Būdvardžio derinimas ir būdvardžio bevardės giminės problema

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA XLVIII (2003), 119–136 Проблема узгодження прикметника та форм прикметника середнього роду* Loreta Semėnienė Інститут литовської мови, Вільнюс У статті розглянуто форми, які в литовській граматиці традиційно описують як форми прикметника «середнього роду». Цю проблему розглянуто у зв’язку з ширшим питанням родового узгодження прикметників. Якщо в традиційній литовській граматиці узгодження розглядають як один із типів синтаксичного зв’язку, то тут його описано як формальний показник синтаксичного зв’язку. Запроваджено розрізнення між родом контролера та родом цілі (за формулюванням Corbett). Система роду відрізняється для (а) субстантивованих прикметників, які мають маркування за ознакою істотності/неістотності, причому для істот додатково розрізняються чоловічий і жіночий роди (форми, що описуються як середній рід, насправді марковані як неістотні), і (б) несубстантивованих прикметників, родові форми яких визначаються узгодженням. У останніх розрізняються три роди цілі: форма середнього роду використовується для узгодження із субстантивованими прикметниками та займенниками неістотного роду як контролерами узгодження, а також як форма узгодження за замовчуванням у тих випадках, коли позицію контролера займає слово, не марковане за родом. Отже, литовську систему роду можна описати як систему з трьома родами цілі та трьома родами контролера, хоча контролери середнього роду трапляються відносно рідко. 0. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ 0.1. У литовському мовознавстві запропоновано кілька концепцій форм прикметника, традиційно називаних формами середнього роду1. Одні автори (Ulvydas, red., 1965: 478; Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 64; Valeckienė 1984; Tekorienė 1990; Paulauskienė 1994: 211; Ambrazas, red., 1994: 168; Ambrazas, ed., 1997: 134 та ін.) зараховують такі форми прикметників до прикметників, інші (Kazlauskas 1968: 324, Girdenis, Žulys 1973: 208, Paulauskienė 1983: 209) вважають їх прислівниками, а треті — окремою категорією (Mustėikis 1972: 241–249). Нині немає загальноприйнятого й усталеного розуміння традиційно називаних форм прикметника середнього роду; тривають дискусії щодо місця цих форм у граматичній класифікації слів. * За цінні зауваження та допомогу в підготовці статті дякую проф. Axelii Holvoetui. Авторка також вдячна проф. G. G. Corbettui, з яким обговорила деякі теоретичні проблеми опису системи роду литовських прикметників. Основні положення статті обговорювалися 17 грудня 2002 р. на теоретичному семінарі, організованому у відділі граматики Інституту литовської мови. 1 Terjes Mathiasseno (1996: 62) nuomone, sinchroniniu požiūriu tokias formas geriau tiktų vadinti nekaitomomis formomis. 120 | LORETA SEMĖNIENĖ 1. РОЗУМІННЯ ФОРМ ПРИКМЕТНИКА СЕРЕДНЬОГО РОДУ В ГРАМАТИКАХ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ 1.1. Як зазначається в академічній Граматиці литовської мови (Ulvydas, red., 1965: 478), Граматиці сучасної литовської мови (Ambrazas, red., 1994: 168) та граматиці литовської мови, написаній англійською, Lithuanian Grammar (Ambrazas, ed., 1997: 134) (розділ про прикметник написала Adelė Valeckienė), литовські прикметники мають три родові форми: чоловічого, жіночого та середнього роду². У згаданих граматиках форми прикметника середнього роду протиставляються формам чоловічого й жіночого роду за їхніми синтаксичними функціями та характером значення. Між формами прикметника середнього роду та формами чоловічого й жіночого роду висувається протиставлення узагальненої / неузагальненої ознаки. У Граматиці сучасної литовської мови (Ambrazas, red., 1994: 169) зазначається, що, на відміну від форм прикметників чоловічого й жіночого роду, які позначають ознаку, пов’язану з певним предметом, форми прикметників середнього роду зазвичай не пов’язуються з іменниками й виражають ознаку узагальнено. Однак в академічній Граматиці литовської мови (Ulvydas, red., 1965: 526) зазначається, що прикметники середнього роду виражають ознаку, абстраговану від предмета, або, точніше, явище, подібне до того, яке виражається іменниками прикметникового типу з абстрактним значенням. На відміну від форм прикметників чоловічого та жіночого роду, форми прикметників середнього роду в реченні виступають означеннями. 2. ПОНЯТТЯ ФОРМ СЕРЕДНЬОГО РОДУ ПРИКМЕТНИКА В ОКРЕМИХ МОНОГРАФІЯХ 2.0. Середній рід прикметника зараховується до категорії роду прикметника також у монографіях Аделі Валецькене (1984) та Далії Текорене (1990)³. 2.1. У своїй монографії Граматична система литовської мови (1984: 175, 185–186) Валецькене стверджує, що прикметники середнього роду належать до прикметників як форми категорії роду, але, оскільки в литовській мові немає іменників середнього роду, вони узгоджуються із займенниками середнього роду. Авторка також зазначає, що до системи категорії ступеня прикметника входять не лише форми чоловічого та жіночого родів, а й форми середнього роду. Форми чоловічого й жіночого родів разом із формами середнього роду охоплюють усю систему відмінювання прикметника за родами. Не виконуючи атрибутивної функції 2 Pasirodžius pirmam Lietuvių kalbos gramatikos tomui, Jonas Kazlauskas (1965: 175) suabejojo būdvardžio bevardės giminės formų traktuotės loginiu adekvatumu. Jo teigimu, jei būdvardžio giminė priklauso nuo daiktavardžio giminės, o lietuvių kalboje nėra bevardės giminės daiktavardžių, tai apibūdinti bevardės giminės formą kaip būdvardžio bevardę giminę, vadinasi, daryti loginę klaidą – arba būdvardžio apibrėžime, kur sakoma, kad lietuvių kalbos būdvardis derinamas su daiktavardžiu gimine, skaičiumi ir linksniu, arba neteisingai suprantant bevardės giminės formą. 3 Середній рід підтримував і Вітаутас Сіртаутас у статті «Про категорію роду прикметника» (1968: 135–137). Автор зазначає, що прикметники середнього роду в одних випадках можуть бути самостійними, тобто керувати іменниками (trumpa dienos), а в інших — залежними, тобто утворювати предикативну конструкцію (bet ne tai įdomu). BŪDVARDŽIO DERINIMAS IR GIMINĖ 121 їх, ці форми в категорії роду прикметника є периферійними, їхнє функціонування обмежене. Форми середнього роду прикметника протиставлені формам чоловічого й жіночого родів, мають ознаку узгодження та трансформуються у форми чоловічого й жіночого родів без зміни значення (пор. Ambrazas, Sližienė, Valeckienė 1974: 178). Авторка доходить висновку, що форми чоловічого й жіночого родів лише разом із формами середнього роду охоплюють усю систему відмінювання прикметника за родами (Valeckienė 1984: 186–187; див. також 1998: 244–248). 2.2. Текорене, прагнучи довести, що форми середнього роду прикметника належать до категорії роду прикметника, у своїй монографії Прикметники середнього роду (1990) розширює визначення прикметника, яке подібним чином подається в багатьох граматиках і підручниках (прикметник — самостійна частина мови, що складається зі слів, які виражають ознаку та змінюються за родами, числами й відмінками (Ambrazas, ред., 1994: 167)). Авторка включає до визначення прикметника слова, що виражають не лише атрибутивну, а й предикативну ознаку. Стверджується, що «прикметники — це слова, які вживаються як означення і як іменна частина присудка та мають категоріальне значення ознаки. Усі прикметники мають форми чоловічого й жіночого родів, відмінюються за відмінками й числами та узгоджуються з іменником. Деякі якісні прикметники мають також незмінну форму середнього роду, яка вживається як іменна частина присудка, коли підмет виражений іменними словами, що не мають значення роду, або коли підмета взагалі немає і він не називається» (Tekorienė 1990: 67–68). Отже, форми середнього роду прикметника, як і форми чоловічого та жіночого родів, зараховуються до того самого класу слів, що виражають предикативну ознаку. За словами авторки (Tekorienė 1990: 67), форми середнього роду прикметника мають безродове значення і можуть протиставлятися формам чоловічого й жіночого родів прикметника за спільною семантичною ознакою рід—безродовість. Tačiau reikėtų sutikti su Aldona Paulauskiene (1994: 219), kad šitaip išplėtus būdvardžio sąvoką neįmanoma nustatyti ribų tarp būdvardžio ir kitų kalbos dalių, galinčių eiti tariniu ir taip pat, kaip ir būdvardžio bevardės giminės tipo formos, žymėti subjektui būdingą būseną, plg.: Man reikia. Man gera. Man garbė. Kyla klausimas – argi šie visi predikatai yra būdvardžiai? Todėl tradicinėje morfologijoje, skiriančioje kelias požymį reiškiančias kalbos dalis, Paulauskienės manymu, būdvardžio apibrėžimo negalima plėsti. O neišplėtus apibrėžimo sunku būdvardžio bevardės giminės formas laikyti būdvardžiais, nes jos nelinksniuojamos ir neina derinamuoju pažyminiu, vadinasi, neturi būdingiausių šios kalbos dalies ypatybių4. 3. ПОНЯТТЯ ФОРМ СЕРЕДНЬОГО РОДУ ПРИКМЕТНИКА В МОРФОЛОГІЇ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ У ПІДРУЧНИКАХ 3.1. Дещо інакше розуміють форми середнього роду прикметника Евальда Якайтене, Аделе Лайгонайте й Алдона Паулаускене у праці Морфологія литовської мови (1976: 63– 4 Paulauskienė (1994: 217–219) kritikuoja ne tik Tekorienės, bet ir Valeckienės būdvardžio bevardės giminės formų sampratą. 122 | LORETA SEMĖNIENĖ 64). Авторки зазначають («Розділ про прикметник» написала Аделе Лайгонайте), що такі форми прикметника середнього роду слід називати безродовими формами прикметника і що вони взагалі не вказують на ознаку предмета, а лише на певний абстрактний стан5. Також стверджується, що місце форм прикметника середнього роду в системі інших форм прикметника є дуже своєрідним, оскільки вони не утворюють жодної граматичної опозиції до прикметників чоловічого й жіночого родів. Тому немає жодних підстав включати ці форми прикметника до категорії роду6. Саме тому, на думку авторів, віднесення форм прикметника середнього роду до прикметників стосовно сучасної литовської мови може бути лише умовним (пор. Michelini 1988: 53–58). 3.2. Безродовими форми прикметника середнього роду вважаються й у праці Пауляускене Морфологія литовської мови (1994: 211–217; див. також Paulauskienė 2001: 138–139). Безродові форми прикметника, як і форми ступенів порівняння та займенникові форми, будучи внутрішніми граматичними категоріями прикметника, називаються авторкою неузгоджуваними категоріями прикметника, тобто такими, що не мають відповідників у системі граматичних категорій іменника. Такі неузгоджувані категорії прикметника протиставляються узгоджуваним категоріям прикметника (відмінку, числу, роду), характер яких є синтаксичним і відображає зв’язок прикметника з іменником. Paulauskienės (1994: 208–209) teigimu, kiek skaičių turi daiktavardis, tiek skaičių rodo ir būdvardis. Tai, kas pasakyta apie būdvardžio skaičių, tinka ir linksniui, ir trečiajai derinamajai kategorijai – giminei. Vadinasi, jei yra dvi daiktavardžio giminės, turi būti ir dvi derinamojo žodžio – būdvardžio – giminės. Autorės žodžiais tariant (Paulauskienė 1994: 210), niekaip teoriškai nepaaiškintas daiktavardžio ir būdvardžio giminių nesutikimas ir niekaip nepaaiškinta, kodėl grynai derinamoji kategorija turėtų priklausyti nuo būdvardžio reikšmės. Juk matom, kad kitos dvi derinamosios kategorijos (linksnis ir skaičius) visiškai nepriklauso nuo to, ką reiškia būdvardis. Nuo būdvardžio reikšmės nepriklauso vyriškoji ir moteriškoji giminė. O gal ta forma dabar jokios giminės nežymi? Gal ji negimininė? – klausia Paulauskienė Lietuvių kalbos morfologijoje. 4. ІНШІ КОНЦЕПЦІЇ ФОРМ ПРИКМЕТНИКА СЕРЕДНЬОГО РОДУ 4.0. Критичної оцінки зазнали й інші концепції традиційно називаних форм прикметника середнього роду. 4.1. Одна з концепцій форм прикметника середнього роду стверджує: оскільки форми прикметника середнього роду, як і прислівники, з не меншою регулярністю утворюються від тих самих якісних прикметників, а також мають ту саму форму вищого ступеня 5 Šią sampratą kritikavo Valeckienė (1984: 183–187), Tekorienė (1990: 15). 6 Tokios pat nuomonės laikosi ir Tatjana Bulygina (1970: 35–36). Autorė, aptardama lietuvių kalbos būdvardžius, teigia, kad būdvardžio bevardės giminės formos nesudaro priešpriešos kitoms būdvardžio (vyriškosios ir moteriškosios giminės) formoms nei pagal giminę, nei pagal skaičių, nei pagal linksnį. Tokios būdvardžio formos yra tikras kokybinių vyriškosios giminės būdvardžių kamienas. Skirti būdvardžio bevardės giminės formas prie būdvardžių (vyriškosios ir moteriškosios giminės) yra tiek pat pagrindo, kiek ir kokybinius prieveiksmius, turinčius tų pačių būdvardžių kamieną. BŪDVARDŽIO DERINIMAS IR GIMINĖ 123 зазвичай можуть уживатися в предикативних сполуках, тому їх можна вважати прислівниками (Kazlauskas 1968: 324; Girdenis, Žulys 1973: 208; Paulauskienė 1983: 209)7. Форми прикметника середнього роду до прислівників відносив і автор «Першої граматики литовської мови» Даніелюс Кляйнас (Balčikonis, red., 1957: 432, 538). 4.2. Казіс Мустейкіс (1972: 241–249) пропонував вважати форми прикметника середнього роду окремою частиною мови — словами категорії стану. Як стверджує автор, коли в литовській мові зникли іменники середнього роду, прикметники середнього роду перейшли до іншої частини мови — категорії стану, а значення ознаки змінилося на абстрактне значення стану8. Висновок Мустейкіса (1972: 249): виокремлення категорії стану як окремої частини мови є цілком об’єктивним, оскільки її виділяють (як і кожну частину мови), зважаючи на відмінності у значенні, морфологічних ознаках і синтаксичних функціях. 4.3. Як видно, усі коротко згадані тут концепції форм прикметника середнього роду зазнали критики, і досі жодна з них не стала усталеною та загальноприйнятою. 5. ПОНЯТТЯ УЗГОДЖЕННЯ 5.1. Повертаючись до форм прикметника середнього роду, важливо розглянути саму категорію роду та синтаксичні зв’язки прикметника зі словами, що визначають його родову форму. 5.1.1. Категорія роду є двоїстою: вона охоплює як слова з інгерентною категорією роду (іменники), так і слова з неінгерентною категорією роду (прикметники). Іменники, маючи інгерентну категорію роду, насамперед у своїх прототипових реалізаціях поділяються на два семантичні роди — чоловічий і жіночий (чоловік, батько, брат, півень vs. жінка, мати, сестра, курка тощо). Рід таких іменників є мотивованим. Семантичний рід останніх зазвичай збігається з морфологічним родом іменника9. Ці іменники становлять певну противагу іменникам із асемантичним родом, тобто тим, чий рід є невмотивованим. Невмотивований рід мають іменники, що називають предмети. Такі іменники відносять до того чи іншого роду за морфологічними ознаками роду. З іншого боку, інгерентна категорія роду іменника через синтаксичні зв’язки визначає морфологічні ознаки роду інших слів. На відміну від іменника, рід прикметника є його неінгерентною категорією10, що визначається узгодженням з іншим словом. Система родових форм прикметника, крім узгодження з 7 Pastarąją sampratą kritikavo Valeckienė (1984: 187–188). 8 Šiai sampratai prieštaravo Kazlauskas (1965: 176), akademinės Lietuvių kalbos gramatikos pirmo tomo autoriai (Ul vydas, red., 1965: 35–37), Ambrazas, Sl žienė, Valeckienė (1974: 180), Valeckienė (1984: 188–199), Paulauskienė (1994: 214–215). 9 Daiktavardžio semantinė ir morfologinė giminė suprantama kaip Artūro Judženčio (2002: 39–49) straipsnyje. Minėtame straipsnyje taip pat plačiau žr. apie daiktavardžio semantinės ir morfologinės giminės nesutapimus. 10 За винятком прикметників, уживаних субстантивовано, які мають інгерентну категорію роду. 124 | LORETA SEMĖNIENĖ іменником (або іншим словом, уживаним субстантивовано), який визначає вибір форм прикметника чоловічого й жіночого роду, наприклад: будинок ще не старий, день гарний, охоплює також третю форму — середнього роду, уживану тоді, коли немає іменника, з яким вона могла б узгоджуватися, наприклад, читати — цікаво тощо. 5.1.2. Обговорюючи форми прикметника середнього роду, нерідко стверджують, що в реченнях, де їх ужито, синтаксичний зв’язок відрізняється від того, який має місце при вживанні форм прикметника чоловічого та жіночого роду. Вважається, що форми прикметника середнього роду не узгоджуються¹¹, а прилягають¹² (Mathiassen 1996: 68–69; Ulvydas, red., 1965: 478; plg. Labutis 1998: 41). Твердження, що в таких реченнях, як читати — цікаво, наявний зв’язок прилягання, ґрунтується на тому, що інфінітив є незмінюваним, не має форми роду, тобто, за традиційним розумінням, не має найхарактерніших для узгодження як одного з типів синтаксичного зв’язку морфологічних ознак (роду, числа, відмінка). Очевидно, через те, що форми прикметника середнього роду не узгоджуються, пропонували взагалі не включати їх до категорії роду прикметника (Paulauskienė 1983: 209, 1989: 178–196; Bulygina 1970: 35–36; plg. Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 63). Насправді між прикметниками чоловічого й жіночого роду та іменниками, так само як і між прикметниками середнього роду та пов’язаними з ними словами, наявний той самий синтаксичний зв’язок. Відмінність зумовлена морфологічними властивостями слів, поєднаних синтаксичним зв’язком. Іншими словами, узгодження форми одного слова з іншим відображає синтаксичний зв’язок між цими словами, але не є окремим типом синтаксичного зв’язку (як у випадку керування й прилягання). Узгодження є лише формальним показником синтаксичного зв’язку між двома словами, вираженим морфологічними властивостями цих слів. Зі сказаного має бути зрозуміло, що, на відміну від усталеного досі підходу в литовському мовознавстві, у цій статті узгодження розуміється як морфосинтаксичне явище. Узгодження (англ. agreement) — це вибір певних семантичних або формальних показників одного слова відповідно до формальних показників іншого слова (Steele 1978: 610)¹³. Отже, спираючись на визначення узгодження як морфосинтаксичного явища, поряд з іменниками чоловічого й жіночого роду, які зумовлюють вибір відповідних форм прикметника чоловічого й жіночого роду, потрібно визнати третій тип підмета (інфінітив тощо), який зумовлює вибір форми прикметника середнього роду, що виступає присудком. Цю форму прикметника маємо визначити як родову форму, я- 11 У працях з литовського мовознавства узгодження зазвичай визначають або як підрядний зв’язок, за якого залежне слово набуває форм слова, що його підпорядковує (Balkevičius 1963: 28; Sirtaūtas, Greda 1988: 38), або як зв’язок, за якого форми залежного слова (plg. узгоджуване слово (Tekorienė 1990: 62)) узгоджуються (Ulvydas, Ambrazas, Valeckienė red., 1976: 11), пристосовуються (Gaivenis, Keinys 1990: 47), підлаштовуються (Labutis 1998: 31) або добираються (Ambrazas, red., 1994: 480) відповідно до головного слова (plg. опорне слово узгодження (Tekorienė 1990: 62)). Отже, у литовському мовознавстві узгодження розуміється як один із типів синтаксичного зв’язку поряд із керуванням і приляганням. Докладніше про концепції узгодження в синтаксисі литовської мови та його обсяг див. Vaskelaitė (1996: 66–86). 12 Саме прилягання в основних граматиках литовської мови визначається неоднаково (plg. Ambrazas, red., 1994: 481–482; Ulvydas, Ambrazas, Valeckienė, red., 1976: 12–17). 13 Susan Steele derinimo apibrėžimu remiamasi G. G. Corbetto (1991: 105, 1999: 105) darbuose (plg. Moravcsik 1978: 333; Lehfeldt 1980: 259; Corbett 1986: 996). Corbettas (1991: 225–226) atskirai dar skiria semantinį ir sintaksinį (gramatinį) derinimą. BŪDVARDŽIO DERINIMAS IR GIMINĖ | 125 оскільки вона належить до тієї самої морфологічної категорії роду, що й форми прикметника чоловічого та жіночого родів. Слово, форма якого визначає відношення узгодження, у лінгвістичній літературі називають контролером узгодження (англ. agreement controller, agreement trigger) (Corbett 1986: 996, 1999: 103). Слово, форма якого визначається відношеннями узгодження, називають ціллю узгодження14 (англ. agreement target) (Corbett 1986: 996, 1999: 103). Слова, рід яких визначає узгодження, називають родами контролерів (англ. controller genders). Слова, рід яких визначається узгодженням із родами контролерів, називають родами цілей (англ. target genders) (Corbett 1999: 150–151). Говорячи про категорію роду й узгодження, важливо розрізняти слова, форми яких можуть визначати узгодження, і слова, форми яких визначаються узгодженням. 5.2. Контролерами узгодження в литовській мові можуть бути іменники, займенники-іменники та прикметники-іменники (див. також далі). Щодо самостійно вживаних займенників, які займають позицію контролера узгодження, наприклад: tas, ta, šitas, šita тощо, розрізняють семантичну опозицію істота / неістота. СХЕМА 1. СИСТЕМА РОДУ ЗАЙМЕННИКІВ Опозиція істота / неістота розрізняється також у прикметників-іменників (див. далі). До цілей узгодження в литовській мові належать прикметники, дієприкметники-прикметники, займенники-прикметники, деякі числівники, займенники-числівники, дієслово тощо (пор. Corbett 1991: 106–115). Як видно, кількість цілей узгодження в литовській мові більша, ніж кількість контролерів узгодження (пор. Corbett 1991: 159; Tekorienė 1986: 45; Moravcsik 1978: 363–364). 5.3. У цій статті докладніше розглядатиметься зв’язок прикметників-іменників, що виступають у позиції контролера узгодження, з їхніми цілями, а також зв’язок прикметників як цілей узгодження з їхніми контролерами. 14 За пропозицію литовських термінів – контролер узгодження, ціль узгодження – дякую д-ру Артурасу Юдженцісу. 126 | LORETA SEMĖNIENĖ 6. ПРИКМЕТНИК (ЧОЛОВІЧОГО, ЖІНОЧОГО ТА СЕРЕДНЬОГО РОДУ) В ПОЗИЦІЇ КЕРУЮЧОГО УЗГОДЖЕННЯ 6.0. Як зазначалося, говорячи про займенники іменникового типу tas, ta, tai, šitas, šita тощо в позиції керуючого узгодження, розрізняють семантичну опозицію живе / неживе (див. також Valeckienė 1984: 43–47, 137–142; 222tt), що складається з двох членів. Форми чоловічого й жіночого роду займенників іменникового типу найчастіше вказують на живі об’єкти (особу, істоту або їхню групу), названі в попередньому контексті іменниками, тоді як форми середнього роду згаданих займенників зазвичай указують на неживі об’єкти (предмет або явище), названі в попередньому контексті словосполученнями, окремими частинами речення чи ще ширшим контекстом, наприклад: (1) Seklį prižiūrintis seklys atsitraukė nuo medžio. Tas atsiplėšė nuo tvoros, anas nuo namo sienos KT. (2) Tėtis supratingai reagavo į šį dukrytės sielvartą: – O ar žinai, kokia mergaitė graži? Ta, kuri šypsosi, nebūna susiraukusi, švelni, mandagi, gerai mokosi, gražiai rašo, padeda mamai bulves nuskusti, kasdien šluosto dulkes nuo baldų KT. (3) Štai Izolina sužaukčiojo, tačiau į tai reagavau abejingai, kaip reaguočiau į trumpam tame upeliūkštyje pasirodžiusias drumzles KT. 6.1. Розглядаючи прикметники іменникового типу в позиції керуючого узгодження (як форми чоловічого й жіночого, так і середнього роду), також можна говорити про семантичну опозицію живе / неживе, що складається з двох членів. Форми прикметника чоловічого й жіночого роду, вживані як іменники й зазвичай позначальні живий об’єкт (особу чи істоту або їхню групу), протиставляються формам прикметника середнього роду, які найчастіше позначають неживий об’єкт (предмет або явище) (пор. займенники 6.0) (див. також Valeckienė 1984: 97–101, 1998: 247), наприклад: (4) Pėsčiajam čia nebėra kur pastatyti pėdos, jau nekalbant apie tai, kad jis kvėpuoja perdegusio benzino ir nevalytos alyvos pridvisusiu oru. Bet pėstieji irgi nepėsti, jie narsiai nardo tarp tų automobilių, rizikuodami gyvybe KT. (5) Svetimoji iš lėto rengėsi, statė prie suolo savo bagažą, sėdo tarsi dvejodama KT. (6) Ir pieniška, ir žalių daiktų valgau GRZ. LKŽ IX 919. (7) Aš visuomet klysdavau, kai maniau apie žmones ar pikta, ar gera KT. Прикметники іменникового типу, що позначають неживий об’єкт, майже в усіх відмінках можуть уживатися паралельно як у формі чоловічого роду прикметника — як немаркований член, — так і у формі середнього роду прикметника, наприклад: (8) Geras toli girdėti, bet piktas dar toliau bk. (9) Šiuo atveju pasirodytų, kad didžiąja to pikto tarnauja didesnio gėrio įsteigimui arba didesnio pikto pašalinimui. Pagaliau moralinis piktas yra nuodėmė arba šlykštumas KT. BŪDVARdŽIO DERINIMAS IR GIMINĖ 127 (10) Однак, незважаючи на величезну силу, засоби комунікації є і будуть лише засобами, тобто знаряддями, які можна використовувати на добро або на зло KT. (11) Не втомлюймося, творячи добро, — закликав на завершення кардинал В. Сладкявічюс KT. (12) Це не означає, що він мчить просто до нього і заявляє: «Це я, Кандері, з злом і добром!» KT. Пор.: (13) Зло не вічне KT. (14) Бачите, я вам не тільки нічого поганого, а й добра бажаю KT. (15) Заздрість переросла в тривогу, прикмета — на лиховісний знак... KT (16) Мене наче хтось коле, коли чую такі нісенітниці про те, що вважаю святим ŠRAG SD 21. У таких випадках, коли субстантивовані прикметники можна розуміти і як живий, і як неживий, говорячи про неживе, А. Валецкене (1984: 141) пропонує краще вживати форми прикметника середнього роду, наприклад: (17) Добра ніхто не бачить, зло — усі KT. Пор.: (18) Три гноми, три мудреці розв’язували кожну суперечку: погане карали, добре хвалили KT. 6.1.1. З синтаксичного погляду субстантивована форма прикметника чоловічого роду, що стоїть у позиції контролера узгодження (підмета), визначає чоловічий рід прикметника в позиції приймача узгодження (див. речення 4). Те саме стосується форм прикметника середнього роду в позиції контролера. Їхня форма визначає форму приймача узгодження (див. речення 13). Іншими словами, форма прикметника чоловічого або середнього роду в позиції приймача узгодження синтаксично, тобто за морфологічними ознаками роду, узгоджується з відповідною субстантивованою формою прикметника чоловічого, жіночого або середнього роду в позиції контролера узгодження. Субстантивовані форми прикметника середнього роду, як і субстантивовані форми прикметника чоловічого та жіночого роду (див. речення 9), можуть мати узгоджені означення — субстантивовані прикметники чи займенники, форми пасивних дієприкметників середнього роду (пор. Paulauskienė 2001: 138; Valeckienė 1984: 99), наприклад: (19) Цю взаємодію потрібно всебічно розвивати, пам’ятаючи про її багатовікове коріння, згадавши все добре15 і відкинувши підступність і зло, що траплялися в нашій історії, щоб рука в руку з надією вступити в третє тисячоліття KT. 15Речення, подібні до попереднього, можна тлумачити двояко. І форма прикметника середнього роду, і препозитивна форма займенника середнього роду можуть розумітися як контролер узгодження, наприклад: Адже все величне, нове, добре запалилося у чиїйсь уяві KT: Чим же я віддячу Господеві за все добре, що Він зробив для мене? KT. Однак найімовірніше можна стверджувати, що головним словом словосполучення все добре є добре, адже пор. усі люди, але немає *все доброго, на відміну від словосполучення щось нове (пор. щось нового), де головним словом є займенник щось. 128 | LORETA SEMĖNIENĖ (20) А нове, як відомо, — це забуте старе KT. (21) Часто виявляється, що все нове — це добре забуте старе KT. 6.2. Підсумовуючи, слід сказати, що субстантивовані прикметники (як чоловічого й жіночого, так і середнього роду), які перебувають у позиції контролера узгодження, визначають форму своїх мішеней узгодження. 7. ПРИКМЕТНИКИ ЧОЛОВІЧОГО І ЖІНОЧОГО РОДУ В ПОЗИЦІЇ МІШЕНІ УЗГОДЖЕННЯ 7.1. Окремо розглядаючи узгодження форм прикметників чоловічого й жіночого роду, що виступають у позиції мішені узгодження, з їхніми контролерами — іменниками та займенниками, що функціонують як іменники, — можна виокремити такі випадки узгодження за родом16: 1) якщо іменник має форму чоловічого морфологічного роду, то й прикметник, «копіюючи» узгоджувальні ознаки іменника чоловічого роду (тобто рід, число, відмінок) (англ. agreement features), набуває форми чоловічого роду. Якщо іменник має жіночий морфологічний рід, то й прикметник набуває форми жіночого роду (див. також Judžentis 2002: 42–45; пор. Sirtautas 1978: 66), наприклад: (22) Але Тадукас хоче, щоб його довше оглядали: його корабель не тільки гарний, а й великий... KT. (23) Весна 1944 року була теплою, гарною, ранньою KT. (24) Вона не ворухнулася, тож довелося встромити квітку їй між пальцями: — Свіжа, гарна [квітка], несіть додому... KT. (25) Був гарний, сонячний день KT. (26) А коли я вбрався в одяг учня, усі закудкудакали, наче кури: справжній чоловік, справжній гімназист, гарний хлопчисько! KT. (27) Усі хвалять Айсте — вона здібна й старанна дівчинка KT; 2) якщо іменник має жіночий морфологічний рід, але позначає особу чоловічої статі, прикметник узгоджується з іменником за семантикою й набуває форми чоловічого роду (див. також Judžentis 2002: 42–43), наприклад: (28) Дядько завжди добрий, тому Вайшнюкас намагався виконувати всі його бажання KT. (29) Тато був стриманішим, консервативнішим і вмів суворо формулювати свою думку KT. (30) Вайдиля, справжній вайдиля — це нині сивочолий органіст Йонас Грегоровичюс KT; 3) якщо іменник, що позначає осіб обох статей (англ. double gender nouns), за негативними характеристиками має чоловічий або жіночий морфологічний рід, то прикметник узгоджується з ним семантично й відповідно набуває форми чоловічого або жіночого роду (пор. Sirtautas, Grenda 1988: 39; Tekorienė 1986: 45, 1990: 63–64), наприклад: 16 Узгодження прикметників із контролером за числом і відмінком у статті докладніше не розглядатиметься. BŪDVARDŽIO DERINIMAS IR GIMINĖ 129 (31) Старий нарікав на крах своєї репутації, ганьбу наприкінці кар’єри тощо. «Ну, думай, міркуй, старий телепню! Як ти міг би зберегти свою репутацію?!» — думав я, зціпивши зуби KT. (32) Я зайшов до того салону — і осліп: там була сива телепень, з якої й гороху не виб’єш, а тепер — чорні кучері аж блищать, у вухах по млиновому жорну — не впізнати KT. (33) Я сором’язливий, але коли набираюся сміливості, стаю зухвалим, справжній нахаба KŠ VŽV 274; Варто зазначити, що іноді прикметник із іменником, який позначає осіб обох статей, може узгоджуватися і синтаксично, і семантично, наприклад: (34) Костас усе одно найбільша рідня KT. (35) Маю, бач, гроші, то й милий родич... KT; 4) коли невідмінюваний іменник за узгодженою домовленістю має чоловічий або жіночий морфологічний рід, тоді відповідно й прикметник набуває форм чоловічого або жіночого роду (див. Judžentis 2002: 44; пор. Labutis 1998: 32–33), наприклад: (36) Кармінас полегшено зітхнув; йому набридло безглузде інтерв’ю KT. (37) Саме тут ми нарешті й зустрілися з Іриною Alberti-Ilovajskaja, тут, затишному фоє, і відбулася наша некваплива розмова про все на світі KT. Хоча, судячи з уживання в сучасній мові, трапляються випадки, коли узгодження за умовним морфологічним родом іменника немає, наприклад: (38) Просторе триярусне фоє цілком добре підходить для експозицій KT. Пор.: (39) На першому поверсі буде просторий вестибюль, кафе для студентів, книгарня тощо. KT. (40) Тісним є й хол, навколо якого групуються кімнати KT. Слід звернути увагу на такі випадки узгодження, коли форма роду прикметника узгоджується з морфологічними ознаками (роду, числа) «прихованого» (англ. reluctant) контролера17 (пор. Sirtautas 1978: 58), наприклад: (41) Більшість коней були молодими, мало об’їжджені — тим, хто не працював узимку, призначали лише половину пайка корму KT. (42) Більшість із них [жінок] були вдячні, почувалися щасливими, ніби він відкрив перед ними новий дивовижний світ, але жити в ньому не хотів — йому було надто тісно KT. (43) З іншого боку, більшість людей не лише здорові, а й достатньо талановиті, щоб за наявності стимулів та ініціативи добре жити в суспільстві й мати для цього змогу KT; 17 Приховані контролери (англ. reluctant controller) — це ті, чиї морфологічні ознаки не виражені у зовнішній структурі, але саме з ними узгоджується узгоджуваний компонент (Corbett 1986: 1007) 130 | LORETA SEMĖNIENĖ 5) коли в позиції контролера стоять особові займенники (aš, tu ir pan.), тоді прикметник узгоджується з ними семантично, тобто враховується стать референта, на якого вказує займенник (пор. Tekorienė 1990: 63–64), наприклад: (44) І я не залишився перед нею у боргу, — відповіла Zuza, і вони обоє водночас прилюдно поцілувалися без підказки свата, чого ще ніколи не бувало за всю історію села Šilai KT. (45) Я дуже сором’язливий, тож іди від мого імені запроси обох батьків за сватів на весілля Julytė KT. (46) То, може, ти була близькою з тим старим чаклуном? Zuza довго мовчала, а тоді знайшла відповідь, якої ніхто аж ніяк не чекав: — Була KT. (47) Ми потребуємо тебе живим, тату, ти нам потрібен KT. (48) Zuza підвела голову, залита слізьми: — Катерселю, чому уві сні ти був таким добрим, а тепер такий жорстокий? KT; 6) коли в позиції контролера є особові займенники, що змінюються за родами, jis, ji, тоді прикметник узгоджується з ними синтаксично, тобто за морфологічними ознаками займенника, наприклад: (49) В очах старого з’явилися сльози. Він був зухвало гордий і патетичний KT. (50) Повернувшись, ледве пересуваючи ноги, я перевірила шухляду й з полегшенням зітхнула: вона була порожня KT. (51) Тобі з Zuza буде нелегко. Вона добра, але примхлива KT. (52) Anupras узяв Kristina за руку. Вона була холодна, мов лід KT. (53) Хто мотоциклом, а хто й на тракторці гуркотить корнистою лісовою дорогою, довершуючи розсіювання духу Vinčukas, якого, за його словами, вже повно в Лабанорському лісі, а тому він — непереможний, безсмертний... KT; 7) якщо в позиції контролера є незмінювані за родами неозначені займенники, що вказують на невизначену особу чи істоту, наприклад: хтось, ніхто, дехто, бозна-хто тощо, тоді прикметник узгоджується з ними синтаксично (пор. Ulvydas, Ambrazas, Valec-kienė, ред., 1976: 11–12), тобто за морфологічними ознаками займенника (див. також далі), наприклад: (54) Хто може бути боягузливим, полохливим? KT. (55) Уже хтось підступний запустив пазурі, завдав болю душі KT. (56) І не думайте, що хтось вам винен, поводьтеся так, ніби самі були винні KT. (57) Заплаканими очима дивився на зятя, і йому тепер спало на думку, що їхніми лісами й полями ходить хтось чужий, далекий і страшний; ніхто ще його не бачив, ніде не зустрічав, але він зовсім поруч, навідується до кожної садиби KT. (58) Ніхто не винен у тому, що світ такий, яким він лише й може бути. Ніхто не винен, якщо зараз Нані так погано KT. (59) Не плач, люба, ніхто не вартий твоїх сліз KT. BŪDVARDŽIO DERINIMAS IR GIMINĖ 131 7.2. Підсумовуючи зв’язок форм прикметника чоловічого та жіночого родів, що виступають у позиції одержувача узгодження, з їхніми контролерами, слід зазначити, що вони зазвичай узгоджуються між собою синтаксично або семантично. 8. ПРИКМЕТНИКИ СЕРЕДНЬОГО РОДУ В ПОЗИЦІЇ ОТРИМУВАЧА УЗГОДЖЕННЯ 8.0. З огляду на те, що форми прикметника чоловічого й жіночого роду або синтаксично, або семантично узгоджуються зі своїми контролерами, можна було б припустити, що форми прикметника середнього роду, які виступають у позиції отримувача узгодження, також певним чином узгоджуються зі своїми контролерами. 8.1. У позиції контролера форм прикметника середнього роду, крім форми прикметника середнього роду (див. 6.1.1), можуть бути: іменник (точніше кажучи, називний або родовий відмінок іменника), деякі займенники, інфінітив дієслова, підрядна частина складного речення, дієприслівникові конструкції, нульовий підмет, наприклад: (60) Мені байдужі гроші, мені важлива правда... Dv BD 65. (61) Щоб [уявити] це, була потрібна глибока зосередженість і значні вольові зусилля M-Pt AŠ 188. (62) Це може бути небезпечно для його життя LR 2000 06 24. (63) Неспокійно йому було відчути в собі все це M-Pt AŠ 427. (64) Уже було помітно, що світає KT. (65) Старому священникові боляче бачити, як люди, прийнявши в неділю в церкві причастя, кидають у виборчу урну бюлетень за самозванця KT. (66) Чисто, порожньо, двоє тихих чоловічків, мабуть, у білих ліжках читають газети, дивляться в стелю або сплять KT. (67) Йому [Люда] було так добре й спокійно зі своїм смутком M-Pt AŠ 73. 8.2. Розглядаючи конкретніше узгодження форм прикметника середнього роду з названими вище словоформами, що перебувають у позиції контролера, можна виокремити такі випадки узгодження: 1) коли в позиції контролера є прикметники або займенники середнього роду, тоді форма прикметника середнього роду узгоджується за морфологічними ознаками, тобто синтаксично (Balkevičius 1963: 129; Sirtautas 1978: 67; Ambrazas, red., 1994: 168; Ambrazas, ed., 1997: 135–137; Valeckienė 1998: 248; plg. Ulvydas, red., 1965: 478, 526), напр.: (68) Це може бути небезпечно для його життя LR 2000 06 24. (69) Усе дуже смачне KT. (70) Усе це — чудово KT. (71) Одне лише зрозуміло: tašyk jį persigando Ildefonso... KT; 2) коли контролер узгодження не має морфологічного роду (інфінітив дієслова, підрядна частина складного речення, напівдієприкметникові конструкції, нульовий підмет), тоді 132 | LORETA SEMĖNIENĖ форма прикметника середнього роду узгоджується з контролером як неявна18 (англ. default) форма, напр.: (72) Errare humanum est – помилятися — це по-людськи KT19. (73) Абсурдно, що й сьогодні верх Короля Sᒪᶜ Rₘ 225. (74) Туга — це міра можливостей почуття: «Дивишся, слухаєш... і тобі добре, і приємно, і радісно, і тужливо за чимось...» KT; 3) як уже зазначалося, у тих випадках, коли в позиції контролера є іменник чоловічого або жіночого морфологічного роду, у позиції цілі узгодження зазвичай очікується прикметник відповідного роду (див. 7.). Коли ж у позиції цілі узгодження вжито форму прикметника середнього роду, йдеться про узгодження за середнім родом і семантичні відмінності іменника в позиції контролера. Іншими словами, коли іменник будь-якого морфологічного роду узгоджується з прикметником середнього роду, цей іменник указує не на конкретний предмет, а репрезентує пропозиційний аргумент (Corbett 1991: 216–218; див. також Moravcsik 1978: 337–338, 342; пор. Valeckienė 1998: 248; Tekorienė 1987: 170, 1990: 43–44; Ulvydas, Ambrazas, Valeckienė, ред., 1976: 372; Jablonskis 1957: 465), напр.: (75) Але Гедре діти нецікаві Kš ŽK 198. У цьому реченні форма прикметника середнього роду характеризує певну неявну дію, тобто займатися дітьми, розмовляти про них тощо нецікаво; ця дія пов’язана з предметом, позначеним іменником у множині називного відмінка. Іменник, що вказує на пропозиційний аргумент, може також стояти в позиції цілі узгодження й узгоджуватися з формою займенника середнього роду, хоча в таких випадках зазвичай очікується узгодження з формою прикметника середнього роду, напр.: (76) У глибоких основах буття вже немає тривоги. Там усе — вічно ясна тиша KT; 4) коли в позиції контролера узгодження стоять незмінювані за родами неозначені займенники, що вказують на невизначений предмет або явище, напр.: kas, niekas, kažkas, kažin kas тощо, тоді з ними узгоджується форма прикметника середнього роду (пор. Mathiassen 1996: 232; Tekorienė 1986: 45) (пор. 7.1. (7)), напр.: (77) Усе, що людське, мені не чуже KT. (78) Діти не дуже люблять їсти те, що корисне, а те, що і смачне, і корисне— дороге KT. (79) Ще нічого не було зрозуміло, але думка почала вирувати в мозку KT. 18 За запропонований український відповідник англійського терміна дякую д-ру Артурасу Юджентасу. 19 Пор. такі речення, у яких у позиції контролера стоїть інфінітив і пов’язана з ним обставинна конструкція, наприклад: Basam vaikščiot po rugieną dagu SNT. LKŽ II 212; Noternye basam stovėti dilgu RŠ. LKŽ II 552. BŪDVARDŽIO DERINIMAS IR GIMINĖ 133 (80) Отже, щось дуже серйозне, якщо порушено це табу новомодного способу життя? KT. (81) Але я пояснював їй, що події в лікарні Самарії для всіх нас — невелика радість, вони не є чимось незвичайним, бо Господь створив хірургів, щоб вони були його помічниками на Землі KT. (82) Лікар і Она подумали, що зі мною справді щось не так і тією самою швидкою допомогою доправили мене до психіатричної лікарні KT. 9. УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНІ ВИСНОВКИ 9.1. Прикметник як контролер узгодження та отримувач узгодження має три родові форми — чоловічого, жіночого та середнього роду. 9.2. Розглядаючи узгодження прикметників литовської мови з контролерами, слід розрізняти контролери узгодження, що мають один або кілька морфологічних родів, і непрототипні контролери узгодження, які не мають морфологічного роду. До перших належать іменник, займенник-іменник, прикметник-субстантиват. Непрототипні контролери узгодження — інфінітив дієслова, підрядна частина складного речення, дієприслівникові конструкції, нульовий підмет. 9.3. За критерієм узгодження можна виокремити такі випадки узгодження прикметника (чоловічого, жіночого та середнього роду) з контролером: а) прикметники чоловічого й жіночого роду синтаксично або семантично узгоджуються з іменниковими формами морфологічного чоловічого або жіночого роду, відповідними формами займенника-іменника та формами чоловічого й жіночого роду прикметника-субстантивата; б) прикметники середнього роду синтаксично узгоджуються з формами середнього роду займенника та прикметника-субстантивата. З непрототипними контролерами (інфінітивом, підрядною частиною складного речення, нульовим підметом тощо) форми прикметника середнього роду узгоджуються як невиражені форми. 2 СХЕМА. УЗГОДЖЕННЯ ПРИКМЕТНИКА З КОНТРОЛЕРАМИ 134 | LORETA SEMĖNIENĖ 9.4. З огляду на синтаксичну позицію прикметника в реченні передусім розрізняють неіменникові та іменникові прикметники; перші за синтаксичним критерієм узгодження поділяються далі на форми прикметника чоловічого й жіночого родів та форми середнього роду, які щодо узгодження відрізняються одна від одної своїми контролерами; другі, тобто іменникові прикметники, поділяються далі на дві групи за семантичною опозицією живий / неживий. СХЕМА 3. СИСТЕМА РОДУ ПРИКМЕТНИКА (ЗА СИНТАКСИЧНОЮ ПОЗИЦІЄЮ) ŠALTINIAI bk – bendrinė kalba. Dv BD – Liudas Dovydėnas. Broliai Domeikos, 1996. Kš ŽK – Raimondas Kašauskas. Žaliuojančios kalvos, 1982. KŠ VŽV – Raimondas Kašauskas. Visi žemės vaikai, 1995. KT – Kauno Vytauto Didžiojo universiteto Kompiuterinės lingvistikos centro dabartinės lietuvių kalbos tekstynas. LKŽII, IX – Lietuvių kalbos žodynas, 1969, 1973. LR – Lietuvos rytas. M-Pt AŠ – Vincas Mykolaitis-Putinas. Altorių šešėly, 1979. Slc RIII – Mykolas Sluckis. Raštai, t. 3. 1989. ŠRAG SD – Šatrijos Ragana. Sename dvare, 1969. LITERATŪRA AMBRAZAS, V., red., 1994: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. AMBRAZAS, V., ed., 1997: Lithuanian Grammar, Vilnius: Baltos lankos. AMBRAZAS, V., SLIŽIENĖ, N., VALECKIENĖ, A. 1974: Keletas svarstytinų lietuvių kalbos morfologijos klausimų. Baltistica 10 (2), 177–186. BALČIKONIS, J., red., 1957: Pirmoji lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Politinės ir mokslinės literatūros leidykla. BŪDvardžio derinimas ir giminė 135 Balkevičius, J. 1963: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Balkevičius, J. 1998: Lietuvių kalbos predikatinių konstrukcijų sintaksė, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Bulygina, T. V. 1970: Морфологическая структура слова в современном литовском литературном языке (в его письменной форме). Жирмунский, В. М., Артюнова, Н. Д., ред., Морфологическая структура слова в индоевропейских языках, Москва: Наука, 7–71. Corbett, G. G. 1986: Agreement: a partial specification, based on Slavonic data. Linguistics 24 (6), 995–1023. Corbett, G. G. 1991: Gender, Cambridge: Cambridge University Press. Corbett, G. G. 1999: Introduction. Folia Linguistica 33 (2), 103–107. Gaivenis, K., Keinys, S. 1990: Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas: Šviesa. Girdenis, A., Žulys, V. 1973: [rec.] Lietuvių kalbos gramatika, 1965, t. 1; 1971, t. 2. Baltistica 9 (2), 203–214. Jablonskis, J. 1957: Rinktiniai raštai 1, sudarė J. Palionis, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Jakaitienė, E., Laigonaitė, A., Paulauskienė, A. 1976: Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius: Mokslas. Judžentis, A. 2002: Naujac žvilgsnis į lietuvių kalbos daiktavardžių giminės kategoriją. Acta Linguistica Lithuanica 46, 39–47. Kazlauskas, J. 1965: [rec.] Mokslinė lietuvių kalbos gramatika. Pergalė 10, 172–176. Kazlauskas, J. 1968: [rec.] Lietuvių kalba tarybiniais metais. Baltistica 4 (2), 322–327. Labutis, V. 1998: Lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Lehfeldt, W. 1980: Управление, согласование, примыкание в русском языке. Russian Linguistics 4 (3), 249–267. Mathiassen, T. 1996: A Short Grammar of Lithuanian, Slavica Publishers, Inc. Michelini, G. 1988: „Bevardė giminė“ lietuvių kalboje. Kalbotyra 39 (1), 53–59. Moravcsik, E. A. 1978: Agreement. Greenberg J. H., ed., Universals of human Language 4. Syntax, Stanford: Stanford University Press, 333–374. Mustეikis, K. 1972: Сопоставительная морфология русского и литовского языков, Vilnius: Mintis. Paulauskienė, A. 1983: Lietuvių kalbos morfologijos apybraiža, Kaunas: Šviesa. Paulauskienė, A. 1989: Gramatinės lietuvių kalbos vardžodžių kategorijos, Vilnius: Mokslas. Paulauskienė, A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija: Paskaitos lituanistams, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Paulauskienė, A. 2001: Lietuvių kalbos kultūra, Kaunas: Technologija. Sirtautas, V. 1968: Dėl būdvardžio giminės kategorijos. Kalbotyra 19, 135–137. Sirtautas, V. 1978: Pagrindinių sakinio dalių derinimas, Vilnius: Lietuvos TSR aukštojo ir specialiojo vidurinio mokslo ministerijos Leidybinių redakcinė taryba. Sirtautas, V., Grenda, Č. 1988: Lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Mokslas. Steele, S. 1978: Word order variation. Greenberg J. H., ed., Universals of human Language 4. Syntax, Stanford: Stanford University Press, 585–623. Tekorienė, D. 1986: Derinimas. Mūsų kalba 5, 43–46. Tekorienė, D. 1987: Pagrindiniai sakinių modeliai su predikatinėmis negimininėmis būdvardžio formomis. Lietuvių kalbotyros klausimai 26, 165–170. Tekorienė, D. 1990: Bevardės giminės būdvardžiai, Vilnius: Mokslas. Ul vydas, K., red., 1965: Lietuvių kalbos gramatika 1, Vilnius: Mintis. Ul vydas, K., Ambrazas, V., Valeckienė, A., red. 1976: Lietuvių kalbos gramatika 3, Vilnius: Mokslas. Valeckienė, A. 1984: Lietuvių kalbos gramatinė sistema. Giminės kategorija, Vilnius: Mokslas. 136 | LORETA SEMĖNIENĖ VALECKIENĖ, A. 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. VASKELAITĖ, R. 1996: Žodžių ryšių problemos lietuvių kalbos sintaksėje (magistro darbo rankraštis), Vilnius: Vilniaus universitetas. LKŽ I–xx – Lietuvių kalbos žodynas 1–2, Vilnius: Mintis, 1968–1969; 3–6: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1956, 1957, 1959, 1962; 7–9: Mintis, 1966, 1970, 1973; 10–15: Mokslas, 1976, 1978, 1981, 1984, 1986, 1991, 16–17: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995, 1996; 18: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997; 19: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1999; 20: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2002. Loreta Semėnienė Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 2055 Vilnius, Lietuva [email protected] Gauta 2003 03 25