Lietuvių kalbos subjektiniai ir objektiniai veiksmažodžiai

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA XLIV (2001), 145–166 Суб’єктні та об’єктні дієслова литовської мови STASĖ KRINICKAITĖ Lietuvių kalbos institutas, Vilnius Два семантичні типи дієслів, розрізнювані в цій статті, — суб’єктно-орієнтовані та об’єктно-орієнтовані дієслова — відображають два основні типи перспективи речення в литовській мові. Обидва визначають низку семантичних ролей, які об’єднуються гіперролями суб’єкта й об’єкта. Гіперроль суб’єкта охоплює семантичні ролі агента, пацієнта, перципієнта, результату, бенефіціанта, контенту, модусу, джерела, директива, інструмента. Гіперроль об’єкта охоплює семантичні ролі пацієнта, каузатора, контрагента, фінитиву, мотиву, комітативу та ретрибутива. ПОНЯТТЯ СУБ’ЄКТНИХ ТА ОБ’ЄКТНИХ ДІЄСЛІВ Деякі дослідники за значенням поділяють дієслова на дві більші групи: суб’єктні та об’єктні дієслова (Ufimceva 1980: 41, Jakaitienė 1988: 114, Krinickaitė 1997: 40–41). Суб’єктними вважають дієслова, які позначають дії, пов’язані із суб’єктом і не виходять за межі його сфери. Об’єктні дієслова позначають дії, спрямовані на об’єкт, але водночас зберігають зв’язок із суб’єктом. Отже, суб’єктні дієслова в реченнях передбачають суб’єктні відношення і не передбачають об’єктних. Натомість об’єктні дієслова передбачають передусім об’єктні, але також і суб’єктні відношення. Порівняно з об’єктними, суб’єктні відношення є прототиповими (Holvoet 1991: 50–51). Щодо безособових дієслів слід сказати, що одні з них у безособових реченнях тяжіють до суб’єктних дієслів (Jam nesiseka), інші — до об’єктних (Man skauda galvą. Sulijo šieną. Mus iššaušo kelyje). Коли в реченнях немає суб’єкта (Vakareja. Temsta), суб’єкт можна домислити з усього досвіду мовця. Це може бути оточення мовленнєвої ситуації або поле зору мовця. З усього сказаного видно, що поділ дієслів на суб’єктні й об’єктні відповідає давній лінгвістичній традиції поділу дієслів на транзитивні та інтранзитивні, а особливо — на транзитивні й інтранзитивні в широкому розумінні. Така класифікація дієслів ґрунтується на поняттях суб’єкта дії та її об’єкта. Відокремивши найзагальніші значення дієслів — дії та стану (у широкому розумінні), суб’єкт і об’єкт можна визначити в термінах семантичних функцій (ролей). Тут дотримуємося погляду, за яким суб’єктом у предикатах дії вважають агента, рідше — інструмент, а в предикатах стану — пацієнта, перципієнта, бенефіціанта, результат, контент. Об’єктом у предикатах дії вважають пацієнта, результат, бенефіціанта, 146 | STASĖ KRINICKAITĖ інструмент, контентив, фінитив і контрагент, перципієнт, посесор, контентив, результат, аспект предикатів стану. Семантичні функції суб’єкта й об’єкта чітко відрізняються від синтаксичних функцій підмета й додатка, які залежать від синтаксичної будови речення. Наприклад, у реченні з пасивною конструкцією Laiškas buvo parašytas tėvo семантичну функцію суб’єкта виконує додаток (tėvo), а функцію об’єкта — підмет речення (laiškas). Відносячи дієслово до суб’єктних або об’єктних, потрібно зважати і на його вживання в конкретному реченні в прямому чи переносному значенні. Дієслова часто є багатозначними, і одні їхні значення можуть бути суб’єктними, а інші — об’єктними. Також слід наголосити, що дієслова різних лексичних і семантичних груп передбачають різні семантичні функції. Однак навіть з урахуванням лексичних і семантичних груп дієслів не можна пояснити всі варіанти їх уживання чи синонімічність. Варто пам’ятати, що предикат кожного речення відповідає також певним особливостям ситуації, і не всі вони зумовлені лише значенням дієслова (Rosen 1996: 191–223). У цій статті розглядається найближче оточення дієслів у реченнях, зафіксованих у Dabartinės lietuvių kalbos žodyne3(1993), Lietuvių kalbos žodyne (I–XIX, 1956–1999) і в Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodyne Н. Слижене (I, 1994; II(1) 1998). Також аналізуються приклади суб’єктних і об’єктних дієслів, зібрані авторкою цієї статті з публіцистики, наукових і науково-популярних праць, розмовного мовлення, фольклору та художньої літератури. Джерела звичайних прикладів із розмовного мовлення не зазначаються. Порівняння всіх виявлених випадків уживання суб’єктних і об’єктних дієслів показує, що для різних лексичних груп суб’єктних і об’єктних дієслів характерні різні семантичні функції. Для різних лексичних груп суб’єктних і об’єктних дієслів характерні також певні особливості найближчого оточення, а для деяких груп — не лише певні типові актанти, а й вільні компоненти. Можна стверджувати, що семантичні функції дієслів залежать від їхнього лексичного значення (відповідно, лексико-семантичної групи) та від їхнього найближчого оточення, у якому важливу роль відіграють не лише актанти, а й вільні компоненти. Коли про дієслово йдеться як про багатозначну лексему і мається на увазі сукупність значень слова, розрізняють також групи СУБ’ЄКТНО-ОБ’ЄКТНИХ та ОБ’ЄКТНО-СУБ’ЄКТНИХ дієслів. До суб’єктно-об’єктних належать дієслова, прямі значення яких є суб’єктними, а переносні — об’єктними, або дієслова, частотніші й звичніші значення яких є суб’єктними, а рідші — об’єктними (наприклад: kimti, šalti, snypšti, šviesti). Прямі значення об’єктно-суб’єктних дієслів є об’єктними, а переносні — суб’єктними; так само частотніші й звичніші значення є об’єктними, а рідші — суб’єктними (наприклад: kalbėti, laikyti, laimėti). Оскільки те саме дієслово, вжите в різних значеннях, щоразу є або суб’єктним, або об’єктним, основними групами дієслів є суб’єктні й об’єктні дієслова. Групи суб’єктно-об’єктних та об’єктно-суб’єктних дієслів доцільно виокремлювати лише тоді, коли дієслова класифікують як лексеми й досліджують з огляду на ширші аспекти теорії транзитивності, багатозначності, типології тощо. Слід зазначити, що і суб’єктні, і об’єктні дієслова як ширші групи досі мало досліджувалися в мовознавчих працях. Також терміни subjektiniai, objektiniai трапляються рідше, ніж intransityviniai, tranzityviniai. Терміни з давньою традицією вживання — SUBJEKTINIAI IR OBJEKTINIAI VEIKSMAŽODŽIAI | 147 tranzityviniai, intranzityviniai — досі вживаються і у вузькому, і в широкому значеннях. У широкому значенні tranzityviniai позначає об’єктні, а intranzityviniai — суб’єктні дієслова. Оскільки в сучасному мовознавстві усвідомлюється комплексність значення дієслова, в описах різних мов світу звичними є tranzityvinės та intranzityvinės frazės (transitive, intransitive phrases), tranzityvinės ir intranzityvinės konstrukcijos (transitive, intransitive construction), tranzityviniai ir intranzityviniai sakiniai (transitive, intransitive clauses), tranzityvinės ir intranzityvinės struktūros (transitive, intransitive structures). Транзитивність та інтранзитивність дієслова є важливою семантичною, а почасти й граматичною ознакою, корисною також для типології. Ті значення, що в будь-якій із мов світу позначаються морфологічними засобами, вважаються значущими для кожної мови (Majsak 2000: 10). Subjektinių ir objektinių дієслів частіше вживаються в російському та литовському мовознавстві терміни, пов’язані із семантичним аспектом (Ufimtseva 1980: 44; Jakaitienė 1988: 114; Krinickaitė 1997: 39–41). Говорячи про дієслівні речення, у яких суб’єктні й об’єктні дієслова часто виступають предикатами, мабуть, доречно також уживати терміни subjektiniai ir objektiniai predikatai (subject-oriented predicates, object-oriented predicates) (пор. Venstra 2000: 882). Останні групи предикатів, мабуть, становлять у литовській мові дві найбільші групи предикатів — предикати ДІЇ та СТАНУ (у широкому розумінні). Такого найзагальнішого поділу предикатів достатньо, щоб пов’язати поняття суб’єкта й об’єкта із семантичними функціями. Семантичні функції окремо взятих предикатів дії та стану входять до ширших груп суб’єктних і об’єктних відношень (Ambrazas 1986: 27). З предикатами дії найчастіше пов’язана семантична функція агенса, а з предикатами стану — семантичні функції пацієнса, перципієнта, бенефіцієнса. Суб’єкт визначається як агенс предикатів дії та пацієнс, перципієнт, бенефіцієнс предикатів стану (Ambrazas 1986: 27): ТАБЛИЦЯ 1. ТИПИ СУБ’ЄКТНИХ І ОБ’ЄКТНИХ ВІДНОШЕНЬ Семантичні відношення | Семантичні функції, пов’язані з предикатами дії | Семантичні функції, пов’язані з предикатами стану Суб’єктні | A (Atvažiavo svečių. Lietus suplakė rugius) | P (Stiklinė sudužo); PCP (Visi išgirdo triukšmą); B (Tėvai turėjo žemės) Об’єктні | P (Mergaitė sudaužė stiklinę); R (Kaimynas iškasė griovį); B (Išsiunčiau laišką tėvams); I (Pagręžk smuiku) | CON (Aš nežinau kelio. Trūksta pinigų); R (Pinigai pavirto anglimis) Отже, об’єкт можна визначити як пацієнс, результат, бенефіцієнс, інструмент предикатів дії та контентив і результат предикатів стану. Порівняно з об’єктними, суб’єктні відношення є прототипними (пор. Holvoet 1991: 50–51). 148 STASĖ KRINICKAITĖ СУБ’ЄКТНІ ДІЄСЛОВА Суб’єктні дієслова зі значенням дії найчастіше передбачають семантичну функцію АГЕНТА, напр.: Ви працюєте день і ніч. (KONDR AŽL 50). Усі працюють, поспішають. Мати невтомно порається. Діти бешкетують у дворі. Комісія проводить засідання. Суб’єктні дієслова, коли вони означають не конкретні фізичні дії (instance of action), а діяльність узагальненого характеру, характер діяльності (activity), за своїм значенням наближаються до об’єктних дієслів, ужитих без об’єкта (у випадках так званого абсолютного вживання), напр.: дитина говорить, мама варить, батько курить люльку. Ступінь агентності в них неоднаковий, чималу роль відіграє і контекст уживання. Мовці неоднаково сприймають, чи позначає дієслово вольову дію, чи стан. Це пояснюється тим, що в певних контекстах протиставлення суб’єкта й об’єкта неактуальне і нейтралізується, оскільки іноді суб’єкт і об’єкт на референтному рівні відповідають одному, а не двом предметам (Krinickaitė 1997: 41; Ono 1999: 16). Можна сказати, що це також наслідок будови мови, адже дискретність мовних одиниць і недискретність семантичного континууму зумовлюють поступові переходи від одного значення до іншого (Lykova 1999: 54–55). Функція агента властива іменникам, що позначають як живих істот, так і неживі предмети та сили природи. Розрізняють два основні різновиди агента — агент₁ [A₁], властивий живим істотам, і агент₂ [A₂], властивий неживим предметам, стихійним силам та іншим явищам природи й суспільства, різним пристроям, машинам, приладам, які мають певну енергію і завдяки цьому можуть виконувати або спричиняти дію, але не мають власної ініціативи (Sližienė 1994: 19). Підмет у називному відмінку, що має функцію агента, у реченні може бути окремо не виражений, а передбачатися самою формою дієслова, напр.: Чого сумуєш? Навпомацки йшов у темряві. Ми їхали всю ніч. Ледве переступив поріг. Бреше просто в очі. Обережно навідалися. Дивиться витріщеними очима від здивування. 1Функцію агента передбачають і дієслова, що позначають психічну діяльність або поведінку, пор.: Дитина усміхається. Гості весело сміялися. Чого він так непокоїться? Дівчата відверто розмовляють. Чого ти плачеш — не плач! Учень фантазує. Хлопець сваволить, не дотримується законів. Мати поки що терпить, нічого не каже. Сестра образилася. Дядько жартує. Дівчинка гарно вчинила. Це дієслова, що позначають дії, властиві людині як живій істоті та людині як особистості. У реченнях, у яких дієслова усміхатися, сміятися, непокоїтися, сумувати, плакати, образитися тощо виступають предикатами, інші члени речення часто вказують на спосіб виконання дії, її якісну й кількісну характеристику, місце або час, але здебільшого вони є не актантами (тобто валентними супровідниками), а вільними членами. У реченнях із дієсловами, що позначають характер діяльності (поратися, працювати, старанно трудитися тощо), у певних випадках можливі актанти, що мають семантичні функції об’єкта й інструмента. Вільні члени, які вказують на просторові й часові параметри дії, не розрізняють одну дію від іншої і можливі в усіх дієслівних реченнях. SUBJEKTINIAI IR OBJEKTINIAI VEIKSMAŽODŽIAI | 149 Дії, які вважаються характерними для людини як представника цивілізації та певної культури, можна поділити за метою: (1) упорядковувальні дії; (2) обробні (переробні) дії; (3) добувні дії (дії зі створення): (a) матеріальні, (b) матеріально-духовні дії, (c) духовні (ментальні) (Stepanov 1997: 210). Така класифікація більше підходить для об’єктних дієслів, хоча не чужа й суб’єктним. Дієслова руху (переміщення), що передбачають семантичну функцію агенса, позначають дії, характерні не лише для людини та всіх живих істот, а й для неживих предметів, різноманітних пристроїв і стихійних сил. Крім агенса, можливі й інші актанти — локатив, директив (початкова точка, кінцева точка, шлях). Локатив і директив у реченнях із дієсловами руху допомагають розрізняти також значення дієслів. Напр.: Усі повернулися назад. Хто там біжить? Далі він брів водою. Куди він чимчикує, опустивши носа? Діти ковзають по льоду. Засоромившись, чимчикує геть. Учні йшли дорогою. Дитина дереться на гору. Де тепер усі зівакують? У реченнях із дієсловами руху (як і в інших дієслівних реченнях) важливу роль відіграє семантичне узгодження різних компонентів речення (Stepanov 1989: 16–17; Krinickaitė 1989: 167–168). У реченнях із дієсловами руху часто трапляються актанти, що виконують семантичні функції локатива й директива, а також вільні члени з різними значеннями переміщення та орієнтації (див. Valiulytė 1998: 23–25). Бджоли кружляють навколо вулика. Вони пливли з далеких берегів Німану (Cv). І я, сівши в ліфт, піднявся ще на три поверхи. Куди мчать ті люди? Миші тільки кишать у соломі. Птахи летять на південь. Кішка крадеться до горобців. Заєць мчить через поля. Єдине вікно виходило на похмуре, вкрите багнюкою подвір’я (BUBN K 106). Якщо ні — геть із дому! (BUBN K 105). Коли агенсом є людина, з дієсловами руху частіше вживаються актанти із семантичною функцією інструмента (плаває на віндсерфі), а також частіше трапляються вільні члени, що позначають другого агенса (полетимо з братом), мотив (з’їзди замість мене), мету (поїдемо по дрова), винагороду (повернувся за два літи). Частини речення, що виражають функції модусу, квантитатива, локатива, а особливо директива (Ab, Ad, VIA), звичні для речень з усіма дієсловами руху. Напр.: Він довго не повертається — я почав непокоїтися. Повертаюся додому. Куди пробираєшся, хіба не бачиш, що місця немає? Я вискочив надвір через двері. Потім скочив на велосипед і помчав назад (Avyž STM 353). Ми їхали до затоки горбистою дорогою з червонозему. Блукає широким світом. Навіщо ти місиш багнюку, можеш піти пошукати харчів. Троє чоловіків і одна жінка, у супроводі Балиса Адамоніса, поволі, перемовляючись, дійшли до зачинених дверей зали (BUBN K 91). Біжить по панаме, вбігає у двір [...], задихаючись, мчить на гору (BUBN NRŽ 280). Із уживання дієслів руху, що позначають переміщення людини, інших живих істот і предметів, видно, що мовцеві часто важливо вказати лише певну ділянку переміщення або інші параметри руху, наприклад: 150 | STASĖ KRINICKAITĖ Ластівки сідають на дах. Ходімо під навіс, щоб не змокнути. Шаранге-варанге під лавою згорнулося клубочком (FLK). Оскільки значення дієслова є комплексним, чітких меж між лексичними групами дієслів у багатьох випадках немає. До дієслів руху близькі дієслова зміни положення, пор.: сідати, лягати, підійматися (на другий поверх), а також дієслова просторового положення (лежати, сидіти, висіти, гойдатися), які передбачають агенса, локатив і директив. Наприклад: Він сам щодня по годині стояв на голові, переконуючи наслідувати його приклад (SIR GIR K 20). На моїй шиї не сидітимеш (BUBN K 105). У цій групі чимало зворотних дієслів, яким властиве значення зміни положення у просторі (звисати, чіплятися, згорбитися та ін.). Наприклад: Дитина згорталася клубочком на лаві й спала цілими ночами. Згорнемося клубочком біля ялини на якомусь корені, прихилиш голову до ялини — і вже спиш. Нахилися, щоб не вдаритися. Дієслова суб’єктивного значення дії лише зрідка передбачають семантичну функцію ІНСТРУМЕНТА. Наприклад: Гуде велика дуда. Десь далеко грала гармоніка. Атайді тримтай. Передбачена суб’єктивними дієсловами семантична функція агенса властива неживим предметам, стихійним силам, явищам природи й суспільства, різноманітним пристроям, машинам, апаратам, які мають енергетичні властивості й можуть виконувати або спричиняти дію, але не мають власної ініціативи, наприклад: До Юпітера корабель прибув у серпні 1988 року. Космічний зонд відокремиться від орбітального блока (SP). Флюгер обертається. Ракета злетіла. Автобус їде. Корабель наближається до берега. Слова, що виражають цю функцію, можна поділити на підкласи залежно від того, що є агенсом₂ — неживий предмет, сила природи, причина чи засіб дії, пор.: Вода струмками тече. Блискавка блимає. Вітер дме. Повіває весняний вітер. Мороз щипає. Лише тиша дзвенить. Звичайними є випадки, коли агенсом виступає жива істота, яка щось робить мимоволі, без ініціативи. Тому можна говорити про певні СТУПЕНІ АКТИВНОСТІ АГЕНСА, зважаючи на те, наскільки ситуація сприймається як контрольована або неконтрольована агенсом (Holvoet 1991: 164). Ситуацію, неконтрольовану агенсом, позначають зворотні дієслова зі значенням спонтанної дії. Наприклад: SUBJEKTINIAI IR OBJEKTINIAI VEIKSMAŽODŽIAI 151 Хотів ошукати іншого, а сам [A1] ошукався. Увесь обляпався на вулиці. Прикро прорахувався. Дитина облилася водою. Для суб’єктних дієслів стану найхарактернішою є передбачувана семантична функція ПАЦІЄНСА — отримувача впливу дії або носія стану; вона властива як живим, так і неживим предметам, а також абстрактним поняттям (Sližienė 1994: 20). Особливо це стосується так званих спонтанних дієслів. Напр.: Хворий задихається, не може віддихатися. Син гарячкує. Дівчинка хворіє. Коли функція пацієнса властива людині, залежно від контексту її іноді буває важко відмежувати від функції агенса1, пор.: Дитина вже дрімає. Його трусить від холоду. Вона стогне від болю. Немовля кричить. Дитина заспокоїлася. Я прокинувся рано. Хлопчикові нудно. Значно чіткіше функція пацієнса властива неживим предметам. Однак іноді, наприклад, коли йдеться про рослини, відчувається також певний відтінок агентності. Напр.: Трава почала рости. Жито вже проростає. Ясен вкривається листям. Пагони дерев’яніють. Жито колоситься на узліссі. У затінку дерева не ростуть. Жито вже викидає колос. Капуста тут добре росте. Трава в’ється. Трава зеленіє. Яблуні цвітуть. Відтінок агентності помітний і в тих випадках, коли функцію пацієнса передбачають дієслова змінного стану, які також називають дієсловами динамічного спонтанного стану, наприклад: Вежа хилиться набік. Від яблук аж гілки гнуться. Реп’яхи чіпляються до одягу. Усередині дерево трухлявіє. Дим валить із димаря. Віз загруз у багнюці. Камінь тоне. Земля розверзлася. ДІЄСЛОВА ЗОРОВОГО СТАНУ також передбачають семантичну функцію ПАЦІЄНСА. Напр.: За садом простягалися поля. Камінь лежить посеред дороги. Човен стоїть на озері. Голі гілки стирчать. Гори височіють удалині. Гілки дерева звисають донизу. Між тими пагорбами виблискують озера. Зовсім поруч із нами розверзлася глибока прірва. Гриби рясніють між деревами. Льон синіє. Ліс синіє вдалині. Ці дієслова близькі до спонтанних, пор.: У тебе вже сивіє волосся. У тих випадках, коли дієслова позначають стани тварин, функція пацієнса наближається до функції агенса1. Напр.: 152 | STASĖ KRINICKAITĖ У хатині щось ховається. З темряви невідомо-хто миготів. У печері причаїлася лисиця. У реченнях із неперехідними дієсловами, що позначають зміну стану, функція пацієнса властива іменникам, які означають неживі предмети або речовини, наприклад: Річка розливається. Річка міліє. Наша річка обміліла. Від тепла мед рідшає. Немащена машина дуже зношується. Його кістки вже під землею тліють. Зуби псуються (руйнуються). Фундаменти є. Помідори червоніють. Ґніт лампи обвуглюється. Цукор розчиняється. Лій застигає. Полова сиплеться. Молоко вже скисає. Стара губа розм’якшується. Вологе борошно швидко гіркне. Лід під дією сонця темніє. Ртуть у стовпчику термометра перестала підніматися вгору (AVYŽ STM 478). Подібним чином семантична функція пацієнса приписується і частинам людського тіла, наприклад: Руки тремтять. Руки зморщуються. Обличчя блідне. Очі сльозяться перед вітром. Від картоплі руки лущаться. На гарячому сонці губи обвітрюються. Голова лисіє. Шкіра м’якне. Семантична функція пацієнса передбачається також у неперехідних дієсловах, що позначають метеорологічні та інші природні явища, наприклад: Мороз послаблюється. Вітер стихає. Туман піднімається. Роса падає. Погода теплішає, псується. Сніговий покрив тоншає. Небо почало світлішати. Ніч дедалі більше темнішала. Потроху почало згасати світло ясного неба (BUBN K 94). У реченнях із дієсловами звучання функція пацієнса є досить близькою до функції агенса. Наприклад: Голос лунає в лісі. Листя шелестить. Дзвіночки дзеленчать. Зброя брязкає. Від стрілянини навіть шибки деренчать. Ліс шумить. Лід тріщав. У шафі бряжчить посуд. Яблука, падаючи, гупають. Коли вітер дме, ліс шумить. Коли в процесі мовлення важливо розрізняти агенса й пацієнса, ці дві семантичні функції є достатньо чітко визначеними. Бувають випадки, коли ситуації в цьому аспекті інтерпретуються як синкретичні, а семантичні функції агенса й пацієнса розрізняються з ширшого контексту. За потреби мовець може вдатися до додаткових засобів вираження, які допомагають відмежувати агенса від пацієнса. Семантична функція пацієнса властива іменникам, що означають також абстрактні поняття, наприклад: Стан погіршується. Суть прояснюється. Настрої постійно змінюються. Його здоров’я занепадає. Зір слабшає. А апетит Марія зростав пропорційно до кількості днів голодування (AVYŽ STM 483). У реченнях із дієсловами існування семантична функція пацієнса очевидна (до дієслів існування зараховують також дієслова, що позначають виникнення, пор. Valeika 1998: 63). Наприклад: SUBJEKTINIAI IR OBJEKTINIAI VEIKSMAŽODŽIAI | 153 Жили троє братів. Була кузня, і вона завалилася, так і не добудована. Абсолютно охороняти воду в природі зовсім неможливо. Увечері з’явилися комарі. У коморі розплодилися миші. СЕМАНТИЧНУ ФУНКЦІЮ ПЕРЦИПІЄНТА — носія психічного стану — імплікують дієслова перцепції. Напр.: Мати засмутилася. Оповідач хвилюється. Собака настовбурчив шерсть. Дівчинка розгубилася. Батько насторожився. Дитина засмутилася. Вона справді засмутилася. Кінь лякається. Кошенята вже бачать. Функція перципієнта в реченнях може виражатися не лише називним, а й давальним відмінком, напр.: Мені не видно. Йому подобаються детективи. Нам сало несмачне. Як тобі здається? Дієслова стану імплікують також семантичну функцію БЕНЕФІЦІЄНТА — адресата дії, одержувача, — яка в реченнях найчастіше реалізується давальним відмінком. Напр.: Йому щастить. Дітям добре ведеться. Як у тебе справи? У нього не ладиться з роботою. Семантичну функцію РЕЗУЛЬТАТУ суб’єктні дієслова передбачають порівняно рідко. Її можна виявити лише в реченнях із дієсловами зі значенням змінного стану, напр.: Зчинився шум. Почалася війна. Зав’язалася розмова. Земна кора розшарувалася. Під час горіння газу утворюється чадний газ. Почалася плутанина. Ростуть гриби. Зазвичай семантичну функцію результату частіше передбачають об’єктні дієслова. Також лише дієслова зі значенням змінного стану передбачають семантичну функцію КОНТЕНТИВА, яка теж трапляється досить рідко, напр.: Лунає пісня. Сталося непорозуміння. Сталося нещастя. Підсумовуючи, слід сказати, що коли суб’єктні дієслова виступають присудками, гіперфункція суб’єкта охоплює семантичні функції агента₁, агента₂, пацієнта, перципієнта, результату, бенефіцієнта, контентива й інструмента. Кожну з цих функцій передбачають дієслова більш або менш чітко окреслених лексико-семантичних груп. ОБ’ЄКТНІ ДІЄСЛОВА Групи суб’єктних і об’єктних дієслів не є рівнозначними й симетричними одна щодо одної. Суб’єктні відношення частіше бувають предикативними. Однак вираження об’єктних відношень також є важливим і своєрідним у кожній мові. Найвідоміші лінгвістичні універсалії — синтаксичні суб’єкти й транзитивні речення або, точніше кажучи, їхні концептуальні та функціональні відповідники чи архетипи (Beck 2000: 277). Однак систематизувати все це 154 | STASĖ KRINICKAITĖ розмаїття засобів вираження в одній мові та в різних мовах можна насамперед лише на семантичній основі. Семантику деяких об’єктних дієслів уже певною мірою досліджено. Також, як згадувалося раніше, встановлено, що предикати дії зазвичай мають пов’язані з нею семантичні функції пацієнса (Mergaitė sudaužė stiklinę), результату (Kaimynas iškasė griovį), бенефіціанта (Išsiunčiau laišką tėvams), інструмента (Pagriežk smuiku) (Ambrazas 1986: 27). Із предикатами стану пов’язані такі семантичні функції: контентив (Aš nežinau kelio. Trūksta pinigų), результат (Pinigai pavirto anglimis) (там само). Із прикладів уживання об’єктних дієслів видно, що варіюють також передбачувані семантичні функції, які формують гіперфункцію суб’єкта. Семантичні функції, що становлять основу як гіперфункцій суб’єкта, так і об’єкта, імплікуються об’єктними дієсловами різних лексико-семантичних груп. Найбільшу частину об’єктних дієслів становлять дієслова зі значенням дії. Ці дієслова передбачають семантичну функцію агента й додатково імплікують семантичну функцію ПАЦІЄНСА. Наприклад: Колись, коли молотили, топтали жито кіньми (ŠTS). Чоловіки косять луки. Розімни тісто, будуть несмачні галушки (SKR). Хто снопи носить, той багатіє. Тебе зеленим сушили [про хміль] (LKŽu 1024). Діти забруднили стіни кімнати. Семантична функція пацієнса властива іменникам, що позначають як предмети, (1) які існували до дії, так і предмети, (2) створені під час дії. В останньому випадку семантичну функцію пацієнса буває важко відмежувати від семантичної функції результату. У працях із мовознавства, присвячених проблемам транзитивності, перше значення (об’єкт дії змінюється внаслідок її впливу) називають ефективним, а друге (об’єкт дії є її результатом) — неефективним (Stepanov 1975: 169). Пор.:“},{ Хлопчик коле дрова. Робітники готують корми. Я викопав восени ями для саджанців. Він зробив собі човен. Ознака ефективності й неефективності допомагає відрізнити семантичну функцію результату від семантичної функції пацієнса, яку визначаємо, зокрема, у таких реченнях, наприклад: Аурелія стискала хустинку, шморгала носом (BUBN K 110). Я накинула плащ. Аделаїда Діджулєне одягла чорну сукню й вийшла зі своєї тісної кімнати (RIMK). Антаніна взувала туфельки (SLUCK R IV 473). У реченнях реалізована семантична функція пацієнса набуває різних відтінків. Однак насамперед слід розрізняти основні ознаки семантичної функції. Крім того, для аналізу речення важливі також компонентна структура значення самого предиката та референційні властивості актантів (Ambrazas 1986: 28). Систематизувати розмаїття відношення дії до суб’єкта й об’єкта можна також, зважаючи на неоднакову виразність цього відношення, пор.: SUBJEKTINIAI IR OBJEKTINIAI VEIKSMAŽODŽIAI | 155 Сталь автомата холодила твої руки (BUBN NRŽ 188). Ось там починає виблискувати, і за =(po) деякий час землю стрясає гуркіт — вибухають важкі бомби, бійці б’ють по залізничній станції на німецькому боці (SP). Рем рухається рейками вздовж стіни й укладає керамічні =(keramines) плитки [про робота] (SP). Колись блискавка вдарить у платан, він впаде просто на будинок і зруйнує його. Найвиразніше відношення проявляється тоді, коли вказується джерело енергії, енергія якого контролюється, спрямовується і впливає на об’єкт, що перебуває поза сферою суб’єкта. Однак це відношення може бути й малопомітним, якщо неясно, чи взагалі є джерело сили або енергії. Відношення середнього ступеня означає, що енергія не контролюється або не впливає на об’єкт, що перебуває зовні (Voorst 1996: 227–245). Тому можна сказати, що найвиразніші об’єктні дієслова — це ті, які передбачають також семантичну функцію КАУЗАТОРА. Напр.: Ось ти марнуєш свій і чужий дорогоцінний час, гальмуєш поступ науки для тих, хто хоче просвітитися й просвітити інших (ANDR T 11). Кладовище Ґлендейла згадане зовсім не для того, щоб розчулити тебе (SIR GIR K 162). Відношення дії до об’єкта виразно проявляється в реченнях із дієсловами, що передбачають семантичну функцію РЕЗУЛЬТАТУ. Це насамперед дієслова зі значенням дії, які водночас імплікують семантичну функцію агента або каузатора. Агент тут найчастіше є ініціатором дії, який свідомо її виконує. Це стосується передусім так званих матеріальних дій, напр.: Зелене винце черпала, а лілійку поливала (FLK). То дядько й насварив: мовляв, дощ накличеш, Міку (DOVYD NK 37). Коли агентом є людина, у таких реченнях нерідко трапляються й актанти з визначеною функцією інструмента. Семантична функція результату найчастіше властива іменникам, що позначають речовини, інструменти, різні атрибути, цілі, кінцеві продукти, стани. Напр.: Попелом хліба не замісиш. Потреба й боягузів хоробрими робить. Здоров’я статки наживає. Відведи слову місце, як гостеві постіль. Що люди говорять — те й розголошують. Улітку густі деревні хащі давали пташці прихисток. Залежно від дієслова та його значення семантична функція результату також не є цілком однаковою — результат буває прямим або непрямим. Непрямий вплив часто позначають дієслова зі значенням дії, що імплікують також семантичну функцію каузатора, порівн.: Вітер здійняв пил і скинув газети. 156 | STASĖ KRINICKAITĖ Семантичну функцію результату імплікують і каузативні дієслова, і дієслова зі значенням причини, і дієслова зі значенням забезпечення. Однак дієслова зі значенням забезпечення передбачають семантичні функції каузатора та непрямого результату. Напр.: Батько замовив собі пошити костюм. Колись пошивши собі з чорного домашнього сукна, витканого ще тітонькою, форму й ставши справжнім гімназистом, Альґірдас Шакніс узявся до роботи не на жарт (MIKEL LL 546). Я привів п’ятьох молодих братів, приїхав шістьма гнідими кониками (FLK). Закінчивши школу томістської філософії, запровадив до Литви екзистенціалізм (JUŠK). Семантичну функцію результату часто передбачають і дієслова зі значенням дії, що позначають інтелектуальні (ментальні) дії. Напр.: Акторка створила роль великої внутрішньої сили. Підбила рахунки за тридцять три роки. Гротус першим у світі створив теорію електролізу (SP). Семантична функція результату досить часто лише передбачається дієсловами зі значенням дії й не виражається, а лише інкорпорована в значення самого дієслова, напр.: Поле орав, гарно співав (FLK). Батько прокладає борозни. Він зводить хати й накриває їх дахами. З іншого боку, так можна говорити лише про окремі речення. Імпліковану функцію можна реалізувати в подальшому тексті. Однак групи дієслів, які передбачають певні семантичні функції, — це не лише словотвірні групи, а й лексико-семантичні групи. Дієслова зі значенням причини (каузативні) також вважаються лексико-семантичною групою, до якої належать як первинні, так і похідні дієслова. У семантичній структурі речень, у яких дієслова зі значенням причини виступають предикатами, виділяють такі семантичні компоненти: (1) агент, що спричиняє дію, (2) процес, (3) особа або предмет, на які спрямовано дію, (4) результативний стан (або атрибут) чи кінцевий процес (Valeika 1998: 22). Окрім семантичної функції агента, властивої всім об’єктним дієсловам, дієслова зі значенням причини імплікують семантичні функції пацієнса та результату. Порівняно з усіма об’єктними дієсловами, імплікована дієсловами зі значенням причини функція агента характерна для іменників, що позначають ініціатора дії, рідше — для іменників, що позначають виконавців дії, знаряддя, частини тіла. Семантична функція пацієнса більше властива іменникам, що позначають матеріали, мету, стан, кінцевий продукт, частини тіла. Невелика частина об’єктних дієслів передбачає семантичну функцію КАУЗАТИВА. Напр.: Не терпиться від болю. Її очі сяяли радістю / радість. Насамперед звинувачуй себе. Присвята під фотографією свідчила про прихильність до Луїзи (SIR GIR K 173). У реченнях каузатив реалізується не лише знахідним відмінком, а й орудним, родовим із прийменником dėl, напр.: Звинувачено в безгосподарності / через безгосподарність. SUBJEKTINIAI IR OBJEKTINIAI VEIKSMAŽODŽIAI | 157 Здавна вважалося, що знахідний або родовий відмінок, керований дієсловами зі значенням реакції, виражає причину. Однак, якщо включити ці дієслова до ширшої групи дієслів стану, це значення вже не є очевидним. Пор.: Подумай лишень — вовка злякався (MIKUL). Якщо Спінас хворий, а я збираюся доглядати за ним, то, може, я хвилююся за нього, а не за власну долю! (MART MD 77). Вона випромінювала якусь чарівність. У цих реченнях сучасні дослідники схильні вбачати вже семантичну функцію контентиву. Семантичну функцію КОНТЕНТИВУ чітко передбачають дієслова мовлення, наприклад: Жодним словом не згадав про ту подію (KONDR AŽL 105). Про таких любив просторікувати Фердинанд, який заздрив щасливцям їхній славі й гонорарам (SLUCK R IV 466). Промов хоч коротеньке слівце. Контентив реалізується не лише знахідним відмінком, а й знахідним із прийменниками, називним, родовим відмінками та різноманітними засобами текстового вираження. Наприклад: «Служниця чи королева?» — так відкрито запитували колись творці литовської документальної кінострічки, говорячи про математику (SP). Про оркестр найрізноманітніших універсальних звуків говорив французький поет Поль Валері (SP). Усе найщиріше розповів (AVYŽ STM 497). Однак тому, кому довелося пережити драму перемог і поразок у високогір’ї, ця книжка відкриває свій зміст, сповнений звивистих стежок значень і смислів (SP). Лише твердо стоячи на землі, можна проникнути в найглибші пласти дійсності, крізь видиму реальність побачити невидиму (IR 36). І коли прийдеш до її садиби, не озирайся на всі боки, а спершу скажи «доброго ранку» (BALČ). Семантична функція контентиву чіткіше визначена дієсловами мовлення, ніж іншими дієсловами зі значенням дії. Це зумовлено тенденцією, помітною в багатьох мовах світу, ототожнювати об’єкт дії з її змістом, пор.: Я випив дві склянки. Дієслова мовлення вже своїми лексичними значеннями сигналізують про діяльність, пов’язану зі змістом, та інтерпретують її, тому їх можна вважати такими, що найкраще репрезентують семантичну функцію контентиву. Наприклад: Люди в автобусі жваво розмовляють про зимові морози й підлідну риболовлю (BUBN NRŽ 283). Говорю про минуле, говорю про майбутнє, говорю про те, чого ніхто не скаже й не повторить, — промовляв старий дуб (DOV NK 35). Які дурниці вона говорила (BUBN NRŽ 185). Про дрібніші нещастя, що траплялися за часів контрабанди книжок, не пишу (JOV). А коли впадуть ці дорійські колони [...], то навіть своїм порохом засвідчать безсмертя людського існування (SIR GIR K 261). Семантична функція контентиву імплікується й іншими дієсловами зі значенням дії, хоча слід визнати, що значення контентиву зазвичай важко відмежувати від значень пацієнтива, результату, фінитива й аспекту. Наприклад: Тупцював, видихаючи клуби теплого пару (BUBN NRŽ 188). Той вітер «дує» не саме Сонце, а його корона — срібляста плазмова сфера (SP). Я виїжджаю зі Скаудуви, — тихо промовив, 158 | STASĖ KRINICKAITĖ просто видихнула ті слова зі зітханням (BUBN K 262). Мабуть, саме тиша, а не слова, найкраще може виразити загрозу (SIR GIR K 206). Сміються або ахкають, виявляючи лицемірне співчуття й жаль (RADZ PV II 433). Не маючи змоги остаточно вирішити питання щодо згаданої Тацитом богині, хотілося б висловити такі міркування (SP). Ах, як чудово все це вмів мій перший учитель! (SP). Студенти жартували, витівали жарти (SIR GIR K 126). Спускаючись (=спускаючись) до Юпітера, апарат передаватиме (=передасть) дані про хімічний склад його атмосфери (SP). Семантичну функцію контентиву передбачають також дієслова перцепції, хоча в реченнях її важче відмежувати від функцій фінитиву й каузативу, наприклад: Я розглядав розвішані на стіні фотографії (SIR GIR K 173). Я слухав історію, яка сталася не так давно (SIR GIR K 180). Не хочеться вірити власним очам, коли бачиш аналогічний італійський варіант (SP). Я спостерігав за краєвидами північної Німеччини, що пролітали повз (SIR GIR K 116). Хіба ж знаєш, коли на якусь відому людину находить певний настрій, тож її треба випробовувати в найрізноманітніших ситуаціях (ANDR T 88). Тут є відмінність між парами дієслів дивитися — бачити, слухати — чути, оскільки перші позначають вольові, а другі — мимовільні дії, пор.: Недарма робітники косо позирають на тебе, як на чужого (JOS UD 21). Дивиться, але не бачить. Уперше чую. Послухай, що каже стара людина. Дієслова, що позначають вольові дії, передбачають семантичну функцію контентиву, яку важче відмежувати від фінитиву. Натомість дієслова, що позначають мимовільні дії, передбачають семантичну функцію контентиву з певним відтінком каузативу. Наприклад: Зламав / зламалася рука. Зламав / зламався потилицю. Гучно й нетерпляче застукотів підборами. Загалом речення Дитина підвернула ногу вважають типовим прикладом із реалізованою семантичною функцією контентиву (Sližienė 1994: 22). Відтінок каузативу відчутніший у реченнях із дієсловами перцепції, наприклад: Рута відчувала ніжний запах листя, чула, як від дотику, шелестячи, схиляються тендітні стебла (BALT R Š 297). Він устиг чмокнути мене в руку, і на ній я й досі відчував дотик сухих губ (MART MD 79). Я бачив сніг, багато снігу. Старий пішов до лісу по дрова й побачив у дереві гніздо (ŠŽ 26). Бачиш його довкола себе розпростертим, мов якусь темну селянську хустку. А ввечері здійнявся ураган, ми з тобою почули, як дзвонять дзвони (SIR GIR K 25). У семантичних дослідженнях давно помітили, що контентив, передбачуваний дієсловами перцепції, насправді є причиною дії, тобто причиною, що викликає реакцію того, хто сприймає. Сучасні дослідники схильні вбачати в таких реченнях семантичну функцію контен- SUBJEKTINIAI IR OBJEKTINIAI VEIKSMAŽODŽIAI 159 тельну функцію, очевидно, за аналогією з особливо численною групою дієслів, що позначають різноманітну інтелектуальну діяльність. У реченнях із дієсловами, що позначають різноманітну інтелектуальну діяльність, дієслова передбачають семантичну функцію контентиву, пор.: Я, йдучи сюди, багато про що передумав (Jos UD 307). І зрештою вже не можеш пригадати не лише їхньої зовнішності, а й прізвищ (SIR GIR K 206). В океанському флоті не розв’язуватимеш наукових проблем (SIR GIR K 46). Фізики успішно розв’язують проблеми фізики й технології лазерів. Інтереси біологів широкі, можливо, вони досліджують життя у шарах вічної мерзлоти (SIR GIR K 328). Відповідай на запитання: у чому ти пропонуєш сумніватися? (BUBN K 179). Ми вже не дивувалися квітучим деревам (SIR GIR K 227). Тоді я не захоплювався такими речами. А як же заздрили вони в ті години домівкам, де хтось чекає... (SP). У реченнях контентив виражається знахідним, орудним, родовим відмінком із прийменником dėl. Звичними є випадки з тавтологічним знахідним і орудним відмінками, які в описуваній ситуації не відповідають жодному референтові, а саме значення дієслова подає загальну картину дії (Sližienė 1994: 34). Напр.: Люди, птахи, сонце й жуки роблять свою роботу (ANDRIUS T 25). Він рвучко ступив кілька кроків, а потім похитнувся (BUBN K 186). Ті голосіння ми голосили (LKŽXVIII 756). Такі словосполучення використовують і для опису певних особливостей дій та процесів, напр.: Театр знову жив своїм звичним життям (SP). Коли людина живе найпростішим, аж ніяк не героїчним життям (IR 505). Та боротьба й правда, якими ми живемо (IR 126). Цю людину не мучить голос сумління через те, яким життям живуть її діти (SP). Тавтологічні словосполучення зі знахідним і орудним відмінками часто мають експресивні та стилістичні конотації. Напр.: Майже всі мовчали, і майже кожен своє думав (MIKEL PK 247). Як я жив і яке лихо терпів (MAC). Трохи подрімав (FLK). Я переспівав усі пісеньки (FLK). Багато дієслів зі значенням дії передбачають семантичну функцію ІНСТРУМЕНТА, напр.: Оброблю грядку лопатою. Знову дзвонять у дзвони. Це випадки так званого слабкого керування, однак вони належать до сфери об’єктних відношень. Семантичну функцію інструмента також передбачають дієслова, що позначають дії, які виконуються частинами людського тіла й нагадують жести, що сигналізують про певні стани (кивати, кивнути головою / головою; махати руками / руки; теліпати ногами / ноги тощо). Пор.: 160 | STASĖ KRINICKAITĖ І знову він замовк; лише слухав і часом навіть мимоволі кивав головою. Напевно, хтось інший кивав його головою (MIKEL LL 385). Потім раптом струснув головою, посунув важку мармурову чорнильницю (MIKEL PK 193). Годівниця [корова] задоволено похрюкує, глибоко зітхає й ворушить хвостом, мов лінивий собака, а потім похитує головою (MIKEL LL 394). Чого ти так, наче кобила, махаєш головою, бабусю? – не витримавши, запитав він [дитина] одного разу (MIKEL PK 191). Варіативність знахідного й орудного відмінків дає змогу передавати відтінки цілеспрямованості дії (знахідний відмінок) і мимовільності дії (орудний відмінок). Коли семантична функція інструмента властива іменникам, що позначають частини людського тіла, цю функцію можна визначати і як пацієнс (коли вона реалізується знахідним відмінком), і як інструмент (коли вона реалізується орудним відмінком) (пор. Sližienė 1994: 396–397): Здерло, мов вітром, листок із дерева, – похитала головою Візгірдієне (RADZ PV, 76). Кожна прагнула погладити його волосся, а, знітившись, про щось шепотілися, похитуючи головами (BUBN NRŽ 266). Дієслова зі значенням дії та стану, що позначають бажання, прагнення, пошук тощо, часто передбачають семантичну функцію ФІНІТИВА, наприклад: У тому лабіринті голів я шукав один будинок (SIR GIR K 93). Потягнувся до склянки з компотом (BUBN K 115). Пізніше я сумував за тією музикою (SIR GIR K 211). Відчуваєш, мисляче молоде покоління прагне в літературі складної, неприкрашеної правди, яка активізує й виховує його (IR 491). Також семантичну функцію фінітива передбачають дієслова руху й інтелектуальної діяльності, наприклад: Навіть лисиця й єнот уникають норки (SP). А може, совість не зовсім чиста, раз ти уникаєш кума? (MIKEL LL 378). Спочатку я опирався цим обов’язкам (IR 54). Коли ж нарешті я позбудуся тих випадково знайомих людей (SIR GIR K 329). Більшого резонансу набуває така творчість (IR 257). У реченнях семантична функція фінітива найчастіше реалізується родовим відмінком, рідше — знахідним та орудним. Для таких речень також типовий родовий відмінок мети з інфінітивом, наприклад: Ще похитався й подався на інший берег збирати кремені (KUNČ MMP 95). Дівчинка все забуває, квапить дідуся швидше піти подивитися на потяг (BUBN NRŽ 283). Дієслова зі значенням дії можуть передбачати також семантичну функцію КОНТРАГЕНТА, наприклад: I група змагається з II групою. Хлопці побилися з крадіями. SUBJEKTINIAI IR OBJEKTINIAI VEIKSMAŽODŽIAI | 161 У реченнях контрагента найчастіше виражає орудний відмінок із прийменником su, знахідний відмінок із прийменником prieš, давальний відмінок. Можна виокремити й семантичну функцію КОМПОЗИТИВА, передбачену дієсловами творення, що позначають дії вилучення, наприклад: (su)daryti, (su)laužti, (su)megzti, (su)nerti, (su)pinti, (su)sintetinti (iš ko?). Наприклад: Я виткав килимок із бавовняних і шовкових ниток. Плете кошик із лози (DLKŽ 557). Зв’язала рукавички з обрізків. Із ріпакової олії та спирту синтезували етанол. Однак цю семантичну функцію можна включити й до значно ширшої функції джерела, пор.: вони отримали позику в банку; випросив у дядька коня; передай йому від нас вітання; із зарплати вираховують податок на доходи (Sl žienė 1994: 22). Дієслова інтелектуальної діяльності передбачають семантичну функцію КОМПАРАТИВА. Інші дослідники називають цю функцію також семантичною функцією аспекту (Jakaitienė 1988: 63). Це функція стандарту порівняння, основи зіставлення. Наприклад: Їхня говірка відрізняється від нашої говірки. Бо відрізняє полову від зерна. Донька стала схожою на матір. Гора подарунків перетворилася на піраміду (SP). Трубач М. Андаре дорівнює національному героєві (SP). Зростом переросла матір. Подальша невизначеність перевищила б її сили (MIKEL LL 176). У реченнях компаратив реалізується давальним, знахідним, родовим відмінком із прийменником nuo, орудним відмінком із прийменником su. Деякі дієслова зі значенням дії передбачають семантичну функцію БЕНЕФІЦІЄНТА. Бенефіцієнта найчастіше виражає давальний відмінок, наприклад: Мені подарували кулькову ручку. Він акомпануватиме мені. Коли семантичну функцію бенефіцієнта імплікують дієслова зі значенням стану, бенефіцієнта найчастіше виражає знахідний відмінок, частковий родовий, іноді — давальний. У цих випадках передбачену дієсловами семантичну функцію важче визначити; інші дослідники називають її також окремою семантичною функцією посесора (Jakaitienė 1988: 63). Наприклад: Там у нас були місця (SIR GIR K 44). Маємо будинок. Не маю часу. Нам бракує виразніших узагальнень (IR 289). Я відповім на всі запитання, якщо мені вистачить знань. Рукопис стане в пригоді для подальшого дослідження. Дієслова зі значенням дії та стану передбачають також семантичну функцію ПЕРЦИПІЄНТА. Пор.: Не лякай коня, потім не впіймаєш. Далека подорож їх не лякала. Журба стиснула йому горло (SP). Перципієнта зазвичай виражає знахідний відмінок. Дієслова, що імплікують семантичну функцію перципієнта, зазвичай є каузативними, наприклад: aitrinti, baidyti, erzinti, gąsdinti, 162 | STAŠĖ KRINICKAITĖ зворушувати, бентежити, розпалювати ворожнечу, проклинати, лаяти, дратувати, вводити в оману, виховувати, засмучувати, навчати, висміювати, гнівити, заспокоювати, завдавати болю, п’янити, розбещувати, ганяти, гнати, обмахувати, доводити до сліз, принижувати, спонукати до гучного сміху тощо. Напр.: Ті слова зворушили її. Така недовіра його дратує. Непідготовленого читача спочатку лише бентежать раптові переходи, стрибки від однієї теми до іншої (SP). Дієслова руху, рідше — дієслова зі значенням дії, передбачають семантичну функцію ДИРЕКТИВА. Напр.: Вони перетнули бурхливу Північну Атлантику (SIR Gir K 153). Він ішов за нею слідом із кімнати до кімнати, доки не обійшов усі приміщення (AVYŽ STM 500). Збирач народної творчості обходив усі закутки. Він завжди вставав сам найпершим і, покашлюючи, [...] обходив усе подвір’я (MIKEL LL 185). Я прожив значну частину нашого цікавого століття (IR 141). У реченнях директив найчастіше виражається (початкова точка) родовим відмінком із прийменниками iš, nuo; (кінцева точка) прислівниками й родовим відмінком із прийменниками ant, iki, ligi, prie, už, знахідним відмінком із прийменниками į, pas, орудним відмінком із прийменником po; (шлях) орудним і знахідним відмінками з прийменниками per, pro, apie, aplink, po. Дієслова зі значенням дії, рідше — стану, передбачають також семантичну функцію КВАНТИТАТИВА. Напр.: Ми заплатили десять літів. Я схуд на сто літів. Уцінили на двадцять відсотків. У реченнях квантитативові найчастіше відповідає знахідний відмінок і знахідний відмінок із прийменником. Деякі дієслова дії передбачають семантичну функцію МОДУСА, яку іноді також називають квалітативом (Jakaitienė 1988: 63). Напр.: Будинок пофарбували в жовтий колір. Студентка докладно описала перебіг експерименту. Результати роботи оцінили прихильно. Стильно оформлено те, що наближається. У реченнях модус найчастіше виражається прислівниками. Також слід згадати функцію КОМІТАТИВА, що імплікується дієсловами зі значенням взаємної дії, напр.: Він посварив батька з матір’ю. Налаштували їх одне проти одного. Розділив землю між братом і сестрою. Перерозподілив майно між усіма дітьми та онуками. У реченнях цій функції найчастіше відповідає конструкція з прийменником su та орудним відмінком або конструкція з прийменником prieš і знахідним відмінком. Дієслова зі значеннями винагороди, купівлі, переговорів передбачають семантичну функцію РЕТРИБУТИВА, пор.: За покупку ми заплатили готівкою. Я купив цеглу за дві тисячі. Відпрацював за борг. SUBJEKTINIAI IR OBJEKTINIAI VEIKSMAŽODŽIAI | 163 У реченнях ця функція реалізується орудним відмінком, прийменником už із знахідним відмінком, а також прийменником iš із родовим відмінком. Варто розрізняти й семантичну функцію ОНОМАТИВА, хоча в литовському мовознавстві досі про неї не йшлося. Пор.: Опинився б серед нас [Паланзький Юзе] — як би він назвав цей одяг? Палтами, півпалтами, піджаками? (SP). Цю семантичну функцію передбачають дієслова інтелектуальної діяльності назвати, іменувати, а також дієслова зміни стану стати, замінити [називається предмет], заступити. У реченнях ономатив найчастіше виражається орудним відмінком, рідше — називним і знахідним відмінками та прислівниками. Досі семантичну функцію ономатива розглядали як частину ширшої семантичної функції контентиву, наприклад: Це дерево називають дубом (пор. Šlizienė 1994: 22). Семантичні функції ширшого обсягу відображають можливі межі узагальнення мовних фактів, проте вужчі й конкретніші семантичні функції, передбачені меншими й тісніше згуртованими групами дієслів, ближчі до мовного повсякдення, легше зрозуміти й відмежувати одна від одної. Напр.: У селі жіночки змалку називали його бідолашкою (BUBN NRŽ 266). Люди називають його мудрецем. Довіда в Америці називали Девідом. Прикордонні жителі прибульців із того боку, жемайтів, прозвали «приятелями» (I. SIMON). Назвали ці реліктові рослини. Поки не назвеш наказовим тоном, не слухається (DLKŽ 264). Підсумовуючи, слід сказати, що коли об’єктні дієслова виступають присудками, гіперфункція об’єкта охоплює семантичні функції пацієнса, результату, контентиву, бенефіцієнта, перципієнта, контрагента, інструмента, каузатива, фінитива, компаратива, директива, модуса, джерела (композитива), які передбачають дієслова певних лексико-семантичних груп. ВИСНОВКИ 1. Гіперфункція суб’єкта охоплює семантичні функції агенса₁, агенса₂ та інструмента, коли присудками виступають суб’єктні дієслова зі значенням дії. Коли присудками виступають дієслова статичного стану, гіперфункція суб’єкта охоплює семантичні функції пацієнса й перципієнта, а коли присудками виступають дієслова змінного стану — функції пацієнса, результату й контентиву. До сфери гіперфункції суб’єкта також належить семантична функція бенефіцієнта, яку передбачають суб’єктні дієслова стану. 2. Коли об’єктні дієслова виступають присудками, гіперфункція об’єкта охоплює семантичні функції пацієнса, результату, контентиву, контрагента, бенефіцієнта, інструмента, фінитива, компаратива, директива, джерела (композитива), модуса, мотиву, комітатива. Коли присудками виступають об’єктні дієслова стану, до сфери гіперфункції об’єкта належать семантичні функції перципієнта й каузатива, а коли присудками виступають дієслова змінного стану — семантичні функції контентиву й результату. 164 STAŠĖ KRINICKAITĖ 3. У групі суб’єктних дієслів більше семантичних функцій мають предикати стану, а в групі об’єктних дієслів — предикати дії. І суб’єктні, і об’єктні дієслова передбачають семантичні функції агенса, пацієнса, перципієнта, результату, контентиву, бенефіціанта, джерела (композитиву), інструмента, модусу, мотиву, комітативу, контрагента. Крім того, лише об’єктні дієслова можуть передбачати семантичні функції каузатора та фінитиву. Немає таких семантичних функцій, які могли б імплікувати лише суб’єктні дієслова й не могли б — об’єктні. Очевидно, тому об’єктні дієслова значно частіше вживаються у суб’єктних значеннях, ніж суб’єктні — в об’єктних. 4. Різні семантичні функції передбачають дієслова з різних лексико-семантичних груп — як суб’єктні, так і об’єктні. Що тіснішу лексико-семантичну групу утворюють дієслова, то ймовірніше, що вони імплікують ті самі семантичні функції. Найтіснішими лексико-семантичними групами є синоніми; саме вони найчастіше передбачають ті самі семантичні функції. 5. Інвентар як лексико-семантичних груп, так і семантичних функцій не є суворо визначеним і остаточним. І лексико-семантичні групи, і семантичні функції можна виокремлювати у вужчому чи ширшому розумінні — залежно від того, який аспект дослідник вважає важливішим. Важливо досліджувати й окремі дієслова, з’ясовуючи, які семантичні функції вони передбачають, особливо з огляду на те, що у значенні кожного дієслова є компоненти, пов’язані лише з процесом, який це дієслово позначає. СХЕМА 1. СЕМАНТИЧНІ ФУНКЦІЇ СУБ’ЄКТНИХ ТА ОБ’ЄКТНИХ ДІЄСЛІВ SUBJEKTINIAI IR OBJEKTINIAI VEIKSMAŽODŽIAI 165 6. Досліджуючи, які семантичні функції передбачають дієслова певних лексико-семантичних груп та окремі дієслова, можна краще визначити, що в мові залишається експліцитно невисловленим і що становить пресупозицію речення. Такий підхід не лише поглибив би пізнання мови, а й створив би передумови для найформалізованішого — комп’ютерного — опису мови. СКОРОЧЕННЯ ANDR T – Pulgis Andriušis, Tipelis, Vilnius: Vyturys, 1991. AVYŽ STM – Jonas Avyžius, Sodybų tuštėjimo metas, Vilnius: Vaga, 1973. BALČ — Юозас Балчиконіс. BALTR ŠG – Aleksas Baltrūnas, Šviesos gimimas, Vilnius: Vaga, 1985. BUBN K – Vytautas Bubnys, Kvietimas, Vilnius: Vaga, 1983. BUBN NRŽ – Vytautas Bubnys, Nesėtų rugių žydėjimas, Vilnius: Vaga, 1984. DLKŽ — Словник сучасної литовської мови, за ред. С. Кейніса, Вільнюс: Видавництво науки та енциклопедій, 1993. DOVYD NK – Liudas Dovydėnas, Naktys Karališkiuose, Vilnius: Vyturys, 1992. FLK — фольклор. GRAN — Ромуальдас Гранаускас. IR – Interviu su rašytojais, Vilnius: Vaga, 1980. JOS UD – Jokūbas Josadė, Užupio drama, Vilnius: Vaga, 1981. JOV — Йоварас. JUŠK — Йонас Юшкайтіс. KAT ŽŽ – Viktoras Katilius, Židiniai ir žmonės, Vilnius: Vaga, 1997. KONDR AŽL — Саулюс Томас Кондротас, І, захмарений, дивився крізь вікно, 1, 2, Вільнюс: Vaga, 1985. KUNČ MMP — Юргіс Кунчінас, Менестрелі в максі-пальтах, Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 1996. LKŽ — Словник литовської мови. MAC — Вінцас Мацюнас. MART MD – Vytautas Martinkus, Medžioklė draustinyje, Vilnius: Vaga, 1983. MIKEL LL – Jonas Mikelinskas, Kur lygiūs laukai, Vilnius: Vaga, 1987. MIKEL PK – Jonas Mikelinskas, Остання карта, Vilnius: видавництво Спілки письменників Литви, 1993. MIKUL – Ema Mikulėnaitė. MYK PUT – Vincas Mykolaitis-Putinas. PP – Прислів’я та приказки, Vilnius: Державне видавництво художньої літератури, 1958. RADZ PV₁, ₂ – Bronius Radzevičius, Передсвітанкові гостинці, 1, 2, Vilnius: Vaga, 1985. RAŠČ – Pranas Raščius. RIMK – Vytautas Rimkevičius. SIMON – Ieva Simonaitytė. SIR GIR K – Vytautas Sirijos Gira, Kanarėlės, Vilnius: Vaga, 1983. SLUCK R – Mykolas Sluckis, Твори, 4, Vilnius: Vaga, 1989. SP – преса. STAN – Simonas Stanevičius. ŠŽ – Stebuklingas žodis. Lietuvių liaudies pasakos, Kaunas: Šviesa, 1985. ŠNEK – розмовна мова. ŽIL – Vytautė Žilinskaitė. 166 | STASE KRINICKAITĖ Інші скорочення, як-от у словнику литовської мови. LITERATŪRA AMBRAZAS, V. 1986: Lietuvių kalbos sakinio sintaksinės ir semantinės struktūros vienetai. Lietuvių kalbotyros klausimai 25, 4–44. AMBRAZAS, V., red. 1997: Lithuanian Grammar, Vilnius: Baltos lankos. BECK, D. 2000: Semantic agents, syntactic subjects and discourse topics: how to locate Lushootseed sentences in space and time. Studies in Language 24(2), 277–317. HOLVOET, A. 1991: Transitivity and clause structure in Polish. A study in case marking, Warszawa: Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy. JAKAITIENĖ, E. 1988: Leksinė semantika, Vilnius: Mokslas. KRINICKAITĖ, S. 1989: Lietuvių kalbos pirminiai veiksmažodžiai tranzityvumo atžvilgiu (bendraties homoformos). Lietuvių kalbotyros klausimai 28, 167–178. KRINICKAITĖ, S. 1997: Lietuvių kalbos veiksmažodžių tranzityvumas leksiniu ir semantiniu požiūriu. Lituanistica 4(32), 39–45. KRINICKAITĖ, S. [Криницкайте С. А.] 1978: Проблемы переходности в исследованиях по индоевропейским языкам. Степанов, Ю. С., ред., Проблемы внутренней и внешней лингвистики, Москва: Наука, 11–33. LYKOVA, N. A. 1999: Континуальное и дискретное в языке. Филологические науки 6, 54–62. LURAGHI, S. 1998: On the directionality of grammaticalization. Sprachtypologie und Universalienforschung 51(4), 355–365. MAJSAK, T. A. 2000: Грамматикализация глаголов движения: Опыт типологии. Вопросы языкознания 2000(1), 10–32. ONO, K. 1999: Intransitive–transitive phrase pairs in Japanese. Theoretical Linguistics 25(1), 15–19. ROSEN, S. Th. 1996: Events and verb classification. Linguistics 34(2), 191–233. SLIŽIENĖ, N. 1994–1998: Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodynas 1, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla; 2(1), Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. SMITH, C. S. 1999: Activities: states or events? Linguistics and Philosophy 22(5), 479–508. STEPANOV, JU. S. 1975: Методы и принципы современной лингвистики, Москва: Наука. STEPANOV, JU. S. 1989: Индоевропейское предложение, Москва: Наука. STEPANOV, JU. S. 1997: Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования, Москва: Школа “Языки русской культуры”. UFIMCEVA, A. A. 1980: Семантика слова. Аспекты семантических исследований. Москва: Наука, 5–80. VALEIKA, L. 1998: An introductory course in semantic syntax, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. VALIULYTĖ, E. 1998: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksiniai sinonimai. Vietos, laiko ir priežasties raiška, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. VEENSTRA, T. 2000: Verb serialization and object position. Linguistics 38(5), 867–888. VOORST, J. van 1996: Some systematic differences between the Dutch, French and English transitive construction. Language sciences 18(1–2), 227–245. Stasė Krinickaitė Lietuvių kalbos institutas Antakalnio g. 6, 2055 Vilnius, Lietuva [email protected]. lt Gauta 2001 05 25