Die Rolle des semantischen Aspekts bei der Typuswahl für Mundartwörterbücher

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVII (1997) LEKSIKOGRAFIJOS IR LEKSIKOLOGIJOS PROBLEMOS Elga KAGAINE РОЛЬ СЕМАНТИЧНОГО АСПЕКТУ У ВИБОРІ ТИПУ ДІАЛЕКТНИХ СЛОВНИКІВ Діалектна лексикографія як окрема галузь лексикографії не може розглядатися ізольовано від загальної лексикографії; її розвиток і створення різних діалектних словників тісно пов’язані з рівнем лексикографії всієї мови, традиціями лексикографії та досягненнями лексикології. Як і в загальній, у діалектній лексикографії також існує різноманіття типів словників (про типи діалектних словників див., наприклад, Bušmane, Kagaine 1980: 59–75), у яких залежно від поставлених цілей і завдань виявляються різні можливості інтерпретації діалектних фактів. Їх визначають як об’єктивні чинники — кількість і якість наявного матеріалу, рівень лексикографії, традиції тощо, — так і певні суб’єктивні міркування під час вибору домінант лексикографічної інформації та аспектів її відображення. Наприклад, якщо укладачі словника мають у своєму розпорядженні досить широкий матеріал і прагнуть більш-менш всебічно охарактеризувати діалектну лексику та семантику, то, очевидно, доречним міг би бути тип недиференційного словника; якщо ж цей задум пов’язаний головним чином із виявленням діалектних особливостей, то більш відповідним міг би бути диференційний словник. Якщо матеріалу порівняно мало й він обмежений, можна створити реєстр діалектних слів із зазначенням місцевості, поясненнями значень і вживання; так само, як і для літературної мови, можна створювати різні словники аспектного типу. У лексикографічній літературі також висловлювалася думка про необхідність певної системи словників, комплексу словників, якщо ми хочемо максимально всебічно охарактеризувати лексикографічними засобами особливості якогось діалекту чи групи діалектів — наприклад, такий комплекс міг би включати тлумачні діалектні словники, словники синонімів, тематичні або ідеографічні словники, словники словотворення та словосполучень (про це див., наприклад, Sorokoletov, Kuznecova 1987: 87–92). Тема статті пов’язана з одним із важливих завдань подальшого розвитку латиської діалектної лексикографії — укладанням нового словника латиських діалектів, оскільки від публікації найповнішого на сьогодні зібрання загальновживаної та діалектної лексики латиської мови — «Словника латиської мови» К. Міленбаха та його доповнень (ME I–IV, 1923 – 1932, EH I–II, 1934 – 1946) — минуло вже пів століття; з’явилися нові факти й було зібрано новий матеріал, опубліковано дослідження з етимології, лінгвогеографії тощо, і тому створення нового словника слід розглядати як фундаментальне завдання латиської діалектної лексикографії (про це див. також Kagaine 1985: 64 – 86). Словник (у загальних рисах) задумано як тлумачний словник діалектів, у якому поєднано синхронію та 127 Діахронічні елементи — зв’язок із ME та EH (діахронічний пласт) і коротка інформація про походження слова або посилання на етимологічну літературу, а з іншого боку — спроба включити діалектну лексику до системи, яка відображала б наявний стан (синхронний пласт). Як і під час укладання будь-якого словника, виникає багато запитань (як проблемних, так і дискусійних); у статті розглянуто лише деякі аспекти, пов’язані з культурно-історичним значенням діалектних словників і відображенням семантичної структури слів. Як відомо, діалектні словники є водночас джерелом лінгвістичної інформації та культурно-історичною пам’яткою, у якій у лексикографічно зафіксованій формі розкриваються асоціативне сприйняття світу мовцями, їхній історичний досвід і знання як у сфері матеріального, так і духовного життя. Найкраще виконати такі завдання може недиференційний, відносно повний словник, ілюстративний матеріал якого розкриває не лише семантичні й граматичні особливості слова, а й різноманітні засоби вираження, словосполучення, уживані в говірках (порівняння, фразеологізми), діалектну термінологію, а також відомості про етнографічні реалії краю, матеріальну й духовну культуру. З культурно-історичного погляду недиференційний словник має велике значення, адже інформацію про своєрідність говірок і діалектів можна отримати не лише з лексично й семантично відмінної, а й із загальновживаної лексики та її лексико-семантичного використання. Наприклад, слово biežputra є літературною назвою густої страви з борошна та круп (див. статтю наприкінці), воно трапляється в усій латиській мові, а його значення в говірках відповідають значенням цього слова в літературній мові; отже, за укладання словника за диференційним принципом не було б підстав включати його до діалектного словника. Однак це слово є поширеним компонентом складених назв — діалектних термінів, — і ці назви та ілюстративний матеріал відображають як етнографічні особливості реалій (у цьому випадку — страв) — їхній склад і спосіб приготування, так і ознаки, що мотивували утворення назв, та асоціації, які виникали під час їх творення. Якщо складені назви наводити лише при діалектних компонентах, уся ця лексико-семантична група розпорошується; натомість, розглядаючи її разом при незалежному компоненті, можна отримати огляд різноманітних особливостей цієї групи слів. Так, наприклад, у статті разом відображено таку семантичну особливість, як утворення назв страв — різноманітних густих каш, приготованих із двох вихідних продуктів, — із використанням назв тканин або термінів, пов’язаних із ткацтвом: nātna biezputra, pusnātna biezputra, pusdamaška biezputra, šķēterēta vai šķetināta biezputra, bukstiņu biezputra тощо; подібні назви (на позначення густих каш із картоплі та круп або борошна) трапляються також у литовській мові (LKA I 1977: 84; Laumane 1979: 154). Отже, укладаючи словник (базу даних) за таким принципом, можна надати зацікавленому користувачеві досить широкий обсяг інформації. Так само можна згадати й інші лексеми, пов’язані з етнографічними реаліями та предметами матеріальної культури; наприклад, buōmīs належить до загальновживаної лексики; значення цього слова спільні для говірок і літературної мови. У цьому разі культурно-історичний аспект дає змогу побачити поширення цього германізму в різних латиських 128 у латиських говірках у лексиці, пов’язаній із ткацтвом, — у назвах частин ткацького верстата: baka buomis, dzeīņa buomis, drēbju buomis, krūšu buomis, šķēru buomis та ін. (див. словникову статтю наприкінці статті). У діалектних словниках поряд з іншими інформаційними відомостями (наприклад, про ареал фіксації слова, його походження, граматичні особливості тощо) одним із найважливіших є семантичний аспект — відомості про значення та вживання слів і словосполучень, зафіксованих у говірці, групі говірок або діалекті. Розкриття семантичної структури слів (у єдиній системі) залишається в центрі уваги й під час розроблення словника латиських говірок, але це певною мірою впливає також на вибір типу словника. Якщо в латиській діалектології є певні традиції та здобутки у вивченні фонетики, морфології, а також лексики (насамперед тут слід згадати фундаментальні праці J. Endzelīna, серії описів говірок, лінгвогеографічні дослідження тематичних груп лексики тощо), то проблеми семантики в латиській мовознавчій літературі теоретично опрацьовані недостатньо. Сказане стосується й досліджень семантики лексики говірок (тут можна згадати окремі праці ширшого або вужчого обсягу — Kagaine 1992; Reķēna 1985; Reķēna 1989 та ін.), оскільки для проведення таких досліджень потрібна відповідна лексикографічна база. Тому одним із головних завдань стає не лише виявлення діалектних особливостей, а й відображення семантичної структури слів у єдиній системі, яка показувала б також розвиток вторинних значень і взаємозв’язки між ними. Як відомо, диференційні словники дають змогу добре виокремити діалектні особливості, передусім лексичні діалектизми, тоді як розкриття семантики, особливо діалектних значень загальновживаних слів, у словниках такого типу обмежене. У загальновживаних словах, які становлять основний фонд лексичного запасу говірок, через специфіку добору матеріалу та структури диференційних словників порушуються системні відношення й асоціативні зв’язки, що лежать в основі утворення вторинних значень; неможливо встановити розвиток семантичної структури слів, оскільки, якщо до словника включено лише діалектне значення якогось загальновживаного слова, залишається нерозкритим місце цього діалектного значення в загальній семантичній структурі слова; у такий спосіб обсяг семантичної інформації значно звужується. Слід зазначити, що загальновживаних лексем, які семантично повністю відрізняються від відповідного слова в системі літературної мови, порівняно мало; у більшості випадків не можна говорити про відмінності в семантичній структурі загалом, а лише про існування окремих діалектних значень. Зазвичай частина значень (або принаймні одне значення) є спільною зі значеннями відповідного слова в системі літературної мови, і лише частина значень виникла в говірках та пов’язана з культурно-історичними й побутовими умовами краю, локальними впливами інших мов (Kagaine 1992: 40–45). Так само в диференційних словниках проблематичним є питання відображення розмовних значень: вони не є діалектними значеннями, проте в мовленні носіїв говірок мають значну питому вагу. Відображаючи у словнику лише специфічно діалектні значення, неможливо повністю включити матеріал у загальну схему розвитку семантичної структури слова, встановити моделі утворення вторинних значень, щоб використовувати їх у типологічних порівняннях. 129 Як приклад можна навести, наприклад, розвиток значень лексико-семантичних груп слів, пов’язаний з експресією та конотацією, характерними для усної комунікації. У цьому сенсі досить типовими є дієслова фізичного впливу, яким властивий семантичний компонент інтенсивності. У вторинних значеннях цих дієслів, що входять до групи експресивних значень, інтенсивність починає домінувати над номінацією дії, а сфера їх уживання в різних ситуативних контекстах значно розширюється: bliezt «сильно бити; рубати»; «стріляти»; «швидко бігти»; «швидко, стрімко класти, піднімати, нести тощо»; «їсти (швидко, у великій кількості)»; «говорити; казати, промовляти (різко, прямо, без натяків)». Слово належить до розмовного шару загальновживаної латиської лексики (LLVV II: 102), отже, його можна вважати відомим і вживаним у всій латиській мові. Якщо в діалектному словнику відображати лише значення, не зареєстровані у словниках літературної мови, семантичні зв’язки між первинним і вторинними значеннями розриваються, адже у диференційних словниках зазвичай не наводять відомостей про значення, спільні для діалектів і літературної мови, а ці вторинні значення починають фігурувати нібито непов’язаними, поза спільним семантичним контекстом. Натомість, розглядаючи розвиток семантики цієї лексико-семантичної групи слів у цілісній системі, можна виявити певну закономірність семантичного розвитку й побудувати відповідну модель (дієслово фізичного впливу + семантичний компонент інтенсивності та десемантизація → будь-яка інша інтенсивна дія), а зафіксований матеріал використати для подальших досліджень і зіставлень. Відмінності в різних діалектах і діалектних групах можуть стосуватися вживання конкретних дієслів: наприклад, уже згадане bliezt побутує переважно в селонських і територіально близьких до них діалектах, тоді як в інших діалектних групах поширеніші інші дієслова фізичного впливу, наприклад, у Північній Відземе mistīt, mizuot || mizāt («відокремлювати (від чогось) кору; знімати зовнішню оболонку» → «інтенсивно (щось) робити, працювати» → «бити; сильно шмагати» → «багато молотити (батогом)» → «швидко йти, їхати» → «стріляти» → «їсти (з великим апетитом)» → «інтенсивно поглинати (про явища природи)»), sluodzīt, sukāt та ін., але тенденції семантичного розвитку спільні. Ці моделі семантичного розвитку можна надалі використовувати, зіставляючи матеріал кількох мов. Наприклад, розглядаючи семантичний розвиток локальних запозичень, можна зробити висновок, що для слів цієї семантичної групи такий розвиток значень не залежить від походження слова: у локальних запозичень із балтійсько-фінських мов він подібний до того, що мають успадковані слова відповідної лексико-семантичної групи: koskāt (< koska; ME II 255 koska...Tannen– od. Fichtenrinde... Nebst kaska wohl aus estn. kosk “Fichtenrinde”) «відокремлювати (кору від дерева); знімати кору (з дерева)» → «відокремлювати, знімати (затверділий верхній шар, плівку)» → «дерти» → «швидко йти» → «бити; гатити». Це дає підстави висунути припущення про спільні для кількох мов тенденції психологічної мотивації та про особливу продуктивність цієї семантичної моделі в діалектах і розмовному мовленні загалом. Це лише кілька прикладів із широкого спектра моделей семантичного розвитку слів, які залежно від обсягу матеріалу можуть більшою чи меншою мірою повно розкриватися в недиференційному словнику. З огляду на все сказане вище можна стверджувати, що семантична структура слова 130 розгорнутий опис у словнику (тобто створення бази даних для різних семантичних досліджень) значною мірою впливає на вибір типу словника — для виконання такого завдання оптимальним є саме недиференційний словник, оскільки в диференційних словниках (через специфіку відбору матеріалу та структури) неможливо розглядати семантику слів як цілісну систему. Зразки словникових статей biežputra імен. Густа страва (зазвичай із крупи або борошна). biēspūtras vārīja dažādas, vārīja putraimu biēspūtru, vārīja arī tā saucamo šķēterētuo biēspūtru. vārīja arī miltu biēspūtru nuo rudzu miltiem. vel vārīja kartupeļu biēspūtru Zantē; ka kāds lauk darbs nuōbeidz, ta vār biēspūtr, lai vis kas citgad āug biēzaks Jeros; nuo rīta, ka beeidza /mazgāt veļu/, ta jau aka vārīja biēspūtru, lai tā veļa neisklist, biēzāka lai stāv Nicā; biēspūtru vārīja, ka cīrpa āites, lai būtu biēza villa Kursīsos; kamēr biežputru vārīja, bērniem pusvārjušos nedeva ēst, lai nebūtu lieli plāpas, mēle neietu ple, ple! в околицях Валмієри. // Страва густої консистенції, зварена з картоплі й крупи, рідше — з картоплі та борошна. ka rāceņi i un milti, ta ta i ritīga biēspūtra у Ніці; Верхня Земгалія, Відземе, Північна Латгалія. atsildīta (arī atvārita) biežputra — густа страва з картоплі та борошна. atvāritā biēzputra – kārtupeļu biēzputrai pièlej piēnu un drusku bidēlmiltus у Снепеле; також в Арлаві. baku biežputra — густа страва з картоплі. У Казданзі. baltā (arī rāceņu) biežputra — густа страва з картоплі. rāceņu biēspūtru, baltuo biēspūtru – tā viņu sauc. tuo mīca ar stum-pu в Айзвіках; baltā biēspūtra, sastum-pā bes stērķelēm у Ніці; baltā biēspūtra ir tā pate rāceņu biēspūtra у Калетах; також у Барті, Дуніці, Доле, Ембуте, Грамзді, Гробіні, Лайдзе, Лубезере, Нігра́нде, Ногале, Пріекуле, Стелпе, Упесгріві, Ужаві, Вандзене, Вецсауле. □ bidelētā biežputra — густа страва з борошна, змеленого з жита на жорнах. У Поціємі. □ bukstiņ(u) biežputra — а) густа страва з картоплі та крупи в Айзупе, Лібагах, Пастенде, Пілтене, Ренді, Сабіле, Валгале. б) густа страва з картоплі та борошна. У Маткуле. □ čērpuotā (arī kumašinu) biežputra — густа картопляна страва з кльоцками з тертої картоплі. čērpuotā biēspūtra – tiē ķilķeni rīvētie kā čērpi rāceņu biēspūtrā Nicā; senāk kumašinu biēspūtra bija – sarīvā rācenus, nuōsūc tuo zupu, iemīca drusku sāli tiuos rīvinu izvāra – tuos kumašinus у Ніці. □ glumā biežputra — густа страва з тертої картоплі. glumā biēspūtra – sarīvē rācenus, nuōspiēž, nuō rīvēt iem rāceņiem vāra biēzputru, liēk piēnā, sāli klāt, ēduot ņem sviēstu klāt у Занте. □ iejava (arī iejavas) biežputra — густа страва, зварена на хлібній заквасці. У Барбеле, Бауска, Бірзгале, Елкшні, Ласос, Наутрене, Сабіле, Слате, Валгале, Вецумнієкос, Засі. □ igauņu biežputra — густа страва з картоплі та крупи. У Циргалі. □ jaukta biežputra — густа страва з картоплі та борошна. У Барті. □ kraitā biežputra EH I 643 Каша з ячної крупи й картоплі (miežu putraimu un katrupeļu biežputra). □ Lambārtes biežputra — густа страва з картоплі та крупи. izvāris Lambārtes biēspūtru! /Ламбарте — маєток в Ієцаві 131 у селі/ так у нас усі казали. така / густа каша/ — це картопля з буряковою кашею в Ієцаві. □ перемішана густа каша – густа каша з картоплі та крупи. У Малпілсі, Снепеле. □ хлібна густа каша – густа каша, зварена на заквасці. У Яунсауле, Ласосі, Скайсткалне, Вараклянах. □ німа густа каша – а) густа каша, яку варять і їдять мовчки в новорічну ніч (щоб наснитися події наступного року). У Бунці, Ціраві, Дуналці, Ембуте, Гудієнієкі, Казданзі, Пріекуле, Раньках, Рудбаржі, Скрунді. б) густа каша, зварена з тертої картоплі (і крупи) (її треба варити швидко, щоб не пригоріла), у Пріекуле, Тадайкосі. □ мусинама густа каша. ME II 671, 672 густа каша, зварена з борошна тонкого помелу з маленькими шматочками сала (густа каша, зварена з дрібного борошна з маленькими шматочками сала). □ натна густа каша – густа каша з картоплі та крупи. натна густа каша – крупу добре розварюють, потім додають картоплю у Куршиші; також в Езере, Зурас, Курмале. □ петербурзька густа каша індивідуальне вживання – густа каша з картоплі та крупи. петербурзька густа каша – моя мати каже: вона довго залишається гарячою, її можна відвезти до Петербурга у Джуксте. □ вербна густа каша – густа каша, яку варять у Вербну неділю, щоб ягнята добре плодилися. У Діклі. □ пуранська густа каша – густа каша з картоплі та крупи. У Цере. □ півдимацька густа каша – густа каша з картоплі та крупи або борошна. У Барта, Калетосі, Пріекуле, Пурмсаті, Вірзі; ME III 424 густа каша з борошна та крупи (густа каша з борошна й крупи) у Калетосі або з картоплі та борошна (або також із картоплі й борошна) у Дуніці. □ півнатна густа каша – густа каша з картоплі та крупи або борошна. півнатну густу кашу готували з ячмінної крупи та картоплі у Пріекуле; також в Айзпуте, Алсунзі, Бунці, Ціраві, Дуналці, Ембуте, Гавієзе, Грамзді, Юркалне, Калетосі, Кроті, Курмале, Нігранде, Пілтене, Планіці, Рудбаржі, Вірзі, Зурас; ME III 431 у Вентспілсі. □ терта (також ривата, ривота) густа каша – густа каша з тертої картоплі. терта густа каша... картоплю натерли, відцідили крохмальну юшку, поклали в горщик, долили молока, помішували у Барта; також у Ціраві, Дуналці, Гробіні, Пілтене, Стенде. □ сальна густа каша – густа каша з житнього борошна (давніше разом із висівками). У Бунці. □ тягуча густа каша – густа каша з картоплі та борошна. У Ціраві. □ крохмальна густа каша – картопляна густа каша з крохмалем. крохмальна густа каша /була/. Самі натирали сирі ріпи... і щосуботнього вечора варили ту густу кашу. Білі ріпи обчищали, варили, товкли, щоб були м’які. Якщо господар був добрий, давали молоко, інші вливали воду з тієї самої юшки, в якій варилася картопля, домішували крохмаль, додавали солі до смаку. Помішували все разом на вогні, щоб крохмаль розпушився у Ніці. □ розім’ята (також розмішана) густа каша – густа каша з картоплі та крупи або з картоплі й борошна. розмішана густа каша – картопля разом із крупою. М’ясо /також/ можна варити всередині, з молоком / також/ варять у Занте; також в Айстере, Іванді, Кроті, Курмале, Пілтене. □ шалена густа каша – густа каша з картоплі та борошна або з картоплі та крупи. шалена густа каша – так вона шалено кипіла під час варіння у Рудбаржі; також в Угале. □ суконна густа каша – густа каша з картоплі та борошна в Дзірі. □ пасербиця густої каші – напіврідка густа каша з ячмінного борошна (також із картоплі), зварена разом із дрібно нарізаним і обсмаженим м’ясом. У Розені. ◊ березова (також березова) густа каша (також biezaputra) – березові прути; биття різками 132 березова каша з березовими різками – дитячі різки для прочуханки, що стоять за балкою, заткнуті там, в околицях Валмієри; ще дістанеш березової каші, як не слухатимеш у Калупе. буоміс; буомс іменник. 1. Товста, довга, зазвичай необроблена деревина; стовбур товстого дерева. буомі бувають різні. були маленькі буомчики – кілки, гладенько обстругані, з гострим кінцем. буомчиком котили колоди у Вецате; колодокотні буомі. лом для розбивання брил завдовжки близько півтори сажні. жердинний буом гладкий, із гострим кінцем, із нарізаним сокирою зубцем в околицях Валмієри; коли сушать зерно на току, то люди тягнуть його граблями з буомом у Єросі; буомчик підсовують під картоплю в землі й несуть до більшої купи у Лауцієні; якщо колоди великі, коріння відкопують, відрубують кінці й буомом витягують у Курсиші; товстими буомами також підважують камені на дорозі [з землі] у Джуксте; □ ледачий, як буоміс – дуже ледачий. ти завжди такий ледачий, що тебе буомом у Синоле; ледачий, як буомс: його треба штовхати й підганяти у Марцієні; також у Лаздоні, Праулієні. □ важкий, як буоміс – дуже важкий. він такий важкий, як буомс у Єросі. □ твердий, як буоміс – дуже твердий. твердий, як буоміс – не може поворухнутися, бо його так сильно побили у Ренценосі; також у Ранці. □ ледачий буоміс. ME I 362 Faulenzep. □ буоміс треба підкладати знизу – кажуть про людину, яку важко розбудити, підвести. вранці не встане до роботи, то буоміс — його треба підкласти знизу під боки у Синоле. □ іде, як буоміс. ME I 362 він іде, як держак батога, всюди зачіпаючись (він іде як держак батога, всюди наштовхуючись). ◊ (наче) буомом піднімай – кажуть про ледачу людину. його наче буомом треба піднімати, підганяти в околицях Валмієри; він лінивий, не встає, його треба буомом піднімати у Синоле. ◊ наче буомом по лобі (також по голові) – кажуть, коли раптом дізнаються щось неочікуване, дивовижне. він сказав таке слово, що наче буомом по лобі вдарив у Синоле; наче буомом по голові, наче молотом по лобі, наче дрючком по голові – щось несподіване, звістка про жахливу подію в околицях Валмієри. // Довга, товста жердина для закріплення воза із сіном, зерном тощо. на віз із сіном треба покласти буом у Лімбажі; великі вози навантажували – клали буом упоперек і чоловіки прив’язували їх в Ієцаві; жердина-буом, тобто буом для прив’язування воза у Свентціємсі; це велика жердина, яку кладуть поперек воза з зерном у Праулієні; буом зверху [на віз] і прив’язують потрійною мотузкою у Нігранде; вози зв’язували буомом у Калнцемпйосі; складають воза, поперек кладуть буом у Дігнаї. □ жердинний буоміс – ледар. ті ледарі обидва навіть поворухнутися не можуть без доброї причини у Сайкаві; ледар буоміс ніяк не міг зрушити з місця, щоб роботу зробити Praulienā; EH I 259 ледар, незграбний робітник (ледар, незграбний робітник) у Сайкаві. буомс у Гробіні, Ніці, Попе, Руцаві, Стразде; LLVV II 109 буміс; EIV I 196 буоміс, ME I 362, EH I 259 буоміс. 2. Вал для ткацького верстата. У другій половині XIX ст. по всій Відземе вали мали дві паралельні спільні назви – куокі та буомі, паралельно з якими зберігалося кілька старих назв і виникали деякі нові. Alsupe DLJ 158; буоміс – кругла деревина, на яку перед тканням намотують основу в околицях Валмієри; прокручувала ту основу на буомі, тоді там і нитки, треба їх нанизати, а тоді чесати в Єрчені; ще є валовий буоміс: навколо нього обмотані вали, а інший буоміс – той, навколо якого обмотують 133 тканина в Ієцаві; коли [нитки основи] зіткали на цьому валку, тоді їх лише намотують на нитки в Брукні; □ baķa buomis – валок основи в Розені, dzeiņa buomis у Лієлварде, Рембате, džiju buomis у Каркі, mētu buomis в Аллажі, uzgriežamais buomis в Алсвікі, Циргалі, Дуре, Кокнесе, Прієкулі та uzveļkamais buomis у Лізумі. Alsupe DLJ I 160–161. □ dzīvu buomis – валок основи. dzīvu buōmis, ku dzīves tinās riņķī EĪV I 196. □ lielas buomis – валок основи. tas i pakaļč vai lielās buōms [stellēm], ku neaūstās aūdākļc riņķi. atlaiden laiž no lielā buōm у Єрос; також у Каркі, Брукні; Байжкалні, Кокнесе, Розені та Вецпієбалзі. Alsupe DLJ I 161. □ pakaļas buomis – валок основи. uz pakaļas buōma uzgrieže naaūstās dzijs у Сіноле; також у Єрос; pakaļējais buomis у Білсці, Вецпієбалзі. Alsupe DLJ I 161. □ šķēru buomis – валок основи. šķēru buōmi griež ar kuōku у Баунас; tūo sāuca pa šķēru buōmi, ku uzgriež aūdēklu EĪV I 196. □ drēb(j)u buomis – валок тканини. tas i drēbu buōmis, ap tūo tinās aūdēklis EĪV I 196. □ ieaužamais buomis – валок тканини в Малупе, iegriežamais buomis у Лубані, ragača buomis у Малупе, šķīvja buomis в Озолах, Вайніжах, Вецпієбалзі, uztīnamais buomis у Лубані та zvaigžņu buomis у Лієпі. Alsupe DLJ I 158. □ lejas buomis – валок тканини. lejas buōcms ā bij āpāls, tik nu vienā pusē iskala reni, lei vār iestiprināt aūdēklu ā vēldeni у Вецпієбалзі; також у Малупе та Скуйене. Alsupe DLJ I 158. □ ragainais buomis – валок тканини. tām [veltnim] i tie ragi, kuo pagriež, pa ragainuo buōmi sāuc у Каркі; також у Сунтажі. □ krišu buomis – валок, через який пропускають виткане полотно. steļļu krišu buōmis ir priekšas buōmis, tām iēt gotavais aūdaklis p°ari Sinolē; kru°šu buēm's i.r audēišai pret kru°tiem Praulienā; tūr i rencbuōmis, ku tinās riņķi, krušu buōmic, ku iēt pāri tas aūdēklis у Трікаті; також у Баунас, Буртнієкос, Єрценос, Малпілсі, Ренценос, околицях Валмієри, Вецпієбалзі; EĪV I 196; ME I 362. □ ceļu buomis – поперечина для збільшення натягу полотна й відокремлення ніг ткача від тканинного валка. В Аллажі, Алсвікі, Анні, Цесі, Дзербене, Ілзене, Катлакална, Лієлварде, Лізумі, Марцієні, Меджулі, Прієкулі, Ризі, Сігулді, Скуйене, Турайді, Вайдаві, Вайніжах, Вецате, Вецлайцене, celgalu buomis – у Лієпі, Море, Сермукшос, kāju buomis – у Баунас, Циргалі, Лаункалне та Війціємсі. Alsupe DLJ I 164. □ kemlādes buomis – частина ткацького верстата – дерев'яна деталь, до якої прикріплюють kemlādi (деталь, куди вставляють бердо). blākus nīšu buō°mīšam i kemlēdes buō°mīc у Вецпієбалзі. □ sistavas buomis – частина ткацького верстата – дерев'яна деталь, до якої прикріплюють sistavu у Ранці. □ nīšu buomis – тримач ткацького механізму. В Алоя, Бірзулі, Цесі, Ерглі, Яунпієбалзі, Косі, Лієлварде, Лімбажі, Розені, Сермукшос, Смільтене, Трікаті, Турайді, Вайніжах, Вецпієбалзі та Вілкене. Alsupe DLJ I 165. □ palaidžamais buomis – паличка для повертання валка основи у Святціємі та Вецате. Alsupe DLJ I 164. LLVV II 109 застар.; EĪV I 196; ME I 362; EH I 259. 3. Частина окремих знарядь, пристроїв, конструкцій. ecežam i kuōk va dzelž taps, kas visos buōmos i pamīš у Лауцієні; [дерев'яної борони] a kuōka buōmi un kuōka puļķiem у Курсіші; [у воза] спереду й ззаду були валки в Ієцаві; «garedeļ ratem pa·višem cēter buōm, katrę redļe dļ:žu buōm. redęl buōm no egęl un redęl v:rb» 134 tâ-pat, ļe redels iznāk vieglak у Дундазі; валок вітрила, який використовують при sprītbuōras, а на ньому встановлено верхній кут головного вітрила Ніча; «tas» [плоту] ірклис виведений із krušu buōma, цим веслом відводять воду вбік у Сіноле. // Деталь прядки (закріплена на так званій груді прядки), у якій укріплено два стовпчики для тримання шпульки. у buōmīti вставлені стовпчики в Баунас; «krūšu buōmis», стовпчики, куди ставлять шпульки. «krūšu buōmis stāu iz krūc» у Сіноле. ME I 362 buomītis, частина прядки дерево, укріплене на rācenis, на якому стоять ruociņas. // EH I 259 дерев'яний шматок із шістьма або вісьмома гранями, розташований під бортами воза, що скріплює решту частин воза (шестигранний або восьмигранний дерев'яний брусок під бортами воза, який з'єднує інші частини воза) у Джуксте. 4. Перегородка; бар'єр. nabrāuc, redzi, ko ceļam priška būms, kod būmi pacelēs, variēs brāukt у Зіємері; vāl nūñe buēnīs bīj priēška - ar zīrgu tyltām brōukt pāri nādrīkst у Лаздоні. Запозичене; див. ME I 362, а також литовське bōmas «Hebebaum» і естонське pōm те саме, від нижньонімецького bōm «Baum». LITERATŪRA B u š m a n e B., K a g a i n e E. 1980: Izlokšņu vārdnīcu tipi un latviešu dialektālo vārdnīcu veidošanas jautājumi. – LPSR ZA Vēstis 8, Rīgā: Zinātne, 59–75. DLJ I – Dialektālās leksikas jautājumi 1, Rīga: Zinātne, 1986. EH I–II: E n d z e l ī n s J. un H a u z e n b e r g a E. Papildinājumi un labojumi K. Mühlenbacha Latviešu valodas vārdnīcai 1–2, Rīgā, 1934–1946. ĒIV I – K a g a i n e E., R a g e S. Ērģemes izlokšņu vārdnīca 1, Rīgā: Zinātne, 1977. K a g a i n e E. 1985: Apvienotās latviešu izlokšņu vārdnīcas veidošanas problēmas. – Valodas aktualitātes 1984, Rīgā: Zinātne, 64–86. K a g a i n e E. 1992: Semantiskie dialektismi Ziemeļrietumvidzemes izlokšņēs, Rīgā: Zinātne. L a u m a n e B. 1979: Lietuviešu valodas atlants. – LPSR ZA Vēstis 2, Rīgā: Zinātne, 150–155. LKA I – Lietuvių kalbos atlasas 1, Leksika, Vilnius: Mokslas, 1977. LLVV II – Latviešu literārās valodas vārdnīca 2, Rīgā: Zinātne, 1973. ME I–IV – M ü l e n b a c h s K. Latviešu valodas vārdnīca. Rediģējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns 1–4, Rīgā: K ultūras fonda izdevus, 1923–1932. R e ķ ē n a A. 1985: Par augšzemnieku dialekta Kalupes izlokšnes priedēkļverbu semantiskajām atšķirībām no latviešu literārās valodas. – Valodas aktualitātes 1984, Rīgā: Zinātne, 87–97. R e ķ ē n a A. 1989: Aizguvums – semantikas diferencētājs. – Baltistica 3 (1) priedas, Vilnius: Mokslas, 173–178. S o r o k o l e t o v F. P., K u z n e c o v a O. O. 1987: Očerki po russkoj dialektnoj leksikografii, Leningrad: Nauka. SEMANTINIO ASPEKTO VAIDMUO PASIRENKANT TARMIŲ ŽODYNO TIPĄ Santrauka Vienas iš svarbiausių tarminių žodyno aspektų yra semantika. Todėl žodyno tipo pasirinkimą iš dalies sąlygoja išplėstinė žodžių semantinės struktūros charakteristika, kurią kaip darnų kalbos 135 sistemą galima geriau parodyti būtent nediferenciniame žodyne. Jeigu žodyną sudarytume pagal diferencinių žodynų principus, t.y. vien iš semantinių tarmybių ir bendrinės kalbos žodžių tarminių reikšmių, ši sistema būtų suardoma, konkrečios tarminės reikšmės vieta bendrojoje žodžio semantikos struktūroje nebūtų aiški. Šitaip gerokai sumažėtų informacijos kiekis, tokios medžiagos nebūtų galima įtraukti į bendrąją žodžio reikšmių analizės schemą. Žodžių semantinės struktūros kaip darnios sistemos parodymas leidžia atskleisti reikšmių raidos asociatyviuosius bei kitokius ryšius, genetines ir tipologines paraleles ir kitus aspektus. Tada ir tarmių semantinius duomenis galima įtraukti į bendrąjį kontekstą. DIE ROLLE DES SEMANTISCHEN ASPEKTS BEI DER TYPUWAHL FÜR MUNDARTWÖRTERBÜCHER Zusammenfassung In dialektalen Wörterbüchern ist neben anderen informativen Angaben (z. B., über das Fixierungsareal eines Wortes, seine Herkunft, grammatische Besonderheiten u. dgl.) der semantische Aspekt, Angaben zu Bedeutungen und zum Gebrauch in einer Mundart, Mundartgruppe oder einem Dialekt aufgezeichneter Wörter am wesentlichsten. Eine eingehende Charakteristik der semantischen Wortstruktur im Wörterbuch beeinflußt in hohem Maße auch die Wahl des Wörterbuchtyps. Zur Bewältigung dieser Aufgabe ist gerade nichtdifferenzierendes Wörterbuch am optimalsten, denn in differenzierenden Wörterbüchern läßt sich die Wortsemantik (wegen Materialauswahl und Aufbauspezifik) nicht in einem einheitlichen System betrachten. In differenzierenden Wörterbüchern wird auch die Wortsemantik differenziert widergespiegelt (semantische Dialektismen, dialektale Bedeutungen allgemeingebräuchlicher Wörter); derart werden bei allgemeingebräuchlichen Wörtern, die den Grundfonds des mundartlichen Wortschatzes bilden, in differenzierenden Wörterbüchern die systemischen Relationen und die assoziativen Verbindungen zur Bildung von sekundären Bedeutungen aufgehoben. Bei Widerspiegelung im Wörterbuch nur einer dialektaler Bedeutung des allgemeingebräuchlichen Wortes bleibt das Faktum der Plazierung dieser dialektalen Bedeutung in der semantischen Gesamtstruktur des Wortes ungezeigt. Somit wird der Umfang der semantischen Information merklich reduziert, und es ist nicht mehr möglich, das Material ins Schema der semantischen Wortanalyse einzufügen, (regelmäßige und unregelmäßige) Übertragungen der Wortbedeutungen sowie Bildungsmodelle der Bedeutungen festzustellen. Die Widerspiegelung der semantischen Wortstruktur in einem einheitlichen System dagegen läßt die assoziativen Relationen zur Bildung von Bedeutungen, genetische und typologische Parallelen in der Struktur von Wörtern bestimmter Semantik u. ä. Aspekte aufdecken und somit auch Fakta der mundartlichen Semantik in den gemeinsamen Forschungskontext einbeziehen. 136