Dvasininkų pavadinimai ir jų istorija

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA XLIV (2001), 189–200 Назви духовенства та їхня історія Algis Rubinas Інститут литовської мови, Вільнюс У статті розглядаються литовські назви духовенства та їхня історія. Серед них можна виділити три шари: (1) давніші запозичені слова, що зрештою походять із грецької або латинської мов, але були запозичені через посередництво інших європейських мов (польської, німецької тощо) і зберегли сліди цього посередництва; (2) штучні запозичені слова, утворені останнім часом шляхом додавання литовських закінчень до латинських основ; (3) кальки, створені для заміни слів іншомовного походження. 0. ВСТУП Християнство прийшло до Литви пізно, коли сусідні народи вже були християнськими. Давня віра литовців сягала глибини віків. Вона така ж давня, як і сам литовський народ, а також настільки ж давня, як і балти. У добу прабалтійської мови всі балти розмовляли однією прамовою й мали ту саму віру. Давня литовська релігія була релігією природи. Давні литовці поклонялися богам, виявляючи пошану до вогню, вужів, дерев, сонця й місяця. З приходом християнства до Литви потрібно було відмовитися від давніх богів і обрядів, а тому мала змінитися й уся релігійна лексика, оскільки давні язичницькі поняття не годилися для позначення понять нової християнської релігії. Давню, язичницьку релігію почали вважати релігією демонів, тому від її обрядів, а разом із ними й від усіх релігійних понять, відмовилися. Давню литовську язичницьку лексику відсунули на другий план, а на її місце мала прийти цілком нова християнська лексика й нові назви, адже ані давні язичницькі назви, ані давні язичницькі поняття не годилися для нової релігії. Після хрещення литовець отримував нове нехристиянське за походженням християнське ім’я і мав брати участь у нових, досі незнайомих йому християнських обрядах, назви яких він навіть не знав. Потрібно було назвати найважливіші обряди й тих, хто ними керував, тож мали з’явитися назви християнського духовенства та основних християнських понять. У цій статті йтиметься про те, як виникли назви духовенства в релігійній лексиці литовської мови, адже новохрещена людина передусім стикалася саме з назвами духовенства. Тож насамперед слід з’ясувати, що саме в релігійній лексиці називають назвами духовенства. Як і коли виникли литовські назви духовенства? Якими шляхами вони могли потрапити до Литви? Чим вони подібні до назв духовенства сусідніх християнських народів і чим відрізняються? Назвами духовенства вважатимемо слова, якими називають осіб, що мають певний зв’язок із Богом і, маючи цей зв’язок, прагнуть, щоб його мали якомога більше людей. Більшу частину цієї лексики 190 | A L G I S R U B I N A S становлять особи, які мають певні священичі ступені або законно вступили до чернечого стану. Релігійна лексика прийшла до Литви двома шляхами. Частина релігійної лексики надійшла через сусідів, оскільки литовці так чи інакше мусили взаємодіяти з ними, стикалися з їхніми мовами й більшою чи меншою мірою запозичили з них різні слова. Німці хрестили литовців уперше, а поляки — вдруге, тому, слід гадати, частина релігійної лексики прийшла через ці мови. Інша частина релігійної лексики надійшла через богословські праці, написані церковною латиною. Мета статті — дослідити, як релігійна лексика прийшла до Литви. Порівнюючи релігійну лексику сусідніх християнських народів, спробуємо з’ясувати, звідки й коли, за яких обставин і яким чином християнська релігійна лексика потрапила до литовської мови. Основним джерелом для підготовки цієї статті є Lietuvių kalbos žodynas та старі писемні пам’ятки (катехізиси, Біблії, постили й старі словники). 1. ДАВНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ 1.1. Одні назви духовенства прийшли до литовської мови давно, а інші є новими запозиченнями й похідними утвореннями. Язичницькі назви литовського духовенства не годилися для найменування християнських священнослужителів, тому християнську релігійну лексику запозичували в народів, які хрестили Литву. Литовців уперше хрестили німці, однак ця праця з християнізації Литви швидко припинилася після загибелі Міндовга. Після другого хрещення, яке прийшло через поляків, християнізацію Литви було завершено. Разом із хрещенням до Литви через поляків потрапила перша запозичена релігійна лексика. Цю давню релігійну лексику називаємо давніми запозиченнями. Передусім до них належали б священнослужителі, які мають ступінь свячень. Це були б диякон, священник і єпископ. Спершу потрібно було назвати священнослужителя, вищого за диякона й нижчого за єпископа, який мав підтримувати зв’язки з людьми й жити біля церкви. Він очолював богослужіння, виголошував проповіді, хрестив, вінчав і ховав, тому людям потрібно було знати назву цього священнослужителя. Для його найменування було обрано німецьке запозичення kunigas, якому надали друге значення. Тепер kunigas означає лише священнослужителя, але первісне його значення було ‘пан, господар; володар, князь’. У значенні ‘володар’ слово вживалося в найдавніших пам’ятках нашого письменства, пор.: Sultoiole karalus ƀemes ir Kunigai fueiole rodon wienon priſch wielchpati / ir priſch io Chriſtu Mž 506. У цьому значенні запозичення вживалося: C₁ 908, KLG 24, R, Mž, K. У старих писемних пам’ятках kunigas уживається також у значенні католицького чи лютеранського священнослужителя, вищого за диякона й нижчого за єпископа, пор.: Kunigas idant makitu ƀmanes Mž 11. TAS jra ludimas Iona / kada ſunte Szidai ich Įerusalem Kunigus ir Leuitas / idant ghi klauſtu / kas tu eſſi? VLn EE 7 Jn 1,19. У цьому значенні назва вживається: BB Jn 18,19, BP₁ 149, DK 13, 97, 99, 68, 98, 101, 89, 100, PK 160, DP 17, 27, 50, 158, 67, 205, 65, 158, 67, 205, 322, 24, 49, 69, 95, 410, ¹SD 51, 67, 139, 172, SD 84, SP 41,73, MT 101, ChB Jn 18,19, Mk 1, 44, C, 908, BK 22, 25, H, R, Mž, GN Lk 10,31, Jn 18,19, N, K, R tž, M. У своєму словнику Сирвідас перекладає kunigą латиною вже лише як ‘sacerdos’, польською ‘kapłan, ksiądz’, але kunigė означає для нього не лише настоятельку монастиря, а й княгиню (лат. principis uxor, польськ. księżna). Колись уживалася й коротша форма kungas. Ця форма трапляється в Анонімному катехізисі AK 30, 32. У старих словниках трапляється форма kūningas, що означає ‘володаря, DVASININKŲ PAVADINIMAI IR JŲ ISTORIJA 191 правителя, пана¹ N, ‘князя’ R 208, K і ‘священника’ N. Валанчюс у праці «Жемайтійське єпископство» вживає форму kunegas M. VALANČ Ž, 19, 24 та утворене від неї похідне kunegystė. У латишів є слово kungs ‘пан’, але baznīckungs означає ‘католицький священник’. В ельбінзькому словничку давньопрусської мови також трапляється konags ‘король’. Усі три литовські назви священника, а також латиські й прусські відповідники є німецькими запозиченнями. Слово kūnigas запозичене із середньоверхньонімецької форми kunig ‘король’, якій нині відповідає німецьке König ‘король’. Середньоверхньонімецьке kunig походить від германського *kuningaz ‘король’; давньоверхньонімецьке й давньосаксонське kuning, давньоанглійське cyning (нині king). У II чи III столітті фінни й естонці запозичили від германського *kuningaz своє kuningas ‘король’. З того самого джерела, лише, можливо, дещо пізніше, походить і слов’янське *kunegъ, *kunezь: рос. князь ‘князь’, чеськ. kněz ‘князь; священник’, польськ. ksiądz ‘священник’ (значення змінилося під впливом лат. dominus). Ще в XVI столітті поляки словом ksiądz називали не лише священника, а й світського володаря. Литовці не спілкувалися з давніми германцями, тому kuningo не можна вважати запозиченням із прагерманської мови. Для всіх балтів запозичувачами тут були німці, які наприкінці XII століття переселилися до Нижнього Подвиння, а дещо пізніше — до Нижнього Повіслення. Брати німецького ордену мечоносців і Тевтонського ордену походили з різних місцевостей Німеччини і, звичайно, їхня мова мала чимало діалектних відмінностей. Ці відмінності помітні також у тогочасних хроніках і документах. У джерелах XIII і XIV століть можна виокремити аж чотири варіанти: kunings, kuniges, kunges і konigs. З цих письмових варіантів можна зробити висновок, що вимова давньоверхньонімецького kuning не була чужою і в XIII столітті, хоча Римована хроніка кінця цього століття вживає лише середньоверхньонімецьке kunig. Написання свідчить також про пізнішу вимову kung, konig. Отже, назва священника могла фактично запозичуватися з німецької в усіх цих формах. Тому сумнівно, що і kungas, і латиське kungs виникли з kunigo через подальше випадіння голосного. Оскільки литовці вперше зустрілися з німцями насамперед у Нижньому Подвинні, можна припустити, що близько 1200 року звідти було запозичено kūnigas. Фонетично дещо архаїчніше kuningas, імовірно, було запозичене від хрестоносців. Поряд із назвою kūnigas у старих писемних пам’ятках для найменування цього священнослужителя знаходимо також kaplanas, тому слід гадати, що слово kūnigas ще не прижилося й не стало загальновживаним. Це коливання між kaplano та kunigo дуже виразне в Євангеліях і Посланнях Вілентаса. В одному місці він уживає kaplanas, пор.: Nūlidave tada / iog eia tū kieliu kaplanas / ir ilchwides ghj aplenke EE 107 (Lk 10,31); Bet eik / ir paffirodik kaplanui / VLN EE 27–28 (Mt 8,4); kaplanas vardu Zacharialchus BB Lk 1,5, BB Lk 10,31, ChB Lk 10,31, BP 375 (Lk 10,31), DP 56, SP 81, KN 263, а в інших місцях уживає kūnigas: Chriftus elti ateghies / ieng ghis butu wiraulefki kunigas VLN EE 51 (Hbr 9,11). У старих словниках трапляються й інші форми цього запозичення: kaplonas N, MŽ 119, kāplionas K. Форма kaplonas прийшла з польської мови, пор. польськ. kapłan. Від kunigo литовці утворили kunigaikštį, яке зафіксоване вже в писемних пам’ятках Мажвідаса, пор.: Idant Karalems ir Kunigaikfchtems pakajiu ir f̄andara dūtumbi Prafchom tawe ifch klaufik mus MŽ 557, а також у Євангеліях і Посланнях Вілентаса: Nefa ifch tawes ateis man Kunigaigchtis / kurfai būs Wiefchpatis ant mana f̄moniu Ifrahel EE 22 Mt 2,6; Ifch Suda priegtam iog Kunigaikfchtis fchio Swieta jau apfuditas jra EE 69 Jn 16,11. Литовське слово kunigáikštis утворене від слова kūnigas за допомогою суфікса -aikštis. Від назви kunigas утворилася чимала кількість похідних. Одні похідні від цієї назви належать виключно католикам або католикам і протестантам, а інші — лише протестантам. Католи- 192 | ALGIS RUBINAS До спільних для католиків і протестантів похідних належать: kunigauti LKŽVI 893 «бути священником», kunigavimas LKŽVI 893 «перебування священником», kunigobavis LKŽVI 893 «колишній священник», kunigėdra LKŽVI 893 «ворог священників», kunigėjimas LKŽVI 893 «набуття властивостей священника», kunigėti LKŽVI 894 «набувати властивостей священника», kunigesnis LKŽVI 894 «той, хто більшою мірою має властивості священника», kunigybė LKŽVI 894 «священство», kunigybė LKŽVI 894 «священницький сан», kunigija LKŽVI 894 «священники, їхня спільнота». До похідних, властивих лише протестантам, належать утворення, зафіксовані у словниках Малої Литви: kuniginas LKŽVI 894 «пастор», kunigynė «колишнє священницьке господарство», kunigininkas LKŽVI 894 «учень священника, якого готують до конфірмації», kuniginis LKŽVI 894 «той, хто поділяє погляди священників, прихильник священників», kunigpalaikis LKŽVI 895 «нікчемний священник», kunigužis LKŽVI 895 «протестантський або лютеранський священник». Як саме самі литовці називали своїх священників у сиву давнину, ще за часів язичництва, достеменно невідомо. У мові литовських народних пісень трапляється šventikas (Reiks maldyti šventikus, kad laikytų maldeles JD 1228); схоже, це досить давнє утворення: по-перше, це слово в литовській мові й досі вживається як прізвище Šventikas, яке цілком відповідає прусському особовому імені Sventicke. Первісне значення цього слова могло бути «свята людина, святий». Очевидно, давні литовці, як і деякі інші стародавні індоєвропейські народи, називали служителів свого релігійного культу, зокрема, похідними від поняття святості; пор. давньогрецьке ἱερεύς «священник, той, хто приносить жертву, жрець, служитель культу» (від ἱερός «сильний, могутній, божественний, святий, посвячений»), лат. sacerdos «священник» (від *sacri-dot- «той, хто дає святе»: sacer «святий» і -dot- від кореня дієслова dare «давати»), російське священник «служитель культу». Інші християнські народи називають духовну особу, вищу за диякона й нижчу за єпископа, по-різному. У слов’янських православних мовах особу, прийняту до духовного стану, називають popu (це слово вживається і в литовській мові), а для польського католицького священника росіяни мають назву ксендз, запозичену з польського ksiądz. У німців є Priester, що походить із церковної латини presbyter «пресвітер, старший священник». До церковної латини це слово прийшло з грецької πρεσβύτερος < πρεσβύτης «старий, поважний, важливий». У словниках релігієзнавчих термінів і міжнародних слів знаходимо назву presbiteris, що означає «голова громади перших християн». Невідомо, ким був той служитель церкви, якого називали presbiteriu. Навіть сучасні богослови не можуть відповісти на це, адже невідомо, кого називали латинським словом presbyter. Сучасні перекладачі Святого Письма перекладають це слово литовською як vyresnysis, однак попередні перекладачі по-різному перекладали латинське presbyter литовською. У Біблії Брекуна знаходимо Plebonai (на берегах Wirejnieji), які в 1 Tim 5,17. Ґедрайтіс перекладає цей уривок так: Kunigai, kurie gerai priweizda 1 Tim 5,17. У Біблії Хилінського знаходимо Teprypažįsta jog Wirauley kurie redi gierey. Сквірецкас перекладає як Gerai viršininkaujantys kunigai 1 Tim 5,17. У латишів є mācītājs. У протестантських громадах, щоб відрізнити своїх духовних осіб від католицьких, їх називають пасторами. Хоча священник очолював богослужіння та уділяв таїнства, він не міг ні висвячувати на священників, ні уділяти таїнство Миропомазання. Це міг робити лише християнський священнослужитель найвищого ступеня свячень, який досяг повноти священства через єпископське рукоположення, — єпископ. Єпископ керував єпархією, призначав священників у парафії, розглядав різні справи. У цьому значенні слово трапляється вже в найперших пам’ятках литовської мови: ³SD, 400, SP I 60, 160, SP I 285–286, SP II 198, Q 182, H 163, R, R75, Mž, GN 1 Tim 3,2, Fil 1,1, KlG 160, Sut, D. Pošk, N, K, Mit VI 42, M. Valanč, PrL XVII 8, JV 1005, NS 1251 (Škn), J, K. Būg. DVASININKŲ PAVADINIMAI IR JŲ ISTORIJA 193 Джерелом назви vyskupas є церковнолатинське слово episcopus, що походить від грецького ἐπίσκοπος «наглядач», адже в перші століття християнства обов’язок єпископа розуміли буквально — як нагляд за життям громади. До литовської мови ця назва потрапила через мови-посередниці. Спершу її запозичили німці, пор. давньоверхньонімецьке bisc of, середньоверхньонімецьке bischof. Із німецької її запозичили чехи, пор. biskup, а з чеської цю назву запозичили й поляки, пор. польське biskup, wiskup. Через польську мову це слово потрапило до литовської. За значенням литовській назві християнського священнослужителя найвищого ступеня свячень відповідають польське biskup, wiskup, російське епископ (безпосередньо з грецької), німецьке Bischof (через німецьку запозичено латиську форму bīskaps), англійське bishop. У катехизисі М. Мажвідаса знаходимо форму biskupas, яка нині вже зникла з живої мови й використовувалася на позначення священнослужителя найвищого ступеня свячень; пор. Reik tadrin Bilkupas butu cžiltas jr nepatepta kuna MŽK 29. Інші автори Малої Литви перекладають цей біблійний уривок так: BIlkupas tur buti benutarties VLN ENCH 39 (1 TIM 3,2); Bet Bilkupas tur buti benutarties BB 1 TIM 3,2. У католицькому постилі Дауκші також знаходимо bilkupai DP 120, 28, 59, 61, 205, 68. У постилі євангелістів-реформатів Моркунаса знаходимо BIlkupas MP₃ 82. У Біблії Хилінського на позначення єпископа вжито užweždetojas CHB 1 TIM 3,2, FIL 1,1. Імовірно, на появу цієї назви вплинуло слово з нідерландського джерела op-sjender, яким перекладено грецьке ἐπίσκοπος «наглядач». Від цієї назви утворилося чимало похідних, значення яких тісно пов’язані зі значенням цього слова: vyskupáuti DŽ, NdŽ, LEₓ 275, vyskupáuti NdŽ «бути єпископом», išvyskupáuti NdŽ «бути єпископом упродовж певного часу», vyskupáavimas NdŽ, DŽ¹, A 1884, 96, LEₓ 89, NdŽ, vyskupystė Š, RŽ, DŽ, NdŽ, KŽ, Q 93, H 163, D. Pošk, N, M, L, ŠT 34, vyskūpystė (2) K, RTR, FRNW₁, R 75, MŽ 100, SG 76, GN 1 PvTm 3,1 «титул єпископа та посада, яку він обіймає», vyskupiškas, -a NdŽ, KŽ, SD 14, D. Pošk, N, L, LL 8, vyskupiškas (1) Krš, vyskūpiškas (1) K₁ 242, K, RTR, NdŽ «єпископський, належний єпископу, властивий йому», 1 vyskupiškis, -ė (2) NdŽ, KŽ, D. Pošk, vyskūpiškis, -ė (2) K, NdŽ «людина, яка живе при єпископі й перебуває під його опікою». Священнослужитель, який мав перший ступінь священства, не міг проводити богослужіння в церкві, а диякони не спілкувалися з людьми; тому назва diakonas прийшла через писемні джерела, передусім через Святе Письмо. У цьому значенні слово вживалося вже в найдавніших пам’ятках литовської мови: CHB 1 TIM 3, 8–12, CHB FIL 1,1, GN 1 TIM 3, 8–12, GN FIL 1,1. У творах Мажвідаса замість слова diakonas вживаються запозичення kaplanas (Kaplanai leſta wenas moteis wirai MŽK 30 1 TIM 3, 12) і kunigas (Kunigai ſechto budu weſliby, ne dwileſuwei MŽK 30 1 TIM 3, 8). Брекун переклав цей біблійний уривок так: Teipug, Diakai turi buti cželtingi BB 1 TIM 3, 12. У Біблії Хилінського цей уривок перекладено так: Diakoney teypag (reykeia idand) butu wiezliweys CHB 1 TIM 3, 12. У Новому Завіті Ґедрайтіса цей уривок перекладено так: Diakonay teipajeg giedingi GN 1 TIM 3, 12. Чому Мажвідас називає диякона словами kunigas і kaplanas, невідомо, адже цей уривок Святого Письма Мажвідас узяв із латиномовного катехизису Я. Вілліха, де вжито слово diaconus. Джерелом назви diakonas є грецьке слово διάκονος «слуга». Із грецької через Новий Завіт воно спершу потрапило до латини, пор. diaconus. З латини слово потрапило також до народної латини, звідки й постало diacus. Потрапивши до церковної латини 194 | A L G I S R U B I N A S слово зберегло первісну грецьку форму diaconus. Грецьке слово διάκονος потрапило до європейських мов двома шляхами: через церковну латину та через народну латину. Німці запозичили через народну латину diacus, пор. середньоверхньонімецьке diaken, а через церковну латину — diaconus, пор. німецьке Diakon. Із німецької чехи запозичили обидві форми цієї назви — diacus і diaconus; від diacus виникло žák, а від diaconus – diakon. Із чеської обидві форми цієї назви потрапили до польської мови. Через польську мову назва перейшла до литовської. У цьому значенні назва поширилася по всіх християнських країнах: латвійці кажуть diakons, росіяни — диакон, що потрапило до російської мови через церковнослов’янську з грецької διάκονος (Vasmer 1964: 512). У російській є й інші форми цієї назви: дьяк і дьякон. Поляки мають dyakon, diakon, німці — Diakon. Німецькі євангелісти мають інше слово на позначення диякона — Gemeindehelfer. Ця назва, очевидно, сягає перших століть християнства, коли одним з обов’язків диякона було допомагати бідним і вдовам. З того самого джерела походить слово žėkas, яке має два значення: одне з них — «учень»: M. VALANČ: Ei tu, žėke, žėkeli, visų žėkų mokytojau, švento rašto skaitytojau RT. Pasakyk, žėkeli, kas dangų girdėt? LTR (Rod). Esmi žėko mokytojas, švento rašto pildytojas LMD (TVR); друге — «помічник священника під час меси» Mž 494: Kadda Ponas Dievas ira garbinams (chwentomis gielemelis, tada ir ghie drauge fu ʃēkeleis tur giedoti BP II 357; Po tam Kunigas alba ʃēkelei tur gedoti MŽ 500. Схоже, що Мажвідас намагається повернути попереднє значення слова «диякон» — виконувати допоміжну роботу в церкві. Назва žėkas трапляється вже в давніх писемних пам’ятках ¹SD 208, Q 465, Sut, N, RtŽ, M. Джерелом слова є слово народної латини diacus, яке є скороченням гр. διάκονος. Запозичення žėkas потрапило до литовської через польську мову, пор. żak «студент». Поляки запозичили це слово з чеської, пор. žák «учень». Із польської слово запозичили росіяни, пор. рос. жак «учень католицької школи», та українці, пор. укр. жак «бурса́к, семінарист, вихованець духовної семінарії». 1.2. Після запровадження християнства виникла потреба назвати нові священницькі посади, тому до давніх запозичень належать назви духовенства, що позначають священнослужителів за їхніми посадами. Насамперед потрібно було назвати управителя парафії, який мав підтримувати зв’язки з людьми й жити біля церкви. Для позначення управителя парафії обрали запозичення plebōnas, що прийшло через польську мову й уживалося до XVII ст. Цю назву знаходимо в BB Sk 31,31, BP 1, DP 388, 366, 299, ¹SD 123, ³SD 114. Форма plebōnas прийшла через польську мову, пор. pleban. Поляки, найімовірніше, запозичили це слово з чеської, пор. чеське pleban «сільський настоятель», а чехи — з церковної латини (FrnW)¹. Мажвідас уживає дві форми для позначення управителя парафії: plebōnas Mž 11, 95, 556 і plebanas Mž 11. Слово plebonas трапляється також у Vilento Enchiridione Catechismas mafas / del palpalitu Plebonu ir Koznadiju Vln ENCH 1, у Margarita theologica вперше з’являється форма Klibonas MT XIX; іноді поруч із Klibonas уживається і plebōnas. Із другої половини XVII ст. у писемних пам’ятках повсюдно утверджується форма klebōnas. Оскільки в польській мові XVI ст. поряд із pleban існувало й польське діалектне kleban, то в Литві замість слова plebonas 1 Salys (1985: 280) mano, kad lietuvių plebōnas, klebōnas, klibōnas kirčio vieta sutinka su gudų plebán, klebán, klibán, tai gudai bus greičiausiai tarpininkavę mums skolinantis žodį klebōnas, nes jei būtų skolinta tiesiai iš lenkų, turėtų būti klebōnas. DVASININKŲ PAVADINIMAI IR JŲ ISTORIJA 195 утвердилася форма klebonas. У цьому значенні слово вживалося вже в найдавніших пам’ятках литовської мови: KLG 158, LEX 133, B, R, MŽ, GN Mt 12,5. Із пізніших джерел цієї назви варто згадати K, M, J, RtŽ. Від цієї назви утворилося чимало інших найменувань релігійної лексики. Одні похідні від цієї назви належать лише католикам або католикам і протестантам, інші — тільки протестантам. До похідних, уживаних католиками й протестантами, належать: klebonáuti LKŽVI 21 «бути настоятелем», paklebonáuti LKŽVI 21 «бути настоятелем деякий час», praklebonáuti LKŽVI 21 «пробути настоятелем певний час», klebonávimas LKŽVI 21 «перебування на посаді настоятеля», kleboniêtis LKŽVI 22 «мешканець настоятельського дому», klebonýstė LKŽVI 22 «перебування настоятелем, посада настоятеля». До похідних, властивих лише протестантам, належать утворення, зафіксовані в словниках Малої Литви: klebonáitis CII 204, N, Q 396 «син настоятеля», klebonáičia [K], N «донька настоятеля», klebonienė K, N, R «дружина настоятеля», klebonikė [K], N «донька настоятеля», kleboniškas «належний настоятелеві», klebonytis CII 204 «син настоятеля», klebonkà KII 115 «дружина настоятеля». У польській мові поряд із pleban є також proboszcz, запозичене через німецьку (середньоверхньонімецьке brobest, німецьке Propst) з латинського propositus. У давніх литовських словниках, писемних пам’ятках і діалектах знаходимо запозичену з польського proboszcz назву управителя парафії prābaščius N, [K], S. DAUK, Žem, ŠLN, DS, Č: Prābaščius rašo gromatą an dzekoną, klausia rodos VoL 373; O senasis prabaštėlis dar gyvas? SKRD. Латинською мовою управителя парафії називають словом parochus, яке раніше в римлян означало господаря поштової станції. За певну встановлену державою плату він мав надавати житло й харчування магістратам і посланцям, які подорожували. Пізніше, з появою парафій (у IV столітті), слово набуло значення управителя парафії. Це слово потрапило до латини з грецької πάροχος. Настоятель парафії, плебан, мав одного або кількох священників-помічників. Назва vikāras прийшла через польську мову, пор. польське wikary «вікарій». Джерелом слова vikāras є латинське vicarius «заступник». У постилі Даукши знаходимо такі форми цієї назви: Wikorius DP 99, 247, 612, Wikariumis DP 203. У польській постилі Якуба Вуєка на цьому місці знаходимо Wikary. З цього видно, що назву просто запозичили з польської мови. Коли з’явилося багато парафій, виникла потреба в старшому священнику, який наглядав би за групою парафій і був управителем деканату. Назва dekānas прийшла через польську мову, пор. польське dziekan «декан». У цьому значенні слово вперше вжито у словнику К. Сирвіда ¹SD 97. Джерелом назви dekānas є слово церковної латини decanus «десятник»; це похідне утворено від латинського слова decem «десять». У Стародавньому Римі словом decanus називали старшого серед десяти нижчих посадовців імператорського палацу. Значення старшого священника слово набуло в церковній латині пізніше, коли вже існували єпархії, а єпископи призначали деканів для управління десятьма парафіями. Через церковну латину це слово поширилося в усіх християнських країнах і тепер усюди означає священника — управителя деканату: латвійці мають dekāns, поляки — dziekan, німці — Dekan (давніша форма Dechant), французи — doyen (від нього англійське dean). Главою Католицької церкви є popiežius. Назва широко вживалася вже в найдавніших литовських писемних пам’ятках: VLN 4, DK 39, PK 206, DP 50, MTP 38, SD 241, ¹SD 119, Q 68, R 274, MŽ, K, RtŽ. 196 | A L G I S R U B I N A S Джерелом назви папа є церковно-латинське слово papa «батько». До литовської мови ця назва потрапила через мови-посередниці. Спочатку її запозичили німці, пор. давньобаварське papas, давньоверхньонімецьке babes. У німців її запозичили чехи, пор. papež, а в чехів цю назву запозичили поляки, пор. пол. papież. Через польську мову слово потрапило до литовської (Būga 1959: 26; FrnW). Від цієї назви утворилося чимало похідних: Popiežė «жінка — голова протестантської церкви Англії» DP 85, popiežiauti «бути папою» NdŽ, popiežiavimas «перебування на папському престолі» NdŽ, popiežija «папи та їхня сукупність» LL 138, NdŽ, popiežinis «належний папі, пов’язаний із ним» NdŽ, popiežystė «папство» DP 19, popiežystė «влада папи» K II 104, Q 68, SD 119, R 274, DP 84, popiežiškas «належний папі, властивий йому» DP 89, MT 75, popiežiškai K, popiežiškis «належний папі, пов’язаний із ним» MT XXV. Католицький священник мав працювати не лише в парафіях, а й проводити літургійні обряди в приватних каплицях або монастирі, бути вчителем релігії. Священника, який виконував ці обов’язки, називали kapelionu. Це давнє слово, зафіксоване вже у словнику К. Сирвіда kapelonas ¹SD 83, SD 96. Джерелом литовського kapelionas є церковно-латинське capellanus. У старих писемних пам’ятках уживаються й інші форми: kapelionis M, M. VALANČ, kāplionas K, kaplonas N, MŽ 119. М’який приголосний у литовській формі kapelionas відображає польську форму kapelan. Назва поширена й в інших мовах, пор. нім. Kapellan, фр. chapelain, англ. chaplain, латв. kapelāns. Від цієї назви утворилися слова, значення яких тісно пов’язані з її значенням: kapelionauti «бути капеланом», kapelionavimas «перебування на посаді капелана». 1.3. У старих писемних пам’ятках уживаються назви духовних осіб, що позначають почесний титул священнослужителя. Таких назв маємо дві: одна з них — kanaunininkas. У цьому значенні слово вживалося вже в давніх пам’ятках литовської мови S. DAUK, [K], M. VALANČ. У старих писемних пам’ятках знаходимо також форму kanonykas WP 199, KL 30, SD 83. Давня назва kanonykas прийшла через польську мову, пор. пол. kanonik, що походить від церковно-латинського canonicus. До латинської слово прийшло з грецької, пор. гр. κανών «норма, правило». Назва поширена й в інших мовах, пор. латв. kanoniķis, пол. kanonik, рос. каноник. У польській мові поряд із формою kanonik, яка вживається нині, засвідчена також варіантна форма kanownik, яка могла б бути (хоча довести цього не можна) джерелом литовської форми kanaunininkas. Іншим священником, який має почесний титул у католицькому духовенстві, є прелат. У старих писемних пам’ятках уживається латинське слово prālōtas, запозичене через польську мову (пор. prałat), зафіксоване у S. DAUK, M. VALANČ, VoL 104. У Катехизмі Даукса вживає польське запозичення prōłatos, пор. Antri tewai pagalėi Dwasią, tai yra kunigai, Pratōtai ir mokitoiei DK 82. Джерелом слова є церковна лат. мова praelatus, що означає «той, хто має першість, найкращий». Від назви prōłatos М. Валанчюс утворив похідне pralotystė «територія, якою керує прелат». 2. Н О В О Т В О Р И 2.1. У другій половині XIX ст. литовський народ опинився на краю прірви, постало питання про його виживання. Розпочався рух національного відродження. Тривала запекла боротьба за права рідної мови, насамперед у церкві. DVASININKŲ PAVADINIMAI IR JŲ ISTORIJA | 197 Усвідомили потребу в одній спільній мові, необхідній усім литовцям. Її намагалися вдосконалити й очистити від вікових нашарувань — чужих конструкцій і лексичних варваризмів. Однак церковна мова довго відставала від світської. Стан литовської церковної мови не задовольняв інтелігенцію, що відроджувалася. Наприкінці XIX ст. серед священників і в плебаніях почали розмовляти литовською. Священників, які спольщувалися й спотворювали литовську мову в проповідях, не терпіли. Зрозумівши, що більшість чужих слів потрапила до литовської мови через церкву, намагалися виправити помилки минулого. Потрібно було усунути варваризми з релігійної лексики й створити нову литовську лексику. Тому давню запозичену релігійну лексику перекладали литовською. Так з’явилися литовські назви духовних осіб, запроваджено нові форми назв, наближені до оригінальних латинських форм. Як приклад можна навести форму prelátas, утворену від давнішої форми prálotas з метою наблизити її до латинського слова praelatus. Назву зафіксовано в LKŽX 602. З’явилася цілком нова назва pãstorius, що означає протестантського євангельського священника. У цьому значенні слово зафіксовано в LKŽIX 535. Зустрічається й інша форма цієї назви — pastóras JD 1084. Джерело слова — латинське слово pastor «пастух, пастир, священник». Назва поширена й в інших мовах, пор. латв. pastors, пол. pastor, рос. пастор, нім. Pastor, англ. pastor. 2.2. Із початком відродження відмовлялися від давніх польських запозичень і створювали нові литовські назви духовних осіб за моделями інших мов. Постала потреба мати спільну назву для всіх осіб, правомірно прийнятих до духовного стану, які склали чернечі обітниці або в якийсь спосіб належали до церковної ієрархії. Dvãsininkui поява завдячує тій обставині, що поряд зі священником виникла нагальна потреба в новій спеціальній назві для позначення певного релігійного поняття: так, як англійське priest (давньоанглійське prēost, від пізньолатинського presbyter, від гр. πρεσβύτερος «старший») «священник», французьке prêtre, німецьке Priester відрізняються від англійського clergyman, французького ecclésiastique (від лат. ecclēsiasticus «церковний, належний церкві»), німецького Geistlicher; так само з часом у литовській мові kunigas «представник релігійного культу, який, прийнявши таїнство священства, виконує обов’язки священника» почало відрізнятися від dvasininko «члена духовного стану, посвяченого на служіння Богові». Dvãsininko має значно ширше значення, ніж kunigo: dvasininkas — це загальне поняття, а священник є лише підвидом dvasininko. Було утворено слово dvãsininkas. У цьому значенні слово зафіксовано в LKŽII 942. Окрім щойно згаданого значення, слово dvãsininkas у литовських діалектах уживається також в іншому значенні: «той, хто ловить духів, має справу з духами» (LKŽII 942). Литовське dvãsininkas походить від слова dvasia і суфікса -ininkas, за допомогою якого утворюються іменники, що найчастіше є назвами осіб. Назва dvãsininkas з’явилася нещодавно; уперше вона трапляється у творах Яблонскіса. Для осіб, прийнятих до духовного стану, вживали різні форми цієї назви: Сірвідас уживає форму dvasingystė ¹SD 27, SD 47, [K]; dvasiškija Š «духовний стан», dvasiškis Š, dvasionis, пор. Pusę viešųjų mokyklų dv asionys veda VAIŽG. Подібно утворено цю назву й в інших мовах: у латвійців є слово garīdznieks, польське duchowieństwo «духовенство», російське духовенство «духовенство». Від цієї назви утворено dvãsininkiškas, -a LKŽII 943 «властивий духовній особі, як у духовної особи». 198 | ALGIS RUBINAS У Литві вже було багато монастирів, вони мали власні назви, однак не було спільної назви для всіх членів чернечих орденів. Таку назву вперше зафіксовано у працях Й. Яблонскіса vienuolis. У цьому значенні слово вживалося в RtR, BŽ 609, Š, DŽ, NdŽ. Литовське vienuolis утворене від слова vienas і суфікса -uolis. Можна припустити, що на появу литовського vienuoliui вплинуло латинське слово monachus «чернець». Латинська мова запозичила monachus з грецького слова μόνοχος «самітник, той, хто живе усамітнено, відлюдник». Від цього грецького слова через посередництво латинської мови походять німецьке Mönch «чернець», англійське monk, польське mnich (поряд із zakonnik «чернець»), латвійське mūks (форма жіночого роду mūkene), а безпосередньо з грецької — російське монах. Поряд із формою vienuolis у словнику Куршайтіса знаходимо vienuōlys, vienuolius. Литовське слово vienuolis з’явилося пізно. Ми не знаємо, як називали ченця після хрещення Міндаугаса чи Ягайла. Не знаходимо цієї назви й у працях Мажвідаса. У старих письменних пам’ятках члена чернечої спільноти називають minychas (від польського mnich). Уперше це слово зафіксовано в «Енхіридіоні» Вілента: ik fcholei Minichai ir mi-nichkas y Klochtoriu Vln Ench 46, а також BP II 355, WP 132, Lex 123. Даукша вживає різні форми: minychas DP 89, 91, 233, 565 і minykas DP 13, 70, 84, 119 тощо. Таку форму знаходимо також у словнику Сирвіда SD 153, а в Малій Литві її вживають Q 349. У старих письменних пам’ятках замість слова vienuolis уживається назва zakonykas, оскільки після заснування у XIII ст. жебручих орденів, члени яких прагнули не лише особистої досконалості, а й проповідували, вирушали на місії та спілкувалися з людьми, у канонах Католицької церкви ченців стали називати Ordens Leute, zakonni, тобто людьми, які дотримуються законів релігійної інституції. Слово прийшло до литовської мови з польської zakonnik або з давньослов’янської законникъ. Запозичення вжито в постилі Даукші zakonykas DP 612, 535, 308, 324 і DK 131. Різні форми запозичення вживаються у старих письменних пам’ятках і діалектах: žōkanininkas NdŽ, zakōninkas (-ykas), наприклад: Kartą šėrikas, pamokytas vieno zakoninko, išėjo tvartan su grabnyčios žvake ir pamatė velnią jojant ant arklio LTs IV 512; Anys zakōnykai buvo, brolis ir sesuva Dv; žōkanykas (-nykas BzF 201, KŽ), NdŽ, BsMt II 38, S. Dauk, M. Valanč, наприклад: Ir kaip toli mažėjnio Wiebpats Diewas nori nūg tavės/neg užjot kuriū išgi tų žkanniku/idant galėtumbei išbėgti anos kanczios amžinos DP 11, žōkaninkas NdŽ, KŽ, zōkauninkas, наприклад: Zokauninkas paėmė, užudegė grabnyčią ir pastatė ant stalo S I 313, zokonininkas KŽ, žōkoninkas (-ykas; M), I, NdŽ, KŽ, Sut, DP 324, S. Dauk. Від цього запозичення утворено похідне zokōninkiškas «властивий zokonikams, ченцям». Для назви ченця в постилі М. Даукші вживається слово pūstelnykas DP 196 (пор. польське pustelnik або давньослов’янське пустельникъ) WP 192. Від назви vienuolis утворилося чимало інших слів, пов’язаних із чернечим життям, пор. vienuolystė «перебування ченцем, життя ченця», vienuoliškas, vienuoliškumas, vienuolinis «властивий ченцеві», vienuolyniškas «такий, як у монастирі, властивий монастирю». У церкві є посади, які священник обіймає лише певний час. Священник, який вислуховує сповіді, — це nuodėmklausys. Уперше цю назву зафіксовано в письмових джерелах у працях М. Валанчюса. У словнику А. Юшки знаходимо форму nuodėtklausis. У латинській мові є дві назви сповідника: paenitentiarius ir confessarius. DVASININKŲ PAVADINIMAI IR JŲ ISTORIJA 199 Інші споріднені мови мають різні назви священника, який вислуховує сповіді, пор. рос. духовник «сповідник», польське spowiednik, німецькі Beichtiger і Beichtvater (Beichte «сповідь»); від останнього походить латвійське biktstēvs. Священник, який виголошує проповідь, — це pamókslininkas. Уперше в цьому значенні назву зафіксовано в письмових джерелах у «Литовсько-англійському словнику» А. Лаліса. У цьому значенні слово вживалося в RtR, LKŽIX 304. У литовських діалектах слово pamókslininkas уживається також в інших значеннях: «той, хто любить повчально говорити, навчати інших» Krš, «той, хто навчається, готується до конфірмації» TP 1881, 19. Литовське слово pamókslininkas утворене від слова pamókslas і суфікса -inin-kas, за допомогою якого утворюються іменники, що найчастіше є назвами осіб. У литовському словнику зафіксовано форму pamokslasakýs, яку знаходимо у словничку Сильвестра Ґімжаускаса, LKŽIX 304. Автори старих письменних пам’яток для назви проповідника вживали запозичення з польської мови, пор. польське kaznodzieja (kazać + *dzieja), литуанізуючи другу частину цього слова (лит. -deja замість dėti). Форми цього запозичення різняться: koznadeja [K], VLN ENCH 1, KLG 41, koznadeja BzB 295, M. VALANČ, koznadejas R, MŽ, N, koznadejeus BzB 102, koznodiejus BB Iz 40,3, koznadėjienė N, [K] «проповідниця». На появу цього слова, ймовірно, вплинули назви проповідника в інших мовах, пор. церковне лат. k. praedicator < praedicare, рос. проповедник, латв. sprediķotājs. 3. ВИСНОВКИ 1. Усі давні назви духовенства запозичені від сусідніх християнських народів. Найбільше запозичень було з польської мови. Запозичені назви зазвичай не були польськими словами, а лише латинськими назвами духовенства, що прийшли через поляків. Більшість латинських назв не можна було перекласти жодною мовою, оскільки це були слова латинської мови, які лише в церковній латині набули релігійного значення. Тому ці слова ніхто не перекладав, а залишав латинськими. Такі назви, потрапляючи до тієї чи іншої мови, здебільшого зберігали латинську форму або змінювалися відповідно до законів цієї мови. Литовські назви духовенства найширше поширювалися через церковну літературу. Церковну літературу того часу переважно перекладали з церковної літератури польською мовою. А разом із перекладами приходили й християнські поняття. Так з’явилися назви попієжюс, віскупас та інші. 2. Наприкінці XIX ст., у період національного відродження, почали дбати про церковну мову та її лексику. Давні назви латинського походження, що прийшли через польську мову, знову латинізували. Наприклад, форму prālotas наблизили до латинської форми, і так виникло prėlatas. Також почали дбати про назви, запозичені з польської мови, і замінювати їх литовськими. Замість польського kaznodzieja утворили pamokslininkas, замість zakònininkas — vienuolis. Литовізували всю церковну мову та релігійну лексику. СКОРОЧЕННЯ Скорочення джерел такі самі, як у Словнику литовської мови. 200 | Algis Rubinas LITERATŪRA Būga, K. 1958, 1959, 1961: Rinktiniai raštai 1, 2, 3, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Drotvinas, V. 1987: Lexicon Lithuanicum, Vilnius: Mokslas. Fraenkel, E. 1955–1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch 1–2, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag, Göttingen: Vandenhoeck u. Ruprecht. Gutauskas, J. 1992: Krikščionybė Lietuvoje, Kaunas: Caritas leidykla. Jougan, A. 1958: Słownik kościelny łacińsko-polski, Poznań–Warszawa–Lublin: Księgarnia św. Wojciecha. Kabelka, J. 1964: Kristijono Donelaičio raštų leksika, Vilnius: Mintis. Karulis, J. 1992: Latviešu etimoloģijas vārdnīca 1–2, Rīgā: Avots. Kavaliauskas, Č. 1992: Trumpas teologijos žodynas, Vilnius: Logos knyga. Kruopas, J. 1998: Rinktiniai raštai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Kvietkauskas, V., red. 1985: Tarptautinių žodžių žodynas, Vilnius: Vyriausioji enciklopedijų redakcija. Kudzinowski, Cz. 1977: Indeks-słownik do ‘Daukšos Postilė’ 1–2, Poznań: Wydawnictwo UAM. Lenzenweger, J., Stockmeier, P. 1996: Katalikų Bažnyčios istorija 1–2, Vilnius: Katalikų pasaulis. Machek, V. 1957: Etymologicko slovník jazyka českého a slovenského, Praha: Nakladatelství Československé Akademie V–d. Mayenowa, M., red. 1966–1985: Słownik polszczyzny XVI wieku 1–16, Wrocław–Warszawa–Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich. Mažiulis, V. 1988–1997: Prūsų kalbos etimologinis žodynas 1–4, Vilnius: Mokslas (1), Mokslo ir enciklopedijų leidykla (2), Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas (3–4). Michelini, G. 2000: Martyno Mažvydo raštai ir jų šaltiniai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Newman, B. M. 1971: A concise Greek-English dictionary of the New Testament, Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft. Rybelis, A., red. 1991: Religijotyros žodynas, Vilnius: Mintis. Sabaliauskas, A. 1990: Lietuvių kalbos leksika, Vilnius: Mokslas. Salys, A. 1985, 1992: Raštai 3, 4, Roma: Lietuvių Katalikų Mokslo Akademija. Stang, Chr. S. 1966: Vergleichende Grammatik der baltischen Sprachen, Oslo–Bergen–Tromsö: Universitetsforlaget. Toporov, V. N. 1975–1990: Русский язык, A–D; E–H; K–L, L, Москва: Наука. Urbas, D. 1996: Martyno Mažvydo raštų žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Urbutis, V. 1981: Baltų etimologijos etiudai, Vilnius: Mokslas. Vasmer [Фасмер], M. 1950–1973: Этимологический словарь русского языка 1–4, Москва: Прогресс. Zinkevičius, Z. 1987–1992: Lietuvių kalbos istorija 1–5, Vilnius: Mokslas. Algis Rubinas Lietuvių kalbos institutas Antakalnio g. 6, 2055 Vilnius, Lietuva Gauta 2001 04 20