Le denominazioni del sangue in area baltica

Acta Linguistica Lithuanica LVI (2007), 1 – 21 Назви крові в балтійському ареалі* Maria Teresa Ademollo Gagliano Università di Firenze У цій статті я розглядаю розбіжність між балтійськими мовами щодо назви крові. Латиська форма asins походить від давньої індоєвропейської назви, тоді як тип, представлений литовським kraũjas і давньопрусським crauyo, може походити з доби окремих мов, але міг також бути успадкованим, хоча в будь-якому разі він новіший за asins. Оскільки остання можливість видається правдоподібнішою, можна припустити, що на певному доісторичному етапі обидві назви крові одночасно існували в усьому індоєвропейському ареалі або принаймні в його частині, хоча й виконували різні функції. У балтійському ареалі ця пара зберігалася незмінною протягом спільного періоду. Згодом у кожній окремій балтійській мові вона зазнала спрощення, результати якого в латиській відрізнялися від литовських і давньопрусських. Якщо ця реконструкція правильна, то всі три балтійські ареали виявляють інноваційну поведінку щодо успадкованого стану. Проблему розбіжності між назвами крові в балтійському ареалі (лит. kraũjas, давньопрус. crauyo, але латис. asins) дослідники досі не розглядали докладно. Trautmann і Endzelin у своїх загальних працях про прусську мову обмежуються згадкою цієї пари в межах * Я щойно завершила цю працю, коли помер Ruggero Stefanini, залишивши велику порожнечу як серед флорентійських друзів і колег, так і в усьому світі лінгвістичних досліджень. Ми всі пам’ятатимемо його за виняткову ерудицію, проникливість інтуїції, ясність викладання, а також готовність допомогти й дати пораду кожному, хто до нього звертався, як це багато разів робила і я. Так склалося, що в цій праці я розглядаю одну з його гіпотез, висунуту багато років тому стосовно типу kraũjas, і просила його роз’яснити ситуацію з рибами. З цієї причини, але передусім через скорботу за видатним ученим, щедрим на допомогу, хочу присвятити ці сторінки його пам’яті. 1 MARIA TERESA ADEMOLO GAGLIANO групи лексичних розбіжностей між литовською та прусською мовами, з одного боку, і латиською — з іншого, у яких і литовська та прусська, і латиська зберігають індоєвропейський термін (Trautmann 1910: X; Endzelin 1943: 14; див. пізніше Fraenkel 1962: 290, стаття kraũjas: «так само прадавнє asins»).1 Натомість цілком іншу оцінку kraũjas дає Euler, який у спеціальній праці стверджує, що ця форма не давніша за балтійську добу (1998b: 33 і далі).2 Нарешті, у короткому огляді індоєвропейських архаїзмів у латиській мові (Ademollo Gagliano 1995 [1998]: 347–357, зокрема 348 і далі, 355) я класифікувала kraũjas як давню форму, яка, однак, лише в дуже недавній період набула значення «кров» у литовській і прусській мовах, як і в інших ареалах. Отже, оцінки цієї розбіжності були зовсім неоднозначними, головним чином через недостатньо докладне вивчення ситуації, яку слід розглянути уважніше. Щоб визначити, яке рішення є найімовірнішим, потрібно з’ясувати, до якої доби можна обґрунтовано віднести тип kraũjas, а отже, насамперед — чи цей тип у латиській мові просто відсутній, чи справді зник. Від розв’язання цієї проблеми, звичайно, залежить, чи можна вважати наявність asins у латиській мові проявом консервативної поведінки. Оскільки, як ми побачимо, обидва слова мають індоєвропейську етимологію, проблема виходить за межі балтійського ареалу; з’ясувавши, наскільки це можливо, індоєвропейську ситуацію, ми матимемо надійнішу основу для розв’язання і нашого конкретного питання. Тож почнімо з розгляду відповідників обох термінів у різних мовах. Тип asins (Mühlenbach-Endzelin 1923–25: 143 і далі; Karulis 1992, I: 78; Pokorny 1959: 343) засвідчений не лише в балтійських, а переважно у східних мовних ареалах (індійському, тохарському, хетському, можливо, вірменському, грецькому, з імовірним слідом у латинській мові), виключно в словах зі значенням «кров»: санскр. asṛk, asnaḥ; тох. A ysār, B yasar; хет. ešḫar, ešḫanas; вірм. ariwn (за 1 Si vedano anche Toporov (1984: 163); Smoczyński (1981 [1982]: 224); Sabalauskas (1990: 12), ecc. 2 Si veda anche Euler (1998a: nota 12 di p. 93), dove si parla addirittura di un neologismo. 2 Le denominazioni del sangue традиційне пояснення, яке, однак, сьогодні широко обговорюється)3; гр. ἔαρ, εἶαρ; імовірно, лат. *aser (assarātum [Paul. ex Fest. p. 15 L s.v. assyr] = «напій, змішаний із вина та крові»), що, однак, також може бути словом нелатинського походження. 4 Очевидно, це непрозора форма, а отже, ізольована; з огляду на гетероклітичне відмінювання вона належить до дуже давнього морфологічного типу. Крім того, значення «кров» є сталим і винятковим, а отже — принаймні наскільки можна судити за наявною документацією — первісним. Отже, немає сумнівів, що тип asins із цією формою та цим семантичним значенням сягає індоєвропейської доби й, таким чином, у певний період був поширений на всій території. Тепер розгляньмо відповідники типу krau̯jas, засвідченого зі значенням «кров» поза балтійською територією в областях, де asins не трапляється або трапляється щонайбільше як слід (Fraenkel 1962: 290; Toporov 1984: 159–165; Mažiulis 1993: 262–266; Pokorny 1959: 621 і наст.). Справді, krau̯jas засвідчений у західних областях (латинській, кельтській, балтійській, слов’янській), оскільки його зіставляють, із деякими розбіжностями у вокалізмі кореня та словотворенні, зі старослов. krъvь, польськ. kry, давньорус. krovь (пор. лит. krūvinas = «кривавий»); лат. cruor = «пролита кров, що витікає з рани»; давньоісл. crú = «пролита кров», середньоваллійськ. crau, корнськ. crow. Якщо ж розширити розгляд на слова, що не є назвами крові, корінь засвідчений у вед. akravi hasta- = «той, хто не має закривавлених рук», kraviṣ- = «сира плоть»; у санскр. krūra- = «поранений, кривавий, сирий, жорстокий, твердий»; в авест. xrū- = «сира, кривава плоть», xrūnya- = «кровний», xrūra- = «закривавлений, жахливий»; у гр. κρέας = «м’ясо»; у давньоісл. hrár (*hrēu̯az) = «сирий, свіжий, соковитий», давньоверхньонім. (h)rō = «сирий»; у лат. crūdus тощо. Як уже зазначалося, у латиській мові krau̯jas не трапляється, але безсумнівно пов’язана з цим словом форма — 3 La Olsen (1999: 490 sg.) propone una soluzione completamente diversa, per cui ariwn potrebbe derivare dalla radice del tipo krau̯jas, e in particolare da una proto-forma *kreu̯hnt-, da cui anche il genitivo gr. κρέατος, che però non compare nella documentazione prima del 338 a.C. (Frisk 1970: 11; Chantraine 1970: 580). Un’altra possibilità, sempre proposta dalla Olsen, è che ariwn possa rappresentare una contaminazione fra questa forma e un derivato di *es-r. Dal momento che la situazione è così incerta, nel seguito del lavoro non prenderemo in considerazione la testimonianza dell’armeno. 4 Ernout-Meillet (1959: 52); Walde-Hofmann (1965, I: 72), che non è d’accordo con questa ipotesi. 3 MARIA TERESA ADEMOLLO GAGLIANO тісно пов’язана з цим словом форма кров’яний згусток = «згорнута кров, кірка на рані, кірка, що утворюється під час загоєння» (Mühlenbach-Endzelin 1925–27: 274 і наст.; Karulis 1992, I: 424 і наст., s.v. кірка). Крім того, на думку деяких учених (зокрема, поряд із Pokorny, наприклад, Toporov), від того самого кореня походять як у балтійському ареалі, так і деінде також слова, що належать до досить різних семантичних сфер і вихідним значенням яких було «згорнутий, висохлий, затверділий, твердий тощо», як-от лит. град = «град», латв. замерзлий бруд = «замерзлий бруд» (Fraenkel 1962: 290, s.v. кров та 302 і наст., s.v. мерзнути; Mühlenbach-Endzelin 1925–27: 291, які, однак, не схоже, підтримують цей зв’язок); гр. κρύος = «мороз» та похідні від нього; лат. кірка = «кірка, кора» (щодо всіх цих форм див. Linke 1985: 334–337, де наведено надзвичайно широкий і почасти дискусійний огляд). 5 Перше зауваження, яке слід зробити з огляду на свідчення цього кореня, полягає в тому, що ситуація суттєво відрізняється від попереднього випадку. Справді, kraũjas походить від продуктивного кореня, що утворює широку групу слів із різними кореневими вокалізмами й типами словотворення та різноманітними семантичними значеннями. Отже, поки що вже розглянуті нами дані свідчать про те, що тип kraũjas слід вважати пізнішим за тип asins. Однак на цьому етапі ще належить з’ясувати, наскільки насправді пізнім є тип kraũjas зі значенням «кров», тобто чи виник він до доби окремих мов, чи ні, адже саме розв’язання цього питання впливає на оцінку розбіжності між латиською областю та іншими балтійськими областями. Щоб отримати нові дані, які допоможуть нам краще прояснити ситуацію, необхідно докладно розглянути назви крові 5 Із цими формами може бути споріднене й оскське krustatar (див. нещодавно Untermann 2000: 404 і наст., де розглянуто різні можливості), семантичне значення якого, однак, дуже непевне. Щодо грецької мови, Frisk (1970: 28 і наст.) приймає зв’язок κρύος з лат. kruvesis, лат. crusta, а також із κρέας і cruor, тоді як Chantraine (1970: 588 і наст.) погоджується зі зв’язком із crusta, але не з cruor. Щодо латини, Ernout-Meillet (1959. 153) погоджується зі зіставленням crusta із лат. kreve, але не впевнений щодо зіставлення з cruor; натомість Walde-Hofmann (1965, I: 294 і наст., 295 і наст.) безумовно погоджується зі зіставленням crusta з cruor, а отже, і з kreve. 4 Le denominazioni del sangue область за областю.6 Цьому розгляду має передувати одне зауваження: у мові може існувати кілька назв крові. У цьому разі є дві можливості. Перша — що поряд із базовою назвою, відповідною до нашого sangue, з’являються інші, очевидно вторинні назви, наприклад стилістично мотивовані. До вторинних належать, приміром, назви, похідні від слова на позначення червоного кольору, що трапляються в індійській області (rudhira-, lohita- тощо: Mayrhofer 1976: 81, 67 і наст.), у кельтській області (давньоірл. flann = «червоний», уживане в поезії зі значенням «кров»: DIL 1950: 162), у германській області (давньоісл. roðra, що означає, зокрема, «жертовна кров»: De Vries 1962: 450; Cleasby–Vigfusson–Craigie 1986: 502 s.v. roðra); або, знову ж таки в германській області, назви, утворені від коренів зі значенням «капати, текти», як-от давньоангл. dréor, давньосакс. drōr, давньоісл. dreyri = «кров, що тече» (Holthausen 1934: 77; De Vries 1962: 83), які слід зіставити з давньоверхньонім. trōr = «рідина, що капає», гот. driusan = «падати» тощо. Ці вторинні назви, яких у деяких мовах може не бути і про які ми, зрештою, можемо не знати, тут нас не цікавлять. Друга можливість полягає в тому, що базових назв не одна, а дві, кожна з особливим значенням; це, звичайно, не виключає a priori існування в тій самій області також інших назв, вторинних, як і в першому випадку. Прикладом подвійної назви є латинська мова, де маємо пару sanguis/cruor: перший термін є немаркованим і може мати також позитивне значення, а другий — маркованим і виразно негативним (пор. далі Mencacci 1986: 25–85, зокрема 59–65, 81–85); у романських мовах він має зникнути. Така ситуація подвійного найменування добре відповідає амбівалентності крові — хоча її й не обов’язково виражають двома термінами: у світогляді первісної людини кров могла сприйматися і як позитивний елемент, життєва сила, і як негативний, огидний та страхітливий елемент, від якого слід триматися подалі, бо він може спричинити загибель і смерть.7 Від двох назв можна перейти до однієї, якщо відмінність між їхніми семантичними значеннями поступово затемнюється, аж поки одна з них не стає зайвою. Buck (1949: 4.15). 7 Si veda Lévy-Bruhl (1973: 251–318 e 219–371). Un altro caso di doppia denominazione è quello del sumerico, per cui si veda Pettinato (1981: 37–46). 5 Maria Teresa Ademollo Gagliano Що стосується нашого конкретного випадку, як ми побачимо, більшість можливих гіпотез спонукає реконструювати існування на рівні, який може варіюватися від спільної індоєвропейської доби до доби окремих мов, пари найменувань, у якій, імовірно, немаркованим був тип asins, а маркованим мав бути тип krauǰas — з огляду на його етимологію та зумовлене нею негативне значення цього слова, коли воно не є єдиною назвою крові, як, утім, відбувається в литовській, прусській і слов’янських мовах. Почнімо з розгляду індійської мовної області, де, починаючи з Рігведи, кров називається asṛk (Mayrhofer 1956: 66), тобто це тип asins. Тип krauǰas тут не трапляється, однак згадані вище форми, як-от krūra- = «поранений, кривавий, сирий тощо», akravihasta- = «той, чиї руки не закривавлені» тощо, можуть свідчити про його наявність у добу, що передувала початку писемної фіксації.8 Отже, можливі два варіанти: або в індійській мовній області, крім типу asins, був також тип krauǰas, або ж тут існували лише передумови для його утворення, яке, однак, так і не відбулося. Переходячи до іранської мовної області, бачимо, що тут, очевидно, не засвідчено ані типу asins, ані типу krauǰas, оскільки засвідчений в Авесті термін vohuni, що має відповідники в інших іранських назвах крові (середньоперс. xōn, новоперс. xūn), не пов’язаний із жодною з відомих нам форм. Однак Schwarz (1982: 193–196) наводить переконливі аргументи на користь гіпотези, що тип asṛ-, який, здається, цілком відсутній, насправді існував і в цій області. Тут його регулярним із фонетичного погляду рефлексом був би *ahr- або *ahra- (авест. *aŋra- тощо), який збігся б із *ahra- = «поганий, недоброзичливий» (авест. aŋra-). Щоб уникнути такого збігу, назву крові, імовірно, замінили похідним від *ǰahu-, що позначав добро (індоєвроп. *ǰesu-), за допомогою процесу, засвідченого в низці інших випадків. Отже, наявність vohuni була б непрямим свідченням давнього існування також в іранській мові слова, тотожного індійській назві крові. З іншого боку, і для цієї області не можна виключити існування до початку писемної фіксації типу krauǰas, з огляду на наявність в авестійській, як ми вже 8 Si veda Grassmann (1964: 359), che sulla base di akravihasta- ricostruisce appunto un *kravi- col valore di ‘sangue’. 6 Le denominazioni del sangue бачили, таких форм, як xrūnya- = «кривавий», xrūra- = «закривавлений, жахливий» тощо. Отже, іранський матеріал, як і індійський, дає стосовно типу krau̯jas два різні варіанти. Що стосується тохарської мовної області, то єдина відома тут назва — ysār, тобто тип asins. Те саме стосується хетської мовної області, де маємо eshar, оскільки форма mani-, яку раніше вчені вважали перекладною як «світла, артеріальна кров», насправді, найімовірніше, має інше значення. 9 Вірменська мова також має лише одну назву — ariwn, етимологія якої, як зазначалося вище, проблематична. У слов’янській мовній області засвідчено лише один тип: давньослов. krъvъ, польськ. kry, давньорус. krovь, тоді як у балтійських мовах, як ми знаємо, засвідчено і asins, і krau̯jas, а співвідношення між цими двома термінами — саме те, що ми намагаємося встановити. Una situazione molto interessante è quella del greco (Tagliaferro 1981: 173–221, in particolare 186–192). Qui la denominazione di base è αἷμα, di etimologia sconosciuta (Chantraine 1968, 34), quindi difficilmente più antico dell’età greca. Accanto a questa denominazione fino dall’epoca omerica ne abbiamo altre, in parte derivate da radici ind europee, ma comunque di formazione recente ed evidentemente di livello letterario. Si tratta di βρότος (Chantraine 1968, 198), detto del sangue umano coagulato sulle ferite; di λύθρος, detto del sangue del guerriero, misto a polvere e sudore, che compare di solito nella formula omerica αἵματι καὶ λύθρῳ e in origine valeva ‘sporcizia’ (Chantraine 1975, 651 s.v. λύμα); 10 di φόνος, che vale propriamente ‘uccisione, strage’ (Chantraine 1970, 426 s.v. θείνω). 11 9 Si vedano, a favore della prima interpretazione, Friedrich (1952: 135) e Puhvel (1984: 305 sg. s.v. eshar), mentre Guterbock-Hoffner (1983: 163 e Tischler 1990: 119) sono a favore della seconda. A favore di quest’ultima, richiesto da me di un parere, si era espresso, per via epistolare, anche Ruggero Stefanini. 10 Cfr., per una situazione analoga, l’ingl. gore (OED 1989: 690; ODEE: 406; Holthausen 1934. 134; MED 1963: 252 sg.), che nelle fasi antica e media inglese, e anche oggi dialettalmente, ha il valore di ‘sporcizia, letame’, e altrimenti di ‘sangue coagulato dopo un versamento’, valore che è frequente in poesia (si veda anche l’espressione arcaica blood and gore, bloody gore). Si tratta evidentemente, anche in questo caso, di un valore di origine letteraria. 11 У Corpus Hippocraticum знаходимо практично лише αἷμα, оскільки βρότος не засвідчено, а λύθρος і φόνος трапляються лише по одному разу, у частково пошкоджених контекстах- 7 Maria Teresa Ademollo Gagliano Однак у цій мовній області знаходимо також слід давнішого стану: як зазначалося вище, засвідчена форма ἔαρ, εἶαρ, яку можна зіставити з asins; схоліаст до Іліади 19.87 і Гесихій називають її кіпрською; вона трапляється як рідкісне архаїчне слово в деяких александрійських поетів, починаючи з Каллімаха, і, якщо прийняти читання схолію, була б також у гомерівському вірші в складі εἰαροπῶτις = «кровопивця», епітета Ерінії. 12 Натомість варто зауважити, що, на відміну від інших мов (санскритської, іранської), у грецькій не засвідчено похідних від кореня krau̯jas зі значенням «кривавий, закривавлений». 13 In albanese la denominazione del sangue è gjak (Orel 1998, 129), che si confronta col lit. sakaī = ‘resina’, con l’a.sl.eccl. sokъ = ‘succo, brodo’, col gr. ὀπός = ‘resina’, col toc. A saku, B sekwe = ‘pus’ (Pokorny 1044; van Windekens 1976: 411), quindi si tratta di una forma che ha assunto in epoca tarda questo valore semantico. Una situazione di recenziorità si trova anche in germanico, dove la denominazione del sangue è il tipo got. blob, a.a.t. bluot (Feist 1939: 101; Kluge 1995: 121), presente solo in quest’area e derivato dalla radice del ‘germogliare’, ‘zampillare’, quindi una forma isolata, che avrà certamente sostituito un tipo più antico. L’area germanica dunque, come quella albanese, ha perduto senza nessuna traccia il tipo asins e non ha nessuna traccia del tipo krau̯jas. Що стосується латинської мовної області, то тут, окрім *aser, який, як було сказано, ларі. lari. È da notare che, secondo la Mariani (2001: 365), nell’Orestea fra αἷμα e φόνος esisterebbe lo stesso rapporto semantico che si individua in latino fra sanguis e cruor (cfr. più oltre), mentre secondo la Mencacci (1986, 69 sg.) sarebbe λύθρος la forma parallela a cruor. 12 У головних виданнях Іліади (Allen e Monro, 1902; West, 1998-2000) надруковано читання ἠεροφοι̂τις (Ἐρινύς) — і в 9.571, і в 19.87. Однак Hainsworth у коментарі до 19.87 (1993: 138) припускає, що первісний варіант формули міг бути саме εἰαροπῶτις Ἐρινύς. Щодо відтворення елементів гомерівського тексту в александрійській поезії див. найновішу працю Rengakos (1993: 147 sg). 13 Il Fraenkel, rifacendosi al Leumann (1950: 49 sg.) e al Lommel (1931: 194 sg.), attribuisce all’aggettivo κρυόεις il valore di ‘blutig’, specificando che non si tratterebbe della stessa forma che vale ‘eiskalt’ e deriva da κρύος (cfr. sopra). In realtà, in tutta la documentazione non si trovano attestazioni che inducano ad una interpretazione di questo genere, né per κρυόεις né per κρυερός, che alcuni studiosi confrontano direttamente col sscr. krūra-. 8 Le denominazioni del sangue не зовсім зрозуміло, існують дві різні назви, обидві цілком повноправні (Mencacci 1986: 25–85). Отже, з одного боку маємо, як уже було сказано, sanguis, що позначає те, що циркулює в людському тілі за нормальних умов, а також життєву силу, тож це може бути немаркований термін або мати виразно позитивне значення; а з іншого — маркований термін cruor, що позначає кров, яка витікає з рани, кров смерті на противагу крові життя. Sanguis — слово з неясною етимологією, імовірно дуже недавнє, яке, мабуть, замінило тип asins (Ernout-Meillet 1979: 593; Walde-Hofmann 1965, II: 474 sg.). 14Cruor, як ми бачили вище, зіставляється з литовським типом krau̇jas (Ernout-Meillet 1979: 152; Walde-Hofmann 1965, I: 294 sg.) і призначений зникнути в романських мовах. Отже, латина має як загальний, немаркований термін недавнє слово, тоді як маркований термін, принаймні з погляду кореня, є успадкованим. У цьому випадку маємо структуровану опозицію, якої досі не виявляли в жодній із розглянутих областей. Нарешті, маємо кельтську область, яка, здається, також демонструє співіснування двох термінів: у давньоірландській знаходимо пару fuil/crú, а у валлійській — пару gwaed/crau (останній тепер вийшов з ужитку). Давньоірландське crú (Vendryes 1987: 248–249), очевидно, означає «пролита кров», тож, імовірно, відповідає латинському cruor не лише етимологічно, а й функційно, тоді як fuil означає «кров (загалом)» і, мабуть, замінило тип asins. Однак історія fuil з погляду значення не є прямолінійною, оскільки це слово походить від індоєвропейського кореня, до якого, наприклад, сходять кимр. gweli = «рана», давньоісл. valr = «труп на полі бою», лит. vėlės, букв. vęli = «духи померлих», тохар. A wäl = «помирати», а також, з різними суфіксами, гр. οὐλή = «рана», лат. vulnus тощо (Pokorny 1959: 1144 sg.). Очевидно, первісне значення «кров, що витікає з рани, пролита в бою» мало зазнати процесу узагальнення. 15 14 Для sanguis було висунуто, щоправда, не надто переконливу гіпотезу про походження від кореня *es-r- у його слабкій формі через суфікс із дзвінким лабіовелярним. Зовсім недавно цю пропозицію знову знаходимо у Balles (1999: 3–17). 15 З плином часу, однак, дві назви fuil і crú зрештою збіглися, принаймні частково, оскільки обидві можуть мати значення 9 MARIA TERESA ADEMOLLO GAGLIANO Що стосується валлійської, форма crau ідентична давньоірландському crú, а gwaed, можливо, походить від того самого кореня, що й gwyth = «вена», давньоірл. féith = «волокно» (Pokorny 1959: 1122 s.v. *uei-, де, однак, не наведено форми gwaed), тож вона явно вторинна, а отже, недавня. Тепер, коли ми розглянули всі дані, надані документацією різних мов, які висновки можна зробити щодо давності типу kraūjas? Це слово зі значенням «кров» засвідчене в латинській, кельтській, балтійській і слов’янській областях, тоді як його наявність в індоіранській є лише гіпотетичною. Тут можливі різні гіпотези — залежно від погляду на дві окремі проблеми. Перша — попередня й фундаментальна — полягає в неповній формальній тотожності засвідчених у різних мовах форм відповідного типу; друга — гіпотетичність свідчень з індоіранської. Насправді, хоча це й не завжди висловлюється явно та цілком усвідомлено, відмінність оцінок істотно залежить саме від позиції щодо цих двох питань. Можливі чотири гіпотези: перші дві реконструюють тип kraūjas як незалежне й паралельне новоутворення мов, у яких він засвідчений; третя й четверта відносять утворення цього слова до епохи, що передувала виникненню окремих мов. Проте, як ми побачимо, перша гіпотеза висвітлює розбіжність між латиською та литовсько-прусською інакше, ніж інші три, які в цьому сенсі по суті рівнозначні. Почнімо з розгляду перших двох гіпотез, згідно з якими kraūjas було б незалежним і паралельним новоутворенням областей, у яких воно засвідчене. Згідно з першою (1), у балтійській області це новоутворення виникло б не на спільній стадії, а пізніше, коли майбутня латиська область уже відокремилася від інших, тоді як, навпаки, могли встановитися нові контакти між литовською та прусською. 16У цьому випадку asins справді було б латиським архаїзмом усередині «рід, походження» — див. CDIL (1974: 553 sg. s.v. crú); DIL (1957: 470 sg. s.v. fuil), де fuil перекладено як «кров; витікання крові; рана; кровна спорідненість, рід, походження», а crú — як «кров, що витекла; кров; насильницька смерть, тяжка рана; рід, походження». Загалом щодо назв крові в кельтських мовах див. Rapallo (1985: 36–56). 16 Ademollo Gagliano (1995: 352–356). È da notare però che in questo lavoro, come ho specificato sopra, avevo sostenuto che l’innovazione da parte del lituano e del prussiano fosse a carattere esclusivamente semantico. 10 Le denominazioni del sangue у балтійській зоні, оскільки латиська мова нібито завжди мала одну-єдину назву крові — індоєвропейську, тоді як тип kraūjas був би литовським і прусським нововведенням, паралельним до того, яке ми знаходимо у слов’янській, латинській і кельтській мовах. У литовській і прусській мовах, як і в слов’янській зоні, це нововведення — можливо, через стадію співіснування двох повноправних назв — вступило б у конкуренцію з типом asins і зрештою витіснило б його. У латинській і кельтській мовах, натомість, утворилася б пара, у якій тип kraūjas, імовірно, був маркованим елементом, а терміни в певний момент мали замінити asins (лат. sanguis, давньоірл. fuil, які принаймні як назви крові належать до моноглотичного періоду). Що стосується інших зон, то, крім латиської, консервативними були б ті, що зберегли тип asins і не мають нововведення kraūjas, тобто індійська, тохарська, хетська та грецька мови, хоча остання зберігає тип asins лише як слід. Недолік цієї гіпотези, як і наступної, полягає в тому, що, на нашу думку, вона малоймовірна, оскільки досить важко припустити, що різні форми типу kraūjas, наявні в різних мовах, пов’язані між собою лише на рівні кореня. Адже з погляду надійності реконструкції ми опиняємося в такому самому становищі, якщо припустити (2), що тип kraūjas є, як і вище, нововведенням, що виникло не раніше за добу окремих мов, але в балтійській зоні сягає спільнобалтійської доби, а не пізнішого періоду. Отже, на рівні спільнобалтійської мови, як і в слов’янській, латинській і кельтській зонах, мала утворитися пара типу asins/kraūjas. У латинській і кельтській мовах ситуація була б такою самою, як у гіпотезі (1), тоді як в окремих балтійських зонах, як і в слов’янській ще у спільний період, відповідну пару було б усунуто, зі збереженням лише одного з двох елементів. 17 У цьому разі і латиська, і литовська та прусська мови становили б нововведення, але з протилежними результатами порівняно із ситуацією подвійної назви, успадкованою зі спільнобалтійської доби. Варто зауважити, що Euler, який вважає тип kraūjas саме спільнобалтійським, непослідовно стверджує, що пара asins/kraūjas становить випадок 17 Варто зауважити, що в межах цієї гіпотези та двох наступних, які ми розглянемо, литовсько-пруська й слов’янська мови зберегли б первісно маркований термін пари, поводячись інакше, ніж, наприклад, романська зона щодо латинської пари sanguis/cruor. 11 MARIA TERESA ADEMOLLO GAGLIANO у якій консервативність латиської мови протиставлена нововведенню інших балтійських мов, що встановлює паралель між цим випадком і випадком svi̇ēdri/ prākaitas, prakāisnan — назвою поту, де литовська і прусська мови справді становлять нововведення на противагу збереженню в латиській балтійського, а до того й індоєвропейського терміна. Розгляньмо тепер третю й четверту гіпотези, за якими форми типу kraūjas дають змогу реконструювати єдину вихідну форму, давнішу за добу окремих мов, у яких вони трапляються, як пропонували Trautmann і Endzelin. У цьому разі можливі два рішення, оскільки постає питання про гіпотетичну наявність цього терміна також в індоіранських мовах. Адже якщо ми не готові реконструювати для індоіранської зони наявність типу kraūjas зі значенням «кров» до початку писемної фіксації, то маємо припустити, що це нововведення охопило лише частину індоєвропейської зони. Якщо ж ми вважаємо таку реконструкцію для індоіранської зони ймовірною, то маємо припустити, що kraūjas був спільним індоєвропейським терміном, хоча й пізнішим за asins. У першому з цих двох випадків (3) можна було б припустити північно-західний лексичний елемент: 18 у цій частині індоєвропейської зони принаймні від певного часу, що передував добі окремих мов, тип kraūjas міг існувати поряд із типом asins. Отже, консервативною щодо попередньої індоєвропейської ситуації, до цього нововведення, була б східна зона, де тип asins засвідчений окремо (індійська, тохарська, хетська, грецька — на рівні сліду), тоді як у північно-західній зоні, де трапляється 18 По суті, це гіпотеза, яку багато років тому обстоював Ruggero Stefanini у праці (1958: 18–41, особливо 37–39), присвяченій переважно хетт. ešhar. Тут чітко встановлено, що хеттська назва є найдавнішою індоєвропейською назвою крові, а різні типи — лит. kraūjas, давньоірл. fuil, гот. blop — класифіковано як «північно-західні» відповідники, що відсилають до середовища мисливців і воїнів. Серед них нас цікавить лише kraūjas, адже це єдиний тип, засвідчений у балтійській зоні, і єдиний, який з огляду на його поширення міг бути давнім. Щодо північно-західної лексики загалом див. Meillet (1908: 17–23); Devoto (1962: 177 sg., 277–289); Oettinger (2003: 183–193) (а щодо характеристик цієї зони з погляду не лексики, а фонології та морфології — Huld 1996: 109–125). Варто зауважити, що в південно-східній зоні засвідчено корінь, який конкретно позначає процес згортання крові, *mera-, засвідчений у санскр. mūrchati і, можливо, у гр. βροτός (Devoto 1962: 289; Chantraine 1968: 198; Mayrhofer 1963: 665). 12 Le denominazioni del sangue також або лише тип kraūjas, становив би нововведення. У межах цієї північно-західної зони балтійська мова у спільний період була б єдиною, для якої пару asins/kraūjas можна безпосередньо реконструювати, а тому вона особливо вірно відображала б нову ситуацію. У латинській і кельтській мовах збереглася б структура з двох елементів, причому один із термінів пари було б замінено (лат. sanguis, давньоірл. fuil). У слов’янській мові від ситуації співіснування двох назв відбулося б повернення до однієї назви, як і в окремих балтійських мовах. До північно-західної зони мала б належати також германська група, де натомість засвідчено єдиний, дуже недавній термін, тож вона втратила б обидва успадковані елементи. Отже, і в цьому разі, як у (2), і латиська, і литовсько-пруська мови становили б нововведення щодо ситуації подвійної назви у спільнобалтійську добу; різниця лише в тому, що ця ситуація подвійної назви була б успадкована з давнішого періоду. Якщо ж, з іншого боку, ми готові реконструювати для індоіранської зони наявність типу kraūjas зі значенням «кров» до початку писемної фіксації (4), це означає, що йшлося про термін не винятково північно-західний, а досить давній спільний індоєвропейський; водночас, як уже зазначалося, він мав би належати до пізнішого періоду, ніж тип asins. Іншими словами, починаючи з певного періоду, в усій індоєвропейській зоні існували б дві назви крові, тож відповідну пару слід було б вважати вихідною для всіх мов, зокрема й тих, що не зберегли жодного з її елементів. 19 За таких умов становище різних зон усередині балтійської групи, очевидно, було б таким самим, як реконструйоване в гіпотезі (3), тоді як змінилася б реконструкція індоєвропейської ситуації, а отже й становище балтійської групи загалом порівняно з іншими зонами: саме вона була б найконсервативнішою не лише в межах північно-західної групи, а й у всьому індоєвропейському ареалі. Що ж до решти, латинська й кельтська мови опинилися б у такому самому становищі, як у гіпотезі (3), тобто були б консервативними з погляду 19 Si veda Linke (1995: 333–334, 343-364), secondo il quale il protoindoeuropeo riconosceva appunto due diversi tipi di sangue: quello interno all’organismo, a cui corrisponde il tipo asins, e quello esterno, a cui corrisponde il tipo kraūjas 13 MARIA TERESA ADEMOLLO GAGLIANO з погляду структури, але замінили б немаркований термін у парі; натомість не були б консервативними навіть із погляду структури всі ареали з однією назвою, з тією різницею, що деякі (індійський, тохарський, хетський, грецький, латиський) зберегли б тип asins, інші (слов’янський і литовсько-прусський) — тип kraūjas, тоді як решта втратили б обидва, як це сталося в германському, албанському та іранському ареалах. У підсумку, загалом, північно-західний ареал зберіг би тип kraūjas, північно-західний характер якого, отже, був би результатом, а не вихідною точкою; східний ареал — тип asins, а балтійський ареал, у якому збереглися б обидва типи, посідав би проміжне становище. Гіпотези (2), (3), (4), як уже зазначалося, по суті рівнозначні з погляду взаємин між окремими балтійськими ареалами, оскільки всі вони передбачають, що тип kraūjas виник або ще в період спільнобалтійської мови, або раніше й утворив пару з типом asins — незалежно від того, коли саме це сталося, від індоєвропейського періоду до епохи окремих мов. Якщо ми схиляємося до прийняття однієї з цих гіпотез, маємо запитати себе, чи можна визначити причину різного результату спрощення від двох назв до однієї в балтійській мовній групі. Іншими словами, чи можна зрозуміти, чому литовська й прусська, з одного боку, та латиська — з іншого, зробили різний вибір, коли пара asins/kraūjas скоротилася до одного терміна — не раніше остаточного розпаду латиської та литовської мов? Зазвичай дослідники нехтували проблемою зникнення asins у литовській і прусській та зосереджувалися лише на поясненні зникнення kraūjas у латиській, яке, наслідуючи пропозицію Endzelin (1979 (1929): 486), 20 пояснювали потребою уникнути омонімії з kraùjš = ‘крутий’ (див. також kràuja = ‘крутий берег’: M–E 1925–27: 262). На перший погляд це пояснення може здаватися прийнятним, але насправді воно потребує обговорення. Насамперед розгляньмо дані про засвідчення kraūjs. Це слово в латиській пов’язане з kràulis = ‘крутий берег, урвище’ і не має відповідників в інших балтійських ареалах, окрім спільного кореня (лит. kriaūšīs = ‘крутий берег, схил’, давньопрус. krūt = ‘падати’ тощо: Mühlenbach-Endzelin 1925–27: 262, 263; Fraenkel 1962: 296), отже 20 Cfr. Fraenkel (1962: 290); Karulis (1992, I: 78); Sabaliauskas (1990: 12); Euler (1998b: 34). 14 Le denominazioni del sangue схоже, воно не передує латиському періоду. Однак у литовському ареалі є кілька гідронімів, як-от Kraujinė, Kraujupis, формально зіставних із латиськими топонімами на кшталт Kraūja, Krauju upe. Для обох груп можна припустити зв’язок із типом kràuìš21, наявність якого в такому разі можна було б реконструювати вже для балтійського періоду. За таких обставин омонімія мала б відіграти свою роль ще до латиського періоду, а kraũjas = ‘кров’ не мало б бути ані в литовській, ані в прусській. Але, навіть не зважаючи на ці міркування, справді вагомий аргумент проти цієї гіпотези полягає в тому, що загалом видається вкрай малоймовірним, аби успадкована назва крові з балтійського чи ще давнішого періоду була усунута, щоб уникнути омонімії з прикметником із таким семантичним значенням. Радше, якби й було підстави для такого припущення, логічно було б очікувати, що саме іменник перешкодив утворенню прикметника, а не навпаки. Отже, пояснення через омонімію має недоліки як у частковому, так і в загальному плані. З іншого боку, з огляду на наявні дані, переконливіших пояснень немає, тож доводиться зробити висновок, що документація не дає нам змоги визначити причину цього різного вибору. Іншими словами, хоча ізоляція латиського ареалу від певного періоду загалом пояснює деякі лексичні відмінності між латиською та литовсько-прусською, у цьому випадку ми не можемо встановити конкретну причину усунення kraũjas у латиській, так само як і усунення asins у литовській і прусській. Підсумовуючи сказане досі, для пояснення цієї розбіжності між литовсько-прусською та латиською ми запропонували кілька можливих гіпотез, з яких лише гіпотеза (1) відносить відповідну інновацію в балтійському ареалі до періоду після остаточного відокремлення латиської, тоді як гіпотези (2), (3), (4) відносять її до давнішого періоду — між спільнобалтійським та індоєвропейським періодами. Отже, гіпотези (2)–(4), як уже зазначалося, рівнозначні щодо внутрішньої розбіжності 21 L’Endzelin (1961: 125) aveva appunto proposto, sia pure solo come possibilità, sia la connessione dei toponimi lettoni con kràuìa = ‘riva scoscesa’, sia quella con le forme lituane. Il Vanagas invece (1981: 163), seguito dal Toporov (1984: 165 s.v. crauyo), connette preferibilmente gl’idronimi lituani proprio con kraũjas e non cita la toponomastica lettone. 15 MARIA TERESA ADEMOLLO GAGLIANO балтійського ареалу. З погляду ймовірності, однак, гіпотези (1) і (2), згідно з якими тип kraūjas постав унаслідок незалежних паралельних інновацій в індоєвропейських ареалах, де він засвідчений, мають спільну рису — меншу правдоподібність порівняно з іншими гіпотезами, оскільки формальні розбіжності між різними засвідченнями цього типу об’єктивно не створюють суттєвої перешкоди для реконструкції єдиної праформи. Отже, правдоподібнішою видається реконструкція ситуації, за якої тип kraūjas існував ще до періоду окремих індоєвропейських мов, а отже, й до балтійського періоду, як у гіпотезах (3) і (4), запропонованих вище. Проте тут слід зазначити, що якби ми хотіли віддати перевагу одній із цих двох можливостей, то, відверто кажучи, не мали б вирішальних підстав для вибору. На завершення: у цьому випадку ми маємо особливо складну ситуацію в межах групи литовсько-прусських ізоглос, яким у латиській відповідають успадковані елементи, і тому було б неправильно беззастережно говорити про інновацію чи збереження в тих чи тих ареалах. Адже безперечним фактом є те, що індоєвропейський тип asins зберігся лише в латиській, але шлях від індоєвропейського до латиського періоду в цьому випадку не можна з певністю зобразити як безперервну пряму лінію, бо наявність цього слова можна було б розцінювати як свідчення часом консервативного характеру латиської (див. gùovs на противагу лит. типу kárvē, sviēdri на противагу лит. типу prākaitas, vepris на противагу лит. типу mētēlis тощо) лише в тому разі, якби kraūjas було інновацією, що виникла пізніше за період остаточного відокремлення цієї мови від литовської. Іншими словами, хоча asins і справді є найдавнішою назвою крові в індоєвропейському світі, нас тут цікавить балтійський погляд і окремі балтійські ареали; з цього погляду ймовірно, що тип kraūjas може бути так само давнім, а збереження asins у латиському ареалі може бути зумовлене не консервативністю щодо первісного індоєвропейського стану, а, як ми бачили, складнішим процесом, що полягав передусім у спрощенні цього стану, а отже, по суті, в інновації. 16 Le denominazioni del sangue БІБЛІОГРАФІЯ ТА СКОРОЧЕННЯ Ademollo Gagliano, M. T. 1995 [1998]: Eredità lessicali ind europee in lettone. In: A. Bammesberger, Hg., Baltistik: Aufgaben und Methoden. Tagung vom 10. bis 11. November 1995. Katholische Universität Eichstätt. Heidelberg: Winter, 347–357. Ademollo Gagliano, M. T. 1998 [1999]: Le denominazioni della femmina del bovino in area baltica. Linguistica Baltica 7, 7–23. Balles, I. 1999: Lat. sanguis = “Blut”. In: H. Eichner & H. Chr. Luschützky, Hg., Compositiones indogermanicae in memoriam Jochem Schindler. Praha: Enigma Corporation, 3–17. Buck, C. D. 1949: A Dictionary of Selected Synonyms in the Principal Indo-European Languages. Chicago: The University of Chicago Press. CDIL 1974 = Contributions to a Dictionary of the Irish Language. C, fasc. 3. Дублін: Королівська ірландська академія. Chantraine, P. 1968: Dictionnaire étymologique de la langue grecque. Histoire des mots I. Paris: Klincksieck. Chantraine, P. 1970: Dictionnaire étymologique de la langue grecque. Histoire des mots II. Paris: Klincksieck. Chantraine, P. 1975: Dictionnaire étymologique de la langue grecque. Histoire des mots III. Paris: Klincksieck. Cleasby, R., Vigfusson, G. & Craigie, W. A. 1986: An Icelandic-English Dictionary. Second edition with a supplement by W. A. Craigie. Oxford: Clarendon Press. Devoto, G. 1962: Origini indeuropee. Firenze: Sansoni. DIL 1950 = Dictionary of the Irish Language III. Дублін: Королівська ірландська академія. DIL 1957 = Dictionary of the Irish Language IV. Дублін: Королівська ірландська академія. Endzelin, J. 1943: Senprūšu valoda. Rīga: Universitātes apgāds. Endzelin, J. 1961: Latvijas PSR vietvārdi I, 2. Rīga: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība. 17 Maria Teresa Ademollo Gagliano Endzelin, J. 1979: Darbu izlase III, 1. Riga: Zinātne. Ernout, A. & Meillet, A. 1959: Dictionnaire étymologique de la langue latine. Histoire des mots. 4e éd. Paris: Klincksieck. Euler, W. 1998a: Die Aufgliederung des Baltischen – Fragen zur Chronologie. Res Balticae 3, 87–107. Euler, W. 1998b: “Schweiss” und “Blut” in den baltischen Spachen: Überlegungen zur Stellung des Altpreussischen und Nehrungskurischen. In: A. Bammesberger, Hg., Baltistik: Aufgaben und Methoden. Tagung vom 10. bis 11. November 1995. Katholische Universität Eichstätt. Heidelberg: Winter, 33–34. Feist, S. 1939: Vergleichendes Wörterbuch der gotischen Sprache. 3. Aufl. Leiden: Brill. Fraenkel, E. 1962: Litauisches etymologisches Wörterbuch I. Heidelberg: Winter – Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. Friedrich, J. 1952: Hethitisches Wörterbuch. Heidelberg: Winter. Frisk, H. 1970: Griechisches etymologisches Wörterbuch II. Heidelberg: Winter. Grassmann, H. 1964: Wörterbuch zum Rig-Veda. Wiesbaden: Harrassowitz. Güterbock, H. G. & Hoffner, H. A. 1983: The Hittite Dictionary 3, 2. Chicago: The Oriental Institute of the University of Chicago. Hainsworth, B. 1993: The Iliad: A Commentary. Gen. ed. G. S. Kirk. III: Books 9–12. Cambridge: University Press. Holthausen, F. 1934: Angelsächsisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg: Winter. Huld, M. E. 1996: Meillet’s Northwest Indo-European Revisited. In: K. Jones-Bley & M. E. Huld, eds., The Indo-Europeanization of Northern Europe. Papers presented at the International Conference held at the University of Vilnius, Lithuania, Sept. 1–7, 1994. Washington: Institute for the Study of Man, 109–125. Karulis, K. 1992: Latviešu etimoloģijas vārdnīca I. Rīga: Avots. Kluge, F. 1995: Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. 23. Aufl., bearbeitet von E. Seebold. Berlin–New York: de Gruyter. 18 Le denominazioni del sangue Leumann, M. 1950: Homerische Wörter. Basel: Reinhardt. Levy-Bruhl, L. 1973: Sovrannaturale e natura nella mentalità primitiva. Trad. it. di S. Lener. Roma: Newton Compton italiana. Linke, U. 1985: Blood as metaphor in Proto-Indo-European. Journal of Indo-European Studies 13, 3/4, 333–376. Lommel, H. 1931: Ablauts-Betrachtungen. Kuhns Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung 59, 193–204. Mariani, M. 2001: Teorie genetiche nell’Orestea di Eschilo. In: Cinquant’anni di ricerche linguistiche: problemi, risultati e prospettive per il terzo millennio. Atti del IX Convegno internazionale di linguisti, Milano, 8–10 ottobre 1998. Alessandria: Edizioni dell’Orso, 365–378. Mayrhofer, M. 1956: Kurzgefasstes etymologisches Wörterbuch des Altindischen I. Heidelberg: Winter. Mayrhofer, M. 1963: Kurzgefasstes etymologisches Wörterbuch des Altindischen II. Heidelberg: Winter. Mayrhofer, M. 1976: Kurzgefasstes etymologisches Wörterbuch des Altindischen III. Heidelberg: Winter. Mažiulis, V. 1993: Prūsų kalbos etimologinis žodynas 2. I–K. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. MED 1963 = Middle English Dictionary. G 2. За редакцією Sh. M. Kuhn & J. Reidy. Енн-Арбор: Видавництво Мічиганського університету. Meillet, A. 1908: Les dialectes indo-européens. Paris: Librairie ancienne H. Champion. Mencacci, F. 1986: Sanguis/cruor. Designazioni linguistiche e classificazione antropologica del sangue nella cultura romana. Materiali e discussioni per l’analisi dei testi classici 17, 25-85. Mühlenbach, K. & Endzelin, J. 1923–25: Lettisch-deutsches Wörterbuch I. Рига: Міністерство освіти Латвії. Mühlenbach, K. & Endzelin, J. 1925–27: Lettisch-deutsches Wörterbuch II. Рига: Латвійський культурний фонд. 19 Maria Teresa Ademollo Gagliano ODEE 1966 = The Oxford Dictionary of English Etymology. За редакцією C. T. Onions. Оксфорд: Clarendon Press. OED 1989 = The Oxford English Dictionary VI. 2-ге вид. Оксфорд: Clarendon Press. Oettinger, N. 2003: Neuerungen in Lexikon und Wortbildung des Nordwest-Indogermanischen. In: A. Bammesberger & Th. Vennemann, eds., Languages in Prehistoric Europe. Heidelberg: Winter, 183–193. Olsen, B. A. 1999: The Noun in Biblical Armenian. Berlin–New York: Mouton de Gruyter. Orel, V. 1998: Albanian Etymological Dictionary. Leiden–Boston–Köln: Brill. Pettinato, G. 1981: Il sangue nella letteratura sumerica. In: Atti della settimana: Sangue e antropologia biblica. A cura di F. Vattioni. Roma: Ed. Pia Unione del Preziosissimo Sangue, 37–46. Pokorny, J. 1959: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch I. Bern–München: Francke. Puhvel, J. 1984: Hittite Etymological Dictionary 1–2. Berlin–NewYork–Amsterdam: Mouton. Rapallo, U. 1985: Il sangue nelle lingue celtiche. In: La parola, il testo e la cultura. Linguistica e antropologia del “sangue”. Roma: Ed. Pia Unione del Preziosissimo Sangue, 36–56. Rengakos, A. 1993: Der Homertext und die hellenistischen Dichter. Stuttgart: Steiner. Sabaliauskas, A. 1990: Lietuvių kalbos leksika. Vilnius: Mokslas. Schwarz, M. 1982: Blood in Sogdian and Old Iranian. In: Monumentum G. Morgenstierne II. Leiden: Brill, 189–196. Smoczyński, W. 1981 [1982]: Indoeuropejskie podstawy słownictwa bałtyckiego. Acta Baltico-Slavica 14, 211–240. Stefanini, R. 1958: Itt. eshar (= sangue). Problemi formali ed etimologici. Archivio Glottologico Italiano 43, 18–41. Tagliaferro, E. 1981: Sangue: area lessicale nell’epica greca arcaica. In: Atti della 20 Le denominazioni del sangue Тиждень: Кров і біблійна антропологія. За редакцією F. VaittIoni. Рим: Ed. Pia Unione del Preziosissimo Sangue, 173–221. Tischler, J. 1990: Hethitisches etymologisches Glossar 5–6. Innsbruck: Institut für Sprachwissenschaft der Universität. Toporov, V. N. 1984: Prusskij jazyk. Slovar’. K–L. Moskva: Nauka. Trautmann, R. 1910: Die altpreussischen Sprachdenkmäler. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. Untermann, J. 2000: Wörterbuch des Oskisch-Umbrischen. Heidelberg: Winter. Vanagas, A. 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. Vilnius: Mokslas. Van Windekens, A. J. 1976: Le tokharien confronté avec les autres langues indo-européennes I. La phonétique et le vocabulaire. Louvain: Centre International de Dialectologie Générale. Vendryes, J. 1974: Lexique étymologique de l’irlandais ancien. R S. Paris: Dublin Institute for Advanced Studies – Centre National de la Recherche Scientifique. Vendryes, J. 1987: Lexique étymologique de l’irlandais ancien. C. Paris: Dublin Institute for Advanced Studies – Centre National de la Recherche Scientifique. Walde, A. & Hofmann, J. B. 1965: Lateinisches etymologisches Wörterbuch I, II. Heidelberg: Winter. Walde, A. & Pokorny, J. 1930: Vergleichendes Wörterbuch der indogermanischen Sprachen I. Berlin–Leipzig: de Gruyter. Maria Teresa Ademollo Gagliano Флорентійський університет Кафедра лінгвістики Площа Брунеллескі, 4, I-50129 Флоренція, Італія [email protected] 21