Netiesioginės nuosakos (modus relativus) paplitimas ir kilmės problema

LIETUVIŲ AREALINĖS LINGVISTIKOS KLAUSIMAI LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA V. AMBRAZAS ПОШИРЕННЯ Й ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ НЕПРЯМОГО СПОСОБУ (MODUS RELATIVUS) 1. КОНСТРУКЦІЇ З АКТИВНИМИ ДІЄПРИКМЕТНИКАМИ 1.1. Непрямим способом (modus relativus, далі — NN) зазвичай називають форми називного відмінка активних дієприкметників литовської мови, які в реченні займають позицію verbumfinitum і протиставляються прямому способу на підставі значення переказаної або іншим чином опосередковано сприйнятої дії, пор.: jis gyvenęs kaime (непр. спосіб) і jis gyvena kaime (прям. спосіб). Термін «непрямий спосіб», уживаний від 1937 року в журналі «Gimtoji kalba»1, протягом останніх десятиліть утвердився в литовському мовознавстві2. Хоча його іноді й обговорюють3, він усе ж зручніший і точніший за термін «дієприкметникова мова», уживаний раніше для позначення багатьох різноманітних випадків уживання дієприкметників. Як і інші способи литовської мови, NN має специфічну модальну семантику й чітко визначену парадигму форм. 1.1.1. У сучасній литовській літературній мові парадигму непрямого способу утворюють такі форми: 1. Прості: теп. ч. одн. metęs, -anti, мн. metę, -ančios; мин. ч. на -o одн. metęs, -usi, мн. metę, -usios; мин. ч. на -davo одн. mesdavęs, -usi, мн. mesdavę, -usios; майб. ч. одн. mesiąs, -ianti, мн. mesią, -iančios. 2. Складені форми активного стану недоконаного виду: мин. ч. на -o одн. buvęs bemetęs, buvusi bemetanti, мн. buvę bemetę, buvusios bemetančios; майб. ч. одн. būsias bemetęs, būsian­ti bemetanti, мн. būsią bemetę, būsiančios bemetančios; форми активного стану доконаного виду: теп. ч. одн. esąs metęs, esanti metusi, мн. esą metę, esančios metusios, мин. ч. на -o одн. buvęs metęs, buvusi metusi, мн. buvę metę, buvusios metusios; 1 Žr. J. Lazausko str. „Penkt oji nuosaka“ GK 1937, Nr. 2, p. 24–6 su pritariamu redakcijos prierašu. 2 Пор. J. Balkevičius, Sint. 94 і далі; P. Gailiūnas, LKG II 58–9; N. Sl žienė, LKG II 167 і далі; A. Paulauskienė, Veiksm. 158 та ін.; щодо терміна modus relativus у литовській мові пор. E. Fraenkel, IF XLVI 44; P. Trost, LKK III 220; W. K. Matthews, SEER XXXIII 370, E. Hofmann, Indogermanica 29; I. Marvan, SIPr IV 254, B. Сиртаутас, Глагольное сказуемое в совр. литовском лит. языке, Авт. канд. дисс., Вильнюс, 1968, p. 5; Ia. J. Endzelins, DI.I 144; LaGr. 902; M. Rudzīte, Dial. 138, 241, 374; A. Bergmane, MLVG I 624 та ін. Парадигми форм відповідного значення в інших мовах також зазвичай вважають окремими способами й називають modus obliquus (A. Sauvageot, BSL L. 2 208; W. K. Matthews, SEER XXXIII 370), commentativus (W. Fiedler, WZL XV 3 565), imperceptivus (V. Koseska, SFPS XIII 166), narrativus (B. Panzer, OSS III 70 і в болгарських граматиках), auditivus (J. Endzelins, LaGr. 902; В. З. Панфилов, Взаимоотношения языка и мышления, Москва, 1971); за універсальною таблицею модальності та способів, запропонованою B. Panzer в OSS III 70, — modus narrativus (auditivus). Отже, термін modus relativus, застосовуваний до литовської та латиської мов, є традиційним. Про теоретичні підстави й мотиви виокремлення NN у литовській та латиській мовах див. I. Marvan, SIPr IV 253–4. 3 A. Girdenis, V. Žulys, Baltistica IX (2) 210. 7 мин. ч. одн. бувши кинувши, була кинувши, мн. були кинувши, були кинувши; майб. ч. одн. будучи кинувши, буде кинувши, мн. будуть кинувши, будуть кинувши; пасивного стану з дієприкметниками теперішнього часу: теп. ч. одн. нібито кидає, нібито кидає (жін.), мн. нібито кидають, нібито кидають (жін.); мин. раз. ч. одн. нібито був киданий, нібито була кидана, мн. нібито були кидані, нібито були кидані; мин. част. ч. одн. нібито кидався, нібито кидалася, мн. нібито кидалися, нібито кидалися; майб. ч. одн. нібито буде киданий, нібито буде кидана, мн. нібито будуть кидані, нібито будуть кидані; пасивного стану з дієприкметниками минулого часу: теп. ч. одн. нібито кинутий, нібито кинута, мн. нібито кинуті, нібито кинуті; мин. раз. ч. одн. нібито був кинутий, нібито була кинута, мн. нібито були кинуті, нібито були кинуті; мин. част. ч. одн. нібито кидався, нібито кидалася, мн. нібито кидалися, нібито кидалися; майб. ч. одн. нібито буде кинутий, нібито буде кинута, мн. нібито будуть кинуті, нібито будуть кинуті. Парадигма форм NN симетрична парадигмі дійсного способу. Як прості, так і складені форми часів NN утворюють протиставлення відповідним формам дійсного способу, пор.: є, був, бував, буде кинув: нібито є, нібито був, нібито бував, нібито буде кинув. Так само співвідносяться з дійсним способом і форми пасивного стану NN є, був, бував, буде киданий: нібито є, нібито був, нібито бував, нібито буде киданий; є, був, бував, буде кинутий: нібито є, нібито був, нібито бував, нібито буде кинутий. 1.1.2. Від інших способів литовського дієслова NN відрізняється тим, що її форми не змінюються за особами. У цьому сенсі її можна лише умовно вважати частиною системи особових дієслівних форм. Особливе й її місце серед інших способів. У літературній мові вживаються форми NN, які на підставі значення дії, про яку дізналися опосередковано, співвідносяться також із так званим бажальним способом (або з 3-ю особою наказового способу), наприклад: tenėša: tenėšas, -anti; tenėšą, -ančios; tegu(l) neša: tegu(l) nešąs, -anti, tegu(l) nešą, -ančios. У цьому разі перехрещення непрямого і бажального (наказового) способів пояснюється тим, що форми так званого бажального способу tenėša, tegu(l) neša, як і tenėš, tegu(l) neš, насправді мають закінчення дійсного способу і можуть розглядатися як форми дійсного способу з частками te-, tegul (пор.: benėša, benėš4). У східноаукштайтських говірках (поблизу Субачюса, Каршакишкіса) NN має й оптативні форми, співвідносні з умовним способом, пор.: eitų: eitąs, -anti; būčiau ėjęs: būčias ėj ęs5. Це пояснюється тим, що NN виражає модальність дії в дещо іншому аспекті, ніж умовний спосіб, а саме — відповідно до характеру інформації, якою володіє мовець, і його погляду на реальність дії. Проте згадані діалектні форми мають вузьке поширення і не становлять формальної перешкоди 4 Це стосується й відповідних форм латиської мови, наприклад lai ved; lai vedot, пор. I, Marvan, SlPr IV 255; щодо інших формальних і семантичних мотивів див. P. Пазухин, Так называемое „повелительное наклонение“, „Studia Rossica Posnaniensia“, VI, Poznań, 1975, p. 94. 5 Напр.: kad norėtu.s, tai jimtu.s ir padari.tu.s Sb; jėgu būt.čiu.s žinoj.si.s, nebūt.čiu.s nė iš vieta.s ju.dimi.si.s Krs, див. A. Kučinskaitė, K. Morkūnas, MAD 1 (16) 215 tt.; A. Vidugiris, LKK VII 190–1. 6 Опис дії за свідченням, тобто за повідомленням про цю дію, Р. Якобсон вважає окремою категорією евіденційності (evidential); див. Р. О. Якобсон, Шифтеры, глагольные категории и русский глагол, — Принципы типологического анализа языков различного строя, Москва, 1972, p. 101. На цій підставі парадигми форм, за значенням близькі до литовської та латиської NN, виокремлюються в багатьох мовах різних мовних сімей, наприклад у болгарській, македонській, албанській (див. 3.6.1–2), естонській, лівській (див. 3.5), турецькій, туркменській (див. 3.6.3), арабській (Б. М. Гранде, Введение в сравнительное изучение семитских языков, Москва, 1972, p. 397), грузинській, сванській (J. Lohmann, KZ LXIII 45 tt.; У. Д. Салтиховшвили, Sintagmatika 146 tt.), мовах американських індіанців (Р. О. Якобсон, ib. su lit.), нганасанській (Н. М. Терещенко, ЯН СССР III 431) тощо. 8 вважати називні форми дієприкметників, що позначають переказану дію, одним із способів дієслова литовської мови. 1.1.3. Найважливішими структурними ознаками форм NN, що відрізняють їх від інших називних форм дієприкметників, є позиція особового дієслова в реченні та відсутність особової форми допоміжного дієслова. За позицією дієслова учасні дієприкметники, що утворюють NN, відрізняються від відповідних атрибутивних і напівпредикативних дієприкметників (пор. skaudanti ranka pasveiko і jam ranka skaudanti). Крім того, називні форми чоловічого роду однини й множини дієприкметників теперішнього часу активного стану, утворюючи NN, зазвичай мають коротку форму (історично — форму на приголосний), напр.: gyvenas, gyveną, тоді як для атрибутивних дієприкметників характерніші довгіші, новіші форми (gyvenantis, gyvenantys).7 Відсутністю форм дійсного способу допоміжного дієслова NN відрізняється від предикативних дієприкметників, які входять до системи складених (перифрастичних) часів, пор. vakar jis rašęs laišką і jis yra (buvo, bus) rašęs laišką. Дієприкметники активного стану давноминулого й майбутнього часу з допоміжним дієсловом не вживаються, тому в цьому відношенні вони є найвиразнішими представниками NN. Дієприкметники активного стану теперішнього часу з формою теперішнього часу допоміжного дієслова būti у сучасній літературній мові також майже не вживаються, а з його формами минулого одноразового, давноминулого й майбутнього часу поєднуються лише тоді, коли мають афікс be- та утворюють так звані початкові часи. Отже, виступаючи в позиції verbum finitum без зв’язки, дієприкметники активного стану теперішнього часу завжди розуміються як форми NN. Дієприкметники активного стану минулого одноразового часу входять до підсистеми складених перфектних часів і, ужиті без особової форми būti, можуть розглядатися як теперішній перфект із нульовою зв’язкою, напр., jis pavargęs. Такі називні форми дієприкметників минулого одноразового часу (особливо форми доконаного виду з префіксом) є омонімічними: їхнє значення теперішнього перфекта дійсного способу або минулого одноразового часу NN залежить від контексту. Це стосується також складених пасивних форм минулого одноразового часу buvęs metamas і buvęs mestas, де також можливе нульове зв’язування. Лише в зазначених трьох випадках опозиція дійсного й непрямого способів формально не виражена (нейтралізована). У випадках нейтралізації значення NN можна увиразнити, додавши до дієприкметника минулого одноразового часу ще й дієприкметник допоміжного дієслова būti, тобто замість простої форми jis pavargęs уживаючи складену jis esąs (buvęs) pavargęs. Ужиті замість простих форм, складені перфектні форми NN підкреслюють модальний відтінок дії8. Подібну функцію має форма середнього роду дієприкметника esą, що розвинулася з NN і перетворилася на вставне слово (рідше būsia LKŽ I 1209 або навіть būsin ib.), що позначає непевність мовця або сумнів щодо реальності дії9. 7 Лише в деяких діалектах (переважно в басейні Німану) довгі називні форми однини дієприкметників активного стану теперішнього часу вживаються паралельно з короткими, напр.: sakė, jis žinantis / žinąs visą miestą Ig, Grl, Kdn, або навіть переважають (Zp, Plūt, Jsv, Krkn, Ss). Такий узус не властивий літературній мові. За винятком праць Й. Бальчиконіса останнього періоду, у яких загалом намагаються уникати коротких форм, у літературній мові NN майже завжди утворюють короткі називні форми дієприкметників активного стану теперішнього часу. Тенденція формально розрізняти атрибутивні й предикативні дієприкметники спостерігається й в інших мовах, особливо слов’янських (про них див. 2.2.5.2). Дієприкметники латинської мови, що мають значення, близьке до дієслівного, також зазвичай зберігають основу на приголосний, тоді як, переходячи до прикметників, тяжіють до переходу в основу на i, пор. J. Safarewicz, The development of participles in Latin, – Linguistic studies, Hague – Paris, 1974, p. 245. 8 Пор. відповідну (лише виразніше виражену) функцію складених (відповідно емфатичних) форм непрямого способу в латиській (див. 1.3.1) і болгарській (див. 3.6.1) мовах. 9 Пор. модальні частки, що вживаються з тією самою функцією, або слова, які перетворюються на такі частки, в інших мовах: рос. мол (від молвити B. Fraenkel, Baltosl. 40), санскр. iti (W. D. Whitney, SkrGr. 89, 405) тощо. 9 1.2.1. Семантику форм NN становлять специфічні модальні значення. Форми цього способу позначають: 1) переказану або іншим чином опосередковано сприйняту дію чи слова та думки іншої особи, напр.: я чув, що він добре випив10; інші кажуть, що й йому перепало Tt; тут, кажуть, ліси були Krš; Наша стара, коли розповідала про панщину, як ходили, як працювали Mšk; питає тільки, чи матиму я п’ятдесят літів на ліки Šll; зробить те, зробить те, як треба, нічого н Plvn; помилився, що бурі не буде BalčHP 25; пастух знав, що той дід гроші має Ms; 2) сумнівну, достеменно невідому або визнану нереальною дію, напр.: нам здалося, що бджілки гудуть, наближаючись JV 912; мабуть, він із дружиною розійшовся SmIn; закопані гроші горять Vrn; бо вони, мовляв, ходили на перегони Mžš; батьки вже непокоїлися, чи Петро, з’явившись серед людей, не накличе на себе якогось лиха Myk-PutS 514; здається, зі світу мертвих люди зійшлися VrnV; 3) раптово, несподівано сприйняту дію, що викликає подив11, напр.: виходжу надвір — а там як тепло, який теплий дощик Krp (LKŽ VII 589); щойно бували вечорниці, дивись — він уже й приходить Jnš (LKT 214); іду подивитися, що там із тим собакою, дивлюся — їжак знайшовся Sk (LKT 153); я, прокинувшись, засвітив — кіт заліз у клуню й попався Rt (LKT 89); 4) дію, про яку роблять висновок за результатами, напр.: Ах, дивіться, і ви вже, виходить, розумієте литовську… SimonR IV 74; ті коти, виявляється, не вилизали власної миски Vvr; батько оглянув коней і побачив, що коні в диму Grg; видно, ці діти-жабенята побували в бобах: залишилися величезні сліди Tt (LKT 108); віл, виявляється, вирвав кілки й перекинув їх біля картоплі, порозкидав Krtn (LKT 76). Отже, семантика NN неоднорідна: до неї входять такі значення, які в інших мовах можуть позначатися окремими способами, наприклад, переказування — наративом, невідповідність дійсності — ірреальним способом, сумнів — дубітативом, раптовість і подив — адміративом тощо.12 У литовській мові всі ці значення об’єднані спільною парадигмою NN. Однак вони поширені неоднаково й не однаковою мірою властиві всім дієприкметниковим формам. Найпоширеніше значення — переказаної, опосередковано сприйнятої дії, з яким тісно пов’язаний і відтінок сумніву (переказане може саме собою здаватися мовцеві сумнівним). Ці значення мають дієприкметники всіх часів. Значення раптово сприйнятої дії властиве переважно дієприкметникам теперішнього часу дійсного стану (особливо з префіксом be-) та дієприкметникам минулого багаторазового часу дійсного стану (рідше). Ці форми можуть також мати значення дії, про яку роблять висновок за результатами; воно трапляється найрідше. Останні два значення також близькі одне до одного. Отже, семантику NN становлять дві взаємопов’язані групи значень, що мають однакове морфологічне вираження і надалі позначатимуться спільним терміном «значення опосередковано сприйнятої дії». Слід зазначити, що опосередковано сприйняту дію можуть позначати й форми дійсного способу, особливо коли переказування або сумнів виражені в реченні лексичними засобами. Конструкції казав, він прийде і казав, він прийде у сучасній літературній мові є паралельними. Це пояснюється тим, що NN утворює з дійсним способом привативну опозицію. Маркованим членом цієї опозиції є NN, а розрізнювальною семантичною ознакою — значення опосередковано сприйнятої дії. 10 Приклади присудків у статті фонетично транспоновано до літературної мови зі збереженням морфологічних і синтаксичних особливостей та позначено скороченнями LKŽ. Приклади з діалектних текстів, опублікованих у XIX—XX ст., також подано сучасним правописом. 11 Пор. «Ми часто послуговуємося дієприкметниками й для несподіваних, іноді ніби запізнілих спостережень, вражень та просто зауважень» J. Jablonskis, RR I 527. 12 Пор. B. Panzer, OSS III 63 tt., 70. 10 1.2.2. Форми NN вживаються: 1) у підрядних частинах приєднувальних пояснювальних речень, коли в головних частинах стоять коментативні (тобто дієслова фразового керування)13 дієслова, найчастіше ті, що означають відчуття, сприйняття, мислення та передавання інформації, наприклад: kalbėjo, kad rugių nesą viškai Slm; girdėjau, ka ans beesąs namie Skd; 2) у других частинах безсполучникових речень, зазвичай після дієслів того самого значення, наприклад: Ona sapnavus, visur einas, visur šnekas Jrb; sakė, grausmas sudegines trobą Ktk; 3) у самостійних реченнях, наприклад: aitvarai pas vieną nešdavę, katras juos turėdavęs BsMt I 129; puodžius verkdamas arklio kad pilsias su pagaliu per puodus, net visi šukelėmis pabirę BM 52. У перших (препозитивних) частинах безсполучникових речень дієприкметники NN вживаються порівняно рідко, наприклад: tai jis vilką mušovęs, kalba KzR; visokių dainių dainiavusi, sako Vvr. У приєднувальних і синонімічних до них безсполучникових реченнях модальне значення дієприкметника виявляє дієслово іншої частини14; у самостійних реченнях воно з’ясовується з контексту й ситуації. 1.3.1. У латиській літературній мові непрямий спосіб (atstāstamā izteiksme) зазвичай утворюють застиглі дієприкметники теперішнього й майбутнього часу з суфіксом -ot < *ant (celot, celšot тощо). Функцію допоміжного дієслова в складних часах виконують незмінювані за відмінками й родами форми дієприкметників esot, tiekot (tapot); būsot, tikšot (tapšot). Застиглі дієприкметники майбутнього часу мають лише значення NN, тому з погляду сучасної мови їх уже взагалі не зараховують до дієприкметників15. Дієприкметники минулого часу тепер вважаються парадигматичними формами NN лише тоді, коли вживаються зі зв’язкою, наприклад, esot runājis, тобто для вираження минулої дії використовуються лише форми так званого складного теперішнього часу. Отже, модальна функція дієприкметникової зв’язки в латиській мові виразніша, ніж у литовській. Таким чином, у парадигмах літературної мови уникають омонімії NN зі складним теперішнім часом дійсного способу. Однак насправді в латиських говорах, почасти й у мові художньої літератури, дієприкметники минулого часу в значенні NN вживаються також без зв’язки esot, наприклад, kādam tēvam bijuši trīs dēli16, тобто зовсім так само, як у литовській мові. У верхньолатиських (aukšzemnieku) та деяких інших говорах дієприкметник NN ще може узгоджуватися з називним відмінком іменника чи займенника в роді й числі, наприклад: viņi uskri­tuoši, viņa navaruete ozimgt17. Узгоджувані форми NN зафіксовано й у давніх латиських писемних пам’ятках; пор. у граматиці Адольфія nom. sing. masc. sarguots, fem. sarguoti; nom. pl. masc. sarguoši, fem. sarguošas тощо.18 NN утворювався також із безособової форми дієприкметників теперішнього часу esu ~ лит. esą, яка ще відома в говорах, наприклад, es esu bijis (R. Grisle ib. 252). Отже, латиський непрямий спосіб історично утворюють ті самі форми дієприкметників, що й у литовській мові, лише нині вони зазнали більших змін. Крім того, за зразком парадигми дійсного способу19 у латиській мові було утворено непрямі 13 Щодо термінів див. автора, LKK XV 210 з бібліографією. 14 Іноді воно вставляється в речення або його частину з дієприкметником NN і перетворюється на вставне слово, наприклад: ligoninė, sako, buvusi Sd. 15 J. Endzelīns, LaGr. 1009; A. Bergmane, MLLVG I 624, 661 tt.; J. Kabelka, La, 155, 166. 16 J. Endzelīns, ib. 977; žr. dar A. Bergmane, ib. 625. 17 M. Rudzīte, Dial. 374. 18 P. Šmits, RKr XIV 29, 38; J. Endzelīns, ib. 977–8; R. Grisle, LVLIR VII 251–2. 19 J. Endzelīns, DII 144. Оскільки латиський дебітив перетинається також із умовним способом (пор. būtu jāmet, būtu bijis jāmet), І. Марванс SIPr IV 255 пропонує виокремити його з-поміж інших способів і вважати окремою дієслівною категорією. 11 форми необхідності (дебітиву), напр.: esot jāmet, būšot jāmet; esot bijis jāmet, būšot bijis jāmet. Через ці подальші зміни латвійська NN стала морфологічно чіткіше визначеною20. За своєю семантикою латвійська NN відповідає основній, тобто 1–2, групі значень литовської NN. Нею зазвичай позначають переказану, достеменно невідому або сумнівну дію. 1.3.2. У пам’ятках давньопрусської мови не зафіксовано дієприкметників із виразним значенням непрямого способу. Проте давньопрусські дієприкметники можуть уживатися в позиції verbum finitum і за синтаксичною функцією відповідати формам NN. Синтаксичними передумовами NN слід вважати дієприкметники теперішнього часу активного стану, вжиті після відносного займенника kawids у підрядних частинах складнопідрядних речень, напр.: tans… prei isspreštun dāst | en kawidsei debīkun nautīn bhe wargan stai gurijnai malnijkiku embaddusisi 71₂₋₅ — Er… zuerstehen gibt | in was grosser Not vnd Gefahr die armen Kindlein stecken; kai ious… sen seilin pomīrit quoietē en kawidsu debīkan powargsennien | bhe nautien | schis malnijkiks… embaddusisi 71₂₉₋₃₂ — das ihr… mit fleiß bedenken wolt | in was grossem Jammer vnd Noth diß Kindlein… stecket21. Автохтонність таких уживань підтверджує та обставина, що дієприкметником перекладається особова форма дієслова в оригіналі (пор. відповідні конструкції з литовськими дієприкметниками та сполучними словами, 1.9.3). 1.4. Непрямий спосіб як певна дієслівна категорія в литовській і латвійській мовах є порівняно новим явищем, що сформувалося з форм іменного походження. Хоча дієприкметники, які його утворюють (колись — дієслівні прикметники) із суфіксами nt та us успадковані ще з доби індоєвропейської спільності, у більшості споріднених мов таке їх уживання не засвідчене. Воно не відбите й у найдавніших пам’ятках індоєвропейських мов (наприклад, у текстах хетської мови, Ведах, епосі Гомера). Це дає підстави вважати, що NN сформувався в період самостійного розвитку балтійських мов, і шукати його підґрунтя в уживанні дієприкметників у цих мовах. Щодо походження NN у балтійських мовах висловлено різні погляди. 1.4.1. Б. Дельбрюк вважав підґрунтям непрямого способу конструкцію знахідного відмінка з дієприкметником (accusativus cum participio) і припускав, що з таких висловів, як казав, що батько прийде (приходить), поряд із якими вживалися синонімічні вислови з дійсним способом казав, (що) батько прийде, могла розвинутися конструкція казав, що батько прийде, а згодом і казав, що батько прийде. Цю думку поділяв Я. Ендзелін LaGr. 976–977, 979, додаючи, що контамінація конструкції знахідного відмінка з дієприкметником і синонімічних висловів із дієсловами дійсного способу могла також сприяти утворенню конструкції називного відмінка з дієприкметником (nominativus cum participio, далі — VD), напр., він удає, що багато знає. За Е. Гофманом, балтійська NN розвинулася з непрямої мови, вираженої конструкціями типу accusativus cum gerundio22. Від латвійської NN акативну конструкцію як первинне джерело («letzten Endes») виводить також Г. Бензе, LKK VI 192. 1.4.2. А. Потебня (Зап. I–II 230–1) пов’язував непрямий спосіб із VD (nominativus cum participio) та близькими до них конструкціями. Він стверджував, що непрямого 20 Пор. I. Marvan ib. 253. 21 Див. J. Zubaty, IF VI 302; E. Fraenkel, Baltosl. 46, інакше J. Endzelin AprGr 22 E. Hofmann, Zum Gebrauch der Partizipien in den Skireins, Indogermanica, Festschrift für W. Krause, Heidelberg, 1960, p. 29. 12 Відтінок мовлення або сумніву спочатку міг виникнути через лексичне значення вживаного в цих конструкціях дієслова (наприклад: dûmoti, dėtis), яке згодом посилили сполучники buk, nei тощо, наприклад: bijojos, dûmodami, buk dwase kokę regį; dėtis turėjo, ney esą teisus (сама конструкція спочатку була нейтральною щодо модальності). Такі конструкції цілком відповідають слов’янським: mъnjaacho (aky) ducho videste. Однак балтійські мови пішли далі: вони почали вживати дієприкметники й тоді, коли суб’єкт їхньої дії не збігався із суб’єктом дії дієслова (наприклад: я не знаю, чи він прийде 225, vyns lika atsacit, ka tēvs majās ne esot 227). Вважаючи новішими лише конструкції, поширені в литовській і латиській мовах, із різними суб’єктами дії дієприкметника23, О. Потебня водночас навів і обставини, що суперечать цій думці: гетеросуб’єктні конструкції ближчі до іменних, менш цілісні, тоді як розвиток мови йде саме в напрямі об’єднання речення. 1.4.3. Е. Тангліс Acc. 50–51 виводить непрямий спосіб безпосередньо з конструкцій VD (nom. c. participio) із незворотними дієсловами, які, на його думку, виникли пізніше й у XVI–XVII ст. ще не встигли поширитися. Непрямий спосіб Е. Тангліс вважав новим явищем, що утвердилося, очевидно, лише в період писемної традиції. Подібно пояснював внутрішні причини виникнення NN й І. Марван24, додаючи, що VD із незворотними дієсловами були варіантами підрядних речень і за їхнім зразком могли отримати сполучники та окремого суб’єкта дії. Оскільки ці автори виводять VD з акузативної конструкції, постулюється приблизно такий ланцюжок розвитку NN: sako save atėjusi→sakosi atėjęs → sako (kad) atėjęs → sako (kad) tėvas atėjęs → tėvas atėjęs. 1.4.4. Зовсім інакше пояснював виникнення NN Й. Казлаускас LKK IV 86–87, Ist. gr. 402–403. Він вважав, що це може бути залишком перифрастичного оптатива (*bi negelbas, *bi nekelės), існування якого в литовській мові довів Ch. S. Stangas NTS XVIII 348–356, VGr. 429, спираючись на умовні конструкції з дієприкметниками, наприклад: jeib negelbas, jeib nekelės тощо. В інших індоєвропейських мовах непряма мова часто виражається оптативом, тож так могло бути й у литовській. Якщо перенести тягар оптативного значення з допоміжного дієслова bi, що перетворилося на частку, на дієприкметник, ця частка могла зникнути. Отже, походження NN пояснюють досить суперечливо. Щоб воно стало дещо зрозумілішим, варто розглянути вживання NN на початку писемності, її поширення та співвідношення з іншими конструкціями близького значення. 1.5. Що нам відомо про вживання NN на початку литовської писемності? Е. Тангліс Acc. 50–51 не знайшов прикладів NN у старих писемних пам’ятках. Мові творів Й. Бреткуна, М. Даукши та інших досліджених ним текстів самостійні конструкції NN, формально відмінні від VD, справді не властиві. Окремі випадки, де дієприкметники близькі до непрямого способу (наприклад: DP 51236, BrB I Moz 48, 18; Joz 10,1), можна тлумачити і як форми складних часів із нульовими зв’язками25. Однак дослідження інших джерел XVI–XVII ст. не залишає жодних сумнівів у тому, що на початку писемності NN вже була цілком сформованою. У цьому плані особливо важливі твори С. Вайшнори. У його перекладах «Žemčiūgos» і «Apie popiežiškąją mišį» знаходимо 35 цілком самостійних (з окремим 23 Останнім часом подібну думку висловив В. Сиртаутас, Kalbotyra XXV (I) 95. 24 H. Марбан, Kalbotyra IV 36–37; Baltistica V(1) 18. 25 Наприклад: Ka wel paskui to daug kitų szwentių / miniku / ir mergu padariusias DP 51236 (Co tež potym wiele inszych świętych… vczynilo W 876). 13 приклади NN із суб’єктом дії)26. Оскільки їх досі ніде не розглядали, опишемо їх дещо докладніше. 1.5.1. За винятком одного випадку оптативного значення (див. 3.3.2), усі форми NN у перекладах С. Вайшнора вживаються з модальною часткою būk, що підкреслює відтінок непевності, сумніву27. З цією часткою NN і нині широко вживається в Жемайтії (наприклад, поблизу Тельшая, Шалантів, Лянкімаса, Паплі, Титувеная, Ужвентіса, Калненая, Шяуляя, Расейняя, Лауксуви), а також на північному сході Литви (поблизу Йонішкіса, Пасваліса, Лінкуви, Дауґайляй, Дусетоса, Межишкіса), іноді навіть у південних говорах, де дієприкметники NN загалом дуже рідкісні. С. Вайшнорас зазвичай уживає ці дієприкметники в підрядних частинах складнопідрядних речень зі сполучниками jog, kaip і відносними займенниками kuris, kursai. Коли NN вжито в частині складного речення без сполучника, його роль виконує та сама частка būk. Підрядні частини складних речень із формами NN часто дуже віддалені від головних частин, відокремлені цілими комплексами інших частин і тому доволі самостійні. Для передачі непрямої мови в головній частині або в попередньому контексті вживаються дієслова sakyti, perkalbėti, taryti; paspirinti „tvirtinti“, rašyti, наприклад: Teipajeg saka ghie… jog spawiednie būk priwalingas essąs ischskaitimas wissų griekų 14822; skaisczęi nor perkalbeti | kaip būk macis tokia io walgimo | ir kitiems tos regetoiems ant gera atenti PM 3223; netikumus staczei uschstoie taridami… jog ipaczia wiera ing Christu | būk nesanti dalis Pakutos 14815; raschiti | ir neprotingai pastiprinti dressa… Buk Chrikschtas… ne essas apmasgoimu 132a21. Для передачі думок і переконань, які автор вважає нереальними й хибними, дієприкметники NN вживаються після дієслів dūmoti, laikytis, mokinti, pramanyti, pramanymūs ginti: (стоїки) dumoie | būk Diewas ir ischkadingu paiudin ojimu (177) žmones biauribump werčęs 177–177a. Popiežischkei… klajojme laikosi | jog būk dūna ingi kuna Christaus butischkai persimainanti PM 30a14; mokin teipajeg. Iog atgimimas ir ischganimas mussu būk ne nūg Chriks ch ta kabąs 133a12. Nessa žmogischkasis protas pramana | Diewa santi sudcze swietischku | kursai sawo dingscze būk danguie ischkadingus pastatimus raschęs 16421; pramanimus ginna: Pirmiausei iog Diewas… nekur ius žmones … ant amžinoses prapulties būk paskires 178a23. 1.5.2. Непряму модальність у працях С. Вайшнора найчастіше утворюють дієприкметники теперішнього часу активного стану (25 прикладів), рідше — дієприкметники минулого часу активного стану (5 прикладів). Дієприкметник дієслова būti (12 прикладів), виступаючи зв’язкою, поєднується з іменниками (ne essas apmasgoimu 132a24, uschmokejmu… essas 264a6, kitu nosrais essa 3223), прикметниками (priwalingas essąs 14823, nei naudingas nei ischkadingas… essas 132a7), а також їх 26 У двох прикладах із них через орфографію не зовсім зрозуміло, чи маємо дієприкметники, чи форми дієслова в дійсному способі: ischrinktieghi būk palaika (-ą ar -o?) malone 17913, Apaschtolai būk… laike (-ę ar -ė?) PM 376. Інші випадки не викликають сумнівів. Шість конструкцій ужито в книзі «Про папську месу» (PM), 29 — у самій «Перлині». 27 З таким самим значенням цю частку кілька разів ужито і з дійсним способом (11a16, 13320, 1785–8, 178–178a, PM 2321, 27a11–13), а в одному місці — з родовим відмінком дієприкметника: ghie ir regima affiera… (25) be iokia ischstowincza grunta | kaip buk priwalomo sancze | be reikos stata PM 25–25a; відповідні випадки в сучасній мові див. LKŽ I 1136, пор. також E. Fraenkel KZ XIV (Erg. H.), 36, 98 і далі. Dll. būk sen. у старих писемних пам’ятках уживається також як компонент сполучника būk… alba, būk… «чи… або», наприклад: būk tatai Namai alba Miestas būtų BrB III Moz 25, 34 (пор. також 17, 10; 22, 18; 22, 28; IV Moz 15, 2; V Moz 12, 3; 13, 6 та ін.). 14 безособовими формами (priwalu essa PM 33a₁₈) та прийменниковою конструкцією (nūg czesa Apaschtolu santi PM 39₆). З дієприкметниками теперішнього часу пасивного стану дієслова būti утворюють складені форми пасивного стану NN: Адома бутібе… муодемаі̃ бук санті аттолінама 69a₁₇; тіє | кад іш шос гіватас ішєйті… нуг біауржубу грєку бук есса нуцзістіємі 263a–264; прамана іпацзус пагавімус | куреіс бук жмогнес ір бе то вреда Башніцзес еса̨ пріверчємі 113a₁₂; неатмєстіємус | куріє… бук нієкудаіс не есса атгімдомі 133a₁₇. Як NN у перекладах С. Вайшнора вживаються сполучення дієприслівника esant з формою середнього роду прикметника priwalu та предикативним прислівником gana, а також безособові дієприслівники reikent, tereikiant, що мають значення відповідних форм середнього роду дієприкметників (пор. reikią, tereikią): norėtu tu perkальbeti | ghiems nebereikent walgjti | bet buk essant ganna PM 32a₆; Paskiausei mokin | iog buk apie nuleмima ir isch-rinkima Diewa reikent suditi | tiektaĩ isch tiuau nūdarbiu 179₁₉; Enthusiastai… saka… buk reikent laukti pagawimu gwoltinguiu 69a₂₃ (антоніми) nūg Euangelias pradesti | ir tq be žokana tiektaĩ per Euangelia buk teireikent sakiti ir mokinti 75a₂₃. Такі вислови після дієслів зі значенням пояснення, вираженим або невираженим (75a₂₃), дуже близькі до конструкції знахідного відмінка з дієприслівником, пор. mokiną reikjant sūdyti, sako reikjant laukti. Саме в безособових конструкціях знахідного відмінка з дієприкметником дієприслівник уперше почав проникати, витісняючи форму середнього роду дієприкметника; див. Baltistica IV (2) 197 і далі. Очевидно, була тенденція узагальнити форму дієприслівника й в інших випадках безособового вживання; на це вказують також такі наведені Ф. Куршайтісом вислови, як aš misliju, (kad) šiandien lysiant KGr. 424, 426 поряд із lysia K I 284. 1.5.3. Як і в сучасній мові, у працях С. Вайшнора NN може вживатися поряд із дійсним способом із цілком тим самим значенням, наприклад: anis toktai… raschti | ir neprotingai pastiprinti dressa: 1. Pirmiausei | Buk Chrikschtas wlosnai kalbant | ne essas apmasgoimu atgimima … bet Figurischkai (132ᵃ)… buk tiektaĩ issimano widutini atgimima bei atnaughinima Dwasses schwentoses | kursai ir be Chrikschta | ischrinktkusamp buk galis nusidūti ant amžina ischganima 132a–133. 1.5.4. З розглянутих прикладів видно, що конструкції NN, засвідчені у працях С. Вайшнора, за своєю будовою та значеннями загалом відповідають сучасній мові. Тут NN функціонує як сформований граматичний засіб для вираження переказаної, сумнівної або нереальної дії. Те, що серед джерел XVI–XVII ст. NN найяскравіше засвідчена у працях С. Вайшнора, пояснюється насамперед походженням автора з Жемайтії, де непряма модальність і нині найпоширеніша, а також полемічним призначенням самих книжок. Викладаючи чужі йому погляди, перекладач намагався всіма мовними засобами підкреслити їхню нереальність і відмежуватися від них (про це свідчить і вже згадане вживання частки būk з формами непрямого, а в деяких випадках і прямого способу). З іншого боку, уникання NN у більшості інших писемних пам’яток того часу також можна частково пояснити їхнім характером і змістом: викладені в них релігійні істини та описані події автори вважали безсумнівно істинними й беззаперечними. Оскільки в латиській мові NN також уживається в писемних пам’ятках із XVII ст., немає сумніву, що в діалектах східних балтів вона сформувалася в доісторичний період їхнього розвитку. 1.6.1. Поширення NN на території сучасної литовської мови та її співвідношення з іншими конструкціями близького значення допомагає встановити картотека Атласу литовської мови, особливо відповіді на запитання 120, 145ᵇ, 151, 175, 176 програми збирання матеріалу для цього атласу 15 питання28. Поєднуючи ці відповіді з даними різних діалектних текстів29, можна принаймні приблизно окреслити межі поширення НН та деяких близьких до неї дієприкметникових конструкцій. Ареал уживання НН позначено на рис. 1. Межі поширення синтаксичних явищ набагато мінливіші, ніж фонетичних чи морфологічних, тому встановити їх значно важче. Окремі синтаксичні конструкції, маючи більшою чи меншою мірою мотивований характер, часто завдяки фольклорним текстам, фразеологізмам та іншим засобам поширюються далеко за межі свого основного ареалу вживання. Тому ізоглоси окремих дієприкметникових конструкцій, позначені на схемах, не є абсолютними, а відносними: вони вказують на області, де ймовірність вибору певних конструкцій найбільша, де найвиразніше виявляється тенденція до їх уживання, хоча відповідні вислови можуть траплятися й в інших місцях. Не дає змоги суворо окреслити межі вживання дієприкметникових конструкцій і характер використаного діалектологічного матеріалу. У програмі збирання матеріалів для атласу не всі згадані питання сформульовано достатньо точно (наприклад, у питанні 176 запропоновано альтернативу: чи вживається знахідний відмінок із дієприслівником, чи непряма мова, хоча насправді в багатьох місцевостях можливі обидва випадки). Крім того, у деяких відповідях, записаних менш досвідченими помічниками, просто повторено речення з програми, тож їхня значущість сумнівна. На такі відповіді зважали найменше, а керувалися насамперед автентичними реченнями, записаними в досліджуваному пункті. Де це було можливо, намагалися зіставляти між собою відповіді на кілька взаємопов’язаних питань програми (наприклад, 151 і 176; 120 і 145b) та визначати межі за результатами їх зіставлення (відкидаючи суперечливі, невідповідні й підозрілі відповіді). Збіг із опублікованими або рукописними текстами того самого діалекту, записаними іншим збирачем, вважали аргументом на підтвердження достовірності відповіді. 1.6.2. НН найбільш поширена в жмудському діалекті. На сході ізоглоса інтенсивного вживання НН приблизно збігається із сучасною межею жмудського діалекту, а на півдні охоплює також частину західноаукштайтського діалекту (серед них усіх аукштайтів Клайпедського краю, до яких, як свідчать раніше записані тексти, у цьому відношенні слід зарахувати й принаймні частину аукштайтів колишньої Східної Пруссії). У цьому ареалі інтенсивно вживаються форми дієприкметників активного стану теперішнього, простого минулого й майбутнього часу, які можуть функціонувати або цілком самостійно (наприклад, під час переказування довшого тексту), або після дієслів sakyti, girdėti, manyti, rodytis тощо, зі сполучниками або без них. У Занемунні НН уже трапляється рідше; у багатьох місцевостях тут відзначено лише конструкції з дієприкметниками активного стану простого минулого часу, які можна вважати також формами теперішнього перфекта з нульовою зв’язкою. Другим виразним осередком уживання НН є північно-східний кут литовського мовного ареалу. Його західний край на півночі також приблизно відповідає межі східноаукштайтських паневежиського й купішкського діалектів, однак не сягає Анікщяю і не охоплює південної частини східноаукштайтського діалекту. Дієприкметники активного стану теперішнього й майбутнього часу в значенні НН інтенсивно вживаються в північній частині цього ареалу (поблизу Рокішкіса, Купішкіса, Дусетоса, Зарасая), тоді як на південь від Утени частіше трапляються лише форми простого минулого часу. Обидва згадані осередки інтенсивного вживання НН на півночі сполучає вузька смуга, що проходить безпосередньо вздовж латвійського кордону. На південь від неї, на широкому проміжку (майже від Шяуляя до Анікщяя), НН зовсім не вживається або трапляється лише спорадично. Вона зовсім не властива й південноаукштайтам, на діалектній території яких після дієслів мовлення вживається- 28 Див. Програма збирання матеріалів для атласу литовської мови, Інститут литовської мови та літератури АН ЛРСР, Вільнюс, ²1956. 29 З них найбільше використано тексти, опубліковані в хрестоматії «Діалекти литовської мови», за ред. E. Grinaveckienė та K. Morkūnas, Вільнюс, 1970, у серіях «Питання литовського мовознавства» та «Мовознавство», а також записані у дипломних роботах студентів-литуаністів ВДУ — описах окремих діалектів. 16 1. NN з теп. дієприкметниками 2. VD з дієсловами зворотного стану (užsakėsi vaizduotis) 2. Замовлення № 1026 Форми дієприкметників минулого одноразового часу нічим не відрізняються від складених форм перфекта. 1.7.1. Порівняння ареалів поширення NN та називного відмінка з дієприкметником (VD) після дієслів мовлення (див. рис. 1) показує, що вони значною мірою збігаються. Особливо виразний цей збіг на території жмудського діалекту. З наявних даних видається, що NN уживається дещо інтенсивніше, ніж VD, у нижній течії Дубиси та в Наднеманні30. На північному сході Литви, де VD утворюється з незворотними дієсловами мовлення, обидві конструкції взагалі неможливо розрізнити: вислів sako šiandien dirbęs можна вважати і VD, і NN зі спільним суб’єктом дії дієслова та дієприкметника. Те, що між дієсловом і дієприкметником тут немає паузи, не є якоюсь специфічною ознакою, адже дуже часто після дієслова немає паузи й тоді, коли дієприкметник має окремого діяча, напр.: (люди) sako devintą dešimtį einanti Vvr; jau vakar vakare sakė mirusi Grg; girdėjau ãnas didelius mokslus aĩns Ut тощо.31 Близькість значень і збіг ареалів уживання свідчать про тісні зв’язки між NN і VD. Остання конструкція, на відміну від NN, властива багатьом спорідненим мовам. Її основу становлять дієслівні сполуки з іменною частиною (так званим предикативним атрибутом, або ад’юнктом), імовірно успадковані з часів індоєвропейської спільності. Усе це, здавалося б, підтверджує згадану гіпотезу Е. Тангліса та І. Марвана, згідно з якою NN виникла з VD. Однак інші обставини не дають змоги її прийняти. 1.7.2. У таких інтонаційно неподільних реченнях, як sako jis dabar negeriąs Rs32 чітко виокремлюємо дві синтаксичні одиниці: sako і jis dabar negeriąs. У цьому сенсі вислови з дієприкметниками цілком відповідають висловам із особовими формами дієслова, які часто без паузи йдуть після дієслів sakyti, girdėti, manyti, žinoti тощо, напр.: sako nebus vasaros Krk; girdėjau seniai nebegeri Vk, див. також V. Sirtautas, ib. 95. Дієслова sakyti, girdėti тощо тут схильні втрачати семантичну та синтаксичну самостійність і наближаються до модальних слів (пор. модальні слова matyt, mat, girdi, що розвинулися з дієслів). Однак немає жодного сумніву, що такі речення утворилися з двох окремих висловів, які й тепер часто розмежовуються інтонацією, пор.: sako, dabar jau namus statos Prn. Цілком так само інтонаційно розмежовуються й відповідні вислови з дієприкметниками, напр.: sako, vyresnysai jau daktaru esąs Kp; žmonės kalba, tu pačią primušęs Svn. Аналогія з дієслівними висловами спонукає вважати, що такі речення зберегли давніше семантичне й інтонаційне членування, ніж згадані вище речення без пауз. Таку саму аналогію з дієслівними висловами бачимо й у реченнях, у яких суб’єкт дій, позначених дієприкметником і дієсловом, збігається: а) інтонаційно неподільні речення, напр.: sakė neturinčios laiko Krtv; pirmą sykį girdžiu turįs ponus ant savo žemėsŽemR₁ II 24; Janė sakė Petrą sutikus Kp; žmonės kalbėjo matę Kraujelį Vžns; sako porą tik stikliukų buvęs gėręs; sakė nešančios vežimų kraut Vl (пор.: tėvas sakė eis valgyt Krk); 30 З іншого боку, конструкції VD з пасивними дієприкметниками (типу duodasi mušamas) К. Сіртауто (KK 9.31) зафіксував і там, де NN не властива, наприклад, біля Шяуляя, Радвілішкіса, в Алксненай. 31 V. Sirtautas, Kalbotyra XXV (1) 94–95 наводить низку таких прикладів і вказує на їхню рідкість. У літературній писемній мові, де текст членується комами відповідно до синтаксичної структури та значення, речення без паузи між verbum dicendi та дієприкметником або іншим дієсловом справді досить рідкісні. Однак у народному мовленні вони трапляються навіть частіше й поширені більше, ніж відповідні речення з паузами. Про це свідчать тексти, записані безпосередньо з уст носіїв діалектів, а також спостереження за народним мовленням. 32 Подібно в SInt, Vvr, Rt, Grg, Šl, Šlu, Krš; Kp, Ut, Mlt та ін.; також із дієприкметниками теп. ч. акт. стану: Kv, Dr, Šv, Vn, Klp, Skd; Čk, Jrb, Trg, Pnv; Trgn, Jž, Kp, Skp та ін. 18 б) інтонаційно членовані речення: каже, що везе сіно першому старості Plng; розповідала сусідка, що троянду привезли з Вільнюса Mlt; мама казала, що мало не заплакала, коли її вивели, як корову Rk; казав, що добре полагодив Šl; дитина сказала, що зустріла вовка Km; сказала, що прийде іншого разу Šlu (пор. Онасказала, що знайшла боровики Sv). Після зворотних дієслів sakytis, pasisakyti, pasakotis, girtis тощо вживаються також і інтонаційно членовані, і нечленовані вислови, наприклад: сказав, що грошей не має Grz; він каже, що їв лише з голоду Mžk, пор. казав, що поїде Ker, Užg, Kš, Vlkn та ін. Якби ми вважали, що NN безпосередньо виникла з VD, найдавнішими слід було б визнати моносуб’єктні інтонаційно нечленовані конструкції, наприклад сказав(ла), що повернувся, а від них виводити двокомпонентні речення сказав(ла), що повернувся та сказав, що батько повернувся. Однак такому припущенню суперечив би загальний напрям розвитку синтаксичної системи, який чітко виявляється у відповідних реченнях із дієсловами. Про те, що еволюція речення в балтійських, як і в інших індоєвропейських мовах, відбувалася шляхом синтезу окремих висловів, а не аналітичного членування, свідчить не лише вся історія складного речення, а й такі процеси всередині речення, як перетворення окремих номінальних речень на члени речення та адвербіалізація (пор. прислівники походженням з називного відмінка gana, gėda, gaila тощо, див. K. Ulvydas, LKK XI 7 і далі), перетворення висловів із самостійним значенням matyti, girdėti, žinia, aišku, žinoma, suprantama та ін. на вставні слова тощо. Дуже важко повірити, що розвиток дієприкметникових конструкцій відбувався у протилежному напрямі, і спочатку монолітні вислови типу сказав(ла), що повернувся пізніше розпалися б на окремі відносно самостійні одиниці, які навіть отримали різних суб’єктів дії. Утворення NN можна пояснити й природнішим способом, що більше відповідає еволюції синтаксичної структури, визнавши архаїчність складних безсполучникових речень типу сказав, що повернувся та сказав, що батько повернувся, широко засвідчених у діалектах. Для цього потрібно звернути увагу на конструкції, у яких називні відмінки дієприкметників мають таку саму форму й функцію, як і в конструкціях непрямого способу. 1.8.1. За основними структурними ознаками — позицією verbum finitum і відсутністю допоміжного дієслова — непрямий спосіб насамперед відповідає дієприкметникам минулого одноразового часу активного стану, вживаним без зв’язки і таким, що з погляду сучасної мови утворюють складені перфектні форми теперішнього часу; пор. батько повернувся (: був повернувся: бувало, повертався: буде повернувся). Минуле одноразове в NN відрізняється від них лише модальним значенням. Однак модальне значення часто виявляється лише з контексту й ситуації, а іноді може бути й зовсім невизначеним. Навіть після дієслів сприйняття та інформації, що вказують на переказане мовлення, дієприкметник минулого часу активного стану може розумітися двояко, особливо на окраїні ареалу NN, де відповідні дієприкметники теперішнього часу активного стану зовсім або майже не вживаються, наприклад: кажуть, що він уже тепер помер Škn; той, чую, повісився Mlt; кажуть, у кого свічки зовсім погасли, ті люди зовсім забули про той світ Vl; здається, люди з могил зібралися Vrnv тощо. З іншого боку, дієприкметники минулого часу активного стану зі зв’язкою теперішнього часу в жемайтському діалекті іноді вживаються і для позначення дії, про яку дізналися непрямим шляхом, і за значенням цілком відповідають формам NN, наприклад: поголос є, що біля того струмка люди повісилися Rsn; кажуть, він поїхав Kin; кажуть, віз упав Šlu; приходить та жінка й каже, що дитина вирвала моркву Kin; глянь у скриню, була Akm; скільки ж вона написала! Skd; подібно і в писаннях С. Вайшнора, пор. saka ghie… iog Sunus Diewa buk beiktinu ir paslapczu pastatimu Diewa / ne wissa Swieta (178)… yra kentejes ir numires MT 178–178ᵃ. Тому ареал NN 2* 19 тепер можна чіткіше визначити лише за межами вживання дієприкметників теперішнього й майбутнього часу активного стану. 1.8.2.1. Дієприкметники теперішнього часу активного стану нині не входять до системи складених часів літературної мови, тому, перебуваючи без допоміжного дієслова в позиції verbum finitum, вони розуміються як форми NN. Проте такий стан не є давнім. По-перше, дієприкметники теперішнього часу активного стану з be- у жемайтському діалекті можуть уживатися для позначення тривалої дії, не маючи виразного модального значення, наприклад: корова м’яка (під час доїння), молоко безперервно тече Pln; я повернувся, а вона йде Vkš; у тому саду трава так витоптана — так витоптана, і там такий пастушок овець пасе SlančP 13, пор. також N. Slizienė, LKK IV 70. Про давність такого вживання свідчать і приклади з народних пісень, ритмічна структура яких дає змогу краще зберігати синтаксичні архаїзми; пор.: Зоренька світає, сонечко сходить, голівка болить Sk (LKK III 84), що той парубок думає, що молодий міркує, золоте кільце, кільце кує і моє ім’ячко карбує KlvD 163. Вживаються також дієприкметники теперішнього часу активного стану без афікса be-, наприклад: потрібен удома працівник, мама хвора Pj (LKT 114); вона має двох братів, а дві сестри є Plng. Отже, афікс be- здавна не пов’язаний з адміративним значенням дієприкметників. Це значення часто мають дієприкметники теперішнього часу активного стану й без цього афікса, наприклад: Він забув перехреститися й повернувся на той бік, дивиться — стоїть чорт Slm; дивлюся, дивлюся, бачу — повернувся Tln; водночас дієприкметники з be- часто позначають і переказану, відому з чужих слів дію, наприклад: чув, що готувався косити Krtn; казав, що навчається на тракториста Vg. З іншого боку, у жемайтських діалектах і в західній частині західноаукштайтських діалектів дієприкметники теперішнього часу активного стану вживаються з допоміжним дієсловом būti й утворюють досить повну парадигму складених часів: теп. ч. esu, esi, yra… einąs, -anti; мин. однораз. ч. buvau, buvai, buvo… einąs, -anti; майб. ч. būsiu, būsi, bus… einąs, -anti; умов. спосіб būčiau, būtum, bus… einąs, -anti (форм минулого частотного часу та наказового способу не зафіксовано, але вони цілком можливі), наприклад: дивись, як я говорю (=як говорю) Mž; він хворіє Žd, Prk, Klp, Eig, і вона все знає Skd, Kl; хтось, певно, є Šl; він трохи хворів Sl, Klm; незабаром буде, певно, дощ Klp; коли буде туман, у Варняй пахнутиме; житиме з черв’яком, коли його проженуть на фронт Šts, а якби вони самі так були, то бракувало б лише лебединого молока Brs (LKŽ VII 77). Так само вживаються й відповідні форми дієприкметників з афіксом be-, але з підкресленим відтінком тривалості, наприклад: моя корова дуже добре доїться: наїлася, і молоко з неї ще тектиме Pln (LKT 79); добре, що ти не поїхав: хворів би Eig (LKT 73); я б не жила, але тепер владнали Žr. З дієприкметником теперішнього часу активного стану іноді утворюються й іще складніші форми складених часів, наприклад: якби я могла, то поїхала б Skd, пор. (єретики) klaydawo / kayp butu anas wienu noru ne sutwertu turis essus (bladžili / iakoby on mial mieć iednę wolą nie stworzoną) SP I 193₁₂. Форми минулого часу іноді вживаються і для позначення дії, що почалася, але була перервана, тобто за значенням відповідають минулому починальному часу, утвореному за допомогою афікса be-, наприклад: чула, він був уже виходив з дому, але повернувся Trgn. 1.8.2.2. Давність такого вживання підтверджують мовні пам’ятки XVI—XVII ст. Саме в писаннях Я. Бреткуна і особливо С. Вайшнора, які представляють зазначені діалекти, дієприкметники теперішнього часу активного стану вживаються з допоміжним дієсловом у значенні складених часів, наприклад: Як (Господь) любить людей, усі його святі в Твоїй руці BrB V Moz 33,3 (Wie hat er die Leute so lieb; dilexit populos); нетарент іос міегі | бет 20 pakaiuie ir linxmibaie jira giwenanczes MT 260a₂₁; O Kursai Sunui netikjs jra, ne reges giwatas MT 262a₁₇–₁₈; Wina schaknis (підкреслено, зверху: medis)… turreia tris schakkas ir buwa szellioens (iš -enti), auga ir szideia BrB I Moz 40,10 (und er grúnete, wuchs und blúete); Diewas jstate tq sawedima… kad dabar (люди)… prigimtaie Teisibe buwa tebturi; MT 221₁₃–₁₄; Bus ghie (тіла) nepagenda MT 245₄; Tatai teip daugi jra kalbeta | kaip butu ghissai nūg Diewa meldczes | idant iem… pasimegtu MT (PM) 29a₁₁–₁₂ (див. також N. Sližienė LKK IX 80). Дещо рідше такі конструкції трапляються в інших мовних пам’ятках, пор. Ir nūg to bus Sunis žmógaus sėdis ant deszinės galbes Diėwo DP 163₁₁ (bedzie siedzial W 13; erit sedens); Ach ka bus tada sakas SG 71₇. У працях С. Вайшнора та деяких інших авторів (М. Даукші, К. Сирвіда) особливо часто вживається дієприкметник esąs, -anti зі допоміжним дієсловом, наприклад: kas tikrai est essa MT 7₈; Welmas isch pradczas swieta jra melagiu essas MT 42₂₀; mokitiau ans… teipoieg est essas MT (BĮ) XVIII₁₁–₁₃; aprascha… butibe Weczeres | kas toie butu essa MT 150₁₅; kuri butu tikroj Religia santi? MT (LĮ) XXIV₁₂; Kad’ tassái ne butų essas piktadeia | ne izdawę butūmbime io taw DP 163₃₃ (By to nie byl zloczyńcá W 279₁₉; si non esset hic malefactor); Idant iż’ to pasaulo butų santi | tarnái manieii wienók káriautu vž manė DP 164₉ (Być z tego świata bylo krolestwo moje W 280₅; si ex hoc mundo esset regnum meum)³³. Таке поєднання дієприкметника з допоміжним дієсловом, своєю чергою, може сполучатися з іншими дієприкметниками чи прикметниками, утворюючи складений присудок, наприклад: kad butu Misschia nūg Christaus santi jstatita | alba nūg kokio kitta Apaschtola laikita… (37ª) тоді й добре було б про це згадати MT (PM) 37ª–38; wissas tos paczes dalis bus wienur nuschwęstas | ne tarent idant paczas per sawe butu sanczes pageduses ir nenaudingas MT (PM) 36₁₄, 34. Дієприкметники активного стану теперішнього часу з афіксом be-, сполучені з допоміжним дієсловом būti, у працях Й. Бреткуна часто утворюють такі самі складені форми минулого часу, як і інші дієприкметники активного стану теперішнього часу. Афікс be- тут підкреслює, увиразнює тривалість дії, наприклад: І коли він повертається, ось, він був біля свого жертовника для спалення IV Moz 23, 17 (sihe | da stund er bey seinem Brandopffer LB); Чоловік… привів… мідіянітянку… перед усією громадою синів Ізраїля, які були перед наметом IV Moz 25,6 (die da weineten für der thür LB; А Саул залишався в Ґілґалі (був присутній) I Sam 13, 7 (Saul aber war noch zu Gilgal LB); Вооз саме приходив із Віфлеєма Rut 2,4 (Boas kam eben von Bethlehem LB); І саме ховали первістків IV Moz 33, 3 (und begruben eben LB). Такі самі складені форми іноді утворюються також із допоміжним дієсловом tapti, пор. Nujeiau tada ir nusiprausiau ir tapau beregins ChB Jon 9, 11. Очевидно, підкреслення тривалості афіксом be- підготувало ґрунт для значення давноминулого часу, яке виявляється тоді, коли іншу дію перериває позначена дієприкметником тривала дія. 33 Див. також MT (BĮ) XVIII₂₀, (LĮ) XXIII—XXIV, 150₁₅, 150ª, 161ª, 181₂₀, 183–183ª, 269ª₂, (PM)14ª₁₄, 14ª₂₀, 15ª. Пор. N. Sližienė, LKK IX 80; J. Palionis, LLK 198. 34 Подібно в MT 77₁₉, 151₁₅, 268ª₁₂, (PM)25ª₁₂–₁₃, 34ª₁₉–₂₁. Загалом у працях С. Вайшнора знаходимо 22 конструкції з esas, -anti і особовою формою būti, серед них 3 із формами теперішнього часу та 19 із формами умовного способу. 21 дія, пор. Tawa tarnas buwa beganans Awis sawa Tiewo, ir ateija Łewas BrB I Sam 17, 34 (hütet die schafe LB). Час від часу в старих писемних пам’ятках дієприкметники теперішнього часу активного стану з афіксом be- пов’язуються також із формою теперішнього часу допоміжного дієслова, тобто утворюють ніби теперішній початковий час (лише без значення перерваної дії), якого вже бракує парадигмі початкових часів сучасної мови, наприклад: Tu awinélio newirk, kolei ira beszindans (prieg Pieno Augives) BrB II Moz 34,26 (wenns noch an seiner muetter milch ist LB; in lacte matris suae V); Sakie iems su dziauksmu didziu / Iog est begulis edziosu BrGD XLVII (p. 83), пор. також Mž 193. 1.8.2.3. Отже, предикативні дієприкметники теперішнього часу активного стану, які в сучасній літературній мові вживаються лише як форми NN, колись могли й не мати визначеного модального значення. У позиції verbum finitum вони виступали самостійно або з допоміжним дієсловом būti, з яким утворювали такі самі конструкції, як дієприкметники активного стану минулого одноразового часу. Форми дієприкметників теперішнього часу активного стану з афіксом be- і без нього мали однакові синтаксичні властивості й різнилися лише виразнішим або слабшим значенням тривалості. Отже, конструкції з дієприкметниками теперішнього часу активного стану були так само близькі до NN, як і нині до них близькі форми так званих перфектних часів із дієприкметниками активного стану минулого одноразового часу. Підстави для реконструкції такого стану знаходимо й у системі сучасної мови. Це насамперед неповнота парадигми так званих початкових часів (бракує форм теперішнього часу), відсутність спільного значення (значення співвідношення тривалості дій дієприкметники теперішнього часу зазвичай мають лише з формами допоміжного дієслова минулого одноразового часу, і то лише в певному контексті, пор.: N. Slizienė, LKK IV 67; LKG II 146), уживання дієприкметників теперішнього часу активного стану з афіксом be- у значенні адміратива та їхня кореляція з дієприкметниками активного стану минулого одноразового часу без цього афікса, пор.: Po trijų dienų tėvai žiūri — visas žąlių pulkas bešliaužias į jų kiemą LTt III 296 ir Žiūrėk, koks didelis lazdynas išaugęs! Kp. 1.8.3. Зв’язок складених часів із NN засвідчує також подібність ареалів їхнього вживання. Складені часи, як і NN, найширше вживаються на території жмудських говірок і західної частини західноавкштайтського ареалу (до неї належать і говірки литовців колишньої Східної Пруссії). У північно-східному кутку Литви, де NN також збереглася, частіше трапляються лише форми перфекта минулого одноразового й майбутнього часів. Загалом ареал поширення NN приблизно збігається з територією найінтенсивнішого вживання дієприкметників. Наведені тут факти дають підстави вважати, що називні форми дієприкметників активного стану, функціонуючи в позиції verbum finitum, колись не відрізнялися своїми морфологічними й синтаксичними властивостями від форм NN. Те, що нині називають непрямим способом, було лише особливим випадком предикативного вживання називного відмінка дієприкметника, який вирізнявся з-поміж інших певним відтінком модального значення. 1.9. Предикативне вживання дієприкметників — спадщина далекого минулого. Будучи формами іменної природи, дієприкметники вже на найдавніших етапах розвитку індоєвропейських мов могли утворювати іменні, або номінальні, речення35, такого типу, як батько втомлений поряд із батько добрий або батько господар. Спочатку такі речення, очевидно, відрізнялися своїм уживанням від відповідних речень із дієсловами з коренями *es, *bhū, 35 Пор.: K. Brugmann, Synt. 69—70; J. Zubatý, Studie a články, II, Praha, 1954, 126 і наст.; A. Meillet, MSL XIV. 1 і наст.; Introduction à l’étude comparative des langues indo-européennes, Paris, 1934, p. 356—7; J. Bloch, MSL XIV. 1 56 і наст.; E. Benveniste, BSL XLVI 27 і наст.; Ch. Guiraud, La phrase nominale en grec, Paris, 1962, p. 152 і наст.; W. P. Lehmann, PIE 115—6. 22 які могли мати конкретне лексичне значення36. З часом давні номінальні речення були включені до системи дієслівних речень як її члени з нульовими зв’язками37. Номінальні речення з дієприкметниками не могли залишитися осторонь цього процесу, і брат іде | повернувся типу висловлювання також мали приєднатися до парадигми брат є | був | бував | буде повернувся. Однак система складених часів, що почала формуватися на її основі, у литовській мові остаточно не викристалізувалася, і багато предикативних дієприкметників, які мали значення процесу (особливо форми теперішнього часу), залишилися осторонь цієї системи, зберігши донині риси давнішого предикативного вживання. 1.9.1. Навіть ті дієприкметники, які з погляду сучасної мови вважаються еквівалентами теперішнього перфекта, за своїм значенням часто відрізняються від складених форм із зв’язкою. Н. Шліжене LKK XI 20 зауважила, що активні дієприкметники минулого одноразового часу без допоміжного дієслова бути у формі теперішнього часу вживаються «для створення художньої картини теперішнього», наприклад: Йонас розлігся долілиць біля печі на глиняній долівці; місця йому мало, тому ноги до колін підняв уздовж стіни; голова з другого кінця звисла далі за лаву ŽemR I 86. Однак створення художньої картини лише частково характеризує специфіку вживання таких дієприкметників. Точніше було б сказати, що дієприкметники без допоміжного дієслова зазвичай уживаються тоді, коли описується статична ситуація та якісний стан окремих предметів. Так само вживаються й активні дієприкметники теперішнього часу (зазвичай із be-), наприклад: А він уже від самого ранку ліг та й лежить Rs. Натомість дієприкметники з допоміжним дієсловом характерніші для оповіді. Ця відмінність між уживанням дієприкметників із допоміжним дієсловом і без нього важлива тим, що вона частково відображає різницю між давніми дієслівними та номінальними реченнями. Саме речення з іменною частиною присудка без зв’язки в давньоіндійській, грецькій та кельтській мовах уживаються для вираження сталих, «позачасових» станів, тоді як форми зі зв’язкою зазвичай позначають мінливі, пов’язані з часом процеси38. 1.9.2. Релікти предикативного вживання дієприкметників трапляються в застиглих конструкціях, у яких форма допоміжного дієслова цілком неможлива. Багато з них мають виразне модальне й експресивне забарвлення. Замість verbum finitum для підкресленого, з певною емфазою вираження заперечення вживаються заперечні форми дієприкметників (особливо безособового роду), наприклад: Не бувало, щоб я з ним іще коли зустрівся Jnšk; Не бувало, щоб я за нього пішов Ds (LKŽ I₄ 1215); Не житиму (= не житиму) тут — аби тільки цього разу все добре закінчилося! Sdk. Дощить. — Де там не дощило! Ds (LKŽ VII 589). Ну ж бо, брате, не заколисавши, не знявши… VaižgRR I 421. Купив би собака м’яса, та грошей не несе Baran (APh I 98). То ти, виходить, не знав, треба було йому щось відповісти Alk (LKŽ VII 833). Безособова форма nematę уживається у побажаннях, що перетворилися на фразеологізми, наприклад: Хай його й сліду не буде! Ds (LKŽ VII 914); дев’ятьох його хай не буде — вже скінчився (помер) Lkm (LKŽ I 459); Хай і ями не буде, більше того цукру не накрадуся Slm (LKŽ VII 914); хай і ями його не буде Kp; Джерельце хай і сліду її не буде, тієї нечупари Kp. На архаїчність таких конструкцій указує й та обставина, що безособова форма дієприкметника узгоджується з усім роди- 36 Пор. бути залишки конкретного значення в говорах: ми так живемо осіло Жибінай (LKT 76); ми тепер буваємо (= живемо) біля озера Mrc; почав де (= усюди) бути (= жити), працювати Všn (LKT 300); жнива почнуть угору бути (= рости) Ventė (LKT 144), див. також LKKŽ I 1215. 37 Вяч. Вс. Иванов, Общ. 268. 38 Žr. E. Benveniste, BSL XLVI. 1. 31 tt.; J. Humbert, Syntaxe grecque, Paris, 1960, p. 66; Ernout–Thomas, Syntaxe latine, Paris, ²1953, p. 146–8; P. Chantraine, TCLC IX 25; Ch. Guiraud, ib. 64 tt. 23 …ими іменниками. За своїм значенням дієприкметник тут наближається до оптатива, яким часто виражається побажання (пор.: Grausmas jo nematai! Ds), тоді як відповідні конструкції з дійсним способом (galas tave nematė Dkš, velniai jo nemato Grž LKŽ VII 914) явно пізніші. Оптативне значення час від часу мають і форми інших дієприкметників, наприклад: Kad tu skradžemėn nuėjęs, kad tu velij prapuołus Gry (LKK XIII 122). У цьому відношенні особливо характерною є застигла форма середнього роду дієприкметника у повторюваній формулі народної казки: Atadārą (tarm.: atadɔ.ru.) vaikėliai durytėlės BsP II 327, plg. atadɔ.ru. durelās Verksnionys LKT 299 і Atidarai darai (duris), jūs mani vaikeliai Lt III 86⁳⁹; тут дієприкметник уже має виразне значення наказового способу. Дієприкметники, що зберегли предикативну функцію, трапляються також у висловах у формі риторичного запитання з kur або різними відмінками kas, наприклад: kur tu matęs, kad aš jai užsileisčiau! Vb (LKŽ VII 915), nu kur tu matęs: oru pavažiuot žmogų, nukris Joniškėčiai LKT 245; Na, kur nesimeldęs, anoks maldininkas KatkR 259; Ką tu belaukęs senatvės? ib. 190; Kur jis geriau ras, ko jis neėjęs? ib. 219; Žinau, kur nežinojęs ib 186; kame buvusi grėbėja! Snarglį pirmiau nusivalyk! Rdn (LKT 75). Деякі з таких висловів цілком десемантизувалися й перетворилися на ідіоми, наприклад: kur buvę, apsirgo pono dukte Daunoriai (LKK III 201); kur buvus nebuvus, ateis lapė Lt III 147; Kas tai bėsaš («нічого не означає») mums vainiką nupinti Šts (LKŽ I₁ 1217); Kas nebuvęs, plauksiu į jūrą Plng (LKŽ I₁ 1216). Подібним чином дієприкметники (найчастіше з частками dll. ar) уживаються і в конструкціях зі значенням альтернативи, наприклад: O tai neklaũžada vaikas, ar jam sakęs, ar ne Slm; Ar sakęs, ar šuniu lojęs – neklauso, ir tiek Lnkv (LKŽ VII 661); tiek anam sakęs, tiek nesakęs: pro vieną ausį įein(a), pro kitą išein(a) Jnš; Kirtęs nekirtęs – kumelės stovi sau, galvas nuleidusios Žem (LKŽ V 855); пор. також випадки відповідного значення, де дієприкметник уже стоїть поруч із дієсловом: sakyк jam nesakęs – nuleidžia pro ausis Jnš; teipos ponas buvęs, ponas bus Ppl; bus kas esąs (nebuvęs) Als «велика це річ» (LKŽ I 1216), а також підсилювальні конструкції з дієприкметником і дієсловом того самого кореня: augęs paaugęs žals pušynėlis pas tėtušio dvarelį Šl (LKŽ I 383). 1.9.3. У позиції verbum finitum можуть виступати й називні відмінки дієприкметників, що позначають у реченні не основну, а другорядну, підпорядковану дію. Постпозиційні (щодо verbum finitum) дієприкметники в конструкціях зі сполучними словами kiek, kur, kada, iki, ligi та відмінковими формами займенника kas за значенням відповідають дієсловам, ужитим у підрядних частинах складнопідрядних речень, наприклад: vaikas… turėjo duonos kiek noris ValPŽK 4; žvejas… nuėjo per mišką, pats nesumanydamas, kur ir ko einas TMPs 27; jau neatmenu, kada beragavęs žuvies Lt III 377; liepė karalius pilną žąką primeluot, ik sakysias užriškit Jrk 46; jiems turėję vergauti lig atduodantys ar lig atdirbantys DB 169; nėr kas jam darbą Dgls; ji… ėmė pasakoti, ko ieškanti Lt III 290; gera būtų mergiotė, tik džiauna ką tik nutvėrusi Sml; див. авт. LKK IX 43–62. Уживаючись після дієслів комунікації (особливо verba percipiendi et dicendi), такі конструкції близькі до NN, наприклад, pagrįžę namo, (broliai), nieku neprasitarė Eglei, ką padarę Lt III 299, а маючи суб’єкт дії, відмінний від суб’єкта дієслова, вони цілком збігаються з нею, наприклад, ir karčūninks (= karčemininkas) klausė, kur jis einąs Glbr (Mit VI 46). Однак після дієслів іншого значення дієприкметники позначають другорядну дію без будь-яких відтінків NN; пор. eina, kur budelis įsakęs Dr. Iš 39Архаїчність формули підтверджує також давня редуплікація, пор. sut rinko trinko tėvelio grindos NS 341, išleido leido plonus tinklelius LTt 68; išveža veža mano bernužėlį LTt₁ II 58. 24 У конструкціях зі сполучними словами виразно простежується співвідношення між значеннями дієприкметників, що позначають переказану дію та дію загалом підпорядковану. Характерне для NN значення переказаної дії тут є вторинним, залежним від лексичного вираження дієслів, а форми з таким значенням становлять лише певну підгрупу предикативних дієприкметників. 1.9.4. Препозиційні дієприкметники, поєднані зі сполучником ir з особовою формою дієслова, також позначають другорядну дію й у реченні виступають еквівалентами verbum finitum, наприклад, vilkas iš baimės galą pabėgėjęs ir pastipo BsP IV 23540. Такі конструкції, характерні для фольклору та давніх писемних пам’яток, часто також мають модальне значення: як і NN, вони нерідко підкреслюють несподіваність дії або здивування нею. 1.9.5. Із модальними значеннями (наказом, забороною, запереченням тощо) та експресивними відтінками пов’язане й уживання дієприкметників минулого часу активного стану, що займають позицію другого дієслова: а) для підсилення дії основного дієслова того самого кореня, наприклад: gerk gėręs, brolty, dūmok ir namo JD 72; guliu pasigulęs, kad ir neužmingu Plng41; подібно з дієсловами із запереченням, наприклад: kad šoks nešokęs zuikis ir kudl LTt 343, іноді й зі сполучником, наприклад eik kad ėjės, kad nė kuo apsiaut Gs (LKŽ II 771); б) для вираження альтернативи (також із дієсловом того самого кореня), наприклад: sakyk jam nesakęs — nuleidžia pro ausis; в) для вираження небажаної або недоречної дії (із дієсловом іншого кореня), наприклад: tylėk neburbėjęs Vkš (LKŽ I 959)42. Перелічені тут випадки вживання предикативних дієприкметників мають усі ознаки синтаксичних архаїзмів. У системі синтаксичних засобів литовської мови вони посідають периферійне, ізольоване місце й не вписуються в жоден звичайний тип уживання дієприкметників. Зазвичай вони трапляються у фразеологічно застиглих або таких, що застигають, висловах. У сучасній мові вони непродуктивні й зникають; зрідка трапляються лише в розмовному мовленні або художній літературі, де мають стилістичне маркування. З NN їх пов’язує не лише формальна тотожність, а й модальні та експресивні відтінки, що свідчать про схильність до модального переосмислення форм, які зникають і вже не відповідають зміненій системі. Усе це дає підстави вважати, що основу непрямого способу становило давнє предикативне вживання дієприкметників. Це припущення підтверджують конструкції з пасивними дієприкметниками. 2. КОНСТРУКЦІЇ З ПАСИВНИМИ ДІЄПРИКМЕТНИКАМИ 2.1.1. У модальному значенні в литовській мові часто вживаються форми середнього роду пасивних дієприкметників, з генітивом діяча або без нього: теп. ч. (брата) живеться, сіється, мин. ч. (брата) жилося, посіяно. Часом уживаються також складені форми минулого часу: (брата) було прожито. Їхнє вживання влучно схарактеризував J. Jablonskis, який зауважив, що такими висловами мовець «наче хоче сказати, що лише тепер побачив, лише тепер помітив цю хитрість. (…) немовби хоче повідомити, що ця звістка, яку він нам зараз розповідає, стала відома йому самому лише завдяки якійсь дрібниці, поміченій ним самим щойно, або ж була повідомлена йому іншою людиною» (RR I 465). Водночас J. Jablonskis зазначив, що такі вислови близькі до «оповідної мови» 40Докладніше про це див. авт., Baltistica I (1) 53—66. 41 Пор. відповідні конструкції в грецькій мові з дієприкметниками того самого кореня: φυγῇ φεύγειν, ἀκούσας… ἤκουσα тощо, див. R. Kühner, GrGr. 656. 42 Див. також J. Balčikonis, Baltistica III (2) 204; авт., LKK VII 72—3, LKG II 353—4. 25 і вживаються не в усіх діалектах: «Висловам східноаукштайтського мовлення „Тут була хата“, „у лісі тут спали...“ у жмудському мовленні відповідають такі вислови, як-от: „тут хата була, стояла“, „ліси тут дрімали“... (RR I 466, пор. також ib. 530). У пізніших граматиках модальне значення форм середнього роду пасивних дієприкметників або зовсім не розглядалося, або обмежувалися коротким викладом думок J. Jablonskis. Більше уваги приділялося значенню стану цих форм. Не раз зазначалося, що форми середнього роду пасивних дієприкметників часто утворюються від неперехідних дієслів і не мають значення, властивого іншим пасивним формам1 або відповідають формам активного стану2. Зв’язок форм середнього роду пасивних дієприкметників з іншими формами пасивного стану нещодавно розглянули V. Sirtautas, Kalbotyra XXI 71 і далі, та E. Geniušienė, ib. XXIV (1) 27 і далі; вони дійшли висновку, що за синтаксичними ознаками конструкції форм середнього роду з генітивом цілком відповідають пасиву. Пасивна природа форм середнього роду пасивних дієприкметників у названих авторів добре обґрунтована; цілком очевидно, що їх слід розглядати як певну групу форм пасивного стану. Однак так само очевидні специфіка їхнього значення та синонімія з формами активного стану, особливо з активними дієприкметниками модального значення. Саме через це модальне значення конструкції з формами середнього роду пасивних дієприкметників останнім часом іноді навіть зараховують до NN3, хоча й непослідовно та з певними ваганнями4. Зарахуванню цих форм до NN насправді перешкоджають неповнота й невизначеність їхньої парадигми, тісний зв’язок із пасивом і подібність до складених часів пасивного стану. 2.1.2. Форми середнього роду пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часів на підставі модального значення можуть утворювати опозицію формам теперішнього й простого минулого часу дійсного способу, наприклад: братове живеться: брат живе (пор. брат, кажуть, живе); братове жилося: брат жив (пор. брат, кажуть, жив). Однак за формальними ознаками вони цілком відповідають складеним формам теперішнього часу пасивного стану з нульовою зв’язкою5. Їх можна розуміти і як відповідники братове є живеться / жилося, і як вислови з певним модальним значенням, залежним від контексту й ситуації (пор. дивись, як тут твоєму братові живеться!). Так само двозначні й відповідні форми середнього роду перехідних дієслів (наприклад, тут його ячмінь сіється / посіяно). Лише конструкція братове було прожито — опозиція до форми давноминулого часу дійсного способу брат був прожив (пор. брат, кажуть, був прожив), не має відповідника в системі складених часів дійсного способу. Однак вона досить ізольована, оскільки конструкцій із дієприкметниками теперішнього часу (наприклад: *братове є живеться / жилося, *братове було живеться), які могли б утворити опозицію до інших складених часів дійсного способу, у діалектах не помічено, і вони могли вживатися хіба випадково й спорадично6. Крім того, замість конструкції було прожито у багатьох місцевостях уживається звичайна складена форма пасивного минулого часу було прожито, корельована з (є) / було / бувало / буде прожито, пор.: 1 P. Trost, LKK III 220 і далі; N. Sližienė, LKK IX 74, LKG II 152. 2 W. K. Matthews, SEER XXXIII 81, 352 і далі; A. Paulauskienė, Veiksm. 157. 3 J. Balkevičius, Sint. 95—6; N. Sližienė, LKG II 168; LKK XV 78; P. Gailiūnas, LKG II 59; E. Geniušienė, Kalbotyra XXIV (1) 31. 4 Наприклад, P. Gailiūnas, Kalbotyra IV 76, не зараховує пасивні дієприкметники до NN, а в LKG II 59 вони лише коротко згадуються одним реченням наприкінці розділу. Їх також не подано в парадигмі відмінювання складених дієслівних форм у N. Sližienė, LKG II 173—8. 5 Про них див. N. Sližienė, LKK IX 74, LKG II 53 і далі. 6 Конструкції esama mokoma, esama mokyta, būta mokoma включив до таблиці вираження присудка J. Balkevičius, Sint. 95, однак не навів жодного прикладу з ними. 26 у нас уже було лягли, коли він прийшов Kp; я вже заснув, бачиш Mlt; даремно я не купив, його вже принесли Slm; його вже ягоди повилітали Brž; він уже пішов Alz, Aln, Mlt, VIkv та ін.; вже прийшла Анеліуте Vžns; не знайшов, він уже пішов Aln; тоді я зрозумів, що тут було залишено Kp; людиною було посіяно жито Auk; письмо було заборонено Stlm (LKT 310); я двадцять років прослужив; тут ходили (корови) Klp; у мене все було зроблено, прибрано, зварено, вимито Rgv; раніше, у той час, уже було скошено Trg; підеш, і буде вже завершено Mžš; у нас уже буде проїхано Ds; Не йдіть, він уже виїде Kp; можливо, вже й справді принесуть Mlt; того коня, мабуть, украли й продали Kp. Навіть у поєднанні з формою теперішнього часу форма середнього роду невідмінюваного дієприкметника нерідко вживається в тому самому значенні, що й у конструкціях без зв’язки, наприклад: тут, мабуть, люди колись жили Sk; у мене вже повалилося Sr; груди охопило, ліків перепито Nmš; зайці ж бо розбіглися до яблунь Vkš. З іншого боку, конструкції без зв’язки можуть і не мати виразніших відтінків модального значення. Наприклад, такі поширені у верхньолитовських говорах вислови, як сусід обмолотив, вони поїхали, сказали, зробили… означають те саме, що й сусід обмолотив, вони поїхали, сказали, зробили, а дієприкметники можна вважати формою теперішнього часу складеного стану невизначеного виду з нульовою зв’язкою, пор. зерно (є) обмолочене / обмолочено. Узгоджувана форма невідмінюваного дієприкметника часом уживається також поряд зі зв’язкою būta, наприклад: гроші шинкаря були витрачені на кисле молоко Neršionys (LKT 310). У жемайтських говорах, де замість середнього роду ширше вживаються форми жіночого роду, іноді трапляємо їх і в розглядуваних тут конструкціях, наприклад: усі установи їхні (учителів) наповнені; скільки тих коренів викопано Pj⁷. 2.1.3. Отже, форми середнього роду невідмінюваних дієприкметників (на відміну від раніше розглянутих називних відмінків дієприкметників активного стану) не утворюють окремої парадигми, яку можна було б співвіднести з парадигмою дійсного способу. За структурою та граматичним значенням часу вони прилягають до складених часів невизначеного виду⁸. Вважати їх формами непрямого способу бракує граматичних підстав, оскільки окремі морфологічні категорії можуть утворювати лише специфічні системи форм, що протиставляються іншим за певними узагальненими значеннями. З NN форми середнього роду невідмінюваних дієприкметників також не утворюють виразнішої кореляції (їх не можна вважати формами пасивного стану NN через їхнє значення) і не узгоджуються з нею. Модальні значення, яких ці форми найчастіше (але не завжди) набувають у реченні, не є достатньою підставою для виокремлення їх зі складених часів в окремий спосіб, оскільки ці значення в багатьох випадках зумовлені контекстом; крім того, їх можуть мати й інші форми складених часів, уживані з допоміжним дієсловом або без нього. Наприклад, значення несподівано сприйнятої дії, що викликає здивування (тобто адміративне), може мати і називний відмінок невідмінюваних дієприкметників чоловічого та жіночого роду: іде, дивиться — його брат прикутий до колоди Grš; дівчина приходить принести гусакам вівса; дивиться, а всі гуси зарізані Norvaišiai LKT 244 (пор.: подивися, а кури вже зайшли в хату Škt LKT 159, див. 1.2.1). Складеними формами майбутнього часу з дієприкметниками активного й пасивного стану дуже часто виражається сумнівна, припустима дія, проте через це їх не вважають окремим способом (пор. мерзота 7 Пор. виразні форми складеного часу пасивного стану: здавна було залишено ниву від маєткової землі Žr; усе вже скошено, звезено, обмолочено Als; треба прожити, скільки Богом призначено Trš. 8 Їх розглядає як окремі випадки системи форм пасиву також E. Geniušienė, «Діатези і застави в сучасній литовській мові», – «Типологія пасивних конструкцій, діатези і застави», Ленінград, 1974, с. 209 та наст. 27 вкрадені Tlž; люди з подвір’я зійшлися й придумали цю назву SmIn; він уже напевно виїхав верхи Brž; можливо, вже й принесли Kp)⁹. Усе це свідчить, що в литовській мові маємо не особливі форми середнього роду пасивного стану непрямого способу, а певне модальне вживання невідмінюваних дієприкметників, що прилягають до складених часів. 2.2.1. До складених часів найближчі такі конструкції з формами середнього роду невідмінюваних дієприкметників, як жито (є) сіють | посіяно, наприклад: увечері мотузки плетуть KzR; картоплю вже копають Ds; у маленьких отворах повно меду, налитого з вулика Ad; мині прибито до балок Šk; двері відчинено й залишено KzR, а також Rk, Švnč, Gdr, Jnš, Tršk, Trk, Vv, Grl, Zp, Plv та ін.¹⁰, подібно й у давніх писемних пам’ятках, наприклад: Tulszis… su Vksūsu inpilt buwa SG 21₅; latru kaulai lauzsit buwa BrG 101, див. A. Bezzenberger BGLLS 159–160. Від випадків типу жито (є) посіяне|посіяне ці конструкції відрізняє те, що дієприкметник тут не узгоджується з називним відмінком іменника (займенника). Цей називний відмінок може бути й не виражений; тоді конструкція має виразно безособовий характер, наприклад, (тепер) сіють | посіяно11. (Безособовість виявляється і в конструкціях із називним відмінком, якщо поставити форму середнього роду на перше місце, пор. сіють | посіяно жито.) За функцією та синтаксичними зв’язками форми середнього роду невідмінюваних дієприкметників тут відповідають прикметникам середнього роду, пор. пиво (є) смачне і смачно, які вживаються впереміж із узгодженими формами чоловічого й жіночого роду пиво (є) смачне. Щоправда, у сучасній мові цей паралелізм лише частковий: не всі форми середнього роду зі значенням стану можна замінити узгодженими формами прикметників, і навпаки¹²; відмінності їхніх значень і вживання мали особливо виразно виявитися тоді, коли форми середнього роду перетворилися на предикативні слова, що мають переважно значення стану. У літературній мові неузгоджені двочленні конструкції з формами середнього роду поступово зникають, але у східній частині ареалу верхньолитовських говорів вони ще добре збереглися, а їхній балтійський характер підтверджують виразні відповідники в давньопрусській мові, наприклад: erains bou sei poklusman (=Jēderman sey vnterthan) 57₉, stai perōni… ast poklusman (die Gemeine… ist vnterthan) 65₁₆¹³; також із дієприкметниками пасивного стану минулого часу, наприклад: stai grikai ast… etwierpton (die sünde seien… vergeben) 43₂₁; stai gannai bousei pomeston (Die Weiber sein vnterthan) 65₁₂¹⁴. У безособових конструкціях латиської мови знаходимо вже форми невідмінюваних дієприкметників чоловічого роду, що вживаються подібно до форм жіночого роду в литовській жемайтській мові, пор. лат. nav gulēts «не спалося», bij ilgi domāts un smagi iets15 і лит. жем. як наказано, так і роби Als, уже все скошено, звезено, обмолочено Als, здавна ниву було залишено Žr, треба прожити, скільки Богом призначено Trš. Тут збережено тип конструкції, змінилася лише одна форма на іншу, бо середній рід більше занепав. Регулярне поширення неузгоджених двочленних і одночленних конструкцій у балтійському мовному ареалі свідчить, що вони не- 9 Див. також N. Sližienė, LKK XI 34; LKG II 158. Такі форми майбутнього часу поширені навіть у тих говорах, де інші форми складених часів майже не трапляються. У потенціальному, оптативному та імперативному значеннях уживаються також прості форми майбутнього часу 1-ї особи; див. A. Jakulis, Lietuvių kalbos būsimojo laiko istorija, kand. dis. rankr. Vilnius, 1967, 121 та наст. 10 Пор. також K. Brugmann, LB 319; J. Schmidt, Pluralb. 162 та наст.; J. Endzelīns, ИОРЯС XXII. 2 190 та наст.; J. Jablonskis, RR I 464 та наст.; Ch. S. Stang, VGr. 265; Z. Zinkevičius, Dial. 268. 11 З погляду сучасної литовської мови такі конструкції вважаються безособовими складеними формами пасивного стану; див. N. Sližienė, LKK IX 74; V. Sirtautas, Kalbotyra XXI 72; E. Geniušienė, Kalbotyra XXIV (1) 27 та наст. з літ. 12 J. Jablonskis, RR I 465; A. Valeckienė, DB 555. 13 Див. також R. Trautmann, AprS. 244; J. Endzelīns, AprGr. 100. 14 Більше прикладів у R. Trautmann, там само, 259; J. Endzelin, там само, 199. 15 A. Blinkena, MLLVG II 533, W. K. Matthews, SEER XXXIII 360. 28 могли виникнути внаслідок занепаду флексії прикметників і дієприкметників або під впливом інших мов16, а пояснити їх іменниковим уживанням прикметників середнього роду17 не дає значно менша продуктивність такого вживання. Отже, немає підстав вважати неузгоджувані конструкції балтійських мов новішими, утвореними з узгоджуваних. 2.2.2. Відповідники неузгоджуваних балтійських конструкцій18 знаходимо в багатьох індоєвропейських мовах, пор. давньослов. skorpija sėklivo; ugodno… krotostb; давньорус. епвхъ сладко а человѣкъ падко, гот. þannu gatauran ist marzeins galgins Gal 5, 11 «ergo evacuantum est scandalum crucis», гр. οὐχ ἀγαθὸν πολυχρονίζειν, лат. mors omnium rerum extremum тощо19. Неузгоджувані форми дієприкметників середнього роду в слов’янських мовах уживаються саме так, як у литовській мові, вже від найдавніших пам’яток, тобто до зникнення флексії невизначених дієприкметників, наприклад: давньослов. glasъ tryby uslyšano budeť, давньорус. головы поимано (1314 р.), давньочеськ. města bylo dobyto20. Відсутність узгодження тут також неможливо пояснити пізнішими синтаксичними процесами21. Ці конструкції — спадок давніших епох розвитку речення. Історичні й типологічні дослідження структури індоєвропейського речення дають підстави вважати, що в період індоєвропейської спільності предикативні іменні форми, що виражали стан, були незмінюваними, неузгоджуваними і, найімовірніше, відповідали чистим основам22. Саме такі форми чистої основи мають прикметники й дієприкметники середнього роду балтійських і слов’янських мов із *-o у розглядуваних тут конструкціях23. Отже, форми середнього роду невизначених дієприкметників литовської мови, що займають позицію дієслова, найімовірніше, сполучалися з іменниками різних родів відтоді, коли сучасна флексія прикметників ще не сформувалася, а «чисті основи імені, уживані в предикативній функції, не узгоджувалися з підметом» (J. Kazlauskas, Ist. gr. 304)24. З огляду на предикативні прикметникові — 16 вплив німецької мови, який Ch. S. Stang у VGr. 179 вбачає навіть у таких конструкціях, як давньопрус. sta ioumas ni ast labban 57,7 (=лит. tai jums nėra gera), на нашу думку, міг лише стимулювати вживання форм середнього роду в давньопрусській мові з іменниками чоловічого й жіночого родів та займенниками. 17 K. Brugmann, Synt. 174–5. 18 Plg. E. Fraenkel, Baltosl. 38. 19 F. Miklosich, VGr IV 29; Ф. И. Буслаев, Ист. Гр. 446; А. А. Потебня, Зап. I–II 114 tt.; Ш 358 tt.; B. Deibrück, VS. Ш 247–248; И. Эндзелин, ИОРЯС XXII 192 tt.; O. Lagerkrantz, Präd. 19–20. 20 F. Miklosich, ib. 365; А. А. Потебня, Зап. Ш 359 tt.; В. И. Борковский — П. С. Кузнецов, Ист. гр. 423 tt.; Ф. П. Филин, Происх. 495 tt.; J. Bauer, OSS II 334. 21 Погляд щодо зв’язку неузгоджуваних конструкцій давньоруської мови зі зникненням флексії дієприкметників (П. С. Кузнецов, МИРД, III 71 tt.; С. М. Обнорский, Очерки 159; З. М. Петрова, УЗ ЛПИ ССП,36 tt.) або щодо їхнього пізнішого походження з дієслівних висловів (А. А. Шахматов, Синт. I 119, Т. П. Ломтев, Очерки 209 tt.) суперечить наявності неузгоджуваних конструкцій уже в найдавніших пам’ятках (пор. Ф. П. Филин, ib. 499), їх поширенню в різних слов’янських мовах і виразним паралелям в інших індоєвропейських мовах. Щодо давнього характеру цих конструкцій пор. також О. С. Мельничук, Вступ. 383; Розв. 142–3. 22 Пор. W. Lehmann, PIE, 69 tt., 199 tt., 208 з літ. 23 Про давність форми середнього роду nom.-acc. з *-o див. S. Agrell, Neutr. 18; T. Milewski, Indohitt. 22–23; V. Mažiulis, Balt. 84 tt. з літ.; J. Kazlauskas, Ist. gr. 124. Традиційний погляд, що кінцеве -a балтійських форм середнього роду (gera, eita тощо) походить із < *-od (R. Trautmann, AprS. 244, J. Endzelīns, ИОРЯС XXII 192, AprGr. 99 tt. та ін.) менш переконливий уже тому, що він відокремлює іменники основ на o від інших, форма середнього роду яких здавна вважається чистою основою (пор. K. Brugmann, Grdr. II₂ 144). На флексію -d/t не вказують ані дані балтійських і слов’янських мов, ані іменники середнього роду, колись запозичені з балтійських мов у фінські, див. J. Kazlauskas, Ist. gr. 123; V. Mažiulis, ib. 85. 24 На давність уживання предикативних неузгоджуваних форм середнього роду (наприклад: лит. šalta, salta, gražu, давньослов. sladko, гот. filu) наголошував O. Lagerkrantz, Präd. 12, 19 tt., висунувши думку, що спочатку в індоєвропейській кожен предикативний прикметник мав форму середнього роду однини, а розрізнення за родом і числом виникли пізніше. 29 архаїчність форм займенників і невідмінюваних дієприкметників, а також безсумнівні відповідники у вживанні в споріднених мовах дають змогу вважати модель (alus) gardu, як і її варіант (rugiai) sėjama / sėta, індоєвропейською²⁵. 2.2.3. Неважко помітити, що ця модель репрезентує не що інше, як номінативне речення з незмінюваною головною частиною (A. Valeckienė, DB 557). Отже, розглядаючи вживання форм середнього роду невідмінюваних дієприкметників, ми знову приходимо до номінативного речення, на якому ґрунтуються конструкції з дієприкметниками активного стану. Як уже зазначалося, у них дієприкметник активного стану найчастіше узгоджується з називним відмінком діяча (агента). Однак узгоджувані конструкції — не єдині й, очевидно, не найдавніші. Те, що головною частиною номінативного речення колись могли бути неузгоджувані дієприкметники активного стану, які не мали спеціальної флексії, випливає з уживання їхніх форм середнього роду як з іменниками та займенниками чоловічого, так і жіночого роду, наприклад: broliai | seserys sėja, sėję, sėdavę, sėsią. Таке вживання, збережене на більшій частині литовського мовного ареалу²⁶, не може бути новим, оскільки в парадигмах відмінювання як прикметників, так і дієприкметників протиставлення родів добре зберігається; пояснити його можна лише як синтаксичний архаїзм, припустивши, що «спочатку форма однини середнього роду могла співвідноситися з підметом будь-якого числа й будь-якого роду» (J. Endzelīns, ИОРЯС XXII 198)²⁷. Поряд із двоскладовими висловами типу seserys ėjo маємо й односкладові вислови з формами середнього роду, наприклад: (šiandien) sninga, (seniau) snigė, snigdavę, (rytoj) snigsią (пор.: sako par jum visą vasarą lyją Rk; kur tau neliję Ds; jau buvo praušę, kai sukilo Grž LKŽ I, 515; sniegutėlio pasnigę Lz LKT 395). Ці форми в безособовому значенні вживаються також у різних конструкціях зі сполучними словами, наприклад: nėra kas daro, kur eina тощо; див. також 1.9.3. Знаходимо їх і в реченнях, що виражають наявність певних предметів, наприклад: čia vabalų esą Mž; vilkų esą Rk; dabar da teip tebesa Rk; rugių nesą Slm, Vkš; labai mėlynių buvę Kp, а також із прикметниками середнього роду, наприклад: aje gi kaip gražu būdavę Ut, пор. Jų darbai bei buriškos budavonės tikt bjauru esą bei gėda žiūrėti DonR 55. Такі речення, з яких, очевидно, розвинулося esą як модальне слово (пор. esą, jūs turit išeit Šk), за своїм значенням рівнозначні реченням із формами середнього роду невідмінюваних дієприкметників, пор.: kumelei nieko nešama Ds; kitiems pasaulyje esama dar blogiau LKŽ III 740; kiek čia esama nelaimių VaižgRR II 115; šiąnakt vilkų būta Plš; seniau ten būta grybų Mlt. Синтаксична позиція форм середнього роду дієприкметників активного й пасивного стану тут цілком тотожна, і одні форми можуть вільно чергуватися з іншими. Отже, найпростіші й, очевидно, найдавніші за типом конструкції з формами середнього роду дієприкметників активного й пасивного стану за своєю структурою по суті збігаються. Основу обох становлять успадковані з часів індоєвропейської спільності номінативні речення, лише в конструкціях 25 Давність моделі (alus) gardu підтверджує також уживання в хетській мові прикметників середнього роду, наприклад aššu «добре, добре», mekki «багато», див. E. Benveniste, Hitt. 64. 26 Див. Z. Zinkevičius, Dial. 378–9, 381–2 і картотеку Атласу литовської мови. Особливо поширені форми середнього роду дієприкметників активного стану простого минулого часу, які в літературній мові, найімовірніше, не стали нормативними лише через вирівнювання парадигми та вплив писемної мови литовців Східної Пруссії, зокрема граматики F. Kuršaitis; див. V. Rimsą, Kalbotyra XXIV (1) 80. 27 Подібно нині вживається форма середнього роду дієприкметників активного стану майбутнього часу в говірках Лазунів, Гуделів, Кабелів та деяких інших периферійних говірках литовського мовного ареалу, наприклад: tį boba būvo až pečių pruklaupį, vilkas išgąsti, rasizōji guli Lz (E. Grinaveckienė, LKK III 200); viškia pabuvai: ir pavalgi*, ir alkanā Gdlš (LKT 369). Однак таке узагальнення форми середнього роду тут може бути й пізнішим, спричиненим застигненням дієприкметників (пор. подібні застиглі форми напівдієприкметників у Гуджюнах, LKT 368, у Зієтела, LKG II 378 та ін.). 30 У конструкціях із дієприкметниками пасивного стану краще збереглася й більше узагальнилася давніша модель їхньої структури (тобто з незмінюваними формами середнього роду). 2.2.4 Подальший розвиток конструкцій із формами середнього роду пов’язаний із включенням дієприкметників пасивного стану до системи verbum finitum і формуванням пасиву. У східнобалтійських мовах пасив не скрізь сформувався остаточно. У деяких литовських говірках (наприклад, південних аукштайтських і частині східних аукштайтських) він представлений лише безособовими конструкціями з дієприкметниками середнього роду. Однак у жмудських, західних і частині східних аукштайтських говірок широко поширені форми пасиву з дієприкметниками чоловічого й жіночого роду. Від початків писемності вони вживаються в багатьох пам’ятках XVI–XVII ст. Під час формування пасиву адномінальний генітив, здавна вживаний у посесивній конструкції, набув значення генітива діяча (genetivus auctoris)28. Уживання генітива з дієприкметниками суфікса *to, що набувають або вже набули пасивного значення (особливо з тими, які близькі до іменників), засвідчене також у давньоіндійській та давньоіранській29, грецькій30 і, можливо, давньоперській31 мовах, проте ніде воно не розвинулося так, як у литовській. Gen. auctoris узагальнився тут із дієприкметниками пасивного стану як перехідних, так і неперехідних дієслів, і поряд із namas tėvo statoma поширилися конструкції типу tėvo sėdima. У тих мовах, де агента дії, позначеної дієприкметником пасивного стану, почали виражати іншими відмінками та прийменниковими конструкціями (здебільшого також посесивного походження), вони подекуди теж поєдналися з формами середнього роду дієприкметників пасивного стану; пор. лат. dictum est a te, давньоверхньонім. iz ist gescriban fona dir (P. Trost, LKK III 221). Особливо поширилося таке вживання в російських говірках, де способи вираження діяча дуже різняться: поряд із переважною конструкцією Y + генітив, наприклад: мпу овцы у волка зарезано (В. А. Матвеенко, МИРД II 125), трапляється також орудний відмінок діяча (деньги тестям подарено там само, 128), от+генітив (от Петьки писано там само, 130) тощо. У таких випадках форми середнього роду дієприкметників утворюються також від неперехідних дієслів, наприклад у меня в хозяйство вхожено32. Хоча вираження діяча різниться, типологічна паралельність цих конструкцій литовським очевидна. Зіставивши їх, W. K. Matthews, SEER XXXIII 365 дійшов висновку, що в обох групах мов їхньою основою були безособові речення з формами середнього роду дієприкметників пасивного стану. 28 Про зв’язок gen. auctoris із посесивним генітивом див. K. Brugmann, Grdr. II₂ 601; B. Delbrück, VS. I 348; E. Fraenkel, Kas. 95 із літ.; Baltosl. 37 із літ.; H. Pedersen, KZ XL 152. Про gen. auctoris у латиській мові див. J. Endzelīns, LaGr. 561. На посесивне походження литовського gen. auctoris указують також присвійні форми займенників, що виконують його функцію: mano, tavo atnešta (ne manęs, tavęs), пор. E. Fraenkel, Kas. 96; V. Žulys, Baltistica V (2) 170. 29 K. Brugmann, там само; B. Delbrück, AiS. 153; VS I 348; E. Fraenkel, Baltosl. 37. 30 K. Brugmann, там само, 601; LB 321. 31 Див. H. Hübschmann, Cas. 270, B. Delbrück, VS. I 348; E. Benveniste, BSL XLVIII 52 і наст. з літ. У давньоперській мові конструкції типу manā kṛtam за своєю будовою цілком відповідають лит. māno kūrta (ген.-дат. + форма середнього роду дієслівного прикметника на *to), однак пасивний характер ужитих у них форм на *to останнім часом обговорюється: E. Benveniste, там само, 52–62, вважає її дієслівним іменником, а саму конструкцію — посесивною; протилежну думку висловлює G. Cordona, Lg XLVI 1–12. Розбіжність поглядів, очевидно, зумовлена недостатнім відмежуванням цієї конструкції від посесивних, тобто дуже раннім етапом розвитку пасиву; її вважає пасивно-посесивною D. I. Edelman, ВЯ 1974. 1 23–24, на відміну від M. M. Guchman, Эпр. 71–72, яка чітко розмежовує посесивну й пасивну конструкції. Про початки gen. auctoris в інших індоєвропейських мовах див. G. Cordona, там само, 2–3. 32 Н. Б. Кузьмина – Е. В. Немченко, Синт. 109; там само, 17–116, докладно про пасивні конструкції російських говірок із формами середнього роду, з літ. 31 (наприклад, mak būtum ne bŭtmo, пор. лит. taip nebūta, čia visai nelyta lmb), які згодом поширилися на різні відмінки. Цей висновок слід доповнити: як у литовській, так і в російській мові первинними слід вважати не лише безособові, а й двоскладні особові конструкції з незмінюваною формою дієприкметника, такого типу, як rugiai pjauta або bambka ubūto33. За типом своєї структури розглядувані тут конструкції нагадують ергативні, у яких агент активної дії виражається непрямим відмінком, а об’єкт — прямим (називним)34. Оскільки ергативну або подібну до ергативної будову речення багато дослідників реконструюють і для праіндоєвропейської епохи35, іноді висловлюється припущення, чи не є конструкції з безособовими формами невідмінюваних дієприкметників реліквами тієї давньої дономінативної будови речення36. Однак литовський родовий, як і російський орудний, у цих конструкціях зумовлений пасивною формою невідмінюваного дієприкметника й невіддільний від інших випадків уживання родового (відповідно, орудного) auctoris, а прийменникові сполуки з непрямими відмінками в російських говорах (наприклад, у него ушло), імовірно, мають ще новіше походження37. Пережитком глибокої давнини можна було б вважати лише номінативні конструкції, які свого часу стали підґрунтям для пасивної конструкції з непрямим відмінком38. Натомість зближення пасивних конструкцій литовської та російської мов з ергативними, очевидно, є таким самим наслідком пізнішого розвитку, як і перетворення конструкцій, за своєю природою номінативних, із дієслівними іменами із суфіксами to та to на ергативні в давньоперській39 та вірменській40 мовах. Також немає жодних даних, які дозволяли б припускати, що називний відмінок із безособовою формою невідмінюваного дієприкметника колись міг співвідноситися як називний діяча з дієсловом, тобто що конструкції типу rankos kelta могли означати «руки піднімають»41. Перетворення такого називного на родовий діяча було б цілком незрозумілим і незрозумілим для пояснення. 2.2.5. Відмінності у вираженні агента дії та варіювання непрямих відмінків свідчать про те, що в східнобалтійських і слов’янських мовах конструкції з безособовими формами невідмінюваних дієприкметників поширювалися незалежно. Проте паралельний розвиток цих конструкцій в обох групах мов відбувався в дуже подібному напрямі, хоча й під впливом різних морфологічних процесів. 33 Іноді їх доповнюють агентивним орудним уже в пам’ятках давньоруської мови, наприклад: медъ дано бысть богомъ (у тексті 1076 р., див. Ф. П. Филин, Происх. 495). 34 Через цю типологічну подібність W. K. Matthews конструкції jų laikoma arklys тощо просто називає литовським «ергативом» (там само, с. 352, 364); подібну думку щодо російської мови висловлює В. С. Храковский, ВЯ 1972, 5 35 і далі. 35 Plg. C. C. Uhlenbeck, IF XII 170–1; KZ XXXIX 600 tt.; H. Pedersen, Hitt. 83 tt., A. Vaillant, BSL XXXVII 93 tt., E. Laroche, BSL LVII 23 tt.; B. B. Иванов, Общ. 51 tt., A. Н. Савченко, Эрг. 74–90; Ср. гр. 364 tt.; V. Mažiulis, Balt. 79–80. 36 Plg. G. Janke, Pass.; M. M. Гухман, Эрг. 68 tt. 37 П. Я. Черных, Ист. гр. 281–2. Оскільки сполуки y + родов. поширилися в Карелії та північних говорах російської мови, W. Veenker, Substr. 137 і далі, припускає, що їх стимулювали фінські конструкції з адесивом. 38 Пор. M. M. Гухман, Эрг. 72, щодо литовської мови — A. Valeckienė, DB 556–7. Архаїчним вважається також уживання родового відмінка з дієслівними іменниками (nomina actionis) для вираження діяча, див. Э. Бенвенист, ОЛ 163–4; В. В. Шеворошкин, ВЯ 1957, 6 89; протилежна думка — C. Watkins, Remarks on the genetiv, – To honor R. Jacobson, II, The Hague, 1967. 39 Д. И. Эдельман, ВЯ 1974. 1 23–24; А. А. Пирейко, Эрг. 135–141; М. М. Гухман, ib. 71–2; žr. dar 31 išn. 40 A. Meillet, MSI, XI 375 tt., 385; Altarm. 74, 114; H. Pedersen, KZ XL 152 tt. 41 J. Kazlauskas, Ist. gr. 332–3, пор. критику цієї точки зору: A. Girdenis, V. Žulys, Baltistica VIII (2) 201. 32 2.2.5.1. У литовській мові тут важливу роль мало відіграти зникнення середнього роду іменників42. Після зникнення середнього роду іменників і більшості займенників уживання прикметників і дієприкметників середнього роду обмежилося переважно предикативною функцією (уживання іменникових форм середнього роду порівняно рідкісне й непродуктивне). П. Трост переконливо показав, що за таких обставин форми середнього роду прикметників і невідмінюваних дієприкметників, утративши морфологічно виражений зв’язок з іменниками (займенниками), мали перетворитися на безособові замінники verbum finitum — предикативи43. У реченні вони посіли центральне місце, а пов’язаний із ними називний відмінок іменників (займенників) опинився на периферії. Таким чином, двоскладні неузгоджені конструкції наблизилися до односкладних безособових. У сучасній литовській мові цей процес перегрупування синтаксичних зв’язків ще не завершився остаточно й не отримав морфологічного оформлення. Назва предмета або займенник, пов’язаний із невідмінюваним дієприкметником середнього роду й позначає об’єкт дії перехідного дієслова, має ту саму форму називного відмінка, що й в інших пасивних конструкціях, наприклад: уже й жито сіється Pnd; худоба годується зранку Ds; картоплю давно викопано Šl; дивися, та ж гроші вкрадено Šmn; чи зорано буряки Grž тощо (пор. жито сіється, худоба годується, картопля викопана тощо); агент дії тут може виражатися родовим відмінком діяча, наприклад: їх тримають коня LKŽ VII 36; тими, хто залишався вдома, пекли картоплю VaižgRR I 151; нас тут трьома сім’ями об’їжджено Vlk; нею сплачено рубль Ktk; ними тут було засіяно зернові Prn; ним ще куплено конячку Vs (LKT 381); я піду — там петлі мої поставлено Rš. Двоскладна природа конструкції виразно виявляється, коли об’єкт представлений займенником середнього роду в називному відмінку, наприклад: це ним з’їдено Švnč, моє все забуте, нічого не пам’ятаю Ssk, або його синонімічною формою чоловічого роду, наприклад усе моє придумане Glv, пор. це (усе-все) добре. Проте нині найчастіше вживаються конструкції з формами середнього роду невідмінюваних дієприкметників неперехідних дієслів і родовим відмінком діяча, наприклад: земля висушується й висихає Ds (LKŽ II 744); ким тут живеться? Pl; і ним їдеться на ринок Ktk; коровою ввійдено до клуні Vrn; ним уже давно встало Kt; мною всюди прожито Alk; ним заснуто / (ви)спано Jnš, Rk, Kš, Kn; тут собакою пробігнуто Prn, Vlkn, Šlčn, Rk; ним зайшли до хліва й повісилися Šd, там додому побігли Ob; птахом побувано на дереві Vb; дощем змочено Dj. Родовий відмінок діяча (у цьому разі — суб’єкта стану) вживається також при формах середнього роду невідмінюваних дієприкметників дієслова būti «бути», наприклад: скільки там ворон є! Plš; а там ким було? Dbg; дощу було Eiš; ним було й пішло Slm, Kp, а також в емфатичних застиглих конструкціях, як-от було чоловікові — пастух, та й годі! Lp (LKŽ I 995), іноді разом із другим родовим відмінком, що відповідає предикативному членові активної конструкції, наприклад: вітру вночі було багато Ob; повною була машина Rdm. Такі конструкції позначають певні стани й близькі до безособових. У них родовий відмінок особового займенника іноді має не стільки значення особи, скільки вказівки на місце; наприклад, вислови у нас уже обмолочено, засіяно, викопано тощо на значній території східноаукштайтських говірок означають приблизно те саме, що й у нас (або при нас) уже обмолочено, засіяно, викопано. ⁴² Plg. B. Delbrück, VS I 407 tt. ⁴³ У цьому відношенні погляд П. Троста відрізняється від погляду W. P. Matthewsa, який виводить усі конструкції з формами середнього роду невідмінюваних дієприкметників із безособових конструкцій. Мотивовано висвітлюючи розвиток двоскладних конструкцій з невідмінюваними дієприкметниками в напрямку до безособовості, П. Трост зовсім не розглядає за своєю природою односкладних безособових конструкцій, архаїчність яких, на нашу думку, безсумнівна. 3. Užs. Nr. 1026 33 Оскільки конструкції з дієприкметниками неперехідних дієслів є найпродуктивнішими, за їхнім зразком перебудовуються синтаксичні відношення й у конструкціях із формами середнього роду невідмінюваних дієприкметників перехідних дієслів. Називний відмінок, який раніше був однією з основних частин двоскладної пасивної конструкції, тепер стає залежним від безособової форми невідмінюваного дієприкметника, що утворює ядро речення, і вислів ним пишеться лист, колись рівнозначний вислову лист (є) ним пишеться, набуває такого самого значення, як (ним) пишеться листа, пор. ним очікується гостей (не гості!). Інакше кажучи, колишній підмет речення стає додатком, а двоскладна особова конструкція — односкладною безособовою⁴⁴. Тому називний відмінок у цих конструкціях іноді вже замінюється знахідним об’єкта, наприклад, із дупел мед збирається зернятами Lp⁴⁵, тоді як форма родового відмінка об’єкта вже цілком регулярна, наприклад: матері її чекано Kp, щук наловлено Vrn, ним було знайдено грошей Rd. Синтаксичні зв’язки перегруповано подібно до того, як і в конструкціях з інфінітивом, наприклад, колодязну воду корисно пити⁴⁶, де називний відмінок, спочатку пов’язаний із формою середнього роду предикативним відношенням, став залежним від інфінітива⁴⁷ і синонімічним знахідному, пор. колодязну воду корисно пити⁴⁸. Уживання називного відмінка об’єкта при інфінітивах і дієприслівниках у східних і південних аукштайтських говірках (наприклад: де тут кінь з’явився, для будівництва дому потрібно багато оздоблення JaBIrR I 560) сприяло збереженню відповідного значення називного відмінка також при формах середнього роду невідмінюваних дієприкметників. 2.2.5.2. У слов’янських мовах розвиток конструкцій із формами середнього роду прикметників і дієприкметників зазнав впливу іншого морфологічного процесу, а саме формування займенникових закінчень прикметників і дієприкметників. Набувши займенникових закінчень, атрибутивні прикметники й дієприкметники формально відокремилися від предикативних. Хоча середній рід іменників у слов’янських мовах зберігся, форми nom.-acc. sing. середнього роду предикативних прикметників із -o, -e (наприклад: давньосл. gorbko, drevlje, давньорус. зъло, добро, бѣрзо⁴⁹), що зберегли давнє іменне закінчення основи, були диференційовані від відмінюваних займенникових прикметників, які узгоджувалися з іменниками середнього роду. Оскільки форми nom.—acc. середнього роду здавна могли вживатися безособово, у значенні, близькому до прислівникового (K. Brugmann, Grdr II₂ 688 tt.), відірвавшись від інших прикметників, вони легко перетворилися на особливі прислівники стану — предикативи. За таких обставин давні двоскладні неузгоджені конструкції, наприклад давньорус. поручено же быть ему стража (П. Я. Черных, Ист. гр. 281) або давньочеськ. města bylo dobyto (J. Bauer, OSS II 334), з часом стали розумітися як односкладні безособові, а називний відмінок (стража, města) — як залежний від незмінюваного предикатива (поручено, dobyto). Наслідки були подібними до тих, що спостерігалися в литовській мові- Vardininko linksnį tiesioginiu papildiniu tokiose konstrukcijose laiko B. Larinas, LKK VI 100 tt.; J. Balkevičius, Sint. 189—190.44 Plg. E. Fraenkel, Baltosl. 39; N. Sližienė, LKG II 53.45 Dėl šių konstrukcijų sandaros ir vartojimo žr. J. Jablonskis, RR I 161—162, 325, 328, 454, 458, 461—462, 560—564; E. Fraenkel, Kas. 14—16; Б. А. Ларин, LKK V 100 tt.; J. Balkevičius, Sint. 85—86, 115; A. Senn, Hdb. I 467—8; A. Laigonaitė, LKG I 183; A. Piročkinas, Kalbotyra XXII (1) 61—69; J. Otkupščikovas, Dar kartą apie konstrukciją reikia vaikai guldyti, — Leksikos ir sintaksės klausimai, Šiauliai, 1974, 151 tt. su lit.46 J. Endzelīns, LjaGr. 553—554; V. Kiparsky, Baltistica V (2) 147; kitaip Б. А. Ларин, LKK VI 103 tt.47 Dėl konstrukcijų su vardininku ir galininku santykio žr. J. Otkupščikovas, ib.48 Apie jas žr. K. Brugmann, Grdr. II₂ 691; A. Meje, Общесл. 378; П. С. Кузнецов, Ист. морф. 140, В. И. Борковский — П. С. Кузнецов, Ист. гр. 321.49 34 далі: поширення одночленних конструкцій із формами безособового роду пасивних дієприкметників від неперехідних дієслів (наприклад: рос. діал. бежано со сковородкой50, давньочеськ. by na lov… jėno, prošeno mne51), їх уживання з непрямими відмінками діяча та прийменниками (рос. діал. у волков тут хожено, у них уехано52), заміна називного відмінка знахідним. Наприклад, у північно-західних говірках російської мови найпоширеніші конструкції типу изба поставлено нині вже можуть вважатися безособовими з називним відмінком об’єкта53, а поряд із ними значно ширше, ніж у литовській мові, вживаються відповідні конструкції зі знахідним відмінком: его убито, подошву оторвано54; в українській мові конструкції типу мене підбито, засвідчені з XIV ст., нині цілком регулярні55, подібно до польської мови, наприклад, wzięto go, podano herbatę тощо.56 Морфологізація залежного об’єкта при безособовій формі пасивного дієприкметника тут просунулася ще далі, ніж у литовській мові. Подібно перегруповано синтаксичні зв’язки й у конструкціях типу надо трава косить57, у яких називний відмінок також став залежним від інфінітива й функціонує як синонім знахідного відмінка58. Знахідний відмінок об’єкта при безособових формах дієслова вживається й в інших індоєвропейських мовах (осксько-умбрській, латинській, грецькій, кельтських)59. Отже, литовські конструкції з безособовими формами пасивних дієприкметників за своєю структурою та тенденціями розвитку загалом відповідають слов’янським і мають паралелі в інших індоєвропейських мовах. Помітніше вони відрізняються лише своїми модальними значеннями. 2.3. Безособові форми пасивних дієприкметників мають подібні модальні значення, як NN із активними дієприкметниками. Вони також позначають: 1) переказану, опосередковано сприйняту дію або слова й думки іншої особи, наприклад: кажуть, там давно вже не живуть Kp; Віліус Каралюс знає, що тут іще є одна кімната SimonVK II 373; коли подумаєш, скільки всього пережито Virškūpėnai LKT 290; кажуть, п’ятьох (вовків) з’їдено Al; кажуть, у них крали Dgl; кажуть, я помилився Kš; 2) сумнівну, приблизно відому дію, наприклад: на тому боці річки кажуть, є добрі пасовища Jnšk; тут, мабуть, і грибів збирають Kp; довелося їхати далеко, до міст, щоб привезти 50 Н. Б. Кузьмина — Е. В. Немченко, Синт. 18. 51 J. Bauer, TLP II 234; OSS II 334. 52 А. А. Потебня, Зап. III 344; П. Я. Черных, Ист. гр. 281—2; В. И. Борковский — П. С. Кузнецов, Ист. гр. 427; И. Б. Кузьмина — Е. В. Немченко, Синт. 17 tt. 53 И. Б. Кузьмина — Е. В. Немченко, Синт. 47 tt., 51, 56 tt. 54 В. А. Матвеенко, МИРД II 103 tt.; Slavia XXIX 352 tt.; И. Б. Кузьмина — Е. В. Немченко, Синт. 37 tt. su lit. 55 А. А. Потебня, Зап. III 342; В. А. Матвеенко, Slavia XXIX 352; Ф. П. Филин, Происх. 497. 56 A. M. Lewicki, Geneza struktur typu „Podano herbatę“ PJ 1966 5, 207; В. И. Собинникова, OSS II 359—363; щодо білоруської, польської та інших мов див. також E. Fraenkel, Baltosl. 39. 57 Щодо походження цих конструкцій від безособових речень див. А. А. Потебня, Зап. I—II 405 tt.; П. Я. Черных, Ист. гр. 288; В. И. Борковский, Гр. I 338—51; В. И. Борковский — П. С. Кузнецов, Ист. гр. 455—9; V. Kiparsky, ZfSPh XXVIII 333—42; XXXIII 263—266; Baltistica V (2) 141—8 із бібліографією. Називний відмінок в об’єктному значенні вважає архаїчним і пояснює його впливом доісторичного субстрату B. Larinas, LKK VI 104—6 (критику цього погляду див. G. Jacobsson, Zur Frage von Nominativ als Kasus des direkten Objekts in Slavischen, Lingua viget, Helsinki, 1964, 71—82; Ф. П. Филин, Происх. 488, V. Kiparsky, Baltistica V (2) 145). Ф. Філін, там само, с. 490 і далі, вважає, що ця конструкція в північних говірках російської мови може бути новою, місцевого походження й не пов’язаною з відповідними балтійськими конструкціями. 58 Žr. И. Б. Кузьмина — Е. В. Немченко, Синт. 46 su lit. 59 H. Hirt, IdgGr. VI 15—6 su lit. 3* 35 везти сіль Btg; мабуть, що сосни були товсті Sd; може, і моїх слідів натоптано Rdn; його (озеро) було велике, але воно заросте Zr; мабуть, собака вкусила неподалік ока Ob; 3) дію, пережиту несподівано в момент мовлення, що часто викликає здивування, наприклад: свати зайшли всередину, озираються — тут виявляється дві дівчини Ds; диви — вже й тут орють Kp; а дивиться — його ще живого здирають BM 18; заходжу, а вони вже пішли до лісу Nmn; карлик… кличе дівчину, вона не озивається, дивиться — кісточки складено Bėžionys (LKT 378); подивися, скільки вуликів наставлено — цілий садок повний Vnd (LKT 222); баба… вилізла, збирає врожай — у хаті води налито Rš (LKT 337); та кінь фиркнув, я й отямився — виявляється, я спав StIm (LKT 316); знаходить гречану кашу, відкриває, бачить — м’яса багато покладено Spitrėnai (LKT 324); 4) дію, про яку можна зробити висновок або здогадатися за результатами, наприклад: Тут корів пасли, адже видно, як витоптано Skp; дорогою лише колії від одного воза — видно, що я їхав Btg; жебрак посидів біля пенька, розпалив вогонь і пішов далі Pšl; тут заєць лежав, тут лисиця кусала — я все бачу — тут мій дім — дерева Vlk; бач, який він виявився диявол Onš; та й у нас тут, виявляється, були — вся доріжка засипана? Kč (LKT 380). Збігаючись з основними модальними значеннями NN, форми непрямих дієприкметників середнього роду відрізняються своєю продуктивністю. Найчастіше ці форми вживаються зі значенням дії, про яку здогадуються за результатами, або дії, несподівано пережитої в момент мовлення (3, 4); значення переказаної та сумнівної дії (1, 2) трапляються рідше, менш виразні й ніби вторинні. Отже, співвідношення продуктивності між обома взаємопов’язаними групами значень тут є протилежним до такого для активних дієприкметників. Межі між окремими значеннями нечіткі: нерідко одна й та сама конструкція виражає і дію, про яку здогадуються на підставі наявних результатів, і водночас дію, у якій сумніваються (наприклад, мабуть, там полягали й напилися Šrv), або переказану дію, про яку здогадуються за певними слідами (наприклад, роздивившись їхні сліди, каже, що тут пройшла людина Ktk) тощо. Значення минулої дії, про яку здогадуються за результатами, особливо звичне для форм середнього роду непрямих дієприкметників минулого часу й безпосередньо пов’язане з властивим цим дієприкметникам загалом результативним значенням: утворюючи складені часи пасиву, вони також означають «дію, що відбулася в минулому, наслідки якої актуальні тепер» (N. Slėžienė LKK XV 81). Крім того, форми середнього роду непрямих дієприкметників, ужиті без зв’язки, набагато частіше, ніж називний відмінок активних дієприкметників, не мають якогось виразного модального значення. Однак збіг основних модальних значень дає змогу вживати їх у тих самих контекстах, що й форми NN, і вважати синтаксичними синонімами останніх. 2.4.1. За поширеністю в сучасних литовських говорах форми середнього роду непрямих дієприкметників, уживані з названими модальними значеннями, разюче відрізняються від форм активних дієприкметників (див. рис. 2). У жемайтському говорі, який є найважливішим осередком NN, вони або зовсім не вживаються (у центральній частині), або трапляються рідко й спорадично (на північній та південній околицях). Найчастіше непрямі дієприкметники в значенні NN вживаються у східних, південних і західних аукштайтських говорах — саме в тих місцевостях, де NN не властива. Особливо примітна продуктивність форм середнього роду непрямих дієприкметників на крайньому півдні Литви (на південь від Лаздіяй, Алітуса, Варени), де активні дієприкметники теперішнього й майбутнього часу в значенні NN зовсім не вживаються. Лише в північній частині литовського мовного ареалу, а надто в північно-східному куті, форми активних і непрямих дієприкметників уживаються в значенні NN паралельно. У цьому ареалі можна помітити й певну диференціацію їхніх значень: у конструкціях із формами середнього роду непрямих дієприкметників частіше позначається дія, про яку здогадуються за певними слідами чи результатами, або несподівано пережита дія, тоді як активні дієприкметники, що вживаються в непрямому способі, позначають переказану або сумнівну дію. 36 Рис. 2. 1. Šo живуть, жили. 2. Šo було прожито. 2.4.2. Збіг основних модальних значень активних і непрямих дієприкметників за різних ареалів уживання є вагомим аргументом на користь зв’язку NN з іншими випадками предикативного вживання дієприкметників. Якби ми вважали, що непрямий спосіб безпосередньо розвинувся з конструкцій називного відмінка з дієприкметником (VD) або знахідного відмінка з дієприкметником (GD), було б зовсім незрозуміло, як однакові значення могли виникнути в різних ареалах у форм середнього роду непрямих дієприкметників, які зовсім не вживаються в конструкції VD, а в GD трапляються лише зрідка й спорадично (наприклад: повернувшись, я знайшов, що й Антанас приїжджав Jrk; знайшов — хліба принесено Vžns). Однакові значення не могли виникнути випадково, а вважати їх архаїчними не дають підстав дані інших, особливо найдавніше засвідчених, індоєвропейських мов60. Очевидно, вони виникли внаслідок змін характеру предикативного вживання як активних, так і пасивних дієприкметників у певний період. Передумови цього процесу створили загальніші зміни у взаємозв’язках і структурі номінального та вербального речень. Після того як давні номінальні речення були включені до вербального речення, багато предикативних дієприкметників залишилися осторонь. Одні з них закріпилися в ідіоматичних або напівідіоматичних висловах, інші набули модальних значень і таким чином отримали нове осмислення в зміненій синтаксичній системі. Формування модальних значень дієприкметників зумовив цілий комплекс внутрішніх і зовнішніх чинників. 3. ФОРМУВАННЯ МОДАЛЬНИХ ЗНАЧЕНЬ 3.1. В історії індоєвропейських мов досить часто виявляється тенденція вживати в модальних значеннях номінальні форми дієслова, що втрачають свою первісну функцію. Серед багатьох таких випадків передусім варто згадати включення дієприкметників, а згодом і супіна до парадигми оптатива балтійських мов. Перифрастичний оптатив слов’янських мов (наприклад, рос. дал бы) також утворений із дієслівних прикметників, що стали дієприкметниками з суфіксом -l, та допоміжного дієслова1. Ті самі дієприкметники на -l, утративши флексію, у болгарській мові перетворилися на переказовий спосіб і адміратив (див. 3.6.1 і далі). У грецькій і латинській мовах непряма мова виражалася інфінітивами (так званий infinitivus narrationis), тобто формами також номінальної природи2. Загалом, коли якась дієслівна форма починає зникати і її продуктивність знижується, її вживання в різних модальних значеннях зазвичай активізується3. За словами J. Kuryłowicz (Infl. cat. 136 і далі), навіть давній оптатив походить від вторинного, модального вживання індикатива після того, як первісну функцію індикатива перебрали інші форми. 3.2. Із тенденціями модального вживання номінальних форм дієслова пов’язаний той факт, що в багатьох мовах непрямо сприйнята дія виражається 60 Морфологізація модальних значень в індоєвропейських мовах не є дуже давньою: у хетській мові є лише індикатив та імператив, в інших мовах, які добре зберегли давній стан, наявний ще принаймні один давній спосіб, тож для доби індоєвропейської спільності зазвичай реконструюють систему щонайбільше з трьох способів; пор. A. Hahn, Subjunctive and Optative, New York, 1953, p. 56; J. Gonda, The character of Indo-European moods, Wiesbaden, p. 1956; J. Kuryłowicz, Infl. cat. 136; A. Erhart, SPFF A XX (1972) 23; P. Lehmann, PIES 105–6; інакше (4 способи) A. Сабченко, Ср. гр. 288 і далі. За таких обставин немає підстав вважати модальне значення дієприкметників литовської мови первісним (С. И. Груздева, ВЛУ XX 129–30). 1Пор. K. Brugmann, Grdr. II 3² 873–4; B. Delbrück, VS. II 409; В. И. Борковский – П. С. Кузнецов, Ист. гр. 288; J. Kuryłowicz, Infl. cat. 137. 2A. Meillet – J. Vendryes, Traité 672 і далі. 3Яскравим прикладом тут може бути модальне вживання аориста в сербсько-хорватській, а частково й болгарській мовах, засвідчене з XV ст. Див. М. Деянова, ССб 63 і далі. 38 перфектом. Перфект литовської мови утворюють активні й пасивні дієприкметники з дієсловом būti, і його зв’язок із NN очевидний (див. 1.8.2 далі). Нові форми перфекта, до складу яких входять дієприкметники та інші дієслівні іменні форми, у деяких слов’янських (болгарській, македонській⁴) і романських (французькій, італійській, іспанській) мовах⁵ також позначають дію, про яку дізналися з чужих слів і яку переказують. Про те, що таке вживання перфекта є досить давнім, свідчать дані староіндійської мови, де перфект (на відміну від аориста й імперфекта) вже у ведичний період означав дії, свідком яких мовець не був і про які дізнався непрямо, опосередковано⁶. Як відомо, індоєвропейський перфект (а також його пізніші перифрастичні різновиди в окремих мовних групах) означав стан, що виник унаслідок попередньої дії та існує в теперішньому. Спираючись на це, одні дослідники пов’язували його модальне вживання зі значенням попередньої дії⁷, інші — зі значенням стану⁸. Дослідження історії перфекта в грецькій і староіндійській мовах⁹, де його форми збереглися найкраще, а також так званих дієслів претерито-презентного типу в германських мовах¹⁰ показало, що значення стану є первинним, а поява значення минулої дії та включення перфекта до системи дієслівних часів — явище пізніше¹¹. Через таке значення, кореневий вокалізм o та інші обставини вже не раз висловлювалася думка, що перфект розвинувся з дієслівних іменників¹². Останнім часом J. Kurylowicz (Apoph. 41 далі, Infl. cat. 61 далі) і C. Watkins (IdgGr. III 1 105 далі) обґрунтували гіпотезу про номінальне походження перфекта методом морфонологічної реконструкції. Таким чином з’явилися нові аргументи на користь думки, що схильність уживати перфект у значенні NN принаймні опосередковано зумовлена його іменною природою. В інших мовних сім’ях переказані факти також, як правило, позначають формами номінального походження. Наприклад, форми «неочевидного минулого часу» в тюркських мовах із -gan, -myš, які спочатку мали перфектне значення, виводять із дієприкметників¹³. У середньовічній арабській мові для вираження непрямої мови verbum finitum замінювали іменними формами, що позначали назви дій¹⁴; подібно вживаються дієслівні іменні форми або похідні від них форми в деяких кавказьких мовах¹⁵. Та обставина, що литовська ⁴ Див. 3.6.1. ⁵ Meyer–Lübke, Grammatik der romanischen Sprachen, III, Leipzig, 1899, § 107; O. Grünenthal, KZ LXIII 135 su lit. ⁶ Žr. J. S. Speyer, VedS. 175; J. Lohmann, KZ LXIV 42; J. Bloch, MSL XIV 48; L. Renou, La valeur du parfait dans les hymnes védiques, Paris, 1925, p. 87. ⁷ L. Renou, там само, 88. J. Kurylowicz, BPTJ XXIX 29–30. J. Kurylowicz вважає формування модального вживання загальною тенденцією розвитку перфекта в індоєвропейських мовах, що виникла внаслідок перетворення вторинної функції перфекта («дія, попередня щодо моменту мовлення») на основну. ⁸ O. Grünenthal, KZ LXIII 135 далі. W. Fiedler пояснював модальне вживання перфекта тим, що він поєднує між собою дві часові площини (ACB VI 369). ⁹ J. Wackernagel, Studien zum griechischen Perfektum, Göttingen, 1904; P. Chantraine, Histoire du parfait grec, Paris, 1927; L. Renou, там само. ¹⁰ Э. Бенвенист, ОЛ. 144 tt. ¹¹ Plg. J. Wackernagel, Vorles. I 166 tt.; Э. Бенвенист, ОЛ. 217, J. Kurylowicz, BPTJ XXIX 28; А. Н. Савченко Ср. гр. 326. ¹² Пор. O. Grünenthal, KZ LXIII 133 далі; H. Hirt, IdgGr. IV 273 далі. На противагу цьому J. Lohmann, KZ LXIV 42 далі, 48, пов’язує модальне вживання перфекта лише з його семантикою, відмежовуючись від генези форм. ¹³ Н. З. Гаджиева, Очн. 179–180 su lit. ¹⁴ Б. М. Гранде, Введение в сравнительное изучение семитских языков, Москва, 1972, p. 397. ¹⁵ H. Vogt, IF LII 245 tt., J. Lohmann, ib. 43 tt.; dėl gruzinų vad. rezultatinių I veiksmažodžio formų, reiškiančių iš kitų lūpų ar iš rezultatų patirtus veiksmus, santykio su latvių k. net. nuosaka žr. У. Д. Салхучиашвили, Sintagmatika 146–149. 39 набула значення непрямого способу, ймовірно, не випадково, а внаслідок загальніших закономірностей семантичного розвитку, адже більшість дієприкметників у мові також позначають результативний стан. 3.3.1. Характерне для литовського NN значення переказаної, опосередковано сприйнятої дії в інших індоєвропейських мовах найчастіше виражається оптативом. Зародки такого вживання помічено вже в пам’ятках давньоіндійської мови, де оптатив, за словами J. Gondos, дає змогу описати дію обережніше, з певним застереженням, підкреслити суб’єктивний зміст повідомлення16. У грецькій мові оптатив також мав відтінок обережності й стриманості та міг означати дію, істинність якої мовець не гарантує. Для передавання непрямої мови оптатив в епосах Гомера тільки починає вживатися17, але згодом, приблизно від часів Геродота, стає цілком звичним18. Вираження опосередковано сприйнятої або нереальної дії кон’юнктивом, до якого увійшов давній оптатив, ще більше поширилося в латинській мові й частково передалося далі романським мовам19. Оптатив узагальнили в цьому значенні й германські мови20. Литовський непрямий спосіб пов’язував з оптативом J. Kazlauskas, Ist. gr. 402–3. Він вважав, що колись значення переказаної дії мали перифрастичні форми оптатива, реконструйовані Ch. S. Stang у NTS XVIII 348–56, які складалися з допоміжного дієслова та дієприкметника, наприклад: *bi negelbas, *bi nekėlęs (= с.-сл. ašte bi bylъ); після того, як оптативне значення перейшло на дієприкметник, bi або be зникли, і таким чином перифрастичний оптатив перетворився на NN. Реконструкція перифрастичного оптатива, безперечно, важлива для походження NN: з цього можна зробити висновок, що складені дієслівні форми з дієприкметниками вживалися в доісторичному минулому балтійських мов і мали модальне значення. Однак частка bi, що розвинулася з допоміжного дієслова, збереглася в багатьох історично засвідчених литовських формах оптатива, до складу яких входить супін; отже, до утвердження супіна в оптативі вона ще не зникла. Сам дієприкметник був витіснений супіном із перифрастичних форм оптатива, тож він також не міг залишитися єдиним виразником оптативного значення. Перифрастичні форми оптатива в слов’янських мовах, структурно відповідні литовським, значення NN не мають. За таких обставин виводити NN безпосередньо з перифрастичного оптатива не видається можливим. На нашу думку, перифрастичний оптатив міг лише опосередковано сприяти формуванню модального вживання інших дієприкметників, що виступають із допоміжними дієсловами або без них. 3.3.2. Зв’язки між оптативним і транслятивним (переказаної дії), а також дубітативним (сумніву) значеннями помітні й у самій історії литовської мови. У «Žemčiūgoje» S. Vaišnoro та інших творах перифрастичні форми умовного способу, утворені з būti умовного способу й активних дієприкметників теперішнього часу, іноді вживаються для пере- 16 J. Gonda, The character of the Indo-European moods, Wiesbaden, 1956, p. 61. Autorius duotuose pavyzdžiuose optatyvas maždaug atitinka lie. NN ir gali būti ja verčiamas, pvz., skr. gacchet kadācit, „ji ateisianti kada nors“. Žr. dar E. Fraenkel IF XLVI 44–5 su lit. 17 Зазвичай у непрямих питаннях (J. Gonda, там само, 124), де його можна перекласти литовською і NN, і умовним способом, пор. φ 368: ἐφρόντο τίς εἴη «вони запитали, хто він є» або «ким він був би». 18 B. Delbrück, VS. III 287; H. Hirt, IdgGr. VII 206; P. Chantraine, Le Grec et la structure des langues modernes, – Language, TCLG IX, 1959, p. 28; J. Gonda, ib. 125–6; Л. Ф. Лосев, Про закони складного речення в давньогрецькій мові, – Статті та дослідження з мовознавства і класичної філології, Москва, 1965, p. 42–43, 47. 19 A. Meillet–J. Vendryes, Traité 674–5; J. H. Schmalz–J. B. Hofmann, Synt. 568 su lit. 20 P. Diels, KZ XLI 194–8; H. Hirt, Urg. III 207. 40 переказуючи неймовірні або, на думку автора, спірні речі, тобто зовсім подібно до NN, наприклад: mokinį ir kaip būk Sacramentai butu malone duda 120₆₋₇; anis saka jįdant žodzczei Christaus… isch akiu ir dhumu butu addeti 160₆; apreiškimu isch dangaus laukie / per kurius Diewas iusamp / buk silingas butu essas ant ischganima 120₁₄; kaip nessa butu galeie buti / idant Dwassia… ne butu priminusi / kad tokia ijednones affiera butu tureiussi buti PM 9₁₇, 21. У підрядних частинах складнопідрядних речень ними виражаються також сумнівні речі, наприклад, regisi jog nūdemais Misschos affiera nepareitusi kunigistosp MT (PM) 7₇. Подібно форми умовного способу вживаються й у сучасній мові, пор. «запитав, ким він був би» (поряд із essą). З іншого боку, NN без зв’язки в текстах S. Vaišnoras подекуди вживається замість перифрастичних форм умовного способу, наприклад: Nessa kad tokios treczoses nübūtas / po schei gjwatai priwalu essa (= було б) / tikek tam S. Powilas butu te pacze / … neuschnmirches PM 33₁₈, 22; schitatai wiss teip… stipru ira / kaip buk Diewas patsai Baszniczioje pribudams dargs bei ischpildas (= чинив би й виконував) 109₁₆. Таке саме значення можуть мати й напівдієприслівники, які в S. Vaišnoro місцями взагалі вживаються замість безособових форм дієприкметників (пор. 1.5.2), наприклад: tatai tur nusidūti ne tū budu / kaip buk dinkscze reikalingas slusbas priwalu sant ant to tiketies 202₁₂. Форми NN та умовного способу паралельно вживаються в підрядних частинах складнопідрядних речень, залежних від тих самих дієслів і таких, що мають те саме функційне значення, наприклад: (папісти) netikumus statczei uschstoie taridami… jog ipaczia wiera ing Christu / buk nesanti dalis Pakutos. Buk pakuta darantiemus gan butu gailessia 148₁₃–₁₅. Tūbudu nessa / uredwi Christaus daugi ira nutraukema / kaip butu jo kenteimas netobulas ganpadarinas usch griekus essas… Ir buk kenteimas bei kraujes jo / nepakan̆kancziu uschmokejmu atpirkima mussu essas. Ir dali nekure mussu ganpadarimui buk palikes 264–264ₐ. Таке синонімічне вживання NN та умовного способу в деяких випадках, можливо, частково пояснюється тим, що ними перекладалися дієслова, найімовірніше, того самого способу (кон’юнктива). Однак точки дотику між обома способами очевидні, вони існують і в сучасній мові, тож вплив форм перифрастичного оптатива на поширення модального вживання активних дієприкметників цілком можливий. 3.4. Дуже значну роль у «закріпленні» значення переказаної або припущеної дії за називними формами активних дієприкметників відіграли VD (nominativus cum participio) та інші, ймовірно, ще давніші конструкції, у яких предикативні дієприкметники стояли після дієслів мовлення або психічного сприйняття: він казав (про себе), (що) ходив (див. 1.7.2). У них основне інформаційне навантаження зазвичай несуть дієприкметники, а дієслова, що формально становлять основу речення, вказують лише на джерело інформації або на певний її модальний аспект. Через таке значення дієслова мовлення в реченнях, що передають непряму мову, схильні перетворюватися на вставні слова, модальні слова або навіть певні частки (пор. російське мол из молвити). Отже, значення переказаної дії легко могло пов’язатися із самими предикативними дієприкметниками й перейти до речень, у яких вони здавна вживалися в позиції verbum finitum без дієслів мовлення чи психічного сприйняття, наприклад: він ходив 21 Panašiai 160₉, PM 24₂₃. 22 Очевидно, без впливу якоїсь мови оригіналу, пор. Denn wann eines solchen dritten Zustands nach diesem Leben vonnöthen (J. Vietor, див. W. Witte, Der Uebersetzer Simon Waischnoras d. Ae., Braunschweig, 1931, p. 104, 115; латинський текст зовсім інший). Подібно MT 202₁₁–₁₃. 41 вши. Успадкована з далекого минулого конструкція GD також могла стимулювати вживання дієприкметників для позначення переказаної дії. Вплив цих конструкцій добре пояснює той факт, що значення переказаної дії найхарактерніше для називного відмінка дієприкметників активного стану, тоді як форми середнього роду однини пасивних дієприкметників, не пов’язані з конструкціями VD і GD, мають це значення значно рідше (пор. 2.3). Усі розглянуті тут обставини сприяли формуванню модального вживання дієприкметників. Однак вони ще не дають змоги остаточно відповісти на запитання: чому саме у східнобалтійських мовах предикативні дієприкметники набули значення непрямого способу?23 У слов’янських мовах були дуже подібні умови: там дієприкметники також могли виконувати предикативну функцію, колись уживалися конструкції GD і VD, але NN не сформувався. Щоправда, вживання дієприкметників у слов’янських мовах загалом вужче, ніж у балтійських, а в германських мовах воно ще більше обмежене. Проте в грецькій та індоіранських мовах, де система дієприкметників багата й розвинена, а їхня предикативна функція також збереглася, дієприкметники не мають значення переказаної дії. Очевидно, формуванню NN у східнобалтійських мовах сприяли не лише розглянуті внутрішні, а й певні зовнішні умови. 3.5. Ще 1935 року П. Арумаа звернув увагу на подібність латиського непрямого, або переказового, способу та естонського modus obliquus (kaudne kõneviis, далі також називаного непрямим способом)24. В естонській мові незмінювані форми дієприкметників активного стану із -vat (наприклад: tulevat «той, хто повертається, повертатиметься», töötavat «той, хто працює, працюватиме») позначають дію, про яку мовець дізнався від іншої особи, і вживаються в непрямому мовленні для переказу почутого безпосередньо або з інших джерел, наприклад, meie töötavat halvasti «ми, мовляв, погано працюємо»25. Як і в литовській та латиській мовах, дієприкметник від дієслова lentu «бути» olevat тут може виконувати функцію відповідника допоміжного дієслова й разом із дієприкметниками на суфікс -nud утворювати перифрастичні форми минулого часу непрямого способу, наприклад, mina olevat kirjutanud «я (нібито) писав» (Э. Пялль, ib. 156), пор. латиське es esot rakstījis. Е. Метьюс зіставив такі естонські конструкції з модальним уживанням форм середнього роду однини пасивних дієприкметників у литовській мові (наприклад, mūsų tėvelių visos tos giesmės mokėta «усі ті пісні наших батьків було вивчено») і дійшов висновку, що останнє явище є автохтонним і не залежить від впливу інших мов (SEER XXXIII 370). В. Пізані порівнював естонський непрямий спосіб із формами дієприкметників активного стану відповідного значення у східнобалтійських мовах. З огляду на подібність значення та структури він пропонував вважати східнобалтійську NN запозиченням із прибалтійсько-фінських мов або давньою спільною ізоглосою, успадкованою від прамов сучасних фінської та естонської мов26. І. Марван, критично оцінюючи гіпотезу В. Пізані про запозичення NN із фінських мов, указав на відмінності між структурою естонської та східнобалтійської NN: дієприкметник із -vat, що утворює естонський modus obliquus, має форму партитива й відрізняється від дієприкметників із -van, уживаних у конструкціях, відповідних литовським GD і VD27. На думку І. Марвана, вплив фінських мов на східнобалтійський непрямий спосіб, 23 И. Марван, Baltistica V (1) 18. 24 У статті, надрукованій у «Eesti Keel» 1935 р., № 4–6, на яку посилається Й. Ломанн, KZ LXIV 46. 25 Э. Пялль, Учебник эстонского языка, Таллин, 1955, p. 155; А. Каск, ЯН СССР III 48. 26 V. Pisani, Zu einer Baltisch–Estfinnischen Partizipialkonstruktion, — Rakstu krājums J. Edzelīnam, Rīgā, 1959, p. 215 tt. 27 И. Марван, Kalbotyra IV 35–37; Baltistica V(1) 18. Не зважаючи на цю відмінність, А. Соважо, BSL L 208, виводив естонський modus obliquus із таких конструкцій GD, як näin isän tulevan «бачу, як батько приходить». 42 слід вважати вторинним, модифікувальним чинником, а внутрішні, системні умови — первинними. Цей погляд, який підтверджують й інші паралелі між балтійськими та фінськими мовами, має велике значення і допомагає краще зрозуміти формування східнобалтійської NN. 3.5.1. У прибалтійсько-фінських мовах переказана дія позначається формами різного морфологічного типу й походження. Крім дієприкметників із -vat, в естонській мові в значенні NN вживалися девербативи на -ma (A. Sauvageot, BSL L 208). NN тут утворюють також інфінітиви на -da, які в писемних пам’ятках до початку XX ст. були навіть поширеніші за дієприкметники на -vat, а лише протягом останніх десятиліть витісняються з літературної мови28. Ці інфінітиви також не пов’язані з конструкціями типу GD і VD; їхнє модальне вживання А. Соважо ib. 208–209 пояснює тим, що інфінітиву загалом властиве значення невизначеності, непевності. У лівській мові, що вирізняється багатьма архаїчними рисами й давніми контактами з балтійськими мовами29, форми NN знову інші: вони тут розвинулися з назви діяча (nomen agentis) на -iji і утворюють парадигми теперішньо-майбутнього та перифрастичного минулого часу, наприклад: ta lu’ggiji «він, мовляв, читає», ta vol’ lu’ggiji «він, мовляв, читав»30. Майже всі форманти NN прибалтійсько-фінських мов фонетично подібні до суфіксів балтійських дієприкметників, що позначають переказану дію, пор. естонське -vat і латиське -ot, естонське -ma і литовські форми теперішнього часу однини пасивного дієприкметника із -mas, -ma, лівське -iji і латиський дієприкметник минулого часу на -ujis (rakstījis), хоча за походженням вони, мабуть, не мають нічого спільного. Виявлено й інші випадки подібності морфологічних формантів різного походження у прибалтійсько-фінських і балтійських мовах, пор. ілативи з формантом -n, що своєрідно сформувалися в обох мовних сім’ях (A. Sabaliauskas, LKK VI 112 з літ.). В інших прибалтійсько-фінських (як і загалом фіно-угорських) мовах NN не вживається, і немає жодних підстав вважати, що колись вона там існувала, а згодом зникла. Навпаки, варіювання форм радше свідчить про те, що цей спосіб був морфологічно оформлений уже за часів існування окремих прибалтійсько-фінських мов. 3.5.2. Як у балтійських, так і в прибалтійсько-фінських мовах для вираження переказаної дії було використано віддієслівні іменні форми: дієприкметники, «напівдієприкметники», інфінітиви. Фінські мови загалом мають багату систему дієприкметників та інфінітивів31 і широко їх уживають, причому в багатьох аспектах це близьке до балтійських мов. Дієприкметники тут є основним засобом вираження другорядної дії в реченні; крім того, вони часто можуть мати окремого діяча й функціонувати як відповідники verbum finitum32. Багато фінських дієприкметникових конструкцій (наприклад, вислови типу GD і VD33) за первинною структурною моделлю відповідають балтійським. За прикладом східнобалтійських мов в естонській сформувалися навіть складені минулі часи з формами дієслова olema «бути» та дієприкметником на суфікс -nud34. З іншого боку, контакти з прибалтійсько-фінськими мовами, очевидно, допомогли східним балтам 28 A. Kask, Die indirekte Redeweise in der Estnischen Schriftsprache, – Congressus Tertius Internationalis Fenno—Ugristarum, Tallinn, 1970, Teesid I, p. 49. 29 П. А. Аристэ, ТИЯ IV 257 тт.; Ливы и ливский язык, „Eesti NSV TA Toimetised, ühiskonnateaduste s.“, 1, 1958, p. 42 тт. 30 П. А. Аристэ, ВЭИ 15; Э. Э. Вяари, ЯН СССР III 148. 31 Наприклад, у літературній фінській мові є 3 дієприкметники та 5 інфінітивів, у лівській мові — 4 дієприкметники та 2 інфінітиви, у карельській мові — 2 активні, 3 пасивні дієприкметники, а також ще 7 напівдієприкметників, утворених від різних відмінкових форм дієприкметників, див. G. Décsy, Einf. 205; Э. Э. Вяари, ЯН СССР III 148–9; Г. Н. Макаров, ib. 73. 32 Л. Хакулинен, Разв. II 248 тт. su lit.; К. Е. Майтинская, ЯН СССР II 23. 33 Пор. Л. Хакулинен, ib. 248 тт., 253. 34 П. А. Аристэ, ВЭИ 12–13; Э. Пялль, op. cit. 148–9; А. Х. Каск, ЯН СССР II 48; G. Décsy, Einf. 205; A. Sabaliauskas, LKK VI 112. 43 до наших днів зберегти різноманітне й архаїчне вживання дієприкметників, яке в інших індоєвропейських мовах із часом було значно редуковане й занепало. У слов’янському мовному ареалі предикативні дієприкметникові конструкції також найкраще зберегли північно-західні говірки російської мови, що утворюють адстратний шар у давній області фінських мов35. Про те, що предикативне вживання форм дієприкметників, інфінітивів тощо у фінських мовах є дуже архаїчним, свідчить сама структура їхнього verbum finitum: більшість особових форм дієслова тут іще зберегла форманти, спільні з іменними частинами мови36. 3.5.3. Отже, значення безпосередньо й опосередковано пережитої дії морфологічно диференціюються лише в досить невеликому й замкненому ареалі балтійських і прибалтійсько-фінських мов, який на півночі починається від естонського мовного ареалу й простягається на південь уздовж узбережжя Балтійського моря, охоплюючи сучасні латиські говірки та значну частину литовських говірок. Семантична категорія опосередковано пережитої дії тут реалізується морфологічними формами різного походження: дієприкметниками (литовська мова), невідмінюваними дієприкметниковими формами (латиська, естонська мови), інфінітивами (естонська мова), віддієслівними іменниками (лівонська мова). Однак значеннєві особливості цієї категорії та її зв’язок із мовною ситуацією на всій цій території дуже подібні37. Ця категорія не може бути надто архаїчною, оскільки її не знають ані найближчі сусіди східних балтів, ані найближчі сусіди естонців та лівонців. Найімовірніше, вона сформувалася тоді, коли спільність прибалтійсько-фінських мов уже розпалася, а східні балти ще становили відносно цілісну мовну спільноту, у якій нові явища могли безперешкодно поширюватися. Поширення семантичної категорії опосередковано пережитої дії у східнобалтійських мовах може бути пов’язане з їхнім просуванням на території, населені предками лівонців та естонців, у V—VI ст. н. е.38 Майже всьому її ареалу властиві тривалі мовні контакти та широкі зони субстрату й білінгвізму: це передусім субстрат лівонської та естонської мов у Північній Латвії, куршсько-латиський і литовський мовні ареали в західній частині, земгальський — у Південній Латвії та Північно-Східній Литві. Неважко помітити, що NN поширена саме в тій частині литовського мовного ареалу, де колись уживалися куршська й земгальська мови. Саме через латгальські, куршські та земгальські діалекти, зазнали впливу мови предків естонців39, категорія опосередковано пережитої дії могла поширитися на значній частині сучасного литовського мовного ареалу. (Безпосередній вплив прибалтійсько-фінських мов на литовські говірки видається неможливим). Інтенсивність уживання непрямого способу на території балтійських мов приблизно пропорційна ступеню тісноти балтійсько-прибалтійсько-фінських мовних контактів: вона найбільша на території Латвії- 35 У цьому випадку прибалтійсько-фінські мови могли мати на балтійські та слов’янські дієприкметники подібний «консервувальний» вплив, як і на конструкції nominativus cum infinitivo відповідно до «теорії холодильника» В. Кипарського, пор. V. Kiparsky, ZfslPh XXVIII 333—42; XXXIII 263—4; Baltistica V(2) 148. 36 B. Collinder, Comparative grammar of the Uralic languages, Stockholm, 1960, p. 243; G. Décsy, Einf. 160—1. Kadangi veiksmažodžio—vardažodžio kategorijos yra koreliatyvios, pastaruoju metu manoma, jog metodiškai netikslu kalbėti apie veiksmažodžių kilmę iš vardažodžių, tačiau finų-ugrų kalbų verbum finitum artimumas vardažodžių kamienams ir jų genetinis ryšys abejonių nekelia, žr. K. E. Майтинская, Оч.-УЯ 219, 300 tt., 330 tt. su lit. 37 У цьому аспекті семантичну категорію опосередковано пережитої дії можна зіставити з категорією необхідної до виконання дії, яка в латиській і лівонській мовах та в сааремааській говірці естонської мови реалізується різними формами дебітива, пор. J. Endzelins, LaGr. 885 tt., 971 tt.; П. А. Аристэ, ТЯИ IV 288; Э. Э. Вяари, ЯН СССР II 147—8. 38 Переселення балтів на північ у цей період засвідчують як археологічні, так і мовні факти (залишки естонської та лівонської мов у Північній Латвії, фінська топоніміка тощо), див. П. А. Аристэ, ВЭИ 16 tt.; M. Gimbutas, The Balts, London, 1963, p. 141; V. Mažiulis, Baltistica X (2) 124. 39 Щодо опосередкованого впливу прибалтійсько-фінських мов на литовську через куршську та земгальську мови пор. V. Mažiulis, Baltistica X (2) 124. 44 ...рії, менше — у північно-східному куті литовського мовного ареалу, на його північній окраїні та в Жемайтії, а далі на південь слабшає й згасає. У Південній Литві вживані форми невідмінюваних дієприкметників середнього роду значення переказаної дії мають значно рідше, ніж називний відмінок активних дієприкметників у північно-східних верхніх литовців та жемайтів. Отже, категорія опосередковано сприйнятої дії, імовірно, поширювалася на території балтійських мов із півночі на південь, поступово слабшаючи, і, можливо, навіть не досягла території прусської мови. 3.6. Формування категорії опосередковано сприйнятої дії в східнобалтійських мовах і прибалтійсько-фінських мовах, що належать до різних сімей, має виразну паралель на зовсім іншій окраїні індоєвропейського мовного ареалу, а саме в балканському мовному ареалі. Особливо цікаві в цьому аспекті дані болгарської мови. 3.6.1. Болгарські дієприкметники із суфіксом l, займаючи позицію дієслова, можуть утворювати так звані переказові форми, або переказовий спосіб40. Ним описують опосередковано сприйняті, переказані чи сумнівні події, достовірність яких мовець не гарантує. Форми першої та другої особи мають допоміжне дієслово съм і, оскільки утворені від основи перфекта, збігаються з перифрастичним перфектом індикатива (наприклад: писал съм «я написав», писал си «ти написав»), а в третій особі (яка й уживається найчастіше41) вживається дієприкметник без допоміжного дієслова, чим ця форма відрізняється від інших складних часів, наприклад: писал «(він) написав», писали «(вони) написали». Ця відмінність не абсолютна, оскільки іноді переказові форми можуть мати допоміжне дієслово третьої особи, а перфект — обходитися без нього42. Форми, утворені від основи імперфекта, вживаються лише зі значенням переказаної або сумнівної дії, наприклад: писал съм, писал си, писал «я, ти, він писав»43. До парадигми переказового способу, крім простих форм, входять також так звані емфатичні форми, утворені так само, як складені форми в литовській мові, тобто з дієприкметником допоміжного дієслова зі значенням «бути», наприклад, бил писал «(він) був написав»44. Вони позначають такі переказані дії, у достовірності яких мовець сумнівається, тобто мають виразніше модальне забарвлення і в цьому аспекті також відповідають складеним формам NN у литовській мові45. З інших слов’янських мов переказові форми з дієприкметниками на l має ще македонська мова46, граматична будова якої загалом збігається з болгарською мовою. Сербські— 40 Місце цих форм у граматичній системі болгарської мови є предметом дискусій. У граматиках їх зазвичай вважають одним із дієслівних способів — транслятивом, коментативом, прези-казного наклонение, див. А. Андрейчин, Н. Костов, К. Мирчев, Е. Николов, Ст. Стойков, Български език, София, 1955, p. 212—234; Ю. С. Маслов, Очерк 288 tt. Оскільки переказові форми співвідносяться також із умовним і наказовим способами, деякі дослідники пропонували виокремити в болгарській мові цілу систему вторинних (переказових) способів, див. Е. И. Демина, БГБЛЯ 359 tt., або вважати переказові форми окремими випадками модального вживання прямого способу (изъявительно наклонение), див. В. Станков, Врем. 155 tt., особливо 162—4 з літ., а останнім часом також Е. И. Демина, Ген. 13 tt. 41 За словами В. Косески, SFPS XIII 166, у сучасній мові форми третьої особи становлять близько 90% усіх прикладів. 42 Пор. М. Г. Рожновская, Синт. 218; Ю. С. Маслов, Очерк 250; V. Koseska, SFPS XIII 166; В. Станков, ib. 78; Е. Дьомина, БЕ XX 407 tt. 43 М. Г. Рожновская, Синт. 117. 44 Е. М. Демина, БГБЛЯ 353 tt.; В. Станков, Врем. 166. 45 Щодо подібних форм емфатичного значення в албанській мові див. W. Fiedler, ACB VI 369. 46 H. G. Lunt, Grammar of the Macedonian literary language, Skopje, 1952, 91 tt. Tačiau makedoniečių kalboje atpasakojamosios formos vartojamos su pagalbiniu veiksmažodžiu taip pat kaip perfekto, tad formaliai nuo pastarųjų nesiskiria. 45 У хорватській мові з цими дієприкметниками утворюється перфект, 3-тя особа якого без допоміжного дієслова може вживатися для вираження опосередковано сприйнятої дії та з іншими модальними значеннями47. Загалом дієприкметники, що походять від спільнослов’янських дієслівних прикметників із суфіксом l, утворювали парадигму непрямого (відповідно, переказового) способу лише на дуже обмеженій території окремих слов’янських мов і, очевидно, порівняно пізно48. 3.6.2. Ті самі форми дієприкметників на l, утворені від основ імперфекта й перфекта, які позначають переказану дію, у болгарській мові вживаються також для позначення несподівано сприйнятої, дивовижної дії. У таких випадках їх називають адміративом. Одні дослідники вважають болгарський адміратив різновидом переказового способу (транслятива, або коментатива)49, інші розглядають його як окрему групу форм50 або як певний випадок модального вживання часів індикатива51. Однак генетичний зв’язок між переказовим способом та адміративом визнають і ті, й інші52. Албанський адміратив, який утворюється з нових форм дієслівних імен (так званих коротких дієприкметників) і допоміжного дієслова зі значенням «мати», що стоїть у постпозиції53, також позначає не лише несподівано сприйняту чи дивовижну, а й переказану дію з певним емоційним відтінком54. Обидва значення тісно пов’язані (дивувати може як безпосередньо сприйнята, так і переказана дія) і, на думку деяких балканістів, розвинулися з емфатичного вживання перфекта55; лише в болгарській мові сильніше виражений компонент коментативного (переказового), а в албанській — адміративного (здивування) значення56. Неважко помітити, що за зв’язком між значеннями переказаної та дивовижної дії болгарський і албанський адміратив цілком відповідає литовському NN57. Болгарські переказово-адміративні форми, сполучаючись із часткою da, мають також оптативне значення, наприклад, da ne cu otшila tam! (особливо після nei- 47 И. Грицкат, О перфекту без помоћног глагола и сродним синтаксичким појавама у српскохрватском језику, Београд, 1954; J. Kuryłowicz PRTJ XXIX 30–1; М. Деянова, ИИБЕ XIX 847. 48 За К. Мирчевим, Ист. Гр. 123, у болгарській мові модальне вживання перфекта почало поширюватися з XIV ст. Е. Дьоміна Ген. 15 і БЕ XX 410 зазначають, що в болгарській писемності XVII ст. відображено ще ранній період формування переказових форм. 49 Ю. С. Маслов, К вопросу о системе форм пересказывательного наклонения, Сборник в чест на Александър Теодоров-Балан, София, 1956, р. 314 tt.; Озерк 250–1; W. Fiedler, ACB VI 369; WZL XV. 3 565. 50 Е. И. Демина, ВГБЛЯ 327–8 su lit. 51 В. Станков, Врем. 176 su lit. 52 На Міжнародному конгресі балканістів 1968 р. та симпозіумі з граматичної типології балканських мов 1973 р. на цьому наголошувала й Е. Дьоміна, яка з погляду сучасної мови вважає адміратив і переказові форми різними категоріями; див. Е. И. Демина, Ген. 14. 53 Dėl albanų kalbos admiratyvo žr. G. Weigand, Albanesische Grammatik, Leipzig, 1913, p. 122 tt.; W. Fiedler, ACB VI 367 tt.; WZL XV. 3 561 tt. su lit.; А. В. Десницкая, Албанский язык и его диалекты, Ленинград, 1968, р. 17tt. 54 W. Fiedler, WZL XV. 3 563–5. 55 Історично албанський адміратив відрізняється від перфекта лише позицією дієприкметника та допоміжного дієслова: у формах перфекта допоміжне дієслово стоїть перед дієприкметником і не зливається з ним, пор. А. В. Десницкая, ib. 17–18; W. Fiedler, WZL XV. 3 562. На поступовий перехід від значення перфекта до адміратива в албанській писемній традиції вказує Е. Çabej, ACB 386–7. 56 W. Fiedler, WZL XV. 3 565. 57 На подібність болгарського адміратива до литовських дієприкметників, що позначають дивовижну дію, указав A. Nepokupnas, запропонувавши виокремити категорію адміратива і в балтійських мовах; див. А. П. Непокупный, Ареальные аспекты балто-славянских отношений, Киев, Москва, 1964, р. 26–7. 46 гінного, див. V. Koseska, SFPS XIII 168–9), цим також збігаючись із предикативними дієприкметниками литовської мови (напр., Nekalbėjęs! та ін., див. 1.9.2). Крім того, ними виражається і минула дія, про яку дізнаються з результатів58 (пор. 4-те значення лит. NN). Отже, зв’язок адміратива з переказовими формами, перфектом і водночас із предикативним уживанням дієприкметників цілком безсумнівний. 3.6.3. Як східнобалтська непряма модальність семантично близька до modus obliquus прибалтійських фінських мов, так переказові форми болгарської, македонської та албанської мов близькі до «неочевидного претерита» турецької мови, що походить від дієприкметника із суфіксом -myš і позначає дії, про які дізналися непрямо, з чужих слів59. Вважають, що таке модальне значення цього часу виникло на основі давнішого значення перфекта60. Форми неочевидного претерита, похідні від дієприкметників із -myš та -gan, ареально поширилися й в інших тюркських мовах (форми з -gan засвідчені від XVI ст., з -myš — від початку писемності огузьких мов)61. Крім того, у туркменській мові вживаються також форми неочевидного претерита із -an62. Оскільки категорія неочевидності, тобто модальна категорія непрямо пізнаної дії, досить широко поширена в тюркських мовах і віддавна, цілком зрозуміло, що протягом тривалих періодів мовних контактів вона могла вплинути й на болгарську, македонську та албанську мови. Деякі дослідники вважали, що переказові форми болгарської та македонської мов виникли внаслідок впливу системи дієслова турецької мови за часів болгарсько-турецького білінгвізму (XIV–XIX ст.)63 або під впливом тюркського субстрату протоболгарської мови (після VII ст.)64. Після глибшого дослідження семантичної структури категорії непрямо пізнаної та дивовижної дії, а також особливостей її морфологічної реалізації, виявилися внутрішні передумови цієї категорії, закладені в самих балканських слов’янських та албанській мовах65. Однак безсумнівно, що ця категорія формувалася в складних умовах інтенсивних мовних контактів66. Дуже обмежений ареал цієї категорії на південному краї індоєвропейської мовної території та її порівняно недавнє виникнення свідчать про те, що головне вогнище її поширення мало бути в ареалі тюркських мов67. 58Таке значення E. Diomina називає конклюзивним, див. Е. И. Демина, Ген. 14; Е. Дво-мина, БЕ XX 411–2. 59Про нього див. O. Grünenthal, KZ LXIII 134; А. И. Кононов, Грамматика современного турецкого языка, Москва – Ленинград, 1956, p. 231 і далі; Н. З. Гаджиева, Осн. 182 і далі. Дієслівні форми турецької мови із -myš, як і болгарські із -l, уживаються також як participium conjunctum, див. O. Grünenthal, ib. 134; А. Н. Кононов, ib. 251. 60 O. Grünenthal, ib. 134. 61 Н. З. Гаджиева, Осн. 179 tt., 182–3. 62 Ib. 181–2. 63 Б. Цонев, История на български език, III, София, 1937, p. 106; К. Мирчев. Ист. гр. 48, 123, 187; Л. Андрейчин, ИИБЕ II 39 tt.; Э. Бенвенист, ОЛ. 223–4. 64Таку думку висловив K. Popov, див. Е. И. Демина, Ген. 14. 65Автохтонними вважав переказові форми болгарської мови вже S. Mladenov, Symb. Rozwadowski II 205 і далі; див. також V. Koseska, SFPS XIII 168 та літературу, наведену в дослідженні E. Diominos, ББЛЯ 314. 66За словами E. Diominos, пояснення їхнього походження слід шукати «в усій складній ситуації тривалих мовних контактів на Балканському півострові» ((Е. И. Демина, Ген. 17). 67Вплив тюркських мов на переказові форми болгарської мови (наприклад, випадіння допоміжного дієслова в 3-й особі) та на вживання адміратива в албанській мові зі значенням непрямо пізнаної дії визнають навіть ті дослідники, які наголошують на своєрідності цих дієслівних форм у балканських слов’янських та албанській мовах; пор. W. Fiedler, WZL 565, Е. И. Демина, Ген. 15–16; А. С. Мельничук, Розв. 86–8. 47 3.7. Отже, семантична категорія опосередковано сприйнятої дії на двох цілком протилежних окраїнах індоєвропейського мовного ареалу — у Прибалтиці та на Балканах — реалізується дуже подібними засобами. Непряма модальність східнобалтійських мов, переказові форми балканських слов’янських мов і албанський адміратив збігаються за багатьма особливостями значення та морфологічного вираження. Найважливіші збіги такі: 1. Семантичну структуру зазначених модальних категорій становлять значення опосередковано сприйнятої (транслятивне), сумнівної (дубітативне) або дивовижної дії (адміративне). Особливо варто відзначити нетривіальний зв’язок між досить різними адміративним і транслятивним значеннями та їх вираження тими самими формами. 2. Опосередковано сприйнята дія виражається дієприкметниками, що входять до системи складених (перифрастичних) часів. Хоча самі дієприкметникові форми мають різне походження, парадигми непрямих способів, утворені з ними, дуже подібні за своєю будовою (пор. складені часи непрямої модальності в литовській і латиській мовах та так звані емфатичні переказові форми болгарської мови й форми албанського адміратива). 3. Форми, що позначають опосередковано сприйняту дію, у всіх зазначених мовах генетично пов’язані з перифрастичним перфектом, а у східнобалтійських і балканських слов’янських мовах у певних випадках навіть омонімічні з ним. 4. Категорія опосередковано сприйнятої дії морфологізувалася порівняно пізно (очевидно, не раніше другої половини I тисячоліття н. е.). Ці збіги не можуть бути випадковими. Вони чітко свідчать про типологічну спільність семантики та вираження непрямої модальності й її функціональних еквівалентів. Зовнішні умови формування непрямої модальності також дуже подібні. На обох окраїнах індоєвропейського мовного ареалу протиставлення безпосередньо й опосередковано сприйнятої дії диференціюється в чітко окресленому ареалі, до якого, крім індоєвропейських мов, входять мови інших сімей (фінно-угорські та тюркські), що разом із сусідніми індоєвропейськими мовами утворюють зони інтенсивних взаємних контактів, білінгвізму або навіть «мовного союзу». Хоча передумови й зародки непрямої модальності трапляються і в інших індоєвропейських мовах, ніде більше вона не набула морфологічного оформлення. Натомість у мовах інших сімей, наприклад тюркських, непрямий спосіб або його еквіваленти вживаються ширше й здавна. За таких обставин роль мовних контактів у формуванні непрямої модальності є цілком очевидною. Зіставлення з іншими мовами, що мають відповідні модальні категорії, допомагає краще зрозуміти походження непрямої модальності в литовській мові. Структурну основу цього способу становило успадковане з індоєвропейської спільності вживання дієприкметників у предикативній функції, яке, своєю чергою, ґрунтувалося на номінальному типі речення. Її семантичні передумови пов’язані з властивими індоєвропейським мовам тенденціями до модального вживання дієприкметників (особливо без допоміжного дієслова) та утворених із ними перифрастичних форм дієслова (особливо перфекта й оптатива). Утвердженню значення переказаної дії сприяли напівпредикативні дієприкметникові конструкції: знахідний і називний відмінки з дієприкметником. Однак вирішальну роль у завершальному оформленні непрямого способу та формуванні морфологічної парадигми відіграли контакти з найближчими прибалтійсько-фінськими мовами (лівською та естонською). Скорочення назв праць 1. Монографії S. Agrell, Neutr. – Zur Geschichte des indogermanischen Neutrums, Lund, 1926. E. Benveniste, Hitt. – Hittite et indo-européen. Etudes comparatives, Paris, 1962. J. Balkevičius, Sint. – Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius, 1963. 48 A. Bezzenberger, BGLS. — Внески до історії литовської мови на основі литовських текстів XVI та XVII століть, Геттінген, 1877. K. Brugmann, Grdr. — Нарис порівняльної граматики індоєвропейських мов, Страсбург, 1897–1916. — ” — Synt. — Синтаксис простого речення в індоєвропейській мові, Берлін — Лейпциг, 1925. K. Būga, RR. — Вибрані твори, I–IV, упоряд. Z. Zinkevičius, ред. V. Mažiulis, Вільнюс, 1958–1962. G. Décsy, Einf. — Вступ до фінно-угорського мовознавства, Вісбаден, 1965. B. Delbrück, VS. — Порівняльний синтаксис індоєвропейських мов, I–III, Страсбург, 1893–1900. J. Endzelin, AprGr. — Altpreussische Grammatik, Riga, 1944. J. Endzelīns, DI. — Вибрані праці, Рига, 1971 і далі. — ” — LaGr. — Граматика латиської мови, Рига, 1951. E. Fraenkel, Baltosl. — Baltoslavica, внески до балто-слов’янської граматики та синтаксису, Геттінген, 1921. — ” — Kas. — Синтаксис литовських відмінків, Каунас, 1928. H. Hirt, IdgGr. — Indogermanische Grammatik, I–VII, Heidelberg, 1927–1937. — ” — Urg. — Посібник з прагерманської мови, Гайдельберг, 1931–1934. H. Hübschmann, Cas. — Zur Casuslehre, München, 1875. J. Jablonskis, RR. — Rinktiniai raštai, I–II, sud. J. Palionis, Vilnius, 1957. G. Janke, Pass. — Der Ausdruck des Passivs im Altrussischen, Berlin, 1960. J. Kabelka, La. — Latvių kalba, Vilnius, 1975. J. Kazlauskas, Ist. gr. — Історична граматика литовської мови (наголос, іменник, дієслово), Вільнюс, 1968. R. Kühner, GrGr. — Розгорнута граматика грецької мови, I–II, Ганновер, ²1870. J. Kurylowicz, Apoph. — L’ apophonie en indo-européen, Warszawa, Kraków, 1956. — ” — Infl. cat. — Категорії словозміни індоєвропейської мови, Гайдельберг, 1964. O. Lagerkrantz, Präd. — Indogermanisches Prädikativ, Uppsala, 1933. W. P. Lehmann, PIE. — Proto-Indo-European syntax, New York, 1974. V. Mažiulis, Balt. — Відносини балтійських та інших індоєвропейських мов (відмінювання), Вільнюс, 1970. A. Meillet, Altarm. — Altarmenisches Elementarbuch, Heidelberg, 1913. A. Meillet – J. Vendryes, Traité — Трактат з порівняльної граматики класичних мов, Париж, 1952. F. Miklosich, VGr. — Порівняльна граматика слов’янських мов, I–IV, Відень, 1868–1879. T. Milewski, Indo-hitt. — L’ indo-hittite et l’ indo-européen, Cracovie, 1936. J. Palionis, LLK — Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a., Vilnius, 1967. A. Paulauskienė, Veiksm. — Dabartinės lietuvių kalbos veiksmažodis, Vilnius, 1971. M. Rudzīte, Dial. — Latviešu dialektoloģija, Rīgā, 1964. J. H. Schmalz – J. B. Hofmann, Synt. — Синтаксис і стилістика, – Stolz–Schmalz, Латинська граматика, Мюнхен, 1928, 345–850. J. Schmidt, Pluralb. — Die Pluralbildungen der indogermanischen Neutra, Weimar, 1889. A. Senn, Hdb. — Handbuch der litauischen Sprache, I, Grammatik, Heidelberg, 1966. J. S. Speyer, VedS. — Vedische und Sanskrit-Syntax, Strassburg, 1896. Ch. S. Stang, Verb. — Das slavische und baltische Verbum, Oslo, 1942. — ” — VGr. — Порівняльна граматика балтійських мов, Осло–Берген–Тромсе, 1966. R. Trautmann, AprS. — Пам’ятки давньопрусської мови. Вступ, тексти, граматика, словник. Геттінген, 1910. 4. Užs. Nr. 1026 49 W. Veenker, Substr. — Питання фіно-угорського субстрату в російській мові, Блумінгтон, 1967. J. Wackernagel, Vorles. — Лекції із синтаксису з особливою увагою до грецької, латинської та німецької мов, I–II, Базель, 21926–1928. C. Watkins, IdgGr. — Індоєвропейська граматика, за ред. J. Kuryłowicz, III, Морфологія, частина перша, Історія індоєвропейського дієслівного словозміни, Гайдельберг, 1969. W. D. Whitney, SkrG. — Граматика санскриту, Лейпциг, 21889. Z. Zinkevičius, Dial. — Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966. Э. Бенвенист, ОЛ. — Общая лингвистика, М., 1974. В. И. Борковский, Гр. — Синтаксис давньоруських грамот (просте речення), Львів, 1949. В. И. Борковский—П. С. Кузнецов, Ист. гр. — Історична граматика російської мови, М., 1965. Р. И. Булаев, Ист. гр. — Історична граматика російської мови, М., 61959. Е. И. Демина, Ген. — До питання про генезу модальних категорій болгарського індикатива, — Симпозіум із граматичної типології сучасних балканських мов, попередні матеріали, М., 1973, 13–17. Н. З. Гаджиева, Осн. — Основні шляхи розвитку синтаксичної структури тюркських мов, М., 1973. Вяч. Вс. Иванов, Общ. — Загальноіндоєвропейська, праслов’янська й анатолійська мовні системи, М., 1965. П. С. Кузнецов, Ист. морф. — Очерки исторической морфологии русского языка, М., 1959. И. Б. Кузьмина — Е. В. Немченко, Синт. — Синтаксис причастных форм в русских говорах, М., 1971. Т. П. Ломтев, Очерки — Очерки по историческому синтаксису русского языка, М., 1956. Ю. С. Маслов, Очерк — Очерк болгарской грамматики, М., 1956. А. Мейе, Общ. — Общеславянский язык, М., 1951. О. Мельничук, Розв. — Розвиток структури слов'янського речення, Київ, 1966. К. Мирчев, Ист. гр. — Историческа граматика на българския език, София, 1953. С. П. Обнорский, Очерки — Очерки по истории русского литературного языка старшего периода, М.—Л., 1946. А. А. Потебня, Зап. — Із записок з російської граматики, I–II, М., 21958, III, М., 21968. М. Г. Рожновская, Синт. — Синтаксис прилагательного в болгарском литературном языке, М., 1970. А. Н. Савченко, Ср. гр. — Сравнительная грамматика индоевропейских языков, М., 1974. В. Станков, Врем. — Българските глаголни времена, София, 1969. Ф. П. Филин, Происх. — Происхождение русского, украинского и белорусского языков, Л., 1972. Л. Хакулинен, Разв. — Развитие и структура финского языка, I–II, М., 1953–1955. П. Я. Черных, Ист. гр. — Историческая грамматика русского языка, М., 1954. А. А. Шахматов, Синт. — Синтаксис русского языка, Л., 1925. 2. Загальні праці, періодика тощо ACB — Actes du Premier Congrès International des Études Balkaniques et Sud-Est-Européennes, Sofia, 1968. Baltistica — Baltistica, дослідження балтійських мов, Вільнюс, від 1965 р. 50 BPTJ — Бюлетень Польського мовознавчого товариства. BSL — Бюлетень Паризького лінгвістичного товариства, від 1869 р. DB — Donum Balticum to prof. Ch. S. Stang, ed. by V. Rūķe-Dra- vina, Stockholm, 1970. GK — Рідна мова, Каунас, 1933—1941. IF — Індогерманські дослідження, від 1892 р. Indogermanica — Indogermanica, Festschrift für W. Krause, Heidelberg, 1960. Мовознавство — Мовознавство, наукові праці вищих навчальних закладів Литовської РСР, Вільнюс, від 1958 р. KZ — Журнал порівняльного мовознавства в галузі індоєвропейських мов, заснований А. Куном, від 1852 р. LB — Biblia: Das ist: die gantze heilige Schrifft: Deutsch Auffs new zugericht D. Marth, Luth. Wittemberg. Gedruckt durch Hans Lufft. 1549. Lg — Мова, журнал Лінгвістичного товариства Америки, Балтимор, від 1925 р. LKG — Інститут литовської мови та літератури АН Литовської РСР, Граматика литовської мови, ред. К. Улвідас, I—II, Вільнюс, 1965—1971. LKK — Питання литовського мовознавства, Вільнюс, від 1957 р. LKT — Інститут литовської мови та літератури АН Литовської РСР, Литовські діалекти, хрестоматія, ред. Е. Грінавецькене і К. Моркунас, Вільнюс, 1970. LVLIR — Праці Інституту латиської мови та літератури АН Латвійської РСР, Рига. MAD — Праці Академії наук Литовської РСР, серія A. MLLVG — Інститут мови та літератури АН Латвійської РСР, Граматика сучасної латиської літературної мови, I—II, Рига, 1959—1962. MSL — Мемуари Паризького лінгвістичного товариства, від 1868 р. NTS — Норвезький журнал мовознавства, Осло, від 1928 р. OSS — Питання слов’янського синтаксису, I—III, Брно. PJ — Мовний порадник, Варшава. RKr — Збірник статей, виданий Комісією знань Ризького латиського товариства. SEER — Огляд слов’янознавства та східноєвропейських студій, Лондон. SFPS — Студії з польської та слов’янської філології, Варшава. Синтагматика — Синтагматика, парадигматика та взаємні відношення на рівні синтаксису, 6-й день А. Озола, матеріали, Рига, 1970. Slavia — Slavia, часопис слов’янської філології, Прага, 1922 р. і далі. SlPr — Празька славістика. SPFS — Збірник праць філософського факультету Брненського університету, мовознавча серія (A), Брно. TCLC — Праці Копенгагенського лінгвістичного гуртка, Копенгаген. TLP — Лінгвістичні праці з Праги, Прага. V — Biblia sacra Vvlgatae editionis… Romae… MD XCIII. W — Постилії… За Д. Якубом Вуєком… у Кракові… 1617 (шосте видання). WZL — Науковий часопис Університету Карла Маркса в Лейпцигу, серія суспільних наук і мовознавства. ZfslPh — Часопис слов’янської філології, Лейпциг, 1925 р. і далі. БЕ — Болгарська мова, орган Інституту болгарської мови при БАН, Софія. ВГБЛЯ — Вопросы грамматики болгарского литературного языка, М., 1959. ВЛУ — Вісник Ленінградського університету. Вступ — Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов, ред. О. С. Мельничук, Київ, 1966. 4* 51 ВЕІЕН — Питання етнічної історії естонського народу, Таллінн, 1956. ПМ — Питання мовознавства, М. ВІББМ — Вісті Інституту болгарської мови, Софія. ВІРМЛ — Вісті відділення російської мови та словесності Імператорської академії наук, Петроград, 1896 рр. МІРД — Матеріали та дослідження з російської діалектології. ОФ-УЯ — Основы финно-угорского языкознания, М., 1974. СЗб — Славістичний збірник з нагоди VI Міжнародного конгресу славістів у Празі, Софія, 1968. ПІМ — Праці Інституту мовознавства АН СРСР. ВЗ ЛДПІ — Вчені записки Ленінградського державного педагогічного інституту ім. А. І. Герцена. Ерг — Ергативна конструкція речення в мовах різних типів (дослідження та матеріали), Л., 1967. Мови народів СРСР, I–V, М., 1966 рр. В. АМБРАЗАС ПОШИРЕННЯ І ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ НЕПРЯМОГО СПОСОБУ (MODUS RELATIVUS) Резюме 1. Непрямий спосіб (далі — НС), або modus relativus, у східнобалтійських мовах утворюють активні дієприкметники на *-nt- і *-us- (форми називного відмінка в литовській мові, новіші незмінювані «напівдієприкметники» — у латиській), напр.: лит. tēvas einąs, лат. tēvs ejot «батько нібито йде». Парадигма НС симетрична щодо парадигми індикатива й протиставляється їй; крім простих, до неї входять складні (перифрастичні) форми з активними дієприкметниками допоміжного дієслова būti, які протиставляються відповідним перифрастичним формам індикатива, напр.: yra, buvo, būdavo, bus metęs: esąs, buvęs, būdavęs, būsiąs metęs. Основні відмітні особливості НС — позиція verbum finitum у реченні та відсутність відмінюваної форми допоміжного дієслова як зв’язки. Нейтралізація формального протиставлення НС та індикатива в сучасній литовській літературній мові спостерігається у трьох формах з активними дієприкметниками минулого часу (jis metęs, buvęs metamas, buvęs mestas), у яких можливий пропуск відмінюваної форми допоміжного дієслова. У латиській мові нейтралізація цього протиставлення ще більш обмежена. Модальну семантику НС утворюють значення переказаності (транслятивне), сумнівності (дубітативне), несподіванки-здивування (адміративне) та висновку за результатами (конклюзивне), причому переважають тісно взаємопов’язані значення переказаності й сумнівності. Поширення НС у діалектах литовської мови вельми нерівномірне: воно широко вживається лише в жемайтському наріччі, у прилеглій до нього з півдня частині західноаукштайтського наріччя та в північно-східному куті литовськомовної території (див. схему 1). Саме для цього ареалу характерна також продуктивність інших дієприкметникових конструкцій, зокрема nominativus cum participio, dativus absolutus і перифрастичних форм дієслівних часів. На початок литовської та латиської писемності НС уже становив цілком сформовану категорію із семантикою, відповідною сучасній мові. У давньолитовських текстах НС найширше засвідчений у творах С. Вайншораса (35 зворотів). Дані діалектів, фольклору та давньолитовських пам’яток указують на тісний зв’язок між НС і перифрастичними формами дієслова в минулому. Активні діє- 52 прикметники теперішнього часу (einąs, bėgas, žiūris) у давньолитовській мові, а частково й у сучасному жемайтському наріччі досі входять до парадигми перифрастичних форм дієслова, можуть уживатися в позиції verbum finitum без переказового чи дубітативного значення та поєднуватися з допоміжним дієсловом, причому афікс be- лише підкреслює тривалість (напр., ira beszindans BrB II Moz 34, 26). З іншого боку, НС нерозривно пов’язаний з іншими предикативними конструкціями активних дієприкметників без дієслова-зв’язки в позиції verbum finitum, які в синтаксичній системі литовської мови посідають ізольоване місце, ідіоматизуються й уже під час синхронного її вивчення виокремлюються як релікти архаїчного характеру. Їх уживають головним чином для вираження «позачасових» станів, тобто у звичайному значенні давніх номінальних речень, напр.: O ans jau nuo ryto atsigulęs į bedribss Rs, а також для емфатичного вираження заперечення (напр. Nebebuve, kad aš až jo eič! Ds), побажання й наказу в напівідіоматичних зворотах, замовляннях тощо, напр. atadara durytėles BsP II 327. З різними експресивними відтінками активні дієприкметники без зв’язки виступають також у позиції другого дієслова в постпозиційних конструкціях із відносними займенниками й прислівниками kas, kiek, kada, kur, iki, ligi тощо, напр.: vaikas turėjo duonos kiek noris, а в препозиції можуть поєднуватися зі сполучником дієслів in, напр. pabėgėjęs ir pastipo BrP IV 235. Давність цих конструкцій підтверджують точні відповідники у слов’янських, германських та інших споріднених мовах. Постпозитивні дієприкметники минулого часу вживаються також для емфази дії дієслова з відповідним коренем, напр., gerk gėręs, а також для вираження альтернативи (sakyк jam nesakęs) або небажаної дії (tylėk nebybėjęs). Генетичний зв’язок НС із згаданими реліктовими конструкціями вказує на те, що з історичного погляду НС є спеціалізованим випадком давнього предикативного вживання дієприкметників, який відрізняється від інших лише певними модальними значеннями. 2. Про розвиток НС на основі давньої предикативної функції дієприкметників свідчать також конструкції з пасивними дієприкметниками середнього роду, напр.: (brolio) gyvenama, sėjama; gyventa, sėta або (brolio) būta gyven­ta. За ареалом поширення в діалектах литовської мови ці конструкції різко відрізняються від НС: вони найпродуктивніші там, де НС не вживається, а в жемайтському наріччі їх майже зовсім не виявлено (див. схему 2). Однак за своїми модальними значеннями вони загалом відповідають НС, лише адміративне й конклюзивне значення у пасивних дієприкметників продуктивніше. Паралелізм модальних значень за різних ареалів поширення НС і пасивних зворотів свідчить про спільність їхнього розвитку та суперечить спробам безпосередньо вивести НС із конструкції nominativus cum participio, для якої форми пасивних дієприкметників середнього роду зовсім не властиві. Порівняльний аналіз зворотів із пасивними дієприкметниками середнього роду типу brolio gyvenama / gyventa приводить до висновку, що історично вони є варіантами конструкцій (rugiai) sėjama / sėta (пор. давньопрус. grīkai ast... etwīerpton, старослов. glasъ... uslyšano budetъ), побудованих за тією самою структурною схемою, що й звороти з прикметниками типу (darbas) miela (пор. давньорус. зрохо сладко). Форма середнього роду прикметників і дієприкметників тут є чистою основою на -o. Конструкції типу (rugiai) sėjama пояснюються як релікти номінальних речень із незмінюваною формою предикативного компонента, успадкованих зі спільноіндоєвропейської мовної спільноти. Сліди давньої інконгруенції зберегли також відповідні конструкції НС із формами активних дієприкметників середнього роду, які можуть поєднуватися з іменниками як чоловічого, так і жіночого роду (пор. broliai / seserys eina) і своїм корінням також сягають давнього номінального речення. Отже, висувається припущення про спільність первинної синтаксичної структури НС і зворотів із пасивними дієприкметниками. Поширення genetivus auctoris (який спочатку, очевидно, мав посесивне значення) або синонімічних йому відмінкових конструкцій суб’єкта при пасивних дієприкметниках не лише перехідних, а й неперехідних дієслів (напр.: brolio sėjama, gyvenama) вважається пізнішим перетворенням первинної конструкції (rugiai sėjama), що має типологічні паралелі у слов’янських (особливо північноросійських) та індоіранських мовах. У зв’язку з перетворенням прикметників і дієприкметників середнього 53 перетворення на адвербіалізовані предикативи, усередині пасивної конструкції відбувається переосмислення синтаксичних зв’язків, унаслідок чого номінатив у багатьох випадках усвідомлюється вже не як відмінок суб’єкта, а як відмінок прямого об’єкта дії, вираженої дієприкметником, пор. jo rašoma laiškas (вторинна «ергативізація» конструкції). 3. Розвиток модальних значень предикативних конструкцій із активними та пасивними дієприкметниками зумовлений цілим комплексом внутрішніх і зовнішніх чинників. Після включення більшості номінальних речень до синтаксичних парадигм вербальних речень як зворотів із нульовою зв’язкою частина давніх предикативних дієприкметників опинилася на периферії синтаксичної системи й згодом була переосмислена на підставі їхньої вторинної — модальної — функції. На тенденцію використовувати номінальні форми дієслова для вираження опосередковано сприйнятої дії (категорії засвідченості за Р. Якобсоном) вказує вживання як давніх, так і нових (перифрастичних) форм перфекта в давньоіндійській, слов’янських і романських мовах, а також типологічні паралелі в тюркських, семітських і деяких картвельських мовах. Модальному переосмисленню предикативних дієприкметників також могло сприяти використання дієприкметникових форм для утворення перифрастичного оптатива, тобто саме того способу, який у багатьох індоєвропейських мовах виражає непряму мову. Дані давньолитовських пам’яток свідчать про зв’язок оптативного й транслятивного значень; на це вказують і випадки синонімії КН та оптатива у працях С. Вайшнораса. Ще більший вплив на «закріплення» значення переказовості за предикативними активними дієприкметниками мала справити конструкція nominativus cum participio після дієслів розумового сприйняття й мовлення, напр., jis sakė(si) ėjęs; цим пояснюється помітне переважання транслятивного й дубітативного значень КН порівняно з відповідними пасивними зворотами. Зовнішніми умовами, що сприяли розвитку модальних значень предикативних дієприкметників, передусім слід вважати історичні зв’язки балтійських і прибалтійсько-фінських мов. Порівняння литовсько-латиських дієприкметникових конструкцій із відповідними за значенням зворотами естонської (kaudne kõneviis) та лівської мов указує на спільність семантичної категорії переказовості, яка в порівняно невеликому й замкненому ареалі, що охоплює частину східного узбережжя Балтійського моря, реалізується різними віддієслівними формами: дієприкметниками (лит.), дієприслівниками (лат., ест.), інфінітивами (ест.), віддієслівними іменниками (лів.), причому генетично тотожними є лише литовські й латиські форми. Поширення цієї семантичної категорії може бути пов’язане з просуванням балтійських племен на північ, до областей, населених предками лівів та естонців; це датують V–VI ст. н. е. У цей час прибалтійсько-фінська мовна єдність уже не існувала, тоді як східнобалтійські мови ще становили таку спільність, у якій нові явища могли вільно поширюватися. Інтенсивність уживання КН у східнобалтійських мовах приблизно відповідає тісноті їхніх зв’язків із прибалтійсько-фінськими мовами: найчастіше воно вживається в латиській мові, рідше — на півночі та північному сході Литви, а також у жемайтському діалекті, тобто в зонах контактів литовської мови із сільською та куршською мовами, які більшою мірою зазнали прибалтійсько-фінського впливу; у південній Литві КН трапляється вже зовсім рідко. Це дає змогу припустити, що категорія переказовості в балтійських мовах поширювалася з півночі на південь і, ймовірно, навіть не сягала території давньопрусської мови. Типологічна паралель східнобалтійському та прибалтійсько-фінському КН спостерігається на Балканах. Болгаро-македонські переказові форми й албанський адміратив, оформленню яких сприяв вплив турецької мови, відповідають литовсько-латиському КН як за своєю семантичною структурою, так і за морфологічними засобами вираження (віддієслівні імена, тісно пов’язані з перифрастичними формами перфекта). Морфологізація семантичної категорії переказовості лише в окраїнних смугах індоєвропейського ареалу на основі давньої предикативної функції дієслівних імен, характерної для багатьох індоєвропейських мов, указує на значну роль мовних контактів у цьому процесі й є яскравим прикладом поширення тотожних семантичних категорій у контактних областях генеалогічно неспоріднених мов. 54