Antano Lyberio ir jo darbų atminimui

у праці. Однак жодних умов для впровадження різноманітних нововведень не було. К. Улвидас любив популяризувати питання мовної практики. Він завжди говорив дуже переконливо й цікаво. Тому його постійно запрошували до різних колективів читати лекції. Його живе слово слухали й литовці у США. Навіть вийшовши на пенсію, К. Улвидас не порвав зв’язків із колективом Інституту литовської мови. Він був членом редакційної колегії журналу «Культура мови», майже до останніх років його обирали членом наукової ради Інституту, де його авторитетне слово завжди цінували. У лютому 1996 р. К. Улвидаса нагородили орденом Гедиміна. А своїми працями він сам спорудив собі пам’ятник, якому не судилося зникнути. Нехай спочиває спокійно у Вільнюській землі. Йонас Паулаускас НА ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ АНТАНАСА ЛІБЕРІСА ТА ЙОГО ПРАЦЬ До численних слів і речень у великому «Словнику литовської мови» додано дволітерну абревіатуру Er — це скромний, але довговічний пам’ятник двом мовознавцям, які походили із села Еришкяй (Паневежиський район). Один із них — відомий педагог, продовжувач праць Йонаса Яблонскіса й Казимераса Буги Юозас Бальчіконис, другий — його родич Антанас Ліберіс. На життєвий вибір останнього, без сумніву, вплинули живе слово старшого земляка та його дедалі більший авторитет. Щоправда, закінчивши 1928 р. Паневежиську гімназію, А. Ліберіс лише за кілька років (1932) вирішив продовжити навчання в Університеті Вітовта Великого, обравши класичну філологію. Навчання він завершив 1939 р. Як і багатьом молодим людям, що тоді здобували освіту, А. Ліберісові вже під час навчання доводилося заробляти на прожиття. Щойно розпочавши навчання, він отримав запрошення працювати в редакції «Словника литовської мови», яку наприкінці 1930 р. Міністерство освіти доручило створити й очолити Й. Бальчіконису. Для А. Ліберіса редакція була ніби другим університетом: вона дала йому теоретичні знання з лексикографії та практичні навички словникарської роботи. Тут треба було вчитися збирати слова з живої мови й різних писемних джерел, упорядковувати картотеку слів, успадковану від К. Буги й швидко поповнювану, призвичаюватися писати словниковий текст, читати коректури й виконувати іншу роботу. У «Передмові» до першого тому «Словника литовської мови» (що охоплював слова на літери A–B), який вийшов друком 1941 р., головний редактор Й. Бальчіконис назвав «найближчих співробітників редакції, без сумлінної праці й відданості яких цей том словника не міг би побачити світ». Серед цих співробітників був і А. Ліберіс. Пізніше А. Ліберіс не раз цікаво й дуже тепло розповідав мовознавцям молодшого покоління і про інших працівників тогочасної редакції словника — Напаліса Грігаса, Елзе Мікалаускайте, Йонаса Мікелюнаса, Юозаса Сенкуса, Зенонаса Уоселіса, Костаса Восилюса та інших. Війна й окупації розпорошили невеликий гурт редакції «Словника литовської мови» 276 редакції. 1942 р. А. Ліберіс залишив Каунас. Він почав працювати вчителем у Пренайській гімназії «Жибуріс», а в 1946–1947 рр. був директором цієї школи. У важкі й складні воєнні та повоєнні роки він вивів у життя не одне покоління учнів, серед яких виросли мовознавець Йонас Казлаускас, поет Юстінас Марцинкявічюс, письменник Вітаутас Бубніс, а також чимало відомих учителів, лікарів, юристів, інженерів, економістів та інших фахівців. Робота в школі не віддалила А. Ліберіса від важливих тоді справ литовського мовознавства. 1950 р. він допоміг Інституту литовської мови організувати в околицях Преная першу діалектологічну експедицію, якою керували Й. Бальчіконис і Б. Ларінас. Під час неї на практиці перевірили «Програму збирання матеріалів для атласу литовської мови» (видану 1951 р., 2-ге вид. — 1956). Допомога А. Ліберіса стала в пригоді організаційному комітету Академії наук Литви, який розшукував частину картотеки «Словника литовської мови», врятовану від жахіть війни й надійно сховану директором Інституту литовської мови А. Салісом (див. «Наша мова», 1972, № 2, с. 26–31). Від 1947 р. А. Ліберіс був не лише вчителем, а й штатним працівником Інституту литовської мови (від 1952 р. — литовської мови та літератури). Він часто брав участь у Вільнюсі в засіданнях укладачів і редакторів «Словника литовської мови», а в Пренаях, привізши звідти картотечні шухлядки, писав або редагував словникові тексти, створені іншими співробітниками, і читав коректури. В останні десятиліття А. Ліберіс, уже постійно мешкаючи у Вільнюсі, був одним із головних укладачів великого «Словника литовської мови». Його прізвище — як члена редакційної колегії, автора тексту чи виконавця інших робіт — зазначено у 12 томах цього словника. 1965 р. йому разом із шістьма іншими словникарями присудили Державну премію Литви за III–VI томи словника. А. Ліберіс був одним з укладачів і редакторів іншої надзвичайно важливої для мовної практики праці — «Словника сучасної литовської мови» (1954; 2-ге вид. — 1972). Ще в Пренаях А. Ліберіс зацікавився синонімікою слів, написав і 1959 р. захистив кандидатську (нині — докторську) дисертацію «Словник синонімів литовської мови та принципи його укладання». Через два роки вийшов друком його «Словник синонімів литовської мови». У вступній статті до цього першого в історії литовської лексикографії словника такого типу автор писав: «Словниковий склад литовської мови дуже багатий і різноманітний. Крім найдавніших литовських слів, споріднених з праіндоєвропейською мовою, у литовській мові є величезна кількість слів, що виникли в різні епохи від давніх коренів. Однак багатство литовської мови полягає не лише в кількості слів, а й у розмаїтті їхніх значень, виразності та численності засобів синонімії». У цьому словнику, щоб наочно показати згадані особливості литовської мови, подано 720 синонімічних гнізд. Через двадцять років (1981) А. Ліберіс видав значно ширший «Словник синонімів», у якому було близько 5200 груп синонімів, що охоплювали понад 27 000 слів і фразеологізмів. А. Ліберіс не забував і про молодь, яка навчалася. Разом із Н. Грігасом він уклав 277 уклав і видав «Словник литовського правопису для шкіл» (у 1956–1980 рр. вийшло 6 видань), разом із Пр. Кнюкштою — «Навчальний словник литовського правопису та наголошування» (у 1983–1996 рр. вийшло 4 видання), разом із В. Косухінасом — призначений для школи «Литовсько-російський словник» (1956), разом із К. Гайвенісом і В. Шернасом — «Шкільний литовсько-російський словник» (1985). А. Либеріс уклав також більший «Литовсько-російський словник», призначений для широкого загалу: у його першому виданні (1962) було близько 37 000, а в другому, виправленому й доповненому виданні (1989) — близько 65 000 слів. Ще в студентські роки А. Либеріс почав співпрацювати з часописом «Новая Ромува» (одна з перших його публікацій, що з’явилася, мабуть, 1935 року, познайомила громадськість із творами Й. Яблонскіса, виданими Й. Балчіконісом); пізніше в наукових виданнях і періодиці він опублікував чимало статей із литовської лексикографії, лексикології, термінології, культури мови та інших питань, а також важливі спогади з історії литовського мовознавства й про окремих мовознавців. 6 листопада 1996 року А. Либеріс зустрів свій 87-й день народження, майже шість років потерпаючи від тяжкої хвороби, а 22 листопада стало останнім днем його життя. На Вільнюському цвинтарі Карвеліскес численний гурт рідних, учнів, колег і друзів попрощався з мовознавцем, який багато зробив і залишив по собі чудові плоди праці, учителем і людиною світлої пам’яті. Антанас Либеріс і його праці увійшли в історію литовського мовознавства. Kazys Morkūnas IN MEMORIAM РУДОЛЬФ ГРАБІС (1906-1996) 1996 рік для латвійського мовознавства став роком болісних втрат: надто рано залишила таку гаряче улюблену нею наукову сферу професорка Латвійського університету Марта Рудзите; не завершивши розпочатих праць, помер Валдіс Зепс — латгалець, який виріс в еміграції, професор Вісконсинського університету; а Рудольф Грабіс, який відсвяткував гарний дев’яностолітній ювілей, прикрасив свою земну путь цінними працями й завершив її 17 грудня. Він був одним із найвидатніших дослідників латвійської мови останніх десятиліть. Р. Грабіс народився 11 серпня 1906 року в «Грібжах», у колишній волості Кудумс (Цесіський район). 1934 року закінчив Латвійський університет. Його викладачами тут були Ана Абеле, Людіс Берзиньш, Яніс Ендзелінс та інші видатні латвійські філологи того часу. 1931 року в журналі Латвійського товариства філологів «Filologu biedrības raksti», редактором якого був Я. Ендзелінс, було опубліковано першу серйозну працю Р. Грабіса, тоді ще студента, — опис його рідної говірки («Kūduoma pagasta izloksnes apraksts»). 1935 року в тому самому журналі надрукували іншу діалектологічну статтю Р. Грабіса — «Зауваги про говірки Страупської парафії» («Piezīmes par Straupes draudzes izloksnēm»). Р. Грабіс учителював у ризьких гімназіях, викладав у Ризькому вчительському інституті. 278