„Lietuvių kalbos tarmių chrestomatija“

170 | RECENZIJOS Vaskelaitė, R. 2003: Lietuvių kalbos daiktavardiniai junginiai sintaksinių ryšių požiūriu. Acta Linguistica Lithuanica 48, 143–158. Вітаутас Амбразас, Інститут литовської мови, вул. П. Вілейшіо, 5, LT-10308, Литва Надійшло 2005 04 22 Хрестоматія литовських діалектів Упорядники: Ріма Бацявічюте, Аудра Іванаускене, Аста Лескаускайте, Едмундас Трумпа Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2004, 328 [16] p., ISBN 9986-668-56-5 Великі наші мовознавці — Юозас Балчіконіс, Зігмас Зінкявічюс, Аделе Лайгонайте та інші — довго навчали нас про величезне значення народної мови (живої мови, діалектів) для культури й науки в житті народу, тож кожну книжку про діалекти ми зустрічали з радістю. Так само радіємо й новій Хрестоматії литовських діалектів. Її підготувало молодше покоління мовознавців-діалектологів, яке часто досліджувало й досліджує наші говірки та говірочки новими методами (наукова редакторка — доцентка, докторка Лайма Грумадене). Увесь матеріал подано за магнітофонними записами (тому цілком замовчується попередня хрестоматія 1970 року); не уникають і текстів із порушеннями діалектної системи (професор Юозас Балчіконіс давно вчив, що нині в діалектах уже можна знайти будь-що, бо писемність і школа багато чого зіпсували). Оскільки сільських громад майже не залишилося, тепер усі вчаться з радіо, телебачення та в найрізноманітніших навчальних закладах, тож у розмовах із носіями діалектів чуємо прагнення пристосуватися до «правильної» мови — за 15–20 хвилин годі й записати щось, адже це лише хвилинна розмова, демонстрація «освіченості», а не успадкована говірка. У цій хрестоматії такі речі трапляються, про них застерігають у «Вступі» — усі ж знаємо теперішній стан і розуміємо, що й раніше таке бувало в записах та різних статтях. Це може ввести в оману інших мовознавців, які знаходять поряд з успадкованими явищами й дуже нові. Подано всю вживану транскрипцію, хоча є чимало нерозв’язаних питань (особливо щодо позначення м’якості груп приголосних ankščiau, kel'ti, написання редукованих голосних від часів Хилінського vaikas Dv, maišas Drsk, Rtn тощо). Помітні помилки: deŋ'.kt' = deŋgt', mėːdis = mėːd'is, uːks = u̯o̯ks (с. 18, 19); у шауляйців немає форми ž'uŋkšn'us = ž'uŋkšn'us, це східнолитовське žiuŋgsnys (див. також LKŽₓₓ, із LD 67, Grv). Кажуть, що «перший компонент висхідних дифтонгів i, u + l, m, n, r у літературній мові короткий, тому їхній наголос позначається гравісом (`), наприклад: gìrtas, kùrmis, але в книжці більше не залишилося місць, де це можна було б так сказати: у каунасців, юрбаркців і жагарців перші складники лише довгі або напівдовгі (забули тільки дифтонг ùi). Чи нові назви діалектів створив один лише Алексас Гірденіс, чи професорові Зігмасу Зінкявічюсу не довелося долучитися (с. 26)? У наукових працях уважність і правдивість — необхідні речі. Книжка починається розділом «Західні аукштайти» (підрозділом «Каунасці та аукштайти Клайпедського краю»). Цікава вступна стаття про історію цих говірок; згадано піддіалектні групи Малої Литви striūkiai ir baltsermėgiai. До каунасців зараховано й говірку Юрбаркаса (узагальнюючи RECENZIJOS | 171 навіть не пригадується, що там кажуть mā.ta ~ māto, sā.k'e, і вони особливо відрізняються від каунасців). Чи ж вимовляють і вимовляли в Юрбаркасі, як і в усій Прусській Литві та в занавиків із Шакяєм, pí.rmas, dú.nda (цього не підтверджують ані редаговані Алдонасом Пупкісом і Вілією Сакалаускене томи словника занавицької говірки на чолі з д-р Рімою Бацявічюте, ані багато інших опитаних людей) (с. 40). Прослухавши тексти на компакт-диску, чіткіше чути розтягування i, u (у районі Маріямполе, Прієная їх подовжують, але не більше), самі автори на спеціальній карті (після с. 36) зазначають, що коротко вимовляють навіть у Кибартай, Паєвонісі, а тут якась плутанина: хто каже неправду — Ріма Бацявічюте, та карта чи Фридрих Куршайт, Йонас Яблонскіс, LKA? На тій карті села Еґліне та Вайпоніс віднесено до пунської говірки, а насправді вони належать до Любава–Кальварії, їх відірвала Ліга Націй за допомогою Франції. Велика несправедливість, що JRB каже mā.tu, mā.ti — лише mā.ta, sā.k'e тощо (тому їх зарахували до північно-західних аукштайтів, а тепер перенесли до каунасців). Дуже цікавий текст катичської говірки (автор записував там мовлення 1964 року, діставшись із села Буїкішке біля Вайнута): там казали būva ~ būvo, išvā.r'e ~ išvārė, sā.k'e ~ sākė, šė.n'd'ie šā.lta ~ šiandien šalta, а в книжці — інакше. У тексті з Балткоджая (Шакяйський р-н) усі ненаголошені e переходять у жмудське ę (якщо слухати текст, це лише дещо відсунуте назад e, але не жмудське ę), а í.r — це ī.r. Випадок емфазису (с. 51, 52). У тексті з Гарляви впадає в око транскрибування: āštuntais, devintais в орудному відмінку вказують на другий наголос, а транскрибовано āštuntāis, devintāis; вторинний наголос числівника kā.turez'dāe.šims у складі -de.- помилково визнано основним (с. 51, 52) тощо. У тексті з Бірштонаса із села Жемайткієміс не чути дифтонга ua ~ uo, хоча на фермі Кедеріса так вимовляли кілька чоловіків, а в місті біля церкви — жінки (навіть покійний брат проф. Йонаса Казлаускаса Каєтонас). Може, ua (с. 54) — це uo, а не va? Впадає в око й í.rgi (у Гарляві буде ī.rgi). Розділи про шауляйські говірки також починаються вступом і картою; вона справді цінна й цікава (зауваження є лише до muziká.nc = muzikāntas (Жагаре) та до форм усіх говірок pasiž'ā.uk't' = pasiž'āukt', bė.k't' = bė'kt'; цілком ненаголошені голосні, трохи відсунуті назад, будуть жмудським ę, а plāukai навряд чи є plāukai (с. 63), plākas ~ plēkas (l пом’якшено) (с. 65) тощо). У текстах з околиць Жагаре не помічено, що циркумфлекс не подовжує першого компонента дифтонга — це лише мелодійний контур інтонації у īšein, šāugdava тощо (про це багато говорили дослідники діалектів). Дуже несподіване повсюдне подовження коротких голосних bū.va, ži.na (багато говорив із мешканцями Шакіни, такого не доводилося чути, можливо, тепер уже змішалося), але pa'kíla і pa'kíla чітко розрізняли й розрізняють (у Шакині та Жагаре повно прибульців звідусіль), вимовляли š'v'ėlp'n, š'v'il'p'n. Є також сумнівні випадки транскрибування: mušó.ika (1), а не mušėikā; trō.ba, а не trōba; у gi.lei немає такого відтягненого наголосу, ta.s (tas) — якась несподіванка, tu.s (kelmus) також; ū.žlips' lā.kstā.r — чи це не дієприкметник lā(k)stās, а не зворотне дієслово; tēmi — не tame, а зовсім інший корінь і ще з іншою нерівністю (наприклад, paš'l'auž' ~ pašliaužia, а не pašliaužia (с. 70) тощо). Здається, форми однакові, а вимова весь час різна: bā.ndo.s ganī't' і bāndas než'u.rėsi (с. 71). Несподіване tuos транскрибовано як tuōs, хоча воно далеко від жмудських говірок. У краківській говірці dúos перетворено на dúos (!!), braj.gus mokeš'č'ei — на brāngūs mókeščiai, ū.li'č'os — на ūlýčios, rėi.škē — на reiškia тощо (с. 75). Південні аукштайти — це справжні дзуки; їхня територія постійно скорочується: то слов’янізується, то зазнає східноаукштайтського чи каунаського впливу. Вступ підготовлено добре, хіба що слід виправити bė'kti = begtė, lań.k'e = lań.k'e (с. 77). І ще незрозуміло, як на карті голосний ʒ позначений як такий, що має східну межу по Німану, тоді як ʒ'škā ~ ožkā, kǝ'pa ~ kǝ'pǝ вимовляють далеко на схід — у Варені, Мацеляй, Валькінінкай, Папарчяй, Рамашконісі (с. 78); пор. жмудські говірки після с. 76 (цей голосний вимовляють також у BrS, DrS і навіть у вільнюських говірках — що це за гра?). 172 | RECENZIJOS У текстах трапляється всяке: транскрибовані д-р Астою Лескаускайте тексти з Папарчяй, Мачяляй, Варени цілком правильні (хіба що «dabar» ще треба наголосити; злиття двох t там почути не доводилося; parvaž iav[o] слід було б транскрибувати; ri.tōːi = ri.tɔːj (с. 92), namōpi = namɔːp'i (с. 93), pauõːk = pauõːk (с. 93), ti·če = ti·če); у тексті з Кучюнай навряд чи було dúos ~ duõs (с. 95), dalí·kas = dal'i·kas (с. 95) тощо. У бібліографії чимало неточностей: стаття А. Йонайтите й Т. Судник присвячена апсській (східноаукштайтській) говірці, а не південним аукштайтам (с. 86). Мабуть, найдовший розділ — «Східні аукштайти» (с. 100–171). Тут найбільше розмаїття говірок, авторам довелося добряче попрацювати. Карту підготовлено дуже добре, межі говірок чіткі й досить точні (карта після с. 100). Вступ також ретельно підготовлений; сумнівний лише наголос у laukúošna = laukúosna, dantýsan = dantýsan (с. 105); незрозуміло, як голосний e перед передньоязиковими приголосними k, s відсувається назад і переходить в a: seserės > sasaras (?) (с. 105). Назва села в районі Пастовис (місце проживання литовців у Білорусі) — Юравас, а не Юра́вас (с. 113) (перевірено); nešìės = nešìės (с. 115); не наважуються визнати форму майбутнього часу 1-ї особи однини bèks ~ bègs (с. 115); те саме стосується й uždės (с. 115); vilkas didzú.use(s) — це прислівник (колишня назва), а наявність якогось приголосного s не має значення (с. 115); žósti дуже рідко де має такий наголос, краще žósti «заговорити, промовити» (с. 130) тощо. Ще одна несподівана звістка щодо бібліографії: розгляд говірки Лауксаркяй, розташованої за 9 км від Таураге, навряд чи придатний навіть для того, щоб діти шукали ознаки східнолитовських діалектів (с. 130). У текстах ma.mi·tæ. слід транскрибувати як momýtė (с. 136–137), kótas (с. 137) = kótas; невже smalė·kai — це не smalėkai (с. 137); namúošna = namúosna, pir'k'õ·sna = pirkiõsna (с. 138), svietas = svietas (с. 139); у пісенних словах неправильно поставлено наголос: langą, kiaulės (с. 139), žìnta., тобто žento (с. 139), dú.kte, тобто duktė, šu.ni(s), тобто šunis (там само). Так само й у важливому тексті з Балтмуйже (біля Даугавпілса): durnì·s'te = durnýstė (2), nedó·ra.s ă.ki.s = nedó·ra.s ă.ki.s; kaimí.nka — не kaiminkà, apibū.ra. = apibū·ra. ~ apibūro. Те саме й у текстах з Анікщяй: bú.dava = bú·dava.; liktarne.la.s = liktarnėlės; išplė·ždava. принаймні двічі переписано як plėšdavo? Чи справжня форма ustāvas із жадзінінкської говірки — вимовляють ustā·vas (ustā·vas), у Rk — ustɔ·vas ~ užstovas (с. 147); suplā·iš'ā.ji. = supleišėję; aždun.cū = uždunsu (після n приголосний s часто переходить у c) (с. 148). Тексти купішкенців дуже цікаві, але й до них є зауваження: bagõ·tas = bagõ·tas, gera = gera, važúos = važiuos; krikš't'i·nɔ.s = krikštynɔ.s, jí ~ jy (не ji) (с. 157); atɔ.gal'u ranku = atāgalia rankà (с. 159). Ширвінтішське luŋ'·kt' = luŋ.kt' — наче цвях у черевику (с. 162); vìlko būta =...būta, laukúos(na) = laukúosna (с. 163); pakin'k'l'u.kai = pak'in'kl'u.kai; mergi·tes, suknì·te, nabagì·ču — чи скрізь суфікс -ytė (с. 166); rit'ōi = rit'ōi (с. 166); dirvó·na (так пише лише K) = dirvó·na (с. 170) тощо. Серед нинішніх паневежців, чиї говірки найкраще збереглися в повсякденному вжитку (вони дорікали мені за слово panevėžiškiai), вступ і тексти — одні з найзразковіших; хіба що blógūs слід виправити на blógūs (с. 180). У паневежців dúos = duõs (принаймні тричі), abžó·t' = ab'žó·t', ž'ūrė·t' = ž'ūrė·t' (с. 185); ė·dal's = ė·dal's (с. 186); d'i·k's = d'i·k's, blō·ga = blō·ga, apibė·ks = apibė·ks; á.ic'vars — це á.ic'vars (?). Проблеми з жмудськими «органчиками» більші; у вступі треба було виправити принаймні àv'ieč'ė, kàmu.li·s, sú.nòs (с. 196). Території поширення африкат č, dž тут описано не систематично (с. 198). У багатьох північних і варнішських говірках означені прикметники мають форми plāt'ė·s'is, žāl'ė·sis, а не plačiā­sis, žāliasis (с. 201). Слово balandis відоме по всій Литві, а не лише жмудинам (с. 203); soda означає «нерозселене село», а не будь-яке село (с. 203). RECENZIJOS | 173 Карта, здається, бездоганна. Про шауке́нські жунсіс та ін. писав проф. Albertas Rosinas; у текстах із Вайгуви для «Атласу» також є такі приклади. Кажуть, що розрізняються i˙, u˙ та i˙, u˙˙, а записано uoki.č'ū. (у всіх -i˙t'is | -i˙t'e — чому південні говірки це відкидають? (с. 208). Метатонія майбутнього часу не відбувається у словах із гостро наголошеним коренем або суфіксом (dįrbs, aūgs, gyvēns), а циркумфлексний і короткий наголос не змінюються (с. 209). Там само не зазначено великої території, де в давальному й орудному відмінках множини закінчення -ums трапляється лише в Немакщяї, а не в половині князівства разом із Юрбаркасом та іншими сусідами. Через значне розрізнення i˙ < ie з’явилося vyresnyjai = vir'es'n'i˙jai ~ vyresnieji (с. 210), а далі: nuri˙t'ėje = nurietėjo, знову vi˙resni˙j'ė (!), uoki.t'i (?) (с. 219); seni˙je: з Варняй (с. 230), ani˙je ~ anyjai (?), didi˙je ~ didyjay (3 форми) (с. 231)! Форма займенника не mūsų, а mu˙su | mu˙su | mu˙sa та ін. ~ mūsų, mūsų та ін. (с. 212). Несподівані й такі форми: skerdī˙nes = skerdynės; ga˙l' ~ galia; aŋ'kš'č'ā.u = aŋkš'č'āu | ankščiau означає «дуже рано», і це g' перед твердим k; kā.r.šls = kā.r.šc (с. 215–216); jū˙s'us ~ jūsius (у всіх жмудських говірках; незрозуміло, чим тут вирізняється Немакщяй); drū˙c = drū˙kc (сам чув у 1998 р.); tuoki˙s — зовсім нечувана форма (с. 220); у Шв — n'eši, vė˙ž'i, а не nešė, vė˙že (с. 224); malū˙i вже не має u˙u (с. 230); plū˙ga = plū˙ga, ši˙mta li˙tu =...li˙tu (с. 232); vā˙kū˙ також уже не має u˙u (с. 233), пізно з’явилося l'u˙b, знову в Kv після транспонування — susišukūos (с. 233); наголошується навіть пом’якшувальний знак у žiūburius (с. 233) тощо. Подібні недоліки є і в північножмудських говірках: mė˙ŋkəs = mė˙ŋ'k'ęs (с. 238), але m'i˙n'ku = mi˙ŋ'ku; там не чули, щоб казали tộp'ò, лише tốpò ~ tupù, tôpâ.m ~ tūpam тощо (с. 242). З’явилися інші займенникові привиди — pilkėjai, gerėjai, didėjai — від p'elk'ė˙je: (ėi + i˙e- — i та i злилися), отже, маємо pilkėjai, gerėjai, didėjai (с. 242); вимовляють dâ.inas, а не dā.inàs (с. 248); i˙štū˙r ~ iš tū˙ra, а не iš tūri (с. 248); кліколішкяйці кажуть mô.n šā.lt palė.ka, а не šalt(a) (с. 249); Tirkšlių skambà викликає підозру, тоді як tôupi˙te чи taupyti, як виявляється, втішило (с. 251) — невже латвіст E. Trumpa справді так це зрозумів? У Седій i˙ bažn'i˙č'ė (!) varā˙, dę.rps' = d'i˙rpsi, jį˙ms = ji˙ms (с. 252); невже в Тельшяй — šuoks, šiesā.s (с. 252), ožō.us (с. 253), тоді як у підручнику — šōks, šėsas, užuōs; jaunė˙jė, лише jaunėjai, jaunā.s's = jā.unā.s's, vėšos = višūs (с. 253), ɔnti˙rto = ant rytù (с. 254), trôpėnė˙l's = trupinėlius, а не trupinėlius (с. 254), vė˙iŋok'ūos = vienokios, а не vienokios (с. 253). У дуже цікавих текстах кретінгішків, здається, неймовірні такі речі: ė(š)~šėrdė˙j ~ iš širdie = iš širdė (с. 263), dōuses ~ duōsis = duosis (с. 264), там само нібито n'ories означає norės; шіеде̇ис насправді — sėdes(is), а не sėdės чи sėdėdama (с. 265); on tou kā.rtė = an tā karčia (не an ta kartė), liŋgōus = lingūos, а не linguōs (с. 265). У пункті Пришманчяй форму devintais наголошено на другому складі, а позначено четвертий наголос (с. 265); āudrūos — неможлива форма, має бути ā.udras (родовий однини), адже juk не підлягає відтворенню (с. 265). У плюнгішків частіше трапляється ė.žis, а не ėži˙s (с. 266), lūos передано як lōs (с. 266); žėnōtumė mū˙sa gi.vė.nimā = žinōtumi mūsų gyvenimą, а не žinōtumei mūsų (?) gyvenimą (с. 267), i.dūomė. = idōmiai (с. 267), а також padįrbs, а не padįrbs; не beprōtis, а bėprōt'is = bėprōtis (с. 267). У пункті Ендрєйаво (околиця Юдрєнай, село Лелєнай) найвиразніше показано жмудських дзуків. Спочатку «модернізована» говірка: papā.sakuos'ō (традиційне papāsakuoso), vėl'nes (традиційне v'ė.l'n'c'), vā.ka.rs (традиційне vākā.rs) та ін., але ėšė˙t(u) неможливо отримати транспонуванням (с. 268), ė˙t'ō ~ eitū, а не eitū, pāka.l'nė = pākalnė[je], а не pākalnėje (там само) тощо. Розділ про західножмудські (донінінкські) говірки — це вже приклад сплутаних говірок. Їхню історію можуть показати і книжка W. Fenzlau про онімечення прізвищ Клайпедського краю, і записи фольклору (не помічено навіть випадків дунінінкування — про це свідчить u.dinē в Саусгалвяй, ūdinėti < uo-dinėti (с. 284). Говірка глибокошановного J. Užpurvys відтворена лише за спогадами, з виправленою морфологією 174 | RECENZIJOS (1958 року автор три тижні жив у родині свого брата, тому мова його сестри й брата набагато архаїчніша та системніша). Вуса там — ó:zná· ~ uõznai, а не užnai (с. 275), auštrinis (áuštrenis), а не áuštrinis. Звісно, говірка Паланги належить до північно-західних жмудських говірок (третє географічне змішування Литви, див. с. 276). І Дегучяй — це т. зв. край дунінінків, а не Клайпедський край. Doutù, invali.dọ.m(a), vã·ikã. — не з тієї говірки: dọ·tọ, invaledọma, vã·kõ, форма місцевого відмінка множини šeš·õ·s m'etõ·s — витвір транскрибатора чи когось іншого. Книжка дуже гарного дизайну, у неї вкладено багато праці й сподівань, але забракло уваги до деталей, транскрибування значно відстає, чимало й неправди. Керівниця роботи — соціологиня-мовознавиця, бездіалектна віленка доц. д-р Лайма Грумадене — через численні інші роботи та малий практичний досвід у дослідженні говірок, очевидно, не змогла бодай трохи допомогти упорядницям. Використовуючи цю книжку для наукових потреб, будьмо дещо обережними. Vytautas Antanas Vitkauskas Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 10308 Vilnius, Lietuva Отримано 2005 06 09 Словник говірки занавиків II, L–R Авторки тексту: Rima Bacevičiūtė, Giedrė Čepaitienė, Vilija Sakalauskienė, Janina Švambarytė, Klementina Vosylytė Редакторки: Vilija Sakalauskienė (головна редакторка), Klementina Vosylytė. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2004, 595 p., ISBN 5-420-01550-1 (2 tomas), ISBN 5-420-01506-6 (bendras). Маємо вже й другий том Словника говірки занавиків, у якому зібрано слова на літери L–R. Цей діалектний словник загального (повного) типу подає всю лексику говірки, що становить основу літературної мови, зафіксовану під час експедицій і виписану з LKŽ; використано спрощену фонетичну транскрипцію (шкода, що немає ненапруженого голосного ɔ, приголосних ŋ, ŋ’, x). Дуже добре, що відмовилися від речень і слів письменників (бо наводилися навіть новотвори письменників із цього краю та слова, позбирані деінде, — це не предмет діалектних словників). Словник містить справді багато достовірного й цілком нового діалектного матеріалу, прикладів живої та дуже образної народної мови, які, безперечно, використовуватимуть і пояснюватимуть у своїх працях численні дослідники литовської мови, особливо її говірок. Словник важливий і в нинішній історичний період, коли успадковані мовні системи всіх говірок зазнають сильного впливу літературної мови та засобів її поширення, зокрема радіо, телебачення, адміністративних і політичних чинників. Особливо помітно це в Судувському краї, де до новацій вдаються з насолодою, а сленг із різноманітними запозиченнями й кальками так і звучить з уст місцевих земляків Йонаса Яблонскіса! Тут наведено деякі з них; можливо, варто було попередити користувачів словника про новизну таких слів і форм. Це «внесок» чиновництва до всього фонду нашої мови: mašiniai Šk «масово» (с. 130); pramatyti (у значенні numatyti «передбачити») (с. 135); фразеол. valdymo mazgas «мозок» (с. 139); [жінка] apsivė·dus; mišiuginis «дурень» (із життя євреїв) (с. 201); motininė [свиня] «свиноматка» (с. 216); pamušti blatą «роздобути»