Irena Ermanytė. „Antonimų žodynas“

176 | RECENZIJOS (с. 400); ušpilto·s (с. 397) = uš'p'ilto·s; vadō·ve (с. 414) = vadō·ve; atē·jo (с. 414) = atē·jo; tō·ks (с. 430) = tō·ks; lē.idž'u (с. 457) = lé.idž'u; púokštė (у словнику немає); pel·ti (с. 462) = pel·ti; acisē·zdavo (с. 467) = acisē·zdavu; ē·da (с. 479) = ē·da; ža·si·tez (с. 484) = ža·s'i't'es; riedam (с. 508) = riedam; pasirė·d'e. (с. 532) = pasirė·d'e.; kō·ta (с. 543) = kō·ta.; atlē·kt (с. 559) = atl'ē·kt; reng'uōs'i (с. 565)= ren'g'uōs'i; pasiryžimas (1) (с. 569) = (2); rodýti (с. 570) = rōdyti, rōdo, rōdė; можливо, ще щось залишилося непоміченим. Помилок у цій праці справді стало менше, ми наближаємося до зразкового наукового тексту: такий діалектний словник — надзвичайно складна робота, з якою не впоралися автори першого тому. Тут є і недогляд, і інші дрібні помилки, тому їх легко можна було зазначити (під час підготовки до друку) й виправити. Чи все належить до діалекту? Адже невизначеним є поняття «діалектне слово», хоча весь том словника, здається, об’єднує визначення «успадковане слово». Не діалектними словами й формами були б: literātas (с. 88), sulōsiu (=sulōši) (с. 97); neišmaišt·tu. GrS = neišmaišt·tu. (здається, там такого метатонічного явища не буває); за blē·cvas (с. 452); daugumō· (=daugiausia) rīnko· [везти] tarnā·uto'jus visūs JNK (с. 559) тощо. Це теж небагато, а посилання були б дуже корисними й потрібними. Тепер чекатимемо на весь словниковий доробок останньої групи говірок, що становлять основу літературної мови. У третьому томі слід було б зазначити й неприємні помилки, недоліки. Належне укладання словників діалектної лексики та її фіксація — надзвичайно важлива справа: діалекти й давні писемні пам’ятки — великі мовні скарби народу, що цікавлять багатьох дослідників індоєвропейських мов. Є й нерозв’язані питання, наприклад, пом’якшення груп приголосних: m'iṅkšt'i чи інакше, al'ks'n'is чи інакше. Vytautas Antanas Vitkauskas Lietuvių kalbos institutas вул. П. Вілейшіо, 5, 10308 Вільнюс, Литва Отримано 2005 06 09 Irena Erm anytė Словник антонімів Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2003, xxiii + 584 p., ISBN 9986-668-52-2 «Словник антонімів» — результат тривалої праці, що потребувала ґрунтовних знань і великої ретельності. Його авторка Ірена Ерманите — досвідчена лексикографка, яка багато років укладала й редагувала великий «Словник литовської мови», видала шкільний «Словник антонімів литовської мови» (1985 р.), тому можна цілком покладатися і на її лінгвістичні здібності, і на наукову доброчесність. Рецензований словник належить до типу спеціальних словників, оскільки в ньому подано лексичні одиниці одного типу: пари або ланцюжки слів, значення яких діаметрально протилежні, тобто антоніми. Відібравши матеріал з усього багатотомного «Словника литовської мови» і доповнивши його прикладами з художньої літератури та публіцистики, у цій праці намагалися подати як системні, так і контекстуальні антоніми, пояснити факти літературної литовської мови, діалектів і давніх писемних пам’яток. Отже, перед нами масштабна лексикографічна праця, у якій можна знайти дані не лише про системні зв’язки між словами сучасної литовської мови, а й про відношення протилежності, що формуються в певних текстах і так чи інакше впливають на всю мовну систему. RECENZIJOS | 177 1. Структура «Словника антонімів» майже традиційна: на початку подано три розділи («Вступ», «Структура словника» та «Скорочення»), за ними йде основний корпус словника, у якому антоніми наведено гніздами, упорядкованими за абеткою одного з антонімів, а наприкінці подано список фразеологізмів, утворених від антонімів, і покажчик антонімних гнізд. Про те, що словник укладено на достатньому теоретичному підґрунті лексичної семантики, свідчить зміст «Вступу». Тут аргументовано викладено, що становить основу антонімів як двох членів протилежності, що зумовлює протилежність цих слів (корінь, словотвірні форманти чи контекст), які логічні чинники пов’язують антоніми в мові, як утворюються стилістичні фігури, засновані на антонімах. Під час читання вступу виникає лише одне запитання: чи розкриває сам текст словника всі положення, постульовані в теоретичній частині, і чи треба було у вступі до словника писати все, що відомо його авторці, яка захистила докторську дисертацію саме про антоніми. Точно відповісти на це запитання можна було б лише після детального аналізу самих антонімних пар і прикладів, що ілюструють їх уживання. Але й без ретельнішого дослідження виникають сумніви щодо важливості деяких міркувань для цього словника. Тут дуже дивно витлумачено поняття «функція» та «похідність», які пов’язують такі антонімні пари, як близький – далекий (шлях), високий – низький (дерево), глибокий – мілкий (озеро) чи світанок – смеркання, народитися – померти, увертюра – фінал. Зовсім очевидно, що обидва члени цих протиставлень мають певну спільну змістову ознаку, якої в одного члена більше, а в іншого — менше, і що ця спільна змістова ознака дає змогу об’єднати слова в певний тип лексико-семантичних парадигм; але до чого тут функція і як із нею пов’язана «похідність»? Також сумнівно, що в словнику можна якось відобразити вплив інтонації на семантичне співвідношення антонімної пари. Отже, у загалом добре аргументованому теоретичному вступі до словника можна було б дещо точніше сформулювати положення, цінні для лексикографії, а не для загальних роздумів про антоніми. У розділі «Структура словника» пояснено, як упорядковано матеріал. Цей розділ досить фрагментарний: принципи подання даних у ньому викладено не як слід. Наприклад, тут лише сказано, як подано синонімічний ряд другого члена дієслівних антонімів (спочатку пишеться дієслово без префікса, а за ним за абеткою перелічуються дієслова з префіксами), але нічого не згадується про подання синонімічних рядів інших частин мови; зазначено, що значення антонімів намагаються не пояснювати синонімами, проте зовсім незрозуміло, як саме пояснюються ці значення — чи запозичено пояснення звідкись, чи їх створила сама авторка. У цьому розділі визначено, що утворює антонімні пари, і вказано, як їх нумерують. Однак щойно починаєш переглядати текст самого словника, з’ясовується, що нумерація антонімних пар петитом, а значень — зсунутими цифрами, справді сумнівна. По-перше, це створює певні візуальні труднощі; крім того, здається, що розмежування значень важливіше за розмежування самих антонімних пар. Петитовими цифрами перед заголовним словом іноді нумерують не лише пару слова, вжитого в тому самому значенні, тобто тієї самої лексеми (а), а й те саме слово, вжите в іншому значенні (вже інша лексема), яке утворює антонімну пару з іншим словом (b). Однакове подання фактів різних типів створює зайву плутанину й стає загадкою для користувачів. Пор.: a) 1 пестити ніжно проводити рукою – кусати завдавати болю, ранити зубами 2 пестити ніжно проводити рукою – бити, шмагати завдавати болю ударами 3 пестити ніжно проводити рукою – смикати за волосся завдавати болю, вириваючи волосся b) 1 спокійні такий, що не спричиняє змін – бурхливий неспокійний, мінливий 2 спокійні такий, що не швидко дратується, гнівається – дратівливий такий, що швидко дратується 3 спокійні мирний, без кровопролиття – кривавий пов’язаний із кровопролиттям 178 | RECENZIJOS Таке нумерування пар антонімів особливо заплутує, коли перше слово пари багатозначне і для кожної лексеми знайдено кілька антонімів; тоді так і незрозуміло, що позначено цією цифрою — пару антонімів чи лексему. Наприклад, подаючи антоніми прикметника gyvas, пронумеровано п’ять пунктів, але що саме вони позначають — лише п’ять пар антонімів? А може, авторці словника здається, що цей прикметник однозначний, якщо його значення не пронумеровані жирним шрифтом, як це зроблено в інших статтях: 1 gyvas який має життя – marūs який має померти, смертний 2 gyvas який має життя – miręs, numiręs який не має життя 3 gyvas у якому відбуваються органічні процеси – negyvas у якому не відбуваються органічні процеси 4 gyvas рухливий, жвавий – lėtas, romus який рухається поволі, не поспішає 5 gyvas активно виявляється – sustingęs пасивний, мляво виявляється і пор.: 1 skystas який має властивість текти – kietas який чинить опір згинанню 2 skystas 1. який містить багато води – tirštas 1. який містить мало води 2. який добре тече – 2. який слабо тече 3. який виріс із проміжками, рідко – 3. який росте без проміжків, густий Подекуди нумерування пар загалом викликає запитання щодо послідовності подання антонімів. Наприклад, незрозуміло, з яких міркувань деякі пари нумерують, починаючи з переносних значень: 1 pakilimas перен. духовне піднесення – depresija, išsekimas перен. духовне ослаблення 2 pakilimas перен. духовне піднесення – nuopolis перен. виразне духовне занепадання 3 pakilimas відрив від поверхні – nusileidimas досягнення поверхні під час падіння 4 pakilimas підвищення рівня – nuslūgimas зниження рівня 5 піднесення отримання кращих результатів – спад отримання гірших результатів Трапляється й цілком непотрібна нумерація, очевидно, редактор недогледів, наприклад: 1 виражати (а де 2?). 2. Оцінюючи зміст словника, насамперед важливо з’ясувати, чи відповідають обсяг і задуми рецензованої праці сучасному стану мови. Тому слід дещо сказати про добір матеріалу для словника. У вступі зазначено, що матеріал зібрано з живої мови, томів I–XX LKŽ, творів класиків литовської літератури, різних писемних джерел і періодики. Можна лише похвалити авторку словника за знайдені й систематизовані мовні факти та їхні ілюстрації, адже така робота потребувала великої ретельності й знань. І все ж питань щодо добору заголовних слів виникає чимало. Одне з них таке: чому під час укладання словника в наш час не скористалися корпусними даними, чому не відібрали неологізмів останніх десятиліть, натомість включили вкрай рідкісні діалектизми (magùs, momà, totà, šapara?, skirmõs, senýkščias – dabarykščias, nušìlti – nušaltì), цілковиті оказіоналізми (aukštù-kas ir žemùkas, kãbis ir nelãbis, kušančiàsis ir slinkančìsis, pardõsas, parduõksnė, parduõlė ir pìrksnė), варіанти тих самих слів, які по суті нічим не відрізняються (поряд із aukštyn подано переважно діалектні aukštỹ, aukštỹna, aukštỹnai, aukštỹniui, aukštỹnuo)? Не зовсім зрозуміло, чому як заголовні слова подано й окремими парами антонімів вважаються невідмінювані за родом форми прикметників, хоча поряд наведено прикметники того самого значення, узгоджені за родом (здається, тут порушено правила розмежування слів та їхніх форм). Або ж іще: чому одні потенційні похідні включено до словника як заголовні слова, а інші проігноровано? Наприклад, додано прикметники ankstõkas – vėlõkas, а слів тієї самої словотвірної моделі gerõkas – blogõkas, jaunõkas – senõkas вже немає; включено лише окремі віддієслівні чи відприкметникові абстрактні іменники, наприклад: lankstumas – inertiška- RECENZIJOS | 179 сть; веселість – сумність; довгоденність – короткоденність; звеличення – приниження, зневаження; піднімання – лежання та ще кілька. Але навіщо їх узагалі включати, якщо поряд подано їхні твірні слова з цілком тим самим значенням? Адже, здається, усім добре відома лексикографічна практика не виносити в заголовні слова регулярні мутаційні похідні, тобто такі, що лише переходять до іншої частини мови, але зберігають те саме значення ознаки чи дії. Неясні мотиви авторки, яка подає як заголовні слова й такі префіксальні похідні, що відрізняються від безпрефіксних дієслів лише значенням виду, наприклад: потовщати – спорожніти, розширитися – звузитися, розширити – звузити, звузити (невже в цих випадках не вистачило б протиставлення безпрефіксних дієслів?). Навряд чи потрібно виносити в заголовні слова такі слова, які вважаються мовними помилками, наприклад: atidaryti «розплющити (очі)»; kūdas, kudlotas тощо. Оцінюючи наведені пари антонімів, постає й одне принципове питання, яке теоретики лексикології обговорюють уже давно: коли слова набувають протилежного значення завдяки запереченню? У вступі це питання не розглядається, а пари антонімів, у яких друге слово є заперечною формою першого, не допомагають розв’язати проблему, наприклад: друкований – недрукований (чому не рукописний?), тактовний – нетактовний (чому не досить нахабний, зухвалий, грубий?). Такі міркування й чітке висловлення позиції авторки допомогли б не лише дослідникам лексикології, а й користувачам словника. 3. Авторка словника виявила чудове мовне чуття, добираючи відповідники антонімів. Вона показала, що в литовській мові є слова, які через багатство значень і різноманітність контекстів можуть утворювати численні пари антонімів (наприклад: dárbas утворює вісім, džiaugsmas – одинадцять, kálnas – тринадцять, kélti – сім, kélti – дев’ять, viršūnė – шість пар тощо). Більшість пар антонімів проілюстровано реченнями, з яких виразно постають і системні, і випадкові відношення протилежності, а також різноманітність стилістичних фігур, побудованих на антонімах. Особливо цікаві приклади, що показують: антонімічними можуть бути навіть значення того самого слова, наприклад: brėkšti може означати і «смеркати», і «світанути»; čiáupti – «розтулити рот» і «стулити рот»; atristi – «наблизити, котячи» і «віддалити, котячи»; išgarbinti – «вихваляти, звеличувати» і «лаяти, принижувати»; kásti – «робити яму» і «засипати яму». Отже, словникові статті демонструють широкі можливості нашої мови передавати складні відношення протилежності. У великому за обсягом словнику все ж нерідко трапляються певні недоліки систематизації зібраного матеріалу. На них, наприклад, указує подекуди недостатньо обґрунтований добір членів пар антонімів: а) вони не відповідають задекларованому розумінню антоніма, коли як антонімічні зіставлено слова, що належать до різних частин мови: одягнений – голяк, звільнений – раб, мудрий – невіглас, вільний – раб, багатий – жебрак, праві – шахрай тощо; б) сумнівно, чи можна вважати антонімами слова однієї частини мови, але різних семантичних типів, наприклад дієслова, одне з яких означає активну дію, а інше – мимовільний процес або навіть стан: втиснутися – вивільнитися; жити – накласти на себе руки; або прислівники, одне з яких означає місце, а інше – напрямок: додому – чужиною (Провівши кілька тижнів на чужині, повернувся додому); інша річ – удома – на чужині; в) іноді до заголовного слова добирають випадкових членів пари (можливо, тому, що знайшовся лише такий ілюстративний приклад?), а можливі значно точніші антоніми залишають поза увагою, наприклад: антонімом витримати обрано бити, а де ж тиснути, пригнічувати(?); антонімами до пришельця, прибульця названо лише емігрант, від’їжджанець, а де ж тубілець, місцевий, свій(?); антонімом до розхристаний нібито є лише закритий (а якби йшлося про розхристане пальто?); чому для слова білість наведено лише один антонім чорнота, а де ж жовтизна? Знайдено лише один, до того ж дивний антонім до прикметника задоволений, а саме – сердитий (– Дай сам, – м’якше сказала Дамуле, вже не вдовольняючись 180 | RECENZIJOS ніж поганий), але хіба не виразніше було б протиставити це слово дієприкметникам розчарований, похмурий, перен. кислий? До іменника kvãpas дібрано принаймні кілька антонімів: dvókas, smárdas, smárvė; але ж kvãpas аж ніяк не завжди означає приємний запах; зазвичай цим словом позначають загальну властивість речовини впливати на нюх (запах може бути і приємним, і неприємним), та й речення зі словника зовсім не показує, що наведені слова є антонімами до запаху (І буде сморід замість гарного (!) запаху). Зрозуміло, що кількість дібраних антонімів дуже обмежували наявні речення (авторка намагалася подавати ті речення, у яких були б обидва члени протиставлення), але невже краще, щоб користувач знаходив у словнику лише ті антоніми, які випадково трапилися авторці під руку, а не міг знайти загальновідомі пари слів? Тому шкода, що наведено лише дві пари до laimėti: laimėti – pralaimėti і laimėti – prarasti, а де ж laimėti – pralóšti, laimėti – nepavykti, laimėti – prakìšti? Наведено лише одне антонімічне дієслово до žudyti — gimdyti, а для його синоніма užmušti уже знайдено зовсім інший антонім — pasigailėti; то хіба pasigailėti не може бути антонімом до žudyti, і навпаки? Таких неточностей справді чимало (пор. також: teisinis – beteisis, tikinti – neigti, užklaus­ti – atkirsti). Усі ці неточності змушують сумніватися, чи правильна позиція авторки словника — добирати антоніми, більше спираючись на випадкові тексти, ніж на системні зв’язки між словами. У тексті словника справді наведено чимало пар, які аж ніяк не є системними антонімами, а між якими в мовній системі склалися зовсім не антонімічні, а гіпонімічні чи еквонімічні відношення, наприклад: dainà – raudà, úošvė – úošvis, 2 lápas – spyglỹs, tekėti – vesti, válgyti – gérti, brólis – sesuõ, tė́vas – mótina тощо. Зрозуміло, такі слова можуть стати контекстуальними антонімами, але наведені приклади цього не демонструють (Той, хто має живими батька й матір; Лише злагоджене виховання батька й матері може спрямувати дітей у бажаному напрямі; Смачно їв, пив, тобто казав, що йому смачно; Він влаштував їм бенкет — вони їли й пили), або ж змушують сумніватися в антонімічності наведеної пари, наприклад: 1 stovėti – griūti (Руйнується не той, хто тріщить, а той, хто стоїть); важко побачити антонімічний зв’язок і між дієсловами sakyti ir girdėti (пор. Я чув у небі могутній голос, що промовляв). Деякі пари взагалі не проілюстровані прикладами, що ще більше заважає сприймати їхні члени як антоніми, наприклад: dýgti – ìrti, dýgti – nykti, erótiskas – platòniškas, gamìnti – naudóti, gársinti – tylėti, gaũbti – skėsti, skléisti, išanalizuoti – susintetinti, lė́stis – stìngti тощо. Іноді, навпаки, трапляються статті, перевантажені неінформативними ілюстративними прикладами (див. статті aktyvùs – pasyvùs, anksčì – vėlai, artė́ti – tóltì, aukštyn – žemyn, bál­tas – júodas, čia – ten та ін.). 4. Цінність змісту словника значною мірою визначають семантичні дані словникових статей. Користування цим словником значно полегшують подані тут пояснення значень антонімів або їхніх відтінків. Авторка подає не вичерпні дефініції значень, а короткі пояснення, яких, утім, цілком достатньо, щоб користувач міг легко встановити семантику обох членів антонімічної пари. Шкода, що ніде докладніше не пояснено методику подання тлумачень значень і особливості обраної авторкою метамови. І все ж добре видно цілеспрямовані зусилля авторки систематизувати звичні тлумачення, здебільшого взяті зі Dabartinės lietuvių kalbos žodyno (наприклад, для слів одного граматичного типу або лексико-семантичної групи намагаються давати тлумачення за однаковою моделлю), а також створювати власні визначення (особливо для переносних або символічних значень). Отже, для користувачів виконано справді велику роботу. Звісно, не можна не помітити, що деякі її результати не цілком вдалі. Навіть вибіркова оцінка дала змогу помітити неточні тлумачення значень, які або дозволяють утворювати надто багато антонімічних пар, або заважають вказати справжні антоніми. Наприклад, незрозуміло, на якій підставі окремими статтями подано dainuoti – verkti ir dainuoti – raudoti; dosnūs RECENZIJOS 181 – gobšus ir dosnūs – spulūs; чи достатньо дещо відмінних тлумачень синонімів, створених самою авторкою, щоб говорити про кілька антонімічних пар? Зовсім безпідставно розрізняються дві пари apsistoti ‘десь зупинитися, знайти притулок’ – išvykti і apsistoti ‘десь зупинитися, знайти притулок’ – pasitraukti; незначні відмінності в тлумаченнях (išvykti пояснено як ‘вирушити в подорож, поїхати’, а pasitraukti — як ‘відправитися, поїхати’) справді не повинні давати підстав так чинити. Загадку породжують тлумачення значень іменників atokaita, saulėkaita та наведені для них антоніми. Перше слово пояснено як ‘місце навпроти сонця’, а друге — так, ніби ним названо видове поняття першого — ‘місце, освітлене сонцем’; і хоча семантичний обсяг першого слова значно ширший, до нього наведено лише один антонім pavėsis, а до другого — аж три: pavėsis, paukšmė ir ūksmė. Іноді цілком однакові значення описуються різними словами, що дуже заважає читачеві зрозуміти зв’язок наведених антонімів із першим словом. Наприклад, у першій парі з grįžti, sugrįžti дієслово nueiti пояснено як ‘кудись дістатися пішки’, а в парі з pareiti вже інакше: ‘відійти вбік, крокуючи’. Чи обґрунтовані такі тлумачення? Чи справді слова у тлумаченнях розкривають інші значення? Чи не можна речення, що ілюструє першу пару, Melagiui platus kelias nueiti, bet siauras sugrįžti замінити на Melagiui platus kelias nueiti, bet siauras pareiti? Невже значення nueiti справді настільки різняться, що їх потрібно тлумачити зовсім по-різному? Авторку справді слід похвалити за те, що вона уникає тлумачити значення лише синонімами. Можна згадати хіба один-два випадки, коли тлумачення можна було б замінити переконливішим, наприклад: įsiminti ‘запам’ятати’, pamiršti ‘не запам’ятати’, žvalūs ‘жвавий, спритний’, gyvas ‘рухливий, жвавий’. Подекуди сумніви викликає погляд авторки на переносні значення. Незрозуміло, чи під час їх визначення дотримуються історичного підходу (вважати переносними будь-які мотивовані значення), чи синхронічного (вважати переносними лише ті, що мають додатковий конотативний відтінок). Такі сумніви виникають, коли біля значення іменника naujokas ‘людина, яка лише починає виконувати якусь роботу’, а також біля значень прикметників vaisingas і bevatis ‘який дає добрі результати’ і ‘який не дає результатів’, а також біля значень дієслів kairėti і dešinėti ‘ставати лівих поглядів’ і ‘ставати правих поглядів’ виявляємо позначки перен. Оскільки слова з чітко переносними значеннями, що виражають символічну протилежність, позначено спеціальним знаком (крапкою праворуч від першого члена антонімічної пари), загалом можна засумніватися в потребі позначок перен. Але якщо вони є, то цілком припустимо, що значення, позначені так, у деяких випадках залишено без ілюстративних прикладів, наприклад: minkštas перен. ‘милосердний, чуйний’ — kietas перен. ‘немилосердний, грубий’. Дуже прикро, що в одному-двох тлумаченнях трапляються мовні помилки: ilginimas ‘роблення довшим (= довшого) у просторовому вимірі’, trumpinimas ‘роблення коротшим (= коротшого) у просторовому вимірі’; ilgumas ‘стан довшого (= довшому) за щось у просторовому вимірі’, trumpumas ‘стан коротшого (= коротшому) за щось у просторовому вимірі’. 5. Оскільки матеріали для словника збирали не лише з лексикографічних праць, а й з різних текстів, до нього потрапили деякі терміни, біля яких, як заведено, зазначено сферу вживання. Однак подекуди, на жаль, бракує термінологічних позначок. Наприклад, не позначено економічні та фінансові терміни aktyvas – pasyvas (хоча пояснено, що ця пара в іншому значенні належить до мовознавства); не вказано, що терміни stačiaštabis – gulsčiaštabis, stačiavarpis – lenktavarpis належать до ботаніки, dažninis – kartinis — до мовознавства, а integruoti – diferencijuoti — математичні терміни. Можливо, вважалося, що дві останні пари вживаються не лише в мовознавстві й математиці? Але чому тоді їхні значення пояснено як терміни? 6. Невелику частину словника становить розділ «Фразеологізми, утворені на основі антонімів». Наведений перелік та ілюстративні приклади знайомлять з одним із можливих типів фразеологічних сполук. Цих фразео- 182 | RECENZIJOS Компоненти фразеологізму втратили свої звичні лексичні значення, тому їхня антонімічність тут також не зберігається, тобто формально до складу фразеологізму входить пара антонімів, але вона не виражає протилежності, оскільки підпорядковується загальному значенню сполуки, наприклад: nei pakartas nei paleistas «про безвихідне становище», і vilkas sotus, ir avis sveika «інтереси узгоджені», vienas pirštas burnoje, kitas uodegoje «про того, хто ледве зводить кінці з кінцями» тощо. Розділ невеликий, але може бути корисним дослідникам литовської фразеології, які знайдуть в одному місці сталі словосполучення того самого структурного типу. Загальний лексикографічний рівень підвищує «Покажчик антонімічних гнізд». У ньому точно зазначено, на якій сторінці словника можна знайти ту чи іншу пару антонімів. На першому місці в покажчику стоять усі члени антонімічних пар, послідовно розташовані за абеткою, тому в словнику легко знайти відомості про кожен із них, які в самому корпусі можуть бути значно розпорошені. Оформлення словника просте й зрозуміле (за винятком згаданих проблем із нумерацією) і загалом відповідає вимогам сучасної лексикографії. Зауваження, висловлені в рецензії, свідчать про те, як важко підготувати якісний словник великого обсягу, наскільки глибоких знань із проблем лексикології та лексичної семантики й уважності така праця вимагає від мовознавця. Ірена Ерманте — чудова фахівчиня у своїй галузі, хоча навіть їй у такій масштабній праці було важко уникнути помилок і неточностей. Однак її працею Antonimų žodynas можна щиро порадіти. Це справді цінна праця з литовської лексикографії. Вона ґрунтується на серйозних теоретичних дослідженнях авторки й містить цікаві факти про литовську лексику. Вона буде корисною і майбутнім дослідникам семантичних зв’язків між словами, і всім, кому цікава й видається цінною своєрідність литовської мови. Evalda Jakaitienė Кафедра литовської мови Вільнюський університет вул. Університето, 5, 01122 Вільнюс, Литва Отримано 2004 12 02