Atvirojo ir uždarojo skiemens balsių trukmė pietinių vakarų aukštaičių tarmėje

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XL (1998) Аста КАЗЛАУСКЕНЕ Університет Вітовта Великого, Каунас ТРИВАЛІСТЬ ГОЛОСНИХ У ВІДКРИТОМУ ТА ЗАКРИТОМУ СКЛАДАХ У ПІВДЕННО-ЗАХІДНОАУКШТАЙТСЬКОМУ ДІАЛЕКТІ 1. Описуючи фонетичні чинники, що визначають тривалість голосних у литовській літературній мові, V. Vaitkevičiūtė (1960: 207–208) стверджує, що в закритому складі голосні й дифтонги нібито коротші, ніж у відкритому, оскільки частина енергії витрачається також на приголосний; на її думку, у закінченні закритого складу голосні довші, ніж в інших позиціях, але коротші за голосні у відкритому закінченні. Отже, за V. Vaitkevičiūtė, у літературній мові найдовші голосні нібито бувають у відкритому закінченні, коротші — у закритому закінченні, а найкоротші — усередині слова. Однак новіші дослідження тривалості голосних усередині слова та у відкритому закінченні південного каунаського говору західноаукштайтського діалекту (далі — ПВА) (Kazlauskienė 1998) свідчать, що діалект, на основі якого створено літературну мову, характеризується кількісною редукцією голосних у закінченні. Отже, голосні у відкритому закінченні в діалекті ПВА справді не довші за голосні всередині слова. Тепер залишається з’ясувати, чи залежить у діалекті ПВА1 тривалість голосних (особливо в закінченні) від типу складу (відкритого чи закритого). 1.1. Тривалість голосних у закритих і відкритих закінченнях досліджували в словах2: renkà·s «той, хто збирається» — renkā, «збираю», rankàs «руки» — rankà «руку», rẽp.kas (скорочена форма теп. ч. 3-ї особи «збирається») «збирається» — rẽj.ka «збирає», lenkẽ·s «ті, що нахиляються» — lenkẽ. «нахиляє», lẽj.kae.s «ті, що нахиляли» — lẽj.kae. (дієприкметник минулого часу активного стану, множина, називний відмінок) «нахилила», silkẽ·s «шовки» — silkè (однина, орудний відмінок) «шовком», lẽj.kæs (скорочена форма теп. ч. 3-ї особи «нахиляється») «нахиляється» — lẽn.kæe «нахиляє», ni.kšti·s «нігті» — ni.kšti· «ніготь», ká.rti.s «жердини» — ká.rti «жердину», ru·kštis «кислота» — ru·kšti «кислоту», bá·rtis «сваритися» — bá·rti «сваритися», rú·kštu.s 1У цій праці розглядаються лише ті представники каунаського говору західноаукштайтського діалекту, які, згідно з поширеною думкою (наприклад: Salys 1946: 51–52; Zinkevičius 1966: 118 і далі; LKT 1970: 28–29; LKA 2 1982), не скорочують голосних у закінченні. 2 Під час транскрибування прикладів дотримувалися думки, що голосний переднього ряду низького підняття [e] перед твердими приголосними, голосними заднього ряду та в кінці слова є ширшим, наприклад: rẽ·sto. «яєчного», rẽ·sti «яєчному», rẽtù «рідкісних», sár.tæ. «сартю», svíæste (місцевий відмінок однини) «у світі». Звісно, так буває не в усіх говорах ПВА. Приблизно на схід від Лекечяй, Вішакіо-Руде, Казлу-Руде та Маріямполе найчастіше (незалежно від м’якості наступного приголосного) розширюється лише наголошений довгий або напівдовгий голосний [e] в основі. Оскільки лише дві дикторки походять із цих місць, обрано варіант, що відображає вимову більшості дикторів. У наведених досліджуваних словах позначено м’якість лише приголосних, уживаних перед голосними заднього ряду. Оскільки вже встановлено (Kazlauskienė 1998), що в діалекті ПВА ненаголошені довгі голосні в закінченні й навіть в основі скорочуються (за винятком голосних перед коротким закінченням, наприклад: dra·sa «сміливість», ru·pi «турботу», ti·ki «тишу», tre·ši «тертку», ke·dæ «стілець»), ці голосні позначаються як напівдовгі. 113 «кислі» — rú·kštu... «кисло», ru·kštùs «кислий» — ru·kštù «кисло», bú·stus «житла» — bú·stu «житлом». Також аналізували тривалість голосних усередині слова в закритих і відкритих складах. Для цього було обрано такі мінімальні пари слів: sùktas (називний відмінок однини) «скручений» — sùkas (скорочена форма теп. ч. 3-ї особи «крутиться») «крутиться», suktàs (родовий відмінок множини) «скручених» — sùkas (дієслово «скрутити», майбутній час, 3-тя особа) «скрутить», kã·pta (безособова форма) «спечено» — kẽ·pa «пекла», kepti (дієприкметник минулого часу пасивного стану, множина, називний відмінок) «спечені» — kẽpi «печеш». Для експерименту було дібрано приклади, у яких порівнювалася кількість голосних перед одним проривним приголосним і перед сполученням щілинного та проривного приголосних: suskì «суски» — šùki «Шукю», sùskis «суски» — sùkis (дієслово «крутитися», наказовий спосіб, 2-га особа однини) «крутися». Крім того, хотіли порівняти тривалість голосних перед одним щілинним приголосним і перед сполученням щілинного та проривного приголосних. Для цього обрали слова: pẽ·štù «пещу» — pešù «пешу», pešti (інфінітив) «пекти» — peši (майбутній час, 2-га особа однини) «пектимеш». 1.2. Із цих слів склали короткі речення з чітким змістом і подібним ритмом, у середині яких містилися досліджувані слова. Речення прочитали 8 представників каунаського говору (2 жінки, 6 чоловіків): 4 капси та 4 занавіки. Їхній середній вік — 62 роки. 1.3. Тривалість звуків вимірювали на персональному комп’ютері типу IBM за допомогою комп’ютерної програми обробки мовленнєвих сигналів «KALBAM 43», розробленої П. Каспарайтісом у Вільнюському університеті (мова програмування TURBO-PASCAL, версія 6.0)3. Слова, прочитані дикторами, записували в пам’ять комп’ютера, а на екрані відображалася осцилограма, сформована програмою. Прослухавши її, можна розбити її на окремі звуки, тривалість яких вимірює сама програма 1.4. Результати вимірювань оброблено методами математичної статистики: обчислено середнє арифметичне (x̄), стандартне відхилення (s), коефіцієнт варіації (v), 95% довірчий інтервал (÷). Значущість результатів перевірено також за критерієм Стьюдента. Статистичний аналіз даних виконано за допомогою програми «STUDENT» (мова програмування TURBO-PASCAL, версія 7.0), розробленої A. Girdenis. Формули, які використовує програма, добре відомі з інших праць з експериментальної фонетики4. 2. Результати дослідження показують, що співвідношення кількісних характеристик голосних у відкритих і закритих закінченнях приблизно таке: [−]/[— #]5: [−]/[— s] = 1: 1,2; [≃]/[— #]: [≃]/[— s] = 1: 1,1; [−]/[— #]: [−]/[— s] = 1: 1,3; [˘]/[— #]: [˘]/[— s] = 1: 1,3. Отже, голосні в закритих закінченнях у середньому в 1,2 раза довші за голосні у відкритих закінченнях. Порівнявши ці співвідношення, можна припустити, що відмінність у тривалості коротких голосних у відкритих і закритих закінченнях є більшою. 2.1. Співвідношення кількісних характеристик голосних із циркумфлексною інтонацією в досліджуваних позиціях таке: [ã·]/[— #]: [ã·]/[— s] = 1: 1,1; [ẽ·]/[— #]: [ẽ·]/[— s] = 1: 1,1; [ĩ·]/[— #]: [ĩ·]/[— s] = 1: 1,2. Порівнявши співвідношення кількісних характеристик голосних із циркумфлексною інтонацією та інших голосних (див. розд. 2), бачимо, що це найменша різниця у тривалості. Імовірно, на це вплинули досліджувані приклади (ręnkã·s – ręnkã·, leņkẽ·s – leņkẽ·, ni.kštĩ·s – ni.kštĩ·), оскільки дві пари складалися з дієприкметників активного стану теперішнього часу, які, на жаль, уживаються дедалі рідше, а відкрите закінчення третьої пари 3 Trumpą jos aprašymą žr. (Girdenis ir kt. 1995: 15–21). 4Усі вимірювання звуків і статистичні обчислення виконано на кафедрі загального мовознавства Вільнюського університету. 5Такий символ позначає позицію, яку займає голосний: [−] — довгий ненаголошений, [˘] — короткий ненаголошений, [≃] — циркумфлексний, [˘] — короткий наголошений голосний, [— #] — відкрите закінчення, [— s] — закрите закінчення, [— C] — позиція всередині слова. 114 вторинна (ni.kšti «карлик»), вона, цілком можливо, сама по собі довша за первинну. З іншого боку, тривалість голосних кінцевого складу з циркумфлексною інтонацією може й менше залежати від характеру складу. Таблиця 1 Тривалість голосних у відкритому й закритому закінченнях (мс) та її статистична оцінка6 Приклади | n | x̄ (мс) | s (мс) | v (%) | 95% довірчий інтервал (мс) | tₚ > tα [ræŋká:s] | 19 | 161,5 | 36,6 | 22,6 | 143,9÷179,2 | 0,88<t₀,₀₅=2,03 [ræŋká] | 20 | 150,9 | 38,7 | 25,6 | 132,8÷169,0 [leŋkė:s] | 14 | 186,5 | 39,8 | 21,3 | 163,5÷209,5 | 1,03<t₀,₀₅=2,06 [leŋkė] | 14 | 170,8 | 40,7 | 23,8 | 147,3÷194,3 [ni.kšti:s] | 18 | 123,5 | 34,8 | 28,2 | 106,2÷140,8 | 1,52<t₀,₀₅=2,03 [ni.kšti] | 18 | 105,4 | 36,6 | 34,7 | 87,3÷123,6 [≈]/[— s] | 51 | 155,0 | 44,2 | 28,5 | 142,5÷167,4 | 1,62<t₀,₀₅=2,01 [≈]/[— #] | 52 | 140,5 | 46,4 | 33,0 | 127,6÷153,4 [leŋ.kae:s] | 10 | 129,5 | 21,0 | 16,2 | 114,5÷144,5 | 0,78<t₀,₀₅=2,10 [leŋ.kae] | 10 | 121,8 | 23,1 | 18,9 | 105,3÷138,3 [ka:rti:s] | 18 | 83,2 | 15,8 | 19,0 | 75,3÷91,0 | 3,76>t₀,₀₀₁=3,61 [ka:rti] | 17 | 64,2 | 13,9 | 21,7 | 57,1÷71,4 [ru:kštu:s] | 18 | 94,2 | 17,2 | 18,2 | 85,6÷102,7 | 5,70>t₀,₀₀₁=3,60 [ru:kštu] | 18 | 64,7 | 13,6 | 21,1 | 57,8÷71,5 [—]/[— s] | 46 | 97,5 | 24,7 | 25,3 | 90,2÷104,9 | 3,52>t₀,₀₀₁=3,52 [—]/[— #] | 45 | 77,2 | 28,9 | 37,4 | 68,5÷85,9 [raŋkàs] | 23 | 89,9 | 18,3 | 20,3 | 82,0÷97,8 | 2,69>t₀,₀₁=2,69 [raŋkà] | 23 | 73,8 | 22,1 | 29,9 | 64,3÷83,4 [silkès] | 21 | 100,7 | 22,5 | 22,3 | 90,5÷111,0 | 2,40>t₀,₀₅=2,02 [silkė] | 21 | 83,7 | 23,4 | 27,9 | 73,1÷94,4 [ru:kštis] | 22 | 73,6 | 18,6 | 25,3 | 65,3÷81,9 | 4,04>t₀,₀₀₁=3,54 [ru:kšti] | 22 | 54,1 | 12,8 | 23,7 | 48,4÷59,8 [ru:kštùs] | 22 | 78,5 | 16,4 | 20,9 | 71,2÷85,7 | 4,85>t₀,₀₀₁=3,55 [ru:kštù] | 21 | 55,6 | 14,5 | 26,0 | 49,0÷62,2 [ˇ]/[—s] | 88 | 85,6 | 21,4 | 25,0 | 81,0÷90,1 | 5,67>t₀,₀₀₁=3,41 [ˇ]/[— #] | 87 | 66,8 | 22,3 | 33,3 | 62,1÷71,6 [reŋ.kas] | 19 | 78,0 | 19,7 | 25,3 | 68,5÷87,5 | 2,85>t₀,₀₁=2,72 [reŋ.ka] | 19 | 59,9 | 19,4 | 32,3 | 50,6÷69,2 [leŋ.kae:s] | 16 | 91,6 | 23,2 | 25,3 | 79,3÷104,0 | 2,11>t₀,₀₅=2,04 [leŋ.kae] | 16 | 76,3 | 17,5 | 22,9 | 67,0÷85,6 6 Значення символів, уживаних у таблицях статистичних оцінок: n – кількість вимірювань, x̄ – середнє арифметичне, s – стандартне відхилення, v – коефіцієнт варіації, 95% довірчий інтервал – 95% довірчий інтервал, tₚ – обчислене значення критерію Стьюдента, tα – критичне значення критерію Стьюдента, α – рівень значущості результатів. 115 Приклади n x̄ (мс) s (мс) v (%) 95% довірчий інтервал (мс) tₚ < tₐ [bā́.r̥tis] 19 61,2 9,3 15,2 56,7÷65,7 5,80>t₀,₀₀₁=3,59 [bā́.r̥ti] 18 43,8 8,9 20,3 39,4÷48,3 [búː.stus] 20 61,7 16,5 26,7 54,0÷69,4 4,20>t₀,₀₀₁=3,57 [búː.stu] 20 42,9 11,3 26,3 37,6÷48,2 [—]/[—s] 74 72,2 21,3 29,4 67,3÷77,1 5,13>t₀,₀₀₁=3,43 [—]/[—#] 73 54,9 19,7 35,9 50,3÷59,5 Як видно з результатів статистичного аналізу, наведених у таблиці 1, відмінності в тривалості голосних закінчення з циркумфлексною інтонацією у відкритій і закритій позиціях статистично незначущі. Однак різниця між середніми значеннями тривалості порівнюваних голосних немала ([āː]/[—s] − [āː]/[—#] = 10,6 мс; [ēː]/[—s] − [ēː]/[—#] = 15,7 мс, [īː]/[—s] − [īː]/[—#] = 18,1 мс), і зі збільшенням кількості реалізацій вона стала б виразнішою. 2.2. Співвідношення довгих ненаголошених⁷ голосних закінчення у відкритій і закритій позиціях приблизно такі: [eː]/[—#]: [eː]/[—s] = 1: 1,1; [iː]/[—#]: [iː]/[—s] = 1: 1,3; [uː]/[—#]: [uː]/[—s] = 1: 1,5. Статистична значущість цих голосних дещо відрізняється від значущості голосних із циркумфлексною інтонацією. Відмінності в тривалості верхніх голосних [iː, uː] у досліджуваних позиціях статистично значущі: визначені довірчі інтервали навіть не перекриваються, а обчислені значення критерію Стьюдента при рівні 0,001 перевищують найвищі критичні значення цього критерію. Лише різниця в тривалості голосного [eː] невелика ([eː]/[—s] − [eː]/[—#] = 7,7 мс) і статистично ненадійна. 2.3. Наголошені короткі голосні у відкритих закінченнях співвідносяться з відповідними голосними в закритих закінченнях приблизно так: [ă]/[—#]: [ă]/[—s] = 1: 1,2; [ĕ]/[—#]: [ĕ]/[—s] = 1: 1,2; [ĭ]/[—#]: [ĭ]/[—s] = 1: 1,4; [ŭ]/[—#]: [ŭ]/[—s] = 1: 1,4. Відмінності в тривалості всіх коротких наголошених голосних у відкритих і закритих закінченнях статистично значущі, оскільки довірчі інтервали тривалості майже не перекриваються, а обчислені значення критерію Стьюдента перевищують критичні значення цього критерію. 2.4. Ненаголошені короткі голосні у відкритих закінченнях також коротші, ніж у закритих. Співвідношення такі: [a]/[—#]: [a]/[—s] = 1: 1,3; [e]/[—#]: [e]/[—s] = 1: 1,2; [i]/[—#]: [i]/[—s] = 1: 1,4; [u]/[—#]: [u]/[—s] = 1: 1,4. Відмінності в тривалості цих голосних статистично достовірні: довірчі інтервали нижніх голосних трохи перекриваються, а верхніх голосних — зовсім не перекриваються; обчислені значення критерію Стьюдента перевищують його критичні значення. 7 Як уже згадувалося, у ненаголошених складах довгі голосні скорочуються, тому термін «довгий» тут уживається умовно. 116 3. Хоча голосні циркумфлексного наголосу та короткі голосні (і наголошені, і ненаголошені) у закритих закінченнях довші, ніж у відкритих закінченнях, однак вони коротші за відповідні внутрішні голосні8 (див. табл. 2). Таблиця 2 Співвідношення кількісних характеристик деяких внутрішніх голосних і голосних у відкритому та закритому закінченнях9 Голосні | Позиція та співвідношення кількісних характеристик | P: U Відкрите закінчення | Закрите закінчення | Передостанній склад [āˑ] | 1 | 1,1 | 1,3 | 1,3 [ēˑ] | 1 | 1,1 | 1,2 | 1,1 [īˑ] | 1 | 1,2 | 1,5 | 1,3 [≈] | 1 | 1,1 | 1,3 | 1,2 [à] | 1 | 1,2 | 1,4 | 1,2 [è] | 1 | 1,2 | 1,5 | 1,2 [ì] | 1 | 1,4 | 1,8 | 1,3 [ù] | 1 | 1,4 | 1,5 | 1,1 [ˋ] | 1 | 1,3 | 1,5 | 1,2 [a] | 1 | 1,3 | 1,5 | 1,2 [e] | 1 | 1,2 | 1,2 | 1 [ɪ] | 1 | 1,4 | 1,7 | 1,2 [u] | 1 | 1,4 | 1,8 | 1,2 [ˈ] | 1 | 1,3 | 1,5 | 1,2 З таблиці 2 видно, що в порівнюваних позиціях співвідношення кількісних характеристик голосних високого піднесення більше, ніж голосних низького піднесення (пор. [Vʲi]/[— #]: [Vʲi]/[— s]: [Vʲi]/[— C—] = 1: 1,3: 1,5 та [Vʲe]/[— #]: [Vʲe]/[— s]: [Vʲe]/[— C] = 1: 1,1: 1,2). Отже, тривалість голосних високого піднесення більше залежить від позиції. Це не несподіваний результат, оскільки, як показує дослідження сприйняття голосних літературної мови А. Пакеріса (1982: 96–102), для розрізнення опозицій довгих і коротких голосних високого піднесення важливішою є якість, а для голосних низького піднесення — тривалість. Тому 8Тривалість внутрішніх голосних вимірювалася у словах: mā:sto «думає» ([āˑ] – 201,4 мс), grã:štu «свердлили б» ([æˑ] – 208,7 мс), grì:štu «повернули б» ([īˑ] – 154,0 мс); pė.gręž.tù «пересвердлили б» ([æ] – 92,0 мс), pė.rgri.stu «переповертали б» ([ì] – 88,1 мс), pãr.pu.stu «перепускали б» ([ù] – 80,8 мс); rãsti (літ.) «знайти» ([à] – 103,0 мс), rùsti «ржавіти» ([ù] – 83,2 мс), trešti «удобрювати» ([æ] – 123,1 мс), rišti (літ.) «в’язати» ([ì] – 98,4 мс); ratù «колом» ([a] – 91,8 мс), krutù «рухаюся» ([u] – 76,4 мс), retù «рідко» ([e] – 93,3 мс), ritù «котячи» ([ɪ] – 73,8 мс). Диктори, методика запису та вимірювання тривалості такі самі (див. розд. 1.2 і 1.3). У дужках наведено середню тривалість голосних. 9 P: U – співвідношення тривалості голосних у передостанньому складі та закритому закінченні. 117 кількісні характеристики голосних високого піднесення можуть більше залежати від позиції, ніж голосних низького піднесення. Дуже цікаві результати порівняння тривалості довгих ненаголошених голосних у основі та голосних у відкритому й закритому закінченнях. Лише голосний високого піднесення в основі [i·] довший за голосні типу [i·] у відкритому та закритому закінченнях (співвідношення їхніх кількісних характеристик приблизно такі: [i·]/[— #]: [i·]/[— s]: [i·]/[— C] = 1: 1,3: 1,4). Голосний високого піднесення в основі [u·] довший за [u·] у відкритому закінченні, але коротший за [u·] у закритому ([u·]/[— #]: [u·]/[— C]: [u·]/[— s] = 1: 1,2: 1,5). Голосний низького піднесення [e·] у передостанньому складі після наголосу коротший і за голосний у закритому, і навіть за голосний у відкритому закінченні [e·] ([e·]/[— C]: [e·]/[— #]: [e·]/[— s] = 1: 1,3: 1,4). Це показує, що післянаголошені голосні низького піднесення у діалекті PVA значно скорочуються. 4.0. Варто було б порівняти тривалість голосних у закінченні та внутрішніх голосних у відкритих і закритих складах. Однак точно зробити це нелегко, оскільки важко знайти відповідні пари. Крім того, якщо визначати межі складів за моделлю фонологічного складу (STR)10, кількість закритих внутрішніх складів ще зменшується. Адже закриті закінчення трапляються лише з приголосним [s], а цей приголосний усередині слова приєднується до наступного складу. Для експерименту з внутрішніми голосними було відібрано три групи прикладів: у першій порівнювали голосні, ужиті перед одним (V-TV) і перед двома проривними приголосними (VT-TV); у другій — перед фрикативним і проривним (V-STV) та перед одним проривним приголосним (V-TV); у третій — перед фрикативним і проривним (V-STV) та перед одним фрикативним приголосним (V-SV). 4.1. Результати вимірювання тривалості та її статистичного оцінювання для прикладів першої групи (досліджуваний голосний уживається перед одним і перед двома проривними приголосними) показують, що характер складу (відкритий чи закритий), імовірно, не має значного впливу на тривалість внутрішніх голосних, які не входять до дифтонгів (див. табл. 3). Лише у словах kã̄pta та kã̄pa різниця у тривалості внутрішніх голосних є статистично значущою: довірчі інтервали мало перекриваються, обчислене значення критерію Стьюдента на рівні 0,05 трохи перевищує критичне значення. Середні значення тривалості внутрішніх голосних у трьох інших парах (sùktas – sùkas, suktȧs – sukàs, keptì – kepì) дуже подібні, а відмінності між ними статистично незначущі. Схоже, внутрішні голосні у відкритому складі мають бути довшими, ніж у закритому. Однак це можна спостерігати лише в парі suktàs – sukàs11. 10 Про нього див. (Girdenis 1985: 5–11; 1995: 115–121; Pakerys 1995: 286–288). 11 До речі, у слові sukàs межа складу збігається з межами морфем (префікса su- та кореня kąsti дієслова в майбутньому часі kas). 118 Таблиця 3 Тривалість голосних у внутрішньому відкритому й закритому складі (мс) та її статистичне оцінювання Приклади | n | x̄ (мс) | s (мс) | v (%) | 95% довірчий інтервал (мс) | tₚ > tₐ [sùktas] | 15 | 65,9 | 12,8 | 19,4 | 58,8 ÷ 73,0 | 0,02 < t₀,₀₅ = 2,05 [sùkas] | 15 | 65,7 | 16,8 | 25,5 | 56,4 ÷ 75,0 [suktás] | 15 | 51,6 | 9,3 | 17,9 | 46,5 ÷ 56,7 | 1,73 < t₀,₀₅ = 2,05 [sukás] | 15 | 58,5 | 12,3 | 21,0 | 51,7 ÷ 65,3 [kǽ:pta] | 12 | 159,8 | 17,1 | 10,7 | 149,0 ÷ 170,7 | 2,26 > t₀,₀₅ = 2,07 [kǽ:pa] | 12 | 177,1 | 20,1 | 11,4 | 164,3 ÷ 189,9 [kepˈti] | 15 | 72,3 | 25,9 | 35,9 | 57,9 ÷ 86,6 | 0,18 < t₀,₀₅ = 2,05 [kepˈi] | 15 | 74,1 | 28,2 | 38,0 | 58,5 ÷ 89,7 [sùskis] | 12 | 83,8 | 9,9 | 11,8 | 77,6 ÷ 90,1 | 3,32 > t₀,₀₀₅ = 3,19 [sùkis] | 12 | 68,4 | 12,7 | 18,6 | 60,3 ÷ 76,5 [suškù] | 6 | 72,8 | 5,4 | 7,4 | 67,2 ÷ 78,5 | 3,93 > t₀,₀₀₅ = 3,58 [šukù] | 6 | 61,8 | 4,3 | 6,9 | 57,4 ÷ 66,3 [pẽšti] | 12 | 102,7 | 11,3 | 11,0 | 95,5 ÷ 109,8 | 1,49 < t₀,₀₅ = 2,07 [pẽši] | 12 | 95,8 | 11,5 | 12,0 | 88,4 ÷ 103,1 [pešti] | 9 | 79,4 | 11,1 | 13,9 | 70,9 ÷ 88,0 | 0,95 < t₀,₀₅ = 2,11 [peši] | 9 | 74,4 | 11,3 | 15,1 | 65,8 ÷ 83,1 Такі суперечливі результати (одна різниця тривалості статистично значуща, три — незначущі, у яких лише ледь-ледь можна побачити тенденцію до довших голосних відкритого складу), як на мене, можна пояснити лише тим, що, можливо, наголошені голосні довші у відкритому складі, ніж у закритому, тоді як на кількісні характеристики коротких голосних характер складу не впливає¹². З іншого боку, для литовської літературної мови (а отже, мабуть, і PVA), як стверджує А. Girdenis (DLKG 1994: 36–37), характерна тенденція до відкритих складів, тому в зв’язному тексті закриті склади можуть перетворюватися на відкриті. Дослідження тривалості цих прикладів, здається, дає підстави припускати, що тут ми або маємо фонетично відкриті склади, або характер складу не впливає на кількісні характеристики коротких голосних. 4.2. Тривалість внутрішніх голосних перед щілинним і проривним (V-STV), а також перед одним проривним приголосним (V-TV), як показує статистичний аналіз відмінностей у їхній довжині, різниться дещо більше. 12 Саме слово kǽpta, за словами деяких дикторів, уживається ними дуже рідко або й зовсім не вживається. Тому голосний у ньому міг бути вимовлений коротше, ніж звичайно в такій позиції. Можливо, на це вплинуло дуже частотне слово keptà — «запечену». 119 У прикладах suškù – šukù, suškis – šukis відмінності у тривалості внутрішніх голосних статистично значущі: встановлені довірчі інтервали не перетинаються, а обчислені значення критерію Ст’юдента на рівні 0,005 перевищують критичні значення. У цих прикладах довші голосні перед щілинним і проривним приголосним (V-STV). Якби тривалість голосних у внутрішньому відкритому й закритому складі (перед одним і перед двома проривними приголосними) різнилася, можна було б стверджувати, що в словах типу suškù межа складу проходить між щілинним і проривним приголосним. Тоді відкриті внутрішні склади були б коротшими, а закриті — довшими (як і кінцеві). На жаль, тривалість голосних у внутрішньому відкритому й закритому складі не різниться. Тому тут слід шукати інші причини, через які голосний перед щілинним і проривним (V-STV) приголосним довший, ніж перед одним проривним (V-TV). Найімовірніше, у цьому разі на більшу тривалість голосного вплинув наступний щілинний приголосний, адже, як видно з результатів дослідження, у цій позиції голосні довші. Під час вимови щілинного приголосного в ротовій порожнині утворюється звуження, а під час вимови проривного — зімкнення (LKG 1965: 68–88; Mikalauskaitė 1975: 38–50; Pakerys 1995: 88). Для подолання останнього потрібно більше енергії, ніж для звуження, — через це сусідні голосні можуть бути коротшими13. 4.3. У прикладах pešti – peši, pešti – peši відмінності у тривалості голосних невеликі, і немає статистичних підстав стверджувати, що кількісні характеристики цих голосних різняться. Однак можна помітити тенденцію: перед щілинним і проривним приголосним голосні довші, ніж перед одним щілинним. Як показує попереднє дослідження, голосні відкритого складу (V-TV) дещо довші, ніж голосні закритого складу (VT-TV). Тому в прикладах pešti, pešti межа складу не може проходити між щілинним і проривним приголосним, бо тоді тут голосний закритого складу був би довшим, що суперечило б результатам дослідження тривалості відкритих і закритих складів, щодо меж яких сумнівів немає. Отже, можна зробити висновок, що в цих словах маємо лише відкриті внутрішні склади, а межі складів такі: pe-šti, pe-ši, pe-šti, pe-ši. Таким чином, експеримент справді підтверджує твердження фонологічної теорії (Girdenis 1995: 115–121), згідно з якими група ST не закриває склад. 4.4. Такі статистично незначущі відмінності у тривалості голосних відкритих і закритих складових основи свідчили б, що, найімовірніше, мали рацію A. Girdenis (1985: 6; 1995: 115–16) та A. Pakerys (1995: 282–283), які стверджували, що немає фонетичних ознак, які сигналізують про початок і кінець складу14. Це підтвердили також 13 З іншого боку, порівнявши досліджені слова, бачимо, що suškù «суску» і suškis «суски» не такі вже й нейтральні. Хоча під час запису текстів вимагалося говорити якомога нейтральнішою інтонацією, їх усе ж могли вимовляти емоційніше, ніж зіставлювані з ними šukù «шуку» і šukis «шуки». 14Мабуть, саме з цієї причини межі складу в литовській мові експериментально не досліджувалися. Щоправда, були спроби їх обговорити (LKG 1965: 122–126; Mikalauskaitė 1975: 71–75; Pakerys 1995: 281–288), але до цього спонукала сама специфіка праць. Докладніше досліджувалися лише межі складу в літературній мові (Strimaitienė, Girdenis 1978: 61–68) та в північно-жемайтському діалекті (Kliukienė 1983: 50–60; 1992: 38–51) 120 Дослідження тривалості голосних у внутрішніх відкритих і закритих складах ПВА. Тому, на їхню думку (DLKG 1994: 36–37; Pakerys 1995: 282–283), розрізнення відкритих і закритих складів у литовській літературній мові недоцільне. 5.1. Підсумовуючи, можна зробити такі висновки. 1. У говірці ПВА голосні закритих закінчень довші за голосні відкритих закінчень. Можливо, кінцевий приголосний закритого закінчення захищає голосний складу від скорочення. З іншого боку, ефект збільшення тривалості голосних відкритих закінчень може виникати й через плавніший перехід від голосного до паузи. 2. Тривалість голосних верхнього піднесення більше залежить від позиції. 3. Сам факт скорочення голосних у закінченнях говірки ПВА підтверджується ще раз. Майже в усіх випадках голосні в закінченнях (як відкритих, так і навіть закритих) коротші за відповідні внутрішні голосні. 4. Закритість складу не має значного впливу на тривалість внутрішніх голосних, що не входять до дифтонгів. У відкритих складах (V-TV) голосні лише трохи довші, ніж у закритих (VT-TV). 5. Внутрішні голосні перед фрикативним і проривним приголосним (V-STV) довші, ніж перед одним проривним приголосним (V-TV). Оскільки в безсумнівно закритих (VT-TV) і відкритих (V-TV) складах тривалість голосних майже не відрізняється, у цьому випадку дещо більшу тривалість внутрішнього голосного перед фрикативним і проривним приголосним слід пояснювати лише впливом фрикативного приголосного. 6. Тривалість внутрішніх голосних перед фрикативним і проривним приголосним (V-STV) і перед одним фрикативним (V-SV) мало відрізняється. Тому можна стверджувати, що група приголосних ST не закриває склад15. Отримано 1998 05 18 LITERATŪRA DLKG – Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1994. G i r d e n i s A. 1985: Fonologinio skiemens riba: konstruktas ar realybė? – Kalbotyra 36 (1), 5–11. G i r d e n i s A. 1995: Teoriniai fonologijos pagrindai, Vilnius: Petro ofsetas. G i r d e n i s A. ir kt. 1995: Lietuvių kalbos ir jos tarmių prozodinių reiškinių ir fonemų alofonų analizė. Mokslinė ataskaita, Vilnius: VU. K a z l a u s k i e n ė A. 1998: Balsių kiekybės santykiai pietinių vakarų aukštaičių tarmėje. – Kalbotyra 47 (1) (spausdinamas). vidinės atvirosios sandūros. Matyt, skiemens ribas galima nustatyti tik remiantis fonologine analize. Šiuo aspektu lietuvių kalbos skiemenys išsamiai aprašyti (Girdenis 1995: 113–120; dar plg. Girdenis 1985: 5–11). 15 Baigdama noriu nuoširdžiai padėkoti prof. habil dr. A. Girdeniui už vertingus patarimus ir skatinimą atlikti šį tyrimą. 121 Kliukienė R. 1983: Atviroji sandūra ir jos fonetinė realizacija šiaurės žemaičių tarmėje. – Kalbotyra 34 (1), 50–60. LKA 2 – Lietuvių kalbos atlasas 2, Fonetika, Vilnius: Mokslas, 1982. LKG 1 – Lietuvių kalbos gramatika 1, Fonetika ir morfologija, Vilnius: Mintis, 1965. LKT – Lietuvių kalbos tarmės. Chrestomatija, Vilnius: Mintis, 1970. Mikalauskaitė E. 1975: Lietuvių kalbos fonetikos darbai, Vilnius: Mokslas. Pakerys A. 1982: Lietuvių bendrinės kalbos prozodija, Vilnius: Mokslas. Pakerys A. 1995: Lietuvių bendrinės kalbos fonetika, Vilnius: Žara. Strimaitienė M., Girdenis A. 1978: Priebalsių junginių trukmė kaip atvirosios sandūros indikatorius bendrinėje lietuvių kalboje. – Kalbotyra 29 (1), 61–68. Vaitkevičiūtė V. 1960: Lietuvių kalbos balsių ir dvibalsių ilgumas arba kiekybė. – Lietuvių kalbotyros klausimai 3, 207–217. Salys A. 1946: Lietuvių kalbos tarmės. Tübingenas. Zinkevičius Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis. THE LENGTH OF THE OPEN AND CLOSED VOWELS IN THE SOUTH-WESTERN AUKŠTAITIAN DIALECT Summary The results of the experiment show, that the vowels of the closed word-endings are longer than those of the open word-endings in the south-western Aukštaitian dialect. Both closed and open vowels in the word-endings, however, are shorter than the vowels in the word-middle. The final consonants in the closed word-endings of the dialect investigated might be preserving the stem vowel from the latter being shortened. On the other hand, the effect of the length of vowels in the open word-endings might happen due to a more smooth vowelpause shift. The influence of the closed syllable on the length of word-middle vowels (those not constituting diphthongs) is the least. The word-middle vowels are longer in the position preceding both blown and explosive consonants (V-STV) than in the position preceding one explosive consonant alone (V-TV). However, in this case, the greater length of the word-middle vowel followed by both blown and explosive consonants is explained by the influence of the blown consonant only, because the cases with vowels followed by both blown and explosive consonants or blown consonant alone hasn’t shown big difference in vowel lengths and accordingly this is statistically insignificant. So, in the south-western Aukštaitian dialect the consonant ST group doesn’t close the stem. 122