On some case forms of personal pronouns in ancient Latgalian Written sources and up-to-date dialects

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXIX (1998) Anna STAFECKA Latvijas Universitātes Latviešu valodas instituts, Rīga ПРО ДЕЯКІ ФОРМИ ВІДМІНЮВАННЯ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКІВ У ДАВНІХ ЛАТГАЛЬСЬКИХ ПИСЕМНИХ ПАМ’ЯТКАХ І СУЧАСНИХ ГОВІРКАХ У Латвії історично сформувалися дві писемні традиції: латиська літературна, або загальнонаціональна, мова, що ґрунтується на середньому діалекті, або нижньолатиських говірках, і латгальська писемна мова, в основі якої лежать латгальські говірки верхньоземгальського, або верхньолатиського, діалекту. Початки латгальської писемності сягають кінця XVII століття, коли з’являються перші латгальські записи1, однак перша відома латгальська книжка — видана 1730 року у Вільнюсі «Katoliszka Dzismiu Gromota..» — не збереглася; про неї згадано в бібліографічних покажчиках2. Формування латгальської писемності зумовила історична ситуація. Після чергового поділу Лівонії 1629 року Латгале й далі перебувала під впливом католицької Польщі, тоді як у Курляндії та Відземе утверджувався лютеранський напрям. Єзуїти переселилися до Даугавпілса після вигнання з Риги та Цесіса й почали засновувати місійні центри. Даугавпілс став визначним єзуїтським осередком у Європі; тут було відкрито єзуїтські школи3. Виконуючи місіонерські обов’язки, єзуїти опановували місцеві говірки. Виникла потреба в книжках місцевим діалектом, оскільки в тогочасній католицькій церковній літературі панувала так звана писемна традиція Я. Елгера, що спиралася на нижньолатиську мовну форму й була чужою латишам околиць Даугавпілса. Проте й місцеві говірки не були однорідними. Різноманітність варіантів мовних засобів змушувала авторів шукати компромісну, або наддіалектну, форму писемної мови, обираючи не лише той чи інший варіант місцевих говірок, а й відповідний еквівалент із нижньолатиської писемної традиції або іншої мови (польської, латинської). Як вибір мовних засобів виявляється у вживанні форм особових займенників на ранньому етапі латгальської писемної мови, спробували з’ясувати, розглянувши вживання цих форм у трьох найважливіших писемних пам’ятках: у перекладі Євангелій «Evangelia Toto Anno..» (Ev), виданому 1753 року, у виданому 1821 року духовному 1 Skat., piemēram, B r e ž g o B. Latgolas pagōtne, Daugavpils, 1943, 109.lpp. 2 M a n t e u f f e l G. Бібліографічна нотатка про латиські твори, опубліковані з 1604 по 1871 рік верхньолатиським, або так званим верхньоземгальським, відповідно польсько-лівонським діалектом, укладена в суто хронологічному порядку. – Magasin, що видається Латиським літературним товариством, Мітава, 1885, т. 17, вип. 2, с.184; S e i l e V. Книжки для латишів Латгале. Рига, 1936, 14–15. 3 K l e i n t j e n s s J. Latvijas vēstures avoti jezuītu ordeņa arhīvos, Rīgā, 1940, 1, 243–260. 140 dziesmu krājumā „Dzismies Swatas...” (DzSw), kā arī 1805.gadā izdotajā kristīgās mācības izskaidrojumu grāmatā „Wyƒƒa Mocieyba Katoliszka...” (WMK). Як у латгальських говорах, так і в латгальських письмових джерелах найбільше різноманіття відмінкових форм мають особові займенники. У письмових джерелах переважає форма родового відмінка однини займенників 1-ї та 2-ї особи manis, tevis, як Той, хто після мене прийде Ev 4, той, хто йде за мною Ev 9, ви не гідні йти за мною Ev 30, заради тебе DzSw 56, заради Бога DzSw 70, заради Бога WMK I 129, не дозволяйте дітям приходити до мене WMK II 43, які не характерні для латгальських говорів (зі зникненням кінцевого голосного вони трапляються лише в північних латгальських говорах, наприклад, mànc’ у Балтінаві). Форми manis, tevis натомість знаходимо у граматиці Я. Шпунгіанського «Dispositio imperfecti...», виданій 1732 року, яка, можливо, є спробою знайти компромісну письмову форму між двома основними діалектами латиської мови4, а також у пізніших латгальських граматиках XIX століття (Akielewicz 1817: 14; Kossowski 1853: 12) і нормативних латгальських граматиках XX століття (Skrinda 1908: 36; Trasuns 1921: 20; Strods 1933: 20; Daškeviča 1936: 42). Форми manis, tevis у латгальських текстах запозичені з письмової мови нижньолатиського діалекту. Однак у письмових джерелах відображено й варіанти відмінкових форм, характерні для латгальських говорів. Так, у перекладі Євангелія та книзі «Dzismies Swatas...» досить часто трапляється давніше явище, коли форми родового й знахідного відмінків однини не розрізняються, наприклад, ka byus atjemta nu mani Ev 56, na redzeƒit mani nu ƒzo tayka Ev 9, ikƒzan mani tycti Ev 84, un jau na redzeƒit mani Ev 41, apdzies iksz mani wyssas ikaroszonas launas DzSw 13, nu Tiewi łyudzu ayz bildiey ƒzonas Dz Sw 68, pi Tiewi ir daudź źelestibu DzSw 109; пор. у говорах: mańi ź t’i nau в Андрупене Adt 12, kaļ p'i c mańi raudova в Ізвальті, Adt 39, b'eja àiz mańi gonùs у Пілді. У розглянутих письмових джерелах не виявлено форм родового відмінка на -e чи -a (maņa, t'ev'à), поширених на значній території центральних і східних латгальських говорів. 4 Детальний аналіз цієї граматики подав Р. Грабіс, див. G r a b i s R. Latviešu valodas gramatikas 18.gs. pirmajā pusē. – LPSR ZA Vēstis, 1984, Nr.9, 89–97. 141 Форми Tie з’являються в латгальських писемних пам’ятках лише в середині XIX століття, але у XX столітті, у процесі унормування латгальської писемної мови, залишаються ізольованими й не зафіксовані в жодній нормативній граматиці латгальської мови. Знахідний відмінок однини mani, tevi є домінантним як у розглянутих писемних джерелах, так і в сучасних говірках Латгале, наприклад, jis mani pagūdinos Ev 42, apguls apleyk tiewi Ev 57, kab tu pret tiewi WMK I 39, uz rukom tiewi nosos' WMK I 115, eļjit mani piiamufzy WMK I 185. Однак досить часто у значенні знахідного відмінка вживалися також давні форми інструменталя manim, tevim (особливо після прийменників), наприклад, pijacyja ap tiewim Ev 25, Winļz liciebyu dus ap manim Ev 45, ku es dzierzu ap tiewim Ev 56, tyudzit tikwin par manim Diwu WMK I 119, adgoia Motie Kunga muna uz manim WMK 118, še Wyfļa ziemie ir pret tiewim WMK II 160, uz Tiewim DzSw 60. Такі форми трапляються як у говірках Латгале, наприклад, adguo iz manīm у Наутренах, runūom ap t'āvīm у Берзгале, так і в деяких середніх говірках Земгале (Rudzīte 1964: 225), а також у старолатиських текстах (Barbare 5). В інструменталі частини латгальських говірок (особливо в Південній Латгалії), як і в більшості говірок лейземницького діалекту, з’явилися інноваційні форми, подібні до знахідного відмінка, із -i- mani, tevi, які зрідка трапляються також у письмових джерелах, наприклад, krystā systu leydz ar Tiewi Dz Sw 42. Однак у письмових джерелах переважають давні форми інструменталя, як-от way na eļļi ļadereis ar manim por graļļi Ev 21, na tureļi dalas liidz ar manim Ev 33, kotrys na toļa ar manim, tis izbórsta Ev 27, treys dinas cijz ar manim Ev 55, Diws ir ar Tiewim DzSw 72. У сучасних латгальських говірках це, очевидно, явище, що зникає, і трапляється переважно в мовленні старшого покоління. Характерні для говірок форми місцевого відмінка однини manī, tevī у розглянутих письмових джерелах не зафіксовані. Як і в лейземницьких текстах, тут у значенні місцевого відмінка вживалися конструкції з iekš, iekšan і родовим відмінком manis, tevis, наприклад, na tycja ikļzan manis Ev 42, tis palik ikļzan manis Ev 50, na pames ikļz tiewis akminia wiers akminia Ev 58, Kad ikļz manis tureia nuceļiu ‘cerību’ WMK I 93, kotry ikļz manis tyc WMK I 175. 142 Вони запропоновані також у латгальських граматиках XIX століття (Akielewicz 1817: 14; Kossowski 1853: 12). У множині займенники 1-ї та 2-ї особи мають менше варіантів відмінкових форм як у говірках, так і в письмових джерелах. У родовому відмінку звичайними є форми mūsu, jūsu; у письмових джерелах вони трапляються також після прийменників, які в латиській літературній мові та нижньолатиських говірках керують давальним відмінком, наприклад, Kuram nu jù[[u Ev 65, pec iusu stieyksimes DzSw 26. У книжці «Wy[[a Mocieyba Katoliszka..» після прийменників послідовно вживається mūs, jūs, наприклад, patykusie diel myus WMK I 21, Diel atpe [ifzonys myus nu graka WMK I 22, Kay invadniks myusu atroda uz Siewim mieykstu [irdi pi myus WMK I 109, gryb nu myus byut’ gudynots WMK I 165. Однак у письмових джерелах після прийменників трапляються також форми давального відмінка, наприклад, kas nu jums dawe[[uz manis graku Ev 30, prycas jù[[u nikas ne atiims nu jums Ev 42, e[[i pi mums ktotu Dz Sw 1. Як і в латиській літературній мові та нижньолатиських говірках, форми знахідного відмінка mūs, jūs (myus, jyus) переважають також у латгальських писемних пам’ятках, наприклад, kay es a[[mu uyciews jus Ev 33, попросимо тих, хто нас оточує WMK I 109. Вони поширені в південних і західних говірках Латгале. У значенні знахідного відмінка в письмових джерелах трапляються також давні форми давального відмінка mums, jums, переважно в перекладах Євангелія та збірці духовних пісень, наприклад, щоб ми подякували тим, хто нас посилає Ev 3, ніхто нас не залишить Ev 21, Господи, захисти нас Ev 18, Інші люди від нас тебе відвернули Ev 36, Із церкви вийшли до вас Ev 45, Захисти нас від спокуси DzSw 2, сьогодні нам сумно DzSw 21, нас вимучили DzSw 40, Він нам багато добрих речей DzSw 80, Забери нас туди, де ти сам DzSw 117. Такі форми й нині трапляються в окремих говірках Латгале, наприклад, sūn’c jūms i sajēma, sūn’c jūms i palaiss в Ізвальті Adt 38, Lgr 516, а також у Баркаві, Дагді, Варкаві. Ширший ареал уживання вони утворюють у селіських говірках Земгале та Відземе. Вони трапляються також у давніх письменах нижньолатиських авторів (у працях Манселіса), де їх можна пояснити впливом говірок (Barbare 12). 143 Також форми місцевого відмінка множини з iekš, iekšān і давальним (рідше родовим) запозичені з нижньолатиських текстів, наприклад, way tod na twieyka sirds myusu ikžan mums Ev 37, un kas tikwin iksz iums turis DzSw 15, nokuža guda, kotrys ikžz myus byuš apiowieyts WMK I 63. kab winia [ticiba] na patyktu ikžz mums woja WMK I 74. На відміну від латиської літературної мови та нижньолатиських говірок, у Латгале збереглися давніші займенники 3-ї особи jis, ji (jei) і в множині jie (ji) jās (juos). Вони вживалися також у найдавніших джерелах латгальської писемності поряд із нижньолатиськими viņš, viņa, viņi, viņas, наприклад, Un waycowa winia un facyja jam Ev 4, wini jam paſacyja Ev 13, Winsz ſacyja uz winim Ev 15, Ayſto zynawa, kas jis ir Ev 13, piec Diwa Jey ir pyrma WMK I 123. У книзі „Wyſſa Mocieyba Katoliszka..“ вжито переважно найхарактернішу для південнолатгальських говірок форму is, наприклад, lai Is ab ju badojas WMK I 35, Is aizit mums prižka WMK II 71, Way war is apſadumot WMK I 156; пор. у говірках: is kuozuōs biè Asūnē, brāuk' is vār Aulejā, žāluōt' is kā muočā, tā žalova Skaistā. Спорадично в перекладі Євангелія зафіксовано вживання займенника katrs у значенні особового займенника viņš: Kotrys celis pajeme Barnu un Moti jo nakti, un nugoja uz Egyptu Ev 10, пор.: Tod winsz celis pajeme Barnu un Moti jo un atgoja Ev 12; також у множині: Kotty ‘vini’ isklauſijužy Kienina nugoja Ev 14. На відміну від займенників 1-ї та 2-ї особи, для яких у значенні місцевого відмінка в писемних джерелах зазвичай уживалися конструкції з iekš, iekšān і родовим відмінком, у займенниках 3-ї особи відображено також характерні для говірок форми місцевого відмінка, наприклад, на знає, що в ньому [Єрусалимі] сталося того часу Ev 35, їхав у ньому [ременем] WMK I 50, часто як тяжко ‘часто’ в ньому [гріху] є впав WMK II 146, багато в ньому [житті] є горя й голоду WMK II 160, ходив у ньому [церкві] через яблуневі гілки його маєтку WMK I 162. Однак у більшості випадків у значенні місцевого відмінка вживалися конструкції з iekš, iekšān і родовим відмінком. Слід зазначити, що частіше трапляються форми родового відмінка від jis, ji, наприклад, 144 Ikf̦zan jo dzieywie byja Ev 7, Kas tyc ikf̦zan jo, tys na top fudiets Ev 47, ikf̦ jó [cepļa] imiest’ WMK I 20, Tycieyba tu iksz Jó padareja WMK I 32, Radieja iksz jó dweseli protieygu WMK I 12, ikf̦ iós [Baznīcas] WMK I 77, caur pawielefzonom kotras ikf̦ iós [ticibas] turim WMK I 74. Однак трапляються також конструкції з iekf̦, iekšan і родовим відмінком viņa, viņas, наприклад, želeftiba Diwa byja ikf̦zan winia Ev 11, ifoka dzieyt ora tūs, kotry pordowowa ikf̦ z winias [svētnīcas] Ev 58, ab waiadzieybu tycieyfzonys ikf̦ Winia WMK I 186, io ikf̦ winis [domas] turim patikf̦zonu WMK I 192. Подібно відтворено й місцевий відмінок множини, який у розглянутих писемних джерелах уживається досить рідко, наприклад, imōs [baznīcās] kawieiāmes WMK I 161, apsaimtis imūs [grēkos] wayrog nakryst’ WMK II 68, або також у множині: ik wins, kotrys tyc ikf̦zan winu Ev 87. Згадані локативні форми трапляються також у латгальських граматиках XIX століття в однині: iksz Jo, ios v. Jymā (Akielewicz 1817: 16; Kossowski 1853: 13); у множині: iksz Jm, iom, Jymīs, jymōs (Akielewicz 1817: 16), iksz Jm, iom, iksz Winim, winiom v. winiūs, winiōs (Kossowski 1853: 13). У говірках Латгале родовий відмінок множини має два варіанти: jū і jūs. У перекладі Євангелій переважно вживається jū, наприклад, kad jū naway Ev 10, ayfto jū byja nikny dorbi Ev 47, parodija winiam wyf̦as Kienif̦ies Paf̦aula un gudu jū Ev 25, Nu auglu jū pazieyst winius Ev 55, Un topa wala acs’ ju Ev 36, рідше трапляється jūs, наприклад, Tod atwiera jūs f̦apraf̦zonu Ev 38, tomova natycieybu jūs Ev 44, winf̦ atpeftieys sowus lauds nu grakim jus Ev 82. Натомість у книжці „Wyf̦a Mocieyba Katoliszka..“ послідовно вживається jūs, наприклад, kayda jūs bija sapraszona WMK I Ievads, waiag leydzynot jūs waiadzieybas WMK I 184, pleysa jūs sirds’ nu dus’mis WMK I 110, dadzierdusie tu jūs runu WMK I 119, wyf̦i nu jūs mo iom atfyftoios WMK I 172, nu jūs WMK II 172. 145 У наш час форма jū трапляється переважно в південно-західних говірках Латгале, тоді як jūs — у перехідних говірках широкого ареалу. У писемних джерелах рідше вживається нижньолатиське viņu, наприклад, kūt pi winiu Ev 6, komart pi winiu daisi WMK II 151. Розглянувши вживання особових займенників у перших важливих латгальських писемних джерелах, можна зробити висновок, що вживання відмінкових форм займенників у них відповідає даним говірок Латгале та Верхньої Земгале (околиця Ілуксте). Досить відчутним є також вплив традиції нижньолатиського письма. Отримано 1998 02 19 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ A k i e l e w i c z E. 1817: – Grammatyka Inflancko – Łotewska krotko zebrana dla Uczących się Języka Łotewskiego, W Wilnie. 44 s. Adt – тексти верхньоземгальського діалекту, Рига, 1983. B a r b a r e D z. – Займенник. – Розвиток морфологічної системи (рукопис), перебуває у видавництві «Наука». D a š k e v i č a V. 1936: Граматика латгальської мови, Москва. Dz Sw – Dzismies Swatas uz guda Diwa Kunga, Jumprowas Maryas un Diwa Swatu izdrukowotas Wilnā pi Baznickungu Bazylīnu 1821.goda. K o s s o w s k i T. 1853: Grammatyka Inflansko – Łotewska dla uczących się języka Łotewskiego, Rīgā. Lgr – E n d z e l i n s J. Граматика латиської мови, Рига, 1951. R u d z ī t e M. 1964: Діалектологія латиської мови, Рига. S k r i n d a O. 1908: Łatwišu wohudas gramatika, Piterburga. S t r o d s P. 1933: Правописний словник, Резекне. T r a s u n s F. 1921: Łatwišu wohudas Gramatika del latgališim, Rīgā. WMK – Зібрання католицьких настанов для вчителів і проповідників..., Полоцьк, 1–2, 1805. ДЕЯКІ ВІДМІНКОВІ ФОРМИ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКІВ У НАЙДАВНІШИХ ЛАТГАЛЬСЬКИХ ПИСЕМНИХ ПАМ’ЯТКАХ І СУЧАСНИХ ГОВІРКАХ Анотація Об’єктом дослідження статті є варіанти відмінкових форм особових займенників у найдавніших латгальських писемних джерелах у зіставленні з даними сучасних латиських верхньолатиських говірок. Розглянутий матеріал дає підстави зробити висновок, що діалектною основою особових займенників у писемних текстах були не лише південні говірки Латгале, а й селонські говірки Земгале (поблизу Ілуксте). Крім того, у латгальських писемних пам’ятках помітний вплив традиції давньої латиської писемності. 146 ДЕЯКІ ВІДМІНКОВІ ФОРМИ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКІВ У ДАВНІХ ЛАТГАЛЬСЬКИХ ПИСЕМНИХ ДЖЕРЕЛАХ І СУЧАСНИХ ГОВІРКАХ Анотація Предметом дослідження цієї статті є варіювання відмінкових форм особових займенників у найдавніших джерелах писемної латгальської мови у зіставленні з даними сучасних говірок верхньолатиської мови. Проаналізований матеріал дає змогу зробити висновок, що діалектною основою особових займенників у писемних текстах були не лише південні говірки Латгале, а й селонські говірки Земгале (поблизу Ілуксте). Також спостерігається вплив традиції давньої латиської писемності. 147