A. Pliaterio Vilniaus gubernijos etnolingvistinei statistikai – 100 metų

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXX (1993) PERIFERINĖS LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS Петрас ГАУЧАС 100 РОКІВ ЕТНОЛІНГВІСТИЧНІЙ СТАТИСТИЦІ ВІЛЕНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ А. ПЛЯТЕРІСА Наприкінці XIX ст. для досліджень етнолінгвістичного складу населення Східної Литви дуже важливі анкетні дані 1890 р. графа Адама Плятеріса, голови дворянства Віленської губернії, які узагальнив і опублікував у пресі чоловік, що назвався Анонімом (цікавий випадок — автор статті не хотів оприлюднювати своє прізвище)1. Польський мовознавець Ян Розвадовський за цими даними склав карту поширення литовської мови у Віленській губернії2. Пізніше, спираючись як на згадані, так і на інші дані кінця XIX — початку XX ст., Я. Розвадовський склав карту всієї території вживання литовської мови, місцями позначивши й райони змішаного мовлення3. Дані Аноніма цінні тим, що вони досить докладні — опубліковані по окремих селах. Отже, є можливість порівнювати їх у статистичному й територіальному аспектах з іншими джерелами: даними попередніх і пізніших дослідників, відомостями з відновленої литовськомовної преси тощо. Щоправда, дані про суто слов’янські волості або староства Анонім подав у сумарному вигляді за цими адміністративними одиницями. А. Плятеріс зібрав у волосних старшин дані про кожне село (міст він не досліджував) за програмою, що містила запитання про національність мешканців і домашню мову. Оскільки у відповідях національність і мова часто не збігалися (наприклад, національність — литовець, а домашня мова — білоруська чи польська тощо), Анонім обрав мову як критерій етнічної належності людей. Із згаданої статті також з’ясовується, що в даних А. Плятеріса були відомості про те, що мешканці окремих сіл або навіть цілого староства розмовляли двома-трьома мовами. Анонім вибрав з-поміж них одну мову, яка, на його думку, переважала. Трапляються випадки, коли в даних А. Плятеріса пропущено відомості про мову мешканців, а іноді й про окремі поселення. У першому випадку для визначення мови Анонім користується інформацією з додаткових джерел, у другому випадку обмежується 1 Anonim. Obszar języka litewskiego w gub. Wileńskiej // Materiały antropologiczno-archeologiczne i etnograficzne. Kraków, 1898. S. 3-72. 2 Rozwadowski J. Mapa języka litewskiego w gubernii Wileńskiej // Materyały i prace komisyi językowej Akademii umiejętności w Krakowie. Kraków, 1904. T. 1. 3 Rozwadowski J. Mapa języka litewskiego // Polska i Litwa w dziejowym stosunku. Warszawa-Lublin-Łódź-Kraków, 1914. 14 примітку про те, скільки жителів пропущено. Слід зазначити, що й у самій статті Аноніма є неточності в написанні назв населених пунктів, а також у зазначенні кількості жителів, особливо в таблицях; найімовірніше, це коректорські помилки. На нашу думку, Анонім учинив неправильно, обравши за умов зміни мов одну мову й не додавши жодних відомостей про вживання інших мов, адже він не подав даних про поширення двомовності серед жителів, тобто не використав усієї інформації, зібраної А. Плятером. Крім того, вибір домінантної мови міг значною мірою залежати від суб’єктивних чинників. Для двомовних і тримовних жителів Анонім визначав домінантну мову різними способами. Порівняння його даних з іншими джерелами (відомостями про повернуту на початку XX ст. литовськомовну пресу, даними повоєнних досліджень мовознавців тощо) показує, що більшість литовсько-білоруських і особливо литовсько-польських білінгвів він зарахував до тих, хто розмовляв білоруською або польською мовою. Унаслідок цього в багатьох волостях, особливо розташованих ближче до міста Вільнюса або на окраїні білоруської етнічної території (тобто там, де процес зміни мов почався найраніше й зайшов найдалі), жителів, які розмовляли литовською, Анонім зовсім не зазначив (Решес, Рудамінської, Міцкунської, Бістрецької, Кємєлішкської, Лентупської, Тракайської, Гражишської, Війоської та ін.) або зазначив небагато (наприклад, у Мейшагольській, Неменчинській, Варнянській, Шальчинінкській, Тарупській, Камайській та ін.). Варто зазначити, що серед населених пунктів, позначених Анонімом як білоруськомовні, люди, які розмовляли литовською, залишалися навіть після Другої світової війни (наприклад, у деяких населених пунктах нинішніх Шальчинінкського, Варенавського та інших районів). Були й протилежні випадки. Так, в Аукштадварській волості, де польська мова на той час уже почала поширюватися, майже всіх жителів зараховано до тих, хто розмовляв литовською. Часто всіх жителів одного села, а нерідко й цілої старости, Анонім зараховував до носіїв однієї й тієї самої мови. Змішаних сіл було небагато. Більше таких сіл було в глибині литовської етнічної території, де поряд із тими, хто розмовляв литовською, зазначено й тих, хто розмовляв польською (у волостях Паберже, Гедрайчяй, Ширвінтос, Жасляй, Бутрімоніс та ін.). Це свідчить, що автор статті намагався ретельніше виявити польськомовних і приділяв їм більше уваги. Серед волостей литовсько-білоруського етнолінгвістичного пограниччя певним винятком була Паберзька волость — майже в усіх її селах (навіть найменших) зазначено тих, хто розмовляв як литовською, так і польською. Отже, статистичні дані Аноніма (а також складені на їх основі карти Я. Розвадовського) слід вважати приблизними. Сам Я. Розвадовський зазначав, що "у Литві та Білорусі плутанина етнічних, політичних, релігійних і мовних понять, а також етнічної самосвідомості часто така велика, що навіть за найкращих намірів і належної компетентності з нею важко впоратися. Тому відомча, політична, церковна чи будь-яка інша офіційна статистика не є цілком достовірною"4. Скільки двомовних жителів (які розмовляли литовською та білоруською 4 Rozwadowski J. Mapa językowego obszaru litewskiego // Polska i Litwa w dziejowym stosunku. Warszawa-Lublin-Łódź-Kraków, 1914. S. 338. 15 або литовською та польською мовами), яких Анонім зарахував до тих, хто розмовляв білоруською (польською), частково допомагають визначити дані про вживання литовської мови, зібрані литовськими священниками в парафіях на початку XX ст. Такі дані для п’яти повітів Вільнюської губернії (без білоруськомовних Вілейського та Дісненського) було узагальнено 1910 року5. У цих п’яти повітах (без урахування міста Вільнюса) литовські священники виявили майже на 100 тисяч більше жителів, які розмовляли литовською, ніж Анонім, а частка литовців, які розмовляли литовською, серед жителів католицького віросповідання була приблизно на 10 пунктів вищою порівняно з даними Аноніма (відповідно — 46 і 36%). Проміжок між роками збирання даних значний — 20 років, тож частина цієї різниці виникла внаслідок зростання чисельності населення. З іншого боку, слід пам’ятати, що протягом цих двох десятиліть на цій території відбувалася надзвичайно швидка зміна мов. Можна припустити, що 1890 року тих, хто розмовляв литовською, було більше, ніж 1910 року. Отже, цілком імовірно, що в описуваний період у п’яти повітах Вільнюської губернії майже 100 тисяч (або майже 30%) жителів, які розмовляли литовською, були двомовними (точніше, литовцями на межі асиміляції), яких Анонім зарахував до білоруськомовних або польськомовних. Загальна кількість двомовних литовців мала бути ще більшою, оскільки декого з них зарахували й до тих, хто розмовляв литовською. У деяких місцях статті трапляються натяки, що більшість жителів тієї чи іншої волості (наприклад, Тарупської), які розмовляли білоруською, в анкетах А. Плятера були зазначені як литовці. Отже, наприкінці XIX ст. жителі Вільнюського краю, які змінили мову, і далі вважали себе литовцями (або переписувачі вважали їх такими). Це важливий факт. Таким чином, зміна мови на той час ще не змінила їхньої литовської етнічної самосвідомості. Пізніше вони вважали себе "тутейшими" (тобто тутешніми, місцевими). На початку XX ст., а особливо в роки польської окупації, дедалі сильніше зазнаючи впливу польських священників і влади, вони стали польськомовними білорусами. У даних А. Плятера серед слов’янських мов чітко переважає білоруська, а тих, хто розмовляв польською, зовсім небагато. Варто зазначити, що подібне співвідношення білоруської та польської мов зафіксували й дані перепису населення 1897 року. Як свідчать дані Аноніма, литовська мова переважала на північному заході Вільнюського повіту — у Гелвонській, Муснінкайській, Ширвінтоській, Гедрайчяйській та Йонішкіській волостях, розташованих уздовж Ковенської губернії; у п’яти волостях — Мейшагольській, Паберзькій, Неменчинській, Шальчинінкській і Варнянській — тих, хто розмовляв литовською, було значно менше (див. таблицю 1). Як свідчать дані пізніших дослідників, у цих п’яти волостях, а також частково в Бістрецькій волості, населення було більшою чи меншою мірою двомовним. Етнолінгвістичну належність двомовних жителів цих волостей Анонім визначав неоднаково. Більшість жителів Мейшагольської волості він зарахував до білоруськомовних. До речі, наприкінці XIX — на початку XX ст., як свідчать висновки пізніших досліджень, у цій волості, а частково й 5 Gintautas J. Vilniaus gubern. lietuviai // “Švyturys”: Metraštis-almanachas 1912 m. V., 1910. P. 199. 16 У волості Риеше серед молоді в селах, де розмовляли білоруською («простою» мовою), — переважно двомовних, — починає поширюватися також польська мова. Села, де розмовляли литовською, зазначено лише в північній частині — у староствах Барскунів і Забеліне, а також у західній частині староства Гейсішкі. За даними пізніших досліджень, у цій частині волості переважала литовська мова, а на півдні (біля Судерве) нею користувалися лише подекуди. За словами Анонима, у всій волості Майшагола литовськомовні мешканці (безперечно, за заниженими даними) становили 28% усього населення. У волості Паберже, де польська мова в другій половині XIX ст. поширювалася, не витісняючи «просту» мову, Аноним зазначив мешканців, які розмовляли як литовською, так і польською, майже в усіх селах. Лише при русі на північ (тобто далі від Вільнюса) кількість тих, хто розмовляв литовською, зростає. У всій волості литовськомовні мешканці становили 44%. Мешканців південної частини волості Немянчине (де серед литовських селян поширювалася також польська мова) — староства Пакриже, а також південної частини староств Немянчине та Пуджюнай — зараховано до польськомовних (це логічно: процес мовної зміни почався з півдня, тобто з боку Вільнюса); мешканців центральної частини (на півночі згаданих староств Немянчине й Пуджюнай) — до литовськомовних, а мешканців північної частини (у старостві Трошкунай), де польська мова лише починала з’являтися, — також до польськомовних. Волості Шальчинінкай, Бістрича та Варніони, де литовська мова частково й далі вживалася поряд із білоруською (насамперед представниками старшого покоління, але вже не в усіх селах), Аноним і Розвадовський віднесли переважно до білоруськомовних. До литовськомовних Аноним зарахував лише мешканців західної частини волості Шальчинінкай, що лежить на захід від залізничної лінії Вільнюс—Ліда та межує з литовськими місцевостями північної частини Лідського повіту (староство Караліна), а також мешканців східної частини волості Варніони, розташованої в нижній течії річки Ошмянки (староства Гервяти, Гальчуни та Римдюни). Волость Бістрича, як і всі інші волості, він цілком зарахував до тих, де розмовляли лише білоруською. З даних, наведених Анонимом, видно, що процес полонізації вже розпочався у волостях, де й далі переважала литовська мова: у центральній частині волості Ширвінтос, навколо самого містечка Ширвінтос (мешканців староств Ширвінтос і Паширвінтіс Аноним зарахував до польськомовних); у південній частині волості Гедрайчяй (села староств Акмена, Мартинішки, Дубінгай та деяких інших, а також у сусідній волості Паберже, зазначені як змішані); і дещо на південному сході волості Йонішкіс. За словами Анонима, у Тракайському повіті литовськомовні мешканці жили в чотирнадцяти волостях (із 17); у двох (Вевіо та Тарпупіо) вони становили меншість. У волості Тракай литовців не зазначено. За даними, зібраними А. Плятерисом, у волості Тарпупіо вживані мови вказано лише за староствами, без зазначення кількості мовців кожною мовою. Зазначено, що майже всі мешканці волості належать до литовської національності. Однак литовська мова разом із 17 білоруською (її зазначено як переважну) і частково польською вживалася лише в південних староствах — Тарпупіо, Турнени та Руднінкай. Аноним зазначив литовськомовних мешканців лише в західній і південній частинах волості Вевіо — у староствах Абромішкес, Ярмалішкес і частково Александришкес, — однак і там села, де розмовляли литовською, позначені як змішані, з білоруськомовними мешканцями (як показують пізніші джерела, наприкінці XIX ст. на захід від озера Вевіс поступове білорусизація литовців змінилася полонізацією). Насправді ж у побуті литовською розмовляли не лише в центральній, а й у східній частині цієї волості, а подекуди — і у волості Тракай. Судячи зі звіту священника С. Стакеле за 1905 рік, в околицях Вевіо, які Аноним відніс до ареалу білоруської мови, більшість мешканців на той час іще розмовляла литовською. До ареалу білоруської мови Аноним відніс також східну частину волості Семелішкес — староства Даугірдішкес і Багднонай та східну частину староства Мустеняй. Насправді ж на той час білоруська мова тут лише починала з’являтися. Крім того, у селах на захід від Даугірдішкес і Багднонай польська мова почала витісняти білоруську, яка поширювалася там. Як свідчать дані Анонима, польською мовою вже користувалися і в деяких волостях західної частини Тракайського повіту. Нею розмовляли не лише мешканці маєтків і фільварків, а подекуди й селяни — у волостях Бутрімоняй і Жасляй, а за свідченнями інших джерел, особливо широко — у волості Аукштадваріс. Хоча у своїй праці Аноним надзвичайно ретельно виявляв польськомовних мешканців, майже всіх мешканців останньої волості він зарахував до литовськомовних. Із 21 волості Швенчонського повіту майже суто литовськими були 9 північних і північно-західних волостей: Мієлагенай, Лінкменай, Даугелішкіс, Заблатішке, Куктишкес, Тверечюс, Швенчоніс (за винятком староства Сіманішке, що зазнало білорусизації), Мікалаво (Michałow) і Адутишкіс. Литовськомовні мешкали в північній частині волості Камоє — у староствах Kowalewce і Jarzew (Jūravas). Крім того, як свідчать різні джерела початку XX ст., литовська мова впереміш із білоруською вживалася і далі на південь та схід від зазначеного Анонимом литовськомовного ареалу, особливо навколо Kamojis, Лентупіса, Клющоніса та Кемелішкес. Однак на той час вона там швидко зникала, поступаючись місцем білоруській. З іншого боку, з інших джерел відомо, що на окраїнах зазначеного Анонимом литовськомовного ареалу частина мешканців уже опанувала білоруську мову, особливо в литовськомовній частині волості Камоє, у південних і східних частинах волості Адутишкіс (у старостві Ракіти, розташованому на західному березі річки Медила, а також у старостві Янкішке), а також у деяких селах східної частини волості Швенчоніс. Як свідчать дані діалектологічних експедицій, наприкінці XIX — на початку XX ст. польська мова вже проникала в села навколо Пабраде, Павовере, Каркажишке та Магунай (південно-західна частина Швенчонського повіту), які в другій половині XIX ст. зазнали білорусизації і які Аноним зарахував до білоруськомовних. На північному заході Лідського повіту — навколо Ейшишкес, Пабаре (Ейшишкес 18 волость) і Ноцька старостинська округа (східна частина Канявської волості), — де в другій половині XIX ст. поширилася білоруська мова і багато жителів були двомовними, Анонім зарахував до ареалу білоруської мови. Ці околиці, що почали слов’янізуватися, відокремили великий масив литовської мови від суцільного ареалу литовської мови. На той час литовський масив складався з: у Лідському повіті — волостей Александраво та Родуні, а також північної частини волості Жирмуни (старостинські округи Городенка і частково Жирмуни); в Ошмянському повіті — волості Дівенішкес і північної частини волості Седліско (старостинські округи Армонішкес і Пашеляй, а також північна частина старостинської округи Паліпніца); у Віленському повіті — західної частини волості Шальчинінкай (старостинська округа Караліна). У цьому литовському масиві литовська мова часто вже не була єдиною — у деяких селах розпочалося білоруськомовне зміщення. На це вказував і сам А. Плятер, описуючи старостинську округу Пашеляй волості Седліско: "старі говорять литовською, молодь — білоруською". У цьому значному ареалі литовської мови вона на той час найміцніше трималася на сході (біля Дівенішкес) і на заході (біля Пелеси та Родуні). За даними періодичних видань та інших джерел, на південь від описуваного ареалу литовської мови, у волостях Узубаліс, Восилішкес, Жирмуни та інших, і далі існували острівці литовської мови, здебільшого двомовні. Однак і там литовська мова згасала: вони збереглися в південній частині Лідського повіту поблизу Щучина та Жолудка. Анонім уже не фіксував литовськомовності цих місцевостей. В Ошмянському повіті, крім згаданих волостей Дівенішкес і Седліско, далі на південний схід ще зберігся литовський острів Лазуни (Lazduny), що прилягав до західної окраїни Налібоцької пущі, на правому боці нижньої течії Бержауни. За відомостями Аноніма, він охоплював частини трьох волостей: Лугамену (Ługomowicze; у старостинських округах Лазуни та Гуденёни), Бокшто (у старостинських округах Грабово та Дервагі) і Юротішкес (у старостинській окрузі Такорішкес). Тут налічувалося близько 3,6 тис. людей, які говорили литовською. В інших місцях цього повіту, на колишньому литовському півострові, — в околицях Вії, Троби, Ліпінішкес, Геранені, Субатнінкай, Граужишкес, — литовська мова на той час уже зовсім згасала, і Анонім її більше не зафіксував. Крім того, Анонім зазначив, що литовська мова переважала в старостинській окрузі Ажубаліс (Zabłocie), розташованій у північній частині Ошмянського повіту біля Саласа та прилеглій до литовських околиць Гервечяй (поблизу Йокінтоніс). У Дісненському повіті Анонім указав литовськомовних жителів лише у волості Богіно (старостинська округа Дамошяй), що межувала з околицями Апсо Ковенської губернії, а у Вілейському повіті — у волості Вязине (старостинська округа Латигала). Литовців, які ще не забули мову предків, поблизу Іказні, Юоджяй (Jody), Друї, навіть Дісни та інших місцевостей Анонім уже не позначив. За даними А. Плятера — 100 років. Оскільки Анонім у багатьох випадках подавав їх окремо за селами, ці дані можна хоча б приблизно порівняти з даними останнього — 1989 року — перепису населення. Таке порівняння показує, які зміни відбулися в найбільш денаціоналізованих районах Південно-Східної Литви 19 У районах за останні 99 років (див. таблицю 2). У сучасному Швенчонському районі (якщо не враховувати місто Швенчоніс) 1890 року литовською мовою розмовляли майже 72%, а 1989 року литовцями записалися лише 47,4% усіх жителів. Отже, частка литовців зменшилася на 25 пунктів. Стільки ж литовців стало менше в Шальчинінкському районі (з 34 до 9,4%). У Вільнюському районі, де вже наприкінці XIX ст. широко вживалися слов’янські (білоруська й польська) мови, литовців побільшало (з 11 до 20,8%), оскільки після останньої війни чимало литовців оселилося в передмістях Вільнюса. У Тракайському районі 1890 року литовською мовою розмовляли приблизно стільки ж людей, як і в Шальчинінкському районі, — близько 38% (без міста Тракай). За останні 99 років частка литовців зросла до 57,6% — західна частина району, що в міжвоєнні роки входила до складу незалежної Литви, значно полонізувалася назад, крім того, після війни чимало литовців переїхало до міст району. У частині Вільнюської губернії, що відійшла до Білорусі, за даними Аноніма, проживало 25,8 тис. людей, які розмовляли литовською мовою (тобто втричі більше, ніж нині проживає литовців у всій Білорусі — 7,6 тис.): у Вороновському районі — 12,1 тис. (понад половина жителів), у Поставському — 5,5 тис., у Війському — 3,6 тис. (у Лазунських околицях), в Островецькому — 3,5 тис. (у Гервятських околицях), у Сморгонському — 0,6 тис., у Браславському — 0,5 тис. (крім того, багато людей, які розмовляли литовською, мешкало в західній частині цього району, що тоді належала до Ковенської губернії), у Вілейському — 23 особи (у Вязинських околицях). Ще більше змінилося співвідношення білорусів і поляків з погляду етнічної самосвідомості. Майже всі жителі місцевостей, де наприкінці XIX ст. переважала білоруська («проста») мова, нині записуються поляками. Навіть «просту» мову почали вважати діалектом польської мови — під час післявоєнних переписів жителям Литви, які розмовляли цією мовою, рідною записували польську. Білорусами записуються майже лише люди, які прибули з Білорусі після Другої світової війни. І то лише частина з них: багато хто з прибулих, особливо із західної (католицької) Білорусі, швидко змінює національність і під час переписів часто записується поляками. Статистичні дані А. Плятериса-Аноніма — перші настільки докладні дані, що описують мовну ситуацію в литовсько-білоруському прикордонні. Тому, попри деякі зазначені нами недоліки, вони дуже цінні як у територіальному, так і в статистичному аспекті для дослідження мовних змін в описуваному регіоні. 20 Населення повітів Вільнюської губернії та литовських волостей, мовний склад у 1890 р. (за Анорінгом) волості | загальна кількість населення | литовська мова | польська мова | білоруська мова | російська мова | єврейська мова | інша мова | 1. Гервоны | 8303 | 7121 | 294 | — | 276 | 612 | — | 2. Ширвінтос% | 100,0 | 85,8 | 3,5 | — | 3,3 | 7,4 | 59 | 3. Муснінкай% | 1316 | 8491 | 2179 | — | 363 | 1514 | 0,4 | 4. Молетай% | 100,0 | 64,1 | 20,7 | — | 2,8 | 11,5 | — | 5. Гедрайчяй% | 6423 | 6199 | 24 | — | 78 | 122 | — | 6. Майшягала% | 100,0 | 96,5 | 0,4 | — | 1,2 | 1,9 | — | 7. Паберже% | 12687 | 9782? | 800? | — | 600? | 1500? | — | 8. Неменчине% | 100,0 | 77,2 | 6,3 | — | 4,7 | 11,8 | — | 9. Йонішкіс% | 10605 | 7033 | 2727 | — | 197 | 648 | — | 10. Шальчинінкай% | 100,0 | 66,3 | 25,7 | — | 1,9 | 6,1 | — | 11. Варніони% | 785 | 2207 | 383 | 5038 | 32 | 225 | — | 100,0 | 28,0 | 4,9 | 63,9 | 0,4 | 2,8 | — | 6060 | 2645 | 2377 | 283 | 150 | 605 | — | 100,0 | 43,6 | 39,2 | 4,7 | 2,5 | 10,0 | — | 8759 | 1284? | 6477? | — | 263? | 728? | 77? | 100,0 | 14,7 | 73,9 | — | 3,0 | 8,3 | 0,1 | 6245 | 5078 | 787 | — | 100 | 280 | — | 100,0 | 81,3 | 12,6 | — | 1,6 | 4,5 | — | 5761 | 489 | 427 | 4292 | 88 | 465 | — | 100,0 | 8,5 | 7,4 | 74,5 | 1,5 | 8,1 | 2 | 16269 | 3470 | 165 | 11208 | 36 | 1388 | — | 100,0 | 21,3 | 1,0 | 68,9 | 0,2 | 8,6 | 0,0 21 Таблиця 2–18. Славські волості | Усього:% | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 1. Ловес | 9995 | 8758 | 230 | — | 295 | 712 | — | 2. Недінгес | 5017 | 4112 | 693 | 10 | 11 | 191 | — | 3. Бутрімоніс | 12195 | 8837 | 1266 | 625 | 72 | 1359 | 36 | 4. Онішкіс | 5429 | 4649 | 10,4 | 5,1 | 0,6 | 11,1 | 0,3 | 5. Аукштадваріс | 6095 | 5374 | 77 | — | 102 | 514 | 28 | 6. Мяркіне | 10560 | 8624 | — | — | 48 | 1888 | 0,4 | 7. Варена | 7678 | 6606 | 46 | — | 53 | 972 | 1 | 8. Йезо | 14808 | 13108 | 219 | — | — | 1475 | 0,0 | 9. Жежмаряй | 2587 | 1457 | 207 | 2 | 187 | 720 | 14 | 10. Жасляй | 14115 | 9569 | 1252 | 842 | 260 | 2192 | 0,6 | 11. Круоніс | 9235 | 7650 | 638 | 6,2 | 1,8 | 15,5 | — | 12. Вевіс | 6669 | 1303 | 157 | 4825 | 318 | 373 | 6 | 13. Семелішкес | 7733 | 4262 | 499 | 72,3 | 4,8 | 4,0 | 0,1 | 14. Валкінінкай | 7028 | 6615 | 6,5 | 25,8 | 7,3 | 413 | — 22 1. Мілагенай% 2. Лінкменай% 3. Даугілішкіс% 4. Забалішкіс% 5. Куктишкес% 6. Тверечюс% 7. Швенчоніс% 8. Мікалавас% 9. Камойос% 10. Адутишкіс% 11–12. Славські волості% 1 2 3 4 5 6 7 100,0 8033 100,0 7195 100,0 134372 100,0 628? 7,8 — — 92176 68,6 94,1 628? 7,8 — — 2575? 32,0 231 3,2 7790 6,0 — 4716? 58,7 6381 83,7 20157 15,0 — 8 0,1 502 7,0 2600 1,9 5,9 61 0,8 55 0,8 13338 8,4 45 0,6 26 0,3 171 0,1 5249 100,0 7687 100,0 10675 100,0 6924 100,0 5543 100,0 6578 100,0 8152 100,0 6021 100,0 5548 100,0 9283 100,0 67980 100,0 3895 74,2 7076 92,0 918 85,4 5561 80,3 4854 87,6 6999 92,8 6276 77,0 4400 73,1 954 17,2 8692 93,6 51* 31 0,6 43 0,6 159 1,5 669 9,7 294 5,3 10 0,1 21 0,2 68 1,1 530 9,5 223 4,0 — — 1511 2,4 520 9,9 — — 10 0,1 — — — 10 0,1 941 11,5 1267 21,0 3716 67,1 67 1,0 2,4 63006 49,9 564 10,8 5 0,1 694 6,5 448 6,5 94 1,7 330 5,0 521 6,4 233 3,9 206 3,7 318 3,4 1267 3,4 4680 3,4 169 3,2 563 7,3 671 6,3 246 3,5 293 5,3 123 1,9 388 4,8 43 0,7 117 2,0 50 0,6 2144 3,4 70 1,3 — 123 0,2 — 8 0,1 6 0,1 5 0,1 10 0,2 — 1 0,1 0,0 — 1 154 0,1 * Ленцпйська волость. 23 1 | Т. Дівенішкеський | 8487 | 7108 | 90 | 94 | Т195 | — | 8% | 100,0 | 83,8 | 1,1 | 1,1 | 14,1 | — | — 2. Седліско | 4669 | 2570 | 2099 | — | — | — | —% | 100,0 | 55,0 | 45,0 | — | — | — | — 3. Юротишки | 5264 | 312 | 4783 | 4 | 161 | — | —% | 100,0 | 5,9 | 90,9 | 0,1 | 3,0 | — | — 4. Луґаменай | 9423 | 2298 | 7125 | 0,1 | — | — | 1% | 100,0 | 24,4 | 75,6 | — | — | — | — 5. Бокшто | 5483 | 959 | 4168 | — | 356 | — | —% | 100,0 | 17,5 | 76,0 | — | 6,5 | — | — 6. Сали | 5708 | 601 | 5107 | — | — | — | —% | 100,0 | 10,5 | 89,5 | — | — | — | — 7–23. Славішські волості | 108846 | — | 93842 | 156 | 12727 | — | 164 Ошмянський повіт | 147860 | 13848 | 2145 | 117026 | 254 | 4439 | 168% | 100,0 | 9,4 | 1,4 | 79,1 | 0,2 | 9,8 | 0,1 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 1. Александраво | 4982 | 4982 | 4982 | — | — | — | —% | 100,0 | 100,0 | 100,0 | — | — | — | — 2. Канявас | 5427 | 1774 | 653 | — | — | — | —% | 100,0 | 88,4 | 12,0 | — | — | — | — 3. Радунь | 6330 | 4490 | 1652 | — | — | 188 | —% | 100,0 | 70,9 | 26,1 | — | — | 3,0 | — 4. Ейшишки | 7774 | 1322 | 5214 | 20 | 1218 | — | —% | 100,0 | 17,0 | 67,1 | 0,2 | 15,7 | — | — 5. Жирмунай | 6804 | 985 | 5483 | 8 | 324 | 4 | — Лідський повіт 24 25 2 lentelė Pietrytinių Lietuvos rajonų etnolingvistinė gyventojų sudėtis 1890m. (pagal kalbą) ir 1989m. (pagal tautybę) procentais у відсотках Литовці | Росіяни | Поляки | Білоруси | Євреї | Інші Вільнюський район 1890 р. 1989 р. | 11 20,8 | 1 9,1 | 16 63,5 | 67 4,7 | 5 0,1 | 0 1,8 Шальчинінкський район 1890 р. 1989 р. | 34 9,4 | 1 5,8 | 2 79,6 | 51 3,8 | 12 0,0 | 0 1,4 Тракайський район 1890 р. (без м. Тракай) 1989 р. | 38 57,6 | 4 11,9 | 6 23,8 | 49 4,1 | 3 0,1 | 0 2,5 Швенчёнський район 1890 р. (без м. Швенчёнис) 1989 р. | 72 47,4 | 4 16,2 | 2 28,8 | 19 5,5 | 3 0,1 | 0 2,0 26 100-РІЧЧЯth ЕТНОЛІНГВІСТИЧНОЇ СТАТИСТИКИ ВІЛЬНЮСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ А. ПЛЯТЕРІСОМ Резюме У статті представлено, проаналізовано та порівняно дані про етнолінгвістичну структуру східних литовців XIX століття. Дані зібрав А. Пліатеріс у 1890 році, а опублікував Анонімас у 1898 році. Матеріал для порівняння взято з преси, виданої після скасування заборони на друк у Литві, та даних перепису населення, проведеного у 1989 році. Зроблено висновок, що матеріал Анонімаса є досить надійним. Однак його головний недолік полягає в тому, що з анкети А. Пліатеріса Анонімас обрав лише одну мову з кількох, якими розмовляли в певних селах. 27