Daiktavardžių morfologiniai variantai G. Mancelio „Lettische Postill“ (1654)

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XL (1998) Еверіта МІЛЧОНОКА Інститут математики та інформатики Латвійського університету, Рига DAIKTAVARDŽIŲ MORFOLOGINIAI VARIANTAI G. MANCELIO „LETTISCHE POSTILL“ (1654) Для давніх писемних пам’яток характерне граматичне варіювання форм частин мови, яке можна розглядати як явище історії та розвитку мови. Морфологічні варіанти іменників розглядаються на матеріалі фрагмента постили Г. Манцеліса Postilės (Postiles I, фрагмент на с. 100). У дослідженні використано базу даних давніх текстів Лабораторії штучного інтелекту Інституту математики та інформатики Латвійського університету. G. Mancelis (1593–1654) buvo išsilavinęs XVII a. žmogus Žiemgaloje ir Kuržemėje, turėjo humanitarinį ir humanistinį išsilavinimą ir, aišku, gerai mokėjo lotynų kalbą. 1637 m. hercogas Frydrichas pakvietė G. Mancelį sugrįžti iš Terbatos (dabartinis Tartu), kur jis tuo metu ėjo universiteto rektoriaus pareigas, į Jelgavą. Atvykęs G. Mancelis tapo rūmų pastoriumi, o vėliau generaliniu superintendentu. Čia dirbdamas jis parašė Postilę, kuri buvo išspausdinta 1654 m. Життю і працям Г. Манцеліса присвячено кілька монографій і статей. А. Озолс у монографії «Veclatviešu rakstu valoda» згадує Г. Манцеліса як найважливішого автора, який запровадив норми орфографії. Завдяки йому за основу писемної мови було обрано земгальські говірки. Авторитет Г. Манцеліса не похитнув і К. Фюреเคріс, який запропонував ще раціональнішу систему орфографії латиської мови. Перекладачі Біблії взяли за основу своєї праці орфографічні норми Г. Манцеліса. Так сформувалася система правопису Г. Манцеліса, яку уточнили лише у XVIII ст., коли до друку підготували друге видання Біблії. E. Lamė (1933) rašė apie G. Mancelio rašybos principus, A. Augstkalnis (1930) nagrinėjo tekstologiją, P. Šmitas (1895) G. Mancelio kalbos leksikos, morfologijos ir sintaksės klausimus, o L. Berzinis šias problemas nagrinėjo stilistikos aspektu1 (1944). Iš naujesnių tyrinėjimų, skirtų 1 Lamė E. Loģiskais princips Glika rakstībā. – Filoloģijas materiāli, Rīga, 1933, 104–110; Augstkalns A. Veclatviešu rakstu apskats. – RLB Zinību Komisijas Rakstu krājums 20, 1930, 92–137; Ш м и д т П. Особенности языка латышского писателя Г. Мансели. – Живая старина. Выпуск 2. Год пятый. Санкт Петербург, 1895, 162–170; Bērziņš L. Valoda un izteiksme Manceļa rakstos. – Izglītības Mēnešraksts 1, 1944, 8–12; 2, 1944, 29–31; Darž. Endzelīne M. Apcerējums par Jūra Manceļa dzīvi un viņa literārisko darbību. – Rakst- 46 Щодо Г. Манцеліса можна було б згадати працю Я. Крєсліна «Dominus narrabit in scripturis populorum: A Study of Early Seventeenth-Century Lutheran Teaching on Preaching and the Lettische lang-gewünschte Postill of Georgius Mancelius» (1989). У ній розглядається біографія Г. Манцеліса на основі архівних матеріалів2. Після розподілу іменників у досліджуваному фрагменті (100 с.) (300 іменників чоловічого роду та 336 іменників жіночого роду разом із граматичними формами) за системою основ сучасної латиської мови помітне морфологічне варіювання основ. Іменники основ на o та ā є стабільними й майже не мають морфологічних варіантів. Парадигма основи на o: Nom | Gen | Dat | Acc | Loc одн. | Zillwāhr; Pa=tehwiš | Zillwāta | Zillwātam; Pagganam | Zillwāhu; Maizeš=Reežini; Wactar=ehden | Zeetumā множ. | Zillwāti; Pāhroni | Zillwāto; Pagganā=Lauteem | Zillwāteem; Zillwāteems | Zillwāhuš; Pagganus | Darrbohā парадигма основи jo: Nom | Gen | Dat | Acc | Loc одн. | Behrniņš; Zellsch; Jesulins | Berniņa; Zellu=Wiers | Roninjam | Behrniņu; Zelhu; Jezulīn | Wahjiņa; Muhscha' множ. | Behrniņi | Roninjo | Lautineem; Karreems | Raiminus; Zelhuš | muhschobā У старих текстах виразно варіюється написання іменників основи jo у закінченні. З огляду на те, який приголосний уживається для позначення палаталізації, можна стверджувати, що у XVII столітті в латиській мові ще остаточно не nieku sejas. Serija skolai un jaunatnei. A. Dauges un V. Plūdona redakcija. Nr.1. Juris Mancelis, Rīgā, 1927; Blese E. Latviešu literatūras vēsture. Vecākais un vidējais posms. No XVI g.s. vidus līdz XIX g.s. vidum, Gaismas pils, 1947, 317. 2 J. Крєслініс у своїй праці доповнює твердження Блесе, зазначаючи, що директором Єлгавської латинської школи був А. Гецеліс — один із найвидатніших перекладачів давніших релігійних текстів. К. Крєслініс пише, що важко довести, яким був вплив А. Гецеліса на Манселіса, але наголошує, що Манселіс був учнем одного з перших засновників латиського правопису. У праці Ю. Крєслініса також подано панораму історичних подій, що дає змогу краще зрозуміти перипетії життя Манселіса. Наведена тут література, переважно видана й збережена за кордоном, дуже корисна для того, щоб якомога більше дізнатися про культурну та історичну ситуацію в країнах Балтії та Європі у XVII столітті. 47 процес асиміляції, що відбувся3. Манселіс пише viñs, vīriñs, vārdiņš, а перед приголосним -š уживав ще не палаталізований приголосний, наприклад, celš, kumelš4. Морфологічним варіантом може бути й іменник jēzulins, що має інший суфікс, але це єдиний такий іменник. Тому можна припустити, що цей іменник є запозиченням із німецької мови з усім афіксом, а не системним явищем. Можна стверджувати, що перелічені особливості письма водночас відображають і морфологічні особливості5. парадигма основи ijo: Nom | Gen | Dat | Acc | Loc Sg | Апостол | Bausla | Bauslam | Bausli | Stalln Apustuls | Bausles⁶ | Bauslim | Bauslu Engels | Brahha | Bauslei | Knehweli | | | Engelam | | Pl | Burrwi | Burrwjo | Burrweem | Bauslus | Sullaini | | Apustuleem | Burrwjus Prometees⁷ | | Mirroneems | 3 Правопис у текстах Манселіса дослідив А. Озолс у монографії „Veclatviešu rakstu valoda“, де зазначено, що Манселіс непослідовно позначає звук [ŋ] [Ozols 1965: 167]. Однак ті слова, що закінчуються на -ņš, у текстах завжди пишуться з -ngs. Це можна вважати нормою правопису. 4 Forma celš randama taip pat ir G. Mancelio žodyne „Lettus“ [Fennell 1988: 15]. Reikia pridurti, kad kituose linksniuose vartotas minkštasis priebalsis, tai patvirtina ir Postilės knygos fragmento medžiaga, taip pat „Lettus“ žodyne minėti pavyzdžiai Gen Sg: cela barība, cela lapa, cela rādītājs, cela vīrs, Acc Sg: ceļu griezt, Nom Pl: divi ceļi [Fennell 1988: 16]. Taip pat Nom Sg sutinkama forma kumeļš, o Acc Sg forma yra kumelu, panašiai ir minėta forma „Lettus“ žodyne: kumeļa pēdi [Fennell 1988: 43]. 5 М. Рудзите, описуючи палаталізацію приголосних у діалектах, зазначає, що -s після -ņ- наприкінці слова в усій мові змінився на -š, наприклад, viņš, vīriņš. Далі пояснюється, що 1638 року Манселіс іще пише wiņgs (=viņš) і Wierings (=vīriņš). За М. Рудзите, «тоді принаймні в якійсь місцевості асиміляції ще не було» [Rudzīte 1993: 324]. Авторка пояснює, що -s після l наприкінці слова в багатьох говорах змінився на -š, наприклад, celš, žalš. Наприкінці слова Манселіс уживає -š після -ļ-: Zellßch (=celš), diwi Zetti (=ceļi). 6 Форма bausles могла б відображати давнішу писемну традицію, оскільки немає інших даних, які дозволяли б вважати її морфологічним варіантом іменника. Оскільки в німецькій мові закінчення Gen Sg іменника das Gebot ‘наказ’ — -es, можна було б припустити вплив цього закінчення на тексти Манселіса. Крім того, іменник bauslis має інше закінчення Dat Sg, а саме bauslei. Це дає підстави припустити, що на той час іменник bauslis мав варіанти основ на ē та io. Гадаю, що в усій книзі Постилли можна було б знайти ще якусь форму, яка підтвердила б цю гіпотезу. Оскільки ні в словнику «Lettus», ні у словнику Міленбахса—Ендзеліна не зафіксовано іменника основи ē bausle, остаточно пояснити ці форми Gen Sg та Dat Sg неможливо. 7 Форму provietes можна було б пояснити як форму іменника основи ē; в одному контексті поруч трапляються закінчення чоловічого й жіночого родів: (..) Tādeh wōgālawōb 20. Seitnbh mißi šmābti Prometees air allasch waigādami waiga- 21. jušchi / [28, 19–21]; 48 Поряд із формами і-основ у Nom Sg трапляються також закінчення о-основ. Така особливість помітна й в інших відмінках, наприклад: Nom Sg bauslis, Gen Sg bausla, Acc Sg bausli, bauslu; Nom Sg engels, Dat Sg engēlam. Форми Dat Sg і-основ свідчать, що форма на -im, уживана в сучасній латиській мові, у G. Mancelio Postilėje ще не була поширена, а переважали форми на -am/-'am, наприклад, bauslam, engēlam, sulainam, vāciešam. Поряд із парадигмою і-основ у Nom Sg трапляються іменники з формою о-основи, наприклад, apuztuls, blēds, ēzels, engels, proviets, timermans, vilizters. Можна було б стверджувати, що тут відбулася редукція короткого голосного останнього складу, однак залишається незрозумілим, чому редукція не поширюється й на інші слова. Усі перелічені іменники є запозиченнями, тому ця морфологічна особливість може бути пов’язана з адаптацією запозичень у системі латиської мови. парадигма основи ū: Nom | Gen | Dat | Acc | Loc Sg | ſeetus; Chriſtus; Chriſt; Ieſus | 2llus; Chriſti; Ieſu Chriſti | (tam Kunaham); Ieſu Chriſto | Wāddus; (Kunahu) Ieſum; (Koninju) Chriſtum; Ieſum | У Postilėje Mancelio небагато іменників із приголосною та u-основою; поряд зі звичайними іменниками u-основи, наприклад, medus, трапляються також власні назви, як-от Jezus, Kristus тощо, які мають латинську відмінкову парадигму. (Для відмінювання власних назв використано латинську систему: закінчення Gen Sg -ī; Dat Sg -ō; Acc Sg -um. Слід також визнати, що відмінювання власних назв не є цілком регулярним, оскільки поряд із формою Gen Sg на -i, наприклад, Kristi, наявна й форма на -u, наприклад, Jezu; так само поряд із формою Dat Sg на -o, наприклад, Kristo, є форма на -u, наприклад, Jezu, але в Acc Sg у формах Jezum і Kristum ужито латинське закінчення Acc Sg.) парадигма основи на ē: Nom | Gen | Dat | Acc | Loc Sg | Paſſaule; Needra | paſſaules | Paſſaulei | Paſſaul; Silli; Needru | Paſſauleh; Sillū Pl | Snymeſ; reiſas | | Drebbehm | Drebheſ; Nahwas | Paddebbeſſes (..) Schis Deſitais gir Chriſtus taſ 26. Kungs / taſ Deſitais fattnu tee ſwahki Prometees und Koninji 27. ghribbeuſchi redſeht [561, 25–26]. 49 ēіменники основи на ē мають більше морфологічних варіантів порівняно з іменниками основи на a. Іменники основи на ē мають кілька морфологічних варіантів Acc Sg: a) переважають форми без закінчення, наприклад, brūt, dvēsel, mut, pasaul (26 випадків); b) рідше трапляється закінчення -u, наприклад, atraitnu, nāvu, niedru, reizu (6 випадків); c) форму сучасної мови із закінченням -i вжито лише двічі: nāvi, sili. Стверджується, що закінчення -u в Acc Sg виникло за зразком іменників основи на a, але ця форма не дуже поширена у творах G. Mancelis, оскільки фрагмент Postilės відображає утвердження форми без закінчення. L. Berzinis у праці „Valoda un izteiksme Mancel̦a rakstos“ стверджує, що закінчення слів не всюди є правильними, а форми без закінчення трапляються як Acc Sg, так і Nom Sg (Berzin̦š 1944: 1, 142). парадигма основи на i: Nom | Gen | Dat | Acc | Loc Sg | Ahwis; Affin̦s; Wehste; Wall̦ta | Debbes; Debbe̦es | Wall̦tai | Affin̦i; Enghela-Wehst; Debbes; Wall̦tu | Nackțn Pl | Ahwis (divi); Wall̦tes | Durwo-Sargs | Ahweem; fahr̦tim | Sin̦is; Wehste̦s | Affin̦ies Найбільше морфологічних варіантів має парадигма i-основи: тут виявлено давні форми Nom Sg, як-от слово avis: … / тоді вже 19. У щоденній бесіді перед тим / … 20. нехай добрі слова … / … 21. Богові за славу / … / але 22. … [94 18–22] і блискавка: Wings … з Богом … / 30. … йому Бог … / … / … 31. Turn̦eh̦y [46 29–31]. Dabartinės latvių kalbos i kamieno daiktavardžiai cilts ir valsts Mancelio vartojami kaip ā kamieno daiktavardžiai, o vēsts kaip ē kamieno daiktavardis. Sustingusioje prieveiksmio formoje kārt kārtim yra užfiksuota sena daiktavardžio Dat Pl galūnė -im: 14. Ka nu / factu es / Leela Nabbafiba bn / to Kunghu Jefu 15. Christo peed̦fammoh̦t / jar-ah̦ds / tad leec̦t Wings tomahr sch̦o Lee- 50 16. Так вони сказали тим слугам гучним голосом: «Залишайтеся на одному місці / доки щодня не зійдете на небо і не зійдете вниз» [54 14–18]. Е. Блессе, дослідивши латисько-німецький словник Й. Лангія 1685 року (з коротким описом латиської граматики), стверджує, що «загалом для авторів XVII ст. іменники i-основи та приголосної основи завдавали великого головного болю; також у працях Манселі ці основи ще не мають жодної сталої системи».8 У постилі виявлено кілька іменників, рід яких змінився. Їх також зафіксовано у словнику «Lettus» або в «Phraseologia Lettica», наприклад, Nom Sg balksne і balksnis; Nom Pl bėdas і bėdi; Nom Sg jūris і jūre. Деякі приклади можна пояснити спробами Манселі як оратора знайти відповідний ритм для своєї постилі, наприклад, nolįkdami tos darbus tās tumsības un aplikdami tos brunus tās ticības; або: tu svētu dienu nesvėti un neei baznīcā / nemāceis pātarus un Dieva dziesmus; деякі ж приклади залишаються незрозумілими: miela tapa (ім. mieles) або: tiem citiem trim lieliem piliem. Також ужита Манселі форма actiniem (Acc Pl acis, Dat Pl acīm, acīms; але actiniem). У словнику Мюленбаха—Ендзелина згадано демінутив actina (Mülenbachs 1923–1925: I, 9), але тут немає вказівки на те, що може існувати й форма чоловічого роду. Такого демінутива немає ані у словнику «Lettus», ані в «Phraseologia Lettica», однак Т. Феннел, говорячи про іменники жіночого роду із закінченнями чоловічого роду у «Латисько-німецькому словнику» Й. Лангія (1685), згадує і про існування такої форми (Fennell 1991: 344). Т. Феннел стверджує, що такі випадки можуть виникати під впливом тамнієкського діалекту. Й. Ендзелін у «Граматиці латиської мови» наводить такі приклади, оскільки «в усіх лівських діалектах форми жіночого роду зникли» (Endzelīns 1951: 461–464). Цікавою є також ужита Г. Манселі форма Acc Pl pūkus: Багатьом це не подобається / той 6. тоді на початку своєї молодості віддає себе дияволові / але 7. той, хто має нечистий розум, присвячує свою сутність Богові. 8. Тому не дивуйся / о людино / з того, що відходять від Христа. [96 5–8]. Г. Манселі був відомий іменник i-основи ijo pukis. На це дають підстави форми, наведені у словнику «Lettus»: Nom Sg pukis, Dat Pl no pukiem, Acc Pl pūkus lasīt [Fennell 1988: 74], а також речення, наведене в «Phraseologia Lettica» 8 Е. Блесе згадує, що «вже загалом у письменників XVII століття ці дві (основи на -i та приголосні основи — прим.) групи основ і флексій завдавали великих клопотів, і також у творах Манцеліса в цих основах немає жодної чіткої системи» (Blese 1936: 577). 51 dievs ģērb tos puķus [Fennell 1989: 94], Mülenbacho-Endzelyno žodyne užfiksuota G. Mancelio vartota forma puķis (Mülenbachs 1925–1927: II, 405). Tuo būdu yra paaiškinama tokia Postilės Acc Pl forma. У фрагменті постилі трапляються варіантні форми іменника siksna основи o та ā-основи: kurpes siksna і kurpes siksnus atraisīt; також у постилі Г. МанселіPostilē трапляється форма іменника i-основи ijo, уже незнайома сучасній мові, — форма іменника solis ā-основи sola, тобто Acc Pl soļas поряд із формою Dat Pl soļiem. У словнику «Lettus» зафіксовано форму ā-основи sola [Fennell 1988: 87], у «Phraseologia Lettica» — форми: Nom Sg sola, sole, Acc Sg ne vienu solu viņš manis priekšā ne ir spēris [Fennell 1989: 94]. У словнику Мюленбаха—Ендзелина наведено форму іменника solis a-основи suola, ужиту Г. Манселі (Mülenbachs 1927–1929: III, 1137). Г. Манселі були відомі форми обох основ, і він уживав їх у Postilē. У досліджуваному фрагменті постилі МанселіPostilės виявлено два варіантні закінчення Dat Pl: давніше -ms і новіше -m, наприклад, acīms, durvīm̄s і acīm, durvīm, burviem, akmeniem. Л. Берзиньш пояснює, що -s у формах Dat Pl зникло ще до часів Г. Манселі, проте письмова традиція зберегла давнішу форму Dat Pl. Але й у давніх текстах послідовність зберігається не всюди, адже вже на першій сторінці Postilės читаємо: «…nosūtīja Jēzus divi no saviem mācekļiem und sacīja uz tiem» (I 1), тоді як у Reminis cere — недільному тексті — написано: «neklājas tiem bērniem to mais jem̄t und priekš sun̄iem mest» і «no drusciņiems» (I 296). Л. Берзиньш доходить висновку, що закінчення -s у формах Dat Pl було ще відоме у XVII ст., але воно не є обов’язковим, і автор може обирати, які форми вживати (Berziņš 1944: 2, 30). Помітна тенденція: новіше закінчення -m переважно вживається з іменниками чоловічого роду; таких форм 82%. Статистичні дані підтверджують, що серед досліджених форм Dat Pl іменники жіночого роду краще, ніж іменники чоловічого роду, зберегли давніше закінчення -ms, а саме у співвідношенні 33% і 8%. Матеріал Postilės дає підстави стверджувати, що закінчення Dat Pl на -m уже переважає у XVII ст., тоді як іменники жіночого роду зберігають також давнє закінчення Dat Pl на -ms. У сучасній латиській мові відоме правило: одна прийменникова конструкція керує сталим відмінком, а певні прийменники — двома відмінками, проте в такому разі це пов’язано з розрізненням значень. Під час розгляду прийменників caur, iekšan, no, pēc, pie, uz, virs помітні дві тенденції: 1) іменники чоловічого роду після прийменника в однині вживаються лише у відмінку Acc Sg; 2) для іменників жіночого роду в однині після прийменника переважає відмінок Gen Sg, хоча поряд уживається також відмінок Acc Sg. D. Nytinia monografijoje „Prielinksnių sistema latvių raštų kalboje“ (Nītiņa 1978: 207) teigia, kad pirmuosiuose latvių raštų paminkluose prielinksnių vartojimas atspindi įvairias kuršių bei žiemgalių vidurio tarmių ypatybes. Tai parodo prielinksnių valdymas. Būtent G. Mancelio darbams būdingas toks Acc var- 52 вживання в однині після всіх генітивних прийменників (чол. рід 100%). Такі особливості керування трапляються не лише в Курляндії та Земгалії, а й на північному заході Відземе, тому в писемній мові вони зберігаються до другої половини XIX століття. (Серед інших прийменникових конструкцій, у яких можна було б очікувати форму Gen Sg іменника чоловічого роду, зафіксовано лише один приклад – no nenieka. Можна припустити, що ця застигла форма була відома вже у XVII ст. і що Г. Манселіс, почувши, як люди вживають такий вислів, ужив його й у своїй Postilėje.) Морфологічні варіанти дають змогу досліджувати мовні особливості одного з найважливіших авторів XVII ст., а також підтверджують, що варіювання розмовної мови відображається і в писемній мові. Отримано 1998 04 17 LITERATŪRA A u g s t k a l n s A. Veclatviešu rakstu apskats. – RLB Zinību Komisijas Rakstu krājums 20, 92–137. B ē r z i ņ š L. 1944: Valoda un izteiksme Manceļa rakstos. – Izglītības Mēnešraksts 1, 8–12; 2, 29–31. B l e s e E. 1936: Nīcas un Bārtas mācītāja Jāņa Langija 1685. gada latviski-vāciskā vārdnīca ar īsu latviešu gramatiku. Pēc manuskripta fotokopijas izdevis un ar apcerējumu par Langija dzīvi, rakstību un valodu papildinājis E. Blese, Dr. phil., Latvijas universitātes profesors, Rīgā, 577. B l e s e E. 1947: Latviešu literatūras vēsture. Vecākais un vidējais posms. No XVII g.s. vidus līdz XIX g.s. vidum, Gaismas pils, 317. E n d z e l ī n e M. 1927: Apcerējums par Jura Manceļa dzīvi un viņa literārisko darbību. – Rakstnieku sejas. Sērija skolai un jaunatnei. A. Dauges un V. Plūdoņa redakcija. Nr.1. Juris Mancelis, Rīgā. E n d z e l ī n s J. 1951: Latviešu valodas gramatika, Rīgā, 1100. F e n n e l l T. G. 1988: A Latvian-German Revision of G.Mancelius’ Lettus (1638), Melbourne, 110. F e n n e l l T. G. 1989: A Latvian-German Revision of G.Mancelius’ Phraselogia Lettica (1638), Melbourne, 150. F e n n e l l T. G. 1991: Feminine Nouns with Masculine Terminations in Johannes Langius’ Latvian-German Dictionary (1685). – Journal of Baltic Studies, Vol. 22, No. 4, 339–346. K r ē s l i ņ š J. 1989: Dominus narrabit in scripturis populorum: A Study of Early Seventeenth-Century Lutheran Teaching on Preaching and the Lettische lang-gewnschte Postill of Georgius Mancelius. – Doctoral Dissertation, Stockholm, 123–131. L ā m e E. 1933: Loģiskais princips Glika rakstībā. – Filoloģijas materiāli, Rīgā, 104–110. M a n c e l i u s G. Lang-gewnschte Lettische Postill, Das ist: Kurtze un Einfltige, jedoch Schriftmässige Auslesung un Erklärung der Sonntglichen und vornehmsten Fest-Evangelien, so im Frstenthumb Curhland und Semmgallen, auch im überdnische Liefflande, so weit die Lettische Sprache sich erstrecket, gelehsen werden... Verfertigt Durch GEORGIUM MANCELIUM Semgallum... Erster Theil. Vom Advent biss zum Fest der Hochheiligen Drey-Einigkeit. Riga... 1654. 555 S. und 6 unpag. S. Druckfehler; S. 1–100. – Tekstas elektronine forma laikomas Latvijos universiteto Matematikos ir informatikos instituto Dirbtinio intelekto laboratorijoje. 53 Mūlenbachs K. 1923–1932: Latviešu valodas vārdnīca. Rediģējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns, Rīgā, I, 1923–1925; II, 1925–1927; III, 1927–1929; IV, 1929–1932. Nītiņa D. 1978: Prievārdu sistēma latviešu rakstu valodā, Rīgā, 249. Ozols A. 1965: Veclatviešu rakstu valoda, Rīgā, 626. Rudzīte M. 1993: Latviešu valodas vēsturiskā fonētika, Rīgā, 382. Шмидт П. 1895: Особенности языка латышского писателя Г. Манцелия. – Живая старина, вып. 20, Санкт Петербург, 162–170. THE MORPHOLOGICAL VERSIONS OF SUBSTANTIVES OF G. MANCELIUS „LETTISCHE POSTILL“ (1654) Summary ‘The Morphological Versions of Substantives in the Fragment of G. Mancelius’ Sermon Book Lettische Postill’ (1654)’ deals with the introduction to the language peculiarities of one of the most important authors of the 17th century – G.Mancelius. Some trends of Dat Pl ending’s development are mentioned. The fact that the modern ending -m was dominating in the 17th century has been proved by examples from Sermon Book. Morphological versions covering all stems of substantives and reflecting some cases of substantive transition from one gender into another provide information not only on language of G.Mancelius’ work, but they confirm that versions of spoken languages have their reflections in the written language as well. 54