Buivydžių apylinkių (Vilniaus raj.) lenkų šnektos lituanizmai

LIETUVIŲ LEKSIKOS IR TERMINOLOGIJOS PROBLEMOS LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXIX (1991) ЕЛЕНА ГРІНАВЕЦЬКЕНЕ ЛИТУАНІЗМИ ПОЛЬСЬКОЇ ГОВІРКИ ОКОЛИЦЬ БУЙВИДЗІВ (ВІЛЬНЮСЬКИЙ РАЙОН) 7—11 липня 1987 р. Інститут литовської мови та літератури АН Литовської РСР спільно з Інститутом славістики АН Польської Народної Республіки комплексно досліджували мову місцевих старожилів у містечку Буйвидзи Вільнюського району та сусідніх селах — Майкунах, Пілвішкес, Вілкіне (пол. Wilkinecy). Нашим завданням було збирати литуанізми, уживані в слов’янських говірках цих місць, а польські мовознавиці — д-ри Ірида Ґрек-Пабіс та Ірена Мариняк — записували матеріал польської говірки. На початку дослідження було встановлено, що місцеві жителі вільно спілкуються білоруською та польською мовами, а всі вони знають російську. Отже, цей регіон нині тримовний. Попередні дослідники правильно вважали цей ареал білоруським і стверджували, що місцеві мешканці повсякденно розмовляють між собою звичною білоруською мовою (paprostu, тобто просто), і лише в церкві, крамниці, на базарі, у дорозі, з незнайомою людиною намагаються більше говорити польською (ПГ I 149). Подібна мовна ситуація існує тут і нині. Місцеві жителі здавна розмовляють тут білоруською говіркою, яка є продовженням говіркового ареалу південно-західної частини пучка ізоглос Астраве—Лаєва (див. ЛГГБ, карти № 46—51, коментарі 114—129). Переважно через церкву всі вони вивчили польську. Тому нерідко інформант, почавши свою розповідь польською, непомітно для себе завершує її жвавою білоруською. Останніми роками, унаслідок поступу економіки, культури, соціальних і суспільних відносин усієї країни, особливо молодші мешканці цих околиць добре опанували російську. Оскільки завданням гостей було дослідити польську говірку цього району, під час експедиції з місцевими жителями розмовляли польською, і всі відповіді інформантів записано польською. Для нашого дослідження це не має принципового значення: ми встановили, що більшість литуанізмів (та їхніх форм) цих околиць дуже подібні, незалежно від того, чи вживає їх та сама людина, розмовляючи польською чи білоруською. Записуючи відповіді інформантів польською, помітили, що ця польська говірка досить бідна й не надто жвава. Насамперед їй бракує архаїзмів, властивих усім іншим польським говіркам. Таким чином, не маючи власної мовної традиції, вона ближча до літературної польської мови, ніж до інших їхніх діалектів (пор. Turska, 1939 59—60). Отже, у цьому ареалі вона є новішою. Серед характерніших фонетичних особливостей тут, як і в інших польських говірках південно-східної Литви та БНР Білостока (пор. Grinaveckienė, 1977 136, прим. 2 і зазначену там літературу), особливо варто згадати деназалізацію носових голосних ą, ę наприкінці слова та їх редукцію до коротких голосних, наприклад, Miał taką wielka siekiera ← Miał taką wielką siekierą; Przywioz truna taka ładna ← Przywioz trumną taką ładną; Oni dzwonio, lubio, majo, nanioso, rosno ← Oni dzwonią, lubią, mają, naniosą, rosną; Poszedł wažyniać sia ‘Пішов покататися’ тощо (ще пор. Turska, 1939, 74; Trypućko, 1970, 52—53; Kurzowa, 1972, 35; Kurzowa, 1975, 91—92). Із фономорфологічних особливостей слід згадати форми називного й знахідного відмінків однини іменників середнього роду із закінченнями жіночого роду, наприклад, Biała tkana prześcieradła ‘Біла ткана простирадло’; Moja zdrowia słaba ‘Моє здоров’я слабке’; Wielka wesela była ‘Було велике весілля’; Ta budowstwa droga ‘Будівництво дороге’; Kupila puchowa kołdra ‘Купила пухову 47 ковдру’ та ін. Аналогічне явище властиве й іншим польським говіркам Прибалтики та Білорусі (Turska, 1939, 92; Kurzowa, 1972, 36; ПГ I 51–53, 75, 76, 90). Водночас у досліджуваній польській говірці багато елементів, властивих білоруській і литовській мовам (пор. Turska, 1939, 62), зокрема незвичних для польської мови явищ акцентології, окремих нетипових випадків словозміни форм, уживається чимало лексики литовського походження, литовських топонімів, прізвищ людей литовського словотвору та походження; у багатьох випадках збережено діалектну фонетику литуанізмів, характерну, найімовірніше, для східних дзуків, тощо. Отже, цю говірку, мабуть, найточніше було б визначити як службову говірку, що перейшла з білоруської (сформувалася на місці зниклої литовської говірки східних дзуків) у порівняно нову польську говірку (Turska, 1939, 57, 82, 89, 92–93, 95, 96, 97). Тому ця говірка та її діалектна система мають значну пізнавальну цінність для досліджуваних місць: вони є досить точним свідченням життя людей і їхніх взаємин у минулому та нині. Водночас це важливе осереддя живої мови, що дає нові дані для балтійської та слов’янської діалектології, історії їхніх мов і порівняльного мовознавства, даючи змогу краще побачити й точніше описати складну ситуацію мовних контактів на цій території. Помічено, що деякі литуанізми (серед них топоніми та більшість прізвищ людей) не підпорядкувалися системі наголошування польської мови й досі наголошуються по-литовськи. Це виразно видно тоді, коли місце наголосу в литуанізмі не збігається з характерним для польської мови наголосом на передостанньому складі, наприклад, burbalka1 ‘бульбашка повітря під час дощу’ (на землі) ← лит. burbalas; dyrwan ← лит. dirvonas; gajdziuk ‘півник’ ← лит. gaidziukas; gigiel ‘хвощ, поки він у стеблі’ ← лит. gigėlis ‘те саме’; gniziec ‘кишіти’ (про черв’яків) ← лит. gnižėti ‘те саме’; horud ‘засік’ ← лит. aruodas; Kiersza ‘Керша’ (кличка корови) ← лит. Kerša; Kierszuk ‘керша́стий бик’ ← лит. Keršiukas; kumpiak ‘шинка; стегно’ ← лит. kumpiōkas; Marga ‘Строката’ (кличка корови) ← лит. Margà; parsiuk←лит. paršiukas; raguci ‘робочі сани’ ← лит. діал. rãgutės ‘санчата’; rezgini ← лит. rėzginės; skaracz ‘рушниковий, такий рушник’ ← лит. skarà+acz; skaryniuk ‘рушниковий’ ← лит. skarinùkas; skwiarsty ‘поминальне частування’ ← лит. skerstùvės; wijun ‘така риба’ ← лит. vijūnas; Munduc ‘назва струмка, що біля Буйвидзів впадає в Няріс’ ← лит. Mundūtis; Szalnoić ‘назва струмка, що біля Буйвидзів впадає в Няріс’ ← лит. Šalndītis; Widupie ‘назва лугу в Буйвидзях’ ← лит. Vidupė; Balciul ‘прізвище’ ← лит. Balčiūlis, Grygojc ‘прізвище’ ← лит. Grigaitis; Wierykas ‘прізвище’ ← лит. Vėrikas тощо. У деяких інших литуанізмах давня литовська система наголошування порушується навіть у тих випадках, коли наголос збігається з польським, наприклад, barzdziuki ‘хвощі, що виросли у формі ялинки’ ← лит. barzdžiukai, brazguny ‘дзвіночки для коня на упряжі’ ← лит. brazgūnai, szakaluki ← лит. šakaliūkai тощо. Помічено, що перенесення наголосу зі звичного місця на закінчення (особливо коли воно відкрите) досить часто трапляється в литуанізмах білоруських (а також російських) говірок (пор. і теперішню вимову білоруською та російською мовами литовських топонімів людьми у Вільнюсі та інших місцях: Глаздинай ← Lazdynai, Жирмунай ← Žirmūnai, а також у білоруських говірках кашая ← лит. kašelė ← біл. і рос. коша, крупная ← лит. krūšnė СБГ II 447, 537 тощо). Це показує, що згадані литуа- 1 Склад, на якому стоїть наголос, відмінний від наголосу в польській літературній мові, позначено жирним шрифтом. 48 …нізми від місцевих литовців першими перейняли білоруси цього ареалу. З часом вони порушили давню систему наголошування деяких литовських запозичень, а згодом, таким чином «обілорусивши» їх, увели їх і до власної польської говірки. У досліджуваній польській говірці за польськими правилами наголошуються також деякі запозичення з білоруської говірки або полонізми, перейняті з останньої й обілорусені, наприклад, balbatun ‘базіка’ ← біл. балбатун; bandyt ← біл. бандьт; bohun ← біл. багун ‘багно’; bocianiuk ← біл. бацянюк ‘лелеченя’; bandas z ← біл. бандаш ‘колун’; czarciuk ← біл. чарцюк ‘чортеня’; chłopczuk ← біл. хлопчук; dziaciuk ← біл. дзяцюк ‘хлопчик’; dziaduk ← біл. дзядок ‘дідусь’; harbuz ← біл. гарбуз ‘кавун’; jerm iak ‘свитка’ ← біл. ярмяк; nac z owaczka ← біл. начоўачка ‘коритце’; pawuk ‘павучок’ ← біл. павук; pierog ← біл. піроґ; płaszczak ← біл. плащак ‘тріска’; płaszczaki ← біл. плащакі ‘тріски’; nie mają swoich, nie choczu czuzých ‘свого не маю, чужого не хочу’ тощо. Згадані випадки наголошування, на нашу думку, свідчать про те, що литуанізми й білорусизми досліджуваної польської говірки ще не цілком пристосувалися до закономірностей її мовної системи (пор. також Turska, 1939, 64, 83). Серед флексійних запозичень найвиразнішою є цілковита відсутність характерного для польської мови закінчення однини давального відмінка іменників чоловічого роду -owi та закінчення множини називного відмінка -owe. Тут єдиним закінченням однини давального відмінка цих іменників є -(i)u, наприклад, oddali dziaduku, karszunu ‘яструбові’, kolchozu, koniu, męzu, ojcu, synu, wilku тощо, а у множині називного відмінка — -i, -y, наприклад, braci, Bujwidzi, jabki (← jabłki), koni, kurczuki ‘курчата’, ludzi, ościuki ‘риб’ячі кістки’, parsiuki, pluci, ptaszuki ‘пташенята’, robaki, wilki, złodzie juki ‘крадії’ (звичайно курчата); cygany, drużb anty, grabi asty, kumy, pacy, partyzanty, pienięd zy, stolarzy, wijuny тощо. Обидві ці відмінкові флексії запозичені з білоруської говірки як елементи білоруського субстратного впливу (пор. Turska, 1939, 61; ПГ I 58). Варто зазначити, що цілком аналогічне явище, коли флексії однини давального і множини називного відмінків іменників чоловічого роду білоруської мови вживаються замість характерних для польської мови флексій цих відмінків, зафіксовано також в інших польських говірках на околицях східних балтійських територій і в північно-західній частині Білорусі (Turska, 1930, 47; Turska, 1939, 71; Trypučko, 1970, 63; ПГ I 56; 71, 77–80). У цій говірці прикметники й дієприкметники в множині називного відмінка, на відміну від польської літературної мови, мають закінчення -a, наприклад, Przybieghi gromna pacy ‘Прибігли величезні щури’; Teraz rozumniejsza ludzi ‘Тепер розумніші люди’; Kurczuki mała byli ‘Курчата були маленькі’; Koni rozumna ‘Коні розумні’, Krosny byli zrobiona ‘Ткацькі верстати були зроблені’ тощо. Аналогічні приклади такої морфології наводить і Turska, 1939, 121. Під час дослідження, як уже згадувалося, у місцевому вжитку почуто й записано низку лексем литовського походження. Більшість із них широко вживається й в інших польських або білоруських говірках Литви та Білорусі. Тут їх і спробуємо охарактеризувати. До деяких слів литовського походження подано ілюстрацію, найчастіше таку, що висвітлює значення лексеми; також зазначено можливе джерело їхнього походження або безпосередній литовський відповідник. Походження деяких лексем, що вважаються або припускаються литуанізмами, подеколи обґрунтовується по-новому. Якщо фонетика й граматика литовських лексем містять дані, що дають змогу простежити виразні фонетичні та граматичні сліди колишньої литовської говірки, яка колись існувала в цьому ареалі, ці дані особливо підкреслюються й обговорюються. Наведені литуанізми фактично доповнюють (особливо щодо їхньої варіантності й поширення) наші дослідження цієї галузі, проведені в ареалі південно-східної Литви, що зазнав слов’янського впливу (Grinaveckienė, 1969, 4. Lietuvių kalbotyros klausimai 29 t. 49 219—229; ГринавеЦкене, 1972, 394—408; Grinaveckienė, 1977, 136—145). Водночас вони є продовженням лексики литовського походження, виявленої нами та діалектологами АН Білорусі в північно-західних білоруських говірках БРСР (ГринавеЦкене и др., 1972, 377—393; Арашонка и др., 1973, 27—37; ГринавеЦкене и др., 1975, 163—196; ГринавеЦкене, 1977, 160—169; Grinaveckienė, 1983, 182—204), розширюючи й доповнюючи ареал її та її варіантів уживання. Безсумнівними запозиченнями з литовської мови (ілюстрацій до них не наведено через ясність їхнього значення) у цій говірці вважаються: akoty (koty) ‘ости ← лит. akuotai², пор. також kuotas ← akuotas (LKŽ VI 919) з випадінням початкового a- у слові. Щодо можливого аналогічного випадіння пор. адаптацію переважно чужомовних слів у литовських, білоруських і польських говірках: лит. Nastė ← Anastazija, Sándra ← Aleksándra, Tõnis ← Antãnas (LVKŽ 76, 282, 321); kardijõnc ← akordeõnas, Dzidorjus ← Izidorjus, Paliõne ← Apolõnija, Zabėlė ← Izabėlė (Юрбаркас); біл. бяркулёз ← тубяркулёз, та́рыца ← ата́рыца ‘невелика ділянка землі’ (СБГ I 118, 260), громны ← рос. огромный (Буйвидзе), пол. konomistka ← ekonomistka (Буйвидзе) тощо; bakszta ‘вежа’ ← лит. bókštas ← пол. baszta; baltusznik ‘avilkailių dirbėjas’ ← lie. baltušnykas ‘t. p.’ (Turska, 1939, 78 nemotyvuodama jį laiko kilusiu iš br. балту́шник, o pastarasis savo ruožtu — lituanizmas, žr. Zdansewicz, 1960, 336; ГринавеЦкене и др., 1975, 166; СБГ I 160; Лаучюте, 1982, 43). bartowy ‘бережок, що лишився після збирання берили’ ← лит. bėralas+пол. -owy; barzdiuki ‘хвощі, коли виростають у формі ялинки’ ← лит. barzdžiukai ‘те саме’; bonda ‘банда, булочка’ ← лит. bandà ‘те саме’; brazguny ‘дзвіночки на кінській упряжі’ ← лит. brazgūnai ‘те саме’; brunkta³ ‘бранктас’ ← лит. діал. brūnktas; bryzgul ‘лахміття, дрантя’ ← лит. brizgalas ‘те саме’, пор. також brizgas, brýzgas ‘те саме’. bucz ← лит. bùčius; bumbulki «потовщення на мотузці» ← лит. bumbulai «ґулі, вузли»+пол. -ki; burbalka «бульбашка, повітряна бульбашка під час дощу» ← лит. burbalas+слов. -ka; dojlid «тесля» ← лит. dailidis «те саме»; dyrsa ← лит. dirsės; dyrwan ← лит. dirvónas; dziegieć ← лит. degùtas; gab ← лит. gúobas. Щодо переходу лит. uo → слов. a див. Grinaveckienė ir kt., 1988, 126—127; giegnì «дерев’яні стовпи для сітки» ← лит. gėgnės «те саме»; gigiel «хвощ, коли він у колосі» ← лит. gigėlis; gil «джміль» ← лит. gylỹs; ² Визнаючи безсумнівне походження цих лексем від лит. akuotas, ми суттєво коригуємо цілком безпідставне виведення білоруськими етимологами своїх лексем akóm ir akóųце «ость» від kotki «бруньки верби» (ЭСБМ 102). ³ У досліджуваній польській (а також білоруській) говірці приголосний n (ń), стоячи перед задньоязиковими k, g (к, г), як і в литовській мові, завжди є палатальним (пор. також Turska, 1939, 75, 90, 94—95, 108, 111; ПГ I 215—216; П II 193—194 та ін.). 50 gilować ← лит. gyliuoti; gniźieć «кишіти, ворушитися» ← лит. gnižėti (gniužėti); grabiastować «бити граблями» ← лит. grėbestuoti + пол. -ować; grabiasty ← лит. grėbestai; gułszta «купчиться». Ця лексема, найімовірніше, виникла внаслідок контамінації слів gulta «місце для лежання; лігво» і gužta. guśzta ← лит. gužta; horud ← лит. arúodas. Щодо лит. uo → сл. u див. Grinaveckienė ir kt., 1988, 128. jewnia ← лит. jāuja; jińksztyr «інштирас; такий черв’як під шкірою тварини» ← лит. inkštiras «т. с.»; kaciuk (kaciuchek) ← лит. kačiukas (+пол. -uczek); kierapla ← лит. kerėpla; kiersza «Керше» (кличка корови) ← лит. Keršà ← keršà; kierszajka «керша» (про корову, телицю) ← лит. keršà+пол. -ajka; kierszul «кершику» (про теля, бичка) ← лит. keršulis; kiturka «застібка на чоловічих штанах, розріз» ← лит. ketúrka «т. с.»; kliszawy ← лит. klišas+пол. -awy. Твердження Славського, що виведення пол. kliszawy з лит. є безпідставним, оскільки воно не доведене (див. SEJP II 229), відпадає саме собою. Щодо його литовського походження див. LEW 267—268; Гринавеckене и др., 1975, 179; Лаучюте, 1982, 36—37; Grinaveckienė, 1983, 189); klojm ← лит. klojimas ‘укладання снопів у стіг’; klumpa ‘klumpė; nerimta moteris’ ← lie. klùmpa ‘t. p.’ (žr. Гринавеckене и др., 1975, 178; Лаучюте, 1982, 30—31). kunia ‘лука біля стогу’ ← лит. kliùonas ‘т. с.’; kowsz ← лит. káušas; krejka ‘коник’ ← лит. kreĩkas ‘т. с.’, пор. також лит. kreigà ‘т. с.’; krowsz ‘груша’ ← лит. kraušas ‘т. с.’; krusznia ‘купа каміння на межі поля’ ← лит. krúšnė ‘т. с.’. Щодо можливого переходу лит. s-(-s-) у л. (і сх. біл.) лексемах-литуанізмах у sz(ш), пор. Balčikonis, 1978, 381, а також їх szper-ka←лит. spirgas, біл. шклюд ← склюд ← лит. skliūtas ‘теслярська сокира’ тощо. kubizdziel ‘димлячий гриб’ ← лит. kubizdelis ‘т. с.’; kuksa ‘рука без пальців; нога без ступні; людина з відрубаними пальцями’ ← лит. kukša ‘т. с.’; kuksowaty ‘той, хто не має кисті руки’ ← лит. kukša+пол. -owaty; kul ← лит. kūlys; kulowy ‘зі стогу’ (про солому) ← лит. kūlys+пол. -owy; kulsza ‘стегно’ ← лит. kùlšė ‘т. с.’; kulśnia ‘кісточка ноги’ ← лит. kùlšnis ‘щиколотка’; kumpiak ‘шинка’ ← лит. kùmpis, kumpiòkas; lagiesi ‘жовтолисті їстівні осоти’ ← лит. діал. lagėšiai ‘легесії’; łupy ‘товсті губи’ (про коня, також зневажливо про людину) ← лит. lūpos; Marga «Строката» (кличка корови) ← лит. Margà ← margà; Marguik «Строкатик» (кличка теляти, собаки, бика) ← лит. Margiùkas ← margiù-kas; 4* 51 mięczyczka «маленький кухоль, кухли́к» ← лит. mentė+пол. -yczka; miętka «кухоль» ← лит. mentė; miergiela «незграбна, недорозвинена дівчина» ← лит. mergėlė «те саме»; myłta «кульки з товченого запареного вівса» ← лит. milta «страва з гречаного борошна»; nawda «користь» ← лит. nauda; odliga «відлига» ← лит. atlyga «те саме»; ortaj ← лит. artojas; oszaki ← лит. ašakos; pakuty, pakuta ← лит. pakulos; parsiuk (parsiuczek) ← лит. paršiukas, paršas; piatakumpia «п’ятий окіст, свиняча шия». Гібридне утворення, другий корінь якого (-kumpia) походить від лит. kumpis; пор. також penktakumpis, penktākumpis «те саме»; plepatun «базіка» ← лит. plepatūnas «те саме»; pluski «лупа» ← лит. plūškės «те саме»; pojsać «оббивати вуса ячменю» ← лит. paisýti «те саме»; poszar ← лит. pašaras; «корм» potka «статеві органи» ← лит. pautai + слов. -ka; prymian «прибудова; сіни» ← лит. prymenė «те саме»; pumpuryna «пурієнос» ← лит. діал. pumpurynai «те саме»; pundza «пуголовок» ← лит. pūndza «той, хто має велику голову, здоровань, товстун»; пор. також pundžius, pūndžis «пуголовок», pūndag alvis «пуголовок»; punia «комора» ← лит. pūnia; punktom «місцями» ← лит. punktais «те саме»; putra «напій для телят» ← лит. putrà; rakietuk «товстий невисокий чоловік» ← лит. reketūkas, reketýs; ratieluki «маленькі коліщатка ткацького верстата» ← лит. rateliūkai; rezgini ← лит. rēzginės; rojst ← лит. raistas; rojstowy ← лит. raistas + лит. -owy; rowgienia ← лит. raugienė; rypać «музикувати, грати» ← лит. rypúoti «те саме»; scimbir «корінь хвоста» ← лит. stimbiras «те саме»; scyrta «копиця» (сіна), «купа» (дров) ← лит. stirta «те саме»; skaracz «такий рушник» ← лит. skarà+пол. -acz (біл. -aų); skhut «теслярська сокира» ← лит. skliūtas «те саме»; skwiarsty «частування на поминках» ← лит. skerstuvės через частину суфікса -tuvės, перенесення приголосного -v- до кореня; skwirstuli «частування на поминках» ← пол. skwiarsty+-uli; stoć «прямо» ← лит. stačiai; stoci «прямий» ← лит. stačias; świran ← лит. svīrnas; świrsnia ← лит. svirsnis «важіль»; szakaluki ← лит. šakaliūkai; szeszak ← лит. šeškas; 52 szperka «шкварка» ← лит. spirgas; szula ← лит. šūlas; szurpa ← лит. šiurpa; sznirpac «хропіти» ← лит. діал. šn irpoti «те саме», пор. šn irpšti, šnirpšč(i)oti, šnirpšlės «ніздрі»; torp ← лит. tárpas; tumal «куля, рій» (комарів, бджіл) ← лит. tūmulas «те саме»; warszkie ← лит. varškė; ważyniać sia ← лит. važinėtis; wentka «живіт» ← лит. vént(er)is +-ka; wiapla ← лит. vẽpla; wijun ← лит. vijūnas; wikswa ← лит. viksvà; wircyna (wircynka) ← лит. virtinė (+ -ka); żagary ← лит. žagarai; żegini ← лит. žaginiai; wżergać «переступити» ← лит. žergti; żylbuciki «верби, верболози» ← лит. žilyvai, žilbūčiai; żwir (żwireczek) ← лит. žvyras (+ -eczek); żwirowany ← лит. žvyras + -owany. Спробуємо обґрунтувати литовське походження інших уживаних тут лексем. alier «аїр» (: Alier i bohun przy rojstach «Аїр і лепеха біля боліт»). Лексема, найімовірніше, є запозиченням у литовських говорах з ālieras (āleras, arielỹs, ārielis) ← польськ. ajer (Būga, 1961, 342; LEW 54; Sabaliauskas, 1966, 70), вторинним запозиченням. Цю думку безсумнівно підтверджує форма alerei «аїр», уживана в польських говорах околиць Сейнів (LLR), яку вважають запозиченням із сусідніх литовських говорів (Zdancevicz, 1960, 335), а також лексема álep, записана нами 1977 року в білоруському говорі села Юоделенай в околицях Апсо (БРСР), де побутує також литовський говір: На а́леп някali хлеп «Хліб пекли на аїрі»; Алеп maki — у kacniki «Аїр — як стрічки» ← лит. ālieras. А сама литовська діалектна форма ālieras з ājeras, очевидно, виникла суто фонетично внаслідок народного пристосування слов’янської артикуляції до литовської заради зручності чи легкості вимови. Такому розвиткові, найімовірніше, сприяла досить близька артикуляція приголосного j до м’якого l (LKG 86, 88). Литовський фонетичний розвиток Ālero з ājero визнають і інші дослідники (Zinkevičius, 1966, 150). Лише шляхом метатези з ālieras у деяких наших говорах виникло ārielas (arielỹs, ārielis), а також ariēlynas «зарості аїру» (LKŽ I 298); щодо такого фонетичного розвитку пор. alierka (LKŽ I 99) ← біл. гара́лка «горілка». Те, що j на початку слова та між голосними у запозиченнях литовської розмовної мови іноді заступається м’яким l, добре засвідчує й рядок пісні: Neteksiu strieľčiui nei legeružių (Kalvaitis, 1905, 185), де legeružis ← нім. Jäger «мисливець» + -užis. З огляду на все це робимо висновок, що āleras ← ājeras сформувалося на литовському мовному ґрунті й звідти проникло до білоруського говору досліджуваного ареалу, а з нього — до польського говору. apikula «про незграбну, неповоротку людину» (: Chłopczuk taki apikula przez ulicą szedł «Хлопчина такий незграбний ішов через село»; Kura siedzi i klepi — apikula wielka «Курка сидить і квокче — велика незграба»). 53 Слова цього поширені також у сусідніх білоруських говорах, наприклад, anikýula/anекула (СБГ I 87). Джерелом їхнього походження, без сумніву, є лит. apýkula з тим самим значенням (Гринавеҗене и др., 1975, 165). Однак прикметник білоруських говорів anikulám «скупий» (←anikulamy, пор. віна́вам←віна́ваты) білоруські етимологи (ЭСБМ 124), на нашу думку, безпідставно виводять із лат. opitulatus «той, що підтримує, допомагає». Цій етимології насамперед серйозно суперечить саме латинське слово opitulatus, яке, як стверджують ті самі етимологи, у білоруській мові взагалі не засвідчене; про його можливу наявність там свідчить лише споріднене слово opitulárium, відоме зі старобілоруської мови актів. Це навряд чи переконливе припущення. Крім того, семантичний зв’язок між «скупий» (аникула́м) і «той, що підтримує, допомагає» (opitulatus) також важко уявити. Нарешті, незрозуміло й те, з яких причин приголосний l у opitulatus затвердів, перетворившись на аникула́м. Усе це дає підстави відкинути таку версію походження білоруського аникула́м. Географія, фонетика, словотвір і, на нашу думку, значення білоруського аникула́м дають змогу виводити його з лит. apýkula «про незграбну, неповоротку людину»: адже до семантичного ланцюжка значень «скупий» (аникула́м) входить і семантичний компонент «неповороткий, твердий». А саме це, на нашу думку, пов’язує білоруське аникула́м з лит. apýkula (+-аты). balunda «рідкий пісний суп; погані продукти» (: Balunda — jak botwina, lodýga gruba taka «Баландина — як буряківник, такі тверді грудочки»; Smygalista dziewczynka była, a balunda jadła, na płuci padła «Жвава дівчинка була, а баланду їла — то й захворіла на легені»). Лексема виникла в говорі за зразком діалектної форми balunda (~ balánda, balandà «Chenopodium», з balandų варять і lapiėnė) (LKŽ I 584), уживаної у східнолитовських говорах. Значення цієї лексеми, відомі в говорі, безперечно, походять від основного, властивого литовському слову (особливо «поганий суп»), і тісно з ним пов’язані. Подальший розвиток значення в переносному напрямі («погані продукти» тощо), найімовірніше, відбувався вже на ґрунті слов’янських (білоруських чи польських) говорів унаслідок природного розширення сфери вживання слова, тоді як його первісне значення разом із литовською мовою, з якої запозичено лексему, відступало з ужитку. Таке припущення підтверджує той факт, що значення лексеми «погані продукти» литовській мові не властиве. У цих та близьких до них значеннях balunda широко вживається і в білоруських говорах: балунда́/баланда́, а також із метатезою лабанда́ (Вешторт, 1968, 369, 387; Гринавеҗене и др., 1975, 166; СБГ I 155—156; Тур.слоўн. 39). Значення «пісний рідкий суп» у баланда́ вважається нормою білоруської літературної мови (Тлум.слоўн. 331). Лексема баланда із подібними значеннями вживається також у російських та українських говорах (Даль, I, 42; СРНГ II 72—73; Лаучюте, 1971, 79; Лаучюте, 1982, 38). У слов’янських мовах із зазначеними та близькими до них значеннями вживається бала́нда, балунда́ (← пол. balunda), лабанда́; воно має балтійське походження і пов’язується з лит. balánda, balandà (← латис. balānda) ‘Chenopodium’; пор. також balandiėnė ‘юшка з лободи’ (ЭСЯ I 113; Urbutis, 1969, 49; Гринавеҗене и др., 1975, 166; Лаучюте, 1982, 38; ЕСУМ I 124). Однак білоруські етимологи не підтримують цієї етимології. Зважаючи на те, що слово баланда, крім зазначених вище значень, у російських говорах відоме також у значенні ‘базіка, пустомеля’, а в українських — ‘базіка’, вони стверджують, що слов’янське бала́нда в усіх зазначених значеннях є словом одного кореня, що розвинулося зі спільного джерела. Вони також вважають спорідненими рос. бала́ндать, бала́ндить ‘балакати; тинятися’, укр. баландити ‘говорити’, чес. blandat ‘говорити’ і виводять їх зі звуконаслідувального 54 реконструйованого слов’янського дієслова *balandati (ЭСБМ 288). Однак це неточно. Насправді тут маємо дві самостійні омонімні лексеми з різними значеннями, що мають лише однакову фонетичну оболонку й зовсім не споріднені, — бала́нда «поганий, рідкий суп» і т. ін. та бала́нда «балакун» і т. ін. (пор. ЭСРЯ 72—73; Лаучюте, 1982, 38—39; ЕСУМ I 124), змістові сегменти однієї з яких не мають нічого спільного з іншою. Отже, їхнє походження не могло бути однаковим, тому така етимологія відпадає сама собою, а балтійське походження лексеми бала́нда «поганий, рідкий суп» і т. ін. залишається неспростованим. Існує думка, що й бала́нда «балакун, неповоротка людина» і т. ін. має балтійське походження. Вважають, що вона виникла внаслідок контамінації балтизмів: бала́нда «Chenopodium, несмачна їжа» і бала́нда «неповоротка людина» (Лаучюте, 1982, 98). Однак у цьому разі, на нашу думку, можна було б говорити лише про семантичну контамінацію, що сталася через звукову подібність цих двох слів. Проте слов’янське бала́нда «незграбна людина» могло, можливо, розвинутися з балтизму вала́нда «незграбна людина» ← лит. валанда (ЭСРЯ 268—269; Лекс. балт., 13, 32; Zinkevičius, 1974, 63), а також унаслідок заміни білоруського неетимологічного губного b на інший їхній губний б. Такий шлях цілком можливий, адже заміна губного b→б (а також n→б тощо) у деяких словах слов’янських мов (особливо в запозиченнях) трапляється досить часто, наприклад: біл. бiрбáты←вiрбáты← лит. nu-virbęs, берла́во́кі←вірла́во́кі «витрішкуватий», бярба́←вярба́ «верби», бiнджáк←пiнжáк (пiнжáк) «піджак», бойцаць←по́йцаць «зважати», бу́кшты←*пу́кшты←лит. pukštai «гілки ялівцю, затоплені у воді для приманювання риби; віхи» тощо (Гринаве́цкене и др., 1975, 166—167; Сцяшковіч, 1972, 51; СБГ I 187, 200, 389; Семенова, 1974, 7; Народ. лекс., 33). Звичайно, ці та подібні до них неетимологічні варіанти деяких слів могли сформуватися не поруч із їхніми справжніми формами в основних місцях уживання, а, найімовірніше, на периферії чи в двомовних місцевостях (до таких місцевостей належить і наше досліджуване мовлення) — мабуть, через послаблення семантики та труднощі, пов’язані з передаванням від покоління до покоління таких слів, не цілком звичних тут. bizowka «комаха, що влітку нападає на худобу» (: Gilijo krowy: bizowki napa- dajo «Довбають оводи корів: бизувки нападають»). Лексема звуконаслідувального походження порівняно широко відома і північно-західним білоруським говіркам (СБГ I 185; ЛАБНГ карта № 336). Варіант bizdalka з близьким значенням відомий також в інших польських говірках Вільнюського краю (Лаучюте, 1982, 75). Вимова кореня biz- (біл. біз-) дає підстави вважати, що джерелом походження, найімовірніше, є не рос. бы́з←бык- (ЭСРЯ, 1964, 164), а лит. bizas (← bizdas?) biz(d)ėlė, byz(d)ėlė «комаха, що нападає на худобу й жалить її», bizalas «такий жук; неспокій, метушня», bizinas, bizdinas «дзижчлива комаха, ґедзь», bizaliuoti, biz(d)elioti, bizóti «жалити», bizdas «дзижчання», biz(d)inti «спричиняти жаління», латис. bizene «дзижчлива муха» (LKŽ I 860—864, 866, 870—871), (M.-E. 302). Польські суфікси -owka, -alka, біл. -ayka, безперечно, виникли під час запозичення слова або після нього. buldavieszka «терлиця» (: Buldawieszka albo pralnik do wycierania lnu «Терлиця для тертя льону»). Лексема є безсумнівно спорідненою з біл. булдава́ «товкач для каші; кілок» (загострений) (пор. також інші білоруські слова того самого кореня, а також російські слова — булду́нья «те саме»; булдо́йка «брунька; суцвіття рогозу» (СБГ I 236), булдове́ха «кінець мотузки», булдо́вка «великий пастуший ціпок» (СРНГ III 269); булдаве́шка «довбня, ґуля; дурень» (Расторгуев, 1973, 57). Біл. булдава́, на нашу думку, обґрунтовано 55 виводиться з лит. buldė ‘якась кругла, негарна, важка річ, куля’ (Грина-вецкене и др., 1975, 169; СБГ I 236; Лаучюте, 1982, 63). Пор. також інші численні литовські похідні від цього звуконаслідувального кореня buld-: buldénti, buldėti ‘гупати’, buldoti ‘бити, гупати’, buldì, buldÿ, būldu (m), buldakõjis ‘людина з великими ногами’ (LKŽ I 1150–1151). Численна сім’я цих лексем, безсумнівно очевидний семантичний зв’язок між ними, а також географія їх поширення, на нашу думку, дають підстави вважати таку етимологію надійною, а водночас і засумніватися в тому, що білоруські етимологи безсумнівно (бясспрэчна), але без доказів вважають будава контамінаційним похідним двох основ — російської балда та їхньої булава (ЭСБМ 407). kielzny «вудила» (: Koni ržo, kielzny nie založona «Коні іржуть, не загнуздані»). Семантичні й словотвірні споріднені лексеми вживаються і в сусідніх білоруських говірках, наприклад кэ́льза, кэ́льзы «вудила» (ЖС 32; Н. Стл. 246). Польське kielzno «вудила», а також їхні kielzać, kielznać «вуздити», на нашу думку, досі не мають надійної етимології (Brückner, 1970, 227–228; SEJP II 147–150). У новітніх дослідженнях біл. ке́лзаць «вуздити» цілком обґрунтовано пов’язано з лит. (ap)gelžti «обкувати» (СБГ I 457). Цю думку цілком підтверджує і наведена трохи пізніше Ю. Лаучюте етимологія біл. гелзаць «вуздити», гелзанне «вуздіння», келзы, келза «вудила» (Лаучюте, 1982, 102–103), згідно з якою ці лексеми виводяться з прусського gelso «залізо» та лит. geležūnės «підщелепні залози, така хвороба коней»; пор. також інші безсумнівні литовські відповідники цих слов’янських лексем: gelžai «залізні знаряддя», gelžiai «те саме», gelžis «залізні пристрої», gelžūnė «залізний уламок», gelžūonė «те саме», gelžūnės «підщелепні залози», gelžūonės «те саме», (ap)gelžuoti «(об)кувати» тощо (LKŽ III 229–231). Правильність такої етимології добре підтверджує і лексема dzëlži з південних латгальських говірок Латвії, уживана саме у значенні «вудила» (Reķēna, 1975, 323–324). Отже, і польське kielzny, і білоруське ке́лзы, а також інші їхні споріднені слова — очевидні балтизми. Наявний у їхньому корені k замість g виник унаслідок чергування приголосних g:k (пор. лит. glėbÿs: klebÿs, біл. енэ́пы «нігті»: кнэ́пы «те саме» тощо). kindžiuk «сальтисон» (: Kindžiuk smaczny – mięsa ta sama «Сальтисон смачний — м’ясо те саме»). Слово безсумнівно споріднене з такими лексемами, відомими також у білоруських, литовських і російських говірках, як біл. кіндзюк «шлунок тварини; сальтисон, кишки; недоросток» (НС 169; Н. Стл. 66; СБГ II 462), кулндзюк «сальтисон; сліпа кишка; товстун» (З народ. сл. 284; НС 60; СБГ II 480; Kur.); кундзюк «сальтисон, шлунок, воло» (СБГ II 571; Akm.); склундзюк «товстун» (Kur.); шкленёра, шкленлзи «товсті ковбаси» (Bakšt.); шкулундзюк «сальтисон; товстун» (СБГ V 480; Kur.); лит. kindùkas, kìndzas, kìndžius, kluìdas, klundžiùkas, kundžiùkas, skindùkas, skindžis, skindžiùkas, skindžius, skindžiùkas «сальтисон» (LKŽ V 810; LKA 85; LKŽ XII 899), kindõkas «свиняча спинна кістка з м’ясом, запхана в живіт», kindžiùkas «шлунок, живіт; сальтисон; недоросток», kìndžius «сальтисон; недоросток», kindžiùkas «телячий шлунок; сальтисон; сало; недоросток» (LKŽ V 810), kundžiùkas «шлунок» (LKŽ VI 891) тощо; рос. кундюк «сальтисон» (лексема вживається винятково в Литві, у російській говірці околиць Йонави — СРНГ XIII 212). Існує думка, що польське kindziuk «свинячий шлунок» (більше його варіантів подано в SJP II 339, проте всі їх зараховано до маловідомих і рідковживаних діалектизмів) запозичене з біл. кіндзюк (значення див. вище) або укр. кендюх «книжки шлунка; 56 «skilandis; товстун» (Brückner 230), а укр. kéndox — із тур. kindik «пупок» (ECYM II 423). У нашому випадку kindziuk досліджуваної польської говірки, як найкраще свідчить місце наголосу, безперечно запозичено з білоруської. До запозичень із білоруської (імовірно, вторинних) правомірно зараховувати й лит. kindziūkas (з усіма його варіантами). Однак у білоруських говірках у походження як самого киндзя́к, так і його варіантів клундзя́к, кундзё́к, склундзя́к, шклу́ндзя́к від укр. kéndok та тур. kindik (таке пояснення фактично є лише недоведеним твердженням) повірити доволі важко, особливо з огляду на те, що ареали їхнього поширення здебільшого розташовані поблизу південно-західного кордону Литви. Крім того, біл. киндзя́к, пол. kindziuk, а також лит. kindziūkas і більшість їхніх варіантів, на нашу думку, є зменшувальними формами. На це добре вказує їхній суфікс -iuk(-юк); пор. паралельно вживані незменшувальні форми — біл. шклендзи, шклендра, лит. kindzius, ski̇ndzis та ін. Однак цей зменшувальний суфікс навряд чи семантично пов’язаний із формантом -ik у тур. kindik. Окрім киндзя́к та його варіантів, як відомо, у білоруських говірках у подібних значеннях досить широко вживаються також незменшувальні, імовірно, однокореневі, але значно пізніші литуанізми: склҍ́ундзи, шкля́нда, шклендда, шкелендья, шкълёнда, шкълёндзя, шкълёндзя та ін. (СБГ IV 448; V 479; Bakšt.; Grinaveckienė, 1983, 197). Усі вони, безперечно, походять від лит. skilandis або лит. діал. skilùndzis. Порівнюючи значення й форми цих литуанізмів із біл. (ш)клаундзя́к, склундзя́к, к(л)ундзя́к та їхніми значеннями, на нашу думку, можна відчути цілком очевидний семантичний і словотвірний зв’язок між ними. Тому виникає обґрунтована підозра, чи не є й форми kindziuk досліджуваної польської говірки та біл. киндзя́к зменшувальними литуанізмами, що розвинулися з того самого, лише значно раніше запозиченого лит. skilandis (діал. skilándzis, skilùndzis). Цілком можливо, що різні діалектні форми слова skilandis, досить рано потрапивши в білоруське мовне середовище, почали слов’янізуватися і внаслідок цього з часом стали зменшувальними, набувши суфікса -iuk (про те, що слов’яни нерідко мають тенденцію перетворювати запозичення з литовської мови на зменшувальні форми, добре свідчать біл. кля́čka ← лит. kėlė, кóupачка ← лит. kairys, мятма́ука ← лит. mentė, подзинка ← лит. puodynė; пол. Wilejka ← лит. Vilnia тощо). Так із лит. skilandis (та його діалектних форм) у білоруських говірках спочатку могли утворитися литуанізми *скіландзя́к, *скілундзя́к та ін., які, зазнавши впливу різних фонетичних законів, могли перетворитися на сучасні досліджувані форми (склундзя́к, клундзя́к, кундзя́к, шклу́ндзя́к та ін.). Так, скажімо, із діал. *скіландзя́к унаслідок гаплології ненаголошеного -ла- могло виникнути *скиндзя́к (щодо можливої гаплології ненаголошеного складу пор. біл. кама́нец ← укр. камена́ц, ліска ← лі́січка СБГ II 388, 660; пол. za ki czas ← za jaki czas Bui̇vẏdžiai), а згодом, після відпадіння незвичного й маловідомого початкового c- (щодо можливого такого випадіння пор. біл. на́сінка ← біл. *спасенка ← лит. spąstai; біл. кара́ч ← біл. скара́ч ← лит. skara + біл. -ач), могла утворитися сучасна форма kindziok. А з діал. *скілундзя́к унаслідок синкопи ненаголошеного -i- (пор. аналогічні випадки в білоруських говірках: жвот←жывот, жлоп ← укр. жёлоб СБГ II 151, 162) могли виникнути і сучасне склундзя́к, і його форма шклу́ндзя́к (лише в останньому початкове c- перед тим перейшло в ш-; щодо цього пор. біл. шкля́д ← біл. склют ← лит. skliūtas), лит. діал. šaršentas ← seržantas; šarnašius←šąnašos; šeremeta ← біл. сырамец — LKŽ XIV 524, 527, 648, а також вимову незвичного нового литовського слова sąjudis у Юрбаркській говірці останнього часу як šąjudis), а також клундзя́к (із відпадінням початкового c-) тощо. Отже, фонетично, словотвірно й семантично такий процес у говірках контактуючих мов цілком можливий. Він дає підстави визнати досліджувані польські та білоруські лексеми литуанізмами. 57 Таким чином, фонетично, словотвірно й семантично такий процес у говірках контактуючих мов цілком можливий. Він дає підстави визнати досліджувані польські та білоруські лексеми литуанізмами. Зменшувальні форми kindùkas, kundžiūkas, klundžiūkas, skindùkas та ін., що трапляються в литовських говірках, імовірно, усі порівняно недавно запозичені з відповідних литуанізмів білоруських говірок, а їхні незменшувальні форми — kindzas, skiņdžius та ін. — найімовірніше, утворилися в них заново, так би мовити, «залітвізувавши» ті зменшувальні форми. kirdziuk «язичок м’якого піднебіння, маленький язичок; хвороба язика в худоби від ячмінної полови» (: Kirdziuk — daleko języczek taki «Кірдзюкас — далеко язичок такий»; Zbiera sia ościuków na języku, i kirdziuk, i żywioła nie domaga «Назбирується остюків на язиці, і кірдзюк, і худоба нездужає»). Споріднені слова цього слова подекуди відомі також у білоруських говірках: kipdžók «хвороба язика в худоби», kypdžók «рана під язиком у худоби; пухлина на курячому язиці», кypчýк «рана на морді» (З народ. сл. 174–175; СБГ II 464, 581, 585). Ці лексеми, можливо, споріднені між собою семантично й формально (щодо чергування в їхньому корені -ir-: -ur- пор. аналогічні біл. бipтaчкa: бypтaчкa «дерев’яний ґудзик» тощо, а також бaрбýлiнь←бypбýлiц←лит. burbuliuoti, пол. warszajtos←лит. viršaitis та ін. (СБГ I 169, 187, 241, 244; Лау чоте, 1982, 102), а також лит. bimbsóti: bumbsóti «лежати», bambėti: bumbėti та ін. Якщо визнати чергування кореневих -ir- (біл. -ip-) — -ur- (біл. -yp-) показником спорідненості слів, є підстави вважати, що в говірках Східної Литви досліджувана лексема має споріднені слова з тим самим значенням і формою, наприклад kurčiūkas, kurdžiūkas «хвороба язика в худоби від ячмінної полови» (LKŽ VI 943, 946). Окрім значення «хвороба язика в худоби», у досліджуваній польській говірці, як ми бачили, kirdziuk зберіг також своє давніше (імовірно, первісне) значення «маленький язичок, язичок», якого вже не мають ні білоруські, ні литовські споріднені слова. Найхарактерніший для цього значення компонент змісту — «малий розмір» (пор. liežuvėlis, melekėlis) — однак зберегли литовські лексеми, про які йдеться: kurčiūkas, kurdžiūkas «ручка коси; недоросток», а також kurziukas «ручка вил, лопати; ручка коси; мала, нікчемна, обідрана людина або тварина» (LKŽ VI 943, 946, 984). Отже, і в цьому значенні досліджувана польська лексема досить близька до своїх литовських споріднених слів. А лит. kurčiūkas (← kurt-iukas; від останньої форми з часом у розмовній вимові або під впливом чужих мов нерегулярно могли розвинутися також kurdžiūkas, kurziūkas) і за цим значенням, і за коренем споріднене з такими литовськими словами, як kūrtel y na, kūrtelis «той, хто кволий, схудлий, худий», kūrtinys «вушний хрящ, внутрішня частина вуха; барабанна перетинка; завушна ділянка», kūrtinti «годувати, відгодовувати», kūrti «одужувати», kurtūs «похмурий, гнітючий, моторошний» та ін. (LKŽ VI 973, 979, 980, 982, 983). kloszni «клешні рака» (: Rak wielki, a kloszni malusieńkie «Рак великий, а клешні малесенькі»). За семантикою й формою лексема споріднена з біл. клюшня, клюшни «клешні рака», клюшня «стегнова кістка», клюшняк «стегнова кістка; клешні рака» (СБГ II 484, 485, 486), які ми вважаємо литуанізмами (СБГ II 486; Grinaveckienė, 1983, 189), проте литовські відповідники цих слів в одній зі статей (Grinaveckienė, 1983, 189) через брак матеріалу й неточне розуміння фонетики лексем наведено помилково. Насправді ж пол. kloszni та біл. клюшня, клюшни, клюшняк — це лит. kulšnys «литка» з метатезою u та l (kulšnys→біл. клюшня; 58 звідси цілком зрозуміла м’якість λ, що перетворила y на o; з klónų ← le. kloszni; з неї також фонетично згодом розвинулося й бр. клъбни. klomb ‘клуб’ (: Krówka klomb wybita ‘Коровка забила собі стегно’). Лит. klùmbas ‘стегнова кістка’ — безсумнівний попередник досліджуваної польської лексеми. kuszalapy ‘обросла пір’ям’ (: Kuszalapie kury dużo niosa ‘Оброслі пір’ям кури добре несуться’). Це гібридна лексема з двома коренями. Її перша основа — kusza- — безсумнівно, виникла з *kuszla- (пор. біл. говіркові кўшла ‘неохайний’, кушлаты, кушла́ценькі ‘зарослий’ (СБГ II 595)) під впливом асиміляції l до другої (слов’янської) основи -lapa і через легкість вимови. куша-, походячи з *кушла-, є безсумнівним запозиченням із литовського kiùšlas ‘зарослий’. morwa ‘болотяна трава’ (: Morwa zielona trawa, długa taka ‘Морва — зелена трава, така довга’). Слово є очевидною метатезною переробкою лит. maũrai, що сформувалася на слов’янському мовному ґрунті: maũrai→mowra→morwa. otosy ‘решета’ (: Na jazúš ja wiem, że otosy żelazna i jakurat do hołobili przej-czepiona ‘Напам’ять знаю, що решета залізні й саме до них прикріплені’). Лексема та її варіанти широко відомі в тому самому значенні й іншим польським, а також білоруським, російським та українським говіркам (SJP III 632; СБГ I 122–123; Бялькевіч, 1970, 8; Сцяшковіч, 1972, 36; Н. Слт. 161; Насовіч, 1983, 377; З народ. сл. 282; Даль, II, 743; Расторгуев, 1973, 44). Бр. амо́сы вважається словом їхньої літературної мови (Тлум. слоўн. 297). Більшість дослідників визнає їхнім джерелом лит. atãšajos (Urbutis, 48; Гринаве́цкене и др., 1975, 165; Лаучюте, 1982, 18 та інші джерела, зазначені там). Дехто, сумніваючись у цьому, вважає амо́сы проблемним балтизмом (Лекс. балт. 43; ЭСБМ 199). Лексема та її варіанти мають литовське походження. Це утворення із суфіксом -a від дієслова at(a)sieti. Однак у корені біл. амо́са дехто (Даль, II, 743) іноді намагається вбачати іменник ось і неіснуючий префікс ам- (білоруські іменники, втім, мають лише префікс ад-!) (Сцяшко, 1972, 177; БГ 276), попри те, що така словотвірна модель у цьому випадку взагалі не допускається ані в білоруській, ані в російській, ані в будь-якій іншій мові. З огляду на все це, спроби довести слов’янське походження цієї лексеми марні. otożyły ‘поросль’ (: Drzewka wymarzła, ale otożyły puściła, i teluczek szkodnik połamał ‘Деревце вимерзло, але пустило поросль, а телятко-шкідник її поламало’). Лексема має споріднені відповідники й у південно-західних білоруських говірках. Усі вони — безсумнівні литуанізми, що походять від форми східнолитовських говірок atãžalas, atóžalas (Гринаве́цкене и др., 1975, 166; СБГ I 122; Лаучюте, 1982, 62). Не можна лише погодитися з твердженням білоруських етимологів, що корінь лит. atžalà, atãžala, atóžala утворив прикметник žãlias ‘зелений’ (ЭСБМ 197). Насправді останнє литовське слово походить від дієслова atžėlti, а цей префікс у словотворі литовських прикметників ніколи не трапляється (LKG 590). palig ‘відповідно до’ (: Palig heta i dajo pensja ‘Відповідно до цього й дають пенсію’). Цей конгломеративний прийменник литовських говірок (Otrębski, 1934, 436) у досліджуваній польській говірці (як і в литовській) уживається з родовим відмінком і таким чином значно впливає на її морфологію та керування словами. szuptynia ‘сукініс’ (Szuptynia tanczyli ‘Танцювали суктініс’). Це очевидний литуанізм, що нерегулярно розвинувся з лит. suktinis ‘те саме’ через незнання або забуття значення незвичного для говірки слова; пор. біл. сюнты́ня ‘те саме’ (СБГ V 62), 59 що виник подібним фонетичним шляхом; щодо початкового sz ← s у слові szupłynia пор. біл. ukiełónda←лит. skilándis, шло́кушина←лит. šluóksna. З литовських географічних назв у цій говірці зафіксовано: Bienka ‘струмок, що впадає в Меркіс біля Табари́шок’, пор. Bienė (LUEV 18) ‘імовірно, той самий струмок’, а також інші форми назви Bienė – Benà, Bienà (Vanagas, 1981, 63) і назву населеного пункту Benekáinys (BTSR); Bujwidka ‘струмок, що впадає в Неріс’←Bujvydžiai; Girdžiunka ‘струмок, що впадає в Неріс’, пор. Girdžiūnas, Girdžius ‘прізв.’ (LPŽ 674); Manierka ‘струмок, що біля Буйвиджяй впадає в Неріс’. А. Ванагас (1981, 204) припускає, що це, найімовірніше, нова назва струмка, похідна від лит. manierka (←лит. ma- nierka) ‘посудина для зберігання свяченої води’. З таким припущенням важко погодитися через ледве вловимий (або й майже зовсім неможливий) семантичний зв’язок між назвою струмка та справді цілком новою реалією ‘посудина для зберігання свяченої води’. Назву струмка нам повідомили найстарші місцеві інформанти, пояснивши, що, протікаючи через заболочені луки з джерелами, він дуже звивистий, а подекуди його русло зникає, стає невиразним. З огляду на те, що гідроніми нерідко дістають назву за конфігурацією русла (пор. Atžagarė←atžagarias, Gūnibė←gūmbti тощо, Vanagas, 1981, 51, 127), є підстави вважати, що й назва Manierka могла виникнути подібним чином. Можливо, її корінь можна пов’язати з лит. Máinia ‘назва озера’ (LUEV 96), а також із лат. Máinas-plava (to kaimini samainījusi), maìnas²-purvs (Endzelīns, 1961, LVV, 368), а ще з лит. mainà ‘зміна’, mainùs ‘непостійний, мінливий’, mainýti ‘змінювати, чергувати’ та ін. (LKŽ VII 736, 739, 744). Main-→Man-, найімовірніше, могло відбутися під час слов’янізації назви місцевості (пор. аналогічні зміни литуанізмів та інших запозичень у білоруських говірках: ва́ждацца ‘товаришувати’←лит. vaizdúotis ‘те саме’; ге́бнуць ‘загинути’←лит. geíbti ‘непритомніти’; баструк ‘позашлюбна дитина’←байстру́к ‘те саме’; ганава́ць ‘бути в тічці’←гайнява́ць ‘те саме’ та ін. СБГ I 173, 267, 405, 439). А суфіксом, можливо, був -irė, отже: -*Mainirė ‘та, що змінює’ (русло); а від нього, з додаванням слов’янського демінутивного суфікса -ka→*Mainierka←Manierka (пор. аналогічно слов’янізоване Avirė→Aviernyčia (LUEV 10). Miednicka rzeczka ‘струмок, що впадає в Неріс’←Mėdininkai. Mindrynia ‘назва болота’←лит. діал. Mindrinia ‘Нендринє’←mindrė ~ mėndrė ‘очерет’. Munduc ‘струмок, що впадає в Неріс’. Очевидний литуанізм із демінутивним суфіксом -utis. Корінь Mund-, без сумніву, спільний із прізв. Mundeikis (Vanagas, 1981, 210). Pugawiecì ‘луг площею 30 га’←лит. Pūgaviėčiai, пор. також прізв. Pūgys, Pūgauskas←pugóti ‘важко йти’; Pūginių ežeras (Смалвос), Pugvietinis spiñdžius (Плокщяй). Trakeli ‘назва чагарників’←лит. Trakėliai. Wokszanka ‘струмок, що впадає в Меркіс’←лит. Vókša ‘назва річки’, пор. також Vókė. Žarneli ‘назва села’←лит. Žarnėliai ‘те саме’, пор. Žarniai, Žarniškės ‘назви сіл’. У досліджуваній польській говірці зафіксовано також чимало литовських прізвищ, наприклад, Jedargis←лит. *Jádargis→Jódargis. Це двоосновне литовське прізвище; пор. також прізвища аналогічної структури: Jómantas, Jótautas, також Saùdargas, Vísdargas та ін.; Kardzis←лит. Kardýs, Kūpris←лит. Kuprýs, Lekis←лит. Lėkis, Lekýs←lėkas 60 «хто незграбний, недотепа», Liksza←lie. Likša←likšas «хто залишився живим», Linkiewiczowa←lie. Linkėvičius←Linkus←linkius «хто зігнувся», Minkiewiczowa←lie. Minkėvičius←Miñkus, plg. Miñkantas «прізвище», Petrulaniec ← lie. Petrulionis←Petrulis←Petras, Pirsztel←lie. Pirštėlis←pirštas, Plawra←lie. Pliaura←*Pjaura←pjauti (щодо переходу pj←pl пор. plauskà←pjauskà); Rowba←lie. Raubà←raūbti «копати, рити», Rowda←lie. Raudà←raudās, Reksć←lie. Rėkstis←rėgzti(s), Syrojć←lie. Sirātis, пор. Sirgedas, Surwilo←lie. Survilà, Swilo←lie. Svilas←svilti, Warkowska←lie. Varkauskas, Verkàuskas←Verkÿs, Wierykas←lie. Vėrikas та ін. Наведені литуаністичні дані з буивидзької говірки дають змогу зробити такі висновки: 1. У досліджуваній польській говірці найбільше запозичених литовських іменників та похідних від них; значна частина вживаних тут географічних назв і прізвищ людей також литовського походження. Більшість такої запозиченої лексики — повсякденна, побутова, пов’язана з домашнім господарством. 2. Встановлено, що в цій говірці трапляється чимало литуанізмів, місце наголосу в яких не збігається з польською системою наголошування. Одні з них зберегли властиве давній литовській системі наголошування місце наголосу, наприклад, Masojć «прізвище»←lie. Masáitis, Pilwiszki «назва села»←lie. Pilviškės, rezgini←lie. rėzginės та ін. У частини інших литуанізмів місце наголосу не литовське й не польське, а білоруське, тобто вони мають наголос на закінченні відповідно до властивої білорусам (а також росіянам) особливості наголошування — переносити наголос деяких слів на закінчення; наприклад, barzdiuki «хвощі, що виросли ялинкою»←lie. barzdiūkai «те саме», brazguny «дзвіночки на кінській збруї»←lie. brazgūnai «те саме» та ін. (щодо такого наголошування литовських слів у східнослов’янських мовах пор. також їхню вимову Лаздуна́й, Жирмуна́й та ін. замість лит. Lazdynai, Žirmūnai). Таке наголошування литуанізмів свідчить, що польська говірка в цьому ареалі, найімовірніше, є молодою. 3. Приголосний n, що трапляється в литуанізмах перед задньоязиковими k, g, тут завжди вимовляється як задньоязиковий, тобто аж до наших днів у цій позиції n зберігся як литовський звук — зберіг характерну фонетичну рису литовської мови, наприклад: wireynka, Bienka, Girdziunka та ін. 4. У литуанізмах brunkta, Mindrynia та ін. збереглися діалектні змішані дифтонги основи слова un, in (←an, en, пор. bránktas, Mendrýnė «Nendrynė») — важливі субстратні елементи литовської говірки, що існувала на цій території; вони беззаперечно свідчать, що ця литовська говірка належала до східноаукштайтських пунтинінків. 5. Сполука lagiesi у литуанізмі la — також виразна фонетична ознака литовського субстрату, що підтверджує: у зниклій литовській говірці цього ареалу, як і в усіх інших східноаукштайтських говірках, l перед e вимовлялося твердо — la (пор. lagėsiai у цих говірках і літературне legėsiai). 6. Звичайні форми прикметників у литуанізмах Kiersza, Marga, які в цьому разі є назвами корів (у литовській літературній мові тут уживаються означені форми — Keršoji, Margoji), — виразна морфологічна деталь литовського субстрату, що підтверджує: литовська говірка, яка існувала тут, не мала означених форм прикметників, а замість них уживала звичайні, як і всі інші східноаукштайтські говірки. Таким чином ця говірка фактично продовжувала ареал східноаукштайтських говірок. 61 7. Виявлені та реконструйовані особливості литуанізмів у досліджуваній польській говірці дають підстави стверджувати, що зникла литовська говірка цього ареалу належала до східноаукштайтського пунктинінкського діалекту (найімовірніше, до східнодзукійської говірки). СКОРОЧЕННЯ Akm. – Акменіне, Шальчинінкський р-н. Bakšt. – Бакштай, Ів'євський р-н (БРСР). Kur. – Кураполе, Поставський р-н (БРСР). LEW – Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg-Göttingen, 1955–1962. LKA – Lietuvių kalbos atlasas. V., 1977. T. 1. LKG – Lietuvių kalbos gramatika. V., 1965. T. 1. LKŽ – Lietuvių kalbos žodynas. V., 1956–1986. T. 1–14. LPŽ – Lietuvių pavardžių žodynas. V., 1985. T. 1. LUEV – Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas. V., 1963. LVKŽ – Lietuvių vardų kilmės žodynas. V., 1987. M.-E. – Мюленбах К. Словник латиської мови. Упорядкував, доповнив і продовжив Я. Ендзелін. Рига, 1923. Вип. 1. SEJP – Sławski Fr. Słownik etymologiczny języka polskiego. Kraków, 1958–1965. T. 2. SJP – Karłowicz J., Kryński A., Niedźwiedzki W. Słownik języka polskiego. Warszawa, 1902–1904. T. 2–3. БГ – Беларуская граматыка. Мінск, 1985. Ч. 1. ЕСУМ – Етимологічний словник української мови. Київ, 1982–1985. Т. 1–2. ЖС – Жывое слова. Мінск, 1978. З народ. – З народнага слоўніка. Мінск, 1975. сл. ЛАБНГ – Лексичний атлас білоруських народних говірок. Т. 1: Жива природа. Карта № 336 (Мінськ, рукопис). Лекс. – Лексічныя балтызмы ў беларускай мове. Мінск, 1969. балт. ПГБЛ – Лінгвістычная геаграфія і групоўка беларускіх гаворак. Мінск, 1968, 1969. Народ. – Народная лексіка. Мінск, 1977. лекс. НС – Народнае слова. Мінск, 1978. Н. Слт. – Народная словаўтворчасць. Мінск, 1979. ПГ – Польские говоры. Минск, 1973. Т. 1–2. ПОС – Псковский областной словарь. Л., 1967. Т. 1. СБТ – Словник білоруських говірок північно-західної Білорусі та її прикордоння. Мінськ, 1979–1986. Т. 1–5. СРНГ – Словарь русских народных говоров. М.; – Л., 1966. Вып. 2.; Л. 1968. Вып. 3; Л., 1977. Вып. 13. Тлум. – Тлумачальны слоўнік беларускай мовы. Мінск, 1977. Т. 1. словн. Тур. – Тураўскі слоўнік. Мінск, 1982. Т. 1. словн. ЭСБМ – Этымалагічны слоўнік беларускай мовы. Мінск, 1978. Т. 1. ЭСЯРЯ – Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. М., 1964. Т. 1. LITERATŪRA Balčikonis J. Rinktiniai raštai. V., 1978. T. 1. Brückner A. Słownik etymologiczny języka polskiego. Warszawa, 1970. Būga K. Rinktiniai raštai. V., 1961. T. 3. 62 Endzelīns J. Latvijas PSR vietvārdi. Rīgā, 1961. I d., 2 sēj. Grinaveckienė E. Lietuvių ir slavų gramatinio kontaktavimo reiškiniai pietryčių Lietuvoje // Lietuvių kalbos gramatikos tyrinėjimai. V., 1969. P. 219–229. Grinaveckienė E. Lietuviškos kilmės leksika Aukštadvario lenkų šnektoje // Lietuvių arealinės lingvistikos klausimai. V., 1977. P. 136–145. Grinaveckienė E. Lietuviškos kilmės leksika Lietuvos paribio baltarusių šnektose // Lietuvių kalbos specialioji leksika. V., 1983. P. 182–204. Grinaveckienė E., Mackevič J. Kai kurios baltarusių lituanizmų fonetikos ypatybės // Lietuvių kalba ir bilingvizmas. V., 1988. P. 123–131. Kalnaitis V. Prūsijos Lietuvių Dainos. Tilžėje, 1905. Kawyn-Kurzowa Z. Język filomatów i filaretów. Słowotwórstwo i słownictwo // Prace językoznawcze. Wrocław-Warszawa-Kraków, 1963. Zsz. 36. Kurzowa Z. Studia nad językiem filomatów i filaretów (Fonetyka, fleksja, składnia) // Prace językoznawcze. Warszawa-Kraków, 1972. Zsz. 38. Kurzowa Z. Elementy kresowe w języku powieści powojennej. Warszawa, 1975. Otrebski J. Wschodniosłowiekie narzeczie twereckie. Kraków, 1934. Reķēna A. Amatniecības leksika dažās Latgales dienvidu izloksnēs un tās sakari ar atbilstošajiem nosaukumiem slavu valodās. Rīgā, 1975. Sabaliauskas A. Lietuvių kalbos leksikos raida // Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1966. T. 8. P. 5–141. Trypučko J. O języku wspomnień dzieciństwa Franciszka Mickiewicza // Acta universitatis Upsaliensis. Studia Slavica Upsaliensis, 7, Uppsala, 1970. Turska H. Język Jana Chodźki. Wilno, 1930. Turska H. O powstaniu polskich obszarów językowych na Wilenszczyznie. Wilno, 1939. Urbutis V. Dabartinės baltarusių kalbos lituanizmai // Baltistica. 1969. T. 5(1). Vanagas A. Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. V., 1981. Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija. V., 1966. Zinkevičius Z. Smulkmenos I // Baltistica. 1974. T. 10(1). P. 63. Zdansewicz T. Litewskie elementy słownikowe w gwarach polskich okolic Sejn / Lingua Poznaniensis. Poznań, 1960. T. 8. Арашонкава Г. У., Грынаве́цкене А. І., Мацкевіч Ю. Ф., Рамано́віч Я. М., Чабярук А. І., Шаталава Л. Ф. Лексіка балтыйскага паходжання ў беларускіх гаворках // Беларуская лінгвістыка. Мінск, 1973. Вып. 3. С. 27–37. Бялькевіч І. К. Краёвы слоўнік усходняй Магілёўшчыны. Мінск, 1970. Вешторт Г. Ф. Название пищи в говорах Полесья // Лексика Полесья. М., 1968. Грынаве́цкене Е. Й. Некоторые явления контактирования литовских и славянских говоров (На материале языковых контактов в юго-восточной Литве) // Балто-славянский сборник. М., 1972. С. 394–408. Грынаве́цкене Е. И., Ковальчук И. П., Мацкевич Ю. Ф., Романович Е. М. Северо-западные белорусские говоры литовского пограничья // Балто-славянский сборник. М., 1972. С. 377–393. Грынаве́цкене Э., Мацкевич Ю. Ф., Романович Е. М., Чеберук Е. И. Бытовая лексика литовского происхождения в западной Белоруссии // Lietuvių terminologija. V., 1975. P. 163–196. Грынаве́цкене А. І. Прозвішчы і мянушкі ў Курапольскай гаворцы беларускай мовы // Беларуская анамастыка. Мінск, 1977. С. 160–169. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. М., 1955. Т. 1–4. Лаучюте Ю. Лексические балтизмы в псковских говорах // Kalbotyra. V., 1971. Т. 22(2). Лаучюте Ю. А. Словарь балтизмов в славянских языках. Л., 1982. Насовіч І. І. Слоўнік беларускай мовы. Мінск, 1983. Расторгуев П. А. Словарь народных говоров западной Брянщины. Минск, 1973. 63 Семенова М. Ф. Материалы для словаря русских говоров Латвийской ССР: Уч. пособие. Рига, 1974. Вып. 6. Сцяшко П. У. Народная лексіка і словаўтварэнне. Мінск, 1972. Сцяшковіч Т. Ф. Матэрыялы да слоўніка гродзенскай вобласці. Мінск, 1972. Э. ГРИНАВЕЦКЕНЕ ЛИТУАНИЗМЫ В ПОЛЬСКОМ ГОВОРЕ ОКРЕСТНОСТЕЙ БУЙВИДЖЯЙ ВИЛЬНЮССКОГО РАЙОНА Резюме В исследуемом польском говоре имеется определенное количество древней лексики литовского происхождения, полученной говором через местный белорусский говор, бытующий в данном ареале и по сей день. Она была записана нами в 1987 г. из уст местных информантов старшего поколения. Такая лексика в основном бытовая и связана с домашним хозяйством. Большая часть ее – имена существительные, а также микро- и антропонимы. Установлено, что отдельные литуанизмы, используемые в исследуемом польском говоре, до сих пор не подверглись влиянию польской акцентуационной системы и сохранили свободное передвижение ударения, характерное для литовского языка, напр., gigiel ← gigėlis, gnižeč ← gnižeči, palig ← palìg, plepatau ← plepetīnas, regezini ← rėgžinès и др. Акцентуация некоторых литуанизмов отражает заметные следы акцентуационной системы белорусского языка, в котором наблюдаются процессы перестановки места ударения литовских заимствований на лад восточно-славянских языков, напр., barzdžiuki ← barzdžiūkai, bumbulki ← bumbuliukai, skwiarsty ← skerstiuvės, wircyna ← virtinė и др. Отчасти это говорит о том, что исследуемый польский говор в данном языковом ареале, скорее всего, является сравнительно новым. На основе фонетики некоторых литуанизмов говора имеется основание судить о характере субстратных явлений, вырисовывающих отдельные черты фонетики исследуемого литовского говора этого речевого ареала. К их числу в первую очередь мы относим веляризацию согласного n перед заднеязычными (k, g), являющуюся основным характерным аллофоническим изменением литовского языка, напр., Girdžiunka ‘название речки’, Minkiewiczowa ‘женская фамилия’ и др. Такие литуанизмы, как brunkta ← лит. диал. brūnktas, литер. яз. brūnktas, Mindaryna ← лит. диал. Mindarynė, литер. яз. Mendarynė ‘Nendrynė’ и др., говорят о том, что в существовавшем здесь литовском говоре дифтонгические сочетания am, en в основе слова произносились как um, in. Литуанизм lagiesi наводит на мысль, что его сочетание la- (←le-, ср. лит. литер. яз. legėsiai) произносилось и в исчезнувшем здесь литовском говоре, из которого славянскими говорами была перенята данная фонетическая особенность вместе со словом. Литуанызмы Kiersza, Marga, обозначающие имена коров, свидетельствуют о том, что в существовавшем литовском говоре отсутствовали местоименные прилагательные и их функции выполняли простые имена прилагательные. Наличие указанных и других особенностей литуанизмов исследуемого польского говора, которые затрагиваются в статье, дают основание отнести исчезнувший литовский говор к литовскому наречию восточно-аукштайтских пунтинников (скорее всего – к говору восточных дзуков).