Dėl gramatinių funkcijų skirstymo

PASTABOS | 107 ПРО РОЗПОДІЛ ГРАМАТИЧНИХ ФУНКЦІЙ Рецензія, написана проф. Вітаутасом Амбразасом і опублікована 2005 року, на Дослідження синтаксичних зв’язків ще раніше потішила авторів серії Граматичні праці, започаткованої 2003 року. У цьому номері ALL публікується рецензія того самого автора на третій том серії Граматичні праці — Дослідження граматичних функцій. Вона навіяла кілька думок, якими хотілося б поділитися. Тішить уже сам факт, що цю збірку статей не було просто проігноровано як подію, неважливу для литовської граматики, однак із рецензії не видається, що вона спричинила діалог. Хоча рецензент і визнає, що висунуті у збірці ідеї дослідникам литовської мови варто було б ґрунтовно розглянути, він пропонує робити це лише на основі понять, уживаних у дотеперішніх граматиках литовської мови, особливо — визначень типів синтаксичних зв’язків, наведених у цих граматиках. Адже «мабуть, немає потреби доводити, що згадані типи зв’язків є синтаксичними, а не морфологічними, семантичними чи іншими». Якщо цього не потрібно доводити, то це, очевидно, аксіома. Однак аксіому можна прийняти або не прийняти. Поряд з евклідовою геометрією існують й інші геометрії, не засновані на її аксіомах. Звісно, ніхто не нападає на цю геометрію за те, що вона спирається на певні аксіоми, однак той, хто знайшов би в ній внутрішні суперечності, мав би право звернути на них увагу. Саме це автори Граматичних праць намагалися зробити щодо Граматики сучасної литовської мови, звернувши увагу на внутрішню суперечливість деяких викладених у ній положень. Однак, за словами проф. Амбразаса, «Такий погляд на синтаксичні зв’язки автори a priori відкидають, чомусь вважаючи, що поняття двобічного синтаксичного зв’язку та взаємного зв’язку [...] є непотрібним і виникло через плутанину між синтаксичними й морфосинтаксичними явищами». Але його не відкидають a priori, і аж ніяк не «чомусь». У примітках автори докладно обґрунтовують, чому його відкинуто, зазначаючи, що поняття двобічної залежності веде до нерозв’язних суперечностей. Усі ці аргументи рецензент замовчує, наче їх і не було. Звісно, ніби й не було потреби їх обговорювати, оскільки текст задумано як рецензію на Граматичні праці. Утім, уживання тут слова «чомусь» некоректне. Далі рецензент пише: «Насправді ніякої плутанини тут немає, є очевидний факт, що синтаксичні зв’язки, а отже й взаємний зв’язок, мають певні морфосинтаксичні показники». Ніхто й не заперечує, що синтаксичні зв’язки можуть мати морфосинтаксичні показники. Саме «можуть мати», адже й традиційна граматика визнає «прилягання» у випадках, коли залежне слово не має показника залежності, наприклад Jonas atbėgo greitai. І саме тут криється певна незручність, яку рецензент послідовно замовчує. Адже традиційна граматика використовує два цілком різні евристичні засоби для встановлення синтаксичної залежності. З одного боку, узгодження в таких реченнях, як Mačiau Joną linksmą, дає підстави стверджувати, що слово linksmą синтаксично залежить від слова Joną. З іншого боку, у таких реченнях, як Jonas atbėgo greitai, де неможливо спиратися на морфосинтаксичні критерії, припускають, що greitai залежить від atbėgo. Отже, визначаючи наявність синтаксичного зв’язку, морфосинтаксичний критерій використовують не завжди. Оскільки ця залежність не є ані керуванням, ані узгодженням, її описують як прилягання. Саме тут криється небезпека: евристичні засоби суперечать одне одному. Якщо дозволено встановлювати синтаксичну залежність і в таких випадках, коли морфосинтаксичного показника немає, то дозволено, наприклад, висунути твердження, що в реченні Laikyk butelį stačiai слово stačiai прилягає до слова butelį. Адже чим це речення відрізняється від речення Laikyk butelį stačią, де визнається залежність такого типу від додатка? Лише частиною мови — у першому реченні вжито прислівник. Той, хто висунув би таке твердження, лише спирався б 108 | PASTABOS на ті критерії, які пропонує сам проф. Амбразас. Він не робив би нічого іншого, ніж ті, хто припускає наявність зв’язку прилягання між прислівником і дієсловом у реченнях Jonas atbėgo greitai, Laikyk butelį stačiai. Тоді виходило б, що і в реченні Laikyk butelį stačiai,, і в реченні Laikyk butelį stačia синтаксичний зв’язок є двоїстим. Яке значення має те, що автори Граматики сучасної литовської мови у першому випадку не вбачають потреби визнавати прилягання між butelį ir stačiai? Важливо лише те, що це можна зробити на основі критеріїв, запропонованих цією граматикою. Отже, твердження, що в реченні Laikyk butelį stačiai синтаксичний зв’язок є двоїстим, правильне рівно настільки ж, наскільки й твердження, що він є однобічним. Учневі, який побачив би в цьому реченні двоїстий синтаксичний зв’язок, можна поставити двійку, але, спираючись на теорію Граматики сучасної литовської мови, неможливо довести, що він неправий. Жодна софістика не може усунути хибність цієї системи, побудованої на суперечливих евристичних засобах. Наскільки насправді очевидні згадані рецензентом факти? Ще раз процитуємо: «є очевидний факт, що синтаксичні зв’язки, а отже й взаємний зв’язок, мають певні морфосинтаксичні показники». Однак після відомої статті Джоанни Ніколс, опублікованої 1986 року, очевидно, що напрямки синтаксичної та морфологічної залежностей можуть бути протилежними; це явище називається «маркування головного компонента» (head marking). Отже, дієслово, яке керує іменником (головний компонент), може узгоджуватися з ним; у багатьох мовах світу дієслова узгоджуються не лише з підметами, а й з прямими та непрямими додатками. Малоймовірно, що поняття «маркування головного компонента» було б невідоме проф. Амбразасу, але поширення цієї ідеї в литовському мовознавстві він, очевидно, вважає небажаним. Якщо прийняти її, взаємний зв’язок стане непотрібним. Хто хоче, може відкинути згадане поняття, але його спростування 2005 року вже не є «очевидним» фактом. Жодним словом не згадуючи аргументів, на які спираються автори Граматичних праць, пропонуючи змінити розуміння синтаксичних зв’язків, рецензент зосереджує зусилля на доведенні того, що автори цих праць самі собі суперечать, визнаючи синтаксичну залежність в одному місці й відкидаючи її в іншому. Вирвати окремі речення з контексту й домогтися цього, очевидно, нескладно. Адже автори Граматичних праць розглядають різні типи залежності — семантичну, синтаксичну, морфологічну. На думку авторів, важливо розрізняти їх, щоб поняттєвий апарат був точним, а теорія — несуперечливою. Відновлення істини шляхом розгляду кожної цитати та показу того, як і з якою метою цитоване речення було вирване з контексту й спотворене, було б довгою й нудною процедурою. Наведу лише один приклад. Авторам Граматичних праць закидають, що вони намагаються «заперечити й сам синтаксичний зв’язок між додатком і предикативним означенням (предикативом) у таких реченнях, як Jis parvertė brolį aukštielninką [...] arba Mačiau jį linksmą», і додають: «Однак в іншому місці вже пропонується „пов’язувати термін вторинного предикатива саме з [...] вторинними предикатами, що мають відповідні морфосинтаксичні ознаки“». Слушно, саме так написано в Граматичних працях, і одне твердження не суперечить іншому. Адже автори Граматичних праць якраз хотіли показати, що відмінність між предикативним означенням і обставиною є не синтаксичною, а морфологічною. Саме це рецензент і замовчує. Той, хто хотів би дізнатися, чому краще відмовитися від двоїстого синтаксичного зв’язку предикативного означення, може відкрити сторінку 490 Граматики сучасної литовської мови, де поряд з узгоджуваними предикативними означеннями виокремлюються також неузгоджувані. Але ж предикативні означення відрізняються від обставин саме узгодженням (обставина прилягає до дієслова, а предикативне означення, крім того, узгоджується з підметом або додатком)? Адже саме узгодження в реченні Mačiau jį linksmą, за словами проф. Амбразаса, і вказує на наявність синтаксичної залежності між предикативним означенням і додатком, що уможливлює синтаксичний PASTABOS 109 зв’язок охарактеризувати як подвійний. Якщо узгодження входить до визначення предикативного означення, то що ж таке «неузгоджене предикативне означення»? Оскільки такого contradictio in adiecto краще уникати, у Gramatikos darbuose пропонується визнати, що відмінність між предикативними означеннями та обставинами є морфосинтаксичною, а не синтаксичною. Що тут насправді не так? Рецензент закидає авторам Gramatikos darbų змішування критеріїв, хоча насправді вони лише звертають увагу на те, що корисно розрізняти синтаксичну залежність і морфологічну. Коли їх силоміць намагаються злити докупи, виникають, наприклад, «неузгоджені предикативні означення». Де критерії справді «перетинаються», а де ні? Ще одне зауваження щодо самого поняття «суперечності». На думку рецензента, багато з того, що наведено в Gramatikos darbuose, є суперечливим. Суперечливими нібито є, наприклад, щойно процитовані твердження про предикативні означення. Поняття обов’язкової обставини нібито є «очевидно суперечливим». Чому це поняття «очевидно» суперечливе, незрозуміло, адже автор цих рядків у рецензованій праці вже пояснив, на чому ґрунтується обраний термін і чому він не є суперечливим (як автори визначають поняття обов’язкової обставини, рецензент читачеві не повідомляє, тож її суперечливість подається як догма віри, подібно до синтаксичних зв’язків, доказів яких не потрібно). Можливо, якби читач зрозумів критерії, за якими рецензент визначає «суперечливість», йому було б легше збагнути, чому поняття «неузгодженого предикативного означення», уведене одразу після визначення предикативного означення через узгодження з підметом або додатком, не є «очевидно суперечливим». На мою думку, навпаки, поняття «неузгодженого предикативного означення» свідчить про внутрішню суперечність, оскільки воно суперечить визначенню, наведеному кількома сторінками раніше в тому самому розділі, тоді як суперечності, знайдені в Gramatikos darbuose, є суперечностями лише з погляду рецензента. Суто морфологічне розмежування предикативних означень і обставин суперечливе лише в тому сенсі, що воно суперечить визначенням синтаксичних зв’язків, наведеним у Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje, правильність яких «немає потреби доводити». Нарешті, дивує й останнє речення рецензії: «Отже, слід погодитися з думкою самих авторів, що „проблеми, пов’язані з визначенням та описом згаданих функцій, їм не вдалося задовільно розв’язати“. Сподіватимемося, що це вдасться зробити в майбутньому». Насправді автори рецензованої збірки ніколи й не сподівалися розв’язати всі проблеми, пов’язані з описом граматичних функцій. Досі це не вдалося повністю жодній лінгвістичній школі, і є всі підстави сумніватися, чи коли-небудь буде остаточно знайдено відповіді на всі ті питання, які вже десятиліттями непокоять мовознавців. Подібні сумніви, імовірно, має кожен лінгвіст, тому дивує і зауваження проф. Амбразаса, і приховане за ним припущення, ніби нездатність відповісти на всі питання й розкрити остаточну граматичну істину (God’s truth) — це виключно проблема авторів Gramatikos darbų, яку легко можна було б усунути, повернувшись під захист традиційної граматики. Автори Gramatikos darbų не сподіваються виманити з цього прихистку мовознавців, які почуваються там у безпеці. Але якщо комусь здається, що часом корисно засумніватися в істинах, які не потребують доведення, і критично їх осмислити, той може знайти в Gramatikos darbuose якщо не остаточні відповіді, то принаймні цікаві питання, яких проф. Амбразас у своїй рецензії, на жаль, вирішив уникнути. Дуже прикро, що уникають діалогу, адже він міг би бути цікавим. Axel Holvoet Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 10308 Vilnius, Lietuva