P. Skardžiaus kirčiavimo variantai

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVIII (1997) Арвідас ВІДЖЮНАС ВАРІАНТИ НАГОЛОШУВАННЯ П. СКАРДЖЮСА Про П. Скарджюса як нормувальника наголошування зазвичай судять і говорять про його заслуги, відкривши, мабуть, найважливішу працю в цій галузі — найчіткіший і найсистемніший довоєнний опис норм наголошування литовської літературної мови — підручник «Наголошування літературної литовської мови» (Skardžius 1936). Норми, запропоновані в цьому підручнику, не мали жодних коливань. Метою автора було показати широкому загалу, як слід наголошувати певні форми, окремі слова та їхні групи в бажаній літературній мові; він не брався за проблемні пояснення, тому систему наголошування літературної мови подано тут в її ідеальному вигляді, без винятків і варіантів. Не всі мовознавці погоджувалися з таким суворим підходом. На думку П. Йонікаса, нерівномірності наголошування слід усувати, узгоджуючи новотвори з наголошуванням численнішої групи слів. «Або в таких та подібних випадках коливань слід було б подавати рекомендовану й дозволену (толеровану) форму. Згодом ужиток міг би обрати, адже так, з одного боку, ми були б ближчими до бажаної норми, а з другого — суворе групування мовних фактів усе ж неможливе» (Jonikas 1936: 440). Сам Скарджюс, можливо, також мав подібну думку про кодифікацію наголошування. Уся його широка діяльність у цій галузі свідчить, що загалом він не був великим прихильником суворих, безваріантних норм наголошування; до того ж запропоновані ним норми істотно змінювалися. Рекомендації згаданого підручника з наголошування відображають лише погляди Скарджюса середини того часу — середини четвертого десятиліття, а радше не стільки його особисту позицію, скільки колективну позицію нормувальників наголошування. Те, що колективні домовленості справді визначали характер запропонованих Скарджюсом норм і їхні зміни, чітко видно з варіантів наголошування, які трапляються в працях мовознавця. Установлені або підтримувані самим Скарджюсом норми наголошування ніколи не були дуже суворими, їм була властива певна ліберальність. Про це свідчить порівняно велика кількість його варіантів наголошування, особливо з кінця третього десятиліття — перших років його діяльності з унормування наголошування — та в працях, виданих за кордоном після війни. Навіть тоді, коли подати подвійне наголошування було важко (наприклад, під час наголошування шкільних хрестоматій), Скарджюс намагався так чи інакше це робити. У своїх перших працях з унормування наголошування Скарджюс допускає досить багато варіантів. Особливо цікаві дані його першої хрестоматії з позначеним наголосом (Kamantauskas, Skardžius 1929), які показують, як Скарджюс розумів норми наголошування в перші роки своєї діяльності. Вони є відправним пунктом для подальшого унормування наголошування, тому нижче наведено всі слова або їхні форми, для яких у цій хрестоматії подано варіантне наголошування. «Деякі слова, 11 які наголошуються інакше, але також є нормативними», Скарджюс зазначає у виносках1, чітко розмежовуючи основні та побічні варіанти наголошування. Зазвичай у цих виносках подано один побічний варіант, але іноді й два: papártis // papartìs, -čio, papartỹs, pãparčio (с. 8); čionai // čionai, čionái (с. 187). Іноді вказано, для яких діалектів характерний цей дозволений варіант: gyvulius // «західноаукштайтський і gyvulius» (с. 260); žmogus // «Західні аукштайти місцями кажуть також žmogáus, -aus» (с. 23); žydi // «західноаукштайтський і žydžių, žýdž» (с. 182); mėnesienoje (у тексті С. Даукантаса) // «Зазвичай жемайти кажуть mėnesiena» (с. 100); kalnai (у тексті А. Баранаускаса) // «схід. kálnai»; tartum (у тексті А. Баранаускаса) // «схід. і tartum» (с. 162). Це позначення діалектної належності, яке ніби відразу виводить так охарактеризовані варіанти наголошування за межі літературної мови, ймовірно, пов’язане з бажанням показати автентичне наголошування того діалекту, звідки походять автори текстів із наголошуваними словами або яким вони писали. Однак такий спосіб оцінювання й подання варіантів трапляється досить рідко; тут наведено всі такі випадки. Кодифіковано також варіантне наголошування деяких форм, яке не переводить ці форми до іншої моделі наголошування: дав. jáĩ // jái (с. 21); місц. kalnė // kálnė (с. 12); negardù // negardũ (с. 35). За частинами мови у розглядуваній хрестоматії є й такі варіанти наголошування: іменники: род. aslos // ãslos (с. 31); род. aušros // aušrõs (с. 196); irklo // írklas (с. 279); laiškas // laiškas (с. 194); laumė // laũmė (с. 33); род. laumės, laumių // laũmės, laũmių (с. 32); plentas // plent̃as (с. 344); porų // «Є porà, -õs, pórą ir póra» (с. 55); iš pradžios // iš pradžios (с. 39); ùvas // ū́vas (с. 282); vilties // viltìes; virvių, su virvėms // virvių, su vìrvėms (с. 38); aušrinė // aušrinė (с. 20); dárgana // darganà, -õs, dárganą (с. 337); degėsių // degėsių (с. 213); krautuvė // krautuvę (с. 35); mokõlas // mokõlas (с. 341); palūkanų // palūkanos (с. 97); trìs savaitės // savaitės (с. 40); tėkeliui // tekė́liui (с. 311); viršininku // viršininku (с. 131); su gintárais // gintarais (с. 109); род. nedė́lios (у фольклорному тексті) // nedelios (с. 18); прикметники: lygiais // lygiais (с. 12); pėsti // pėsti (с. 38); pernykščių // pernykščių (с. 251); оруд. ártima // ártimas (с. 146); числівник šimtai // šimtai (с. 6); займенники: наз. kókia // kokią, -iós, kókią (с. 26); наз. tókia // tokią, -iós, tókį (с. 23); дієслова: dėkavóti // dėkavoti (с. 337); il̃sis // il̃sis (с. 225); išnaikinsiu // «Знищувати й знищувати» (с. 57); išražytų // išražytų (с. 33); prisiartino // prisiartino (с. 117); pūliavo // pūliãvo (с. 144); прислівники: gardžiai // gaĩrdžiai (с. 35); saldžiai // saldžiai (с. 230); ilgai // ilgai (с. 28); brangiai // brangiai (с. 69); teñ // ten (tē) (с. 10); частка bent // bént (с. 232). Як видно, Скарджюс не уникав варіантів і в багатьох випадках вирішував не квапити природний розвиток літературної розмовної мови. Зрозуміло, з одного 1 У виносках зазвичай пишеться і та подається друга форма. У цій статті її подано після двох вертикальних рисок. 12 З одного боку діяли діалект, що лежав в основі літературної мови, до того ж також відзначався несталим наголошуванням піддіалектів і говірок (пор. Kamantauskas, Skardžius 1929: VIII), давніша традиція унормування цього рівня, так і не викристалізуваних безваріантних норм, авторитет J. Jablonskio; з іншого боку — часто ширше вживання в решті діалектів. Цікаво, що побічними, допустимими варіантами вважаються також слова й форми з таким наголосом, від якого, здавалося б, відмежувалися в програмній «Передмові» цієї хрестоматії, де окреслено засади унормування наголосу Skardžiaus (с. IX): kálne, jái, ī̄klas, ū̄vas, žmogus, -aus, gí̄taras, ší̄mtas, -ái, kóks, -ià. Отже, на практиці Skardžius, наголошуючи слова, був набагато ліберальнішим. І пізніше, у статтях, рецензіях та з інших нагод мовознавець не обходиться без варіантного наголошування. У «Kalboje» (1 1930: 48) радять наголошувати vyžà, род. в. vyžos // vyžõs; там само (1 1930: 55) радять вимовляти vargdėnė, vargdėnis arba vargdienė, vargdienis. Варіанти акцентних норм подано також у Herman-nas, Skardžius 1931. Тут іще вагаються щодо інтонації суфікса -aitė, наголос ставлять непослідовно: savaitės, tarnaitė (с. 26), але giraitė (с. 121), kepuraitė (с. 64), хоча нещодавно (Kalba 1 1930: 55) сам мовознавець застерігав, що так плутати не варто: слід наголошувати не našlaitė, lietuvaitė ir mergaitė, saulaitė, а однаково — našlaitė arba našlaitė. У цій розмовній книжечці не до кінця уніфіковано й наголошування похідних із суфіксом -iena: зазвичай наголошують kiauliena, kurkiena, kiškiena ir t.t., але поряд іще й ántiena, jáutiena, aviēna // avienà (с. 55). Можливо, через недогляд написано amatų (с. 102) і āmatų (с. 140). Варіанти наголошування2 мають також такі слова: čerpėmis // čerpėmis (с. 117); krautuvėje // kraútuvėje (с. 60); krautūvių // kraútuvịų (с. 138); praústuvėje (с. 120), род. в. praustuvės // praustuvės (с. 119), spaustuvėje // spáustuvėje (с. 107); traūkinį // tráukinį (с. 15); наз. в. kalnúota // kálnuota, хоча лише kalnų (с. 128); raūdónuoja // raudonúoja (с. 122); присл. ilgai // ilgai (с. 8); saldžiai // saldžiai (с. 10). Ще кілька слів, для яких допускаються варіанти наголошування (Skardžius 1933): поряд із ápvaizda пропонується наголошувати apváizda, яку вживають у Vilkaviškyje, Sintautuose, Seredžiuje, Jurbarke, Šiauliuose, Kamajuose та ін.; поряд із apušė, epušė слід писати також широко вживані в живій мові āpušė, ēpušė; поряд із galvanà — gálvana, а поряд із garbanà — gárbana; поряд із Dievėp, galóp радять «писати також Dievóp, ne Dievóp або обидві ці форми поруч — Dievóp ir Dievóp» (с. 162). Можна зробити висновок, що в нормативному словнику мовознавець допускав доволі багато варіантів наголошування, якщо тільки вони були широко вживані в діалектах. Цікаве подальше обговорення наголошування слова darganos. Як уже було показано, у хрестоматії 1929 року Skardžius подавав dárgana // darganà, -õs, dárganą. Трохи пізніше (Kalba 1 1930: 48) також допускаються обидва ці варіанти, але поруч (Kalba 1 1930: 52) вже уточнюється: «я розмовляв із самим R. Jonu про lavono, darganos, noriai та ін., і ми обоє, ретельно все з’ясувавши, погодилися, що слід казати лише lavónas, 2 У цій книжечці побічні варіанти подано в дужках після основних. 13 dárgana, norai nebeuitinas...». Пізніше думка мовознавця змінюється: «Dárgana наголошують Kuršaičio і жмудини; західні аукштайти Великої Литви кажуть darganà, -õs, dárganą Naum., Sint., Ser. та ін.; так, як мені здається, і слід було наголошувати спочатку» (Skardžius 1933: 62). Отже, відходять від Kuršaičio, відмовляються від домовленостей із Jablonskiu, а на перше місце висувають варіант південних західних аукштайтів. Проблема співвідношення наголошування в цьому діалекті з нормами наголошування літературної розмовної мови, імовірно, була найважчою для подолання унормувачами наголосу кінця другого — початку третього десятиліття. Віддаленість від уживання в діалекті-основі можна вважати найважливішою тенденцією розвитку норм наголошування літературної мови та унормування наголосу. Проте спочатку ці тенденції намагалися обмежувати. І для Skardžiaus у перші роки його діяльності з унормування наголосу, мабуть, найнадійнішим аргументом були дані південних західних аукштайтів (пор. Vidžiūnas 1990: 91–93). Одним зі способів упоратися зі складними завданнями унормування наголосу були також варіанти наголошування. Вони допомагали поєднати діалект, що лежав в основі літературної мови, з іншими діалектами, давали змогу певною мірою зважати на критерій поширеності, який почали застосовувати; не дозволяли надто збільшувати розрив між правилами кодифікації та самим уживанням літературної розмовної мови, яке на той час ще не було остаточно усталеним і мало характерні для діалектів акцентні ознаки. У середині четвертого десятиліття в науці про культуру литовської мови ще не було теоретично сформульовано найважливішу аксіому щодо потреби у варіантах — зберігати так звану гнучку стабільність норм літературної мови, за допомогою варіантів переходити до рекомендацій нового типу й нової якості. Для Skardžiaus варіанти наголошування були потрібні, щоб легалізувати в літературній мові автентичне наголошування окремих слів і груп слів, широко поширене в діалектах і таке, що не суперечило вже усталеній західній системі наголошування літературної мови; інакше кажучи, щоб помірковано узгоджувати розмаїття діалектного наголошування в суворих правилах, які регулювали норми літературної розмовної мови, що поступово стабілізувалися. Однак у хрестоматії Z. Kuzmickio з позначеним наголосом, що вийшла 1934 року під редакцією Skardžiaus (Kuzmickis, Skardžius 1934), вже обходяться без будь-яких варіантів наголошування. Проте таку метаморфозу поглядів мовознавця не можна вважати невмотивованою непослідовністю. Близько середини третього десятиліття до унормування наголосу залучаються спільні зусилля фахівців із цієї галузі, чітко усвідомлюється потреба в несуперечливих рекомендаціях і стабільних нормах. Skardžius гідно дотримувався рішень, обговорених і ухвалених разом із колегами. Із власних слів Skardžiaus видно, що 1934 року він разом з A. Saliu та J. Balčikoniu спільно обговорював питання літературного наголосу, розглянув основи його унормування і задля стабільності зобов’язався дотримуватися цих домовленостей, «щоб суспільство, особливо студенти (...), вже не могли казати, що J. Balčikonis наголошує так, а A. Salys зі Skardžiumi — інакше» (GK 1936: 133). Імовірно, мовознавці обговорювали також різні подвійні наголоси й варіантні форми та вирішили відмовитися від багатьох варіантів наголошування, які до того допускалися. Перша книжка, наголошена відповідно до тих домовленостей, ви- 14 зультатами, і йшлося про хрестоматію Кузміцкіса. З неї, можна сказати, починається новий етап нормувальної діяльності Скарджюса щодо наголошування; його найважливішою ознакою є те, що запропоновані норми наголошування спираються не стільки на особисту думку автора, скільки на рекомендації, обмірковані й ухвалені найавторитетнішими мовознавцями. Цього принципу чітко дотримано і в «Наголошуванні литовської мови». Його безваріантні норми зумовлені рекомендаціями іншого колегіального об’єднання, що нормувало загальнорозмовну мову, — Комісії театральної мови; пор.: «щодо однакового наголошування, особливо щодо подвійних форм, остаточно домовилися лише в згаданій комісії (Театральної мови — A. V.)» (GK 1936: 132). З хрестоматією Кузміцкіса з текстів Скарджюса з наголосами, а також його рецензій і статей майже цілком зникають варіанти наголошування; усі решта суперечностей стосуються запропонованих переважно безваріантних норм наголошування. Цілком без варіантів уже згаданий підручник «Наголошування спільної литовської мови» (Skardžius 1936), а також деякі інші видання (Šalkauskis, Skardžius 1938). Поодинокі випадки варіантності не руйнують загального принципу. Їх помічено лише кілька: «pūdymas (або pūdýmas)» (Skardžius 1936: 266), «pūdýmas (або pūdýmas)» (GK 1939: 77); vylyčia, -ýčios // výlyčia, -ios (Skardžius 1939: 266; GK 1939: 77); «aviena або avieną, -õs, avieną» (Skardžius 1939: 266) — так пропонується, не погоджуючись із нерівномірністю наголошування у J. Šlapelis: arkliena, aviena, але kiaulienà, -iẽnos, medienà, -iẽnos і vištiena, -õs, -iẽną, žąsiena, -õs, -iẽną та ін.; būklė, -ės, būklę // būklė (KP 1939: 28); замість ainio Скарджюс пропонував уживати слово palikuonis // pãlikuonis і зазначав, що другий варіант запозичено в M. Daukša (Skardžius 1939: 268). Більшість цих випадків не можна вважати справжніми варіантами наголошування, адже Скарджюс здебільшого пропонує не подвійне наголошування, а вибір одного з двох допустимих варіантів для спільної мови. Пор. також закид J. Talmantas щодо подвійного наголошування pakalnėje і pakalnėje, а також зауваження, що в шкільному підручнику слід наголошувати «pakalnė (і pakálnė)» (GK 1936: 101). Тут, безперечно, мається на увазі розрізнення значень: pakalnė — «місце біля самої гори», pakalnė — «місце далі від гори, рівнина» (Skardžius 1936: 66; див. також Skardžius 1935: 110–111). Одне слово, різні рецензії та статті цього періоду засвідчують сувору й безкомпромісну позицію. Щоправда, після виданих 1938 року термінів філософії Шалкаускіса з позначеними наголосами Скарджюс не виконав великих праць із нормування наголошування, але в окремих виданнях, наприклад у «Мовному пораднику» (KP 1939), справді була сприятлива нагода дозволити більше варіантів наголошування. Велика нормувальна праця Скарджюса — розділ про наголошування і широкий словник із позначеними наголосами в «Посібнику з литовської мови», підготовленому ним самим, S. Barzdukas і J. M. Laurinaitis та виданому в Німеччині 1950 року (Skardžius ir kt. 1950). Тут питанням наголосу й інтонації присвячено сторінки 128–156, а словник займає ще майже 450 сторінок. У цьому посібнику систему наголошування, як заведено, викладено без коливань, однак у словнику знову з’являється чимало варіантів наголошування. Такий крок обґрунтовано у вступі: автор зазначає, що, спираючись на живу мову, докладатиме всіх зусиль, щоб вирівняти й уніфікувати наголошування, але «Де однаково наголошують і так, і 15 інакше й неможливо вирішити на користь одного різновиду наголошування, там залишено подвійне, а іноді навіть потрійне наголошування» (Skardžius ir kt. 1950: 28). Наведено приклад audos: хоча в четвертому десятилітті в «комісії сценічної мови» було вирішено вживати audrą, тут «подаються обидві форми — audrà ir áudrà», бо не хотіли встановлювати жорстку норму. Загалом варіанти наголошування мають щонайменше 185 слів. Досить численно подано дієслова з суфіксами, що мають подвійне наголошування, наприклад: amsėti // ámsėti; baltuoti // baltúoti; bjaurinti // bjáurinti; jodinti // jodinti та ін. (24 слова). Варіантів додає те, що майже від усіх них утворені абстрактні іменники із суфіксом -imas за зразком твірних слів також мають подвійне наголошування: amsėjimas // ámsėjimas; baltavimas // baltãvimas; bjaūrinimas // bjáurinimas; jōdinimas // jodìnimas тощо. Серед іменників із суфіксами, проблемніших щодо наголошування, згадаємо daržininkas 1 // daržininkas 2; kasinininkas 2 // kásininkas 1; mėsininkas 2 // mėsininkas 1; pulkininkas 2 // pulkininkas 1; veislininkas 1 // veislininkas 2 (: veisle 2 // veisle 4); giltinė 3ᵃ // giltinė 1; liepinė 3ᵃ // liepinė 2 «липовий посуд, маленька діжечка»; degėsiai 2 // degėsiai 3ᵇ; gėrimas 1 // gėrimas 2 «напій»; skynimas 1 // skynimas 2 «місце збору»; šautuvas 1 // šautuvas 2; maltuvė 3ᵃ // máltuvė 1; sėtuvė 3ᵃ // sėtuvė 2; truputys 2 // trūputis 2; ašakotas 1 // ašakótas 1 (: ašaka 1); ašarotas 1 // ašarótas (: ašara 1) тощо. Кілька цікавих двоскладових іменників: biržė 2 // biržė 1 // biržė 4; driežas 4 // driežas 3; aidas 3 // aidas 4; aslà 4 //2; audrā 4 // audra 1; pluta 2//4; pradžia 2 // 4; krepšys 4 // krepšis 2; laumė 2 // laumė 4; menėte 2 // mentė 4; meška 4 // 2; skrōblas 3 // skroblas 4; sodžius 2 // sodžius 4; svirtis 1 // svirtis 4; vaps(v)à 2 // 4; bálkšvas, -à 4 // bálkšvas, -à 3; širmas, -à 3 // širmas, -à 4 тощо. Також прислівники aliái // aliai; pavieniui // pavieniui; vienbalsiai // vienbalsiai та ін. Навіть з огляду на те, що словник досить об’ємний, доведеться констатувати, що в ньому наведено досить багато слів із варіативним наголошуванням; Скарджюс розумів норми наголошування спільної литовської мови досить широко й демократично. Це підтверджують також дані рукопису «Правописного словника литовської мови» Скарджюса (близько 1974 року) (Skardžius 1974). Мовознавець зазначає, що заголовні слова тут наголошує так, як їх частіше наголошують у діалектах або схиляються наголошувати в спільній мові, і додає: «у своєму словнику подаю чимало також паралельних форм, виправданих народною мовою, наприклад: aistrà, -os 2 ir aistrà, -ós 4, atkálnė ir átkalnė 1, brólėnas ir brolėnas 1, kliūtis, -ies 1 ir kliūtis, -iēs 4, mėlynuoti ir mėlynúoti, pagieža 1 ir pagiežà, -õs 3ᵇ, ráinas ir rainas тощо. Також поряд зі старішими позначками подаю й новіші, нині ширше утверджені (виділення автора — A. V.) форми, наприклад áudra ir audrà, -õs 4, áudroti ir audróti, próga ir progà, -õs 4, vérgas, -o 3 ir vergas, -o 4, žãsti ir žaisti тощо» (Skardžius 1974: 13 d). Цієї позиції повністю дотримано в словнику. Тут особливо багато акцентних варіантів — понад 430: дієслів — близько 70, двоскладових іменників (і похідних із двоскладовими приголосними суфіксами) — понад 90, похідних із голосними суфіксами — понад 90, прикметників із суфіксами — близько 25, складних слів — 25, префіксів і 16 похідних із префіксальними закінченнями — близько 40 тощо. У словнику подано також власні іменники, частина яких — близько 35 — також має варіантне наголошення, наприклад: упв. Atmatā, -õs³ᵇ // Ātmata, -os 1; асв. Áugustas 1 // Augustas 2; езв. Galadusys, -io 3ᵇ // Galadusis, -io 1; втп. Girkalnis 1 // Girkalnis 1; асв. Lēngvinas 1 // Lengvinas 2; Marijámpolė 1 // Marijampolė 2; Nėringa 1 // Neringà 3ᵇ; Rūmšiškės 1 // Rumšiškės 1; Vilijámpolė 1 // Vilijampolė 2; Vižainis 1 // Vižainys 3ᵇ; Ukrainà 2 // Ukrainà 1 та ін. Подати в статті всі кодифіковані в цьому словнику варіанти наголошення неможливо. Доцільніше спробувати виявити мотиви, якими керується мовознавець, допускаючи варіантне наголошення. Можна стверджувати, що автор допускає паралельні варіанти наголошення: a) прагнучи узгодити тенденції наголошення в різних вимовах, що не суперечать системі літературної мови, пор.: aũkšlė 2 // aukšlė 4; biržė 2 // biržė 4; graižtai 1 // graižtai 2; grįžtė 2 // grįžtė 4; iešmas 2 //4; kregždė 4 // kregždė 2; rūožas 1 //3; sėdžia 1 // sėdžia 2; skróblas 2 // skróblas 3; svirtis 1 // svirtis 4; tiṅkas 1 // tiṅkas 4; zuikis 2 // zuikis 1; žliūgė 4 // žliūgė 2; giṅtaras 3ᵇ // giṅtaras 2; kibiras 2 // kibiras 3ᵇ; siūvena 1 // siuvena 3ᵇ; stóginė 1 // stoginė 3ᵃ; viršininkas 1 // viršininkas 1; atbrailà 3ᵇ // atbraila 1; atkaità 3ᵇ // atkaita 1; atlydà 3ᵇ // atlyda 1; atpjovà 3ᵇ // atpjova 1; atplaišà 3ᵇ // atplaiša 1; raíbas, -à 3 // raĩbas, -à 4; raíšas, -à 3 // raišas, -à 4; ráinas, -à 3 // rainas, -à 4; šir̃mas, -à 3 // šir̃mas, -à 4; vil̃gšnas, -à 3 // vilgšnas, -à 4; aidėti, aidì // aidì; narnėti, nárna // nar̃na; murmėti, mur̃ma // mur̃ma; slėgti // slėgti; sópti // sópti; žvangėti, žvaṅga // žvaṅga тощо; b) прагнучи подати старий, традиційний і вже усталений або новий варіант, що лише входить у вжиток; останній зазвичай записано на другому місці, пор.: érdvė 1 // erdvė 4; gaida 1 // gaidà 4; vaistas 1 // vaistas 4; vėrgas 3 // vėrgas 4; žaizlas 3 // žaizlas 4; deguonis 3ᵇ // deguonis 2; grobuonis 3ᵃ // grobuonis 2; palikuonis 3ᵇ // palikuonis 2; kaltininkas 2 // kaltininkas 1; skolininkas 2 // skolininkas 1; vairininkas 2 // vairininkas 1; šeimynykštis // šeimynykštis 1; ašakotas // ašakotas 1; ašarotas // ašarótas 1; augalotas // augalótas 1; saulėtas // saulėtas 1; várpingas // varpingas 1; raudonuoti // raudonuóti; samanoti // samanóti; vasaroti // vasaróti; žaisti // žaisti тощо. Як видно, в останніх працях із нормування наголосу Скарджюс намагався більше зважати на тенденції розвитку системи наголошення літературної мови — узгоджувати варіанти наголошення не лише з різних географічних регіонів, а й різного часу виникнення; c) намагаючись порівняти й уніфікувати наголошення в деяких акцентних мікросистемах, наприклад: dùrtuvas 1 // durtuvas 2; šaũtuvas 1 // šautuvas 2; grīstuvė 3ᵃ // grīstuvė 2; keptuvė 3ᵇ // keptuvė 2; praustuvė 3ᵇ // praustuvė 2; semtuvė 3ᵇ // semtuvė 2; sėtuvė 3ᵇ // sėtuvė 2; sužieduotuvės 1 // sužieduotuvės 2; glūdumas 1 // glūdumas 2; trūkumas 1 // trūkumas 2 тощо; d) прагнучи зберегти акцентні зв’язки між базовим і похідним словом, наприклад: krautuvininkas 1 // krautuvininkas 1 (: krautuvė 1 // krautuvė 2); skardininkas 1 // skardininkas 2 (: skarda 1 // skarda 4); teiginys 3ᵇ //3ᵃ (: teigti // teigti); vėrgis- 17 kas // vergiškas 1 (: vergas 3 // vergas 4) тощо; e) намагаючись узгодити дві моделі наголошення прикметників із суфіксом -inis — традиційну, що ґрунтується на наголошенні базових слів, і нову, зумовлену тенденцією наголошувати суфікс, властивою західноаукштайтським і жемайтським говіркам і особливо рекомендованою Скарджюсом для літературної мови в четвертому десятилітті XX століття та пізніше (пор. Skardžius 1936: 26; Skardžius ir kt. 1950: 142), наприклад: aplinkinis 1 // aplinkinis 2; humanitarinis 1 // humanitarinis 2; kojinis 1 // kojinis 2; šiemetinis 1 // šiemetinis 2; visuomeninis 1 // visuomeninis 2 тощо; f) derinant savo rekomendacijas prie DLKŽ 1972. Kad taip buvo daroma, nėra jokių abejonių. Vienas argumentas – gausybė rankraščio taisymų, po kurių Skardžiaus teikiamos normos tampa, galima sakyti, identiškos DLKŽ 1972 kodifikuotoms, plg. tokius taisymus, rodančius derinimąsi prie Lietuvoje išleisto kodifikacijos veikalo: griežėlė 3a – ištaisyta į (toliau =) 3b; juodmargis, -ė 1 = juodmaigis, -ė 2; ordinarinis 2 =ordinarinis 1; paskaitininkas 2 = paskaitininkas 1; pavėsinė 1 = pavėsinė 2 ir t.t. Vienas iš taisymo būdų – DLKŽ 1972 teikiamo varianto prirašymas, paprastai kaip šalutinio: kaltė 4 = kaltė 4 // kaltė 2; óda 1 = óda 1 // odà 4; próga 1 = próga 1 // progà 4; rúožas 1 = rúožas 1 //3; kuitena 1 = kuitena //kuitena 1; ráugalas 3a // ráugalas 3a // ráugalas 3b; spjáudalas 3a = spjáudalas 3a // spjáudalas 3b; gėlininkas 2 = gėlininkas 1 // gėlininkas 2; kopėčios, -ių 3a = kopėčios 1 //3a; skrybėlininkas 2 =skrybėlininkas 1 //skrybėlininkas 2; uošvienė = uošvienė // uošvienė 1; vaistinė 1, vaistininkas 1 (: vaistas 1) =vaistinė // vaistinė 1, vaistininkas //vaistininkas 1 (: vaistas 1 // vaistas 4) ir t.t. Dar viena įdomių taisymų grupė – variantų pateikimo eilės tvarkos derinimas prie DLKŽ 1972, pvz.: áudra 1 // áudra 4 = áudra 4 // áudra 1; glėvės 1 // glėvės 4 = glėvės 4 // glėvės 1; gūrguolė 1 // gurguolė 2 =gurguolė 2 //gurguolė 1; tintuvas 1 // tintuvas 2 = tintuvas 2 // tintuvas 1 ir kt. Tokių ir panašių taisymų yra gana gausu, ir bemaž visada jais siekiama susilyginti su DLKŽ 1972 kodifikuotomis kirčiavimo normomis arba bent prie jų priartėti. Kad Skardžius savo kirčiavimo rekomendacijas yra derinęs su DLKŽ 1972, rodo ir sutampančių variantų gausa. Jų, sudėstytų ta pačia tvarka ar atvirkščiai, iš viso priskaičiuota per 140. Veikiausiai DLKŽ 1972, prirašęs nemažai kirčiavimo gretybių, skatino ir Skardžių žengti tuo pačiu keliu. Важливим позамовним мотивом, що зумовив доволі ліберальні норми наголошення у «Правописному словнику литовської мови», очевидно, був порівняно поблажливий погляд мовознавця на вживання литовської мови поза Литвою: «Коли постає питання про долю всієї литовської мови за кордоном, будь-які суворіші директиви з нормування наголошення навряд чи досягли б своєї мети» (Skardžius 1968: 8). Переплетення розглянутих мовних і позамовних чинників і сформувало позицію Скарджюса, викладену, мабуть, в останній його праці — так і не опублікованому й через це дуже рідко згадуваному посібнику з кодифікації літературної розмовної мови — «Правописному словнику литовської мови». Уся діяльність Скарджюса з нормування наголошення свідчить про те, що йому було зрозуміло, 18 що система наголошування літературної мови має бути самостійною й розвиватися переважно відповідно до власних закономірностей. Однак він ніколи не намагався штучними правилами відмежувати тенденції літературного наголошування від живої мови, від діалектів, а, унормовуючи наголос у літературній мові, прагнув, наскільки міг, відобразити різноманітність діалектного наголошування, що справляла значний вплив на літературне вживання, а згодом — і нові тенденції, які формувалися в самій літературній мові. Хоча він і намагався прискорити розвиток та унормування тієї чи іншої акцентної мікросистеми (наприклад, прикметників із суфіксом -inis), загалом кодифіковані ним правила наголошування не випереджали розвитку самої мови. За значної різноманітності наголошування в діалектах, варіативності та досить повільної стабілізації літературного вжитку, а також через те, що після окупації Литви сама літературна мова розпалася на два варіанти, важко було очікувати більшої загальної одноманітності норм літературної розмовної мови. У такому контексті, однак, особливо помітними є зусилля мовознавця створити єдину літературну розмовну мову для всіх литовців — узгодити потреби й можливості литовської мови за кордоном із нормами та рекомендаціями мовознавців, що формувалися в самій Литві. На цей шлях спонукало ступити й те, що майже вся його діяльність з унормування наголошування характеризувалася опорою на варіанти наголошування. Мовознавець розглядав їх не як елементи, що руйнують стабільність норм, і не як баласт літературної мови, а як необхідну умову літературного наголошування, що збагачується різними діалектами й зазнає впливу різноманітних внутрішніх тенденцій. LITERATŪRA DLKŽ 1972: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, Vilnius: Mintis, 1972. GK: Gimtoji kalba, Kaunas 1933 – 1941. H e r m a n a s, S k a r d ž i u s 1931: Lietuviškai – vokiškų pasikalbėjimų knygelė / Sudarė Eduardas Hermanas. Kirčiavo Pr. Skardžius. Kaunas: Sakalas. J o n i k a s P. 1936: Mūsų bendrinę kalbą ir kirčiavimą betvarkant. [Rec.] Pr. S k a r d ž i u s. Bendrinės lietuvių kalbos kirčiavimas. – Tautos mokykla 18, 439–440. K a l b a – Kalba. Bendrinės kalbos žurnalas 1–3, 1930. K a m a n t a u s k a s, S k a r d ž i u s 1929: – Kirčiuota lietuvių literatūros chrestomatija aukštesniajai mokyklai / Sudarė Vikt. Kamantauskas. Kirčiavo Pr. Skardžius. Kaunas: Sakalas. K P 1939: Kalbos patarėjas / Paruošė L. Dambrauskas. Redagavo A. Salys ir Pr. Skardžius. Kaunas: Šviesa. K u z m i c k i s, S k a r d ž i u s 1934: Kuzmickis Z. Lietuvių skaitymai viduriniosioms ir aukštesniosioms mokykloms. Su iliustracijomis ir kirčiuotais tekstais / Kirčiavo dr. Pr. Skardžius. Kaunas: Sakalas. S k a r d ž i u s P r. 1933: [Rec.] Wörterbuch der litauischen Schriftsprache. Litauisch–deutsch/ Bearbeitet von Max Niedermann, Alfred Senn, Franz Brender. Bd. 1: A–K. Heidelberg, 1932 – Archivum philologicum, Kaunas, 156–164. S k a r d ž i u s P r. 1935: Daukšos akcentologija, Kaunas: Spindulys. S k a r d ž i u s P r. 1936: Bendrinės lietuvių kalbos kirčiavimas, Kaunas: Šviesa. S k a r d ž i u s P r. 1939: [Rec.] Dr. Jurgis Šlapelis. Kirčiuotas lenkiškas lietuvių kalbos žodynas. Archivum philologicum 8. Kaunas, 865–268. S k a r d ž i u s P r. 1968: Lietuvių kalbos kirčiavimas, Čikaga: Lietuvių fondas. 19 Skardžius Pr. 1974: Rašybinis lietuvių kalbos žodynas 1–6 / VUB. F. 118–34. (Rankraštis). Skardžius Pr. ir kt. 1950: Lietuvių kalbos vadovas / Sudarė prof. dr. Pr. Skardžius, St. Bardzukas, J. M. Laurinaitis. Bielefeld. Šalkauskis, Skardžius 1938: Bendroji filosofijos terminija / Paruošė prof. St. Šalkauskis. Kirčiavo Pr. Skardžius. Kaunas: Logos. Vidžiūnas A. 1990: Pr. Skardžiaus kirčiavimo norminimo pagrindai. – Kalbotyra 41(1), Vilnius, 90–102. DIE AKZENTOLOGISCHEN VARIANTEN BEI P. SKARDŽIUS Zusammenfassung Im vorliegenden Artikel wird versucht, die akzentologischen Variante, die vom berühmten litauischen Linguisten und Sprachpfleger Pr. Skardžius vorgeschlagen wurden, zu untersuchen und die Motive, die Dynamik ihrer Wahl zu erschließen. Aus dieser Untersuchung ist folgende Schlußfolgerung gezogen: Skardžius hat die akzentologischen Varianten nicht als der Stabilität der Normen Standardsprache schadende Elemente betrachtet. Diese Variante wurde von Skardžius als eine der unerläßlichen Existenzbedingungen der Standardakzentuierung, die aus verschiedenen Dialekten vervollständigt ist und vielen inneren Tendenzen beeinflußt wird, gehalten. In seinen ersten Arbeiten für die Kodifizierung des akzentologischen Systems des Standardlitauischen (Ende der 20er Jahre) gestattet Skardžius mehrere Variante, mit Hilfe deren wird versucht, die frühere Tradition der Kodifizierung dieser Ebene, die Vorschläge von J. Jablonskis, die Eigentümlichkeiten des Dialekts, der der gesprochenen Standardsprache zu Grunde liegt, sowie einige der Akzentuierung anderer Dialekten zu vereinigen. Etwa Mitte der 40er Jahre verschwinden diese Variante aus den Arbeiten von Skardžius. Das setzte folgende Bedingung voraus: Zu dieser Zeit wurde begonnen, die Kodifizierung der Akzentologie des Standardlitauischen aufgrund der kollegial angenommenen Empfehlungen einer Gruppe der berühmtesten Linguisten zu stützen. Skardžius hatte sich auf diese Empfehlungen gehalten. Für die Kodifizierungswerke von Skardžius, die nach dem zweiten Weltkrieg im Ausland verfasst wurden, sind wieder viele akzentologische Variante charakteristisch. Sie wurden für die Abstimmung der Mannigfaltigkeit der Akzentuierung der Dialekte in der gesprochenen Standardsprache benutzt. Auch wurden sie gebraucht für die Widerspiegelung der neuesten Entwicklungstendenzen des akzentologischen Systems der Standardsprache, sowie für die Verknüpfung der persönlichen Empfehlungen von Skardžius mit der in der Kodifizierungswerke Litauens erstatteten akzentologischen Normen. 20