Jono Bretkūno „Postilės“ perikopių autorystė: „Kosanies“ šaltiniai

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXIX (1998) Олена АЛЕКНАВІЧЕНЕ Університет Вітовта Великого, Каунас АВТОРСТВО ПЕРИКОП «ПОСТИЛІ» ЙОНАСА БРЕТКУНАСА: Джерела «Косанєс» 1. Питання авторства перикоп у «Постилі»1 Бреткунаса 1.1. Людвіґ Ґедімінас Реза, мабуть, уперше в литовській історіографії літератури зазначив, що Йонас Бреткунас уклав «Постилю» (1591; далі — BP), спираючись на перекладену Балтарамеюсом Вілентасом книгу Euangelias bei Epistolas (1579; далі — EE). У книзі Geschichte der litthauischen Bibel (1816: 9), оглядаючи історію перекладу Біблії та інших релігійних текстів литовською мовою, в одній із приміток він указав, що через брак освічених чоловіків не всі парафії могли бути забезпечені священниками, і тому виникла особлива потреба в збірнику проповідей, з якого можна було б читати в церквах. Про це подбав Йонас Бреткунас і на основі перекладених Вілентасом Євангелій видав постилю2. Згодом на це звернули увагу й пізніші дослідники нашої давньої писемності: Адальберт Беззенбергер (1893: 128), Едуард Герман (1923: 119–20), Юргіс Ґеруліс (1927: 110) та інші. Вони намагалися пояснити й причини, чому Бреткунас написав проповіді, спираючись на Євангелія та послання, перекладені іншим автором, хоча сам за 11 років до того вже переклав увесь Новий Завіт (переклад завершено 1580 року; далі — BNT). 1гр. ἡ περικοπή «уривок»; περικόπτειν «обрубати навколо, обрізати, підстригти». Поняття перикопи в Біблії не засвідчене. Позначати ними біблійні уривки, які читають під час християнських богослужінь, почали лише в XVI столітті. Першим уживати це поняття на позначення біблійного уривка почав Юстин (NBI 1997: 113). Із перикоп складаються спеціально видані богослужбові книги для читання (RŽ 1991: 292). Першою литовською книгою таких читань є Euangelijos bei Epistolos Балтарамеюса Вілентаса, видана 1579 року в Кенігсберзі. 2 Rhesa 1816: 9: „Da nicht bey allen Gemeinden, wegen Mangel an wissenschaftlich gebildeten Männern, Pfarrer und Prediger angestellt werden konnten, so war es wohl höchst nothwendig, ein Homiliarium oder eine Predigtsammlung […] zum Ablesen in den Kirchen, zu veranstalten. Janus Bretke sorgte auch dafür, indem er zu den Evangelien von Willentus eine Postille […] im Jahr 1591 herausgab“. 39 1.1.1. Едуард Герман (1923: 119–120), розмірковуючи над тим, що могло спонукати укладача «Постилі» відмовитися від власних текстів, висловив припущення, що, можливо, литовський переклад Вілентаса він вважав кращим за свій, а тому був схильний розглядати цей факт навіть як один з аргументів на користь того, що Бреткунас був німцем, а не литовцем. На його думку, мова й цих текстів мала б бути надійнішою, ніж мова проповідей, адже невідомо, що в них перекладене, а що написане самим автором, тоді як основу перикоп становить переклад Вілентаса, який походив із Литви. Останні два твердження можуть стати предметом тривалих дискусій і досліджень, однак припущення Германа про сумніви Бреткунаса у власному перекладі не можна цілком відкинути. Про те, що Бреткунас постійно шукав влучніше слово чи варіант вислову й часто не міг визначитися, свідчить увесь рукопис перекладеної ним Біблії, особливо Нового Завіту, рясно помережаний різноманітними виправленнями. Навіть у «Постилі» знаходимо варіанти в круглих дужках або слова й фрази, додатково пояснені іншими словами, зазвичай приєднаними сполучником alba та словосполученням tatai elti. Можливо, сумніваючись у придатності своєї праці, а можливо, наслідуючи приклад Мартіна Лютера, Бреткунас сам просив, щоб підготовлену ним «Постилю» оцінили досвідчені теологи, які добре знали німецьку й литовську мови. Це прохання 14.10.1589 Державна рада передала Георгу Фрідріху3, і для цього герцог призначив кількох священників. Учасники конференції, скликаної 13.05.1590 у Рагайне, у листі до герцога від 01.06.1590 вже висловили свою думку про цей збірник проповідей. Вони писали, що відверто висловили авторові сумніви щодо змісту й стилю «Постилі», а Бреткунас доброзичливо погодився не лише сам виправляти рукопис, а й охоче дозволив робити це коректорам4. На той час усю Біблію ще не було перекладено — останні книги завершили 29 листопада 1590 року. Конференцію щодо видання Біблії скликали лише 20.09.1592. Її учасники, звісно, хотіли, щоб ця надзвичайно важлива для протестантів книга була якнайшвидше надрукована, однак тепер консисторія бажала, щоб Бреткунас перевірив переклад. У листі від 18.05.1593 він пише, що вже його переглянув і сподівається, що герцог, скориставшись «послугами інших, які краще знають литовську мову, і за моєї участі, звелить повністю підготувати його до друку та […] надрукувати» (виділення моє — O.A.). Це свідчить, що сам Бреткунас навіть у 1593 році вважав свій переклад Біблії ще остаточно не підготовленим і непридатним до друку. І в пізніших листах до герцога (11.07.1595, 10.12.1598, 19.09.1599) він раз у раз просить «передати рукопис іншим, хто краще знає цю ненімецьку мову або загалом щедріше […] наділений Богом здібностями, щоб його виправити» (Bretkūnas 1983: 324), а якщо переклад виявиться непридатним, повернути його йому 3 Ištrauką iš šio laiško pateikia Falkenhahn 1941: 98. 4 Це видно з листа коректорів до герцога Пруссії від 01.06.1590 (Falkenhahn 1941: 103–104). 40 назад. У пізніших листах ці сумніви, звісно, могли висловлюватися й тому, що він усе чекав на рішення князя, а справа друку не рухалася з місця. Лише в листі від 1602 03 01 Бреткунас повідомляє, що ще раз переглянув свою працю, наскільки це було можливо, виправив її та додає: «сподіваюся, литовський читач тепер буде більше задоволений цим перекладом». Отже, його листи, що збереглися, свідчать про певну недовіру до власної праці й бажання спиратися на допомогу та поради інших теологів. 1.1.2. Паулюс Салопіата (1929: 45–56), визначаючи співвідношення перикоп Миколая Даукші Постилі (1599) та Костянтина Сирвідаса Проповідей за пунктами з польськими, латинськими й грецькими оригіналами, порівнював їх також із Євангеліями та Посланнями Вілентаса. Він зовсім не дивується, що на ці тексти Вілентаса, хоча їхнім перекладачем був протестант, час від часу спиралися й укладачі католицьких видань. Це, мовляв, свідчить про великий авторитет книги Вілентаса — адже й Бретаун перед проповідями подає не власні, а перекладені Вілентасом тексти. Однак в історіографії литовської писемності XVI–XVII ст. відгуки про переклад Вілентаса не такі прихильні. Так, у «Загальному постановленні» (1639), говорячи про підготовку литовських писемних творів, наголошено на необхідності друку Нового Заповіту Бретауна, адже після його видання «також було б подано й підготовлено євангелія та послання на неділі, які в книжках євангелій та послань5 друкують, як інакше, дуже погано перекладеними» (LLICh: 15). Теодор Лепнер у «Прусському литовці» (1744), написаному близько 1690 р., також вважає, що з тієї самої причини для загального доступу слід видати принаймні перекладений Бретауном Новий Заповіт: у ньому були б і євангелія та послання, оскільки «старі книжки євангелій і послань перекладено дуже неточно й незграбно» (LLICh: 22). З іншого боку, в обох джерелах зазначено, що примірники Євангелій та Послань зношені й розпродані, у книгарнях їх уже немає і їх неможливо дістати (LLICh: 15, 22). Отже, це могло б свідчити, що ця книга Вілентаса була дуже потрібна священникам і популярна. Маючи її, їм уже не доводилося самостійно перекладати біблійні тексти й вислови литовською мовою6. Крім того, всім було відомо, що перед друком переклад переглянули священники, які знали литовську (про це автор пише в передмові до EE7). Цією книгою згодом скористалися і перекладач реформатської постилі 1600 р. (так званої постилі Моркунаса), і укладачі деяких католицьких видань. 1.1.3. Вацловас Біржишка (1953: 160; 1960: 110) пояснює, що Бреткунас спирався на Вілента, тим, що перші євангелія та послання, видані литовською мовою 5 Мається на увазі EE Вілента та дещо виправлений їхній передрук, здійснений Лазаром Сенгстаком 1612 року. 6 Tokią praktiką dar mini Ch. Hartknochas „Preussische Kirchen-Historia“ (1686), žr. LLICh: 20. 7 EE: III «[...] цей переклад схвалили найкращі знавці цієї мови, які мають найбільший досвід, а також фахівці з цієї науки, і ретельне зіставлення текстів це засвідчить». (Koženiauskienė 1990: 86). 41 були одразу проголошені офіційними текстами, що читалися в церквах Прусського князівства. Конференція священників, зібрана в Рагайне, прагнула прискорити видання Bretkūno Постилі, оскільки хотіла перешкодити поширенню литовських католицьких книг. Тому кошти було терміново знайдено, і вже 1591 року її надрукували значно більшим накладом, ніж інші книги. На думку Біржишки (1953: 142), «під час друку […] текст Бреткуна було змінено настільки, що замість перекладених самим Бреткунасом євангельських текстів умістили відповідні євангельські тексти Вілента 1579 року». Це твердження не підкріплене жодними документами й не видається надто достовірним, адже між перикопами BP та EE є чимало розбіжностей. Деякі перикопи EE і BP відрізняються кількістю віршів: наприклад, в EE Лк 1,26–38 пропущено частину 36-го вірша, тоді як у BP її додано; для однієї неділі в EE передбачено Лк 1,39–55, а в BP — Лк 1,39–56, тобто в BP на один вірш більше. З іншого боку, знайдено місця, де в BP на пів вірша менше, ніж в EE: Jn 16,26, Mt 9,4, Mt 7,18, хоча в BNT ці частини віршів також наявні. У кількох місцях відрізняється зміст речення: Apd 2,3, Lk 5,9, Lk 8,13, Jn 6,11, Jn 10,14. Зважаючи на те, що біблійні уривки читають вірянам перед проповіддю, Бреткунас подекуди перед першим віршем додає пояснювальну фразу (наприклад, Ісус промовив до своїх учнів перед Mt 5,20), якої немає ні в EE, ні в BNT, або уточнює дійову особу (замість він, той пише Ісус). Крім того, у цих текстах EE та BP є чимало відмінностей у правописі, морфології, лексиці й синтаксисі8. Якби один текст лише замінювали іншим, та ще й уже під час друку, не могли б виникнути стільки численних і послідовних розбіжностей у правописі, морфології, лексиці, синтаксисі, а особливо в самому тексті. Деякі відмінності могли виникнути й через те, що учасники конференції самі виправляли рукопис і вказували авторові, що саме слід виправити (про це вони пишуть у листі до прусського князя від 1990 06 01 (Falkenhahn 1941: 103–104)). Отже, тексти з EE могли використовуватися радше вже під час укладання Постилі, одночасно зіставляючи переклад Вілента з іншими джерелами. Тим більше, що в тексті проповідей є такі місця, які збігаються з текстом EE, хоча відповідні місця в самій перикопі BP відрізняються від EE. Отже, книга Вілента, найімовірніше, лежала на столі, і до неї заглядали також під час написання проповідей. Однак основний аргумент Біржишки, що тексти Вілента було визнано обов’язковими, можна вважати достатньо обґрунтованим9. Адже їх надрукували, а тому вони були легкодоступні 8 Як саме Бреткунас подекуди замінював підрядні речення Вілента абсолютним давальним відмінком і який вплив на це мали оригінали, тобто Біблія Лютера та Вульгата, досліджував Вітаутас Амбразас (1962: 34). 9 Про необхідність узгоджувати біблійні тексти й вислови, які вміщують у постилі, з текстами, визнаними Церквою, свідчить також вступ Я. Квандта до постили Крістіана Лангхансена «Короткий і простий виклад усіх недільних і святкових євангелій...», виданої 1750 року в Кенігсберзі. Прагнучи забезпечити нову литовську постилю (бо ще й на початку XVIII ст. щонеділі та у свята читали зі збірки проповідей Бреткунаса, «хоча вузько й просто пара- 42 священникам; крім того, перед друком її схвалили «найдосвідченіші знавці цієї мови та фахівці з цієї науки». Ці євангелія та послання вже 12 років читали в церквах, тоді як придатність Біблії Бреткуна до друку на той час лише обговорювали, очікували оцінок і пропозицій коректорів. 1.2. Салопіата (1929: 45) стверджує, що Postilės перикопи майже точно збігаються з текстами Вілента, а Ґвідо Мікеліні (1995: 250) вважає їх передрукованими з EE і тому неважливими (на його думку, досліджуючи мову Postilės, на них, а також на речення, вставлені в проповіді, можна не зважати), однак докладніше зіставлення цих текстів показує, що питання авторства перикоп Postilės не таке просте. По-перше, це не прямий передрук: перикопи BP не цілком тотожні відповідним текстам EE. По-друге, у Postilėje є дві перикопи, яких немає у EE Вілента. Книга Вілента складається з 94 євангельських і 87 епістольних перикоп10 (усього 181), у BP — відповідно 67 євангельських і 2 епістольні перикопи (усього 69). Із них 65 євангельських і 2 епістольні перикопи (усього 67) у Postilėje такі самі, як у EE. Отже, Бреткун міг узяти з цієї книги 67 із 181 перикоп, переважно євангельські11, а 2 додати сам. 1.3. Обидві перикопи, взяті не з EE, надруковано в першій частині Postilės. Одну з них складено з євангелій трьох синоптиків — Матвія, Марка й Луки — та першого послання Павла до коринтян і названо «KOSANIS APE VVÆCŽÆ-||re Pono muſu Ieſaus Chriſtaus, Dienoie || kaledu ant …шито»), він мав намір перекласти постилю Лангганзена, але зіткнувся з багатьма труднощами. Найбільше заважало його задумові те, що не було Біблії литовською мовою. Лише видавши 1727 р. Новий Завіт, він доручив одному священникові переглянути переклад і звірити з Біблією наявні біблійні вислови, адже цей переклад був не тільки недосконалим і не відповідав «чистому литовському діалекту», а й не був узгоджений «із підготовленою Біблією, запровадженою в усіх парафіях» (LLICh: 40–41) 10 Senojo Testamento vertėjas į lietuvių kalbą arkivyskupas Juozapas Skvireckas (1991: 448) krikščionių bažnyčiose jau nuo pirmųjų amžių šventadieniais skaitomas Evangelijų bei Apaštalų raštų dalis vadina tokiais lotyniškais terminais: pericopae evangeliorum et lectiones. Čia jos bus vadinamos evangelinėmis ir epistolinėmis perikopėmis. 11 Твердження, що в BP немає епістольних перикоп, не цілком точне (пор. Range 1992: 33). Найімовірніше, вибирати більше євангельських перикоп його спонукало положення «Kirchenordnung» 1570 р., згідно з яким читати послання в німецькомовних церквах було недоцільно. Замість них пасторам рекомендували читати й пояснювати уривки з катехізису, щоб люди засвоїли основи віри (Zieger 1967: 66). Ця настанова мала сприяти тому, щоб віряни краще ознайомилися з Малим катехізисом Мартіна Лютера або принаймні з його основними частинами, тому особливо наголошено на вченні про два визнані Лютером таїнства — хрещення та Євхаристію (Zieger 1967: 48). Свої погляди на таїнства він виклав у програмній праці для богословів «De captivitate Babylonica ecclesiae praeludium» («Вступ до Вавилонського полону Церкви», WA 6, 497–573), написаній 1520 р. (KBI II 1997: 12–13; Heussi 1991: 284). Саме ці таїнства пояснюють додані Бреткуном перикопи та проповіді-коментарі до них. 43 Milchparo fakama“ (BP I 62)12. Цей текст також слід вважати перикопою, оскільки його призначено для читання в церкві перед проповіддю, надруковано тим самим шрифтом, що й інші біблійні уривки, а його пояснює проповідь обсягом 6,5 сторінки. Інша перикопа, взята не з EE, — Мт 3,13–17; її призначено для читання в першу неділю після Нового року. Постає питання, звідки могли бути взяті ці перикопи: з якогось уже виданого друку чи, можливо, їх переклав і додав сам Бреткун. У Прусському князівстві від появи перших литовських писемних пам’яток помітна тенденція спиратися на вже наявні литовські книги й рукописи, переймати неопубліковані праці інших авторів, упорядковувати й видавати їх. Тому видавалося доцільним шукати відповідні тексти в перекладах, підготовлених до 1591 р., та у вже опублікованих виданнях. Знайти Мт 3,13–17 у книгах, виданих до появи Postilei, не вдалося. У першій рукописній збірці лютеранських проповідей XVI ст. — Wolfenbüttelio postilė (WP, переписування завершено 1573 р.) — записано лише початок першого речення цієї перикопи13. Хоча в заголовку проповіді зазначено, що її можна виголошувати, спираючись на третій розділ Євангелія від Івана, насправді тут наведено початок Мт 3,13 (WP 285a). Повний текст перикопи є лише в рукописі Нового Завіту, перекладеного Бреткуном, однак докладніше зіставлення цих текстів показує, що перикопу BP, найімовірніше, перекладено заново, а не взято з BNT14. Натомість тексти, подібні до «Косаня», знаходимо щонайменше у 4 книгах і щонайменше 5 разів. За роками видання вони розташовуються так: 1. Катехізис Мартінаса Мажвідаса Catechismvsa prasty szadei (1547, далі — MžK). 2. «Пісні християнські» Мартина Мажвідаса Gesmes Chriks czoniskas, ч. II (1570, видані Baltramiejaus Вілента, далі — MžG). 3. Enchiridionas Baltramiejaus Вілента (1579, далі — E); у ньому є 2 тексти: a) у розділі «Sacramentas Altoriaus / kaip ‖ tȏ Hukinikas ʃcheimina fawa ‖ praſchcziaufei tur ‖ mokinti» (E 33,3–17); 12 Слово kozonis sf (або kozonius sm) у BP та інших давніх писемних пам’ятках, а також у деяких сучасних литовських діалектах уживається у значенні «проповідь» (LKŽ VI 1962: 392), однак для зручності в цій статті «Косаними» називатимемо згадану перикопу, а не проповідь, що йде після неї. Подібно й в інших місцях перикопа та проповідь у BP мають спільну назву (навіть тоді, коли самої перикопи немає, а лише вказано розділ Євангелія, після чого йде проповідь, наприклад, BP I 69–78 або BP I 78–86). 13 У цій постилі перикопи повністю не наводяться: у заголовку кожної проповіді зазначено Євангеліє та його розділ, а перед проповіддю записано лише перше речення або його початок і поставлено знак скорочення. 14 Відмінності між перикопою цієї Postilės і перикопою BNT, а також їхні причини докладніше розглянуто у статті «Jono Bretkūno Postilės perikopių autorystė: Mt 3,13–17 šaltiniai» (Aleknavičienė 1998). 44 б) у розділі «Коротке запитання й повчання для тих, хто бажає прийняти святе Таїнство Вівтаря. М. М.» (E 68,10–21). 4. «Парафраз» Мартинаса Мажвідаса (1589; Йонас Бреткунас включив її до «Giesmes Duchaūnas» і видав разом із «Канціоналом» та «Колектами»; далі — MžP). Оскільки ця перикопа особлива тим, що складається з 4 уривків Нового Завіту, подібні фрагменти знаходимо також у відповідних місцях Нового Завіту, перекладеного Бреткунасом. 1.4. У цій статті буде зроблено спробу порівняти лише цю одну перикопу, тобто «Косані», із зазначеними пам’ятками литовської мови, виданими або підготовленими у Прусському герцогстві до появи «Постилі», визначити відмінності й подібності, наскільки можливо пояснити їхні причини та спробувати відповісти на питання, яке з перелічених тут видань могло бути її основним джерелом. Для лінгвістичного аналізу відмінностей буде використано комп’ютерні конкорданси словоформ «Постилі, Енхіридіона», а подекуди й «Євангелій та Послань», підготовлені у 1996–1998 рр. в Інституті литовської мови. Їх підготували за кошти Державної комісії з литовської мови при Сеймі Литовської Республіки відповідно до «Програми використання та розвитку державної мови Литовської Республіки на 1996–2005 роки» працівники відділу історії мови та діалектології: габілітований доктор Саулюс Амбразас (керівник роботи), Она Алеκнавічене, Річардас Петкевичюс і Вітаутас Зінкявічюс (програміст)15. Порівняльний аналіз текстів показує, що «Косаніс» найближча до одного з текстів «Енхіридіона» Вілентаса, що міститься в розділі «Sacramentas Altoriaus...» (E 33), написаному у формі запитань і відповідей; тому тут найдетальніше буде розглянуто співвідношення «Косанієс» із текстом цього розділу. Однак спершу все ж варто з’ясувати, чи не спирався Бреткунас на першу литовську книгу — «Катехізм» Мартинаса Мажвідаса. 2. Співвідношення «Kosanies» із текстом Катехізису Мажвіда 2.1. Текст, подібний до «Kosani» з «Постилі» Бректуна, уперше знаходимо надрукованим у «Катехізисі» Мажвіда. У розділі четвертої частини «Ape Swetaltį alba Sacramenta altariaus...», де пояснюється значення Євхаристії, він поданий як «tefiaūfelis liudimas ir tefta=mentas nogi kieturiu Evangelijųtų parapchitas» (MžK 25,23–25). Порівнюючи ці два фрагменти, насамперед впадають в око розбіжності в самому тексті. У перекладних текстах вони зазвичай виникають тоді, коли перекладачі користуються різними оригіналами. Четверту частину «Катехізису», як довів Про принципи їх підготовки див. примітку 18, а також Ambrazas, Aleknavičienė, Zinkevičius 1998, де наведено й приклади цих конкордансів.15 45 Christianas Stangas (1929: 6, 179), Mažvydas vertė iš 1545 m. išleisto Jano Seklucjano katekizmo Katechismv text prosti dla prostego lvdu wkrolewczv. 1.5.4.5. (toliau – SK), kai kur pasiremdamas ir Jano Maleckio katekizmu Catechismvs to iest. Nauka Krzescijanska... Wkrolewczv 1546 (toliau – MK). Seklucjano Katekizmas taip pat nėra originalus – į lenkų kalbą jis verstas iš dvikalbio – lotyniško ir vokiško (niederdeutsch) Martyno Liuterio Mažojo katekizmo, 1531 m. išleisto Magdeburge, – lotyniškosios dalies (ją išvertė Georgas Majoras), atsižvelgiant dar į pirmąjį lotynišką 1529 m. ir vokišką 1531 m. Wittenbergo leidimus (Neumann 1941: 84). Vilento Enchiridiono skyrius „Sacramentas Altoriaus...“ verčtas iš vokiško Liuterio Mažojo katekizmo. Reinholdo Trautmanno (1909: 478–479) nuomone, pagrindinis Vilento Enchiridiono šaltinis yra 1543 m. Leipzigo leidimas ENCHIRIDION Der Kleine Catechifmus. Fur die gemeine Pfarherr vnd Prediger. D. Mart. Luther. Leipzig. (toliau – LK), bet jis gali būti naudojęsis ir visais ar keliais Wittenbergo leidimais. 2.2. Порівнювані тексти BP, E і MžK зазвичай збігаються в тих випадках, коли збігаються польський і німецький оригінали, і явно різняться тоді, коли німецький і польський оригінали відрізняються. Ці відмінності виявляються насамперед між MžK та E, а з огляду на те, що Бреткунас наслідував Вілента (це стане зрозуміло з наведених далі прикладів, а докладніше йтиметься в розділі 4 цієї статті), вони помітні також між BP і MžK. Ось кілька фрагментів BP та E, що не збігаються з MžK, і відповідні синтагми німецького та польського оригіналів¹⁶, які розкривають причину цієї невідповідності: BP I 62,4–6 цієї ‖ ночі, коли його було видано / Eme ‖ хліб E 33,4–5 цієї ночі, коли його було ви=дано / Eme ‖ хліб MžK 26,3–5 тієї ночі \ коли ‖ мав бути виданий \ e=‖me хліб LK 389 Inn der nacht, da er Verraten ward, Nam er das brod SK 13,2–3 tej nocži \ ktorei miał bijć ‖ widan \ wział chlep BP I 62,12–13 дав їм / кажучи / ‖ Візьміть і пийте / усе з цього E 33,11–13 дав їм ка=‖жучи / Візьміть і пийте / усе з ‖ цього MžK 26,13–15 дав їм \ кажучи \ ‖ Пийте з цього всі LK 389–90 дав їм і мовив: Візьміть і пийте з цього всі SK 13,12–13 дав їм \ кажучи \ ‖ пийте з цього всі ¹⁶ Малий катехізис Лютера 1543 р. (LK) цитовано за виданням: Martin Luther. Werke. Kritische Gesamtausgabe. Bd. 30(I). Weimar, 1910 (цифри вказують на сторінки цього тому), а катехізис Секлюцяна (1545) — за примірником, знайденим 1997 р. у бібліотеці Литовської академії наук (Baniulienė 1997). 46 BP I 62,16–17 Тож робіть це / || як часто пийте на мій спомин E 33,16–17 Це робіть / як часто || пийте на мій спомин MžK 27,5–7 це робіть, щоразу пийте на спомин про мене LK 390 Так робіть, щоразу, коли п’єте, на спомин про мене SK 14,3–4 тоді || скільки разів будете пити || на мій спомин BP I 62,15–16 за вас буде пролито / || на прощення гріхів E 33,14–16 за вас || буде пролито / на прощення || гріхів MžK 27,3–5 за вас буде ви=||лито на прощення гріхів || ваших LK 390 буде пролито за вас на прощення гріхів SK 14,1–3 буде пролито за вас на про=||щення гріхів ва=||ших BP I 62,11–12 Таким чином, узяв чашу після вечері=|| E 33,10–11 Таким чином, узяв чашу після ве=||чері MžK 26,12–13 Таким чином після ве||чері \ узяв чашу LK 389 Так само він узяв і чашу після вечері SK 13,10–11 Тоді після ве=||чері взяв чашу BP I 62,12–14 Ця ча=||ша — Новий Завіт у моїй || крові E 33,13–14 Цей келих є новим завітом у Моїй Крові= MžK 26,15–27,1–2 Цей || келих — новий завіт, він є Моєю Кров’ю= LK 390 Ця чаша — новий завіт у моїй крові SK 13,13–15 Цей келих — новий Завіт у моїй крові Як видно з наведених тут прикладів17, фрагменти BP та E зазвичай збігаються, але виразно відрізняються від «Катехизму» Мажвіда; відмінність ця зумовлена саме тим, що Мажвід і Вілента перекладали з різних оригіналів, які в цих місцях не збігаються. Оскільки в першому реченні катехизму Seklucjano є miat bijč || widan, то Мажвід перекладає це місце як tureia buti iſchdotas, тоді як Вілента, знайшовши в катехизмі Лютера Verraten ward, перекладає buwa iſchdū=||tas. Тут Бреткунас наслідує Віленту й пише buwa iſchdotas. Фраза Мажвіда Gierkiet iſch ta wilſij відповідає Seklucjano pijcie ſtego wſilcžij, а фраза Віленти Imkite ir gerkite / wilſi iſch to збігається з Лютеровим Nemet hin und trincket alle dar aus. Тут Бреткунас точно повторює Віленту. У фрагменті MžKant atleidima greku || juſſu займенник jūsų з’явився тому, що він є і в SK: na od=||pvybžcženie grzechow wa=||ſchich, тоді як в E (і BP) цього займенника немає: ant atleidima || grieku, оскільки його немає й у LK: zur vergebung der funden. Відмінний порядок слів у MžK та E (і BP) також пов’язаний із порядком слів у відповідних оригіналах. Такі очевидні текстові 17 Їх є й більше, особливо щодо порядку слів, однак тут наведено не всі приклади. 47 розбіжності й спонукають зробити висновок, що текст розділу Мажвідового Катехизму «Ape Swetafti arba Sacramenta altariaus…» не міг бути основним джерелом «Косані». 2.3. Між текстами «Косані» та MžK виявлено чимало (близько 80) різноманітних відмінностей. Їх майже у 3,5 раза більше, і вони значно суттєвіші, ніж відмінності між цією перикопою та текстом розділу Enchiridiono «Sacramentas Altoriaus...» (пор. 4.1). Найбільше привертають увагу відмінні форми 2-ї особи множини наказового способу дієслів: там, де дієслово Мажвіда має типовий жмудський формант наказового способу -ke-, дієслова Бректунаса й Вілентаса мають формант -ki-; виняток становить лише однакова в обох виданнях форма з -ke-: dariket у BP I 62,13 та E 33,16, хоча в першому абзаці цих текстів було darikite у BP I 62,9 та E 33,9: MžK BP I E imkiet 26,7 wal=||gikiet 26,7–8 darikiet 26,10 — Gierkiet 26,15 darikiet 27,5 Imkite 62,7 walgi=||kite 62,7–8 darikite 62,9 Imkite 62,13 ger kite 62,13 dariket 62,16 Imkite 33,7 walgikite 33,7 darikite 33,9 Imkite 33,12 gerkite 33,12 dariket 33,16 Після перегляду форм 2-ї особи множини наказового способу цих чотирьох дієслів у двох томах Бректунасової Postilės з’ясувалося, що в ній ці слова все ж частіше вживаються із жмудським формантом -ke-, причому коротші, а не довші форми. Так, imket Postilėje вжито загалом 10 разів, а imkite — 6 разів; dariket — 13 разів, а darikite — 7 разів; walgiket — 6 разів, а walgikite — лише 1 раз, і тільки в цій перикопі. Також лише в цій перикопі знаходимо форму gerkite (1 раз), тоді як gerket Postilėje зафіксовано 3 рази18. Частотність цих форм 18 Тут і далі в цій статті наведено дані, обчислені на основі комп’ютерних конкордансів словоформ у Postilės, Enchiridiono, а подекуди й у Evangelijų bei Epistolų. Складаючи конкорданс словоформ Postilės, врахували, що ця книга складається з фрагментів текстів verso та напіворигінальних текстів, а також те, що їхнє авторство пов’язують із різними іменами. Під час комп’ютерного набору тексту Postilės перикопи та їхні уривки, надруковані в проповідях тим самим шрифтом, позначали спеціальними знаками, тому в конкордансі видно, які словоформи походять із перикоп BP, що містяться також у EE Вілентаса (у метриці після номера рядка стоїть знак ∇), які — з «Косані» (у метриці літера k), Мт 3,13–17 (знак ◊), молитов (літера m) та «Passijų» (знак #). Слова з проповідей не мають жодного знака; у таблицях проповіді позначено символом Ø. Це дає змогу провести доволі надійний статистичний аналіз розподілу слів і їхніх форм у тексті BP такої складної структури. Невелика похибка можлива через коректорські помилки, особливо на початку слова, коли через це слово в конкордансі потрапляє до іншої літери абетки 48 Числа, наведені в цій таблиці, показують, у скількох фрагментах BP, тобто в тих перикопах, які є також у EE Вілента (▽), «Kosanyje» (k), проповідях (∅), «Passijose» (#), а також у E та MžK19: Таблиця 1 BP | E | MžK | ∇ | ∅ | # | k | BP загалом | | imket | 3 | 5 | 2 | | 10 | 0 | 0 imkite | | 2 | 220 | 2 | 6 | 7 | 0 imkiet | | | | | 0 | 0 | 3 walgiket | | 421 | 2 | | 6 | 0 | 0 walgikite | | | | 1(!) | 1(!) | 422 | 0 walgikiet | | | | | 0 | 0 | 1 dar iket | 2 | 823 | 2 | 1 | 13 | 1 | 0 darikite | 2 | 424 | | 1 | 7 | 7 | 0 dar ikiet | | | | | 0 | 0 | 3 gerket | | 2 | 1 | | 3 | 0 | 0 gerkite | | | | 1(!) | 1(!) | 425 | 0 gerkiet | | | | | 0 | 0 | 1 Як видно з чисел у таблиці, у Катехизмі Мажвіда вживаються лише форми з формантом -ke- (пишеться -kie-). У «Постилі» майже в усіх текстових фрагментах також частіше трапляється жмудська форма 2-ї особи множини наказового способу цих дієслів: загалом у ній є 32 приклади з формантом -ke- і 15 з -ki-, тобто жмудських форм приблизно в 2,1 раза більше, ніж аукштайтських. літери або коли він через помилку став другим компонентом слова, написаного в BP разом. Цю помилку допомагає виправити зворотний конкорданс словоформ (підготовлений 1998 р.). Він дуже корисний для дослідження морфологічних особливостей. У цій статті використовуватимуться також комп’ютерні конкорданси словоформ Вілента Євангелій, Послань та Enchiridiono, укладені за подібним принципом, а також їхні зворотні варіанти. Докладніше про них див.: Ambrazas, Aleknavičienė, Zinkevičius 1998. 19 Skaičiuota pagal Dominyko Urbo Martyno Mažvydo raštų žodyną, Vilnius, 1996, sudarytą iš J. Gerulio 1922 m. išleisto fotografuotinio Mažvydo raštų leidimo. 20 Одна з цих форм із часткою -gi: Imkitegi BP I 376,12. 21 До цієї кількості входить також newalgiket BP II 467,19. 22 Одна з них скорочена: walgikit E 39,15. 23 До цієї кількості входять також ne dariket BP II 241,14 та nedariket BP II 250,3. 24 До цієї кількості входить також nedarikite BP II 357,7–8. 25 Одна з них скорочена: gierkit E 39,15. 49 Наказовий спосіб із формантом -ke- властивий і іншим дієсловам BP: наприклад, eiket Postilėje ужито загалом 40 разів (із них 11 разів у перикопах, 25 разів у проповідях, 4 рази в «Passijose»), а eikit(e) — лише 6 разів (із них 3 рази в перикопах, 2 рази в «Passijose», включно із загальним підрахунком іще однієї форми з часткою -gi: Eikiteghi BP II 470,9, що міститься в проповіді); fakiket ужито загалом 7 разів (із них 3 рази в перикопах, 3 рази в проповідях, 1 раз у «Passijose»), а fakikite — лише 3 рази (із них 2 рази в перикопах, 1 раз у «Passijose»). Загалом у Postilėje виявлено 242 форми 2-ї особи множини наказового способу з -ket, 112 із -kite і 10 із -kit. Отже, у ній форми із жемайтійським формантом -ke- трапляються майже вдвічі частіше. Натомість у «Kosanyje» знаходимо 5 аукштайтійських форм 2-ї особи множини наказового способу цих дієслів із -ki- і лише 1 із -ke-, отже, тут аукштайтійські форми трапляються вп’ятеро частіше. Таким чином, частіше вживання аукштайтійських форм у «Kosanyje» не відповідає загальній тенденції їх уживання, що переважає в усій Postilėje. У цій перикопі співвідношення форм згаданих дієслів із -ki- та -ke- таке саме (5:1), як у тексті розділу «Sacramentas Altoriaus…» у Enchiridiono Вілента. У Enchiridione Вілента форми 2-ї особи множини наказового способу дієслів imti, valgyti, daryti, gerti із формантом -ki- виявлено 24 рази, а з -ke- — лише 1 раз. Отже, аукштайтійські форми цих 4 дієслів у всьому Enchiridione трапляються у 24 рази частіше, ніж жемайтійські26. Те, що 6 таких самих форм, як у тексті розділу E «Sacramentas Altoriaus…», точно повторюються і в «Kosanyje» (5 аукштайтійських і одна жемайтійська, а 2 з них — walgykite ir gerkite — трапляються лише в цьому фрагменті Postilės), не може бути випадковим збігом. Хоча в BP звичніші форми 2-ї особи множини наказового способу з формантом -ke-, однак саме тим, що їх значно менше, ніж форм із -ki-, «Kosanis» відрізняється від тексту MžK, але повністю збігається з текстом E Вілента. Цей факт слід вважати одним з аргументів на користь того, що на цю перикопу Postilės значний вплив справили форми не з Katekizme Мажвідаса, а з розділу «Sacramentas Altoriaus…» у Enchiridiono Вілента (див. також 4.6, 4.9–10). 26 Tačiau palyginus apskritai visų Enchiridiono veiksmažodžių liepiamosios nuosakos daugiskaitos 2a. formas, matyti, kad tokio didelio atotrūkio tarp formų su -ki- ir -ke- nėra: jame tik kiek daugiau formų su formantu -ki. Iš viso rasti 33 pavyzdžiai su formantu -ki- (iš jų 26 su -kite ir 7 su -kit). Із жемайтійським формантом -ke- виявлено 31 приклад (із них 28 із -ket, 2 із -keteli і 1 із -kiet). Гордон Форд (1969: 31–32) подає дещо інші числа: у E Вілента він нараховує 19 форм 2-ї особи множини наказового способу з -kite і 7 із -kit (загалом 26 із формантом -ki-) та 21 форму з -ket і 2 із -ketefi (загалом 23 із формантом -ke-). Із зареєстрованих ним прикладів видно, що деякі слова залишилися непоміченими, наприклад: darikite E 8,9 і E 8,13, Imkite E 75,9 і E 75,10; DEkawoket E 38,4, Pallifeminuket E 44,4, nejnarinket E 42,16, auginket E 42,17 тощо. 50 І в наступному розділі E «Trumpas klausimas ir priepravimas...» вживаються аукштайтійські форми 2-ї особи множини наказового способу цих дієслів (5 разів): Imkite E 68,13, valgikite E 68,13, darikite E 68,14 і E 68,20, Gerkite E 68,17, однак тут немає жодної жемайтійської форми. Ці самі форми знаходимо і в розділі «Sźodźei ape S. Wecźere…» у II частині Gesmių Chriksčzoniškų Мажвідаса, виданій Вілентом 1570 року; цей розділ майже тотожний тексту розділу E «Trumpas klausimas ir priepravimas...». Важко точно й упевнено сказати, який із трьох згаданих тут текстів вплинув на вживання таких форм у перикопі BP, однак таке саме співвідношення між ними (5:1), як у розділі E «Sacramentas Altoriaus...», найвиразніше вказує саме на цей текст. Крім того, між «Kosanies» і MžG, а також відповідним текстом іншого розділу E є більше розбіжностей, ніж між «Kosanies» і першим текстом E (про це див. розділи 3 і 5). Формант -ke- в цих дієсловах послідовно зберігається (5 разів), якщо не рахувати MžK, лише в Paraphrasyje. Мажвідаса, виданому Бректунасом 1589 року. 2.4. Від тексту Katekizmo Мажвідаса «Kosanis» відрізняється також формою 3-ї особи однини минулого одноразового часу дієслова duoti: там, де Мажвідас написав жемайтійську форму dewe (MžK 26,4 і MžK 26,14), Бректунас уживає аукштайтійську dawe (BP I 62,6 і BP I 62,12). У всій Postilėje знаходимо також лише dawe (81 раз). Замість жемайтійської займенникової форми давального відмінка множини gims MžK 26,14 у цій перикопі вжито аукштайтійську ghiemus BP I 62,12 (в інших місцях Postilėje також лише ghiemus — 62 рази, і ghiems — 1 раз). У катехизмі Вілента в цих місцях знаходимо також dawe E 33,6 і E 33,11, а також ghiemus E 33,11. 2.5. Між «Kosanies» і текстом MžK є чимало відмінностей у пунктуації (13) і пов’язаних із нею розбіжностей у написанні слів із великої літери (6), а також інших відмінностей у вживанні великих літер (5). Натомість між «Kosanies» і текстом розділу «Sacramentas Altoriaus...» у Enchiridiono є лише одна відмінність у пунктуації та немає жодної розбіжності у вживанні великих літер (див. 4.1). 2.6. Однак, попри численні розбіжності, усе ж є кілька прикладів, що спонукають припустити: Бректунас міг користуватися також Katekizmu Мажвідаса. Уже в першому абзаці «Kosanies» впадає в око, що в словах duona, išduotas ir išduodamas замість дифтонга uo пишеться голосна o: acc. sg. dona BP I 62,5, ifchdotas BP I 62,5 і ifchdodams BP I 62,9; у Katekizme Мажвідаса також знаходимо acc. sg. dona MžK 26,5, ifchdotas MžK 26,4 і ißldotas MžK 26,9–10, тоді як у Enchiridione Вілента тут маємо dūna E 33,5, ifchdū=||tas E 33,4–5 і ifchdūtas E 33,8. Питання розрізнення графем ū та o досить складне. Загалом у Postilėje у цих словах звичнішою є графема ū. Графічні варіанти цих слів та частотність їх уживання в усій BP і MžK подано в таблиці 2: 51 Таблиця 2 BP MžK ∇ Ø # k BP загалом dõna 17 1 1 19 5 dūna 60 7 67 0 ifchdotas 2 1 3 2 ifchdūtas 15 4 19 0 ifchdodams 1 1 0 ifchdūdams 1 1 2 0 Як видно з таблиці, іменник хліб у Постилі загалом ужито 86 разів: із них 67 разів із ū (60 разів у проповідях і 7 разів у «Passijose») та 19 разів із o (18 разів у перикопах і лише 1 раз у проповідях). Пасивний дієприкметник минулого часу виданий із ū зафіксовано 19 разів (із них 15 разів у проповідях і 4 рази у «Passijose»), із o — 3 рази й лише в перикопах. Пасивний дієприкметник теперішнього часу видаваний із ū трапляється 2 рази (по 1 разу в проповідях і «Passijose»), а з o — 1 раз (тобто лише в цьому тексті). Таке написання літери o замість ū, що позначає дифтонг [uo] (<ide *ō), у словах acc. sg. dona, ifchdotas ir ifchdodams вказувало б на катехізис Мажвідаса Katekizmą — у ньому в цих словах також знаходимо літеру o. У MžK dona ужито загалом 5 разів і лише з літерою o; у пізніших його творах пишеться вже тільки dūna (16 разів) і duna (3 рази)²⁷; išdotas із o також трапляється лише в MžK: ifchdotas 26,4 і iſſǁdotas 26,9–10; у пізніших творах пишеться також лише з ū (6 разів). Літера ū не вживається також у другій книжці Мажвідаса Giesmę S. Ambrazejiaus (Dini 1994: 58), виданій 1549 року (за життя автора). Мажвідас запроваджує її лише у виданій 1559 року Formoje Chrikshtima (Palionis 1967: 22). Окрім «Катехізису» Мажвідаса Katekizmo, у жодному з інших литовських текстів, подібних до «Косаня», у згаданих формах слів не пишеться o замість дифтонга uo: і в MžG, і в обох текстах E, і в MžP знаходимо acc. sg. dūna та ifchdūtas (2 рази). Лише в Євангелії від Луки BNT, де також розповідається про встановлення Євхаристії, у Лк 22,19 у цих словах замість uo написано o: acc. sg. dona, dodamas. Оскільки цей фрагмент «Kosanies» подібний до BNT Лк 22,19 ще й тим, що в ньому вжито ту саму складену форму пасивного стану теперішнього часу з пасивним дієприкметником теперішнього часу 27 Formos duna skaičių reikėtų patikslinti atsižvelgiant į Pietro U. Dini (1996: 21) pastabas dėl neaiškiai atspaustos ū raidės Gerulio parengtame Mažvydo raštų leidime. Dominykas Urbas kaip tik iš jo sudarinėjo Mažvydo raštų žodyną. Palyginęs Upsalos universitete saugomą Paraphrasia originala su Gerulio išleistu tekstu, Dini nustatė, kad MžP 137,9 ir 140,8 šiame žodyje yra rašmuo ū. Vadinasi, formos duna Mažvydo raštuose telieka vienas atvejis – Gesmėse Chriksconiskose, II d. (1570) (Gerullis 1922: 380,19). 52 форма дієслова теперішнього часу з пасивним дієприкметником теперішнього часу: BP I 62,9 ira ilchdodams, BNT Lk 22,19 ira dodamas, і вона виразно відрізняється від MžK та всіх інших порівнюваних текстів — у них ужито складену форму майбутнього часу пасивного стану з пасивним дієприкметником минулого часу bus ilchdūtas28; тому можна припустити, що перед тим, як написати це речення, Бреткунас міг зазирнути й до відповідного фрагмента BNT (про це також див. розд. 7). Jochenas D. Range (1992: 49) yra atkreipęs dėmesį, kad iš lotynų kalbos Bretkūno verstai Evangelijai pagal Luką būdingas rašmens o rašymas žymint iš indoeuropietiškojo *ō kilusį dvibalsį [uo]. Zigmo Zinkevičiaus (1987: 32) nuomone, dalies Prūsijos lietuvių, gyvenusių buv. Nadruvos ir Skalvos srityse, kalboje, fiksuotoje nuo XVI a. antrosios pusės, pasitaikantį [o·] ir [uo] (iš baltų *ā ir *ō) sumišimą reikėtų laikyti prūsų kalbos įtaka. Ar BP tai yra tik rašybos dalykas, ar ir fonetikos, nustatyti be specialių tyrinėjimų sunku. Danielius Kleinas savo gramatikoje, išėjusioje 1653 m., t.y. po 64 m. nuo Postilės pasirodymo, raidės o tarimo išsamiau neaprašo, tik skyriuje „Apie raides, jų rašybą, tarimą ir skirstymą“ nurodo, kad raidės „m, n, o, p, r, w su lotynų ir vokiečių raidėmis reiškia tuos pačius garsus“, o dvibalsės „uo, arba ū“ tarimą jis palygina su hebrajų j tarimu ir greta hebrajiškų pateikia du lietuviškus pavyzdžius: akmū ir dūna (PLKG: 425). Be to, autorius pamini, kad kitose kalbose ši dvibalsė visai nevartojama, išskyrus čekų. Kadangi ši gramatika skirta pirmiausia svetimšaliams, kad galėtų įvairuojančią lietuvių kalbą „lengviau ir teisingiau tvirtai įsisavinti“, tarimą stengiamasi aprašyti kuo išsamiau ir aiškiau. Kai kur jis nurodo ir tarmėse pasitaikančius skirtumus, kaip, sakykim, kitokį a tarimą Klaipėdos krašto tarmėje, lietuvių kalbos faktus lygina su lotynų, graikų, vokiečių bei kitomis kalbomis. Tačiau o ir uo kitoniško tarimo Prūsų Kunigaikštystėje, sekančioje „kauniečių tarme, kaip visų geriausia ir tinkamiausia“ (PLKG: 406), nei Grammaticoje nei Compendiume Kleinas nemini. Be to, ir kitame skyriuje „Apie įvairias raidžių padetis, arba akc idencijas“ kalbėdamas apie raidžių (=garsų) kitimus, jis tvirtina, kad „Dvibalsių atžvilgiu lietuviams jokių pasikeitimų nepasitaiko...“ (PLKG: 428)29. Vadinasi, darytina prielaida, kad Bretkūnas rašmeniu o žymėjo ir balsį [o·] (<ide *ā), ir dvibalsį [uo] (<ide *ō), t.y., kad tai yra rašybos dalykas – laikymasis ankstesnės, nuo Mažvydo pirmųjų knygų prasidėjusios tradicijos. 28 Відрізняється лише написання: MžK 26,9-10 bus iß||dotas; E 33,8 būs ilchdūtas. 29 Цікаво, що Кляйн не включив двоповерхову літеру ū до своїх переліків літер, хоча сам уживав її і в Grammaticoje, і в Compendiume. На думку Йонаса Пальоніса (1996: 34), він, імовірно, робив це лише тому, що ū позначала не окремий голосний, а сполучення двох голосних, а це суперечило б загальному розумінню абетки як системи графічних знаків, що позначають окремі звуки. 53 2.7. Окрім уже згаданих acc. sg. dona MžK 26,5, ifchdotas MžK 26,4 та iſ||ldotas MžK 26,9–10, є ще кілька прикладів, де текст BP збігається з MžK, але відрізняється від тексту E: BP I 62,8 Це є тіло моє E 33,7–8 Те є тіло || моє MžK 26,8–9 це є тіло мо||є LK 389 Це є тіло моє SK 14,6–7 це є тіло || моє BP I 62,15 який за вас буде пролитий E 33,14–15 який за || вас пролитий буде MžK 27,3–4 kurſfai vſ jus буде ifchle=||tas LK 390 те, що за вас проливається SK 13,15–14,1 яка || ƶawas ieſt wilana У першому фрагменті наявне в BP і MžK tatai відповідає не лише польському tocƶ, а й hoc30, яке трапляється в усіх латинських катехізисах Лютера. У другому фрагменті BP відрізняється від E, але збігається з MžK у порядку слів складеної дієслівної форми. Варто звернути увагу лише на те, що в цій синтагмі Мажвідас, хоч і зберіг такий самий порядок слів, як у Секлюцяна, однак ужив складену форму майбутнього часу пасивного стану з пасивним дієприкметником минулого часу bus ifchle=||tas і цим відійшов від його катехізису — у останньому вжито форму теперішнього часу ielt wilana. Тут Мажвідас ближчий до катехізису Яна Малецкого, виданого 1546 року також у Кенігсберзі: ktora za waß wylana be=||dzie MK 10,4–531. В примірнику катехізису Секлюцяна, знайденому 1997 року в бібліотеці Литовської академії наук,32 цей фрагмент виправлено: слово ielt викреслено від руки коричневим чорнилом, а над ним вписано beƶdzie. Нойманн (1941: 17) зазначає, що слово ielt викреслено також у примірнику SK із Кенігсберга33, який виправляв червоним чорнилом 30 Тут і в інших місцях порівнюємо з латинськими Малими катехізисами Лютера, наведеними в критичному виданні його творів: Martin Luther. Werke. Kritische Gesamtausgabe. Bd. 30(I). Weimar, 1910. 31 Цитовано за катехізисом Малецкого, передрукованим у книжці Нойманна «Studien zum polnischen frühreformatorischen Schrifttum» (1941). 32 Про його знахідку розповідає Дайва Банюлене у статті «Незвичайне відкриття в рік Мажвідаса» в газеті «Lietuvos aidas» № 162, 1997 08 20. 33 Sprendžiant iš Stango (1929: 13) ir Neumanno (1941: 7 ir 9) aprašymų, Vilniuje rastasis yra ne šitas jų minimas, o kitas egzempliorius: Karaliaučiaus valstybinio archyvo bibliotekoje iki Antrojo pasaulinio karo saugotas vienintelis išlikęs egzempliorius buvo įrištas kartu su keturiais kitais įvairaus turinio ir formato leidiniais, tomo Nr. 784. II. Be to, šio egzemplioriaus tekste ir 54 Janas Maleckis. Jame kita ranka (ne Jano Maleckio34) bei kitu rašalu viršuje taip pat užrašyta bėdžie. Kurio laikotarpio šiedu įrašai ir ar abiejuose egzemplioriuose padaryti ta pačia ranka, dar reikia nustatyti. Kad ieft taisyta į bėdžie, o Mažvydo versta bus nukrypstant nuo Seklucijano, bet priartėjant prie Maleckio, rodo, kad Mažvydas čia gali būti atsižvelgęs į Maleckio pastabas, išsakytas dėl Seklucijano Katekizmo, arba naudojęsis dar kokiu nors kitu šaltiniu35. Lotyniškuose Liuterio Mažuosiuose katekizmuose paprastai randame praesens indicativi passivi formą effunditur, vokiškuose vergolten wird. „Kosanies“ žodžių tvarka skiriasi nuo vokišką variantą tiksliai atitinkančios Vilento Enchiridiono žodžių tvarkos ir sutampa su Mažvydo. 2.8. З огляду на численні відмінності між текстом «Kosanies» і текстом «Катехизму» Мажвіда, що міститься в розділі 4, «Ape Swetafti alba Sacramenta altariaus...», можна зробити висновок, що цей текст не може вважатися основним джерелом «Kosanies», проте Бреткунас міг використовувати цей текст першої литовської книги як додаткове джерело. 3. «Kosanies» і розділ «Sźodzei ape S. Weczere…» у II частині Mažvydo Gesm̃ių Chriksčioniškų 3.1. Другою книгою, у якій надруковано текст, подібний до «Kosanis», є II частина Mažvydo Gesm̃ių Chriksčioniškų, видана Vilento 1570 року. Наприкінці книги в розділі «Catechifma pral̄tas Textas» є підрозділ під назвою «Sźodzei ape S. Wecze=||re Pona Ieſaus Chriſtaus / taip || ralcha S. Ewange-||liſtai S. Matth. 26 || S. Mar. 14. S. Luc. 22. S. || Pawilas. 1. Cor. II. || Paguldi-||muſu.“ (MžG 633–634). Поки що не встановлено, хто включив цей розділ — сам Mažvydas чи Vilentas. Gerulis (1922: XXV) схилявся до думки, що прозову частину до збірника пісень включив сам укладач: «Так багато літургійної прози до» на берегах червоним чорнилом внесено багато виправлень і критичних зауваг, а на перших сторінках є записи різними почерками. Віленський катехізис, хоча й має ту саму сигнатуру № 784. II. 4° (записану олівцем на внутрішньому боці обкладинки та ще раз на білому папері, наклеєному на корінець, але з віддертою останньою цифрою «4»), оправлений разом із 5 виданнями XVIII та XIX ст. різних форматів (2 з них — перше й друге — це ті самі видання 1808 р.). У ньому є лише одне вже згадане виправлення, тобто двома рисками коричневим чорнилом закреслено ieft, а над ним написано bėdžie SK 14,1. Ще одне слово — lafka у SK 11,13 — також закреслено двома рисками, схоже, тим самим чорнилом, тільки трохи виразнішим, але нічого не вписано. Про те, що примірник із виправленнями Maleckio до війни зберігався у Державному архіві в Кенігсберзі, повідомляє також Stanislaw Rospond (Seklucjan 1979: 29), однак подальшу його долю не описує. Можливо, катехізису Seklucjano, що зберігається в бібліотеці Литовської академії наук, нині єдиний відомий оригінал. 34 Stango (1929: 15) nuomone, minėtame egzemplioriuje ieft į bėdžie taisęs Janas Maleckis. 35 Stangas (1929: 12–16) nurodo ir daugiau pavyzdžių, kur Mažvydas skiriasi nuo Seklucijano, bet sutampa su Maleckiu. 55 заповнюючи книжки пісень, Mažvydas хотів доповнити нестачу литовської агенди». На думку Vaclovas Biržiškos (1960: 86), другу частину збірника пісень 1566 року уклав сам Mažvydas, включивши сюди й усі свої давніші твори. Втім, він не відкидає можливості, що під час видання цієї збірки Vilentas «додав від себе певну частину, хоч і не власної, а чужої роботи, можливо, також знайденої серед рукописної спадщини Mažvydas». Між перикопою Bretkūno та текстом цього збірника пісень виявлено 56 розбіжностей. «Szọdžei ape S. Wecžere…» істотно відрізняється і від «Kosanies», і від тексту Mažvydo Katekizmo. Деякі розбіжності між «Kosanies» і текстом цього збірника пісень можуть свідчити, що останній певною мірою пов’язаний із текстом MžK та його основним джерелом — катехізисом Sėklucjano. Виразний слід перекладу з польського оригіналу зберігся в першому реченні: BP I 62,4–6 тієї ‖ ночі, коли buwa iſchdotas / узяв ‖ хліб E 33,4–5 тієї ночі, коли був =‖виданий / узяв ‖ хліб LK 389 тієї ночі, коли його було зраджено, він узяв хліб MžG 589,13–14 тієї ночі, коли він мав bu=‖ти виданим / узяв хліб MžK 26,3–5 тієї ночі \ коли він ‖ мав бути виданий \ у=‖зяв хліб SK 13,2–3 тієї ночі \ коли мав бути ‖ виданий \ узяв хліб MžG tureia bu=‖ti iſchdūtas відповідає MžK tureia buti iſchdotas та Sėklucjano miał bić ‖ widan, тоді як «Kosanies» buwa iſchdotas відповідає E buwa iſchdū=‖tas та Liuterio Verraten ward. Оскільки джерела цього розділу MžG не встановлено, у деяких місцях важко точно сказати, чому «Szọdžei ape S. Wecžere…» і «Kosanis» різняться. Відповідником ще однієї фрази MžG, що не збігається з «Kosanimi», також міг бути польський катехізис Sėklucjano: BP I 62,12–13 дав їм / кажучи / ‖ Imkite ir gerkite / wiſſi iſch to E 33,11–13 дав їм / ка=‖жучи / Imkite ir gerkite / wiſſi iſch ‖ to LK 389–90 дав їм і сказав: Візьміть і пийте з цього всі MžG 590,2–3 дав їм =‖, кажучи: Пийте з цього всі MžK 26,13–15 дав їм, кажучи: ‖ Пийте з цього всі SK 13,12–13 дав їм, кажучи: ‖ пийте з цього всі Однак ця фраза з MžG відповідає також фразі dedit illis dicens, Bibite ex hoc omnes., наявній і в обох латинських Малих катехізисах Лютера, виданих у Віттенберзі 1529 року, і в його пізніших катехізисах, перекладених латиною Георгом Майором (1531) та Юстом Йонасом (1539). У всіх них немає слів Imkite ir, які трапляються в BP і в розділі E «Sacramentas Altoriaus…», а також LK Nemet hin 56 und відповідників. Отже, незрозуміло, чи могла MžG у цьому випадку спиратися на Секлюціяна або на якийсь латинський катехізис Лютера. Важко встановити й причину іншої відмінності між текстами «Косанє» та співаника: BP I 62,8–9 який за вас || буде відданий E 33,8 який за вас буде відданий LK 389 той, що за вас буде відданий MžG 589,17–18 який за вас буде || відданий MžK 26,9–10 який за вас буде відданий SK 13,7–8 який буде || відданий MžG буде || відданий збігається з MžK буде відданий та SK буде відданий, тоді як «Косанє» буде відданий відрізняється від E буде відданий і наближається до datur., що міститься в латинських Малих катехізисах Лютера та у Вульгаті, Лк 22,19. У цьому відношенні перикопа Постилі відрізняється від усіх п’яти литовських порівнюваних текстів (див. також 2.6 і 7.1). 3.2. Однак більшість речень розділу, вміщеного у співанику, вже віддалилися від польського варіанта й наблизилися до німецького катехізису Лютера і, звичайно, до текстів Постилі та Енхіридіона Вілента: BP I 62,16–17 Тож чиніть / || як часто питимете на спомин про мене E 33,16–17 Це чиніть / як часто || питимете на спомин про мене LK 390 Так робіть щоразу, коли п’єте, на спомин про мене MžG 590,6–8 Це || робіть / як часто питимете / на || мій / спомин MžK 27,5–7 це робіть щоразу, коли питимете, на спомин про мене SK 14,3–4 то чиніть, || скільки || разів будете пити, на || мій спомин BP I 62,11–12 Так само буду брати чашу після Вечері=||ї E 33,10–11 Так само буду брати чашу після Ве=||чері LK 389 Так само взяв він і чашу після вечері MžG 590,1–2 Так само взяв чашу після=||вечері MžK 26,12–13 Так само після вечері || взяв чашу SK 13,10–11 Обидва рази після=||вечері взяв || чашу BP I 62,15–16 буде пролита / || на відпущення гріхів E 33,15–16 пролита буде / на відпущення || гріхів LK 390 проллється на відпущення гріхів MžG 590,5–6 пролита || буде на відпущення гріхів MžK 27,3–5 буде ви=||лита на відпущення гріхів || ваших SK 14,1–3 є вилита на від=||пущення гріхів ва=||ших 57 Як видно з наведених тут прикладів, замість наявного в Mažvydo Katekizme kiek ka ‖ rtu, перекладеного за Seklucjano ile ‖ krocž, у тексті пісенника стоїть kaip dažnai, що відповідає нім. Jo oft. Замість наявного в MžK bus ifchle=‖tas (SK 14,1–3 ieft wilana; MK 10,4–5 wylana be=‖dzie), тут маємо praletas ‖ bufs (LK vergollen wird). У цій синтагмі MžG немає також особового займенника tu і родового відмінка множини jūsų, хоча в MžK та його головному джерелі SK вони були. Порядок слів у тексті MžG зазвичай також збігається з німецьким варіантом. Звісно, щоб визначити справжні джерела тексту, надрукованого в пісеннику Mažvydas, слід провести докладний аналіз, однак це не є метою цієї статті. 3.3. Подекуди цей текст ще більше схожий на відповідний текст німецьких Малих катехізисів Лютера (ці місця в них по суті не відрізняються), а тому дещо не збігається з текстом розділу Vilento Enchiridiono «Sacramentas Altoriaus...» і, відповідно, з текстом «Kosan ies»: BP I 62,6–7 дав посланцям =‖їжу / кажучи E 33,6 дав учням своїм / мовлячи LK 389 дав своїм учням і мовив MžG 589,15–16 дав учням своїм / ‖ і мовив BP I 62,8 Це є тіло моє E 33,7–8 Це є тіло ‖ моє MžG 589,16–17 Це є ‖ моє тіло LK 389 Це є тіло моє Не можна виключати також впливу на текст пісенника якогось латинського джерела. Так, перший приклад із MžG відповідає також формулюванню в катехізисі Юста Йона, виданому 1539 року у Віттенберзі: deditaue discipulis suis et dixit (в інших латинських катехізисах уживається participium praesentis activi dicens). 3.4. Варто звернути увагу ще на один фрагмент MžG, який відрізняється не лише від «Kosan ies» і найближчого до нього тексту E, а й від MžK та німецьких і польських катехізисів: BP I 62,13–15 Це Ча=‖ша є новий Завіт мій ‖ у Крові E 33,13–14 Ця Чаша є новий Заві=‖т мій у Крові LK 390 Ця чаша є новий заповіт у моїй крові MžG 590,3–5 Це ‖ є кров моя / Новий Заві=‖т MžK 26,15–27,1–2 Ця чаша нового заповіту= — у Моїй Крові SK 13,13–15 Там чаша нового Заповіту є в Моїй крові MK 10,2–3 Та чаша є новий заповіт у моїй крові 58 Оскільки, спираючись на катехізиси Мажвідаса, німецькі катехізиси Лютера, польський катехізис Секлюцяна, а також Малецкого, ми не можемо пояснити цієї відмінності, погляд знову звертається до латинських текстів. Це речення відповідає варіанту латинського катехізису Юста Яна 1539 р.: hic est sanguis meus novi testamenti. Натомість варіант, наявний у BP і E, загалом збігається з німецькими та латинськими текстами 1529 р., а також із катехізисом, перекладеним Майором 1531 р.: Hic calix Novum Testamentum eft in meo fanguine (B)36. 3.5. Як видно з наведених тут прикладів, розділ «Szodzei ape S. Wecżere...» у главі «Catechifma praftas Textas», уміщеній наприкінці II частини Християнських пісень Мажвідаса, виданих Вілентою 1570 року, є ніби компілятивним, тобто складається з речень, основу яких становлять переклади з польських (або латинських) та німецьких оригіналів. Поки що незрозуміло, яким є основне джерело цього тексту і хто його вмістив — сам Мажвідас чи Вілентас (для встановлення цього потрібен детальніший аналіз), але збережені сліди перекладу з катехізису Секлюцяна свідчили б, що цей текст пов’язаний із Катехізисом Мажвідаса, тому припущення Геруліса й Біржишки, що прозові тексти переклав і вмістив до другої частини збірки пісень сам Мажвідас, можуть бути обґрунтованими. Однак деякі орфографічні та морфологічні особливості вже збігаються з текстами розділів обох Enchiridiono Вілента. 3.6. Оскільки між «Косанієс» Бреткуна і текстом, уміщеним у II частині Християнських пісень Мажвідаса, є чимало відмінностей (близько 56, тобто також значно більше, ніж між «Косанієс» і текстом розділу E «Sacrementas Altoriaus…»), до того ж частина з них пов’язана з опорою на різні оригінали, цей текст не можна вважати основним джерелом «Косанієс». 4. Співвідношення «Kosanies» із текстом розділу «Sacramentas Altoriaus…» у Enchiridiono Вілентаса 4.1. У вступній частині статті (1.4) було зазначено, а на прикладах, наведених у зв’язку зі співвідношенням «Kosanies» із текстом Katekizmo Мажвідаса (2.2) та деякими фактами (2.3–2.4) уже показано, що «Kosanis» найближчий до Enchiridiono Вілентаса 36 Оскільки особливість розглядуваного тексту полягає в тому, що він укладений із Євангелій трьох євангелістів — Матвія, Марка та Луки — і Першого послання Павла до коринтян, основою цього фрагмента могли бути різні біблійні місця, в яких ідеться про встановлення Євхаристії. Наприклад, відповідник у MŽG тотожний Мк 14,24: G τοῦτό ἐστιν τὸ αἷμά μου τῆς διαθήκης; V Hic est sanguis meus novi testamenti; LB Das ift mein Blut, des newen Teftaments. Дуже близький також Мт 26,28: G τοῦτο γάρ ἐστιν τὸ αἷμά τῆς διαθήκης; V hic est enim sanguis meus novi testamenti; LB das ift mein Blut des newen Teftaments. Варіант, що збігається з BP, E, MŽK, LK і SK, знаходимо в Лк 22,20: G τοῦτο τὸ ποτήριον ἡ καινὴ διαθήκη ἐν τῷ αἵματί μου; V Hic calix novum testamentum est in sanguine meo; LB Das ift der Kelch, das newe Teftament in meinem Blut. 59 тексту, що міститься в розділі «Sacramentas Altoriaus...» (E 33,3–17). Ця перикопа BP відрізняється від нього порівняно мало — виявлено 23 розбіжності; з них лише одна стосується порядку слів і одна — пунктуації; виразних текстових розбіжностей немає, як і жодної відмінності в написанні слів із великої літери; слів не додано й не пропущено. Тому дуже ймовірно, що цей текст міг бути основним джерелом «Kosanies». Чим усе ж відрізняються ці порівняно невеликі тексти? Чи є їхні розбіжності послідовними? Як вони співвідносяться з тими самими мовними фактами в решті частин кожного з двох видань? Щоб відповісти на ці запитання, потрібно встановити загальні тенденції вживання кожної мовної одиниці, у якій є розбіжності, в обох джерелах. Тому спершу тут наведено всі помічені відмінності між цими текстами (за винятком пунктуації): Таблиця 3 E BP I нічє 33,4 нічє 62,5 котрого 33,4 котрогоє 62,5 ifchdū=||тас 33,4–5 ifchdotas 62,5 dūna 33,5 дона 62,6 paliuntiniems 33,6 paliunti=||nems 62,6–7 Тас 33,7 Татай 62,9 вас (2x) 33,8; 33,15 ius (2x) 62,9; 62,15 būs ifchdūtas 33,8 іра ifchdodams 62,9 ifchdūtas 33,8 ifchdodams 62,9 atminima (2x) 33,9; 33,17 atminimo (2x) 62,10; 62,17 Schitūgi 33,10 Schitoiu 62,11 eſti naujas 33,13 eſtinaujas 62,14 vſch 33,14 uſ 62,15 būs 33,15 bus 62,15 pralietas 33,15 prelietas 62,15 pralietas būs 33,15 bus prelÍetas 62,15 Татай 33,16 Tadai 62,16 4.2. Із таблиці видно, що найбільше тут орфографічних відмінностей. Їхню кількість збільшують 3 очевидні коректурні помилки Postilės: eftinauias BP I 62,14, prelietas BP I 62,15 і Tadai BP I 62,16. Форма prelietas у BP зафіксована лише один раз; усі форми дієслова pralieti і віддієслівного іменника praliejimas пишуться лише з префіксом pra- (їх відповідно 17 і 4), префікса pre- не виявлено і як словотвірного форманта інших дієслів та іменників. Безрідний 60 займенник Tadai (=tatai) ужито лише один раз, поруч із tatai (999x) і tatai (2x)37. 4.3. У цій перикопі в закінченні дав. мн. іменника паліунтинем Бректунас, на відміну від Вілентаса, не пише знака м’якості. Форм зі згаданим словом на -iems у «Постилі» зовсім немає, тоді як pal(f)juntinėms вжито 8 разів. Не знаходимо написаного зі знаком м’якості й давального відмінка множини іншого іменника основи на ijo moki(n)tinys: тут є лише moki(n)tinėms (6x)38, а також waikelėms (2x), pawargulems (2x), nebagelems (2x), nebagielems (1x), ßodžems (2x), lautems (1x) тощо. У BP знак м’якості пишеться лише перед морфологічно записуваним закінченням давального відмінка множини іменників основи на i̇jo -ams: broliams (2x), braliams (1x), pawarguliams (2x), ßiniams (1x), ßodjiams (2x) тощо. У Enchiridione Vilento є одна форма давального відмінка множини іменника pasiuntinys із закінченням -iems E 33,6 і одна із закінченням -ems E 68,12. У закінченнях іменників інших основ ijo цього відмінка знак м’якшення в E також трапляється рідко. Тут помічено ще такі форми: Wirifchkems E 42,3; Hertikems E 41,18, ßatiewainems E 42,6, ßodžems (5x), але warnikfcżiems E 38,7. У Enchiridione не знайдено іменників цієї основи з морфологічно написаним закінченням давального відмінка множини. Отже, у тексті Vilento в слові paliuntiniems перед літерою e написано знак м’якшення; хоч він і рідкісний, але його не можна вважати цілком випадковим явищем. Натомість у «Postilėje i̇jo-» знак м’якшення послідовно не вживається в іменниках із основою, де голосний [aː] після м’якого приголосного передається фонетично, тобто літерою e. 4.4. У деяких місцях у порівнюваних текстах Bretkūnas і Vilentas відрізняються лише графеми: ŋ / i; ū / u; v / u; fch / ß; ü / o. Ці відмінності між E і BP зазвичай регулярні. Так, у тексті Enchiridiono двічі знаходимо графічний варіант знахідного відмінка множини особового займенника tu — jus, а в «Kosanyje» — ius. У писемності Vilentas літера ŋ39 позначає голосні [i], [iː] і приголосний [j] та часто трапляється на початку, у середині й у кінці слова. Bretkūnas зовсім не вживає її на початку слова, а в середині — порівняно рідко (37x), зазвичай лише в іншомовних топонімах, особових іменах- 37 Ці 2 tatati, очевидно, також слід вважати коректурними помилками BP. 38 Час від часу таку форму цього іменника помічаємо лише в перекладеному Bretkūnas Новому Завіті: Mokintiniems Mt 16,20, Mt 17,24, однак у Mt 14,19 його вже виправлено на Mokintinems. Тут варто звернути увагу й на те, що Bretkūnas, виправляючи свій NT, досить часто закреслює знак м’якшення перед голосними e та ė, особливо після приголосних k, g, d, дещо рідше — після s і l: u̇chieltas→u̇chkel tas Mt 11,25; u̇ßmokes→u̇ßmokes Mt 6,4; gieras→geras Mt 1,19, Mt 7,17; pagiend→pagenda Mt 5,13; Todiel→Todel Mt 5,23; 6,25; 7,24; 12,27; 14,7; Apfieftuofius→Apfelftuofius Mt 4,24; lietu→ietu Mt 13,14; Dwalies→Dwales Mt 1,19; palileptos→palileptos Mt 6,18. 39 ŋ = y; у Enchiridione Vilento вживаються обидві графеми — ŋ і y. 61 у закінченнях, етнонімах і запозичених словах (напр., gen. sg. Egipto BP I 102,22; gen. sg. Tjra BP II 364,15; nom. sg. Sjyrachas BP I 190,24; acc. pl. Egypciakus BP I 225,19; Sjmbolum BP I 71,20; Kjrie­leifon BP I 61,18). Наприкінці слова цю літеру в «Постилі» знаходимо загалом 4 рази й лише в сполучнику beŋ (BP I 30,13; BP I 46,18; BP II 332,4 і BP II 466,10). Знахідний відмінок множини займенника tu у «Постилі» не має жодних графічних варіантів: у ній є лише форма jus (84x). В «Enchiridione» вживаються 3 графічні варіанти: jus (15x), ius (3x) і yus (3x)⁴⁰, але найчастіше трапляється форма з літерою ŋ. В Vilento EE також є 3 варіанти: jus (52x), ius (3x) і jus (1x), але й тут найчастіше трапляється jus. Отже, у «Kosanyje» Bretkūnas послідовно дотримується характерного для всієї «Постилі» принципу не вживати літеру ŋ на початку слова та писати acc. pl. ius. 4.5. Літеру ū⁴¹ Bretkūnas не вживає для позначення довгого [uː], як це робить Vilentas у слові būs. Надрядкова риска над u у «Постилі» є знаком абревіатури й трапляється, до речі, лише один раз — у слові cond. 3 pl. paiūk=||tu ‘звичних’ BP I 244,9–10. Fordas (1969: 112) вважає форму būs жемайтською. У «Постилі» форма 3-ї особи майбутнього часу дієслова būti не має графічних варіантів — у ній знаходимо лише bus (309x), тоді як в «Enchiridione» їх 3: bus (9x), būs (6x) і bufs (1x), а в «Євангеліях» та «Посланнях» — 2: būs (74x) і bus (35x). Отже, форма bus, виявлена в перикопі BP, відповідає загальному принципу написання цієї форми в усій «Постилі». 4.6. У порівнюваних текстах прийменник už вжито 2 рази. У першому випадку його написання в BP та E збігається (vłch E 33,8 і vłch BP I 62,8), у другому — вже відрізняється (vłch E 33,14 і uβ BP I 62,15). Ця відмінність подвійна: 1) написання v / u і 2) /ch / β, але в обох випадках воно закономірне. 1) Літера v на початку слова в «Enchiridione» Vilento зазвичай позначає голосний [uː]: у цій позиції виявлено 76 прикладів із v і лише один з u (uβ E 75,10). У «Постилі» v на початку слова для позначення голосних [u, uː] вживається значно рідше: у ній виявлено 869 слів з u і лише 7 з v (5 із 7 — у перикопах, 2 — у проповідях)⁴². Тут прийменник už також пишеться з u: і в перикопах, і в проповідях, «Passijose» та молитвах найчастіше знаходимо uβ (77x). У BP є лише один приклад — і він саме в цій перикопі, де прийменник už написано з малою v. ⁴⁰ 2 із них містяться на перших сторінках E (E 2,7 і E 2,15). Їх було зібрано під час укладання комп’ютерної конкорданції словоформ із перевидання «Enchiridiona» Vilento, здійсненого Fritz Bechtel у 1882 р., оскільки в примірнику, що зберігається у Вільнюській університетській бібліотеці, бракує перших 4 сторінок. Bechtel усюди замість ŋ вживає літеру. ⁴¹ Діакритичний знак над літерою u в BP, EE та E вважають рискою, а не циркумфлексом (пор. Bechtel 1882: XVIII, Gerullis 1927: 68–75, Palionis 1967: 25–26 та ін.); так само й над літерами a, o, i, e, m, n, над якими риска в BP (як і над u) є знаком абревіатури. ⁴² Прийменники з великою V до цих чисел не включено, оскільки літера U не вживається ні в BP, ні в E, а V відповідає і голосним [u,uː], і приголосному [v]. 62 2) Те саме можна сказати й про співвідношення літер ſch і β у цьому прийменнику: в усьому Enchiridione знаходимо 24 приклади з ſch і 19 — з β; в EE відповідні числа становлять 126 і 47. Натомість у Постилі з ſch є лише один приклад — знову ж таки в цій перикопі, а з β — аж 81. Отже, тут Bretkūnas із одним винятком зберігає морфологічний принцип написання цього прийменника. У цьому випадку нейтралізації дзвінкого й глухого приголосних наприкінці слова в Постилі послідовно пишеться дзвінкий. Графічні варіанти прийменника už та їхня частотність у тих перикопах BP, які є також в EE (∇), у проповідях (∅), «Passijose» (#), «Kosanyje» (k), молитвах (m), E та EE наведено в цій таблиці: Таблиця 4 BP E EE ∇ ∅ # k m Усього в BP uβ 19 44 12 1 2 77 1 0 vſch 1(!) 1(!) 22 126 vβ 0 16 47 Vβ 1 3 4 2 0 VS₃ 2 2 0 0 Отже, те, що в усій Постилі лише один раз трапляється написання літер v і ſch у прийменнику už⁴³, є одним із фактів, що свідчать про можливе використання Бректунасом цього тексту Вілента з Enchiridiono. У другому абзаці «Kosanies» уже розглянуто також написання Вілента vſch в E 33,14, замінене на звичне для Бректуна uβ у BP I 62,15. Чи могли тут вплинути інші тексти, подібні до «Kosani»? Як у них пишеться цей прийменник? У розділі «Sźodžei ape S. Wecžere…» II частини виданих Вілента Гімнів християнських Ма́жвіда і в тексті розділу «Trumpas klaufimas ir prieprowimas…» Enchiridiono знаходимо лише варіант vſch (по 2x). Натомість у виданому Бреткунасом Paraphrasyje Ма́жвіда, як і в його Катехизмі, в обох абзацах є vβ. Отже, надруковане в першому абзаці «Kosanies» vſch слід пов’язувати з написанням Вілента і, звичайно, передусім із текстом розділу E «Sacramentas Altoriaus…», який мало відрізняється від цієї перикопи. 4.7. Складне питання розрізнення літер ū та o у словах duona, išduotas, išduodamas уже розглянуто в розділі 2.2. Твердженню, що літера o в Постилі позначає і голосний [oˑ], і дифтонг [uo], не суперечив би й інший приклад із «Kosanies», 43 У BP вживається також довший варіант цього прийменника uβu (110 разів), однак його написання не варіюється (до цього числа також не зараховано форми VS₃u (5 разів) і Vβu (3 рази), що починаються з великої літери V; в EE засвідчено vβunieke 215,4, а в E uβu зовсім не виявлено. 63 який написанням через o замість ū відрізняється від Enchiridiono і, до речі, від усіх інших текстів, які тут порівнюються. Це займенникова форма šitas у знахідному відмінку однини з означеним закінченням Schitoui BP I 62,11; у E маємо Schitūgi E 33,10 (в інших джерелах Schitugi MžK 26,12, Schitū MžG 590,1 і E 68,16, SChitū gi MžP 8(142),4). У BP є лише 2 приклади цієї форми: крім уже згаданого, ще один міститься в «Passijose» BP I 358,23. Закінчення неозначеної форми в BP пишеться двома способами: -ū (8 разів, лише в проповідях) і -u (6 разів, також лише в проповідях). Цей займенник у «Kosanė» відрізняється від того, що є в Enchiridione, ще й тим, що не має постпозитивної частки -gi. У всій Postilėje немає жодного такого прикладу форми Schitūgi займенника šitas в орудному відмінку однини, як у E 33,10. Із займенників із часткою -gi, зареєстрованих Германом (1926: 116), видно, що в BP їх загалом дуже мало: вказівні займенники зафіксовано лише тричі: tiegi BP I 188,9 і BP II 360,16, а також Tamgi BP II 396,20⁴⁴. І в працях Вілента вони також дуже рідкісні: в Enchiridione із часткою -gi є лише той один приклад, а в EE — тільки tailgi 190,9 (Hermann 1926: 111)⁴⁵. 4.8. Написання літери o в закінченні родового відмінка однини BP atminimo замість Vilento -a також слід вважати системною відмінністю: у всьому BP знаходимо 7 форм цього слова в родовому відмінку однини із закінченням -o і лише 2 із -a, тоді як в E та EE повсюди вживаються лише форми із закінченням -a: відповідно 4 рази (E 33,9; E 33,17; E 68,15; E 68,21) і 1 раз (EE 171,4). Однак у «Kosanėje» є ще один родовий відмінок однини іменника на o-основу, і його закінчення, як і в E, також -a: atleidima BP I 62,13 і E 33,15. Яка форма цього іменника частіша в BP? Родовий відмінок однини BP atleidima засвідчено 4 рази, а atleidimo — 18 разів. Отже, обидва слова в BP набагато частіше пишуться із закінченням -o. З усіх текстів, які тут порівнюються, atleidimo знаходимо лише в опублікованій Бреткунасом Mažvydo Paraphrasvie. В інших джерелах уживається інша прийменникова конструкція: ing із знахідним відмінком. Однак у всіх джерелах, звісно, крім «Kosanis», є родовий відмінок однини atminima. Слід звернути увагу на те, що в займеннику перед словом atminimo у BP у родовому відмінку однини mana збережено закінчення -a. Співвідношення форм цього займенника із закінченнями -a та -o у BP зовсім інше, ніж у згаданого іменника: тут маємо mana 319 разів і лише mano 8 разів. Спираючись на граматику Кляйна, можемо спробувати визначити причину, через яку закінчення родового відмінка однини іменника на o-основу -a у BP змінюється на -o. Кляйн зазначає, що не всі литовці 44 Сюди слід додати також форми середнього роду вказівних займенників: Tataigi (3 рази) і Įchitaigi (2 рази). 45 Тим часом у MžK орудний відмінок однини цього займенника вжито аж 3 рази: Schitugi 26,12, schitogi 37,16 і Schytogi 34,12, а ще 2 рази — в інших працях: Schytogi 103,12 і 142,4 (Urbas 1996: 365). Чи не вплинув тут на Вілента Mažvydo Katekizmas, коли він перекладав Enchiridioną? Тим паче що є й інші приклади, коли Вілентас відходить від Лютера й наближається до Mažvydo Katekizmo (або його джерел). 64 закінчення родового відмінка вимовляють як o, частина мешканців Ізрутіса, які живуть біля кордонів Великої Литви, «запозичили» закінчення -o родового відмінка однини першої відміни та 3-ї особи однини минулого часу першого дієвідмінювання, але в повітах Тільзіт, Рагніт і частково Ізрутіс звичнішим є закінчення -a. Проте у своїй граматиці він залишає -o, щоб відрізнити родовий відмінок однини від знахідного відмінка однини, а 3-тю особу однини минулого часу — від 3-ї особи однини теперішнього часу (PLKG: 406, 439). Очевидно, і Бреткунас хотів, щоб у друкованому тексті ці відмінкові форми розрізнялися (у багатьох місцях контекст вимагав ясності46), і з тієї самої причини, як і Кляйн, почав частіше писати -o, ніж -a. 4.9. У першому реченні текстів BP та E бачимо 2 морфологічні відмінності, пов’язані з різним діалектом авторів: для Вілента характерні скорочені форми місцевого відмінка однини жіночого роду naktie ir kurio47, які Бреткунас замінює повними формами naktije ir kurioje, однак, очевидно, через недогляд залишає коротку форму займенника fchito. В обох частинах BP зафіксовано лише цю єдину коротку форму цього займенника і 6 повних форм, до речі, усі в проповідях: fchitoie BP I 92,15; BP I 154,12; BP II 121,12; BP II 488,4 і Schitoie BP I 90,8; BP II 149,15. За підрахунками Форда (1969: 41), в Enchiridione є 45 коротких і 23 довгі форми місцевого відмінка однини ā-основ іменних слів. Для цього займенника він наводить по одній довгій і короткій формі: fchito E 33,4; fchitoie E 68,10. Однак форм iā-основ Форд не зафіксував, а форму жіночого роду місцевого відмінка однини kurio, яка трапляється двічі, — E 33,4 і E 68,11 — у його дослідженні не враховано. У всій Postilėje немає коротких форм місцевого відмінка однини займенника жіночого роду kuri, хоча тенденція до скорочення вже помітна: 2 з 5 форм скорочені, але ще зберігають Kurioje BP I 54,4, kurioje BP I 62,5 і BP I 131,1; kurioi BP II 205,12 і kuroi BP I 415,348. З огляду на те, що з- 46 Те, що Бреткунас відчував потребу розрізняти родовий і знахідний відмінки однини та розумів відмінність між ними, можна проілюструвати хоча б таким прикладом: Tikiu […] įg wiena Wieſchpati IEſu Kriſtu / Sunu || Diewo vienatighi / ir iſch Tiewo gimuſi / pirm willfu || ambſiu / Diewa iſch Diewo / ſchwieluma iſch ſchwielu= || mo / Diewa tikra iſch Diewo tikro / gimdita / nedarita […] BP II 184,4–10. 47 Варто звернути увагу на те, що форма місцевого відмінка однини kurio в E тут з’явилася внаслідок відхилення не лише від LK, а й від MžK та одного з його джерел — катехизиса Секлюцяна, і наближення до катехизиса Малецкого та його джерел: E 33,4–5 тієї ночі, коли було зраджено=|| LK 389 тієї ночі, коли його було зраджено MžK 26,3–4 тієї ночі / коли || належало бути виданим SK 13,2–3 тієї ночі \ коли він був || виданий MK 9,4–5 тієї ночі якої виданий || був 48Місцевий відмінок однини іменників основи (i)ā із скороченими варіантами закінчення -oj або -o нині вживається на всьому ареалі литовських діалектів, за винятком західних жемайтів і 65 скорочена форма fchito у BP трапляється лише один раз і могла залишитися під час переписування цього тексту з Enchiridiono, тому її не слід вважати морфологічною особливістю мови Бреткуна. Нині ця форма іноді наводиться поряд із прикладами інших авторів XVI ст., що ілюструють скорочені закінчення місцевого відмінка однини (пор. Rosinas 1995: 60, де fchito BP I 62 подано разом із Mažvydas Scho Mž 408, Kurio Mž 296, Vilentas kobno E 22, to EE 143 тощо, як із жемайтським місцевим відмінком однини займенників жіночого роду). У Вілента форму naktie, як і kurio, у Postilėje Бреткуна не зафіксовано жодного разу. Загалом у ній виявлено лише 2 місцеві відмінки цього слова: naktije BP I 62,5 і nakteie BP I 394,19. Для позначення часу тут зазвичай вживається знахідний відмінок nakti (37x) і прислівник nakcze (2x). Оскільки обидва місцеві відмінки вжито в перекладному тексті, їх можна пояснити впливом інших мов (наприклад, нім. in der Nacht; лат. in nocte). В Enchiridione, крім naktie, є ще один місцевий відмінок однини іменника основи i: macie E 8,2149. Збережена в «Kosanyje» коротка форма місцевого відмінка однини жіночого роду fchito свідчить про те, що Бреткун не перекладав цей «складений» текст із німецької сам, а користувався вже перекладеним текстом катехізису Вілента. Крім того, використання цього тексту залишило в перикопі BP й інші сліди. Про значний його вплив свідчать п’ять випадків уживання в тексті BP тих самих аукштайтських форм 2-ї особи множини наказового способу дієслова з формантом -ki- та одна форма з -ke-, хоча в усій Postilėje звичніші жемайтські форми з формантом -ke- (докладніше про це див. у розділі 2.3, де йдеться про зв’язок «Kosanės» із текстом Katekizmo Mažvydas). Дві з п’яти форм у «Kosanyje», які збігаються з формами в Enchiridiono, трапляються лише в цьому фрагменті Postilės — walgikite і gerkite. Такий збіг усіх форм 2-ї особи множини наказового способу та їхнє очевидне відхилення від загальної тенденції вживання в Postilėje не можуть бути випадковими. Намагання Бреткуна зберегти такі самі форми можна пояснити тим, що цей текст постійно повторювали під час богослужінь, багато священників уже знали його напам’ять, і тому не хотіли варіювати форми. Крім того, порівнюючи текст розділу «Sacramentas Altoriaus…» в Enchiridiono з його головним джерелом — Малим катехізисом Лютера, виданим у Лейпцигу 1543 року, частину Клайпедського краю аукштайтів, тоді як повне закінчення зафіксоване на досить невеликій території сучасних литовських говірок і лише поруч із його скороченим варіантом (LKA III 1991: 49. Карта № 44). 49 Ці закінчення відповідають скороченому варіанту давнього закінчення -ėje місцевого відмінка жіночого роду i-основи в сучасних жемайтських говірках — -ė (вимовляється -ie). Лише на самому південному краю ареалу вживаються також паралельні форми з -y, а говірки північних західних аукштайтів — Аукшчуїчяй, Круопяй, Шакина — розташовані біля межі з жемайтами й поряд з аукштайтськими формами місцевого відмінка однини цієї основи вживають також форми з жемайтським закінченням -ie (фонетична трансформація в літературній мові — -ė) (LKA III 1991: 52. Карта № 46). Такий місцевий відмінок цього слова вживав Mažvydas у Katekizme (1x), а також в інших творах (4x). 66 …катехізису видно, що Вілентас подекуди перекладав, не дотримуючись точно тексту Лютера. Бреткун зазвичай не виправляє цих розбіжностей, а наслідує Вілента: E 33,4–5 цієї ночі якої було віддано=||те BP I 62,4–5 цієї || ночі якої було віддано LK 389 У ніч, коли його зрадили E 33,6 дав причасникам своїм / кажучи BP I 62,6–7 даве поживити=|| своїх / говорячи LK 389 дав своїм юним і сказав E 33, 11–12 дякував і дав їм, благаючи=|| BP I 62,12 дякує і дав їм / говорячи LK 389 дякує і дав їм і промовив E 33, 5–6 подяковує хліб / і || дав учням своїм BP I 62,6–7 подяковує хліб / і дав учням=||своїм LK 389 дякує і переломив і дав своїм учням E 33,10–11 узяв келих по ве=||чері BP I 62,11–12 узяв келих по вече=||рі LK 389 узяв також чашу після вечері Якби Бреткунас перекладав цей текст з якогось німецького видання Малого катехізису Лютера сам або хоча б звіряв його з якимось виданням (у різних німецьких виданнях це місце зазвичай не відрізняється), він, імовірно, звернув би увагу на такі, хай і невеликі, відхилення та виправив би принаймні деякі з них. Малоймовірно, щоб ці фрагменти він переклав точнісінько так, як Вілентас. Слідом правопису Вілента слід вважати й уже згадане (4.6) написання літерами v та ſch у прийменнику už: vſch BP I 62,8 і vſch E 33,8. Як показано в таблиці 4, vſch у всій BP вжито лише один раз. У другому абзаці «Kosanies» Вілентове vſch в E 33,14 замінено на звичне для Бреткуна uſ̌ у BP I 62,15. У тексті розділу «Sʒodʒei ape S. Wecʒere…» другої частини виданих Вілентом «Gesmių Chriksčoniškų», а також у розділі «Trumpas klaulimas ir prieprowi-mas…» «Enchiridiono» також знаходимо варіант vſch (по 2 рази). Варто звернути увагу ще на один цікавий факт лексики Postilės, який також міг би бути аргументом на користь того, що Бреткунас не перекладав «Kosanies» сам, а користувався текстами, підготовленими Вілентасом. В обох томах Postilės прислівник часу dažnai ужито лише один раз, і саме в «Kosanyje». У BP всюди вжито інший прислівник часу, що має значення частотності дії й водночас позначає 67 повторення дії. Це прислівник tankiai: koſnam pareitiſi tankei ir be paliowimo || meltfiſi BP II 99,16–17; kita ilchwili || tankei didi keli keliauenti / nu ſeme nu wandeimi BP II 377,1–2; Tacżiau tankei ſchitokie || ſchturmai nuramdamni BP I 199,19–20 тощо. Його непорівняльний ступінь пишеться двояко: tankei (35 разів) і tankiei (11 разів); обидва варіанти вжито загалом 46 разів. Тут трапляється також вищий ступінь цього прислівника, утворений за допомогою суфікса -iaus: tankiaus (3 рази). У тих частинах перекладеного Бреккунасом Нового Завіту, з яких узято перикопи для Postilėje, також зазвичай трапляється прислівник tank(i)ei і tankiaus, що відповідають offt і ofter у Біблії Лютера (1546): Мт 17,15 (2 рази), Дії 26,11, 2 Кор 8,22, 2 Кор 11,23 (2 рази), 2 Кор 11,26 (2 рази). Саме речення, у якому міститься єдиний у Postilėje прислівник часу daſnai, дуже мало відрізняється від речення з розділу «Sacramentas Altoriaus…» у Вілента E: BP I 62,16–17 Тадай зробіть / || як часто пийте на мою пам’ять E 33,16–17 Це зробіть / як часто || пийте на мою пам’ять Прислівник часто є також у розділі E Вілента «Коротке запитання й повчання…» E 68,20. Загалом у E його знайдено 2 рази, а часто тут зовсім не помічено. Проте в EE поряд із ужитим 2 рази часто (125,10 і 189,7) знаходимо також 7 разів часто, отже, Вілента вживав обидва прислівники часу. Прислівник часто є також уміщений наприкінці II частини виданих Вілентою Mažvydo Gesmių Chrikščonišku розділ «Sżodżei ape S. Wecżere…», який майже ідентичний другому тексту Enchiridiono (про це див. розд. 5). Натомість у Katekizme Mažvydo і виданому Bretkūno його Paraphrasyje є lo. quotiescunque і le. ile krocz, відповідне kiek kartu50. У Postilėje прислівник часу tankiai вживається лише в проповідях, за винятком одного прикладу в «Passijose». Якби він траплявся також у перикопах, ми могли б порівняти їх із відповідними місцями у Вілента EE і з’ясувати, чи послідовно Бреккунас замінює вживане Вілентасом dažnai на tankiai. Однак у цих книгах таких місць немає. Проте в тому відповідному реченні «Passijose» з Postilės, де у Вілента в розділі EE «Hiftoria apie Muka || ir Smerti Pona muſu Ieſaus || Chriſtaus / pagal ketu=||riu Euangeliftu» вжито dažnai, усе ж знаходимо tankiai: EE 189,6–8 Ne=||ſa Ieſus daſnai fuſſieidawa ſu paliuntines ſa=||wa. BP I 365,12–14 nes || IEſus the tankiei fuſſieidawa ſu ſawa Apaſchta=||lais. Той факт, що в BP поряд із прислівником часу tankiai, ужитим 49 разів, трапляється лише один випадок dažnai, та й лише в реченні, яке є також у текстах Вілента E 50 У деяких місцях свого НЗ Бреккунас також перекладає wie offt у Біблії Лютера (1546) як kiek || kartu — Мт 23,37, а kiekas || kartu — Лк 13,34. 68 а також у розділі виданого ним гімну Малвідаса, посилює припущення, що укладач BP користувався одним із цих текстів. Kaip šalutinį argumentą, kad Bretkūnas nevertė šio teksto pats, greta kitų galėtume nurodyti dar ir asmenvardžio Kristus rašymo faktą. Tiek verstame, tiek pusiau originaliame BP tekste pastebimas aiškus polinkis asmenvardį Kristus (taip pat ir žodžius krikštas, krikštyti, krikščionis, krikščioniškas, krikščionystė) rašyti su K: Kristus abiejuose Postilės tomuose pavartotas 1793, o Christus – tik 34 kartus. Kaip šį asmenvardį Bretkūnas rašo perikopėse, pamoksluose, „Passijose“, maldose ir Vilentas Enchiridione, taip pat Euangeliose bei Epistolose ir Mažvydas savo raštuose (Mž) atspindi ši lentelė: Таблиця 5 BP | E | EE | Mž ∇ | ∅ | # | k | m | BP загалом Kriſtus | 16 | 1765 | 6 | | 5 | 1792 | 0 | 0 | 0 Krjſtus | | 3 | | | | 3 | 0 | 0 | 0 Chriſtus | 6 | 17 | 10 | 1 | | 34 | 61 | 110 | 332 Vadinasi, nepaisydamas didelės originalų rašybos įtakos, šį asmenvardį Bretkūnas stengėsi rašyti su K (1792x), tuo tarpu Vilentas E, EE, taip pat ir Mažvydas savo raštuose vartoja tik formą Chriſtus (atitinkamai 61x, 110x ir 332x). Jei Bretkūnas būtų vertęs šį tekstą pats, tikėtina, kad šiame asmenvardyje būtų parašęs rašmenį K, o Ch. Beje, taip rašyti vėliau savo gramatikoje siūlė ir Kleinas, nes ch vartojama tik svetimuose žodžiuose ir lietuviai „šią raidę51 vos gali teisingai ištarti“ (PLKG: 421). Dar ir dabartinėse lietuvių kalbos tarmėse priebalsis [ch] (kaip ir [h] bei [ʃ]) laikomas nauju ir retai tevartojamu52. 5. Зв’язок «Kosanies» із текстом розділу «Trumpas klaufimas ir priepro wimas…» у Enchiridiono Вілента 5.1. Другий текст Enchiridiono, подібний до порівнюваної перикопи Postilės, надруковано в розділі «Trumpas klaufi=||mas ir priepro wimas tu kurie || nor 51 Приклади показують, що маються на увазі і h, і ch. 52 Майже на всій території Литви замість приголосного [ch] зазвичай вимовляють [k], за винятком Клайпедського краю, де мовлення тривалий час зазнавало впливу німецької мови, та південно-східних і східних окраїн діалектної території, де відчутний сильний вплив слов’янських мов (LKA II 1982: 108–109). Жемайти-дунінінкай і доунінінкай вимовляють зі звуком [ch] лише кілька слів, і то лише представники молодшого покоління (Grinaveckis 1973: 284–285). 69 прийняти святі Сакра=||менти Вівтаря. М. М.“ (E 68,10–21). Тут через запитання й відповіді пояснюється значення Євхаристії. Цей фрагмент подано як відповідь на третє запитання, хоча в ньому лише просять сказати «слова заповіту про [св=||яте таїнство вівтаря». Фріц Бехтель (1882: IV) уже висловлював припущення, що M.M. може бути криптонімом Мартінаса Мажвідаса, адже було відомо, що Мажвідас перекладав литовською мовою також літургійні тексти. Бехтель припускав, що Вілентас лише переписав цей розділ своєю говіркою. Юргіс Геруліс (1927: 68) і Вацловас Біржишка (1957: 159; 1960: 108) вважали весь розділ розширеним самим Мажвідасом фрагментом із «Катехизму» 1547 р. «Про Святу Вечерю, або Таїнство вівтаря…», який Вілентас надрукував зі збереженого рукопису Мажвідаса. 5.2. Однак порівняльний текст у цьому розділі Enchiridiono значно відрізняється не лише від «Kosanies» і тексту розділу E «Sacramentas Altoriaus…», а й від відповідного тексту Katekizmo Мажвідаса. Він майже ідентичний тексту II частини Gesmių Chriksconiskų Мажвідаса, виданої Вілентасом 1570 року й згаданої вже в розділі 3 цієї статті, — «Szodzei ape S. Weczere…» (MžG 589–590), уміщеному в розділі «Catechifma praftas Textas» наприкінці збірника пісень. Вони відрізняються лише кількома несуттєвими орфографічними особливостями: Ponas E 68,10 – POnas MžG II 633,12; Kjlika E 68,16 – kjlika MžG II 634,1; po wecžeres E 68,16 – powe=||cžeres MžG II 634,1–2; ghiemus E 68,17 – iemus MžG II 634,1; to E 68,18 – to MžG II 634,3; kraujes E 68,18 – kraujes MžG II 634,4; ius E 68,19 – ijus MžG II 634,5; pralietas E 68,19 – praletas MžG II 634,5; ghriekų E 68,20 – ghreku MžG II 634,6 (тут наведено всі помічені відмінності). Оскільки II частина Gesmių Chriksconiskų вийшла на 9 років раніше за Enchiridioną, Вілентас міг перенести цей текст до свого катехізису також із згаданого збірника пісень Мажвідаса, а не безпосередньо з рукопису Мажвідаса, як зазначають Gerulis (1927: 68) і Biržiška (1957: 159; 1960: 108). Між «Косанієс» і текстом розділу E «Коротке запитання й пояснення…» є щонайменше 55 відмінностей. Оскільки інші розбіжності подібні до тих, що є між «Косанієс» і розділом «Szodzei ape S. Weczere…» у другій частині збірника гімнів Мажвідаса (про це йдеться в 3.1–3.6), тут їх докладніше не розглядатимемо. 6. Співвідношення «Косанієс» із текстом «Paraphrasio» Мажвідаса 6.1. П’ятий текст, подібний до «Kosani» з Постилі, міститься у виданнях, що вийшли до 1591 року, — це Paraphrasyje Мажвідаса. Цей переклад, приписуваний Мажвідасу, Бреткунас уже включив до своїх Духовних пісень і видав 1589 року разом із Канціоналом та Коллектами. Припускають, що його ще 1572 або 1574 року видав Вілентас (Gerullis 1927: 2; 89), однак видання не збереглося. Геруліс встановив, що Paraphrasis перекладено з прусського церковного уставу «Preußische Kirchenordnung» 1558 року. 70 (далі – KO). Однак, як не дивно, цей текст, подібний до «Косані», не перекладено зі згаданого ордонансу. Ті самі приклади, на які спиралися вище (2.2), і тут показали б, що його перекладено не з німецького джерела. Текст «Paraphrasio» дуже близький до тексту «Катехизму» Мажвідаса та його основного джерела — катехизму Секлюціана. Ось кілька словосполучень, що демонструють подібність текстів MžP і MžK та їхню відмінність від Прусського ордонансу й «Косанієс». Оскільки ці самі фрагменти з німецького Малого катехизму Лютера 1543 року та польського катехизму Секлюціана 1545 року вже наводилися під час зіставлення текстів BP, E і MžK (2.2), тут їх не повторюємо, а додаємо приклади з Прусського ордонансу: BP I 62,4–5 тієї ночі, коли був виданий MžP 7,4–5 тієї ночі, коли він мав бути виданий MžK 26,3–4 тієї ночі, коли мав бути виданий KO 141 у ніч, коли його видано BP I 62,11–12 Таким способом саму чашу после вечери=‖Іс MžP 8,4–5 Таким самим чином після вечері узяв чашу MžK 26,12–13 Таким самим чином після вечері \ узяв чашу KO 143 Так само взяв він і чашу після вечері BP I 62,12–13 дав їм, кажучи: ‖ «Беріть і пийте всі з неї MžP 8,5–9,1 – дав їм ‖ кажучи / Пийте / з цього всі MžK 26,13–15 дав їм \ кажучи \ ‖ Пийте \ з цього всі KO 143–144 дав їм і ‖ сказав / Візьміть і ‖ пийте з цього всі BP I 62,15–16 за вас буде пролито / ‖ на відпущення гріхів MžP 9,3–5 за вас ‖ буде пролито на відпущення грі=‖хів ваших MžK 27,3–5 за вас буде пролито=‖ на відпущення гріхів ваших KO 144 за вас буде проли=‖то / на відпущення ‖ гріхів BP I 62,16–17 Тоді робіть / ‖ як часто пийте на мій спомин MžP 9,5–10,1–2 Робіть це / скільки раз=‖ів пийте на спомин‖ про мене MžK 27,5–7 робіть це скільки ра‖зів пийте на спомин ‖ про мене KO 144–145 Таке чиніть ‖ так часто пийте ви / на ‖ мій спомин 6.2. Paraphrasio у тексті збережено характерні для Мажвидаса форми 2-ї особи множини наказового способу дієслова з формантом -ke-: Imket walgiket MžP 7,7, dariket MžP 8,2; 9,5, Gerket MžP 9,1, а також, як і в його Katekizme, пишеться прийменник за: vſ MžP 8,1; 9,3. Однак там, де в Мажвидаса Katekizme була жмудська 71 дієслова duoti була форма 3-ї особи однини простого минулого часу dewe (MžK 26,4; 26,14), там у MžP уже є аукштайтська форма dawe (MžP 7,6; 8,5). Замість жемайтської форми давального відмінка множини займенникового типу gims (MžK 26,14) у тексті Paraphrasio вжито аукштайтське iems MžP 8,5. Якщо не зважати на згадані тут відмінності та деякі інші орфографічні особливості, текст MžP помітно відрізняється від MžK лише одним префіксом (ifchle=||tas MžK 27,3–4, wilana SK 14,1 – pralietas MžP 9,4, vergolten LK і KO) та порядком слів в одному реченні. Порядок слів у цьому фрагменті MžP міг бути змінений під впливом якогось із Катехізисів Лютера або прусського агендника 1558 року (можливо, також пізніших⁵³), однак написання великих літер дає підстави припускати, що все-таки звернулися до агендника: MžK 26,15–27,1–2 Цей || келих нового завіту=||ту є моя кров MžP 9,2–3 цей келих є новий завіт=||моя кров KO 144 цей=||келих є новий || завіт у моїй || крові LK 390 Цей келих є новий завіт у моїй крові 6.3. У Paraphrasyje, як і в прусських агендниках, цей текст подано з нотами, проте й вони відрізняються від нот в агендниках. Імовірно, оскільки текст уже було одного разу перекладено, до того ж його пов’язали з нотами й співали в церквах, Мажвідас не перекладав його з німецької мови вдруге, а вставив звичний для всіх варіант, можливо, вже вивчений напам’ять⁵⁴. 6.4. Кількість відмінностей між відповідним текстом «Косанієс» у Postilės та Paraphrasio Мажвідаса ще більша, ніж між «Косанієс» і обома Enchiridiono Вілента 53 У прусських агендниках 1558, 1568, 1583 і 1598 років слова літургійних текстів і ноти однакові; відмінності стосуються лише написання (Hubatsch 1968: 135) 54 Шкода, що цей текст MžP як гімн залишився поза увагою у книжці Дайнорас Поціуте XVI–XVII a. protestantų bažnytinės giesmės. У списку церковних гімнів Прусської Литви XVI–XVII ст., вміщеному наприкінці книжки, першим джерелом гімну «Ponas musu Jefus Kriftus» названо збірник гімнів Лазаря Сенгстака, виданий 1612 року (Pociūtė 1995: 169). Подана після неї абревіатура vert. означає, що гімн є перекладним, хоча оригінал не вказано, а абревіатура Vert.? означає, що перекладач невідомий. Авторка включила цей гімн до покажчика анонімних гімнів і віднесла його до гімнів анонімного походження з невстановленими авторами XVI–XVII ст. (: 178). Однак, як зазначалося (6.3), з нотами його було надруковано вже 1589 року у «Гімнах» Бреткуна Duchaunose, тобто на 23 роки раніше, ніж його було повторено у збірнику Сенгстака разом з усім Paraphrasiu. Не повинно бути сумнівів і щодо авторства перекладу, оскільки Paraphrasis — підписаний автором твір: «per Martina Moſwida ifchgulditta». Тим паче, що наразі не викликає сумнівів і те, що перекладачем розділу «Ape Swetaſti alba Sa=||cramenta altariaus…» четвертої частини першої литовської книжки (у якому цей текст було вперше надруковано) є не Мажвідас. Подібний текст, лише без нот і дещо більше наближений до німецького варіанта, є також у частині II «Християнських гімнів» Мажвідаса Gesmių Chrikščoniškų (див. 3.1), виданій 1570 року, у Вілента та в Enchiridione Вілента. Умовно першим джерелом цього гімну (надрукованого, щоправда, без нот) можна вважати Katekizmą Мажвідаса. Тоді роком його друку був би 1547-й, а не 1612-й, і XVI, а не XVII століття. 72 текстів і Mažvydo Gesmių Chrikščoniskų II dalies skyrelio – їх нараховано близько 62, тобто приблизно у 2,5 раза більше, ніж між перикопою цієї Postilės та найближчим до неї текстом Enchiridiono. Ці розбіжності подібні до тих, що є між «Kosanies» і MžK: окрім тих самих текстових розходжень, Paraphrasis відрізняється від перикопи BP збереженими жмудськими формами 2-ї особи множини наказового способу дієслів (усі 5 дієслів тут мають формант -ke-), написанням прийменника už за допомогою графем v та β, закінченням -o род. одн. atleidimo. Однак у ньому, на відміну від MžK і BP, знаходимо знах. одн. dūna, ilchdūtas не з графемою o, а з ū, а також SChitū gi, а не Schitoiu, як у BP. Через велику кількість розбіжностей, особливо текстових розходжень, що свідчать про існування різних оригіналів цих текстів, Paraphrasis, як і катехізис Мажвідаса Katekizmas, не міг бути основним джерелом «Kosanies». 7. Співвідношення «Kosanies» з BNT Лк 22,19 7.1. До Євангелія від Луки, розділ 22, вірш 19 веде одне речення з «Kosanies», яке за складеною формою пасивного стану дієслова «видати» та часом відрізняється і від найближчого до нього тексту розділу Enchiridiono «Sacramentas Altoriaus…», і від MžK, і від усіх інших згаданих тут литовських джерел: BP I 62,8–9 kurſai vſch || ius ira ifchdodams BNT Lk 22,19 kurſai uſ ius ira || dodamas E 33,8 kurſai vſch nus būs ifchdūtas MžK 26,9–10 kurſſai vſ jus bus iſſldotas MžG 589,17–18 kurſai vſch ius bus || ifchdūtas MžP 8,1–2 kurſſai vſ || ius bus ifchdūtas У BP і BNT Лк 22,19 ужито ту саму складену форму теперішнього часу пасивного стану дієслова з пасивним дієприкметником теперішнього часу, тільки дієприкметник у BP має префікс ifch- (можливо, під впливом E, оскільки тут дієприкметник також має префікс ifch- E 33,8). Євангеліє від Луки Брѐткунас перекладав з латинської Вульгати. Складена форма дієслова išduoti у BP і BNT відповідає наявній у Вульгаті в Лк 22,19 формі praesens indicativi passivi quod pro vobis datur. Такий самий варіант, як у Вульгаті, знаходимо і в перших латинських катехізисах Лютера 1529 року, а також у пізніших перекладах латинською мовою, виконаних Георгом Майором і Юстом Йонасом: quod pro vobis datur. Це місце по суті не відрізняється і у німецьких Малих катехізисах Лютера: der für euch gegeben wird, однак його можна 73 перекладати двояко: теперішнім часом процесуального пасиву або майбутнім часом пасиву стану (результату). Яким джерелом користувався укладач Postilės — власним перекладом BNT, Вульгатою чи якимось латинським катехізисом Лютера, — точно сказати важко, адже в цьому аспекті вони збігаються. Від варіанта BP і BNT чітко відрізняються лише польські катехізиси Малецького та Секлюцяна: SK 13,7–8: ktore żawas || będzę wydano; MK 9,8–9: kto =||re za was wydano bodzie. 7.2. На BNT, Євангеліє від Луки, орієнтує також написання голосного o замість дифтонга uo у тому самому реченні цього Євангелія: знах. одн. dona, dodamas. Як згадувалося в розділі 2 цієї статті (2.2), у «Kosanyje» також замість uo пишеться o: знах. одн. Dona BP I 62,6, ifchdotas BP I 62,5, ifchdodams BP I 62,9, хоча в усій Postilėje ці слова значно частіше (у 3,8 раза) пишуться з ū. У цьому він збігається також із катехізисом Мажвідаса Katekizmu. У ньому знаходимо відповідно знах. одн. dona MžK 26,5, ifchdotas MžK 26,4 та ifƀ||dotas MžK 26,9–10. Оскільки і в BP, і в BNT у цьому реченні вжито складену форму теперішнього часу пасивного стану дієслова з пасивним дієприкметником теперішнього часу, причому дієприкметник у BP має префікс ifch-, а в MžK — складену форму майбутнього часу пасивного стану з пасивним дієприкметником минулого часу, можна припустити, що Брѐткунас звірив це речення зі своїм перекладом BNT Лк 22,19. 7.3. Брѐткунас міг звіритися з BNT і змінюючи порядок слів в іншому фрагменті цього вірша. Хоча порядок слів у BP збігається також із MžK, однак через те, що тут ужито інший префікс (ifchle=||tas MžK 27,3–3 відповідає wilana SK 14,1), цей приклад також радше вказує на BNT Лк 22,19: BP I 62,15 kurfai uẛ ius bus pralietas E 33,14–15 kurfai vſch || nus pralietas būs MžK 27,3–3 kurſfai vẛ ius bus ifchle=||tas BNT Lk 22,19 kurs || uẛ ius bus pralietas 8. Висновки 1. Із 67 євангельських і 2 епістольних перикоп, що містяться в «Постилі» Йонаса Бреткуна Postilėje (BP), 65 євангельських і 2 епістольні є такими самими, як у книзі Балтарамеюса Вілента Ewangelias bei Epistolas (EE), однак 2 додані Бреткунасом. Текст, подібний до одного з них, названого «KOSANIS APE VVAECZAE-||re Pono mufu Iefaus Chriſtaus, Dienoje || kaledu ant Miſchparo ſakama» (BP I 62), знайдено в чотирьох виданнях, опублікованих до 1591 року: 1) у «Катехизмі» Мартінаса Мажвідаса Katekizme (1547; MžK); 2) у частині II «Християнських пісень» Мажвідаса, опублікованій Вілентасом Giesmių Chrikščoniškų (1570; MžG); 3) в «Енхіридіоні» Вілентаса Enchiridione (1579; E), де він міститься у двох 74 розділах: а) «Таїнство Вівтаря / як || господар своєму сімейству || найкраще має || навчати» (E 33,3–17); б) «Короткі запитання=||і настанови= для тих, хто || бажає прийняти святе=||Таїнство Вівтаря. M.M.» (E 68,10–21), і 4) у «Парафразі» Мажвідаса Paraphrasyje (1589; MžP). 2. Основним джерелом цієї перикопи слід вважати текст із розділу «Таїнство Вівтаря...» в «Енхіридіоні» Вілентаса Enchiridiono. «Косаніс» відрізняється від нього порівняно мало: виявлено 23 розбіжності (переважно орфографічні та морфологічні), виразних текстових невідповідностей немає, слів ані додано, ані пропущено, уживання великих літер не відрізняється. Про те, що Бреткунас користувався саме текстом із розділу «Таїнство Вівтаря...» в «Енхіридіоні» Enchiridiono, свідчать такі факти: а) у перикопі «Постилі» Postilės збереглася коротка форма місцевого відмінка однини жіночого роду ſchito; б) однакове співвідношення між формами 2-ї особи множини наказового способу дієслів imti, daryti, gerti, valgyti з аукштайтським і жемайтським формантом (в обох текстах є 5 однакових форм із -ki- і 1 із -ke-), хоча в усій «Постилі» Postilėje у цих словах звичніший жемайтський формант -ke- (це показано в таблиці 1); в) ті фрагменти цієї перикопи, які загалом збігаються з відповідними фрагментами цього розділу, хоча, перекладаючи їх, Вілентас дещо відійшов від Малого катехізису Лютера (1543). У «Косанісі» збереглися орфографічні й лексичні особливості, характерні не лише для розділу «Таїнство Вівтаря...» в «Енхіридіоні» Enchiridiono, а й для тексту іншого розділу «Енхіридіону» Enchiridiono — «Короткі запитання і настанови...» — та підрозділу «Слова про Святу вечерю...» у частині II «Християнських пісень» Мажвідаса, опублікованих Вілентасом Gesmių Chriksčoniškų: а) написання v і ſch у прийменнику «за»: vſch BP I 62,8, хоча в усій «Постилі» Postilėje зазвичай пишеться uſ̌, а vſch ужито лише в «Косанісі» (це відображено в таблиці 4); б) прислівник часу dažnai також трапляється лише в «Косанісі», хоча в усій «Постилі» Postilėje частоту й повторюваність дії виражено прислівником часу tankiai. 3. Розбіжності між текстом «Косані» та розділу «Таїнство Вівтаря...» в «Енхіридіоні» Enchiridiono свідчать, що Бреткунас послідовно наближав орфографію та морфологію до властивих «Постилі» Postilei форм: писав acc. sg. ius BP I 62,9; 62,15, а не jus, як у E 33,8; 33,15; bus BP I 62,15, а не būs, як у E 33,15; uſ̌ BP I 62,15, а не vſch, як у E 33,14; naktije BP I 62,5, а не naktie, як у E 33,4; kurioje BP I 62,5, а не kurio, як у E 33,4. 4. Інші згадані литовські тексти не можна вважати основним джерелом «Косані» з таких причин: а) між цією перикопою та відповідним текстом у «Катехизмі» Мажвідаса Katekizmo є багато різноманітних орфографічних, пунктуаційних, фонетичних і морфологічних розбіжностей (усього близько 80), а також виразні текстові невідповідності, пов’язані з різними оригіналами перекладу. Проте цей текст міг певною мірою вплинути на Бреткунаса. На це вказує написання літери o замість uo (<ide *ō) у словах acc. sg. dona, ichdotas, ichdodams, а також, можливо, tatai публіка- 75 займенника замість Vilento Enchiridiono у розділі «Sacramentas Altoriaus…». б) між «Kosanės» і розділом «Szodžei ape S. Weczere…» у II частині Mažvydasovix Gesmių Chriksczoniszkų, виданих Vilentasom, є щонайменше 56 відмінностей. Ці тексти найбільше різняться тим, що останній укладено з речень, основу яких становлять переклади з польського Seklucjanovogo та німецьких Лютерових катехізисів, а також із ще одного невстановленого джерела. c) між «Kosanės» і Vilento Enchiridiono у розділі «Trumpas klausimas ir prieprowimas…» надрукованого тексту помічено 55 відмінностей. Оскільки останній дуже близький до згаданого розділу збірника гімнів Мажвідаса, то розбіжності тексту між «Kosanės» і текстом другого Enchiridiono такі самі, як між «Kosanės» і згаданим розділом збірника гімнів. г) текст Mažvydasovogo Paraphrasio (MžP) близький до тексту Mažvydasovogo Katekizmo, але значно відрізняється від «Kosanės» — між ними виявлено 62 відмінності; деякі з них (жмудська форма 2-ї особи множини наказового способу дієслів на -ke-, прийменник vβ, род. одн. atminima) подібні до відмінностей між цією перикопою Postilės і текстом Mažvydasovogo Katekizmo. 5. Пишучи «Kosanį», Бреткунас міг зазирнути й до Лк 22,19 свого перекладу Нового Заповіту (BNT), адже і в «Kosanyje», і в BNT ужито ту саму складену форму теперішнього часу пасивного стану дієслова (iš)duoti з дієприкметником теперішнього часу пасивного стану ira ilchdodams, тоді як в Enchiridione та Katekizme Мажвідаса — складену форму майбутнього часу пасивного стану, що відповідає німецькому й польському оригіналам, із дієприкметником минулого часу пасивного стану būs ilchdūtas, bus ifždotas. Новий Заповіт Бреткунаса, як і Катехізис Мажвідаса, міг вплинути також на вживання літери o замість uo55, а також на зміну порядку слів в одному фрагменті. Отримано 1998 06 16 ŠALTINIAI BP I – Bretkūnas J. 1591: POSTILLA Tatai eſti Trumpas ir Praſtas Iſchguldimas Euangeliu / ſakamuiu Bažniczoje Krikſchczioniſchkoie / nūg Aduento ik 55 Pastaba. Straipsnį jau parengus spaudai, buvo atkreiptas dėmesys į tai, kad ir kitose Postilės perikopėse dvigarsis [uo] rašomas raide o, o ne rašmeniu ū. Visos BP perikopės išspausdintos aukštesniu šriftu (~18 punktų) nei pamokslai ir gali būti, kad spaustuvė neturėjo šio šrifto ženklo ū. Nuoširdžiai dėkoju prof. habil. dr. Zigm[u]i Zinkevičiui ir habil. dr. Sauliui Ambrazui už vertingas redakcines pastabas, Vilijai Gerulaitienei už santraukos vertimą į vokiečių kalbą, Audronei Stanislovaitienei ir Vytautui Zinkevičiui už nuolatinę pagalbą, man teikiamą dirbant kompiuteriu filologinius darbus. 76 Wæliku. Per Iana Bretkuna Lietuvos Plebona Karaliaucȥiuie Pruſſu. Iſſpaude Karaliaucȥiuie Iurgis Oſterbergeras. Mæta Pono 1591. BP II – Bretkūnas J. 1591: POSTILLA tatai eſti Trumpas ir Praſtas Iſchguldimas Euangeliu / ſakamuiu Baſnicȥoie Krikſcȥioniſchkoie / nūg Wæliku ik Aduento. Per Iana Bretkuna Lietuvos Plebona Karaliaucȥiuie Pruſſu. Iſſpauſta Karaliaucȥiuie / Iurgio Oſterbergero. Mæta Pono 1591. BNT – Bretkūnas J. 1580: NAVIAS TESTAMENTAS. Ing Lietuwiſchką Lieſʒuwį perraſchitas. per Ianą Bretkūną Labguwos Plebona. 1580. Cituojama iš: NAVIAS TESTAMENTAS Ing Lietuwiſchką Lieſʒuwį perraſchitas. per Ianą Bretkūną Labguwos Plebona. 1580. DAS NEUE TESTAMENT in die litauische Sprache übersetzt von Johann Bretke, Pastor zu Labiau 1580: Faksimile der Handschrift, Band 7 und 8, Labiau, i. Pr. 1580. Hrsg. von J. D. Range und Fr. Scholz. 1991. Paderborn–München–Wien–Zürich. E – Vilentas B. 1579: ENCHIRIDION Catechiſmas maſʒas / dæł paſpalitu Plebону ir Koʒnadiju / Wokiſchku lieſʒuwiu paraſchits per Daktara Martina Luthera. O iſch Wokiſchka lieſʒuwia ant Lietuwiſchka pilnai ir wier­nai pergulditas / per Baltramieju Willentha Plebona Karalauȥiuie ant Schteindama. Iſchſpaultas Karalauȥiu per Iurgi Oſterbergera / Metu Diewa M. D. LXXIX. EE – Vilentas B. 1579: Euangelias bei Epiſtolas / Nedeliu ir ſchwentuju dienoſu ſkaitomoſias / Baſnicȥoſu Chrikſcȥoniſchkoſu / pilnai ir wier­nai pergulditas ant Lietuwiſchka Sʒodʒia / per Baltramieju Willenta / Plebona Karalauȥiui ant Schteindama. Priegtam / ant gala priedeta ira Hiſtoria apie muka ir ſmerti Wieſchpaties muſu Ieſaus Chriſtaus pagal kieturiu Euangeliſtu. Iſchſpaultas Karalauȥiui per Iurgi Oſterbergera / Metu M. D. LXXIX. LB – Luther M. Das Newe Teſtament Deutʒſch. Vuittemberg. 1546. Cituojama iš: Luther M. Werke. Kritische Gesamtausgabe. Die Deutsche Bibel. Bd. 6. Weimar, 1929. Skaitmenys rodo šio tomo puslapius. LK – Luther M. 1543: ENCHIRIDION Der Kleine Catechiſmus. Cituojama iš: Luther M. Werke. Kritische Gesamtausgabe. Bd. 30¹. Weimar, 1910. Skaitmenys rodo šio tomo puslapius. MK – Malecki J. 1546: Catechiſmvs to ieſt. Nauka Krzesczianska od Apostolow dla prostich ludzi we trezech cząstkach zamkniona, y z drugiemi cząstkami ku teyże nauce krzesczianskie przileżącemi, z Lacinskiego jęzika pilnie przełożona. Przez Jana Maleckiego S. […] VV Krolevcv. M. D. XLVI. Cituojama iš: Neumann F.W. 1941: Studien zum polnischen frühreformatorischen Schrifttum. T. 1: Die Katechismen von 1545 und 1546 und die Polemik zwischen Seklucyan und Maletius. Leipzig. MžK – Mažvydas M. 1547: CATECHISMVS PRAſty Sʒadei, Makſlas ſkaitima raſchta yr gieſmes del krikſcȥianiſtes bei del berneliu iaunu nauiey ſugulditas KARALIAVCʒVI VIII. dena Meneſes Sauſia, Metu vſgimima Diewa. M. D. XLVII. Šis ir visi kiti Mažvydo darbai cituojami iš: Martynas Mažvydas 1993: Katekizmas ir kiti raštai. Vilnius. MžG – Mažvydas M. 1570: GESMES Chrikſcȥoniſkas gedomas baſnicȥoſu per Welikas ir Sekminias ik Aduenta. Iſchſpaultas Karalauȥiui / nūg Iona Daubmana. Metu Diewa / M. D. LXX. MžP – Mažvydas M. 1589: PARAPHRASIS. Permanitina poter aus malda / per Martina Moſwida iſchguldita. [Karaliaučius, 1589]. 77 KO – Preußische Kirchenordnung 1558: Cituojama iš: Hubatsch W. Geschichte der evangelischen Kirche Ostpreussens. Bd. 3: Dokumente. 1968, Göttingen. Skaitmenys rodo šio tomo puslapius. SK – Seklucjan J. 1545: Katechizmv text profiti dla proftego lvdv wkrolewczy. 1.5.4.5. V – Vulgata. Cituojama iš: Nestle-Aland 1994: Novum Testamentum Graece et Latine. Stuttgart. G – Graikiškas Naujasis Testamentas. Cituojama iš: Nestle-Aland 1994: Novum Testamentum Graece et Latine. Stuttgart. LITERATŪRA Aleknavičienė O. 1998: Jono Bretkūno Postilės perikopių autorystė: Mt 3,13–17 šaltiniai. In: Baltistica, V priedas. Ambrazas S., Aleknavičienė O., Zinkevičius V. 1998: Istorinis lietuvių kalbos žodynas ir senųjų raštų kompiuterizavimas. In: LKK XXXIX. Ambrazas V. 1962: Absoliutinis naudininkas XVI–XVII a. lietuvių kalbos paminkluose. In: LKK V, 3–106. Baniulienė D. Nepaprastas Mažvydo metų atradimas. In: „Lietuvos aidas“ Nr. 162, 1997 08 20. Bechtel F. 1882: Bartholomäus Willent’s litauische Uebersetzung des Luther’schen Enchiridions und der Episteln und Evangelien, nebst den Varianten der von Lazarus Sengstock besorgten Ausgabe dieser Schriften. Göttingen. Bezzenberger A. 1893: Zur litauischen Litteraturgeschichte. In: Mitteilungen der Litauischen Litterarischen Gesellschaft. Bd. 3. Hf. 13–18. Heidelberg. Biržiška V. 1953: Senųjų lietuviškų knygų istorija. D. 1. Chicago. Biržiška V. 1957: Senųjų lietuviškų knygų istorija. D. 2. Chicago. Biržiška V. 1960: Aleksandrynas: Senųjų lietuvių rašytojų, rašiusių prieš 1865 m., biografijos, bibliografijos ir biobibliografijos. T. 1: XVI–XVII amžiai. Čikaga. Bretkūnas J. 1983: Rinktiniai raštai. Parengė J. Palionis ir J. Žukauskaitė. Vilnius. Dini P. 1994: L’Inno di S. Ambrogio di Martynas Mažvydas: Studio filologico-linguistico del testo antico lituano (1549) e delle sue fonti latine e polacche. Roma. Dini P. 1996: Apie J.Gerullį – Mažvydo (GA, MPr) leidėją. In: LKK XXXVI. Vilnius. Falkenhahn V. 1941: Der Übersetzer der litauischen Bibel Johannes Bretke und seine Helfer: Beiträge zur Kultur- und Kirchengeschichte Altpreussens. Königsberg (Pr) und Berlin. Ford G. 1969: The Old Lithuanian Catechism of Baltramiejus Vilentas (1579): A Phonological Morphological and Syntactical Investigation. The Hague–Paris. Gerullis J. 1922: Mažvydas Seniausieji lietuvių kalbos paminklai iki 1570 metams. Kaunas. Gerullis J. 1927: Senieji lietuvių skaitymai. I dalis: Tekstai su įvadais. Kaunas. Grinaveckis V. 1973: Žemaičių tarmių istorija. Vilnius. Hermann E. 1923: Bemerkungen zum altlitauischen Schrifttum in Preussen. In: Die Nachrichten der K. Gesellschaft der Wissenschaften zu Göttingen. Philologisch-historische Klasse. Göttingen. Hermann E. 1926: Litauische Studien: Eine historische Untersuchung schwachbetonter Wörter im Litauischen. Berlin. Heussi K. 1991: Kompendium der Kirchengeschichte. 18 Aufl. Tübingen. Hubatsch W. 1968: Geschichte der evangelischen Kirche Ostpreussens. Bd. 3: Dokumente. Göttingen. KBI 1997: Lenzenweger J. ir kt. Katalikų bažnyčios istorija. T. 2. Vilnius. Kleinas D. 1653: Grammatica Litvanica … Regiomonti. Cituojama iš: Pirmoji lietuvių kalbos gramatika 1957. Parengė T. Buchienė ir J. Palionis. Vilnius. Koženiauskienė R. 1990: XVII–XVIII amžiaus prakalbos ir dedikacijos. Vilnius. 78 Лихачев Д. 1983: Текстология: На материале русской литературы X–XVII веков. LKA II 1982: Lietuvių kalbos atlasas. T. 2: Fonetika. Vilnius. LKA III 1991: Lietuvių kalbos atlasas. T. 3: Morfologija. Vilnius. LKŽ VI 1962: Lietuvių kalbos žodynas. T. 6. Vilnius. LLICh: Lietuvių literatūros istoriografijos chrestomatija (iki 1940 m.). Parengė L. Gineitis. Vilnius, 1988. Luther M. 1910: Werke. Kritische Gesamtausgabe. Bd. 30I. Weimar. Luther M. 1929: Werke. Kritische Gesamtausgabe. Die Deutsche Bibel. Bd. 6. Weimar. Michelini G. 1995: Über die Stellung des Objektes in der Postille von Bretkūnas. In: Analecta Indoevropaea Cracoviensia Ioannis Safarewicz memoriae dicata. Krakow. S. 249–256. NBL 1997: Neues Bibel-Lexikon. Lieferung II. Obadja – Qudschu. Hrsg. von Manfred Görg, Bernhard Lang. Zürich und Düsseldorf. Nestle-Aland 1994: Novum Testamentum Graece et Latine. 3. neubearb. Aufl. Stuttgart. Neumann F. W. 1941: Studien zum polnischen frühreformatorischen Schrifttum. T. 1: Die Katechismen von 1545 und 1546 und die Polemik zwischen Seklucyan und Maletius. Leipzig. Palionis J. 1967: Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a. Vilnius. PLKG: Pirmoji lietuvių kalbos gramatika. Parengė T. Buchienė ir J. Palionis. Vilnius, 1957. Pociūtė D. 1995: XVI–XVII a. protestantų bažnytinės giesmės: Lietuvos Didžioji Kunigaikštystė ir Prūsų Lietuva. Vilnius. Range J. 1992: Bausteine zur Bretke-Forschung: Kommentarband zur Bretke-Edition (NT). Paderborn–München–Wien–Zürich. Rhesa L. 1816: Geschichte der litthauischen Bibel. Königsberg. Rosinas A. 1995: Baltų kalbų įvardžiai: morfologijos raida. Vilnius. RŽ 1992: Religijotyros žodynas. Vilnius. Salopiata P. 1929: Das Verhältnis der Evangelien-Texte in den ältesten katholisch-litauischen Drucken. Göttingen. Seklucjan J. 1979: Wybór pism. Dokonał, opracował i wstępem poprzedził S.Rospond. Pojezierze–Olsztyn. Skvireckas J. 1991: Bendrasis įvadas į Šventąjį Raštą. In: Šventasis Raštas. Senasis Testamentas. T. 3. P. 439–505. Stang Chr. 1929: Die Sprache des litauischen Katechismus von Mažvydas. Oslo. Trautmann R. 1909: Die Quellen der drei altpreussischen Katechismen und des Enchiridions von Bartholomaeus Willent. In: Altpreussische Monatsschrift. Bd. 46. Königsberg. Urbas D. 1996: Martyno Mažvydo raštų žodynas. Vilnius. WP: Wolfenbüttelio postilė. Parengė J. Karaciejus. Vilnius, 1995. Zieger A. 1967: Forschungen und Quellen zur Kirchen- und Kulturgeschichte Ostdeutschlands. Bd. 5: Das religiöse und kirchliche Leben in Preussen und Kurland im Spiegel der evangelischen Kirchenordnungen des 16. Jahrhunderts. Hrsg. von Bernhard Stasiewski. Köln Graz. Zinkevičius Z. 1987: Lietuvių kalbos istorija. T. 2: Iki pirmųjų raštų. Vilnius. Zinkevičius Z. 1966: Lietuvių dialektologija: Lyginamoji tarmių fonetika ir morfologija. Vilnius. 79 DIE FRAGE NACH DEM ÜBERSETZER DER PERIKOPEN IN DER POSTILLE VON JONAS BRETĶUNAS: QUELLEN VON „KOSANIS“ Zusammenfassung In diesem Artikel wird der Frage nach dem Übersetzer der Perikopen in der Postille (BP) von Jonas Bretkūnas nachgegangen und ein Versuch gemacht, festzustellen, was die Hauptquelle der Perikope „Kosanis“ gewesen sein könnte. Eine vergleichende Textanalyse ermöglicht folgende Schlußfolgerungen: 1. Von den 67 evangelischen und 2 epistolischen Perikopen in der Postille von Jonas Bretkūnas (BP) sind 65 evangelische sowie 2 epistolische Perikopen dieselben wie die im Buch von Baltramiejus Vilentas Evangelias bei Epistolas gedruckten, zwei Perikopen sind aber von Bretkūnas hinzugefügt worden. Den Text, der einer Perikope („KOSANIS APE VVÆCZE-||re Pono mufu Iefaus Chriſtaus, Dienoie || kaledu ant Miſchparo ſakama“; BP I 62) nahe kommt, finden wir in vier bis zum Jahre 1591 erschienenen Ausgaben: 1) im Katechismus von Mažvydas (1547; MžK); 2) im 2. Teil der durch Vilentas veröffentlichten Gesmes Chriksczoniskas von Mažvydas (1570; MžG); 3) im Enchiridionas von Vilentas (1579; E), wo er in zwei Kapiteln zu finden ist: a) im „Sacramentas Altoriaus / kaip || tō Hukinikas ſcheimina fawa || praſchczi aufei tur || mokinti“ (E 33, 3–17), b) im „Trumpas klaufi=||mas ir prieprowimas tu kurie || nor priimti ſchwentaghi Sacra=||menta Altoraus. M. M.“ (E 68, 10–21) und 4) im Paraphrasis von Mažvydas (1589; MžP). 2. Die Hauptquelle für diese Perikope sollte der im Kapitel „Sacramentas Altoriaus…“ des Enchiridionas von Vilentas enthaltene Text sein. „Kosanis“ weist ganz unwesentliche Unterschiede dazu auf: es wurden 23 Unterschiede festgestellt, vor allem in der Rechtschreibung und Morphologie, es gibt keine bedeutsamen Abweichungen im Text, weder fehlen Wörter noch wurden welche hinzugefügt, der Gebrauch von großen Buchstaben unterscheidet sich nicht. Folgende Tatsachen lassen schlußfolgern, daß Bretkūnas gerade den im Kapitel „Sacramentas Altoriaus…“ von Enchiridionas gedruckten Text herangezogen hat: a) die in der Perikope der Postille erhalten gebliebene Kurzform ſchito im Lokativ Singular Femininum; b) das gleiche Verhältnis zwischen den Imperativformen der Verben imti, daryti, valgyti, gerti in der 2. Person Plural mit dem aukštaitischen und žemaitischen Formans (in beiden Texten gibt es fünf gleiche Formen mit -ki- und eine mit -ke-), obwohl in der ganzen Postille das žemaitische Formans -ke- kennzeichnender ist (Tabelle 1); c) die Fragmente von dieser Perikope, die im Prinzip mit entsprechenden Fragmenten dieses Kapitels übereinstimmen, obwohl Vilentas sich bei ihrer Übersetzung in einigem vom kleinen lutherischen Katechismus (1543) entfernt hatte. In „Kosanis“ sind die nicht nur dem Kapitel „Sacramentas Altoriaus…“ von Enchiridionas, sondern auch dem Text eines anderen Kapitels davon („Trumpas klaufimas ir prieprowimas…“) sowie dem Kapitel „Ṡodžei ape S. Wecžere…“ des 2. Teiles der durch Vilentas veröffentlichten Gesmes Chriksczoniskas charakteristischen Tatsachen der Rechtschreibung und Lexik erhalten geblieben: a) der Gebrauch von Buchstaben v und ſch in der Präposition už: vſch in BP I 62, 8, obwohl in der ganzen Postille üblicherweise uſch geschrieben wird, und vſch nur in „Kosanis“ gebraucht wurde (dazu Tabelle 4); b) darüber hinaus das Temporaladverb dažnai, das nur in „Kosanis“ verwendet wurde, obwohl die Häufigkeit und Wiederholung einer Tätigkeit in der ganzen Postille durch ein anderes Temporaladverb – tankiai – wiedergegeben wird. 3. Die Unterschiede zwischen „Kosanis“ und dem Text des Kapitels „Sacramentas Altoriaus…“ von Enchiridionas zeigen, daß Bretkūnas die Rechtschreibung und Morphologie der für die Postille typischen konsequent angeglichen hatte: Acc. Sg. hat er als ius in BP I 62, 9 sowie in BP I 62, 15 und nicht nus wie in E 33, 8 sowie in E 33, 15 geschrieben; uſch in BP I und nicht vſch wie in E 33, 14; naktije in BP I 62, 5 und nicht naktie wie in E 33, 4; kurioie in BP I 62, 5 und nicht kurio wie in E 33, 4. 80 4. Die anderen zum Vergleich herangezogenen Texte können nicht für die Hauptquelle für „Kosanis“ gehalten werden aus folgenden Gründen: a) diese Perikope und der entsprechende Text des Katechismus von Mažvydas unterscheiden sich in Vielem in der Punktuation, Phonetik und Morphologie (es gibt etwa 80 Unterschiede), es gibt auch deutliche inhaltliche Unterschiede, was an unterschiedlichen Vorlagen für die Übersetzung liegt. Andererseits kann er auf bestimmte Weise Bretkūnas beeinflußt haben. Davon zeugt die Schreibung von o anstelle von uo (<ide *ö) in den Wörtern Acc. Sg. dona, ichdotas, ilchdodams sowie vielleicht auch der Gebrauch von tatai anstelle des Pronomens tas, das im Kapitel „Sacramentas Altoriaus...“ des Enchiridionas von Vilentas verwendet wurde. b) „Kosanis“ und das im 2. Teil der durch Vilentas veröffentlichten Gesmes Chriksczoniskas von Mažvydas gedruckte Kapitel „Sʒodʒei ape S. Wecʒere...“ weisen nicht weniger als 56 Unterschiede auf. Diese Texte unterscheiden sich vor allem dadurch, daß der letztere aus Sätzen besteht, deren Grundlage Übersetzungen aus dem polnischen Seclucjanus und der deutschen Katechismen von Luther sowie noch einer weiteren nicht festgestellten Quelle bilden. c) Beim Vergleich von „Kosanis“ und dem Text im Kapitel „Trumpas klaufimas ir prieprowimas...“ wurden 55 Unterschiede festgestellt. Der Text von diesem Kapitel ist dem Kapitel im Gesangbuch von Mažvydas besonders ähnlich. d) Der Text von Paraphrasis von Mažvydas kommt dem Text des Katechismus von Mažvydas nahe, doch unterscheidet sich ziemlich von „Kosanis“, – dabei können 62 Unterschiede verzeichnet werden. Einige von diesen Unterschieden (daszematische verbale Formans -ke- im Imperativ der 2. Person Pl., die Präposition vʒ, Gen. Sg. atminima) sind denen zwischen dieser Perikope der Postille und dem Text des Katechismus von Mažvydas ähnlich. 5. Bei der Arbeit am „Kosanis“ kann Bretkūnas im von ihm selbst übersetzten Neuen Testament (BNT), im 19 Vers des 22 Kapitels des Evangeliums nach Lukas, nachgeschaut haben, denn sowohl im „Kosanis“ als auch im Lk 22,19 des BNT wurde dieselbe zusammengesetzte Passivform vom Verb (iš)duoti mit dem passiven Partizip von Mažvydas die deutsche und polnische Vorlage entsprechende im Präsens ira ichchodams gebraucht, indem in Enchiridionas und im Katechismus zusammengesetzte Passivform im Futur mit dem passiven Partizip im Präteritum būs iʒdūtas, bus iʒdotas zu finden ist. Das Neue Testament von Bretkūnas wie auch der Katechismus von Mažvydas kann den Gebrauch von o anstelle von uo sowie die Änderung der Wortfolge in einem der Fragmente beeinflußt haben. 81