Kai kurios baltarusių lituanizmų fonetikos ypatybės

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXVII (1988) ЛИТОВСЬКА МОВА І БІЛІНГВІЗМ ELENA GRINAVECKIENĖ, JUZEFA MACKEVIČ ДЕЯКІ ФОНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БІЛОРУСЬКИХ ЛИТУАНІЗМІВ У різні часи (у минулому й тепер) у білоруських говірках (переважно північно-західних) унаслідок мовних, культурних, економічних та інших контактів із литовською мовою та її говірками, а місцями й унаслідок слов’янізації литовських говірок, з’явилося чимало литовських запозичень. Найочевиднішими серед них є лексичні литуанізми. Литовські запозичення прижилися в білоруських говірках, стали їхнім надбанням і елементами засобів спілкування, а функціонуючи в мовленні поряд із білоруськими словами як рівноправні, закономірно підпорядкувалися системі білоруської мови й часто настільки уподібнилися до білоруських слів, що іноді їх нелегко розпізнати як литуанізми. Однак фонетика не всіх литуанізмів однаковою мірою зазнала білорусизації. Тут нерідко трапляється значне розмаїття, з яким пов’язані фонетичні варіанти запозичень. Усе це зазвичай значною мірою залежить від часу запозичення литуанізму, від фонетичного стану говірки, до якої потрапляє запозичення, від інтенсивності його вживання в ній, а також від самої литовської форми запозичення тощо. Певна частина литуанізмів ще не відірвалася від рідної мови, а ніби автоматично перейнята білорусами або просто перенесена ними. Їхня фонетика також збереглася литовською. Серед таких литуанізмів варто згадати: apýod (< lie. arúodas) [Juod.; Mal.; Malk.], бальзені (< lie. balžienos) [Grauż.; Mal.], за́кты¹ (< lie. gáktos) [1, T. 1, c. 406; Mal.], за́йны «щелепи; рот» (< lie. žįúnos) [1, T. 2, c. 337], клу́мпи (< lie. klùmpės) [1, T. 2, c. 479–480; Grik.], купене́ць «копирсатися» (< lie. kopinėti) [S.S.], куційна́ца (< lie. tarm. kucinécis~kutinėtis) [1, T. 2, c. 592; Dain.], кру́сня «купа каміння» (< lie. krùšnis) [1, T. 2, c. 537–538], кяўло́к «той, хто поводиться по-свинськи, неввічливий» (< lie. kiauliùkas, «брудна дитина», kiaũlius «неввічлива, свинська людина») [Kud.], лаўж «купа хмизу, брудного одягу» (< lie. láužas) [1, T. 2, c. 631], расакі́ля (< lie. rasakilė) [1, T. 4, 274; Juod.; Mal.], саўсокі́ «росички» (< lie. sausìukai «те саме») [S.S.], саўсе́ня «товчена картопля з цибулею» (< lie. sausìenė «шутієне») [1, T. 4, c. 374] тощо. Як видно з наведених джерел, литуанізми цього типу трапляються переважно безпосередньо на межі білоруських і литовських говірок, де інтенсивні контакти між ними тривають і нині, де ці говірки постійно змішуються, а литовські зазнають слов’янізації. Вони є найочевиднішими продуктами таких найновіших контактів. Значна їх частина нерідко навіть своєю фонетикою вказує на литовські говірки, з яких їх запозичено до білоруської, наприклад, 1Через провину друкарні проривний z у білоруських говірках (який зазвичай трапляється в запозиченнях) графічно не відрізняється від їхнього фрикативного z. 123 быгундаць «обшукувати, оглядати» (< лит. діал. iš-lundyć «т. с.») [1, T. 1, c. 358; Grauž.], грумжа́ «така риба» (< лит. діал. grumzda «т. с.») [2, c. 119], кіпса́ «купина на болоті» (< лит. діал. kimsa «т. с.») [1, T. 2, c. 462], куми́а «така болотяна трава» (< лит. діал. kumšà «трясовина, поросла травою») [1, T. 2, c. 570], nímna «пемпе» (< лит. діал. pimpė «т. с.») [1, T. 3, c. 519; 2, c. 358], пумно́лакичы «жовтець» (< лит. діал. pumpólakščiai «т. с.») [Achr.; Juod.; Kur.; Mal.], pážuyi «широкі сани; санні полози» (< лит. діал. rągutės «сани») [1, T. 4, c. 238; Juod., Mal.], свíntы «неділя, свято (святий день)» (< лит. діал. švintà «т. с.») [Psn.], скилу́ндзи «скручена ковбаса з сала» (< лит. діал. skilūndis «ковбаса з м’язів, набита в свинячий шлунок») [1, T. 4, c. 448], сла́сны «слесна» (< лит. діал. slãsna «т. с.») [1, T. 4, c. 478], cým-pa «неохайна, брудна людина» (< лит. діал. sutrà «т. с.») [1, T. 5, c. 23], mpýua «гній, падло» (< лит. діал. trušà «т. с.») [1, T. 5, c. 134]. У фонетиці інших литуанізмів, що трапляються в білоруських говірках, більшою чи меншою мірою відчувається вплив білоруської мови. Помічено, що насамперед змінилися властиві запозиченням явища вокалізму, чужі або незвичні для білоруської мови: в усіх випадках звужується голосний a першого компонента наголошених дифтонгів і двозвуків і переходить в o, наприклад: ai > ou: kóupacka «лівша» (< лит. kairius) [1, T. 2, c. 494; Mal.], nóucau (< лит. paišyti, paišyti) [1, T. 4, c. 37], nóuchi «бруд, кіптява» (< лит. paišos) [1, T. 4, c. 37], pasz’óušųć «розтратити, розкидати» (< лит. iš-gaišinti «т. с.», пор. також gaišate «згуба, загибель») [1, T. 4, c. 253; S.S.], poúcm (< лит. raistas) [1, T. 4, c. 302–303] тощо; au > oy: klóbyčicka «та, що вимовляє лит. діал. репліку klaũsai ‘слухай’ [1, T. 2, c. 478–479; Pal.], kóyu (< лит. káũsas) [1, T. 2, c. 508–509], kropu «груша» (< лит. діал. kraũšis) [1, T. 2, c. 525], лоу́же (< лит. láužas) [1, T. 2, c. 673–674; Bak.; Kur.; Laip.; Malk.; Rak.; Val.], пло́ут «дошка для накривання льотка вулика» (< лит. pláutas «т. с.») [1, T. 4, c. 15; Akm.; S. Trak.]; am > om: бомбля «прищ» (< лит. bamblys «будь-яке потовщення», пор. також bambti «пухнути, товстіти») [1, t. 1, c. 202], сомуч, сомец, сомчик «черпак для ловлі риби» (< лит. samtis «т. с.») [1, t. 4, c. 520; 2, c. 447; S.S.]; an > он: бо́нда, бо́ндачка (< лит. bandà) [1, T. 1, c. 203–205; Bystr.; Laip.; Mass.], бронкт, бронкта (< лит. brañktas) [1, T. 1, c. 218], шкилёнда (< лит. skilándis) [1, T. 5, c. 479]. Випадки такого звуження голосного a численні. Воно властиве всій території і, безперечно, відбувалося під впливом фонетики білоруських говірок (пор. у їхній мові жоўты «жовтий», кроў «кров», по́ўны «повний», а також у говірках Лідського, Вороновського, Вілейського та суміжних районів проўда < праўда «правда», троў < траў «трав» тощо). Тут голосний a, що звузився і перейшов в o, зазвичай буває також у литовських запозиченнях, де він постійно наголошений у корені слова², наприклад, zákmь «лобок» (< лит. gãktos) [1, t. 1, ² Перехід наголошеного a в основі слова литовських запозичень (і першого компонента дифтонгів ai, au, am, an) у слов’янських мовах у o, судячи з наведених К. Бугой прикладів, засвідчений уже в XIV ст. [3, т. 1, с. 227]. У наш час запозичені й уживані в деяких білоруських говірках Віленського краю литуанізми цього типу зберегли литовське a, наприклад, zákmb (лит. gãktos) [Čyč.]. 124 c. 468], kóciń (< лит. kãsa, пор.: kúry kóciaų grãdki) [1, т. 2, c. 431], núoian ‘скалка’ (< лит. pašinas) [2, c. 369; Kaun.; Stral.], stõji ‘стоячий’ (< лит. діал. stãčas ~ stãčias) [1, т. 4, c. 591–592; Gem.] Незвичний для білоруської мови литовський дифтонг (i)uo цілком збереженим трапляється лише в найновіших запозичених ними литуанізмах і там, де литовська мова ще жива, наприклад, уже згадане apýod < arúodas; в інших говірках він спершу скорочується й монофтонгізується, перетворюючись на ширший за нього голосний (i)o [4, p. 183, 184, 189], наприклад, akóm, akóma ‘akuotas’ [1, t. 1, c. 73], apód ‘aruodas’ (< лит. arúodas) [Juod.; Mal.], žilėnь, žilónь ‘gylys’ (< лит. gyluonìs) [1, t. 1, c. 444; Pal.], Аболікачы ‘село в Бреславському районі, яке місцеві литовці називають a’buol’i·kščiai (пор. їхнє a’buol’i·s ~ obuolỹs) ~ Obuolỹkščiai’, Ёдажэмь ‘пагорб біля села Адамянішки в Бреславському районі, який місцеві литовці називають Juodažemỹs’, Ёдлавічы ‘село в Бреславському районі, яке місцеві литовці називають júodela·nai і júodla·nai’ (останнє походить від Júodela·nai ~ Júodelėnai³, наприклад, júodla·nuos g’i·mus mamù·t’e ir aš; щодо júodla·nai < júodela·nai пор. також вимовлювані литовцями цих місць stó· < šitó· ‘ця’); Ёдлóyckia ‘мешканці села Юоделенай’, Пóдзiуки ‘пагорб біля села Петкунішкес у Бреславському районі, який місцеві литовці називають púodz’iš’k’e ~ Púodiškė’ [5, p. 173, 174, 186, 188; 6], Ёдынка ‘струмок біля села Акменіне в Шальчинінкському районі’ < лит. Júodupė ‘те саме’ [7], Aбóлiуки ‘назва села й поля в Барановицькому районі’, пор. лит. Obeliškiai ‘село в Рокишському районі’, а також лит. obuolỹs [8, c. 13], Iómкluki ‘село у Варанавському районі’, пор. лит. Júodkiškiai ‘село в Укмергському районі’, Крóniуки ‘село в Бреславському районі’, пор. лит. Kruópiškis ‘хутір в Утенському районі’ [9, c. 21, 23], Ло́ша ‘притока Ашмянки біля Гервят, яку місцеві литовці називають Aluoša, Aluošià [10, p. 219]⁴, nodźinka ‘горщик’ < лит. puodýn[ė] ‘те саме’ + слов. -ka [1, t. 4, c. 33; Juod.; Laip.; Mag.; Rak.; Skrud.], сло́ксня, сло́киня, сло́кишна, сло́киня ‘лико’ < лит. slúogsna ‘те саме’ [13, c. 388; 14, p. 189; пор. також 15, s. 349; 16, c. 50], Vžolíi ‘лісок і дорога у Варанавському районі, які місцеві литовці називають v·žolijo·s (пор. вимовлюване там ú·žuolas ~ ąžuolas) ~ Ažuolijos’ [8, c. 240; 17] та ін. Таке перетворення лит. uo у слов’янських мовах, за твердженням К. Бюги [3, t. 1, p. 229], — явище білоруської фонетики, що почалося на початку XVI ст. Як показують литуанізми деяких білоруських говірок, цей закон подекуди продовжує формуватися й нині. Те, що литовське -(i)uo- у мовленні слов’ян, які опанували литовську, легко переходить у -(i)o-, добре засвідчує й така вимова ними литовських слів, як dóna < dúona, dót < dúoti, póla < púola, prausiós < prausiuosi, sólòse < súolose, važiót < važiuóti тощо; пор. також польські pabucok ‘поцілуй’ < лит. діал. pabučiok, važok ‘їдь’ < лит. діал. važiuok, dos’u < лит. dúosiu [15, s. 351, 352]. ³ Те, що Ёдлавічы не має нічого спільного з польським jodła ‘ялиця’, добре засвідчує вживаний у цій місцевості білоруський говір, у якому ‘ялицю’ називають ёлка, а ялівець — gzlėнец < лит. діал. ėglis. ⁴ Щодо випадіння початкового a у бр. Ло́ша (< лит. Aluošià) пор. їхнє баркулёз (< туберкулёз) ‘туберкульоз’, а́дка (< сладка) ‘солодко’ [1, t. 1, c. 260; t. 2, c. 630] та ін. Гідронім Ло́ша < Aluošià, а ця назва походить від кореня al-, пор. alėti ‘текти’, ‘бігти’, і суфікса -uoša, -uošia [11, p. 206]. Наведений тут закон переходу литуанізмів (i)uo у слов’янських мовах в (i)o міг би стати в пригоді для уточнення литовського джерела назви річки Ло́ша у Верхньому Подніпров’ї, яку вважають балтизмом [12, c. 194]. Вона також могла бути саме лит. Aluošià, як і бр. Ло́ша < лит. Aluošià, утворена так само. 125 Фонетика й словотвір більшості інших литовських слів, сильно позначені впливом білоруських говірок, значно більше віддалені від фонетики литовської мови, іноді майже до невпізнання, нерідко змінилися нерегулярно. Це особливо часто властиво давнішим литовським запозиченням, що трапляються в білоруських говірках, віддаленіших від сучасної зони контактів литовської та білоруської говірок, а також окремим литуїзмам, які здебільшого перейшли до пасивного лексичного фонду білоруської мови. Можливо, про це найкраще свідчать часом порівняно численні варіанти того самого литовського запозичення, що трапляються в різних білоруських говірках; пор. хоча б литуїзми burbulas, paišyti (paišyti), pleiskanės, skerštuvės, svirtis (svirtis, dz. svirsnia) та характерніші суббілорусизовані варіанти деяких інших: burbulas > бу́рбу́лка, бу́рбалка, бу́рбалька, бу́ро́лька, бу́рбалмка, бу́льбамка, бу́рдайка та ін. [1, т. 1, с. 201, 236, 237, 241–243]; paišyti > по́йцаць, бо́йцаць, по́йсаваць, по́льсаваць, по́ясаваць, пульсаваць та ін. [1, т. 1, с. 202; т. 4, с. 36–37, 45, 186]; pleiskanės > пласко́ні, плас-ко́ні, плас-ко́не, паско́ні, паско́не, пло́скуни, пло́скания, пло́скунькі, пло́сканя, по́сканни, пло́скунь, пло́скань, пласку́нькі, пласку́ни, пласканя, пласканина, пласкунькі, паскані, пасканя, пасканіна та ін. [1, т. 3, с. 529–530; т. 4, с. 53; 2, с. 435; 18, карта № 283]; skerštuvės скярсту́лі, скярсту́ля, скарсту́лі, сквярсту́ля, скярста, скярсты, скярста, скярсту́нне, скверты, скярэная та ін. [1, т. 4, с. 441, 446, 471]; svirtis (svirtis, svirsnia) >сверць, сверць, свіршня, біршня, швершня, швіршня, свір, асвір, ацвір, свірня та ін. [1, т. 1, с. 106; т. 4, с. 386, 395, 396–397; т. 5, с. 475]; greitpolkė ‘pasiutpolkė’ > грэйпо́лька [1, т. 1, с. 495]; jūd­rė ‘linų piktžolė’ > юдрыца, лютрыца [1, т. 5, с. 540]; liūrba ‘stora skiedra’ > люрба, ну́рба, ру́льба, рульбіна [1, т. 2, с. 705; т. 4, с. 314], suktinis ‘toks šokis’ > сюптынь [1, т. 5, с. 62]; šalavija > шалаўя [1, т. 5, с. 453]; šelmūš > шаламянь, шаламя, шаламяц [1, т. 5, с. 452]; šunavija > шуя [1, т. 5, с. 512] та ін. Отже, у білоруських говірках трапляється порівняно велика кількість слів, фонетичне звучання яких більшою чи меншою мірою нагадує литовські слова, а семантика тотожна або близька до семантики відповідних литовських слів. Отже, деякі нерозпізнані литуїзми білоруських говірок у своїй фонетиці й досі часто приховують ще не виявлені закономірності, які дають змогу визнати таке іншомовне слово литуїзмом. Фонетика деяких таких безсумнівних литуїзмів свідчить, що замість литовського дифтонга uo у деяких білоруських говірках маємо монофтонг a, наприклад, эда́ ‘guoba’ < лит. guoba [20, т. 3, с. 7]; пор. також інші споріднені з ним слова, що трапляються в білоруських, а також польських говірках; наприклад, біл. эдб, эдбіна, га́бы, эдбі [1, т. 1, с. 397; 5, с. 303], пол. gab, gabina [21, с. 788]; пор. також Ганкі ‘болото й чагарники’ [8, с. 55] < лит. Guobos, Guobės ‘назва пасовища’ < guobos. Випадки, коли замість основи такого запозичення в білоруських говірках маємо a, трапляються й частіше. Вони нерідко можуть слугувати ключем до розпізнавання й деяких інших слів білоруських говірок, які підозрюють у балтизмах. Закону переходу лит. uo > у білоруських говорах a підкорилися білоруські антара́плацеці ‘пасукоси’ < лит. діал. antarãpluostės ‘т. с.’ [1, т. 1, c. 82], а також надзінка ‘глечик’ [18, c. 822] < лит. puodynė. Застосовуючи закономірність лит. (i)uo > у білоруських говірках (i)a, лексему жо́жаль ‘така болотна трава’ також, найімовірніше, слід вважати литуїзмом, як і порівняно численні інші слова того самого кореня та значе- 126 їхні фонетичні та словотвірні переробки — а́джэль, а́жэль, а́ждаль (< через метатезу з а́джаль), а́жджаль, а́жджыль, а́жджэў, а́жджар, а́жджмыр тощо [1, T. 5, c. 174, 333, 550—551]. Це, найімовірніше, складні слова. Їхнім литовським джерелом за фонетикою та семантикою могла б бути лексема того самого значення juodžolė «така болотна лікарська рослина», пор. також juodšaknė «перстач лісовий». Литуанізми з цією фонетичною особливістю трапляються де-не-де в білоруських говорах, а також в особових іменах, наприклад, Абалікума «прізвище» [19, c. 15], пор. також Абалікучы «село у Браславському р-ні, яке місцеві литовці називають a'buol'ikščiai~Obuolýkščiai» [5, p. 174]; Абалічкі «село у Варановському р-ні» [9, c. 12], пор. біл. Абалікавы; Абаль «прізвище» [19, c. 15], пор. також лит. obuolys; Едгалі «село у Браславському р-ні» [9, c. 91] < Ядгалі (через перехід початкового a перед j до переднього ряду), пор. лит. Juodžgalys «село у Анікщяйському р-ні»; Едглани «село в Астравецькому р-ні» [9, c. 54] < Ядглани, пор. лит. Juodaklonis «село у Тракайському р-ні», Едглкны «село в Ошмянському р-ні» [9, c. 42] < Ядглкны, пор. Едглани; Едзі «село у Сморгонському р-ні» [9, c. 91] < Ядзі, пор. лит. Juódžiai «села в Анікщяйському, Йонавському та інших р-нах» тощо. Так само дифтонг uo перейшов в a і в окремих латвізмах, що потрапили до білоруських говорів. Так, біл. агус «чорна чапля», як припускають етимологи, може походити від латв. guoris «чапля, бугай» [20, T. 3, c. 66]. Закон, за яким балтизмівський uo у білоруських говорах переходить в a, відповідає закону відповідностей балто-слов’янських спільних рис і повністю з ним збігається, пор. лит. dúoti і біл. даць, лит. guoba і біл. габа. Повний збіг цих двох законів, як свідчать приклади, реально існує, однак, на нашу думку, найімовірніше, це лише випадковий збіг. Визнаючи його законом балто-слов’янських спільних рис, мовознавці не застосовують його для розпізнавання слов’янських балтизмів [22, s. 265]. Насправді закон відповідності основного a у білоруських литуанізмах литовському uo сформувався, можливо, пізніше за закон балто-слов’янських спільних рис uo: a або незалежно від нього. Підґрунтям для його виникнення могли бути дві причини. По-перше, лит. uo > біл. a, найімовірніше, було ненаголошеним, наприклад, zabá < guoba, zabý < guobos. Пізніше це a могло узагальнитися і в наголошеній позиції. Однак трапляються випадки, коли відповідний склад такого запозичення має лише наголос. Тут, можливо, міг допомогти вимовний варіант голосного uo — ua/va (пор. й нині в деяких південних литовських говорах таку вимову: duáda~dúoda, duána~dúona, glúaksnis «верба», kuádas~kuódas, šlúata~šlúota, vuága~vuóga «ягода» та ін. [23, p. 234—236; 24, p. 77, карта № 66]⁵; пор. також випадки, коли з ua виник дифтонг uo в основі слова в деяких литовських і латвійських говорах, наприклад, лит. діал. apuolùs «округлий», латв. apuols (< овальний) та ін. [25, p. 276; 26, p. 18; 27, p. 37]. У цьому разі напівголосний u у сполученні ua через асиміляцію під впливом попереднього приголосного мав зникнути (šlúata > *šláta тощо, пор. *apvyñs < apvynys та ін.), а залишившись сам, a злився б зі старим балтійським a: (пор. šlá:ta і brá:lis). Коли це сталося, вимова голосного a різного походження могла повністю збігтися, і таке балтійське a могло дати в білоруській (та інших слов’янських мовах) однакову відповідність балтизмам — голосний a; пор. біл. zab, польськ. gab < лит. *gábas < guobas і біл. mдрлляцца «бруднитися» [Kaun.] < лит. *terliátis тощо. Звідси видно, що перехід балтійського uo в біл. a був опосередкованим і міг відбуватися через стадію ua/va у балтійських говорах. У зв’язку з цим лит. uo > біл. 5 Область поширення такого діалектного литовського вимовляння ua раніше могла бути більшою. 127 закон a міг би відображати етап розвитку дифтонга uo в литовських говорах через ua. Хоча мовознавці досі його не визнають, це беззаперечний факт, який міг сформуватися в той час, коли старе балтійське a· ще зберігалося [пор. також 3, т. 1, p. 228]. Трапляються випадки, коли в основі слова суббілорусизованих литуанізмів uo перейшло в їхнє y. Серед таких балтизмів найочевидніший — слов’янське apýd. Його балтійське походження загальновизнане [28, s. 17–18; 29, c. 90]⁶. Безсумнівним литуанізмом із цією фонетичною особливістю є також складне білоруське слово дмана́наўцу «гребінець», уживане безпосередньо на кордоні з Литвою, де литовська мова ще не згасла (< лит. діал. antarà:plus’t’ė’s < antarà:płuoštės тощо’ [1, t. 1, 82; 14, p. 189; 16, c. 61]. Литуанізмами з таким вокалізмом є також біл. а́русть, я́русь, я́рус «аґрус» [16, c. 97; 30, c. 131] < лит. діал. agruozdas. І біл. бужа́нда та бужа́лка «головка ціпа» [1, t. 1, c. 235; Sud.] — справжні литуанізми, що походять від слів із литовським коренем buož- — buožė, buožė, buožėlė «головка ціпа». Такий самий вокалізм має й білоруський литуанізм бужгалкі «пуголовки» [1, t. 1, c. 498], початок якому дали лит. buožgalv[iai] та білоруський суфікс -ki> *бож-галкі. У процесі подальшої білорусизації литуанізму його початкове б через вибуховий z (через—галкі z) далекої регресивної асиміляції перейшло в з, і *бож-галкі > *зож-галкі. Поступово *зож-галкі позбулося важковимовних скупчень приголосних -ж- (> -ж-) і -лк- (> -лк-), затемнило голосний кореня o до y і таким чином, значно затемнивши свій етимологічний зв’язок із лит. buožgalviai, розвинулося до сучасного зўжгалкі. Інший литуанізм із таким вокалізмом — клюня/клюня «будівля для складання зерна» [1, t. 2, c. 480–481; 18, c. 791–797, карти № 235, 236], що походить від лит. klūonas; пор. також біл. Клу́нічча «місце між будинками та луками» [8, c. 118] < лит. kluонiena «луг біля клуні». Найімовірніше, литуанізмами є також стулінда, сталінда «той/та, хто десь ховається, хто зіщулився» (наприклад, Стулінда – хто ходзя стуліўшыся; І гэта стулінда пашла ў ягоды; Пашла стулінда (про кішку) [1, т. 4, с. 613]. Ах ты сталінда гарбараты; Сталінда прышла, худзіна такая) [V. Baj.], у фонетиці яких приховано закон відповідності лит. uo>біл. y (а також a). Обидва ці слова, як свідчить їхня словотвірна структура, є складними. Перші їхні компоненти — стул- і стал-, а другий компонент в обох — лінда. Відповідно до законів переходу лит. uo в білоруських говорах у y (а також a), є підстави виводити їхні перші компоненти з одного кореня — *стуол-. Його литовським фонетичним і семантичним джерелом могло б бути stuolys «пень» (нейтральне значення останнього в запозиченні метафоризувалося). Існування фонетично відмінних, але однозначних варіантів стул- і стал- у сусідніх білоруських говорах свідчить, що обидва могли бути запозичені не одночасно. Другий компонент цих лексем — лінда, найімовірніше, цілком литовський; пор. linda «той/та, хто десь ховається». Подібну фонетику має і литуанізм стума «тулуб, постава, фігура» (наприклад, Од жонку ўзяв: ні хараства, ні стумы) [2, c. 463; 4, p. 195]. Його литовське ⁶ Останнім часом білоруські етимологи сумніваються в литовському походженні apýd. Підозру викликає не такий уже рідкісний додатковий z (загрыд) і слово орыд, що трапляється у давньобілоруській мові. Через це apýd вони зіставляють із рос. орыднца «склад зброї», водночас припускаючи: «можливо, не ору́дні» [20, т. 1, с. 152]. Насправді додатковий z або початкове o замість a — це додаткові зміни, внесені самими білоруськими говорами до литуанізму apýd. І обидві ці особливості apýd анітрохи не спростовують його литовського походження. 128 джерелом є слово основи stuom-, пор. stuomuõ. Однак закінчення cmýma свідчить про те, що початок йому могла дати й литовська діалектна форма *stuoma, пор. також stúomas ‘тулуб’. Лит. uo > біл. y підпорядкувалися також топоніми Гу́бин ‘гайок у Варанавському районі’, який місцеві литовці називають Guobýnas’; Гу́бінакель ‘дорога через гайок у Варанавському районі, яку місцеві литовці називають Guobýnakelis’ [17], Юда́йчяй ‘село в Браславському районі’ [9, c. 78] < лит. Juodáičiai ‘те саме’, а також Губе́йки ‘село в Лідському районі (БРСР)’ [9, c. 69] < лит. Guobeikiai. Лит. uo > слов’янському y підпорядкувалися також деякі литовські назви місцевостей у давньослов’янських документах, наприклад, Висуны < Vyžuonos, Опуле < Apulė, Шалтунь < Šaltuona, Юдки < Juodkys та ін. [3, t. 1, p. 229; 22, s. 265]⁷. Закон, за яким литовському uo у білоруських говірках відповідає y, цілком аналогічний фонетиці таких спільних рис литовської та білоруської мов, як лит. duóbti: біл. ду́быцца ‘човен із заглибленням’, лит. lúobas: біл. луб ‘луб’, лит. lúostas ‘шар’: біл. лусок ‘зміїна шкура’, лит. úostas: біл. ву́це та ін., а також фонетиці таких балтійських запозичень із білоруської, як лит. жмуд. puokai < nyx та ін. [31, p. 190], лат. bloda ‘миска’ < блúда, doma ‘думка’ < ду́ма, skop ‘скупий’ < скуп та ін. Таку взаємну відповідність вокалізму в балтійських і слов’янських мовах К. Буга вважає такою, що виникла до XI ст. [3, t. 3, p. 497]. Як свідчить їхній вокалізм, литовські запозичення, уживані в білоруських говірках, спершу певний час після запозичення залишаються незмінними й дають змогу чітко розпізнати джерело. Пізніше, пристосовуючись до фонетичної системи білоруської мови, вони починають втрачати ті елементи литовського вокалізму, які незручні для білоруської мови, замінюючи їх звуками, зручнішими для білоруських говірок. Насамперед у цьому разі звужується лит. a (окремо й у дифтонгах) і переходить в o. Особливо змінився лит. дифтонг uo. Як свідчать приклади, у запозиченнях він збігся з трьома білоруськими голосними. Незмінне uo збереглося лише в найвіддаленіших місцевостях на кордоні з Литвою, де говорять білоруською, але знають і литовську (наприклад, apýod < arúodas в Апсасі, Гервятах і сусідніх околицях); в інших місцях воно монофтонгізувалося. У запозиченнях, запозичених після XVI ст., лит. uo перейшло в o (наприклад, akóma < akúotas та ін.); у запозиченнях, що сягають XXIII ст., uo, найімовірніше, через стадію ua в литовських говірках перейшло в a (наприклад, ab < guóbas та ін.). Через випадковий збіг із законом балтійсько-слов’янських спільних рис uo: a (наприклад, úoga: žuoda) цей останній закон досі не визнавали мовознавці, однак, як свідчать приклади, він об’єктивно існує. У запозиченнях, запозичених до XI ст., uo перейшло в y (наприклад, apýd < arúodas). Цей закон цілком збігається з фонетикою деяких литовських і латвійських запозичень зі слов’янських мов (пор. лит. жмуд. puokai ‘пух’ < біл. nyx ‘те саме’, лат. doma ‘думка’ < слов. ду́ма та ін.), а також із законом, характерним для фонетики спільних балтійсько-слов’янських рис (пор. лит. lúobas: слов. луб та ін.). Виявлені закономірності вокалізму литуанізмів, на нашу думку, є досить надійним ключем для подальшого пошуку запозичень цієї фонетики в білоруських говірках. 7 Назва замку часів Міндовга, записана в давньослов’янських документах як Воро́вна [3, t. 1, p. 131—136], свідчить, що його справжньою литовською формою могла бути *Varýota (лит. a > слов. o; дифтонг uo тут ще зберігся, лише, найімовірніше, через слабке знання литовської тогочасними літописцями його записали як oy замість vo). 9. 1880 129 Э. ГРИНАВЕЦКЕНЕ, Ю. МАЦКЕВІЧ ДЕЯКІ ФОНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛІТУАНІЗМІВ У БІЛОРУСЬКИХ ГОВОРАХ Резюме Літуанізми білоруських говорів на початку запозичення не зазнають впливу білоруської фонетики, що дає змогу порівняно легко встановити їхнє джерело, напр., gákta ‘передня частина саней’ < лит. gáktos ‘тж.’, làužė ‘купа хмизу’ < лит. làužas ‘тж.’ (Малькуны Ігналінського р-ну ЛитСРСР). Пристосовуючись до білоруської фонетичної системи, такі запозичення поступово втрачають ті елементи литовського вокалізму, яких немає в білоруській мові, і таким чином слов’янізуються. Слов’янізація очевидніша у звуженні литовського монофтонга a та першого компонента дифтонгів, яким є цей монофтонг, і в перетворенні його на монофтонг o, напр., góhty < лит. gáktos, kóiračka ‘лівша’ < лит. kairýs ‘тж.’, lòužė < лит. làužas, bòmblė ‘прищ’ < лит. bamblys ‘будь-яке потовщення’, šiklėnda < лит. skilándis та ін. Слов’янізації піддається й решта вокалізму літуанізмів. Відзначено, що лит. дифтонг uo залежно від часу запозичення уподібнюється до трьох білоруських голосних. У запозиченнях з литовської мови після XVI ст. він перетворився на монофтонг o, напр., akóta ‘ость’ < лит. akiotas ‘тж.’ та ін. Це перетворення відбувається й у наші дні, напр.: Ёдажеме̇ ‘назва пагорба у Браславському р-ні БРСР’ < лит. Juodadėmýs ‘тж.’ та ін. У запозиченнях після XIII ст. литовський дифтонг uo перетворився на a, і це випадково збіглося із законом, характерним для балто-слов’янських спільнот, пор.: gab ‘в’яз’ < лит. guóbas і блр. dūnė: лит. dioti. У давніших літуанізмах лит. дифтонг uo перетворився на y, що збіглося з двома відомими законами, перший з яких характерний для найдавніших слов’янських запозичень у балтійських мовах (пор. блр. аруд ‘засік’ < лит. arúodas ‘тж.’ і блр. пух > лит. жем. puokai), другий — для найдавніших балто-слов’янських спільнот (пор. також блр. луб ‘лико’: лит. liùbas ‘тж.’). Закономірності пристосування литовського вокалізму до білоруської фонетичної системи, досліджені в цій статті, як нам видається, є надійним ключем для подальшого пошуку литовських запозичень у білоруських говорах. E. GRINAVECKIENĖ, J. MACKIEVITSCH ПРО ФОНЕТИКУ ДЕЯКИХ ЛІТУАНІЗМІВ У БІЛОРУСЬКІЙ МОВІ Анотація У цій статті досліджуються білоруські літуанізми з коренями o (ė) / a (я) / y (ю), що виникли з литовських слів із коренем (i)uo. LITERATŪRA 1. Слоўнік беларускіх гаворак паўночна-заходняй Беларусі і яе пагранічча. Мінск, 1979—1986. Т. 1—5. 2. Сцяшковіч Т. Ф. Слоўнік гродзенскай вобласці. Мінск, 1983. 3. Būga K. Rinktiniai raštai. V., 1958—1961. T. 1—3. 4. Grinaveckienė E. Lietuviškos kilmės leksika Lietuvos paribio baltarusijų šnektose // Lietuvių kalbos specialioji leksika. V., 1983. P. 182—204. 5. Grinaveckienė E. Kai kurios Apso tarmės būdingesnės ypatybės // Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai, A serija, 2(9). V., 1960. P. 173—191. 6. Júodelėnų šnektos (Ёгла́вичы, Breslaujos raj. BTSR) 1977 m. ekspedicijos užrašai, turimi E. Grinaveckienės. 7. Akmenynės šnektos (Šalčininkų raj. LTSR) 1982 m. ekspedicijos užrašai, turimi E. Grinaveckienės. 130 8. Мікратанімія Беларусі. Мінск, 1974. 9. Бірыла М. В., Ванагас А. П. Літоўскія элементы ў Беларускай анамастыцы. Мінск, 1968. 10. Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas. V., 1963. 11. Vanagas A. Lietuvos TSR hidronimų daryba. V., 1970. 12. Топоров В. Н., Трубачев О. Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. М., 1962. 13. Гринавецкене Е. Й., Ковальчик И. П., Мацкевич Ю. Ф., Романович Е. М. Северо-западные белорусские говоры литовского пограничья // Балто-славянский сборник. М., 1972. С. 377—393. 14. Гринавецкене Е., Мацкевич Ю. Ф., Романович Е. М., Чеберук Е. И. Бытовая лексика литовского происхождения в Западной Белоруссии // Lietuvių terminologija. V., 1975. P. 163—195. 15. Zdancwicz T. Litewskie elementy słownikowe w gwarach polskich okolic Sejn // Lingua Posnaniensis. Poznań, 1960. T. 8. S. 333—352. 16. Лаўчюте Ю. А. Словарь балтизмов в славянских языках. Л., 1982. 17. Senųjų Smilgių šnektos (Старые Смильгины, Varėnavo raj. BTSR) 1973 m. ekspedicijos užrašai, turimi E. Grinaveckienės. 18. Дыялекталагічны атлас беларускай мовы. Мінск, 1963. 19. Бірыла М. В. Беларуская антрапатанімія. Мінск, 1969. 20. Этымалагічны слоўнік беларускай мовы. Мінск, 1978—1985. Т. 1—3. 21. Słownik języka polskiego ułożony pod redakcją Jana Karłowicza, Adama Kryńskiego, Władysława Niedźwiedzkiego. Warszawa, 1900. T. 1. 22. Skardžius P. Russisch-weissrussisches дзякло (дзякло) und litauisches duoklė // Lingua Posnaniensis. Poznań, T. 7. S. 265—270. 23. Lietuvių kalbos tarmės (Chrestomatija). V., 1970. 24. Lietuvių kalbos atlasas. Fonetika. V., 1982. T. 2. 25. Lietuvių kalbos žodynas. V. 1968. T. 1. 26. Endzelīns J. Baltų kalbų garsai ir formos. V., 1957. 27. Jonaitytė A. Palatvės vakarų aukštaičių nedėsningos fonetikos žodžiai ir jų kilmė // Leksikos tyrinėjimai. V., 1972. P. 31—41. 28. Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg-Göttingen, 1955—1962. 29. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. М., 1964. Т. 1. 30. Матэрыялы для слоўніка мінска-маладзечанскіх гаворак. Мінск, 1974. 31. Grinaveckis V. Žemaičių tarmių istorija (Fonetika). V., 1973. · 48