Latvijos lietuvių tarmių sintaksės ypatybės ir tekstai

LIETUVIŲ KALBOS SINTAKSĖS TYRINĖJIMAI LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXV (1986) КАЗІМІЄРАС ГАРШВА СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ТЕКСТИ ЛИТОВСЬКИХ ГОВІРОК ЛАТВІЇ* 1. ВСТУП У Латвійській РСР є щонайменше 6 архаїчних литовських говірок: віленські (Цискодас, Індрица, Уодегєнай та ін.), утенські (Субачюс, Ґаршвіне, Акниста), купішкенські (Неретос), паневежські (Скіроніс), шауляйські (Укри) та тельшяйські (Вадакстис) (пор. Garšva 1985). За винятком Індрици, куди литовці переселилися у 1893–1903 рр. з околиць Ігналіни—Рімше, і, можливо, Цискодаса, усі інші говірки можуть бути північним продовженням основної території литовської мови. Між Цискодасом і Неретосом місцеві жителі найчастіше називають себе литовинниками. Усі ці говірки дають багато даних для дослідження порівняльної діалектології та контактів балтійських мов. Тексти литовських говірок Латвії доповнюють наші знання також про синтаксис діалектів. З окраїнних литовських діалектів досі було надруковано тексти лише литовської мови Латвії; їх бракує і в найповніших збірниках (Lietuvių kalbos tarmės 1970; Zinkevičius 1978). Наведені тут тексти не тільки перші, а й із багатьох місць — останні (під час будівництва Даугавпілської гідроелектростанції Індрица, Аугустінішкяй і Місюнай будуть повністю переселені й затоплені). У 1977–1983 рр. автор записав у Латвії 30 магнітофонних стрічок (тривалість записів = 25 годин). Багато текстів розшифрував автор, деякі (для досягнення більшої точності) — викладачі університету А. Ґірденіс (№ 28), О. Косене (№ 8, 22, 23), Б. Стунджя (№ 7, 24). У транскрипції використовуємо звичну й водночас якомога простішу систему. Оскільки литовські акценти мають місце лише в довгих складах, знак висхідної або спадної інтонації сам по собі вказує, що голосний, який становить основу наголошеного складу, є довгим, а перший або другий компонент дифтонга — напівдовгим. Довгі голосні спеціально позначаються лише в тих наголошених складах, які вимовляються з середньою (*) інтонацією, та в усіх ненаголошених складах. У дифтонзі і знаком акута, і знаком циркумфлекса (ái) позначається середня інтонація, розтягнена на обидва компоненти, а гравісом (ie, ai тощо) — особливо коротка вимова звука або якогось компонента, що нагадує так звану уривчасту інтонацію. Гравісом і крапкою знизу (i.) позначаються наголошені напівдовгі голосні, які не мають інтонації1. Коли в слові два або більше наголосів, головний частіше- * Найкращій інформаторці текстів Геновефі Місюнієне (1891.X.25–1984.V.7) і на пам’ять багатьох інших литовинників Латвії. 1 За традицією позначати напівдовгість наголошених голосних знаком середньої інтонації також нелогічно (пор. Garšva 1977, 77–78; ще раніше подібної думки дійшли J. Kazlauskas, A. Girdenis). 218 … є останній наголос (пор. gaidžis тощо); побічний наголос у післянаголошених звуках ie, uo (особливо подовжених і протяжно вимовлюваних) позначається крапкою зверху. Коли голосний e перед твердими приголосними та голосний a після м’яких приголосних фонетично й фонологічно збігаються, його позначають однаково — знаком a (æ='a), вказуючи на м’якість попереднього приголосного. Незначні, часто й самоочевидні фонетичні особливості докладно не деталізуються (їх буде розглянуто в наступній статті). Фонетичні особливості текстів неоднакові. Паузи між реченнями позначаються однією косою рискою (/), а між синтагмами — комою, двокрапкою тощо. З наявних текстів відібрано уривки, важливіші для мовознавства та цікавіші за змістом. Найбільше (близько третини) магнітофонних записів походить з Уодегянів. Чискодська батьківська мова лише «цитується» в не надто зв’язних текстах, тож Уодегяни тепер є найвіддаленішим островом корінних литовців Латвії, своєрідний діалект яких досі використовувався як засіб спілкування (переважно між Г. Місюнене та її дочкою Еленою; враховано також написані останньою авторові діалектом листи, у яких не позначено наголосів). Із приблизно 40 уцілілих уодегянців (близько 1900 р. було 47 сімей, понад 200 осіб) 10 ще можуть говорити литовською? Близько 1935 р. жителі Уодегянів отримували литовські газети й книжки; навіть складали списки охочих відвідувати литовську школу. За мовленням Уодегянів можна судити, як говорили приблизно в 10 інших селах околиць Краслави (пор. Garšva 1984, 88)3, адже слова, пригадані Г. Місюнене — останньою мешканкою села Місюни (7 км на південний захід), що перейшла на білоруську мову,4 подібні до уодегянських. Найімовірніше, мовлення не надто відрізнялося й на всій території між Уодегянами та Скрудяльнею5, яка втратила національну самобутність і розділяється річкою Даугава: в околицях Науйєні (20 км на схід), Яунборне (Нейборно, 8 км на південний захід) та в інших місцях6. Між литовцями на правому й лівому берегах Даугави є безсумнівний зв’язок. Від Яунборне литовські села на правому березі річки розташовані поміж селами білорусів, латгальців і росіян-старообрядців. Контакти з лівим берегом Даугави засвідчують численні запозичення з білоруської мови, яких немає в місцевому латгальському говорі. Старі уодегянські могили також були не в Боровкому, а ближче до Даугави й території, що перейшла на білоруську мову, — в Узинкалне (інакше — у Стигевічах, за Дзергалишками). Жителі Місюнів і Августинишків ходили до церкви в Яунборне; прабабуся Г. Місюнене Bičiul’1, народжена близько 1820 р. і литовськомовна, також вийшла заміж в Уодегяни 2 Із них 4 живуть в іншому місці. 3 J. Endzelīnas (1981, 279) yra nurodęs, kad, be Uodegėnų, lietuviai gyvenę ir Mulkiuose. Vietinių žmonių atminimu, ten daugiau kalbėta latgališkai. 4 Ārklis, člertas, kājas, kaliādas «Різдво», mergėita тощо. 5 Скрудяльне розташована за 20 км на південний захід. У ній наголошений голосний o також іще вимовляли як a (Grinaveckienė 1980, 223, прим. 2). 6 «І в Еллерної (навпроти Науйєні — К. Г.) колись де-не-де жили литовці. […] А найбільше їх було біля Нейборі. Люди середнього віку кажуть, що, виростаючи, не чули, щоб ці люди говорили інакше, ніж литовською. Наче на пам’ять кілька литовців лишилися до сьогоднішнього дня. Звідки вони прийшли, ніхто не знає, навіть найстарші не пам’ятають. […] 1864 р. […] змучені люди, почувши, що треба буде заплатити кілька десятків [викупити землю], злякалися, покинули місця неволі й подалися хто куди». — Жвалгас. Із Жемгалії. — «Tėvynės sargas», 1898, № 7, с. 17. 219 з іншого боку Даугави (у Яунборне литовці Бічюляй жили до 1920 р.; там були прізвища Krauklis, Mikītis, Tārvida тощо). Дещо раніше литовці з околиць Кра́слави могли бути пов’язані також із литовцями з околиць Браслави. Судячи з прізвищ у найближчому с. Плюші (Плюсти) (за 7 км на північ від Августинішків) — Grodź, Kārdel’, Luksza, Pitkun, Ragiel’, Szākel’, Szemel’ — та інших даних (опитані 1984 р. 8 старших мешканців Плюшів уже не пригадують, щоб колись розмовляли литовською), це село могло значною мірою білорусизуватися до середини XIX ст. А. Відуґіріс (Гаучас, Видугирис 1983, 48) вважає, що ще наприкінці XIX ст. ті мешканці були двомовними або змішаними, а Б. Макаускас (Makowski 1983, 236), спираючись на переписи населення 1919 і 1921 рр. та вибори 1939 р., зазначає, що й тоді до 10% «литовців» проживало на відстані аж 80 км на південний схід від Плюшів (у волостях Переброди, Міори, Ніколаєво — на той час це були б найсхідніше розташовані литовські острови). В околицях Кра́слави, як і в багатьох інших місцевостях Латвії, корінні литовці могли оселитися у XIII–XVII ст. За даними розкопок археологів Інституту історії Латвійської РСР у 1982–1984 рр., у Місюнах люди жили вже в X ст., біля Августинішків (за 3 км на схід) — у XIII ст. На те, що в цих місцях литовці жили щонайменше у XIII ст., може вказувати й запозичення в уодегянському говорі kiāmulas «шкаралупа» (якщо це не гіперкорекція; у XIII ст. латгали, мабуть, почали вимовляти це слово як čaumala, пор. Буга 1961, 97–98, 275–276, 572). Можливо, до 1519–1753 рр. (Буга 1961, 570–574) було запозичено й слово šykstas «тес» < šiksts > seiksts. К. Буга (1961, 99–100, 266) вважав, що в Іжвалті, розташованій за 5 км на північ від Уодегян, литовці жили ще тоді, коли самі латгали замість Ізвалди вимовляли *Užvalda (чимало топонімів цієї околиці свідчать, що литовці жили тут іще донедавна). Сама назва Уодегяни, як і назви сіл Августинішки й Місюни, литовська, походить від слова (v)uodegà (латгали називають її (st)aste, а vedegōs місцеві мешканці не чули). Литовськими є й багато інших сільських топонімів: Lūkštupelis, pieva Lūkštai (latviškai Līču pļavas) тощо (див. текст № 11). Далі вживаються такі скорочення: Akn — Акнисте (офіц. Aknīste, Єкабпілський район), Cs — Цискодас (Tiskādi, Резекненський район, Сакстагальська околиця), Dgp — південні околиці Даугавпілса (Gryvā, Kalkuonē, Mēdinas, Grendzā), Eg — Eglāite (Еглайне, Даугавпілський район), Gršv — Gārsvine (Gārsene, Єкабпілський район), In — Indrica (Краславський район, Калнієшська околиця), Nr — Нерета (Nereta, Стучківський район), Sbč — Субате (Subate, Даугавпілський район), Skrn — Скйроніс (Šķirāni, Бауський район, Брунавська околиця), Uk — Укри (Ukri, Добельський район), Vdks — Вадакстис (Vadakste, Салдуський район). Найбільше прикладів записано в Уодегянах (Vodiģēni, Odigjāni, Краславський район, Боровська околиця); для них скорочення не вживається. Докладніше локалізацію населених пунктів обговорено в попередній статті (Garšva 1985). 2. СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ Відоме твердження Я. Ендзелінса (1979 510, 515), що синтаксис латиської мови більше нагадує Західну Європу (німецьку мову), а синтаксис литовської — Східну Європу (слов’янські мови). Більшість відмінностей у синтаксисі литовської мови Латвії від інших литовських говірок — не архаїзми, а наслідки впливу латиської мови. І все ж значного розриву між литовською мовою в обох республіках немає. Як і в сусідніх східноавкштайтських говірках, на території між Цискодасом і Скйронісом уживаються конструкції не лише з локативом (пор. gyviana mīsu baznīcā Cs), а й з ілативом: aik tvārtan Cs, Aknistōn aštuōni kilometrai Sbč, pēreiti Lātvijan Gršv, dēdi pēčun Akn, vēže Suvainiskin Nr, vāra vidōn Skrn. Ілатив однини вжива- 220 ється також у паневежиському говорі, лише кінцевий приголосний n нині переважно випав, пор.: aik lauka | laukàn, šal’n «геть», li.pk žemė | žemèn тощо. Між Уодегянами та Еглайне (у віленських і сусідніх утенських говорах, хіба що за винятком Цискодаса й Індрики) локатив плутають з ілативом, тобто замість локатива дуже часто (особливо в Уодегянах) уживається ілатив, а замість ілатива — іноді й локатив, наприклад: a) bū.va’ trìs tvartėliai: vienan kárvyje, kitàn arklỳs, trečian àvižas; mum gi čemadànas mesàs bū.va’ ažūpkalin; vakaràn, rytàn, unksci giēda; pùpas daržàn pjāvie; tvàrtan nieka nièr, dykas; b) kaimýnbus indìrė akýtie; ateina bažnýčiai Dgp; mūja karčiamòj mūna vyras Eg. Випадково ці форми вживаються й у властивому їм значенні: linus mina rijàj; impuolau tan upālin; šaublė lāidzes debesin. Подібно, обидва місцеві відмінки виражаються однаковими формами в південноавкштайтському говорі (Zinkevičius 1978, 46, 54), а вживання локатива замість ілатива у східноавкштайтському говорі Латвії пояснювали, найімовірніше, впливом латиської мови (Grinaveckienė 1983, 113—114). У деяких висловах Уодегян ілатив уживається також замість знахідного й орудного відмінків, пор.: rūdenin bū.va’ daug mūsiu’; mūna mergà pylė kartàn su manim. Неясно, чи можна вважати варіантом ілатива форму ànas darbànù «роботу», записану лише один раз. На північ від лінії Раґува—Укмерґе—Молетай—Салакас уживаються скорочені форми ілатива множини, фонетично тотожні локативу (Zinkevičius 1978, 54): kuniguos nàja Cs, išvažàva kapuòs Laukesòs Dgp, žagenys sudìeja Eg, važiuosiu svečiùos par juos Sbč, dėda medi.nuos sūduos Grsv, atsigaibàinam Naratōs Nr, sū.riš kūlias Skrn. Від мови корінних литовців Латвії відрізняється лише мова колоністів Індрики, які часто зберігають повну форму ілатива множини: dali.na chutariuosna; dūrysna pasprabūja. Але в Уодегянах і ілатив множини (пор. apynius sù.dedu vidùn tamuos buràkuos, латг. t.bmùs burakùs) іноді вживається у значенні локатива (niažbnai, kas tamuos namuos gyviàna). Локатив однини іноді вживається замість знахідного, прийменника per зі знахідним, а в множині — замість орудного (особливо з числівниками) тощо: àtnesà švÿntiej («у неділю») piena; pinkiazdìašbm kapaìku dienài («за день») ràikia makiēt Cs; dvidèšim devintuos [mìàtuos] sudàlbė šbtu šalu; kiaturiàzdesimtùos miàtuos išàla Dgp; trijųs, kiaturiùos («утрьох, учотирьох») kūla; mùša trijųs Akn; àteina pùsbelj pirmàsias adynas; kasdiena:s ašaroju, kad nier mamyties. За латгальським висловом gāja gamurs в Уодегянах кажуть також raikia ait ganùos, ganýt; trys diena:s namuos, a ketvirtà ganùos. У східних говорах, здається, вживаються також три типи форм найвищого ступеня прикметників, утворених від займенника pats, pati та форм звичайного й вищого ступенів займенникових прикметників або родового відмінка множини звичайного ступеня та форми їхнього найвищого ступеня (пор. Grinaveckienė 1983, 115; останню форму автор не записав): va.ve.rūšis «жайворонок» pāts pirmasei skrīnda Dgp; pāts šiānasaī aš In; pāts seniešnise im pėnšiz’s. В Уодегянах замість звичайних форм займенників «я», «ти» й «себе» у родовому, давальному (рідше) та знахідному відмінках однини вживається орудний: tavim tėvas su màmu peni, vaikai manim nepeniės; anà, gi žēli.ja, tavim gerè; dabar anys manim 221 pãmitie «залишили»; nùvidie мене та домівкою; à.nys за мною влітку буває; ні одна́ ні́чого за собою. Безособовий рід прикметників, безособові дієслова, називний відмінок множини дієприкметників (останню особливість зафіксовано й у Субачюсі) замінюються називним відмінком однини чоловічого роду прикметників або дієприкметників, прислівником: man sùltas kãjam; tau báisas, ka ãšai tavì nesumãstūm; nigùras bù.va parietkas pa Mikalòju, sunkẽi bù.va; nekadù ne pamisìtas, kad reiks skirties šiemiet nuo meiluosies mamūtės; bùtu paldìdavi ir vis pabaigtas buvìs; mažà palì.kis takių žmã.nių, kas kalbāt pa lietù.viškei; pàrdaviem kadù nupjàvis; varpai yr zvànjis Sbc. В Уодеге̇нуосе ще іноді вимовляють і безособові прикметники (Juzupėliui bù.va sunkù), отже, їхня заміна є новітньою і виникла під впливом латиської мови (пор. bùva t ùmsas, лат. t ùmss). В околицях Даугавпілса жіночий рід формами чоловічого роду виражають лише люди, які більше призабули говірку (пор. Grinaveckienė 1983, 112). Після дієслів руху деякі східні аукштайти вживають не лише ілатив, а й цільовий інфінітив: eĩsu nãma gù.ltu (1. д.) Cs; nèja pù.pu pjãutu; brãlis nùvažava padabàtu; neidàva nė vakariùotu Nr. Функції цільового інфінітива такі самі, як у звичайного інфінітива; обидві ці форми з тією самою метою можуть уживатися також після інфінітива: kas tau nàr aĩt darýtu | raĩkia aĩt slùžbìt. В Уодеге̇нуосе поряд із зворотним закінченням цільового інфінітива -ūs вживається uos: aĩs mazgãtūs | mazgãtuos, važbniètuos (інфінітив має закінчення -ties, у прикметниках — ūs | uos, пор. nier kū bijãties; bãltūs | bãltuos). При цільовому інфінітиві може вживатися родовий відмінок іменника. У литовській мові цільовий інфінітив мають купішке̇ни, анікшче̇ни та дуже невелика частина сусідніх утенішке̇нів (у районі Вижуон, Аланти, Утени), а також пане̇ве̇жішке̇нів (у районі Вабалнінкаса) (пор. Zinkevičius 1966, 390; 1978, 70, 72). В інших говорах цільовий інфінітив зник. У вільнюському говорі цільовий інфінітив уживається лише в литовських острівцях Латгалії — у Цискоді (рідко, зафіксований у народній пісні) та Уодеге̇нуосе. Імовірніше, це не запозичення, а архаїзм, хоча латгали також мають цільовий інфінітив (пор. es išù ãstu «я піду їсти», aizbrauce laulòtùs «(вони) поїхали одружитися», Скринда 1908, 48; Endzelīns 1982, 587). Закінчення зворотної форми -uos не збігається з латгальським -ūs; замість нього латгали в околицях Краслави вживають закінчення -ys. Цільовий інфінітив активно вживають і ті купішке̇ни, що збереглися на півночі, поблизу Нерети й Сусеї. Kaip ir kitose rytų aukštaičių vietose, apie Kalkuonę (Grinaveckienė 1983, 119), Ciskodą su veiksmažodžiu reikia ir bendratimi eina vardininkas, plg.: raĩkia dárbas darýt, nier kam kalbiàt Cs. Uodegėnuose gal dėl slavų k. įtakos pasitaikė vienaskaitos vardininkas ir po veiksmažodžio rãsti: kad galè.tumet rast žmògus (bet negal rasti žmogaus, rasti gerus žmò.nius). Dar plg. nãmie niẽr kas pàlie k Uk. Matyt, dėl slavų kalbų įtakos vardininkas kartais pradėtas vartoti ir vietoj papildinio galininko, kreipinio šauksmininko: ẽš tau dùosu pirãgelis Cs; nà tau kãulinis, duok man’ gialužbì.ni; kiškìalis niàbagiàlis, alk miežãliu pjãutu (1. d.). У всіх прикордонних районах під впливом латиської мови замість конструкції з називним відмінком, що містить turėti, поширений давальний відмінок із дієсловом būti (останнє може й опускатися): brãliam žmãna lietùvia bù.va Cs; man trīs brãlei bù.va; jam bù.va bralis žàntas; par mum bù.va viėnui brãliui trīs sūnai; visìem pa viėnai paduskytei yr atsisiėstu; vaikialbėnu kiek man daugìli; mùm ta.kiū krùmu nìdbu.va. Akn; Naratõs jam bù.va centras Nr 222 і т. д. Як бачимо, дієслово būti нерідко переноситься в кінець речення (пор. у білорусів Краславського району tãta naš litò.vec bul). Порядок слів змінюється, щоб підкреслити якесь слово, пор.: a kų anys man padarỹs šiànai; ánas padùoda tièvui àdatu turìet; jaù man senẽi reikẽi numìrt. З Акнішти записано вислів až do. ár tiakaũ jòjì.s «мені ще й довелося їхати верхи». Відмінкові конструкції в говорах нерідко замінюються прийменниковими (пор.: ànas dãlbe àvižas diel’ arklìų «для коней», àppili su káršu ùndiniu), хоча трапляється й протилежне (tam kù.migu vi.su žẽmi atõjome Nr). Збереглися повніші прийменники (nuõg, tẽrpu), але багато їхніх значень (ant, nuõ тощо) і навіть самі прийменники (až, da, piẽ starp) запозичено. Прийменники вимагають родового відмінка однини (dèl, na, nuo), давального (da, prie), знахідного (ant, par), родового й знахідного (ažù), давального й орудного (lig), родового множини (dėl, nuo), знахідного (ažù), орудного (da), знахідного й орудного (par) тощо. Далі наводимо приклади зафіксованих прийменникових конструкцій. Вони поширені дуже нерівномірно. aĩž, пор. лат. aiz «за»: daržìne bu.va aĩž kẽlia-; ištraukìe manìm aĩž pašmakrià- У Уодеге̇нуосе та Цискоді aĩž (aiz) уживається як прийменник і префікс. ańt «у, до»: ãina un Eglãiti, Ìukštu Sbč; unt malūno nuvežė Skrn; vẽde un sãva seserìm. У значенні прийменника «в» ant найбільш поширений між Субачюсом і Скюронями; пор. також його фонетичний варіант na, уживаний в Уодеге̇нуосе та Цискоді. aplìnk «близько»: miãtu aplìnk šãšiazdašimt adgãl Dgp. ažù (až) «за, орудний відмінок» тощо: uz ažeriòka, ažu Skirščìnia. Dgp (пор. також užu Skardùpja. Akn; тут перше u, можливо, уподібнене до літературної мови); išėjau až vỹra Eg; ažu Subãčiaus Letuvà Sbč; jam reikia vaikščiot ažu vĩlku Sbč; tas dẽdia. pà.jemia. ji ažu sūnu Akn; baigia ištautėt, palìeka ažù latvius Akn; išmõkia až(ù) mùrnika Nr. da «до, аж до, у, біля»: а) brãlis vienas nãja da tartãkui, da Rỹgai; nesidabãja da tièvui su mãmu; nãina da pìrtei, da namais; б) nitãli da Įžvaltui nuo Vùodigienù; kìatūri kilometrài da bažnỹčiai; в) pàjimie jū da savìm, do sūnui, duktìe ãteina da manìm; aik da vaikais; г) ãteina da lungẽliui. Цей прийменник (і відповідний префікс) дуже поширений у говорі Уодеге̇ну. Його запозичено зі слов’янських мов через місцевий латгальський говір, пор.: kačia, navar da gõldam «кішко, не можна біля столу», da mežam «до лісу» тощо (пор. також Endzelīns 1982, 602—603). dėl: ànas dãlbe àvižas diel’ arklìų | àtdviem kàrvei; àtvidie viãrtini barãnku diel’ kùčias; dèl siẽkla.s, siẽklai Eg; kù.lis dèl dũnkčių dìngima Akn; pusìktàrs dèl kàrvės Uk. У тих самих місцевостях для вираження мети поряд із конструкцією dėl + родовий відмінок уживається також давальний відмінок (+ інфінітив). iñ «у, до, місцевий відмінок»: neatãja in dárba; atãik in mùm | mùms Cs; in tã šniūra septynỹl kazìãnai; im pẽnsijas. Прийменник зафіксований в Уодеге̇нуосе й Цискоді як заміна ant (ànt і ẽ східні литовці часто плутають у багатьох місцях, пор. Zinkevičius 1978, 55). Конструкція in mùms (замість in mùm), найімовірніше, є пізнішою, виниклою під впливом латиської мови. 223 lig: lig Daũgavai bū.va Lietuvà Dgp; lik Nėretai Akn.; lig kàr „karų“ Skrn. У Скйронісах, як і в паневежиському ареалі Литви, lig вживається не з давальним відмінком однини, а з орудним (і родовим). nė «на, у, через (за), давальний, місцевий»: див. ant, in: a) atsisėdīs nu kiálma; aš kaip sėdėjau na tą zla·stana; būpt nu žàmies; sėdėit nu lùnga; b) tu válgyk, nesidabák nu manų, kad aš láju; dabàr nu (im.) pėnsijas nèja; žūriu nu bliùda; c) a kiek gi nu diena·s reiks makiėt? Cs; d) diediena sàka· nu manų; e) galėjau iškiàpt visadù nu vieta·s; kai mu sala·s givènam; tu nu laũka· niagùlasi; vynu no vaĩnų nùmusie. Фонетично na (nu) може збігатися з прийменником nuo. Семантично в Уодегєнах і Ціскоді na є ant і in основним варіантом, якого, здається, більше ніде не записано. Найімовірніше, цей прийменник фонетично запозичено зі слов’янського na, а не утворено внаслідок перестановки звуків (u і n) у un (t). У латгальців така позика не поширена, пор.: pùlbes nu aruoda· nispràksta – pele uz aruoda nespràkst. nuõ «від, з»: a) ānas na· izdaũguvas bū.va·; rùnkəs sopa nu dárba Cs; atvażāva atsipūst na dárba; skirties no ma·mutė·s (= su mamute); b) niuo Lietuvàs bū.va atvażāvis Cs; žmānu atvāvede nu Lietuvàs Cs; na medzia· sutaisytas; dunkščýs bū.va na šaudų; na tās mamās atėmie. Значення «з» запозичено з латиської мови; воно трапляється також на кордоні з Литвою (Endzelins 1982, 604—606). Із цим значенням (латгальці вимовляють nu) пов’язані й такі конструкції Уодегєнів: linùs iškùlsta nu spalìu «з льону вимолочують кострицю»; šaũdus išblāgża nuo tų varpýtiu «із соломи вимолочують ті колоски» (у говірці родовий відмінок міняється місцями із знахідним, а nuo «з» переноситься до родового). nuõg: atsitraũki nug manų (л. д.) Cs. У мовленні людей похилого віку nuõg трапляється також на іншому східноавкштайтському краю — наприклад, поблизу Лінкуви. par «через, у, біля, з, за, орудний, місцевий»: a) par mūsų laũku gialu-žinkelis ėja Eg; aš jai su pliòtku par riėtais; b) yr šakė par mùni Cs; auga par manim; kų aš dirbau par tiėvu, par matti, tų aš ažmiršau Cs; bū.va dvi šàsaris par jaunèsniji brāli In; aš tinai kálau par juos In (і Gršv); par jům niaštrỳna dèlgies?; takiū balių par mùm nèr (a) Sbč (і Cs, Dgp); jau Litvà par mùm isibeiks; par «від» Šy deri niatòli Eg; c) sùklumpam par stãlu, par durim, par pušýtiem; par kapaìs šaũkias Altkirka; d) par vidu saũšus; e) anà gi jamiėšnie par manim; dekavājam par klapataìs; kalbam pãterus par tais bernia·keliais; f) ānas būva par kàtu, par dōktoru; par liùno šaũke Skrn; par kaimynam šaũkia Cs; g) āi, visakā bū.va· par gyvì; par viduri lyknie; āina alnis pirmdsei, mažasei par vi.duri Akn («посередині» зі значенням «у середині» кажуть і поблизу Жеймеліса, пор. Šlavas 1972, 430). Значення «у» записано не лише як par, але й як pas від того самого інформанта з околиць Даугавпілса (у Гриві, Кал(к)уоне, Медене, Грендзене, Субачюсі, Акништі (і в околицях Даугеліскіса). Таке вживання радше може бути автентичним, а не запозиченим із літературної мови, якою користувався збирач. Значення «у» для «par» може вживатися аж до Нерети. Після прийменника par (pas) займенники можуть мати інший відмінок, ніж інші іменні слова. В однині після par в Уодегєнах стоїть не знахідний (як у всіх інших), а орудний (як у латиській мові, пор. Kabelka 1975, 136, 208): par kùom kàltava·s, par tùom pinigai; par jùom pameta manim «у нього залишає мене»; par kuorùom 224 атрас. У множині після par (pas) найчастіше вживається орудний відмінок (Ціскодас, Уодегєни, Грива, Субачюс, Акништа; Скйроніси, Укри), але в ізольованих місцевостях (Індрича, Гренджа, Гаршвіне) трапляється також знахідний. Конструкції типу kas par (per) + називний (знахідний) (пор. a kas čia par arkliūku Dgp, pažurbėt, kas par märkyam) у литовській і латиській мовах, очевидно, запозичені з польської (пор. co za) або німецької (пор. was für, Endzelīns 1982, 610). В Уодегєнах сполука par kū (у Кал(к)уоне — ažu kū) означає «чому»: par kū tiek mažà valgė?; ažu kū niàsuka? Уодегєнське par tū (у Ціскоді — par tuo) означає «тому»: mòn to mažà reikie ait ganuos, par tū ka aš mažà buvai. paskui «після»: a tėvas nežinau kiek miatu gyviana paskui mamàs. pō: vadžija pa didzidiju keliu «великим шляхом». В Уодегєнах і Ціскоді кажуть також pa, як у латиській мові, та ін. priē «біля, близько, у»: a) āugau prie tėvų; prie pačiai Èglainiai gyviana Eg; krì.ta žemė prie bālai Sbč; nelāide pìrkt žemės prie rubežiu Akn; prie kìalmais āuga Dgp; b) apsivälga šilta miėsà prie rùdiniai «близько осені, восени»; prie vakarui «близько вечора, увечері» kiekies temperatura; c) prie mum(s) jau buva˙ daug kartu lietus. Між Індричею та Акништою після прийменника prie вживається давальний однини, у Вадакстісі (у жмудському ареалі) — родовий (prie Žagarės), принаймні поблизу Гренжди та Субачюса — орудний множини, у Вадакстісі — родовий (prie pōnu). В Уодегєнах і особливо поблизу Ціскодаса замість prie кажуть також латиське pie: prō: piērmalā pra girnām «гімоніс»; pria. skūrstini išskranda ōran. tērpū: terpu mum kalbėt, sūnus labai augštai savim niàša. Вживається між Ціскодасом і Субачюсом з родовим відмінком однини (в Уодегєнах — також із давальним); terpà savẏ Cs (Būga 1911), tià.rpu sà.vi Dgp, імовірно, є родовим із випадним s (пор. sà.vis — Уодегєни, sāvis — Медене). За латиською моделлю у Скйронісах кажуть sāva starp’, у Субачюсі — stōrpa. У Ціскоді й Уодегєнах прислівник у порівняльних конструкціях kaip фонетично збігається з kai: āina (būsi) kai pardūota Cs; àki·s kai guzikai; kai su bìazdalu smirdieja; tāks kai vilkas bū.va tas šuvd; vàlgi·k smėl.nai, kai namuos; dar plg. aš dirbau kai (= сл. kak) virtuvies mergička Vdks. Часом це kai вимовляється як ka˙ (пор. лат. kā «як»): tākie ka˙ šarmù.kžnė lāpai. Вживається сполучник kōlaik: šāk šāk jāuna mērge, kālaik vāiniukuota Cs; i da grāba darbīsime, kālaik numirsīme; ще пор. kōlai (= kōlei) triōbas sukēlam Gršv. Як і в латиській мові, підрядний сполучник kàs вживається також у значенні «який» (іноді ту саму функцію виконує і kur); nier takių žmānių, kas pa lietuviškai pakalbėtu; padeda ma·mytei, kas sirgsta; sūnus, kas padeda lietuviam, kas išaugam su namini kalbu; tas vilkas, kas e·riukūs pjāuna; tie kidturi būva takie, kas (kur) kalbiā·ja. pa lietu.višku Cs (і пор. kur žālbi pjāuna, tas pjautbvas; stalāi bū.va, kur āude). У тих самих Уодегєнах відомий і сполучник «який, яка»: kurā·s supvivielb [būl'ba·s], aran. У текстах є складносурядні речення з взаємопов’язаними сполучниками, але більше таких складнопідрядних речень, пор.: a) kāks gi tu žmā·gūs, kāks gi tu gi·vinta.jis?; kas āina da bažnyčiai, kas namuos palīnka; man jau tēip i tēip gerēi; b) kad velīka.s pasisupsi, ti žodai niakūys Dgp; vaikai kadū nepenie·s, kų 225 aš tadù darýsu; kadu jum bus gerei, tadu atvažiuosit; aš kai jaunà buvaũ, tai stiprà buvaũ Dgp; kai sù.veria nýtys, tai diãda skėtan; kaip pradeda taip tekėt [pienas], tai kri.žiškai pamėlži Akn; kaip ýr, taip ir gyvìana.m (... giaŕai); kũ tu padarýsi, kaip ýr, taip ýr; kũ tu ti suprãsi, kas ýr, tũ i vàlgai; kũ pavàlgiau, tas giaŕai; kiek galėjau, tiek pririnkau; kiek rōzu apsv.veda, tiek isì.skira Gršv; kur mūsų nėra, ti gerai; a kurą sėklai, tũ sėklai. Уживаються сполучники kãd… tai, kadà… tadà, kaĩ… tai, kaĩp… tai, kaĩp… taĩp, kàs… tã, ką… tas, kiẽk… tiek, kuŕ… teň, kuriã… tã тощо. Заміною сполучникової пари kaĩ… taĩ міг би бути kaĩ… taigi (taigi виділяє речення, посилює його, підкреслює): kaĩ jaunì būva.m, taigi kaimýndai suveidava. Akn. У різних типах речень підсилювальні та співвідносні слова nei, tai, ten, tiek тощо частіше, ніж у літературній мові (пор. Lietuvių kalbos gramatika 1976, 842), можна опускати без порушення змісту речення: pridėt ni atimt nianó-riu Dgp; jau siánas, kam gi tu giúras; viẽkas gyvint, ne maĩšas siūt Sbc; jau senóu gývie, niadiok diẽve bū.va.; kur aũga apiniaĩ, atãžilas eina Dgp; grėbia su abiẽm rùnka.m, kiẽk pasigrėps. 3. ТЕКСТИ Cìskodas 1. Mà.ma м̀ана н’abu.va lietù.v’a / па vi.sam н’akalb’āja* / tiėvas, i tiėva tiėvas kalb’āja lietù.višku / gaspadaŕ’ai visi kalb’āja lietù.višku sen’âũ / a tas jau žmãnas, kũ.r’as n’amakėja, tas nigalāja kalb’āt’ lietù.višku, tas jau kalb’āja latviški / eš gėrėjì atmen’ũ, m̀ana tėva brãlis, júrgis, tas jau kudà lietù.vis / m̀ana tėvas trílika m’ātu jaunėnis par tũ / tie senieji žmãnas nùmir’a, niėr kam kal’b’āt / kai eš numiršu, tie niviena vãrda negirdėsi, nikà.s ti nikalb’as / ka mãka, ti gerėi kal’b’āt, a ka n’amãku, kũ gi kalb’ási / as par nẽdel’ izamokėj rù.nat’ lietuviški, ka vì.n litavėsi tebūt / pì.nk’asdešėm septyni m’atai, kai bù.vau armijai, šašì.s m’ātus i dù. m’ėan’āsus / su auksì.n’g’am as galėjau kalb’āt, a su ž’amaĩš’am ni trù.puc’ā / m̀ana i tiėvs, i tiėva tėvas jau pa latviški pãter’us kal’b’āja / dù. lietuv’ài bù.va kunigėi par mùm, tumasù.nas i ur’belis / viėns atgiv’ana pink’ālika m’ātu, a ú́ntras septin’ālika / tas nuo viln’as bi.ja prōpesors [P. Būtėnas] atvažãvis pie kun’ga ur’bel’a. / vòt, a vin’am, tam ir dōkumentì, ka teip i teip / tė ir bù.vis’ viėstùrė, sen’au prėrašīta bùva, ka tė ira at’vės’ti devi’ni gaspadaŕ’ai / pãnas bù.va gù.das, a vì.n’am žmãna bùva lietù.v’a. / vòt anà atãved’a. devi’n’us gaspadaŕ’us / vòt anàs atvažãva, ái, žìna’, i va ti kalb’āja, ka dì.vi šìmti pink’asdešimt m’ātu, kai tiė / i vòt, kas gàl’a kal’b’āt pa l’ātù.višku, suprùnta / nu vòt, su kù.nigu i važinėjo / kù.nigas arklì bù.va sukinkis, i važinėjo / à ha / nu kas m’úaka kal’b’āt pa l’ātù.višku? i prisãk’a, tāip, ka vaĩka. žanijas, ka l’ātù.vi- žànit’us / su l’ātuvi, žmãnu l’ātù.vi ìm̀tu, a n’a làtvi(ė)ti / tadù pavi.sam išnì.ks jau l’ātuv’ai / devìni šìnti dvìdesimt š’âšta m’ātu bù.va atvažãvis / pi m̀ani ár bija / * Замість очікуваного гострого наголосу позначено циркумфлекс, коли голосний вимовляється ненапружено й сильно протягується. Це явище, а також неоакут відтягнутого наголосу (тут його не розрізняють із неоциркумфлексом) ще потрібно дослідити. 226 священник знає, хто вже може говорити латиською / усюди були слободи, Кольна Слобода, Лейська Слобода була, Тур / і в Кукучах були, усюди / усюди, там, де знають, хто може говорити латиською / у Боджюосі й Куртинюосі не говорили / і в Пілвеляй — ні / ті вже не говорили тоді / уже тут п’ятдесят років, як ніхто не говорив литовською / у Гірнакалі, Кейдане, Лейська Слобода, Кольна Слобода, Слобода / от тільки ті говорили / у Кукучах іще говорили троє людей / Базуліс, Тречюкас і Чепуліс / у Гірнакалях було восьмеро господарів, усі говорили латиською / усі восьмеро / у Слободі було шість, четверо говорили / а в Кольній Слободі було тринадцять господарів, лише восьмеро говорили, восьмеро: Звідріньш, Бонгаріс Аугустас, Бонгаріс Антанас говорили, от уже троє, Тречюкас говорив, Чепуліс, Бікшта говорив / у Пілвелях говорили Шкірмантас Ігнас і Шкірмантас Юзупас / ах, Маразас Яніс говорив / а в Куртах троє Чепулів говорили, Рочкас, Аугустас / Аугустас добре говорив, о, той був литовцем / Пранціс Юзя, Аугустас, були два брати, добре говорили уншкською, Шаукас, Яскунаси, а тепер Кукучі / якщо Гірнакалі вже немає, то й Яскунасів уже немає, від двадцятого року / Швєдєлі — тепер Звідріні / раніше називалися Вінгалями, тепер Грудзяй, ті — креви / Nòvikas Jazùpas (Nòviks Jāzeps), н. 1896 р. у с. Girnakaliai (34b) (нині Dzērkali). Дівоче прізвище бабусі Новіко та Ковалевського було Bérkus (-as). Усі інформанти з околиць Ciškodas, коли їм бракує литовських слів, додають латиські. 2. aikit graic’au, nùb’aga ka’r’v’a, anà kaz’kúr nù.b’aks / raik’a nunaimùit’ / a kiek gi nu diena’s reiks makiet? piñk’azd’àšim k’apaiķu dienai raik’a makiet / a kù gi tu ma viršy? vi.rala, i kósas, i gulbinù / a kuò as dirbàu par tieyu, par mó-mu, tù as jau ažmiršàu / i n’àžinàu, kù as tì dirbàu, òt kaip / kù rèik’a, tù i dîrba / kù móma sàk’a, tù i dirbam / móma ù.čėbija, téip m’as i dàr’am, i da grába datì-simė, kalaik numi.rs’me / i nerẽiks nikò. / vīras pósakas g’aràs. makiéja šakìt / vīras prata, a kal’b’at’ n’agal’àja / par tuò. ka c’à n’agàli girdiet / niẽkas n’akal-ba / màma kal’b’àja taipat / n’àgirdieja ni vėna vẽrda / a brólis mana galàja susi-kalb’àt’ / kaki ti litauñ(1)ki, nàvar šàrunùõt’ / sòpa galvè / rúnka.s sòpa nu dár-ba / àisim kùlt’ / stu rúnka.m kùla.m / àisim pòlku šòkt’ / m’argàit’a, kaip gi tavi. šàuk’a? Bòndarė Leukàdija, Яніса (1889 – 1981). 3. tì.li zi.li búmbu, par galì.ni lúngu / lúngas atsìdàra·, búmba pasìkóra· (загадка) kinkau šỹ.vu. béaru árkli, rìta vàkaràli /* jòjau jòjau par šỹla.li, pa žal’ù lunk’àli / susit’àkau pànit’àlu, dì.deli pul’k’àli / vi.sas jáunas, vi.sas gràžas, vi.sas vàin’ukùotas / mana miéla pànit’à.la, viéna kai parduòta / tù.ra sun’àli in runk’àli, kai rutù. kvietk’àli / šàrkiena vàrniéna, doùk tàva vẽlku? / du numi.ra, dù. prigi.ma, du kuni.guos nàja / pìnki tv’òru tv’àra, šàši klùonu kùla / * Кожен рядок цієї пісні повторювався двічі. 227 Зісковзнула, осіла, через два поля їхала / через два поля їхала, два кубла замкнула / учора, учора, учора ввечері не було страшно / напилася опівночі, вже дівчина за кущиком / гарний юначе, дівчино, відступи від мене. / Як же таку кривду зробиш, не обернись до мене. / Vilūma-Рікс Регина, нар. 1903 р. у Жемайському Слободі. 4. Пий, пий, напийся досхочу, додому до ліжка піду, молода дружино, маленькі діти, щоб інший не приліг / зайчик біжить полем, а він б’є в барабан, ідіть, дівчата, подивіться, як зайчик пускає вітерці / починай, починай, юна дівчино, як тільки одного вкрадеш, заберу в тебе віночок, будеш наче продана / піду, піду до Литви, не стану я тут жити, у Литві чорний хліб, та й великі шматки дають / Kovalēvskis Jazūpas (1903–1983), gyv. Girnakaliuose. Індрича 5. Сам я тутешній / дев’яносто осінь мені буде / у Балтгудзях тут живу. Поряд / був маєток. В Індричі / пан тут не жив. / У ряд віддавали. / Ми самі перші литовці з’явилися в Індричі / коли купили, в Індричі дев’ять, а в Біндарі — дванадцять, двадцять один господар був. / Землі тут багато було, у Біндарі один великий довгий дім такий, там могли жити три сім’ї / а потім побудували. Кожен собі / скільки господарів, кожен собі / поділив двори й городи, розділили, тоді кожен собі збудував / біля Краслави хутір, може, знаєте, ні? Там іще один литовець, мій хрещеник жив / тепер був. Приїхали / литовці там були. / Сусіди якось три версти було. / Новики, Одзяни / хто там, як, не знаю, а виїхали з Литви, зібралися, як купували. Землю, цю Індричу, вони там жили. / Але вони перейшли до латишів, латгальців / Балуліс був органістом. У церквах, краславських / вони мою матір, ті, що померли. / Мати старша за мене, обидва / автобус їде до Даугпілса / то цією дорогою треба їхати / до Краслави, певно, дванадцять кілометрів / а там буде якихось вісім верст / не так далеко / Valinskas Liūdas (1887–1981), g. Magūnų k. (3 km į š. nuo Rimšės) ir 1889 m. tėvų atsivežtas į Indričą. Уодегяни 6. Тут уже багато поколінь виросло, відколи сюди приїхали литовці. / Дуже-дуже давно, давним-давно, старий / і мама, і бабуся, і дідусі — усі тут були литовцями / як Бог мені дав так довго жити / уже зуби другі вставила, одні повиймай, другі вже ось-ось повиймаю / стільки я всього на своєму віку пережила / там, ось, у Калнанах живемо, де був маєток / коли вийдеш на вулицю, трохи піднімешся на горбок, там цвинтар і наш, і будиночки стояли / коли я була молодою, нічого такого не було! 228 Я співати по-краславськи вмію / а тепер уже не можу співати / ми ж тоді йшли до нас на вечорниці, до церкви, бабуся мене навчила співати / скільки нас тут є — п’ятеро, і ми співаємо / моя бабуся казала мені: ось у мене такий голосочок, як у тебе, я б і вдень, і вночі співала / коли була молодою, тоді була недосвідченою / вона каже: давай заспіваймо / за озером такий ліс є / навчала співати, коли йшли через Горюжини / а там, ось, ліс, ззаду ось той / ну і йдемо до озера, співаючи / а до озера прийшли і бабусі, і діти, які вже не ходили до церкви / сідали з поля, слухали, як ми співали / а одна була така, що не могла не піти на службу / ну, щонеділі ходила / що вона зробила ногам, у неї такі ноги були, як у лахмітті. / А потім вони попрощалися. / Вона з подругами ось так вигукувала / та, сидячи на пагорбі, плакала / ми пісні, весільні, співали перед островом / пісні, вона сиділа й плакала / вона казала: «Ось як гарно ви співаєте! Як я слухала і плакала, чого ж я такою калікою стала / молода людина, якою калікою залишилася / навіщо треба було йти на службу, калікою зробилася» / У мене було троє братів, а я четверта дівчинка / коли вийшла заміж, добре жила / діти були, всього було: кого погладиш, кого приголубиш / у мене сім’я була велика: своїх дітей троє, і моя мама, і її дві сестри — ой, як багато нас було / я їх і одягала, і прала / і було дванадцять гектарів землі / а серпом треба було жати жито / тепер не ходять із серпом, із машиною, а тоді серпиками, знаєш, такими зігнутими / жали ячмінь, жали овес, змішаний з ячменем, тоді добре жати серпом / городи заростали бур’янами, трава їх поїдала, не ходили в неділю / приходили, вижинали потроху одній, другій, третій, усім нарівно / вони поїдали, голодували, лежали / тоді ще городи зеленіли / жито пожали, розстелили, клали посередині, щоб не розсипалося, воно ж дрібненьке / а що ж ти там намолотиш / нічого не намолотиш / мало хліба було колись / дітей шкода, хліба / батько приносив хліб і давав найменшому, щоб не голодував / приходить батько в неділю: «Хто хліб кришив?» А ті діти не хочуть їсти, а вони й не жнуть хліба / от вона прийшла й крикнула: «Хто хліб кришив?» У мене серце не витримало, щоб я дитині хліба не дала / Юзупеліс ішов на службу до школи, хлібці ніс у жмені, лише двома пальцями / «Мамо, не давай йому стільки хліба, він дітям роздає» / лялька сиділа в городі / була весна, принесли торішню ляльку з комори / крутила-крутила, а потім заснула / потім прийшли ті дівчата, почали з нею розмовляти / говорили-говорили, вона нічого не відповідає / все / тоді її взяли, поклали; три дні лежала, не їла, не пила / потім виявилося, що одинадцять місяців була вагітна / треба було повінчатися з нареченим / 7. Краще б їм, молодим, бути такими, щоб бути й бути, аж поки не померти й не лягти, заплющити очі — і все їм було б / а тепер треба лежати, треба стогнати, вже не можеш підвестися / газети ось приносять нам туди, виросла на городі, багато її. / Зриваю, проте мию її, рубаю, тоненькими чи такими товстенькими, і тоді висушу, тоді насиплю цукру на зиму досхочу. / Камінці обмолочу й зав’яжу в полотнище. / Коли кури є, то не дуже добре, вони там ходять і клюють / а коли курей немає, виростає таке хороше, тоді я витягну, витягну, повішу, висохне, тоді обмолочу, провію, тоді насиплю, тоді заготую / ось як кропив’яне листя, розтовчу камінці, […] 229 Бульйон кладеш, з гарячою водою ті рибки, котел, на три години, наливаєш / вони стоять, такий гриб. Далі кладеш і перемішуєш / картопельки зварилися вже, картоплю кладеш, три ложки, ну і туди ж сметану. Наливаєш / смачно, добре зі сметаною, коли вибілиш, а ще коли в горщику звариться там / то картоплю і сметану додаєш, смачно, дуже смачно, мені смачніше, коли капусту / 8. А що там цвіте? Та ж ні. Ягоди / он які квіти ягід / а ці білі ж / і ті інші, ті якісь блакитні / а. жовтики, жовтики, тепер вони цвітуть / жовті вони / ні, не білі вони / а там біле, та воно є / жовтого немає, тільки біленькі / а ті жовті, так ті білі ростуть / на луках півники, а в кущах жовтих багато, як вони / вже давно була в кущах, забула / а там же гагелії й ті / а там що за коса? / і якийсь стовп попереду, жовтий / а. гадюка, ай-ай-ай / а. ой, той їжачок / у нас був такий у саду / він накрився мордочкою, не знайдеш / ой, гостра голка / і ти м’ясо їж, їжачка / ну, скільки там її, вона смачна, кажуть / 9. Сороко-вороно, скільки в тебе дітей? Двоє померли, двоє народилися, п’ятого в хлів кидає / кошенятко, бідолашне, іди ячмінь сіяти / то нігтем, то нігтем / кошенятко, бідолашне, іди пиво пити / то можу, то можу, то, то, то / зайчик скочив у борозну, півень б’є в барабан, курка дме в дудочку, приміряю сорочку. / Один старичок лущить горішок / лущить, лущить той горішок, він ще наполовину лущений, а з горішка вискакує / вискакує, стрибає у якусь нору / бджілки, мухи. / влетіли в ту нору й сидять там / наполовину облущений, наполовину не лущений / прилітають бджілки: «Тук-тук-тук-тук, хто в моїй норі?» А горішок каже: «Я горішок, бідолашний, наполовину лущений, наполовину не лущений / у мене очі, як скельця, ріжки, як шила, як стрибну — проколю» / Бджілки злякалися й утекли / бджілка йде, йде, йде, зустрічає вовка, не знаю, де вона зустріла […] вовк піддався бджілці, і зайчик іде, іде трьома стежками / іде, туп-туп-туп-туп, хто в бджолиній норі? Вона знову каже: «Я горішок, бідолашний, наполовину лущений, наполовину не лущений, як стрибну — проколю / вони злякалися, як стрибне й проколе» / знову вони йдуть дорогою / ідуть, ідуть, де вони зустрічаються / той приходить, і нічого не виходить / горішок наполовину лущений, наполовину не лущений, і живе в тій норі / як раніше, я все пам’ятав до кінця, до кінця / малі діти були, що забувалося, що чулося, що не чулося / 230 Мішюнене-Унгуріте Геновефа (1891–1984), неписьменна, знала литовську, латгальську, російську. 10. Я ходила молодою [до чоловіка], мені було дванадцять років. / Яка ж ти була розумна! Коли виповнюється двадцять п’ять років, тоді розуму повна голова / у дванадцять років — вітер у голові / двері відчинені, і всюди добре / ти ще не вмієш працювати / раніше треба було пасти худобу, а тепер школу закінчую, всякі роботи / а тоді треба було сидіти вдома, треба було працювати / вже давно, дай Боже, такого життя не було / як пальці потріскані, руки потріскані / пальці у курячому посліді, поколоті / коли підеш жито жати, які пальці були / жодної рукавички не було, щоб була ціла, усі порізані / а що тобі тепер потрібно / тепер же добре жити / як отак пожити молодим / вони ж нічого не знають про роботу / добре живуть / коли ми сюди в цей будинок прийшли, було двоє коней у стайні, три вівці / ми не в цей будинок у Каукасані прийшли / я любила квіти вирощувати / коли була молодою, у мене була повна гринча квітів, не було куди зайти / уже стара, а все вирощую / з великим листям винесла, вже малими висадила / коли помру, тоді все повикидають / тобі вже не подобається зі мною розмовляти / ти молода, а я вже стара / якби в тебе була така молода співрозмовниця, тобі все розповіла б / про нас говорять гостро, не так м’яко, як литовці / литовці говорять по-литовськи / вже про нас у Литві перестануть говорити / о, було б цікаво, якби ми по-литовськи заговорили / розумієш усіляке мовлення, чуєш, як говорять! О, було б радісно / якби я була молодою, з тобою в кареті поїхала б / усюди об’їхала б / Савікене-Балюлюте Регіна (1889–1978). 11. На тому озері риби так і водяться / за полем там місто є / у двадцять восьмому році [у вісімнадцятому] ці будинки ще тоді поставили / які луки, які кущі, що завгодно — у всього були свої назви / от ми тут живемо, тут пагорби жебраків / а там, де ті сосни за місцем поховання, там були такі могили / хто їх знаходить, хто добіжить, що, як кажуть, жебраки ходили / я вже коли ходила пасти, то там були й кістки, і черепи, як ми їх із пагорба не зносили / хто їх знаходить, не померлі; та ж давно це було / ой, як / тут прядеться вовна / там, де живуть вугри, називають Станташським пагорбком / Боровикові гори / такі були назви / там униз до річки йдеш, якісь луки / так багато місць / луки Місюни, а там далі не Місюни — вільшаник / рогієйці, він просто йде і швидше знаходить / кожен мав своє назване ім’я / Унгурис Ксаверас (1905–1984). 12. Де живемо в лісі, там рівнинна лука / далі там лука на пагорбі, лукштупеліс, біндрабія, паварпсніс, баглинє, ставок, болото / біля річки був Амутеліс, ми називали / коли я росла біля батька, то говорила по-литовськи / брат у Саласпілсі, той умів / бабуся не вміла по-литовськи, ми дітей учили латиською / вона краще розуміла, ніж я, по-литовськи / ну, так і всі старі померли, а молодим не виходить / балулє, дона, Кажа, мабуть, може говорити мовою Унгуриса / ми зустрічаємося, розмовляємо / одна Місюніене сама не говорила б, якби не було гелю / мало лишилося таких людей, які говорять по-литовськи / мова змішалася / Дона дев’ятнадцять років, а я тринадцять / Кажа живе біля річки, коли йде до Барауків, дуже важко / Унгурис Владисловас, нар. 1913 р. 231 Грива 13. мати була така, а твій батько з Гриви / брат чи в Гриві жив? / як у Нідеркюнах я був, щодня доводилося говорити [литовською] / як сюди приїхав, дуже рідко / вже чотирнадцять років. / у лісі я працював на клич / раніше, коли мені було вісім років, кликали, і тепер на клич / працював бригадиром / я любив працювати, порядок щоб був / у мене були всі добрі / а звідки в Литві багато зерна? я дивився, скільки можна було засіяти, і скільки ячменю засіяти / а такі речі / одні сіють однією рукою, інші сіють двома руками / двома швидше, можна взяти ширше / навесні допоміг трьом, і посіяв ячмінь / трьом приніс ячмінь / проростиш ячмінь, висушиш, змелеш / заливаєш гарячою водою, стоїть п’ять годин, ну і треба процідити / ну і пиво / діжка, бочка / покласти дріжджі / на відро виходить двадцять грамів / а цукру / якщо пиво має бути пивом, то цукру не треба / а якщо брага, тоді браги. / на пуд солоду, сто грамів хмелю / у мене тут було багато хмелю / коли ставок копали, викопали, а тепер нема / де росте хміль, пагінці йдуть / викопав пагінці, приніс, посадив / тоді кілочки поставив, і вони ростуть / ну, добрі, не будуть шльопати, блищать / можна мішки мати / де хочеш можна мати / сорока дивиться, тільки-но вчора ввечері прилетіла / по дорозі посідала. / литовською: горобець, ворона, корівка, зозуля, ворона, курка, півень, качка, гуска, кабан, свиня, вівця, корова, теля, теля, а російською буде / Йонас Яджявічюс, нар. 1899 р. у Нідеркюнах. Батько з Гриви, мати — з околиць Калкуоне. Калкуоне 14. ну, коли доводиться поговорити, і я розумію, то чому не поговорити? я литовець, і мій батько був литовцем, і дід / пам’ятаю, і помер. він тут / тут жив. / не мав ні землі, ні нічого / він ходив, з двома кіньми возив колоди / батько заробляв на таку маленьку лазню. / кілометри якісь чотири, то там за Маскалюнасом, там він жив. / де дід народився, не знаю, не питав батька / не можу сказати, не хочу брехати. / мені здається так: нікуди ні вони не приїхали, ні надіслали, ні нічого. / тут уже покоління, уже сотні років, скажімо, тут вони живуть. / у Даугавпілсі литовці / ось, іноді виходиш із церкви, жінки стоять і розмовляють / литовською говорять / медом, куркумою, чи й там / тутешні раніше були схожі / раніше говорили [на селі] литовською, латиською, польською / а тепер тільки польською співають / Грива: одна померла, інша померла, нема кому заспівати — польською і латиською / я був литовцем, литовцем і помру / мені не так соромно, що я розумію литовську; Петрас Кергалвис (> Кергельс) (1898—1982), мешкав у Папушине. 15. а навіщо воно йому? маленький острівець на боці? тут третя частина була іншою, а так литовці / тепер уже білоруси, усі повмирали, які були литовцями, померли. / усі поїдуть на кладовища в селі, ще через три роки там не буде ні росіян, ні поляків, ні литовців — будуть самі ці білоруси / звідки може бути литовець? один помер сусід, другий, третій помер литовець, четвертий помер / хто ж, усі білоруси посідають тут у цій церкві / звідки він може бути? ну й нічого нема / лише самі говорять молоді— 232 —і / ті між собою справді говорять литовською* / ви сходіть до Яненаса / кличе нас, мовляв, язик поламаний / твій батько був зовсім слабкий / хворий / ми всі залишилися такими, як народилися. / пішов по шматочок хліба попрацювати в школу / пас худобу / ну, у дядька, у батька, у брата / до школи не міг ходити / бо не було чого їсти / свій шматочок землі був, тут аж тридцять гектарів / і на цій землі я народився / і батьки тут народилися. / трохи далі, де Яненас / а тут один купив цю землю / далеко розкинулося, як кажуть, поселення / це місце старовинне, ще за Миколая було / був великий ліс, а тепер знову рубаємо ялини / і кличе їх на роботу, як я пам’ятаю / Юзе Яненас, нар. 1907 р. у Папушине. Мединас 16. Ось Лаук’аса, ця Мушішкя, Грива, Св’єнтас, Гренджа розмовляють литовською, потім у двадцятих роках перебралася, / ось уже ми виїжджаємо до Латвії / Смалинаська парафія лишається литовською, а ця сторона парафії лишається тут / неподалік, ось Смалина, Жежара така, був стовп, Каунаська губернія, а тут Курландія / з Кафта Кал Куонес волость була, а потім почали вирівнювати / тоді були курціма, медума / у нас були. Бібліотека в Медумі, / у Гренджі, Калнішкос, у Даугпілі / тропи Яненітас не розуміла інших мов / їй сказали: сходи до сусідки, попроси сито, щоб просіяти, сито — сіто / вона сказала — забула. / Ось у того росіянина одна литовка була заміжня / її не було, звуть, у хаті / її питають, куди ти ходила / забула, як звуть / ну то кажи, ти показала, що тобі треба / вона показує, як просіювати / був такий Гауджеюс, то він переписався. Гаудзе, як і латиші / мені тільки Суліє, хоче переписатися, як і до іншої народності / а, кажу, не треба / вони мене переписали в ельксні / ідіть ви, дурні, не хочу / я лискидирс / довго стояла лютеранська церква, Улманіс поправив / у нас шість латишів, де читають лютерани / у нас ділянки отримали латгальці / Медума, Гренджа, Св’єнтас, Лаук’аса, переважно всі литовці / тепер уже змішалися, зрозуміти дуже важко / потрапити до наших сусідів, вони латгальці / казали, що тут немає литовців / багато й тепер латишів є, багато навколо / сусідка влітку, старенькі були двоє, померли, донька за чоловіка вийшла, у Даугпілі живе, роз’їхалися / батьки померли, взяли, продали, там купив латиш, росіянин, білорус чи хтось / і мій син у Даугпілі живе, інший у Ризі / донька вийшла заміж за чоловіка в Електренай / цього року Біндаріс помер, Яненай за Ажерокою, за Скіршціною. / Люди дуже змінюються, як вода / навколо нас тут збирається багато людей різних / всі по-російськи переважно вміють і говорять / один латиш, другий з Білорусії, білорус, третій знову якийсь / той каже: я латиською не вмію, цей латиської не знає / загалом, принаймні три мови кожен мусить знати / Ліскінис Аугустас, нар. 1911 р., за 6 км на пн.-зх. від Мединаса (біля озера Ілгіс), колишня парафія Смільтине. * Правильно. * Циркумфлексом і знаком напівдовготи (i., ũ.) іноді позначається подовжений голосний відкритого складу, проміжний між напівдовгим і довгим. 233 Гренджа 17. Усі тут були місцеві / мама раніше жила біля картопляних полів. / Ось тут парафія Гренджі, вона тут виросла / мама коли народилася, вже сто років / вісімдесят п’ять років моя мати була. / Стара дорога до лісу, а ось тут (народилася) / Галтонська балка, багато озер, навколо ліс / я виїхала до Латвії й забула говорити / тут було четверо братів, усі литовці / то ті гарно говорили литовською, вони з Литви / Мічунішкя за школою, ну, від нас п’ять кілометрів, до Стельмуйжеса йде путівець / два господарі живуть / тут я ще в тій школі вчилася / у господаря була влаштована школа, доки тут облаштували. / Ми тільки почали вчитися литовською, була вчителька-литовка / багато дітей було в наш час, Пракела, Чибла, Яненай / тепер усі постаріли. / А нікуди (далі) батько не відпускав, бо, знаєш, старі люди / кажуть: худобу паси, надвір іди / три корови, і свині, все, вівці / я як хотіла вчитися, то не відпускав / він мене навчив шити, от і все / батько був кравцем / у нас раніше не було своєї землі, жили на орендованій / ну і потім купили, такі ліси, кущі, хай йому грець / доки ми вибралися, доки полагодили хату, і постаріли / залишився будинок, тепер ніхто не живе / от тобі й своя земля / у Мединасі живе син сестри / усяких звірів, зайці приходять / як олені, а ноги, як у корів / тут немає оленів / позаминулого року чотирьох овець зарізали у Св’єнтмуйжі чотири вовки / ходили з рушницями / то вовчиця втекла, а вовк залишився / Закене-Йєрайте Зофія, нар. 1912 р. Еглайтіте 18. lã.tviškai, i lietu.viškai, i líŋkiškai kalbėja., visàip, i rū.šiškai / visi. áugam kaftu, par šìderes dvãru / l’ã.tuviškai kalbėja. i mãma, i t’ãta, kol’ai vaikai bū.va mažì / su sprì.gulais kúla / t’ãtù.šis stost’a., kad (1850 m.) žmón’a.s rì.joj aždã-r’ã, kad n’aizb’ã.kt / rì.jaj aždù.sa. žmón’a.s / ãni.s vienój duobėj pakavóti / pirmùos’uo’s kavója. nu vagaris, apač’ój grabai / viñčelis ži.na. / pirà.gu k’ã.bdavām del’ šviñč’u / nu kũ gi, kiėk pataisei, tiek i ir / vi.sakà kuč’os, i šilk’a.s, kvieč’us išvìrdava. / kilbàša viena miėsa, a d’ãšaras iš kroùja., su krúopa.m / mašinėlė.s nibù.va kilbàša.m diėt / ir g’ãru.s kapūstai būdava. / bi.t’a.s negiv’ãna., išėja keleis / subãč’u sù.piklas pataisidava, unt piėva.s, a tinój tai n’ã / (i)lùkštoj dešim dvì.lika kilò.matru / ar piėščis ajai, ar su ãrklė važ’avài / iżd’ù.sto rugėi, gubò’s sustà.ta, tadùj v’ãdam namà. / sukrãunam klolmi, sù.d’ada.m gražei, tadù kù.li / žà.gar’a.m, pã.skui plūgais ãrdava., akiedava., siėdava. žiùrn’us / siėtù.vi pri.pili, i sieji / i dabar se.di.na būl’vãs / i šúods bū.va., i vúogu bū.va raudonù., sarbintu / balój ãjam spólginu rinkt / tam kirmėlini barovikai áugdava. / par mūsu laūku g’ãla-žinkėlis ėja., pra mán’ jau bū.va. / Шешкене, нар. 1883 р., за 1,5 км на схід від Еглайтіте. У мовленні цієї оповідачки, можливо, і дальшої (№ 19), відчувається дещо більший вплив слов’янських мов. 234 Subāčius 19. Жила собі одна бабуся, одна жіночка / у неї було дев’ять синів і одна дочка, десята / потім у неї було дев’ять коней і одна кобила, мати тих коників / дочка виросла, і каже матері: я сама була одна, мені нікого більше немає — ні брата, нічого? Каже: так, дитинко, у тебе є дев’ять братів, Живана з дев’ятьма морями / я поїду, каже, до вас у гості / що їм повезеш, які подарунки? Вона нав’язала хусток, рукавиць / усім братам дала по коню, по лошатку дала / поїхала дочка до тих братів / запрягла ту кобилку / за дев’ять морів поїхала вона, гарно вдягнулася, причепурилася, взяла ті подарунки / їхала, їхала, дивиться — приїхала до води, нема де проїхати, треба води переплисти вже / вона стоїть / дивиться — відьма їде, лежить, розкинувши ноги / дівчинка мусила, треба їй роздягнутися, треба обмитися в цій річці / треба помитися / а та кобилка: к’ау к’ау, к’ау к’ау / дев’ять братів, у цю річку не заходь / ця річка — кривава річка, друга річка — молочна річка / підбігла відьма, смикнула кобилку, одну ногу відірвала / відламала й кинула / що ж тепер робити тій дівчині, треба митися / злізла вона з воза, зняла свій одяг / тоді відьма взяла її речі, одягла її в одежинки, її коня забрала, посадила її у віз і поїхала / я не так говорю, треба говорити докладно / моя зятька докладно розповідає, у книжечці / бідолашна Алонуте заплакала, треба надягати відьмині одежинки / Заблоцькене В., нар. 1903 р., у дитинстві говорила польською. 20. мого батька. усе в Тевіне. Балтмуйже. / мамина мати, мабуть, була з Онускі, мати звідти привезена / я не чув від свого сина, що тут був великий цвинтар, болота, і здавна давні воли біліли біля тих боліт, і тоді почали кричати: «Білі, білі», і Балтмуйже. / наша мати ще розповідала, як коли тут пройшли французи через цей край, здавна вони їхали цими болотами, тими болотами / обирали ті самі місця. їхали французи й волами через ті болота і вже кричали, думаючи: «Ходімо вже додому, прямуймо», виїхали звідси вже / кричали словами: «ка́тре, ма́ре» / де поховали лютеранського священника, там і, можливо, скажуть, що це той Грапієне. коли проїжджали повз / і тоді з гори, як ми кажемо, кучером із драбиною їхали, Грапієне вже з більшою кількістю волів, і тоді вже дозволили кучерові їхати вниз, і вона сама сиділа, спускалася з гори до того озера / вона там і потонула з усіма волами / дзвони били, усі дванадцять днів у церкві / була католичка, та церква, що тепер лютеранська / от і про Гаршвінь ще хтось розповідав, що одна бабуся з Гашви розповідала, і пан, коли там їхав, він, мабуть, почав питати: «Що ти тут збираєш?» Вона могла почати збирати ягоди / ну, і гарусене / старі гарсвінішці, там знову розповідали, вони в церкві говорили латиською, проводили богослужіння, лютеранські / виходять надвір, розмовляють литовською: «Коли дощ, то дощ, сьогодні ллє» — «дуже лило, сильно» / Юркенене О., нар. 1897 р. у Балтмуйжі (за 3 км на північний схід від Субачюса). Батько місцевий, мати — з Онуйшкіса. 235 Гаршвіне 21. Уже в двадцять першому році я сюди прийшла / почала жити / чоловік був старенький, помер. / брат був, той утопився / залишилася одна / треба було шукати господаря / усі хати розвалилися, позгнили, вікна — собачі гнізда, всередині / нічого не було. / Поки хати підняли, усіма силами допомагали / почалася війна, і ніяк було прожити / тепер не можу нарікати, тепер мені дали все / увесь час я тут працювала, і донька працює / маю корівку, і молоко є, і все / і мені, як кажуть, через хліб не треба ніколи плакати / граматично багато слів не розумію, як удома навчилася, так і є / тоді школи не було жодної / три класи закінчила, усі три класи пройшла / уже коли школа була під час війни / учителька покликала хлопчика й показує оце, як уже ця зубна щітка, де вугілля в кузні дмухають / він не каже латиською, а литовською каже: «зубна щітка» / а латиською, бачиш, виходить «плеше» / то всі почали сміятися, і вчительки сміються / він литовською знає, а латиською не знає, усі вдома литовською говорять / вони латиші, лютерани, зовсім не вміють говорити латиською / Рамонієне, нар. 1905 р. у с. Брункені (4 км на південь від Гаршвіне). Акниста 22. Ми й сміялися / кажемо, що ми народилися й виросли в Латвії, могли забути свою рідну мову / у мене двоє братів були / у 1914 році жили в тому світі, на війні / тоді повернулися з Росії / брати в ті роки підросли й поїхали до Каунаса / почали працювати й самі вчитися / старший був льотчиком / Йонас Міке̇нас / він тепер викладає кераміку, професор, читає лекції / різниця між нами — десять років / ну, коли він почав до моєї школи ходити, тоді, приїжджаючи, заходив, і тут малював, і всякі креслення робив / виходив, допомагав, що там є і вдома, що робиться / але так уже більше своєю роботою займався / він скрізь, і тут, і на горищі лежав часом улітку / і малювати — то на гною, то скрізь, і ще ходив та малював по полях де-небудь / ходив, гриби збирати любив, знаю, мені теж подобалося, йдемо-йдемо гриби збирати / ходили гриби рвати / тут лісів було більше / потім новим поселенцям поділили, уже залишилося менше / дуже любив рибалити / у батька ще й сіті були, усе / і батько тоді ще був живий, коли він був / а потім він поїхав до Парижа вчитися, і коли повернувся з Парижа, тоді знову почалися й роботи / приїжджав іноді, але вже не так / як раніше, то все літо вдома проводив / з Парижа не міг, батько помер, і тоді він не міг приїхати / де ж студентові стільки грошей узяти, щоб стипендію дали / ну добре, той брат-льотчик допомагав / а з дому не було як / перші роки сама ходила до Акнисті, не знаю, пару років чи скільки / а потім до Єкабпілса ходила до школи, тоді в Росії вчилася у Варонижі, потім в Одесі / в Одесі на тих самих курсах — п’ятнадцять хлопців, там дуже бідно жили / а вдома всякі нестатки, тут земля погана / казав батько: з торбинкою за плечима повернешся / отак усі й молотили вдома, і всякого було / 236 коли приїжджав, ішла жнива, каже: «Зваримо зелену картоплю зі шкіркою, а їм нічого, кажуть, їсти нема» / одна весь час просить у мами роботи, мамо, дай роботу / мама дає серп, яким кущі жнуть, і тоді відростає молода трава / потім жінка сміється й каже: «Ми не такі дурні, як ці, ти лиш подумай, кажу, як той піде жати ліс серпом» / Муреліене-Міке̇найте Людвіка, нар. 1913 р. у Скардуп’ї (5 км на північний захід від Акнисти; спогади сестри про художників Йонаса і Юозаса Міке̇нас). У текстах 22 і 23 = ę, а = ǫ. 23. Хто був такий слабкий, такий чоловік, той от і падав / то він уже не записувався, там, Міке̇нас, то він записувався як Міке̇нас / писав не «таупрас», а «раупс» / ці старі, хто залишився, ті, бачиш, іще й залишилися біля свого / я трохи читала історію і трохи до школи ходила, то вже вмію дати відсіч / латвійська історія дуже коротка й нещасна / коли ми ходили працювати, коли вже створили колгоспи, дуже багато латишів ходило / ну, литовців менше / я їм казала: ви мені так скажіть / ну, якщо ви справжні латиші, назвіть один місяць, вигукніть латиською / а ми маємо свої слова, наша мова повніша, багатша / ну, отак я їм завжди перегороджувала шлях, кількома словами ми й завершували / за Ульманіса ми мали тут в Акнисті своє товариство, молодь створилася / ми влаштовували вечори литовською, наші хори були литовські / отой батько Рауп’ю був дуже енергійний, одна вчителька така — Пауланіте̇ / вона приїхала до Каунаса, здається, останнім часом учителювала / ми тут, мій брат, моя сестра, двоюрідні, Муреляне̇ зі Скардуп’ї, усі / Швієса й Рута, два товариства були в Акнисті / був хор, вистави ставили, їздили на гастролі в різні місця, до Субате / у Субате було так само лише своє коло / отак їздили одні до інших / про нас так кажуть: поїхали до Гаршвіне — вже інакше говорять, поїхали до Балтійської мизи — ще інакше говорять / «Гаршвінці, ви не поїдете, то не підете з нами» / отак треба обірвати, наша говірка коротша / так, на краю говорять по-балтійськи / жили то тут, то там — десь за чотири-п’ять кілометрів, у Субате дорогою / 24. У чотирикутнику ніколи не молотять, у трикутнику або п’ятикутнику молотять / для двох не виходить молотьба, восьмеро — кожен б’є, а якщо ніхто не вимолотить, нема кому дотиснути / якщо молотять молотаркою / треба знати, як вимолотити і коли треба вимолотити / тут, на Подіделе̇, річка / мені здається, у тридцять восьмому році була повінь / від Акнисті почали наводити міст, то знесло його далеко, ледве знайшли / ну, і казали, що аж до Бауске чи де там вода сягає / тут така вузенька ця річка, і дуже круті береги / а тепер її випрямили, розширили / ну й доволі широка, вісім метрів завширшки / як бувало казали, що принаймні троє людей утопилися в цій річці, в тих заводях / бачиш, якщо потрапиш у вир, то вже не виберешся / заводі глибокі, як нині / і там постійно вода крутиться / отак, кажуть, якось так бурлить / шкода, що холодна пора, пішли б, показали б, скупалися б і самі охололи б у тій річці / Урбанавічюс Казис, нар. 1903 р. у с. Рюкай. 237 Nãretos 25. Уже наша мова не розділяється, бо тут межа була / мама й бабуся казали, що ходили до цієї церкви, та ще були литовками, а потім усі златвіли. / Почали латиші одружуватися з литовками, литовці — з латишками, і всі перемішалися. / То ті Жилгалви залишилися, і ще десь три-чотири хати залишилися зі старих часів литовськими. / Ми ж, як народилися, жили й помремо тут. / Тепер уже нікуди не підемо. / Тепер, після цієї війни, хто куди поїде. / Хтось помре, а хтось знову кудись вибереться. / Тепер скільки людей виїхало до міст, куди повиїжджали. / Усі краї тут повні латишів. / Служили в кожного, у господині. / Майже всі литовці були строкатими, будниками. / І з цього кінця поляки почали їхати служити. / Везуть на весілля. / Коли зайців ховають, освячують, залишають. Я сіла на камінчик і зітхнула, бідолашна моя. / Батько старий, братик маленький, а мене, молоду дівчину, заміж віддають. / У мене три сестрички, мов зелені рутяні квіточки в городі. / Одна сестричка коня сідлала, друга коси заплітала, / а та третя, найменша, відчинила ворота й проводжала. / Братики мої, молоді мої, коли ж повернетеся з Варшави? / Так і повернуся з Варшави наступного рочку, цього дня. / Братики мої, молоді мої, що ж привезете з Варшави? / Одній сестричці — рутяний віночок, другій сестричці — шовкову хустку, / а тій третій, найменшій — золоту каблучку на все життя. / Пагорби й гори заросли папороттю, верби розквітли. / Не дочекаємося свого братика, що вертається з Варшави. / Прибігає кінь, фиркає, збоку шабля блищить. / Братики* мої, молоді мої, а де поділи братика нашого? / Ваш братик за Варшавою лежить у крові й болоті. * Помилка співачки; 6-й, 8-й і 20-й рядки повторено вдруге. 238 Сонце зійшло, брате, мовчки, сонечко сіло, коли ховали. / Де голова впала — троянда розквітла, де кров бризнула — конвалії замерехтіли. Гіньочя Ельжбета, нар. 1907 р. у Буйвідосах (3 км на північ від Сувайнішкіса), мешкає в Тупінах. Скйроніс 26. Тепер ячмінь, і замочи його для посіву. / Замочи на дві доби, злий і розклади на холодній підлозі. / Коли проросте — буде солод. / Тоді руками розпуши його, щоб не було надто багато паростків, і суши. / Чи в печі, чи деінде сушать. / І висуши так, щоб було зовсім сухе. / А потім sutrai ці зерна. / Тоді змели. / Але треба змолоти обережно. / Не в борошно змолоти, а в крупу. / Ну, тоді вже варять пиво. / Але потрібен хміль. / Діжки зроблені з дерева, інші діжки не годяться. / Потрібно три дерев’яні діжки. / Одна з них — та, куди зливають. / То зливають так: унизу в діжці просвердлюють отвір, а в ту діжку кладуть таке деревце, невеличке, поперек гілочки, поперек усього кладуть. / А на ті гілочки зверху кладуть солому. / На ту солому насипають хміль, разом із усім солодом, і зверху солому. / Потім кладуть заслінку; коли закипить, то швидко закипає, наливають води зверху й перемішують. / Ну, і настоюють пару годин, і тільки потім проціджують. / Знову переливають у діжку. / Там замішують ту брагу, що тече. / І кладуть дріжджі в ту брагу, і житнє борошно. / Наливають у бочку, щільно закривають — готово. / Я вже стара, втомлена. / Треба було б головою подумати, а наприкінці добре перемішати; замочи ті сухі зерна водою в ямі. / Валять або викладають рядами, це солодовий вальок. / Для молотьби така довга палиця, на мотузку прив’язаний ціп. Фатарас (Патарас) Й., нар. 1908 р. Украї 27. одна сестра жила в Ауце, щоб працювати в Ліелауце / тоді ввечері в Латвії / так і нам посередині / ти тільки не йди тими кущами, дитино / іди лягай, я нічого не боюся / такі скарби, там заховані гроші / в скриньці, якісь чотири в нас і / навіщо машинки, і зранку вислизни / ніяк тут не вгодиш, нема кому вгодити / так і в нас / католики, литовці, а Пасха і мала / давно ті батьки померли / батько, батько латиш / певно, був з українців / сіно вивернули, ніхто не був / зухвалим через війну / а ти вже підеш додому? все й коричневе в нас / вранці хто зна, чи не буде / ягід із ягодами для квасолі / Paulina Nõrbutienė, нар. 1912 р. у садибі Снікери, вийшла заміж до села Білеики (округ Ауце, 4 км на північ від Акмене). Вадакстіс 28. ми були литовцями / дітьми, литовцями / і пучінскас / більше не було / тут не було / вони й самі хотіли кордону, і тоді вони вже натягнули там латвійський кордон, а тут ложечки залишилися в Латвії / там недалеко і той кордон, 239 а ще кілометри два / її / там в Ауце, повно в Ауце, литовці є, і латгали / а моя матуся моїх дітей навчає, усі литовські пісеньки / моя донька, маленька така була, ну, каже: «Заспівай», каже, як казала вчителька / співаю «Лиса», співаю «Киць-киць» / і що тут було, литовських робітників багато, біля самих наших литовців / ходять, кажуть, і, посідавши взимку, у подруг кажуть — розмовляти / дуже хочуть, щоб литовською можна було заспівати / як уже йшли, так і йдемо в Ауце / то в Перепе читати, з Білеиків, округ Ауце / Жагаре, у Жучюосе пасу худобу / матуся повернулася з біглів, коли її вигнали / бабуся каже / куди ваші діти підуть, і тоді в Латвію / живіть литовцями / * Emilija Sabulienė, нар. 1907 р. у волості Прієдуле, садиба Саку (6 км на схід від Вадакстиса). Жила в Жагаре, вийшла заміж до Шаукштелів (округ Украй). LITERATŪRA Būga K. Ciskodo parapijos lietuvių šnekta. 1911, rankraštis (VVU MB). Būga K. Rinktiniai raštai. — V., 1961, t. 3. Endzelīns J. Darbu izlase. — Rīga, 1979, t. 3, d. 1; 1981, t. 4, d. 1; 1982, t. 4, d. 2. Garšva K. Akcentuacijos ir vokalizmo sąryšis šiaurės vakarų panevėžiškių tarmėje. — Kn.: Lietuvių kalbotyros klausimai, 1977, t. 17, p. 76—88. Garšva K. Lietuvių kalbos tarmės ir jų kontaktai Latvijoje (1. Lietuvių kalbos tarmių Latvijoje istorija). — Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. A serija, 1984, t. 2(87), p. 83—91. Garšva K. Lietuvių kalbos tarmės ir jų kontaktai Latvijoje (2. Lietuvių gyvenamosios vietos ir kalbų funkcionavimas). — Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. A serija, 1985, t. 1(90), p. 118—126. Grinaveckienė E. Daugpilio apylinkių lietuvių šnektos fonetika. — Kn.: Lietuvių kalbotyros klausimai, 1980, t. 20, p. 223—239. Grinaveckienė E. Kai kurios Daugpilio lietuvių šnektos gramatikos ypatybės. — Kn.: Lietuvių kalbotyros klausimai, 1983, t. 23, p. 107—123. Kabelka J. Latvių kalba. — V., 1975. Lietuvių kalbos gramatika. — V., 1976, t. 3. Lietuvių kalbos tarmės (Chrestomatija). — V., 1970. Makowski B. Szkolnictwo litewskie w Polsce w latach 1920—1939. — Acta baltico-slavica, 1983, t. 15, s. 175—241. Šliavas J. Žeimelis. — 1972, mašinraštis (VVU MB). Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija. — V., 1966. Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos dialektologija. — V., 1978. Гаучас П., Видугирис А. Этнолингвистическая ситуация литовско-белорусского пограничья с конца XVIII по начало XX в. — Науч. тр. вузов ЛитССР. География. Вильнюс, 1983, т. 19, с. 26—73. Скринда А. Д. Латышская грамматика летгальского нарѣчія. — СПб., 1908. * Pakeltas (e)=(ę). 240 К. ГАРШВА СИНТАКСИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ И ТЕКСТЫ ЛИТОВСКИХ ДИАЛЕКТОВ ЛАТВИИ Резюме В статье впервые обсуждаются синтаксические особенности 14 литовских диалектов, существующих в Латвии, и прилагаются 28 текстов. Описываются локатив, иллятив, супин, конструкции с предлогами aĩt, ažù, dã, dẽl, į̃, lĩg, nã, nuõ, paŕ, priẽ и т.п., а также другие грамматические явления. Установлено, что на местные литовские диалекты большое влияние оказывает латышский язык, а в восточных районах — и славянские языки. В указанных пунктах Латвии (за исключением Индрицы и, может быть, Цискоды) коренные литовцы проживают с XIII - XV вв. Фонетическая транскрипция в статье несколько упрощена. Кроме автора статьи, некоторые тексты расшифровывали преподаватели Вильнюсского государственного университета А. Гирдянис (№ 28), О. Косене (№ 8, 22, 23), Б. Стунджа (№ 7, 24). Наибольшее внимание уделяется диалекту Уодягёнай (Краславский р-н). Так как в Цискоде литовский язык в качестве средства общения почти не применяется, в настоящее время Уодягёнай является живым островком литовских старожилов, наиболее отдаленным (на 60 км) от основного ареала распространения литовского языка. K. GARŠVA SYNTACTICAL FEATURES OF LITHUANIAN DIALECTS IN LATVIA AND TEXTS Summary For the first time syntactical features of 14 Lithuanian dialects in Latvia are being discussed with addition of 28 texts. In the paper locative, illative, supine, constructions with prefixes aĩt, ažù, dã, dẽl, į̃, lĩg, nã, nuõ, paŕ, priẽ, etc., the contacts of the Lithuanian language with the Lettish and Slavonic languages are described. In 14 localities of Latvia (excepting Indrica and perhaps Ciskodas, Lettish Tiskādi) Lithuanian people lived from the 13th–15th cc. Great attention is paid to the dialect of Uodegēnai (Lettish Vodīgēni, Odigēni, Krāslava District, 60 kilometres away from the main territory of the Lithuanian language). Other dialects described exist in localities, which in Lettish are called Akniste, Gārsene, Grīva, Grendze, Kalkūne, Medumi, Nereta, Subate, Šķirāni, Vadakste.