A. Mejė apie „Aistiškus studijus“

J. KARACIEJUS А. МЕЙЄ ПРО «АІСТИШКІ СТУДІЇ» Перша частина «Аістицьких студій» К. Буги, що вийшла друком 1908 року й у якій автор виклав основні твердження свого вчителя К. Яунюса, отримала не лише одну схвальну рецензію, підписану криптонімом N (див. «Draugija», 1908, № 17, с. 83—85), а й дві порівняно негативні: Я. Ендзелінса (надруковану в журналі «Anzeiger der Finnisch-ugrischen Forschungen», Helsingfors—Leipzig, IX, H. 1, с. 28—32; ця рецензія мала вирішальне значення для К. Буги, коли він відмовився від учення К. Яунюса) та одного з найвидатніших французьких мовознавців А. Мейє (див. “Bulletin de la Société linguistique de Paris”, LVII, с. CLXXIII—CLXXIV). Це свідчить, що А. Мейє вже тоді стежив за порівняно нечисленною литовською лінгвістичною літературою і читав її. Тепер важко сказати, який вплив мала рецензія А. Мейє на К. Бугу — коли він вирішив не друкувати другу частину «Аістицьких студій» і зважився написати та опублікувати автокритику першої частини, — але її зміст К. Буга, безперечно, знав. В архіві Інституту литовської мови та літератури АН Литовської РСР зберігається відбиток рецензії А. Мейє (шифр F 2—770) із печаткою Паризького лінгвістичного товариства. Хоча рецензія А. Мейє, як ми вже згадували, не була схвальною, однак, знаючи, як високо К. Буга все життя цінував наукову істину (пор. автокритику «Аістицьких студій», а також його листа до Я. Ендзелінса від 14 січня 1911 року, у якому К. Буга дякує латвійському мовознавцеві за критику однієї зі своїх статей — К. Буга, RR, т. 3, с. 837), вважаємо, що сувора оцінка «Аістицьких студій» великим французьким мовознавцем анітрохи не применшує заслуг К. Буги в науці про мову. Оскільки рецензія, написана французькою мовою, мало відома литовському читачеві й у Литві, можна сказати, є бібліографічною рідкістю, друкуємо її литовський переклад (переклав Я. Карацєйус). Казимира Буги Аїстичні студії, частина I. (Kasimir Buga, Aistische Studien. Beiträge zur vergleichenden Grammatik der preussischen, lettischen und litauischen Sprache. [er Theil). Pétersbourg, 1908, in-8º; XVI—216 p. (prix: 3 roubles). За винятком паралельної назви та паралельного змісту німецькою мовою, всю книжку написано литовською. Автор — учень покійного Яунюса, пам’яті якого присвячено працю. Він не схильний дотримуватися традиційних термінів і, запозичивши назву народу, ужиту Тацитом і Птолемеєм, без вагань наважується називати балтійські індоєвропейські народи — прусів, литовців, латишів — аістами; отже, прагнучи уникнути двозначності, він уживає назву, якої ніхто не зрозуміє. Він [автор] цитує досить широку бібліографію, але в ній немає імені Ф. де Соссюра. У цій першій частині після кількох загальних зауваг про балтійські мови подано студію балтійського вокалізму під ясним, але неточним заголовком Ablautas. Автор чудово знає литовську мову 50 і його праця могла б бути дуже корисною. Але він не хоче підкорятися жодній фонетичній закономірності, і його вчення поширюватиме серед його співвітчизників своєрідні помилки. У книжці чимало етимологій, але більшість [із них] — очевидно хибні і за формою, і за значенням; ми зрозуміємо це, якщо знатимемо, що Б[уга] без вагань зіставляє лит. krūmas «кущ» (з ū, довгим u) з гр. πρύμνη, ст. сл. krūma «корма» (с. 188). Він стверджує, що в давньопрусському [слові] gelanynan виникло сполучення elta, а в литовському [слові] geltas — сполучення el; на його думку, існування ст. сл. žliti без жодного сумніву є достатнім доказом його твердження, хоча це лише два приклади з багатьох */ випадків, які Б[уга] приймає як доведені на цій підставі або на підставах іще слабших. Серед уже висунутих зіставлень найбільш сумнівні ті, до яких він [Буга] охоче вдається; розподіл χ та x у слові χαλκός робить зіставлення χαλκός зі ст. сл. železa, лит. geležis, gelžis і давньопрус. gelso «залізо» доволі неймовірним; найімовірніше, що слов’янська назва, з одного боку, і балтійська — з іншого, які значно різняться формою, були запозичені з якоїсь невідомої мови, як і слов’янська назва срібла sirebro, якій у балтійських і германських [мовах] відповідають приблизні нескорочені відповідники слов’янської форми; на с. 16, с. 129 та в інших місцях Б[уга] намагається пов’язати χαλκός і geležis; Беззенбергер, який не наважується відмовитися від [такого] зіставлення, зовсім недавно назвав його «unmodern» (K. Z., XLII, с. 387). І справді, немає жодних підстав шукати індоєвропейську назву металу, якого народи, що розмовляли праіндоєвропейською мовою, явно не знали. Давши короткий огляд литовської діалектології, Б[уга] зробив би велику послугу. Слід пошкодувати, що він віддавав перевагу написанню праці з порівняльної граматики литовською мовою, не маючи знань про строгий метод, дотримання якого є обов’язковим. A. Meillet