XVI a. Žeimelio apylinkės asmenvardžiai

LIETUVIŲ ONOMASTIKOS TYRINĖJIMAI LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXI (1981) JUOZAS ŠLIAVAS ОСОБОВІ ІМЕНА ОКОЛИЦЬ ЖЕЙМЕЛЯ XVI СТ. 26 вересня 1585 р., за участю високих емісарів його величності короля Великого князівства Литовського та герцога Курляндського герцогства, в околицях Жеймеля уточнювали кордон між Великим князівством Литовським, з одного боку, та герцогством Курляндії і Семигалії — з іншого. Частина земель маєтку Берстеле, яким володіли Гілбрант і Дитрих Гротгуси, разом з однією частиною містечка Жеймель, що раніше належали герцогству Курляндії і Семигалії, перейшли під владу Йонаса Глябовичюса з Дубровни, який на той час обіймав посаду старости Упіте, і відійшли до Великого князівства Литовського. З цієї нагоди частину маєтку Берстеле, що дісталася Йонасу Глябовичюсу, було описано в інвентарі. В інвентарях записано близько 120 селян з околиці, названих переважно двома особовими іменами1. Їхня особливість полягає в тому, що, оскільки цей край був відокремлений від Великого князівства Литовського, особові імена майже цілком уникли впливу слов’янських (білоруської та польської) мов, які на той час вживалися в Литві як офіційні державні писемні мови та мови панівних верств цього краю. Документ складено білоруською мовою. I. ОСОБЛИВОСТІ ОСОБОВИХ ІМЕН 1. Імена та прізвища. Як свідчить документ, у другій половині XVI ст. селян найчастіше називали двома особовими іменами, наприклад: Якуб Балмуцис, Герман Мурникас тощо. Цікавими є записи, де поєднано особове ім’я та прізвисько, наприклад: Герман тъкачъ, Петръ ковал або Кагняс Ушкурыс (Гауне Ужкӯрис). Прізвисько могло записуватися і після двох особових імен, наприклад: Томашъ Юстанис пивовар. У документі трапляються й інші тричленні найменування: Кегыкгос Крыкгалюс Кекъ (у інвентарі Кеків є щонайменше кілька), Янис Мелвитисъ Кеканес, Мелюнис Чапанас Лидумникос. Однак на той час було чимало випадків, коли особу називали одним особовим ім’ям, наприклад: Балчус, Кегрыюс, Микрялис, Станюс тощо. Межі між іменем і прізвищем, як це є сьогодні, тоді ще не існувало, тому такі особові імена, як Балчус, Банис, Матюлис та інші, в одних випадках виконують функцію імені, в інших — прізвища. А особові імена Кепышс, Сэраико, Стамбро, Кляванис, Петюлис, Петрыкасъ у документі виступають лише як імена. 1 Jablonskis K. Istorijos archyvas (XVI a.). – K., 1934, p. 265–274. 207 Лише церковні імена виконують виключно функцію імені, такі як: Янос, Юркгис, Мартинъ, однак і вони іноді можуть виконувати певну функцію прізвища, наприклад: Кляванис Юркгисъ; у подальшому розвитку вони отримали також суфікси, характерні для прізвищ, наприклад: Дырьхъ Андреюнос, Амбросос Янинос, Банис Яникайтис. Цікаві описові імена-прізвиська. Наприклад: Алиусть Юркгис (алюїст Юргіс). У документі зафіксовано лише одне жіноче особове ім’я: вдова Юсеева. Жіночих імен зовсім немає. З інших документів того часу видно, що найуживанішими жіночими іменами в околиці були тоді: Анна (1611 р.)2, Галена (1595 р.)3, Катерина (1593 р.)4. У шляхетних дам назву місця проживання могли вживати як прізвище: Катерина изъ Кромошина (1593 р.)5. 2. Фонетика. Особові імена не дають достатньо даних для визначення наголосу, однак відтягнений наголос помітний і в написанні кореня особового імені Антунюнайтну (імовірно: Antanaitis): Антун- < Антон-. Можливо, на редукцію закінчень указує ім’я Муксъ, однак з написання закінчень інших особових імен видно, що на той час вона ще не була такою просунутою, як тепер, оскільки в особових іменах цього документа в багатьох випадках закінчення ще збереглися, наприклад: Мукос, Сымонисъ, Баличус тощо. З огляду на те, що на той час у діалекті наголос уже був відтягненим, під час реконструкції особових імен у цій праці закінчення -is і -ys передаються однаково як -is, адже так їх тоді вже вимовляли (і вимовляють тепер). Визначити, у якому випадку особове ім’я мало закінчення -is, а в якому -ys, не знаючи характеру наголосу (давній чи відтягнений), неможливо. Закінчення множини -iai (особові імена Клебочау, Круменеу, Застортэ) не було звужене, як у сучасній латиській мові. Про розширення коротких ненаголошених голосних i, u свідчать такі приклади: Волонгжис (Volūngis), Мелвид (Milvydas), Поркгинисъ (Pūrg inis), Пунану (Pūpiniui), Стамбря (Stūmbras). Наведений вище приклад Мелвид (Mėlyvdas < Milvydas) показує, що й тоді іноді акцентна інтонація була протилежною до сучасної литовської, пор. лит. Milvydas6. Носові голосні в особових іменах документа іноді збереглися, наприклад: Внъкус (Ūnkis), а іноді ні (це особливо помітно в суфіксі особових імен -ininkas), наприклад: Лидунинкос, Попежелънинкос, Жемининкос. Написання прізвища Внъкус, мабуть, свідчить, що голосний a у змішаному дифтонгу в діалекті на той час був звужений, якщо Внъкус = Unkis (діал. Ūnk(i)s < Ankìs, пор. Ankėvičius). Приголосні k, g перед голосними переднього ряду найчастіше збереглися незміненими: Лаканец (від лит. lokỹs), Кегленас, Кагрдионас, Поркгинисъ, Смилгис, але трапляються й випадки, коли вони перейшли в c, dz, наприклад: Цыбрания (K 1., пор. лит. kìras «сокира» чи lie. kyrùs?). 2 Опись документов Виленского Центрального Архива древних актовых книг. — Вильна, 1912, т. 8, с. 446. 3Там само, с. 228. 4Там само, с. 214. 5Там само. 6Kuzavinis K., Savukynas B. Етимологічний словник литовських імен. — У кн.: Імена і слова. В., 1971, с. 119. 7 Endzelīns J. Latvijas PSR vietvārdi. — Rīgā, 1956, p. 169. 208 Вимова сполук приголосних tj, dj не зовсім зрозуміла. У деяких випадках вони перейшли в č, dž, наприклад: Пикциос, Блюдчюнас, Гирдчюнас; або пор. назву села в тому самому документі: Либеча (родовий відмінок). Чітких випадків, коли вони перейшли б у š, ž, як це відбувається нині в латиській мові, немає. Особливо це видно з уже згаданої назви місцевості Либеча, яку нині латиші вимовляють Libieši. Однак написання деяких інших особових імен у документі дає підстави вважати, що сполуки приголосних tj, dj у деяких випадках іще могли зберігатися незміненими, наприклад: Матюлис (Мотепс > Матъс > Матюлис), Петюлис (Пэтер > Пэтрыс > Петюлис), Одгюнаути. Приголосні s, z вимовляються як š, ž: Жеминикос (пор. лат. zemnieks), Жеймис (пор. лат. ziem-). У тому самому документі назва річки, лит. Švitinis, лат. Svitene, всюди записана як Швитыны (родовий відмінок). Однак в особовому імені Застортэн приголосний z, найімовірніше, ще зберігся (пор. лит. žąstis). Визначити збереження прабалтійських голосних ā, ē пов’язано з багатьма труднощами. Слов’яни замість вимовлюваного литовцями голосного a зазвичай пишуть o, а замість o — a. Однак у цьому документі це робиться дуже непослідовно. Особливо це помітно з написання суфікса лит. -onis, лат. -āns, наприклад: Романдис і Ромононис. Тут дещо допомагають інші джерела. Наприклад, у судових книгах Упитського повіту за 1594 р. записано назву річки Шовы (родовий відмінок) поблизу місцевості Кротошинъ⁸. У цьому документі голосний o замість a записується послідовно, пор. Кротошинъ, лит. Kratašinas, колишній маєток в околицях Жеймеліса. Отже, згаданий вище струмок тоді називали Šava (< *Šāva), етимологія якої пов’язана з лит. šōva, лат. sāva «гнила борозна, порожнина»⁹. З цього видно, що прабалтійське ā на той час іще зберігалося. Ще менш зрозумілою є ситуація з прабалтійським ē. Литовський суфікс -ėnai у документах, записаних слов’янськими мовами, зазвичай пишеться -яны, пор. Плоняны «Plonėnai», колишній маєток в околицях Жеймеліса. Однак у цьому документі литовський суфікс -ėnas, лат. -ēns пишеться з я лише один раз: Калвяна (родовий відмінок). В інших випадках він пишеться або з е (Кегрленас), або з ы (Пачынас). Щодо останнього випадку слід зауважити, що й в особовому імені Чынас — Чанос «Čėpas», де в литовській і латиській мовах є відкритий e, у документі пишеться літера ы. І навпаки, написання зменшувальних суфіксів особових імен -ėlis як Микрялис, Шекитялис свідчить, що цей суфікс, як і в латиській мові, вимовлявся з вузьким ē. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що прабалтійське ē у деяких випадках, принаймні в суфіксі -ėnas, збереглося. Після м’якого приголосного l голосний a, схоже, не перейшов в e, як це сталося в литовській мові; наприклад: Кляванис (пор. лат. klava, лит. klevas). Дифтонг au в деяких особових іменах, схоже, перейшов у al, наприклад: Алдрукеи (пор. лит. áudra), Алдрукеи (пор. лит. áusti, лат. āust). Це явище трапляється й у топонімах цього краю, наприклад: лит. Aldruvė, лат. Audruve, річка в околицях Йонішкіса—Елеї.¹⁰ 8 Опись документов, с. 163. 9 Būga K. Rinktiniai raštai. — V., 1959, t. 2, p. 588. 10 Būga K. Rinktiniai raštai. — V., 1961, t. 3, p. 257. 209 3. Двохосновні, одноосновні та складені особові імена. У документі зафіксовано лише кілька двохосновних особових імен, що представляють найдавніший шар особових імен, — Мельвуд: mil- + vid-; Нарбутанис: nar- + but-; Нарбунонис: nar- + bun- і, можливо, Застортэй (мн., Zostartis): zos- (лит. žąsti?) + tart-. Одне двохосновне особове ім’я, ймовірно, має німецьке походження: Зыкеғалмос: sig- (давньоверхньонім. sigu «перемога») + valt- (давньоверхньонім. waltan «володарювати»). Однак у документі переважають однокомпонентні особові імена. Їхнє походження дуже різноманітне. a. Дієслівні: Бурба (пор. лит. burbėti), Кгирдюнас (лит. girdėti, лат. dzirdēt), Сэдеконис (мн., лит. sėdėti, лат. sēdēt), Скробутис (пор. лат. skrabināt «шепотіти»), Скрибикас (пор. лат. skribināt «шурхотіти»). b. Прикметникові: Алушто (лит. aluistas), Балчюс (лит. báltas, лат. balts), Илкя- ниц (лит. ilgas, лат. ilgs), Юдис (лит. juodas, лат. jods «чорт»), Коперелис (лит. kairis або лат. kairs «той, кого можна обдурити»), Кернис (лит. keršas), Пикчюос (лит. piktas, лат. pikts), Жебалис (лит. žebas¹¹). c. Іменникові. Особові імена цього типу могли бути дуже різноманітними: 1) етнонімічні: Лотвинос (лит. lātvīs, лат. latvis), Жеймоз (лит. žiem-, лат. ziem-<*zeim-); 2) зоонімічні: Брэдис (лит. brėdis, лат. briedis), Кгацкалас (лит. gaigalas, лат. gaigala), Кеглубынос (лит. gulbinas, лат. gulbis), Лаканес (лит. lokỹs, лат. lācis), Мешкаутис (лит. meška), Стамбро (лит. stumbras), Волонгекцис (лит. volungė); 3) фітонімічні: Кербунос (лит. grybas), Кляваниц (лит. klevas, лат. kļava), Круменец (мн., лит. krūmas, лат. krūms), Меиронис (лит. meirūnas), Пупану (родовий відмінок, лит. pupà, лат. pupa), Смилкгеиц (лит. smilga, лат. smilga); 4) назви предметів: Алдрукеи (пор. лит. áudra), Блавгдзюнас (лит. blauzdà), Цыгаиня (орудний відмінок, лів. kīras «сокира»), Килис (лит. kylỹs, лат. ķilis), Кулаканес (лит. kulókas), Нянис (фін. nenä «ніс»), Шекиэтялис (лит. šiekštas, лат. sieksta), Шэреля (орудний відмінок, лит. šerys); 5) професійні: Одьюнайти (мн., лит. ódžius), Алдукеи (пор. лит. áusti, лат. aust), Блюдзюс (лит. bliūdas, bliūdžius), Калвяна (орудний відмінок, лит. kálvis, лат. kalvis), Кареля (орудний відмінок, лит. karỹs), Кекъ (ест. köök «кухня», фін. kokki «кухар»), Лидимникос (лат. līdumnieks «поселенець на розчищеній ділянці»), Мурникась (лат. mūrnieks «муляр»), Пачы- нас (лит. pãtis, лат. pats), Тивунас (лит. tijūnas), Ушкурис (лит. užkurys), Жеминикос (лат. zemnieks «селянин»); 6) локативні: Клонис (лит. klónis), Ломенис (лит. lomà, лат. lāma), Пастолюс (лит. pastalė). Є також хрестильні особові імена: Андреюнос, Антинюнайти (мн.), Янелис, Яникос, Яникаутис, Янкунос, Янинос, Янишко, Юргкеис, Юстянис, Матюлис, Мартинайтис, Маэлюнос, Никелис, Никинонос, Петюлис, Пет- рыкась, Романанисъ, Станос, Шьманис (Сымонисъ). Походження частини цих однокомпонентних особових імен нині вже незрозуміле, наприклад: Бухонове (мн.), Макулис, Сераико, Жекегунись. Деякі зафіксовані в цьому документі особові імена згодом перетворилися на назви сіл (колишні особові імена в документі та локалізація сучасних сіл у місцевості 11 Буга К. Вибрані твори. – В., 1958, т. 1, с. 197. 210 відповідає або є близькою): Ādžiūnai < Одьюнаити (від 1921 р. латв.), Blauzdžiūnai < Блавбдзюнас, Kairėliai < Корелис, Pāstališkiai < Пастолось (від 1921 р. латв.). Антропонімічне походження має й сама назва Жеймеля, про що свідчить антропонім у документі Жемос. Декілька антропонімів у документі є складними, один із компонентів яких є детермінативним: Балташаец (лит. báltas, лат. balts + лит. šónas, лат. sāna), Нинеженис (? + лит. ženėklis «наречений»), Пипеженис (пор. лат. pipe «носик посудини» + лит. ženėklis), Понежемоникос (? + лат. ziemnieks «селянин»), Руножомникос (лат. runa «мова» + лат. ziemnieks «селянин»). 4. Суфіксальне та флексійне творення антропонімів: Серед антропонімів у документі прізвищевого типу, тобто таких, що не мають робочого формату і збігаються із загальним іменником, небагато: Брэдис, Кангкаласъ, Килис, Клонисъ Стамбор, Ушкурыс. Робочий формат здебільшого не вирізняється лише у хрестильних іменах: Юргис, Петрос, Павилос, Ракас, Гансис, Германисъ, Матьс, Петрыс, Сымонисъ, Янус, Баннос, Ганус тощо. Характерною особливістю назв околиці того часу є їх скорочення, наприклад: Амбросос (Амбразеюс), Двырхъ (Двитрихас), Керыкеос (Григалюс), Матьс (Мотєюс), Миксъ (Mikalojus), Никелис (Ніколаюс), Петръс (Петеріс), Станис (Станіслав), Чапос (Стяпонас), Томас (Тамошюс). a. Флексійне творення (число в дужках указує кількість антропонімів): -a, лат. -a (1): Бурба; -ė, лат. -e (1): Кагняс (відмінок K); -is, лат. -is (12): Балыс, Юдис, Керышь, Нянис, Пиктис, Смилгис, Волонгкелис; -(i)us, лат. -us (8): Балюс, Керыбюс, Пикюс. b. Суфіксальне творення. Це найчисленніша група антропонімів у документі. Для творення антропонімів ужито такі суфікси: -ainis, лат. -ain- (1): Цыраиня (відмінок K); -aitis (6): Одьюнаити (мн.), Антинюнаити (мн.), Яникайтис, Мешкайтисъ, Скибилаити (мн.); -aitis (або -otis) (1): Клебочаи (мн.); -eika (1): Сэранко; -elis, лат. -elis (9): Янелис, Корелис, Кареля (відмінок K), Микрэлис, Никелис, Шэреля (відмінок K), Шекиштис; -enis, лат. -enis (3): Илкянис, Ломенис; -ėnas, лат. -ēns (4): Кегрленас, Каляна (відмінок K), Пачынас, Скуденъ; -ikas, -ikus (5): Блюниккасъ, Яникос, Петръкасъ, Скрыпикас, Яникус; -inas, лат. -ins (2): Лотви-нос; -inis, лат. -en-¹² (3): Крумленец (мн.), Поркегинисъ; -ytis, лат. -ītis (1): Мелештис; -nykas, лат. -nieks (5): Лидимникос, Мурникасъ, Попежемъникос, Руножомникос, Жеминикос; -onis, лат. -āns (23): Чукуиланис, Дзьюрканис, Юстнанис, Кляванис, Кулаканес, Лаканес, Мартинанисъ, Нарбутанис, Романанисъ, Шыманис, Довешконисъ, Кашкалонис, Юхнонис, Мешро-нисъ, Нарбунонисъ, Пежьононис, Сэдейкони (мн.); -šta (1): Микшта; -ulis, лат. -ulis (4): Матюлис, Макулис, Петюлисъ; -ūnas (15): Андреюнас, Блав- 12 У латвійських ойконімах цей суфікс має форму -ene, наприклад: Svitene, лит. Švitinis, р. в околиці Жеймеля–Пашвітини. 211 Джонас, Блуоджонас, Кейрчонас, Яникūнос, Янūнос, Мацялюнос, Милюнос, Никнюнос, Полтошūнос, Векūнос; -unis, лат. -uns (1): Жекаūnis; -utis, лат. -ut- (2): Мелютис, Скробутис; -ušis (2): Балтуѕ̌ь; -uška (1): Янишко. ВИСНОВКИ 1. Фонетика антропонімів XVI ст. околиць Жеймеліса (у деяких випадках збереження tj, dj; перехід tj, dj у č, dž; вимова приголосних s, z як š, ž) свідчить, що люди того часу в околицях Жеймеліса розмовляли литовською мовою. Більшість давніх мешканців околиці (можливо, земгалів) під час німецької агресії у XIII столітті та наступних за нею битв мечоносців із литовцями було або знищено, або вони покинули ці околиці. Після цього ці місця колонізували литовці. 2. Відсутність у антропонімах суто латиських явищ свідчить, що деякі фонетичні особливості діалекту (відтягнення наголосу, редукція закінчень, протилежна литовській мові інтонація наголосу, прабалтійські голосні ā, ē, збереження голосного a після м’якого приголосного l) є не реліктами латиської мови, а реліктами земгальського субстрату. 3. Поширення коротких голосних i, u в ненаголошеній позиції в діалекті — давнє явище. 4. Редукція закінчень, що в земгальській мові почалася вже у XIII ст.13, була, очевидно, значно загальмована на певний час пізнішим напливом литовської мови і знову почала інтенсивно прогресувати лише від кінця XVI ст., коли діалект остаточно відтягнув наголос на початок слова. 5. Частина земгалів усе ж уціліла після німецької агресії та воєн в околиці. Це підтверджує збереження давнішого за земгалів лівського субстрату (Кеко̄, Нянис, Цыпа-ня (родовий відмінок K). Ця частина земгальських антропонімів, що збереглася, не свідчить, що земгальська мова була діалектом латиської мови. Навпаки, у деяких випадках вона мала бути навіть ближчою до литовської мови. Особливо чітко це видно з суфіксів антропонімів у цьому документі: у них немає таких суфіксів, яких не було б у литовській мові або які були б у ній рідкісними. Однак за своєю фонетикою (ā, ē, a після l, s, z) і словником вона, навпаки, ймовірно, була ближчою до латиської мови. 6. Характерним наслідком земгальського мовного субстрату в діалекті слід вважати популярність закінчень -is та -us у називному відмінку однини іменників першої відміни. Уживання в околиці імен із цими закінченнями не вказує на тодішню національну належність або етнічне походження їхніх носіїв, оскільки імена Янuc і Янoc у документі зафіксовано на позначення братів з однієї родини (див. розд. II, 1). 7. Німецькі антропоніми потрапили в околицю, найімовірніше, разом із поширенням лютеранства (лютеранська євангелічна церква в Жеймелісі була збудована 1540 р.14), оскільки в документі зафіксовано лише кілька інших антропонімів німецького походження (Звиквал­мос, Мерыц). 8. Вплив слов’янських мов на антропоніми околиць Жеймеліса в той час був ще меншим. 13Šliavas J. Substratas Žeimelio apylinkės vardyne ir tarmėje. — Kn.: Kraštotyra. V, 1970, p. 267. 14 Kallmeyer T. Die evangelischen Kirchen und Prediger Kurlands. — Riga, 1910, S. 202. 212 II. СПИСОК ОСІБНИХ ІМЕН У наведеному тут списку особові імена розташовано в алфавітному порядку за другим особовим іменем, яке виконує функцію прізвища. Членів родин, які проживали разом (братів, як зазначено в одному місці), записано разом. 1. Янис, Балчюс, Петюлисъ, Якубос, Янос Одьюнайти 2. Матеи Алдрукеи 3. Янос Алдукеи 4. Дырыхъ Андреюнос 5. Мата, Петуляс Антунонайти 6. Юханись Балчыс 7. Балчус 8. Юстас, Томаш Балташанес 9. Ганус Балтушыс 10. Якуб Балтущыс 11. Баня (відмінок K) 12. Юркгис Банисъ 13. Ян Блавдзюнас 14. Ота Блавдзюнас 15. Миксь Блюдюнас 16. Щепан Блюникась 17. Юркги Брэдис 18. Матюлис, Янос, Мартинос, Яникос, Чыпас, Бухонове 19. Петръ Бурба 20. Яна Цырная (називний відмінок) 21. Петюл, Томаш, Юркгисъ, Андреос, Каспор Чукуиланис, братья 22. Янелис Довешконисъ 23. Енисъ Дзьюркганис 24. Кершис Кгаикгалонис 25. Кавнас Ушкурыс 26. Мартинъ Кределнас 27. Чапас Киргдюнас 28. Крыбюс 29. Томас Кгулбыносъ 30. Герман тъкачъ 31. Мартинос Илкгянис 32. Янос, Юркгис Янкунос 33. Амбросос Янусос 34. Янікус 35. Баніс Яникайтіс 36. Симоніс, Петрос, Юркгіс Яникайті 37. Макуліс Юхноніс 38. Томаш Юдіс 39. Алушть Юркгіс 40. Кляваніс Юркгіс 41. вдова Юсева 42. Томаш Юстаніс, пивовар 43. Амбросос Кoirелис 44. Пиктиос Кoirелис 45. Янушко, Яник, Кoirелис 46. Дырыха Калвяна (форма K) 47. Никелис Каретkis 48. Якубъ Кекъ 49. Крыкюс Крыгаллос Кекъ 50. Андреос Кекис 51. Янис Мелвитись Кек(а)нес 52. Янос Килис 53. Янас, Ганис Клебочаи 54. Матюлис Клонись 55. Гануса Кареля (відмінок на K) 56. Павел, Сэранко Круменеи 57. Юндилас Кулаканес 58. Матеос Лотвинос 59. Мелютис Чапанас Лидимникос 60. Янас, Крыкгась Лаканес 61. Кгаикгалась Ломенись 62. Лукаш Ломенис 63. Пупану Матъяло (N відмінок) 64. Пятэр Мартинянас 65. Юхно Мацялюнос 66. Юсть Мейронись 67. Блюдзюс Мерць 68. Юркгис, Банис Мешкакайтись 69. Микрялис 70. Андреос Милюнос 71. Микос Милюнос 72. Юркгис Мелвитис 73. Герман Мурникась 74. Стасис, Матеюс, Чапос, Мелвид Нарбунонисъ 75. Банис Нарбутанис 76. Петрыкас Неманис 77. Пятер Эннис 78. Юркгис Никнюнас 79. Лаврын Никнонос 80. Петръ Нинеэжанись 81. Янас Пачынас 82. Якуб Полтошунос 83. Ганес Миц Попежемяникос 84. Юстас Пастолось 85. Петръ Ковал 86. Юркгис Пежынонис 87. Павэл Пикчюсъ 88. Янус Пиктис 89. Тэнис Пипяженис 213 90. Станіс Поркгиніс 91. Юркгіс Романоніс 92. Матюліс Романанес 93. Мартін Романаніс 94. Матіс Романаніс 95. Петръ Романанисъ 96. Германіс Руножомнікас 97. Петрас, Ракас Седейконі 98. Станіслав, Матюл Скібілайті 99. Петрис Скроубтіс 100. Якуб Скрибікас 101. Юргіс Скуудень 102. Юстъ Скуудні 103. Станіс, Юркгіс Смилгіс 104. Станос 105. Матеос Спусіс 106. Яна Шпереля (відмінок K) 107. Янас Шекштеліс 108. (...) Шиманіс 109. Юркгіс Тівунюс 110. Янос Вънкіс 111. Кгавняс Ушкуріс 112. Янос Векунюс 113. Якубос Волонъгкіс 114. (...) Зигквалтос 115. Андреюс, Петрикас Засторген 116. Мікшта Жибаліс 117. Станіс Жебаліс 118. Павілос Жекгунісъ 119. Петтер Жеймо́с 120. Кгрикосъ, Яніс, Стамьро Жеміннікос АНТРОПОНІМІЯ ОКОЛИЦЬ ЖЕЙМЯЛІСА XVI СТОЛІТТЯ Резюме Детально аналізуються антропоніми Жеймяліського інвентарю 1585 р. Їх досліджено у фонетичному, словотвірному та лексичному аспектах. На основі фонетичного аналізу антропонімів зроблено деякі висновки про жеймяліський діалект XVI ст. Зроблено спробу виявити релікти земгальського субстрату в антропонімії цього регіону Литви.