Lietuvių kalbos deminutyvų darybos raida

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXIV (1994) LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS IR JŲ TYRINĖJIMAI Saulius AMBRAZAS РОЗВИТОК ТВОРЕННЯ ДЕМІНУТИВІВ У ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ Литовська мова, як і балтійські мови загалом, відома багатством і різноманіттям демінутивів (зменшувальних іменників). Багато словотвірних типів, що належать до цієї категорії, мають відповідники в інших споріднених мовах. З іншого боку, у балтійських мовах і діалектах вони поширені неоднаково. Ці відмінності часто є давніми, успадкованими з далекого минулого. Адже творення демінутивів у діалектах індоєвропейських мов здавна дуже різнилося. Більшість словотвірних афіксів литовських демінутивів походить від детермінативів *-k-, *-l-, *-g’-, *-s-, *-t-, інші походять від прикметників, назв носіїв ознаки та діячів, а деякі запозичені зі слов’янських мов. Похідні з детермінативом *-k- -ikas, -ika, -ikė У литовській мові від демінутивів із суфіксом -ikas залишилися лише поодинокі рештки. Так, Й. Геруліс і Ч. С. Стангас (1933, 25) записали два похідні цього типу з рибальського діалекту Малої Литви: puodikas «горщик», staldikas «невелика стайня». У словниках Малої Литви знаходимо ще похідні brolikas «син брата» B 295; N; [K] («двоюрідний брат» V. Kudir — LKŽ I² 769), karalikas «пташиний король, карлик» B 944; R; N; K II 367, stirnikas «самець сарни» N, [K], žandelikas «підборіддя», пор. також tarnikas «слуга» DP 160₃₂. У словнику Ф. Нессельманна зафіксовано демінутив karvika «голубка» із суфіксом -ika. Тепер у діалектах демінутиви з -ikas також дуже рідкісні, наприклад: bernikas «підліток» Vlk (LKŽ I² 769), galikas «маленький шматочок» M1 (III 66), šmotikas «шматочок» Žr; RtŽ (XV 105), šunikas «поганий, злий пес» Pln; «собача морда, негідник» J; K1 (XV 361). У діалекті Зієтели зафіксовано похідні зі складним суфіксом -ik-utas, наприклад: bernikūtas «хлопчик», paršiukūtas «поросятко» (Vidugiris, 1969, 151). Колись у західній частині Литви демінутиви з -ikas могли бути поширеніші. На це вказує парадигматичний варіант суфікса -ikas — -ikė. За його допомогою в значній частині жмудського діалекту та в деяких говорах західноаукштайтського діалекту демінутиви й досі утворюють досить часто, наприклад: katikė «кицюня», mergikė «дівчинка», lazdikė «паличка» (LKA III карта № 116, с. 131). Похідні цього типу є також у пісеннику Й. Реза (див. таблицю). У латиській мові демінутиви з *-iko- також рідкісні. Вони трапляються лише коли 130 у якихось західних говорах, наприклад: pusika «половинка», aūnikis «маленьке ягня», ganikis «маленький пастушок» (DL 297—298, 300—305). З іншого боку, у текстах прусської мови похідні з *-iko- переважають серед усіх демінутивів: acc. sing. gannik̇an «жіночка» (Freulein) III 105₂₅, madlikan «молитовка» (Gebetlein) 79₁₀, nom. sing. malnijkix «дитинка» (Kindlein) 113₆, stūndix «годинка» (Stündlein) 56₉, acc. sing. vijrikan «чоловічка» (Menlein) 105₂₄. Колись демінутивне значення могли мати й похідні gunsix «ґуля (від удару)» (Bule) E 162 (пор. лит. gūžis PKEŽ I 422—423 з літ.), geytko, тобто geytiko «хліб» (Brot) GrG 12 (пор. geits «хліб» (Brodt) III 53₉ — PKEŽ I 342—344), instiks «великий палець» (Dume) E 114 (пор. давн. лит. inkštis BB 2 Moz 29,20; Teis 1,6, лат. īkstis «великий палець», див. Eckert, 1974, 232; 1983, 83), kuliks «кишенька, мішечок» (Bütel) E 487 (пор. лит. kulikas, kulis, лат. kule «т. с.» PKEŽ II 299—301) і, можливо, menig «місяць» (Monde) E 8, яке В. Мажуліс (1981, 288) реконструює як *meniks і вважає демінутивом, утвореним від і.-є. *mēnes-, пор. лит. mėnukas «місяць» Prn; Gs; Ktč (LKŽ VII 20): mėnuo. Отже, демінутиви з *-iko- (< i + *-ko-), очевидно, були найхарактернішими для діалектів західнобалтійських мов, які здавна зазнавали впливу слов’янських мов. Šio tipo vediniai labai paplitę slavų (Бошкович, 1984, 206—245) ir, rodos, tocharų (Иванов, 1958) kalbose. Jų dar randama sen. graikų, indoiranėnų ir kitose kalbose (Chantraine, 1933, 385—386; 1966; Wackernagel, Debrunner, 1954, 311—318 ir lit.). -eika Суфікс *-iko- має апофонічний варіант *-eiko-. Спочатку за його допомогою також утворювали демінутиви, пор. živeikà «рибка» Zt (Būga, 1959, 140). Тепер суфікс *-eiko- найчастіше трапляється в різних власних назвах балтійських мов (DaiktvDrR 139 і літ.). -ykas(-a) У діалекті Жетелос поширені демінутиви із суфіксом -yka, наприклад: sesyka «сестричка», ausyka «вушко», kalýka «собачка» тощо. Трапляються також похідні чоловічого роду із суфіксом -ykas, наприклад: liežuvýkas «язичок», brolykas «братичок» (Vidugiris, 1969, 149—150). Похідні такого типу є й у деяких інших південних говорах, наприклад: saūlyka «сонечко» Arm; Žrm; «переміна погоди на сонці» Rod (LKŽ XII 200). Похідне brolykas у значенні «син брата» зафіксоване в словнику Малої Литви Lexicon Lithuanicum (401). Похідне dalýkas також може мати демінутивне походження: у давніх писемних пам’ятках воно зберегло старіше значення «частина». Похідні brolykas (пор. також топонім Brotýkai «село волості Моседіс» ŽD 131) і dalýkas мають відповідники в прусській мові: nom. pl. bratīkai «брати» (Brüder) III 89₅, dellijks «частина» (Artikel) 39₁₆, acc. sing. dellīkans (Stück) 65₈. 131 У латиській мові знаходимо два похідні з суфіксом -īca/-īce: mātīca/matīce «теща», masīca/masīce «сестра чоловіка; донька сестри» (DL 298—300). У слов’янських мовах (особливо східних і західних) демінутиви з -ikъ є продуктивними (Бошкович, 1984, 229—231). Деякі похідні цього типу реконструюються для праслов’янської мови, пор. лит. brolýkas, прус. bratīkai і слов. *brat(r)ikъ (Sławski, 1974, 91; Мартынов, 1973, 27). Можливо, суфікс *-īko- потрапив до балтійських мов зі слов’янських мов, де колись були поширені іменники на -і-основу, пізніше розширені суфіксом *-ko- (авт., 1991, 29—30 і літ.). -(i)ukas(-ė), -(i)uka Демінутиви з цим суфіксом нині поширені майже на всій території литовської мови, за винятком лише найпівнічнішої частини жмудського діалекту (LKA III карта № 116, с. 130—131). Однак у переглянутих писемних пам’ятках XVI—XVII ст. похідних цього типу зовсім не вдалося знайти, за винятком не цілком зрозумілого ezerukai (Krebe) Lex 56. Рідко вони трапляються і в збірці литовських народних пісень, укладеній Л. Резою на початку XIX ст. (див. таблицю), а також у працях С. Даукантаса (Subačius, 1993, 152—153). Очевидно, похідні цього типу не в усіх діалектах литовської мови були поширені з давніх часів. У латиській мові похідні з *-uko- продуктивні лише в частині східних діалектів, наприклад: sunuks «собачка», dēluks «синочок», bērnuks «дитинка» (DL 276—286, карта № 3). У прусській мові суфікс *-uko- має похідне wosus «козел» (Bok) E 675 (пор. лит. ož(i)ukas), яке втратило демінутивне значення. У слов’янських мовах демінутиви з *-uko- чітко не відмежовуються від інших похідних з *-ko-, пор. *domъka «будиночок», *synъka «синочок» (Belić, 1901, 137; Sławski, 1974, 93—94; Vaillant, 1974, 352—355). Відповідні похідні давньоіндійської мови, утворені від іменників на u-основу (наприклад: śiśukah «дитинка»: śiśus «дитина»), зараховують до похідних із суфіксом *-ko-, за допомогою якого тут часто утворюють демінутиви від різних основ (Edgerton, 1911; Wackernagel, Debrunner, 1954, 515—540 і літ.). Отже, *-uko- (< u + *-ko-) міг стати окремим суфіксом у балтійському мовному середовищі. Осередком поширення демінутивів із *-uko- слід вважати східну й центральну Литву, де дуже багато гідронімів із *-uko- (пор. Vanagas, 1970, 193—194, 418). Колись у литовській мові поряд із похідними на -ukė існували демінутиви жіночого роду з давнішим суфіксом -uka. Про це свідчить похідне varnuka «молода ворона» N, частково також antuka «птах родини співочих» MŽ; B; N; [K] (пор. слов. *gъtka «качка»). Крім того, у деяких діалектах зафіксовано пестливі імена дівчат із -(i)uka, наприклад: Mar(i)ukà, Onukà (Būga, 1958, 270; Senkus, 1972, 154). Вони вже засвідчені в граматиці Й. Чюлди (35). Демінутиви на -uka є і в латиських діалектах, наприклад: kaļuka «мішечок», Annuka (DL 286—287). -уйкас(-а) У литовських говорах Вільнюського краю зафіксовано демінутиви із суфіксом -uikas, -a, наприклад: akmuikas, vanduikas, akmuika, sesuika, skyluika. P. Skardžius 132 (1937, 131—132) вважає, що цей суфікс виник унаслідок змішування суфіксів -ukas і -ykas (пор. також Vidugiris, 1969, 149—150). -йокас, -йоке У східних і південних високо-литовських говорах литовської мови поширені демінутиви із суфіксом -iokas, які переважно позначають предмети, осіб і тварин середнього розміру, наприклад: berniōkas, ančiōkas, akmeniōkas (ŽD 133—134; DaiktvDr 279—280). Поодинокі похідні цього типу трапляються також у західній частині Литви. Так, у так званих говорах капсів і занавиків J. Senkus (1972, 152) записав похідне paršiōkas «свиня середнього розміру». У східних говорах латиської мови також є похідні з відповідним суфіксом -āks; пор. лит. berniōkas і лат. berņāks, лит. kumeliōkas і лат. kumelāks. Однак вони трапляються рідше, ніж у східних високо-литовських говорах литовської мови (DL 289—294). Засвідчені у слов’янських мовах демінутиви із суфіксом *-(i̯)āko- (пол. kočiak «кошеня», біл. коняк «поганий кінь», чеськ. synák «собачка»; див. Brugmann, 1906, 501; Gāters, 1955, 47) є порівняно новими. Так, у польській мові вони з’явилися лише у XVII ст., коли давні похідні на -ę зникали (Rospond, 1979, 185). Загалом у слов’янських мовах суфіксом *-ako- здавна зазвичай утворювали назви носіїв ознаки та діячів (Vaillant, 1974, 326—329). В інших індоєвропейських мовах на ранніх етапах їхнього розвитку суфіксом *-āko- утворювали прикметники, а в деяких мовах — назви носіїв ознаки (Brugmann, 1906, 498—500). Отже, цілком можливо, що демінутиви із суфіксом *-āko- (< ā + *-ko-) почали утворювати в прабалтійській мові, насамперед у її східних діалектах. У говорах литовської мови зафіксовано поодинокі демінутиви з варіантом суфікса -iokas -iokė, наприклад: mergāiōkė «маленька дівчинка» Grv; «дівчина-підліток» Šts (LKŽ VIII 29), mergaičiōkė «дівчинка невеликого віку» Sr (VIII 24), trupūžiōkė «нікчемна дитина або тварина» (Senkus, 1972, 152). -екас(-а), -ėkė Литовські демінутиви із суфіксом -ėkas, -a уживаються лише в деяких верхньолитовських говорах (ŽD 126; DaiktvDr 283) і мають значення зневажливості, рідше — зменшеності чи пестливості, наприклад: arklėkas «нікчемний кінь» Arm; Dv (LKŽ I² 302), bernėkas «дитина, хлопець, хлопчик» Ob; Asv; Bn; Arm; Lz; «парубок» Rdš; Nmn (I² 768), koštuвėkas «погане невелике сито» Arm (VI 382), krūmėkai «погані кущі» Ob; Kp (VI 698), kumelėkas «підросле лоша» Dv; Rdm (VI 867—868), laukėkas «жалюгідне поле» Dv (VII 179), meitelėkas «маленький кнурик» Krsn (VII 1019), motinėka «матінка» Rod (VIII 369), paršėkas «поросятко» Rdm; Vs; Drsk; Rod; Lz; Mrj; Švnč; Dv (IX 430; LŽ 185), ponėkas «пан (зневажл.)» Kp (X 427), sáulėka «сонечко» Bn; Rod; Pls (XII 196), šunėkas «песик» Rod; Pls; Dv; «малий нікчемний пес» Ob (XV 357), žydelėkas «жидок (зневажл.)» Ob (LKŽK). У латиських говорах (особливо в Латгалії) демінутиви із -ēks поширеніші 133 за відповідні похідні з -āks (DL 295—296). Отже, литовська й латиська мови тут помітно відрізняються. Однак деякі похідні з *-ēko- (< ē + *-ko-) є спільними для литовської й латиської мов, пор. лит. bernekas і лат. bęrnęks «дитинка», лит. šunėkas і лат. suņęks «поганий пес». Похідні цього типу, очевидно, також виникли в прабалтійській мові. Похідне karvėkė «погана корова» Pls (LKŽ V 355) має новіший суфікс -ėkė. -ака, -екас(-а), -ек-шис(-ė) У словнику Ф. Нессельманна зафіксовано похідне kalvaka «пагорбок» із суфіксом -ака. У латиських говорах і фольклорі відзначено окремі демінутиви зі схожим суфіксом -aks, наприклад: suņaks, teļaks «груба, жорстока людина (у приказках)» (DL 124). У південній верхньолитовській говірці литовської мови демінутиви іноді утворюються за допомогою розширеного суфікса -ек-шис, -ė, (пор. с. 141—142), наприклад: bernėkšis «нікчемний хлопець», kirvėkšis «погана сокира», žmonėkšė «нікудишня дружина» (DaiktvDr 285; Grinaveckis, 1991, 230). Відповідний нерозширений суфікс -ekas, -a має похідне lydėkas, lydėka (пор. лат. līdęka, līdaka, līdaks «щука» ME II 477, лит. lydùs), пор. також лит. melek-ėlis «піднебінний язичок» і лат. mēle (ME II 613—614). Демінутиви із суфіксом *-oko-/-eko- (< o/e + *-ko-) трапляються й у деяких інших споріднених мовах, наприклад: санскр. aśvakaḥ «коник», гр. μεῖραξ «дівчина» (Gāters, 1955, 48). Розглянуті дані дають підстави вважати, що в прабалтійській мові демінутиви широко утворювалися за допомогою суфікса *-ko-. До нього вже давно почали приєднуватися різні кінцеві елементи основи. Тому в одних прабалтійських діалектах поширеніші похідні з *-i-ko-, в інших — з *-u-ko-, у третіх — з *-ā-ko- тощо. Демінутиви із суфіксом *-ko-/-k- дуже давні й поширені в багатьох індоєвропейських мовах (Ewald, 1924); відповідники їм є також в інших так званих ностратичних (бореальних) мовах (Иллич-Свитыч, 1971, 14). Можливо, що спочатку похідні цього типу мали не зменшувальне, а ширше індивідуалізувальне значення, пор. старослов. kamyka «певний камінь»: kamy «камінь», пол. kośtka «ядро; гральна кістка»: kość «кістка», лит. ožka, сл. koza «коза»: праіндоєвр. *ag’- «цап», авест. pasuka- «домашня тварина»: pasu- «тварина» (пор. Knobloch, 1958; Otrębski, 1967, 219—220; Отрембский, 1968, 135—136). Це пояснювало б, чому за допомогою *-ko-/-k- з давніх часів утворюють не лише демінутиви, а й прикметники від іменників та назви носіїв ознаки (авт., 1991, 27—28 і літ.). Похідні з детермінативом *-l- -elis(-ė) Цей суфікс став найважливішим засобом творення демінутивів у литовській мові 134 засобом (Brender, 1925; DaiktvDr 254–265). Похідні з ним переважають у писемних пам’ятках XVI–XVII ст. (див. таблицю); їх мають усі сучасні литовські діалекти. Демінутиви із суфіксом -elis, -ė найчастіше утворюються від двоскладових іменників, наприклад: kalnėlis: kalnas, tėvėlis: tėvas, vištėlė: višta тощо. Однак у жмудських і деяких східно-литовських діалектах (в околицях Ігналіни, Свенця́ни, Браслава, Апсо, Лазунів) є похідні із суфіксом -elis, -ė також від багатоскладових іменників, наприклад: vainikėlis «віночок»: vainikas, dobilėlis «конюшинка»: dobilas, siuvėjėlė «кравчиня»: siuvėja тощо (LKA III, карта № 117, с. 131–132). У багатьох діалектах наголошений голосний e у суфіксі -elis, -ė подовжився. Однак у південно-східній частині жмудського діалекту та в деяких західно-жмудських говірках він залишився коротким, наприклад: berž’ėlis «берізка», trob’ėlė «хатинка» (LKA II, карта № 11, с. 30). Голосний e короткий також у деяких південних литовських діалектах. Однак тут похідні із суфіксом -ėlis мають значення не зменшеності, а збільшеності, наприклад: ber nėlis «рослий парубок», kirvelis «велика сокира», svetėlis «великий гість» (Grinaveckis, 1991, 230). Поряд із цими формами в цьому діалекті вживаються демінутивні похідні із суфіксом -ėlis з довгим, але часто зміненим e (пор. с. 136). Можливо, похідні із суфіксом -elis, -ė не в усіх діалектах поширені здавна. Так, у жмудських і частині західно-литовських діалектів назви водяних жуків із -elis, -ė трапляються дуже рідко (Vanagas, 1970, 113–124, 396). У латиських діалектах демінутивів із відповідним суфіксом -elis, -e значно менше. Вони найбільш характерні для західної та центральної частин Курляндії й Земгалії. Крім того, похідні цього типу тут часто мають пом’якшений приголосний перед суфіксом (наприклад, s→š, z→ž тощо). Тому деякі латиські похідні майже повністю збігаються з литовськими, наприклад: maišelis: maiss «мішок» (пор. лит. maišėlis), vistēle: vista «курка» (пор. лит. vištėlė), āželis: āzis «козел» (пор. лит. ožėlis) тощо (DL 246–270). Через це A. Bielensteinas (1863, 308–309) і A. Leskienas (1891, 481) вважали, що латиські демінутиви із -elis, -e виникли під впливом литовської мови. Однак J. Endzelynas (1909, 376; LVG 343), V. Rūķe-Dravinia (DL 259–262) сумніваються в цьому, оскільки похідні цього типу вживаються не лише безпосередньо біля литовського кордону, а й значно далі. Крім того, не всюди похідні із суфіксом -elis, -e мають пом’якшений приголосний, пор. sunelis «собачка», maiselis «мішечок». З іншого боку, впливу литовської мови не можна вбачати в таких похідних, як čaurumelis «дірочка», čučelis «корівка» тощо. У прусській мові за допомогою суфікса *-elio- утворено похідне patōwelis «вітчим» (Stiffater) E 179, яке набуло конкретизованого недемінутивного значення (пор. лит. patėvis), а також особові імена Madelle, Jonnel, Katell і топоніми Grubelle, Scadelle, Wirbelle (Gerullis, 1920, 250; Trautmann, 1925, 175; SV 48). Похідних із виразним демінутивним значенням тут не засвідчено. Це дає підстави вважати, що демінутиви із суфіксом *-elio- утвердилися лише в частині балтійських мов. 135 -ėlys Варіантом суфікса -ėlis -ėlys утворено vaikelýs «хлопчисько, хлопак», Graž; Kt; Kbr; Alk; Ldvn; Brb; Kv; Auk; Azr (LKŽK). -ėlis (-ė) На значній території аукштайтського діалекту суфікс -ėlis, -ė має варіант -ėlis, -ė. За його допомогою широко утворюють демінутиви від багатоскладових іменників, наприклад: vainikėlis: vainikas, ąžuolėlis: ąžuolas, lel jėlė: lelija тощо (LKA III, карта № 117). У деяких південних аукштайтських діалектах, зі звуженням голосного e, у похідних, утворених від двоскладових іменників, суфікс -elis, -ė почали вимовляти майже так само, як суфікс -ėlis, -ė, наприклад: dun’kt’ėl’is «кришечка» (LKA II 30–31). У литовських діалектах демінутиви із суфіксом -ėlis, -ė дуже рідкісні й зазвичай утворюються від двоскладових іменників, наприклад: sunėlis «песик», vistelė «курочка» (DL 270–271). Отже, можливо, суфікс *-ėl̇io- виник із *-ėl̇io- унаслідок подовження та звуження голосного e в наголошеній позиції. Крім того, і з синхронного погляду можна помітити морфонологічне чергування -elis: -ėlis (Akelaitienė, 1993, 83–84). -ėlius, -ėlius У деяких давніх писемних пам’ятках похідні із суфіксами -ėlis, -ėlis мають форми основи на įu, наприклад: karalelus DP 354₄₃–₄₄; Ev 13₁₂–₁₃; SE 226₇, litelus DP 398₄₃, poterelus SD³ 281 (Jonikas, 1952, 100; Palionis, 1967, 131). Демінутиви із суфіксом -ėlius трапляються й нині в жемайтському діалекті. Так, у північній частині жемайтського діалекту досить широко вживається похідне žmogėlius (його вживав уже S. Daukantas; крім того, його зафіксовано також у Gl; Dv — LKŽK); пор. також прізвища неодружених чоловіків Butkėlius || Butkėlis, Intėlius || Intėlis, Ružėlius || Ružėlis, Bružėlius || Bružėlis Vkš, Klk (LKA III 120). -аліс (-ė) Демінутиви з цим суфіксом утворюються в західній частині жемайтського діалекту, де колись жили курші (LKA III žemėl. Nr. 117, p. 132). В одних говірках (наприклад, Паграмантіса) похідні цього типу мають зменшувальне значення (наприклад: krantālis ”берегок”, miestālis ”містечко”, pėlkālė ”болітце”, див. Jonikas, 1939, 34), а в інших (наприклад, Швекшни, Салантай) — зневажливе значення (наприклад: stalālis ”поганий стіл”, mergālė ”доросла дівчина, нікудишня дівка”, див. ŽD 175; Salys, 1992, 75, 337). Зневажливе значення має похідне з прусської мови podalis ”підстаркуватий” (Bosetop) E 351, що точно відповідає лит. puodālis. За допомогою суфікса *-al̇io- утворено також прусські особові імена Pretralle, Micalle, Waikale та ін. (Trautmann, 1925, 176; SV 48). 136 Далі ці демінутиви можна пов’язати з дуже рідкісними латиськими похідними із суфіксом -ala/-aļa, наприклад: māmala ”матуся”, naktal-iņa ”ніченька”, žurkal-ēns ”молода щуриха” (DL 276). Поширення гідронімів і топонімів із *-oļo- дає підстави вважати, що похідні з цим суфіксом були найхарактернішими для куршської мови (пор. Būga, 1963, 244; Endzelin, 1934, 134; Vanagas, 1970, 84–90, 392). Демінутиви із суфіксом *-olo-/-elo- (< o/e + *-lo-) є також у слов’янських мовах (пор. лит. brolelïs, broterėlïs та слов. *bratel’ ”братику”, див. Slawski, 1974, 108), германських, італійських мовах (пор. лит. paršėlis і давньоверхньонім. farheli, лат. porculus ”поросятко”, див. Brugmann, 1906, 366; Meid, 1967, 87), можливо, також у тохарських мовах (Иванов, 1958, 59–60). Про те, що похідні цього типу поширилися пізніше, ніж демінутиви з *-ko-, свідчать похідні в італійських мовах із суфіксом -culus (< *-ko- + *-lo-), пор. лат. homullus, homunculus ir homuncio ”чоловічок, бідолашна людина”, oviculus ”овечка”, а також старослов. ovьca, давньоіндійське avikā ”вівця” (Hofmann, Leumann, 1928, 216; Tuttle, 1975 ir lit.). -(i)ulis(-ė) У південноаукштайтському діалекті демінутиви з цим суфіксом досить часто утворюються від різних двоскладових іменників, наприклад: alùlis, arklùlis, dukrùlė, katùlė, saulùlė (Grinaveckis, 1991, 228). Окремі похідні цього типу вживаються й в інших діалектах. Так, J. Otrębskis (1934, 153–154) записав у Тверечському діалекті похідні sesùlė, cetùlė ”тітонька”, Agnùlė, Katriùlė, Krisùlė, Mariùlė, Rožùlė. A. Vidugiris (1969, 151) записав у Жетелосі — bočiùlis ”татусь”, Dievùlis, E. Grinaveckienė (1961, 240) — у діалекті басейну річки Мітува motùlė, sesùlė, J. Senkus (1972, 159) — у капсайському та занавикському діалектах dedùlis, Dievùlis, pačiùlė, svočiùlė, tetùlė. У пісеннику Л. Рези зафіксовано лише похідне Dievùlis. У латиській мові демінутиви на -ulis, -e рідкісні, найчастіше вони утворюються від особових імен (наприклад: Jānulis, Līžulis) і назв тварин (наприклад: jēriņš ”ягнятко”, kazulis ”козенятко”). Окремі похідні цього типу, утворені від термінів спорідненості, мають відповідники в литовській мові; пор. лит. tėtulis і лат. tētulis ”татусь” (DL 271–275). Такі особові імена, як Mattule (пор. лит. Matùlis: Mãtas), свідчать, що похідні цього типу могли існувати й у прусській мові (Trautmann, 1925, 176; SV 48). Демінутиви з *-ulo- (< u + *-lo-) утворювалися й в інших споріднених мовах; пор. гот. magula ”маленький хлопчик” (Meid, 1967, 87), гр. ἀρκτύλος ”маленьке ведмежа” (Schwyzer, 1939, 485). -uila У жемайтському діалекті знаходимо демінутиви mergùila «невеличка дівчинка, дівчисько» J; Als; Ms (LKŽ VIII 32), ragùilos «маленькі санчата, санки» J; Gd (XI 39), skrabùila «висохла, постаріла людина» Kal (XII 1026). Ці похідні, з одного боку, пов’язані з демінутивами із суфіксом -ulis, -ė, а з іншого — з такими назвами діячів, як kramùila (DaiktvDrR 137 123). Демінутиви з детермінативом *-l- імовірно походять від таких утворень збільшувального характеру, як лит. didėlis: didis, гр. μεγάλο-: μέγα-, гот. mikils, дав.-інд. bahula- «великий» (Schulze, 1966, 75—79; Schwyzer, 1939, 484—485; Wackernagel, Debrunner, 1954, 862—864). Своєю чергою, останні могли постати з форм гетероклітичного відмінювання, про існування яких свідчить співвідношення гр. μεγάλο- з лат. magnus, дав.-інд. mahānt- «великий», хет. hāstai з hāstal «кістка» (Benveniste, 1935; Otrębski, 1939, 102; Иванов, 1965, 49). Можливо, так можна пояснити співвідношення лит. erėlis, лат. nom. pl. ereļi, прус. arele (Are) E 709, слов. *orbl «орел» із хет. gen. sing. ḫaranas «орла», гр. ὄρνις «птах» (пор. LEW 122; ПЯ A-D 101—102; PKEŽ I 90 і літ.). У індоєвропейських мовах детермінатив *-l- використовувався для творення демінутивів різною мірою. Навіть у балтійських мовах продуктивність похідних цього типу неоднакова. Найбільше демінутивне значення вони набули в литовській мові, можливо, вже в період її самостійного розвитку. Похідні з детермінативом *-g̑- -užis(-ė) У литовських народних піснях демінутиви з цим суфіксом досить поширені. Так, у пісеннику Л. Рези вони становлять близько 15% усіх зафіксованих там демінутивів, наприклад: tėvuzis, vainikuzis, žirgužis, žodužis, menužis, anytuzė, alyvuzė, varguzė, žemužė, lelijuzė тощо (див. таблицю). Демінутиви із суфіксом -užis, -ė характерні також для жемайтського діалекту Клайпедського краю (Grinaveckis, 1991, 240). Кілька похідних цього типу навів J. Senkus (1972, 184) з так званих діалектів капсів і занавиків. E. Grinaveckienė (1961, 240) згадує в діалекті басейну річки Мітува похідне kunigužis «пастор євангельської церкви», яке втратило зменшувальне значення. Похідне mergùžė має відповідник у прусській мові merguß (Mayth) GrG 88. Суфікс -užė, можливо, можна вбачати і в похідному gegužė (Schmid, 1975, 326; PKEŽ I 337—338), яке має відповідники в латиській, прусській (пор. лат. dziguzę, прус. geguse «зозуля» (Kukug) E 731), а почасти й у слов’янських мовах (пор. дав.-рос. жегъ-уля «зозуля»). -ужас У словнику Ф. Нессельманна зафіксовано похідне vaik užas «дитиноголовий» зі старішим суфіксом -užas. У латиських говорах трапляються демінутиви із суфіксом -uža. Їх найчастіше утворюють від особових імен (наприклад: Annuža, Karluża), і лише дуже рідко — від загальних назв, наприклад: pir tuža «банька», mātuża «погана мати» (DL 313—315). 138 Kitos priesagos У литовських говорах демінутиви іноді утворюються також за допомогою інших похідних суфіксів, що походять від детермінатива *-g′-: -ėža: varlėža «нікчемна людина» Skd; Kal; Užv; Šv; Krš (LKŽK); -ėžas: varlėžas «те саме» Užv (LKŽK); -ožis: varložis «пуголовок» Tl; Grg; Klp (LKA I 155), varložis «те саме» I; J; Kv; Pln; Klt; Rt; Vvr; Šv; Šk; «мала дитина» DūnŽ; Pvn; Klp; Sg; End (LKŽK); -ožė: valōžė «пуголовок» Šv (LKA I 155); -(i)ūzas: piemẽnūzas «пастушок, молокосос» Šts; Plt; Mrj (LKŽ IX 911), vaikūžas «підліток, юнак» (поширене в жемайтському говорі та Малій Литві, зафіксоване вже у R; MŽ), valkataūžas «волоцюга» Er; Brb; V. Krėv., varlūžas «неслухняна дитина» Slč; Pn; Upt; Ut; Srv, varliūžas «пуголовок» Yl; «мала дитина» Ddv, varlūžas «пуголовок» Brst; Sd (LKŽK); -ūžė: kepūžė «кошлата шапка» N; StngŽ 27; I.Simon; Prk (LKŽ V 596); -ezas: vaikėzas «підліток» (поширене в жемайтському говорі та деяких західноавкштайтських говірках), varlėžas «мала дитина» Alz; Sl; Ds (LKŽK); -ėzas: vaikėzas «підліток» Plv; Rmš; Graž; Tlž; Ožk; Str; Pn (LKŽK); -(i)ozas: vaikiozas «шмаркач» VIkv; Pg; Gs (LKŽK), varložas «пуголовок» Skd (LKA I 155); -izas: valīzas «дитиноголовий» Sb; Kp (LKŽK); -yzas: piemenyžas «пастушок, молокосос» Rd (LKŽ IX 911). Від детермінатива *-g-/-g’ у литовській мові утворилося чимало похідних суфіксів (пор. -ėgas і -ėžas, -agis і -ažis тощо), за допомогою яких утворюються назви осіб зі зневажливим значенням (DaiktvDrR 162—164). Подібні віддієслівні та відіменні похідні є і в слов’янських мовах (Slawski, 1974, 65—70). У германських мовах раніше досить часто утворювали демінутиви за допомогою форманта -k-, який також міг виникнути з детермінатива *-g-, наприклад: середньоангл. hillock «пагорбок», середньонижньонім. hoveke «подвір’ячко», середньонижньонім. vogelke-en «пташечка» тощо (Meid, 1967, 214—218). Кілька демінутивів із *-g- зафіксовано й у давньогрецькій мові, наприклад: λαῖγξ «камінчик», ῥανθάμιγξ «крихітка» (Brugmann, 1906, 509, 676). Похідні з детермінативом *-s- -esas, -esa, -esė, -esis, -os-nas За допомогою цих суфіксів, які, ймовірно, походять від детермінатива *-s- (пор. DaiktvDrR 165), демінутиви утворюються дуже рідко: vaikėsas «юнак, підліток; наймит, підпасич» Lnkv; Jnšk; Psv; Škn; Šd; Kri; Sml; Sdb; Žml; Šl; Lg; Jnš; Žg; Šd; Trg; Mžk; Šauk; Klk (LKŽK), mergesà «дівчина, що підросла» JR 104, mergėsė «те саме» J; Vb; Sb; Lg; Jnšk; Lnkv; Šl; Stč; «наймичка» Grž 139 (LKŽ VIII 27), krūmėsiai «погані кущі» Rsn (VI 698), kalvóšnas «пагорбок» Plt; Pln; Ggr (V 167). Їх можна частково зіставити з лат. sunēsis «песик», kūndzess «син пана», jaucēs «тепле молоде пиво» (LVG 374). Значно більше суфіксів демінутивів виникло від детермінатива -š-, який, імовірно, походить від *-s- (пор. DaiktvDrR 166 та літ.). -šė Демінутиви з цим суфіксом, які найчастіше мають зневажливе значення, вживаються лише в деяких литовських говорах (переважно західних і південних), наприклад: bóbšė Užv; Alk; Jns; Gs, bóbšė «погана баба» Jrb (LKŽ I² 964), kepùršė Mrs, kepùršė «поганий капелюх» Lp; Kp (V 596), kumelšė «погана, змарніла кобила» Vlk; Rdm; Mk (VI 871), mėr̃gšė «погана дівчина» Skr; Gs; Brb; Mrs; Lp; Sn; Slv; Ms; «дівчина-підліток» Vl; Lzd; Lp; «наймичка» Vl; Raud (VIII 32), skėpšė «ношена хустка» Lp (XII 813). J. Endzelynas (LVG 373—374) пов’язує похідні цього типу з лат. depsīs: depis «товста маленька дитина», lapsa «лисиця» (пор. лит. lãpė). -ašas, -išas, -išius, -iušas, -ušis(-ė) У говорах є кілька демінутивів, утворених за допомогою цих похідних суфіксів, які також походять від детермінатива -ш- (< *-s-): -ašas: piemenãšas «підліток, хлопчак, хлопчисько» Ggr; Vgr; Trk (LKŽ IX 909); -išas: vagìšas «дрібний злодій» Krš; Lkv; Vn; Up; Kair; Rdn (LKŽK); -išius: vagìšius «те саме» K; J; Tl; Vkš; Slv; Skr; Šk; Pnd; Drsk; Krs; Skp; Lel; Ds (LKŽK); -iušas: vagìušas «те саме» L (1887,15; Žem; Slnt; Pln; KlvrŽ; Plt; Up; End; Vvr (LKŽK); -ušis(-ė): brotaũšis «син брата» R; MŽ, brotùšė «дочка брата» R; K; NdŽ, motùšė «матінка, матуся» N; Pš; LTR(Lnkv) (LKŽ VIII 374), tetùšis «батько, татусь» Sut; JD 73; StnD 16; D 3; Klk; Gsč; Gdl; Ktk; Tr; Lnkv; Kp (LKŽK, пор. лат. tētusis, пол. tatuś). Трохи більше назв осіб, що мають зневажливе значення, утворюється за допомогою подібних суфіксів (DaiktvDrR 165—167 і літ.). W. P. Schmidas (1990, 205—206) vagìšus tipo deminutyvus sieja su šiais sen. indų kalbos vediniais: kṛṣṇáśa ”juodokas”: kṛṣṇa- ”juodas”, haríṣa- ”gelsvokas”: hari- ”geltonas”, bahutṛṣá ”rusvokas”: bahru- ”rudas”, plg. dar alb. vogl’ś ”labai mažas”: vogelė ”mažas” (Gāters, 1955, 50). Juose irgi galima įžvelgti deminutyvinę reikšmę. -іщяс(-я), -іще̇, -ишчя, -ишчюс, -иштис(-ė) У колишньому краї Судува (в околицях Кибартай, Вилкавишкіса, Вирбаліса) 140 досить поширені демінутиви із суфіксом -iščias, -ia, наприклад: ėriščias «ягнятко», paršiščias «поросятко», kelmiščias «пеньочок», karviščia «корівка», mergiščia «дівчинка» (Buga, 1958, 305; 1959, 229; ŽD 332, 767). Похідні цього типу відповідають прус. eristian «ягнятко» (Lam) E 68 (пор. лит. ėriščias, gertistian «курчатко» (Kuchel) E 765, prastian (тобто parsistian) «поросятко» (Ferkel) E 686 (пор. лит. paršiščias), wolistian (тобто wosistian) «козеня» (Czickel) E 677, werstian (тобто wersistian) «теля» (Kalb) E 674 (пор. лит. veršisščias); найімовірніше, сюди належить також camstian (тобто camistian) «вівця» (Schoff) E 678 (Mažiulis, 1981, 41; PKEŽ II 105—107), можливо, і swintian (< *swinistian) «свиня» (Swin) E 682 (Karaliūnas, 1992, 19—20). Здається, вони мають відповідники також в іллірійській мові (Specht, 1938; Fraenkel, 1941, 92). Суфікс *-ist̨o-, що виник унаслідок приєднання до детермінатива *-s- іншого детермінатива *-t- (про нього див. с. 142—144) та афікса *-i̯o- (про нього див. с. 146), найімовірніше, споріднений із давнім індоєвропейським суфіксом *-isko-, за допомогою якого в давньогрецькій мові широко творили демінутиви (наприклад: ἄνθρωπίσκος «чоловічок», σαμβαλίσκον «сандалик», παιδίσκη «дівчинка»), тоді як у балтійських, слов’янських, германських та деяких інших споріднених мовах — прикметники (наприклад: лит. teviškas, лат. tēvisks, прус. tawiskan «батьківський» (vatterlicher) III 41₁₂, ст.-сл. dětьskъ «дитячий», гот. mannisk-s «людський»). З іншого боку, суфікс -iščias, -ia в деяких східно- та південноавкштайтських говірках може бути запозиченням із білоруського -išče (Otrębski, 1934, 151—152; ŽD 332). Під впливом останнього суфікса подекуди могли виникнути такі варіанти суфікса -iščias, -ia: -iščė: mergiščė «маленька дівчинка» Dv (LKŽ VIII 30); -yščia: mergyščia «те саме» Grš; Lkš (LKŽ VIII 30); -yščius: bernyščius «хлопчисько» Pls; LTR(Mrk) (LKŽ I² 770), šunyščius «великий пес» Dbč (XV 363); -yštis(-ė): bernyštis «хлопчисько» Kb; Dbč (LKŽ I² 770), karvūystė «нікчемна корова» Arm (V 358), mergyštė/mergyštė «дівчинка-підліток» Gl; Vlk; Rod; «маленька дівчинка» Asv; Dv; Bn; Arm (VIII 31), pirkūštė «маленька стара, напівзруйнована хата» Arm (IX 1095), ragūštis «великий ріг» Pls (XI 35), rankūštė «нікчемна рука» Dv; Pls (XI 168); -ištis: arklištis «нікчемний кінь» Vlk; Lp; «великий добрий кінь» Vrnv (I² 307), berništis, beřništis «хлопчисько» Smn (I² 770), ėrištis «ягнятко» Rdm; Vlk (II² 1143), pilvištis «поганий живіт», ragištis «великий ріг» Arm (IX 1029; XI 35). Інші суфікси Детермінатив -š- (< *-s-) вставлений у деякі суфікси: -ek-šis(-ė) (див. с. 134); -el-šė: bobėlšė «поганенька хатина» Rdm (LKŽ I² 961), trobėlšė «погана хата» Lp; Lnkv (LKŽK); 141 -(i)ok-š-nis(-ė): balókšnis «маленьке болото, долинка» Lp; Skr; «калюжа» J (LKŽ I² 600), dirvóokšnis Grž; Slm (II² 588), ežeriókšnis «джерельце, вир» Pl (II² 1168), ežerókšnis «озеро, що ось-ось заросте» Sb; Skp, ežerókšnė «те саме» Sb. Kp (II² 1169), kelmókšnis «маленький пень» Lnkv (V 526), krūmókšnis «невеликий кущ» J; Skr; Jnšk; Slm; Ds (VI 701), pieviókšnis Er, pievókšnis «невеликий луг серед нив» J; Slm; Žml; Pš; Kp; «убогий, бідний луг» Lnkv (IX 936), upókšnis «струмок» Ds; Kp; Skp; Vdšk; Šv; Mlt; Lnkv; Krs (LKŽK); -(i)ok-š-lis: berniókšlis «хлопець-підліток» Ds (LKŽ I² 769), dirvókšlis «невелика ділянка поля» J; Ds; Rk (II² 588), kerókšlis «поганий кущ» J I 131; Šts; «невисокий, худорлявий чоловік» KlvrŽ (V 616), krūmókšlis «маленький, жалюгідний кущ» Rk; Ktk; Ds (VI 701), pievókšlis «невеликий луг» J; Užv; Ml; Sb; Brž; «убогий, бідний луг» Dkk; Žg (IX 936), upókšlis «струмок» Ds; Ktk; Klk (LKŽK); -(i)ok-š-tis(-ė): arkliókštis «поганий кінь» Dglš (LKŽ I² 306), berniókštis «хлопчина» Dgl (I² 769), mergiókštė «дівчинка-підліток» Kč; «напівдоросла дівчина» Rdm (VIII 29); -uk-š-lis: vaikūkšlis «дитинка» Rod (LKŽK); -ėk-š-lis: krumėkšlis «жалюгідний, поганий кущ» Pg; Grl; Nč (LKŽ VI 698), upėkšlis «поганий струмочок» DūnŽ; Krš; Rdn; Trš; Ds; Rk (LKŽK); -ėk-š-nis: upėkšnis «те саме» Kp (LKŽK); -k-š-lis: kepūrkšlė «стара подерта шапка» Nč (LKŽ V 594); -(i)ūkštis(-ė) (від -ūtis, -ė) — похідні цього типу вживаються в багатьох аукштайтських і жемайтських говірках, наприклад: berniūkštis, vaik(i)ūkštis, velniūkštis (зафіксовано вже в R), merg(i)ūkštė (LKA III карт. № 119, с. 133—134); -ykštis(-ė) (від -ytis, -ė): bulbýkštė «маленька (кормова) картоплина» Pkr (LKŽ I² 1149), kiaulýkštė «нікчемна свиня» Skdv, kiaulýkštis «маленька свиня» Lk; Skr; Jrb (V 696), kirmykštis «черв'ячок» BB Joz 41,14; ApD 10,12, levykštis «левеня» Jer 51,38, šuny kštis «молодий песик» Sut; GN Mt 15,27; S.Dauk; TP 1881,21; NdŽ (LKŽ XV 361), varnykštis «вороненя» Vln 38; C II 257; R; MŽ; RB Ps 147,9; Ns 1850,1; [K], velnykštis «чортеня» BsMt II 59(Srd) (LKŽK); -aikštis (від -aitis): botágaikštis «поганий батіг» Ds (LKŽ I² 976), pagalaikštis «палиця» Prng; Dglš (IX 70—71)¹. Похідні з детермінативом *-t- -утис(-ė), -утас(-а) Демінутиви із суфіксом -утіс, -ė утворюються в багатьох говорах, особливо в південно-західній і південній частинах Литви. Похідні цього типу трапляються також у давніх писемних пам’ятках, наприклад: brolutis, mamutis, tėvutis BP II 409₂₄, žmogutis II 105₂₃, tetutė SIG 82₁₂, 83₂. 1У суфіксах -(i)ūkštis, -ykštis, -aikštis, крім детермінатива *-s-, є також вставний приголосний -k- (про останній див. Endzelins, 1974, 420—431; Zinkevičius, 1966, 194—195; 1980, 155—157; Stang, 1966, 108—113; Smoczyński, 1989, 39). 142 Давніша форма цього суфікса -утас, -а засвідчена в околицях Кайшядориса, Прєная, а також у Лазунах і Жєтєлі, наприклад: langùtas «віконце», vaikùtas «дитятко», mergùtė «дівчинка» (LKA III, карта № 118). У латиській мові демінутивів із суфіксами -утіс, -ута дуже мало, пор. лит. alùtis і лат. alutis, лит. ragùtės і лат. ragutas (DL 243–244). У прусській мові суфіксом -ут- утворено похідні з конкретним недемінутивним значенням: nagùtis «ніготь» (Nagel) E 117, locutis «лящ» (Bresme) E 562, особові імена Brangut, Geruthe, Ackute, Jagutte тощо, назва місцевості Wangut-kaym (Gerullis, 1925, 258; Trautmann, 1925, 182; SV 52). Балтійські демінутиви з *-ùtį-o- зіставляють зі слов’янськими похідними із -ъtь: *nagъtь «ніготь» (пор. прус. nagùtis), *lapъtь «лапоть», *palъtь «частина туші» (Belić, 1901, 183; Otrębski, 1939, 55, 56; Отрембский, 1968, 137; Мартынов, 1973, 43–44). Вони позначають конкретні предмети без виразного демінутивного значення. У литовській мові також трапляються похідні із суфіксом -утас, що позначають конкретні предмети, наприклад: ašùtas «кінське хвостове волосся» (пор. слов. *osъtъ «осот»?: і.-є. *os- «гострий» LEW 19), degùtas (пор. лат. deguts, лит. dègti, degàs), grùmutas «гроно» J (пор. grùm-ulas «шматок, грудка»: grumùs «той, що злипається, зсідається» Ggr; Žeml – LKŽ III 667–668), kėkutas «гроно» Grl; «група, гурт» Ms (LKŽ V 504, пор. поширений у жемайтському говорі похідний іменник kėk-ulas «грудка, брила; група, гурт»: kėkė, kiàukutas «шкаралупа, лушпина, панцир» Kos 45; J; Kp; Vb (пор. kiàuk-las «те саме» J; Trgn – LKŽ V 685, 687, лат. caucum «чаша» тощо. LEW 232), kriaukutai «жаб’яча ікра, пуголовки» Kos 46; J; Svn; Ppl (пор. kriauk-ulai «те саме» J; Vl: kriàukti «метати ікру» Vlk; «хрипіти» Rmš – LKŽ V 566), riešutas (пор. прус. bucca-reisis «буковий горіх» (Buchecker) E 593, слов. *orěcho «горіх» LEW 731). Варто зазначити, що похідне riešutas у деяких східноавкштайтських говорах зберегло форму nom. pl. приголосного відмінювання riešutės, gen. sing. riešutės. Давньочеські форми dehet «дьоготь», gen. sing. degyte «дьогтю» дають підстави припускати, що й похідне degùtas могло колись належати до приголосної основи (Trautmann, 1923, 49, 241; Fraenkel, 1936, 192–193; ŽD 361; Stang, 1966, 223; Zinkevičius, 1966, 265; Kazlauskas, 1968, 286). Конкретні недемінутивні значення мають і давньоіндійські похідні із суфіксом -ут-, який також виник із детермінатива *-t-: Marut- «бог бурі», garmut- «така трава», garmut-mant «крилатий», kapuc-chale «волосся на потилиці»; останнє зіставляють із лат. caput-, давньоісл. hǫfuð «голова» (Burrow, 1950, 165; Wackernagel, Debrunner, 1954, 483–485 з літ.). Отже, прус. nagùtis, слов. *nogъtь, лит. riešutas тощо, очевидно, відображають давній стан, коли похідні з детермінативом *-t- ще не мали демінутивного значення (PKEŽ I 163–164; Smoczyński, 1989, 43–44). Сам детермінатив *-t- міг походити від елементів гетероклітичного відмінювання (Иванов, 1965, 48). Matyt, teisus buvo Ch.S. Stangas (1966, 4) deminutyvus su priesaga -ut- laikęs baltų kalbų inovacija. Jie galėjo atsirasti dėl vedinių su priesaga *-ùtį-o- (žr. p. 146–147) įtakos. Ši inovacija ypač išplito lietuvių kalboje, o prūsų kalba geriausiai iš baltų kalbų išlaikė senąją būklę. 143 -učìs, -učė, -učia У деяких говорах трапляються окремі демінутиви з дуже рідкісними варіантами суфікса -utis: -učis, -učė, -učia: karvučis ”маленька корова” VIk (LKŽ V 359), mergučė ”дівчинка, підлітка” Žal; Lkč; Jrb; Kdl; Btg; ”маленька дівчинка” Skr; Žgn; Trg; Erz, mergučia ”дівчинка, підлітка” Vdžg; Zt (VIII 32). На їхнє утворення, імовірно, вплинули суфікси -ička, -učka (пор. с. 151). -(і)утіс(-ė), -ī̄та, -уїтіс У жемайтському діалекті та в деяких говірках східних і південних аукштайтів (переважно вздовж білоруського кордону) суфікс -(i)utis, -ė має варіант -(i)ūtis, -ė, наприклад: kišk(i)ūtis, vaikūtis, kūrmėlūtė тощо (LKA III žemėl. Nr. 118, p. 133). У діалекті східних аукштайтів поряд із похідним kelūtė збереглося також похідне kelūta ”невелика, мало використовувана для їзди дорога” (LKŽ V 522) зі старішим суфіксом -iūta. У деяких жемайтських та прилеглих до них аукштайтських говірках часто утворюються також демінутиви із суфіксом -uitis від назв живих істот, наприклад: arklūitis, kiaulūitis, mergūitis, vaikūitis тощо (DaiktvDr 282). К. Буга (1959, 293–294), П. Скарджюс (1937, 132) вважали, що цей суфікс міг виникнути внаслідок змішування суфіксів -ūtis та -ytis. -štė, -estis Детермінатив *-t- приєднався також до деяких інших суфіксів: -š-tė: bóbštė ”стара жінка, баба” Alk; Šk; ”приймальниця” J (LKŽ V 964, пор. bóbšė, див. с. 140); -es-tis: vaikěstis ”юнак” MŽ; N; K.Donel; K; Sut; BŽ 114 (пор. vaikėsas, див. с. 139). Детермінатив *-t- мають також уже розглянуті суфікси -ok-š-tis (див. с. 142), -iš-čias (пра. -iš-tian, див. с. 140–141). Похідні з ад’єктивним суфіксом *-no- -ynas(-a) Тепер демінутиви із суфіксом -ynas, -a утворюються в південних і деяких східноаукштайтських говірках. У південних аукштайтських говірках вони мають справжнє зменшувальне значення (напр.: bernȳnas «хлопчик», kelmýnas «пеньочок», motýna «матінка»), а у східних аукштайтських — зневажливе значення (напр.: arklýnas «поганий кінь», balȳna «велика погана калюжа», bernýnas «довготелесий нікчемний парубок», див. LKA III, карта № 119, с. 134–135). Колись демінутиви з -ynas, -a були й у західній частині Литви. На це насамперед указують похідні цього типу з говірки рибалок Малої Литви, наведені J. Gerulis і Ch.S. Stang (1933, 26–27), напр.: vaikūnas «дуже маленька дитина», žąsýnas «дуже маленька гуска», langýnas «дуже маленьке віконце». Крім того, похідне vaikýnas «юнак» A. Juška записав у Skirsnemunė; пор. також miškýnas «невеликий ліс» J; Ggr (LKŽ VIII 289). У писемних пам’ятках Малої Литви — 144 ках знаходимо терміни спорідненості avýnas «брат матері» MT 223; RB Tob 7,1; B; R; MŽ (також Pgg; Vlkš — LKŽ I² 527), brolýnas «син брата» B; A 1885,150, seserýnas «син сестри» Lex 78; C II 527; Q 474; Krz 184; NdŽ; «син тітки» N, seserynai «діти сестер» [K]. Похідне mótyna «мати» мають і східні, і західні аукштайтські говірки (Būga, 1959, 147). У латиських говірках демінутиви із суфіксом -iņš, -a вживаються також у двох ареалах, що не сполучаються між собою: у південно-західному куті біля кордону з Литвою та на значній території на північному сході біля Естонії (DL 198–199, карта № 1). Самих прикметників із суфіксом *-ī-no (напр.: лит. mėlynas, лат. talīns «далекий», прус. alkūnes «голодний» (nüchtern) III 872), від яких походять згадані зменшувальні похідні, у балтійських мовах дуже мало (SV 45; LVG 319; BKGF 79). З іншого боку, демінутиви з *-īno- засвідчені також у слов’янських, германських, італійських, кельтських і грецькій мовах (Brugmann, 1906, 275). Це свідчить про давність цього словотвірного типу. -inas(-a) На балтійському мовному ґрунті поряд із давніми похідними з *-ī-no- почали виникати демінутиви й з іншим ад’єктивним суфіксом *-i-no-. У говірці рибалок Малої Литви демінутиви утворювалися за допомогою обох суфіксів: -ynas і -inas. Лише похідні із суфіксом -inas позначали дещо більші предмети чи живих істот, ніж відповідні похідні із суфіксом -ynas (пор. с.), напр.: vištinas «підросла курка, яка ще не несе яєць», żąsinas «молода гуска з пір’ям», vaikinas «підліток», langinas «невеличке віконце» (Gerullis, Stang’as, 1933, 26–27). Похідні такого типу є й у литовсько-німецькому словнику F. Kuršaitis: ănginas «велика змія» (зафіксоване вже в Mž 196¹¹), arklinas «кінь середнього розміру», jautinas «добрий чималий бик», kīrminas «великий черв’як, змія», merginà «незаміжня дівчина; велика, сильна дівчина», mùsinas «падальна муха, гнойова муха», vaikinas «юнак, підліток; великий, некрасивий юнак». Тепер демінутиви із суфіксом -inas утворюються переважно в південно-західній частині жемайтського діалекту, приблизно між Klaipėda і Šilutė (Salys, 1992, 337; LKA III, карта № 119, с. 135). Іноді вони трапляються й значно далі за межами цього ареалу, напр.: mùsinas «велика муха» Ds; Sb (LKŽ VIII 438), paršinas «підросле порося» не лише Grš; Pk; Vn, а й Akm; Šts; Ldvn; Plv; Pžsl (IX 432). Крім того, похідне mótyna, утративши зменшувальне значення, широко вживалося вже у XVI–XVII ст. У багатьох говірках відомі також похідні merginà «незаміжня жінка», vaikinas «юнак; підліток; дитина; син». У латиських говірках демінутиви із суфіксом -iņs, -a вживаються в тих самих місцевостях, що й відповідні похідні з -iņs, -a. Проте похідні з -iņs, -a трапляються рідше, напр.: liepiņ «маленька липка», darziņc «маленький садочок» (DL 200–201, карта № 1). Можливо, від демінутивів походять назви самців із суфіксом -inas (Schulz, 1966, 77; DL 201–204). Вони досить поширені в литовській мові (DaiktvDr 418), мають відповідники в латиській і прусській мовах, пор. лит. ăvinas і лат. avins, àuns, прус. avins «баран» (Ster) E 679, лит. kàtinas і лат. katins «кіт- 145 нас”, лит. žąsinas і лат. žuosins «гусак», лит. pýlinas і лат. pỹlins «качур» (LVG 310; BKGF 77). Це свідчить про те, що демінутиви з *-ino- виникли в прабалтійській мові. -inis(-ė) Lietuvių kalboje su priesaga -inis, -ė (< *-in̥io- < *-ino- + *-i̯o-, žr. aut., 1991, 16) plačiai daromi būdvardžiai, o diminutyvų su šia priesaga pasitaiko labai retai, pvz.: bobinė ”prasta moteris” Tvr; Aps (LKŽ I² 962), karvinė ”karvutė” (Salys, 1992, 338), lazdinė ”lazdelė”, pirštinė ”pirštinukė” Grdm (LKA III 135), mergelinė ”maža mergaitė” Sv, merginė ”tarnaitė” Pnd; Kp; Sb; Sl (LKŽ VIII 26, 28), vaikinis ”vaikinas” K.Donel (Kabelka, 1964, 249). У латиській мові відповідний суфікс -iņš, -a нині є найважливішим засобом творення демінутивів, напр.: dēliņš «синочок», bērziņš «берізка», zvaigzniņa «зіронька» (DL 168—169). Тим часом прикметники з *-in̥io- тут уже дуже рідкісні, пор. geležinis і лат. dzelzinis «залізний», лит. lapinis і лат. lapiņš «зроблений із листя» (LVG 312—313). Отже, литовські мовні дані свідчать про самий початок формування демінутивів з *-in̥io-, тоді як у латиській мові зафіксовано завершення цього процесу. Можливо, демінутиви з *-in̥io- виникли не безпосередньо від прикметників, а від назв носіїв ознаки. Адже в литовській мові відіменникові прикметники з -inis, -ė при субстантивації найчастіше набувають значення носія ознаки. Такий напрям субстантивації є давнім, пор. лит. káiminis «селянин» Alk; Gs (LKŽ V 56) і лат. kaimiņš «сусід» (LVG 313), лит. drėvinė «дерев’яна діжка для сала» Pkr (LKŽ II² 692) і прус. drawine «(колодяне) цебро» (Bote) E 393 (PKEŽ I 223—226). Із категорії назв носіїв ознаки походять також деякі інші афікси творення демінутивів у балтійських мовах. Похідні з афіксами назв носіїв ознаки (nomina attributiva) -is У балтійських, слов’янських і германських мовах за допомогою прикметникового афікса *-i̯o- почали творити назви носіїв ознаки (авт., 1991, 17). Однак у литовських говірках деякі похідні із закінченням -is набули також демінутивного значення, напр.: bérnis «хлопчик» Prk (LKŽ I² 769), vaikis «юнак, парубок; хлопчик; син» (поширене в жемайтському діалекті). Значно частіше демінутиви в балтійських мовах творяться за допомогою складних суфіксів, характерних для назв носіїв ознаки, які виникли внаслідок приєднання афікса *-i̯o- до інших прикметникових суфіксів. -ytis(-ė) У литовській мові широко вживаються демінутиви із суфіксом -ytis, -ė 146 (DaiktvDr 272—274). Похідні цього типу трапляються вже в давніх писемних пам’ятках, наприклад: asilýtis SP I 245₂₁; II 143₂₁, érytis Lex 57, érytelis Mž 462₉, karvelytė SP I 216₂₂, karvelytis 369₂₈, mergytė DP 254₂₄, ožkytis Ch¹ Luk 15,29, šunytis VlnE 54₆; BP I 278₁₄; SD¹ 122. У латиських діалектах похідні цього типу нині майже зникли, але ще широко вживаються у фольклорі, наприклад: brālītis «маленький братик», krūmītis «маленький кущик» (DL 232—239). Важко сказати, яке значення мали похідні з суфіксом *-īti̯o- у прусській мові, оскільки цей суфікс зафіксовано майже лише в особових іменах (наприклад: Moldite, Bludit, Waikitte, див. Trautmann, 1925, 182) і топонімах (наприклад: Laukiten, Pelite, Pelkiten, див. Gerullis, 1923, 257). В. Мажюліс (PKEŽ II 105) прусське kampnit «кінь» (Pferd) GrG 6 виправляє на *kamanītis і вважає, що воно мало значення «коник». Однак існують і інші тлумачення цього слова (пор. ПЯ I-K 191—192). Суфікс *-īti̯o- (< *-īto- + *-i̯o-) є інновацією балтійських, слов’янських і германських мов. Спочатку за його допомогою утворювали назви носіїв ознаки (наприклад: лит. eglytis «тканина, виткана з ялинових волокон», латис. lēnītis «теплий південний вітер», південнослов. golīt’b «голий, бідний чоловік»), і лише на балтійському мовному ґрунті за допомогою *-īti̯o- почали утворювати також демінутиви, які через давні контакти балтійських і слов’янських мов згодом потрапили до південнослов’янських мов; пор. лит. vilkytis і південнослов. vlč’t’b «маленький вовчик» (докладніше див. aut., 1991, 18—20 з літ.). -aitis (-ė), -aitė Демінутивів із цим суфіксом досить багато (DaiktvDr 271—272). Деякі з них уживаються і в давніх писемних пам’ятках, особливо в перекладі Нового Заповіту С. Б. Хілінського (див. таблицю). Крім похідних asilaitis, jaunikaitis, tarnaitė, tarnaítis, зафіксованих і в інших писемних пам’ятках XVI—XVII ст., тут знаходимо також такі: deivaitė ApD 19,27; 19,35; 19,37, duktaitė Mr 5,41, kalnaitis Luk 3,5, karvelaitė 414₂₀ (у поясненнях, доданих наприкінці), mokytinaitė ApD 9,36, žvirblaitis Mt 10, 29; 10,31. Похідні цього типу дуже поширені в пісеннику Л. Рези (див. таблицю) та в писемних працях С. Даукантаса (Subačius, 1993, 153). Однак демінутивна функція суфікса -aitis, -ė не є найдавнішою. За допомогою цього суфікса в литовській мові іноді утворюють і назви носіїв ознаки, наприклад: gimináitis, kalváitis «син родича, син коваля», jaunáitis «юнак», laukináitis «мешканець полів» тощо (ŽD 359—360). Вони мають відповідник і в латиській мові: tautaitis «наречений» (BKGF 98). Ще частіше назви носіїв ознаки, зазвичай зі значенням належності, утворюються за допомогою іншого спорідненого суфікса -ietis, -ė, наприклад: kaunietis, -ė, sodiėtis, -ė, vókietis, -ė тощо (DaiktvDr 411—412; Lenkevičiūtė-Norkaitienė, 1983; LKA III žemėl. Nr. 10, 110, p. 27, 115). Вони мають відповідники в латиській мові, пор. vācietis «німець», raunietis «мешканець Рауни», sāviete «жінка» (BKGF 98). Суфікси -aitis, -ietis і -ytis є варіантами чергування голосних того самого суфікса *-īti̯o-/-eit̯i̯o-/-oit̯o- (пор. лит. vókietis, латис. vācietis і лит. vókytis, латис. vācītis «німець»), а спочатку за його допомогою утворювали назви носіїв ознаки 147 назви. Отже, демінутиви із суфіксом -aitis, -ė почали утворюватися за часів самостійного розвитку литовської мови, але задовго до появи перших писемних пам’яток. Суфікс -aitė має дуже рідкісний варіант -aičė: mergaičė «дівчинка» Vdk (LKŽ VIII 23). Імовірно, він виник під впливом суфікса -aička (пор. с. 151). -eitė До демінутивів частково можна зарахувати й досить поширене у XVI—XVII ст. похідне tarmeitė «служниця», утворене за допомогою дуже рідкісного суфікса -eitė, що також походить від згаданого суфікса *-it̄o-/-eit̄o-/-oit̄o-; пор. також назви носіїв ознаки pašalėtis «непроханий гість, що прийшов на весілля», pra šalėtis «не місцевий, чужа людина», treinėitis «трикутний» (ŽD 361). -іоте, -іоче, -іочюс У східноаукштайтському діалекті за допомогою суфікса -iotė утворюється багато демінутивів, наприклад: mergžotė «дівчинка, що підросла, наймичка», kumeliotė «вже чималенька підросла кобилка», kojotė «вже чималенька нога» (ŽD 352; DaiktvDr 280—281). У латиській мові за допомогою відповідного суфікса -atė, здається, утворено лише одне діалектне похідне kučtė: kuce «сука» (DL 244). Ці демінутиви пов’язані з такими литовськими назвами носіїв ознаки, як ąsotės: ąsotas «той, що має ручку», barzdotis «той, хто має бороду»: barzdotas, gyslotis «подорожник»: gyslotas (ŽD 351—352); пор. також гідроніми Ilgotis Šil, Margotė Srj тощо (Vanagas, 1970, 190). Суфікс -otis, -ė виник унаслідок приєднання афікса *-i̯o- до прикметникового суфікса *-āto-. Суфікс -iotė має дуже рідкісні варіанти -iočė, -iočius: mergiočė «дівчинка» Vrn; Vlk; «доросла незаміжня дівчина» Vrn; Rdš, mergiočius «дівчинка, доросла незаміжня дівчина» Arm; пор. також mergiočiotė «напівдівчина» Trgn, mergiočgalė Dr, mergiočgalys «маленька дівчинка» Dbk (LKŽ VIII 29). На їхню появу міг вплинути суфікс -očiūs, наприклад: barzdōčius, pilvōčius, kuprōčius тощо (про ці похідні див. ŽD 352—353; Grinaveckis, 1991, 175—178). -ėtis Демінутиви, утворені за допомогою суфікса -ėtis (< *-ēto- + *-i̯o-): vaikėtis «дитя» Kb (LKŽK), varnėtis «вороненя» KN 234₅. Вони пов’язані з такими назвами носіїв ознаки, як eglėtis «домоткане полотно з візерунком ялинок»: eglėtas «таке, що має форму ялинових голок»; šukėtis «зазубрений, з вибоїнами»: šukėtas «зі сколами, з вибитими, розбитими місцями». 148 -uolis(-ė) Поряд із назвами носіїв ознаки jaunuolis, gudruolis, snieguolė тощо (DaiktvDr 346), за допомогою цього суфікса утворено також кілька демінутивів: bernuolis «хлопець, що підріс» Lš; Nmn; Grv; Rod (LKŽ I² 771), merguolė «доросла, але незаміжня дівчина» Rdm; Nmn; Rm; Onš; Mrs; Švnč; Trgn; Rod; «напівдівчина, підлітка (зневажл.)» Mrs; Žž; Lp; Nč; Grv (VIII 32). -ėnas Демінутиви із суфіксом -ėnas уживаються лише в деяких аукштайтських (переважно східних) говорах і здебільшого позначають дитинчат тварин або мають зневажливе значення, наприклад: arklėnas «кінь середніх розмірів», bernėnas «напівдорослий хлопець, нікчемний парубок» Ds (LKŽ I² 303, 768), botagėnas «нікчемний батіг» Trgn (I² 977), gyvatėnas «дитинча змії, змійченя» OG 116, katėnas «вже немаленьке, підросле кошеня» Ds (LKŽ V 407), kiaulėnas «поросятко» Ds; Akm; «шибеник, бешкетник» Trgn (V 691), šunėnas «нікудишній собака» Ds; «молодий собака» K (XV 358), žydelėnas «жидок (зневажл.)» Ds; Dglš; Tvr, žmogėnas «чоловічок (зневажл.)» Ds; Švnč; Dgl (LKŽK). У латиській мові демінутиви із суфіксом -ēns, -a поширеніші. Вони вживаються в багатьох говорах і здебільшого позначають молодих тварин, наприклад: pīlēns «молода качка», kaķēns «молода кішка». Однак у деяких говорах (особливо в західній частині Курземе) вони мають і інші значення, наприклад: puikēns «маленький хлопчик», uōzolēns «маленький дубочок», mātēna «мамочка» (DL 217—230). Ці демінутиви також походять від назв носіїв ознаки. Так, у литовській мові (особливо у східноаукштайтському говорі) поширені похідні із суфіксом -ėnas, що позначають місце проживання або походження людей, наприклад: ankštėnas, kapiškėnas тощо (LKA III žemėl. Nr. 110, p. 116). Таке значення вони мають уже в писемних пам’ятках XVI—XVII ст., наприклад: įsrutėnas C II 36, nazarėnas DP 7X; SP II 152, tilžėnas KLG 65. Здавна вживаються також терміни спорідненості brōlēnas/brolėnas «син брата», seserėnas «син сестри», tetėnas «чоловік тітки» тощо (ŽD 238). Похідні цього типу мають чіткі відповідники в латиській і слов’янських мовах, пор. давньолатис. brālēns «син брата», діал. māsēns «дитина сестри», piebaldzēņi «жителі Приєбалги» (LVG 303—304; DL 226, 228—229); слов. *bratrēnъ «син брата», *sestrēnъ «син сестри» (Slawski, 1974, 128—129). У балтійських і слов’янських мовах назви носіїв ознаки із суфіксом *-ēno- іноді мають й інші значення, наприклад: лит. balėnas «деревна кора», pelėnas «яструб, що полює на солом’яну мишу», varnėnas; латис. raibēns «строкате молоде теля», слов. *moldēnъ «юнак». Суфікс *-ēno-, імовірно, виник із форм називного відмінка однини приголосної відміни з *-ēn-, розширених формами на -o- основи, пор. лит. kelėnas, слов. *kolěno (< *kolę) «коліно» та гр. κωλήν «кістка плеча» (Трубачев, 1959, 161), давньослов. slověne «слов’яни» (Vondrák, 1924, 660). 149 Похідні з суфіксами -yklė, -uklis За допомогою цих суфіксів, що походять від *-tlo-, утворено демінутиви beržuklis «жалюгідна берізка» Sug, bobýklė «бабисько» Dr (LKŽ I² 778, 962). Здавна в балтійських мовах за допомогою суфікса *-tlo- утворювали назви знарядь. Згодом, унаслідок генетичної та семантичної спорідненості назв знарядь і назв діячів, почали утворювати назви діячів із зневажливим значенням (наприклад: baigūklė, miegūklis «сонько», див. DaiktvDrR 153—156, 171—178). Імовірно, саме останні й сприяли утворенню згаданих демінутивів, які також мають зневажливе значення. Крім того, у литовській мові за допомогою деяких вторинних суфіксів, що походять від *-tlo-, зрідка утворюють і назви носіїв ознаки (наприклад: jauniklis, -ė, jaunėklis, -ė «молода, незріла людина або тварина», šykštuoklis «скупа людина» тощо; DaiktvDr 357, 358); із ними тісно пов’язані й демінутиви. Похідні зі слов’янськими суфіксами -ка, -елка, -ілка, -ке Slaviška priesaga -ka turi deminutyvai kumélka ”prasta kumelė” K; LC 1883,45; BsP III 126; IV 170; Žem; Pgr (ŽD 161; LKŽ VI 870; taip pat dar pietų ir kai kuriose vakarų aukštaičių tarmėse, žr. Senkus, 1972, 150; Grinaveckis, 1991, 230), pieménka ”piemenaitė, piemenegalė” Skr (LKŽ IX 911), plg. dar seną skolinį motkà ”motina” (iš lenk. matka, gud. мamкa, žr. Skardžius, 1931, 135). Коли цей суфікс приєднався до литовського суфікса -elis, -ė, виник гібридний суфікс -elka, за допомогою якого в південноаукштайтському діалекті нерідко утворюють демінутиви зі зневажливим значенням, наприклад: avélka «нікудійна, обскубана вівця», bobélka «погана жінка», karvélka «погана корова», mergélka «нікчемна, погана дівчинка», trobélka «нікчемна, погана хатинка», žmonélka «погана дружина» та ін. (Grinaveckis, 1991, 230—231). Форми bobélka, mergélka J. Senkus (1972, 150) записав у діалектах капсів і занавиків. Похідні цього типу трапляються й у деяких інших діалектах, пор. bobélka «бабисько» Ds (LKŽ I² 961), mergélka «дівчинка-підліток» Grg; Užv; Krtn (VIII 27), trobélka «комірчина» Žg (LKŽK). Інший гібридний суфікс -ilka мають демінутиви vagílka «злодюжка» (широко поширене), mergílka «несерйозна дівчина» Zt (Vidugiris, 1969, 152). За допомогою суфікса -ka демінутиви іноді утворюють і в латиській мові, наприклад: Janka «Янчик», činka «горбочок» (DL 309—311). Демінутиви з суфіксом -ka та його парадигматичним варіантом -kė: bóbškė «бабисько» Srv (LKŽ I² 964), púodkė «нікчемна голова» Gs (X 923). -(і)ушка, -ушкас, -ушке, -ушка З суфіксом -(i)uška утворені демінутиви dainiuškà «непутяща, погана пісня» Lž; Jzm; Pkš (LKŽ II² 230; DunŽ 65), dainuškà «те саме» LzP; Vlv; Lnkv; «пісенька» NS 1313; Gdr; Lz (LKŽ II² 232; LŽ 49), а також широко поширений 150 vakaruškà «вечірка молоді, розвага», voveruškà; пор. також варіанти останнього: voveriškas Gdr, voveriškė Gdl; Krm; Rš; Ūd, voverūška Šlv; Trak (LKŽK). У латиських діалектах демінутиви із суфіксом -uška утворюються значно частіше, наприклад: sunuškà «собачка», meituškà «дівчинка» (DL 306—308). Суфікс -uška (< *-uch-bka) є запозиченням зі східнослов’янських мов, пор. рос. старушка, лягушка тощо (Kiparsky, 1975, 264—265). -иця, -ичка, -ичка, -ичка, -айчка, -учка, -ечки За допомогою широко поширеного у слов’янських мовах суфікса -icà (пор. слов. *dèvica «богиня; дівчина», *babica «стара баба» тощо, див. Бошкович, 1984, 215—228; Sławski, 1974, 98—99) утворено демінутив mergicà/mergìca «дівчина-підліток» J; Rs; Rdd; Žp; Prn; Žgn; Vv; Vrd; «маленька дівчинка» Ar; Srd; Vl (LKŽ VIII 27). Інший суфікс подібного походження -ičkà (< -icà + -bka; пор. рос. водичка, чеськ. vodíčka, див. Kiparsky, 1975, 224) має демінутив mergìčkà «дівчина-підліток» Rz; Žml; Sb; Ds; VIkv; «маленька дівчинка» BsP II 72; пор. також його варіанти mergỹčka «дівчина-підліток» Gs, mergìčkė «маленька дівчинка» Pš (LKŽ VIII 27; Senkus, 1972, 150). Унаслідок змішування слов’янського суфікса -ička з литовським суфіксом -aitis, -ė виник гібридний суфікс -aička, поширений у деяких східноаукштайтських говірках, наприклад: avaiška «овечка, ягничка», kalaička «собачка», kiaulaička «свинка», mergaička «дівчина-підліток» (DaiktvDr 285). Унаслідок змішування суфікса -ička з іншим литовським суфіксом -utis, -ė виник суфікс -učka, за допомогою якого утворено похідне mergùčkà «дівчинка» Rš (LKŽ VIII 32). У Зієтельській говірці зафіксовано похідне ežerėčkas «маленьке озерце», утворене за допомогою слов’янського суфікса -ečkas (Vidugiris, 1969, 152). -usis(-ė) У з’єтелоському діалекті знаходимо кілька демінутивів із цим суфіксом, наприклад: mamùšė «матуся», tatùšis «татусь», Bòlùsis «Балюшок», Kastùsis «Кастусь», Marùšė «Марійка» (Vidugiris, 1969, 152). У слов’янських (особливо польській, білоруській та українській) мовах за допомогою суфікса -us- утворюються різноманітні відіменникові та віддієслівні похідні, часто з експресивним значенням, наприклад: пол. діал. lenius «ледар», rabùs «слуга», ligus «неспокійна дитина» тощо (Sławski, 1976, 34—35). -iznà, -yznà, -znà, -žnà, -inžė Похідне слово bobìznà Skr з варіантами bobýznà Rm, bobžnà «погана баба» Žln (LKŽ I² 963, 965) — це запозичення, що походить зі старого слов’янського слова babìzna (про його словотвір див. Sławski, 1974, 123—124). За зразком запозичення bobìznà утворено похідне слово karùžnà «нікчемна, худа корова» Vlk; Vrn; Eiš, яке має варіант 151 Поширення демінутивів у старих писемних пам’ятках і пісеннику Л. Рези Deminutyvų kiekis įvairiuose tekstuose Priesagos | Mž sk.% | Vin sk.% | BP sk.% | DP sk.% | SIG sk.% | Ch1 sk.% | SP sk.% | RD sk.% -elis(-ė)/ -elis(-ė) | 24 80 | 12 63,16 | 38 79,17 | 66 91,67 | 37 94,87 | 14 51,85 | 31 81,58 | 227 49,56 -alis | — — | — — | — — | — — | — — | — — | — — | 1 0,22 -ulis | — — | — — | — — | — — | — — | — — | — — | 1 0,22 -(i)ukas(-ė) | — — | — — | — — | — — | — — | — — | — — | 21 4,58 -ikas | — — | — — | — 1,39 | 1 1,39 | — — | — — | — — | — — -ikė | — — | — — | — — | — — | — — | — — | — — | 3 0,66 -užis | — — | — — | — — | — — | — — | — — | — — | 70 15,28 -utis(-ė) | — — | — — | 4 8,33 | — — | 1 2,56 | — — | — — | 4 0,87 -inas | 1 3,33 | — — | — — | — — | — — | — — | — — | — — -y(č)is(-ė) | 1 3,33 | 1 5,26 | 2 4,17 | 1 1,39 | — — | 1 3,70 | 3 7,89 | 26 5,68 -a(l)tis(-ė) | 3 10 | 5 26,31 | 4 8,33 | 4 5,55 | 1 2,56 | 12 44,44 | 4 10,53 | 105 22,93 -eitė | 1 3,33 | 1 5,26 | — — | — — | — — | — — | — — | — — Iš viso | 30 | 19 | 48 | 72 | 39 | 27 | 38 | 458 152 karvinže «нікчемна корівка» Vlk; Rdm; Sn (LKŽ V 358), а під впливом того самого усіченого запозичення bobzną виникло похідне слово mergžna з варіантом mergžna «дівка» Lz (VIII 33). Приголосний z тут міг змінитися на ž під впливом похідного слова mergūžė (про нього див. с. 133). Висновки Розглянуті дані дають змогу виокремити такі хронологічні шари демінутивів литовської мови: 1. Найдавнішими є похідні з детермінативом *-k-, які заклали підґрунтя категорії словотворення демінутивів в індоєвропейських мовах. 2. В окремих індоєвропейських мовних діалектах та їхніх групах у найдавніші періоди їхнього розвитку демінутиви почали утворювати за допомогою детермінативів *-l-, *-g-/-g’-, *-s- і прикметникового суфікса *-īno-. 3. У прабалтійській мові для утворення демінутивів використовувалися такі форманти: детермінатив *-t-, прикметниковий суфікс *-ino- та суфікс назв носіїв ознаки *-ītio- (< *-īto- + *-i̯o-). У литовській і латиській мовах демінутиви утворюються також за допомогою суфіксів *-ēno- (< *-ēn- + *-o-), *-in̨io- (< *-ino- + *-i̯o-), *-ātio- (< *-āto- + *-i̯o-), які, ймовірно, також походять із назв носіїв ознаки, а також за допомогою слов’янських суфіксів -ka, -uška. 4. У період самостійного розвитку литовської мови демінутиви почали утворювати за допомогою афіксів -aitis(-ė), -eitė, -uolis(-ė), -is, характерних для назв носіїв ознаки, суфіксів -yklė, -uklis, що, ймовірно, походять із категорії назв діячів, а також різноманітних слов’янських суфіксів, що переважно походять від *-iko-. Крім того, у литовській мові дуже поширені демінутиви із суфіксами -ėlis (-ė), -ukas (-ė), які в інших балтійських мовах трапляються досить рідко. Скорочення BKGF — Endzelynas J. Baltų kalbų garsai ir formos. V., 1957. BP — Постилія, тобто короткий і простий виклад Євангелій [...] За ЯНА БРЕТКУНА [...] у Кенігсберзі [...] 1591. Ch¹ — Литовська Біблія Хилінського. Новий Завіт. Том 2 — Текст. Познань, 1958. DaiktvDr — Urbutis V. Daiktavardžių daryba. — Lietuvių kalbos gramatika. V., 1965. T. 1. P. 251—473. DaiktvDrR — Амбразас С. Історія творення іменників. Відіменні дієслівні похідні в литовській мові. В., 1993. DL — Rūke-Draviņa V. Diminutiven im Lettischen. Lund, 1959. DP — Католицька постилія [...] За Кунігасом МІКОЛАЮСОМ ДАВКШОЮ, каноніком Медининкай, перекладена з польської [...] у Вільнюсі [...] 1599. DūnŽ — Vitkauskas V. Šiaurės rytų dünininkų šnektos žodynas. V., 1976. GrG — примірник словничка прусської мови С. Грунау (близько 1517—1526 рр.), що зберігається в бібліотеці Геттінгенського університету (цит. за Mažiulis, 1981). Інші тексти прусської мови скорочено так само, як у працях проф. V. Mažiulis. 153 KZ — Журнал порівняльного мовознавства в галузі індоєвропейських мов, заснований А. Куном. Б. тощо. LEW — Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg; Göttingen, 1962. LKA — Lietuvių kalbos atlasas / Ats. red. K. Morkūnas. V., 1977–1991. T. 1–3. LKK — Питання литовського мовознавства. В. LKŽ — Lietuvių kalbos žodynas. V., 1956–1991. T. 1–15. LKŽK — Картотека словника литовської мови. LVG — Endzelīns J. Latviešu valodas gramatika. Rīgā, 1951. LŽ — Petrauskas J., Vidugiris A. Lazūnų tarmės žodynas, V., 1985. ME — Mülenbachs K., Endzelīns J. Latviešu valodas vārdnīca. Rīgā, 1923–1932. S. 1–4. Mž — Gerullis J. (упоряд.). Mažvydas. Найдавніші пам’ятки литовської мови до 1570 року. К., 1922. PKEŽ I—II — Mažiulis V. Prūsų kalbos etimologinis žodynas. V., 1988–1993. T. 1–2. Pkš — Пакштеляй, Шяуляйський район. RD — Biržiška M. (упоряд.). Пісні Людаса Рези. III видання першого литовського пісенника. К., 1935–1937. Т. 1–2. SIG — Lebedys J. (упоряд.). S. M. Slavočinskis. Гімни, що належать до католицької віри, 1646. В., 1958. SP — Specht F. (par.). Šyrwids Punktay sakimu [...]. Göttingen, 1929. SV — Endzelīns J. Senprūšu valoda. Rīgā, 1943. Vln — Твори Б. Вілента (без посилання на сторінку); Enchiridion Catechiſmas maʒbas [...] iſch wokiſchka lieʃbuwia ant lietu wiſchka pilnai ir wierna pergulditas per Baltramieju Willenta [...] Iſchſpauſtas Karalauʒui [...] 1575 (із посиланням на сторінку). ŽD — Skardžius P. Lietuvių kalbos žodžių daryba. V., 1943. ГЯ — Топоров В. Н. Прусский язык. Словарь. М., 1975. Інші скорочення такі самі, як у великому «Словнику литовської мови». Literatūra Akelaitienė G. Morfonologinės balsių kaitos dabartinėje lietuvių kalboje: hum. m. daktaro laipsnio disertacija. V., 1993 (rankraštis). Ambrazas S. Baltų ir slavų kalbų vardažodžių daryba (senosios bendrybės ir skirt ybės). — Baltistica, 1991. T. 27(1). P. 15–34. Belić A. Zur Entwicklungsgeschichte des slavischen Deminutiv- und Amplificativsuffixe. — Archiv für slavische Philologie, 1901. Bd 23. S. 134–206. Benveniste E. Origines de la formation des noms en indo-européen. Paris, 1935. Bielenstein A. Die lettische Sprache nach ihren Formen erklärend und vergleichend dargestellt. B., 1863. Bd. 1. Bender F. Die Verwendung der sog. Diminutiva im Litauischen. — Tauta ir žodis, 1925. T. 3. P. 76–111. Brugmann K. Grundriß der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen. Straßburg, 1906. Bd 2. T. 1. Būga K. Rinktiniai raštai / sud. Z. Zinkevičius. V., 1958–1961. T. 1–3. Burrow T. The Sanskrit language. L., 1950. Chantraine P. La formation des noms en grec ancien. P., 1933. 154 Chantraine P. Finales myceniennes en -iko-. — Proceedings of the Cambridge colloquium of Mycenien studies / ed. by L. R. Palmer, J. Chadwick. Cambridge, 1966. P. 161—179. Eckert R. Zu den nominalen i-Stämmen im Altpreußischen. — Zeitschrift für Slavistik, 1974. Bd. 19. S. 221—233. Eckert R. Die Nominalstämme auf -i im Baltischen unter besonderer Berücksichtigung des Slavischen. B., 1983. Edgerton F. The -k- suffix of Indo-Iranian. Part I: The -k- suffixes in Veda and Avesta. — Journal of the American Oriental Society, 1911. Vol. 31. P. 93—150, 296—342. Endzelin J. Lettische Miszellen. — KZ, 1909. Bd. 42. S. 375—379. Endzelin J. Die lettländische Gewässernamen. — Zeitschrift für slavische Philologie, 1934. Bd. 11. S. 112—150. Endzelins J. Darbu izlase. Rīga, 1974. S. 2. Ewald F. Die Entwicklung k-Suffixes in den indogermanischen Sprachen. Heidelberg, 1924. Fraenkel E. Die indogermanischen -l- Stämme. — KZ, 1936. Bd. 63. S. 168—201. Fraenkel E. Die Baltische Sprachwissenschaft in den Jahren 1938—1940. Helsinki, 1941. Gāters A. Indogermanische Suffixe der Komparation- und Deminutivbildung. — KZ, 1955. Bd. 72. S. 47—63. Gerullis G. Die altpreußischen Ortsnamen. B.; Leipzig, 1922. Gerullis J., Stang’as Ch. Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose. K., 1933. Grinaveckienė E. Mažybinės-maloninės priesagos Mituvos upyno tarmėje. — Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. Serija A, 1961. T. 2(11). P. 233—242. Grinaveckis V. Lietuvių tarmės: Fonetika. Morfologija. V., 1991. Hofmann J.B., Leumann M. Lateinische Grammatik. München, 1928. Jonikas P. Pagramančio tarmė. K., 1939. Jonikas P. Lietuvių kalbos istorija. Chicago, 1952. Kabelka J. Kristijono Donelaičio leksika. V., 1964. Karaliūnas S. New findings in Prussian etymology (names for fool and swine). — Colloquium Pruthenicum Primum / ed. by W. Smoczyński, A. Holvoet. W-wa, 1992. P. 15—21. Kazlauskas J. Lietuvių kalbos istorinė gramatika (kirčiavimas, daiktavardis, veiksmažodis). V., 1968. Kiparsky V. Russische Grammatik. Heidelberg, 1975. Bd. 3. Knobloch J. Reste Singulativbildungen im Indogermanischen. — Innsbrucker Beiträge zur Kulturwissenschaft, 1958. Bd. 3. S. 207—215. Lenkevičiūtė-Norkaitienė M. Nomina regionalia lietuvių kalbos tarmėse. — LKK, 1983. T. 22. P. 137—146. Leskien A. Bildung der Nomina im Litauischen. Leipzig, 1891. Mažiulis V. Prūsų kalbos paminklai. V., 1981. T. 2. Meid W. Germanische Sprachwissenschaft. Bd. 3: Wortbildung. B., 1967. Otrębski J. Wschodniolitewskie narzecze twereckie. Kraków, 1934. Cz. I. Otrębski J. Indogermanische Forschungen. Wilno, 1939. Otrębski J. Beiträge zur indogermanischen Wortbildungslehre. — KZ, 1967. Bd. 81. S. 217—224. Palionis J. Lietuvių literatūrinė kalba XVI—XVII a. V., 1967. Rospond S. Gramatyka historyczna języka polskiego. W-wa, 1979. Salys A. Raštai / Red. P. Jonikas. Roma, 1992. T. 4. Schmid W.P. (Rec.) Stang Ch. S. Lexikalische Sonderübereinstimmungen zwischen dem Slavischen, Baltischen und Germanischen. — IF, 1975. Bd. 80. S. 325—327. Schmid W.P. Zum vedischen Flußname Kuliśi. — Croatica. Slavica. Indoeuropaea. Wiener slavisches Jahrbuch, Ergänzungsband 8 / Hrsg. G. Holzer. Wien, 1990. S. 205—207. 155 Schulze W. Kleine Schriften. Göttingen, 1966. Schwyzer E. Griechische Grammatik. München, 1939. Senkus J. Kapsų-zanavykų tarmių priešaginės vardažodžių darybos bruožai. – LKK, 1972. T. 13. P. 145–187. Skardžius P. Die slavischen Lehnwörter im Altlitauischen. K., 1931. Skardžius P. Šis tas iš žodžių darybos. — Archivum Philologicum, 1937. T. 6. P. 211–213. Sławski J. Zarys słowotwórstwa prasłowiańskiego. — Słownik prasłowiański / Red. J. Sławski. Wrocław etc., 1974. T. 1. S. 43–141; 1976. T. 2. S. 13–60. Smoczyński W. Studia bałto-słowiańskie. Wrocław etc., 1989. Cz. 1. Specht F. Zum illyrischen Suffix -ist-. — KZ., 1938. Bd 65. Stang Ch.S. Vergleichende Grammatik der baltischen Sprachen. Oslo etc., 1966. Subačius G. Simono Daukanto Didžiojo lenkų-lietuvių kalbos žodyno naujadarai: individuali žodžių daryba. — Lietuvių atgimimo istorijos studijos. V., 1993. T. 4. P. 135–216. Trautmann R. Baltisch-slavisches Wörterbuch. Göttingen, 1923. Trautmann R. Die altpreußische Personennamen. Göttingen, 1925. Tuttle E.F. Studies in the derivational Suffix -aculum: Its Latin origin and its Romance development. Tübingen, 1975. Vaillant A. Grammaire comparée des langues slaves. P., 1974. T. 4. Vanagas A. Lietuvos TSR hidronimų daryba. V., 1970. Vidugiris A. Zietelos tarmės daiktavardis. — LKK, 1969. T. 11. P. 147–182. Vondrák W. Vergleichende slavische Grammatik. Göttingen, 1924. Bd. 1. Wackernagel J., Debrunner. Altindische Grammatik. Göttingen, 1954. Bd. 2. T. 2. Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija. V., 1966. Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos istorinė gramatika. V., 1980. T. 1. Бошкович Р. Основы сравнительной грамматики славянских языков. М., 1984. Иванов Вяч. Вс. Тохарская параллель к славянским уменьшительным формам. — IV международный съезд славистов. Славянская филология. М., 1958. Т. 2. С. 58–63. Иванов Вяч. Вс. Общеиндоевропейская, праславянская и анатолийская языковые системы. М., 1965. Иллич-Свитыч В. М. Опыт сравнения ностратических языков, М., 1971. Мартынов В.В. Праславянская и балто-славянская деривация. Минск, 1973. Отрембский Я. (Рец.) Stang Ch. S. Vergleichende Grammatik der baltischen Sprachen. — Вопросы языкознания, 1968. № 1. С. 135–140. Трубачев О.Н. История славянских терминов родства и некоторых древнейших терминов общественного строя. М., 1959. THE DEVELOPMENT OF DIMINUTIVES IN LITHUANIAN Summary The following chronological strata of diminutives in Lithuanian have been established in the present paper: 1. The oldest derivatives are those with the Proto-Indo-European determinative *-k- which formed a basis for several Baltic suffixes: *-i-ko- (cf. Lith. dial. puodìkas ”small cup”, OPruss. malnijkix (Kindlein) III 1136, Latv. ganiķis ”small shepherd”), *-īko- (cf. Lith. brolykas ”brother”, OPruss. bratīkai (Brüder) III 895, Latv. mātiča ”mother-in-law”), *-u-ko- (cf. Lith. ož(i)ukas ”little goat”), OPruss. wosux (Bok) E 675; Lith. šun(i)ukas, Latv. sunuks ”little dog”), *-ā-ko- (cf. Lith. berniōkas, 156 Latv. bernāks ”lad”), *-ē-ko- (cf. Lith. bernėkas, Latv. bērņeks ”lad”), *-o-ko/-e-ko- (Lith. kaloka ”hill”, bernėk-šīs ”simple lad”, Latv. bērņaks ”child”). 2. In different Indo-European dialects during the oldest periods of their development diminutives were derived by means of the determinatives *-l- (cf. Lith. paršėlis, OHG farheli, Lat. porculus ”small pig”) *-g-/-g’- (cf. Lith. mergùžė ”lass”, OPruss. merguβ (Mayth) GrG 88, Latv. pirtuża ”small bathhouse” and ME hillock ”hill”, Gk. λαῖγξ ”small stone”), *-s- (cf. Lith. vagìšas ”pilferer” and Skr. hariśá- ”yellowish”, Alb. vog’l’s ”very tiny”), and the adjective suffix *-ino- (cf. Lith. berñynas ”young child” and Kymr. colwyn ”cub”, OHG geizīn ”young goat”, Gk. κοραϊνος ”young raven”). 3. The following affixes were used to form diminutives in Proto-Baltic: the determinative *-t- (cf. Lith. nagùtis ”small nail” and OPruss nagūtis (Nagel) E 117, Slav. *naǫtъ ”nail”, Lith. ragùtės, Latv. ragutas ”sledge”), the adjective suffix *-ino- (cf. Lith. vaikìnas ”teenager”, Latv. dial. darziņc ”small garden”) and the suffix *-ītio- (< *-īto- + *-io-) from nomina attributiva (cf. Lith. brolýtis, Latv. brālītis ”little brother” and Lith. eglýtis ”cloth woven in the herring-bone pattern”, Latv. lēnītis ”warm southern wind”). In Lithuanian and Latvian the diminutives are derived with suffixes *-ēno- (< *-ēn- + *-o-, cf. Lith. dial. gyvatėnas ”snake’s child”, Latv. kaķēns ”young cat” and Lith. brólėnas/brólėnas, Latv. brālēns, Slav. *bratrēnъ ”brother’s son”), -inio- (< -ino- + *-io-, cf. Lith. dial. mergelinė ”girl”, Latv. zvaigznina ”little star” and Lith. dial. auštrinis ”noth-eastern wind”, Latv. austrinis ”eastern wind”), *-ātio- (< -āto- + *-io-, cf. Lith. mergiōtė ”girl”, Latv. kučāte ”bitch” and Lith. ąsótis ”jug”) which also came from nomina attributiva and with Slavic suffixes -ka (cf. Lith. kumėlka ”badmare”, Latv. čiņka ”small hummock”), -uška (cf. Lith. dainuškà ”simple song, ditty”, Latv. sunuška ”little dog”). 4. The suffixes -aitis (cf. jaunikáitis ”young man” and gimináitis ”relative”), -eitė (cf. tarneitė ”maidservant” and praśalėitis ”stranger”), -ėtis (cf. vaikėtis ”urchin” and eglėtis ”home made of cloth, woven in herring-bone pattern”), -uolis (cf. bernuõlis ”boy” and jaunuõlis ”young man”), -is (bēŗnis ”boy” and bēŗis ”bay”) from nomina attributiva, -uklė (cf. bobūklė ”plain old woman”), -uklis (cf. beržūkis ”weak birch”) from nomina instrumenti and Slavic suffixes based mostly on *-iko- (cf. -ica, -ička, -aička, -učka: mergicà, mergiċkà, mergaička, merguċkà ”girl” a.o.) were used to form the diminutives in Lithuanian. Derivatives with the suffixes -elis, -ukas became very productive in Lithuanian. 157