Prūsų kalbos „ī(iā)“ kamieno sąsajos su kitais kamienais

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVI (1996) LIETUVIŲ KALBA: TYRĖJAI IR TYRIMAI Audronė KAUKIENĖ ЗВ’ЯЗКИ ПРУССЬКОЇ МОВИ ī(i̯ā)-ОСНОВИ З ІНШИМИ ОСНОВАМИ 1. Прусська мова краще за інші балтійські мови зберегла іменники ī/ī̯ā-основи, що продовжують давній індоєвропейський тип відмінювання, наприклад, санскр. devī, devyas «богиня», гот. bandi, bandjos «зв’язок, пута», лит. patī, pačios, латис. patī, pašas. Щоправда, іменники ī/ī̯ā-основи в прусській мові не завжди легко відрізнити від слів з іншими м’якими кінцевими приголосними основи (непослідовність правопису, діалектні варіанти, змішування основ тощо). Найчіткіше слова прусської мови з основами ī/ī̯ā-, ē- та i-розпізнаються в Ельбінгському словничку за закінченнями називного відмінка однини або множини: asy, culczi, crausy, crausios (ī/ī̯ā); saule, wosee, raples (ē); antis, plienis «пліснява» (i). У катехізисах трапляються форми різних відмінків, однак визначити основу складніше через більше змішування основ і зближення м’яких кінцевих приголосних основи. У лінгвістичній літературі цим питанням поки що приділено порівняно мало уваги; не визначено особливостей семантики й морфологічної структури слів із таким кінцевим приголосним основи, не розглянуто критерії розрізнення ī/ī̯ā- та інших основ (особливо ē-). Є окремі зауваги, зроблені під час аналізу того чи іншого прикладу в різних працях етимологічного характеру, з яких видно, що погляди їхніх авторів різняться. Характер матеріалу Ельбінгського словничка й катехізисів та коло питань, що розглядаються, настільки різні, що їх необхідно оглянути окремо. Висновки, отримані з аналізу іменників Ельбінгського словничка, згодом можна застосувати, розглядаючи значно різноманітніші, але й такі, що викликають набагато більше сумнівів, приклади з катехізисів. 2. Іменники Ельбінгського словничка аналізуються в такому порядку: спочатку реєструються всі можливі приклади, потім розглядаються їхнє походження, структура, словотвір та особливості семантики. 2.1. В Ельбінгському словничку знайдено 30 іменників аналізованого типу. Більшість із них записано у формі називного відмінка однини, рідше трапляються приклади називного відмінка множини. 2.1.1. Закінчення називного відмінка однини -y або -i різні автори тлумачать неоднаково. В. Мажюліс як у PKP II, так і в PKEŽ рекомендує читати -ī (ці варіанти читання далі у списку вказуються у квадратних дужках), скрізь чітко вбачаючи основу ī/ī̯ā. Однак у лексичній частині праці Я. Ендзелінса «Senprūšu valoda» (DI IV −2) тут бачив коротке -i (варіанти читання вказуються у круглих дужках), по-різному інтерпретуючи його морфологічно (основа ē, двоїна основи i тощо). Проте матеріал Ельбінгського 87 словничка дає змогу дуже чітко розрізнити закінчення основ; принаймні називний відмінок однини основи ī/ī̄a не повинен викликати жодних сумнівів. Таких прикладів знайдено 25: 1) asy [azī], (azi) «їжак», 2) bleusky [bl’auskī] «очерет», 3) dusi [dusī], (dūsi) «душа», 4) garkity [garkītī] «гірчиця», 5) kekti [kekstī] «коса», 6) kiosi [k’asī] «чаша», 7) cosy [kāsī] «косерка (дихальне горло)», 8) craysi [kraisī] «солома», 9) crausy [krausī] «груша (дерево)», 10) culczi [kulsī] «кулсіс», (<*kulše), 11) louki [lunki (lākī?)] «стежка», 12) ludini [l’ūdini] «господиня», 13) mary [marī] «море», 14) nozy [nāsī] (nōsi; дв. ном.?) «ніс», 15) noseproly [nasiprahī] «носовичок», 16) pelki [pelkī] «болото», 17) plauti [plautī] «легені», 18) posty [pāstī] «випасання», 19) soanti [spankstī] «кібрик», 20) stabni [stabnī] (<*stabine, tā Trautmanis Apr. Spr. 435) «піч», 21) staydy [skaidī] «сіно», 22) wolti [valtī] «колос», 23) wubri [bruvī] «вія, брова», 24) sansi [zansī], (zansi) «гуска», 25) sari [zarī], (zari) «жар». 2.1.2. Як ми вже бачили з прикладів (див. 1.), в Ельбінгському словничку можна знайти форми називного відмінка однини й множини всіх основ, однак немає жодного справжнього прикладу основи на īa. Чи були в прусській мові слова такого типу, як лит. giria, латис. dzira? Дані свідчать, що кінцеве *-a після i трапляється лише в інтервокальній позиції: slayo «узбіччя», sloyo «листяна крона», crauyo «кров» (із *kraujā, пор. також nom. sg. krawia III, krēwiew II, acc. kraugen I, krawian III), із суфіксом -ij-ā claywio [klaivija] «м’ясо (бекон)», tarbio [karbija] «корзина». Єдиним винятком із кінцевим -ij-ā після приголосного був би перероблений із західнослов’янського syrištė — satristio «сироватка», якщо його справді слід читати як [sutrist’ā] (так PKP II 273), а не [sutristija]. 2.1.3. У словничку знайдено 5 іменників множини із закінченням -ios або -yos (із *-jās): brunyos [brunās] «обладунки», dragios [dragās] «дріжджі», knupios [k(a)napjās] «коноплі», crausios [kraus’ās] «груші» та 1 Форма bruwi, безперечно, є безсумнівною з етимологічного погляду, проте таке прочитання (див. PKP II 261) не є обов’язковим: тут могла бути не помилка запису, а мовне явище — метатеза (пор. Endzelīns DI IV—2 341). 88 lisytyos [līsītās (līz-?)] «огорожа для підковування коней». Оскільки називний відмінок однини із закінченням *-jā не властивий говірці Ельбінгського словничка, усі ці слова слід вважати основами на ē/ijā. Це підтверджує й зіставлення crausy (дерево) та crausios (плоди). Очевидно, вони становлять одну парадигму, як і лит. kriaušė: kriaušės. Саме тому crausios слід читати не як [krausijās] (так PKP II 281), а як [krausās], пор. Būga I 478, Mažiulis PKEŽ II 266–268. 2.2. Походження розглядуваних іменників із основами на ē/ijā досить різноманітне: є і давні успадковані слова, і новотвори, і запозичення. Найдавніші з них мають відповідники з різними основами в багатьох споріднених мовах — це nozy «ніс», mary «море», sansy «гуска», wubri «вія». Відповідники в балтійських і слов’янських мовах мають plauti «легені» та woltī «колос», лише в балтійських — asy «межа поля» (споріднені слова в інших мовах не можна вважати відповідниками через відмінності в структурі або семантиці), culczi «стегно», pelky «болото» та sari «жар», лише в слов’янських — dragios «дріжджі» та kiosi «чаша». Багато розглядуваних слів є прусськими новотворами (що свідчить про досить високу продуктивність цього типу): bleusky «очерет», kexti «коса», caysi «солома», louki «стежка», posty «випас», soanxti «іскра», stabni «піч», staidy «бекон». Новотворами слід вважати також похідне noseproly «ніздря», деривати ludini «господиня», lisytyos «огорожа» та cosy «косар» (спільне походження останнього слова з лит. kosere не викликає сумнівів, див. Mažiulis PKEŽ II 247, однак структурні відмінності не дозволяють вважати їх відповідниками). Безсумнівними запозиченнями є слов’янізми dusi «душа» та garkity «гірчиця», германізм (який міг потрапити через слов’янські мови) brunyos «обладунки». Дуже давніми запозиченнями з не цілком ясним походженням є knapios «коноплі» та crausy «груша»: crausios «груші». Деякі з цих слів із прусської (або інших західнобалтійських) мов потрапили до східнобалтійських мов або їхніх говірок, наприклад, dragios → литовська в Пруссії drāges, crausy → лит. kr(i)aušė. 2.3. Іменники з основами на ē/ijā в Ельбінгському словничку мають певні особливості структури й словотвору. Визначивши їх, можна буде легше відрізняти приклади цього типу від слів з іншими основами, особливо під час розгляду матеріалу катехізисів. Багато розглядуваних слів є кореневими або мають первинні суфікси, однак є й багатоскладові слова з виразними вторинними суфіксами, а також складні слова (поряд із noseproly «ніздря» тут варто згадати й дуже давнє складне слово, що має відповідники у споріднених мовах, але відоме лише з III катехізису, — waispat̄tn «господиня»). Не зафіксовано жодного префіксального слова; очевидно, префіксальне словотворення було характерніше для основ на ē, наприклад, ponasse «під носом», podūcre «пасербиця» або деривати від префіксальних дієслів abstocle «кришка», auklextes «обрізки», sawayte «тиждень» тощо. 2.3.1. Багато кореневих іменників є похідними від дієслів. Безсумнівними девербативами є dragios «дріжджі» (від балт.-слов. *dreg- «драгліти / гуснути, трусити / падати», див. Mažiulis PKEŽ I 217), kiosi «чаша» (від балт.-слов. *kēs- «різати, рубати», див. Mažiulis PKEŽ II 189–191), cosy «косар» (: лит. kósėti, латис. kāsēt, санскр. kāsate та ін. Endzelīns DI IV–2 243), 89 sari «жар» (: žėrėti Endzelīns DI IV—2 298). Зменшувальних назв менше. Із іменником crais «сіно» словотвірно пов’язане craysi «стебло, солома» (див. Mažiulis PKEŽ II 253), з прикметником *pelk- «сірий» — pelky «болото» (Mažiulis PKEŽ II 290, прим. 140). В. Мажюліс схильний вважати багато іменників аналізованого типу субстантивованими прикметниками — не лише pelky, а й десубстантив crayši чи девербатив bleusky «очерет» (від *bleusk- «хлюпати, стоншувати, пом’якшувати», див. PKEŽ I 147—148). Це вже питання не словотвору чи етимології окремих слів, а пов’язане з історією всього типу ī/ iā-основ (докладніше див. 5.). 2.3.2. Суфіксальним іменникам властиві деякі структурні та словотвірні особливості, що об’єднують їх у певні структурно-семантичні групи. Насамперед слід згадати девербативи із суфіксом -tā: kešti «коса» (від *kes- «дерти, розчісувати»), plauti «легені» (від *pleu- «плисти»), posty «пасіння» (із західнобалт.-слов. *pās- «пасти, охороняти»), soanxti [spankstį] «іскра» (: лит. spingėti, ap-spangęs, латв. spuogāt «світитися»). Структурно подібне до них, але утворене інакше слово wolti «колос». Суфікс -tā нагадує вторинний суфікс -īt-ā, за допомогою якого утворено девербатив lisytyos «загін для підковування коней» (від *lis- «(звужувати», див. Mažiulis PKP II 257), а структурно дуже близьким до нього є запозичення garkity «гірчиця» (з польськ. gorczyca). Інша група слів має суфікс -(i)n-ī: це десубстантиви stabni «піч» (: stabis «камінь») і ludini «господиня» (утворене від запозичення ludis «господар»). Із суфіксом -s-ē утворено девербатив culczi «стегно» (від *kulk- «гнути(ся)»; на думку В. Мажюліса, це субстантивований прикметник fem. балт. *kulksī «зігнута», див. PKEŽ II 297—299). Деякі подібні, але не цілком тотожні за словотвором і значенням суфікси можуть мати також слова на ē- чи ī-основу. Тому поряд зі структурним дуже важливим є й семантичний критерій. 2.4. Значення аналізованих слів досить різноманітні, однак можна помітити, що формуються певні семантичні групи: a) назви частин тіла — kešti «коса», kosy «косер», culczi «стегно», nozy «ніс», noseproly «ніздря», plauti «легені», wubri «вія»; до цих прикладів добре пасувало б III āustin «морду, пащу» (шкода, що називний відмінок невідомий), можливо, і деякі інші іменники з катехізисів; b) об’єкти неживої природи — asy «межа поля», louki «стежка», mary «море», pelky «болото» (сюди добре пасувало б також III žūrin «море», про це див. ще 4.1. і 4.3.), soanxti «іскра», sari «жар»; c) рослини, їхні частини — bleusky «очерет», garkity «гірчиця», craysi «солома», knapios «коноплі», wolti «колос»; d) діяльність людини, її продукти — kiosi «келих», posty «пасіння», stabni «піч», staydy «сіно», dragios «дріжджі», lisytyos «загін для підковування коней», запозичення brunyes «обладунок»; e) назви осіб жіночої статі, діячок — при E ludini «гос- 90 Серед згаданих іменників варто назвати засвідчені в катехізисах давні іменники основи ī/īā: acc. mārtin «наречену», waispatin «пані», найімовірніше, також schlušnikin «служницю», nom. trintawinni «месниця» (із суфіксом -in-, пор. 2.3.2.). З іншого боку, для цього типу не характерні назви дерев (за винятком crausy «груша») і птахів (за винятком sansy «гуска») — ці слова зазвичай мають основу на ē, наприклад, addle «ялина», berse «береза», lipe «липа», laxde «ліщина», wobalne «яблуня» тощо, gerwe «журавель», sarke «сорока», warne «ворона» тощо. 2.4.1. Як і іменники інших основ жіночого роду, так і іменники основи ī/īā зі збірним значенням можуть бути не лише множинними (brunyos «обладунки», dragios «дріжджі», lisityos «загін для підковування коней»), а й однининними — bleusky «очерет (очерети)», craysi «соломина (соломини)», mary «море», plauti «легені», sari «жарини» тощо. 3. У мові катехізисів форми з м’якими кінцевими основами розпізнати значно складніше. Найкраще для цього підходить називний відмінок однини або множини, оскільки в цих формах, попри зміни вокалізму, відрізнити деякі основи дає змогу наявність або відсутність кінцевого -s. На жаль, надійних форм називного відмінка множини немає, а в називному відмінку однини закінчення -i може продовжувати як історичне *-ī, так і *-ē. Отже, одразу постає проблема не лише розрізнення слів основи ī(īā) та основи ē, а й історичного співвідношення цих основ. Про історичні співвідношення основ ітиметься далі (див. 4.). Матеріал, зафіксований у катехізисах, свідчить про зближення всіх м’яких кінцевих основ і збіг закінчень у багатьох відмінках: gen. sg. -is, dat. -i, acc. -in / -ien, gen. pl. -in, dat. -imans, acc. -ins / -iens. Доводиться шукати всі можливі способи, що допомагають визначити тип відмінювання того чи того слова. Можна запропонувати такі критерії: a) Етимологічне зіставлення, яке дає змогу вважати словами основи ī/īā слова цього типу, спільні для індоєвропейської або прабалтійської мов, наприклад, *patī, *veīs-patī або *martī. b) Матеріал ельбінзького словничка: спільні слова, структурна, словотвірна або семантична подібність. Щоправда, прусські діалекти, що дійшли до нас, не можна ототожнювати — їх розділяють і час, і відстань, проте, так чи інакше, це діалекти однієї мови. Крім того, у діалекті ельбінзького словничка не помічено якихось виразних слідів змішування основ, отже, його матеріал цілком придатний як опора для дослідження історії прусських типів відмінювання. c) Внутрішній структурний аналіз мови катехізисів. У катехізисах знаходимо форми різних відмінків і різних частин мови, які необхідно розглянути окремо. 3.1. Іменники Визначити точну кількість прикладів досліджуваного типу, звісно, дуже важко. Тут буде зроблено спробу розглянути всі можливі, більш або менш надійні випадки, послідовно оглядаючи наявні форми відмінків. 3.1.1. Закінчення називного відмінка однини -i або -y, як уже згадувалося (3.), можна інтерпретувати і як *-ī, і як *-ē. У лінгвістичній літературі можна помітити таку закономірність: у більшості сумнівних випадків насамперед 91 схиляються до реконструкції форм ē-основи. Очевидно, тут сильно впливають краще знайомі східнобалтійські мови, що мають сильну ē-основу. Ця психологічна навіюваність змушує вважати ē-основними не лише ті приклади з катехізисів, які мають відповідники цього типу в Ельбінгському словничку (наприклад, kurpi III і kurpe E, korpe GrG «курпе̇, черевик»), а й усі ті слова, що не мають жодних відповідників, а іноді навіть і ті, чиї відповідники в Ельбінгському словничку належать до ī/īā-основи (наприклад, В. Мажюліс, реконструюючи dusì E як *dūsī, сумнівається, чи *dūsì у III катехізисі не походить від *dūsē, див. PKEŽ I 241). Цілком очевидно, що ē та ī/īā-основи насамперед зблизилися в ненаголошеній позиції, оскільки наголошене закінчення називного відмінка в усіх наявних випадках залишається незвуженим, наприклад, semmē III (same E) «земля», giwei III [give-i] «життя» (щодо дієприкметника aulausē див. 3.5.). Якщо ці дві основи не повністю збіглися, у говірці катехізисів радше слід було б доводити наявність не ī/īā-, а ē-основи, оскільки маємо лише пару згаданих прикладів, що її засвідчують (в Ельбінгському словничку ця основа досить сильна!). Крім уже згаданого kurpi та таких слів з історичною приголосною основою, як brati «брат», duckti «дочка», mūti «мати», у яких -i справді має походити з *-ē (пор. E brote і mothe), у катехізисах є ще кілька іменників із закінченням називного відмінка -i (усі приклади з III катехізису): kaāubrī² «осот», kirkī² «церква», perōni «громада», rīki ar rycky «панство», strigli² «осот (осоти?)», supūni «пані», teisi «честь» і trintawinni «месниця». В. Мажюліс виводить закінчення -i у всіх цих прикладах із ненаголошеного *-i<-* -ē, див. відповідно PKP II 204, 260, 325, 321, 304, 269, 279, історично вважаючи їх словами ē-основи (пор. також PKEŽ II 60, 193). Однак ці слова досить різні, тож і тлумачити їх можна по-різному. Цілком імовірно, що іменник kirkī мав належати до ē-основи; це запозичення з нім. Kirche «церква». Імовірно, до ē-основи належить і perōni, пор. структурно й словотвірно подібне medione «полювання» E (див. також 3.1.4.). До назв осіб жіночої статі trintawinni і supūni (запозичення з пол. *žu-pani) слід підходити зовсім інакше. І структура, і семантика свідчать на користь того, що їх слід вважати основами ī/īā (пор. 2.3.2. і 2.4.). Тут добре узгоджувалося б і *schlūsniki (форма з III катехізису schlūsnikaī, найімовірніше, виникла під впливом займенника, що стоїть перед нею, štai:... štai ast Deiwās schlūsnikaī / aina Trintawinni prei sūndin; схоже, так гадав і Я. Ендзелінас, див. DI IV–2 301), знахідний відмінок schlūsnikaṇ (див. далі 3.1.4.) «служниця»: чол. *schlūsnik(a)s, знахідний відмінок schlūsnikaṇ, називний множини schlūsnikaī «слуга». Подвійно можна тлумачити kaāubrī [kāubri] «осот» і strigli «осот». За своєю семантикою вони близькі до назв рослин з ī/īā-основою в Ельбінгському словничку (див. 2.4.-c). Як і більшість слів цього структурного типу, і kaāubrī (від *kaub- «гнути», див. Mažiulis PKEŽ II 60), і strigli (: лит. strigti, ла. 2 Форми kaāubrī і strigli вжито в позиції знахідного відмінка (...kaāubrī bhe strigli turei tans tebbei pijst), а форму kirkī — у позиції родового відмінка (...steisei kirkī swaise marten), однак структурно їх слід вважати формами називного відмінка, див. Mažiulis PKP II 204, PKEŽ II 60, 193 (проте Trautmann Apr. Spr. 358 виправляє на kirkis). 92 strigt, žr. Endzelīns DI IV–2 317) є девербативами. Однак жоден приклад зі словничка (за винятком noseproly «носова порожнина» з другим компонентом неясного походження) не лише не має суфіксів r-ī і l-ī, а й навіть не закінчується на ці сполуки. Натомість іменників з ē-основою та суфіксами -r-ē і -l-ē можна знайти чимало: paustre «пустеля», adle «ялина», raples «щипці», dumsle «сосна», stacle «підпора» тощо. 3.1.2. Немає жодного цілком надійного прикладу родового відмінка. Форма teisīs III (laikutei dwzgubbus t e i s ī s werts) «честі» могла належати не лише до ē-основи (: лит. tėisė), а й до ī/īā-основи (структура й семантика нагадують *dūsī, див. також 3.1.4. і 3.1.). У тих індоєвропейських мовах, що зберегли цей тип відмінювання, закінчення родового відмінка зазвичай має вигляд *-i̯ās (тобто належить до i̯ā-основи), пор. санскр. devyās, гот. bandjos, лит. marčios. Таке закінчення могла мати й говірка Ельбінгського словничка: поряд із називним garkity «гірчиця» Мажюліс PKĖŽ I 328 реконструює родовий відмінок однини *garkīt’ās. Однак навряд чи таке закінчення зберегла говірка катехізисів, у якій для всіх м’яких кінцевих приголосних основ було узагальнено закінчення -is, наприклад: gj̄wis «життя», kirkis «церкви», Wosis-pile «Козячий замок», Sawlis-kresil «сонячне крісло» (ē-основа); powaisennis «совісті», naseilis I, noseilis III [nōselis] «духу» (i̯ā-основа); etnistislaims III «сповнений благодаті» (i- або ī/īā-основа)³. Аналізувати закінчення родового відмінка складно через рідкість форм цього відмінка: дуже часто в катехізисах замість очікуваної форми родового відмінка знаходимо форму знахідного, наприклад, …esse wissawidiskan wargan / Kermenes bhe D ā ū s i n / Labbas bhe T e i s i n išraikilai III 577–8. 3.1.3. Форм давального відмінка в катехізисах не зафіксовано. 3.1.4. Форм знахідного відмінка більше, ніж форм інших відмінків. Найдавніші слова цього типу мають закінчення -in: mārtin III, Waispattin III. Це закінчення нагадує санскр. -īm і відрізняється від закінчення i̯ā-основи в інших мовах (наприклад, лит. marčią). Щоправда, поряд із формою mārtin III у катехізисі є також mārtan (у позиції родового відмінка): steisei kirki swaise m ā r t a n. Якщо це не друкарська помилка, тут може йтися про якесь нове морфологічне явище; пор. подібне чергування форм madlan III і madlin III (двічі) «молитву», а щодо займенника tirtan «третю» (жін. р.) див. також далі (3.4.4.). Запозичення *dūsī (dusi E) має три форми знахідного відмінка — усі із закінченням -in: dūsin, dausin ir dousin III. Можливо, ī/īā-основа відрізнялася від інших іменників із м’яким кінцевим приголосним основи тим, що в знахідному відмінку мала закінчення -in, а не -ien (-ian чи -en). Іменники інших основ зазвичай мають варіантні закінчення, наприклад, semmin I / semmien, semien (9x) II, III «землю», nacktin I / nacktien III «ніч», etwerpsennin III / etwerpsennien III, etwerpsennian II «прощення». Тому, очевидно, не слід вважати ī/īā-основними ті іменники, що мають знахідний відмінок із закінченням -(i)en: perōnien III / perōnin III «громаду» і kirken II / kirkīn 3 Деякі іменники з ia-основою мають інші закінчення. Це дуже рідкісні випадки: tawuschies II, tawischas III [tavišas] (поряд із tawischis I) «близького», nierties III «сідла» і rikijas III «пана». 93 I, kirkin III «церква» (називний відмінок цього слова закінчується на -i, див. 3.1.1.), або arien «зернові» (V. Mažiulis вбачає тут субстантивований прикметник *ari, див. PKEŽ I 93). Звісно, якщо таку форму не зафіксовано, поодинокі приклади із закінченням -in ще не дають підстав для будь-яких висновків щодо основи (наприклад, austin «пащу», pramadin «заступництво» III), якщо тільки не з’являться інші структурні чи семантичні критерії (наприклад, schlūšnikin «служницю», див. 3.1.1.). Що більше зафіксовано прикладів із закінченням -in, то ймовірніше, що слово належить до основ на ē/ā. До таких слів можна було б зарахувати riki «владу» (запозичення з гот. reiki) і teisi «честь» (називні відмінки обох закінчуються на -i, див. 3.1.1.): rīkin III (4x) і teisin III (4x), teischin III. 3.1.5. У катехізисах не знайдено форм множини н а з и в н о г о відмінка. 3.1.6. У позиції множини р о д о в о г о відмінка вжито форму dusin III:...beggi tennei budē kirschia jouson D u = s ī n. Закінчення родового відмінка множини -in характерне для всіх іменників із м’яким кінцевим приголосним основи. Щоправда, прийменник kirsa «над» зазвичай уживається із знахідним відмінком, однак тоді очікувалося б закінчення -ins (див. 3.1.8.). 3.1.7. Форм множини давального відмінка не зафіксовано. Щоправда, у позиції давального відмінка записано форму waispattin III: Steimans Butta Rikijans bhe Bntas W a i s p a t t i n. Судячи з Rikijans, це має бути форма знахідного відмінка. 3.1.8. Маємо дві форми знахідного відмінка, обидві вжито в позиції непрямого додатка — dusin (див. 3.1.6.) і waispattin (див. 3.1.7.). Закінчення -in замість очікуваного -ins, якщо це не помилка запису, могло б бути ознакою основи на ē/ā. 3.2. Прикметники Dauguma katekizmuose rastų būdvardžių yra kieto kamiengalio — paradigma -(a)s, -a, -an. Minkštojo kamiengalio būdvardžių yra kiek mažiau, tačiau gana įvairių. Kai kurias moteriškosios giminės formas galima laikyti ē/ā-kamienėmis. Pirmiausia čia minėtinas pavyzdys gillin III: Stwi dai Deiws aīnan g i l l i n maīgun krūt nostan smunentinan (maīgun, sprendžiant pagal formą, yra acc. sg. fem., nom. sg. turėtų būti *maigā > *maigū). V.Mažiulis PKEŽ I 363, rekonstruodamas nom. sg. fem. *gilī, čia pat nurodo masc. *gilus = lie. gilus, la. dzils. Atstatant u-kamienę vyriškosios giminės formą, matyt, pirmiausia remiamasi etimologinėmis paralelėmis ir paradigmos -us, -i, -u senumu. Pačioje prūsų kalboje tokia paradigma niekur nėra paliudyta. Lietuvių kalbos u-kamienius būdvardžius dažnai atitinka a-kamieniai, pvz., kārtai ”kartūs”, rāms ”doras”: ramūs, sparts ”stiprus”: spartus. Visi katekizmuose rasti būdvardžiai, kuriuos galima laikyti u-kamieniais, galūnę -us turi po priebalsio g: augus ”gobšus”, preitlangus ”lengvas”, acc. sen...pollīgun ”su lygiu”, polīgon ”panašų”, neutr. (adv.) polīgu ”panašiai”. Tiesa, būdvardžiai *leng-u-/lang-u ”lengvas” ir *lig-u ”lygus” turi u-kamienių etimologinių paralelių giminiškose kalbose, tačiau jie abu prūsų kalboje yra priešdėlių vediniai. Nė vienas iš šių pavyzdžių neturi moteriško- 94 цієї групи форм, які могли б підтвердити, що вони справді належать до u-основ, що кінцеве u не є редукованим звуком, який виник унаслідок скорочення закінчення після задньоязикового приголосного (пор. asmus «ашмас» після губного m). Крім того, у прусській мові прикметники жіночого роду з основами ē/ī ā можуть уживатися поряд із формами чоловічого роду інших типів основ (a-, o- і особливо i/ī ā-). Насамперед слід згадати приклад postippin «розтягнуту» (fem.):...kādi tans stan postippin Chrītjāniskan / nosemmien preiwackē, senrīnka («розтягнуте християнство»). Як показує прислівник postippan «суцільно», форма чоловічого роду мала б бути з основою на a. Цілком упевнено можна говорити про парадигму -is, -ī, -i(n). Немає жодних даних, принаймні в катехізисах, про прикметники жіночого роду прусської мови з основою на ē (пор. лит. didelis, didelė, medinis, medinė тощо). До цього типу прикметників із м’яким кінцевим приголосним основи належать aruvīs «справжній», складні wyssen mukis II, acc. wissemokin II, wissemukūn III «всемогутній», ackewīstin III «очевидний (очевидна)», можливо, також gailis «білий» з ельбінзького словничка (у PKEŽ I Mažiulis реконструює *gailas), callestis [kaltiskā PKP II 286] «овечий» у сполученні callestis klokis і mynsis «закритий» — їх подано не у звичній формі середнього роду із закінченням -an. Прислівники, утворені від таких прикметників (= адвербіально вживані форми середнього роду), зазвичай закінчуються на -i, наприклад, arwī «справді», perarwī «насправді», isarwī «вірно», akiwījstin «очевидно», можливо, також emperri «загалом». 3.2.1. Особливо багато прикладів цього типу мають продуктивний прикметниковий суфікс -ing-. Поряд із формами чоловічого роду nom. sg. із закінченням -ing-(i)s уживається форма жіночого роду -ingi (*-ing-ī) та форма середнього роду -ingi, -ingin⁴. Скорочене (ненаголошене) закінчення називного відмінка жіночого роду графічно вже не відрізняється від форми середнього роду. Крім того, замість очікуваних прикметників у катехізисах часто вживаються прислівники подібної форми, наприклад, issprettengi «зрозуміло», musīngin «можливо» або glandewingei «втішно». Не завжди можна точно сказати, яку саме форму маємо в тому чи іншому випадку. Тому тут зведемо всі більш-менш надійні приклади жіночого роду: nom. sg. ainaseilngi III «самотня» або «самотньо» (Kawīda aina ticra widdewū bhe a i n a s e i l i n g i ast), acc. sg. a u s c h a u d i w i n g i n Aucktairikijskan «надійну старшу владу» III і warewingin III (postan w a r e w i g i n rankan Deiwas «під могутню руку Бога»). Варто зазначити, що всі приклади однини знахідного відмінка — як жіночого, так і чоловічого роду — мають закінчення -ing-in (немає жодного прикладу з -en чи -ien!). 3.3. Числівники До такого самого структурного типу, як уже описані прикметники, належить порядковий числівник tirt(i)s (tirts I, tirtis II, tīrts III), жін. р. tirti (Stai T i r t i Maddla ”die D r i t t e Bitte”) III. Форму tirti Mažiulis PKP 320 пропонує 4 У прусській мові, на відміну від інших балтійських мов, прикметники із суфіксом -ing- належать не до a/ā-основ, але це вже окрема тема, варта спеціального дослідження. 95 читати [tirtū]; там само у примітці 252 додається: ”Якщо закінчення було наголошене, то тут маємо [tirtū] (із прадавнього *-ā). Якщо закінчення було ненаголошене, то [tirtī] з -i < *ī (або з *-ā < *-ē)”. Навряд чи форму tirtī історично слід вважати основою на ē. Відповідники в інших мовах свідчать про ē/ī/ā-основу, пор. лит. лат. *treti̯as, -i̯ā, старослов. tretъjь, гот. Þridja, санскр. tṛtīya-. У прусській мові немає жодного числівника з основою на e, який міг би вплинути на зміни основи жіночого роду. Закінчення знахідного відмінка однини варіюють [цим числівники й займенники (див. 3.4.) відрізняються від іменників і прикметників]: -īn (T i r t ī n deinam atskēiwans... I,...en tērten bhe ketwirtin streipstan III), -ian (...en tēr-tian deinan etskēuns III), -ien (An tirtien deinan etskēuns II) і навіть -an (En tirtan deinan etskēuns...). Різноманітність закінчень можна пояснити двояко. Закінчення -(i)an або -ien у другому й третьому катехізисах могли виникнути під впливом сусідніх слів — прийменника en або an та іменника deinan. З іншого боку, тут могло зберегтися давнє закінчення основи на jā, пор. лит. trėčių (pačių, marčių тощо). Форма tirtan нагадує вже описану форму іменника martan (див. 3.1.4.). 3.4. Займенники У всіх балтійських мовах мали існувати займенники жіночого роду з основами на ī/īā (поряд із формами чоловічого роду з основами на i або ī/ia). Одні лексеми є спільнобалтійськими або навіть давнішими, інші збереглися чи були заново утворені в окремих балтійських мовах. Усі балтійські мови мають *šis: *šī (лит. šis, ši, діал. šī, лат. šis, ši, прус. schis). Замість відповідників лит. pats, pati, лат. pats, pati пруси мали subs, *subā (корінь pat- зберігся в іменнику waispattin). Замість лит. kuris, kuri, лат. kurš, kura, лит. jis, ji — також інші слова, серед яких варто відзначити енклітичний займенник *dis, серед. р. di «він; це», поруч із імовірною формою жіночого роду *dī. У катехізисах знайдено найбільше форм займенника, відповідних до šīs, šī, які демонструють варіативність кінцевої частини основи. Розглянемо всі наявні відмінкові форми. 3.4.1. Із форм називного відмінка однини зафіксовано лише masc. schis I, III, sis II та серед. р. (присл.) di, dei (turėdi ”тримай це” III, turridi ”т. с.” III, kaidi ”щоб це” III (4x), kai dei ”т. с.” III). Форм жіночого роду немає. 3.4.2. У родовому відмінку однини відомі лише форми чоловічого роду schisses і schieise III. 3.4.3. Серед форм давального відмінка, крім masc. schisman, серед. р. schismu III, маємо також fem. Schissai III (s c h i s s a i nianbillintai ”цій німій”). Закінчення -ai не можна безпосередньо зіставляти із закінченням лит. šiai, оскільки обидві форми морфологічно відрізняються (у schissai вставлено займенниковий формант s). 3.4.4. Обидва розглядувані займенники мають різні форми знахідного відмінка. Форми чоловічого (і середнього?) роду закінчуються на -an (esse schan lindan, noschan bausennien III, schan emnen I), -ian (schian busennien III) і -ien (schien malniskan III (2x) і sien spagtun III). Форми жіночого роду, крім звичайного варіанта schan (12x) (наприклад, s c h a n lankenan deinan I, 96 ėnščan madlin III, s c h a n twaian schlūsn kin ir kt.), також можуть закінчуватися на -ien (ėnšien madlin III), -en (s c h e n naktin, s c h e n Naktin·III) і -in (s c h i n madlikan III 2x). Співвідношення форм родів другого займенника дещо інше. Усі форми чоловічого роду мають у закінченні i — форму din у катехізисах ужито 6 разів (proweladin I, bebillēdin III, prēdin, pērdin, kirsa din III та ін.). Обидві відомі форми жіночого роду різні: weddēdin «відвів її» III та stwi wīrsti d i e n wijrinan billūns III. За варіативністю закінчень займенники відрізняються від відповідних форм знахідного відмінка однини іменника та прикметника. 3.4.5. Із форм називного відмінка множини маємо лише приклади чоловічого роду: schai wirdai, можливо, також dei (Tīt paskulē as teinu / kai d e i pirsdau wisan powijstin... segge / Madlan... V. Mažiulis у PKP II 182 перекладає «Так закликаю я тепер, щоб вони перед усім ділом учинили прохання», хоча в PKEŽ I 202 цю форму інтерпретовано інакше й перекладено як «це» — за нім. man). 3.4.6. Єдина форма чоловічого роду родового відмінка множини — schiēson, ужита замість очікуваної форми однини: mes mans s c h i ē s o n malnijīkai («des Kindleins») enimimaisin. 3.4.7. Форм давального відмінка множини немає. 3.4.8. Форм знахідного відмінка множини досить багато. Форми чоловічого роду займенника schis двоїсті — schins III (s c h i n s pallai psans 2x) і schans (en s c h a n s Wirdans), тоді як для жіночого роду є лише один приклад schiens (s c h i e n s twaian Dāians III). Усі форми другого займенника — чоловічого роду: dins 5 разів (наприклад, crixtity d ī n s I, prēdins III, poglabūdins III) і diens II (crixtidi=diens). Аналіз форм займенника показує, що багатьом відмінкам властива варіативність голосних i та a у кінці основи. Закінчення чоловічого й жіночого родів часто збігаються; принаймні не виявляється таких відмінностей, які були б властиві не окремим відмінкам, а всій парадигмі. Співвідношення закінчень знахідного відмінка однини й множини навіть протилежне. 3.5. Дієприкметники У балтійських, як і в деяких інших індоєвропейських мовах, активні дієприкметники жіночого роду також належать до основ на ī/į̄-a, пор. лит. krīntanti, лат. krītuoša, санскр. satī. Закінчення форм теперішнього й минулого часу в прусській мові дещо відрізняються, тому розглянемо їх окремо. 3.5.1. Форм теперішнього часу жіночого роду небагато. Форми знахідного відмінка обох родів мають у закінченні голосний i: acc. sg. fem. rīpintin «ту, що йде слідом» III (займенникова форма rīpintinton III), masc. nidruwintin «невіруючого» III, acc. pl. masc. waitiaintins «тих, що говорять» III, warguseggēntins «тих, що чинять зло» III. Такі форми, як dat. sg. fem. nianbillintai «тій, що не говорить», nom. pl. masc. skellantai «винні, ті, що колють» III (поряд із skellantēi III) свідчать про проникнення твердого кінцевого приголосного основи в парадигму. На жаль, не маємо жодної форми називного відмінка жіночого роду. 97 3.5.2. Майже всі зафіксовані форми дієприкметників минулого часу належать до чоловічого роду. Багато з них мають i в кінці основи: acc. sg. -in (ainanginmusin «єдинородного» III), nom. pl. -is (aupalusis «знайшли», immusis «взяли» III). У знахідному відмінку множини частіше трапляється закінчення -ins I, II, III (4x, наприклад, aulaušins III «померлих»), але можливе й -ens (aulauwussens «те саме» I). Форм із твердим кінцевим приголосним основи не виявлено. Єдина форма nom. sg. fem. aulaušė, якщо це не помилка вимови чи запису (див. Mažiulis PKEŽ I 117 і літ.), могла б свідчити про те, що в діалекті катехізисів (принаймні III) існувала додаткова дистрибуція між наголошеним і ненаголошеним закінченнями називного відмінка -ė та -i, що вказує на можливе повне злиття основ на ǭ/ iā та e в частині прусських діалектів. 4. Розглянувши форми з усіх пам’яток прусської мови, бачимо, що їхні дані істотно відрізняються. У діалекті Ельбінгського словничка розрізняються м’які основи на ǭ/ iā, ē та i, тоді як у діалекті катехізисів вони значно зблизилися. Причиною цього є не лише час, діалектні фонетичні зміни тощо, а й давні історичні зв’язки між цими типами основ, які виявляються при зіставленні прусських прикладів із відповідниками в інших балтійських мовах. 4.1. Найдавнішими є зв’язки між основами на ē та iā. Спочатку вони були лише відмінювальними, пор. закінчення відмінків лит. -i, -ios, -iai, -ią та санскр. -ī, -yās, -yai, -īm. У прусській мові основа на ē поширилася не лише у формах знахідного, а й інших відмінків. У катехізисах не виявлено жодних слідів основи на iā, крім займенника *si та числівника *tirtī (див. 3.4.1 і 3.3.); характерні закінчення: nom. sg. -i, gen. -is, acc. -in, gen. pl. -in, acc. -in(s?). Натомість у східнобалтійських мовах поширилася основа на iā; це особливо характерно для латиської мови та східних литовських діалектів. Нерідко основу на iā узагальнено в усій парадигмі, пор. дав. лит. platūji — нов. plačioji, діал. tokī — tokià, лит. platī, krintanti — лат. plaša, krītuoša. Так виникають литовські й латиські слова з основою на iā: іменників типу giria: dzira у східнобалтійських мовах є чимало, а в прусській мові — ні в катехізисах, ні в Ельбінгському словничку (див. 2.1.2.) немає жодного надійнішого прикладу, який засвідчував би існування цього типу (форми називного відмінка множини Ельбінгського словничка із закінченням -ios < *-iās належали до лексем з основами не на iā, а на ē/iā, наприклад, crausy: crausios). Прусській основі на ē/iā у східнобалтійських мовах, а іноді й у слов’янських, часто відповідає основа на iā: E asy — лит. ežà, лат. eža, mary — лит. marios, plauti — лат. plaušas, K *marti — лат. mārša, E sari — лит. žarija (пор. також давньослов. zorja «жевріння»), kiosi «чаша» — давньослов. čaša, можливо, також *jūrī — лит. jūrios, лат. jūra. Подібні структурні співвідношення бувають між запозиченням і словом, від якого воно походить, наприклад, E, K *dūsī — польськ. dusza (пор. запозичення лит. dūšià, лат. dūša), E garkity — польськ. gorczyca (пор. лит. garstyčia або garsovytčia), можливо, також E brunyos «обладунок» — гот. brunjo або давньослов. brunja (пор. лат. bruņas). Тому дуже ймовірно, що запозиченнями з основою на ē/iā були ті, що походять від слів, які закінчуються на -i, наприклад, K supūni «пані» — польськ. *žu-pani, rīki «володіння» — гот. reiki. Рідше прусській основі на ē/iā відповідає основа на ē в інших балтійських мовах: E pelky — лит. pēlkė, лат. pelce, можливо, також K teisi — лит. teisė. Такі структурні співвідношення 98 Трапляються також серед запозичень різного походження, наприклад: E dragios — лит. діал. drãgės, E crausy — лит. kriáušė (пор. також болг. kruša), E knapios — лит. k(ą)nãpės (пол. konopie). У литовських діалектах давно помічено варіювання основ на io- та ē- (пор. Būga I 104), наприклад: dvasà / dvãsė, musià / mùsė, girà / gìrė, mãrios / mãrės тощо. Для східних діалектів характерніші форми на io-, для західних — на ē-. Діалектні форми на ē- здебільшого новіші, вони виникли внаслідок змішування основ під впливом різних діалектних фонетичних процесів. 4.3. Про високу продуктивність основи на ī/ī̯ā у прусській мові свідчить те, що до неї перейшли деякі давні слова з основами на i- (або на приголосний): E culczi — лит. kūlšis; E nozy — лит. nósis, лат. nãs, лат. nāris; E sansy — лит. žąsis, лат. žùoss, дав.-в.-нім. gans, гр. χήν (санскр. haṃsī, найімовірніше, є новотвором поряд із masc. haṃsah, а її збіг із sansy випадковий); E wubri «вія» — лит. brùvis, старосл. bruvь, санскр. bhrūḥ. До цієї групи слід віднести й девербатив posty «пасіння», можливо, також деякі інші девербативи із суфіксом -ti (див. 2.3.2.), функціонально відповідним суфіксу -t-is. Як особливий випадок слід назвати слова, що продовжують давні форми середнього роду із закінченням *-i. Безсумнівним прикладом цього типу є E mary (із *marī) — старосл. more, лат. mare. Можливо, подібне походження має й K *iūr (таку реконструкцію дозволяють дві форми знахідного відмінка із закінченням -in, пор. 3.1.4., а E lurīay можна було б вважати формою середнього роду й виправити на *iurian, пор. Endzelīns DI IV—2 230) — санскр. vārī «вода». У литовських діалектах, особливо західних, слова з основами на i- схильні переходити до основ на ē- (kùlsė, nósė, žãsė тощо). Подібні явища трапляються й у прусській мові, наприклад: E pusne — лит. pušnìs, slaune «стегно (біля кульшового суглоба)» / slaunis «стегно» — лит. šlaunis, санскр. śroṇiḥ, лат. clūnis. 5. Зіставлення основ дає змогу висунути припущення щодо їхнього розвитку. Причини їхнього варіювання та змішування в усіх балтійських мовах — не лише історичні фонетичні зміни. Частина розглянутих основ також генетично споріднена. 5.1. Розвиток іменника в балтійських мовах можна зобразити такою схемою: У спільноіндоєвропейський південний період слід реконструювати два генетично не пов’язані між собою типи м’якого кінцевого елемента основи — основи на -ī/ī̯ā та i- (або приголосну), наприклад: *patī і *klaunis «стегно», серед. р. *marī «море». З давньої основи на ī/ī̯ā у б а л т і й с ь к і й п р а м о в і за певних умов відгалузилася основа на ē-, унаслідок чого утворилися три типи кінцевого елемента основи, наприклад: *martī, *ēžī-«їжак» (таку прабалтійську форму цього слова реконструюють і Būga I 594, і Mažiulis PKĖŽ I 10) — *saulē, *žemē (: прасл. *zemja) — *akis, *šird(is)⁵. 5 Виникнення балтійської основи на ē- — дуже складне питання, яке потребує 99 У західнобалтійських мовах ī/ā-основа зберігає стійкість, вона навіть поповнюється деякими словами, що раніше належали до i- (приголосної) основи (початок цьому могли покласти форми середнього роду із закінченням -i), і навіть виникають новотвори. З часом у частині прусських діалектів ці основи значно зближуються, а фонетичні зміни в кінці слова посилюють генетичні зв’язки між основами. У східнобалтійських мовах, навпаки, ī/ā-основа слабшає; від неї відмовляється iā-основа, яка утверджується в латиській мові та в частині литовських діалектів. У західних литовських діалектах значно посилюється ē-основа, до якої переходять не лише слова з iā-, а й з i-основи. Інакшою є доля форм жіночого роду прикметників, числівників, займенників і дієприкметників з ī/ā-основою. Її зумовила кореляція з певними формами чоловічого роду. З індоєвропейських часів успадковано досить різноманітні парадигми: форми жіночого роду з ī/ā-основою можуть уживатися не лише поряд із формами чоловічого роду з u-, а й з i-, приголосною, i/īo- і навіть ō-основою (досить згадати активні дієприкметники, займенники pats, pati, šis, ši тощо). В окремих балтійських мовах збереглися й утвердилися дещо інші форми різних частин мови. У прусській мові найкраще засвідчена парадигма -ies, *-ī, -i(n). До реконструкції парадигми -us, *-ū, -u (див. 3.2.), а надто до пов’язаних із нею пояснень походження новотворів з ī/ā-основою (див. 2.3.1.), слід ставитися дуже обережно. У литовській мові форми з ī/ā-основою досить стійкі; звичайна парадигма прикметників — -us, -i, -u. Займенники й дієприкметники мають форми жіночого роду з ī/ā-основою поряд із формами чоловічого роду різних типів. Числівник trečia, найімовірніше, нещодавно перейшов до iā-основи. У латиській мові майже всі форми з ī/ā-основою перейшли до iā-основи; залишилося лише кілька реліктових форм займенників (pati, ši). ІСТОРИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ ПРУССЬКИХ ІМЕННИКІВ З ī/ā-ОСНОВОЮ Анотація Давня ī/ā-основа типу *patī збереглася в давньопрусській мові краще, ніж у східнобалтійських мовах. У словнику Elbing є 30 іменників (25 у формі називного відмінка однини із закінченнями -i, -y та 5 форм називного відмінка множини із закінченням -ios, тобто crausī «груша» і craustios «груші»). Іменники цього типу легко відрізнити від інших палатальних основ (ē-, i-). Натомість у діалектах катехизисів I, II, III ці основи стали дуже близькими, майже змішалися між собою. У цій статті запропоновано низку критеріїв відбору для розпізнавання форм різних основ. Аналіз даних прусської мови та їх зіставлення зі східнобалтійськими відповідниками дають змогу зробити певні висновки про розвиток іменників з ī/ā-основою в усіх балтійських мовах та їхні історичні зв’язки з основами iā-, ē-, -i (або приголосною) (основні результати проілюстровано рисунком у розділі 5.1.). спеціального дослідження. У цій статті його порушено лише настільки, наскільки це необхідно для з’ясування історії ī/ā-основи. 100