Būdvardžių reikšmė ir valentingumas

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XL (1998) Loreta VAIČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ Інститут литовської мови, Вільнюс ЗНАЧЕННЯ ТА ВАЛЕНТНІСТЬ ПРИКМЕТНИКІВ 1. В останні десятиліття багато пишуть не лише про валентність дієслів1, а й про валентність прикметників. Оскільки прикметник, як і дієслово, є семантичним предикатом, його можна описувати подібно до дієслова. Plg.: Svečiai dėkoja šeimininkams už vaišes (Sližienė 1994: 173). Він вдячний мені за допомогу ДЗ. 1.1. Говорячи про валентність, по-різному визначають співвідношення зв’язки присудка (копули) та прикметника. Одні, наприклад G. Helbig (1992: 111), J. Erben, U. Engel, W. Flämig, W. Jung (Starke 1973: 138), A. Valeckienė (1998: 41), розглядають зв’язку присудка būti так само, як інші дієслова, що можуть приєднувати актанти й виконувати структуротворчу функцію в реченні. Інші, наприклад U. Fix (1970: 485), K. Junker (1969: 111), відокремлюють зв’язку присудка від інших дієслів із самостійним значенням як семантично порожню, яка може бути лише посередником між іменником і предикативним прикметником. G. Helbigas (1992: 111), aptardamas būdvardžio valentingumą, kalba apie valentingumo hierarchiją ir skiria dvi pakopas. Pirmoje pakopoje yra jungties valentingumas, o antroje – predikatinio būdvardžio valentingumas. Jungties valentingumas esąs sintaksės lygmenyje, o semantikos lygmenyje galima esą kalbėti tik apie predikatinio būdvardžio valentingumą, nes jungtis šiame lygmenyje pasirodanti tik kaip tarpininkė. Взявши литовський приклад: син схожий на батька, ці два рівні можна було б зобразити так: 1 Докладніша література про валентність дієслів наведена в «Словнику сполучуваності дієслів литовської мови» N. Sližienė, т. 1 (1994: 55–57). 59 На першому рівні, за Г. Гельбігом, прикметник, як і іменник, є синтаксичним актантом зв’язки. На другому рівні, рівні семантики, прикметник є предикатом. Саме з ним, а не зі зв’язкою та прикметником, пов’язані два актанти — підметовий називний відмінок і прийменникова конструкція, безпосередньо залежна від прикметника. Зв’язка, яка на рівні семантики не може бути предикатом, оскільки не має лексичного значення (Fix 1970: 486), є лише посередником, що допомагає прикметникові виражати відношення між його залежними компонентами (актантами) (Helbig 1992: 111). Уживання прикметника в реченні в атрибутивній функції також свідчить, що зв’язка не має значення для визначення валентності прикметника як предикативного слова. Загалом валентність зв’язки присудка викликає сумніви й на синтаксичному рівні. Якщо валентність є властивістю, зумовленою значенням дієслова, а зв’язка присудка є «семантично порожньою», то на чому може ґрунтуватися її синтаксична валентність? Те, що зв’язка присудка пов’язується з називним відмінком підмета та предикативним словом, мабуть, зумовлено її суто граматичною здатністю як дієслова приєднувати інші слова та їхні форми. Така здатність властива дієсловам загалом (пор. Apresian 1974: 120). У цій статті основну увагу буде приділено дослідженню співвідношення значення прикметників і валентності.2 2. Прикметник як окрема частина мови означає ознаку предмета, яка не існує самостійно.3 Ознака належить предметові, який є її носієм. Прикмет- 2 Reikšmės ir valentingumo santykis bus nagrinėjamas, remiantis N. Sližienės (1986: 45–95) straipsniu. 3 У цій статті не розглядаються форми прикметників середнього роду, які «зазвичай не пов’язуються з іменниками й означають ознаку узагальнено» (DLKG 1994: 169). У литовській мові немає іменників середнього роду, тому ці форми не можуть бути означеннями й не можуть узгоджуватися з іменниками. 60 ник є предикативним словом, яке означає ознаку, що приписується предметові. Ознака визначається як властивість предмета або як відношення між двома чи більше предметами. Прикметник як предикативне слово в реченні завжди відкриває одну вільну позицію для аргументу, тобто предмета, який є носієм ознаки, — дескрипта (D)4. Більшість прикметників відкривають лише одну вільну позицію для аргументу, а саме для дескрипта. Такі прикметники є одновалентними. Для них, як і для інших прикметників, реалізація дескрипта є необхідною, оскільки прикметник залежить від іменника й узгоджується з ним5. Є прикметники, які визначають ознаку як відношення між двома чи більше предметами. Відкриваючи дві чи більше вільних позицій для аргументів предиката, прикметник сам керує словами, що позначають предмети, яким приписується виражена предикатом ознака-відношення, за винятком дескрипта, з яким прикметник узгоджується. Кількість відкритих вільних позицій залежить від значення прикметника. Значення прикметника також вимагає вживання певної форми керованих слів (відро слизьке від води; син залежний від батьків; я вдячна тобі за допомогу). 2.1. Уживання прикметника з іншими словами в реченні залежить від його валентних властивостей, тобто від того, скільки вільних позицій для аргументів відкриває значення прикметника і які заповнюють слова певних форм. Валентність прикметника — це зумовлена його значенням властивість відкривати певну кількість вільних позицій, які в реченні займають слова певного значення та їхні форми або їхні відповідники. Валентність пов’язана з трьома рівнями: абстрактним рівнем логічної семантики та двома конкретними рівнями мови — синтаксису й лексичної семантики. 2.1.1. За допомогою методу предикативного аналізу на абстрактному рівні логічної семантики встановлюють, скільки вільних позицій для аргументів відкриває прикметник як предикативне слово (тобто для певних одиниць або індивідів у реальному світі) (Tekorienė 1982: 135). Залежно від того, чи відкриває прикметник одну позицію, чи більше, розрізняють одновалентні та багатовалентні прикметники. Якщо прикметник означає властивість предмета x — F, він відкриває одну вільну позицію для аргументу — носія ознаки, тобто дескрипта (синє небо, квітка гарна). Це одновалентні прикметники. Якщо прикметник означає відношення між двома чи більше предметами, його пропозиційна функція — R (x, y…), де між об’єктами x і y… існує відношення R (наприклад, син схожий на батька). Такі прикметники є двовалентними або багатовалентними, наприклад: я винен сусідові грошима за зрубані дерева. Предикативний прикметник винен у значенні «не розрахувався з кимось» відкриває чотири вільні позиції для аргументів: я [x], сусід [y], гроші [z], дерева [α]. Прикметник означає відношення (R) між цими чотирма аргументами й є чотиривалентним. 4 Deskripto terminas D. Tekorienės (1983: 97–107) ir E. Jakaitienės (1988: 62). 5 Реалізації дескрипта на синтаксичному рівні відповідає слово-дескрипт (тобто іменник) — ND. 61 2.1.2. На рівні логічної семантики також визначаються семантичні функції аргументів відповідно до їхнього зв’язку з предикатом та іншими аргументами. Аргументи з визначеною семантичною функцією є семантичними актантами. Найпоширеніші такі функції семантичних актантів прикметника6: 1. Дескриптас [D] — узагальнена функція носія або власника ознаки, яку під час аналізу валентності конкретних прикметників можна деталізувати як агенса, пацієнса, перципієнта, бенефіцієнта, контентив. 2. Агент [A] — функція виконавця дії, властива живим істотам (ішов geninas žąsimis vyras). 3. Пацієнс [P] — функція одержувача впливу дії або носія стану, властива як живим, так і неживим предметам, а також абстрактним явищам (laisvi žmonės, akys pilnos ašarų, karo baisumai priešiški žmogaus prigimčiai). 4. Перципієнт [Pcp] — функція носія психічного стану, властива живим істотам, які сприймають явища дійсності, мають певне ставлення до них і психологічно на них реагують (sūnus visiems nuolaidus). 5. Бенефіцієнт [B] — функція адресата, носія, властива переважно живим істотам, особливо особам, на чию користь або шкоду щось відбувається (Jonas skolingas tėvui, Juozapota turtinga adatu). 6. Контентив [Con] — функція змісту стану або властивості, властива різним предметам і явищам (viršininkas godus garbės, knyga verta šimto litų). 7. Компаратив [Comp] — функція стандарту порівняння, що трапляється поряд із пацієнсом стану та властива предметові, з яким щось порівнюють або співвідносять (sūnus panašus į tėvą, vertimas artimas originalui). 8. Каузатив [Caus] — функція причини стану (Adomonis nekaltas dėl Izidoriaus vargo). 9. Мотив [M] — функція мотивації, властива предметам і явищам, які сприймаються як підґрунтя стану (vaikai dėkingi už pagalbą). 10. Фінітив [Fin] — функція мети, призначення, властива предметам і явищам, яких прагнуть, для яких щось призначають і яким щось підходить (kėdė patogi sėdėti, antklodė reikalinga užsikloti, kiaulės reikalingos ir šeriams). Описані семантичні функції актантів прикметника становлять семантичну валентність прикметника, яку можна зобразити структурою семантичної валентності прикметника (SemVS). У реченні її реалізує певна структура синтаксичної валентності. 6 Semantinių funkcijų pavadinimai čia pateikiami remiantis N. Sl Žienės (1994: 20) ir E. Jakaitienės (1988: 62) darbais. 62 2.1.3. На синтаксичному рівні встановлюється, словами яких форм реалізуються семантичні актанти. Вимога прикметника щодо слів певної форми або їхніх відповідників називається синтаксичною валентністю прикметника, яку можна представити певною структурою синтаксичної валентності (SinVS). Синтаксичні актанти прикметника мають опору на рівні логічної семантики, оскільки вони є мовними (синтаксичними) реалізаціями семантичних актантів. Скільки предикат-прикметник має аргументів — семантичних актантів, стільки є й синтаксичних актантів. 2.1.3.1. На синтаксичному рівні встановлюється також обов’язковість і факультативність синтаксичних актантів. Відрізнити ці актанти можна за допомогою тесту на елімінацію. Обов’язкові актанти не можна пропустити в реченні, бо тоді речення було б неграматичним і незрозумілим. Напр.: Він л о я л ь н и й урядові DŽ. Установа п і д п о р я д к о в а н а міністерству DŽ. *Він л о я л ь н и й. *Установа п і д п о р я д к о в а н а. Факультативні синтаксичні актанти можна пропускати в реченні, і речення залишається граматичним та зрозумілим.8 Напр.: Наука всім н е о б х і д н а DŽ. Вона була с л у х н я н о ю матері DŽ. Пор.: Наука є н е о б х і д н о ю. Вона була с л у х н я н о ю дівчинкою. 2.1.3.2. Крім синтаксичних актантів (обов’язкових і факультативних9), до прикметника можуть приєднуватися й інші слова, які називаються вільними членами. Вільні члени не належать до синтаксичної структури валентності прикметника, оскільки не реалізують жодних семантичних актантів на рівні логічної семантики. Тому вони є вільними і, 7 Структури SinV — це моделі синтаксичного вживання прикметників, які позначаються такими символами: N₍D₎ — слово-дескриптор, Adj — прикметник, Pron — займенник, Inf — інфінітив, Part — дієприкметник, SD — підрядна частина складного речення, Gen — родовий відмінок, Dat — давальний відмінок, Acc — знахідний відмінок, Instr — орудний відмінок. Напр., SinVS прикметника вільний «не зобов’язаний чогось дотримуватися, не обмежений» — N₍D₎ – Adj – від Gen (діти в і л ь н і від податків). 8 Використання тесту на елімінацію для встановлення факультативних синтаксичних актантів тлумачиться по-різному. На думку К. Юнкера (1969: 292), перше вільне місце аргументу всіх прикметників обов’язково має бути зайняте, тоді як зайняття інших вільних місць може бути факультативним. Натомість К.-Е. Зоммерфельдт (1971: 115) стверджує, що майже всі партнери прикметника є [на рівні логічної семантики] обов’язковими, а пропуск такого партнера пов’язаний з актуалізацією іншого варіанта значення прикметника. 9 G. Helbigas (1992: 106) aptaria K. J. Saebo apibrėžtus (definit) fakultatyviuosius ir neapibrėžtus (indefinit) fakultatyviuosius aktantus. Jie priklauso nuo konteksto. Pvz.: Peteris negali rasti ž o d y n o. Jis jau ilgai i e š k o, bet veltui. Kalbama apie apibrėžto (definite) aktanto praleidimą; klausyt ojas gali tiesiogiai iš konteksto užpildyti ieško argumento laisvą vietą. Plg. pvz.: Peteris sėdi prie radijo. Jis r ū k o. Kontekstas čia nepadeda. Užpildyti rūko argumento laisvą vietą reikia kalbėtojo bendrų žinių apie pasaulį. 63 kaip teigia D. Tekorienė (1983: 106), neaktualūs apibrėžiant būdvardžio reikšmę. Predikatinėje struktūroje laisvieji nariai nariai atitinka ne predikato argumentus, o atskirus predikatus (Helbig-Schenkel 1973: 38; Helbig 1982: 24; Sližienė 1994: 35). Laisvieji nariai gali būti suprantami kaip redukuoti sakiniai (Helbig 1982: 24). Напр.: Чоловік знайшов зручне місце для дрімоти цього післяобіддя bk. Пор.: Чоловік знайшов зручне місце для дрімоти, яке підходило для цього післяобіддя / придатне для цього післяобіддя / Воно дуже підходило для цього післяобіддя. Вільні члени іноді можуть заміщати синтаксичні актанти прикметника. Однак і в таких випадках вільні члени не включаються до SinVS. Напр.: Він сумний і через те […], що чужий став у своєму домі (пор. домові) Smn. Ви у суспільстві відома людина (пор. суспільству), і я запитую вас про те, що цікавить це суспільство Knd. А я — лише сторонній, цілком непотрібний у його житті (пор. життю) Rdzv. У реченні вільні члени можна додавати або вилучати. Однак не можна заперечувати, що в певному контексті вільні члени (freie Angabe) можуть бути найважливішими й необхідними для комунікації речення. Така комунікативна необхідність вільних членів не пов’язана з їхнім синтаксично-семантичним (як вільних членів) статусом (Helbig 1992: 92). Як зазначає H. Bluhm (1978: 13), комунікативна необхідність є критерієм мовленнєвого вжитку, а не граматики. Напр.: Дивовижним чином Леонарда цього разу зовсім і не було потрібно ні те умовляння, ні його переконування Sv. Вільний член цього разу є необхідним із комунікативного погляду. Якби його пропустили, речення було б зрозуміле неправильно. Пор.: Леонарда не було потрібно ні те умовляння, ні його переконування Sv. Виходить, що Леонарда не потрібно умовляти не лише цього разу, а й увесь час. А реченням якраз хотіли сказати, що цього умовляння чи переконування не потрібно лише цього разу. 2.1.3.3. Пропуск вільних членів відрізняється від пропуску факультативних актантів. Якщо, пропускаючи вільні члени, ми втрачаємо всю інформацію про повідомлені ними факти, то речення без факультативних актантів (супровідників) означають приблизно те саме, що й із ними, оскільки вони описують певну частину ситуації, яку ми сприймаємо (Sližienė 1995: 61). Напр.: Батько винен сусідові bk. Можна припустити, що батько винен певну суму грошей, яку в цій ситуації (як менш актуальну інформацію) не названо. 2.1.3.4. Як вільні члени можуть бути необхідними з комунікативного погляду, так і обов’язкові актанти можуть пропускатися, щоб уникнути комунікативної надмірності. 64 Напр.: Тут Север’я, набравши повний вербовий кошик грибів, ще довго-довго дивилася вдалину. Vž. Обов’язковий актант може бути пропущений у діалозі й зв’язному тексті. Однак і тоді його висловлюють непрямо (a) або його можна легко домислити (b). Напр.: a) Він щось квапливо писав на окремих аркушах блокнота, тримаючи його на колінах. Довкола валялися вже повні (пор. текстом) аркуші Lnk. Владас, навіть набравши неповне відро, носив воду з прудка (=ставка) Ap. Усі повні та повні ті тролейбуси, аж дивуєшся, чому так багато тих, що їдуть до центру міста Lnk. b) Усе його життя підскочило. Засіки повні... (пор. усього) Mč. Мій гаманець повний (пор. литів), я гарно вбраний Šk. – Не пощастило дитині, – невиразно бурмоче Вайнорас повним (пор. їжі) ротом Av. Саме контекст зберігає всю передану інформацію, і ця неграматичність (усунення обов’язкових актантів суперечить системі мови) нейтралізується (Helbig 1992: 50). 2.1.4. На рівні лексичної семантики визначається, слова яких семантичних класів можуть бути синтаксичними актантами прикметника. Це зумовлює здатність прикметника сполучатися зі словами певного лексичного значення. Можливості семантичного сполучення прикметника з іншими словами називають лексичною валентністю прикметника.10 Напр., можна сказати слухняна матері донька, але не сказали б * слухняний батьківщині стілець; із прикметником ведений слово-дескриптор і орудний відмінок мають позначати живу істоту [+Anim] або людину [Hum] (чоловіки ведені кіньми bk, мати ведена дитиною bk). Слово-дескриптор при прикметнику несучи має позначати живу істоту [+Anim] або людину [Hum], а орудний відмінок позначає живу істоту [+Anim], людину [Hum] або предмет [–Anim] (кіт побіг, несучи мишу bk, собака повернувся, несучи крило гуски bk, тут пройшла через двір дівчина з відрами M–Pt; іде тією садовою доріжкою [жінка], несучи немовля Bl, мати повернулася, несучи курчат bk). Лексичне оточення прикметника подібний може бути різноманітним. Напр., дитина [Hum] подібна до матері [Hum] bk, до висохлої трісочки [–Anim] bk; ганчірка [–Anim] подібна до птаха, що летить колесом [+Anim] Cv, до розтоптаної надії [Abstr] bk, до покривдженого кошеняти [+Anim] bk; дивний гуркіт [Abstr] подібний до обвалу мрій [Abstr] bk; усі ідеї [Abstr] подібні до марень хворої людини [Abstr] bk. Отже, синтаксична й лексична валентність прикметника у зовнішній структурі реалізують семантичну валентність прикметника в абстрактній глибинній структурі. 10 Лексичну валентність позначають такими символами: Hum – людина, +Anim – жива істота, –Anim – неживий предмет, Abstr – абстрактне поняття. 65 3. Оскільки валентність прикметника залежить від його значення, той самий прикметник, ужитий у різних значеннях, у кожному випадку має різну синтаксичну, семантичну або лексичну валентність. Від значення прикметника також залежить, скільки валентностей він має. Напр., прикметник kaltas, -a у значенні (1) «той, хто провинився, скоїв злочин» є двовалентним: ND - Adj - (dėlGen)11 Батько не винен (у нещасті сусіда) bk. ND - Adj - (InstrPron) Я (ні в чому) не винен Vž. У значенні (2) «той, хто позичив щось» цей прикметник є тривалентним: ND - прикметник - (давальний відмінок) - (знахідний відмінок) Я винен (другові) (два літи) bk. ND - прикметник - (давальний відмінок) - (родовий відмінок) Йонас винен (батькові) (грошей) bk.12 У значенні (3) «той, хто не розрахувався з кимось» прикметник kaltas є чотиривалентним: ND - Adj - (Dat) - (Acc) - (zaAcc) Старий винен (дитині) (велику суму) (за роботу) bk. ND - Adj - (Dat) - (Gen) - (zaAcc) Сусід винен (мені) (грошей) (за коней) bk. ND - Adj - (Dat) - (Instr) - (zaAcc) Сестра винна (братові) (житом) (за теля) bk. Прикметник дя́чний, -а у значенні (1) «той, що виражає або відчуває вдячність» є тривалентним: ND - Adj - (Dat) - (zaAcc) Петро вдячний (незнайомцеві) (за допомогу) bk. У переносному значенні (2) «сприятливий, відповідний», цей прикметник ужитий як двовалентний: ND - Adj - Dat Вдячний для діяльності ґрунт Ж. У цих прикметників відрізняється не лише синтаксична, а й семантична валентність. SemVS прикметника винний, -а, ужитого у значенні (1), — Adj [P, Caus], Adj [P, Con]; ужитого у значенні (2) — Adj [P, B, Con], а в значенні (3) — Adj [P, B, Con, M]. SemVS прикметника дя́чний, -а, ужитого у значенні (1), — Adj [Pcp, B, M], а в переносному значенні (2) — Adj [P, Fin]. 3.1. Різна синтаксична валентність не завжди свідчить про те, що прикметник ужито в іншому значенні. Різні SinVS можуть бути паралельними моделями того самого значення. Їх можна звести до однієї моделі з альтернативними формами синтаксичних актантів, між якими ставиться скісна риска (/). Напр., сприятливий, -а «відповідний» SinVS — ND - Adj - (Dat/Inf) (Кожна рослина росте там, де є сприятливі (для життя) (пор. життю) умови Ж). Прикмет- 11 У синтаксичних структурах валентності та прикладах факультативні актанти подаються в дужках. 12 Якщо в реченні є кілька факультативних синтаксичних актантів, один із них у реченні зазвичай обов’язково має бути виражений. Напр.: Йонас винний батькові; Йонас винний гроші. Але: *Йонас винний. 66 діго винен, -а «той, хто щось позичив» SinVS є ND - Adj - (Dat) - (Acc/Gen) (батько винен (сусідові) (два літи / грошей) bk.). SinVS прикметника винен, -а «той, хто не розрахувався з кимось» є ND - Adj - (Dat) - (Acc/Gen/Instr) – (за Acc) (старий винен (Йонасу) (кроля / грошей / яблуками) (за шапку) bk.). Альтернативні синтаксичні моделі відповідають тій самій SemVS (наприклад, прихильний, -а SemVS - Adj [P, Fin]. 3.2. Те саме значення прикметника можливе й тоді, коли різняться як синтаксична, так і семантична валентність. Тоді описувана ситуація інтерпретується неоднаково. Наприклад, прикметник винен, -а «той, хто завинив, скоїв злочин» може мати дві структури синтаксичної та семантичної валентності: (1) SinVS ND - Adj - (delGen) SemVS Adj [P, Caus] Напр.: Батько не був винен (у нещасті сусіда), але все-таки комусь щось защемило серце bk. (2) SinVS ND - Adj - (InstrPron) SemVS Adj [P, Con] Напр.: (Тим) і він також винен Jb; Я (ні в чому) не винен Vž; Батько морить їх голодом, він один винен у всьому Cv. У реченні (1) названо конкретну причину провини, у реченнях (2) вжито займенник із узагальненим значенням, який не називає причини провини. Однак найчастіше, коли різняться і синтаксична, і семантична валентність, значення прикметника різні. 3.3. Між SinVS та SemVS прикметника можливі такі відношення. 3.3.1. Різні SinVS прикметника a) SemVS також різні. Прикметник найчастіше вживається в різних значеннях (за винятком таких випадків, як 3.2.). (1) докучливий, -а a) «той, хто докучає, дратує постійними проханнями, нав’язуванням, повторенням чогось»: Не будь [ти] [P] (іншим) [Pcp] докучливим Vl. ND -Adj - Dat) Опіка Рамутиса [Con] (над ним) [Pcp] стала вже нестерпно докучливою M-Pt. b) «нудний»: Стрийкаускіс [P] (тобто книжка) є нудною (для читання) [Fin] Dk. ND -Adj - (Inf) (2) зручний, -а a) «зручний»: Коса [P] мені [B] зручна Ž. ND -Adj - Dat b) «придатний»: Чашка [P] зручна, щоб налити [Fin] Ž. ND -Adj - Inf b) SemVS та сама. Різні SinVS функціонують як паралельні моделі. (1) стійкий, -а «той, що не піддається зовнішньому впливу»: a. ND -Adj - Dat Груди птаха стійкі до вітрів bk Adj [P, Con] b. ND -Adj - перед Acc Груди птаха стійкі перед вітром Cv. Але: жаростійкий метал bk. * метал стійкий перед спекою bk. (2) відкритий, -а «щирий, той, хто все розповідає»: 67 а. ND-Adj - (Dat) Я (до тебе) відкритий, бо знаю, що ти добрий M-Pt. Adj [Pcp, B] б. ND-Adj - (з Instr) Бачите, я (з вами) відвертий, пане Вайнораю Авж. (3) жадібний, -а «той, хто багато чого хоче, ненаситний»: а. ND-Adj - Gen Теля жадібне до питва Ž. Adj [Pcp, Con] б. ND-Adj - Inf Теля жадібне пити Ž. (4) рівний, -а «однакового розміру, якості; однаковий»: а. ND-Adj - Dat Друзі були мені рівнею або вищими за мене.13 Adj [P, Comp] б. ND-Adj - з Instr Дитина дорівнює старому парубкові bk. (5) приємний, -а «той, що приносить радість, добрий, прихильний»: a. ND-Adj -(Dat) Вона (Мазаріні) не буде приємною Dr. Adj [Pcp, B] b. ND-Adj - (з Instr) Бернар умів бути приємним (із жінками) Knd. (6) здатний, -а «той, хто багато може, сильний, міцний»: a. ND-Adj - Dat Людина нездатна до творчості Ž. Adj [P, Con] b. ND-Adj - Inf Людина нездатна творити Ž. (7) спритний, -а «проворний, кмітливий»: a. ND-Adj - (при Gen) Спритна (до роботи) людина DŽ. Adj [P, Fin] б. ND-Adj - (Inf) Він незграбний (працювати) DŽ. (8) вартий, -а «гідний, заслужений»: а. ND-Adj - Gen Йонас вартий згадки bk. Adj [P, Con] б. ND-Adj - Inf Йонас вартий згадати bk. 3.3.2. Прикметник має ту саму SinVS. a) різні SemVS. Прикметник уживається в різних значеннях і в кожному випадку належить до іншої семантичної групи, але його синтаксична валентність однакова. Пор.: (1) близький, -а a) «схожий, майже відповідний чому»: Такий вчинок [P] здавався близьким до зради [Comp] Авж. ND - Adj - Dat б) «той, що має тісні зв’язки»: Яка це благородна, розумна, самою своєю природою тобі [B] близька жінка [P] Rdzv. (2) сприйнятливий, -а a) «здатний добре засвоювати, здібний»: Він [Pcp] здібний до науки [Con] bk. ND - Adj - Dat б) «той, що легко вбирає»: Ґрунт [P] добре вбирає вологу [Con] bk. (3) повний, -а 13 J. Šukys (1998: 504) teigia, kad lyginant pagal ūgį vartojama prielinks-ininė konstrukcija suInstr, bet kai lyginama pagal vertę, kokybę, reikia rinktis Dat. 68 a) «дуже повний, ущерть»: Obelis [P] šimet buvo kupina obuolių [Con] Smn. ND - Adj - Gen b) перен. «дуже сповнений чогось»: Kupinas gražiausių įspūdžių [Con] […] grįžau [aš] [Pcp] į mylimą gimtinę Vn. (4) повний, -а a) «повністю зайнятий, той, хто має багато чого»: Gatvė [P] pilna dulkių [Con] Ap. ND - Adj - Gen b) перен. «охоплений почуттям, наділений властивістю»: І знову Šimonis [Pcp] pilnas geros vilties [Con] žvelgė į ateitį Smn. (5) прихильний, -а a) «той, хто підтримує, симпатизує, бажає добра»: Mums [B] palankus žmogus [Pcp] DŽ. ND - Adj - Dat b) «сприятливий»: Sąlygos [P] palankios (gyvenimui) [Fin] bk. (6) потрібний, -а a) «без чого не можна обійтися, обов’язковий»: Vaikui [B] reikalinga priežiūra [Con] bk. ND - Adj - Dat b) «те, що потрібне»: Kiaulės [P] reikalingos šeriams [Fin] Jb. (7) багатий, -а a) «той, що містить у собі багато чого»: Maistas [P] turtingas vitaminų [Con] Ž. ND - Adj - Gen b) «той, що має багато чого»: Juozienė [B] turtinga adatų [Con] bk. 3.4. Різні прикметники можуть мати однакову синтаксичну, але різну семантичну валентність, і навпаки: семантична валентність прикметників може бути однаковою, а синтаксична — різною. Можливі кілька випадків. 3.4.1. Синтаксична валентність прикметників однакова. a) Семантична валентність також однакова. (1) a. Taukų [Con] kupina gelda [P] Ž. b. Рови [P] повні трави [Con] Cv. ND - Adj - Gen c. Склянка [P] повна молока [Con] bk. d. Їжа [P] багата на вітаміни [Con] Ž. Усім цим прикметникам властиве спільне значення «той, що містить у собі багато чого». Звісно, їхні індивідуальні значення можуть бути різними, але можуть бути й синонімічними (пор. pilnas, sklidinas). б) СемВС різні. (2) а. Він [P] коня [Con] потребує Jb. б. О́на [B] багата на голки [Con] bk. ND - Adj - Gen в. Люди [Pcp] скупі (на гроші) [Con] Ž. 69 Хоча синтаксична валентність прикметників однакова, їхні значення цілком різні. 3.4.2. СинВС прикметників різні. а) СемВС однакові. Такі прикметники належать до різних синтаксичних класів, але до тієї самої семантичної групи. (3) а. ND - Adj - Gen Людина сповнена люті bk. б. ND - Adj - Dat Вінцас байдужий до поезії bk. в. ND - Adj - Instr Брат упевнений у своїй смерті bk. Adj [Pcp, Con] г. ND - Adj - užAcc Людина відповідає за обраний нею шлях bk. Ці прикметники виражають психічне ставлення особи до предмета чи явища. б) СемВС різні. (4) а. ND - Adj - Dat Дочка [Pcp] слухняна матері [B] DŽ. б. ND - Adj - Instr Чоловіки [A] повертаються кіньми [P] веденими DŽ. c. ND - Adj - nuoGen Погляд чоловіка [P] відмінний від погляду дружини [Comp] bk. d. ND - Adj - (Inf) Батько [Pcp] здібний (навчати) [Fin] bk. Значення прикметників різні, оскільки описують різні ситуації. 4. Отже, зв’язки між значеннями прикметника (так само, як і дієслова) та його валентністю можуть бути доволі різноманітними. Якщо синтаксична валентність прикметника однакова, його семантична валентність відрізняється, а значення також є різними. Якщо синтаксична валентність прикметника відрізняється, може відрізнятися і його семантична валентність; крім того, найчастіше різними є й значення прикметника. Але тій самій SemVS прикметника можуть відповідати й кілька структур синтаксичної валентності, які зазвичай функціонують як паралельні моделі, тоді як значення прикметника по суті залишається тим самим. У кількох прикметників можуть бути однаковими і синтаксична, і семантична валентність. Тоді всім цим прикметникам притаманне спільне значення (вони належать до тієї самої семантичної групи), яке надалі може уточнюватися. Однак, коли синтаксична валентність прикметників збігається, семантична валентність може відрізнятися; у такому разі значення прикметників різняться, оскільки описують різні ситуації. Такі прикметники належать до різних синтаксичних класів і семантичних груп. Можна погодитися з Н. Сліжене (1995: 69), що синтаксична валентність, яка насамперед впадає в око мовцеві, сама по собі не свідчить ані про тотожність значень, ані про їхню відмінність. Отримано 1998 11 02 СКОРОЧЕННЯ Ap – Juozas Aputis Avž – Jonas Avyžius 70 Blt – Juozas Baltušis bk – літературна мова Cv – Petras Cvirka Dk – Simonas Daukantas Dr – Petras Dirgėla DŽ – Словник сучасної литовської мови. Vilnius, 1993 Jb – Jonas Jablonskis Knd – Saulius Tomas Kondrotas Lnk – Romualdas Lankauskas Mč – Jonas Mačiulis M-Pt – Vincas Mykolaitis-Putinas Rdzv – Bronius Radzevičius Sv – Jurgis Savickis Smn – Ieva Simonaitytė Šk – Antanas Škėma Vl – Motiejus Valančius Vn – Antanas Vienuolis Vž – Vaižgantas (Juozas Tumas) Ž – Lietuvių kalbos žodynas. T. I–XVII. Vilnius, 1968–1996. LITERATŪRA A p r e s i a n 1974: Апресян Ю. Д. Лексическая семантика, Москва: Наука. B l u h m H. 1978: Über kommunikative Notwendigkeit und Valenz. – Valence, Semantic Case and Grammatical Relations. Ed. W. Abraham, Amsterdam: John Benjamins B.V., 9–21. DLKG 1994 – Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Red. V. Ambrazas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. DŽ 1993 – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Vyr. red. St. Keinys, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. F i x U. 1970: Zum Verhältnis von Syntax und Semantik im Wortgruppenlexem. – WZ der Karl-Marx-Universität Leipzig. GSR. 19(4), 483–501. H e l b i g G., Schenkel W. 1973: Wörterbuch zur Valenz und Distribution deutscher Verben, Leipzig: VEB Bibliographisches Institut. H e l b i g G. 1982: Valenz-Satzglieder-Semantische Kasus-Satzmodelle, Leipzig: VEB Verl. Enzyklopädie. H e l b i g G. 1992: Probleme der Valenz – und Kasustheorie, Tübingen: Niemeyer. J a k a i t i e n ė E. 1988: Leksinė semantika. Vilnius: Mokslas. J u n k e r K. 1969: Zur Valenz beim Adjektiv. – WZ der Humbolt – Universität zu Berlin. GSR. 18(2), 291–293. Ž I–XVII – Lietuvių kalbos žodynas 1–2, Vilnius: Mintis, 1968-1969; 3–6: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1956, 1957, 1959, 1962; 7–9: Mintis, 1966, 1970, 1973; 10–15: Mokslas, 1976, 1978, 1981, 1984, 1986, 1991; 16–17: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995, 1996. S l i ž i e n ė N. 1986: Lietuvių kalbos veiksmažodžių valentingumas ir sintaksinė klasifikacija, – Lietuvių kalbotyros klausimai 25, 45–97. 71 S l i ž i e n ė N. 1994: Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. S l i ž i e n ė N. 1995: Lietuvių kalbos veiksmažodžių valentingumas ir jo aprašymo principai, – Lietuvių kalbotyros klausimai 33, 54–74. S o m m e r f e l d t K. E. 1971: Zur Valenz des Adjektivs. – Deutsch als Fremdsprache 8(2), Leipzig. 113–117. S t a r k e G. 1973: Satzmodelle mit prädikativem Adjektiv im Deutschen. – Deutsch als Fremdsprache 10(3), Leipzig, 138–147. Š u k y s J. 1998: Lietuvių kalbos linksniai ir prielinksniai: vartosena ir normos, Kaunas: Šviesa. T e k o r i e n ė D. 1982: Sintaksinė semantika, jos nagrinėjimo metodai ir žodžių junginių semantikos problemos. – Kalbotyra 33(1), 132–139. T e k o r i e n ė D. 1983: Lietuvių kalbos būdvardžio semantinis valentingumas. – Kalbotyra 34(1), 97–107. V a l e c k i e n ė A. 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. BEDEUTUNG UND VALENZ DER ADJEKTIVE Zusammenfassung Im letzten Jahrzehnt sind viele Publikationen erschienen nicht allein zum Problem der Valenz der Verben, sondern auch zu dem der Adjektive. Das Adjektiv als prädikatives Wort im Satz hat immer eine Leerstelle für ein Argument, d. h. für ein Ding, das den Träger der Eigenschaft ausdrückt – für das Deskript. Es gibt Adjektive, die zwei – oder auch mehr – Leerstellen für die Argumente des Prädikats haben. In diesen Fällen reagiert das Adjektiv selber die Wörter, die Dinge ausdrücken, welchen das durch das Prädikat ausgedrückte Kennzeichen zugeteilt wird: es ist eine Beziehung – mit Ausnahme des Deskripts – die auf der Kongruenz des Adjektivs beruht. Die Zahl der Leerstellen hängt von der Bedeutung des Adjektivs ab. Die entscheidende semantische Eigenschaft des Adjektivs ist eine bestimmte Anzahl von Leerstellen zu bedingen, die im Satze Wörter mit einer gewissen Bedeutung sowie deren Formen – oder ihre Entsprechungen – ein nehmen. Die Valenz bezieht sich auf drei Ebenen: auf die abstrakte Ebene der logischen Semantik und auf zwei konkrete Ebenen – auf die der syntaktischen bzw. der lexikalischen Semantik. Die durch die Aktanten des Adjektivs ausgedrückten semantischen Funktionen bilden die semantische Valenz des Adjektivs, die durch die Struktur der semantischen Valenz (Sem VS) dargestellt werden kann. Der Anschluß an das Adjektiv obligatorischer Wortformen (oder ihrer Entsprechungen) heißt syntaktische Valenz des Adjektivs, die durch die entsprechende Struktur der syntaktischen Valenz (Sin VS) darzustellen ist. Die syntaktischen Aktanten des Adjektivs treten dabei als sprachliche Realisierung der semantischen Aktanten auf. Da die Valenz des Adjektivs von seiner Bedeutung abhängt, können die Beziehungen der Bedeutungen des Adjektivs zu seiner Valenz ziemlich unterschiedlich sein. Wenn die syntaktische Valenz des Adjektivs einheitlich ist bei unterschiedlichen Bedeutungen des Adjektivs, kann sich seine semantische Valenz unterscheiden. Aber der gleichen Struktur des Adjektivs Sem VS können einige. Strukturen der syntaktischen Valenz entsprechen, die gewöhnlich als parallele Modelle fungieren, wobei die Bedeutung des Adjektivs im Wesentlichen die gleiche bleibt. Manche Adjektive werden durch die gleiche syntaktische wie auch semantische Valenz 72 gekennzeichnet. In diesen Fällen weisen alle diese Adjektive die gleiche Bedeutung auf (sie gehören zur gleichen semantischen Gruppe) die weiterhin detailliert werden kann. Doch wenn auch die syntaktische Valenz der Adjektive übereinstimmt, kann sich die semantische Valenz unterscheiden, wobei sich auch die Bedeutungen der Adjektive unterscheiden, die unterschiedliche Situationen bezeichnen. Diese Adjektive gehören zu unterschiedlichen syntaktischen und semantischen Klassen bzw. Gruppen. 73