Lietuvių bendrinės kalbos monoftongų priegaidžių akustiniai požymiai

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA LII (2005), 1 – 21 Акустичні ознаки інтонаційних типів монофтонгів литовської літературної мови Robertas Kudirka Vilniaus universitetas Гуманітарний факультет Каунаса Мета статті — описати акустичні характеристики наголошених монофтонгів стандартної литовської мови та виявити відмінності між циркумфлексною й гострою інтонаціями. Досліджувалися слова з початковим наголосом, що містять монофтонги типу CV / CV. Загалом було відібрано 376 слів цього типу. Аналіз спектрограм ґрунтувався на описі та дослідженні таких властивостей монофтонгів: основної частоти, інтенсивності, тривалості й основної форманти. 1. ВСТУП Інструментальні дослідження інтонаційних типів стандартної литовської мови вже досить численні. При читанні описів результатів цих експериментів впадають в око значні розбіжності в даних про акустичні ознаки інтонаційних типів литовської мови та їх оцінці. Дослідники стандартної литовської мови виокремлюють тривалість як одну з найважливіших ознак. У висновках експериментальних досліджень стверджується, що складові з циркумфлексним наголосом мають більшу тривалість (Pakerys, Plakunova, Urbelienė 1970: 43–47; Svecevičius 1964; Vaitkevičiūtė 1960: 210–216; 2001: 31). Деякі дослідники отримали інший результат: складні голосні з гострою інтонацією іноді можуть бути довшими, ніж із циркумфлексною (Pakerys 1968a: 106; Pakerys, Plakunova, Urbelienė 1972: 7). Також помічено, що залежно від інтонаційного типу змінюється тривалість частин складу: у дифтонгів із гострою інтонацією довші перші компоненти, а з циркумфлексною — другі (Pakerys, Plakunova, Urbelienė 1972: 34). У найновішому дослідженні тривалості в стандартній мові встановлено, що наголошені короткі голосні приблизно у 2,3 раза коротші за відповідні довгі, однак в експерименті інтонаційні типи не враховуються (Kaukėnienė 2003: 40–47). Дослідники неоднозначно оцінюють особливості основного тону. Встановлено, що основний тон найбільше залежить від інтонації фрази; іноді навіть стверджується, що тон є лише засобом вираження фразової інтонації (Pakerys 1982: 116). Спираючись на експериментальні матеріали дослідження дифтонгів, схиляються до невизнання існування висхідного й низхідного тональних типів, оскільки дослідження показують, що голосні з гострою та циркумфлексною інтонаціями можуть мати як висхідний, так і низхідний тон, а отже, зміна тону не може бути розрізнювальною ознакою інтонаційного типу (Laigonaitė 1958: 71–100; пор. Svecevičius 1964: 20)1. 1 Оцінюючи висновки експериментів, завжди слід пам’ятати, що дослідження проводилися з використанням неоднакового апаратного та програмного забезпечення, а це може зумовлювати різні результати. Те саме можна сказати й про експериментальний матеріал: одні досліджують дифтонги, інші — монофтонги. 2 | ROBERTAS KUDIRKA Подібні результати отримано під час дослідження основного тону складних дифтонгів: 1) слова, вимовлені з номінативною фразовою інтонацією, мають висхідний і спадний тон, але дифтонги з тими самими акцентами під впливом інших фразових інтонацій можуть набувати як спадного, так і висхідного тону; 2) у шепоті, в якому зовсім немає F0, акценти чітко розрізняються (Pakerys 1967b: 14–15; 1968b: 83–92). Інтенсивність також є важливою ознакою акцента, яка менше пов’язана зі змінами фразової інтонації, ніж основний тон. Аделе Лайгонайте, провівши експеримент, у висновках стверджує, що найважливішою ознакою акцента є не основний тон, а інтенсивність (Laigonaitė 1958: 90–100; 1959). Експериментально встановлено, що циркумфлексні довгі голосні та дифтонги літературної мови на кілька десятих децибела інтенсивніші за відповідні гостроакцентні (Pakerys 1982: 175). Відрізняється й інтенсивність першої частини дифтонга або двозвука: перша частина гостроакцентних мішаних двозвуків інтенсивніша за відповідні компоненти циркумфлексних двозвуків (Pakerys 1982: 178). Існують і протилежні погляди: Бронюс Свецявічюс методом аналізу й синтезу, змінюючи місце піка інтенсивності, перевіряв його вплив на сприйняття акцента й установив, що це істотний параметр сприйняття акцента (Svecevičius 1978: 66). Валерія Вайткавічюте, яка досліджувала акценти літературної мови, стверджує, що акценти розрізняються не горизонтальним контуром, а вертикальною відмінністю основного тону, інтенсивності та інших параметрів звуків із різними акцентами, зосередженою в одній із трьох частин звука однакової тривалості (Vaitkevičiūtė 1995: 89–91). Для розрізнення акцентів важливі зміни не лише просодичних, а й якісних ознак. Ці ознаки особливо залежать від фонемної структури довгого складу: зв’язок між акцентом і якістю звуків чітко помітний у складах, утворених дифтонгами та мішаними двозвуками, тоді як акцент має менший вплив на якість довгих монофтонгів. Установлено, що перші компоненти гостроакцентних дифтонгів і двозвуків літературної мови відкритіші, а циркумфлексних — закритіші (Pakerys 1995: 298). Також помічено, що якісні відмінності передають не конкретні значення формант, а зміни частот цих формант: у гостроакцентних голосних вони виразні й контрастні, у циркумфлексних — менш помітні (Girdenis 1974: 194; Girdenis, Pupkis 1974: 119). Дослідження північножмудських говірок показали, що значення формант гостроакцентних довгих голосних залежать і від артикуляції: закриті гостроакцентні голосні дифузніші, відкриті — компактніші. Ця особливість пов’язується з концентрованою енергією акута й дифузною енергією циркумфлекса (Girdenis 1996: 78). У працях останніх років утвердилася думка, що литовські акценти мають змішану природу: їх розрізняють певні якісні ознаки (тембр), кількість складів, модуляції сили голосу (інтенсивності) й основного тону, а також спектральна структура (Ambrazas, red., 1994: 39; Pakerys 1982: 189; Vaitkevičiūtė 1995: 9; Stundžia 1996: 27). Варто також додати, що не один дослідник згадував про нівеляцію акцентів: північні та східні аукштайти перестали розрізняти акцент з наголосом на початку складу від акцента з наголосом наприкінці у складах із довгими голосними та дифтонгами [ie], [uo] (так само й ті, хто говорить літературною мовою) (Ambrazas, red., 1994: 39; Pakerys 1967a: 132; 1995: 303; Laigonaitė 1959: 20). Ознаки нівеляції виявила й Lilija Anusienė (1983: 5–12); вона стверджує, що відмінність у тривалості голосних із наголосом наприкінці та на початку складу в литовській літературній мові нівелювалася. MONOFTONGŲ PRIEGAIDŽIŲ POŽYMIAI | 3 У виданнях із мовознавства опубліковано чимало досліджень акцентів литовських говірок (Atkočaitytė 2000; Bukantis 1984; Eidukaitienė 1977; Kosienė 1982; Kačiūskienė, Girdenis 1997; Girdenis 1967, 1974; Murinienė 2000; Leskauskaitė 2000). Ґрунтовним є дослідження акцентів каунаської говірки західних аукштайтів (Girdenis, Pupkis 1974: 111–120). Проаналізувавши просодичні ознаки (тривалість голосу, положення вершини основного тону, положення вершини інтенсивності), автори у висновках наголошують, що найнадійнішою ознакою є тривалість і саме вона найбільше розрізняє акценти. Акценти також розрізняються положенням вершини основного тону та вершиною інтенсивності: вершина інтенсивності гостроакцентних голосних з’являється раніше, ніж циркумфлексних. А такі ознаки, як діапазон основного тону та пікова інтенсивність голосних, майже не залежать від акцентів. Цей висновок згодом підтвердило й інше дослідження тривалості голосних у південній говірці західних аукштайтів: циркумфлексні голосні в 1,1 раза довші за гостроакцентні (Kazlauskienė 1998: 53). Інструментальне дослідження просодії шакайського підговору каунаської говірки західних аукштайтів засвідчило, що найпослідовніше акценти цього підговору розрізняє час появи вершини основного тону: вершини гостроакцентних складів виникають значно раніше, ніж циркумфлексних (Bacevičiūtė 2001: 78). Інші просодичні ознаки залежать від структури складу. Довгі голосні склади також розрізняються за тривалістю — циркумфлексні склади довші. Акценти довгих дифтонгічних і двозвукових складів найвиразніше розрізняє діапазон зміни основного тону: діапазон гостроакцентних ширший. Менш надійно склади цього типу розрізняють положення вершини тону та якісні ознаки першого компонента. Раніше стверджували, що акценти північножмудських говірок розрізняє різка або плавна зміна акустичного «малюнка» й артикуляції: акут — виразний і різкий, циркумфлекс — невиразний і плавний (Girdenis 1974: 192). Пізніші дослідження показали, що розрізнювальні ознаки акцентів північножмудських говірок пов’язані зі зміною загального рівня енергії: акут характеризується концентрованою енергією, а циркумфлекс — енергією, розсіяною в центрі складу. Експерименти також виявили очевидну кореляцію між основним тоном і рівнем енергії, тому зроблено висновок, що основний тон є цілком надійною ознакою акцентів північних жмудів (Girdenis 1996: 82). Висновки попередніх експериментів підтвердили й новітні випробування зі штучною модифікацією основного тону та інтенсивності: встановлено, що акценти північножмудських говірок розрізняються різкістю зміни основного тону — тон акута змінюється різко, а циркумфлекса — нерізко й плавно (Girdenis 1998: 38). Акценти варніцької говірки південних жмудів найвиразніше розрізняються якісними та динамічними ознаками: коротша тривалість вимови акута, різкий початок і спад інтенсивності відрізняються від плавнішого й довшого циркумфлекса (Bukantis 1984: 22). Акценти расейняйської говірки південних жмудів істотно різняться тривалістю: гостроакцентні склади довші за циркумфлексні. Важлива ознака акцентів расейняйської говірки — також траєкторія руху основного тону: тон акута на початку різко підвищується й майже протягом усієї вимови спадає, тоді як тон циркумфлекса досить рівний і трохи висхідний (Atkočaitytė 2000: 114). Дослідження акцентів східних аукштайтів засвідчило, що найважливіша ознака, яка їх розрізняє, — тривалість та інтенсивність (Kosienė 1982: 67; Eidukaitienė 1977: 23). Порівняння дифтонгічних складів північножмудських і східноаукштайтських говірок показало, що акценти жмудів розрізняє діапазон зміни основного тону, а акценти східних аукштайтів — тембр першого компонента (Kačiūskienė, Girdenis 1997: 32). 4 | ROBERTAS KUDIRKA Огляд досліджень інтонаційних акцентів у литовських діалектах показує, що для вираження опозиції інтонаційних акцентів можуть використовуватися різні ознаки, а значення кожної просодичної ознаки неоднакове в різних діалектах (Laigonaitė 1958: 7–90; Kazlauskas 1966: 119–121). Щоб визначити, за якими акустичними ознаками розрізняються циркумфлексні й акутові монофтонги, ми провели експеримент. Досліджувалися акустичні ознаки наголошених монофтонгів: основний тон, інтенсивність, тривалість, основні форманти. Для дослідження було обрано двоскладові слова літературної литовської мови (у виняткових випадках — трискладові), наголошений монофтонг у яких міститься в першому складі типу CV / C’V. Із словників було відібрано всі можливі варіанти цього типу складу з усіма голосними й приголосними. Слова добиралися з орфоепічних і тлумачних словників (Vaitkevičiūtė 2001; Vitkauskas 2001; DLKŽ; TŽŽ). Загалом для експерименту було відібрано 376 слів із наголошеними першими складами типу CV / C’V; ізольовані слова було прочитано з номінативною інтонацією. Експериментальний матеріал литовської мови записано 2003 року в лабораторії експериментальної фонетики Каунаського гуманітарного факультету Вільнюського університету. Дикторами були професійні актори: Evaldas Leskauskas (g. 1976), gimė ir gyvena Kaune, dirba Akademiniame Kauno dramos teatre, kalba bendrine lietuvių kalba; Dainius Svobonas (g. 1968), gimė ir mokėsi Vilniuje, 21-erių persikėlė į Kauną ir čia gyvena jau trylika metų. Dirba Akademiniame Kauno dramos teatre, kalba bendrine lietuvių kalba. Інтонаційну реалізацію дикторів детально не регламентували; їх просили читати у звичайному темпі, уникаючи експресивності, і якомога нейтральнішою номінативною інтонацією. Апаратне обладнання: комп’ютер Celeron 333 Mhz / 64 Mb RAM / 4 Mb SVGA / SB Audio PCI 64 V, мікрофон Senheiser MD 421, підсилювач Audiotechnica ART 27F Tube Mic. Сегментацію запису та спектральний аналіз виконано в лабораторії експериментальної фонетики ВУ КГФ за допомогою програми PRAAT 4.0.47. Статистичні обчислення виконано за допомогою програм Microsoft Excel, Statistica 5.5 і SPSS 12.0 for Windows. Для аналізу експериментальних даних обрано нейтральніші назви інтонаційних акцентів: замість акценту твердого закінчення вживається циркумфлексний, замість акценту твердого початку — акутовий. На схемах ужито скорочені назви інтонаційних акцентів: циркумфлексний — «c», акутовий — «a». 2. Т Р И В А Л І С Т Ь У словах вимірювали абсолютну тривалість монофтонга в першому наголошеному складі типу CV / C’V і абсолютну тривалість слова в мілісекундах; на основі цього обчислювали відносну тривалість [x = Xb: Xz (Xb – тривалість голосного; Xz – тривалість слова)]. Отримані дані оцінено статистично (див. табл. 1). Співвідношення абсолютної тривалості алотонів циркумфлексних та акутових голосних наведено в таблиці 1; дані округлено до 1 мс. Як бачимо, статистично достовірно відрізняється лише одна позиція: циркумфлексний [ãː] довший за акутовий [áː], довірчі інтервали лише незначно перекриваються. Очевидно, на такий результат вплинула мала MONOFTONGŲ PRIEGAIDŽIŲ POŽYMIAI 5 ТАБЛИЦЯ 1. АБСОЛЮТНА ТРИВАЛІСТЬ АЛОТОНІВ ГОЛОСНИХ І ЇЇ СТАТИСТИЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ2 Голосні n x̄ (мс) s(мс) v (%) 95% довірчий інтервал (мс) tₚ > <tₐ [iː] 32 234 39,64 16,9 220 ÷ 248 [iː] 34 222 51,44 23,1 204 ÷ 240 1,02<t₀,₀₅=2,00 [ɛː] 31 242 35,09 14,5 229 ÷ 255 0,36<t₀,₀₅=2,00 [ɛː] 35 239 31,59 13,2 228 ÷ 250 [ɛː] 28 264 33,35 12,6 251 ÷ 277 [ɑː] 42 247 27,26 11,0 239 ÷ 256 [ɑː] 8 227 19,04 8,4 211 ÷ 243 2,10>t₀,₀₅=2,01 [ɔː] 38 246 36,42 14,8 234 ÷ 258 0,50<t₀,₀₅=1,99 [ɔː] 36 241 36,14 15,0 229 ÷ 254 [uː] 46 226 42,58 18,8 214 ÷ 239 [uː] 46 233 39,74 17,1 221 ÷ 245 0,75<t₀,₀₅=1,99 вибірки акутних [áː]. Довірчі інтервали всіх інших алотонів голосних перетинаються, а критерій Стьюдента не виявляє достовірних відмінностей, проте, порівнюючи довірчі інтервали та середні значення, можна помітити більшу тривалість циркумфлексних голосних (за винятком циркумфлексного [ũː], середня тривалість якого менша). Середні значення тривалості циркумфлексних голосних на 3–20 мс більші за середні значення акутних голосних; також нижні межі довірчих інтервалів циркумфлексних голосних завжди більші на 1–28 мс, а верхні — на 4–13 мс, ніж у акутних. Проаналізуймо дані відносної тривалості: згідно з таблицею (див. таблицю 2), статистично достовірно не відрізняється жодна позиція. Однак, порівнюючи довірчі інтервали, можна помітити, що в чотирьох із п’яти позицій значення нижньої та верхньої меж довірчих інтервалів циркумфлексних голосних перевищують відповідні значення для акутних. Після аналізу даних тривалості всіх досліджуваних голосних статистично достовірних результатів не отримано, але при порівнянні довірчих інтервалів виявлено загальну закономірність системного характеру: інтервали як абсолютної, так і відносної тривалості циркумфлексних голосних свідчать про те, що голосні з цією інтонацією довші за акутні. Така закономірність простежується у чотирьох із п’яти порівнюваних пар. Відмінності діапазонів довірчих інтервалів підтверджуються також середніми значеннями тривалості: абсолютна тривалість циркумфлексних голосних становить 243 мс (відносна — 0,35), акутних — 232 мс (0,33). 2 Значення символів, уживаних у таблицях: n — кількість вимірювань, x̄ — середнє арифметичне, s — стандартне відхилення, v — коефіцієнт варіації; довірч. інтерв. — довірчий інтервал, tₚ — обчислене значення критерію Стьюдента, tₐ — критичне значення критерію Стьюдента, α — рівень значущості результатів. 6 | ROBERTAS KUDIRKA ТАБЛИЦЯ 2. ВІДНОСНА ТРИВАЛІСТЬ АЛОТОНІВ ГОЛОСНИХ І ЇЇ СТАТИСТИЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ Голосні n x̄ (мс) s(мс) v (%) 95% довірчий інтервал (мс) tₚ > < tₐ [íˑ] 32 0,33 0,07 21,0 0,31 ÷ 0,36 [íˑ] 34 0,33 0,07 20,8 0,30 ÷ 0,35 0,27 < t₀,₀₅ = 2,00 [ěˑ] 31 0,34 0,06 17,9 0,32 ÷ 0,36 [ěˑ] 35 0,35 0,06 18,2 0,33 ÷ 0,37 0,76 < t₀,₀₅ = 2,00 [ėˑ] 28 0,38 0,06 15,3 0,36 ÷ 0,40 [ãˑ] 42 0,33 0,05 14,1 0,32 ÷ 0,35 [áˑ] 8 0,30 0,03 10,3 0,28 ÷ 0,33 1,79 < t₀,₀₅ = 2,01 [õˑ] 38 0,35 0,07 19,2 0,33 ÷ 0,37 0,26 < t₀,₀₅ = 1,99 [óˑ] 36 0,35 0,07 19,7 0,32 ÷ 0,37 [ũˑ] 46 0,34 0,06 19,0 0,32 ÷ 0,36 [ũˑ] 46 0,33 0,07 21,6 0,31 ÷ 0,35 0,54 < t₀,₀₅ = 1,99 3. ОСНОВНИЙ ТОН Основний тон вимірювали, знімаючи значення у п’яти точках тонового контуру: тривалість голосу вертикально ділили на п’ять рівних частин; вимірювання проводили в таких п’яти точках: на початку, наприкінці та посередині голосу, а потім відрізки від початку до середини й від середини до кінця ділили навпіл і вимірювали в цих точках. На основі цих даних обчислювали діапазон основного тону — інтервал між вершиною тонового контуру та його найнижчою точкою. Також вимірювали пікове значення основного тону та час появи пікового значення в мілісекундах (відстань від початку вимовляння голосу до найвищої точки). Результати наведено в таблиці 3. Статистична перевірка ширини діапазонів порівнюваних циркумфлексних і акутних голосних не виявила достовірних відмінностей: діапазони мають подібну ширину, причому діапазони циркумфлексних голосних частіше ширші. Аналіз довірчих інтервалів також не виявляє систематичних відмінностей: інтервали перекриваються, а іноді, можна сказати, навіть збігаються. За другою ознакою основного тону — піковим значенням основного тону — алотони також не різняться: у всіх випадках критичне значення критерію Стьюдента не перевищено. Перегляд довірчих інтервалів і середніх значень пікових значень тону різних алотонів не виявляє чітких тенденцій: іноді середні значення та межі довірчих інтервалів циркумфлексних голосних більші ([ãˑ] c 1,42 ht, довірч. інтерв. 0,80 ÷ 2,04 ht і [áˑ] 1,05 ht, довірч. інтерв. -0,18 ÷ 2,28 ht; [õˑ] c 1,51 ht, довірч. інтерв. 0,91 ÷ 2,11 ht і [óˑ] 1,50 ht, довірч. інтерв. 0,92 ÷ 2,08 ht; [ũˑ] c 2,59 ht, довірч. інтерв. 2,15 ÷ 3,02 ht і MONOFTONGŲ PRIEGAIDŽIŲ POŽYMIAI 7 [űː] a 2,31 ht, довірчий інтервал 1,84 ÷ 2,78 ht), а іноді з акутовою ([íː] a 2,35 ht, довірчий інтервал 1,90 ÷ 2,80 ht і [íː] c 2,17 ht, довірчий інтервал 1,75 ÷ 2,59 ht; [éː] a 1,96 ht, довірчий інтервал 1,43 ÷ 2,49 ht і [ěː] c 1,62 ht, довірчий інтервал 0,95 ÷ 2,29 ht). Третя аналізована ознака основного тону — час досягнення піка основного тону. Статистична перевірка результатів показала, що значущих відмінностей немає: час появи вершини тону дуже різниться, а довірчі інтервали скрізь перетинаються. Порівняння середніх значень часу досягнення піка основного тону та довірчих інтервалів циркумфлексних і акутових голосних не виявило жодної систематичної закономірності: іноді середні значення й граничні значення довірчих інтервалів вищі у циркумфлексних голосних ([ěː] 109,16 ms, довірчий інтервал 77,15 ÷ 141,17 ms і [éː] 72,89 ms, довірчий інтервал 46,80 ÷ 98,97 ms; [āː] 101 ms, довірчий інтервал 69,62 ÷ 132,38 ms і [áː] 98,88 ms, довірчий інтервал 8,26 ÷ 189,49 ms; [ōː] 130,55 ms, довірчий інтервал 98,26 ÷ 162,84 ms і [óː] 92,31 ms, довірчий інтервал 63,54 ÷ 121,08 ms), а іноді — в акутових ([íː] 90 ms, довірчий інтервал 64,13 ÷ 115,87 ms і [ìː] 82,78 ms, довірчий інтервал 53,48 ÷ 112,09 ms; [űː] 77,96 ms, довірчий інтервал 56,01 ÷ 99,90 ms і [üː] 69,98 ms, довірчий інтервал 48,01 ÷ 91,95 ms). На схемах (див. рис. 1, 2, 3, 4, 5) зображено криві основного тону за даними вимірювань голосних, отриманими в п’яти точках кривої. Можна порівняти, як змінюються криві основного тону циркумфлексної та акутових інтонацій. Видно, що тональні діапазони циркумфлексних і акутових голосних подібні; іноді, можна сказати, межі довірчих інтервалів навіть збігаються. ТАБЛИЦЯ 3. ОЗНАКИ ОСНОВНОГО ТОНУ АЛОТОНІВ ГОЛОСНИХ ТА ЇХНЯ СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА Досліджувана ознака Голосні n x̄ s v (%) 95% довірчий інтервал tₚ > <tₐ Діапазон (ht) [iː] 32 1,54 1,28 83,1 1,08 ÷ 2,00 [íː] 34 1,47 1,12 76,4 1,08 ÷ 1,86 0,23 < t₀,₀₅ = 2,00 Піковий основний тон (ht) [íː] 32 2,17 1,16 53,4 1,75 ÷ 2,59 [íː] 34 2,35 1,29 55,1 1,90 ÷ 2,80 0,59 < t₀,₀₅ = 2,00 Час появи вершини основного тону (мс) [íː] 32 82,78 81,26 98,2 53,48 ÷ 112,09 [íː] 34 90,00 74,16 82,4 64,13 ÷ 115,87 0,38 < t₀,₀₅ = 2,00 Діапазону (ht) [ěː] 31 1,29 0,74 57,7 1,01 ÷ 1,56 [éː] 35 1,44 0,89 61,9 1,13 ÷ 1,74 0,74 < t₀,₀₅ = 2,00 8 | ROBERTAS KUDIRKA ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 3 Досліджувана ознака Голосні n x̄ s v (%) 95% довірчий інтервал tₚ > <tₐ Піковий основний тон (ht) [ėː] 31 1,62 1,82 112,3 0,95 ÷ 2,29 [ėː] 35 1,96 1,55 79,0 1,43 ÷ 2,49 0,82 < t₀,₀₅ = 2,00 Час появи вершини основного тону (мс) [ėː] 31 109,16 87,27 79,9 77,15 ÷ 141,17 [ėː] 35 72,89 75,93 104,2 46,80 ÷ 98,97 1,81 < t₀,₀₅ = 2,00 Діапазон (ht) [ėː] 28 1,85 1,39 75,2 1,31 ÷ 2,39 Піковий основний тон (ht) [ėː] 28 1,38 1,68 121,4 0,73 ÷ 2,03 Час появи вершини основного тону (мс) [ėː] 28 107,11 97,59 91,1 69,26 ÷ 144,95 Діапазон (ht) [āː] 42 1,58 1,07 68,1 1,24 ÷ 1,91 [āː] 8 1,10 0,91 83,2 0,33 ÷ 1,86 1,19 < t₀,₀₅ = 2,01 Піковий основний тон (ht) [āː] 42 1,42 1,99 140,4 0,80 ÷ 2,04 [āː] 8 1,05 1,47 139,8 -0,18 ÷ 2,28 0,50 < t₀,₀₅ = 2,01 Час появи вершини основного тону (мс) [āː] 42 101,00 100,69 99,7 69,62 ÷ 132,38 [āː] 8 98,88 108,38 109,6 8,26 ÷ 189,49 0,05 < t₀,₀₅ = 2,01 Діапазон (ht) [ōː] 38 1,36 0,93 68,6 1,05 ÷ 1,67 0,39 < t₀,₀₅ = 1,99 [ōː] 36 1,28 0,96 75,4 0,95 ÷ 1,60 MONOFTONGŲ PRIEGAIDŽIŲ POŽYMIAI 9 ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 3 Досліджувана ознака | Голосні | n | x̄ | s | v (%) | 95% довірчий інтервал | tₚ > < tₐ Піковий основний тон (ht) | [ōˑ] | 38 | 1,51 | 1,82 | 120,5 | 0,91 ÷ 2,11 | 0,02 < t₀,₀₅ = 1,99 | [óˑ] | 36 | 1,50 | 1,72 | 114,5 | 0,92 ÷ 2,08 | Час появи вершини основного тону (мс) | [ōˑ] | 38 | 130,55 | 98,25 | 75,3 | 98,26 ÷ 162,84 | 1,79 < t₀,₀₅ = 1,99 | [óˑ] | 36 | 92,31 | 85,03 | 92,1 | 63,54 ÷ 121,08 | Діапазон (ht) | [ūˑ] | 46 | 1,87 | 1,52 | 81,3 | 1,42 ÷ 2,32 | 0,26 < t₀,₀₅ = 1,99 | [úˑ] | 46 | 1,79 | 1,33 | 74,1 | 1,40 ÷ 2,18 | Піковий основний тон (ht) | [ūˑ] | 46 | 2,59 | 1,46 | 56,6 | 2,15 ÷ 3,02 | 0,87 < t₀,₀₅ = 1,99 | [úˑ] | 46 | 2,31 | 1,57 | 68,2 | 1,84 ÷ 2,78 | Час появи вершини основного тону (мс) | [ūˑ] | 46 | 69,98 | 74,00 | 105,7 | 48,01 ÷ 91,95 | 0,52 < t₀,₀₅ = 1,99 | [úˑ] | 46 | 77,96 | 73,90 | 94,8 | 56,01 ÷ 99,90 10 | ROBERTAS KUDIRKA РИС. 1. КРИВІ ОСНОВНОГО ТОНУ ЦИРКУМФЛЕКСНИХ [iː] (–) ТА АКУТНИХ [íː] (–·) ГОЛОСНИХ РИС. 2. КРИВІ ОСНОВНОГО ТОНУ ЦИРКУМФЛЕКСНИХ [ūː] (–) ТА АКУТНИХ [úː] (–·) ГОЛОСНИХ MONOFTONGŲ PRIEGAIDŽIŲ POŽYMIAI | 11 3 РИС. КРИВІ ОСНОВНОГО ТОНУ ЦИРКУМФЛЕКСНИХ [êː] (–) І ОКСИТОНІЧНИХ [éː] (– ·) ГОЛОСНИХ 12 | ROBERTAS KUDIRKA 5 РИС. КРИВІ ОСНОВНОГО ТОНУ ЦИРКУМФЛЕКСНИХ [õː] (−) І ОКСИТОНІЧНИХ [óː] (−·) ГОЛОСНИХ Підсумовуючи, можна стверджувати, що циркумфлексні голосні статистично достовірно не відрізняються від акутових ані за діапазоном основного тону, ані за піковим значенням, ані за часом появи вершини тону. Довірчі інтервали не виявляють систематичних відмінностей. 4. ІНТЕНСИВНІСТЬ Інтенсивність вимірювали за тією самою методикою, що й основний тон. Статистично оцінені результати наведено в таблиці 4. ТАБЛИЦЯ 4. ОЗНАКИ ІНТЕНСИВНОСТІ АЛОТОНІВ ГОЛОСНИХ ТА ЇХНЯ СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА Досліджувана ознака | Голосні | n | x̄ | s | v (%) | 95% довірчий інтервал | tᵦ < tₐ Діапазон (дБ) | [íː] | 32 | 6,47 | 2,60 | 40,2 | 5,53 ÷ 7,41 | | [íː] | 34 | 5,79 | 2,50 | 43,1 | 4,92 ÷ 6,66 | 1,07 > t₀,₀₅ = 2,00 MONOFTONGŲ PRIEGAIDŽIŲ POŽYMIAI | 13 ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 4 Досліджувана ознака | Голосні | n | x̄ | s | v (%) | 95% довірчий інтервал | tₚ > < tα Пікова інтенсивність (дБ) | [ĭ] | 32 | 69,56 | 3,21 | 4,6 | 68,40 ÷ 70,72 | 0,32 < t₀,₀₅ = 2,00 Пікова інтенсивність (дБ) | [ĭ] | 34 | 69,32 | 2,94 | 4,2 | 68,30 ÷ 70,35 Час пікової інтенсивності (мс) | [ĭ] | 32 | 100,09 | 56,75 | 56,7 | 79,63 ÷ 120,56 | 1,10 < t₀,₀₅ = 2,00 Час пікової інтенсивності (мс) | [ĭ] | 34 | 85,79 | 48,27 | 56,3 | 68,96 ÷ 102,63 Діапазон (дБ) | [ė̌] | 31 | 5,48 | 2,39 | 43,6 | 4,61 ÷ 6,36 | 0,14 < t₀,₀₅ = 2,00 Діапазон (дБ) | [ė̌] | 35 | 5,57 | 2,59 | 46,5 | 4,68 ÷ 6,46 Пікова інтенсивність (дБ) | [ė̌] | 31 | 70,68 | 3,65 | 5,2 | 69,34 ÷ 72,01 | 0,47 < t₀,₀₅ = 2,00 Пікова інтенсивність (дБ) | [ė̌] | 35 | 71,09 | 3,42 | 4,8 | 69,91 ÷ 72,26 Час пікової інтенсивності (мс) | [ė̌] | 31 | 101,61 | 48,79 | 48,0 | 83,72 ÷ 119,51 | 1,28 < t₀,₀₅ = 2,00 Час пікової інтенсивності (мс) | [ė̌] | 35 | 86,34 | 47,73 | 55,3 | 69,95 ÷ 102,74 Діапазон (дБ) | [ė̌] | 28 | 4,61 | 1,91 | 41,5 | 3,87 ÷ 5,35 Пікова інтенсивність (дБ) | [ė̌] | 28 | 70,57 | 4,10 | 5,8 | 68,98 ÷ 72,16 Час пікової інтенсивності (мс) | [ė̌] | 28 | 76,36 | 57,77 | 75,7 | 53,96 ÷ 98,76 Діапазон (дБ) | [ã] | 42 | 5,93 | 2,48 | 41,9 | 5,15 ÷ 6,70 | 0,30 < t₀,₀₅ = 2,01 Діапазон (дБ) | [á] | 8 | 5,63 | 3,25 | 57,8 | 2,91 ÷ 8,34 Пікова інтенсивність (дБ) | [ã] | 42 | 70,74 | 4,82 | 6,8 | 69,24 ÷ 72,24 | 0,01 < t₀,₀₅ = 2,01 Пікова інтенсивність (дБ) | [á] | 8 | 70,75 | 4,77 | 6,7 | 66,76 ÷ 74,74 14 | ROBERTAS KUDIRKA ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 4 Досліджувана ознака | Голосні | n | x̄ | s | v (%) | 95% довірчий інтервал | tₚ > tₐ. Час пікової інтенсивності (мс) | [ãˇ] | 42 | 86,31 | 56,49 | 65,4 | 68,70 ÷ 103,92 | 0,44 < t₀,₀₅ = 2,01; [áˇ] | 8 | 95,63 | 45,38 | 47,5 | 57,68 ÷ 133,57. Діапазон (дБ) | [õˇ] | 38 | 6,82 | 2,52 | 37,0 | 5,99 ÷ 7,65 | 0,59 < t₀,₀₅ = 1,99; [óˇ] | 36 | 6,47 | 2,49 | 38,5 | 5,63 ÷ 7,31. Пікова інтенсивність (дБ) | [õˇ] | 38 | 73,29 | 5,54 | 7,6 | 71,47 ÷ 75,11 | 0,78 < t₀,₀₅ = 1,99; [óˇ] | 36 | 72,36 | 4,64 | 6,4 | 70,79 ÷ 73,93. Час пікової інтенсивності (мс) | [õˇ] | 38 | 104,32 | 46,05 | 44,1 | 89,18 ÷ 119,45 | 0,25 < t₀,₀₅ = 1,99; [óˇ] | 36 | 101,56 | 49,58 | 48,8 | 84,78 ÷ 118,33. Діапазон (дБ) | [ũˇ] | 46 | 5,24 | 2,61 | 49,8 | 4,46 ÷ 6,01; [úˇ] | 46 | 5,04 | 2,26 | 44,8 | 4,37 ÷ 5,71 | 0,38 < t₀,₀₅ = 1,99. Пікова інтенсивність (дБ) | [ũˇ] | 46 | 70,83 | 4,10 | 5,8 | 69,61 ÷ 72,04; [úˇ] | 46 | 70,96 | 4,43 | 6,2 | 69,64 ÷ 72,27 | 0,15 < t₀,₀₅ = 1,99. Час пікової інтенсивності (мс) | [ũˇ] | 46 | 76,52 | 64,58 | 84,4 | 57,35 ÷ 95,70; [úˇ] | 46 | 80,35 | 71,63 | 89,1 | 59,08 ÷ 101,62 | 0,27 < t₀,₀₅ = 1,99. Статистичне оцінювання даних показує, що діапазони інтенсивності не розрізняють акцентних типів; статистично достовірних відмінностей не виявлено в жодній із порівнюваних позицій. У чотирьох із п’яти позицій значення середнього діапазону та довірчого інтервалу для циркумфлексних голосних вищі, ніж для акутових, а це означає, що діапазон циркумфлексних голосних ширший. Обчислення середніх значень діапазону показує, що ця різниця дуже мала: середній діапазон циркумфлексних голосних становить 5,76 дБ, акутових — 5,70 дБ. Статистична перевірка значень пікової інтенсивності показала, що достовірних відмінностей немає в жодній позиції. Довірчі інтервали всіх алотонів перетинаються або навіть збігаються, а розраховане значення критерію Стьюдента здебільшого дуже мале. Порівняння часу появи піків інтенсивності не дало статистично достовірних результатів. У трьох позиціях вершина циркумфлексних голосних [ĩˇ], [ẽˇ], [õˇ] з’являється пізніше MONOFTONGŲ PRIEGAIDŽIŲ POŽYMIAI 15 за відповідні піки акутових голосних, однак у двох решті позицій вершини акутових голосних [áː], [úː] з’являються пізніше, ніж відповідні вершини циркумфлексних голосних. На схемах (див. рис. 6, 7, 8, 9, 10) зображено криві інтенсивності циркумфлексних та акутових голосних. Можна порівняти, як змінюється інтенсивність циркумфлексних та акутових голосних. На схемі перша крива відповідає циркумфлексним голосним, друга — акутовим. Підсумовуючи всі акустичні ознаки інтенсивності, можна зробити висновок, що циркумфлексні голосні статистично достовірно не відрізняються від акутових ані діапазоном зміни інтенсивності, ані піковим значенням, ані часом появи вершини. Відрізняється лише дещо ширший діапазон циркумфлексних голосних. РИС. 6. КРИВІ ІНТЕНСИВНОСТІ ЦИРКУМФЛЕКСНИХ [ĩː] (–) ТА АКУТОВИХ [ĩˊ] (– ·) ГОЛОСНИХ 16 | ROBERTAS KUDIRKA 7 РИС. КРИВІ ІНТЕНСИВНОСТІ ЦИРКУМФЛЕКСНИХ [ɛː] (−) ТА АКУТНИХ [ɛː] (−·) ГОЛОСНИХ MONOFTONGŲ PRIEGAIDŽIŲ POŽYMIAI 17 9 РИС. КРИВІ ІНТЕНСИВНОСТІ ЦИРКУМФЛЕКСНИХ [õː] (−) ТА АКУТНИХ [óː] (−·) ГОЛОСНИХ 10 РИС. КРИВІ ІНТЕНСИВНОСТІ ЦИРКУМФЛЕКСНИХ [ùː] (−) ТА АКУТНИХ [úː] (−·) ГОЛОСНИХ 18 | ROBERTAS KUDIRKA 5. ФОРМАНТНА СТРУКТУРА На спектрограмах було виміряно середні частоти першої та другої формант циркумфлексних і акутних голосних. Дані формант оцінено статистично, середні значення та довірчі інтервали узагальнено з точністю до 10 Гц. Результати наведено в таблиці 5. ТАБЛИЦЯ 5. ЧАСТОТИ ПЕРШОЇ ТА ДРУГОЇ (F₁ І F₂) ФОРМАНТ АЛОТОНІВ ГОЛОСНИХ І ЇХ СТАТИСТИЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ Форманти | Голосні | n | x̄ (Гц) | s (Гц) | v (%) | 95% довірчий інтервал (Гц) | tₚ < tₐ F₁ | [íː] | 32 | 230 | 15,83 | 6,8 | 230 ÷ 240 | [íː] | 34 | 240 | 13,19 | 5,6 | 230 ÷ 240 | 0,75 < t₀,₀₅ = 2,00 F₂ | [íː] | 32 | 2230 | 88,08 | 4,0 | 2200 ÷ 2260 | [íː] | 34 | 2220 | 91,08 | 4,1 | 2190 ÷ 2250 | 0,35 < t₀,₀₅ = 2,00 F₁ | [ėː] | 31 | 340 | 19,14 | 5,6 | 330 ÷ 350 | [ėː] | 35 | 350 | 16,97 | 4,9 | 340 ÷ 350 | 1,33 < t₀,₀₅ = 2,00 F₂ | [ėː] | 31 | 2090 | 112,19 | 5,4 | 2040 ÷ 2130 | [ėː] | 35 | 2090 | 98,15 | 4,7 | 2060 ÷ 2120 | 0,13 < t₀,₀₅ = 2,00 F₁ | [ėː] | 28 | 650 | 30,83 | 4,8 | 640 ÷ 660 F₂ | [ėː] | 28 | 1710 | 235,25 | 13,7 | 1620 ÷ 1800 F₁ | [áː] | 42 | 690 | 43,38 | 6,3 | 680 ÷ 700 | [áː] | 8 | 690 | 47,43 | 6,9 | 650 ÷ 730 | 0,09 < t₀,₀₅ = 2,01 F₂ | [áː] | 42 | 1220 | 128,57 | 10,5 | 1180 ÷ 1260 | [áː] | 8 | 1260 | 19,09 | 1,5 | 1240 ÷ 1270 | 0,80 < t₀,₀₅ = 2,01 F₁ | [õː] | 38 | 440 | 46,76 | 10,6 | 430 ÷ 460 | 0,43 < t₀,₀₅ = 1,99 | [õː] | 36 | 440 | 35,25 | 7,9 | 430 ÷ 460 F₂ | [õː] | 38 | 780 | 182,63 | 23,3 | 720 ÷ 840 | 1,56 < t₀,₀₅ = 1,99 | [õː] | 36 | 730 | 74,20 | 10,1 | 710 ÷ 760 F₁ | [ūː] | 46 | 300 | 29,11 | 9,8 | 290 ÷ 310 | [ūː] | 46 | 290 | 25,58 | 8,7 | 280 ÷ 300 | 0,84 < t₀,₀₅ = 1,99 F₂ | [ūː] | 46 | 660 | 90,47 | 13,7 | 630 ÷ 690 | [ūː] | 46 | 670 | 110,00 | 16,5 | 630 ÷ 700 | 0,28 < t₀,₀₅ = 1,99 MONOFTONGŲ PRIEGAIDŽIŲ POŽYMIAI 19 Порівнюючи середні частоти першої та другої формант циркумфлексних і акутних голосних, статистично достовірних відмінностей не виявлено: довірчі інтерва- 11 РИС. СПЕКТРАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЦИРКУМФЛЕКСНИХ (−) ТА АКУТНИХ (−·) ГОЛОСНИХ 12 РИС. ПЕРША (F1) ТА ДРУГА (F2) ФОРМАНТИ ЦИРКУМФЛЕКСНИХ І АКУТНИХ ГОЛОСНИХ 20 | ROBERTAS KUDIRKA коли вони дуже перетинаються або навіть збігаються, обчислене значення критерію Стьюдента здебільшого дуже мале, жодна позиція не перевищує критичного значення. Найчастіше значення формант відрізняються на 10 Hz або збігаються, за винятком голосних [aˑ] і [oˑ], коли значення другої форманти циркумфлексних голосних відрізняються від відповідних значень акутових на 40–50 Hz. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що за особливостями формантної структури акценти не відрізняються. У цьому можна наочно переконатися, розглянувши схеми 11 і 12. 6. ВИСНОВКИ Після аналізу експериментальних даних щодо циркумфлексних та акутових голосних можна зробити такі висновки: а. За тривалістю циркумфлексні голосні статистично достовірно не відрізняються від акутових, проте зіставлення довірчих інтервалів виявляє загальну закономірність системного характеру: інтервали як абсолютної, так і відносної тривалості циркумфлексних голосних свідчать, що голосні з цим акцентом довші за акутові. Така закономірність виявляється у чотирьох із п’яти порівнюваних пар. б. За ознаками основного тону й інтенсивності циркумфлексний акцент статистично достовірно не відрізняється від акутового; довірчі інтервали не виявляють системних відмінностей, за винятком інтервалів діапазону інтенсивності, які свідчать про дещо ширший діапазон у циркумфлексних голосних. в. Порівняння середніх частот першої та другої формант циркумфлексних і акутових голосних не виявило статистично достовірних відмінностей: довірчі інтервали значною мірою перетинаються або навіть збігаються. СКОРОЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ DLKŽ – Словник сучасної литовської мови, 4-те вид., гол. ред. Keinys, S. Vilnius: Інститут наукового та енциклопедичного видавництва, 2000. TŽŽ – Tarptautinių žodžių žodynas, Vilnius: Alma littera, 2001. LITERATŪRA AMBRAZAS, V., red., 1994: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. ANUSIENĖ, L. 1983: Kirčiuotų ilgųjų balsių trukmė lietuvių bendrinės kalbos frazėse. Kalbotyra 34 (1), 5–13. ATKOČAITYTĖ, D. 2000: Pietų žemaičių raseiniškių fonologinė sistema: prozodija ir vokalizmas. Daktaro disertacija, Vilnius: VPU. BACEVIČIŪTĖ, R. 2001: Šakių šnektos fonologinė sistema: prozodija ir vokalizmas. Daktaro disertacija, Vilnius: VPU. BUKANTIS, J. 1984: Фонология южножемайтского Варняйского говора. Daktaro disertacija, Vilnius: VU. EIDUKAITIENĖ, E. 1977: Kupiškėnų monoftongų priegaidės. Kalbotyra 28 (1), 18–23. GIRDENIS, A. 1967: Mažeikių tarmės priegaidžių fonetinės ypatybės. Kalbotyra 15, 26–27. GIRDENIS, A. 1974: Prozodinės priegaidžių ypatybės šiaurės žemaičių tarmėje. Eksperimentinė ir praktinė fonetika 6, 160–198. GIRDENIS, A. 1996: Energetinė šiaurės žemaičių tarmės priegaidžių fonetinės prigimties interpretacija. Baltistica 31 (1), 71–84. GIRDENIS, A. 1998: Šiaurės žemaičių priegaidės skiriamieji požymiai. Lietuvių kalba: tyrėjai ir tyrimai. Konferencija Kazimiero Jauniaus 150-osioms gimimo ir 90-osioms mirties metinėms paminėti. Pranešimų tezės, Vilnius: VPU, LKI, 37–38. MONOFTONGŲ PRIEGAIDŽIŲ POŽYMIAI | 21 Girdенis, A., Pupkis, A. 1974: Pietinių vakarų aukštaičių priegaidės (prozodiniai požymiai). Eksperimentinė ir praktinė fonetika 6, 107–125. Kačiukienė, G., Girdenis, A. 1997: Rytų aukštaičių ir šiaurės žemaičių priegaidės: bendrybės ir skirtumai. Kalbotyra 46 (1), 31–36. Kaukėnienė, L. 2003: Lietuvių bendrinės kalbos nekirčiuotų balsių kiekybė. Lietuvių kalbotyros klausimai 48, 35–47. Kazlauskienė, A. 1998: Pietinių vakarų aukštaičių tarmės balsių kiekybė. Daktaro disertacija, Kaunas: VDU. Kazlauskas, J. 1966: Fonologinė kirčio raidos baltų kalbose interpretacija. Baltistica 2 (2), 119–132. Kosienė, O. 1982: Rytų aukštaičių uteniškių monoftongų priegaidės. Kalbotyra 33 (1), 61–71. Laigonaitė, A. 1959: Dėl lietuvių kalbos kirčio ir priegaidės supratimo. Kalbotyra 1, 71–100. Laigonaitė, A. 1958: Literatūrinės lietuvių kalbos kirčiavimas, Vilnius: Mokslas. Leskauskaitė, A. 2000: Seirijų šnektos mišriųjų dvigarsių priegaidės. Lietuvių kalbotyros klausimai 43, 153–164. Murinienė, L. 2000: Akmenės šnektos fonologinė sistema: vokalizmas ir prozodija. Daktaro disertacija, Vilnius: VU. Pakerys, A. 1967a: Apie kirtį. Kalbotyra 18, 129–134. Pakerys, A. 1967b: Spektriniai tvirtapradžių ir tvirtagalių dvibalsių skirtumai. Spalio revoliucija ir visuomeniniai mokslai Lietuvoje: konferencijos medžiaga, Vilnius. Pakerys, A. 1968a: Dabartinės lietuvių literatūrinės kalbos sudėtinių dvibalsių au, ai, ei akustiniai požymiai. Eksperimentinės fonetikos ir kalbos psichologijos koliokviumo medžiaga 3, 97–118. Pakerys, A. 1968b: Lietuvių literatūrinės kalbos dvibalsių au, ai, ei akustiniai požymiai: eksperimentinis fonetinis tyrimas. Kandidato disertacija, Vilnius: VPI. Pakerys, A. 1982: Lietuvių bendrinės kalbos prozodija, Vilnius: Mokslas. Pakerys, A. 1995: Lietuvių bendrinės kalbos fonetika, Vilnius: Žara. Pakerys, A., Plakunova, T., Urbelienė, J. 1970: Относительная длительность гласных литовского языка. Eksperimentinės fonetikos ir kalbos psichologijos koliokviumo medžiaga: kalbos garsai ir intonacija, 4, 30–53. Pakerys, A., Plakunova, T., Urbelienė, J. 1972: Относительная длительность дифтонгов литовского языка. Материалы коллоквиума лаборатории экспериментальной фонетики и психологии речи 5, 3–36. Stundžia, B. 1996: Lietuvių kalbos kirčiavimas, Vilnius: Baltos lankos. Svecevičius, B. 1964: Простые гласные современного литовского литературного языка. Канд. диссертация, Вильнюс: ВПИ. Svecevičius, B. 1978: Bendrinės kalbos priegaidžių intensyvumo tyrimas analizės-sintezės-analizės metodu. Kalbos garsai ir melodika, Vilnius: Mokslas, 64–67. Vaitkevičiūtė, V. 1960: Lietuvių kalbos balsių ir dvibalsių ilgumas, arba kiekybė. Lietuvių kalbotyros klausimai 3, 207–217. Vaitkevičiūtė, V. 1995: Bendrinės lietuvių kalbos priegaidės, Vilnius: Enciklopedija. Vaitkevičiūtė, V. 2001: Lietuvių kalbos tarties pagrindai ir žodynas, Vilnius: Pradai. Vitkauskas, V. 2001: Lietuvių kalbos tarties žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Robertas Kudirka Vilniaus universitetas KHF Užsienio kalbų katedra Muitinės g. 8, LT-44280, Kaunas, Lietuva [email protected] Gauta 2005 05 12