Kielės pavadinimai lietuvių kalbos tarmėse

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVIII (1997) Vita PRANSKŪNAITĖ НАЗВИ ПІЩУХИ В ГОВОРАХ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ Назва невеликого пташки з довгим рухливим хвостом (Motacilla), найпоширеніша в говорах литовської мови, — kielė1. Прямі відповідники kielė має в інших балтійських мовах, пор.: латис. ciėlava, прус. kylo. Етимологи пов’язують це слово з дієсловами індоєвропейського кореня *kēi-, що означають рух (Fraenkel 1962: 251; Karulis 1992: 170–171; Sabaliauskas 1990: 149; Toporov 1980: 361–365). В інших індоєвропейських мовах, здається, невідомі назви цього птаха, які безпосередньо відповідали б литовському kielė. Однак із семантичного погляду литовське kielė можна зіставити зі складними назвами в інших мовах, пор.: рос. трясогузка, трясохво́стка, польс. trzęsio-gonek, нім. Bachstelze, франц. hochequeue, англ. wagtail та ін., один компонент яких означає рух, а другий — хвіст. У литовських говорах назву плиски такої структури зафіксовано лише в одному пункті — šytrauodėgė (Муснінкай, Ширвінтський район). В. Топоров, зіставляючи балтійське kielė з назвами в інших індоєвропейських мовах, припускає, що й у балтійських мовах могло існувати складне слово з другим компонентом зі значенням «хвіст», хоча надійних даних для реконструкції такої структури не наводить (Toporov 1980: 364). Назва плиски зустрічається в першому виданні словника К. Ширвідаса (близько 1620 р.), у рукописному німецько-литовському словнику XVII ст. «Lexicon Lithuanicum», у словнику П. Ругіса (1747 р.), а також в інших лексикографічних працях і виданнях XVIII–XIX ст. (у словниках К. Мількуса, Ф. Куршайтіса, А. Юшки, у творах С. Даукантаса). Майже в усіх сучасних литовських говорах поширена форма назви з фіксованим наголосом — kielė (1), однак у багатьох місцевостях це слово має також форму рухомої парадигми (3) — kielė. У багатьох місцевостях обидві форми вживаються впереміш, хоча одна з них зазвичай переважає. Наприклад, у південному ареалі аукштайтських говірок і східних говірках каунашців такою формою є kielė, в інших місцях — kielė. Лише останню форму здебільшого записано в зоні загального відтягнення наголосу (наприклад, у північній пане ¹ Назви плиски, їх поширення та вживання в говорах литовської мови розглядаються переважно на підставі даних, записаних за анкетою «Apklausas 1», укладеною А. Салісом у 1941 р. для дослідження географії слів. Ці дані зібрано в багатьох місцевостях Литви у 1942–1943 рр. і продовжують доповнювати від 1972 р. Також використано великий «Словник литовської мови» (LKŽ), його картотеку та інші джерела. 185 частині ареалу вежишкяйців, на території жемайтського діалекту), на західній околиці ареалу каунашців. Лише в окраїнних жемайтських говорах (Кельме, Куршенай, Паграмантіс, Таурагський район, Расейняй) трапляється також форма з рухомим наголосом. Про поширення форм kielė і kielė див. також рис. 1, а також LKŽ V 748; kielė DrŽ 151; LzŽ 117. В окремих місцевостях ареалу східних аукштайтських говірок (Ерішкяй, Паневежис, Смилгяй) вживається форма цієї назви kiela (LKŽ V 748). У говорах є чимало похідних із демінутивними суфіксами від кореня kiel-: kielàitis, kieliù-kas, kiel(i)ùkė, kielùtis, kielùtis (LKŽ V 748–749), kieláikė (DrŽ 151), kieláitė (LzŽ 117). Дані «Apklauso 1» ще багатші: записано десять демінутивних форм kielės. З-поміж них найчастіше вживаються: kielėlė (трапляється майже на всій території литовської мови), kielikė (на схід від Шаукенай, Ужвенчіса й Шилале, тобто майже на всій території расейняйців, у західному куті Клайпедського краю, а також поблизу Йонави та Каунаса), kielùkė (у південних дзуківських говорах), kieláitė (на південному сході литовської мовної території), kielýtė (в ареалі східних аукштайтських говірок поблизу Рокишкіса, Зарасая, Молетая). Рідше трапляються в усіх говорах демінутивні похідні від kielės: kielùtė, kieliūtė, kieliūtė, kieliùkas. Корінь назви птаха kielė відображений у топонімах та особових іменах ареалу поширення цього слова: Kieliai (село в Ширвінтському районі), Kielionys, Kieliškas (села в Пренайському районі), Kieliškės (село в Кайшядорському районі), Kieliškiai (село в Біржайському районі), Kieliūgala (село в Паневежиському районі); Kieliškas (озеро в Пренайському районі) (Lietuvos 1963: 74; Vanagas 1970: 172); Kiela, Kielà, Kėlė, Kieláitis, Kieliaũskas, Kiẽlius (Lietuvių 1985: 988–989). Переважно в жемайтському діалекті та прилеглих західноаукштайтських шауляйських говорах (Аріогала, Расейняйський район, Дімшяй, Лейпоряй, Шяуляйський район, Ступурай, Йонішкський район), рідше в інших говорах (наприклад, Запишкіс, Каунаський район) поряд із назвою kielė вживається також ledspira. В ареалі тельшяйців і шауляйців переважає форма lėdspira (наголос 1), а на більшій частині території расейняйців (Кельме, Расейняй, Варняй, Тельшяйський район) — ledspirà (наголос 3ᵇ), див. рис. 1, а також Vitkauskas 1976: 171. Лише подекуди відомі форми цієї назви з основою на ė: lėdspyre (1; Мешкуйчяй, Шяуляйський район), ledspyre (3ᵇ; Кражяй, Кельмеський район). Таку форму основи зафіксував А. Юшка, пор.: «птах, який навесні першим прилітає, щоб розколоти лід, зветься ledspire» (LKŽ VII 227). У багатьох місцевостях поряд з основною формою — lėdspira / ledspirà — записано також форму зі зменшувально-пестливим значенням ledspirikė, а в околицях Куршеная — ledspyriùkas (Vitkauskas 1976: 171). У говорах, для яких характерна назва lėdspira (ledspirà), найчастіше відома й перша назва цієї пташки — kielė. Деякі респонденти, відповідаючи на запитання «Apklausa 1», зазначають, що ledspira є різновидом kielė. Походження назви ledspira часто пояснюють самі люди: kielė, прилетівши назад, відколює хвостом кригу, тому раніше її й називали ledspira (Калтіненай, Шилальський район (картотека LKŽ)). Т. Іванаускас пише про цю пташку: «навесні разом із лелекою з’являються перші плиски, часто на кризі, біля берегів річок та озер. Отже, жемайти слушно назвали плиску ledspira, бо після її повернення тане кри- 186 kutinis ledas“ (Ivanauskas 1964: 209). Adomynėje (Kupiškio raj.) užrašyta: mėlynoji kiela atskridus ledą išspiria, žalioji kiela žolę atneša (LKŽ kartoteka). Оскільки навесні вона повертається разом із лелекою (у говорах його називають також гарнєм), плиска здобула «репутацію» подруги лелеки. Подекуди (Клампучяй, Вілкавіський район) її так і називають — подруга гарня. Про плиску кажуть: навесні лелека приносить її з півдня під крилом (Даукшяй, Маріямпольський район (картотека LKŽ)), принесена лелекою (Дотнува, Кедайняйський район); плиска прилітає зі шторком: кажуть, що шторк приносить її на хвості (Ержвілкас, Юрбаркаський район (LKŽ V 748)); незабаром прилетить бузутіс і на хвості принесе льодоспирку (картотека LKŽ). У Пажевонісі (Вілкавіський район) записано назву виду плиски лелеча, у Єзнасі (Пренайський район) — біла або бусиліне̇. Таке порівняння з лелекою чи гарнем, можливо, виникло не лише через дружбу, а й через забарвлення. Крім згаданих назв, подекуди записано й назви з іншими коренями: пастушка (Шлапабержє, Кедайняйський район), пастушок (Анталіепте, Зарасайський район), пастушечка (Алове, Алітуський район), пастушківна (Йонішкіс, Молетський район; Кросна, Лаздіяйський район; Плутішкес, Маріямпольський район), dikā vištaitė (Дубічяй, Варенський район). У кількох місцях записано синиця, синичка, але, найімовірніше, тут птахів сплутали, хоча в Лукошайчяй (Шяуляйський район) записано синиця-плискунка. У Бутрімонісі (Шальчинінкайський район), Камойсах (Білорусь), Пліупасі (Кедайняйський район), Родуні (Білорусь), Сесікасі (Укмергський район) зафіксовано назву слов’янського походження плішка, плішка (пор.: білор. пліска, пол. pliszka²). До того самого кореня належать і запозичені литовські прізвища: Pliskà, Plyskáitis, Pliskáuskas, Pliskévičius, Pliskus, Pliškà, Pliškáitis, Pliškáuskas (Lietuvių 1985: 477–478), пор.: білор. Плиска, Плиско, Плискевич, пол. Pliska, Pliszka. Т. Іванаускас пише, що в Литві трапляються лише два види плисок: біла або сіра плиска, яку ще називають льодоспирка (Motacilla alba), і жовта плиска або стадна плиска (Motacilla flava). Однак, якби ми повірили даним анкети «Apklausas 1», зібраним у литовських говорах, то нарахували б понад двадцять видів. «Класифікують» за найрізноманітнішими ознаками. За місцем перебування або гніздування розрізняють такі види плисок: гірська, дахова, болотяна, водяна, лучна, польова. У Вілкабалісі (Вілкавіський район) і Калварії (Маріямпольський район) записано: стрибає по полях, тому кажуть, що її виорюють. За забарвленням розрізняють білу або бусиліне̇ (білюсінка), жовту (жовтусінка), сіру (сіренька), синю (месво́ї, синенька, синюсінька), сиву (сивусінка, сивка, сивенька), зеброву, сріблясту, попелясту, сіро-буру, чорну. Подекуди вид визначають за кольором певної частини тіла або характером забарвлення: жовтодзьоба, черевце червоне, жовтогорла, білогорла, біловуса, білозада, жовточерева, синьочерева, строката. З деяких назв видно, що плиски люблять сусідство з худобою, тримаються 2 Щодо етимології цього слова у слов’янських мовах див.: Фасмер М. Этимологический словарь русского языка 3, Москва: 1971, 283. 187 біля стад: коров’яча плиска, стадова плиска, стадноплиска, кобиляча плиска. Говорити про поширення видів плисок у говорах складно, оскільки згадані види записано в різних місцевостях литовського мовного ареалу. Виняток становить стадова плиска або стадноплиска, відома лише північним жемайтам. Рідше вживані різновиди записано: в Аукштадварісі (Паневежиський район) і Шілуосе (Паневежиський район) — сіро-бура, у Сінтаутах (Шакяйський район) — попеляста, у Вілкавішкісі — срібляста. Найменше назв видів записано в Жемайтії. Подекуди плисок також поділяють на свійських і диких: дика — сіра, свійська — жовта (Віршкапенай, Папіліс, Біржайський район). Не всі респонденти опитування розрізняють види плисок. Постійно бачачи плиску біля свого дому, хліва, худоби й спостерігаючи за її поведінкою, людина часто порівнює себе з нею: чого ти тут стрибаєш, як плиска (не даєш спокою) (LKŽ V 748); метушиться, як плиска перед дощем (картотека LKŽ); не втримаєш хвоста, як плиска (Казлу-Руда). З огляду на малий зріст і стрункість плиски про маленьку, худорляву людину кажуть: це вже неабиякий плискар, якщо й мірки вівса не піднесе (LKŽ V 748); про людину з тонкими ногами — плисконогий, плискостегний (LKŽ V 748); про худу дівчину — плискозада (картотека LKŽ), а в Пілвішкісі (Вілкавіський район) навіть лаються: щоб його плиски (LKŽ V 748)! У Вадокляй записано повір’я: за поведінкою плиски можна передбачити лихо: «Якщо десь зустрінеш птаха-плиску, треба сказати: “плиска стрибне, димок повіє”. У який бік поверне хвіст, звідти чекай лиха» (картотека LKŽ). Порівнявши відповіді за 1942–43 рр. із новішими, записаними після 1972 р., та узагальнивши наведені тут дані, можна зробити кілька висновків. У литовському мовному ареалі найбільш поширені назви плиска і льодоспирка. У відповідях «Apklauso 1» із багатьох місцевостей не зазначено, чи льодоспирка вживається як назва птаха-плиски, чи лише як назва виду. Через певні прогалини в анкетах, які заповнювалися з 1972 р., важко простежити розвиток цих двох синонімічно вживаних назв у межах одного й того самого говору (з багатьох місцевостей відповідей узагалі немає). Та навіть із цих доволі фрагментарних даних видно, що в усьому говоровому ареалі загальномовна назва плиска витісняє з ужитку льодоспирку. Льодоспирку після 1972 р. зафіксовано лише в шести пунктах: на східній і південно-східній околицях телшяйського ареалу (Вегеряй, Рауденай, Луоке) та в одному пункті варнійського ареалу, що прилягає до цієї території (Гінтенай). Однак, як зазначалося, новіші дані не є вичерпними. Серед рідше вживаних назв слід згадати варіанти з коренем piemen-, уживані в Південній Литві, але їх також майже повністю витіснила плиска. Останніми роками пастушечка записана лише в одному пункті — в Алове, Алітуський район. ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА DrŽ: Naktinienė G., Paulauskienė A., Vitkauskas V. Druskininkų tarmės žodynas, Vilnius: Mokslas, 1988. Fraenkel E. 1962: Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg-Göttingen: Carl Winter. Universitätsverlag. 188 Рис. 1. Назви плиски Ivanauskas T. 1964: Lietuvos paukščiai 3, Vilnius: Mintis. Karulis K. 1992: Latviešu etimoloģijas vārdnīca 1, Rīga: Avots. Lietuvių 1985: Vanagas A., Maciejauskienė V., Razmukaitė M. Lietuvių pavardžių žodynas, Vilnius: Mokslas. Lietuvos 1963: Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Lietuvos 1976: Lietuvos TSR administracinio-teritorinio suskirstymo žinynas 2, Vilnius: Mintis. LKŽ V, VII: Словник литовської мови 5, Вільнюс: Державне видавництво політичної та наукової літератури, 1959; 7: Mintis, 1966. LžŽ: Petrauskas J., Vidugiris A. Lazūnų tarmės žodynas, Vilnius: Mokslas, 1985. Sabaliauskas A. 1990: Lietuvių kalbos leksika, Vilnius: Mokslas. Toporov 1980: Топоров В. Н. Прусский язык. Словарь. И–К, Москва: Издательство „Наука“. Vanagas A. 1970: Lietuvos TSR hidronimų daryba, Vilnius: Mintis. Vitkauskas V. 1976: Šiaurės rytų dünininkų šnektų žodynas, Vilnius: Mokslas. НАЗВА ПЛИСКИ (ЛИТОВСЬКОЮ KIELĖ) У ЛИТОВСЬКИХ ГОВІРКАХ Підсумок Для пташки kiele (плиски) з довгим рухливим хвостом у литовських говірках найпоширенішою є назва kielė. На більшій частині литовського мовного ареалу це слово має нерухомий наголос — лит. kiélė (1). Однак у багатьох населених пунктах, особливо на південному сході Литви, наголос цього слова змінюється в межах його парадигми, пор.: kielė. У жемайтських говірках і сусідніх із ними говірках у районі Шяуляя поряд із лит. kielė вживаються також назви лит. lėdspira/lėdspirā. Окрім цих назв, засвідчені також похідні від інших коренів: похідні від лит. piemen-, а також назви слов’янського походження: pliška, plīška. У говірках зафіксовано багато назв різновидів kielė; вони пов’язані з кольором або строкатістю оперення, місцем, де живе цей птах або в’є гніздо. Порівняння відповідей на запитання, зібраних Антанасом Салісом у 1942–43 роках і наведених в анкеті „Apkla usas 1“ / „Опитування 1“, з новішими відповідями, зафіксованими 1972 року, показує, що в усьому діалектному ареалі загальновживане слово kielė витіснило всі інші назви цього птаха. 189