Актуальные социолингвистические проблемы языковой жизни Литовской ССР

СОЦИАЛЬНЫЕ ЛИНГВИСТИЧЕСКИЕ ПРОБЛЕМЫ ЛИТУВИУ КАЛБОТЫРОС КЛАУСИМАИ. XIX (1979) Віда Юозовна МІХАЛЬЧЕНКО АКТУАЛЬНІ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ ПРОБЛЕМИ МОВНОГО ЖИТТЯ ЛИТОВСЬКОЇ РСР Останнє десятиліття розвитку радянського мовознавства характеризується відродженням інтересу до зв’язку мови й мислення, мови й психічної діяльності, до проблеми залежності мовного розвитку від соціальних явищ, вивчення яких у зв’язку з переважною увагою мовознавців до внутрішньої структури мови значною мірою припинилося. Для сучасної науки характерні два протилежні процеси — диференціація та інтеграція, які в галузі мовознавства виявляються у виникненні таких дисциплін, як психолінгвістика, етнолінгвістика, соціолінгвістика, що інтегрують лінгвістику з іншими науками й виявляють тенденцію до виокремлення в окремі галузі. Остання обставина зумовила прагнення вчених створити теоретичні основи соціальної лінгвістики, виробити власний, оригінальний підхід до вивчення мови, сформувати понятійний апарат, а також спеціальні методи дослідження (Дешерієв Ю. Д., 1977; Нікольський Л. Б., 1976; Швейцер А. Д., 1977). Перед радянською соціолінгвістикою, відродженою у 70-ті роки як реакція на крайнощі внутрішньої лінгвістики, для задоволення соціальних потреб, зумовлених розвитком мовного життя багатонаціонального радянського народу, стоїть завдання розгортання соціолінгвістичних досліджень з низки актуальних для сучасного мовного життя народів СРСР проблем. До них належать розвиток суспільних функцій мов на сучасному етапі й у минулому, характер впливу цього процесу на різні рівні мовної структури, закономірності функціонування російської мови як мови міжнаціонального спілкування на різних етапах розвитку радянської країни, процеси розвитку різних типів білінгвізму й найважливішого в соціальному плані — національно-російської двомовності, дослідження найраціональніших шляхів створення термінологічних систем у мовах народів СРСР тощо. Ці проблеми різні автори вивчають шляхом осмислення мовних процесів, характерних для окремих регіонів або мовних груп (Дарбєєва А. А., 1969; Хасанов Б., 1976 та ін.), або ж шляхом з’ясування закономірностей, спільних для всієї країни (Дешерієв Ю. Д., 1976). Такий підхід зумовлений необхідністю виявлення як загальних закономірностей мовного розвитку, так і окремих особливостей їх прояву в конкретних етнокультурних та етнолінгвістичних умовах. Мета цієї статті — визначити основні актуальні проблеми мовного життя в Литві, виявити можливі шляхи їх дослідження, а також інтерпретувати теоретичну й практичну значущість їх розв’язання. Здійснити це можна лише з урахуванням загальних тенденцій розвитку мовного життя в СРСР. Функціонування мов народів СРСР у радянський час, з одного боку, визначається загальними закономірностями розвитку радянського суспільства, а з іншого — конкретними етнолінгвістичними умовами, у яких ці закономірності реалізуються. 2* 19 Одним з основних чинників, що визначають тенденції мовного розвитку в нашій країні, є формування нової історичної спільноти — радянського народу, який створив єдину за духом і принциповим змістом соціалістичну культуру, що охоплює найцінніші риси й традиції культур народів нашої країни. Водночас зі створенням загальнорадянської культури зберігаються й розвиваються самобутні риси соціалістичних національних культур. Розвиток загальнорадянської культури й подальше розквітання національних соціалістичних культур супроводжуються єдиним співіснуванням двох тенденцій мовного розвитку народів нашої країни: реалізацією потенційних можливостей мов народів СРСР і водночас інтенсивним поширенням російської мови як мови міжнаціонального спілкування (Програма Комуністичної партії Радянського Союзу, 1976, с. 115—116). Слід врахувати, що основні риси мовного життя народів нашої країни можна правильно висвітлити лише після виявлення шляхів реалізації цих закономірностей у конкретних умовах тієї чи іншої республіки, того чи іншого регіону. Тому на сучасному етапі, на наш погляд, надзвичайно актуальними є соціолінгвістичні дослідження мовного життя Литовської РСР, що проводяться за двома напрямами: 1) вивчення питань функціонування й розвитку литовської мови; 2) дослідження основних тенденцій функціонування та поширення в республіці російської мови як мови міжнаціонального спілкування. Дослідження функціонування й розвитку литовської мови охоплює низку питань, цікавих у теоретичному та практичному аспектах: розвиток суспільних функцій литовської мови в різні історичні періоди та вплив цього процесу на різні її рівні; зв’язок суспільного й культурного поступу литовського народу з розвитком литовської мови; соціальна зумовленість мовних змін; соціолінгвістичне підґрунтя процесів унормування литовської мови; принципи створення науково-технічної та суспільно-політичної термінології; мовленнєва культура як одна зі складових загальнорадянської культури; характер і форми взаємодії литовської мови з російською та іншими мовами, що функціонують у республіці, тощо. Детальніше зупинимося на деяких із згаданих питань. Суспільні функції литовської мови в загальних рисах розглядалися в низці праць (Крупас Й., 1969; Дешерієв Ю. Д., 1976; Міхальченко В. Ю., 1975), однак ґрунтовного, всебічного дослідження соціальних функцій литовської мови досі не існує. Як відомо, до середини XVI ст. литовська мова функціонувала як безписемна народно-розмовна мова литовського народу, а також як мова усної народнопоетичної творчості (Lietuvių literatūros istorija, 1957). Лише окремі литовські слова вживалися в документах, написаних західноруською, німецькою та латинською мовами. У середині XVI ст. у зв’язку з появою писемності розширюються сфери застосування литовської мови. Подальший розвиток соціальних функцій литовської мови в різних сферах культурного життя литовського народу відбувався шляхом поступового витіснення інших мов (німецької, західноруської, польської). У своєму розвитку литовська мова пройшла надзвичайно складний шлях — від народно-розмовної мови, мови усної народнопоетичної творчості до мови литовської соціалістичної нації, що обслуговує всі сфери соціального й культурного життя народу. Розвиток суспільних функцій литовської мови не був виключно висхідним процесом: були періоди відносно швидкого поступу вперед і періоди певного за- 20 стоячи. І ті, й інші залежали від історичного розвитку литовського народу, від низки політичних, соціальних, етнічних і культурних чинників, різне поєднання яких у різні історичні періоди створювало більш або менш сприятливі умови для розширення сфер застосування литовської мови. Необхідно вивчити, як соціально-економічні умови, етнокультурні процеси впливали на соціальні функції литовської мови, на її застосування у сферах діловодства, книгодрукування, вищої та середньої освіти тощо. Для цього потрібно розкрити структуру й обсяг мовних функцій того чи іншого періоду, показати соціальну зумовленість цих функцій, визначити, як у тій чи іншій сфері культурного життя литовського народу співіснували дві або три мови, які соціальні чинники сприяли або, навпаки, перешкоджали розширенню функцій литовської мови. Дослідження процесів розвитку соціальних функцій литовської мови становить інтерес, оскільки дає змогу поглиблено й науково висвітлити шляхи формування національної самосвідомості литовського народу, у етнічних процесах якого мова посідала дуже значне місце, особливо починаючи з XIX ст. у зв’язку з консолідацією литовської нації. Ґрунтовне діахронічне соціолінгвістичне дослідження розвитку суспільних функцій литовської мови сприяло б висвітленню мовного життя Литви в минулому, виявленню ролі литовської та інших мов у соціальному й культурному житті населення. На тлі функціонального розвитку литовської мови можна було б рельєфніше висвітлити основні тенденції її унормування, шляхи розвитку її структури. Крім того, можливі певні уточнення загальнотеоретичних положень. Наприклад, заведено вважати, що функціональний розвиток мови значною мірою визначає, детермінує зміни її окремих рівнів (Дешериев Ю. Д., 1977, с. 233). Однак це правильне теоретичне положення не заперечує наявності в розмаїтому, суперечливому мовному житті минулого таких випадків, коли ця зумовленість виявлялася неоднозначно, своєрідно. Внутрішньоструктурний розвиток мови може відбуватися дуже інтенсивно за порівняно незначного розширення її соціальних функцій. Так, у XVII—XVIII ст. литовська мова дуже повільно розширювала свої суспільні функції, однак інтенсивно формувалися її фонетичні й морфологічні норми, лексика та синтаксична будова. Необхідно врахувати, що відносно широке її застосування в різних сферах культурного й суспільного життя литовського народу в буржуазний період не спричинило значних змін у її структурі, інтенсивного її унормування. Очевидно, у XVII—XVIII ст. велику роль відіграв суб’єктивний чинник — діяльність нормалізаторів мови, що активізувалася в період формування литовської нації. У буржуазний період литовська мова застосовувалася в усіх сферах соціального й культурного життя, але самі сфери були малорозвинені (книжок видавали мало, не все населення відповідного віку охоплювалося освітою тощо). Подібні явища, на наш погляд, свідчать про неоднорідність і розмаїття взаємовідносин функціонального та внутрішньоструктурного розвитку. У радянський період розвиток суспільних функцій литовської мови відбувався двома шляхами: з одного боку, литовську мову почали застосовувати в нових сферах людської діяльності (національне кіно, телебачення), з іншого — вона поповнила свої суспільні функції, застосовувалася в розширених традиційних сферах культурного життя литовського народу (освіта, книгодрукування, діловодство та ін.). Порівняно з буржуазним періодом у радянські роки розвиток суспільних функцій литовської мови 21 загалом відбувався не шляхом збільшення кількості сфер її застосування (з’явилися лише дві нові сфери культурного життя: національне кіно й телебачення), а завдяки розвитку самих сфер, збільшенню їхнього обсягу, ускладненню їхньої структури. Так, наприклад, у буржуазній Литві було 6 вишів, а в Радянській — 12; у 1964 р. у вишах республіки студентів було в 10 разів більше, ніж у 1939/40 навчальному році. Говорячи про різні періоди розвитку суспільних функцій литовської мови на нинішньому етапі вивчення процесів функціонування мов у Литві, обмежимося порівнянням цифр і умоглядними висновками, оскільки досі немає праць, у яких було б показано сукупність суспільних функцій литовської мови в різні історичні періоди, а також значні зміни, що відбулися в її функціонуванні в радянський період, і вплив цих змін на різні її рівні. Усиление тенденций сознательного воздействия общества на язык (Дешериев Ю. Д., 1977, с. 254) требует более пристального внимания языковедов к общим тенденциям функционирования и развития языков в стране и в республике, к проблеме соответствия темпов и тенденций нормирования языка на современном уровне развития советского общества. В частности, необходимо решить вопрос об учете социальных факторов в ходе сознательного влияния общества на литовский язык. Чтобы проиллюстрировать данное положение, остановимся на конкретных примерах. Як уже зазначалося, у радянський період з’явилися нові сфери функціонування литовської мови — національна кінематографія, телебачення; крім того, інтенсивно поширюються різні форми суспільної та культурної діяльності (наради, з’їзди, конференції, симпозіуми, зустрічі з письменниками та ін.), які також потребують застосування усної форми мови. Підвищився загальний культурний рівень народу, змінилися психологічні настанови щодо культури мовлення. Тому, оцінюючи соціальну значущість письмової та усної форм мови, необхідно зазначити, що соціальна роль усної форми мови зросла. У досовєтський період відповідно до соціальних чинників і рівня розвитку суспільних функцій мови в суспільному й культурному житті литовського народу велику роль відігравала письмова форма мови, що позначалося на шкільному навчанні, головна мета якого — вивчити орфографію, а також на мовознавстві, яке переважно було спрямоване на дослідження й унормування письмової форми мови. Натомість у радянський період усна форма набуває великого значення в суспільному й культурному житті народу, тому зусилля, яких докладають литовські мовознавці для унормування усного мовлення, слід оцінювати дуже позитивно (див. випуски „Kalbos kultūra“, „Mūsų kalba“). На наш погляд, необхідно й надалі розробляти питання культури усного мовлення. Литовські мовознавці у своїй діяльності з унормування мови враховують соціальні чинники, тобто соціальне підґрунтя змін мовної норми. Як приклад можна навести соціолінгвістичну інтерпретацію деяких змін орфографії та пунктуації литовської мови, подану в праці „Lietuvių kalbos rašyba ir skyryba“. У цьому виданні передбачено часткові зміни, які не стосуються основ правопису й пунктуації. Так, пропонується писати деякі іншомовні прізвища наближено до мови оригіналу (Там же, с. 131). Для такої зміни насамперед потрібні лінгвістичні передумови, тобто спільність основи абеток обох мов, оскільки за наявності в абетках літер із різним звуковим значенням виникли б значні труднощі. Зазначене правило може стосуватися 22 лише до власних імен тих народів, рідна мова яких має в основі свого алфавіту латиницю. Лінгвістичних передумов, на наш погляд, недостатньо для такої зміни в орфографії литовської мови — потрібні ще певні соціальні передумови: досить високий рівень загальної культури народу, що конкретно виявляється в загальній освіченості більшої частини населення та передбачає відповідний рівень знання іноземних мов1. Без цих соціальних передумов успіх такої зміни навряд чи можливий. Це правило враховує етнічні, культурні й соціальні чинники та може успішно увійти в практику литовської мови. Уже тепер таке написання трапляється в періодичній пресі (див. „Literatūra ir menas“). Пропонуючи запровадити цю зміну, литовські мовознавці врахували й такі важливі соціолінгвістичні параметри, як соціальна значущість усної форми мови, стилістична диференціація, і рекомендували два варіанти: у друці для широкої громадськості — фонетизований варіант + варіант оригіналу, наприклад, Dekartas (Descartes), а в наукових працях, інформаційній літературі, оголошеннях — навпаки, варіант оригіналу + фонетизоване слово, наприклад, Descartes (Dekartas). Рекомендуючи в наукових працях зазначати в дужках вимову, автори врахували необхідність збереження єдиної вимови іншомовних слів усіма носіями мови, а також створили умови для успішного подолання психологічного бар’єра, пов’язаного з прочитанням маловідомого або невідомого слова. Прагненням до максимального використання культурного потенціалу народу — носія мови — зумовлені й інші пропозиції щодо змін литовської орфографії та пунктуації, представлені в згаданій книзі. Урахування соціальних, етнічних, культурних чинників у процесах нормалізації дає змогу мовознавцям свідомо підходити до діяльності в галузі розвитку мови, розуміючи соціальну значущість і соціальні перспективи тих чи інших явищ, тих чи інших змін; воно сприяє сприйняттю мовних змін на широкому тлі суспільного розвитку радянського народу. В умовах НТР великого значення набувають питання, пов’язані з функціонуванням мов народів СРСР у сфері науки (Азимов П. А. и др., 1977). НТР впливає на зміну соціальних функцій діалектів і літературних мов, підвищує роль літературної мови, через засоби масової комунікації, що сприяють популяризації науково-технічної термінології, сприяє швидкому поширенню запозичених слів і термінів та перетворенню їх на елементи інтернаціональної лексики; процеси урбанізації та міграція населення позначаються на соціально-професійній диференціації мов. Соціальна зумовленість названих явищ, різноманітність форм їхнього прояву мають стати предметом поглибленого вивчення радянських соціолінгвістів. Одна з важливих проблем функціонального розвитку литовської мови, пов’язана з впливом НТР, — формування мови науки, зокрема розвиток науково-технічної термінології, що має давні традиції. Початок створення термінології дослідники відносять до дописемного періоду, точніше — до того часу, коли в Литві як мова писемності використовувалася західноруська мова (Keinys S., 1967). Довгі роки загальс- 1 У цьому випадку ми відмежовуємося від практики такого орфографічного передавання іншомовних власних імен, усталеної в литовській емігрантській пресі (США), оскільки, на наш погляд, така практика має цілком іншу соціальну природу: вона виступає одним із окремих моментів загального процесу мовної асиміляції та є результатом соціально активного литовсько-англійського білінгвізму. 23 твенно-політичні умови не сприяли створенню термінології литовської мови. Розвиток писемності та пов’язаної з нею термінології литовської мови починається в першій половині XVIII ст. і триває в XIX ст. Уже на найраніших етапах розвитку термінології переважає тенденція до максимального використання ресурсів народного мовлення. Водночас робляться спроби поповнювати литовську термінологію запозиченнями з інших мов — латинської, німецької, російської, польської та ін. Ці два принципи домінують у подальшому розвитку термінології литовської мови, причому переважає прагнення до максимального використання внутрішніх ресурсів мови. У радянський період подальшого розвитку набули обидві тенденції; крім того, політична й економічна спільність народів СРСР зумовила максимальну відповідність термінологічної лексики мов народів СРСР, що є окремим проявом загальної закономірності — взаємодії мов. В умовах радянського суспільства цей принцип — один із провідних, що визначають місце й роль інших принципів у створенні термінології (докладніше див. Михальченко В. Ю., 1977). У процесах взаємодії мов народів СРСР у галузі термінології важливе місце належить російській мові, яка з різною інтенсивністю та в різних формах впливає на розвиток термінології, зокрема й термінології литовської мови. Національна специфіка форм впливу російської мови на ту чи іншу мову зумовлена традиціями створення термінології, а також специфікою внутрішньої структури мови. Наприклад, національна специфіка термінології литовської мови виявляється в тому, що безпосередніх запозичень із російської мови дуже мало: narodnikas, bolševikas, artelė, agitpunktas. Литовська мова запозичує інтернаціональні терміни через російську; широко застосовується калькування термінів; російська мова стимулює й активізує деякі способи словотворення, тобто мобілізує внутрішні ресурси литовської мови для створення термінології. У радянський період окреслилася тенденція до посилення інтернаціоналізації термінологічної лексики. Вона виявляється і в литовській мові (Кейнис С., 1973). Потрібні зіставні дослідження процесів інтернаціоналізації термінологічних систем мов народів СРСР із різною структурою, оскільки лише вони можуть виявити загальні закономірності розвитку термінології, її національну специфіку, а також інтенсивність інтернаціоналізації термінології. Такі дослідження сприяли б розв’язанню теоретичної проблеми найраціональнішого співвідношення власної та запозиченої лексики на сучасному етапі. Як відомо, останнім часом вживаються науково-організаційні заходи для інтенсифікації термінологічної роботи, оскільки сучасний стан литовської термінології та темпи її розвитку не відповідають темпам і рівню НТР. Поряд із практичною роботою зі створення термінології різних галузей науки, на наш погляд, необхідно розробляти проблеми функціонування наявних термінологічних систем, питання культури мовлення у сфері професійної діяльності. Нерідко терміни, створені мовознавцями й зафіксовані в термінологічних словниках, у мовленні представників тієї чи іншої спеціальності вживаються неправильно, замінюються «побутовою» термінологією, напівтермінами. Особливо це характерно для виробничої сфери. Поряд із великою роботою, яку в соціолінгвістичному плані проводять видання „Kalbos kultūra“, „Mūsų kalba“, що вивчають функціонування мови в соціально-професійних групах, імовірно, доцільніші ширші соціолінг- 24 вістичні дослідження, що розкривають основні тенденції, особливості функціонування в мовленні фахівців тієї чи тієї термінологічної системи, співвідношення термінів, напівтермінів і загальновживаної лексики в їхньому мовленні. Такі дослідження сприяли б виявленню конкретних форм впливу НТР на функціонування й розвиток мови, виявленню основних тенденцій розвитку литовської мови у зв’язку з її функціонуванням у сфері науки та виробництва. Останнім часом радянська соціолінгвістика стала приділяти значну увагу проблемі взаємовідносин мов і культур, що становить інтерес у теоретичному аспекті та в плані вивчення конкретних процесів і тенденцій функціонування мов у різних сферах культури (див. „Развитие языков и культур“, 1976). На сучасному етапі вельми актуальним є дослідження функціонування литовської мови в різних сферах культури (наприклад, у сфері науки, вищої освіти, книгодрукування та ін.) у різні історичні періоди, оскільки „соціальні наслідки розвитку радянського суспільства найяскравіше виявляються при порівняльному аналізі трьох найважливіших періодів розвитку мов і культур народів СРСР: а) періоду розвитку досоціалістичних культур і функціонування мов націй, народностей та етнічних груп в умовах царизму; б) періоду формування, розвитку соціалістичних культур і виникнення нових соціально зумовлених закономірностей функціонування мов та розвитку суспільних функцій; в) періоду утворення загальнорадянської соціалістичної культури й формування нових тенденцій у функціонуванні мов у процесі розвитку нової історичної спільності — радянського народу“ (Дешериев Ю. Д., 1977, с. 82). Уже саме виникнення літературної мови є результатом культурного прогресу, пов’язаного з прагненням того чи того народу виявити себе в літературі, політиці, науці, суспільному житті та інших сферах людської діяльності. Подальший розвиток літературної форми мови також невіддільний від культури народу. У своєму історичному розвитку литовський народ був тісно пов’язаний із сусідніми слов’янськими народами — російським, білоруським, польським, українським, що справило певний вплив на формування культури литовського народу, а також на розвиток литовської літературної мови. Низка сфер суспільного й культурного життя литовського народу, наприклад, зв’язки з іншими країнами, діловодство, створення творів різних жанрів у різні історичні періоди обслуговувалися латинською, західноруською, польською та німецькою мовами. Формування литовської літературної мови, розширення її застосування в різних сферах культури литовського народу відбувалося шляхом витіснення інших мов в умовах зростання національної самосвідомості народу. Тому взаємозв’язок розвитку литовської національної культури та мовного життя литовського народу був дуже складним і суперечливим. В історії культури литовського народу спостерігаються явища, для оцінювання яких необхідно враховувати сукупність низки чинників — політичних, культурних, етнічних, оскільки оцінювання їх лише на підставі мовного чинника може призвести до спрощеного, прямолінійного тлумачення. Так, комплексного підходу, очевидно, потребує оцінювання творчості літературних діячів XIX ст., які писали польською (А. Мицкевич) або литовською й польською мовами (К. Богушас, А. Клементас, Д. Пошка, С. Валюнас, С. Станявичюс та ін.), а також важлива й складна проблема ролі польської, російської та інших мов у створенні національної літератури, в обслуговуванні галузей культури (про двомовних письменників див. „Lietuvių literatūros istorija“, I, 1957, с. 338–363). Дослідження конкретних 25 форм участі різних мов в обслуговуванні різних сфер культури литовського народу дає змогу спостерігати цікаві явища — взаємозв’язок національної мови й національної культури, адаптацію мови одного народу до вираження культури іншого народу. Наприклад, відомо, що західноруська мова майже 300 років функціонувала як офіційна письмова мова Великого князівства Литовського (XIV – XVI вв.). У зв’язку з цим постає проблема адекватності відображення цією мовою литовської культури. Західноруська мова формувалася відповідно до специфіки культури білоруського народу, залежно від потреб його національного, економічного й культурного розвитку. Якою ж мірою західноруська мова адекватно відобразила культуру литовського народу? Судячи з досліджень писемних пам’яток Великого князівства Литовського, ступінь адекватності відображення цією мовою культури литовського народу перебуває в прямій залежності від типологічної тотожності або близькості культурних явищ: явища литовської культури, що мали відповідні або близькі реалії в російській культурі, мова відображала адекватно, а для відображення специфічних, національних рис литовської культури західноруська мова потребувала додаткових мовних засобів — адаптації до вираження культури іншого народу. Однією з форм такої адаптації, на нашу думку, є наявність у писемних пам’ятках цього періоду, написаних західноруською мовою, чималої кількості запозичень із литовської мови (див. Jablonskis K., 1941, 1973). Відзначаючи роль латинської, російської, польської, німецької мов у становленні культури литовського народу в досовєтський період, слід урахувати, що сфера їх поширення та застосування в Литві була вузькою, пам’ятки, написані цими мовами, служили інтересам панівних класів, а для литовського народу, творця й носія національної культури, були незрозумілими й недоступними. Хоча ці мови й не були безпосередньо пов’язані з виникненням і розвитком писемності литовської мови, література латинською, російською, польською та німецькою мовами відіграла значну роль у суспільному й культурному житті Литви, у розвитку освіти й культури, зокрема вплинула на литовську писемність. Однією з характерних рис розвитку литовської мови, пов’язаного з утворенням литовської соціалістичної нації, є розвиток і збагачення її функціональних стилів (докладніше див. „Закономерности развития“, 1973). У радянський період триває стилістична диференціація литовської мови, що почалася в XVI в. з появою писемності. Найінтенсивніше розвиваються публіцистичний і науковий стилі, тоді як канцелярський дещо відстає. Тому актуальними є дослідження процесів розвитку окремих стилів литовської мови та встановлення відповідності рівня їхнього розвитку сучасним потребам народу. У республіці значну увагу приділяють культурі мовлення — одній зі складових частин загальнорадянської соціалістичної культури. У лінгвістичній літературі питання культури мовлення розглядаються переважно за соціально-професійними групами — аналізуються актуальні проблеми культури мовлення медиків, музикантів, математиків тощо, надаються рекомендації щодо підвищення рівня культури мовлення. Такі дослідження необхідно продовжити, однак для Литовської РСР актуальною є також розробка проблем культури мовлення, що виникають в окремих районах республіки у зв’язку зі своєрідністю етнічного складу їхнього населення. Так, у Литві існує кілька типів районів: з абсолютним переважанням корінної національності (литовців), із значним відсотком російського населення (Ігналінський, Швенчьонський, Йонавський, Тракайський, Зарасайський р-ни) 26 або польської (Вільнюський, Ейшишський, Тракайський р-ни). У цих районах у зв’язку з тісним контактуванням мов у повсякденному житті їхніх носіїв виникають специфічні проблеми культури мовлення рідною та другою мовами (докладніше див. Michalčenko V., 1974). Певною мірою деяке зниження рівня культури мовлення зумовлене шкільним викладанням, де, за нашими спостереженнями, поширена думка, ніби школярі добре засвоюють другу мову в повсякденному житті, і не завжди враховується той факт, що в районах зі змішаним населенням існує підвищена соціальна потреба в доброму знанні другої мови, а також можливість зниження культури мовлення через активне функціонування двох або кількох мов (про це див. Jačikevičius A., 1970). На сучасному етапі також надзвичайно актуальними є дослідження та соціолінгвістична інтерпретація мовного матеріалу, який відходить у минуле, оскільки постає проблема його своєчасної фіксації. З цього погляду особливо цікаві праці, присвячені дослідженню процесів функціонування та взаємодії діалектів різних мов на території Литви (див. праці Сивишкене М., Шулене О. та ін.). Теоретичного осмислення, марксистської інтерпретації потребують також функціонування литовської мови за кордоном, проблема розвитку культури литовської еміграції, а також роль литовської мови й литовської соціалістичної культури у створенні культури литовської еміграції, що формується шляхом трансформації елементів зарубіжних культур і використання цінностей та традицій рідного краю. Поряд із наявними дуже цікавими працями (див. Глямжене О.-А., 1973; Пажусис А., 1971), що розкривають вплив англійської мови на мовлення литовців-емігрантів, потрібні широкі дослідження функціонування литовської мови в різних соціальних умовах на тлі соціально активного литовсько-англійського та інших типів двомовності з іноземною мовою. Переходячи до висвітлення питань функціонування в республіці російської мови як мови міжнаціонального спілкування, насамперед зазначимо, що функціональне співіснування двох мов (національної та російської) дає змогу кожному народові нашої країни розвивати свою культуру, яку обслуговує національна мова, і водночас за допомогою мови міжнаціонального спілкування долучатися до загальнорадянської та світової культури. Таке раціональне поєднання загальних і приватних інтересів народів нашої країни та всього соціалістичного суспільства, що виражається у поєднанні сфер застосування національних мов і мови міжнаціонального спілкування, дістало назву національно-російської двомовності (див. „Развитие национально-русского двуязычия“, 1976). Поширення двомовності з мовою міжнаціонального спілкування — одна з провідних тенденцій розвитку мовного життя народів СРСР, зумовлена важливістю соціальної функції російської мови як мови єднання та інтеграції соціалістичних націй (Ханазаров К. Х., 1977). Однією з найважливіших соціолінгвістичних закономірностей функціонування мови міжнаціонального спілкування є добровільний, масовий та прискорений характер її поширення (Холмогоров А. И., 1976). Другий компонент національно-російської двомовності — російська мова, мова міжнаціонального спілкування, саме тому цей тип двомовності в нашій країні є найважливішим, найбільш соціально значущим. Як показує мовна практика, формування національно-російської двомовності в нашій країні пов’язане переважно зі шкільним навчанням, у процесі якого цілеспрямовано формуються знання другої мови, уміння та навички. Етнолінгвістичні умови помітно впливають на знання 27 російської мови лише в кількох великих містах і районах Литовської РСР. Велику роль відіграють засоби масової комунікації, що значно впливають на знання російської мови. І все ж школа залишається основним джерелом поширення національно-російської двомовності, оскільки одне з головних завдань школи — навчити учнів вільно володіти рідною та російською мовами, якими вони могли б користуватися в суспільно-політичній, науковій і культурній сферах життя. На сучасному етапі розвиненого соціалістичного суспільства у зв’язку з процесами формування нової історичної спільності — радянського народу — зростає роль російської мови як мови міжнаціонального спілкування та російської лінгводидактики, важливої для навчання російської мови не лише як рідної, а й як другої мови. Мета навчання російської мови в національній школі — розвиток координаційної двомовності, усунення явищ інтерференції рідної мови. Як показують спостереження за результатами шкільного навчання російської мови в Литовській РСР (докладніше див. Михальченко В. Ю., 1977), навіть в умовах соціально активної двомовності школярі на першому ступені навчання засвоюють лише 56% програмного обсягу лексики, на другому — приблизно 70% і на третьому — стільки ж. У районах, де національний склад населення однорідний і усна форма російської мови активно не функціонує, цей відсоток ще нижчий. Розв’язати проблему підвищення рівня шкільного викладання можна лише спільними скоординованими зусиллями педагогів, психологів і лінгвістів. Психологи мають розв’язати проблему доцільності та характеру зіставлення двох мов — рідної та другої, теоретично обґрунтувати й експериментально довести, у якому віці прийнятне зіставлення мовних фактів і правил (див. „Взаимодействие языков в процессе обучения“, 1971, с. 67–69). Основні лінгвістичні характеристики предмета, що вивчається, визначає наукова граматика російської мови; поряд із нею важливим компонентом наукової лінгвістичної основи навчання другої мови є контрастивна (зіставна) граматика двох компонентів двомовності. Якщо перша граматика розкриває сутність об’єкта, що вивчається, то друга вказує на особливості впливу рідної мови на мовлення білінгвів другою мовою і дає змогу врахувати специфіку рідної мови в процесі навчання. Лише така граматика допомагає методистові спиратися на рідну мову, орієнтуватися на можливість транспозиції, нейтралізувати явища інтерференції. Нині проведено зіставлення морфології литовської та російської мов (Мусгейкс К., 1972), що має велике наукове значення, оскільки глибокий, аргументований опис подібностей і відмінностей балтійських і російської мов завжди цікавив мовознавців різних профілів. Однак поряд із такими граматиками потрібні праці, орієнтовані на певну сферу конкретної діяльності, тобто праці прикладного характеру, наприклад контрастивні нариси двох мов для перекладачів, що містять зіставлення виражальних ресурсів різних рівнів мови, контрастивне зіставлення двох мов для шкільного навчання другої мови (російської або литовської). Контрастивні граматики, призначені для шкіл, на наш погляд, по можливості мають бути доповнені даними про частотність тієї чи іншої помилки в мовленні другою мовою, щоб було видно реалізацію та актуальність того чи іншого явища інтерференції. Якщо метою науки є передбачення, наукове прогнозування на основі пізнання сучасності й минулого, то контрастивна граматика — чудова можливість здійснення такого передбачення для лінгвістичної науки. Звичайно, на сучасному етапі розвитку мовознавства повна 28 Контрастивна граматика литовської та російської мов, орієнтована на шкільне навчання, навряд чи можлива, однак цілком реальними є нариси з основних тем граматики, що дають сукупність усіх подібностей і відмінностей литовської та російської мов, які, своєю чергою, допомогли б методистам виробити систему методів і прийомів викладання цієї теми з урахуванням специфіки рідної мови. Важливими є дослідження процесів взаємодії литовської та російської мов, литовської та польської, а також інших мов, поширених на території республіки. Слід зазначити, що в різні історичні періоди роль цих мов у суспільному й культурному житті була різною, тому різними є характер і форми їхнього впливу на литовську мову, а також вплив литовської мови на них. У процесах взаємодії мов необхідно враховувати вплив однієї мови на мовлення окремих індивідів — носіїв іншої мови, включення того чи іншого явища до норми іншої мови, запозичення окремих слів, приховані, важко вловимі процеси впливу на інтенсивність функціонування тієї чи іншої граматичної форми тощо. Лише за такого підходу можливі плідні дослідження, що показують усе розмаїття мовних контактів, їхні результати на різних рівнях мови, залежні від характеру контактування мов і ступеня впливу однієї мови на іншу. Хотілося б також звернути увагу на необхідність від самого початку розвитку соціолінгвістичних досліджень на матеріалі мовного життя Литовської РСР розробляти сувору, науково обґрунтовану соціолінгвістичну термінологію литовською мовою. Отже, актуальність соціолінгвістичної проблематики визначається тим, наскільки вона сприяє дослідженню основних закономірностей, провідних тенденцій мовного розвитку на сучасному етапі та правильному, марксистському оцінюванню процесів функціонування й розвитку мов у минулому, а також прогнозуванню мовного життя. Порушуючи ту чи іншу окрему проблему, необхідно пам’ятати про її місце у розв’язанні нагальних і найважливіших питань розвитку та функціонування мов на сучасному етапі. Литература Grinaveckienė E. Lietuvių literatūrinės kalbos ir tarmių sąveika. — Kn.: Lietuvių kalba tarybiniais metais. V., 1969. Jablonskis K. Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje. K., 1941, t. 1. Jablonskis K. Lietuvių kultūra ir jos veikėjai. V., 1973. Jackevičius A. Daugiakalbystės psichologija. V., 1970. Keinys S. Lietuvių terminologijos kūrimo apžvalga (iki 1940 m.). — Kalbotyra. V., 1967, t. 18. Kruopas J. Lietuvių literatūrinės kalbos vystymasis praeityje ir tarybiniais metais. — Kn.: Lietuvių kalba tarybiniais metais. V., 1969. Lietuvių kalbos rašyba ir skyryba. V., 1976. Lietuvių literatūros istorija. V., 1967, t. 1. Michalčenko V. Kelių kalbų vartojimas ir kalbos kultūra. — Kalbos kultūra. V., 1974, sąs. 27. Программа Коммунистической партии Советского Союза. — М., 1976. Азимов П. А., Дешериев Ю. Д., Никольский Л. Б. и др. Современное общественное развитие, научно-техническая революция и язык. — В кн.: Научно-техническая революция и функционирование языков мира. М., 1977. Взаимодействие языков в процессе обучения. — Вильнюс, 1971. Глямжене О.-А. Интерференция английского языка в лексике литовцев США. Автореф. канд. дис. — Киев, 1973. Дарбеева А. А. Развитие общественных функций монгольских языков в советскую эпоху. — М., 1969. 29 Дешериев Ю. Д. Закономерности развития литературных языков народов СССР в советскую эпоху. Развитие общественных функций литературных языков. — М., 1976. Дешериев Ю. Д. Социальная лингвистика. — М., 1977. Закономерности развития литературных языков народов СССР в советскую эпоху. Внутристрочное развитие старописменных языков. — М., 1973. Кейнис С. Интернациональные элементы в литовской терминологии. — В кн.: Вопросы разработки научно-технической терминологии. Рига, 1973. Михальченко В. Ю. Тенденции развития научно-технической терминологии в балтийских языках. — В кн.: Научно-техническая революция и функционирование языков мира. М., 1977. Михальченко В. Ю. Функционирование русского языка в Литовской ССР и его взаимодействие с литовским языком. — В кн.: Русский язык как средство межнационального общения. М., 1977. Мустьейкис К. Сопоставительная морфология русского и литовского языков. — Вильнюс, 1972. Никольский Л. Б. Синхронная социолингвистика. М., — 1976. Пажжус А. Фонетическая и морфологическая интеграция английских заимствований в литовском языке Северной Америки. Автореф. канд. дис. — Вильнюс, 1971. Развитие национально-русского двуязычия. — М., 1976. Развитие языков и культур народов СССР в их взаимосвязи и взаимодействии. — Уфа, 1976. Социолингвистические проблемы развивающихся стран. — М., 1975. Ханазаров К. Х. Решение национально-языковой проблемы в СССР. — М., 1977. Хасанов Б. Языки народов Казахстана и их взаимодействие. — Алма-Ата, 1976. Холмогоров А. И. Социолингвистические закономерности развития двуязычия. — В кн.: Развитие языков и культур народов СССР в их взаимосвязи и взаимодействии. Уфа, 1976. Швейцер А. Д. Современная социолингвистика. Теория, проблемы, методы. — М., 1977. Институт языкознания АН СССР LIETUVOS TSR KALBINIO GYVENIMO AKTUALIOS SOCIOLINGVISTINĖS PROBLEMOS Reziumė Straipsnyje apibūdinamos svarbiausios mūsų šalies kalbinės raidos tendencijos: TSRS tautų nacionalinių kalbų potencialių galimybių realizacija ir intensyvus plėtimas rusų kalbos, kaip nacijų bendravimo priemonės. Ryšium su tuo laikomos aktualiomis tokios Lietuvos TSR kalbinio gyvenimo sociolingvistinio tyrimo kryptys: pirma, lietuvių kalbos funkcionavimo ir raidos klausimų sprendimas ir, antra, rusų kalbos, kaip nacijų bendravimo priemonės, funkcionavimo ypatybių ir plitimo respublikoje pagrindinių tendencijų tyrimas. Smulkiau apsistojama ties atskirais lietuvių kalbos funkcionavimo seniau ir dabar klausimais. Čia svarstoma ir kelių kalbų vartojimas visuomenėje, kultūros ir ją aptarnaujančios kalbos adekvatumas. Pabrėžiama, jog šnekamosios lietuvių kalbos kultūrą reikia kelti ypač tuose respublikos rajonuose, kuriuose gyventojų nacionalinė sudėtis yra mišri. Svarbu tirti funkcinę-stilistinę lietuvių kalbos diferenciaciją, nustatyti terminologinės sistemos kitimo, pasipildymo ir funkcionavimo dėsningumus ryšium su moksline-technine revoliucija ir TSRS tautų bei kultūrų tarpusavio sąveika.