Lietuvių kalbos indo dalių pavadinimai

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXI (1994) KALBOS NORMALIZACIJOS KLAUSIMAI ВІЛІЯ ДРЕГУНЕНЕ НАЗВИ ЧАСТИН ГОНЧАРНОГО ПОСУДУ В ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ Лексику гончарства тематично можна поділити на 12 груп слів (назви ремесла, сировини, знарядь, виробів та інші назви). У цій статті розглядаються назви частин посуду. Їх зібрано з етнографічної та археологічної літератури, праць мистецтвознавців¹, «Словника литовської мови» та його картотеки, діалектних словників, видань фольклору². Це невелика група з 22 слів: ąsa, ausis, ranka, rankėlė, dangtis, puoddangtis (puoddangtė тощо), briannà, pôbrìannis, vainikėlis, gurklys, kaklas, kaklelis, petūkai, petėliai, pilvėlis, pôpilvis, koja, kojūkė, dugnas, snapas, snapelis, vambrà. Цікава вона тим, що понад половину слів становлять соматизми. 12 слів — це назви частин людського тіла, а 3 (gurklys, šnapas і snapelis) — назви частин тіла тварини. Соматизми трапляються в лексиці багатьох ремесел, наприклад текстильного: blauzdos, krūtinė, padas, širdis, žandai, mentė3. Багато соматизмів наводить Й. Елісона⁴ у словничку, де зібрано різні назви знарядь праці та пристроїв селян, а також їхніх частин. Наприклад, частини вил у Густоніс називають galva, у Гуджюнай — dantimis, у Краке — pirštais. Хрестовину калатала в Розалімі називають sparniukais, передню частину печі — kaktą (у Краке), частину колеса — šlaunimi (у Йосвайняй) тощо. Назви частин тіла людини чи тварини вживаються також у лексиці ремесел інших мов. А. Рекена у своїй монографії згадує багато таких випадків у латвійських говорах⁵. 1Червуленас К. Литовська народна кераміка // Наукові праці вищих навчальних закладів Литовської РСР. Історія. Вільнюс, 1965. Т. 7; Галауне П. З історії скла та кераміки // Наша давнина. Тільзіт, 1922. Кн. 4—5; а також його ж. Литовське народне мистецтво. Каунас, 1930; Яблонските-Рімантене Р. Гончарі раннього залізного віку Лапайніоса // З історії литовської культури. Вільнюс, 1961. Т. 3; Кудірка Й. Литовські гончарі та горщики. Вільнюс, 1973. 2 Krėvė V. Patarlės ir priežodžiai. K., 1934. T. 1; Nакtinienė G. ir kt. Druskininkų tarmės žodynas. V., 1988; Petrauskas J., Vidugiris A. Lazūnų tarmės žodynas. V., 1985; Tauta ir žodis. K., 1923—1928. Kn. 1—5; Vitkauskas V. Šiaurės rytų dūnininkų šnektų žodynas. V., 1976. 3 Eigirdienė D. Lietuvių liaudies tekstilės terminai // Mūsų kalba. 1987. Nr. 4. P. 26. 4Елісонас Й. Спроба створення словника технічної лексики литовських селян // Archivum philologicum / За ред. Пр. Скарджюса. Каунас, 1932. Т. 3. 5Рекена А. Лексика ремесел у деяких південнолатгальських говорах та її зв’язки з відповідними назвами у слов’янських мовах. Рига, 1975. 106 Соматизми трапляються й у лексиці різних ремесел російської мови: наприклад, столярні інструменти та їхні частини називають: козлы, конь, бородка, зуб, лоб, пальцы, ротик, ручка тощо.6 Порівнюючи вживання соматизмів у лексиці гончарства та інших ремесел, зауважуємо, що в гончарській лексиці послідовно перераховуються найважливіші частини людського тіла: вухо, шия, плечі, рука, живіт, нога. У лексиці інших ремесел, наприклад текстильного виробництва, такого послідовного повторення немає. До речі, форма чималої кількості глечиків нагадує людську постать. Можливо, тому й частини посуду отримали назви частин людського тіла? П. Ґалаунє писав, що людина, прагнучи зобразити себе, почала ліпити горщики, схожі на людину, — «від найбагатших форм природи повернулася до себе»7. Тут можна було б згадати й антропоморфні посудини, які виготовляли в багатьох місцях світу. Наприклад, під час розкопок Трої II було виявлено так звані лицеві урни, що мають виразні риси обличчя8. Антропоморфні посудини різних періодів знаходили в Чехословаччині, Болгарії, Румунії (культура Гумельниця), Перу, Конго та багатьох інших місцях9. Цікавими є лицеві урни поморської культури (нині територія Польщі)10. М. Ґімбутас та деякі інші археологи11 зараховують цю культуру до західних балтів. На думку М. Ґімбутас, «урни виготовляли індивідуально, зважаючи на стать померлого й особливо на його соціальне становище»12. Жіночі урни мають великі вуха, оздоблені підвішеними прикрасами, намиста, а на чоловічих намальовано зброю та сцени битв; їхні вушка малі. Цікавим є те, що багато антропоморфних посудин використовували лише для поховання та інших ритуальних цілей13. Отже, можливо, антропоморфні посудини прямо чи опосередковано вплинули на появу соматичних назв частин посуду. 6 Rėkėna A. Min. veik. P. 588; Кондратьева В. П. О профессиональной лексике псковских плотников // Труды по русскому языку. Л., 1969. С. 303. 7 Galaunė P. Iš stiklo ir keramikos istorijos. P. 254. 8 Чайлд Г. У истоков европейской цивилизации. М., 1952. С. 74. 9 Jaennide Fr. Geschichte der Keramik. Leipzig, 1900. S. 807; Vladár J. Praveká plastika. Tatran, 1979. P. 46, 47, 89, 111; Энциклопедия България. София, 1982. С. 385; Искусство тропической Африки в собраниях СССР. М., 1967. Nr. 154, 155; Монгайт А. Археология Западной Европы. Каменный век. М., 1973. С. 243. 10 Luka L. J. Kultura wschodniopomorska na Pomorzu Gdańskim. Wrocław—Warszawa—Kraków, 1966. T. 1. 11 Gimbutienė M. Baltai priešistoriniais laikais. Etnogenezė, materialinė kultūra ir mitologija. V., 1985. P. 78; Монгайт А. Археология Западной Европы. Бронзовый и железный века. М., 1974. С. 351. 12 Gimbutienė M. Min. veik. P. 81. 13 Новотний Б. Lužianska skupina a počiatky maľovanej keramiky na Slovensku. Братислава, 1962. С. 72; Березкин Ю. Призначення предметів із сюжетними зображеннями з поховань культури Мочика // Конференція «Балто-слов’янські етнокультурні та археологічні старожитності. Поховальний обряд». Тези доп. М., 1985. С. 11–12. 107 А. Рекена, аналізуючи, у яких випадках назви частин тіла людини чи тварини починають позначати інші реалії, встановила, що це може бути зумовлено зовнішньою схожістю реалій, наприклад, cepla piere «частина хлібної печі, розташована над топкою» (невелике підвищення над топкою печі нагадує чоло)14. З цієї причини могли виникнути й деякі литовські назви частин посудини. У LKŽ (V 92; 93) так само мотивується похідне значення kaklo і kaklėlio — «те, що схоже на шию (частина якогось предмета)», «зменш. те, що схоже на маленьку шию (частина якогось предмета)». Уже у творах К. Ширвіда знаходимо приклади, коли kaklas позначає частину посудини. Ці назви частин посудини вживаються не лише в діалектах, а й у літературній мові. У Саламєстісі, Купішкісі, Дусетосе, Дукште, Судейкяй (район Утени) шийку глечика також називають gūrkliu. У LKŽ (III 753) зафіксовано таке значення цього слова: «шийка посудини, пляшки». Зовнішня схожість частин посудини з частинами тіла людини чи птаха також могла зумовити появу назв snapėlio і ausiės. Носик глечика чи іншої посудини називають snapų, snapelių у Поцюнюляй (район Радвілішкіса), Еришкяй (район Паневежиса). У працях етнографів цю частину посудини називають лише snapeliu. Обидві ці назви вживаються в літературній мові. Лише в Західній Литві трапляється назва носика глечика vambrà. Носик глечика або глиняного глечика-імбрика так називають у Ілакяй, Расейняй, Гіркальняї, Скірснемуне. Ausimi ручку посудини називають у Тельшяй, Вейвирженай, Векшняй, Гаргждай, Гейстаруосе, Удрії (район Алітуса), Альвіте (район Вілкавішкіса). Цей соматизм може також позначати ручку відра, казана, скрині та інших предметів (LKŽ I 502). Інша назва цієї частини посудини — ąsa — вживається по всій Литві. Її основне значення — «вушко посудини, за яке її беруть» (LKŽ I 324). Так називають цю частину посудини в Купішкісі, Мєлягянай (район Ігналіни), Швенчонісі, Пушалотісі, Шедуві, Людойкай (район Укмерге), Гейстаруосе, Тауразі, навколо Пасваліса та в багатьох інших місцевостях. У LKŽ (I 324) наведено ще 11 значень цього слова (ручка шухляди, петля на одязі, отвір у голці тощо). Ручку посудини в Рімше, Валкінінкай, навколо Швенчоніса називають rankele. У LKŽ (XI 163) зазначено, що це може бути слов’янізм. У Тіркшляй (район Мажейкяя), Шальчинінкай, Немунейтісі (район Алітуса), Жіленай, Кабеляй (район Варени), навколо Друскінінкая вживається назва ручки rankà. До речі, А. Рекена пише, що назви частин тіла, спираючись на схожість функцій, можуть уживатися для позначення інших реалій, наприклад: riòka, riùcena «ручка», kāja «опорна частина ткацького верстата, лави, ліжка»15. Те саме можна сказати і про rañką, rankėlę горщика, за яку беремо його рукою, або kóją, kojùkę, на якій стоїть посудина, на яку вона спирається. «Kojotas kragas» згадується вже у словнику П. Ругіса. Нижню частину посудини називає kojuke етнограф Я. Кудірка. А. Рекена стверджує, що назви людини чи тварини можуть уживатися в іншому значенні, коли асоціацію викликає якась характерна особливість, наприклад, певних 14 Рекена А. Цит. праця. С. 585—586. 15 Там само. С. 585. 108 Подібним чином пов’язані механізми замка називаються bērnenš ir mātė, тобто зв’язок між матір’ю і дитиною зіставляється з відповідним зв’язком між частинами пристрою. Слово lācīs «ведмідь» уживається у значенні «неправильно заправлені нитки основи»16. Тут незграбність ведмедя зіставляється з недбалістю ткача. І пузце горщика могло бути так назване, оскільки асоціацію між реаліями викликала характерна ознака — і в один, і в другий наливають їжу. До речі, походження слова pilvas також пов’язують із дієсловом pilti17. Найширша частина горщика, пузо або пузце, називається так у Кросно (Маріямпольський район), Рауденай (Шяуляйський район), поблизу Йонішкіліса. LKŽ не наводить такого значення, але pilvas у цьому словнику (LKŽ IX 1027) згадується також у значенні «яке-небудь випинання, опуклість предмета». Е. Вайтулевічене називає цю частину посудини ще й іншим соматизмом — liemuo, lie-menėlis18. Ширша частина глечика нижче шийки називається petūkais, petėliais. Другу форму в цьому значенні згадано також у LKŽ (IX 879). Назви petėliai, pilvelis частіше трапляються в працях етнографів. Ми вже зауважували, що ту саму частину посудини можна називати і твірним словом, і демінутивним похідним: kaklas—kaklelis, ausis—auselė, koja—kojūkė, kojėlė, ranka—rankelė. В етнографічній літературі трапляються лише демінутивні похідні. Етнограф Ю. Кудірка вживає дві назви частин посудини, яких немає ані в LKŽ, ані в діалектних словниках, ані в працях інших етнографів. Вони властиві лише гончарській лексиці, оскільки позначають специфічні реалії цієї галузі: pōbriaunis «частина посудини між ребром і шийкою», pōpilvis «частина посудини між пузцем і ніжкою». Обидві назви подібні за словотвором. Назва briauna — «край, гострий виступ, кут, вершина якого-небудь предмета» (LKŽ I 1037) — властива не лише гончарській лексиці. Саме так Ю. Кудірка називає край посудини. Інші етнографи також уживають назви vainikėlis, atbraila, pakraštėlis. Отже, цю реалію позначають різними словами. Покришку посудини називають dangčiu (Даукішяй (Маріямпольський район), Вейверяй (Пренайський район), Грішкабудіс, Жагаре, Круопяй (Акменеський район), Шилуте, Шилале, Карклєнай (Кельмеський район), Юрбаркас) або puōddangčiu (Дірвоненай (Шяуляйський район), Пагегяй, Салантай, Велюона, Шате, Жигайчяй). У LKŽ (X 21) записано ще шість назв подібної будови: puōddangtė, puoddaṅgtė (Лауксува, Кведарна, Таураге), puoddeṅgtė (N, K)19, puodangtis (MŽ), puodangte (MŽ, Д. Пошка), puodengte (SD, Q), puodenklė (C) (останні чотири назви в LKŽ не мають позначеного наголосу). Слово dūgnas позначає не лише нижню частину горщика, а й покришку (Славікай, Жежмаряй, Поцюне̇ляй, Мєлаґена́й, Йонішкіліс, Удрія, Рудаміна, Маріямполе, Гейстара́й, Родуня). Також цим словом називають дощечку, на якій ріжуть овочі (Ночя, Рудаміна, Сейни). 16 Там само. С. 586. 17 Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg—Göttingen, 1962. Bd. 1. S. 593; Sabaliauskas A. Lietuvių kalbos leksika. V., 1990. P. 196. 18 Vaitulevičienė E. Buitinė lietuvių liaudies keramika Vilniaus Istorijos-etnografijos muziejuje // Kraštotyra. V., 1969. P. 192, 196. 19 Скорочення — як у «Словнику литовської мови». 109 Назви частин посудини іншими мовами Литовські назви частин посудини ободок, віночок носик, вамбро шийка, шийка, горлечко вухо, ручка, ручечка плічка живіт, животик ніжка, ніжечка Латиська 6* snīpītis «носик» kakls, kakliņš «шия, шийка» Польська 1; 5 szyjka «шийка» ucho «вухо», uszko «вушко» brzuch «живіт» Čekų 12 hrdlo «горло», krček «шийка» ucho «вухо» nožka «ніжка» Slovakų 9; 11 hrdlo «горло» ucho «вухо» bruško «животик» nožka «ніжка» Rusų 16; 18 венчик «віночок» носик «носик» горло «горло» ручка «ручка», ушко «вушко» плечики «плічка» тулово «тулуб» ножка «ніжка» Baltarusų 17 венца «віночок» дзюбка «дзьобик» горла «горло» вуха «вухо» тулова, пуза, брюха «живіт» Українська 13; 15 шийка «шийка» ручка «ручка» плечики «плічка» тулуб «тіло» ніжка «ніжка» Англійська 3; 8 lip «губа» neck «шия» handle «ручка» shoulders «плечі» тіло «тіло» нога «нога» Французька 10; 14 дзьоб «дзьоб» комір «комір» нога «нога» Rumunų 2 рот «рот» шия «шия» нога «нога» Німецька 4; 7 Hals «шия» Bauch «живіт» Fuß «нога» *Числа в таблиці вказують на порядковий номер у списку літератури джерела, з якого взято назви. 110 Назви частин посудини — соматизми — трапляються не лише в литовській, а й в інших мовах. У таблиці наведено такі випадки. Бачимо, що для називання краю соматизми вживаються лише в англійській і румунській мовах: lip і gura. Носик у трьох випадках називається аналогічним словом — назвою частини тіла птаха, а в російській і литовській мовах (носик і vambra) — назвою частини людського тіла. Для позначення шийки в більшості мов уживається слово, що означає горло або шию. Лише у французькій мові в цьому випадку вживається слово col «комір». Ручку називають словами на позначення двох реалій — вуха або руки. Лише в англійській мові в цьому випадку немає соматизму (handle), але очевидно, що ця форма утворена від hand «рука». Черевце горщика найчастіше називають тілом і животом. Ніжка і плечики в усіх випадках називаються аналогічно, без інших варіантів. Пояснити, чому для називання частин посудини в цих мовах уживаються аналогічні соматизми, важко. Можливо, як уже зазначалося, це явище було зумовлене виготовленням антропоморфного посуду. З іншого боку, форми неантропоморфного посуду також часто нагадують людську постать (можливо, теж під впливом антропоморфного посуду). Це могло спонукати людину називати частини посудини так само, як частини власного тіла. Між цими реаліями помітна значна зовнішня схожість. Однак соматизмами часто називають предмети, зовсім не схожі на людське тіло (див. приклади, наведені D. Eigirdienė, J. Elisonas). Спираючись на висновки A. Rekėna щодо вживання соматизмів у латиських говорах, можна обґрунтувати, чому частини посудини в згаданих мовах називають соматизмами. Значно важче пояснити, чому ті самі частини горщика називають аналогічними назвами реалій. Важко було б стверджувати, що це вплив однієї мови на іншу, адже це явище властиве не двом-трьом мовам, а більшій їх групі. Досліджуючи лексику литовського гончарства, довелося зауважити, що лише в групі назв частин посудини немає жодного запозичення. В інших групах назв (ремесла, сировини, виробів) запозичення трапляються. Можливо, цей факт зумовлений уживанням соматизмів, адже «назви частин тіла зазвичай належать до найдавніших і найстійкіших шарів лексики будь-якої мови»20. Частина литовських назв частин посудини належить до індоєвропейського лексичного шару: ąsa, snapas, ausis, gurklys; деякі, наприклад rankà, vainikėlis, належать до лексики балто-слов’янської доби; kaklas, koja — до балтійського лексичного шару, а pilvas властиве лише литовській мові. Підсумовуючи, можна дійти висновку, що литовські назви частин посудини утворюють своєрідну й цікаву групу слів, у якій немає жодного запозичення. Виразною є тенденція називати частини горщика соматизмами. Вона помітна й в інших індоєвропейських мовах. У говорах для називання частин посудини вживаються як зменшувальні, так і непохідні форми соматизмів, тоді як у сучасній етнографічній та археологічній літературі трапляються лише зменшувальні форми. 20 Sabaliauskas A. Min. veik. P. 112. 111 ŠALTINIAI 1. Alfawicka S. Ceramika malowana okresu halsztackiego w Polsce. Studium źródłoznawcze. Wrocław, 1970. 2. Canarache V. Importul amforelor Stampilate la Istria. Editura Academiei Republicii Populare Romine, 1957. 3. Cook M. Greek painted Pottery. London, 1960. 4. Heuschkel H., Muche K. ABC Keramik. Leipzig, 1975. 5. Holubowicz W. Garncarstwo wiejskie zachodnich terenów Białorusi. Toruń, 1950. 6. Latviešu literārās valodas vārdnīca. Riga, 1972—1989. Sej. 1—7. 7. Liebscher I., Willert F. Technologie der Keramik. Dresden, 1955. 8. Loran S. O’Bannon. Dictionary of Ceramic Science and Engineering. New York, 1983. 9. Novotnýj B. Lužianska skupina a počiatky maľovanej keramiky na Slovensku. Bratislava, 1962. 10. Powidzki J. Zabytkoznawstwo ceramiki nowożytnej. Toruń, 1972. 11. Stullerová M. Keramika ako záľuba. Bratislava, 1987. 12. Zá'potocký M. Katalog středověké keramiky severočeského Polabí. Praha, 1979. 13. Горюнов Е. Про періодизацію десянських старожитностей другої та третьої чверті I тисячоліття н. е. // Археологія. 1975. N 18. 14. Испано-мавританская керамика. М.—Л., 1940. 15. Кравченко Н., Корпусова В. Деякі риси матеріальної культури пізньоримської Тіри // Археологія. 1975. N 18. 16. Лукин Г. Конструирование художественных изделий из керамики. М., 1979. 17. Милоченко В. Белорусское народное гончарство. Минск, 1984. 18. Рыбаков Е. Ремесло древней Руси. М., 1948. ZUR BEZEICHNUNG DER GEFÄSSTEILE IN DER LITAUISCHEN SPRACHE Zusammenfassung In dem Artikel werden die Bezeichnungen von Gefäßteilen behandelt ąsą, ausis, ranką, rankėlė, dangtis, puodangtis, briauną, póbriuanis, vainikėlis, gurklys, kaklas, kaklėlis, petūkai, petėliai, pilvelis, pópilvis, koja, kojūkė, dūgnas, snāpas, snapėlis, vambrà. Das ist eine eigenartige Wortgruppe, in der keine Entlehnungen vorhanden sind. Über die Hälfte von diesen Wörtern bilden diejenigen, die zur Bezeichnung der menschlichen Körperteile dienen. Diese Tendenz ist auch in anderen indoeuropäischen Sprachen zu bemerken. Die meisten Bezeichnungen werden in der Literatursprache verwendet, nur einige wie z. B. vambrà nur in den Mundsprachen, andere kommen in der ethnologischen Literatur vor (petėliai, pópilvis, póbrĭunis). In den Mundarten werden zur Bezeichnung der Gefäßteile Deminutiva- und Grundwortformen von den Somatismen benützt, während in der gegenwärtigen ethnologischen sowie archäologischen Literatur nur Deminutivaformen anzutreffen sind.