Žodžių atrankos problema „Dabartinės lietuvių kalbos žodyne“

LIETUVIŲ KALBOS SPECIALIOJI LEKSIKA LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXII (1983) A. LYBERIS ПРОБЛЕМА ВІДБОРУ СЛІВ У «СЛОВНИКУ СУЧАСНОЇ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ» У передмові до своєї «Литовської граматики», написаної 1901 р., Й. Яблонскіс скаржився, що «литовська писемна мова ще не вироблена», що в ній іще багато «коливань». Минуло близько 80 років від появи тієї граматики; за цей час литовська літературна мова значно розвинулася, її лексика збагатилася, усталилися міцніші норми її граматики, правопису, наголошування, вимови, стилістики тощо, але «коливання» в різних сферах мови трапляються й тепер. Завдання «Словника сучасної литовської мови»1 (далі — ДСЛМ) — допомогти подолати ці «коливання», виконати важливу роботу з унормування мови, передусім у сфері лексики. ДСЛМ не має на меті охопити все багатство слів литовської мови, усі слова литовської народної мови й написаних будь-коли творів. Його мета — подати насамперед слова сучасної літературної литовської мови, зазначити їхні основні форми, правопис і наголошування, пояснити значення слів та проілюструвати їх короткими характерними прикладами. Під час укладання ДСЛМ одне з найважливіших питань — визначення складу словника, його реєстру слів. Труднощі під час добору слів зумовлені різноманітністю самого лексичного складу мови. Адже слова дуже неоднакові за своєю структурою, словотвором, семантичними й синтаксичними зв’язками, сполучуваністю, хронологічними, соціальними та логічними особливостями. Питання добору слів ускладнюється ще більше, якщо врахувати літературну мову, яка охоплює і писемне, і усне мовлення. Крім того, у словнику слід брати до уваги не лише активний словниковий запас, властивий усій мовній спільноті, а й пасивний запас, який у певному обсязі також має входити до нормативного словника. Одна з найскладніших проблем укладання ДСЛМ — включення до словника не «загальновживаних», не «нормативних» лексичних елементів. Найбільше труднощів спричиняє діалектна лексика, яка постійно вливається в літературну мову, урізноманітнюючи її новими номінативними, стилістичними та іншими елементами. Загалом діалекти були й залишаються найкращим джерелом поповнення литовської літературної мови. Сьогодні багатьом навіть на думку не спадає, що такі прості слова, як ціна, товар, сорт, смола, балка, бляха тощо, колись зовсім не належали до літературної мови. Проникаючи в літературну мову, слова діалектів і розмовного мовлення свідчать про безперервне зростання її ресурсів, а водночас і про процес оновлення та демократизації лексики. Постійна взаємодія літературної мови й діалектів ставить перед лексикографами непросту проблему відбору діалектизмів і змушує їх шукати надійні критерії добору слів. Найважливіший критерій добору слів до ДСЛМ ¹ Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. – V., 1972. 147 — укоріненість слів, широта їх уживання в літературній мові. Якщо якесь діалектне слово чи вислів уживають лише у творах одного або двох письменників, його зазвичай не вносять до словника. Наприклад, слова кріоклініс «крикун», išgyvenčius «злидар» уживаються лише у творах І. Сімонайтіте, тож їх обґрунтовано не внесено до ДСЛМ. Натомість слово lėnkė «улоговина, долина» вживається не лише у творах І. Сімонайтіте, а й Лаздину Пеледи, Жемайте, Валанчюса, Вайжгантаса та інших письменників, тому його обґрунтовано включено до ДСЛМ. Багато діалектних слів давно вживаються в художніх творах як стилістичний засіб для створення місцевого колориту або змалювання реального життя сільських людей. Частина з них виконує функції етнографізмів, інші пов’язані з побутом і звичаями місцевого населення, деякі навіть набули термінологічних значень, наприклад: darytinis «така дзукійська страва з сиру», luõkas «молот для оглушення риби під льодом», góža «ряд морських хвиль, що розбиваються», saldà «прибережна місцевість, яку заливає вода». Дзукійське слово nudienis нині часто вживається в пресі як заміна синоніма «сьогоднішній». Поширення діалектизмів у літературній мові значною мірою зумовлюють і соціальні причини. Користувачем літературної мови нині стає весь народ — люди не лише з міст, а особливо із сіл, усі ті, хто добре знає свої діалекти. Не можна сказати, що подання діалектизмів у ДСЛМ здійснено цілком досконало й що тут нічого не можна змінити. У цьому словнику наведено понад 2000 діалектизмів із позначками жем. (жмудський), сх. (східноаукштайтський), зх. (західноаукштайтський), дз. (дзукійський) або просто діал. (діалектний). Здається, ця кількість могла б бути набагато меншою. Багато діалектних слів, наведених у ДСЛМ, могли б залишитися лише в багатотомному «Словнику литовської мови», оскільки вони не набули ширшого поширення в літературній мові. Ось добірка таких прикладів: 1) жмудські: aigara «тріска, соломинка; крихта», aimata «пустощі; жарти; пустун», čėižti «рубати, бити», čiōpa «той, хто все мацає, лапає; нероба», dýkas «неслухняний, розпусний», drākoti «топтати, нищити», drezėti «скупитися, шкодувати», dugnólis «товста кишка», gāgrė «нечупара, бруднуля», gybena «той, хто зів’яв, конає», glimius «слизький», gramantas «брила, шмат», gūdnōtrėlė «кропива», gvizdė «легковажна жінка, вертихвістка», įstingu «відразу, з першого разу», ývas «пугач», kerėžytis «сваритися, чубитися», klānkis «дзвіночок», klekmenė «плутанина; сум’яття; турбота», kliōka «роззява; базіка», kliōpti «жадібно сьорбати, пити», kliurmai «каламуть, осад», kreīštis «опиратися, чинити опір; зазіхати», krūpė «жаба», kumpōsas «дерево або людина, що виросли кривими; кривун», nākabis «чорт», otrūs «чутливий, вразливий; старанний», páitvėtis «хворіти, мучитися», pýlė «качка», putelis «калина», rībulti «котити, згортати», skaudūs «скупий», snōpis «сонько», spāgas «крапля», strūbas «низенький, короткий», šatrūs «жвавий, моторний», štikti «встигнути», vambolė «чорна смородина», vaīstas «ярі культури», žagata «сорока», žėbelės «дрібниці», žvygsóti «сяяти»; 2) східноаукштайтські: aīgyti «колоти, прокльовуватися», akėivos «чари, омана зору», akīvas «пильний», atšīžus «огидний», bilčius «лайка, покарання», čėčiūoti «рубати, клювати; шмагати», dangōjus «одяг, укривання», drīžti «важко нести, тягти», duōgas «розум, кмітливість», gaīmaras «нероба; ледар», gyvakaras «той, хто слабкий, ледве живий», griaunà «окрайчик хліба, скоринка», īsas «короткий», išōdas «приймак», jóvaidas «шибеник, бешкетник», kepėšyti «перечити, сперечатися», krovōti «перекладати, розкладати», liktis «вада, недолік», maīdara «несерйозна людина», mazgōlis «ганчірка для миття», mėkena «незграбна людина, роззява», mugōti «брести», pāivyti 148 «бити, шмагати», párpelai «галушки», pėikštus «ніжний, чутливий», pratėgė «порожній проміжок», pūiris «трухлявий, гниле дерево», pūžas «той, хто малий і товстий», sėbinti «заощаджувати», sinkus «дрібний», slistis «омана зору», spandà «підпора», svóti «пхати, пропонувати», šláimas «відлига», šlainùs «пологий, нестрімкий», švídras «вир, вихор», táinoti «заплутувати, розплутувати», úonioti «нюхати»; 3) західноавкштайтські: ãmas «обітниця, голос», buīrgė «трясовина; буза», čiūnčyti «зволікати, баритися», čirti «бідувати, не рости, занепадати», dùlbšti «поволі працювати, вовтузитися», gneizà «бруд», grūinas «голий, чистий», kiūtena «нечепура, нечупара», kriaūkalas «грудка», legóti «жадно ковтати, жерти», maištrium «упереміш, змішано»; 4) дзуківські: aivà «достатньо», dylàtė «зволікання», dvėliuoti «важко дихати», grauzdūs «злий, грубий», gūžoti «тепло вдягати, кутати», kivinklas «перешкода; лихо», kupūrna «купина, дернина», kvókšti «говорити хрипким голосом; хрипіти», liūlyš «жук, хрущ» та ін. Даремно шукали б ці слова у творах кількох письменників. Вони не набули широкого поширення в літературній мові. Зусилля укладачів словника поширити ці слова в літературній мові не мали успіху. Головна причина цього — їхня рідкість, наявність у мові звичніших відповідників. До діалектизмів близькі слова розмовної мови (šnek.). Шкода, що у вступі до DŽ їх докладніше не розглянуто. Про них коротко можна сказати так: це слова, яким властива свобода вираження, невимушеність, а часом навіть грубуватість чи глузливість. Часто вони мають зневажливий або презирливий відтінок; виразно, гіперболічно називають щось, наприклад: bóba, pati «дружина», sėnis, pats «чоловік», kimšti, kiŕšti, kūopti «жадібно, багато їсти», kūrti, máuti, šveisti «швидко бігти» та ін. Слова розмовної мови часто є діалектизмами, що перетнули територіальну межу, і часом їх досить важко або просто неможливо точно виокремити². У DŽ наведено понад 2000 таких слів, але значна їх частина — власне діалектизми, наприклад: ardà «сварка, незгода», arénti «гарчати, гавкати», bàbaliuoti «говорити дурниці, белькотіти», bãkoti «набивати, пхати», baldà «гупання, стукотіння; біда, клопіт», bigė «затуплений ніж; короткий хвіст», biznas «без хвоста; короткий, куций», blazgátyti «ляпати, лаяти; ганяти; гупати», čiunkúoti «м’яти, товкти; хлюпати; гойдати», dýkbandė «молодняк, худоба, яку не використовують», diñderis «ледар, волоцюга», driumbėti «бігти з шумом; гуркотіти», gangarioti «тинятися», gógla, gōželis «роззява», gīra «велика, трохи сутула людина», jūšinti «рухати, ворушити», kėkšis «гачкувата жердина, гак», kemėža «розмазня; недоросток», kėrežioti «незграбно йти, шкандибати; вантажити, тягати», kevėkšlinti «поволі йти», kibýklas «поламана, зіпсована річ, мотлох», kibinklas «перешкода; ворожнеча», kiketa «сміх; той, хто сміється», kiusnóti «їхати риссю», klibinda «розхитана річ; кульгавий», klūbundúoti «важко йти, спотикаючись», kniúša «дурник, телепень», kniūrā «похмура людина; плаксій», kvánka «вайло, роззява», letėžis «поганий пиріг; розмазня», maulioti «брести по багнюці», mugulys «непосида», mūkulas «грудка», pliovà «базіка», repėža «той, хто малий і незграбний», švająs «балакучий», švóti «базікати», talavykas «балакун, базіка», tirvinti «важко нести, тягти», vãdala «волоцюга», zykti «скиглити», žlūgas «той, хто загруз; багнюка» та ін. У наступних виданнях DŽ їх можна було б зовсім не включати або принаймні змінити їхні стилістичні позначки. 2 Pikčilingis J. Stilistika. — V., 1975, t. 2, p. 97. 149 До DŽ включено близько 250 слів із позначкою psn. Це застарілі слова або їхні форми, так звані архаїзми, наприклад: brotis «брат», gyvatà «життєва сила; життя», kali- nỹs «в’язниця», kodrin «чому» (немає включеного todrin «тому»!), namópi «у напрямку додому», savėspi «до себе, у себе» та ін. Ці слова час від часу трапляються в художній літературі як стилістичний засіб для створення історичного колориту або передавання духу давнини. Частина архаїзмів, наведених у DŽ, — це слова, які давно вийшли з ужитку, наприклад: bãžmas «безліч, сила-силенна», nãrsas «гнів, лють», pãdūkis «надія, довіра», prekijas «купець», rãštininkas «письменник», sãvastis «власність», tvarinỹs «твір», vaizbà «торгівля», vėtušas «старий», viešė «двір, садиба» та ін. Від них у словнику нормативного типу, мабуть, слід було б відмовитися, бо тепер вони вже не вживаються. Характеризуючи застарілі слова, у DŽ допущено певні неточності. Цією ж позначкою psn. часом позначають не лише застарілі слова — архаїзми, а й слова, що називають явища минулого життя, старовинний побут людей, наприклад: põnas, ponià, panelė, kū́mas, prašymas, priegláuda, prieváizdas, prakilnýbė, kvortà, márgas «0,5 га», valãkas, pagõlyvė «податок з особи», egzekucija, licitãcija, liokãjus та ін. Ці слова не застаріли, інших відповідників для них ми не маємо; застарілими є лише поняття та явища, які вони позначають. Отже, точніше було б уживати для цього дві позначки: arch. (архаїзм) — застаріле слово, його форма, вислів, і psn. — застарілий, виведений з ужитку предмет, явище, поняття. У DŽ наведено мінімальну кількість застарілих і непотрібних літературній мові чужомовних слів (pečius, kakalys, kaštas, prosas та ін.). Чужомовні слова, які трапляються у фольклорі та художніх творах з певних стилістичних міркувань, можуть бути дуже інформативними для читачів. Академік Л. Щерба вважає, що «негативний мовний матеріал, майстерно дібраний і поданий у нормативному словнику з певними позначками, може бути дуже корисним, особливо для боротьби з вільними, але неприйнятними словосполученнями»⁳. У литовській мові для цієї мети видано спеціальну працю⁴, тому збільшувати кількість чужомовних слів у DŽ немає потреби. За радянського ладу литовська термінологія дуже розрослася. У цю добу технічної та наукової революції до литовської мови увірвалася величезна кількість спеціальних найменувань — термінів, що позначають різні поняття науки, мистецтва, техніки, виробництва, культури й суспільного життя. Ми вже маємо понад 30 найрізноманітніших термінологічних словників. Термінів стало вже кілька десятків тисяч, і ця кількість постійно зростає. Їх подання у загальних словниках становить одну з найскладніших проблем. У лексикографічній роботі тут виявляються найрізноманітніші тенденції: одні лексикографи пропонують включати всі терміни до загальних словників, інші — зовсім їх не включати, оскільки жоден словник не може охопити їх усі⁵. На противагу цим крайнім тенденціям нині висувається завдання — знайти критерії, на підставі яких можна було б розробити гнучку методику подання термінів у загальних словниках. До загальних словників пропонують включати лише ті терміни, які, будучи спеціальними, водночас є лі- 3 Щерба Л. В. Опыты общей теории лексикографии. Языковая система и речевая деятельность. — Л., 1974, с. 288. 4 Kalbos praktikos patarimai. — V., 1976. 5 Князькова Г. П. К проблеме отбора слов в словарях. — В кн.: Современность и словари. Л., 1978, с. 20. 150 власність літературної мови. Зважають на те, наскільки широко певний термін усталився в мові. Якщо він уживається не лише у спеціальній літературі, а й у публіцистиці, пресі, художніх творах, це є підставою для його включення до загальних словників. Перевагу слід надавати тим термінам, які вживаються в кількох галузях науки, наприклад: elementas, etapas, reakcija, sfera, ieškinys, įtampa тощо. Особливо слід зважати на підручники середньої школи, адже в них уживаються найзагальніші й найпотрібніші терміни. Також слід брати до уваги їхні нетермінологічні ознаки — образність, емоційність, здатність утворювати порівняння та сталі словосполучення. Для подолання труднощів відбору термінів можна використовувати й інші критерії, наприклад критерії актуальності термінів та їхнього суспільного значення. У сучасному житті дуже актуальними стали терміни зі спорту, космонавтики, електроніки, ядерної фізики, кібернетики тощо. Помічено, що до загального вжитку швидше проникають терміни, які позначають родові, а не видові поняття. Тому назви машин, приладів і апаратів частіше вносять до словників як назви частин цих машин, приладів і апаратів. DŽ терміни подає дуже нерівномірно: з одних спеціальних галузей наведено по кілька сотень, а з інших — лише по одному-два. Наведений нижче список показує кількісне співвідношення термінів у DŽ. ботаніка — 718 (слів) геометрія — 28 техніка — 230 економіка — 24 медицина — 149 філософія — 23 хімія — 103 архітектура — 14 історія — 97 етнографія — 13 граматика — 90 астрономія — 10 військові терміни — 83 ветеринарія — 8 математика — 82 землеробство — 8 фізика — 80 фармація — 7 лінгвістика — 74 фінанси — 6 спорт — 73 агрономія — 3 анатомія — 72 фізіологія — 3 література — 62 фольклор — 3 музика — 61 комерція — 3 церковні терміни — 60 міфологія — 3 кулінарія — 48 текстиль — 3 спеціальні терміни — 40 фотографія — 2 біологія — 36 авіація — 2 право — 34 мінералогія — 1 географія — 32 психологія — 1 політика — 29 будівництво — 1 Термінів, позначених цими ремарками, у DŽ близько 2500. До цього числа слід додати ще близько 400 термінів, які не мають ремарок, але їх замінюють відповідні визначення. Таким чином, у DŽ близько 2900 термінів, або 5% від загальної кількості слів. Це невелике число порівняно зі словниками інших мов (наприклад, за підрахунками Л. Ступіна, в англійському словнику Вебстера їх близько 23%⁶). 6 Ступін Л. П. Деякі зауваження у зв’язку з роботою над новим академічним словником. — Вест. ЛГУ. 1975, т. 8, вип. 2, с. 150. 151 Як бачимо зі списку, у DŽ бракує термінів з електроніки, гідрології, метеорології, типографії, судноплавства та інших галузей. Зі сфер будівництва, агрономії, землеробства тощо наведено лише по одному чи кілька термінів. Виникає питання, чи потрібна ремарка для тих галузей, з яких подано лише кілька термінів. Хоча в списку скорочень фігурує педагогіка, у Словнику немає жодного слова, позначеного цим скороченням. З іншого боку, у списку скорочень немає ремарок mišk. (лісівництво) та log. (логіка), проте в тексті словника вони зрідка трапляються (див.: proskiebis, silogizmas). Як і в кожній великій праці, у DŽ трапляються непослідовності й пропуски; наприклад, широко подано назви дитинчат тварин і птахів: kačiukas «кошеня», šuniukas «цуценя», tigriukas, pelėdžiukas, pempiukas тощо, але немає kiškiukas (хоча zuikiukas внесено), немає peliukas (хоча є žiurkiukas), немає kregždižiukas тощо. Як ми бачили зі списку, серед термінів найчисленніші назви рослин, але бракує назв деяких сортів яблук, добре відомих садівникам: kriaušinis, molinis, pepinas, vėlsis тощо. Бракує назв деяких декоративних рослин і квітів, добре відомих квітникарям: aronija, hortenzija, gerberą, puošmedis, šiendreikė тощо. Словник слід було б доповнити й іншими термінами, які нині широко вживаються: aerozolis chem., aktualija, aukštalipys, -ė, greitkelis, informatika, kampuotis tech., krimplinas tekst., skriejikas tech., а також деякими словами, які нині вживаються в побутовому мовленні: atostogpinigi ai, aulinukai «чобітки з короткими халявами», degalinė «бензоколонка», išradyba, merlė, pakuotė, pėdukė «коротка шкарпетка», pynutė «плетена булочка», poilsiavietė, šliaužtinukai «дитячі повзунки», taksininkas, -ė, vardatėviai, žūklavietė тощо. Питання відбору фонетичних і морфологічних варіантів слів стає актуальним. У DŽ їх подано понад тисячу, здебільшого з нормативною відсилкою «див.» (=žiūrėk), інші — і без цієї відсилки. Значна частина цих варіантів — слова, які давно вийшли з ужитку літературної мови, наприклад: ankštybas — ankstyvas, bailė — baimė, dalgė — dalgis, driežlas — driežas, dūksauti — dūsauti, dulsis — duslus, dumburys — duburys, kalčia — kaltė, kerėbla — kerėpla, klienas — lieknas, skomà, skōmas — skonis, ruišas — raišas, skraitas — skreitas, spiètilus — spiečius тощо. Навряд чи їх слід включати до наступних видань DŽ. Немало труднощів укладачам DŽ завдає відбір віддієслівних іменників, так званих «nomina actionis» і «nomina agentis». Якщо вони не мають якогось особливого значення, їх вносять у DŽ при дієсловах, від яких вони утворені; якщо ж мають особливе або термінологічне значення — подають окремими заголовними словами. Деякі читачі у своїх листах до редакційної колегії DŽ дорікали, що ці іменники в словнику подано дуже нерівномірно: при одних дієсловах їх наведено, при інших — ні. Нібито така нерівномірність простежується в усьому словнику. Вони пропонують подавати «nomina actionis» і «nomina agentis» при всіх дієсловах без винятку. Що на це можна відповісти? Віддієслівні іменники настільки звичні, що їх можна утворити майже від кожного дієслова й внести до словника. Так робили деякі старі лексикографи (Fr. Kuršaitis, G. Neselma nas). Можливий і протилежний підхід. Оскільки їхнє творення дуже просте, а значення 152 само собою зрозумілі, їх узагалі не варто вносити до словника. Здається, неприйнятна ні одна, ні друга думка. Механічне утворення таких слів і додавання їх до кожного дієслова призводить до створення неіснуючих і непотрібних слів. З іншого боку, відкидати їх означало б іти всупереч мовній практиці, адже більшість із них — широко відомі й уживані слова. Тож найкраще тут керуватися загальними принципами добору слів: до ДЖ вносити лише ті, що відомі й уживаються в мові та які, за потреби, можна підтвердити живими прикладами. У литовській мові багато прикметників із суфіксами -inis, -ė, -iškas, -a. Їх можна утворити майже від кожного іменника, особливо з конкретним значенням. Прикметники із суфіксом -inis, -ė утворюються також від самих прикметників (saldus – saldinis), числівників (pirmas – pirminis), дієприкметників (dirbtas – dirbtinis) і навіть прислівників та прийменників (iš anksto – išankstinis, aplink – aplinkinis). У ДЖ їх найчастіше пояснюють лише відсиланням: стрілкою вказують, від якого основного слова вони утворені. Щоб заощадити місце, прикметники із суфіксами -inis, -ė, -iškas, -a, якщо вони не мають якогось особливого значення, можна було б подавати так само, як «nomina actionis» і «nomina agentis», тобто в тій самій словниковій статті, що й слова, від яких вони утворені. Це дало б ще один резерв для вивільнення місця під потрібніші слова. У наступні видання ДЖ слід вносити менше складних слів із прозорою словотвірною будовою, наприклад: baltakaklis, -ė «з білою шиєю», juodasparnis, -ė «із чорними крилами», penkiol ikametis, -ė «п’ятнадцятирічний» тощо. Внести до ДЖ усі слова подібної будови не лише неможливо, а й непотрібно, адже їхнє значення читачеві зрозуміле зі складників. У ДЖ практикується подання лише першого компонента таких слів із дефісом наприкінці та пояснення значення слів, утворених із ним, наприклад daugia- «у складних словах указує на численність, велику кількість». Далі як заголовні слова з daugia- наводяться лише слова з особливими або термінологічними значеннями, наприклад: daugiakampis, daugiak ovė, daugiast āklinin-kis тощо, а від усіх інших відмовляються. Таку практику пояснення слів у наступних виданнях ДЖ слід застосовувати частіше. Це дало б змогу заощадити місце для потрібніших слів. У ДЖ окремо подаються й пояснюються префікси. Знаючи значення префікса, легко зрозуміти, що означає слово, яке його має. Не менш важливі функції, ніж префікси, у мові виконують і суфікси. Деякі з них у сучасній литовській мові дуже продуктивні. За допомогою іменникових суфіксів -inin-kas, -umas, -yba, -ybė, -ykla, -iklis, -uvas тепер утворюється дуже багато нових слів. Дуже продуктивні суфікси прикметників -inis, -iškas, -ingas, -uotas, -otas, -ėtas. Тож виникає потреба подавати в ДЖ суфікси так само, як префікси. Але суфіксів у литовській мові дуже багато. У самій лише академічній «Граматиці литовської мови» (ч. I) наведено понад 600 іменникових суфіксів. Перелічити й пояснити всі суфікси в невеликому за обсягом словнику неможливо. І все ж було б дуже корисно пояснити в словнику найпродуктивніші й найчастотніші суфікси. У ДЖ можна було б подати близько 30 іменникових, близько 20 прикметникових і близько 10 дієслівних суфіксів. 153 Усе це свідчить, що наступні видання ДЖ слід постійно вдосконалювати як щодо добору слів, так і щодо подання варіантів та з інших аспектів. Значну роботу з удосконалення ДЖ виконано під час порівняння другого видання з першим (1954 р.). Роботу з подальшого вдосконалення ДЖ треба продовжувати вже хоча б тому, що мова безперервно змінюється й розвивається, у ній з’являються нові слова та вислови. До цієї роботи слід готуватися заздалегідь — і збирати актуальний матеріал для словника, і обговорювати різні лексикографічні питання. Із запровадженням у мовознавстві точніших методів багато уваги приділяють частотним словникам, користь яких для добору слів безсумнівна. Однак досі ніхто не укладає ширших за обсягом частотних словників литовської мови. Як свідчить історія лексикографії, одна з найважливіших умов створення добрих тлумачних словників національної мови — неперервність лексикографічних традицій, урахування тенденцій мовного розвитку, зокрема розв’язання найновіших граматичних, стилістичних, лексикографічних і лексикологічних проблем. ПРОБЛЕМА ВІДБОРУ СЛІВ У «СЛОВНИКУ СУЧАСНОЇ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ» Резюме Під час укладання «Словника сучасної литовської мови» одна з найважливіших проблем — включення до словникового складу не «всіх» пластів лексики. Особливо багато труднощів становить діалектна лексика, яка безперервно проникає до літературної мови. У Словнику, очевидно, надто багато діалектних слів. Деякі слова, позначені ремаркою šnek. (розмовне), можна віднести до діалектизмів. У Словнику не завжди точно відмежовано застарілі слова (архаїзми) від слів, що позначають застарілі поняття та явища. Порівняно з іншими пластами лексики Словник слід поповнити актуальними науковими термінами й спеціальними словами з галузей сільського господарства, будівництва, космонавтики, кібернетики тощо. У Словнику надто широко представлені фонетичні та морфологічні варіанти слів, оскільки деякі з них дуже рідко вживаються в сучасній літературній мові. Було б корисно виділити в окремі словникові статті деякі частіше вживані суфікси литовських слів, як це зроблено з дієслівними префіксами. Оскільки жива мова постійно розвивається й змінюється, склад словника слід неодноразово переглядати та поповнювати новими словами й висловами. Найважливіші умови створення доброго Словника — урахування досвіду минулого та використання найновіших здобутків мовознавства в лексикографії, граматиці, стилістиці та інших галузях.