Ономастика Куршей

LIETUVIŲ KALBOS SANDAROS TYRINĖJIMAI LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVI (1987) ОЯР БУШ ОНОМАСТИКА КУРШІВ Одним із найактуальніших питань балтистики нині є питання про місце куршської мови серед інших балтійських мов. У пошуках відповіді необхідно не лише ідентифікувати й залучити до наукового обігу новий куршський мовний матеріал, а й переглянути, перевірити, а за потреби й переосмислити той матеріал, який уже неодноразово зазнавав лінгвістичного аналізу. У цьому зв’язку особливу увагу, природно, слід звернути на монографію В. Кіпарського „Die Kurenfrage“ (KF). Ця книжка, як відомо, і досі залишається єдиним монографічним дослідженням куршської мови. Однак не з усіма висновками В. Кіпарського можна беззастережно погодитися: для цього відомого мовознавця головною сферою діяльності все-таки були фіно-угорознавство (і, звичайно, славістика), а не балтистика; до того ж від часу виходу цього дослідження минуло вже майже пів століття, і за цей час було зафіксовано, систематизовано й досліджено багато нового (зокрема топонімічного) матеріалу2. У монографії В. Кіпарського переважно аналізується ономастичний матеріал, зафіксований у стародавніх документах. У цій статті розглянуто 4 топоніми з найдавнішого юридичного документа, пов’язаного з Курляндією, тобто з договору між куршським королем Ламекіном і папським віце-легатом Балдуїном з Ални (1230 р.). У цьому договорі наведено 17 топонімів — назви земель (terrae) і так званих кілігунд, відносно невеликих територіальних одиниць. Серед цих назв є безсумнівно балтійські (або, принаймні, індоєвропейські), наприклад (у латинізованому написанні) Ardus, Durbis, Riwa, Saccze, є явно фіно-угорські (Normis, Kiemala), а є й такі, про походження яких не можна стверджувати категорично (Aliswangis, нині Alsunga, Edualia – Ēduole, Sarnitus – Sārnate та ін.). Певно, найбільше гіпотез досі було присвячено походженню назви Alsunga, у договорі Ламекіна — Aliswanges або Alis- 1 Див. список скорочень. 2 Аналіз деяких конкретних недоліків монографії В. Кіпарського (за загалом позитивної оцінки) див. у рецензіях Я. Ендзелінса [і Е. Блесе: Endzelins J. [Рец.] Die Kurenfrage von V. Kiparsky. – In: Darbu izlase. III sēj. 2 d. Rīga, 1980, 535.—565. lpp.; Blese E. [Рец.] V. Kiparsky. Die Kurenfrage. – Latvijas Vēstures institūta žurnāls, 1940, Nr. II, 295—308. lpp. 96 wangis, в інших документах Alswanghen 1253, 1341, 1355—62, Alswangen 1338, Aliswangen 1434, Alszwangen 1503 та ін., у німецькій інтерпретації Alschwangen /KF 204—205/. Фінно-угорські мовознавці (В. Кипарський, Л. Кеттунен, І. Шегрен) схильні вважати найімовірнішим фінно-угорське походження цього топоніма (KF 205; Kett. VII). Запропоноване В. Кипарським зіставлення з лів. al’l’i «зеленкуватий», ōl’az «зелений» + лів. (у Відземе) vanga «заливний луг» має певну правдоподібність. Проте всі балтисти — починаючи вже з А. Біленштейна — переконані в балтійському походженні топоніма Alsunga. А. Біленштейн у своїй монографії 1892 р. (нині, мабуть, незаслужено забутій) уже зіставив Alsunga зі старопрусським топонімом Alexwdnga, з іншими старопрусськими топонімами, що містять елемент vang-, а також із латиським апелятивом alksnis «вільха»³. Фактично саме цю етимологію вважав найімовірнішою і Я. Ендзелін, який уперше вказав на такий зв’язок (із литовським діал. aliksnis «вільха» та з vanga) у підрядкових примітках до статті 1912 р.⁴, а через 40 років досить докладно обґрунтував цю етимологію у словнику топонімів Латвійської РСР /Lvv I 23/. Щодо того, що другу частину розглядуваного топоніма слід виводити з балтійського vanga, усі балтисти, очевидно, погоджуються; дискусійним залишається лише питання про походження початкового елемента. Якщо зіставляти його з латиським alksnis (та його відповідниками), слід пояснити зникнення звука -к-. Я. Ендзелін спочатку пояснював це зникнення дисиміляцією⁵, а пізніше у словнику топонімів реконструював дві альтернативні назви вільхи куршською мовою — *aliskā або *alisā, тобто без -к-, пор. рос. ольха. Однак поряд із такою можливістю цілком імовірним видається й інше припущення: початковим елементом цього топоніма від самого початку був als- (так вважав К. Буга⁶); написання з -i- (Alis-) у деяких документах може бути неавтентичним, тим паче що в інших, не менш давніх документах частіше пишуть Als-. У словнику топонімів Латвійської РСР наведено 7 топонімів із коренем als- (alsava, alsi, alsupite та ін.) і 5 — із коренем alš- (alši, alšu-valks та ін.) /Lvv I 22—23/. Цікаво, що майже всі вони (за винятком 1—2) локалізовані або в Курляндії (частіше), або в Селії. Корінь als- не має безпосередніх відповідників у латиській апелятивній лексиці, зате такі відповідники є в литовській і прусській ономастиці; у Пруссії це топонім (назва гори) Alsitten і кілька антропонімів /див. Lvv I 23/, у Литві — ціла низка гідронімів та інших топонімів на Als-/Lhež 40/. Слід зазначити, що з згаданих литовських гідронімів ³ Bielenstein A. Межі латиського народу та латиської мови в сучасності й у XIII столітті. — Санкт-Петербург, 1892, с. 284. ⁴ Endzelins J. Про національність і мову куршів. — У: Darbu izlase. II. R., 1974, с. 447. ⁵ Endzelins J. /Рец. о/ Die Kurenfrage.., 564. lpp. ⁶ Būga K. Словник литовської мови. I. — У: Būga K. Rinktiniai raštai. V., т. 3, 1961, с. 420. 4. 1835 97 Із згаданих литовських гідронімів 5 локалізовано на заході Литви, 5 — на сході Литви та в Білорусі, і лише 1 — у центральній частині Литви. Цей ареал у загальних рисах ніби продовжує ареал латиських топонімів на Als-, що дає підстави обережно припустити можливий генетичний зв’язок балтійських топонімів на Als- з периферійними балтійськими мовами. В. Н. Топоров зіставляє такі балтійські топоніми насамперед із лит. alsà, alsúoti, однак указує також на білорус. альса, алёс, альсе, альсавина «болото, хитке місце» і на гідронім басейну Дніпра Ольса7. Ці слов’янські паралелі справді вельми «підозрілі», але їхній власний етимологічний статус не цілком зрозумілий. Дуже ймовірно, що вони самі є балтизмами. Ю. Лаучюте виводить згадані білоруські слова (а також їхні російські, польські та українські відповідники) з латиського (діал.) aluots «джерело»8. Таке зіставлення добре узгоджується з думкою Г. Крае, який литовські гідроніми на Als- виводив з індоєвропейського гідронімічного кореня al-, розширеного формантом -s- (так само й К. Кузавініс) /див. Lhež 40/, однак безпосереднє виведення згаданих слов’янських слів із латиського aluots малоймовірне (хоча віддаленіший генетичний зв’язок цих слів можливий). Щодо гіпотези Г. Крае, то А. Ванагас, зі свого боку, сумнівається в реальності виділеного форманта й вважає найімовірнішим зіставлення з лит. alsà, alsùs, пояснюючи такий зв’язок із семантичного погляду повільною течією (Lhež 40). Такий відступ у цьому разі був потрібен не для остаточного розв’язання питання про походження самих цих топонімів, а лише для того, щоб показати: початковий елемент топоніма Курляндії Alsunga (імовірно, з *Als-vanga), мабуть, усе-таки слід розглядати разом з іншими згаданими топонімами на Als-. Що ж до подальшої етимології цього елемента та його семантичної мотивації, чи не могло дієслово alsuoti стати основою назви хиткого, ніби «дихаючого» болота? (Alsunga у такому разі можна було б етимологічно тлумачити як «болотна vanga».) В. Кипарський вважає фінно-угризмом також Ēduole, у договорі Ламекина Edualia, нім. Edwahlen, виводячи його з лів. ed’d’i «місце попереду (чогось)» + val’ «насип, огорожа» (KF 209). Я. Ендзелін зазначає, що ця етимологія малоймовірна через довге ē- у латиському (куршському) топонімі⁹, однак і він вважає цей топонім фінно-угорським за походженням, зіставляючи його з естонською назвою села Heedli та апелятивом vald, род. відм. valla «волость»; з огляду на нім. Edwahlen Я. Ендзелін припускає, що -ио- (у латиському Ēduole) < -va- /Lvv I 281/. Однак буквосполучення -иа- у першій зафіксованій формі Edualia вже могло позначати й дифтонг -ио-, і в такому разі пізніші фіксації на кшталт Edevalen (1253, 1338) відображають вторинну вимову, змінену в мовленні чужоземців (а, можливо, і переосмислену 7 Топоров В. Н. Прусский язык. – М., 1975, т. 1. А–Д, с. 78–79. 8 Лаучюте Ю. А. Словарь балтизмов в славянских языках. – Л., 1982, с. 9. 9 Рецензія Я. Ендзелінса на «Die Kurenfrage...», с. 563. 98 мислення?). Якщо -іо- є первісним (що цілком можливо, хоча, звісно, і не безсумнівно), то в топонімі Ēduole виділяються давній балтійський суфікс -uol- і корінь ēd- (пор. латис. ēst, лит. ēsti). Семантика цього кореня цілком відповідає закономірностям утворення гідронімів; як аналогію можна навести балтійські гідроніми з коренем grauz- /grauž- [див. Lvv I 315; Lhež 121/. Крім того, у Курляндії є також річка (притока Венти) Ēda; її назву вже В. Кіпарський виводить від балтійського ēd- (хоча слід зазначити, що існує й гіпотеза про фінно-угорське походження цього гідроніма10). Із лит. ēsti ’гризти, graužti’ А. Ванагас (щоправда, не без певних сумнівів) пов’язує назву частини озера Ēdėlė в Ігналінському р-ні («matyt, Ēdėlė – tai išgraužta, vandens išplauta vieta ar pan.» [Lhež 99/). Дивовижним є звуковий збіг цього гідроніма з лівським варіантом назви Едоле — ādel /див. KF 209/. Звісно, такий збіг може бути цілком випадковим, однак ці паралелі між Ēduole (і Ēda) у Курляндії та Ēdėlė у Литві, найімовірніше, є також етимологічними; у такому разі Ēduole можна вважати топонімом балтійського походження. Топонім Sārnate (у договорі Ламехіна Sarnitus) і досі прийнято вважати фінно-угризмом, який можна зіставити або з фінським saarni «ясен» (однак, як уже зазначав В. Кіпарський, відповідна лівська форма sārna має інший вокалізм), або з реконструйованим прибалтійсько-фінським *sārin̄aiset «острів’яни» [KF 234]. Я. Ендзелін у рукописній частині словника топонімів Латвійської РСР (зберігається в Інституті мови та літератури АН Латвійської РСР) у відповідній словниковій статті пише лише: «слово лівського походження» (однак супроводжує це зауваження знаком питання). Фінно-угорське тлумачення цього топоніма, безумовно, цілком слушне; проте поряд із ним можлива й інша інтерпретація цього слова, що спирається на балтійський та індоєвропейський мовний матеріал. Топонім Sārnate має напрочуд точну іллірійську відповідність — етнонім Σ α ρ ν ο ᾶ τ ε ς (на це ще 1938 року вказав К. Каспарсон11; цю та деякі інші балкано-іллірійські паралелі можна знайти в працях Г. Краге12). Однак незалежно від того, випадкові згадані збіги чи ні, розглядуваний топонім можна зіставити з латис. sārti, sārni «бруд, нечистоти». Значення, як бачимо, не найпривабливіше, але для давніх гідронімів (а Sārnate — не лише ойконім, а й гідронім) цілком типове. У Литві найближчою (і в етимологічному, і в семантичному плані) відповідністю є назва річки Sárva, а також назва озера Sėrvas, які А. Ванагас зіставляє 10 См. Rudzīte M. Somugriskie hidronīmi Latvijas PSR teritorijā. — In: Latviešu leksikas attīstība. R., 1968, 180. lpp. 11 Kasparsons K. Parallēles. — In.: Filologu Biedrības Raksti. XVIII. Rīga, 1938, 55. lpp. 12 См., напр., Krahe H. Die alten balkanillyrischen Namen. — Heidelberg, 1925, S. 34, 35, 97. 4° 99 ляє з лит. sarvalai, яке етимологічно споріднене з латис. sārņi /Lhež 291/. У Латвії є також низка топонімів, етимологічний зв’язок яких зі словом sārņi не викликає сумнівів, наприклад Sārnes — хутір у Бірзгале, Sārņi — село у Звіргздене та ін. Допускати балтійське походження топоніма Sārnate дає змогу також формант -at- (якщо це не <-ast-, пор. Sārnastvalks — струмок у Дундаре). Загалом видається, що гіпотези про фінно-угорське та балтійське походження розглядуваного топоніма мають приблизно однаковий ступінь імовірності. Одним із найзагадковіших топонімів, згаданих у договорі 1230 року, є Pygawas. Нині невідоме точне розташування цієї кілігунди, невідповідність її назви в сучасній топонімії також не встановлена. Висловлювалося припущення, що це помилковий запис замість правильного Tygwe (=Tīgve), яке згадується в документі 1253 року13. Однак і в одному з документів 1461 року згадується топонім Pigow, а 1858 року в Дзіре зафіксовано хутір Piegenēek (тобто Pigeniek) (див. KF 137). В. Кіпарський зіставляє Pygawas з литовськими топонімами Пигяни, Пигайне (з публікації І. Спрогіса) і зазначає, що написання з -awas, -ow достовірно («sicher») свідчить про наявність балтійського суфікса -ava (там само). Із сучасної литовської топонімії тут можна навести назву села Pigailiai у Расейнському р-ні (Lasž 241). Не маємо прямих свідчень того, що назва кілігунди *Pigava або *Pigava функціонувала також як гідронім, але це малоймовірно, особливо з огляду на наявність типово гідронімічного форманта -ava. А можливий гідронім *Pigava, мабуть, можна зіставити з лит. pigùs, pỹgis. На користь такого зіставлення в семантичному плані свідчить одне зі значень латинської відповідності piger- — «повільний», а ще більше — можлива аналогія із семантичними відношеннями між лит. lėtas «повільний» і латис. lēts «дешевий» (на семантичні паралелі між pigùs і lėtas уже вказував Е. Френкель /LEW 588/). Отже, первісним значенням топоніма *Pigava (очевидно, балтійського походження) могло бути «повільна річка». На завершення — ще кілька міркувань загальнішого характеру щодо монографії В. Кіпарського „Die Kurenfrage“. Конкретний аналіз мовного матеріалу в цьому дослідженні вирізняється ретельністю та продуманістю; нагода не погодитися з автором трапляється не так уже й часто, однак загальні висновки монографії (про характер і місце куршської мови) усе ж видаються мало переконливими. Чому? Очевидно, причини передусім пов’язані з критеріями добору матеріалу для монографії. По-перше, цей матеріал узято головним чином із документів, які датуються XIII—XVI ст., тобто епохою, коли давньокуршська мова, ймовірно, уже перестала вживатися, а до XVI ст. припинив існування і її спадкоємець — новокуршська мова. Тому мовні факти цього часу не можуть точно показати, якою була мова куршів у той час, коли 13 См. Bielenstein A. Die Grenzen..., S. 209. 100 свого розквіту. По-друге, під час відбору мовного матеріалу враховувалися адміністративні межі Куршів, які часто не збігалися з етнічними межами. Тому частина проаналізованого в монографії балтійського мовного матеріалу генетично пов’язана не з куршською мовою, а з іншими балтійськими мовами. Дві щойно згадані обставини (поряд із деякими іншими, менш істотними причинами) зумовили те, що поставлене в монографії «куршське питання» не дістало достатньо переконливої відповіді. Пошуки цієї відповіді залишаються завданням і для сучасного покоління балтистів. СКОРОЧЕННЯ блрс. — білоруська мова давньопр. — давньопрусська мова лів. — лівська мова лит. — литовська мова лат. — латиська мова нім. — німецька мова. Kett. — Kettunen L. Livisches wörterbuch mit grammatischer einleitung. — Helsinki, 1938, LXXI + 648 S. KF — Kiparsky V. Die Kurenfrage. Suomalaisen Tiedeakatemian toimituksia. B XLII. — Helsinki, 1939. — 474 S. Lašž — Lietuvos TSR administracinio-teritorinio suskirstymo žinynas. II dalis. — V., 1976. — 398 p. LEW — Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. — Heidelberg—Göttingen, 1955—1965. Lhež — Vanagas A. Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. — V., 1981. — 408 p. Lvv I — Endzelīns J. Latvijas PSR vietvārdi. I daļa, 1. sējums. A—J. — Rīga, 1956. — 426 lpp.