх гаворак, Мінск, 1969, карта № 56; Baltų kalbų veiksmažodžio tyrinėjimai, Vilnius, 1973, с. 247; также БСС, с. 379. 93 і граматична система сусідніх литовських говірок, у яких іменник жіночого роду, як правило, не має словоформ із нульовою флексією. б) У білоруській літературній мові та значній частині говірок слово стада ‘стадо’ належить до середнього роду. У західних говірках воно утворює відмінкові форми за типом іменників а-основи, напр.: стада, стады, стадзе, стаду, стадай(ю), у стадзе (див. карту ізоглос № 1). Зміну роду в цьому випадку теж, найімовірніше, можна пояснити підтримувальним впливом литовської мови, у якій прямий відповідник досліджуваного слова є іменником жіночого роду, пор. bandā ‘стадо’. Необхідно зазначити, що в давніх писемних пам’ятках литовської мови та її говірках відомі запозичення з білоруської мови stōdas, stodā «стадо»18. Судячи з їхньої форми, можна припускати, що вони не мають жодного зв’язку з категорією роду слова стада, яке нині вживається в білоруських говірках західної зони. За К. Бугою, литовські stōdas, stodā належать до давніших запозичень, а рід останніх формально залежить від фонетичної системи як литовської, так і білоруської мов того часу (пор. лит. pōśmas < па́смо, bōgnas < ба́сно, reklā < pieklo, provà < право19). Вплив фонетичних законів білоруських говірок на зміну категорії роду діалектного стада у цьому випадку цілковито відсутній, пор. білор. гора (ср. рід) < горе, дзе́рава (ср. рід), стада (ж. рід), дружыка (ч. рід) та ін. Унаслідок зазначених процесів у різних частинах білоруських говірок західної зони лексичний склад іменників а-основи ширший, і це значною мірою зумовлено білорусько-литовськими контактами. в) У білоруських говірках існують власні специфічні засоби вираження просторових, часових та інших відношень. Зазвичай у літературній мові цю функцію виконують сполучення прийменників із різними відмінковими формами. У говірках же досліджуваної зони в цій функції часто виступають безприйменникові конструкції. Замість прийменникової конструкції з прийменником у + знахідним відмінком для вираження обставини часу в народному мовленні досліджуваних білоруських говірок уживається орудний часу. Для позначення моментальної дії у функції орудного часу найчастіше виступає адвербіалізований орудний іменника в однині, напр.: ноча́й (літер. мовою у ноч) абіралі яблыкі (Вороновський р-н); па́ўднём (літер. мовою у по́ўдні) пры́шла́; ён паро́й (літер. мовою у пару́) пры́шоў; якім вре́мям схо́дзім (Ів’євський р-н); не адным вре́мям (літер. мовою не ў адзін час) прыду (Ошмянський р-н). На позначення повторюваності дії у функції орудного часу виступає орудний іменника в множині, однак його форми не адвербіалізовані, напр.: недзе́лямі (літер. мовою у недзе́лі) былі кармашы; вечарамі будзем пісаць (Новогрудський р-н). 18 См. P. Skardžius, Die slavischen Lehnwörter im Altlitauischen, Kaunas, 1931, с. 207; картотека „Словаря литовского языка“, хранящаяся в рукописных фондах Института литовского языка и литературы АН Лит. ССР. 19 Ср. K. Būga, Rinktiniai raštai, III, Vilnius, 1961, с. 46. 94 Іменники із загальним указуванням періоду часу уточнюються певними словами. Дуже часто в цій функції вживаються вказівні займенники, рідше — прикметники, напр.: цяперашнім часам добра жыць; гэтым днямі былі даўшы; гэтым годам многа есьць яблык, гагад, грыбоў (Новогрудский р-н); гэтым часам не спіцца; Норыя прыйшла гэтай парой (Волковысский р-н). Форма орудного відмінка множини виражає також тривалий час, протягом якого відбуваються ті чи інші зміни, напр.: кругія куча камней гадамі расце (Вилейский р-н). Конструкції з орудним часу більшою чи меншою мірою властиві всім білоруським говорам, особливо для позначення тих чи інших станів, що тривають протягом певного періоду часу. Цим і визначається їхня граматична функція — вираження обставини часу, напр.: цяплом іду жыта жаць; марозам павешалі сушыць бялізну; такою сушаю жыта ня абыйдзеце; вайной пагарэлі (Новогрудский р-н); і дажджом есьць работа (Щучинский р-н); у нас святам ня робяць; нядзелькай паедзім с табой; яна яшчэ дзеўкай хварэла (Вороновский р-н); днём вянуць кветы (Волковысский р-н). Але для позначення моментальної дії та повторюваної дії ці конструкції найконцентрованіше локалізовані в західній зоні. У літературній мові та інших говорах, як уже згадувалося, їм відповідають синонімічні прийменникові звороти. Наведені конструкції орудного часу широко поширені в сусідніх литовських говорах і в литовській літературній мові, напр.: nakčią nūkrētė obuolius; kokiu laiku eisim; ne vienu laiku parėjom; sekmadieniais būdavo turgai; vakarais mezgū; dabartiniais laikais lengva gyventi; šiąs metais daug grybų; tuo laiku dar nemiegų та багато ін. Тому й у цьому випадку можна вбачати підтримувальний вплив аналогічних конструкцій литовської мови. Поряд із цим у досліджуваних говорах широко вживаються конструкції орудного місця, орудного знаряддя, а також орудного кількості, напр.: старанамі шоў дождж; вол баразной шоў (Ашмянский р-н); ён ляціць вуліцамі (Ивьевский р-н); мылі лугам адзежду; ехалі машынай; канём паедзе (Вороновский р-н); за Алачку годам старэй (Щучинский р-н). Ці синтаксичні конструкції також мають прямі відповідники в литовській мові, напр.: šonais lijo; jautis vagą eina; jis laksto gatvėmis; širmu skalbė; mašina važivo; arkliu važiuos; už Ong metais vyresnis. Однак у білоруській літературній мові та інших говорах замість безприйменникових конструкцій у цьому випадку широко поширені синонімічні прийменникові конструкції, напр.: у баках шоў дождж; па баразне шоў вол; ён ляціць па вуліцы; мылі ў лузе; ехалі на машыне, на кані, за Алачку на год старэй тощо. Звідси висновок: литовська мова й у цьому випадку, найімовірніше, справила свій підтримувальний вплив на семантичну систему білоруських говорів західної зони. г) У досліджуваному мовному масиві білоруських народних говорів відзначено також деякі синтаксичні конструкції, менш характерні для слов’янських мов, але широко вживані в сусідній литовській мові та її 95 говорах. До останніх насамперед належать родовий частини (genetivus partitivus) і родовий мети, напр.: каля кустоў ламой ёсьць (Ашмянский р-н), пор. лит. prie krūmų yra šakų; užėjo į gadaū ёсьць (Ивьевский р-н), пор. лит. jau įogų yra; пришоў ён раз каня (Ивьевский р-н), пор. лит. atejo jis kartą arklių; схажу я сала (Щучинский р-н), пор. лит. einù aš lašinių та ін. У білоруській літературній мові й інших говорах подібні конструкції не збереглися, напр.: каля кустоў ламы ёсьць; ужо ягад ёсьць; прыйшоў ён каб далі каня; схажу я па сала тощо. Досліджуваний матеріал, зібраний діалектологічними експедиціями 1972—1975 рр., проливає нове світло на проблему вивчення балто-слов’янських мовних, етнічних та історичних контактів і значно розширює їхній обсяг, а також дає змогу висунути цілу низку теоретичних проблем, пов’язаних із висвітленням сучасної мовної ситуації на білорусько-литовському прикордонні. КАРТА № 1 Поширення слів гайня (гангля) і стада (род. в. стаду) у білоруських говорах західної зони 1 — гайня (гангля), 2 — стада (род. в. стаду)