Lietuvių rašomosios kalbos ir tarmių santykis XVIII a. Rytų Prūsijoje

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVIII (1997) Jonas PALIONIS СПІВВІДНОШЕННЯ ЛИТОВСЬКОЇ ПИСЕМНОЇ МОВИ ТА ГОВІРОК У XVIII ст. У СХІДНІЙ ПРУССІЇ 1. Вступні зауваги. Співвідношення писемної мови та говірок — це одна з найважливіших, основних проблем історії писемної мови будь-якого періоду. Адже від того, на основі якої говірки чи говірок формується й розвивається писемна мова, значною мірою залежать як її структура, так і її розвиток у певний історичний період. З лінгвістичного аналізу попереднього, найдавнішого періоду литовської писемної мови відомо1, що до XVII ст. це співвідношення було досить складним. У прусській гілці литовської писемної мови спочатку ще не дотримувалися суворо якоїсь однієї говірки, але згодом (починаючи з 1625 р., коли вийшов збірник духовних пісень Йонаса Рези) тут утвердилася прусська західноавкштайтська говірка, остаточно закріплена в граматиках Д. Клейна. Автори литовських писемних пам’яток, які писали у Східній Пруссії (далі — RP) у XVIII ст. після появи цих граматик, загалом уже не відхилялися від цього західноавкштайтського шляху. До досліджуваного століття співвідношення литовської писемної мови та говірок у Великому князівстві Литовському (далі — LDK) було дещо іншим. У цьому аспекті вирізнялися дві гілки писемної мови: середняцька й східна (точніше — дзукійська та східна). Давнішу традицію мала остання, проте у XVIII ст. міцніші позиції здобула співвідносна з нею середняцька гілка. Ці міцніші позиції, очевидно, і зумовили те, що в першій половині цього століття середняцька витіснила східну-дзукійську, а в другій половині століття дедалі сильніше почала впливати, особливо на рівнях фонології та морфології, жемайтська говірка. Середняцькі форми були закріплені в анонімній граматиці «Universitas Linguarum Litvaniae», надрукованій 1737 р., а жемайтські у цьому столітті ще не отримали граматичної кодифікації. Далі, спираючись на дані сучасної литовської діалектології та діалектографії, а також на порівняльний аналіз мови писемних пам’яток XVIII ст., буде зроблено спробу докладніше розглянути мову найвідоміших авторів цього століття у Східній Пруссії з погляду її діалектної основи. Аналіз переважно обмежуватиметься рівнями фонології та морфології, оскільки саме в них найвиразніше відображаються відмінності між говірками. 1 Palionis J. Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a., Vilnius: Mintis, 1967, 51–91. 38 § 2. Нормативні форми граматик Даніеля Клейна. Хоча автори литовських писемних пам’яток XVIII ст. у Східній Пруссії, як уже зазначалося (§ 1), йшли шляхом, прокладеним у граматиках Д. Клейна, тобто спиралися на прусську західноавкштайтську говірку, однак з погляду історії литовської писемної мови важливо встановити, якою мірою на цю основу тоді спиралися. Чи дотримувалися справді головних особливостей цієї говірки, зафіксованих у граматиках Д. Клейна, чи не уникали також вузьких діалектизмів? Якщо вузьких діалектизмів не уникали, то на яких рівнях їх найбільше і як до них ставилися тодішні автори? Саме на ці запитання й буде зроблено спробу відповісти далі, розглянувши наявні дані. Як відомо, прусська західноавкштайтська (як і західноавкштайтська загалом) говірка не була однорідною. Вона поділялася на три підговірки (північну, вялюонську та південну), кожна з яких мала ще свої говірки й підговірки. Зважаючи на те, що Д. Клейн походив із Тільзита, який належав до північної території західноавкштайтської говірки, можна було б очікувати знайти в його граматиках чимало рис, властивих тільзитській говірці: злиття [uo] та [o], [ie] та [ė], скорочення ненаголошених закінчень, випадіння рухомого [a], випадки монофтонгізації циркумфлексних дифтонгів [ái], [áu], [éi]. Однак це не так: Д. Клейн обрав не говірку рідного краю, а ту, яка, на його думку, найкраще відповідала встановленню законів і правил граматики литовської мови, а саме говірку каунасців: «Hanc Caunენijum Dialectum seવimურ in Ducatu Prufjiae, utpote omnium optimam et commodissimam» (GL XVI). Тому в граматиках Д. Клейна подано нормативні форми не північної, а південної підговірки прусської західноавкштайтської, близької до говірки «Каунаського краю», пор.: a) n. pl. f. dūbes GL 146, imper. 2 sg. Dūk т. п. 61, n. sg. m. Piemū..., praes. 1 sg. bėgu GL 83, praet. 3 Jėdėjo т. п. 5, inf. Jėti Comp. 5..., b) praet. 3 buwo GL 146, g. sg. Jawo, tawo т. п. 147, praes. 3 Jāko т. п. 112, žinno т. п. 115..., c) n. sg. m. gėras Comp. 107, gražumas GL 66, jūdas, jūkas т. п. 8, d) dūdāmas|| dūdams т. п. 119, regėdamas|| regėdams т. п. 110... e) n. sg. m. dáiktas GL 2, áukštas т. п. 24, inf. lėįti Comp. 55, conj. jėy т. п. 85... Порівняння клєйнівських фонетичних і морфологічних форм із відповідними формами у писемних пам’ятках XVIII ст. зі Східної Пруссії показує, що в останніх аж ніяк не завжди дотримувалися південних норм, кодифікованих у граматиках Д. Клейна. Особливо це стосується «Нового Завіту» Самуеля Бітнера 1701 р., у якому через свідоме прагнення його укладачів задовольнити читачів як зі Східної Пруссії, так і з Великого князівства Литовського, мова перекладу містить більше різноманітної діалектної суміші, ніж інші тогочасні писемні пам’ятки цього краю. § 3. Спроби узгодження діалектів у заповіті С. Бітнера. S. Bitneris (apie 1632–1710), kaip rodo jau pati pavardė, nebuvo 2 Salys A. Raštai 4. Lietuvių kalbos tarmės. Рим: Литовська католицька академія наук, 1992, с. 76 і наст. 39 литовець. Литовської мови він навчився, обіймаючи посаду священника-реформата (кальвініста) в Біржах, Кедайняй та інших місцях³. Оскільки попередні видання литовських кальвіністів XVI–XVII ст. спиралися на середньоаукштайтський діалект (переважно говірку околиць Кедайняя)⁴, то й він, перекладаючи Заповіт із грецького оригіналу, дотримувався основних особливостей цього діалекту. На це вказують, з одного боку, часте написання i перед голосними [e], [ė], а з другого — регулярне вживання форм із таутосилабічними [am], [an], [em], [en] і носовими [ą], [ę]: a) praet. 3 ißaukbejo Пов. 1 Тим. 5, 10, ißbeide Діян. 4, 23, g. pl. fantů Діян. 27, 44, n. sg. iétas Ів. 1, 1, 9, pabaijtuwę I Кор. 7, 3, jaute Ів. 6, 12, g. pl. ū̇aktů там само 21, 17..., b) inf. famdit Матв. 20, 1, n. sg. wamzdis I Кор. 14, 7, praep. ant Матв. 7, 26, n. sg. pajkandintas Марк. 16, 16, a. sg. f. kempinė Матв. 27, 48, imper. 2 sg. perženk Матв. 5, 27..., c) a. sg. ga[w]ą Матв. 13, 20, mießtą Діян. 21, 5, drobę didę там само 10, 11, tulijbę Марк. 9, 14... Однак слід пам’ятати, що в перекладацькій праці С. Бітнерові допомагали також Йонас Божимовський-молодший (який жив у Кедайняя, Вільнюсі та інших місцях)⁵ і Фридрих Шустер (священник РП, який служив у Будвічяй)⁶. Ці помічники, без сумніву, також залишили свій слід у мові перекладу, особливо останній. Вацловас Біржишка пише, що «більшу частину перекладу виконав сам Бітнер, наскільки йому допоміг Йонас Божимовський-молодший, і пристосував його до Малої Литви П. З. Шустер»⁷. Поки що нічого конкретного не можна сказати про те, наскільки і як Й. Божимовський долучився до перекладу й редагування «Нового Заповіту» 1701 року. Але про мовне редагування Ф. Шустера, якого Людвікас Реза називав «ревізором» (Revizor)⁸, дещо можна виснувати вже з його власної литовськомовної передмови, доданої до перекладу. Там він писав: «А поскольку Lietuwnikai великой Lietuwiβkos земли некоторые вещи произносят такими словами, каких Lietuwninkai в Королевской Пруссии в этой речи не употребляют, то потому мы внесли различия и обозначили слова Lietuwninkai Королевской Пруссии такими знаками (), как, например: Lietuwnikai Великой Литвы говорят: Giria ſtow ore; но Lietuwnikai Королевской Пруссии говорят: Puſčia ſtow laukė»⁹. З цієї цитати видно, що Ф. Шустер, прагнучи зробити мову перекладу доступнішою для жителів РП, поруч із певними словами перекладу в круглих дужках дописав відповідники, звичніші для цього краю, наприклад: g. sg. aliiwos (олії) Лук. 10, 34, part. cont. elgdamasis (жебракуючи) Марк. 9, 46, praes. 3 3 B i r ž i š k a V. Aleksandrynas 1, Чикаго: Фонд культури Литовської громади США, 1960, 356. 4 P a l i o n i s J. Там само, 71–79. 5 B i r ž i š k a V. Там само, 1, 357. 6 B i r ž i š k a V. Aleksandrynas 2, Чикаго: Фонд культури Литовської громади США, 1963, 15. 7 Там само, 1, 357. 8 R h e s a L. Geschichte der littauischen Bibel, Königsberg, 1816, 30. 9 Novum Testamentum lithvanicum. Naujasis testamentas Lietuwiβkas..., Karalaucuje, 1701, pratarmė. 40 iBdergia (нечисте робить) Мат. 15, 11, lingūdami gálwomis (хитаючи головами) Марк. 27, 39, nutranke jam (оббрехав його) там само, 27, 44, род. одн. piłwo ([kiłwio) Пав. 1 Тим. 5, 13, falparos (кутовий камінь) Марк. 12, 10. Уже з цих прикладів видно, що Ф. Шустеріс не обмежувався лише лексичними відповідниками: іноді, поряд із дописуванням окремих слів, він був змушений змінювати й синтаксичну конструкцію, а також замість одного слова вписувати синонімічне (характерніше для RP) словосполучення. Є також підстави вважати, що, пристосовуючи мову перекладу до прусського вжитку, Ф. Шустеріс міг змінити й деякі фонологічні та морфологічні форми, тим паче що в багатьох випадках до прусської було пристосовано й написання заповіту 1701 року. Однак без рукопису неможливо встановити, скільки і яких змін на цих рівнях він міг зробити, а разом із тим і сприяти появі певної різноманітності фонологічних і морфологічних форм у мові заповіту. Можна лише констатувати існування такої різноманітності й гіпотетично поміркувати про причини її виникнення. § 4. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ФОНОЛОГІЧНИХ І МОРФОЛОГІЧНИХ ФОРМ У ЗАПОВІТІ БІТНЕРА. Про різноманітність фонологічних і морфологічних форм у заповіті 1701 року свідчать такі факти: a) випадкове чергування [uo] та [o], особливо в коренях слів і кінцях основ, пор. мин. ч. 3 laidūjo Діян. 8, 2, присл. namūp Марк. 5, 19, теп. ч. 3 putūja там само, 9, 18, Лук. 19, 29, знах. мн. ч. чол. р. raudūjančius Марк. 5, 38... і: теп. ч. 3 baltoja Ів. 4, 35, дієприсл. теп. ч. iBwažiōdamas Мат. 25, 14, дав. одн. чол. р. toßam Марк. 9, 43, наз. одн. wienolika Мат. 28, 16...; b) порівняно ще рідше чергування [ie] та [ē]: знах. одн. чол. р. miebłą Лук. 14, 35 || оруд. одн. чол. р. mēßłu там само, 13, 8, дав. мн. жін. р. padangiems там само, 17, 24 || giminėms Мат. 24, 14...; c) порівняно рідке чергування [o] та [a] у ненаголошеному закінченні слів: мин. ч. 3 āugo Діян. 19, 20, buwo Марк. 6, 44, теп. ч. 3 kłaufo Лук. 8, 8...¹⁰ і: теп. ч. 3 dáża Мат. 26, 23, kába там само, 22, 40, не žina Марк. 13, 32...; d) досить часте чергування скорочених форм (із випадінням коротких кінцевих -e, -i) та відповідних нескорочених, пор.: місц. одн. жін. р. antroį dienoį Марк. 11, 12 wiłłoį ßłoweį Лук. 12, 27... і: girioje Мат. 3, 1, taiweje там само, 4, 21; наказ. 2 мн. dūkit Мат. 10, 8, eikit там само, 10, 6... і apłakjikite там само, 10, 7, giįdikite там само, 10, 8...; інф. dūt там само, 10, 34, rugot (плакати) там само, 11, 20... і elgetáuti (ubagáuti) Лук. 16, 3, tuįkėnti Діян. 12, 16; e) випадкове чергування форм із «рухомим» [a] та без нього: наз. одн. чол. р. wienas Мат. 20, 21 || ne wiens там само, 10, 29, kalbėdamas там само, 26, 42, mokįdamas там само, 26, 55, norėdamas там само, 1, 19 || kalbėdams Мат. 26, 48, Лук. 9, 38; 22, 9... 10 У формах минулого часу регулярно пишеться -o. 41 Таке (як і інше) варіювання фонологічних і морфологічних форм можна цілком пояснити. Насамперед — уже згаданим прагненням узгодити дві гілки писемної мови, засновані на дещо відмінних діалектних підвалинах. Під час їх узгодження могли залишитися й неуніфіковані окремі фонологічні та морфологічні форми. По-друге, певна частина таких паралельних форм могла бути успадкована з попередніх писемних пам’яток (як уже згадувалося, вони траплялися й у граматиках Д. Клейна). Нарешті, по-третє, деякі паралельні форми могли виникнути через індивідуальне ставлення перекладачів або редакторів до певних форм, помилки друкарні та з інших причин. Але загалом мова Нового Завіту 1701 р. щодо діалектної основи багато в чому не відрізнялася від писемної мови Прусської Литви XVIII ст. Це зумовлювали не лише близькість середньо- та західноаукштайтських говірок, а й свідомі зусилля узгодити ці говірки. § 5. Повернення до норм Клейна в Новому Завіті 1727 р. Зрозуміло, ще ближчим до попередньої прусської традиції писемної мови, яка від часів Й. Резе спиралася лише на західноаукштайтські говірки Пруссії, був «Новий Завіт» 1727 р., підготовлений з ініціативи Йонаса Кванта (Quandt, 1686–1772). У ньому відмовилися від ідеї узгодження говірок і повернулися до норм Клейна, оскільки видання 1701 р. не припало до смаку литовцям Пруссії своїм мовним оформленням і його називали «кедайняйським»11. Спочатку видання 1727 р. готували тільзитський пастор Рейнгольд Розенберг і гумбінненський пастор Кріступас Ребентішас, а після їхньої смерті (1724 р.) — раґайнський пастор Гіобас Наунин і валтаркемський пастор Піліпас Руїгіс12. Усі вони, крім останнього, були не литовцями, але, очевидно, непогано опанували литовську, якщо їм доручили таку роботу. Безперечно, найкраще з них литовською володів Піл. Руїгіс, для якого литовська була рідною і який, як вважають, зробив найбільший внесок у редагування видання 1727 р.13. Ще 1930 р. Вац. Біржишка зазначив, що ці люди лише виправляли переклад 1701 р., найбільше намагаючись наблизити його до німецького перекладу, і для цього певною мірою скористалися рукописом Й. Бреткуна та псалтирем Й. Рези 1625 р.14 Таке саме твердження він повторив і 1953 р.15 Насправді порівняння цих двох видань «Нового Завіту» підтверджує твердження В. Біржишки, що укладачі видання 1727 р. не перекладали наново, а лише виправляли переклад Бітнера. В обох виданнях можна знайти чимало цілком тотожних текстів, хоча різних 11 R h e s a L. Історія литовської Біблії, 28. 12 Там само, 33. 13 B i r ž i š k a V. Александрина 2, 21. 14 B i r ž i š k a V. Lietuviškų knygų istorijos bruožai, Kaunas: Spaudos fondas, 1929–1930, 70. 15 B i r ž i š k a V. Історія давніх писемних пам’яток 1, Чикаго, 1953, 151. 42 Мовних відмінностей у них також чимало. Не вдаючись до докладнішого аналізу цих відмінностей, тут буде висвітлено лише ті з них, у яких відображено діалектне підґрунтя виправлень і прагнення упорядників видання 1727 р. вестернізувати середньолітовські форми видання 1701 р. На фонетичному рівні найвиразніше такі зусилля, мабуть, виявляє заміна середньолітовських форм із твердим [ł] перед [e], [ė] західнолітовськими формами без цього твердого приголосного, пор.: part. cont. gailėdams BT Mat. 27, 3 і praet. 3 galėjos KNT т. с., adv. Kotay BT Jon. 9, 5 і Koley KNT т. с., iki Biolak BT Jon. 5, 17 і ikBioley KNT т. с., praet. 3 pūle BT Jon. 11, 32 і pūle KNT т. с., G. pl. turkelú BT Luk. 2, 24 і Kurkelú KNT т. с. Загалом графема ł у виданні 1727 р. трапляється рідко, що свідчить про прагнення його упорядників дистанціюватися від заповіту Бітнера не лише у фонології, а й у графіці (поодинокі випадки ł могли бути наслідком недогляду або помилки друкарні, напр. Karalytłe KNT Jon. 3, 5). Інша, також легко помітна зміна фонетичного характеру — скорочення форм із «рухомим» [a], пор.: n. sg. m. gywas BT Jon. 4, 51 > gyw’s KNT т. с., part. cont. mokịdamas BT Mat. 26, 55 > mokidam’s KNT т. с., n. sg. m. famdininkas Jon. 10, 13 > Samdinink’s KNT т. с., fwietas BT Jon. 3, 17 > Swiet’s KNT т. с., wienas BT Jon. 6, 71 > Wien’s KNT т. с.... Як видно, випадання «рухомого» [a] у заповіті 1727 р. регулярно графічно позначається апострофом, який особливо часто вживали з тією самою метою вже в пісеннику Й. Риковія 1685 р. Важко сказати, чи в усіх таких випадках заміни враховувалася вимова так званих «стриукіських» говірок RP, чи тут більше спиралися на давнішу традицію пісенників цього краю. На морфологічному рівні про прагнення до вестернізації може свідчити заміна форм 1-ї особи умовного способу на -čia формами на -čiau (пор. gérčia BT Mat. 26, 53 > gérčiau KNT т. с., iBpilďičia BT Jon. 4, 34 > iBpilďičiau KNT т. с., trokBčia BT Jon. 4, 15 > trokBčiau KNT т. с.... Однак слід додати, що така заміна не є беззаперечним показником вестернізації. Передусім тому, що форми на -čia в XVI–XVII ст. вживали не лише автори середньолітовської гілки (кедайняйці), а й автори RP (поряд із -čio та порівняно рідше вживаними формами на -čiau). У парадигмах граматик Д. Клейна їх навіть висунуто на перше місце (regécia || regéciau GL 109, žinnóčia || čiau т. с. 115...). Гіпотетично зараховуючи заміну -čia > -čiau до випадків вестернізації, мають на увазі, що форми на -čiau особливо регулярно вживалися в писемності авторів, які походили з південної області прусського західноаукштайтського ареалу («балтосермегів»), наприклад, у творах К. Донелайтіса засвідчено лише форми на -čiau. На синтаксичному рівні прикладом вестернізації може бути досить регулярна заміна ілативу конструкцією з прийменником «į + знахідний відмінок», пор.: kurio[na tikay namū[na BT Luk. 9, 4 > kur į kokius Nammus KNT т. с., karoblin Bt Luk. 17, 27 > į Akruta KNT т. с., ranko[na BT Jon. 3, 35 > į Rankas KNT т. с. У GL Д. Клейна ілатив і конструкцію «į + знахідний відмінок» описано як певні паралельні форми, причому навіть надано перевагу ілативу як «елегантнішому» 43 засобу вираження16. Однак таку перевагу в граматиці конкретніше не обґрунтовано. Можливо, тут значну роль відігравав стилістичний погляд: Д. Клейну, знаному перекладачеві й авторові тогочасних релігійних пісень, ілатив міг здаватися не лише коротшим, а й милозвучнішим засобом вираження напрямку. Немає вагомих підстав вважати, що перевага ілативу була зумовлена його більшою поширеністю в західноаукштайтському діалекті RP (особливо в південних говірках): цьому, зокрема, суперечить помітна вже з кінця XVII ст. безперервна тенденція до загального утвердження конструкції «į + знахідний відмінок» у писемності RP (ця конструкція переважала й у творах К. Донелайтіса). Найлегше, мабуть, визначити випадки вестернізації на лексичному рівні, оскільки в тексті заповіту 1701 р. у круглих дужках, як зазначалося, було вписано чимало західнолітовських (точніше, характерніших для прусської гілки писемної мови) слів, більшість яких перенесено й до видання 1727 р., де відмовилися від їхніх «кедайняйських» відповідників. Прикладами лексичної вестернізації в цьому виданні можна вважати такі перенесені (виписані з дужок) слова, як drugys [a. sg f. karštinė (drugi) BT Mat. 8, 14: i. sg. m. Druggiu KNT т. с.], puščia [in. sg. f. girioje (pubčioje) BT Mat. 3, 1: Pubčioje KNT т. с.], skaitytinė [g. sg. f. literos (įskaitij-tines) BT II Pov. 1. kor. 3, 6: n. sg. f. Skaitytine KNT т. с.], skūnė [a. pl. kūnus (kunes) BT Luk. 12, 18: Skunes KNT т. с.], ubagauti [inf. elgetáuti (ubagáuti) BT Luk. 16, 3: ubbagauti KNT т. с.], vartai [broma (wartai) BT Mat. 7, 13: Wartai KNT т. с.] тощо. Однак лексична вестернізація не обмежувалася лише перенесенням слів, записаних у дужках, до видання 1727 р.: чимало й інших слів, незвичних для західних аукштайтів, у ньому замінили словами звичнішими для представників цього діалекту, особливо поширенішими в тодішньому вжитку прусської гілки писемної мови. Наприклад, ужите в заповіті 1701 р. gerdas Mork. 13, 7 у виданні 1727 р. замінили на šauksmą, gydytojas Luk. 5, 31 — на liekorį, įdant Jon. 11, 57 — на jėib, iškala «школа» Ap. d. 6, 9 — на šūlę, palaikis Mork. 2, 21 — на seną, veizdėti Ap. D. 3, 5 — на žiūrėti, žūklavimas Luk. 5, 4 — на valksmas. Отже, випадки вестернізації простежуються на всіх мовних рівнях видання «Нового Заповіту» 1727 р. Це свідчить про прагнення його упорядників зробити мову зрозумілішою для читача RP і ближчою до попередньої клейнівської традиції. Поодинокі відхилення від цієї традиції можна пояснити як індивідуальними поглядами упорядників на окремі мовні явища, так і їхнім бажанням зважати на зміни, що відбулися у вжитку литовської писемної мови RP у післяклейнівський період. У заповіті 1727 р. також досить часто трапляються випадки змішування [o] і [uo], [ė] і [ie], пор.: a) inf. dūwanoti II Petr. 1. 1, 4, žvėjuoti Jon. 21, 3 і lingoti Pov. 16 Див. Pirmoji lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1957, 257. 44 1. Еф. 4, 14; р. в. чол. Gūdo «жадібності» Пов. 1 Кор. 1, 29 і зн. мн. чол. Loƀus «кульгавих» Мат. 15, 30; ор. мн. wiłłufe Daiktofe I Пов. 1 Сол. 5, 18 і wiłłufe Wietułfa I Пов.. Тим. 2, 8...; б) наз. одн. чол. Snegas Ів. 1, 14 і р. одн. жін. Giedos Юд. 1, 1, 22; знах. мн. жін. Jawėnas «соломин» I Пов. 1 Кор. 3, 12 і наз. мн. чол. Mieneƒej Ів. 4, 35. Такі змішування, без сумніву, є вже безпосереднім відображенням говірки північних прусських верхньолитовців. § 6. Мовні особливості «Нового Заповіту» 1735 року. Мова «Нового Заповіту» 1735 року мало чим відрізняється від видання 1727 року. Це й зрозуміло: останнє підготували Г. Наунін та Філ. Руйгіс, які найбільше долучилися до редагування видання 1727 року. Відмінності між цими двома виданнями здебільшого обмежуються рівнем правопису та фонетики, хоча час від часу трапляються й певні зміни в морфології, синтаксисі та лексиці. Наприклад, у виданні 1727 року загальні іменники частіше пишуться з великої літери, у ньому більше аліативів та адесивів, які у виданні 1735 року нерідко вже замінено прийменниковими конструкціями, а також більше архаїчних моделей речень. § 7. Намагання дотримуватися «чистої» говірки в Біблії 1735 року. У 1735 році було видано й переклад Старого Заповіту, який разом із «Новим Заповітом» охопив усю Біблію («Biblia, tai efti Wiłłas Szwentas Raßtas Seno ir Naujo Teßtamento...») Як видно з німецької передмови Йонаса Квантаса, доданої до цього першого видання повної Біблії, крім Г. Науніна та Філ. Руйгіса, Старий Заповіт перекладали також Кріступас Штимеріс, Абраомас Люнебургас, Фабіёнас Калаус, Адамас Пилгримас, Кріступас Шперберіс і двоє Адамів Шимелпенигієв (старший і молодший), а за всією перекладацькою працею наглядали Йонас Берентас і Петрас Мілкус (вони ж читали коректуру). Рукопис перекладу, підготовлений такою численною групою людей, не міг бути цілком однорідним з мовного погляду, тим паче що перекладачі походили з різних місцевостей, чиї говірки більшою або меншою мірою різнилися (наприклад, Г. Наунін народився в Рагайне, П. Мілкус — у Тільзі, К. Штимеріс — в Ізруті, А. Люнебургас — у Гумбінне, але тривалий час працював у Клайпеді)17. Однак у виданні 1735 року не помітно істотних мовних відмінностей ані між окремими частинами Старого Заповіту, ані між Старим і Новим Заповітами. Це, без сумніву, зумовило передусім прагнення укладачів цього видання, особливо редакторів (насамперед уродженця Ізрути Й. Берентаса), дотримуватися попередньої — кляйнівської — традиції, від якої відійшли в заповіті С. Бітнера, і на її основі уніфікувати мову видання. Про те, що редактори видання 1735 року справді не ігнорували попередню традицію (не лише кляйнівську, а й докляйнівську), можна судити як із уже згаданої передмови Й. Квантаса, де йдеться про переклади Біблій Й. Бреткуна та С. Хилінскі- 17 Біржишка В. Aleksandrynas 2, 10 і далі. 45 timus, tiek ypač iš jo 1730. I. 3 pranešimo RP valdžiai apie naujojo leidimo rengimo eigą. Tame pranešime nurodyta, kad naujajam leidimui naudotasi ir J. Bretkūno bibljos vertimu (iš jo buvę perimti vėjų pavadinimai), tačiau daug naudos iš to neturėta. Neturėta dėl to, kad J. Bretkūnas savo vertime rėmėsi Labguvos tarme, kuri „giminiems“ Įsruties, Ragainės ir Tilžės apskričių lietuviams buvusi ir nesuprantama, ir nepriimtina: „Sie [t.y. J. Bretkūno vertimas, – J. P.] ist aber nach der Labiauschen Mundart, so mit der Curischen Sprache verbunden ist, geschrieben; dahero sie auch von den reinern Littauern in der Insterburg-Ragnit-und Tilsitschen Aemtern, die doch die weitläufigsten sind, weder verstanden noch angenommen werden kann und einer durchgängigen Verbesserung von Wort zu Wort bedarf.“18 § 8. Тенденція до південного діалекту у виданні Біблії 1755 року, у перекладах А. Пилгрімаса, К. Ловіна та В. Реге. Щодо діалектної основи, нове видання всієї Біблії, підготовлене Адамасом Шимелпенигісом-молодшим (1699–1763) і надруковане 1755 року, загалом не відрізняється від видання 1735 року. Це й зрозуміло: фактично це був лише дещо відредагований варіант попереднього видання. Проте в ньому все ж помітна тенденція під час редагування більше наближати мову до південних говірок. Наприклад, подекуди форми без африкат, що трапляються у виданні 1735 року, тут замінено африкатними (пор.: присл. apſteyB¹ I Моз. 3, 10 > apßczeyB²; дієприкм. акт. наз. одн. жін. pagimdųfi т. п. > pagimdƶufi; pamatufį т. п. > pamacƶufi; теп. час 3 uſſigeid IV Моз. 14, 26 uſſigeidž³), «струкишські» форми 3-ї особи теперішнього часу дієслів — на «неструкишські» (пор.: bandaB¹ Йов. 4, 2 bandoB²; barſta Пс. 15, 7 barſto; klaufa Марк. 4, 9 klaufo; walga т. п. 14, 18 walgo). На тенденцію до південних говірок може вказувати й заміна деяких слів видання 1735 року (наприклад: присл. apſukai Притч. 9, 14 > aplink, ißkiey Ів. 11, 14 > áißkiey, майб. час 1-ї ос. одн. pabengſu Рут. 3, 2 > pabaigſu, р. одн. чол. pakalo Іс. 30, 6 > nugarós, р. мн. pawerſmû Йов. 8, 2 > ßaltinnû). Судячи з локалізації цих слів, наведеній у великому «Словнику литовської мови» (LKŽ), а також із писань К. Донелайтіса (DR), заміни у виданні 1755 року мали бути більш властиві південним західноавкштайтським говіркам. Західні південні форми переважають і в поясненнях до біблійних історій Й. Гюбнера, перекладених Адамасом Пилгримасом, священником з Ізрути „Ißkirſtyti [...] Nuſſida-wimai ß Sėno bey Naujo Teſtamento...“ (1742). Тут здебільшого вжито повні закінчення, крім закінчення -as у називному відмінку, яке нерідко скорочується апострофічно, як властиво прусським писемним пам’яткам: наз. одн. Adom’s 15, 20, Pon’s Diew’s 57, 5, wert’s Daikt’s III, 15, wiens nelab’s 15, 21... (хоча трапляються й форми: Diewas 77, 2, Welinas 12, 18, Wyras 48, 18...). У цьому перекладі трапляється також невелика кількість форм uo /o, 18 Фалькенган В. Der Übersetzer der litauischen Bibel Johannes Bretke und seine Helfer, Кенігсберг і Берлін: Ost-Europa-Verlag, 1941, 238. 46 випадків змішування ie/ė, пор.: присл. Namų 66, 2; 122, 8, місц. мн. Nammūje 193, 9, род. мн. Ūbkū 48, 10, мин. 3-ї ос. liepe 70, 5, дав. одн. mielam 103, 30... і місц. мн. Pellenoje 182, 15, наз. одн. Obka 191, 15, інф. Blubboti 48, 21, наз. одн. bėdna 158, 2, мин. 3-ї ос. kwėte 161, 11, kwėjalino 187, 2, знах. одн. Karalęnę 145, 5; 160, 3... А. Пілгріму дехто (наприклад, А. Гарнох) приписує також переклад книжки Хр. Ланггаузена «Trumpas ir prątas Išguldimas wįjjū [...] Ewangelijų» (1750). Однак Вац. Біржишка, спираючись на Я. Бертолейті та передмову до словника Піла. Руїга, вважав, що Пілгрім лише редагував переклад або, можливо, завершив його19. Так чи інакше, наведені в перекладі у формі запитань і відповідей тлумачення Євангелій мовно помітно не відрізняються від «Nusidavimų», а тексти Євангелій майже повністю збігаються з текстами Біблії 1735 року (лише подекуди в останніх сполучник ir замінено на o або виправлено якусь дрібницю мови чи правопису; наприклад, іменники, які в Біблії нерідко написані з малої літери, в «Išguldymuose» подано з великої). Kiek skiriasi nuo A. Pilgrimo vertimų Kristijono Lovyno (1721–1783) vertimo „Ewangelįßkas Malonės = Dawadas“, išleisto 1768 m., kalba. Skiriasi daugiausia tuo, kad jame dažniau vartojama „striukiškų“ lyčių. Ypač dažnai čia išmetamas „judrusis“ [a], kartais ir [i] vardažodžių bei įvardžių galūnėse (paprastai tas išmetimas žymimas apostrofu): n. sg. m. Daikt’s IV, 22, ger’s 23, 25, kur’s IX, 13, kalt’s 24, 13, man’s 135, 2, piln’s 70, 30, Stal’s 46, 32, Bok’s ir tok’s XII, 10–11, Wyr’s 21, 29, warging’s 64, 23... Neretai numetami taip pat trumpieji galūniniai [a], [e] veiksmažodžių esam. laiko 3 a. lytyse: gaun’ 44, 34, my’ X, 23, ne nor V, 4, pavyd’ 71, 18, reyk XI, 26, ne futar 63, 12, tikk’ 22, 10, bet ir: jaucza 41, 22, faka t. p., alkta ir trokßta 51, 10. Rodos daugiau K. Lovyno vertime pasitaiko ir [uo]/[o], [ie]/[ė] maišymo atvejų, plg.: praes. 1 sg. atbūju 121, 34, in. pl. f. dwafibkūja Bėdūja 57, 37, n. sg. Gūdas 129, 17, Ūda 52, 13, Ūras 91, 21, inf. wartūti 50, 4... ir inf. dejoti 116, 5, didžotis 114, 9, n. sg. m. Lobas 60, 2, a. pl. m. raupjotus 24, 35...; g. pl. Griekų 59, 2, g. sg. nieko 20, 4, tießos 38, 14, n. sg. praliets 40, 4... ir n. sg. bėdnas 44, 12, Bėfas 35, 26, Sžen’s „šienas“ 27, 26, a. sg. Kėtumma 36, 20, [u Prifėga 70, 18... Отже, фонетика перекладу К. Ловина дещо північніша, ніж у А. Пілгріма. На це, можливо, могла вплинути його праця в Клайпедському краї (у Кяточяї, Плашкяй, Клайпеді, Кретингале), хоча загалом не можна сказати, що мова його перекладу ґрунтується на говірці північних західноаукштайтів (випадки монофтонгізації дифтонгів у ній майже не трапляються: я помітив лише род. одн. Awinačio 144, 17, оруд. мн. Jaunikaczeis 124, 10–11 і Waikaczeis 124, 10). За термінологічною основою писемні твори А. Пілгріма й К. Ловина суттєво не відрізняються від двох книжечок, перекладених Вільгельмом Реге (Regge) і виданих 1788 року: «Mokslas Pamokinimo ant gero wartojimo Laukininkams...» і «Skaitimo Knygėlės ant 19 Біржишка В. Aleksandrynas 2, 64. 47 використання для селян...». У них лише частіше випускається «рухливе» [a] у закінченні іменників та займенників -as, а також опускаються короткі голосні в різних ненаголошених дієслівних закінченнях, наприклад: а) наз. одн. Darb’s RM 5, 18, Burs «бюр» RS 41, 12, kalts RM 23, 15, Sens там само 21, 28, Sǵwents RaBts там само 27, 19–20, kur’s там само 6, 28, Jauns papraḟts, sens atrafts RS 56, 9 (така назва 20-ї оповіді), budams RM 15, 25, mylim’s там само 2, 31..., б) теп. 3-ї ос. atlie k RM 18, 8, grauden’ там само 18, 17, yr’ там само 1, 3, meld’ RS 27, 26, werk там само 22, 25..., gal RM 2, 22, gird’ там само 23, 28, pen там само 35, 26, reg RS 23, 3, ftow’ RM 17, 14..., інф. but’ RM 2, 21, miſlyt’ там само 1, 5... Однак більшої послідовності в скороченні закінчень не спостерігається: часто поряд уживається та сама форма зі скороченим і нескороченим закінченням, пор.: наз. одн. Diew’s RM 7, 13 і Diewas там само 7, 18, jauns або jennas там само 161, 18, gyws там само 9, 20 і gywas там само 11, 28, теп. 3-ї ос. myl там само 29, 9 і myli там само 29, 4. Частіше скорочення закінчень, імовірно, виникло під впливом тільзитської говірки, оскільки В. Реге останні 23 роки свого життя був пастором у Тільзіті (помер 1791 року)20. Впливом цієї говірки можна пояснити й не зовсім рідкісні випадки змішування uo/o і ie/ė, пор.: теп. 3-ї ос. melloj’ RM 25, 2, інф. melloti там само 44, 3 і мин. 3-ї ос. wartūjo там само 173, 13, інф. wartūti там само 129, 13, місц. мн. wiſſūne dalykoſe там само 82, 23, wiſſūſe mokſloſe RS 20, 21–22, Bittōſe Kudikioſe там само 65, 17, užauguf(oſe) Metoſe там само 58, 60..., наз. одн. bėdnas RS 46, 13 і місц. одн. Giedoje там само 38, 3, наз. одн. Tėws RM 12, 4 і Diew’s там само 7, 13, місц. одн. žede «у вінку, у цвітінні» там само 33, 16 і род. одн. žiemos там само 18, 521. Однак немає вагомих підстав стверджувати, що таке змішування виникло лише під впливом тільзитської говірки. Інша причина, яка, мабуть, найбільше зумовила змішування uo/o і ie/ė, полягає в тому, що литовська мова не була для В. Реге рідною, і він добре не розрізняв не лише фонеми /uo/, /o/ та /ie/, /ė/, а й роди. Тому в таких сполуках, як Bittōſe Kudikioſe, pirmūſe dienūſe, іменник kūdikis він міг вважати жіночого роду, а dieną — чоловічого. Випадки плутання категорії роду в згаданих його книжечках трапляються нерідко (наприклад: wienoje Rytoje «одного ранку» RM 14, 2–3, tą grabu gieſme там само 23, 22–23, оруд. мн. abaŕais žerrejo там само 124, 32, tikrrus Seſſerus там само 125, 24, род. одн. ſunkios prakaitos RS 44, 5). Подекуди в книжечках В. Реге трапляється й та чи інша форма з a замість ai: знах. мн. daktus RS 18, 1; 28, 18, наз. одн. Mergate там само 47, 21, клич. одн. mammate 48, 4; 11 (ця остання форма не викликає жодних сумнівів щодо її автентичності, оскільки вжита в діалозі). Однак монофтонгізація дифтонга [ai] помітніше не відображена в перекладених В. Реге книжечках, написаних поганою мовою, переповненою численними нелитовськими словами й особливо синтаксичними конструкціями. 20 Біржишка В. Aleksandrynas 2, 99. 21 Літера e у В. Реге вживається рідко, тому важко сказати, чи e, що трапляється замість неї, позначає розширений голосний, чи це лише графічна особливість. 48 § 9. Продовження кляйнівської традиції у збірниках гімнів. Говорячи про співвідношення писемної мови й діалектів у RP, не можна оминути й гімни, хоча цей церковний поетичний жанр має свої специфічні особливості, через які це співвідношення не таке виразне, як у прозових текстах. Через властиві жанрові гімнів ритміку та інтонацію діалектні особливості в їхніх текстах зазвичай значною мірою нівелюються; крім того, у текстах гімнів частіше трапляються інноваційні засоби мовного вираження. У XVIII ст. в RP з’явилося чимало збірників гімнів, адже, як відомо, спів гімнів становить невід’ємну частину релігійних обрядів реформатів, і реформатське духовенство дуже дбало про те, щоб не бракувало не лише литовських біблійних текстів, а й збірників гімнів. Уже 1705 р. пастор із Будвічяй Фридрих Шустер видав дещо відредагований і доповнений збірник гімнів Д. Кляйна, раніше відредагований Йонасом Риковієм: «Naujos... pagerintos Giesmju Knygos (1685 m.). Однак у гімнах, передрукованих із видання Кляйна, значних мовних змін не помітно. Подекуди в Шустера дещо інакше перероблено той чи інший рядок (пор.: Jog mane iš malones RG 170, 2 і Manę jog iš malones ŠG 170, 2), або написанням відрізняються словоформи, особливо діакритичними знаками (пор. RG: g. sg. f. kitrawõnes 170, 4, g. sg. m. Dekawõjimo 358, 2, n. sg. m. Bėgunas 317, 15, grãžūs 326, 15, praes. 1 pl. gárbinam 336, 9, n. sg. f. iBardita 356, 3... та ŠG: kijtrawones 170, 4, Dekawojimo 398, 2 Begunas 356, 24, grãžūs 366, 5, garbinam 375, 19, iBardijta 396, 3...). Отже, щодо діалектної основи збірник гімнів Ф. Шустера не надто віддалився від кляйнівських норм. Спираючись на Ф. Шустера, нове видання збірника гімнів підготував і надрукував 1732 р. пастор з Ізрутєса Йонас Берентас; його перевидавали 1735, 1738, 1740, 1745 і 1748 рр. Оскільки перші три з цих видань відомі лише з бібліографічних джерел, про їхні мовні особливості поки що нічого сказати не можна. Порівняння двох останніх доступних видань показує, що мовно вони нічим не відрізняються: обидва, очевидно, спираються на попередні видання, опубліковані після Ф. Шустера, і пов’язані з кляйнівською традицією. Крім Ф. Шустера та Й. Берентаса, литовські збірники гімнів у першій половині XVIII ст. укладав також пастор із Дідлаукай Фабійонас Глазеріс. З бібліографічних джерел відомі видання його збірника гімнів 1736 і 1738 рр. Безсумнівно, йому належать і «Kittos naujos Gies[m]es», що з’явилися 1748 р. і укладача яких указує криптонім F. U. G. P. D. (= Fabijonas Ulrichas Glazeris Pastorius Dovydėlių), хоча їх видали ще 1745 р. Хоча в цих останніх, тобто виданнях 1745 і 1748 рр., відрізняються і нумерація гімнів, і місце їх подання (наприклад, у виданні 1745 р. перший гімн — «Ein Weter steiget auf», а у виданні 1748 р. — «Gott sey Danck...»), самі тексти, за винятком деяких дрібних орфографічних відмінностей, збігаються. Щодо діалектної основи, вони також спираються на кляйнівську традицію, тобто в них переважають форми південних західноаукштайтських говірок Пруссії. Наприклад, зберігається довгота носових голосних наприкінці слів (які на той час уже мали слабкий носовий резонанс), а також ненаголошених голосних у закінченнях -o, -os, -ė, -ės: g. sg. m. Karwėlo BG 127, 14, Wėlno т. п. 77, 20, praet. 3 atėjo т. п. 127, 14, mano т. п. 46, 40, jawot т. п. 129, 49 24..., n. pl. f. gillos Ronos BG 53, 6, Kojos т. п. 155, 33, Rankos т. п. 56, 21..., n. sg. f. Gerybe BG 217, 27, Malone т. п. 137, 29, Meilė т. п. 180, 34, Zemė GG2 51, 5, praet. 3 Padāre GG2 111, 7..., n. pl. f. Gieſmės BG 188, 1, Gerybės GG2 43,31, Lepfnėlės т. п. 83,16... Справді, у закінченнях -ė, -ės, як показують і наведені тут приклади, вузький [e] у кляйнівській традиції не позначали крапкою, проте це ще не обов’язково свідчить про скорочений або редукований голосний: імовірно, це орфографічне, а не діалектне явище (у збірниках гімнів часом трапляються й форми з крапкою, наприклад: n. sg. f. Zolė GG² 83, 32). І у збірниках гімнів Берентаса, і у збірниках Глазеріса лише зрідка, спорадично трапляються випадки злиття дифтонгів [uo], [ie] з [o], [ė], характерні для тільзітської говірки. Так само мові цих збірників не властиве «стрюкіське» монофтонгування дифтонгів із наголошеним першим компонентом [áu], [ái], [éi]. Однак випадання коротких кінцевих голосних і позначення такого випадання апострофом — дуже часте явище у збірниках обох укладачів. І часто воно трапляється не тому, що укладачі спиралися на стрюкіську говірку: укладаючи збірники, вони більше орієнтувалися на видання попередників, а крім того, іноді штучно скорочували слова заради ритму. Тому у збірниках Берентаса й Глазеріса поряд зі скороченою формою нерідко вживається й повна, наприклад: Mano Jėzus gyw’s yra, gywas taipojau ab buſu BG 70, 40, praet. 3 ſpaūdӡ т. п. 92, 7 // ſpaudӡia т. п. 104, 19, n. sg. m. Diew’s т. п. 127, 8 // Diewas т. п. 119, 9, Kun’s т. п. 53, 12 // Kunas т. п. 53, 21, Krauj’s т. п. 53, 13 // Kraujas т. п. 163, 32, Wéln’s 53, 15 // Wélnas т. п. 132, 4, piln’s т. п. 79, 12 // pilnas т. п. 57, 10, inf. paſlēpt’ т. п. 140, 8 // padēti т. п. 58, 8 part. cont. turredam’s GG² 9,36 // ſakydamas т. п. 9, 37... До штучно скорочених форм слід віднести: a. sg. Dien’ і Nakt’ GG² 48, 6, tukſtant’ разом BG 55, 2, 18, adv. amӡ’nay т. п. 55, 39, tūlyd’ «поступово» т. п. 137, 15, n. sg. d’winta «дев’ята» т. п. 60, 28 та ін. Як відомо, пастор із Папелкен Адамас Фридрихас Шимелпенигіс (молодший) об’єднав збірники гімнів Берентаса й Глазеріса у великий гімновий збірник, доповнив його новими гімнами, відредагував і видав 1750 р.22 Невдовзі, 1752 р., вийшло й друге видання цього збірника, що налічувало (разом із ненумерованим переліком гімнів) 612 сторінок. Порівняння останнього з гімновим збірником Берентаса 1748 р. (462 с.) показує, що тексти гімнів до с. 406 в обох майже повніст- Gl Š ...виходить від Бога 20, 20 Дай Свої очі... 21, 13 ...від Бога походить 438, 11 Дай мені йти до Тебе... 43, 840 Радості цього світу більше люблю, ніж Дарувальника [с. 37, 16–17] Більше люблю речі, що тішать, ніж Дарувальника [с. 457, 20–21] 22 Детальніше: Lietuvos TSR bibliografija [далі — LTB] 1, Vilnius: Mintis,1969, 386. 50 Ш Гл Коли Господь усе добре створив, то ще не створив нас і наше тоді ще не було створене; адже світу тоді ще не було; а Христос уже задумав дати нам вічне життя і здоров’я на небесах [с. 109, 32–37] Господь усе добре створив, перш ніж милістю своєю поставив нас жити у світському бутті; нам же належить спасіння, і ще до того, як побачив, відокремив великі грона зірок [с. 554, 4–9] коли збігається (за винятком деяких незначних мовних і графічних особливостей, наприклад, замість Berento a. pl. Grieknikus BG 57, 18 у Šimelpenigis вживається Grieknin-kus 57, 18, замість Berento Garbe buk 39, 4 — Garbe t’eſt 39,4; серед графічних особливостей слід згадати інше позначення носових [ą], [ę] у збірнику пісень Šimelpenigis — нинішніми формами «носових знаків» замість косих рисок Berento). Від згаданої сторінки в збірнику пісень Šimelpenigis помітно ще більше різноманітних відмінностей. Тут уміщено пісні, перекладені самим упорядником, а також деякі пісні, перекладені Glazerio та іншими, було відредаговано. У збірнику пісень Šimelpenigis 1752 року окремі пісні більшою чи меншою мірою перероблено не лише з текстологічного, а й з мовного погляду, пор.: Iš palyginimo matyti, kad Šimelpenigis redaguodamas keitė kai kurių žodžių formas, žodžių tvarką, o tam tikrais atvejais (paskutiniame pavyzdyje) ir visą tekstą savaip išvertė. Tačiau nepastebėta, kad jis būtų specialiai keitęs ankstesniųjų giesmių vertėjų tarmines lytis ar jų vengęs savo redaguotose giesmėse (paskutiniame pavyzdyje jo išleista tada apie Išdagus vartota siaura tarmybė bei senybė bit „buvo“ veikiausiai dėl skirtingo teksto varianto). Taigi tarminio pagrindo požiūriu Šimelpenigis taip pat nenutolo nuo klein iškosios, vakarietiškosios pietietiškosios rašomosios kalbos tradicijos. Пісенник A. F. Šimelpenigis (молодшого) 1752 року згодом неодноразово перевидавали. У бібліографічних джерелах згадано видання 1763 і 1766 років, а в бібліотеках збереглися видання 1776 і 1791 років. Порівняння збережених видань виразно показує, що пізніші були ідентичними передруками попередніх, у яких можна виявити лише поодинокі (найчастіше спричинені друкарнею) орфографічні відмінності, пор.: in. sg. mannij57 ŠiG 439, 21 // manij76 ŠiG т. д. // m[a]nnij91 ŠiG т. д.; part. n. sg. m. marinnams57 ŠiG 454, 4–5 // marinams76 ŠiG т. д. // marrinams91 ŠiG т. д.; praes. 1 sg. pawarrau57 ŠiG 457, 10 // paw arau76 ŠiG т. д. // pawarrau91 ŠiG т. д.; a. pl. m. Dayktus57 ŠiG 457, 20–21 // Daiktus76 ŠiG т. д. // Daiktus91 ŠiG; a. sg. mannę57 ŠiG 472, 35 // manę76 ŠiG т. д. // mannę91 ŠiG т. д. Taigi Šimelpenigio giesmynas buvo populiariausias RP XVIII a. lietuvių giesmynas. Jo pagrindu buvo rengiami ir kiti to meto giesmynai tame krašte (pvz., G. Ostermejerio 1781 m.). Kadangi jo vėlesniųjų leidimų kalba nebuvo keičiama, tad juose nėra nė kokių naujų tarminių reiškinių. Dėl šios priežasties tuose giesmynuose buvo užkonservuota ankstesnioji (daugiausia klein iškoji) bažnytinės poezinės kalbos tradicija, išlaikyta RP ir vėlesniais laikais. 51 § 10. Кілька слів про діалектну основу молитовників. За традицією Кляйна, у XVIII ст. разом із більшими збірниками церковних пісень видавали також молитовники (їх оправляли в одну книгу, але найчастіше вони мали окрему пагінацію). Їхня назва — «Naujos labay priwalingos ir Duboms naudingos Maldū=Knygėlos». 1705 року в Кенігсберзі надруковано, імовірно, перший такий молитовник XVIII ст. (зазначена на титульному аркуші дата 1704 року сумнівна)23. Він мало чим відрізнявся від другого видання молитовника Кляйна, підготовленого Йонасом Риковіюсом і надрукованого 1685 року. Різниця полягала лише в дещо іншому розташуванні молитов, меншому шрифті та пунктуації (у виданні 1705 року, яке, ймовірно, підготував укладач тогочасного збірника церковних пісень Шустеріс, рідше вживався поліфункціональний розділовий знак — коса риска /: замість нього подекуди трапляються знаки оклику та крапка з комою сучасної форми). Тексти пізніших відомих видань молитовника (1731, 1745, 1748, 1757, 1776, 1791 рр.) також мало чим відрізняються одне від одного: їхні відмінності здебільшого обмежуються графічним рівнем; пор. молитву, призначену для свята Великодня: 1731 1745 1748 Всемогутній, вічний і милосердний Боже, Ти, Отче нашого Спасителя Ісуса Христа! Ми смиренно дякуємо Тобі, що Свого єдинородного Сина заради наших гріхів віддав на смерть... [с. 24] Всемогутній, вічний і милосердний Боже, Ти, Отче нашого Спасителя Ісуса Христа! Ми смиренно дякуємо Тобі, що Свого єдинородного Сина заради наших гріхів віддав на смерть... [с. 18–19] Всемогутній, вічний і милосердний Боже, Ти, Отче нашого Спасителя Ісуса Христа! Ми смиренно дякуємо Тобі, що Свого єдинородного Сина заради наших гріхів віддав на смерть... [с. 18–19] 1757 1776 1791 Всемогутній, вічний і милосердний Боже, Ти, Отче нашого Спасителя Ісуса Христа! Ми смиренно дякуємо Тобі, що Свого єдинородного Сина заради наших гріхів віддав на смерть... [с. 19] Всемогутній, вічний і милосердний Боже, Ти, Отче нашого Спасителя Ісуса Христа! Ми смиренно дякуємо Тобі, що Свого єдинородного Сина заради наших гріхів віддав на смерть... [с. 634] Всемогутній, вічний і милосердний Боже, Ти, Отче нашого Спасителя Ісуса Христа! Ми смиренно дякуємо Тобі, що Свого єдинородного Сина заради наших гріхів віддав на смерть... [с. 18–19] 23 Див. LTB 1, 201. 52 Оскільки молитовники, як уже згадувалося, видавалися разом із пісенниками й до того ж найчастіше готувалися до друку тими самими авторами, то за діалектною основою вони не могли істотно відрізнятися від останніх. Деякі відмінності в мові пісенників (наприклад, частіше скорочення закінчень) могли виникнути через потреби віршування. Але це потребує спеціальних досліджень, до яких ми тут не вдаватимемося. За жанром до молитовників близькі також агенди, тобто книги з описами молитов і церковних обрядів. Імовірно, першою книжкою такого типу, виданою в RP, стала праця Йонаса Берентаса «Dawadnas Pamokinnimas kaipo wiffj Lietuwoje [...] Kunnigai kaip Diewo Tarnai tur elgtis [...] Karaláuczuje Mete MDCCXXX». Оскільки Берентас був уррутішцем (народився й довго служив священником в Ішрутті), то й у своїх працях не міг надто віддалитися від діалекту рідного краю, тим паче що ще від часів Д. Клейна він утвердився в писемній традиції RP. Тому у своєму «Dawádne Pamokinnime...», як і в біблійних та гімнових текстах, він переважно дотримувався діалектної основи західних аукштайтів-південців (уживав форми з нескороченими закінченнями іменників -(i)o, -(i)os, -ė, -ės, іноді також із «рухомим» голосним основи в закінченні -as). Однак, імовірно, через те, що околиці Ішрутті належали до так званого «струкійського» піддіалекту, у своїй агенді Берентас не уникав і скорочення закінчень: випускав «рухомий» [a] (budam’s 2, 16, gyw’s 11, 36, Kúnig’s «священник» 2, 23, Pon’s 11, 16, Salmon’s «Соломон» 12, 17... // Klebonas 9, 20, Pówilas 11, 6, Ponas Diewas 11, 27...), відкидав -e в місцевому відмінку однини іменників (Bedoj’ 2, 2, Jßminitj’ 31, 8, Laiwėlj’ 3, 25, Malónej’ 31, 9, tykoj’ Petnyčioj’ 38, 2... // Danguje 4, 12, Pakajuje 3, 26, žodije 11, 9...), відкидав -e, -i у закінченнях дієслів (інф. liept’ 10, 12 // tarti 10, 13, теп. ч. 3 nór 13, 4, pen’ «п’є» 11, 16, jed’ «сидить» 516 // gauna 12, 18, randa там само, наказ. спос. 2 мн. imkit 7, 7, walgikit 7, 8... // augkite 14, 22, dekawokite 6, 26...). Варто також зазначити, що в агенді трапляються випадки змішування [uo]/[o], [ie]/[ė], пор. ін. мн. pirmúf’a Knygof’a, wiffúf’a Szaļij’a 10, 20, 21, 31, присл. niekados 39, 5 // nėkados 27, 11, дав. мн. Bėdnėms 8, 12, інф. pakwėfti 9, 11... Це вже особливість, властива тільзітцям, яка відображена й у деяких інших писемних пам’ятках RP того часу. За діалектною основою агенда Берентаса загалом не відрізняється і від «Agenda» Готфрида Остермаєра, що з’явилася майже на пів століття пізніше (1775). У своїй граматиці 1791 року він писав, що найчистішими литовськими діалектами вважаються досить близькі між собою діалекти Рагніти, Ішрутті та Гумбінне («Der Ragnitsche, Jnsterburgische und Gumbinische Dialect stimmt ziemlich, und wird für den reinsten gehalten», p. 130). І справді, у виданій ним 1775 року «Agendoje» переважають західні південні форми із закінченнями -(i)o, -(i)os, -ė, -ės, -ys (род. одн. Adomo 3, 18, amžino 4, 6, mano 43, 3, tawo 2, 16, fawo 3, 2, Mėdžio 34, 10, didžio 6, 10, didžios 51, 19...; наз. одн. Garbė 8, 6, Gie/me 74, 12, род. одн. Garbės 3, 10, Meilės 4, 20...; наз. мн. Aufys 61, 11, Sßirdys 39, 9...) із «рухомим» [a] (наз. одн. ámžinas 42, 14, aprūpinimas 2, 26, Birdingas 15, 26, Bwentas 10, 8, Bittas 20, 3 (але також kitts 32, 2), meldžiamas 42, 11, pagarbintas 4, 2...), із суфіксальним -i- (наказ. спос. 2 одн. Aprūpik 58, 4, atnaujik 68, 15, gaiwik 67, 9, 53 Padrutik 17, 4, platik 58, 8, умов. спос. 3 ƒtippritu 28, 7.... але також: наказ. спос. 2 одн. ƒtipprink 29, 21, умов. спос. 3 padruttintu 7, 13–14, pagárbintu 25, 4 ƒtipprintu 5, 10...) тощо. Подекуди в «Agendoje» трапляються також форми род. одн. чол. р. waddota 1, 7, наз. одн. чол. р. pralėtas 30, 9, знах. одн. жін. р. Wetą «місце» 32, 22, знах. мн. чол. р. Žėdus «квіти» 31, 22, мин. ч. 2 одн. lėpei 50, 12, знах. одн. чол. р. ūrą 60, 11; 66, 23, які можна пов’язати з говіркою тільзітців, якщо тільки вони не відображають вимову автора чи не є звичайними друкарськими помилками. Шкода, що до нас не дійшов гімновник Остермаєра 1781 року, який допоміг би з’ясувати причини появи таких форм. § 11. П е р е в а ж а н н я н о р м К л е й н а в к а т е х і з и с а х. XVIII a. У RP часто видавали не лише біблійні тексти, пісенники та молитовники, а й катехизми (як окремими книжечками на початку цього століття, так і як додатки до молитовників — у середині та другій половині століття). Цікаво, що вже в XVII ст. тут, очевидно, з огляду на багатонаціональний склад населення цього краю, почали видавати катехизм чотирма мовами — німецькою, латинською, польською та литовською: «D. Martini Lutheri Catechismus minor, Germanico-Polonico-Lithvanico-Latinus» (у послідовності мов, зазначеній перед цією назвою). У бібліографічних описах згадуються видання цього анонімного катехизму 1670, 1683, 1696, 1700, 1709, 1720 і 1751 років (дату появи останнього ставлять під сумнів)24. Порівнявши наявні в бібліотеці Академії наук Литви мікрофільми видань 1709 і 1720 років, одразу можна помітити, що за змістом і мовою вони нічим не відрізняються (за винятком деяких дрібних правописних відмінностей), отже, пізніше видання є передруком попереднього. Литовський переклад у цих двох виданнях часто ближчий до польського, тож є підстави вважати, що перекладач більше спирався на останній, пор.: Видання 1709 року (видання 1720 року — у квадратних дужках) Німецький текст Латинський текст Польський текст Литовський текст 1. Щоденний хліб наш дай нам сьогодні. [p.20, 9–11] Хліб наш насущний дай нам сьогодні. [p.20, 8–11] Хліб наш насущний дай нам сьогодні. [p.21, 8–10] Хліб наш насущний дай нам. [p.21, 10–12] [Хліб наш насущний дай нам, ib.] 24 Детальніше див. LTB 1, 228–229; «Доповнення» до цього тому, 1990, 44. 54 2. Du ſolt keine Non habebis Deos Nie miey innych Ne-turrėk kittu andere Götter ha- aliėnos coram me. Bogow podle mnie Dieŭw pagal ma-ben neben mir. [p.30, 13–15].[p.31, 14–16] nė. [p.31, 13–14] [Ne-turrėk kittu Dieŭw pagal ma-nė, ib.] Німецький текст Латинський текст Польський текст Литовський текст 3. Не свідчи неправдиво проти свого ближнього. [p.38, 20–23] Не свідчитимеш неправдиво проти свого ближнього [p.38, 21–23] Не свідчи неправдиво проти свого ближнього. [p.39, 26–29] Не кажи неправдивого свідчення проти свого ближнього. [p.39, 23–25] [Не кажи неправдивого свідчення проти свого ближнього, ib.] Форми литовської частини чотиримовного катехізису 1709 і 1720 рр. загалом є західними південними, у багатьох випадках збігаючись із тими, що кодифіковані в граматиках Д. Клейна, а саме: а) із нескороченими закінченнями -(i)o, -ė, -os, -ės (теп. ч. 3 laiko K 45, 18, род. в. одн. Diewo 7, 5, lobio 75, 12, mano 27, 10, ſawo 57, 17 || ſawa 27, 3..., наз. в. одн. Nablė 129, 11, род. в. одн. amžinos gywatõs 83, 19, Tevißkos Deiwißkos gerybes 51, 11–12...), б) із невипущеним «рухомим» [a] (наз. в. одн. Deßimtas 11, 7, Diewas 11, 16, gywas 9, 8–9, gyvenimas 99, 3, kunas ir kraujas 87, 8–9...), в) із нескороченими закінченнями наказового способу (2 мн. Eikite 23, 13, Imkite ir gerkite 27, 18–19, mokinkite 23, 14–15, walgykite 27, 5...), г) із часто нескороченими закінченнями однини та множини місцевого відмінка (чол. р. одн. dūnoje 87, 11, maldoje 69, 2, naktijė 25, 13, ßlowėje 35, 28, teiſybėje 85, 9..., але також: Danguj 63, 11, wienoj’ tikroj wieroj’ 59 6–7...25. Однак, з іншого боку, відступивши від норм, наведених у парадигмах Д. Клейна, у чотиримовному катехізисі часто вживаються форми теперішнього часу з усіченими закінченнями: 3 ос. gaubin «примножує» 67, 2, gywen 129, 16, lauš «ламає» 67, 2, myl 13, 14, mokin 63, 12; 113, 14, perwerg 117, 23–24...; 1 мн. atleidžiam 71, 5, gywenam 65, 9, tikkin 65, 8... Чотиримовний катехізис, очевидно, не задовольняв потреб церковного керівництва RP, тому почали думати про підготовку нового двомовного (німецько-литовського) катехізису. Особливо такого, який був би стандартним для литовської громади цього краю. За підготовку такого катехізису взявся Г. Лізій, який певний час обіймав посаду інспекто- 25 Оскільки видання 1720 р. збігається з виданням 1709 р. і за нумерацією сторінок, тут зазначено лише сторінку й рядок останнього. 55 обов’язки 26. Однак підготовлений колективними зусиллями рукопис перекладу 1719 р. не було надруковано, а 1722 р. вийшло видання цього рукопису, виправлене Г. Енгелем. У виправленому Г. Енгелем «Малому катехизмі» є чимало відмінностей як у тексті, так і в мові. В одному місці певні частини тексту опущено, в іншому — розширено; крім того, є багато (a) фонетичних, (b) лексичних і (c) синтаксичних виправлень, пор.: a) praes. 3 fáko LK 12, 8 і faka EK 6, 8; praes. 1 sg. ėjmi LK 12, 9 і ęlmi EK 6, 9; praes. 3 patenk’ LK 36, 5 і patenka EK 56, 12; a. sg. f. Ewangeliją LK 37, 13 і Wangelýa EK 58, 27, imper. 1 pl. Klauſykim’ LK 54, 18 і Klauſykem’ EK 83, 13..., b) atſankas Piktenybę LK 12, 11 і atſankas Griekus EK 6, 13–14; AB bednas griėbnas žmogus LK 29, 11 і AB bėdnas wargingas žmogus EK 40, 4; adv. kodel LK 33, 1 і kam EK 51, 3...; c)... Bitoje Naktij’ kurroje buwo ibdūtas LK 27, 12–13 і... Bitoje Naktije kuroje turėjo but ibdūtas EK 11, 5–7; Kláuſimai, ant kurių wiſſi krikſcʒonis [...] atſakyti tur. LK 30, 7–8 і Kiti Kláuſimai / kurius wiſſi Krikſcʒonis [...] atſakyti tur. EK 48, 1–6; Argi trys Diewai yra? LK 30, 13 і Ar trys yra Diewai? EK 48, 16... Як видно вже з наведених тут прикладів, Г. Енгель дещо виправив і правопис рукопису Лизія (де-не-де не подвоював приголосних літер, особливо r, а також змінював знаки наголосу тощо). Однак помітних термінологічних відмінностей від LK і чотиримовного катехизму в EK (за винятком кількох північних форм) не виявлено. Друге видання катехизму Г. Енгеля, як вважають27, вийшло приблизно 1726 р. Важко сказати, чим воно відрізнялося від першого, оскільки його досі не знайдено. Але третє видання 1730 р. збереглося, і в ньому порівняно з першим є різні відмінності, пор.: Kláuſimai Luteraus Pirmkarčiams ant Gero Judawaditi / Ju Atſakymais EK 42, 6–10 і Kláuſimai Luteraus / prie Diewo Stalo einantiems / Ju jų Atſakymais MLK 43, 9–12; Ar nuſimanaiſi ir žinaiſi Griekìninku eſąs? EK 42, 11–13 і Ar tikki Griebnas eſas? MLK 43, 13. Це може свідчити, що видання 1730 р. підготував не Г. Енгель, а хтось інший; тим паче, що в ньому є чимало й текстових відмінностей (наприклад, наприкінці, після катехизму та розділів «Naßlėms» і «Wiſſiems iß weno», уміщено кілька псалмів Давида, яких немає у виданні 1722 р.). Однак і з погляду термінологічної основи помітних відмінностей між виданнями 1722 і 1730 рр. також не виявлено. Bibliografijose minimi dar 1750, 1751, 1780 m. „Mažo Katgismo“ leidimai, bet jie težinomi tik iš rašytinių šaltinių, todėl apie jų terminį pagrindą ir apskritai kalba nieko negalima spręsti. Kas kita – katekizmai, leistieji kaip priedai prie maldaknygių („Maldų knygelių“). G. Ostermejerio liudijimu28, pirmasis toks 27 LTB 1, 96. 28 O s t e r m e y e r G. Erste littauische Liedergeschichte, Königsberg, 1793, 144. 26 Докладніше про нього див.: H e i n r i c h J o h a n n L y s i u s. Mažasis Katekizmas... (підготував Pietro U. Dini), Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1993, 8–11. 56 додаток надруковано 1740 р. разом із молитовником Й. Берента. Зіставлення катехизмів 1744, 1748 і 1753 рр. показує, що їхня діалектна основа така сама, як і в молитовників, до яких їх було додано. Це й зрозуміло: катехизми перекладали ті самі люди, які готували до друку й молитовники. Як з огляду на діалектну основу, так і загалом щодо мови окремо слід згадати «Християнський католицький катехизм», виданий 1770 р. Йонасом Йоскаудом (Jaskowd), єзуїтським проповідником, який працював у Тільзиті та Кенігсберзі. Оскільки автор цього катехизму, як припускають, походив з околиць Паланги, а навчався в Крожах29, можна було б очікувати більшого чи меншого шару жемайтських рис у його писемній мові. Проте це не так: імовірно, бажаючи навернути до католицизму литовців Тільзитського краю та Кенігсберга, він мусив пристосовуватися до норм писемної мови RP, що спиралися на прусський західноаукштайтський діалект і були кодифіковані в граматиках Д. Клейна. І справді, у катехизмі Йоскауда переважають західні фонетичні та морфологічні форми, властиві багатьом іншим писемним пам’яткам XVIII ст., наприклад: a) g. sg. amžino gyvenimo 13, 11, kraujo 40, 16, liežuwjo 56, 26, dūnōs 56, 4, Junkōs liggōs 58, 12, praes. 3 daro 51, 15, jako 4, 3, praet. 3 buwo 7, 8, kentejo 6, 22, nuėjo 7, 4..., b) n. sg. meile 21, 2, Moteryftė 35, 24, wale 15, 25, praet. 3 ėmė 42, 15, padarė 19, 10, g. sg. Gentyftės 41, 9, Kumyftės 41, 10, malonės 16, 12, žėmės 9, 21..., c) n. sg. griekas 37, 7, prabimas 15, 9, wienas daiktas 5, 18, part. cont. atfimindamas 13, 9, budamas 10, 10, mirdamas 49, 5..., d) in. sg. antroje pufjeje 19, 19, wienoje regimoje Daleleje 59, 2, wjetoje 41, 25, danguje 9, 11, in. pl. kurrūje daiktūje 14, 5, RaBtūje 11 9, Tėftamentūje 3, 9..., e) praes. 3 atlėidžia 63, 13, reikia 43, 2, werkia 83, 4, cond. 1 sg. būciau 53, 10 тощо. Однак, з іншого боку, деякими особливостями, особливо «стриукіським» усіченням закінчень, катехизм Йоскауда пов’язаний із північними говірками прусського західноаукштайтського діалекту; пор. часто випадний «рухомий» [a]: n. sg. gers 49, 4 // géras 13, 13, niėks 40, 25, Pirms 15, 9, wiens 4, 4, vyrs 41, 3, part. cont. liepdamus 70, 2, werkdams 71, 25... і досить часте відкидання закінчень -a, -e, -i у теперішньому часі: imm 3 5, 7, nenufimin «не занепадає духом» 13, 8, wadinn 36, 19, pra-Bom 15, 13, negal 12, 12... Якою мірою тут могли вплинути його рідний жемайтський діалект, тільзитська говірка чи давніша прусська писемна традиція, тепер, звісно, важко сказати. Можна лише додати, що такі випадки усічення трапляються і в його виданій 1770 р. книжечці «Praftas Pamokflas...», яку частково також можна назвати катехизмом, оскільки в ній у формі запитань і відповідей пояснюються різні катехитичні положення, лише додано ще й молитви, пор.: n. sg. Wiens 3, 12, neutr. will 5, 2, praes. 3 aptur 18, 13, gal 8, 25, gird 11, 19, mirBt 11, 22 // mirBta 11, 26 (частіше), ne futtar 10, 15, perm. te laupin 29 Докладніше про його життя див.: B i r ž i š k a V. Aleksandrynas 2, 154. 57 23, 17. До пізніших видань цієї книжечки (1772, 1797 рр.) також було перенесено багато таких скорочених форм. Але в найбільш розширеному виданні 1797 р. закінчення скорочених форм часто позначено апострофом, пор.: a. neutr. wiff PrP⁷⁰ 5, 2 і wiff PrP⁷⁹ 9, 12, praes. 3 mirßt PrP⁷⁰ 11, 22, mirßt PrP⁷² 16, 6 і mirßt’ PrP⁷⁹ 22, 18, g. sg. f. moters PrP⁷⁰ 17, 17 і moter’s PrP⁷⁹ 39, 12. Крім того, варто зазначити, що деякі скорочені форми з попередніх видань у виданні 1797 р. замінено повними, пор.: n. sg. m. Ražums PrP⁷² 53, 21 і Ražumas PrP⁷⁹ 105, 7, in. sg. m. Dang[u]i PrP⁷², 21, 12 і Danguje PrP⁷⁹ 37, 8, praes. 3 yr PrP⁷² 7, 6 і yra PrP⁷⁹ 8, 25. Загалом видання «Praf to Pamokßfo...» 1779 р. не лише значно доповнене (додано нові віршовані молитви, розширено частину запитань і відповідей тощо), а й істотно відредаговане з погляду мови та правопису (у деяких місцях полонізми замінено литовськими відповідниками, послідовніше, ніж у попередніх виданнях, позначено ygreku довгий [i] тощо). Порівняно з деякими іншими релігійними творами RP кінця XVIII ст. (наприклад, згаданими перекладними книжками Вільгельма Реге), мова «Praf to Pamokßfo...» Йошкауда, як і його «Krikßčioniko Katalikißko Katekizmo», досить чиста. Здається, це помітив і С. Даукантас, який у листі до М. Валанчюса від 5 квітня 1846 р. писав, що ксьондз Бараускас знайшов у петербурзькій бібліотеці литовський катехізис єзуїта, надрукований у Кенігсберзі 1770 р., мова якого була найчистішою («język naiczystszy Litewski»)³⁰. Звичайно, тепер було б неточно стверджувати, що мова Йошкауда «найчистіша» (у ній також є запозичення, характерні для тогочасної епохи, як-от asaba, pekla, sūdyti, viera тощо), проте вона справді чистіша, особливо щодо синтаксису, ніж мова не одного іншого автора чи перекладача релігійних творів тієї доби. § 12. Діалектна основа Крістійонаса Донелайтіса. Діалектна основа творів Донелайтіса цілком західна південна. Це значною мірою зумовили місця народження та праці письменника: як відомо, він народився в селі Лаздинеляй, неподалік Гумбіннена, а більшу частину життя працював у Толмінкемісі, тобто в межах говірки західних аукштайтів-південців (так званих балтсермегів). Крім того, тут, імовірно, чималу роль відіграла й попередня писемна традиція, особливо мова Біблії 1755 р., редактори якої наблизили її до говірок південців. Південну основу мови творів Донелайтіса засвідчують: a) закономірне вживання форм із ненаголошеними закінченнями -(i)o, -(i)os, -ė, -ės, -ys і -ūs (наприклад: praet. 3 bėgo DRr 23, 23, buwo т. п. 3, 11; audė т. п. 3, 23, lopė т. п. 4, 18, g. sg. diddelio Pulko т. п. 3, 27, [zalto Pá]žalio т. п. 3, 13, n. pl. Káfos irgi 30 Див. Daukanto laiškai / paskelbė A. Janulaitis. – Mūsų senovė 1, kn. 4/5, Kaunas, 1922, 787. У друкованому тексті цього листа закралася помилка: замість 1770 р. надруковано 1740 р. За твердженням Вац. Біржішки, такої помилки в листі Даукантаса не було, див. його Aleksandrynas 2, 155. 58 Kepurrės т. п. 23, 10, skaũdžos... bėdos DR 258, 12, Akys DRr 26, 10, Wagys т. п. 30, 29, riebùs т. п. 36, 41, (kanũs т. п. 16, 38); b) досить закономірне, хоча й не без винятків, уживання форм із суфіксальними -ī-, -ē- (< in, en) (наприклад: inf. augyt DRr 26, 35, buddit т. п. 41, 11, paſirupit т. п. 15, 40, imper. 2 sg. atlimyk т. п. 9, 33, 2 pl. Skubikimes т. п. 12, 31, part. cont. n. sg. nufimīdams т. п. 15, 19, n. pl. gaiwīdami т. п. 3, 5..., але також: inf. gywent т. п. 30, 41, paſikákint т. п. 6, 21, cond. 3 nugabéntu т. п. 14, 38); c) форми зі збереженим закінченням -(i)a у 3-й особі теперішнього часу дієслів (наприклад: buddina DRr 5, 4, gárbina т. п. 5, 2, nedryta т. п. 30, 18, nufidūda т. п. 5, 36, ſkalbja т. п. 9, 25, werpja т. п. 35, 36..., але також: paſilinkſmin т. п. 9, 1, prijartin’ т. п. 28, 9, βweplén’). До південних слід зарахувати також форми з так званим «рухомим» [a], які трапляються у творах К. Донелайтіса: n. sg. m. Gandras DRr 4, 3, grybas т. п. 35, 18, linkſmas т. п. 4, 3, Stálas т. п. 39, 24, Weikalas т. п. 22, 28... Однак у його віршованих творах значно частіше (переважно через вимоги гекзаметричного розміру) вживаються форми з випущеним цим коротким голосним (випуск нерідко позначено апострофом: kitt’s DRr 3, 36, Snieg’s т. п. 3, 4, Wyr’s т. п. 4, 17...). Звичайно, не можна вважати, що часте випадіння рухомого [a], як і скорочення деяких інших закінчень (наприклад: відкидання короткого -a в 3-й особі теперішнього часу дієслів, відкидання короткого -i в інфінітиві дієслів або в 3-й особі майбутнього часу тощо) у творах Донелайтіса пов’язане лише з потребами віршового розміру його творів. Тут могла також відбитися вплив сусідніх стрицьких говірок і попередньої писемної традиції (наприклад, у текстах Біблії 1735 і 1755 рр. також чимало форм зі скороченими закінченнями, позначеними апострофом: n. sg. m. nakwin’s I Moz. 24, 54, Nelab’s Sal. pam. 16, 29, pien’s II Moz. 3, 17, Tew’s wien’s Jon. 10, 30..., praes 3 min’ Jon. 13, 18, pritar’ Ap. d. 15, 15..., inf. kalbėt’ Mat. 11, 7, pražūt III Moz. 20, 12..., in, sg. f. dwilinkoj’ I Moz. 25, 9, tréczoj’ II Moz. 19, 1...). § 13. Д і а л е к т н і о с о б л и в о с т і к а н ц е л я р с ь к и х т е к с т і в. Загалом діалектною основою канцелярських текстів XVIII ст. у RP є західноаукштайтська південна говірка. Однак у них, як і в інших тогочасних стилях писемної мови цього краю, трапляється більше чи менше рис, характерних для північної говірки західноаукштайтського діалекту («стриуків»). Окрім досить частого випадіння «рухомого» [a], майже в усіх розпорядженнях прусської влади можна знайти також випадки змішування [o] – [uo], [ė] – [ie] та усічення ненаголошених коротких кінцевих -a, -e, -i у дієсловах, пор.: a) inf. atkartūti PVG 77, 7 // atkartūt там само 110, 3 і wažoti там само 314, 16; wartoti там само 97, 8 і praet. 3 wartūjo там само 97, 16; n. sg. m. kiem’s там само 198, 28, in. pl. Kiemūle там само 175, 9 і in. sg. Kėme там само 109, 28, g. pl. Kėmū там само 101, 22; d. pl. m. ėſantiems там само 299, 17 і minnėtems там само 236, 2; willėms злим там само 73, 8...; b) neutr. ger там само 105, 3, menk там само 253, 16, will там само 262, 3, praes.3 apſed там само 222, 15, yr там само 194, 21, pabėg там само 110, 7, pawag там само 153, 16 reik 59 т. с. 60, 32...; теп. ч. 1 мн. робимо т. с. 109, 10, даємо т. с. 109, 9, хочемо т. с. 324, 5, обіцяємо т. с. 109, 22; мин. ч. 1 мн. давали т. с. 152, 21, шукали т. с. 152, 19, обирали т. с. 149, 5; майб. ч. 1 мн. будемо т. с. 233, 18, місц. одн. четвертого дня т. с. 66, 19, польською мовою т. с. 321, 26, у тому самому куті т. с. 141, 20–21, одному т. с. 250, 21, інф. бути т. с. 158, 21, робити т. с. 101, 3, йти т. с. 272, 1, теп. ч. 3 може т. с. 70, 13, лежить т. с. 237, 19, хоче т. с. 97, 9, має т. с. 113, 4... Однак у багатьох канцелярських документах прусської влади змішування як o / uo, так і ē / ie, а також скорочення закінчень було нерегулярним, часто лише спорадичним; крім того, у письмових текстах цього стилю зовсім не виявлено випадків монофтонгізації спадних дифтонгів [ãi], [áu], [éi], властивої північним коротким говорам. § 14. П і д с у м к о в і з а у в а г и. Після загального розгляду співвідношення литовської писемної мови й діалектів у RP XVIII ст. можна відповісти й на запитання, поставлені на початку цього розділу. Аналіз уживання писемної мови показує, що в розглядуваний період багато авторів дотримувалися основних особливостей прусської західноаукштайтської говірки, кодифікованих у граматиках Д. Клейна. Виняток у цьому відношенні становить заповіт С. Бітнера 1701 року, у якому було зроблено спробу штучно узгодити дві гілки писемної мови, засновані на дещо відмінних діалектних основах (пруську й середньолитовську). Однак таке штучне узгодження не мало перспектив: RP не здобула ширшого схвалення, і тут швидко повернулися до попередньої, клейнівської, традиції. Nors tas grįžimas ryškiai atsispindi tiek 1727, tiek 1735 ir 1755 m. biblijos leidimuose, vis dėlto negalima tvirtinti, kad juose buvo nuosekliai laikomasi D. Kleino gramatikose kodifikuotų „kauniečių“ tarmės normų. Tai ypač pasakytina apie 1727 m. Naująjį testamentą, kuriame apstoka lyčių su prūsų vakarų aukštaičių šiauriečių šnektoms būdingu [o] ir [uo], [ė] ir [ie] suplakimu, neretai perkeltu ir į 1735, 1755 m. leidimus. Bet K. Donelaičio beletristiniuose kūriniuose tokių lyčių nepastebėta, nors jo brošiūroje apie separacijos naudą (išspausdintoje 1769 m.) šiek tiek pasitaiko. Esama jų ir Prūsų valdžios kanceliariniuose raštuose, rašytuose veikiausiai iš įvairių RP tarmių kilusių žmonių. Taigi XVIII a. prūsinės lietuvių rašomosios kalbos vartosenoje (ypač fonologijos ir morfologijos lygmenyse griežtai nesilaikyta kleiniškųjų normų, kartais nevengta ir tam tikrų dialektizmų, prieš kuriuos šio amžiaus pradžioje buvo pakėlęs balsą Mykolas Merlinas31. Tačiau siauresnių fonologinių ir morfologinių dialektizmų, būdingų tiktai kuriai nors šnektai (pvz., Labguvos) ir labiau nepaplitusių prūsų vakarų aukštaičių tarmėje, vis dėlto buvo vengiama. 31 M a c i ū n a s V. Проєкт реформи церковної мови Малої Литви на початку XVIII ст. – Archivum philologicum 6, Kaunas, 1937, 80. 60 СКОРОЧЕННЯ Ап. д. – Діяння апостолів (Біблія) B1 – Біблія, тобто Wissas Szwentas Rasztas... 1735 B2 – Біблія, тобто Wissas Szwentas Rasztas...1755 BG – J. Berento «Наново переглянута й поліпшена книга гімнів»... 1747 BT – Новий Заповіт С. Бітнера... 1701 Comp. – «Литовсько-німецький компендіум» Д. Кляйна... 1747 DR – K. Donelaičio raštai... 1977 DRr – Рукописи К. Донелайтіса... 1955 EK – G. Енгеля «Малий катехізис»... 1722 GG2 – F. Глазера «Kittos naujos Giesmes»...1748 GL – D. Кляйна «Grammatica Litvanica»...1653 Із. – Книги Ісаї (Біблія) Йов. – Книги Йова (Біблія) Йоан. – Євангеліє від Івана (Біблія) одкр. – Одкровення Івана (Біблія) K9 – D. Martini Lutheri «Catechismus minor»... 1709 KNT – Новий Завіт Й. Квандта...1727 LK – H. J. Лизіяса «Малий катехізис»...1719 LTB – Бібліографія Литовської РСР Лук. – Євангеліє від Луки (Біблія) Мат. – Євангеліє від Матвія (Біблія) MLK – «Малий катехізис» Д. Мертіна Лютера...1730 Марк. – Євангеліє від Марка (Біблія) Моз. – Книги Мойсея (Біблія) 1 Петр. – Послання Петра (Біблія) Пов. 1. ефез. – Послання Павла до ефесян (Біблія) Пов. 1. рим. – Послання Павла до римлян (Біблія) Пов. 1. тес. – Послання Павла до солунян (Біблія) Пов. 1. Тим. – Послання Павла до Тимофія (Біблія) PrP70 – «Проста проповідь» Й. Йоскауда...1770 PrP72 – «Проста проповідь» Й. Йоскауда...1772 Prp79 – «Проста проповідь» Й. Йоскауда...1779 Пс. – Псалми Давида (Біблія) PVG – Грамоти прусської влади...1960 RG – «Нові книги гімнів» Й. Риковія... 1685 RM – «Наука повчання» В. Реге... 1788 RS – «Книжечки для читання» В. Реге... 1788 Рут. – Книга Рути (Біблія) Сал. проп. – Саломон-проповідник (Біблія) Сал. мудр. – Книги премудрості Соломона (Біблія) ŠG – Пісенник Ф. Шустера 1705 року ŠiG57 – «Пісенні книги, наново переглянуті й виправлені А. Шимелпенінгісом…» 1755 ŠiG76 – «Пісенні книги, наново переглянуті й виправлені А. Шимелпенінгісом…» 1776 ŠiG91 – «Пісенні книги, наново переглянуті й виправлені А. Шимелпенінгісом…» 1791 61 ВЗАЄМИНИ МІЖ ЛИТОВСЬКОЮ ПИСЕМНОЮ МОВОЮ ТА ДІАЛЕКТАМИ У СХІДНІЙ ПРУССІЇ У XVIII СТОЛІТТІ Анотація У цій статті на підставі докладного фонетичного, морфологічного, а частково також синтаксичного й лексикологічного аналізу свідчень із мовних пам’яток XVIII століття (біблійних текстів, пісенників, молитовників, катехізисів, а також творів К. Донелайтіса й документів канцелярської мови) досліджено діалектну основу литовської писемної мови у Східній Пруссії. Це дослідження показало, що більшість авторів того часу дотримувалася південно-західного високолитовського діалекту, властивості якого були кодифіковані в граматиках Даніеля Кляйна. Винятком є «Новий Завіт» Самуеля Бітнера (1701), у якому зроблено спробу поєднати прусську та середньолитовську гілки писемної мови. Однак таке поєднання не мало перспектив: у Східній Пруссії дуже швидко повернулися до традиції Кляйна. Традиція Кляйна збереглася у виданні «Нового Завіту» 1727 року, а також у виданнях усієї Біблії 1735 і 1755 років. Однак у цих виданнях норми граматики Д. Кляйна застосовано непослідовно: у них наявні також деякі характерні риси північно-західного високолитовського діалекту (змішування /o/ і /uo/, /ė/ та /ie/ тощо). Вони спорадично трапляються й у тогочасних документах канцелярської мови. Натомість у художніх творах К. Донелайтіса такі північно-західні високолитовські елементи відсутні. 62