Keletas tarminių aspektinių žodynų sudarymo problemų

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVII (1997) LEKSIKOGRAFIJOS IR LEKSIKOLOGIJOS PROBLEMOS Agris TIMUŠKA КІЛЬКА ПРОБЛЕМ УКЛАДАННЯ ДІАЛЕКТНИХ АСПЕКТНИХ СЛОВНИКІВ Добре відомо, що в практичній роботі лексикографа особливо потрібен якомога повніший комплекс словників літературної мови та діалектів, який охоплює як тлумачні, так і тематичні, або ідеографічні, і, безперечно, аспектні словники. Як у лексикографії літературної мови, так і серед різноманітних можливих діалектних словників важливе місце посідають саме аспектні словники. У діалектних аспектних словниках лексикографічно описують мовні явища, властиві певній говірці, піддіалекту чи діалекту. У граматичному аспекті такі словники зазвичай охоплюють, наприклад, окремі частини мови, у морфологічному — способи словотворення, у фонетичному — звукове оформлення слів, а в лексикології — діалектні фразеологізми, порівняння, професійну лексику певних соціальних груп та інші тематичні пласти фонду діалектної лексики. Автор такого словника (авторський колектив), визначивши конкретні цілі, обирає найвідповідніший тип словника. Проте є й кілька аспектів, які беруть до уваги, укладаючи якщо не всі, то принаймні більшість словників цього типу. Під час укладання діалектних аспектних словників вибір їхнього типу та моделі лексикографічної реалізації здебільшого визначається обсягом даних, якими володіє автор (авторський колектив) і які він подає. Безперечно, нелегко буде укласти, наприклад, словник словотворення чи фразеологізмів, якщо використовувати лише невеликий корпус лексики певного діалекту. Для таких цілей ціннішими є спеціальні тематичні картотеки, тобто картотеки дієслів, іменників, складних слів, фразеологізмів, порівнянь тощо, а також спеціальні лексикографічні й геолінгвістичні джерела, наприклад дані діалектних атласів. З проблемою обсягу матеріалу тісно пов’язане питання його повноти в тих випадках, коли авторові недоступні спеціальні тематичні добірки. Тоді для лексикографічних цілей, безперечно, придатнішими будуть дані, які достатньо добре відображають відповідне мовне явище; інакше під час збирання даних особливо важливим стає суб’єктивний підхід автора. Саме на цьому етапі потрібно зважати на багато різних чинників — навіть на таке мовне явище, яке не завжди вважають важливим, як проміжні пласти матеріалу (як традиційні, так і оказіональні), адже іноді вони можуть надати значущу інформацію про системні відношення, що існують: 1) між відображуваним мовним явищем і групами, які його обмежують, 2) у самій мові, де ці мовні явища пов’язані між собою. Отже, до умовно повних словників неодмінно слід включати як різні пласти десемантизованих фразеологізмів- 146 мів, які мають показувати властивості, характерні для інших лексем, так і особливі порівняльні конструкції, що називаються квазіпорівняннями (термін автора). Укладаючи нові словники, не менш важливо якомога оптимальніше узагальнювати подану інформацію. У диференційному словнику можна подавати й узагальнювальні відсилання (граматичні, етимологічні, семантичні, ареальні тощо), а в повному недиференційному словнику система відсилань має бути дуже конкретною. Лише в окремих випадках, мабуть, прийнятніші узагальнювальні відсилання, якщо цього вимагає тип конкретного розділу. На таких принципах ґрунтується і нещодавно укладений словник шведських діалектів (OÖSD), і проєкт словника данських діалектів (Ejskjær 1993). Лексикографічну реалізацію обраної моделі словника, тобто подання лексикографічної інформації у словнику, можна оптимізувати різними способами: обираючи тип і структурну схему словникової статті, які якомога повніше відповідають завданню, а також використовуючи численні різноманітні відсилання. Цю тезу можна проілюструвати прикладом однієї нової праці з латиської діалектної аспектної лексикографії — «Словника порівнянь синуольської говірки» (SISV) М. Путні та А. Тімушки1, адже «будь-яка лексикографічна теорія сумнівна, якщо її не підкріплює багатий матеріал»2. Появу словника стимулювали праці з литовської аспектної лексикографії — «Словник порівнянь литовської мови» К. Восілайте (LKPŽ) і «Соматичні вислови литовської мови» Я. Ліпскене (LKSP). Найважливіша мета і водночас завдання SISV — відобразити своєрідність, незвичне вживання й традиційність компаративних конструкцій, зафіксованих у цьому північно-східному видземському діалекті. Діапазон порівнянь, включених до словника, досить широкий: 1) від специфічних порівнянь, властивих лише цьому діалекту, до загальних, уживаних у всій латиській мові; 2) від фразеологічних компаративних конструкцій до умовно вільних словосполучень. SISV побудований за системою словникових статей; заголовні слова — компоненти порівнянь — подано у словнику за абеткою. У деяких випадках слова об’єднуються в гнізда: 1) фонетичні й морфологічні варіанти слів, наприклад: grābeklis; grāblis; grābslis... luōsms, luōsmaks... тощо; 2) назви осіб чоловічого й жіночого роду, наприклад: māiseklis; māisekle... pats; pati... тощо. У SISV омоніми подано як окремі заголовні слова із зазначенням порядкового номера: ikstis1 s ‘īkšķis’... 1 Словник порівнянь Сінольського говору. В основу словника покладено мовний матеріал Сінольського діалекту, ретельно зібраний філологинею М. Путнею у 1930–1980 роках (рукопис обсягом 400 сторінок, приблизно 2500 статей); принципи побудови, лексикографічне розташування заголовних слів і семантичний аналіз — А. Тімушки. 2 Čia perimta J.Apresjano mintis, taikoma semantikai (Apresjan 1974). 147 ikstis2 s (žio-c.) «нирка, iksts»... Порівняння аналізуються в лексикологічному й лексикографічному аспектах у словниковій статті. Стаття складається з таких частин: 1) центральний компонент порівняння, винесений як заголовне слово статті; 2) граматична характеристика; 3) тлумачення значення заголовного слова (діалектизмів); 4) додаткова інформація про значення слова та його поширення з «Латиського словника» К. Мюленбаха і Я. Ендзелінса (ME) та його доповнень (EH) для лексем, недостатньо пояснених або зовсім не пояснених у картотеці; 5) порівняння (разом зі словами оточення); 6) тлумачення порівняння; 7) ілюстративний матеріал; 8) стилістичні, експресивні та жанрові позначки (якщо це необхідно). Аналізується, пояснюється й ілюструється лише один компонент порівняння (заголовне слово), що становить граматичний центр певного порівняння, однак не завжди вважається його семантичним ядром. Біля всіх інших складників подаються відсилання до заголовного слова, де вже міститься інформація про вживання та значення порівняння, наприклад: kaza... 3. kā kazas līpa sk. līpa. Біля службових слів (прийменників, сполучників) відсилань немає, оскільки вони не утворюють словникових статей SISV. Заголовне слово у словнику подається в перенесеній формі, так званій морфологічній і фонемній орфографії (елементи орфографії літературної мови + наголоси + uo, ę), тоді як у статті порівняння та ілюстративний текст записано традиційною латиською фонетичною транскрипцією. Заголовні слова — іменники й прикметники — подаються у називному відмінку однини (слова, що вживаються лише у множині, — у називному відмінку множини), дієслова — в інфінітиві, дієприкметники й прикметники узагальнюються у формі чоловічого роду; виняток становлять незмінювані слова, які подаються так, як їх зафіксовано в конкретному порівнянні (puskūoka...; septiņjūdžu...). Тлумачення значень. Значення порівнянь у словнику відображено двома способами: 1) значення порівняння вказує заголовне слово — пояснюється значення компонента порівняння; 2) пояснюються значення самого порівняння та його вживання. Пояснюються лише значення діалектизмів, фонетичних і морфологічних варіантів слів літературної мови, а також недіалектних слів, що не належать до літературної мови3, якщо вони виступають заголовними словами. Значення не пояснюється для таких спільних діалектних і літературних заголовних слів, семантика яких у діалекті збігається із семантикою відповідного слова латиської літературної мови, наприклад: kāudze, kaza, kāzas тощо. Значення діалектизмів та інших слів, що не належать до літературної мови, пояснюються способами тлумачення, прийнятими у традиційній діалектній лексикографії: а) семантично рівнозначними словами літературної мови та синонімами; б) описовим тлумаченням— 3. Цей термін для позначення розмовних слів, варваризмів тощо — «небажаної» лексики — запровадив латвійський мовознавець О. Бушс. 148 …му, c) посиланнями, примітками, що відсилають до інших заголовних слів, d) повідомляється про певне слово, отримане з інших лексикографічних джерел. Значення багатозначних заголовних слів відокремлюються одне від одного крапками з комою; проте іноді подаються не всі значення багатозначного діалектного слова, а лише ті, що наявні в порівнянні (порівняннях), та їхні переносні значення, пов’язані з усім цим порівнянням. Крім того, у багатьох випадках неможливо точно визначити, на якому саме значенні або відтінку значення ґрунтується те чи інше порівняння, наприклад, у статті kladz̃ens... Слово, подане в заголовку словникової статті в якійсь іншій граматичній формі, зазвичай відсилається до його основної форми (або до пояснення значення, якщо це необхідно), наприклад: kaũnams дієприкм. від kaũt... У деяких випадках для пояснення заголовного слова використовують також інформацію з інших словників (передусім із ME та EH). Пояснення (відповідно, переклади пояснень, поданих німецькою мовою, латиською мовою) та географічні відомості з ME і EH наводяться при словах, для яких у картотеці немає жодного пояснення або пояснення недостатні й належним чином не розкривають значення порівняння та особливостей його вживання, наприклад: klamasts, klāmsteris... Окремими словниковими статтями подаються також особові імена, прізвиська, клички тварин і топоніми, ужиті в структурі порівнянь. Пояснюючи ці слова, подають відповідну позначку (особове ім’я чи топонім) і характеризують згаданий географічний об’єкт, наприклад: Kėncis personv ‘персонаж роману братів Каудзитів “Часи землемірів”...’ Piļava топонім ‘озеро в Синуольській волості’ та ін. Пояснення значень порівнянь. Значення порівнянь окремо не пояснюються в тих випадках, коли в поясненні заголовного слова наведено інформацію, яка достатньо розкриває значення цього порівняння та особливості його вживання, наприклад: kàuka; kàuk̄iōna..., klakšis... Однак у багатьох випадках значення порівнянь пояснюються незалежно від того, чи є заголовне слово загальновживаним словом, чи діалектизмом. У словнику використовуються 3 типи пояснення значень: a) атрибутивний — наприклад, у статтях kāts, klabata, klàjps; b) ситуативний — наприклад, у статті liẽts s ‘дощ’ ◊ 1. pėriens kā liẽts – кажуть, коли комусь загрожує прочухан, покарання, передбачаються неприємності...; c) семантичний відповідник — наприклад, у статтях kàudze, kàzas, klàjiens. Оточення порівнянь. Значення порівняння зазвичай реалізується у сполученні зі словами відповідної семантичної мікрогрупи. Тому слова, які можуть варіюватися в певній семантичній групі, не включаються до числа обов’язкових компонентів порівняння. Їх записують у дужках як слова оточення, що вказують на сферу вживання відповідного порівняння, наприклад: kaũnams..., klabāns... Квазіпорівняння. Однією з особливостей Синуольського діалекту є досить часті квазіпорівняння — такі порівняльні конструкції, уживання яких у певній ситуації та мовному контексті не лише не є необхідним, а й може навіть створювати семан- 149 …ний контраст, якщо значення всього порівняння по суті не відрізняється від значення заголовного слова (фразеологізму в його гнізді). У таких випадках структура словникової статті все ж формально зберігається, зокрема не виокремлюється факультативність уживання частки порівняння ką, наприклад: lėčėjs s ◊ ką puškuoka lėčėjs niev. – saka par cilvėku, kas neveic vai nespėj veikt to, ko uzņemies, gribėjis, ari par cilvėku, kurš nav gluži tas, kas viņš vēlėtos būt... Однак квазіпорівняння найчастіше вважають особливим різновидом порівнянь, у якому виявляється посилення ознаки, що лежить в основі порівняння, або ступеня інтенсивності дії, наприклад: lillāts adj ‘фіолетовий’ □ ką lillāts... Вказівки. У словнику найчастіше використовуються такі позначки: 1) граматичні — позначення частин мови подаються після заголовного слова (s — іменник, adj — прикметник, adv — прислівник, pron — займенник, v — дієслово...), позначення форм (demin. — демінутив, dsk — множина, nelok — незмінюване...); 2) стилістичні та експресивні позначки (poėt. — поетично, iron. — іронічно, niev. — зневажливо, vienk. — розмовне мовлення, vulg. — вульгаризм, lamuv. — лайка...); крім того, експресивність, зафіксована в мовленні представників діалекту, може суттєво відрізнятися від експресивності відповідних порівнянь літературної мови; 3) позначка folkl. використовується для позначення всіх жанрів фольклору — прислів’їв, приказок, фрагментів пісень, віршів тощо, якщо в них є порівняння, наприклад: яблучко «яблучко» ◊ фолькл.: як яблучко качається tāutu golđa galiņā. krāss s (i-c.) ‘krāsns’ ◊ folkl.: skāista siėviete esuot k’ā korsta kr’ās ziemas lāikā, piė kuras kotris lop· pr’āt gribūot pakavėtiės. Графічне оформлення. Майже все в цій галузі залежить від перспективних технологій верстки словників, однак, щоб полегшити візуальне сприйняття заголовків словникових статей та ілюстративного тексту, у словнику зазначено лише звичний для латвійської термінної лексикографії збіг інтонаційних наголосів (рівного й спадного) без цифри 2 після слова, наголошеного гравісом (\). M.Putninia, A.Timuška. Словник порівнянь синюольського діалекту (Фрагмент рукопису) стебельце ◊ 1. зменш. стебельце мітли (|| віника) (також стебло) — кажуть про дуже худу, виснажену, змарнілу людину: [дідусь] тонкий, як стебельце мітли. / той [чоловік] ходить, як жердина, як стебельце мітли. / хлопець тонкий, як стебельце мітли. / той [чоловік] уже такий, як стебельце віника, — дрібний, тоненький, тоненький. / схуд, як стебельце віника. 2. як держак сокири — кажуть про щось порівняно об’ємне, товсте: старі ялини темні, а їхні гілки — як держаки сокир. 3. (зігнувся, згинається тощо) як держак люльки — кажуть про дуже зігнуту, згорблену людину: чого це ти так зігнувся, як держак люльки? 150 хапати ◊ 1. (схопити, взяти тощо) швидко, спритно хапати «швидко, спритно (схопити, взяти; також зробити що-небудь)»: «Чи ж ти тепер усю [більшу роботу] за один раз схопиш, мов сіно?» 2. як собака біля купи соломи див. собака. kàuka; kàukùoņa s «той, хто виє; плаксій; EH I 593: kaùka «невдоволена людина, яка часто плаче й скаржиться» у Вецпіебалзі; ME II 174: kaukùoņa «крикун, ревун» у Дзербене» як kàuka || kàukùoņa: чого ж ти тут виєш, як плакса? не можна тебе й розпитати — так кажуть і синові, і дітям. У дітей така звичка — то й виють, виють. / чого ти виєш, як плакса? твердий 1. (твердий) твердий (як кістка) — кажуть про щось дуже тверде, міцне, а також зовсім сухе: горох висох і затвердів, мов кістка. / овечий жир твердий, мов одна кістка. / хто ж іще зможе відтерти [випрати тертям] брудний одяг! Руки зламаються, поки ти його відріжеш, як кістку. 2. мов без кісток «дуже гнучкий, податливий»: гнучким називають того, хто ніби без кісток, може всіляко вигинатися. 3. ◊ k’â kàulu kàmbaris || kàmberis sk. kàmbaris; kàmberis. 4. ◊ k’â sùns kàula; k’â sùns àr kàulu sk. sùns. кричати, дієприсл. від кричати (голосно вигукувати, верещати тощо) кричати, як божевільний (звір) «дуже голосно, зляканим, зірваним голосом (кричить, верещить)»: кричить, як божевільний. / він кричить, як божевільний звір. купець «торговець» ◊ купець бліх iron.: Наша тітка назвала мене купцем бліх, коли я ловив бліх: «Ти купець бліх, іди-но на роботу! Жодна блоха не втекла». коваль як коваль niev.: Благаю, який він кінь, як коваль. / Чому ти весь час б'єш його, як осла, як коваля вдруге? / Коли коваль б'ється, він усіх вибиває та розбиває. коза 1. дав. відм. (обличчя, рот тощо) як коза – кажуть про забруднене, брудне обличчя: Чим ти там витерла обличчя, що воно таке брудне? Воно в смужках, як коза. 2. ◊ (ласий) k’â kaza uz mizelèm «дуже, надмірно (ласий)»: 3ârâji tik k’âri uz brànda-viņa k’â koza uz mizelèm. 3. k’â kazas lìpa див. lìpa. 4. k’â kazu vàlgs див. vàlgs. kàzas s dsk ◊ 1. (жити) k’â pa kàzàm «дуже добре, заможно (жити)»: 3ìvuo k’â pa k’âzàm. k’âzàs tok ir labi: pienas gotavu, ùn tik çēd ùn 3er. / tie 3ìvuo k’â pa k’âzàm: vis labi ièt, visa diezgon. 2. k’â uz kàzàm «дуже багато; у великій кількості»: piēcàpç màizes k’â uz k’âzàm. 3. місц. (поїсти, наїстися тощо) k’â kàlpa kàzàs «добре, ситно (поїсти, наїстися)»: nu gòn pa-âsc k’â kòlpa k’âzàs. kazmiērs s «вовняна, напіввовняна або бавовняна тканина; кашемір» (товстий) k’â kazmiērs: viņa [sagsà] bija t’âda biēza k’â kazmiērs. kazmiera drèbes t’âdas biēzas, zaļa kr’àsà bija. / tas [audums] ir biēs k’â kazmiērs – žīdi sacija. kažìoks s ◊ місц. k’â uts kažùokà див. uts. 151 klabāns іменник «зношений, брязкітливий предмет, знаряддя; ME II 206: klabas «щось брязкітливе (наприклад, про старі терниці, млини)» у Лубені» (брязкає, гуркоче тощо) як klabāns: ткацький верстат брязкає, мов nalobīe, мов klabani. / замок такий, мов klabāns, не можна відчинити. klabata іменник (гуркоче, брязкає тощо) мов klabata — так кажуть про дуже балакучу, говірку людину: [базіка] klāu3 мов klobata. klobata — без угаву торочить, бо говорить без упину. kladzeņs іменник «той, хто кудкудакає; балакуча людина; ME II 208: kladzeņe «курка-квочка; квочка» у Смільтене, «балакуча жінка; базіка» (кудкудаче) як kladzeņs зневажл.: куди ти ходиш, розносячи плітки по всьому приходу, мов klažāns? klāiga іменник «крик; крикун, горлопан» (кричить, галасує тощо) мов klāiga зневажл.: я тобі ще прокричу разок, мов klāiga! klāips іменник ◊ мов хлібний буханець — так кажуть про щось доволі велике, округле: ліні, мов хлібні буханці. klaists; kleists іменник «бродяга, волоцюга» мов klaists // kleists зневажл.: мов klaisc, мов бродяга, ні місця свого немає, ні до путньої роботи не береться. / Він такий бродяга, мов kleisc! Вештається навколо, мов kleisc. / Та він же просто kleisc: ходить туди-сюди, та й пальцем об палець не вдарить. klājiens іменник «мов (один) суцільний покрив» «у великій кількості; суцільним шаром, розстеленим»: [мішок для постелі] чудово висипалося те, що там сортували, просівали, коли мили; біля ліжка насипалася солома суцільним шаром. / Навіщо так багато соломи насипати худобі? Тепер вона лежить під ногами суцільним шаром. / Гуси, качки й кури так витоптують хлібне поле, наче його прикотили. Тепер усе лежить на землі суцільним шаром. / Вівці розкидають сіно, розтягують його по землі й самі там валяються — усе лежить суцільним шаром. / Коли худобу виганяють, після неї під деревом усе лежить суцільним шаром. / [скошене] жито треба зібрати. Невже ти так і залишиш його на землі суцільним шаром? klakšāns іменник «EH I 608: «примітивні сани» у Вецпіебалзі» (клацає, брязкає тощо) мов klakšāns — так кажуть про дуже балакучу, говірку людину: чого ти клацаєш, мов klakšāns? / клацає, мов klakšāns, говорить нісенітниці. klakšis іменник «гучний удар, клацання; балакуча людина» мов klakšis зневажл.: мов klakšis, усюди він ходить, клацаючи, — ну й балакун! klamasts; klāmsteris іменник «у значенні лайливого слова: «лінива, недбала людина»; EH I 609: klamasteris «дармоїд, волоцюга», klamesteris «бродяга» у Сайкаві» мов klamasts // klāmsteris: ти ж просто klomasc, чому не працюєш як слід? / ти вже наче klōmsters, путньої роботи не робиш, тільки тиняєшся. LITERATŪRA A p r e s j a n Ju. 1974: Lekסičeskaja semantika (sinonimičeskije sredstva jazyka), Moskva: Nauka. EH I-II – E n d z e l ī n s J., H a u z e n b e r g a E. Papildinājumi un labojumi K.Mīlenbacha Latviešu valodas vārdnīcai 1–2, Rīgā: Kultūras fonda izdevums, 1934 – 1946. E j s k j æ r I. 1993: Danish Dialect Research, København. 152 LKSP – Lipskienė J. Lietuvių kalbos somatiniai posakiai (su galvos dalių pavadinimais), Vilnius: Mokslas, 1979. ME I–IV – Mūlenbachs K. Latviešu valodas vārdnīca. Rediģējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns 1–4, Rīgā: Kultūras fonda izdevums, 1923 – 1932. OÖSD – Ordbok över Sveriges dialekter 1 (1), Uppsala: Almqvist & Wiksell, 1991. SISV – Putniņa M., Timuška A. Sinoles izlokšņu salīdzinājumu vārdnīca (400 psl. rankrastis, 1991 m. įteiktas Rygos "Zinātnes" leidyklai). LKPŽ – Lietuvių kalbos palyginimų žodynas. Sudarė K. B. Vosylytė, Vilnius: Mokslas, 1985. EINIGE PROBLEME DER ERSTELLUNG VON DIALEKTALEN ASPEKTWÖRTERBÜCHERN Zusammenfassung Im theoretischen Teil des Beitrages werden einige allgemeine Probleme der Erstellung von solchen Mundartwörterbüchern umrissen, die einen bestimmten sprachlichen Aspekt resp. eine sprachliche Erscheinung auf lexikographische Weise reflektieren. Die Hauptaufmerksamkeit gilt dabei folgenden Problemkreisen: 1) der Wahl des lexikographischen Realisierungsmodells für das künftige Wörterbuch, in hohem Maße durch den Materialumfang bedingt; 2) dem Sättigungsgrad des zu reflektierenden Materials, d.h., der Vorkommensfrequenz von sprachlichen Erscheinungen; 3) der Verallgemeinerungsstufe der im Wörterbuch zu bietenden Information. Die erwähnten Probleme lassen sich zumeist durch die Wahl sowohl des optimalen Artikeltyps als auch des nach Erachten des Autors / Autorenkollektivs meistgeeigneten Aufbauschemas für jedes konkrete Wörterbuchartikel lösen; außerdem kann ein überlegtes System verschiedener Angaben und Verweise die Aufgabe des Lexikographen wesentlich erleichtern. Dies wird im theoretisch-praktischen Teil des Beitrages anhand eines exemplarischen Beispieles der lettischen dialektalen Aspektlexikographie – des unlängst erstellten “Wörterbuchs der Vergleiche aus der Mundart Sinole” von M.Putnina / A.Timuška – veranschaulicht. Als Stichprobe werden im Anhang einige Musterartikel aus dem “Wörterbuch der Vergleiche aus der Mundart Sinole” geboten. 153