„Linguistica Baltica“ ketvirtasis tomas

У граматиках, підготовлених інститутом. Думка про те, що в узагальнених твердженнях і так званих «вічних істинах» пропущена зв’язка є, наприклад: людина є смертною (212), видається дискусійною. Речення цього типу без зв’язки, що репрезентують індоєвропейські номінативні речення, здавна й широко вживаються в литовській мові (дуб — розжарене дерево; людина смертна тощо). Новим і цікавим є розділ про узгодження (229–235), у якому описано чимало особливих для литовської мови випадків узгодження. В останньому розділі книги про порядок слів (236–247) розкрито роль актуального членування речення у виборі різних моделей порядку слів, співвідношення цих моделей із різними конструкціями в англійській мові та багато інших важливих питань цієї галузі, які досі не розглядалися послідовно в курсах граматики такого типу. На завершення хотів би наголосити, що книга Тер’є Матіассена пропонує послідовний, стислий і систематичний опис граматичної системи литовської мови, який буде корисним не лише тим, хто її вивчає, а й майбутнім авторам граматичних праць. Vytautas Ambrazas ЧЕТВЕРТИЙ ТОМ «LINGUISTICA BALTICA» Ось ми взяли до рук уже четвертий том міжнародного журналу з балтистики «Linguistica Baltica», який почав виходити в Польщі 1992 року. Цей том особливий: його присвячено відзначенню сторіччя від дня народження видатного індоєвропеїста й балтиста Є. Куриловича. На початку, після короткої передмови, В. Смочинський (с. XI–XXV), задумувач і редактор цього чудового журналу з балтистики, розповідає про життя та наукову діяльність свого вчителя Є. Куриловича. Далі спогадами про Є. Куриловича діляться В. Скалмовський (с. XXVII–XXXII), С. Урбанчик (с. XXXII–XXXVII), Ф. Славський (с. XXXIX–XL). Біографічну частину завершує докладна бібліографія балтистичних і славістичних праць Є. Куриловича, укладена В. Смочинським (с. XLI–XLIX). Далі публікуються 36 статей англійською, німецькою, французькою, італійською та російською мовами з різних питань балтистики й славістики, а деякі — також індоєвропеїстики. Приємно бачити в цьому томі «Linguistica Baltica» (як і в інших) прізвища литовських мовознавців. Насамперед варто згадати статтю З. Зінкявічюса (с. 83–91), у якій на підставі аналізу рукописних текстів, записаних до появи «Катехізису» М. Мажвідаса, висувається гіпотеза, що рукописні литовські писемні пам’ятки могли існувати вже за часів Міндаугаса. С. Каралюнас (с. 135–140) пропонує оригінальну етимологію amžiaus. Покійний В. Грінавецкіс (с. 145–148) пов’язав слово kanka «сосна», що трапляється в жемайтському діалекті, з латиським kuõks «дерево» 256 (див. також Kalbotyra 44(1), 1995, 89–90). Б. С т у н д ж я (с. 75–82) досліджує наголошування литовських префіксальних дієслів. Литуаністичні питання порушують і деякі статті іноземних авторів. Дж. Д. Р а н г е (с. 93–102) розглядає вживання алятива й адесіва в писемних пам’ятках XVI ст. Варто зазначити, що він видає та досліджує переклад Біблії Й. Бреткуна: уже побачило світ кілька великих томів, а за цю працю під час перебування в Литві 1997 р. йому присудили премію М. Мажвідаса. Дж. М і к е л і н і (с. 103–111), продовжуючи аналіз «Margarita theologica» С. Вайшнораса,1 досліджує переклад латинської дієслівної фрази. Р. Л ю р (с. 119–130) пише про питальні частки в давніх литовських писемних пам’ятках. Е. С т а н к е в і ч ю с (с. 61–73) розглядає деякі аспекти дії закону Ф. де Соссюра. Ф. К о р т л а н д т (с. 141–143) вважає, що з історичного погляду суфікси -auti та -uoti є варіантами одного суфікса. Г. Т. Р і к о в (с. 131–134) лит. galėti пов’язує зі слов. *golemb «великий, широкий, високий». В. В і т к о в с ь к и й (с. 149–151) подає зауваги щодо кількох балтизмів у білоруській мові, згаданих у словнику Й. Лауцю́те1. В. М а н ь ч а к (с. 113–117), спираючись на аналогії в романських мовах, обстоює висунуту свого часу Й. Казлаускасом2 гіпотезу, що форма умовного способу литовської мови -čia походить від -čiau. Однак дані самих давніх литовських писемних пам’яток і діалектів, здається, радше підтверджують думку, що форма -čia давніша за -čiau3, хоча походження самої форми *-tį̯a досі не цілком зрозуміле.4 У частині статей розглядаються також ширші проблеми балтистики. А. Е р г а р т (с. 1–12) намагається відповісти на питання, чи є балтійські й анатолійські мови архаїчними, чи консервативними. Розвиваючи думки Є. Куриловича, Г. Б і р н б а у м (с. 13–22) пише про редукований і нульовий ступені чергування голосних у балтійських мовах, а Т. М а т і а с с е н (с. 41–53) — про індоєвропейський елемент у східнобалтійських мовах. Є. І. П о л о м е (с. 35–40) оглядає релігійні терміни балтійських мов. Б. Дж. Д а р д е н (с. 217–223) пов’язує s-будуще в балтійських мовах із s-аористом у слов’янських мовах. Г. З е л д е с л а х т с і П. С в і г г а р с (с. 23–33) висловлюють думку, що назви знарядь у балтійських і слов’янських мовах із суфіксом -to- походять від відповідних похідних із *-tlo- (наприклад: лит. káltas < *koltlo-, слов. mlatъ «молот» < moltlo-, пор. лат. marculus). Проте ця гіпотеза породжує чимало проблем. Передусім, як пояснити перетворення сполучення приголосних tl на приголосний t? Крім того, слід зважати на те, що сама словотвірна категорія назв знарядь не дуже давня; імовірно, вона почала формуватися лише наприкінці існування праіндоєвропейської мови або навіть після її розпаду. Адже суфікс назв знарядь *-tlo-/-tro- — це лише варіант суфікса назв діячів *-tel-/-ter-.5 Тому немає нічого дивного, що від того самого дієслова в одних мовах утворено назву знаряддя із суфіксом *-tlo-, а в інших — із прикметниковим суфіксом *-to- (пор. слов. mlatъ і лат. marculus). У балтійських мовах для творення назв знарядь використано й інші прикметникові суфікси: *-lo-, *-no-, *-ro-, *-uo-.6 То чи не простіше й надалі виводити балтійський суфікс -tas з індоєвропейського *-to-? У цілих чотирьох статтях розглядаються зв’язки між балтійськими та фінськими мовами. Р.-П. Р і т т е р 257 (с. 193–198), спираючись на аналіз балтизмів у фінських мовах, намагається відповісти на питання, коли розпочалися контакти між балтійськими та фінськими мовами. Т. К. Нільссон (с. 199–207) шукає у балтійсько-фінських мовах прислівники типу лит. laukan, а К. Люкконен (с. 209–210) — відповідники конструкції jo būta. Л. Ваба (с. 211–216) розглядає назви квітів балтійського походження у словниках естонської мови XVII ст. Три статті присвячено латвійському мовознавству. А. Голвоетс (с. 153–161) досліджує безособові речення в латиській мові. Р. Дерксен (с. 163–168) вивчає походження латиського наголосу. Покійний В. Й. Зепс (с. 169–172) писав про деякі особливості латгальського діалекту. У двох статтях досліджуються відносини між прусською та німецькою мовами. В. Смоцинський (с. 173–184) вважає, що частина форм прусської мови могла бути утворена за німецьким зразком (пор., наприклад, прус. acc. lab­bas і нім. nom.-acc. Gutes). До цього можна додати, що про значний вплив німецької мови на систему іменних слів прусської мови говорить і А. Росінас у своїй новій монографії.1 Ф. Гінце (с. 185–192) порівнює прусські утворення на позначення птахів із відповідниками в німецькій мові. Е. П. Гемп (с. 277–278), пишучи про алб. perēndi «імператор, володар», згадує також походження імені балтійського бога Perkūnas. Балтистів може зацікавити й стаття Ф. Бадера (с. 265–276) про лат. sōl, споріднене з лит. sáulē. Решту шести статей присвячено славістичним питанням. Том завершується рецензією Дж. Д. Рангеса (с. 279–283) на книжку Р. Екерта, Е.-Й. Буткявічюте, Ф. Гінце «Die baltischen Sprachen. Eine Einführung» (Leipzig-Berlin-München: Langenscheidt, Verlag Enzyklopädie, 1994)2, докладною бібліографією праць з балтистики за 1994 рік, укладеною П. Вуйчиком із помічниками (с. 287–313), списком видань, отриманих редакцією «Linguistica Baltica» у 1995 році (с. 315–318), а також покажчиком слів, підготовленим В. Совою та М. Гжеляком (с. 319–328). Як видно з цього короткого огляду одного тому, поряд із «Baltistica», заснованою Й. Казлаускасом, «Linguistica Baltica» стає одним із найважливіших журналів із балтистики, що гуртує довкола себе мовознавців із різних країн, які пишуть про балтійські мови. З нетерпінням чекатимемо на наступні томи цього журналу, чудові і за змістом, і зовні. На завершення варто нагадати, що того самого 1995 року, коли готували рецензований том «Linguistica Baltica», завдяки двом молодим енергійним балтистам — П. У. Діні та Н. Михайлову — в Італії започатковано ще один новий журнал із балтистики «Res Balticae»;3 вийшов VI том раніше заснованого журналу «Ponto Baltica». Крім того, 1995 року, окрім VII конгресу балтистів, що відбувся в Ризі, велику міжнародну конференцію з балтистики1 організував видатний індоєвропеїст і балтист А. Баммесбергер у місті Айхштетт на півдні Німеччини. Отже, голос балтистів лунає дедалі ширше по світу; сподіватимемося, що він звучатиме дедалі гучніше й упевненіше. Саулюс Амбразас 258