Daugpilio apylinkių lietuvių šnektos fonetika

IŠ LIETUVIŲ KALBOTYROS ISTORIJOS LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XX (1980) Е. ГРІНАВЕЦКЕНЄ ФОНЕТИКА ЛИТОВСЬКОЇ ГОВІРКИ ДАУҐПІЛСЬКОЇ ОКОЛИЦІ I. ВСТУП a) Під час діалектологічної експедиції 1977 р., організованої Інститутом мовознавства ім. Я. Коласа АН БРСР спільно з Інститутом мови та літератури АН Латвійської РСР та Інститутом литовської мови й літератури АН Литовської РСР, досліджували білоруські говірки Даугпілського (лат. Daugavpils), Краславського (лат. Krāslava), Лудзенського (лат. Ludza), Резекненського (лат. Rēzekne) районів Латвійської РСР. Нашим завданням було зібрати литуанізми, уживані в білоруській говірці південної частини Даугпілського району — на лівому березі Даугави (лат. Daugava). Найбільше ми працювали в околицях Скрудалієни (лат. Skrudaliena1) (за 18 км на південний схід від Даугпілса), особливо в Рагулішках (лат. Raguliški) та сусідніх селах. У білоруських мовців тих місць ми записали чимало слів литовського походження, назв місцевостей, прізвищ, уривків литовських висловів2. У передмісті Даугпілса (місцеві литовці вимовляють Daũgpilis, Daugpilỹs, Daũgavpilis, Daũguvpilis), у Гриві (лат. Grīva; нині частина Даугпілса на лівому березі Даугави), ми дізналися, що тут ще зовсім недавно жили кілька місцевих мешканців, які вміли говорити литовською3. У сусідніх Калкунах (лат. Kalkūne; старші частіше вимовляють Kálkune.4) 1 Tai, be abejo, lietuviškos kilmės vietovardis. Būga K. (Rinktiniai raštai. V., 1961, t. 3, p. 565) visai pamatuotai jį laiko kilusiu iš liet. Skrudėlynė (plg. liet. dial. skrudėlynė ‘skruzdėlynas’). 2 Із назв цих місць литовського походження насамперед слід згадати назви сіл із суфіксом -iški, наприклад, Бойцушки, Сӯрышки, По̄ришки, Ёнишки, Басерушки, Кирлишки, Руманишки, Лынто̄пишки, Микалишки, Дзирванишки та ін. На думку К. Бюґи (Būga K. Rinktiniai raštai, т. 3, с. 565–566) і Й. Сафаревича (Safarewicz J. Litewskie nazwy miejscowe na -iszki. – Onomastica, 1956, № 2, с. 15), там, де поширені топоніми із суфіксом -iški, були історичні місця проживання литовців. Тут також багато інших елементів топонімії та антропонімії литовського походження: наприклад, назви боліт і лісів — Шлапаки, Грьнишки, Кимсы тощо, деякі прізвища давніх місцевих мешканців — Сервуц, Мажейка, Каралён, Лынку́н та ін. У селі Рагулішки записано також уривки чотирьох литовських висловів, наприклад, šakė, pasakė. || vėrna šáka, tilvikis paplikis nimáka || pelupe. dėseru. ‘nulupo dešrą’ || visi šáka, visi krūta, be.larūst bū.lbes skūta || Значення цих висловів люди, які їх промовляли, вже не дуже вміли пояснити. Вони лише казали, що так говорили їхні діди й батьки, особливо коли хотіли, щоб діти не розуміли якихось таємніших речей. Тут живо вживаються також кальки деяких литовських фразеологізмів, наприклад, баю́та іх (пор. лит. balà jų); каб ты скісла (пор. лит. kad tu surūgtum) та ін. Також помічено, що мешканці цих місць, до яких зверталися латиською (їх опитувала латиська мовознавиця, кандидат філологічних наук Б. Рейдзане), у своїй латиській мові вживали чимало характерних для литовської мови слів, їхніх форм і кальок, наприклад, es no pieciem būnu (пор. лат. 1-ша ос. esmu, лит. būnu) mājās; bērni atiet (пор. лат. 1-ша ос. atnāk, лит. ateina) un palidz; vilciens atier (пор. лат. 1-ша ос. pienāk, лит. ateina) uz staciju ap četriem тощо. 3 Один місцевий 75-річний житель Гриви Яніс Ядзевич тепер уже переїхав жити до сусідньої Купчишківської волості (6 км на південь від Гриви). З нами він розмовляв досить добре литовською. Наводимо уривок його автобіографічної розповіді: «Я народився. У Гриві || мені сімдесят п’ять років || батько литовець і мати литовка || мати народилася в Звірблишках, батько — у Гриві || з Маскалатом із Калькунів, як сусідові, то все литовською» || Інші старі місцеві литовці Гриви вже повмирали. 4 У Būga K. Rinktiniai raštai, т. 3, с. 567, прим. 2, зазначено, що литовською назву слід було б вимовляти Kálkumone. 223 В околиці (за 7 км на південь від Гриви) чимало давніх місцевих мешканців удома розмовляють литовською і вважають себе литовцями5. Кілька давніх місцевих литовців живуть також в Медумі (лат. Medumi; старші частіше вимовляють Медінас, пор. також назву тамтешнього озера Медінас6, а також в околицях Смілтене (лат. Smiltene). Тому під час експедиції досліджували також говірку литовців Даугпілської околиці, яку ми відвідали і яких тут називають спільною назвою daugupieši. На основі цих досліджень і виникла ця стаття. b) За даними К. Бюґи та А. Биленштейна, литовці здавна мешкають в околицях Даугпілса на лівому березі Даугави7. Говірка литовців цих місць, можна сказати, досі не досліджувалася. Проте деякі відомості, зокрема про її фонетику, опублікував К. Бюґа. 1911 року він разом з Е. Вольтером дещо дослідив литовську говірку парафії Цискода Резекненського району (лат. Tiskādi) і опублікував результати цих досліджень. У них деякі дані про говірку Цискода він зіставляє з даними про литовські говірки Гриви, Калкунів та околиць Лаукеси8. Наше дослідження лише підтверджує й частково доповнює оприлюднені К. Бюґою мовні дані, розширює знання та подає нові факти про фонетику литовської говірки цих місць. c) Діалектні приклади цієї говірки, за незначними винятками9, у статті наведено звичайними літературними литовськими літерами. У говірці вживаються голосні трьох ступенів довготи — довгі, короткі та напівдовгі. 5 Тут литовською говорять Августас Масколюнас (83 роки), Юлія Масколюніене (81 рік), Повілас Кергалвис (81 рік; вимовляє також Kiergalvys, Kėragalvis, Kėrgelis, Kiergelis), Моніка Кергалвене (76 років), Антанас Каткявічюс (67 років), Каткявічене (близько 65 років), Бенедиктас Іглішка (близько 60 років), Аполіонія Іглішкене (близько 55 років), двоє їхніх дітей шкільного віку, Ґравеліс (близько 80 років), Ґравелене (близько 78 років), Лапкаускене (близько 80 років), Плечкенас (близько 75 років), Йоненас (вимовляє також Jānina) Ана (близько 80 років) та ін. Усі вони добре володіють також літературною латиською мовою та російською. Литовською ми опитали лише Кергалвиса, Кергалвене, Каткявічюса, Масколюніене, Іглішкене. Варто зазначити, що Калкуни належать до католицької парафії Лаукеси (лат. Laucēsa), у церкві якої, за словами людей, до 1977 року кожної третьої неділі співали литовською. На цвинтарі села Калкуни ми знайшли багато литовських написів на пам’ятниках, наприклад, Cia Ilsys Ona Lauriene Mire 1958 || Laurenas Antanas || Barėys Antanas || Cia ilsys Barcis Antaluk as ir Julitia || Barėyene Julja || Cia Ilsis Grawelania Jieva || Gravelis Ignatas || Rozalia Isadiene || 6 Būga K. (Rinktiniai raštai, т. 3, с. 567) вихідну форму Meddum відновлює як Mediną. Тут литовською говорять місцеві мешканці: Стасис Масенас (74 роки), Смілґініс, Мікеліс Ліскінис (69 років), Петравскене, Баймасовічене та ін. У сусідній околиці Смілтене (за 6 км на північний захід від Медума) ми опитали місцеву литовку Верданене (вимовляє Vierdaniene), Анеле (70 років), та її брата Пранаса Ліскіниса (57 років). Для порівняння опитали також двох дітей шкільного віку з Іглішки. 7 Див. Būga K. Rinktiniai raštai, т. 3, с. 563—568, а також с. 99—100; див. також Bielenstein A. Die Grenzen des lettischen Volksstammes und der lettischen Sprache in der Gegenwart und im 13. Jahrhundert. St. Petersburg, 1882, S. 5—10, 172, 390. Звісно, це слід було б перевірити за даними найновіших досліджень мовознавства, археології та етнографії. 8 Див. Būga K. Rinktiniai raštai, т. 3, с. 570—572; див. також там само, с. 88, 96, 97. Особливо важлива й актуальна для нас думка К. Бюґи, висловлена тут (с. 571): «Говірка литовців Цискода майже нічим не відрізняється від говірки околиць Гриви, Калкуне (Kalkuhen) та Лаукеси»; у ній наведено перші узагальнені дані також про досліджувану нами литовську говірку Даугпілської околиці. 9 Широкий ненаголошений голосний e, проміжний між e та a, позначається æ; слабколабіалізований ненаголошений o записується як ɔ; після твердого l голосний e, що відсунувся назад, позначається ę; голосний середнього ряду i, що виник з e після твердого l, позначається ь; м’якість приголосного позначається акутом, який ставиться високо праворуч від літери, що позначає цей приголосний; варіанти прикладів розділяються вертикальною рискою; у кінці діалектного речення ставляться дві паралельні риски; розділові знаки між прикладами — акут і крапка з акутом — як у літературній литовській мові. 224 Оскільки наголоси тут, здається, чітко розрізняються, довготу наголошеного голосного насамперед позначають літера, що його передає (наприклад, e, ė, ę, y, i, ū, ų), та знак відповідного наголосу (наприклад, ų́ža.las ‘ąžuolas’, bū́va. ‘buvo’, skiẽda ‘skiedra’); лише напівдовготу першого компонента наголошеного гостроакцентованого дифтонга i, u+l, m, n, r (як і напівдовготу кожного довгого ненаголошеного голосного) позначає крапка, яку ставлять унизу праворуч від літери, що його передає (наприклад, kí.lpa, bū.rtai, gi.vì.nte.). Довготу ненаголошеного голосного, за винятком ē, y, ī, ū, ų (їх так і пишуть), позначає рисочка над літерою, що його передає (наприклад, kny-gėlė ‘knygelė’). Значення неясних діалектних прикладів пояснюють у лапках (наприклад, už-aukl.a.t ‘užauginti’). II. ПРИГОЛОСНІ 1. Вимова давніх сполук *dj, *tj Литовська говірка околиць Даугавпілса належить до східних дзуків. На цю її особливість першим звернув увагу й указав К. Буґа10. Хоча з мовного погляду говірка приблизно однорідна, тут трапляються певні відмінності та коливання у вимові. Найвиразніше вони помітні лише в мовленні найстарших носіїв говірки та молоді11. Отже, і дзукання тут не цілком послідовне. Послідовніше й виразніше воно в мовленні старшого покоління та в давніших, звичніших для говірки словах, наприклад, kniūpsčia, meldžias, glūdžia.s ‘рівні, прямі’, pū.nciu., pū.ncia.te. || У мовленні молоді, особливо в новіших словах, його найчастіше взагалі немає, наприклад, dviračia., trupučiūku., va.ke.čiais, pamečiau || І в мовленні старшого покоління трапляється, що ту саму форму той самий мовець може вимовляти паралельно і з дзуканням, і без нього, наприклад, čia.nai / čia.nai; plačiai, kiečiai / medžiai; jaunučiam / mažūčiam, mažūčiai; stačiau, arčiau / skaičiau; atáverčia, šaláldžia / paláldžia, pripučia || Загалом дещо закономірніше дзукання ми зафіксували перед переднім a, особливо у формах 1-ї особи однини умовного способу, наприклад, matýcia, na.rėcia, negalėcia; išvercia, nupláudžia ‘обмиває’; trečia; duńcia ‘зуба’, žódzia.; šalaldžia.s, gárdzia.s; dzia.vėna ‘сушив’; dzia.vi.ntas, але лише grińčia ‘хата’, grińčia.s || Значно рідше *tj, *dj переходять у > c, dz перед передніми ai, au, o, uo, наприклад, kve.čiai, džiaugias, áudžiau, pradžios, pačioj, kve.ciuõs, але va.ke.-čiai, apsivedžiau ‘одружився’, pakraščiūos, пор. також paukščiukus, viščiõkus ‘курчат’, tičiojas ‘насміхається’, suvaiškė.jit ‘ви напоїли’. Найрідше дзукають перед переднім u, наприклад, paciùs, peciùs, girdžiu, sudžiùvus, kve.cių, але ma.čiùte., mergyčiu., baldagudžiu ‘білорусів’, perinciau ‘минулий’, prieža.dziu., švińčiu., minučiù., vėrdunčiu., skaičius, grečiam ‘поряд’. У скороченому закінченні інфінітива дзукання ледь помітне, наприклад, nuskūsic, nėšč (< nešč через прогресивну асиміляцію š), але лише gi.vi.nt ‘жити’, pridižia.vi.nt’, ge.dót’, palaist’, nusirámninte ‘заспокоїтися’, aite ‘іти’ тощо. Тепер майже зовсім не дзукають перед будь-якими i, y, ie, in говірки, наприклад, gaŕdi, paspáudi, dýkas ‘порожній’, gaidýs, mótina, de.dùtis ‘дідусь’, sėdi, ažudì.rpt’, ù.ntis ‘качка, качок’, gimdyšena (пор. лат. dzemdēšana) ‘пологи; опорос’, vidutinis, šimtinė.s ‘ари’, stótis, netýras (пор. лат. netīrs) ‘нечистий’, nepatińka, atlaidit ‘відпустіть’, pridig s ‘проросте’, artie ‘близько’, dievàs, netiešà, diela.s 10Див. Būga K. Rinktiniai raštai, t. 3, p. 571. 11Відмінності у вимові виявляються під час розгляду кожної фонетичної особливості говірки окремо. 225 ‘кишкові глисти, аскариди; така дитяча хвороба’, dieną, хоча все ж траплялося почути й cį.nsta ‘набрякає’, cikras поряд із частішим tikras (приклад із c зафіксовано також на магнітофонній стрічці № VIII¹, що зберігається в Інституті литовської мови та літератури). Однак те, що й у цьому випадку раніше дзукання тут, мабуть, було цілком закономірним12, добре засвідчує передусім назва озера в цій місцевості Skirscinys (дехто вимовляє також Skirščinis) < Skirstinys (можливо, також назва села в околицях Скрудалієни — Džipaniūnkai), такі слова, вживані в говірці, як išči.nsta, viščiena, arkliarūgščis ‘кінський щавель’ (< iščinšta, viščiena, arkliarūgščis через прогресивну асиміляцію š), а також наявні тут гіперкоректизми va.ke.ečys (< va.ke.ečys) ‘німець’, tūkstuncis (< tūkstuncys) ‘тисячі’. На нівеляцію дзукання, особливо перед голосним i, найімовірніше, найбільше вплинула добре знана тут усім латиська літературна мова, якій таке фонетичне явище не властиве13. Водночас слід зазначити, що в говірці зовсім не зафіксовано випадків переходу tv, dv у cv, dzv, наприклад, pusdvi.likis ‘половина дванадцятої’, tvirtus ‘міцні’. Дуже рідко замість діалектного c чи нормативного č вимовляють також м’яке t, наприклад, retiau / rečiau / rečiau (дз.), stadiau / stadiau / stadiau (дз.). Це, можливо, найімовірніше пояснюється аналогією з іншими формами того самого кореня. З іншого боку, можливо, це також якийсь нетиповий гіперкоректизм. У словах звуконаслідувального походження та запозиченнях č у говірці зазвичай зберігається, наприклад, čiū.lba, čiupūlis ‘той, хто обмацує’; pėtmį.čia ‘п’ятниця’; punčiaka.s ‘шкарпетки’, vorčiukas ‘довгорукий’, telvčia.s, skle.mčia.s, či.staciėlas (пор. біл. чытачел) ‘чистотіл’, хоча pėčius (поряд із частішим і звичнішим pėčius). 2. Вимова інших сполучень приголосних із j Сполучення приголосних із j у говірці зазвичай зникли, пом’якшивши перед собою приголосний; лише на початку слова bj, pj завжди зберігаються, наприклад: bjaurūs, spjaut’; bu.lbū., kaltybin.; laibiau, patepiau, iškepiau; kelių, negaliu, apipilia, nemi.lia ‘nemylį’; žėmiu.. 12 К. Бюга, стверджуючи, що говірка Цискода майже не відрізняється від литовської говірки Даугавпілса, зазначає, що тут дзюкують лише за однією ознакою: čia, svečias, marčios, але marti, tikras (Būga K. Rinktiniai raštai, t. 3, p. 571). Цю думку К. Бюги повторює і Зінкявічюс (Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija. V., 1966, p. 139). Наведені нами випадки дзюкування в литовській говірці Даугавпілса уточнюють це твердження і дають підстави стверджувати, що тут, як і в більшій частині східнодзуцьких говірок Литви, здавна дзюкували за обома ознаками, проте друга з них уже й за часів досліджень К. Бюги, очевидно, була зовсім нечіткою, нівелювалася, а останнім часом збереглися лише окремі її релікти. 13 Варто зазначити, що на території досліджуваної литовської говірки нам не трапилося місцевих жителів, які володіли б латгальською говіркою (лат. augšzemnieku) (за класифікацією латиських діалектів ці місцевості належать до латгальського діалекту). Ніхто зі старожилів не пам’ятає і не чув від прадідів, щоб тут колись розмовляли латгальською говіркою. До війни офіційною мовою мешканців цього краю була літературна латиська. Нею викладали в школах, тож усі місцеві жителі (і не балти) добре вивчили саме її (а не латиську говірку) і за потреби послуговуються нею. Що тут насправді немає мовців місцевою латиською говіркою, видно з праць латиських діалектологів. Наприклад, під час картографування фонетичних, граматичних і лексичних особливостей латиських говірок на місці даних Лаукеси (пункт № 456), Деменес (п. № 460), Скрудалієни (п. 457) та сусідніх пунктів на картах здебільшого залишаються порожні плями (див. Рудзите М. К. Латышская диалектология (Фонетика и морфология). Автореф. дис. на соискание ученой степени доктора филологических наук. Рига, 1969. Карты № 4,6–9, 13–16, 23, 26, 32, 33; Лаумане Б. Э. Лексический материал диалектологического атласа латышского языка, отражающий латышско-русско-белорусско-польские контакты. — В кн.: Контакты латышского языка. Рига, 1977. Карты № 1, 8, 10, 11, 16. 226 latviām; šiūndie ‘šiandien’, gelažnia.; kirviù, turiù, kētūria.s; miršiu, nuskindusiu, unksti.vōsias ‘ankstyvasias’, pirmasiai ‘pirmasis’; apsigrīšiu; grīžiam ‘gręžiam’, žiu.rėk, nuvažiuosim || Трапляються випадки, коли сполучення bj, pj зберігаються і в кінці слова, наприклад: kvėpja ‘kvėpi’, šlapja ‘šlapia’, griebja ‘griebia’, grėbja ‘grėbia’. Останнім часом у говірці помітна тенденція оглушувати кінцевий приголосний основи l перед випадним v, як і в деяких прикордонних говірках Литви та сусідніх латиських говірках14, наприклад: prōte.vai ‘protėviai’, le.tuvų ‘lietuvių’, su le.tuvų ‘su lietuvių’. Форми з твердим кінцевим приголосним основи v виразніше звучать у вимові молоді або людей, які дещо призабули литовську мову; старше покоління говірки зазвичай так не вимовляє. Слід зауважити, що голосний a і дифтонг ai, що йдуть після j або пом’якшених приголосних, у говірці при передньому артикуляційному зсуві не переходять у e(ei), наприклад: sėjai, grėbja, grīžiam || 3. Вимова приголосного l У говірці l перед e, ė та ei зазвичай твердішає. Голосний ė (він буває лише під наголосом) у всіх позиціях слова після затверділого l переходить у голосний середнього ряду e, наприклад: plėšia, plėniu., gulėte., vabuolėliai ‘vabalėliai’, paslėgia, tilėk ‘tylėk’, glėbi., mi.lėja., našlė, ža.lėj, pu.s-lės, ža.lėm || У тих випадках, коли під впливом латиського lk наголос із наголошеного lė переноситься на перший склад слова, ненаголошене lė не переходить у la і не скорочується, наприклад: gailėčia ‘gailėčiau’. Це свідчить, що латиське перенесення наголосу на початок слова — зовсім нове явище в говірці. Наголошене ė у говірці переходить у e також і після l перед іншим приголосним, наприклад: papilvė, gelbėk, kalbėk. Kiekvienas šnektos e (ir dvibalsyje ei) po sukietėjusio l išvirsta a, pvz., laša, vaŕ-lās ‘varles’, pu.slāla.s ‘pušelės’, ku.lālis ‘kūlelis’; išlaidžiau ‘išleidau’, palaide. ‘palei-do’, kōlai ‘kol’, atlaidit ‘atleiskite, paleiskite’; avēla. ‘avis’, kipēla. ‘milžtuvėlė’, kīela. ‘kielė’, pirmāde.la., vā́rla.s, kakēla.s ‘speneliai’, skidēla.s ‘skiedrelės’, vadēla.s ‘va-džios’, sūpo.kla.s ‘sūpuoklės’, kīrme.la.s, vaisla.s ‘veislės’, āgla.m, ka.iēla.m, brō-la.nas ‘brolėnas’. Užrašyta atvejų, kur l prieš e, ė nekietinamas, pvz.: lēpšai ‘lepšės’, tokie grybai, klēvas15, gēle.s ‘gėlės’, klepšēt, plepējimas ‘puskėjimas’ (: kōše.s plepējimas), Plečkēnas (pavardė). N sukietintas l ir prieš šaknies sveiką dvigarsį en, em žodžiuose lēnda, lenkām, lenkās, lenktas, iš lēnga., suglēmba, plēntas bei prieš in < en žodžiuose lintā ‘lenta’, lintēla.s, Linkijōj, nesilūnka, lińk ‘lenk, gink, saugok’, lingviā16. Prieš e ir kitą priebalsį l kartais kietas, pvz., kulnāliai ‘kulneliai’, 14 Plg. Lietuvių kalbos tarmės (Chrestomatija). V., 1970, p. 27; Ancītis K. Aknīstes izloksne. Rīgā, 1977, p. 123. 15 Пор. також форму klēvas, властиву всім іншим східноаукштайтським говіркам, у яких l твердішає перед e; вона, найімовірніше, походить від kliavas (див. Būga K. Rinktiniai raštai, t. 3, p. 90; Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija, p. 160), а також лат. klavs ‘клен’. 16 У білоруській говірці Скрудалієни, як зазначалося вище, записані нами власні назви литовського походження — прізвище Dunķūn і топонім Lyntōpiški — безперечно, є слов’янізованими переробками литовських діалектних форм Linkūnas (< Lenkūnas), Lintōpiškiai (< Lentōpiškiai). Про тенденцію литовських слів і назв твердішати в корені l під час слов’янізації свідчать і інші литуанізми, уживані в білоруських говірках. Так, струмок в околицях Швенчоніса і містечко біля нього, яке вже розташоване в районі Пастови Білоруської РСР, литовці-швенчонці називають Lintūpis (Ik Leītupis), тобто з м’яким l. А білоруси безпосередньо в околицях Лентупіса та офіційні документи (карти, словники географічних назв і т. ін.) 227 kalnaliūkas «пагорбок», але balsvėne.s || Твердим є l і перед кінцевим -i < *-ēn, *-ēn. Після цього l тут завжди вимовляється голосний середнього ряду bl, наприклад kni.gebli, kiaūbli; galbi «у кінці»; žōbl. «траву», vinēbl.; prišābl.s «обморожений», nejišbāl.s, užpūolbl. «напав», prižēbl. || У корені слова м’якість l перед шнектовими in < en і повним en (їхні випадки див. с. 233), а його твердість у цій говірці перед кінцевим -i (< *-ēn, *-ēn) свідчать, що процеси ствердіння l та en > in в обох випадках відбувалися по-різному. У корені слова перший компонент дифтонга en тут, як і в багатьох інших суміжних говірках східних аукштайтів, під впливом асиміляційного впливу приголосного n другого компонента, досить швидко звужувався¹⁷. Тому цей en, звужуючись, ще до початку ствердіння l перейшов у in. Коли настав час ствердіння l, перед цим in (< en) уже не було умов для ствердіння l, і в цій говірці він залишився м’яким. Розвиток *-len у кінці слова принципово інший. Тут так чи інакше вже мав розпочатися процес редукції закінчень (особливо акутових) і зникнення давніх таутосилабічних дифтонгів. Тому перший компонент кінцевого дифтонга en (голосний e), значно менше зазнаючи асиміляції другого компонента (приголосного n), ослабленої через редукцію закінчень, звужувався набагато повільніше, ніж у корені. З таким звуженим, але ще не перейшлим у i першим компонентом (голосним ę) дифтонг en тут і зустрів ствердіння l¹⁸. Таким чином, такий дифтонг (en) іще зберігав умови, які дозволяли попередньому l ствердіти. Сам en, зазнавши впливу цього ствердіння, перейшов у en, чий ę, дедалі слабше зазнаючи впливу дедалі більше редукованого n, поступово звужувався далі, переходячи не у голосний верхнього піднесення i, а в голосний середнього ряду bl. З іншого боку, закінчення -lbl, можливо, могло виникнути й унаслідок аналогії з іншими формами тих самих слів: за зразком ža.lė, šaūla. і žōbl., šālbl. || Особове закінчення III особи однини минулого одноразового часу дієслів -la. (< *lē, lk lē) у говірці, найімовірніше, за аналогією вплинуло на особові закінчення I та II особи однини й відповідно перетворило їх на -lau, -lai, наприклад, acikėlau «я встав», papūolau «я потрапив», papūolai «ти потрапив». З іншого боку, це могло бути й впливом морфології дієслів минулого часу на ē-основу латгальської мови, пор. латг. veda «вів», vedu «я вів», vedi «ти вів»; пор. також форму досліджуваної нами говірки pērvedau (< *pervedjau) «переклав», що, найімовірніше, виникла під впливом морфології латгальської мови (щодо семантики пор. рос. переводить «перекласти»). У запозиченнях l перед e, ē у говірці не ствердіває, наприклад, davlėnija «тиск», kalēda.s «Різдво», kazlēnas «такий гриб», klebōnas, klēvas (пор. біл. хлеў) «хлів», pakalēnija «черга», palēkas «плаття», plēmai «плями», skle.nyčia.s «склянки», sklēpas ...писарі тощо) річку називають Лынтупка, Лынтуп, а містечко — Лынтупы, тобто з твердим l. Отже, твердість l у цьому випадку, як і у випадках Лынкӯн, Лынтонішки, безперечно, є результатом слов’янського впливу на литовське слово. Те, що лише внаслідок слов’янського впливу l у литовському слові може вимовлятися твердо перед будь-яким in, добре засвідчують записані нами випадки з литовської говірки Лазуни, наприклад, išblīs’c’ «вилізти», išblēzdinē «вилазив», išblindo «виліз». Самими фактами литовської мови такого ствердіння l у цих словах ніяк не пояснити. Це, безперечно, лише результат білоруського адстрату. 17 Див. Kazlauskas J. Можливості та межі встановлення відносної хронології змін балтійських мов. — Baltistica. Додаток I, 1972, с. 84; Zinkevičius Z. Про звуження першого компонента таутосилабічних сполук -an у литовській мові. — Там само, с. 227—228; Grinaveckis V. Про походження відповідників *-ān у закінченнях лит. *-ā-основних іменників і займенників. — LKK, 1978, т. 18, с. 127, 135. 18 Plg. Morkūnas K. Rytų aukštaičių pietinės tarmės fonetika. — LKK, 1960, t. 3, p. 43. 228 «підвал», tūpele.s (пор. лат. tupeles) «черевички», vaspalėnija «запалення». Отже, ці запозичення поширилися в говірці порівняно недавно. Тверде l довелося почути також у словах: Suvalkija.j «у Сувалкії», alksnis, žvilgsnis19. У говірці в окремих випадках, на відміну від lk l, трапляється незатверділе: a) У формах наказового способу (з формантом k і без нього) в основі II особи однини, наприклад, jiškū.l’k | jiškū.l’ | sumal’k | sumal’, pi.l’k | pi.l’; b) У закінченнях окремих службових слів, наприклад, atgal’, dėl’ (пор. лат. dēl), gāl’ (і gál), kāde.l’ (пор. лат. kādē) «чому», tegul’, vēl’; c) В окремих словах перед наступним твердим приголосним або групою приголосних, наприклад, žal’sva.s «зеленуваті», Kal’kūnai «Калкунай» / Kālku.ne. «Калкуне»; d) У запозиченнях, наприклад, bāl’ka «балка», bū.l’ba.s «картопля», butel’kōs «у пляшках», kastrū.l’ka.n «у горщику», kul’kōs «кулі», va.si.l’ka.s «волошки». В останньому випадку м’яке l, очевидно, потрапило до говірки разом із самим запозиченням. 4. Твердіння та пом’якшення інших приголосних У вимові молодших носіїв говірки помітна тенденція в окремих випадках вимовляти твердо r, s, š, v, ž та африкати c, č перед i, ie, e, ia, хоча в багатьох інших словах ті самі приголосні в аналогічній позиції вимовляються м’яко. Ми зафіксували такі слова з твердою вимовою приголосних: čėrui ‘carui’, dukrė ‘duktė’, duńčka. ‘stogo’, grabėstai (grebėstai, sn.), inžbniėrius ‘inžinierius’, kōšbl. ‘košę’, lēpšai ‘lepšės’, mašb.ln.ka.s ‘mašinėlės’, Papūšė ‘vietos pavadinimas prie Kalkūnų’, pasėta, pasisės, pre (greta pri) ‘prie’, rōžbl ‘rožę’, rōže., sėkla, sāsėrbs (sėseris, sn.) ‘seserys’, sėja, vaisla.s ‘veislės’, varbīt’ ‘varyti’, žbina., šaurē ‘šiaurė’, šblfero. ‘šiferio’, bet atāveže., āžeru., jiše.jau ‘išėjau’, maišelis, na.rėcia, nūmuše., reikia, rūdame.se.s, senātve., šeimyna, šeši, šešias, šve.sėsne., umsispūre. ‘įsispyrė’, užėjo. ‘užėjo’, veršiai, viešiakelia. ‘vieškelio’, žėme. ir kt. Toke твердіння приголосних у багатьох випадках, імовірно, є новим фонетичним явищем, яке в говірці лише починає поширюватися; воно, без сумніву, спричинене впливом фонетики сусідніх контактних говірок — латиської, білоруської, російської20. Однак у словах krakenai ‘krekenos’, skraģžde.s ‘kregždės’, mėnasi. ‘mėnesį’, priragėjau ‘prižiūrėjau’, rāgis ‘atrodo’, sānas, sanēliai ‘seneliai’, sānis ‘senis’, sanyšte. ‘senatvė’, sūsani ‘pasensta’ приголосні, як і в сусідніх литовських говірках у Литві, очевидно, здавна вимовляються твердо всіма носіями говірки. У вимові старших людей тут помітна також не цілком послідовна м’яка вимова деяких кінцевих приголосних слова: 1) Приголосний вторинного закінчення здебільшого м’який, наприклад: aĩn’ ‘eik’, jīm’ (поряд із pajīm) ‘imk’, nėš’ ‘nešk’, pame.gén’ ‘pamėgink’; mān’, kasdiēn’, pa.piēt’; 9 За твердженням проф. д-ра М. Рудзите з Латвійського державного університету ім. П. Стучки, і в латиській мові, а особливо в їхній латгальській говірці, у цьому разі складотворчий l вимовляється значно твердіше, ніж в інших позиціях. 20 В аналогічній позиції ці приголосні вимовляються твердо також у всіх контактних говірках — слов’янських і латгальських. 229 2) У мовленні старших людей t м’який у закінченні дієприслівників теперішнього часу, наприклад: šakunt’, žinunt’ (поряд із gi.vėnumt, dabojunt, nj., dž.); 3) У нових для говірки словах іноді м’яко вимовляється також кореневий ž, наприклад: žeizdu. ‘žaizdą’, žeidžia ‘žaidžia’. 5. Додавання (вставлення), випадіння (випадання), зникнення приголосного На початку слова перед j, ie майже закономірно додається j, наприклад, jįrgi ‘також’, iškuta, jįlsta, jįmtų, jį.lgas, jįšimi, jiena, jįeška. ja. ‘шукав’, однак у топонімах такого додавання немає (: Ilgis ‘назва озера’). Найімовірніше, за аналогією j додається також у закінченні давнього місцевого відмінка namõ, що зазнав супротивної дії: namój, пор. ailiój ‘у черзі’. Помічено, що j додається також на початку деяких слів у сусідній білоруській говірці перед i, наприклад, įindbikám (< индбикам) ‘індикам’. Зазвичай j вставляється також між двома голосними на межі складів, наприклад, pasijį.lga. ‘засумував’, pasijįnš, pajįlsis ‘відпочинок’, ažuje.me. ‘зайняв’, mujįnt’, neprisijima, nejiš-gýda.ma, nejįsėsi ‘не викрутишся’. Між u та e трапляється вставний v, наприклад, nuvėja.m ‘ми пішли’, suvėinam ‘зустрічаємося’. На початку слова трапляється додавання s, наприклад, skragždė.s ‘ластівки’, stvėre.s ‘трималися’. Деякі запозичені слова, що починаються з голосного a, вимовляються трьома способами: з додатковим g, h або й без нього, наприклад, arbótu. (sn., dž.) /garbótu. / harbótu. (nj., rt.), armóšku. / garmóšku. / harmóšku. ‘акордеон’. У формі однини першої особи минулого одноразового часу в дієсловах у говірці має тенденцію випадати -ėj- у корені та суфіксі, хоча рідше трапляються й повні форми, наприклад, nediau ‘не клав’, pradiau ‘почав’, padiau ‘поклав’, negaláu ‘не міг’, nena.ráu ‘не хотів’, neragiáu ‘не бачив’, raviáu / ravėjau, ma.kiáu / ma.kėjau, mi.láu / mi.lėjau, praguláu / pragulėjau || Форми mi.láu, guláu та ін. свідчать, що випадіння -ėj- є порівняно недавнім і відбулося вже після затвердіння сполучення lė у цій говірці, подібно до деяких інших периферійних литовських говірок²¹. Форми інших осіб цього часу такі самі, як у 1к, наприклад: ma.kėjai, ma.kėja., ma.kėja.m, ma.kėja.t || У формах місцевого відмінка однини іменників чоловічого роду j зазвичай випадає разом із цілим складом, наприклад, Daugavpili. ‘у Даугавпілсі’, undený ‘у воді’, pavakary || Глухий приголосний на межі морфем перед дзвінким, як і в інших литовських говірках, унаслідок регресивної асиміляції завжди дзвінкішає (наприклад, trizdešimt), а дзвінкий перед глухим оглушується (наприклад, dį.rpk). Приголосні š, ž перед s, š у говірці зникають (наприклад, asįkrečia < ažįkrečia ‘заражається’, išivede. < išsivede.., išáuke. ‘покликав’). 6. Різні зміни приголосних Приголосний n перед b, p завжди переходить у m, наприклад: um burókais, um púse.s, um piėtu., um pečiū || 21 Plg. Grinaveckienė E. Kai kurios Apso tarmės būdingesnės ypatybės. – Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. A serija, 2(9), 1960, p. 177. 230 Найімовірніше, під впливом латиської мови приголосний š у деяких словах іноді переходить у s, наприклад: svarù ‘чисто’, svariai ‘чисто’, iš kur ‘звідки’, latviškai ‘латиською’, le.tuviškai | le.tùviškai, išeina | išeina, as | aš || Приголосний h у говірці трапляється рідко, зазвичай у мовленні молоді, пор. випадок harmošku. Здебільшого замість нього вживається g, наприклад: gichtāru. ‘гектар’, а іноді h зовсім випадає, наприклад: arauš (< вок. heraus) ‘назовні’. Буває, що в запозичених словах говірки замість j, r на початку слова іноді вимовляється приголосний l, наприклад: lubilėiny (< юбилейны, регресивна асиміляція приголосних) ‘ювілейний’, lādu.ga (< радуга) ‘веселка’. III. ГОЛОСНІ ТА ДИФТОНГИ 1. Короткі голосні a) Давні короткі наголошені a, e у корені слова в говірці зазвичай довгі, наприклад: nāmas, nėṡa. На відміну від литовської літературної мови, у говірці a, e є напівдовгими (на наш слух, вони мало відрізняються від довгих) у префіксах дієслів, в інфінітиві двоскладових дієслів та утворених від нього часових формах, у займенниках mano, tavo, savo, у формах вищого ступеня прикметників, наприклад: kãste., kãzdamas, nẽšte., ištept’, nẽneša, atãneše., mánā., tãva., sãva., gardẽsnis, vi.rẽsni.sai || Буває, що в дієсловах наголошені a, e іноді вимовляються коротко, наприклад: nẽšaukia, nẽmi.li, suprãšk, nupẽšk. У латиських топонімах і деяких окремих словах під впливом латиської мови, а також у запозиченнях зі слов’янських мов наголошені a, e можуть вимовлятися коротко, наприклад: Kãplava, Krẽveņi, Mẽdinas (назви місцевостей), bãlunde.s ‘лобода’; zapalẽnija. Також помічено, що наголошене e у відкритому складі молодші носії говірки вимовляють дещо ширше, з легким відтінком a, наприклад: kãpe.m, lintẽla.s, тоді як старші носії говірки трохи звужують наголошене e перед складом з u або пом’якшеним a і вимовляють з легким відтінком ie, наприклад: miẽtu. ‘років’, apẽja. < apẽja. ‘обійшов’. Доводилося чути, що замість наголошеного e вимовляється дифтонг ei, наприклад: ske.deila.s (< skiedelės) ‘тріски’. На початку слова e та ei завжди переходять у a, ai, наприклад: ãsu. ‘нібито є’, ãst ‘бути’, ãina ‘йде’, ailiój ‘у черзі’. b) Давні наголошені i, u у корені слова зазвичай подовжуються до напівдовгих, наприклад: nù-mire. (rt. ir nùomire., пор. лат. nomira), būvus, ùšlipe.m ‘піднялися’, iškepe., apinẽšta, išlupe., ažiùterše., ažiùgine. ‘заборонив’. В окремих рідкісних випадках наголошені i, u у корені слова (імовірно, під впливом латиської мови) не подовжуються, наприклад: nesigirdi, tùpele.s ‘черевички’, nù-guru. (пор. лат. muguru) ‘спину’ та ін. У запозичених словах u іноді вимовляється довго, наприклад: sùtka.s (< суткú) ‘діб’. c) Наголошене o у корені слова, що трапляється в запозиченнях у говірці, зазвичай коротке, наприклад: kìpiatòkas ‘кип’ячена вода’, dòmikas ‘рамковий вулик’, burdòvas ‘темно-червоний’, živatnavòdstva ‘худоба’ (наприклад: karvytė., avẽla. — і visā māna. živatnavòdstva), tvòragas ‘сир’, baciònaì ‘лелеки’, хоча в давніших запозиченнях воно вимовляється довго (šampijōnai). Ненаголошене таке o переходить у коротке a, наприклад: nerekomendùjas || 231 2. Довгі голосні У ненаголошених складах давні довгі *ā, *ē, *ī, *ū у корені та закінченні слова в говірці здебільшого скоротилися до напівдовгих, наприклад: ža.lė, raša.t, me.lyniu., ža.li.nai, māte.m, ma.kēja., se.jimu., pla.kštīte.s «платівки», dabartēlia.s «тепер», bliu.dēlin, vālgi.mas, kriūkšti.te., gāudi.te., su.nai, mi.lėjau || Під основним (і вторинним ретракційним) наголосом давні ī, ū збереглися повністю, а ā, ē перейшли у довгі o, ē, наприклад: žōbl., švēre.s, praplōve., kokis «дерево», žōbli, rēkū; perkūnija, nejīsgyda.ma, gīdī.te., šaknīte.s, dūmai, knyga, sūnus. Однак помічено, що старші представники говірки та ті, хто краще володіє литовською, часто зберегли широкі й наголошені ā, ē, наприклад: ēda «їсть», žiemās «зими», sēja «сіє», na.rējau «хотів», tēvas «батько», duktē «дочка», gēda «сором». Це, найімовірніше, успадковані з давнини живі релікти жадзінінкської говірки, які пов’язують її з литовською говіркою околиць Ciskodo²² і підтримуються впливом латиської мови; пор. лат. āda «шкіра», ēst «їсти». У мовленні молодших представників говірки давні ненаголошені ā, ē, ī, ū схильні скорочуватися до коротких, наприклад: kurēna, nerūkiau, rūkyte., apiniai «хміль», rūsių «сортів», kruvōn, vālgimas, gydītajis, virēšnīsi, tilēk, silōs «сили», rūkiijimas «куріння». У закінченнях множини називного відмінка іменників та третьої особи майбутнього часу дієслів давні ā, ē, ī, ū завжди короткі: žūšis «гуси», ausis «вуха», akis «очі», tūūkstantis «тисячі»; gē-rus «добрі», teisi.ngus «правильні», bāltus «білі»; nestavēs, nusibās, susanēs, pаведzīs «покаже», pridigs, pridažīs, surūgs || У кінці нових слів говірки під впливом литовської літературної мови замість звичного напівдовгого a. (< *ā) зрідка вимовляється напівдовге o, наприклад: šībfero. «шиферу». 3. Дифтонги a) Ненаголошені ie, uo у говірці здебільшого перейшли в напівдовгі e, a, наприклад: ve.na.likis «одинадцятий», Va.ke.tija.i, le.tūviškai «литовською», ašta.niū, ge.dōdava., ūža.las, однак у мовленні старшого покоління вони нерідко вимовляються повністю як ie, uo, наприклад: išjuoka.s «висміювання», puodūkas, diedūtis «кульбаба», pievōs «на луки», pietais «обідами», Juozūkas, kviečiūos, skiedēla.s «тріски», žiemās, vartūos, juodējī, mētuos, pērvāžuoji, n.žūolū, vabuolai «жуки», lietāus || Поряд із цим у наголошеному й ненаголошеному кінці слова замість uo досить часто чути також слабко лабіалізоване ненапружене o (передається як ǝ), наприклад: akōp.s «в окопах», Kalkūn.s | Kâlkūn.s «у Kalkūnuose», šītūs «у цих», pabēge.-lio.s «у біженцях», plentōs «на шосе», undō «вода», rudō «осінь», akmō «камінь», šū «собака». Дещо рідше таке ǝ трапляється замість uo в корені слова, наприклад: ǝga «ягода», ǝ.gauti «збирати ягоди», ǝ.dai «ґедзі»²³. Найімовірніше, під впливом литовської літературної мови або сусідніх інших литовських говірок ненаголошені ie, uo вимовляються повністю в словах, що недавно увійшли до говірки, наприклад: rankšluostis, stāltiese. «скатертина»; tiesiōg, sliekai. Замість наголошеного uo довге ū вимовляється в новому для говірки слові grūdīs «грудень» (імовірно, за польським grudzień «т. с.»). Наголошені вторинним ретракційним наголосом ie, uo у говірці також завжди зберігаються повністю, наприклад: netiēsi, viēdri «відерце», skiedā «тріска»; Juōžū, juōkū || 22 Пор. у литовській говірці Ciskodo lobas «лобас», krōsnis «піч» (Būga K. Rinktiniai raštai, т. 3, с. 571). 23 Іноді таке ǝ трапляється й у вимові замість наголошеного закінчення -au, наприклад: nežinǝ «не знаю». 232 У кінці слова давні твердопочаткові ie, uo зазвичай перейшли в короткі i, u (наприклад, aiši; aini; guliū). У формі однини II особи наказового способу без форманта k таке коротке i зовсім випало, наприклад, ai’n ’іди’, pame.gén’ ’спробуй’. Повне ie вимовляється у прислівниковій формі давнього місцевого відмінка artiė ’поблизу’. Поряд з інфінітивом із м’яким суфіксом -t’ (: ait’) у мовленні старших людей широко поширена форма із суфіксом -te. (: aite., nėšte.), фонетично, найімовірніше, похідна від -tie²⁴. б) Наголошені й ненаголошені дифтонги в основі слова am, an, em, en у говірці, як і в сусідніх східноаукштайтських говірках Литви, зазвичай перейшли в um, un, im, in, наприклад, bumbytė., kuṃpas ’кут’, tumšumas, užšūmpi.s ’розпухлий’, aplunkytė.‘ баланда ’лебеда’, bālunde.s ’лебеди’, brū.ngi, dabójunt, duṇgtis, duṇtis ’зуби’, gi.vėnunt, kū.nda, kuntrybė., lungai, luṅkas, nusguṇda. ’злякався’, pū.nciu. ’путо́в’, pusūntra., ruṅkā, skanduōnis (пор. skandinti) ’утопленик’, šiūnde. ’сьогодні’, tūks-tuntis ’тисячі’, tū.nkiai, tū.nkus ’густий’, ū.ndeni. ’воду’, ūṅksti, untienà, ū.ntis, untrū, vėrdunčiu. ’киплячий’; diṅgta ’покрита’, gi.vī.nte., liṅk ’зігни, бережи’, Linkijoj ’у Польщі’, lintėlą.s, lintū, nesilinkja, nuskīnda., nuskīndusiu., pī.mpe., pink-tādieni., а також umsispyrė. < antsispyrė. ’уперся’, pīñktas, švīntas, tī.msta, ži.n-tas || Проте трапляється, що в нових для говірки словах, а також у вторинних дифтонгах am, an, em, en вимовляються повністю, наприклад, sánde.lis, raṅkdarbiu., raṅkšluostis, balañdis; mañ’, támsta, némne.s (< немунес) ’такі гриби’, sénmerge., sénpane., vėžam, ve.-nam, ka.žnai (сл.) ’кожному’, jaunámsiam ’молодому’, latviám, ažerañ, lenkám, pame.gén’ ’спробуй’; āmžius, paskañbink, iš leṅgva. У говірці зафіксовано випадки, коли в окремих словах перехід цих дифтонгів є факультативним, наприклад, brū.ngus, але brángiam, liṅk ’зігни, бережи’, але sūlenktas, Linkijoj, але lénkiškai, léṅkas, unds, ū.ndeni, але vandeńis, pīñktas, але peṅki, dzia.vī.nt’ і dzia.vėnt’, diṅgta, але padeṅgt’. Крім того, помічено, що через намагання говорити «по-луцьки» іноді в en відновлюється і не, що походить не від in, наприклад, mán’ pateṅka toks duṅgtis; susitenki ’зустрічаєшся’. У говірці в un зазвичай переходить і вставний an у коренях дієслів, наприклад, nesu-prūta, nesuprūntū, prūntū ’розумію’ (але кажуть також neprantū), atsirūnda. Вставні en, em у коренях дієслів тут здебільшого зберігаються без змін, наприклад, užsteṅka, pateṅkitas ’задоволений’, išteṅki, nesugleñmba, atāskreṅda (хоча паралельно кажуть skruṅ-da < skrañda < skreñda). Не переходить у in і en у коренях дієслів, що виникли внаслідок чергування голосних, наприклад, reṅkam, susirenka, leṅda, neišleṅda. Трапляється, що дифтонг префікса sán- -án- перейшов у уо, напр., sūoma.ne. ’sąmonė’, supratimas, nuovoka’ (: saneliūtė. jau be sūoma.ne.s: čia pasākė., čia nežī-na.; būva, pri visai sūoma.nei ir mire.). Хоч контакти латгальських говірок із досліджуваною говіркою як у минулому, так і тепер є добрими, але, як свідчить фонетика, їхні samana ’sąmonė’, samaz-gas ’pamagzos’ та ін. не могли вплинути на формування sūoma.ne.s досліджуваної говірки. Латвійські говірки (з ними досліджувана говірка, як уже зазначалося, не мала й не має ²⁴ Варто також зазначити, що в говірці зрідка трапляється й форма інфінітива із суфіксом -tei, наприклад, lygintei ’вирівнювати’, važiuotei ’їхати’, kalbėtei ’говорити’, rašytei ’писати’. Важко повірити, що цей суфікс -tei є якимось реліктом давнього *-tei; пор. також інфінітиви інших східноаукштайтських говірок nėstei ’нести’, pl.hei ’лити’. Це, найімовірніше, новододана постпозиційна частка (пор. також у східноаукштайтських говірках bėgtienai ’бігти’); див. також Lietuvių kalbos gramatika. V., 1971, t. 2, p. 398—399. 233 Рідкісні форми (і не зовсім зрозумілого походження) з безпосередніми зв’язками: suõmazgas ‘Spülicht’, suõvara ‘das Querholz auf der Egge’, suõvardis ‘der Namensvetter’, suõvista ‘Kindsbinde’ тощо²⁵ також навряд чи могли вплинути на появу suõma.ne.uo досліджуваної говірки з án. Випадок suõma.ne. досліджуваної говірки, можливо, можна пояснити як самостійний наслідок розвитку дифтонга an у цій говірці, що виник, імовірно, тим самим шляхом, що й uo в інших говірках східноаукштайтського діалекту, яке розвинулося з *-ān у формах gerõju ~ gerąja, gerõsius ~ gerąsias або lazūna vuõžuolas із *ānžuolas²⁶. З іншого боку, можливо, це suo- — пережиток давнього префікса suo- < *sō?²⁷ У говірці іншомовні слова з am, an, em, en зазвичай не змінюються, наприклад: ánglas, apendi-citas, beñkis ‘лавка’, centimetrų., cimeñtas, fundameñtas, grántas (< лат. grants) ‘гравій’, kamándava.ja., kamandujù, nerekamendijas, penicija, reñdu. ‘оренду’, strumeñtas ‘інструмент’, studeñte., šampijōnai, valniánka.s ‘гриби-парасольки’, vantrò-bu. ‘кишок; нутрощів’, venzlai ‘ручна поклажа, ноша’. Ми помітили, що an перейшло в um в іншомовному слові punčiáka.s ‘шкарпетки’. Це вказувало б на те, що останнє запозичення з’явилося в говірці порівняно давно. c) Давні циркумфлексні дифтонги an, en, in, un, яким у литовській літературній мові відповідають ą, ę, į, ų, тут перейшли в u, i, які під наголосом довгі, а без наголосу — здебільшого напівдовгі, наприклад: úža.las ‘дуб’, žùsis ‘гуси’, ku.snelíukas ‘шматочок; крихта’, nuzgąsta ‘лякається’, tru.sù ‘тріщу’, neaužšùla ‘не замерзає’, apsigrįžtam ‘обертаємося’, skįsta ‘тоне’, tavįs ‘тебе’, tį ‘там’, ãsu. ‘нібито є’, išėjì. ‘вийшли’, bùvis, dãris ‘зробивши’, žiẽmu. ‘зиму’, mộčiu. ‘матір’, nepažįstù, bẽganti., vỹru. ‘чоловіків’, nesumintù. Помічено, що молодші носії говірки найчастіше скорочують ненаголошені u, i цього походження в кінці слова, наприклад: smáugis ‘дорослий’, dãris ‘зробивши’, láidis ‘відпустивши’, numirìs ‘померши’. У складних словах часом трапляється, що рефлекс давнього циркумфлексного an має два варіанти — напівдовгі u та a (вплив літературної мови!), наприклад: viẽnu.kart, kita.kart, ùntra.kart. В окремих випадках такий давній дифтонг en тут переходить також в in, наприклад: nuskìnsta ‘тоне’ (поряд зі skįsta). Давнє in у префіксах зазвичай перейшло в i, наприклад: įkišė. ‘засунув’, i.kùs ‘укусить’, хоча й воно зрідка зберігається: insidaužiau ‘забився’ (можливо, через аналогію з unsispyrė. ‘уперся’?). У формах III особи майбутнього часу u, i говірки (< an, en, in, un) завжди короткі, наприклад: i.kùs ‘укусить’, nuzgùs ‘злякається’, sugrìs ‘повернеться’, nuskìs ‘потоне’, pasìus ‘помочиться’. d) Давні акутові *-ān, *-ēn у формах однини знахідного та місцевого відмінків іменників і займенників у кінці слова перейшли в u, i, наприклад: kadù, tadù, mộčiu ‘мати’, griñčiu ‘хата’, kãrvi ‘корову’, žẽmi ‘землю’, ãžeri ‘в озері’, miški ‘у лісі’, galì ‘на кінці’, vežìmi ‘у возі’, karštùmi ‘у спеку’, sciuri (пор. лат. stūris) ‘у кутку’. Закінчення місцевого відмінка *-ēn перед j і s повністю випало, наприклад: žẽme.j, paežerėj, karioñmine.j, bažnyčia.j, kataroj ‘у якій’, Va.ke.ti.ja.j, Ri.goj. 25 Žr. Mūlenbachs K. Latviešu valodas vārdnīca. Rediģējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns. Rīgā, 1927—1929, t. 3, p. 1138—1139; Endzelīns J. Latviešu valodas gramatika. Rīgā, 1951, p. 685—687. 26 Пор. Grinaveckis V. Dėl *-ān atitikmenų liet. *-ā kam. vardąžodžių ir įvardžių galūnėse kilmės, с. 132—135. 27 Plg. Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg—Göttingen, 1962, S. 935—936 ir ten nurodytą literatūrą. 234 «У Ризі», ma.kýkla.j, ža.lėj, paciōj, pirmōj, ailōj, tōkia.j, forma.j, balōj, liga.nija.j «у лікарні»; bul’bōs «у картоплі», dideliuōs, rugiuōs, dvejuōs, kve.ciuōs «у пшениці», miškuōs, pabaliuōs, paduškōs (сл.) «на подушках», plaukuōs || Випадки, коли з *-ėn випадає також попередній j, див. с. 230. У закінченні *-ān займенникових форм I ступеня, як і в сусідніх східноаукштайтських говорах, перед j розвинулося uo, перед s — o²⁸, наприклад, з першим дочкою; зі старою кобилою; найстарші картоплини саджаємо; перші ягоди збираємо || Давній акутований *-ān у наголошених формах однини орудного та множини знахідного відмінків деяких займенників у говірці дав навіть три рефлекси — ūo, -ū і -ù, наприклад, мама (матка бджіл) тих бджіл спрямовує; підберезники варять зі шкіркою, їх не чистять; кишки вичищають, наповнюють і їх перевертають (= вивертають); опеньки (такі гриби) не виривають, а їх зрізають; курка висиджує приблизно три тижні, коли під неї підкладають п’ятнадцять чи шістнадцять яєць. || Наведений рефлекс займенникової форми -ū замість *-ān, на нашу думку, за походженням і формою цілком відповідає таким формам сусідніх східноаукштайтських говорів (Зарасайського краю та його околиць), як займенникові прикметники baltūju ~ baltūja, gerūsias ~ gerūsias29. Рефлекс -ū міг, на нашу думку, виникнути лише з -ūo, найімовірніше, внаслідок редукції кінця слова, пов’язаної з частковим відтягненням наголосу на попередній довгий склад (пор. jūos, tūos і kókius). Там, де не було таких умов для скорочення кінцевого -ūo слова, воно збереглося повністю (jūos, tūos). Наявність різних рефлексів *-ān у закінченнях займенників, без сумніву, пояснюється різним положенням an у цих займенникових формах. Якщо займенникова форма односкладова і після неї за an вже не було жодного іншого звука, компонент an (приголосний n) зникав найповільніше й найдовше подовжував та звужував перший компонент, що перейшов в u. e) Перший компонент дифтонга er із висхідним наголосом у префіксі per- говірки в усіх випадках звузився й вимовляється як ē, наприклад, pēršalb.s «застуджений», pērnėst, pēršiukta, pērtrauki.s, pērvardina «дає іншу назву», pērinčiu. mētu «минулого року», pērvede.m, pērkalbi «перекаже», pērdave., pēreite., pērverte. «переклав», pērpjauna, pērvažiuoja, pērgi.venimu «переживання». Таке саме ē (ймовірно, через позиційну схожість p і f у говірці) вимовляється й у запозиченому слові fērma.s «ферми». Перший компонент дифтонга er із спадним наголосом також вузький у словах cēntras, nevėtas, vēršim. Випадки звуження er із висхідним наголосом характерні також для сусідніх литовських говорів у Литві³⁰. Помічено, що перший компонент дифтонга er (особливо ненаголошеного) тут через значне звуження нерідко перейшов в ie, а сам дифтонг став трикомпонентним, наприклад, Kiergalvỹs «Кергалвіс» (прізвище), Kiērgėlis «Кергеліс» (прізвище), miergaičių «дівчат», Vierdāniene «Верданене» (прізвище). Перехід вузького довгого ē в ie в окремих випадках відомий також у сусідній латиській акнистській говірці³¹. 28 Пор. Grinaveckis V. Щодо походження відповідників *-ān у закінченнях литовських іменників основи *ā та займенників, с. 132–135. 29 Пор. Grinaveckis V. Щодо походження відповідників *-ān у закінченнях литовських іменників основи *ā та займенників, с. 126–127 і згадану там літературу. 30 Пор. Діалекти литовської мови (Хрестоматія), с. 320. 31 Див. Ancītis K. Акнистська говірка, с. 66–67. 235 4. Випадки випадіння голосних a) При збігу голосних або дифтонгів різних морфем один із них може випадати, наприклад (другий) nepsimoka < neapsimoka; net išs aukė. < neatsišaukė., netvaikysi < neatvaikysi «не відженеш»; (перший) neįeisi < neišs ieisi «не викрутишся», priseina < prisieina «доводиться», pasilks < pasilgs, bet suáugi.s «дорослий». Коли на межі трапляються два однакові голосні або коли в першій морфемі є a, u, а в другій — i, обидва ці голосні зберігаються, а між ними вставляється j (див. с. 230). b) На межі морфем зазвичай може випадати також голосний -i ненаголошеної зворотної частки, наприклад paskalbėte. «поговорити», pasklausytum «послухав би», pazdúodat «віддаєте», але unsispyre.: insidaužiau || IV. НАГОЛОС І ПРИГОЛОСИ a) Система наголошування говірки не цілком стабільна і в багатьох випадках досить новаторська. У вимові найстарших носіїв говірки зазвичай майже закономірно зберігається місце наголосу Ik, наприклад tvirtà, rankà, varlàs, dangčių, neprunti, primirštu, umkšti, kartùs, bjaurì, pinkčiùs, pinkčiàs, kalbù, minkšti, girdžiu, žiūriu, jauni. Однак у словах із коротким наголошеним закінченням після довгого складу ē, o, ō, tu наголос ніколи не змінювався, наприклад dievi, skiedà «тріска», momà «мама», miestùs, tvorù32, nėra, žmogùs, teliokùs, kietùs, ramunėlius «ромашки», kruopàs, viedrì «відро». Крім того, у таких довгих переднаголошених складах зазвичай досить виразно чути другорядний — відтягнутий — наголос або виникає враження, ніби наголос розподіляється між обома складами, наприклад netiėsi, blýnūs, žiūriu, tõli, žmõna, gūšta, liēkū (plg. lat. lieku) «кладу», tyli, nebedà33. Ці приклади свідчили б про те, що наголос тут почали відтягувати ще до скорочення й монофтонгізації ненаголошених довгих голосних. Однак другорядний відтягнутий наголос загалом не завжди виразний і сильний. Сильніший голосовий тиск іноді припадає на кінцевий склад (особливо в закінченнях 1-ї та 2-ї особи однини майбутнього часу — mirsiù, aisi). Незважаючи на це, у говірці, особливо у вимові молодших, іноді помітне часткове відтягування наголосу, при якому на кінцевому короткому складі зовсім не залишається наголошеного тиску, наприклад viščiõkus, agurkùs, grabėstùs, grinčia, mirtìs, širdis, pirštùs, vaikùs. Про те, що наголос у говірці іноді справді нестабільний, свідчать, зокрема, й випадки, коли слова з нерухомим наголосом на корені з акутом спорадично переносять наголос на коротке закінчення, наприклад žiedù «кільцем», žiedùs, «кільця», melžiù «дою»34. Це, найімовірніше, пояснюється тим, що в говірці вже починає виявлятися часткове відтягування наголосу, а її система наголошування дедалі більше розхитується під впливом як сусідніх литовських говірок, так і латиського Ik та наголошування інших мов. Крім того, у говірці помічено також спорадичне відтягування наголосу з короткого закінчення на 32 У описаній К. Бугой Цискодській литовській говірці цього явища не зафіксовано. Записаний ним звідти приклад tvārà (див. Būga K. Rinktiniai raštai, т. 3, с. 571). 33 Подібне наголошування раніше зафіксовано в сусідніх литовських говірках Литви та БРСР; див. Grinaveckienė E. Kai kurios Apso tarmės būdingesnės ypatybės, с. 175—176 та інші джерела, зазначені там. 34 Пор. Grinaveckis V. Nauji duomenys apie vakarų dzūkų tarmės kirčiavimą. — Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. A serija, т. 4(41), (1972), с. 182—185. 236 короткий попередній склад, наприклад, mažiūčius «маленьких», galines «задніх», muses «мух», neti.rūmus (пор. лат. netīrumi «випорожнення») «бруд, гній», vidutinius «середніх; внутрішніх, з нутрощів», kurziūkų «кров’янок». Однак такі випадки порівняно рідкісні. Під впливом латиської мови в системі наголошування говірки помітна нова тенденція наголошувати перший склад слова (точніше — корінь слова), наприклад, mėzgima knyga «книга для в’язання», gailėjau, giminė, įdoma, mėšlais, balandis, lāpus, rūgitas, nusiramintė, mūkina, rožytes, sliekai || Однак таке відтягування наголосу не є закономірним і регулярним. Як видно з більшості прикладів, слова з таким наголосом водночас зберігають довготу наголошеного складу, властиву первинному (литовському) наголошуванню. Хоча латиське наголошування тут іще досить рідкісне, у говірці все ж частішають паралельні форми (здебільшого новіші слова), які паралельно наголошуються двояко — за законами литовської та латиської систем наголошування, наприклад, baltai | baltai (прислівник), ma.kýkliu. | mȯkykliu. «шкіл», Va.ke.tija.j | Vōke.tija.j, pa.rūojas | pārūojas (останній приклад свідчить про особливо недавнє латиське наголошування, що виникло в говірці вже після скорочення ненаголошеного ā; пор. лат. pāroties) «паруються», isima.kinau | isīmōkinau «закінчив навчання», nereikia | nė-reikia, visā akis | visā akis, te.vaī | tēvai || Слова іншомовного походження потрапили до говірки зі своїм наголосом, і так їх найчастіше й наголошують, наприклад, akōpus «окопи», du klasus «два класи», rasōrna celiega «підвода з ресорами», vantrōbus «кишки», sōtkas «сапи», živatnavōdstva «худоба». Це також свідчить, що іншомовні слова порівняно недавно заполонили говірку. Однак наголошування запозичення з говірки punčiākas «шкарпетки» показує, що слово було запозичене давно й підпорядкувалося литовському наголошуванню. б) У говірці інтонаційні акценти розрізняються порівняно цілком чітко. Другий компонент циркумфлексних дифтонгів тут дуже виразний, а перший зазвичай затемнений, дещо редукований. Особливо помітне це затемнення в дифтонзі au, перший компонент якого вимовляється навіть із легким відтінком o, наприклад, šāukiam, dāūg, pašāūks. Іноді навіть складається враження, що циркумфлексне au в кінці відкритого слова вимовляється ніби з певним спадом, наприклад, rukiāū «рукав», sakāū || Подібне спостерігається і з циркумфлексним дифтонгом ai. Його перший компонент через редукцію дуже подібний до a (особливо це виразно в кінці слова), наприклад, sakāi | sakai, laukāi | laukāi || На кінці відкритого й закритого слова наголошений ɔ < uo та au, як нам здається, у говірці вимовляється з досить виразним спадним акцентом, наприклад, šš «собака», šītš «цих», plentōs «на шосе»; nežinō «не знаю». У дифтонгах із висхідним акцентом i, u + l, m, n, r перший компонент зазвичай подовжений до напівдовгого, наприклад, šū.lni. «криницю», ki.lpa, ši.rdi., čū.lba, kū.rke.s «індичок», suši.lda., pati.nsta || Дифтонги, що походять від висхідноакцентних a, e + m, n, за своєю довготою, як нам здається, злилися зі старими висхідноакцентними i, u + m, n говірки, наприклад, brū.ngi, kū.nda, pī.mpe. || Буває, що циркумфлексне -il- у говірці перейшло в -iul-, як і в деяких інших східноаукштайтських говірках, наприклад: šiulta «тепла». Середній інтонаційний акцент мають наголошені в говірці напівдовгі i, u та a, e у префіксах, двоскладових інфінітивах, утворених від них формах часу, формах вищого ступеня й займенниках mano, tavo, 237 savo a, e, наприклад, stipra. «сильного», i.pi.nimas «обманює», númeta, le.túviskai; pãmeta, kás-te., gerẽsnis, mãna. V. ВИСНОВКИ 1. Литовська говірка Дагдського району Латвійської РСР своїми фонетичними (та іншими) особливостями тісно пов’язана з усім ареалом литовських діалектів і є його продовженням. 2. Говірка належить до східних дзуків-залінінків, але має й особливості, характерні для жадінінків. 3. Збігаючись зі східнодзуцькою говіркою Литви, вона має також чимало фонетичних особливостей, властивих лише їй (непослідовне дзукання за обома ознаками, непослідовне ствердіння деяких приголосних, перехід дифтонга uo в певних випадках в o, прояви різаного наголосу, перенесення частини наголосового поштовху з короткого закінчення на довгий попередній склад, прояви латиського наголошування тощо). Вона також має особливості, які відрізняють її від литовської говірки Ціскоди, дослідженої К. Бугою 1911 року (Резекненський район Латвійської РСР), а наведені нами факти досліджуваної говірки дещо уточнюють порівняльні дані К. Буги про неї. 4. У говірці відчувається порівняно сильний вплив литовської та латиської мов, а також говірок навколишніх слов’янських мов (білоруської, польської, російської). 5. Говірка виразно занепадає. 6. Надалі слід детальніше дослідити всю систему говірки, оскільки вже оприлюднені тут її дані, на нашу думку, завдяки своїй новизні є актуальними й важливими для історичної та сучасної литовської діалектології, фонетики, лексикографії, а також для вивчення контактів литовської—латиської та балтійських і слов’янських мов. Э. ПРИНАБЕЦКЕНЕ ФОНЕТИКА ЛИТОВСЬКОЇ ГОВІРКИ ОКОЛИЦЬ ДАУГАВПІЛСА (ЛатвРСР) Резюме Ізольовану литовську говірку лівобережжя р. Даугави (Даугавпілський р-н ЛатвРСР) під час діалектологічної експедиції 1977 р. ми досліджували, можна сказати, вперше. Однак деяке зіставлення її діалектних даних наводив і литовський мовознавець К. Буґа, який у 1911 р. обстежив на території Латвії ізольовану литовську говірку околиць Цискоди (нині Резекненський р-н). На основі найновіших діалектних даних у статті встановлено, що своєю фонетичною системою досліджувана говірка тісно пов’язана з ареалом литовських діалектів Литовської РСР і є його продовженням. Говірка належить до діалекту так званих східних дзуків-жалининників, але водночас у ній відзначаються й деякі особливості, характерні для так званої жадининської говірки. 35 Авторка щиро дякує професорці, докторці Марії Рудзите з Латвійського державного університету імені П. Стучки<ч>, яка люб’язно погодилася прочитати цю статтю й зробила цінні зауваження. 238 Говірка має чимало особливостей, властивих лише їй. До них належать: а) не зовсім закономірне «дзукання» — вимова африкат с, dz перед споконвічно передніми голосними та голосними, висунутими вперед; б) не зовсім закономірне ствердіння деяких приголосних; в) перетворення дифтонга uo у певних випадках на монофтонг ə; г) сліди усіченої інтонації; д) часткове перенесення сили наголосу з короткого закінчення на довгий передостанній склад; е) елементи латиського наголосу; ж) певні відмінності її фонетики від фонетики литовської говірки Цискоди. На конкретних прикладах авторка статті також встановила, що в говірці виявляється сильна взаємодія мовних систем як литовської та латиської літературних мов, так і навколишніх діалектів слов’янських мов — білоруської, російської, польської. Також встановлено, що досліджувана литовська говірка належить до зникаючих.