J. Balčikonio vertimų pragmatika ir stilistika

LIETUVIŲ KALBOS SANDAROS TYRINĖJIMAI LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVI (1987) RŪTA MARCINKEVIČIENĖ ПРАГМАТИКА І СТИЛІСТИКА ПЕРЕКЛАДІВ Ю. БАЛЬЧИКОНІСА Переклади можна розглядати в різних аспектах: літературному, мовному, психологічному, соціальному. Який аспект обирає критик перекладу, залежить від того, які особливості перекладу його цікавлять. Однак вибір аспекту аналізу перекладу може визначатися не лише задумами критика, а й самим перекладом — однією чи кількома виразнішими його тенденціями. Переклади Ю. Бальчиконіса можна було б досліджувати з погляду норми перекладу й літературної мови, адекватності, впливу на читача та з інших поглядів, але найбільше впадає в око одна риса його перекладів — прагматика, що охоплює й згадані аспекти оцінювання. У цьому плані цікаві всі праці Ю. Бальчиконіса, проте ми обмежилися одним із його останніх перекладів — «Мандрами Гуллівера» Дж. Свіфта. Цю книжку обрано невипадково: вона адаптованіша, ніж інші переклади, а крім того, перекладалася кількома перекладачами й видавалася кілька разів. Уперше роман Дж. Свіфта литовською мовою переклав 1924 року невідомий перекладач, який зазначив лише свої ініціали — L. D.; 1936 року — П. Машіотас. За радянських часів «Мандри Гуллівера» перекладалися двічі: 1947 року — С. Томонісом, 1957 року — Ю. Бальчиконісом. 1975 року вийшло друге видання перекладу П. Машіотаса. Переклад Ю. Бальчиконіса ми аналізували, порівнюючи його з оригіналом твору та перекладами С. Томоніса й П. Машіотаса. З прагматичного погляду переклад розглядають у трьох аспектах: з’ясовують, чи передано прагматичні значення слів (конотативну, емоційну, соціальну, стилістичну, експресивну, функціональну та іншу інформацію мовних знаків, як її називають дослідники), чи правильно розв’язано певне конкретне прагматичне завдання, чи належно адаптовано переклад1. У першому випадку, коли вся увага перекладача зосереджена на прагматичних значеннях слів, переклад не віддаляється від оригіналу, оскільки його мета — якнайадекватніше передати прагматичні значення мовних знаків оригіналу. Однак природа кожного перекладу двоїста. Як результат взаємодії двох мов, він спрямований на оригінал, а як самостійний твір мовою перекладу — на конкретного адресата2. Часто ця двоїстість не виявляється, бо ситуація нелінгвістичного, тобто комунікаційного процесу, не суперечить лінгвістичній — передаванню прагматичних значень. Інакше кажучи, перекладача більше цікавить оригінал твору, ніж читач. Проте він може мати й інші цілі, безпосередньо не пов’язані з головною метою перекладу — адекватністю. Ці додаткові цілі бу- 1 Ambrasas-Sasnava K. Vertimo tyrinėjimai. – V., 1984, p. 75. 2 Комиссаров В. Н. Лингвистика перевода. – М., 1980, с. 109. 48 …різні: пропагандистські, дидактичні, педагогічні. Перекладач може переадресувати твір певній групі читачів, виокремленій за соціальною, професійною або віковою ознакою. Він також може подати читачеві оцінку думок автора та зображених подій. Часто перекладач прагне вплинути не лише на аудиторію, а й на саму мову перекладу, спрямувати її в бажаному напрямку. Таке ставлення перекладача до перекладу, завдання, які він ставить перед собою, суперечать меті перекладу. Отже, прагматика перекладу, зрозуміла як реалізація додаткових цілей перекладу, безпосередньо не пов’язаних з оригіналом твору, що перекладається, зумовлює віддалення перекладу від оригіналу. У такому разі перекладач не перекладає, а творить заново, пристосовуючись до нових обставин і специфічних цілей. А мета, як відомо, визначає результат діяльності. Як досягається такий результат — адаптований переклад «Мандрів Гуллівера» Ю. Балчіконіса, — дізнаємося, вникнувши в цілі перекладача та розглянувши засоби їх досягнення. Про цілі перекладача дізнаємося з добору творів, які він перекладав. Адже, крім Дж. Свіфта й Ж. Верна, Ю. Балчіконіс перекладав переважно казки: арабські, Гауфа, Перро, Андерсена, братів Грімм. Він дбав про те, щоб діти й молодь могли прочитати литовською якомога більше шедеврів світової літератури, щоб із цих книжок вони вчилися правильної та гарної литовської мови. Тому, перекладаючи, Ю. Балчіконіс «…шукав якнайбільш литовського, якнайбільш народного вислову. Дуже часто переклад істотно віддалявся від оригіналу, бо Балчіконіс перекладав не слова чи речення, а саму думку й хотів передати її так, щоб зрозуміли не лише вчені, а й сільські діти»3. Отже, дидактичні, педагогічні, просвітницькі мотиви спонукали Балчіконіса взятися за переклади. І не лише вони. Перекладач найінтенсивніше працював тоді, коли литовська літературна мова ще не усталилася, коли її норми дуже коливалися, а погані переклади спрямовували мову хибним шляхом. Такі обставини вимагали, щоб перекладач був і нормувальником мови. Тому під час перекладу «…основну увагу звертали не стільки на відтворення індивідуальних мовних і стильових особливостей автора оригіналу, скільки на те, щоб мова литовського перекладу була простою, ясною, образною, народною, правильною. Цими перекладами насамперед прагнули розвивати й унормовувати литовську літературну мову, підвищувати культуру мовлення»4. Ю. Балчіконіс прагнув, щоб переклади сприяли стабілізації норм писемної мови, розвивали в читачів чуття живої та виразної мови. Це була друга мета перекладача, що визначила основну рису мови його перекладів — народність. Учні згадують, що єдиним критерієм оцінювання перекладів для Балчіконіса було «чи так сказали б люди». Народна розмовна мова була для перекладача надійним мірилом перевірки норм літературної мови. Перекладені ним казки та інша література для молоді, пише Д. Урбас, якраз і зміцнювали зв’язок між книжною мовою та живою мовою людей5. Отже, унормування литовської мови й переадресування книжки молоді були двома основними цілями, що визначили характер перекладу роману. 3 Pupkis A., Mažiulis V. Juozas Balčikonis. — Kn.: J. Balčikonis. Rinktiniai raštai. V., 1978, t. 1, p. 13. 4 Kruopas J., Ulvydas K. Įžymus lietuvių kalbininkas akademikas J. Balčikonis. — Kalbos kultūra, 1965, sąs. 8, p. 4. 5 Urbas D. Apie J. Balčikonio vertimus. — Kalbotyra, 1966, t. 14, p. 41. 49 Три згадані раніше литовські варіанти «Мандрів Гуллівера» дуже різні. Переклад С. Томоніса детальний, дуже точний і, наскільки це дозволяють норми рідної мови, адекватний оригіналу. Перекладач застосовував засоби зовнішньої адаптації — коментарі, не змінюючи тексту перекладу. Його мета — ознайомити освіченого читача з політичною сатирою Свіфта, адекватно передати жанр і стиль автора. Умовно цей переклад можна було б назвати дослівним, написаним правильною, проте надміру книжною мовою. Зовсім інший переклад П. Машіотаса, повторно виданий із позначкою «Для молодшого шкільного віку». У цьому перекладі стисло переказано лише перші дві частини роману, а складніші для розуміння речі пропущено. Тому працю П. Машіотаса неточно було б називати перекладом. Це лише переказ сюжету роману для дітей, який не претендує на всебічне представлення оригіналу. Проміжне місце між цими двома перекладами посідають «Мандри Гуллівера» у перекладі Ю. Балчіконіса. Як зазначено в анотації, вони призначені для дітей середнього та старшого шкільного віку. Далі, розглядаючи прагматику й стилістику перекладного тексту роману, порівнюватимемо його з оригіналом, а методи адаптації перекладу аналізуватимемо за мовними рівнями. Переклад С. Томоніса слугуватиме нам дослівним. Фонемний переклад найкраще ілюструє передавання англійських власних імен — особових і географічних. Багато з них вигадані автором, тому традиції їх перекладу литовською мовою немає. Це дає змогу вільніше обирати способи перекладу. Так, С. Томоніс транслітерує довгі й складні назви, передаючи їх літерами литовською мовою, лише де-не-де додаючи закінчення. Ю. Балчіконіс транскрибує власні імена, замінюючи важче вимовні сполучення звуків простішими. У другій частині Гуллівер мандрує до Бробдінгагу, а не до Бробдінгнагу, як в оригіналі та перекладі С. Томоніса. Особливо відрізняється назва четвертої частини. Ю. Балчіконіс не задовольнився, як його попередник, ні транслітерацією краю гуїгнгнмів, ні транскрипцією цього важкочитаного слова, що відрізнялася лише незначно. Він ужив функціональний відповідник і назвав край, мешканці якого — коні, литовською ономатопеєю — краєм Ягагів. Отже, у перекладі Балчіконіса власні імена литовнізуються. На це вплинув розвиток мови. За десятиліття, що минуло між перекладами, норми литовської мови істотно змінилися. Однак транскрибування власних імен зумовили не лише нові вимоги до перекладів. Важливим було й переконання перекладача щодо того, для якого читача перекладати. Ю. Балчіконіс литовнізує не лише власні, а й загальні іменники, що позначають одиниці міри й місткості, предмети побуту та військової справи. У романі Свіфта є два різновиди реалій: англійські й вигадані. Англійські реалії Ю. Балчіконіс відтворює, замінює литовськими аналогами або пояснює описово. Тому замість «ярдів і дюймів», «кабелів і льє», транскрибованих у перекладі С. Томоніса, з’являються «сажні» й «дюйми», «фути» й «милі». «Пінту» залежно від ситуації (на жаль, не всюди однаково й не завжди точно) замінено то на «склянку», то на «чверть нашого кухля для пиття». Ю. Балчіконіс відмовляється від властивої Дж. Свіфтові протокольної точності й докладні місця, що пародіюють описи подорожей, перекладає узагальнено: наприклад: «... and about four yards from me, over against my right ear, I heard a knocking for above. 50 «за годину, як у людей, що працюють…»6 — «…приблизно за чотири ярди, біля мого правого вуха, я понад годину чув стукіт, наче люди щось робили…»7 — «Біля мого вуха почувся стукіт, схожий на стукіт теслярів за роботою, і він тривав майже годину8. Так у перекладі Й. Бальчіконі читачеві не доводиться стикатися з незрозумілими реаліями — «ярдами», але водночас зникають і спалахи сатири Дж. Свіфта — пародії на науковий стиль. Інша група реалій — це породження авторської фантазії, екзотизми, що позначають елементи побуту, культури, релігії та звичаїв країн, які відвідав Гуллівер. В оригіналі роману їх виділено курсивом, а в дужках подано пояснення англійською. Так само чинять і перекладачі роману. Реалії «не перекладають», а лише пояснюють, бо ці слова і в оригіналі, і в перекладі виконують не номінативну, а стилістичну функцію — створюють місцевий колорит. Й. Бальчіконі цілком обґрунтовано уникає вживання інтернаціональних слів. В оригіналі сказано «civilized», «prognosis», «jargon», «egzist», «patient», а він перекладає: «освічений», «передбачити», «певна мова», «втримується», «хворий». С. Томоніс залишив інтернаціональні слова. В англійській мові ці слова вже асимілювалися з нейтральною лексикою, тоді як у литовській вони й досі книжні. У перекладах, призначених для молоді, інтернаціональних слів варто уникати і з іншої причини — їхнє значення не завжди зрозуміле. Порівнюючи оригінал із перекладом, виявляємо й інші лексико-семантичні трансформації. Часто Й. Бальчіконі конкретизує опис або оповідь, замінюючи абстрактні англійські іменники «cause», «food», «people» контекстуальними синонімами «гнів», «їжа й напої», «вороги». В інших місцях — навпаки, конкретні слова замінює абстрактними. Особливо улюблене перекладачем слово із широкою семантикою — «річ», яке він уживає замість «питання», «виробу», «мотиву», «причини», «образу». Хоч згадані трансформації — генералізація й конкретизація — протилежні одна одній, їхнє призначення однакове: зробити текст зрозумілішим і ближчим читачеві. Що, де і як змінити, перекладач вирішував, добре знаючи адресата перекладу. Частим явищем у перекладах Й. Бальчіконі є також стилістична модифікація. Нейтральне слово оригіналу він замінює виразнішим, образнішим литовським відповідником. Це особливо властиво дієсловам. У перекладі словам «crowd», «fight», «imprizon», «obstinate», «steal off», ужитим в оригіналі, відповідають «товпилися», «билися», «кинули до в’язниці», «жорстокий», «дременув», а не «збиралися», «боролися», «ув’язнили», «наполегливий», «утік». Отже, Й. Бальчіконі полюбляє емоційно забарвлені синоніми. Багато пар англійських і литовських синонімів відрізняються не стільки експресивністю, скільки належністю до різних функціональних стилів, тобто мають не експресивну, а функціональну конотацію. Напрям стилістичної модифікації завжди той самий: нейтральні або властивіші писемному мовленню англійські слова Й. Бальчіконі перекладає литовськими розмовними. Переклад С. Томоніса, більш тяжіючи до книжного мовлення, лише підкреслює цей 6 Swift J. Gulliver’s Travels. — Moscow, 1973, p. 34. 7 Swift J. Guliverio kelionės / Vertė S. Tomonis. — K., 1947, p. 64. 8 Sviftas Dž. Guliverio kelionės / Vertė J. Balčikonis. — V., 1957, p. 16. 51 контраст між оригіналом і перекладом Й. Бальчіконі, наприклад: «... we labour under two mighty evils: a violent faction at home, and the danger of an invasion of a most potent enemy from abroad»9 — «...нам доводиться боротися з двома великими лихами: боротися із сильними внутрішніми ворогами й готуватися відбити напад могутнього ворога з-за кордону»10 — «...насправді нас точать дві страшні хвороби: зсередини — вічні чвари партій, а ззовні — загроза сильного ворога»11. Переклад Й. Бальчіконі можна було б назвати подвійним перекладом: «Мандри Гуллівера» перекладено не лише з англійської литовською, а й із писемного різновиду цієї мови на розмовний. Враження образної, гнучкої мови посилюють і стилістичні фігури, вжиті там, де у відповідному місці оригіналу їх і вдень з вогнем не знайдеш. У перекладі Й. Бальчіконі Гуллівер воює не з «ворогами на острові Блефуску», а «проти острова Блефуску». Тут метонімічно перенесено значення на основі просторових відношень: від людей, які живуть на острові, до самого острова. Є й інші приклади метонімічного перекладу, зокрема називання міст за частинами тіла замість їхнього призначення чи властивостей: «зір» замінено на «очі», «ніжність» — на «добре серце». В оригіналі дію названо одним словом — «брести», «плисти», а в перекладі маємо «брести і брести», «плисти і плисти». У перекладі багато й літот, перифраз образних слів оригіналу, метафор. Усі ці стилістичні фігури роблять мовлення образним, емоційним. Крім того, «вони дають змогу не говорити в тексті речей, які й так зрозумілі, а отже, стисло викладати думку»12. Окремо варто поговорити про порівняння, які Й. Бальчіконі дуже сильно адаптував. Особливо це стосується предметних порівнянь, у яких два явища безпосередньо зіставлено за якісною чи кількісною ознакою. Й. Бальчіконі порівнює мотузки, не товстіші «за звичайний англійський шпагат», із повідцем, а «буханці завбільшки з рушничну кулю» — із горобиними яйцями. Така адаптація перекладу необхідна, адже чого варте порівняння, коли предмет, із яким порівнюють (рема), читачеві менш відомий, ніж предмет, який порівнюють (тема). Отже, стилістична модифікація — характерна риса перекладів Й. Бальчіконі. Тут доречно згадати думку перекладача Д. Урбаса про місце стилістичних фігур у перекладі: «... перекладачеві немає потреби педантично наполягати на тому, щоб кожен такий стилістичний засіб, як ідіома, дотеп, образне слово (...), неодмінно ставився саме на те місце, яке він посідає в оригіналі, — це було б ознакою буквалізму й рабського наслідування. Важливо, щоб сукупність стилістичних засобів була відповідною, щоб зберігалися їхні внутрішні діалектичні взаємини»13. Безперечно, порівнюючи переклади, слід зважати не стільки на окремо взяті слова, речення чи абзаци, скільки на взаємозв’язок обох текстів. Однак навіть за такого зіставлення оригіналу й перекладів литовський переклад Й. Бальчіконі перевершує оригінал багатством стилістичних засобів. 9 Swift J. Min. veik., p. 56. 10 Swift J. Guliverio kelionės / Vertė S. Tomonis, p. 95. 11 Sviftas Dž. Guliverio kelionės / Vertė J. Balčikonis, p. 42. 12 Župerka K. Lietuvių kalbos stilistika. — V., 1983, p. 68. 13 Урбас Д. Там само, с. 43. 52 Синтаксис розглянутого перекладу також ближчий до стилю розмовної мови. Речення Дж. Свіфта довгі, розділені крапками з комою на періоди, у Ю. Бальчиконіса — коротші. Одне речення оригіналу перекладач ділить на два, три чи навіть чотири, вільно обираючи, яку інформацію залишити в першому, а яку перенести до наступних речень. Ю. Бальчиконіс не лише ділить речення, а й замінює англійські пасивні конструкції литовськими активними, іменникові словосполучення — дієслівними, безособові речення — особовими. Такі перекладені речення легко читати мовчки й уголос, їх нескладно зрозуміти, запам’ятати й переказати. Синтаксичні трансформації роблять об’єктивну, спокійну оповідь Дж. Свіфта живою, динамічною. Це враження посилює й обрана перекладачем перша особа оповіді замість ужитої в оригіналі третьої. Так перекладач створює ілюзію правдоподібності, таку важливу для юного читача. Багато речень Ю. Бальчиконіс узагалі пропускає. Пропуски в перекладах — явище загалом осудне. Вони поглинають багато інформації, спотворюють ідею твору. Що і чому пропущено в розглянутому нами перекладі? Ю. Бальчиконіс не передає читачеві ті місця роману, де зображено вади англійського життя: невірність, проституцію, брехню. Він пропускає й описи способів лікування, «природні потреби» Гуллівера та інші епізоди, у яких Свіфт нехтує правилами пристойності, де його сатира натуралістично груба. Пропускаючи те чи інше місце, перекладач висловлює своє ставлення до зображуваного, поводиться як мораліст. В історії перекладу було чимало подібних випадків перероблення творів. У наш час такі зміни допустимі й необхідні лише тоді, коли книжку, призначену для дорослих, переадресовують молоді. Оцінюючи перекладені Ю. Бальчиконісом «Мандри Гуллівера», слід керуватися не адекватністю оригіналу й перекладу, а прагматичною цінністю перекладу як основним критерієм оцінювання. Отже, треба з’ясувати, якими були цілі перекладача і наскільки йому вдалося їх реалізувати. Прагматична цінність перекладу Бальчиконіса подвійна: її становлять адаптація твору, переадресація молоді та правильність, простота й народність мови перекладу. ПРАГМАТИКА І СТИЛІСТИКА ПЕРЕКЛАДІВ Ю. БАЛЬЧИКОНІСА Резюме У цій статті розглянуто принципи перекладацької адаптації на матеріалі роману Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера». Перекладач мав дві мети: зробити роман доступним для підлітків і навчити їх образної, народної розмовної мови. Прийоми адаптації розглянуто на окремих мовних рівнях (фонетичні, лексичні, синтаксичні та текстові явища). Проаналізовано стилістичну модифікацію як головний метод перекладацької практики Ю. Бальчиконіса. Авторка статті дійшла висновку, що «Мандри Гуллівера» в перекладі Бальчиконіса є прагматично адекватним перекладом.