Lietuvių kalbos adverbalinis genityvas istorinės sintaksės požiūriu

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA XLIV (2001), 3–39 Адвербіальний генітив у литовській мові з погляду історичного синтаксису* Vytautas Ambrazas Lietuvių kalbos institutas, Vilnius На ранніх етапах розвитку індоєвропейських мов адвербіальне вживання партитивного й аблативного генітива визначалося семантичним відношенням, яке іменна група мала до дієслова. В історії литовської мови спостерігаємо дві відмінні тенденції в еволюції адвербіального генітива. З одного боку, у багатьох типах дієслів генітив було замінено акузативом; з іншого боку, вживання генітива могло також перетворитися на різновид дієслівного керування, коли синтаксичне правило заступало первісну семантичну мотивацію. Слід первісної семантичної мотивації, що лежить в основі адвербіального генітива, досі зберігається у формі темпорального генітива. Заміна семантичної мотивації синтаксичним правилом спостерігається також у випадку генітива заперечення, який первісно був різновидом партитивного генітива, але згодом відокремився від нього. 0. ВСТУПНІ ЗАУВАГИ 0.1. У надзвичайно різноманітному вживанні генітива в індоєвропейських мовах за синтаксичними зв’язками розрізняють два основні типи: адвербіальний генітив, пов’язаний із дієсловами, та адномінальний генітив, пов’язаний з іменами. Діахронічні відношення між цими типами й досі пояснюють по-різному: одні дослідники вважають первинними адвербіальні конструкції (Delbrück 1893: 308; Brugmann 1911: 566–567; Fraenkel 1928: 42; Hofmann, Szantyr 1972: 50–51), інші — адномінальні конструкції (Behaghel 1923: 484; Hirt 1934: 98; Kuryłowicz 1964: 186). Однак не викликає сумніву, що обидва типи успадковані принаймні з періоду пізньої індоєвропейської мовної спільноти (пор. Brugmann 1911: 571; Krahe 1972: 69; Haudry 1977: 376; Vaillant 1977: 80). У цій праці розглядатимуться лише адвербіальні генітивні конструкції литовської мови. З’ясувавши їхній давніший стан і напрям розвитку, можна сподіватися краще зрозуміти також їхній діахронічний зв’язок з адномінальними конструкціями. 0.2. Вживання відмінків, пов’язаних із дієсловами, в індоєвропейських мовах зазнало значних змін. У сучасних мовах, які принаймні частково зберегли морфологічні відмінності відмінків, вибір того чи іншого об’єктного відмінка визначається синтаксичною валентністю самого дієслова: через свої валентнісні особливості дієслово найчастіше вимага * Оскільки в статті дані литовської мови розглядаються з огляду на загальний контекст індоєвропейських мов, відмінки та інші граматичні одиниці називаються термінами, звичними для порівняльної граматики (наприклад: номінатив, генітив, аблатив, інфінітив тощо). 4 | VYTAUTAS AMBRAZAS вимагає одного чи кількох відмінків (у багатьох випадках із прийменниками), які в різних мовах можуть бути однаковими або різними, пор. лит. valdyti šalį, рос. upravliat’ stranoj, нім. über das Land herrschen тощо. У давні періоди розвитку індоєвропейських мов відношення дієслів із відмінками, очевидно, були іншими. Ще Antoine’as Meillet зауважив, що в індоєвропейському реченні слова були значно самостійнішими (автономними) і пов’язувалися між собою з огляду на специфічне значення кожного з них. З тим самим дієсловом могли вживатися різні відмінки, залежно від того, який відтінок значення хотіли передати; їх добирали відповідно до значення самого відмінка, а не згідно з «керуванням» дієслова¹. Наприклад, у давньогрецькій мові дієслово χλύω ‘чути’ могло вживатися саме по собі, без жодного відмінка, могло сполучатися з акузативом, що позначав почуте (ἔκλυον αὐδήν Hom. ‘я почув голос’), із генитивом, що позначав джерело звуку (ἔκλυον αὐτοῦ ‘я почув від нього’), із давальним, що позначав адресата (εὐχομένω μοι ἔκλυον ‘того, хто просив мене <букв. тому, хто просив мене>, я почув’); за Meillet, акузатив або генитив тут співвідносилися з дієсловом так само, як відмінки, що позначають знаряддя чи місце (οὔασι χλύω ‘вухами чую’, οἴκοι χλύω ‘удома чую’); пор. також Meillet 1934: 359; Meillet, Vendryes 1952: 576–577; Humbert 1954: 272; Schwyzer, Debrunner 1975: 106. Отже, так звані «граматичні» відмінки в давнину індоєвропейських мов ще не були так чітко відокремлені від «конкретних» (у значенні, запропонованому Kuryłowicz 1949), як у пізніші часи. Семантичний характер зв’язку відмінків із дієсловом підтвердили дослідження ведійської мови, гомерівських епосів та інших найдавніше засвідчених індоєвропейських мов (Haudry 1977: 155 tt., 178 etc.; Renou 1965: 231–32; 1952: 355–356; Chantraine 1953: 12–15, 232, 319–321; Desnickaja 1984: 100 tt., 118, 150; Neumann 1960; пор. також Kurzová 1993: 42–44). Хоча такий стан уживання відмінків не зберігся повністю в жодній індоєвропейській мові², його реконструкцію уможливлюють сліди, засвідчені в давні періоди цих мов. Звичайно, семантична самостійність відмінків ніколи не могла бути абсолютною. Дієслово як основний засіб вираження предиката вже самим своїм значенням потребує одного чи кількох аргументів (актантів) певного типу, що виражаються відмінками. Отже, дієслова та пов’язані з ними відмінки мали узгоджуватися між собою за значенням³. Наприклад, такі індоєвропейські дієслова, як *dō- ‘давати’, за своїм значенням передбачали актанти, що позначали виконавця дії (агенса), об’єкт (пацієнса) і бенефіціанта, однак граматичне вираження цих актантів не було жорстко визначене. Пацієнс у різних мовах може виражатися як акузативом, так і генитивом, залежно від- 1 Пор.: «Індоєвропейське речення складається зі змінної кількості непроникних, автономних, самих по собі значущих елементів, які називають словами […] (355). Відмінок, у якому стоять додатки, залежить не від дієслова, а лише від значення, яке потрібно виразити (358) […]. В індоєвропейській мові не було „керування“ одного слова іншим, як, наприклад, у латині; принцип автономності слова визначає структуру індоєвропейського речення» (Meillet 1934: 355–359). 2 Навіть у гомерівській грецькій мові граматикалізований акузатив об’єкта в багатьох випадках уже чітко відрізняється від «конкретного» акузатива напрямку та мети (пор. De Boel 1988: 44–65). 3 Пор.: «Характеристика типів предикатів („типів дієслів“) здійснюється через (85) „рамку“ відмінкових ролей, що обов’язково беруть участь у подіях (станах, закодованих цими предикатами), і, навпаки, характеристика різних семантичних відмінкових ролей має здійснюватися через типи предикатів, із якими вони утворюють пропозиції» (Givón 1984: 85–86). LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS | 5 залежно від того, який відтінок значення хочуть підкреслити, пор. лит. daviau jam grūdus / grūdu; рос. діал. dal emu chleb / chleba, пор. вед. pā sōmam ‘пити сому’ та pā sōmasya ‘пити соми’ (Haudry 1977: 377). З іншого боку, з дієсловом зі значенням *dō загалом неможливі актанти зі значенням перципієнта, контентиву або результату. У розвитку індоєвропейських мов спостерігалося посилення синтаксичних зв’язків відмінків із дієсловами, яке згодом перетворилося на керування відмінками або прийменниковими конструкціями (пор. Kuryłowicz 1964a: 18, 29; 1977: 141–156, 178; Desnickaja 1984: 132 tt.). Відмінки, спочатку самі, а згодом — із прийменниками, «прикріпилися» до певних дієслів, і їхній вибір став залежати від синтаксичної валентності дієслова. Те, як відбувався цей процес, є одним із найважливіших питань, на яке досі немає чіткої відповіді. 0.3. Оскільки литовська мова серед усіх індоєвропейських мов найкраще зберегла як відмінкові форми, так і давні особливості їхнього вживання, її дані щодо цього питання, безперечно, мають велике значення. Особливо корисно звернути увагу на дієслівні конструкції з генитивом. Спостерігаючи за вживанням адвербального генитива в литовських говірках і старих писемних пам’ятках та зіставляючи його з латиською й іншими спорідненими мовами, які далі просунулися шляхом синтаксичного розвитку, можна побачити давні, засновані на семантиці зв’язки відмінків із дієсловами та явища граматикалізації цих зв’язків. Із цього погляду синтаксис відмінків литовської мови не досліджувався, однак у працях, виконаних донині, накопичено багато цінних даних із сучасної мови (особливо Jablonskis 1957: 554–672; Senn 1966: 383–440; Ulvydas, ред. 1965: 182–210; 1976: 20–78, 458–467, 485–520; Balkevičius 1963; Šukys 1998; Paulauskienė 1989: 75–147) та старих писемних пам’яток (Fraenkel 1928; Palionis 1967: 151–170; Schmaltstieg 1987: 122–272), зіставлених зі спорідненими мовами; зроблено спробу скористатися ними далі. 0.4. У вживанні адвербального генитива в литовській мові можна виокремити два основні значення. Перше — партитивне значення, яке вважається властивим індоєвропейському генитиву з давніх часів. До конструкцій із партитивним значенням близький генитив заперечення, особливо виразно граматикалізований у литовській мові. Друге значення — аблативне. Форми з таким значенням колись позначали відокремлення або вихід (відповідно, вихідний пункт). У деяких індоєвропейських мовах (індоіранських, частково італьських) ці форми увійшли до системи відмінювання як окремий відмінок — аблатив; в інших вони приєдналися до генитива (балтійських, грецькій) або давального (кельтських, германських). Форми з аблативним значенням залишили сліди у відмінюванні основ на (i)o у східнобалтійських і слов’янських мовах: такими слідами вважають генитив однини із закінченням *-ā (лит. vilko, лат. vilka, староцерк.-слов. vlьka4). Приєднавшись до парадигми форм генитива, аблативне (відокремлювальне) значення стало одним зі значень генитива. Давні значення генитива та їхні різноманітні варіанти нині в деяких випадках перехрещуються й не завжди чітко розмежовуються. 4 Ці форми інтерпретують двояко. Одні дослідники, які представляють традиційний погляд, вбачають тут залишок форманта *-d або *-t (пор. дав.-лат. GNAIV-OD, санскр. aśv-āt, див. Stang 1966: 70, 181 із літ.), інші вважають, що це лише подовжений голосний основи (Kazlauskas 1968: 174; Mažiulis 1970: 99–106), пор. також 3.1. 6 VYTAUTAS AMBRAZAS 1. ПАРТИТИВНЕ ЗНАЧЕННЯ 1.0. Традиційним терміном партитивного значення називають уживання генітива для позначення частини предмета або сукупності предметів чи чітко не визначеної кількості предметів (осіб). Таке значення генітив мав у багатьох індоєвропейських мовах у давні періоди їхнього розвитку (наприклад, у пам’ятках готської, давньоіндійської та грецької мов), однак із часом воно зблякло, і вживання генітива або акузатива стало залежати від синтаксичного керування дієслова. Партитивне значення генітива ще досить чітко розрізняється в давніх слов’янських писемних пам’ятках, проте згодом його значною мірою нейтралізувала усталена тенденція позначати генітивом усі додатки, що називають живих істот. У латинській мові засвідчені лише залишки конструкцій партитивного генітива (пор. Hofmann, Szantyr 1972: 52). У литовській мові партитивне значення генітива збереглося до наших днів. Досить близьким до литовського є вживання цього відмінка в традиційному латиському фольклорі (особливо записаному наприкінці XIX — на початку XX століття); хоча в сучасній латиській мові протиставлення партитивного генітива акузативу й номінативу в багатьох випадках стерлося, дані латиської мови допомагають чіткіше побачити напрям і перспективу синтаксичного розвитку. За таких обставин навіть дані сучасних литовських діалектів є важливими свідченнями давнього вживання генітива. Jonas Jablonskis (1957: 577) partityvinę reikšmę vadino nežymybės arba dalies reikšme ir ją apibrėžė taip: „Vardininko arba galininko vietoje, jei tais linksniais nenorim pažymėti, daug ar mažą, visas daiktas ar tiktai jo dalis turima sakytojo galvoje, dažniausiai jei daikto arba daiktų būrio dalis sakytojo tėr galvojama, ne visas daiktas, ne visas daiktų būrys, tad vartojame savo kalboje, tai savo minties daliai išreikšti, nežymybės, arba dalies, kilm-ką“. Dabar lietuvių kalbotyroje įprastiniu tapo neapibrėžto kiekio reikšmės terminas. Juo gal geriausiai apimama tokios genityvo vartosenos įvairovė; be to, aiškiai nusakomas skirtumas nuo apibrėžto kiekio genityvo, kurį Jablonskis (1957: 576) vadino kiekio (kiekybės) kilmininku. Партитивне значення намагалися визначити ширше. Наприклад, Brugmann називав його значенням сфери (Bereich), що вказує на те, що висловлювання стосується не всього обсягу й змісту поняття іменника і не самого поняття іменника як такого, а лише певної його сфери, того, що до нього належить, тощо.5 Це розуміння перейняли й інші дослідники; його застосовували до великої різноманітності випадків уживання адвербіального й адномінального генітива (пор. Sommer 1925: 10; Krahe 1972: 70 далі, 81–83). Однак навряд чи можливо історично вивести конкретніше значення з такого загального й абстрактного значення. Імовірніше, що давнішим є конкретне значення, на якому й ґрунтується термін «партитив». На основі партитивного значення генітив, уживаючись із так званими об’єктними дієсловами, утворює опозицію до акузатива (знайшов камені: знайшов каменів; чув чутки: чув чуток), іноді й до інструменталіса (наповнив яму грошима / грошей), а в сполученні з дієсловами стану та його зміни — до номінатива (були камені: було каменів; 5 «Як основну рису адвербіального генітива можна абстрагувати те, що висловлювання стосується не повного обсягу й змісту поняття іменника чи поняття іменника як такого, а лише його сфери, того, що до нього належить, тощо. Так часто виникає уявлення про партитивність» (Brugmann 1911: 567). LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS 7 розносилися чутки: розносилося чуток). У першому випадку партитивний генітив називають об’єктним, у другому — суб’єктним. 1.1. Об’єктне вживання 1.1.1. У литовській мові, як і в інших споріднених мовах, партитивний генітив найчастіше залежить від об’єктних дієслів. Він має форми однини й множини. Форми однини позначають речовину, масу, певної кількості якої стосується дія (їв хліба, купив цукру, знайшов золота, дав борошна...), або абстрактніші поняття, що мисляться не в повному обсязі (мав нагоду / сміливість, зазнав болю, приносив щастя...). Форми множини позначають конкретні предмети, які можна порахувати (отримав грошей, купив картоплі, знайшов малини, дав іграшок...), або абстрактні поняття (отримав порад, знайшов утіх, дав вказівок...). Дієслова, з якими пов’язаний партитивний генітив, найчастіше позначають: (a) володіння, отримання й давання або втрату (мати, отримати, знайти, брати, хапати, давати, купувати, надавати...): У мене ще є того полотна DG; Як матимеш грошей, то матимеш і друзів MRc; Вівця бекає, доки сіна дістане VL; Хлібця отримав SRD; Залізь на горище — може, знайдеш якогось сала Kp; Навчання коштує грошей Gs; Дай цій землі гною Ėr; Купив риби — купуй і перцю PPR 226; Бери печені, бери сиру, масла KzR; (b) сприйняття, переживання, знання, отримання та передавання інформації (бачити, чути, слухати, знати, уміти, навчати, читати, казати...): Ти був у місті, може, якихось новин чув? Lš; Вона знала казок KB; Роботи вміє, а чого ще? LNKV; Читав там усяких цікавих речей ŠRAG IT 281; Казав мені про тебе поганих новин DKŠ; (c) споживання їжі, пиття, куштування тощо (їсти, жерти, пити, куштувати, ласувати...): Якщо ти молока їстимеш, на Великдень під піччю замкнеш KB; Шукай, конику, овсівця VL; А інші тихцем посідали й п’ють тютюну DONPP 60; Куштує сусла, дивиться, чи буде добре пиво OB; Просимо скуштувати нашого масла UžP; (d) різноманітні інші дії, що можуть стосуватися певної кількості предметів або осіб (нести, везти, сипати, сіяти, варити, пекти, класти, робити...): Ялівець цвіте, зеленіє, біло цвіте, чорні ягоди несе N 34; До цього кінця хати привезли землі й гравію SLM; Насип піску в ту ямку DRSK; Сідали й конопель буцати DGC; Зварила м’яса на обід Kp; Натри картоплі, смажитимемо млинців VLK; Поклади собі масла, не їж сухого хліба Kp (більше прикладів див. Jablonskis 1957: 578–579; Fraenkel 1928: 42–47; Bulygina 1959: 96–107; Senn 1966: 393; Ulvydas, ред. 1976: 24–26, 461; Grenda 1979: 33–38; Švambarytė 1996: 39–47; Šukys 1998: 102–107). 8 | VYTAUTAS AMBRAZAS 1.1.2. Партитивний генітив із дієсловами відповідних значень широко засвідчений і в давніх писемних пам’ятках; у перекладних текстах у багатьох випадках він уживається незалежно від оригіналів: (a) ghis... ischszabaia Welbludus, ir dawe iemus Schaudų. (пор. -s) ir pascharo BrB I Moz 24,32 (vn̄ gab jnen stro vnd futter LB); dowanoio iam Aukso, Kadilo ir Myrro (випр. із Auksą, Kadiłą ir Myrrą) BrB Mt 2,11 (schenckten im Gold, Weyrauch und Myrrhen LB); Diews prikel debessis dangaus/ Teikdams Zemei Litaus Mž 241₁₁ (Qui operit coelum nubibus, et parat terrae pluviam MCH 303); (b) Prisakimu szinai BrB Lk 18,20 (Mandata nosti VULG, Du weisset die Gebot wol LB); weisdek mana ranku BrP₁₁ 43₇–₈; szmones szwalga to isch tolo Job 36,25 (Die leute schawens von ferne LB); kurę bilą esch nepermaniau, tos klausiauisi BrB Job 29,16 (welche sache ich nicht wuste/ die erforschet ich LB)⁶; (c) ateik sche, ir walgik tos dūnos BrB Rut 2,14 (mache dich hie herzu/ vnd iss des brods LB); o kiti apiūkdami iūs, biloio Apsigierę saldaus Wino BrB Apd 2,13 (Sie sind vol süsses weins LB; musto pleni sunt isti VULG); kits plescha/ ir surb kraujo artimoio sawa BrP₁₁ 472₆; (d) Neschkit sche Szuwų BrB Jn 21,10 (Bringet her von den Fischen LB); Ir padare wissokiu Stotku II Moz 38,3 (Vnd macht allerley gerete LB); Eikite, ir nupirkite mumus Jawų I Moz 42,2 (ziehet hinab/vnd keuffet vns getreide LB); saugoket (з -kiet) mano Prisakimų BrB Jon 14,15 (haltet meine gebot LB). 1.1.3. У латиському фольклорі партитивний генітив іще виразно засвідчений із дієсловами груп (a) і (b), пор.: duod... man māizītes (вар.: māizīti) «дай мені хлібця»; kur jimšim naudys «де візьмемо грошей»; tėva klausīsiet «батькового (голосу) слухатимете»; laî es tevis (вар.: tevi) lūkuojųos «щоб я дивився на тебе» (Endzelīns 1951: § 394.3, 6). Однак із дієсловами груп (c) і (d) генітив зазвичай пов’язується вже лише тоді, коли вони мають префікси з перфективним значенням (наприклад: māizes pièduši «наїлися хліба», alus pièdzeruši «напилися пива», pièberam... rudzu «насипаємо жита» (Endzelīns ib., пор. Bergmane e.a., ред. 1959: 394). Коли генітив уживається як варіант переважного акузатива, семантичне протиставлення цих відмінків у латиській мові знівельоване (Gāters 1993: 101). 1.1.4. Литовський партитивний генітив, уживаний із дієсловами всіх згаданих тут груп, протиставляється акузативу як маркований член опозиції, диференційною ознакою якого є значення невизначеної кількості, наприклад: взяв м’ясо / м’яса, бачив птахів/птиць, пив молоко / молока, сипав зерно / зерна, пор. Бог дав ясну погоду, Бог дасть і дощу DAUK. Форму генітива тут зумовлює не валентність дієслова, а властиве самому відмінку партитивне значення. Водночас помітне й семантичне узгодження форм дієслова та відмінка. Протиставлення акузатива й генітива можливе далеко не з усіма перехідними дієсловами. Зауважено, що партитивний генітив частіше схильні пов’язувати з дієсловами, які позначають одноразову дію, рідше — повторювану (Švambarytė 1996: 47). З іншого боку, партитивний генітив не поєднується з дієсловами, що позначають дії, об’єкти яких не можна поділити (любити, шанувати, 6Пор. зауваження Даніелюса Клейна про подвійне вживання дієслова klausyti у значенні фізичного сприйняття: з акузативом (Klausyti žodį Diewo) і з генітивом (Klausyti žodžio Diewo) KIG 152. Докладніше про klausyti з акузативом і генітивом див. Fraenkel 1928: 72–73. LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS 9 любити або піддаватися дії лише частково (вітати, рухати, ховати...). Однак навіть тоді, коли значення дієслова дозволяє пов’язати його з частиною подільного об’єкта або певною кількістю об’єктів, часто вживається лише акузатив. Наприклад, партитивний генітив не вживається (або вже не вживається) з безпрефіксними дієсловами руйнувати, лякати, полірувати, фарбувати, працювати, дерти, товкти, пасти, ловити, шанувати, згрібати, руйнувати, рубати, кусати, рубати, мішати, любити, кохати, виривати, писати, скаржити, будувати, судити та багатьма іншими. 1.1.5. Є дані, що дають підстави вважати: через узагальнення акузатива для вираження семантичного об’єкта (пацієнса, контентиву) вживання партитивного генітива в сучасній мові значно звузилося. У давніх писемних пам’ятках партитивний генітив іноді трапляється й у тих випадках, де літературна мова вже узагальнила акузатив. Поряд з акузативом партитивний генітив у давньолитовській мові вживався з так званими verba memoriae: пам’ятати, згадувати, забувати тощо: Господь згадав нас Mž 464₈–₉ (Der HERR dencket an uns; Dominus memor fuit nostri Mch 526); Тоді Петро пригадав слова Ісуса (випр. із Chr<ist>aus) BrB Mt 26,75 (Da dachte Petrus an die wort Ihesu LB); пам’ятай про свою громаду RPs 74,2 (gedenck an deine Gemeine LB); О, згадай мене BrB I Moz 40,14 (Aber gedencke meiner LB); Навіки забудеш лихого/ і дитину свою BrPₙ 481₂₁; забудь народ твій і дім батька твого (a zapomni narodu twego, y domu oyca twego) SPₙ 3₂₂–₂₃ (пор. з акузативом, що позначає ціле: не може всього згадати BrPₙ 357₂₄; забудь усіх наших греків Mž 54₁₄)⁷. Таке вживання генітива добре збережене у творах Донелайтіса. З дієсловами пам’ятати, згадати, забути у них уживається лише генітив, наприклад: пам’ятає Бога DonŽR 401; пам’ятай про свій кінець! RG 25; про зайця й лисицю часто згадували LG 35; згадав про наші біди VD 236; його згадували щодня VD 169; забуває свою працю VD 584. Однак із забути пов’язується не лише генітив, а й акузатив, пор.: забувши небо, береться за ложку RG 302; забути доброго сусіда LG 10. Залишки вживання генітива з цими дієсловами трапляються і в діалектах, особливо в традиційному фольклорі, пор.: Плакала сестриця, згадуючи братика KlvD 340; Забув крука лід прорубати SVn; Забула свого коханого AD. Генитив тут поступово витісняє акузатив, а семантичне протиставлення цих відмінків стерлося. Однак партитивне значення досі подекуди зберігає генитив назв лічених предметів 7Вживання генитива й акузатива з дієсловами atmiñti, užmiršti згадував уже Даніелюс Клейнас: atmenu žodžiu ir žodžius, užmiršk namų ir namus KIG 152. Більше прикладів див. у Fraenkel 1928: 78; Palionis 1967: 154. Про партитивний генитив з дієсловами відповідного значення у стародавніх пам’ятках споріднених мов (слов’янських, германських, латинської, грецької, давньоіндійської) див. Brugmann 1911: 590–591; Hofmann, Szantyr 1972: 81, з літ.; Schwyzer, Debrunner 1975: 108. 10 | VYTAUTAS AMBRAZAS генитив множини назв лічених предметів із префіксальними дієсловами atsiminti, prisiminti, наприклад: Тітка пригадала всілякі пригоди VLKv (пор. Пригадала всі наші пригоди). 1.1.6. З дієсловами vadinti, šaukti, žadinti, що означають закликання, у стародавніх писемних пам’ятках поряд з акузативом уживався також генитив, без помітного впливу іншомовних джерел, наприклад: називає Елію VEE 210, (Der ruffet dem Elias LB Mt 27,47; Eliam vocat iste VULG); а, прийшовши додому, скликає родичів і сусідів DP 279₁₁ (a przyzsedzsy do domu/ wzywa przyjacioły y sąsiady ³W 286₁₁; convocat amicos, et vicinos VULG Lk 15,6); Поклич робітників і віддай їм платню SP I 317–319 (Voca operarios VULG Mt 20,8); бо ти кличеш нас до себе PK 182₁₁; так само й нас кличе PK 179₈–₉; кличте його, поки він близько SP₁ 197₂₄–₂₅; пор. з акузативом: mus ne paláudamas wadina ir száukia sawęsp DP 380₁₀–₁₁ (nas vstawicznie pozywa y wota do siebie ³W 394₁₇; Tadda pakwiete Laban wissas Szmones tho kampo BrB I Moz 29,22 (Da lud Laban alle leut des orts LB); паралельно також з аліативом: schauku tawęsp Mž 340₁₂ (schrey ich zu dir MCh 402); Голос... schauk manensp BrB I Moz 4,10 (Die stim... schreiet zu mir LB). Генитив із відповідними дієсловами трапляється також у латиському фольклорі, пор.: kliedz brāļa LP VI 479 «кличе брата», vēlna saukādams «кличучи чорта» (Endzelins 1951: § 394; див. також Fraenkel 1928: 66; 1947: 65; Palionis 1967: 154–155; Schmalstieg 1987: 163–164). 1.1.7. Дієслова saugoti, sérgėti, (pri)žiūrėti, (pri)veizdėti у стародавніх писемних пам’ятках також часто вживаються з генитивом, наприклад: Kurie teipaig sergeia ió pas wartus diena ir nakti VEE 144₁₅ – Sie hütteten aber tag vnd nacht an den thoren LB APD 9,24 (пор. padawę... sergeti ghy VEE 155₁₁ – jn zu bewaren LB APD 12,4); passisede sergeia io BrP I 389₁₁ (vnd sie sassen alda/ vnd hütteten sein LB Mt 27,36; et sedentes servabant eum VULG); jay saugosite walios mano MP 124₅ (ieśli będzecie strzegli woley moiey RP 81a₃₆); Dawe... stirnikus/ kurie priweizdetu tos io eldiios – ktorzy by przyźreli tego akrętu SP₁ 275₂₈–₂₉, пор. з латиського фольклору: meža sava (вар.: mežu savu) sargājiet! BW 1680,2 «свій ліс / ліс бережіть!» (Endzelins 1951: § 394.6; Fraenkel 1928: 74; 1947: 65; Palionis 1967: 155; про генитив із saugotis, sérgėtis, що позначає предмети, від яких остерігаються, див. 3.5). 1.1.8. Партитивним генитивом позначався також контакт із поверхнею або частиною предмета (особи), тоді як акузатив позначав предмет цілком. Ця відмінність очевидна в такому прикладі: і його витягли з драпану (над ним: сермега, випр. із сермеги) та били BrB I LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS | 11 Moz 39,12 (і вона схопила його за одяг / і сказала LB). Подібно генітив уживався з іншими дієсловами фізичного контакту, наприклад: торкатися, доторкатися, хапати: жінка... торкнулася краю одягу з VEE 127₂₃ (ein Weib... rüret seines Kleides sawm an LB MT 9,20); торкнувся гарячого DP 334₁₅ (dotknął się mar ³W 345₈); хто це — той, хто (виділено) мене торкається (випр. торкнувся) BrB LK 8,45 (quis est, qui me tetigit? Vulg; wer hat mich angerüret? LB); Ніхто не такий сміливий, щоб міг його зачепити BrB JOB 41,10 (der jn erwecken that LB), пор. також: схопивши за волосся, викинув надвір DONPP 94. Нині в діалектах тут уже узагальнився акузатив, але генітив зберігся з рефлексивними дієсловами притулитися, спертися, вхопитися, наприклад: Притулися в біді до мудрого, а не до багатого LTR; спираючись на палицю BM 116; Хоч за ніж хапайся! Ds; береться до роботи Rk (пор. jūs turit... io nusitverti BrPII 310₉₋₁₀). 1.1.9. У розвитку литовської мови помітний і протилежний процес: з деякими дієсловами узагальнюється не акузатив, а генітив партитивного походження. Уже зазначалося, що останній частіше вживають із дієсловами, які позначають одноразову дію (переважно доконаного виду). Дієслова, безпрефіксні форми яких можуть сполучатися як з акузативом, так і з генітивом, отримавши префікс, у певних випадках втрачали здатність розрізняти форму відмінка об’єкта залежно від його значення. Особливо міцно генітив закріпився з дієсловами, префікс яких позначає повноту дії або перевищення кількості (наприклад: per-, pri-, at-). Наприклад, поряд із висловами ніс дрова / дров, пив вино / вина, купував картоплю / картоплі, їв капусту / капусти, де генітив протиставлений акузативу на підставі значення невизначеної кількості, з відповідними дієсловами з префіксом pri-, per- або at(si)- вживається тільки генітив, пор.: приніс дров, напився / перепив вина, накупив / набрав картоплі, наївся капусти (див. також Ulvydas, ред. 1976: 25; Senn 1966: 391). Подібно генітив сполучається і з безпрефіксними дієсловами, позначаючи широкий обсяг дії, наприклад: Зерна — тепер аж ринок тріщить Kp; Усі клуні гули від молоді Sk. Такий генітив уже не має партитивного значення і безпосередньо керується дієсловом. Генітив зі значенням контенту безпосередньо керують також дієслова навчати, навчатися, наприклад: дубова гілочка праці навчила NS 1169; навчатимуся ремесла Jabl; так само й у давніх писемних пам’ятках, пор. Навчав мене волі своєї KN 63₂₀. 1.1.10. Генітив узагальнився і в конструкціях із дієсловами, що означають прагнення до чогось, бажання, очікування, пошук тощо. У діалектах і давніх писемних пам’ятках із такими дієсловами іноді вживається також акузатив — за словами Fraenke- 12 | Vytautas Ambrazas lio (1928: 67), tada, kai norimas dalykas suvokiamas kaip visuma, be jokio apribojimo, pvz.: дружина дістає хліб із печі PĖ; кінь дістає овес ĖR; дуже твердо чого хоче PlŠK; Шукай, бабусю, собі прядильницю RD 40; чорного... дочекалися сина BsP IV 138. Однак і в таких випадках явно переважає генитив, а в літературній мові він уже сприймається як відмінок, безпосередньо керований дієсловами (приклади див. Jablonskis 1957: 581; Fraenkel 1928: 65; Ulvydas, red. 1976: 21–22). Нині при дієсловах прагнути, хотіти, бажати, жадати, бажати комусь, шукати, чатувати, чекати генитив, що позначає бажану (відповідно очікувану, ту, якої бажають) річ, уже не має партитивного (тобто значення невизначеної кількості) значення й не протиставляється акузативу (пор. Bulygina 1959: 104–105). У значенні бажаної речі генитив (поряд з акузативом) уживався також із дієсловами кликати, ловити, наприклад: Так, коли рано-вранці матусю (пор. матусю) кличуть VD 441; Але це було сповіщено Саулові, що його ловлять BrB ApD 9,24 (das sie im nach stellet en LB). З деякими дієсловами прагнення керування генитивом або акузативом узагальнюється також з огляду на префіксальну чи безпрефіксальну форму дієслова та пов’язане з нею значення недоконаного або доконаного виду, наприклад: шукати + GEN., але відшукати + ACC., чатувати + GEN., але підстерегти, постерегти, пристерегти, суть-коті, застерегти + ACC. (пор. LKŽ XVI 254–257). Генитив і акузатив тут розподіляються навпаки, ніж у згаданих прикладах із дієсловами, що мають префікси зі значенням повноти або перевищення кількості, проте без жодного протиставлення за партитивним значенням. 1.1.11. Для позначення бажаної речі генитив уживається також із дієсловами руху (йти, бігти, їхати верхи, їхати, лягати, лізти, посилати тощо). Це так званий генитив мети, наприклад: я пішов по обід, вибіг по лікаря, поїхав верхи по нічліг, поїхав по челядь, ліг по подушку, поліз по яйця, надсилає ліків (інші приклади див. Jablonskis 1957: 579–581; Ulvydas, red. 1965: 168; 1976: 28; Šukys 1998: 114). Таке вживання засвідчене вже в давніх писемних пам’ятках, пор. Wáisto tawésp atáimi DK 159₄–₅ (По ліки до тебе приходжу). Конструкції мети з дієсловами руху вважалися підгрупою конструкцій із дієсловами, що виражають бажання, прагнення, очікування (Delbrück 1893: 325; Fraenkel 1928: 67). Однак відношення генитива до дієслів руху є іншим. Генитив тут ніде не протиставляється акузативу як відмінок партитивного походження; властиве йому значення мети не зумовлюється також семантикою дієслова. Імовірно, закріпленню значення мети в цих випадках сприяли конструкції, у яких генитив мети поєднувався із супіном (a) або інфінітивом (b), наприклад: (a) вибіг по лікаря покликати; гнав до лісу прибирати; поїхав до Кракова підковувати воронів; прийди жати жито; побіг скласти гроші; LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS 13 (b) пішов збирати ягоди; поїхав лагодити дорогу; прийшов купити віники; побіг бити ворон тощо (Jablonskis 1957: 477–478, 582; Ulvydas, ред. 1976: 168–169). Конструкції обох типів широко вживалися вже в найдавніших писемних пам’ятках, пор.: (a) щоб ті прийшли набрати води BrB II Moz 2,16 (вони прийшли зачерпнути води LB) (b) хто пішов би до Гіріони рубати дрова V Moz 19,5 (хтось… пішов би до лісу рубати дрова LB). Водночас дані давніх писемних пам’яток виразно свідчать про звуження вживання супіна та його заміну інфінітивом (пор. Palionis 1974). 1.1.12. Ернст Френкель (1925: 48–51; 1928: 86) пояснював, що в таких випадках супін або інфінітив приєднувався до генітива, залежного від дієслова⁸. Це припущення можна застосувати до періоду, коли супін та інфінітив уже перетворилися на застиглі форми дієслова (Ambrazas 1995: 81). Однак його важко застосувати до давніших періодів розвитку балтійських мов. Передусім мета руху часто виражається одним супіном (вийшов полювати, повернувся працювати, пішов відпочити тощо). Як відомо, супін походить від знахідного відмінка віддієслівного іменника (абстрактного іменника), який із прадавніх часів виражав мету руху; пор.: давньоцерковнослов’янське ide...pomolitъ se МРК 6,46 «пішов помолитися»; лат. eunt spectatum «ідуть подивитися» (букв. «дивитися»); давньоіндійське hōtum ēti «іде принести жертву» (букв. «жертвування») (TS 6,3,1,6), див. також Euler (1999). Такий знахідний відмінок зі значенням мети (відповідно, супін) колись міг мати залежний генітив як адномінальний відмінок⁹. Сполучення супіна (відповідно, знахідного відмінка мети) з адномінальним генітивом, імовірно, сприяли вживанню й самого генітива зі значенням мети¹⁰, тим паче що він уже мав таке значення в конструкціях із дієсловами, які позначають бажання, прагнення й пошук. Конструкції з одним генітивом після дієслів руху й досі трактують як еліптичні. Зазвичай їх уживають лише тоді, коли мовець передбачає інфінітив або супін зі значенням «принести, взяти, дістати, назбирати»¹¹. Якщо супін або інфінітив має інше значення, його сполучення з генітивом або зовсім не можна замінити одним генітивом, або ж значення висловлення докорінно змінюється; пор.: баби пішли полоти городи SKP (але *пішли городів); побіжимо підмести хату Ut (але *побіжу «Супіни й інфінітиви при дієсловах руху та посилання також трапляються як пояснювальні додатки при генітивах, залежних від цих дієслів...» (Fraenkel 1928: 86). Brugmannas (1911: 629–630) вважав, що генітив у таких конструкціях є «Genitiv des Sachbetreffs, wie z. B. in lit. ateinų grėblio ich komme wegen (nach) der Harke» (ib. 630). Žr. Delbrück 1893: 475; Vondrák 1928: 244, 416; Kuryłowicz 1964: 185–186. Pasak Vaillant’o (1977: 78), nuo supino tokiais atvejais priklauso „génitif d’appartenance: pride vidět groba ‘il vint voir le tombeau’, littéralement ‘vers la vue du tombeau’“. t. y., pasak Kuryłowicziaus (1964: 185), redukuoti konstrukciją (VERB + (ACC. OF GOAL + ADNOMINAL GEN.)) į VERB + ADVERBAL GEN. Пор.: «Обставина мети може виражатися й одним родовим відмінком, але він можливий лише тоді, коли із ситуації зрозуміла дія, яка вимагає його як об’єкта (передбачуваний інфінітив)» (Labutis 1994a: 74; пор. також Šukys 1998: 114). 14 | VYTAUTAS AMBRAZAS хати); батько поїхав сіяти ячмінь ErŽ (пор. поїхав по ячмінь – тобто «привезти ячмінь»). Подібно й у давній литовській мові, пор.: Išėjio seijas setu sekços sawa MP 97₃; Isch tę ateis suditu giwu ir numirusuiu Mž 22₃. (Stadže pržigidze sędžic žywe y martwe; Inde venturus est iudicare vivos et mortuos MCh 82). Вислови без супіна тут означали б «вийшов принести насіння», «прийде шукати живих і померлих (пар<сі>вести)». Jablonskis (1893) навіть міркував, чи не слід у таких випадках уживати акузатив (наприклад, усі кинулися цілувати руки дідусеві), але згодом вирішив на користь генітива (Jablonskis 1935: 36; 1957: 165). На тенденцію розрізняти конструкції їде купити коня і їде продати коня Piročkinas (1972: 132–133) звернув увагу в говірках Veliuona та Jurbarkas. Акузатив замість генітива іноді вживається й в інших говірках, особливо в західноаукштайтському діалекті. Такі випадки трапляються вже в давніх писемних пам’ятках, наприклад: Ateit ramditi mus wissus MG₁₁ 331; kaip ateisi anu cėsu / Mus suditu Mž 449₇. Це пояснюється перегрупуванням синтаксичних зв’язків (повторним аналізом), що відбулося після того, як застиглий супін перетворився на незмінювану форму дієслова й у багатьох випадках був замінений інфінітивом, який розвинувся з давального відмінка цільового значення (пор. Ambrazas 1995: 81–82). Генітив витлумачувався як об’єктний відмінок, керований супіном або інфінітивом, проте в більшості випадків (коли його не було замінено акузативом) зберіг форму відмінка, властиву значенню мети, до якої прагнуть. Подібні синтаксичні відношення сформувалися й у конструкціях, залежних від дієслова хотіти, у яких інфінітив перехідних дієслів іноді ще вживається з генітивом, напр.: Он у господі така гарна трава, хочемо погнати корову, щоб вона її поїла Kb (LTR); Наймит надумав розігнати вітри SMAL (LKT 333); Trijs Marias... Nareia Christaus patepti Mž 245₇, (sie wolten den Herrn gesalbet han MCh 307); Szidai mane Baszniczioja sugawa, noredomi manes uszmuschti BrB ApD 26,21 (vnd vnterstunden mich zu toedten LB). 1.1.13. Конструкції, у яких генітив пов’язаний із деякими дієсловами емоційного стану (дивуватися, здивуватися, турбуватися, обурюватися), дають підстави припускати, що в таких випадках колись він міг протиставлятися інструменталю за партитивним значенням, напр.: Stebeiosi ischminties BrP₁ 161₃; anis nusisteb...Diewo didzio Sussimillimo ir ischgelbeghimo szmoniu BrP₁ 119₅–₇; Todel (iš Todiel) nesirupinkite ritikschczos dienos BrB Mt 6, 34 (Darumb sorget nicht für den andern morgen LB); Ir piktinios io (tais. iš isch io) BrB Mt 13, 57 (Vnd ergerten sich an jm LB). З дієсловом приготуватися генітив уживається й у сучасних говірках (див. також Fraenkel 1928: 79), напр.: LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS | 15 Спирайся на стіл і сиди LEL. З розглянутих тут випадків об’єктного вживання видно, що зі слабшанням протиставлення генітива й акузатива на основі партитивного значення посилюється тенденція узагальнювати або один, або інший із цих відмінків залежно від значення дієслова. Таким чином, семантичне узгодження відмінка з дієсловом замінюється дедалі сильнішим синтаксичним керуванням. 1.2. Суб’єктне вживання 1.2.1. У реченнях із дієсловами, що позначають стан і його зміну, генітив протиставляється номінативу на основі партитивного значення подібно до того, як у реченнях з об’єктними дієсловами він протиставляється акузативу. Виступаючи замість номінатива, партитивний генітив змінює не лише значення речення, а й його синтаксичну структуру, оскільки зникає зв’язок взаємозалежності (інтердепенденції), і речення стає безособовим. Форми однини й множини генітива, що вживаються з дієсловами стану та його зміни, за своєю семантикою відповідають формам, пов’язаним з об’єктними дієсловами: генітив однини зазвичай позначає матерію або абстрактне явище, а генітив множини — лічені предмети (пор. 1.1.1). Однак суб’єктне вживання значно вужче й охоплює набагато менше дієслів. Із партитивним генітивом найчастіше пов’язуються інтранзитивні дієслова, що позначають: (a) наявність, існування (бути, жити, синіти, чорніти, траплятися, залишатися...): У криниці є води KTK; Буде вже й снігу BM 440; А за болотом ще живуть люди? Kl; Снігу де-не-де ще біліє PLV; Не тиняйся сама — всяке трапляється KRTN; Сіна ще залишилося коровам Kl; (b) появу або зміну предметів і явищ (знаходитися, з’являтися, показуватися, проростати, рости...): Знайшлися камбали в голові Šumskas (LKT 356); Сало знайшлося на даху Krš; Уже з’явилося грибів Drsk; Там ще росло дубів; Там збиралося людей із найширшої округи Šl; (c) рух (іти, бігти, їхати...): Та вже піде дощу — стільки насувається Bgt; Приїхало гостей Ar; На наш крик прибігло людей із собаками Jablonskis 1957: 234; Уже тепер цигани так не їздять Bt; Була місячна ніч, ідемо через міст — чи не вискочить розбійників? Jd. Іноді генітив залежить також від інфінітива або зворотної форми дієслів бачити, чути, наприклад: У полі ще видно каміння SLN; Тепер усяких розмов чути (чується) Ps. Номінатив іменників, який може пов’язуватися з тими самими дієсловами, 16 | VYTAUTAS AMBRAZAS Партитивний генітив протиставляється як маркований член опозиції, наприклад: Ka pradėd pavasaris rasties, atsirand sulos LŽ (LKT 45); пор. також: Girioje lakstydavo kiškių / kiškiai; Pavasariais atplaudavo laivų / laivai (Balkevičius 1963: 77). Таке вживання партитивного генітива засвідчене ще в давніх писемних пам’ятках, пор.: sakjk, bau ira numo (підкреслено, над рядком: wietos) namųši Tiewa tawa BrB I Moz 24, 24 (Haben wir auch rawm jnn deines waters hause LB); Ira ir kitu beskayčiaus smulku dayktu SP I 313₂₈ (Jest y innych bez liczby drobnych rzeczy). Вона має відповідники в латиських діалектах і фольклорі (пор.: būs... sviesta «буде масла»; viņam ir naūdas «у нього є гроші», див. Endzelīns 1951: §§ 394, 403), а також у давніх пам’ятках слов’янських, германських, індійських і грецької мов (Delbrück 1893: 332; Brugmann 1911: 567; Hirt 1934: 105–106; Schwyzer, Debrunner 1975: 102; Chodova 1980: 209–210; 214–221). 1.2.2. У деяких випадках суб’єктного (як і об’єктного) вживання генітив партитивного походження має тенденцію до узагальнення. Коли інтранзитивне дієслово вживається з префіксом, що позначає завершеність дії або перевищення кількості (наприклад, pri-, per-), генітив уже семантично не протиставляється акузативу, пор.: atėjo svečiai / svečių, але лише: priejo svečių. Партитивний генітив тут уже перетворився на додаток, керований дієсловом, наприклад: Prikrito lapų Ktk; Žmonių prisirinko Asb; Prilėkė tų moterų kaip varnų PŠL; Pas mus kad priviso pelių DkS. Так само й у латиській мові поряд із партитивним генітивом може вживатися називний відмінок (viņam ir naudas / viņam būs nauda буквально «у нього є гроші / у нього будуть гроші»), але дієслова з префіксом зі значенням повноти керують додатком у генітиві: pienāca / sanāca ļaužu «зійшлося / зібралося людей» (Endzelīns, Mūlenbachs 1928: 206; Endzelīns 1951: § 394; Gāters 1993: 98–99). Подібний стан засвідчений у слов’янських мовах, пор. рос. діал. est’ chleb / chleba «є хліб / хліба», але тільки генітив: nabralos’ vody «набралося води», naechalo gostej «наїхало гостей» (Borkovskij, Kuznecov 1965: 418; Vaillant 1977: 188). 1.2.3. Подібна тенденція до узагальнення генітива спостерігається з дієсловами, що позначають зміну кількості: daugėti, mažėti (mažintis), наприклад: Vandenio padaugės, lietus lyja Pc; Kas čia daugės rugių! J; Miškų ir žuvų mažėja DrSK; Mano kartos žmonių visiškai sumažėjo JnŠk; Dabar mūsų apsimažino kiek ĖR. Партитивне походження таких конструкцій підтверджують поодинокі випадки, коли вони сполучаються з називним відмінком, пор.: Padaugėjo šeimyna DkS; Javai ant klėties mažėja SKR; Nemažėja pienas ALS. LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS 17. Генітивом керують також дієслова, що мають сему кількості, stigti, (pri)trūkti; (už)tekti, pakakti та ін., наприклад: Pašaro stinga gyvuliams STRN; Visiems trūko / užteko duonos Vkš; Anam akies trūksta ŠL; Šuliniuose tai tenka vandens PLS (LKŽxy 1146); Užteko katei vėdaro LTsv 302; пор. 1a. Putną pieną vien trūkst «лише пташиного молока бракує»; Krājuma pietiek visiem «запасів вистачить усім» (Gāters 1993: 98). На те, що генітив тут у деяких випадках також міг мати партитивне значення, вказують такі речення з близьким за значенням називним відмінком, як Visos dainuškos užtrūko ŠMN, пор. 1a. Man dziesmiņas pietrūkušas букв. «мені бракує пісеньок» поряд із Man pietrūka zaļa zīda «мені забракло зеленого шовку» (Gāters ib.), пор. також Kas šodien trūkst? букв. «чого сьогодні бракує?» Однак генітив тут міг також безпосередньо перейти з адномінальних конструкцій із іменниками кількісного значення та прислівниками займенникового походження (пор. 1.3.3). Таке узагальнення генітива показує, що й у випадках суб’єктного вживання успадковану з давнини давню узгодженість відмінків подекуди схильні замінювати синтаксичним керуванням. 1.3. Генітив означеної кількості 1.3.1. У реченнях із дієсловами, що сполучаються з партитивним, тобто неозначеної кількості, генітивом, значення кількості може бути більш або менш означеним завдяки певним займенникам чи прислівникам. У таких випадках генітив безпосередньо залежить від займенника чи прислівника, а кількість виражається всією сполукою займенника чи прислівника з генітивом. У граматиках литовської мови такий генітив називали відмінком кількості (Jablonskis 1957: 576) і кількісного змісту (Balkevičius 1963: 77, 83; Ulvydas, red. 1965: 191; 1976: 47; Šukys 1998: 97). З огляду на безпосередній синтаксичний зв’язок його вважають залежним від займенника чи форми займенникового походження, тобто адномінальним генітивом. Однак як своїм уживанням із тими самими дієсловами, так і семантикою він дуже близький до вже розглянутого генітива неозначеної кількості, безпосередньо залежного від дієслів. Цей зв’язок особливо очевидний тоді, коли генітив сполучається з прислівниками кількості: багато (небагато), мало (немало), вдосталь, досить, трохи, дещо, трішки, пор.: (a) у реченнях із дієсловами зі значенням стану та процесу, наприклад: На площі було (багато / мало / трохи...) людей; Після дощу вже з’являється (трохи, трішки, дещо...) грибів; Увечері приїхало (багато, трохи, немало...) гостей; (b) у реченнях із дієсловами, що мають об’єктне керування, наприклад: Я мав ще (трохи, трішки...) полотна; Від сусіда я отримав (трохи, скількись, вдосталь...) грошей; Ми почули (багато, мало, трохи...) новин; Хворий пив (трішки, трохи...) молока; Тітка спекла нам (багато, трішки...) млинців. У першому випадку (a) сполука прислівника кількості з генітивом протиставляється називному відмінку, у другому випадку (b) — знахідному відмінку. 18 | VYTAUTAS AMBRAZAS 1.3.2. Генитив так само пов’язаний із іменниками на позначення кількості (a), числівниками (b), займенниками (c) та формами прикметників середнього роду (d), наприклад: (a) оберемок (дров), склянка (молока), шматок, частина (стружки), мішок (борошна), пляшка (пива), гурт (людей), зграя (гусей); (b) десять, одинадцять... (чоловіків), сто, тисяча... (зірок), двійка, трійка... (коней); (c) кілька, десяток (дітей); (d) мало, повно (води, людей) (більше прикладів цього значення див. Jablonskis 1957: 576–577; Ulvydas, ред. 1976: 202–203, 236–237, 263; 268–269). 1.3.3. Тісний зв’язок між партитивним генитивом, залежним від дієслова, та генитивом, пов’язаним з іменниками й прислівниками зі значенням кількості, відзначав Йонас Яблонскіс. Навівши приклади партитивного генитива, він стверджував: «Часто тут мається на увазі й слово кількості (трохи, чимало, багато, частина...). Коли походження частини й кількості дуже тісно пов’язані, їх іноді важко розрізнити» (Jablonskis 1957: 579). Такий самий зв’язок давно помічено й в інших споріднених мовах. Дослідники, які вважали адвербальне вживання генитива найдавнішим, розглядали слова зі значенням кількості в реченнях згаданого типу як певні прикладки, що уточнюють значення партитивного генитива (Delbrück 1893: 333; Brugmann 1911: 613–614). Fraenkel (1928: 55–60) також вважав литовські приклади з генитивом кількості, залежним від іменників і прислівників, різновидом партитивного генитива, який від найдавніших часів пов’язувався з дієсловами. Однак зіставляючи приклади обох типів, легко помітити, що вживання партитивного генитива охоплює лише частину іменникових конструкцій із генитивом кількості. Такі сполуки, як мішок борошна, кілька людей, багато снігу, мало користі тощо, можуть займати позицію підмета чи додатка в численних реченнях, де їх не може замінити сам лише партитивний генитив (пор. Мішок борошна важко нести; Мало користі з такої роботи тощо). Серед прикметників лише кілька форм середнього роду (повно, мало) можуть утворювати з генитивом конструкції, близькі до партитивних, тоді як в інших випадках генитив кількості приєднують як форми середнього роду (глибокого, довгого, вузького, тісного), так і форми чоловічого та жіночого роду (гідний, -а; жадібний, -а; багатий, -а; ситий, -а; повний, -а тощо). Отже, конструкції з генитивом кількості, синонімічні партитивному генитиву, безпосередньо залежному від дієслів, є лише окремим випадком уживання генитива кількості, залежного від іменників та прислівників іменникового походження. Виразно похідний характер мають конструкції з генитивом, залежним від дієслів більшати, меншати, відповідно збільшувати, зменшувати, які можуть мати різні префікси, наприклад: vandens padaugės Pc; miškų ir žuvų mažėja DrSK, žr. Ulvydas, red. (1976: 25). Основою таких конструкцій є відповідні іменники або утворені від них прислівники, пов’язані з генитивом (багато / численні люди, мало води тощо)12, а й самі дієслова дериваційно утворені від них. 12 Походження прислівника daug від форм прикметника середнього роду засвідчують давніші форми daūgi, daūgia, наприклад: daūgi sananū turime VEE 23,13; linų pasėjau daugį ZT; kiekvieno stono žmonės daūgia užsmokėtis gal DP 64 (див. також LKKž 314); їх знаходимо і в перших компонентах багатьох складних слів. LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS | 19 1.3.4. Синонімію частини субстантивних і прислівникових конструкцій із генітивом кількості до дієслівних конструкцій запропоновано пояснювати припущенням про нульовий варіант слова трохи, принаймні трохи тощо, яке в останніх виражає невизначену кількість (Girdenis, Žulys 1973: 212; Grenda 1979: 33–340). Конструкції з партитивним генітивом, залежним від дієслів, інтерпретуються за схемою: ДІЄСЛОВО + НУЛЬОВА СЕМА «кількість» + ГЕНІТИВ НЕВИЗНАЧЕНОЇ КІЛЬКОСТІ. Слово, що виражає цю нульову сему кількості, мало б займати позицію або називного відмінка підмета, або знахідного відмінка додатка. Спираючись на цю синхронну інтерпретацію, можна виокремити численну групу конструкцій із генітивом кількості, залежних від субстантивів і форм прислівникового походження (прислівників), до якої належать: (a) конструкції з визначеною кількістю (прибігла склянка води, лежав мішок грошей); (b) конструкції з невизначеною кількістю, у яких названо слова зі значенням невизначеної кількості (прибігло трохи води, було принаймні трохи грошей); (c) конструкції з невизначеною кількістю, у яких слова зі значенням кількості не названо (відповідно) (прибігло води, було грошей). З історичного погляду, такі відношення партитивного генітива, залежного від дієслів, до інших конструкцій кількості допомагають зрозуміти формування значення невизначеної кількості. Ще Герман Гірт (1934: 111–116) припускав, що дієслівні сполучення з партитивним генітивом в індоєвропейських мовах набули поширення внаслідок еліпсису компонента субстантивної природи. Походження від редукованих конструкцій із супіном (формою субстантивної природи) вбачається також у згаданому в 1.1.11 вживанні генітива мети в литовській мові. Унаслідок передбачуваного еліпсису називного відмінка іменника генітив іноді заступає підмет речення, як у таких реченнях: Сусіди вже й льон пожали, і ріпу викопали Шлн (див. Ulvydas, ред. 1976: 29; 290). Партитивний генітив, як і адвербальний генітив загалом, у багатьох інших випадках також можна діахронічно вивести із системи типів уживання адномінального генітива (пор. Kurylowicz 1964: 184–185). Звісно, такий розвиток генітива неможливо довести на підставі литовської мови, засвідченої досить пізно, хоч вона й зберегла багато архаїчних рис. Його можна припускати лише для дуже давніх періодів розвитку індоєвропейських мов, оскільки конструкції партитивного генітива, безпосередньо пов’язані з дієсловами, засвідчені в усіх групах споріднених мов від найперших писемних пам’яток. Утім, дані литовської мови чітко свідчать, що особливості вживання партитивного генітива та інших близьких до нього конструкцій найкраще пояснюються з огляду на їхні історичні зв’язки з адномінальним генітивом. 1.3.5. Адномінальне вживання є найширшою і найхарактернішою для генітива сферою вживання, яку часто вважають основою граматичної функції цього відмінка (пор. Benveniste 1962; Kurylowicz 1964: 183–186). У литовській, як і в інших споріднених мовах, генітив може характеризувати іменники в дуже різних аспектах — залежно від контексту й лексичних значень самих іменників. Крім уже згаданого значення кількості, різноманітність типів уживання адномінального генітива ґрунтується на загальному значенні належності, що охоплює значення власності (батьківський дім, материна хустка), матеріалу (золотий перстень, срібна куля), партитивне значення, або значення частини предмета (вершина гори), порівняння (льонове волосся), призначення (ніж для хліба), походження (сільський чоловік, лісовий звір), якості (людина розуму) та інші значення. Із значенням належності можуть бути пов’язані також граматикалізовані 20 | VYTAUTAS AMBRAZAS типи суб’єктного (радість дитини, життя людини) та об’єктного генітива (вирубування лісу). Аналіз цих типів адномінального вживання та їхніх зв’язків є предметом окремого дослідження. 1.4. Темпоральний генітив 1.4.1. Із партитивним уживанням, імовірно, пов’язані також конструкції, у яких генітив позначає час. Френкель уважав такі випадки лише підвидом партитивного вживання («eine Abart der partitiven Verwendung» 1928: 62). У сучасній литовській мові генітив для позначення часу вживається порівняно рідко й лише тоді, коли сам іменник позначає поняття часу. Генітиви таких іменників схильні до адвербіалізації; найчастіше трапляються ранку, вечора, які засвідчені в діалектах і традиційному фольклорі, наприклад: Виїхав до міста вранці Sv; уранці були заморозки DkŠT; Хто гнав уранці, рано-вранці? NS 453; Пішов уранці по гриби JnŠM; Я вранці довго не можу їсти ALKS; Увечері, бувало, сідав на коня ŽnS; Хто вранці співає, той увечері плаче STR; Лише ввечері повернулися додому Sv; Брати пасли коней надвечір NS 453.36 Зафіксовано також уживання генітива для позначення фаз місяця: молодика треба садити картоплю чи повного місяця AD (Vidugiris 1994: 62). Пор. також генітив із абстрактнішим значенням senybės «давніше»: kai būdo (= būdavo) senybos TvR (Otrębski 1934: 419). Про те, що генітив у таких випадках адвербіалізувався не дуже давно, свідчать приклади з народних пісень із означенням, наприклад: Subatos vakarėlio mergelė kiemą šlavė BTR; Nedėlios rytėlio ėjau vandenėlio LZ. У діалектах зафіксовано й інші генітиви з означеннями, що виражають поняття часу, наприклад: Kožnós dienós užsikeli ir pašluoji ZT; aš nežinau, kurių metų itai buvo LZ; nu, jiem duoda tę kito karto trupučiuką GRV (Vidugiris 1994: 62; žr. dar Ulvydas 1964: 12–13; LKŽXI 755; LKŽXVII 1000; Zinkevičius 1966: 394; Valiulytė 1995: 78–79). Такі вільно вживані темпоральні генітиви трапляються й у старих писемних пам’ятках, наприклад: Бо щодня будеш бачити MŽ 38614 (що будеш постійно бачити MCH 448); телиця щодня дивиться на дорогу BrB ApD 19,9 (redet teglich LB, cotidie N); а другого дня пішла з ними WP 15816–17, не знаєте, коли (12) має прийти ваш Господь WP 12–12a (jr wisset nicht / welche stunde ewer Herr komen wird LB Mt 24,42; qua hora Dominus vester venturus sit N); тому не хочу згадувати всі гріхи WP 80 a; Gaigalat 1900: 45); пор. також генітив складного іменника pusnakties: як опівночі вважали, що євреї не знайдуть нічого BrB ApD 27,27 (vmb die mitternacht LB, circa mediam noctem N), див. також BrB Lk 11,5 (Gelumbėckaitė 1999: 17). LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS 1.4.2. У згаданих випадках генітив позначає проміжок часу, протягом якого триває або відбувається дія. У цьому значенні нині найчастіше вживається акузатив або локатив, пор. Rytą anksti keltis PGG; Visą vakarą lijo GRL тощо (Valiulytė 1998: 194–241). Часовий генітив і акузатив іноді вживаються навіть в одному й тому самому реченні, наприклад: Ryto žuvų, dieną vėl žuvų gaudyt einu STRN. За вживанням форм генітива, що адвербіалізувалися або адвербіалізуються, важко розпізнати відмінність їхнього значення від часового акузатива чи локатива. Однак, зважаючи на переважну тенденцію виражати адвербальним генітивом лише часткову, невизначену кількість, можна припустити, що й у згаданих випадках генітив, імовірно, відрізнявся від акузатива відтінком партитивного значення, який збляк у міру адвербіалізації часового генітива. Генітив nakties, що зазвичай уживається, коли йдеться про нічне випасання худоби, має відтінок призначення, наприклад: Tada gulėjom nakties VŽNS. Його можна пов’язати з генітивом після дієслів руху, пор. Juza eis nakties DS; про його можливі зв’язки з партитивним та адномінальним генітивом див. 1.1.2 і 1.3.5. У сучасній мові родовий відмінок іменників, що позначають часові поняття, найчастіше вживається під керуванням прийменників (пор. від ночі, від ранку, до вечора тощо). Ще більше занепало вживання безприйменникового родового відмінка часу в латиській мові. Тут лише в народних піснях ще зафіксовано прислівникові складні іменники з пів-, що позначає часові поняття, пор.: Pusrītina saule lēca... Pusvasaras tautas jāja BW 14231/3 «Сонце зійшло на світанку (= рано-вранці)... У розпал літа чоловіки їхали верхи» (Gāters 1993: 106). 1.4.3. Випадки часового генітива в литовській мові мають виразні відповідники в давніх пам’ятках інших споріднених мов, наприклад слов’янських (давньорус. toi že zimy pridoša nemci I Novg LET. 128, див. Borkovskij, ред. (1968: 161) ‘тієї ж зими прийшли німці’), германських (гот. nahts ‘ночі’, давньоверхньонім. tages ‘дня’), давньогрецькій (ἡμέρας ‘дня’, ἠοῦς ‘ранку’, νυκτός ‘ночі’), давньоіндійській (aktoḥ ‘ночі’) (Delbrück 1893: 356–359; Brugmann, 1911: 573–574; Behaghel 1923: 590 tt; Vondrák 1928: 245; Hirt 1934: 106–108; Krahe 1972: 79; Vaillant 1977: 79; Schwyzer, Debrunner 1975: 112–113); сюди, очевидно, належить і адвербіалізоване лат. nox ‘ночі, тобто вночі’ (Hofmann, Szantyr 1972: 85). Це дає підстави вважати, що залишки адвербального вживання генітива для вираження часу успадковано з тих часів, коли об’єктна функція цього відмінка ще не утвердилася. 2. ГЕНІТИВ ЗАПЕРЕЧЕННЯ 2.1. Уже в першій друкованій граматиці литовської мови сформульовано правило: «Дієслова з заперечною часткою né найчастіше вимагають генітива, хоча без неї зазвичай приєднували б акузатив»13. Даніелюсу Клейна навів також виразні приклади, що демонструють дію цього правила: Jus nepazįstat jo / asz pažįstu jį Jn 8,55; neturėk kitu Diewu, nepėrženk wenčiawones Moz II 20, 3; 14 (KLG 154), Gėras mėdis gėrą waisu atnes / gėras mėdis negal pikto waisaus atnešti Mt 7,17. 13 «Verba cum particula negativa né posita frequentissime Genitivum recipiunt, cum aliàs sine illa Accusativum admitterent» KLG 154; подібно й KLC 107. 21 22 | VYTAUTAS AMBRAZAS Подібно, генітив уживається замість називного відмінка з деякими дієсловами стану, що отримали заперечення. Хоча Клейнас не формулює цього правила, він також наводить приклади такого вживання: нема нічого доброго на землі в злому світі; не було жодної людини, / яка могла б урятувати; якби не було KLG 154. Водночас Клейнас зауважив, що іноді дієслова з запереченням вимагають і знахідного відмінка: не введи нас у спокусу Mt 6,13; щоб смерть не задушила вас п’яними, але не: вас п’яних. Подібно генітив заперечення описано в граматиках Сапуна—Шульца та пізніших граматиках (Ругіса, Мількуса). 2.2. Генітив заперечення з об’єктними дієсловами широко засвідчений від самого початку писемності — як в оригінальних, так і в перекладних текстах, де він уживається незалежно від впливу оригіналів (найчастіше ним передано знахідний відмінок): І ніколи мене від себе не відкинь Mž 9 6; Не свідчи неправдиво проти ближнього твого Mž 19₁₄–₁₅ (Du solt kein falsch zeugnis reden widder deinen nehesten LB; Niebędziesz falsiwie swiathczil MCh 79); Не май інших богів переді мною Mž 18₁₂, і т. д. VEE 11₆ (Niebędziesz miał bogow ynich nadmȩ MCh 78); який чоловік із вас... хіба не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі VEE 88 4 Lk 15,4 (Welch mensch... der nicht lasse die neun vnd neuntzig jnn der wüsten LB); Не вбиваймо його (...) Не проливайте крові, а киньте його в яму BrB I Moz 37, 21–22 (Lasset vns jn nicht tödten... Vergesset nicht blut LB); Ті є проти тих, / які нічого не хочуть робити DP 64₃₄ (co nic niechca czynić ³W 65₃₆); І хіба тобі цього недостатньо DP 64₃₆ (A zać nie dosyć ná tym ³W 65₃₈). Протиставлення генітива й знахідного відмінка особливо очевидне в тих випадках, коли від дієслів, ужитих паралельно із запереченням або без нього, залежить генітив або знахідний відмінок: Ти розгнівався на мене й не любиш мене BrB Tes 14,16 (Du bist mir gram vnd hast mich nicht lieb LB); а якщо вони цього не роблять, то чинять проклятий гріх VE 7₁–₂ (Und wo sies es nicht thun, welche ein verflucht sunde sie thun LE A5); Ми повинні... любити Його, щоб не зневажати проповіді й слова Його, а щоб свято їх зберігати VE 12₇–₉ (Wir sollen Gott fürchten und lieben, das wir die Predigt und sein wort nicht verachten, sondern das selbige heilig halten LE B3); який мучить людей, але не має людської подоби (ale nie ma ludzkiey osoby SP₁ 166₁₁–₁₃); Невдовзі й уже не побачите мене / і знову невдовзі побачите мене DP 210₄₃–₄₄ (Máło á iuž nie wyźrzycie mję / y żásie máło á wyźrzycie mję ³W 218₄₁–₄₂; Modicum, et iam non videbitis me, et iterum modicum, et videbitis me Jn 16,16). 2.3. Знахідний відмінок із заперечними дієсловами також трапляється в найдавніших писемних пам’ятках, але значно рідше, ніж генітив. Ернст Френкель (1928: 48) звернув увагу LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS | 23 слід зважати на те, що акузатив схильні вживати перед дієсловом, тобто тоді, коли заперечення ще не висловлено, наприклад: Jei bralei seseris tus szadzius nepapeiksit Mž 818; Tavęsp schaukiem... Jeib mus neapleistumbi Mž 48310–11; Kursai Karaliste Diewa ne preim / kaip Kudikelis Mž 1229–11 (Wer das Reich Gottes nicht entphehet MCh 184); те, чого ви не зробили одному з найменших, це так само й мені не зробили VEE 1338–9 (was jr nicht gethan habt einem vnter diesen geringsten / das habt jr mir auch nicht gethan LB Mt 25, 45); «ці слова, які я вам сказав, не від себе кажу VEE 15121–22 (Die wort die ich zu euch rede LB Jn 14,10). Однак ця тенденція не є виразною: ті самі автори перед дієсловом у заперечній формі частіше вживають генітив. З іншого боку, у творах авторів Малої Литви акузатив іноді трапляється й після дієслова із запереченням, наприклад: Незабаром уже не побачить мене світ BrB Jn 14,19 (Es ist noch vmb ein kleines / so wird mich die welt nicht mehr sehen LB); тоді не бери матір із дітьми V Moz 22,6 (so soltu nicht die mutter mit den jungen nemen LB); і він не сказав мені свого імені Teis 13,6 (vnd er saget mir nicht wie er hiesse LB). Препозитивний або постпозитивний акузатив із дієсловами в заперечній формі в текстах авторів не лише Великої, а й Малої Литви трапляється значно рідше, ніж генітив при запереченні. У відповідних місцях оригіналів перекладних текстів, де литовські автори вживали генітив, зазвичай знаходимо акузатив. Наприклад, перекладаючи Євангеліє від Луки, Бреткунас одразу переклав генітивом при запереченні 66 конструкцій Вульгати з дієсловами в заперечній формі й акузативом, ще у 20 випадках замінив акузатив генітивом під час виправлення рукопису й лише у 23 прикладах залишив акузатив (Gelumbekaitė 1999: 10). Натомість випадків уживання акузатива при запереченні незалежно від латинського оригіналу тут зовсім не виявлено. У текстах Малої Литви XVI ст. генітив уживається також у конструкціях, у яких він залежить від дієслова в заперечній формі не безпосередньо, а через дієслово в інфінітиві стверджувальної форми, наприклад: нема чого й казати VE 715 (das nicht zu sagen ist LE A5); не вдається так виховувати дітей VE 77–8 (wo sie nicht helffen kinder ziehen LE A5); не мали чого їсти VEE 958 (vnd hatten nicht zu essen LB Mrk 8,1). Подібно й у текстах Великої Литви, пор.: не маючи де прихилити й голови SP1 18420; не дозволяє побачити світло правди SP1 1518–1914. 14 Від початку писемності й до наших днів у таких випадках уживається також акузатив, пор. не годиться тобі мати дружину брата твого VEE 17021 (Es ist nicht recht / das du deines bruders weib habest LB Mrk 6,18), див. Fraenkel (1928: 51). 24 VYTAUTAS AMBRAZAS Отже, родовий відмінок при запереченні у XVI–XVII ст. був міцно вкорінений і переважав не лише в говорах Великої, а й Малої Литви. Це підтверджують приклади з граматики Сапуна й Шульца 1973 р. та примітка про те, що з дієсловами, які мають заперечення, «краще вживати родовий відмінок» («elegantius Genitivum»): Нічого не бачив. Ти нічого не терпиш. Я тобі не завдаю образи тощо (SC 78). 2.4. Знахідний відмінок із дієсловами заперечної форми проникав у писемні пам’ятки XVI–XVII ст. переважно з німецьких і латинських джерел. Зіставивши з оригіналами приклади зі старих пам’яток, цитовані Йонасом Паліонісом (1967: 162), у яких помічено знахідний при запереченні, бачимо, що майже в усіх випадках (крім одного) ним перекладено німецький знахідний відмінок, пор.: nei siułà nei kurpiù dirṣà neimsíu BrB I Moz 14,23 – das ich... nicht ein faden noch einen schuch rimen nemen wil LB; tadda neimk augiwe su waikais V Moz 22,6 – so soltu nicht die mutter mit den jungen nemen LB; ghis man ne pasake warda sawa TEIS 13,6 – und er saget mir nicht wie er hiesse LB; nekentecziu wissus falschivus kellus RPs 119, 104 – Darumb hasse ich alle falsche wege LB. Немає даних, які підтверджували б припущення Паліоніса (ib), що у писемних пам’ятках Малої Литви XVI–XVII ст. знахідний відмінок тут був зумовлений говорами авторів. Однак у пізніші часи, коли через колонізацію та германізацію склад населення Малої Литви значно змінився і склалися сприятливі умови для поширення синтаксичних запозичень у живій мові, знахідний відмінок при запереченні міг більше закріпитися в південних верхньолитовських говорах. Такий стан відображено в писаннях Донелайтіса. Йонас Шукис (1996: 52–53) знайшов у «Порах року» 20 прикладів, у яких знахідний відмінок безпосередньо пов’язаний із перехідними дієсловами, що мають заперечення (напр.: не сьорбає юшку VD 241; ще не рушив поле VD 448), і ще 35, у яких вони пов’язані опосередковано — через інфінітив стверджувальної форми (панські хвороби терпіти не мусимо VD 31 тощо). З іншого боку, родовий відмінок, безпосередньо залежний від дієслова заперечної форми, помічено лише у чотирьох прикладах (напр.: кривавих дівочих стрічок не любить VD 351; довжини прийдешньої зими не знаємо RG 905); дещо більше прикладів виявлено з опосередковано залежним родовим відмінком (барвисті стрічки носити ще не наважується VD 351; тютюну вже курити не міг RG 243). Крім того, знахідний відмінок при запереченні тут іноді пов’язаний і з тими дієсловами, які в інших випадках уживаються з родовим відмінком при запереченні, пор.: той селянина ще не знає VD 504; не знаючи світу RG 878 – уже світла не знав RG 735; ні черевиків, ні чобіт ще не знав RG 777; нам не дав волю ŽR 197 – усім і доброго слова не дав ŽR 341 (Šukys 1996: 53). Отже, сфера вживання знахідного відмінка при запереченні у писаннях Донелайтіса вже значно розширилася, що цілком зрозуміло, якщо зважити, що в середині XVIII ст. литовці становили лише меншість населення Толмінкеміса (близько 25%, за Юргісом Лебедісом 1977: 198), а в німецькій мові на той час після дієслів об’єктної дії заперечної форми вже послідовно вживався знахідний відмінок (пор. Lockwood 1968: 10). LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS 25 2.5. Ще ширше вживання знахідного відмінка після дієслів із запереченням засвідчене в казках, опублікованих Йонасом Басанавічюсом і записаних переважно в південних західноверхньолитовських і жемайтських говорах наприкінці XIX — на початку XX ст. За Яніною Швамбаріте (1998: 58), родовий відмінок тут ужито лише у 10% прикладів з об’єктними дієсловами (понад 1000 речень зі знахідним і лише близько 100 — з родовим). З огляду на те, що до збірок Басанавічюса ввійшли також тексти, записані в інших говорах, таке співвідношення свідчить про надзвичайне поширення знахідного відмінка, відповідно — про звуження вживання родового відмінка в західноверхньолитовських говорах. Август Шлейхер у своїй граматиці також звернув увагу на поширення знахідного відмінка з дієсловом заперечної форми. Це підтверджують і сучасні діалектологічні дослідження. Помічено, що чим ближче до колишнього кордону Німеччини (раніше — Пруссії), тим глибше вкорінений знахідний відмінок при запереченні, а далі на північний схід поряд із ним уживається й родовий відмінок при запереченні (Senkus 1959). Загалом родовий відмінок після об’єктних дієслів із запереченням тепер переважає в усіх говорах литовської мови (за винятком уже згаданих південно-західних верхньолитовських), хоча подекуди поряд із ним, особливо в жемайтських говорах, уживається і знахідний відмінок. Найбільш узагальнене правило вживання родового відмінка при запереченні діє в літературній литовській мові. Проте й тут у випадках непрямого зв’язку (через інфінітиви дієслів стверджувальної форми) визнається варіювання родового / знахідного відмінків (пор. Ulvydas, red. 1965: 187–188; 1976: 23–24; Ambrazas, red. 1997: 511; Oginskienė 1979; Piročkinas 1986: 186; Šukys 1998: 111, 202–203). Дані старих писемних пам’яток і говорів змушують вважати, що родовий відмінок при запереченні закріпився в литовській мові задовго до появи писемності. Ширшому вживанню знахідного відмінка при запереченні в писемних пам’ятках Малої Литви та в говорах південних західних верхньолитовців сприяв вплив німецької мови. 2.6. Родовий відмінок при дієсловах стану з запереченням протиставляється називному відмінку підмета у відповідних реченнях без заперечення. Із родовим відмінком заперечення зазвичай пов’язані дієслова не бути, не залишитися, а також інфінітиви, що виступають присудком: не бачити, не чути, не відчувати, а також синонімічні їм зворотні дієслова не видно, не чути, не відчувається: Коли я росла, зовсім ніякої науки не було Rt (LKT 61); Якщо не буде nūbangų (= pabagtuv(i)u), не залишиться ні дверей, ні вікон SLNT (LKT 71); Випустили до останньої дитини, жодної не залишилося Klk (пор.: що залишилося — то Міко Jnš); Ще дороги не видно PG; Ями, бач, стайні не видно Nmč; Темно, нічого не видно TVR; Сьогодні вітру не чути Er; Пива доброго вип’єш — у голові нічого не чути PRNG; Бувало, коров’ячих рогів з конюшини не видно Ds (пор.: Увесь клаптик видно, наче на долоні SKDT) (більше прикладів див. Šukys 1998: 108–109). Такі речення з родовим відмінком при запереченні мають узагальнене значення безособового стану. Відсутність предмета чи особи в певному місці або за певних обставин виражається особовими реченнями з називним відмінком, пор.: Тут побула, і знову її не стало Mžk – Валюне одного дня з’явилася і зникла GršL. Родовий відмінок при запереченні з дієсловами стану (як і з об’єктними дієсловами) характерний також для писемних пам’яток XVI–XVII ст., пор.: 26 | VYTAUTAS AMBRAZAS немає його тут VEE 56₁₆ (Er ist nicht hie LB Mrk 16,6); і немає жодного свідчення його невидимості SP I 14₂₄–₂₅; такою самою була й опозиція його значення номінативу, наприклад: Нема в ньому вигляду ні краси / коли дивились на нього / не було вигляду який би нам сподобався VEE 214–215 (Іс 53,5) – Er hat keine gestalt noch schöne / wir sahen jn / aber da war keine gestalt die vns gefallen hette LB. 2.7. У латиській мові засвідчені ті самі типи вживання генітива заперечення: (a) об’єктні конструкції з генітивом, безпосередньо залежним від дієслова: tās vietinas nezināju BW 3725 ‘того місця не знав’; meitas naida neturēja 6513 ‘дівчата не мали злості’ (Gāters 1993: 108–109); (b) із генітивом, опосередковано залежним — через інфінітив або дієприкметник: irbju šaut nemācēja BW 30462 ‘куріпок стріляти не вмів’; neviens sveicinātāja nebij redzējis pienākam ‘ніхто не бачив, як підходив той, хто вітав’ (Lepika 1954: 14); (c) суб’єктні конструкції, у яких генітив співвідноситься з номінативом: karstā zemēs ziemas nav ‘у теплих краях зими немає’ (Endzelins 1951: § 403. Докладніше про генітив заперечення в латиській мові див. Lepika 1954; Bergmane e.a., red. 1959: 394; Gāters 1993: 107–110). У латиських народних піснях генітив заперечення досі вживається досить регулярно. Переважно, як і в литовській мові, трапляються також випадки вживання акузатива заперечення (пор. smuku zygru najem 'гарного коня не бери’ Endzelins 1951: § 403). За часів писемної традиції такий акузатив як у розмовній, так і в писемній мові має тенденцію до поширення, і сфера вживання генітива заперечення нині вже значно звузилася (пор. Lepika 1954: 44). 2.8. У слов’янських мовах генітив заперечення широко вживається з найдавніших часів. Типи його вживання в старослов’янській мові відповідають тим, що властиві литовській і латиській мовам, і не залежать від впливу грецьких оригіналів, наприклад: (a) błǫdite ne vědošte knigъ ni sly bžije Mt 22, 29 MAR ‘помиляєтеся, не знаючи Писань (книг) і сили Божої’ – πλανᾶσθε μὴ εἰδότες τὰς γραφὰς μηδὲ τὴν δύναμιν τοῦ θεοῦ N; vina ne imǫtъ Jn 2,3 ZOGR, MAR, ASS ‘вина не мають’ – οἶνον οὐκ ἔχουσιν N; (b) črьva bǫže naslědovati ne mogǫtъ EuchSin 89 a 20 ‘Царства Божого успадкувати не можуть’ – βασιλείαν θεοῦ οὐ κληρονομήσουσιν (Večerka 1958: 188); (c) ne bě ima města v obiteli Lk 2,7 MAR, SAV, ASS ‘не було їм місця в заїзді’ – οὐκ ἦν αὐτοῖς τόπος ἐν τῷ καταλύματι N; ne bě ima čeda Lk 1,7 MAR, ZOGR, ASS ‘не було їм дитини’ – οὐκ ἦν αὐτοῖς τέκνον N (Chodova 1980: 214–215). Дослідження засвідчують автохтонний характер генітива заперечення на великій території слов’янських мов і поступове звуження його вживання в об’єктних конструкціях (особливо виразне в південних мовах — болгарській, сербській і хорватській, словенській)¹⁵; з іншого боку, у суб’єктних кон- 15 Miklosich 1868–1874/4: 498–501; Vondrák 1928: 251–252; Večerka 1958; Hausenblas 1958: 114–120; Borkovskij 1968: 274–277; Stanislav 1973: 158–159; Chodova 1980: 214–221; про зникнення генітива заперечення в російській мові див. Timberlake 1986: 354–355 і широку бібліографію Corbett 1986: 361–372. LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS | 27 У конструкціях східнослов’янські мови в деяких випадках схильні узагальнювати генітив. 2.9. Вживання генітива з дієсловами із запереченням замість акузатива або номінатива засвідчене й у найдавніших текстах германських мов — у фрагментах готської Біблії. Варто зазначити, що обидва різновиди генітива заперечення — об’єктний і суб’єктний генітив — тут не залежать від грецьких джерел, наприклад: (a) ni habaida diupaizos airpas MRK 4,5 – οὐκ εἶχεν γῆν πολλήν «не мав глибокої землі»; (c) ni was im rumis Lk 2,7 «не було їм місця»; ni was im barne Lk 1,7 «не було їм дітей» (Guchman 1958: 121), пор. 2,8 (c). У пізніші періоди розвитку германських мов таке вживання трапляється лише як залишкове явище, наприклад давньоверхньонімецьке tū ni habis kiscīres «ти не маєш посудини (щоб черпати воду)» Lockwood (1968: 10). 2.10. Хоч генітив заперечення в балтійських, слов’янських і германських мовах є спільним і безсумнівно давнім явищем, це ще не дає підстав зараховувати його до індоєвропейської спадщини. У прикладах, зафіксованих у грецькій та індоіранських мовах, генітив, залежний від дієслів у заперечній формі, дуже близький до партитивного, наприклад гр. οὐ μὴ χροὸς εἴσατο N 191 «ніде не було видно шкіри» (пор. Schwyzer, Debrunner 1975: 102). Отже, важливо звернути увагу на зв’язок генітива заперечення з безсумнівно успадкованим партитивним уживанням. У працях з історичного мовознавства цей зв’язок тлумачили двояко. Одні дослідники вважали генітив заперечення просто підгрупою партитивного генітива (Miklosich 1868–1874: 498; Brugmann 1911: 611–613; Fraenkel 1928: 47–55; Schwyzer, Debrunner 1975: 102), інші лише виводили його з партитива (Meillet 1934: 465; Endzelins 1951: 403)16. Зв’язок генітива заперечення з партитивним уживанням можна побачити й на прикладах із литовської мови, у яких генітив іменника позначає назву певної речовини, маси (a) або, вжитий у множині, позначає лічені предмети (b): (a) Копав усю ніч, а золота не знайшов MRC (пор. знайшов золота); Ми, не скуштувавши пирога, додому не поїдемо KP (пор. скуштувавши пирога); Не лий води на поріг! YL (пор. лий води); (b) Ідучи, він не зустрів людей VL (пор. зустрів людей); Та курка не нестиме яєць VRN (пор. нестиме яєць). Такі приклади генітива заперечення безпосередньо вписуються в уже розглянутий у 1.3.4 ряд генітивів зі значенням кількості, у якому перший ступінь посів би так званий генітив «кількісного вмісту», що позначає визначену (мав / узяв мішок грошей) або невизначену кількість (мав / узяв трохи грошей), далі — партитивний генітив, що позначає невизначену кількість (мав / узяв грошей), а третє місце міг би посісти генітив заперечення, що позначає відсутність кількості (не мав / не взяв грошей, пор. нім. er hatte kein Geld, англ. he had no money), наприклад: ти не візьмеш цих грошей BsPₙ 200. Так само співвідноситься з кіль 16 Beje, buvo bandyta neiginio genityvą išvesti ir iš abliatyvo (žr. Potebnja 1958: 320–321; Peškovskij 1956: 296–297). 28 | VYTAUTAS AMBRAZAS кими конструкціями та так званий суб’єктний генітив заперечення, залежний від дієслів стану, пор.: у селі було багато людей / були люди / не було людей. Розвиток генітива заперечення з партитива Бругман пояснював так: у випадках заперечення мовець усвідомлював, що жодна частина цілого, позначеного іменником, не зазнає впливу дії: хто не бачить лісу, не бачить жодної частини лісу. Тому характерне для партитива вираження легко перенести на заперечення17. Подібно пояснює зв’язок партитивного значення із постульованим Романом Якобсоном «загальним значенням генітива» Алан Тімберлейк (1986: 345): генітив позначає певний ступінь участі в дії, а в заперечному реченні цей ступінь участі заперечується: учасник узагалі не бере участі в дії. Однак нині з партитивом можна пов’язати лише невелику частину конструкцій із генітивом заперечення, насамперед згадані приклади типів (a) і (b). Можливо, що колись конструкції такого типу були витоками генітива заперечення. Проте більшість конструкцій заперечення в литовській, латиській, слов’янських і, очевидно, готській мовах уже не можна відносити до партитивних, оскільки генітив у них не має значення кількості, а зумовлений запереченням. Це особливо очевидно в тих литовських реченнях, у яких від дієслів із запереченням залежить генітив іменників, що позначають конкретні окремі предмети, наприклад: Не покидай дороги заради стежки (пор. покинь дорогу); Рівний дереву, ніколи сонця не бачить (пор. бачить сонце) (Більше прикладів див. Jablonskis 1957: 236; 584–585; Balkevičius 1963: 187; Sirtautas, Grenda 1988: 107; Šukys 1998: 109–110). Такий генітив протиставляється акузативу не за семантичною ознакою (наприклад, певним значенням кількості), а за синтаксичним правилом, яке вимагає замінювати акузатив генітивом після перехідних дієслів із запереченням. Це правило діє незалежно від лексичних і семантичних чинників: іменник набуває форми генітива навіть тоді, коли з відповідним дієсловом у стверджувальній формі вжити генітив узагалі неможливо. На генітив замінюються не лише акузативи, залежні від перехідності дієслова, а й ті, що позначають кількість часу або відстані (шляху), якщо тільки вони безпосередньо пов’язані із заперечним дієсловом, наприклад: Там я пробув два дні – Там я не пробув двох днів; Подорож тривала тиждень – Подорож не тривала тижня; Я пройшов половину шляху – Я не пройшов (ані) половини шляху. У реченнях із дієсловами стану генітивом замінюється називний відмінок підмета, і речення набуває значення безособового стану (пор. 2.6). Маючи такий універсальний характер, правило генітива заперечення передусім визначає вибір відмінка і в уже згаданих реченнях типів (a) і (b), де іменник позначає речовину, масу або предмети лічби. Основну умову його дії найкраще сформулював Jablonskis (1957: 584), зазначивши, що «сам цей родовий відмінок має бути тісно пов’язаний із заперечною формою дієслова 17 «Indem nämlich der Sprechende verneinen will, dass etwas inbezug auf den Substantivbegriff vor sich geht, ergibt sich ihm leicht die Vorstellung, dass von dem Ganzen dieses Substantivbegriffs nichts durch die Handlung betroffen wird; wer den Wald nicht sieht, sieht nichts von ihm“ (Brugmann 1911: 611). LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS 29 формою». Натомість зауваження Fraenkel, що генітив заперечення вживається, коли на дію та її вплив на об’єкт дивляться загальніше й абстрактніше, а акузатив — коли йдеться про окремий конкретний випадок (1928: 48), більше підходить до слов’янських мов, де сфера вживання генітива заперечення в об’єктних конструкціях значно вужча. Синтаксичне правило генітива заперечення чітко відмежувало конструкції з дієсловами в заперечній формі від тих випадків, у яких генітив мотивований партитивним значенням (невизначеної кількості). У балтійській, слов’янській і принаймні частині германської мовної території це правило узагальнилося й утвердилося, очевидно, за часів давніх контактів між цими групами мов. На його давній характер у германських мовах указують готські тексти IX ст., а у слов’янських — регулярне вживання вже в пам’ятках старослов’янської мови та поступове звуження в багатьох слов’янських мовах, зафіксоване в історичний час. Отже, тут маємо одну з давніх синтаксичних спільностей, що пов’язують балтійські, слов’янські та германські мови. 2.11. Варто зазначити, що синтаксичне правило, яке вимагає змінювати відмінок, пов’язаний із дієсловом, у заперечних реченнях, властиве також естонській, фінській та іншим західнофінським мовам. У заперечних реченнях цих мов партитив уживається як в «об’єктних», так і в «суб’єктних» конструкціях так само, як у балтійських мовах, наприклад: фін. mie heitä en tuntenut ‘я її не знав’; ole ketään pelastajia ‘немає рятівника’ (Larsson 1983: 77, 80). Західнофінський партитив, як і балтійський та індоєвропейський генітив інших мов, широко вживається також у значенні невизначеної кількості, але в заперечних конструкціях його протиставлення акузативу нейтралізується на цій основі. Детальні дослідження партитива в західнофінських мовах показують, що західні фіни, імовірно, запозичили з балтійських мов уживання цього відмінка в заперечних реченнях, як і для позначення невизначеної кількості, разом із багатьма лексичними запозиченнями за часів давніх балтійсько-фінських контактів (Larsson 1983: 2–3, 141–147). У сучасних типологічних працях партитив разом із генітивом заперечення вважають однією із синтаксичних ізоглос, характерних для мов Балтійського регіону (Koptjevskaja-Tamm, Wälchli друк.). 3. АБЛЯТИВНЕ ЗНАЧЕННЯ 3.1. Аблятивне (вихідної точки та віддалення) значення генітив у литовській мові успадкував від форм, уживаних у далекому індоєвропейському минулому (здебільшого з *-ōd), які в балтійських (як і в слов’янських, давньогрецькій) мовах злилися з генітивом. Їхньою первісною функцією, очевидно, було позначати вихідну точку — ті предмети чи осіб, від яких рухаються, віддаляються. Локальне значення цих форм було протилежним тому, якого згодом набули литовські постпозиційні локативи — ілатив та алатив. В індоіранських, можливо, і в давніх італійських мовах ці форми узагальнилися як відмінок аблятива з дуже неповною парадигмою. Можливо, що й основна форма аблятива основи на *o з *-ōd у згаданих мовах утворилася подібно до литовського ілатива, тобто шляхом додавання в кінці постпозиції *-(o/e)d, яка в цьому разі мала протилежне — «відцентрове» значення (пор. лат. de ‘з’, слов. otъ ‘з, від’). Оскільки ці аблятивні форми злилися з генітивом у балтійській мові ще в дуже давні часи, їхні первісні значення не завжди можна відрізнити від тих, що здавна властиві генітиву. Однак у литовській мові можна розпізнати ще досить виразні сліди аблятивного вживання. 30 | VYTAUTAS AMBRAZAS 3.2. ЗНАЧЕННЯ ВИХІДНОЇ ТОЧКИ, яке, імовірно, було прототипним, у литовській мові збереглося в непродуктивних, архаїчних конструкціях, переважно з дієсловом bėgti: Vagies bėk ir pėdų Alks; Pirmo turgaus nebėk Lp (plg. Nuo pirmo kupčiaus nebėk LŠ); Netoli to bėges Vv (‘nedaug tesiskiria’). Подібно й у давніх писемних пам’ятках, наприклад: Wilko bebėginėdams užbegs Lokų B 1007 (t. p. 160, 184, 435, 972); Tadeli ir S. Paw... ischbega ranku neprieteliu sawu WP 55₁₀₋₁₂; Idant hadnais butumbite ischbekti ta wissa kas turres buti WP 12₃₂. Це значення генітив зберіг і в рідкісних конструкціях із tekėti, tolti, а в давніх писемних пам’ятках — також із gelbėti: Teka upelis šaltinėlio, iš kraštų auga žalios nendreles Zp (LKŽₓᵥᵢᵢ 514); Ans savo namų nutolo Kv (plg. Nutolna vaikai nuo tėvų DŪNŽ (LKŽₓᵥᵢ 505); Tikim Iesu Christu kelusi (...) Smertis amszinas gelbejusisi Mž 244₅₋₆, 90₉₋₁₀ (śmierci wiecznej nas zbawil MCH 151, t. p. 296₆₋₈); Wisu nepigumu gi gialtbesiu – Ze wszej trudności wybawię jego PK 80₁₆. У латиському фольклорі також засвідчені конструкції з відповідним значенням, пор.: Vilka, lāča tā nebēgu BW 13167/1 ‘вовка, ведмедя так не тікав’; Kuras zemes es pārvedu (līgavu) 183 ‘(з) якої країни я привіз (наречену)’ (Gāters 1993: 111); kura pura tu izlīdi? 382 ‘(з) якого болота ти виліз?’ (Endzelīns 1951: § 407). У цих реченнях генітив поєднується з дієсловом як локальний відмінок, синтаксично не зумовлений дієслівною валентністю. Подібно в давніх індоіранських мовах аблятив уживався з дієсловами руху, наприклад, із ведичними i- ‘йти’, dhāv- ‘бігти’, pat- ‘падати’, а також із каузативними дієсловами: aj- ‘гнати’ (ókasah ‘з дому’, див. Delbrück 1893: 201). Однак таке вживання дуже рано занепало; уже в Авесті від нього залишилися лише поодинокі рештки. У гомерівській грецькій мові засвідчені генітиви зі значеннями вихідної точки та віддалення при дієсловах, що позначають відступ від чогось, χαζομαι, χωρέω, εἴκω тощо; згодом вони поступилися місцем генітиву з прийменником (Schwyzer, Debrunner 1975: 91–92). Подібно й у давній латині аблятиви вживалися з дієсловами руху curro, fugio ‘біжу’, mitto ‘посилаю’, але в класичний період їх заступили прийменникові конструкції; краще вони збереглися лише з назвами місцевостей, наприклад: Athenis proficisci ‘вирушити (з) Афін’ тощо (див. Krahe 1972: 105–106; Hofmann, Szantyr 1972: 102–103). Лише залишки генітива віддалення з дієсловами руху засвідчені в давніх пам’ятках слов’янських мов, пор. давньорус. běži, duša, Vavilona ‘біжи, душе, (від) Вавилона’¹⁸. У такому контексті чітко видно, що литовські конструкції, у яких генітив при неперехідних дієсловах має прототипне значення вихідної точки, є частиною спільної індоєвропейської спадщини. 18 Plačiau apie abliatyvinės reikšmės genityvą slavų kalbose žr. Miklosich 1874: 451–454; Vondrák 1928: 246; Borkovskij, Kuznecov 1965: 466; Morozova 1968: 152–154. LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS 31 3.3. Значення відокремлення, дуже близьке до вже розглянутого, виявляється в конструкціях із дієсловами atsiskirti, likti, що перетворилися на синтаксичні архаїзми, наприклад: Чому сонячні промені розійшлися? RD 27; Якщо я переживу цю війну, то стану лікарем 19. Значення відокремлення зберіг і генітив із дієсловом gintis (а також apsiginti, atsiginti), що вживається у значенні «захищатися», наприклад: Ar šunų gynės su ta lazda? ĖR; Negalėjau tų bičių atsiginti RM. У деяких конструкціях, що позначають відокремлення від певної цілісності, генітив може також розумітися у кількісному та партитивному значеннях, наприклад: Žiupsniuką atskiri ramunėlių, įdedi vandenin UPN (LKŽXII 931); Duonos ir man riekutę atrieki; Šitų lašinių turėsiu ir aš atsipjauti Jablonskis (1957: 590). 3.4. Близьке до відокремлення локальне значення генітив має в деяких конструкціях із дієсловом lenktis, коли воно означає «обходити дугою, уникаючи зустрічі», наприклад: Oi lenkias lenkias giedri saulėlė juodųjų debesėlių KrvD 39; Mėšlo lenkis ne dėl baimės – dėl smarvės PND. Такі конструкції, очевидно, історично ґрунтуються на вживанні цього дієслова без потреби у валентному супроводі, пор.: Не згинайся (= не йди кривою стежкою), а то всюди спіткнешся Ds. Однак нині дієслово lenktis найчастіше має узагальнене значення «уникати, остерігатися», а генітив виступає його обов’язковим супроводом, позначаючи те, чого уникають, наприклад: Так ти будеш обходити тещу, мов іскорки вогника JV 26, так само й у давніх писемних пам’ятках: Kas tadu linkiasi tu žodžiu – strėžę siė tych słów SPII 553 (пор. kuris saugojasi visokiu žodžiu ib. 5526–27). Оскільки дієслово vengti < *uengh- колись також означало «обходити», його сполука з генітивом могла так само ґрунтуватися на локальному значенні відмінка, яке згодом узагальнилося. Можливі сліди цього значення та його зв’язок із «lenktis» можна помітити в таких реченнях: 19 Подібний приклад у Бретькуна з ap(i)plėšti: Jus appleschat manne mana waiku BrB I Moz 42,36; однак тут можливий і вплив німецького тексту, пор. Ir beraubt mich meiner kinder LB. 32 | VYTAUTAS AMBRAZAS Уникає, обходить DAUK (LKŽXVIII 710); (Вовк) уникає людей, не наближається до них KLT; Христос... їх уникав, не наближався BrPII 745. 3.5. Про те, як змінювався зв’язок генітива з дієсловом унаслідок узагальнення значення, свідчать також конструкції з дієсловом kratytis, старе конкретне значення якого ‘тремтіти’ стало основою загального (переносного) значення ‘уникати, захищатися, боятися’, наприклад: Трясеться від того старого SLN; Чого ти тут боїшся тих цикад? KRS. Самостійно й досі можуть уживатися також дієслова saugotis, sergėtis у значенні ‘бути обережним’, наприклад: Тепер злодії почали остерігатися JRK 95; Хто остерігається, того й Бог береже VL; Бережися, щоб не захворіти PLN (див. LKŽXII 182–183, 427). Однак найчастіше ці дієслова вживаються з генітивом, який позначає зміст психічного стану (внутрішнього відсторонення) (контентив), наприклад: остерігатися / берегтися злодіїв (сусідів, поганих людей) тощо (див. також Jablonskis 1957: 589–590). Близьке до внутрішнього відсторонення значення має генітив і при дієсловах, що позначають негативно конотовані стани (боятися, побоюватися, перелякатися, соромитися, гребувати тощо). Ці дієслова, як і saugotis, sergėtis, gintis, можуть уживатися й самостійно, проте для визначення змісту позначуваних ними станів (контентиву) найчастіше потрібен генітив, наприклад: боятися / побоюватися вовків, злякатися грому, соромитися дівчат, гребувати гостем (приклади див. Fraenkel 1928: 82–83; Valiulytė kn.: Ulvydas, red. 1976: 21; LKŽI 665, 790, 926; LKŽIII 152). Первинне значення віддалення можна розпізнати й у відповідних конструкціях латиської мови (з būties, bijāties, kaunēties), слов’янських мов (давньоболгар. bojati se, styděti se + GEN.), грецької та інших мов, тоді як у давніх індоіранських мовах тут уживався аблатив (наприклад, із давньоіндійськими bhí- ‘боятися’, rej- ‘здригнутися’). Коли генітив виражає внутрішнє відсторонення від чогось або зміст емоційного стану, у сучасній мові він уже не пов’язується з дієсловом вільно, а зумовлений його валентністю; отже, зв’язок генітива з дієсловом синтаксично визначений. Характер цього зв’язку не змінюється й у випадках можливої варіативності відмінка, пор.: уникати боржників / роботи / сусідів і уникати боржниками / роботою / сусідами. Різні відмінки тут є лише синтаксичними варіантами, вони керуються дієсловом і не змінюють значення словосполучення (пор. Sližienė 1994: 359). Те саме стосується прийменникових конструкцій, що дедалі більше поширюються та залежать від багатьох згаданих дієслів: уникати боржників, остерігатися / берегтися від злодіїв, відректися від близьких. З деякими дієсловами емоційного стану (плакати, сумувати за кимось, журитися тощо) генітив із контентивним значенням має відтінок причини й може вживатися паралельно з прийменниковою конструкцією dėl + GEN.: Ірже коник за жолобок, плаче сестричка за віночком JV I 122; Я їм допоможу оплакувати братика KRV 158; Журитимуся за батечком цілу низку років JD 140; сумує за своєю покійною дружиною Balč (LKŽVII 598). LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS | 33 Подібно, у давніх писемних пам’ятках генітив уживається також із дієсловом juoktís, наприклад: Wiriausieghi Plebonų ūkės io tarp savęs BrB Mk 15,31 (die Hohen priester verspotteten jn vnternander LB); nesa kursai tatai girdes, manens ūkksis BrB I Moz 21,6 (denn wer es hören wird / der wird mein spotten LB); Schita jokessi brolio wedancio murinka BrP₁₉₀₁₅; Manęs nejúok LP (див. також Fraenkel 1928: 82; Palionis 1967: 155; LKŽᵢᵥ 420–421). З цим дієсловом поряд зі значенням контенту віддавна вживалися також давальний та орудний відмінки, а в сучасній мові переважають конструкції з прийменником iš, що має прототипове значення вихідної точки (тобто аблативне). 3.6. У давніх писемних пам’ятках генітив поєднувався з дієсловом liauti(s), що позначає завершення дії або віддалення від чогось; зіставлення текстів з оригіналами свідчить, що подекуди таке вживання могло підтримуватися також польською мовою, наприклад: Liaukesi pikto (на полях, замість підкресленого Pamesk piktenibe) ir darik gera BrB Ps 37,27 (Las vom bösen vnd thu guts LB); Ir todryn palowis rustibes... gievdžia... atlevst – I przeto przestáwszy gniewu... SP₁₃₆₁₆–₁₈; nessilauia iu (= greku) WP 142a₇; szitie... palówe prabagų / apsiriimo ir girtáwimo DP 586₁₇–₁₈ (ci... żaniechawszy sbytkow / obżarstwa y opolstwa ³W 668); leib liaucžias piktibiu mana Mž 67₂ (žebych przestał złości moich MCH 127). Як і інші вже згадані дієслова, liauti(s) здавна вживається також самостійно, наприклад: Liove perkūnija RD 193 (LKŽᵥᵢᵢ 396); Kerschtas tawo brolio liausis BrB I Moz 27,44 (bis sich sein zorn widder dich von dir wende LB); thinai lowesi RubezSus BrB Joz 19,47 (vnd an den selben gehet die grentze... aus LB) (докладніше Ambrazas 1978: 35). Аблативне значення генітива, пов’язаного з цим дієсловом, засвідчує паралельна прийменникова конструкція з nuo, наприклад: Palausi nůg tawa darba Mž 388₉–₁₀ (Du solt von deim thun lassen ab Mch 450); Lauientims nůg ghreku ib 354₃ тощо (див. також LKŽᵥᵢᵢ 396). 3.7. Особливе співвідношення генітива з акузативом склалося в конструкціях із дієсловами prašyti, klausti. У них генітив партитивного походження закріпився у значенні предмета, про який просять або запитують, тоді як особа, у якої просять або запитують, часто виражається акузативом, наприклад: Prašáite tėvą lentos KLI; Klausk durnių proto. Ця відмінність значень генітива й акузатива стала переважною в літературній мові, однак у багатьох діалектах особа, у якої просять або запитують, також позначається генітивом, пор.: Aš prašiau Dievo per visą dieną ūkanotos naktelės BsO 66; Aš tavęs klausiu pinigų Ut. 34 | VYTAUTAS AMBRAZAS Генитив поряд з акузативом здавна широко вживається також для позначення особи, до якої моляться, наприклад: io melsties BrP₁ 181, meldessi io 382; meldesi io (tais. iam) BrB JON 9,38 (Vnd betet jn an LB); Melsies Diewo Mt 4,10 (Du solt anbetten Gott LB; Dominum Deum adorabis VULG), пор. tassai Diewą melsis Job 12,4 (der wird Gott anruffen LB). Подібно генитив поєднується з дієсловом šaukti(s) у значенні «дуже просити когось»: kunego šauktis Sz; angelo šaukesi Mrk LTR; так само це спостерігається вже від початків писемності, наприклад: Покликав я вас / та ви не захотіли DP 96₃₋₄ (Покликав вас / просив ³W 97₁₅). Такий генитив особи, яку просять, про яку запитують або до якої моляться, може мати аблативне походження (пор. Fraenkel 1928: 71). Таке припущення підкріплюють синонімічні речення, у яких генитив ужито з префіксом відокремлення iš (наприклад: prašė iš kareivių duonos ALn), відповідні прийменникові конструкції у споріднених мовах: слов’янських (із прийменником отъ), латинській (із ab, ex), грецькій (із παρά), а також аблатив у давньоіндійських текстах (Speyer 1896: 15). Загалом аблативне значення генитива в багатьох випадках близьке до партитивного, і провести чітку межу між конструкціями з цими значеннями важко. Можливо, що збіг форм аблативного значення з генитивом у балтійських мовах допоміг зберегти партитивне вживання генитива, яке рано звузилося в мовах, що перетворили аблатив на окремий відмінок (наприклад, у латинській мові)²⁰. 3.8. Конструкції, у яких генитив пов’язаний із дієсловами, що виражають внутрішнє відсторонення, страх та інші негативно забарвлені стани, у сучасній литовській мові належать до тієї самої групи, що й конструкції, у яких генитив партитивного походження пов’язаний із дієсловами laukti, norėti, trokšti, geisti, gailėti(s), pavydėti, klausytis тощо²¹. У таких випадках генитив позначає зміст внутрішнього стану, вираженого дієсловом (контентив), є необхідним супровідником дієслова й виконує функцію додатка. З погляду пасивної трансформації він цілком відповідає акузативу прямого додатка, залежному від перехідних дієслів (пор. motinos bijomas / prašomas / laukiamas / geidžiamas svečias). Отже, у конструкціях з генитивом аблативного значення виявляється той самий напрям розвитку, що й у конструкціях партитивного типу. Генитив, який раніше мав значення відокремлення, з часом також потрапляє у сферу семантичного й синтаксичного тяжіння дієслова, втрачає самостійне значення і стає керованим ним відмінком додатка. 20 Пор. погляд Куриловича на аблатив як на історичне підґрунтя партитивного генитива (1964: 189–190; 1977: 142–143). 21 Про такі дієслова, що керують генитивом у сучасній литовській мові, див. Senn 1966: 388–340; Valiulytė у: Ulvydas, ред. 1976: 21–22; Šukys 1998: 89–93. LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS 35 ВИСНОВКИ 1. Семантична мотивація вибору відмінків, характерна для найдавніших періодів розвитку індоєвропейських мов, відображена у вживанні адвербального генітива в литовській мові у партитивному (неозначена кількість) та аблативному (віддалення) значеннях. 2. Партитивне значення генітива в литовських говорах і давніх писемних пам’ятках збереглося особливо добре. На основі цього значення генітив із багатьма об’єктними дієсловами утворює опозицію до акузатива, а з дієсловами стану та його зміни — до номінатива, і виступає маркованим членом цієї опозиції. 3. Уживання партитивного генітива в литовській мові змінювалося у двох найважливіших напрямках: а) замість генітива, який раніше вживався поряд з акузативом із дієсловами деяких семантичних груп (що означають пригадування або забування, запрошення, збереження, контакт із поверхнею предмета тощо), було узагальнено акузатив; б) із дієсловами, що означають прагнення, бажання, очікування, пошук тощо або мають префікси зі значенням завершеності дії, було узагальнено генітив. В обох випадках семантична опозиція відмінків на основі партитивного значення нейтралізується, а семантично мотивований вибір відмінка замінюється синтаксичним керуванням. 4. Із партитивним генітивом можна пов’язати й уживання деяких генітивних форм, які нині вже адвербіалізувалися та виражають час, що свідчить про попередній семантичний характер цього відмінка. 5. Аналіз партитивного та так званого генітива кількісного змісту дає змогу припустити не лише синхронні, а й діахронні зв’язки цих конструкцій у далекому минулому індоєвропейських мов і пояснити походження генітива із супіном. 6. Уживання генітива в партитивному значенні стало історичною основою генітива заперечення. У литовській і латиській мовах утвердилася синтаксична норма, що вимагає замінювати генітивом акузатив або номінатив, пов’язаний із заперечним дієсловом. Цю норму було узагальнено, і вона втратила семантичну (партитивну) мотивацію. Подібним чином генітив заперечення, виокремившись із партитивного, був узагальнений у слов’янських і частково германських мовах. Отже, генітив заперечення можна вважати давньою синтаксичною спільністю, що поєднує балтійські, слов’янські та германські мови. Подальше поширення генітива заперечення спостерігається в ареалі західнофінських мов. 7. Аблативне (віддалення) значення, також успадковане з часів індоєвропейської спільноти, у литовській мові збереглося слабше, ніж партитивне. Його локальний характер очевидний у конструкціях із дієсловами руху та близькими за значенням дієсловами, що перетворилися на синтаксичні архаїзми, однак і в цій позиції генітив найчастіше вживається з прийменниками. Унаслідок далекосяжного процесу десемантизації генітиви, що виражали віддалення, у багатьох випадках перетворилися на додатки, безпосередньо залежні від дієслів bijoti, vengti, saugotis, kratytis, liautis тощо. З погляду сучасної мови вони належать до генітивів партитивного походження, пов’язаних із дієсловами, що означають очікування, бажання, прагнення, пошук. Таким чином, у литовській (як і в латиській) мові сформувалася окрема група дієслів, що керують генітивом додатка. СКОРОЧЕННЯ BrB – Biblia tatai esti Wissas Schwentas Raschtas Литовською мовою перекладено Яном БРЕТКУНАСОМ... у Кенігсберзі (1579–1590) (цит. за фотокопією рукопису). 36 | VYTAUTAS AMBRAZAS BrP – Postilla tatai esti Trumpas ir prastas ischguldimas Evangelu... За Яном БРЕТКУНАСОМ... у Кенігсберзі... 1591. BW – Barons, Kr. un WISSENDORFFS, H. Latwju dainas 1–6, Єлгава і Петроград, 1894–1915. DON – твори Крістіонаса Донелайтіса: PL – «Весняні радощі», VD – «Літні роботи», RG – «Осінні дари», ŽR – «Зимові турботи», PP – «Казка про Прічкуса», LG – «Лисиця і журавель»; числа позначають рядки. DUNŽ – VITKAUSKAS, V. Šiaurės rytų dünininkų šnektų žodynas, Vilnius, 1976. LB – Biblia / das ist die gantze Heilige Schrifft німецькою. Март. Лют. Віттенберг, 1549 тощо (цит. за веймарським виданням). LE – Enchiridion. Малий катехізис для парафіяльних священників і проповідників, Март. ЛЮ. Надруковано у Віттенберзі, 1531 тощо (цит. за веймарським виданням 1910 р.). LKT – Діалекти литовської мови. Хрестоматія, за ред. Е. ГРІНАВЕЦКЕНЕ, К. МАРКУНАСА, Вільнюс, 1970. LKŽ – Словник литовської мови 1–19, за ред. Й. БАЛЬЧИКОНІСА, Й. КРУОПАСА, К. УЛЬВІДАСА, В. ВІТКАУСКАСА, 1941–1999. LP – ЛЕРХІС-ПУШКАЙТІС, А. Латвійські народні перекази й казки 1–7, Рига, 1891–1896. MCH – MICHELINI, G. Martyno Mažvydo raštai ir jų šaltiniai, Vilnius, 2000. (Skaičiai žymi knygos puslapius, kuriuose pateikti cituojamų vietų šaltiniai.) MG – Початкові основи граматики литовської мови... Крістіана Ґотліба МІЛЬКЕ... Кенігсберг, 1800. N – Новий Завіт грецькою та латинською... підготував Ебергард НЕСТЛЕ, Штутгарт, ⁶1921. RP – Swietych slow á spraw Pańskich... Kroyiká álbo Postillá... 1556 (постила М. Рея, цит. з оригіналу, що зберігається в бібліотеці Литовської академії наук). RPs – Псалтир Давида... перекладений ксьондзом Йонасом РЕЙСОЮ... повністю оновлений... у Кенігсберзі... 1625 (цит. за фотокопією з бібліотеки Вільнюського університету). SC – Стислий виклад граматики литовської мови Теофіла ШУЛЬЦЕНА... Регенсбург... 1673 (цит. за граматикою Сапуноса і Шульца, підготував К. Ейгмінас, Вільнюс, 1997). 3W – Менша католицька постила... За Д. ЯКУБА ВУЙКА... У Кракові... 1590 (3-тє видання Малої постили, цит. за фотокопією примірника Ягеллонського університету в Кракові). WP – Ischguldimas Evangeliv per wisws Mettvs... 1573 (анонімна Вольфенбюттельська постилла, цитована за опублікованими В. Гайгалайтісом уривками (Gaigalat 1900) і виданням Ю. Карацеюса 1995 року з урахуванням виправлень Ю. Ґелумбекайте (2000)). Kitų šaltinių ir vietų vardų sutrumpinimai tokie pat kaip LKŽ ir Ulvydas, red. (1965–1976). Tarmių pavyzdžiai, žymimi tik LKŽ sutrumpinimais, yra paimti iš didžiojo Lietuvių kalbos žodyno spausdintų tomų ir Lietuvių kalbos institute esančios kartotekos. LITERATŪRA AMBRAZAS, V. 1978: Lietuvių kalbos vardininko su dalyviu (nominativus cum participio) struktūra ir raida. Lietuvių kalbotyros klausimai 18, 7–67. AMBRAZAS, V. 1979: Lietuvių kalbos dalyvių istorinė sintaksė, Vilnius: Mokslas. AMBRAZAS, V. 1995: Lietuvių kalbos bendraties konstrukcijų raida. Lietuvių kalbotyros klausimai 33, 74–109. AMBRAZAS, V., red. 1997: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, 3 leid., Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. BALKEVIČIUS, J. 1963: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Mintis. BEHAGHEL, O. 1923: Deutsche Syntax 1, Heidelberg: Winter. BENVENISTE, E. 1962: Pour l’analyse des fonctions casuelles: le génitif latin. Lingua 11, 10–18. BERGMANE, A. e.a., red. 1959, 1962: Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika 1–2, Rīga: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība. BORKOVSKIJ, V. I. 1968: Сравнительно-исторический синтаксис восточнославянских языков. Типы простого предложения, Москва: Наука. LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS 37 Borkovskij, V. I., red. 1968: Сравнительно-исторический синтаксис восточнославянских языков. Члены предложения, Москва: Наука. Borkovskij, V. I., Kuznecov, P. S. 1965: Историческая грамматика русского языка, Москва: Наука. Brugmann, K. 1911: Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen 2, Strassburg: Trübner. Bulygina, T. V. 1959: О сочетаниях с родительным падежом в современном литовском литературном языке. Lietuvių kalbotyros klausimai 2, 90–108. Chantraine, P. 1953: Grammaire homérique 2. Syntaxe, Paris: Klincksieck. Chodova, K. I. 1980: Простое предложение в старославянском языке, Москва: Наука. Corbett, G.G. 1986: The use of the Genitive or Accusative for the Direct Object of Negated Verbs in Russian: A Bibliography. Brecht, R.D., Levin, J.S., eds., Case in Slavic, Columbus, Ohio: Slavica Publishers, 361–372. De Boel, G. 1988: Goal Accusative and Object Accusative in Homer. A Contribution to the Theory of Transitivity, Brussel: Paleis der Academiën. Delbrück, B. 1893: Vergleichende Syntax der indogermanischen Sprachen 1, Strassburg: Trübner. Desnickaja, A. V. 1984: Сравнительное языкознание и история языков, Ленинград: Наука. Endzelīns, J. 1951: Latviešu valodas gramatika, Rīga: Latvijas Valsts izdevniecība. Endzelīns, J., Mülenbachs, K. 1928: Latviešu gramatika, Rīga: Valters un Rapa. Euler, W. 1999: Das Supinum in Lateinischen und Baltisch-Slawischen und der altindische Infinitiv. Fragen zu deren indogermanischen Grundlagen. Res Balticae 5, 41–57. Fraenkel, E. 1925: Zur baltoslavischen Grammatik. Kuhns Zeitschrift 53, 36–65. Fraenkel, E. 1947: Sprachliche, besonders syntaktische Untersuchung des kalvinistischen litauischen Katechismus des Malcher Pietkiewicz von 1598, Göttingen: Vandenhoeck u. Ruprecht. Fraenkel, E. 1928: Syntax der litauischen Kasus, Kaunas: Valstybės spaustuvė. Gaigalat, W. 1900: Die Wolfenbütteler litauische postillenhandschrift aus dem jahre 1573. Mitteilungen der Litauischen Literarischen Gesellschaft 5, 1–57; 117–165; 231–247. Gāters, A. 1993: Lettische Syntax. Die Dainas, hrsg. von Hildegard Radtke, Frankfurt a. M., Berlin e.a.: Peter Lang. Gelumbekaitė, J. 1999: Die Verwendung von Kasus- und Präpositionalkonstruktionen in Jonas Bretkūnas’ Übersetzung des Lukasevangeliums, Zusammenfassung der Doktordissertation, Vilnius. Gelumbekaitė, J. 2000: Wolfenbüttelio postilė, parengė J. Karaciejus, Vilnius: Žara, 1995. Archivum Lithuanicum 2, 173–194. Girdenis, A., Žulys, V. 1973: [Rec.], Lietuvių kalbos gramatika 1 (1965), 2 (1971). Baltistica 9(2), 203–214. Givón, T. 1984: Syntax. A. Functional-Typological Introduction 1, Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins. Grenda, Č. 1979: Apibrėžtumo / neapibrėžtumo požymių opozicija veiksmažodžių konstrukcijose su daiktavardžiu. Kalbotyra 30(1), 32–37. Guchman, M. M. 1958: Готский язык, Москва: Издательство литературы на иностранных языках. Haudry, J. 1977: L’emploi des cas en védique, Lyon: Editions l’Hermes. Hausenblas, K. 1958: Vývoj předmětového genitivu v češtině. Praha: Československá Akademie Věd. Hirt, H. 1934: Indogermanische Grammatik 6. Syntax I. Syntaktische Verwendung der Kasus und der Verbalformen, Heidelberg: Winter. Hofmann, J.B., Szantyr, A. 1972: Lateinische Syntax und Stilistik, München: Beck. Humbert, J. 1954: Syntaxe grecque, Paris: Klincksieck. Jablonskis, J. 1935: Jablonskio raštai 4, red. J. Balčikonis, Kaunas: Švietimo ministerijos leidykla. Jablonskis, J. 1957: Rinktiniai raštai 1, red. J. Palionis, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Kazlauskas, J. 1968: Lietuvių kalbos istorinė gramatika, Vilnius: Mintis. 38 | VYTAUTAS AMBRAZAS KOPTJEVSKAJA-TAMM, M., WÄLCHLI, B. spausd. The Circum-Baltic languages: an areal-typological approach. Dahl, Ö., Koptjevskaja-Tamm, M. (eds.) The Circum-Baltic Languages: Their Typology and Contacts, Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins. KRAHE, H. 1972: Grundzüge der vergleichenden Syntax der indogermanischen Sprachen, Hrsg. von W. Meid, H. Schmeja, Innsbruck: Institut für Vergleichende Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck. KURYŁOWICZ J. 1949: Le problème du classement des cas. Biuletyn Polskiego Towarzystwa Językoznawczego 9, 20–43. KURYŁOWICZ, J. 1964: The Inflectional Categories of Indo-European, Heidelberg: Winter. KURYŁOWICZ, J. 1964a: On methods of internal reconstruction. Proceedings of the Ninth International Congress of Linguists, Cambridge Mass. August 27–31, 1962, La Haye: Mouton, 9–31. KURYŁOWICZ, J. 1977: Problèmes de linguistique indo-européenne. Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk: Ossolineum. KURZOVÁ, H. 1993: From Indo-European to Latin. The evolution of a morphosyntactic type, Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins. LABUTIS, V. 1994: Lietuvių kalbos sintaksė 1, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. LABUTIS, V. 1994a: Lietuvių kalbos sintaksė 2, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. LARSSON, L.-G. 1983: Studien zum Partitivgebrauch in den ostseefinnischen Sprachen, Uppsala. (Acta Universitatis Upsaliensis, Studia Uralica et Altaica Upsaliensia, 15.) LEBEDYS, J. 1977: Senoji lietuvių literatūra, Vilnius: Mokslas. LEPIKA, M. 1954: Par objektu pie noliegta transitīva verba latviešu literārajā valodā. Valodas un literatūras institūta raksti 3, 5–45. LOCKWOOD, W. B. 1968: Historical German Syntax. Oxford: Clarendon Press. MAŽIULIS, V. 1970: Baltų ir kitų indoeuropiečių kalbų santykiai (Deklinacija), Vilnius: Mintis. MEILLET, A. 1934: Introduction à l’étude comparative des langues indo-européennes, Paris: Hachette. MEILLET, A., VENDRYES, J. 1952: Traité de grammaire comparée des langues classiques, Paris: Champion. MIKLOSICH, F. 1868–1874: Vergleichende Syntax der slavischen Sprachen, Wien: Wilhelm Braumüller. MOROZOVA, S. E. 1968: Родительный падеж. Сравнительно-исторический синтаксис восточнославянских языков. Члены предложения, Борковский, ред., 1968, 151–178. NEUMANN, G. 1960: Zeitangebende Parenthesen im Hethitischen. Hartmann, H. und Neumann, H. Hrsg., Indogermanica. Festschrift für W. Krause, Heidelberg: Winter, 138–140. OGINSKIENĖ, E. 1979: Galininko vartojimas vietoj neiginio kilmininko. Kalbos kultūra 35, 25–31. OTRĘBSKI, J. 1934: Wschodnio litewskie narzecze twereckie 1, Kraków: Polska Akademja Umiejętności. PALIONIS, J. 1967: Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a., Vilnius: Mintis. PALIONIS, J. 1974: Supino vartojimas XVI–XVII a. lietuvių rašto paminkluose. Baltistica 10(2), 143–148. PAULAUSKIENĖ, A. 1989: Gramatinės lietuvių kalbos vardažodžių kategorijos, Vilnius: Mokslas. PEŠKOVSKIJ, A. M. 1956: Русский синтаксис в научном освещении, Москва: Государственное учебно-педагогическое издательство. PIROČKINAS, A. 1986: Jono Jablonskio kalbos taisymai, Kaunas: Šviesa. PIROČKINAS, A. 1972: Dėl kilmininko ir galininko su bendratimi vartojimo tikslo aplinkybei reikšti. Baltistica 1 priedas, Vilnius, 131–134. POTEBNJA, A. A. 1958: Из записок по русской грамматике 1–2, Москва: Государственное учебно-педагогическое издательство. RENOU, L. 1952: Grammaire de la langue védique, Lyon–Paris: IAC. RENOU, L. 1965: Remarques générales sur la phrase védique. Symbolae linguisticae G. Kuryłowicz, Wrocław–Warszawa–Kraków, 230–234. SCHMALSTIEG, W. R. 1987: A Lithuanian Historical Syntax, Columbus, Ohio: Slavica Publishers. SCHWYZER, E., DEBRUNNER, A. 1975: Griechische Grammatik 2. Syntax und syntaktische Stilistik, München: Beck. LIETUVIŲ KALBOS ADVERBALINIS GENITYVAS 39 Senkus, J. 1959: Kai kurie ryškesnieji linksnių vartojimo atvejai pazanavykio kapsų tarmėje. Mokslų akademijos darbai, A ser. 2(7), 177–188. Senn, A. 1966: Handbuch der litauischen Sprache 1. Grammatik, Heidelberg: Winter. Sirtautas, V., Grenda, Č. 1988: Lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Mokslas. Sližienė, N. 1994: Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodynas 1, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Sommer, E. 1925: Vergleichende Syntax der Schulsprachen, Leipzig, Berlin: Teubner. Speyer, J. S. 1896: Vedische und Sanskrit-Syntax, Strassburg: Trübner. Stang, Ch. S. 1966: Vergleichende Grammatik der baltischen Sprachen, Oslo, Bergen, Tromsö: Universitetsforlaget. Stanislav, J. 1973: Dejiny slovenského jazyka 4. Syntax 1, Bratislava: Vydavateľ’stvo Slovenskej Akadémie Vied. Šukys, J. 1996: Dėl neiginio ir tikslo kilmininkų K. Donelaičio ‘Metuose’. Kalbos kultūra 68, 49–56. Šukys, J. 1998: Lietuvių kalbos linksniai ir prielinksniai: vartosena ir normos, Kaunas: Šviesa. Švambarytė, J. 1996: Apibrėžtumas ir neapibrėžtumas bei jų raiška. Kalbos kultūra 68, 39–48. Švambarytė, J. 1998: Objekto galininko ir kilmininko linksnių kaita prie neiginio J. Basanavičiaus publikuotuose pasakojamosios tautosakos rinkiniuose. Lituanistica 3(35), 59–82. Timberlake, A. 1986: Hierarchies in the Genitive of Negation. Brecht R.D., Levine J.S. (eds.). Case in Slavic, Columbus, Ohio: Slavica Publishers, 338–359. Ulvy das, K. 1964: Vienaskaitos kilmininko prieveiksmėjimas ir prieveiksmiai su formantais -(i)o, -(i)os, -ės dabartinėje lietuvių kalboje. Lietuvių kalbotyros klausimai 7, 11–46. Ulvy das, K., red. 1965, 1971, 1976: Lietuvių kalbos gramatika, 1. Fonetika ir morfologija, 2. Morfologija, 3. Sintaksė. Vilnius: Mintis (1–2), Mokslas (3). Vaillant, A. 1977: Grammaire comparée des langues slaves 5, Paris: Klincksieck. Valiulytė, E. 1995: Sintaksinė laiko raiška. Lituanistica 2(22), 68–81. Valiulytė, E. 1995: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksiniai sinonimai. Vietos, laiko ir priežasties raiška, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Večerka, R. 1958: Střídání zaporového genitivu se zaporovým akuzativem v staroslověnštině. Studie ze slovanské jazykovědy. K 70 narozeninám Františka Trávníčka, Praha: Státní Pedagogické Nakladatelství, 185–200. Vidugiris, A. 1994: Dėl laiko kilmininko vartojimo lietuvių kalbos tarmėse. Baltistica 29(1), 60–64. Vondrák, W. 1928: Vergleichende slavische Grammatik, Göttingen: Vandenhoeck und Ruprecht. Zinkevičius, Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis. Vytautas Ambrazas Lietuvių kalbos institutas Antakalnio g. 6, 2055 Vilnius, Lietuva [email protected] Gauta 2001 05 01