Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje kaip apibrėžtumo sistema

Acta Linguistica Lithuanica LIX (2008), 109 – 139 Опозиція простих і займенникових прикметників у литовській мові як система означеності Birutė Spraunienė Vilniaus universitetas У цій статті розглядаються так звані займенникові форми литовських прикметників у зв’язку з означеністю. Займенниковий морфем, що додається до прикметникової форми, інтерпретується як показник означеності, порівнянний із означеним артиклем інших мов, і висловлюється припущення, що самі прикметникові форми слід називати означеними. Мета статті — з’ясувати, якою мірою і в яких контекстах уживання цих означених форм корелює із семантичною означеністю іменної групи. Емпіричне дослідження показує, що в багатьох випадках уживання означеного прикметника є щонайбільше факультативним, а іноді навіть граматично неправильним, хоча іменна група явно функціонує як означений опис. Це вказує на суттєву відмінність між уживанням литовських означених прикметників і маркуванням означеності в мовах з артиклями. У литовській мові контекст визначає означене чи неозначене тлумачення іменної групи, а вибір означених і неозначених прикметникових форм залежить, зокрема, від інформаційної структури, тобто від того, чи містить прикметник відому (пресупоновану) або нову інформацію. 1. КАТЕГОРІЯ ОЗНАЧЕНОСТІ ТА ЇЇ СЕМАНТИКА У літературі визнається, що первинною функцією категорії означеності є координація референції, необхідна для здійснення комунікації. У мовах існують різні засоби, які допомагають учасникам комунікативного акту розв’язувати проблеми координації референції. Це власні імена, займенники тощо. В артиклевих мовах основним засобом координації референції є формальні показники означеності й неозначеності — артиклі. Крістофер Лайонс подає таке визначення поняття означеності: «означеність — це морфосинтаксична категорія, що граматикалізує прагматичну категорію ідентифікованості» (Lyons 1999: 282). 109 Birute Sprauniene Це означає, що означеність пов’язана з можливістю ідентифікувати референт. Референт означеної іменної групи подається адресатові як такий, що однозначно ідентифікується, тоді як уживання неозначеної іменної групи означає, що її референт щойно вводиться в дискурс, а отже, не може бути однозначно ідентифікований (див. Chafe 1976; Hawkins 1978 і 1991; Haspelmath 1999; Lyons 1999; Hansen & Heltoft (у друці)). Важливо наголосити, що у випадку означених описів1 референтподається адресатові як такий, що може бути ідентифікований. Можливо, до моменту висловлювання референт був невідомий адресатові, однак сам означений опис є ніби інструкцією адресатові шукати єдиний можливий референт, доки його не буде знайдено. За Гокінсом, пошук референта здійснюється не в усьому дискурсивному просторі, а в певній прагматичній множині сутностей (англ. pragmatic set of entities / P-set). Теорію Гокінса, розроблену на основі даних англійської мови, можна узагальнити так: Іменна група є означеною (i) якщо її референт можна локалізувати в прагматичній множині сутностей, спільній для мовця й слухача, тобто якщо він прагматично закріплений, і (ii) якщо референт є унікальним (або, точніше, інклюзивним) у межах цієї множини. (Haspelmath 1999: 231) Отже, має існувати певна прагматична множина сутностей, очевидна (англ. manifest) як для мовця, так і для адресата, у якій існує референт іменної групи й він є єдиним (унікальним). У такому разі матимемо означену іменну групу. Уживаючи означений (тобто дефінітний) артикль, мовець указує, що адресат зможе з’ясувати, який референт або референти маються на увазі, знайшовши прагматичну множину, у якій він (вони) існує. Логічна властивість унікальності полегшує пошук — у цій множині не може бути інших сутностей, що відповідають змісту означеного опису (Hawkins 1991: 414). Таку множину можуть утворювати сутності, раніше згадані мовцем і слухачем («множина попереднього дискурсу»), або безпосереднє оточення розмови, у якому перебувають мовець і слухач. Сутності, пов’язані відношеннями цілого й частини або іншими асоціативними зв’язками, також утворюють прагматичні множини, наприклад, автомобіль і кермо, весілля і наречена. Гокінс стверджує, що саме в цих 1 Dėl termino žr. Holvoet, Tamulionienė (2006: 13–14 ir išn. 3), taip pat Hawkins (1991: 406). 110 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje у прагматичних множинах виконується вимога унікальності, і це допомагає мовцеві та слухачеві співпрацювати й однозначно вказувати на того індивіда, який відповідає змісту означальної дескрипції (ibid., 408). Отже, означальним дескрипціям властива унікальність, тоді як неозначальна дескрипція, за твердженням Гокінза, нейтральна щодо унікальності (ibid., 420). Наприклад: (1) A professor is drunk2. Речення (1) буде істинним, якщо знайдеться хоча б один професор, який буде п’яним. Воно логічно сумісне з твердженням, що таких професорів може бути більше ніж один, а також із тим, що такий професор лише один, тож речення (1) є «нейтральним щодо унікальності й не суперечить їй»3 (ibid., 407). Уживання неозначеного артикля зазвичай означає, що згадуваний референт не належить до жодної прагматичної множини, очевидної як мовцеві, так і слухачеві. Однак Гокінз зауважує, що неозначений артикль також може позначати належність до прагматичної множини; наприклад, речення Pass me a cup може інтерпретуватися так: Подай мені одну з чашок, що стоять перед тобою на столі. Для аналізу артиклів англійської мови Гокінз застосовує теорію імплікатур Грайса. Він стверджує, що словосполучення з неозначеним артиклем можуть імплікувати належність до прагматичної множини, проте це розмовна імплікатура (англ. conversational implicature), яку можна скасувати, наприклад: (2) A senator resigns. У заголовку американської щоденної газети приклад (2) може мати розмовну імплікатуру, що йдеться про сенатора США. У прикладі (3) бачимо, що цю імплікатуру можна скасувати (Hawkins 1991: 418, приклад узято з праці автора): (3) A senator resigns, not a US senator, but a senator in Japan. У разі вживання означеного артикля належність до прагматичної множини є конвенційною імплікатурою, яку неможливо скасувати (ibid., 414). Гокінз розглядає дещо парадоксальні випадки, коли неозначені дескрипції в англійській мові позначають унікальні референти (приклади взято з праці автора), пор.: 2 Pavyzdys paimtas iš Hawkinso (Hawkins 1991: 407). 3 «[…] is actually neutral to uniqueness and does not contradict it.» 111 Birute Sprauniene (4) В Англії є прем’єр-міністр, а в Америці — президент. (5) До цієї ширшої множини ситуацій належать професор, аудиторія, підручник тощо. Предикати have, contain, comprise тощо позначають належність сутностей до певної множини. Те, що в прикладах (4–5) імплікується унікальність неозначених дескрипцій, видно з того, що ми замінили в них унікальні сутності неунікальними. Вислів стає дивним: (6)?В Англії є депутат парламенту, а в Америці — сенатор. Гокінс зауважує, що в прикладах (4–5) можна вживати означені артиклі, однак значення речень повністю змінюється (Hawkins 1991: 421), пор.: (5’) В Англії є прем’єр-міністр, а в Америці — президент. Приклад (5’) передбачає, що в Англії перебуває прем’єр-міністр іншої країни або що справами Англії опікується Джон Мейджор, а справами Америки — Джордж Буш. Інакше кажучи, ці приклади природно інтерпретуються так: референт означеної іменникової групи не належить до тієї множини, яку визначено в прикладах із відповідними неозначеними дескрипціями, і слухачеві потрібно знайти іншу множину, у якій виконуються вимоги існування та унікальності (ibid., 422). 2. ТИПИ ОЗНАЧЕНОСТІ За підставою ідентифікації референта в літературі розрізняють чотири основні типи означеності (пор. Chafe 1976; Hawkins 1978 і 1991; Haspelmath 1999; Lyons 1999; Hansen & Heltoft (у друці)): 1. анафорична означеність (англ. anaphoric uses, дан. anaforisk bestemthed), 2. дейктична означеність (англ. immediate situation uses, дан. deiktisk bestemthed), 3. ситуативна означеність (англ. larger situation uses, дан. baggrundsbestemthed), 4. інференційна означеність (англ. inferrability, associative-anaphoric uses, дан. inferentiel bestemthed). 112 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje До анафоричної означеності належать ті випадки, коли референт іменникової групи відомий із лінгвістичного контексту, оскільки його було згадано раніше: (7) з’явився чарівний вогник <…> жоден <…> не помітив чарівного вогника4 Анафорична означеність збігається з вказівною функцією займенникових прикметників у литовській мові, яку виокремлює Аделе Валецькене (Valeckienė 1986: 171). Анафорична означеність матиме місце не лише тоді, коли повторюваний іменник та його антецедент є тотожними іменниками, а й тоді, коли це кореферентні синоніми (наприклад: Прийшов один юнак …. Той хлопець) або коли антецедент є гіпонімом, а повторюваний іменник — його гіперонімом (наприклад: Автомобіль врізався у стовп. Транспортний засіб не був застрахований) (Hansen & Heltoft, у друці). У разі дейктичної означеності референт ідентифікується, оскільки його видно, чути або сприймають інакше в безпосередньому оточенні розмови, наприклад: Подай мені молоток! Звідки цей звук? Ситуативна означеність має місце тоді, коли підставою для ідентифікації референта є спільні знання співрозмовників про фізичні об’єкти або соціальні й культурні явища в їхньому оточенні. Наприклад, кажучи krig-en (війна-DEF), данці зазвичай мають на увазі Другу світову війну, а словосполучення the Prime Minister для англійців означатиме «прем’єр-міністра Англії». Інференційна означеність має місце тоді, коли референт означеної іменникової групи ідентифікується завдяки зв’язку з іншим референтом, відмінним від нього, який уже було введено в дискурс. Між іменниками, пов’язаними інференційною означеністю, часто існують відношення цілого та його (єдиної наявної) частини, наприклад: будинок …. дах; автомобіль … двигун. Цей тип означеності також називають анафорою на основі асоціації (англ. associative anaphora). Важливо зазначити, що перші два типи означеності в артиклевих мовах можуть виражатися як означеними артиклями, так і вказівними займенниками, тоді як ситуативна й інференційна означеність виражаються лише артиклями (Hansen & Heltoft, у друці). 4 Приклад узято з Граматики сучасної литовської мови (Valeckienė in: Ambrazas, red., 1997: 175). 113 BIRUTĖ SPRAUNIENĖ 3. ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ОЗНАЧЕНОГО АРТИКЛЯ У літературі виникнення маркування означеності пов’язують із реаналізом вказівного займенника прикметникового типу, унаслідок якого займенник набуває функції артикля (Lyons 1999: 323). Сформований артикль поступово поширюється на дедалі більше контекстів уживання. У літературі цей процес називають життєвим циклом означеного артикля, який поділяють на такі стадії (пор. Greenberg apud Hawkins 2004: 84–86, Lyons 1999: 337–340): Перша стадія. Демонстратив утрачає дейктичне значення, і так зникає явний або неявний контраст між об’єктами, розташованими близько або далеко від мовця чи адресата. Уживання новосформованого артикля обмежується анафоричними (a book... the book) і дейктичними контекстами (Pass me the book, please!). Друга стадія. Артикль починають уживати також у ситуативних (the king, the sun) та інференційних контекстах (a house... the roof). Третя стадія. Означений артикль проникає в родові контексти, тобто в твердження, що стосуються не окремих індивідів, а їхніх видів5 (The lion is a mammal «Лев — ссавець»). За Гокінзом, на цій стадії перебувають сучасні германські мови. Четверта стадія. Означений артикль починають уживати в неозначених специфічних контекстах, де він позначає лише існування референта, а не його унікальність6. Ці чотири стадії показують поступове розширення дистрибуції означеного артикля в мові. На кожній стадії зберігаються дистрибуційні можливості попередньої стадії та з’являються нові, тому зростає багатозначність словосполучень з артиклями. Частотність артикля збільшується, оскільки він стає обов’язковим у дедалі більшій кількості граматичних контекстів і конструкцій (наприклад, з іменниковими групами, що вживаються предикативно: John is a teacher / the best teacher I’ve ever had). Зрештою означений артикль може взагалі втратити будь-яке 5 Пор. термін «родова означеність», який уживають Голвоет і Тамуліонене (Holvo-et, Tamulionienė 2006: 19). 6 Подібне явище спостерігається в розмовній американській англійській, де наголошений вказівний займенник this почали вживати з референтними об’єктами, а дистрибуція неозначеного артикля a обмежилася нереферентними контекстами (She wanted to buy this house – «Вона хотіла купити цей будинок» і She wanted to buy a house – «Вона хотіла купити (будь-який) будинок» (Givón 1995: 61, приклади запозичено у Givón). 114 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje зв’язок із визначеністю та стати показником роду та/або числа (пор. поняття Greenbergo nominality marker). У багатьох мовах такий розвиток зумовив появу нового означеного артикля. Життєвий цикл артикля частково пояснює варіативність уживання показників визначеності в різних мовах. Це означає, що іменникова група може бути формально означеною в одній мові, а її відповідник в іншій — формально неозначеним, хоча вони референційно тотожні (пор. Lyons 1999: 160). Життєвий цикл артикля також показує, що семантика показника визначеності в мові поступово змінюється. 4. ВИРАЖЕННЯ ВИЗНАЧЕНОСТІ В ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ Литовська мова — безартиклева, і вираження визначеності в ній слабко граматикалізоване. Як зазначає Mikulskas, у граматиках литовської мови не досліджено, у яких випадках і яке маркування визначеності vs. невизначеності є обов’язковим (Mikulskas 2006: 33). Одним із засобів координації референції в литовській мові є різні займенники. Вказівні займенники виконують функцію показників визначеності; деякі з них (наприклад, tas і в деяких випадках šis, šitas), за Rosinas, перетворилися на артроїди (Rosinas 1972: 83t; 1996: 72). Артроїди споріднює з означеними артиклями артиклевих мов втрата наголосу та згасле дейктичне значення, а від власне артиклів вони відрізняються тим, що не мають ознаки обов’язковості. Артроїди tas, ta дуже поширені в розмовній мові й проникають також у писемну. Функцію показників невизначеності в литовській мові виконують різні займенники зі значенням існування, наприклад, vienas, kažkoks, kažin koks, і вказівний займенник toks (Rosinas 1996: 69; пор. також Girdenienė 1971: 45; Holvoet, Tamulionienė 2006: 18, Mikulskas 2006: 33). Безперечно, у багатьох випадках визначеність у литовській мові виражається опосередковано — порядком слів, протиставленнями відмінків (називний / знахідний vs. родовий) або просто виводиться з контексту (див. Holvoet, Tamulionienė 2006: 30–32, пор. також Rosinas 1996: 62–63). Єдина морфема, яку можна було б пов’язати з формальним маркуванням визначеності в литовській мові, — це займенникова морфема займенникових форм прикметника. У цій статті основну увагу буде приділено протиставленню простих і займенникових форм у сучасній литовській мові; мета — дослідити особливості дистрибуції цих форм, відмінності їхніх функцій і значень, а також їхній зв’язок із категорією визначеності. Якщо займенникову морфему займенникових форм 115 BIRUTĖ SPRAUNIENĖ -(i)is, -ji інтерпретуємо як показник визначеності, можна поставити питання, на якій стадії життєвого циклу артикля він перебуває, у яких контекстах уживається, коли його вживання обов’язкове, коли факультативне, а коли — неграматичне. На думку Mikulskas, досліджуючи проблеми, пов’язані з визначеністю в литовській мові, доцільно спиратися на якусь артиклеву мову, у якій маркування визначеності граматикалізоване (Mikulskas 2006: 33). Тому в цій статті займенникові форми прикметників (і дієприкметників) зіставляються з артиклями артиклевих мов — данської та англійської. 5. ОЗНАЧЕНІ Й НЕОЗНАЧЕНІ ПРИКМЕТНИКИ Думка про те, що протиставлення простих і займенникових форм прикметника виражає категорію визначеності в литовській мові, не нова. Найґрунтовніше функції займенникових форм у литовському мовознавстві дослідила Adelė Valeckienė (Valeckienė 1957 ir 1986); на її дослідження спираються описи цих форм і в академічній Lietuvių kalbos gramatikoje (Ul vydas, red., 1965), і в Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje (Ambrazas, red., 1997). В останній визначеність вважається категорією прикметника (пор. твердження, що прикметники «мають категорії ступеня й визначеності» (Valeckienė in: Ambrazas, red., 1997: 167)). Цей погляд обґрунтовано критикується в четвертому томі Lietuvių kalbos gramatikos darbų — Daiktavardinio junginio tyrimai, два розділи якого присвячені проблематиці визначеності. Автори розділів доводять, що визначеність у литовській мові, як і в типових артиклевих мовах, слід вважати категорією іменникової групи. Mikulskas переконливо показує, що займенникова морфема прикметника набуває граматичного значення не через протиставлення простої та займенникової форм прикметника (наприклад, mėlyna vs. mėlynoji), а через зіставлення відповідних іменникових груп (наприклад, mėlyna skarelė vs. mėlynoji skarelė) (Mikulskas 2006: 59, 61). Holvoetas і Tamulionienė також стверджують, що займенникові форми прикметників надають визначеності не прикметникові, а всій іменниковій групі. Автори доходять висновку, що «місце вираження категорії визначеності та сфера її охоплення в цьому випадку не збігаються» (Holvoet, Tamulionienė 2006: 13). До речі, формулювання, вжите в Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje, — «прості форми позначають ознаку предмета, а займенникові, крім ознаки предмета, водночас указують, що ПРЕДМЕТ (виділено мною — B. S.) є відомим, визначеним» (Valeckienė: in Ambrazas, red., 1997: 174) — також 116 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje передбачає, що завдяки займенниковій формі визначеним стає сам предмет, а не його властивість. Слід також зазначити, що займенникові форми можуть мати лише якісні прикметники (до речі, не всі: наприклад, baltmargis, gerutis, saldinis не мають займенникових форм), а також порядкові числівники, дієприкметники та деякі займенники (Paulauskienė 1994: 220). Відносні прикметники не можуть мати займенникових форм, і це відрізняє їх від якісних прикметників. Можна поставити питання, чи залежить здатність або нездатність прикметника приєднувати займенникову морфему від його словотвірних особливостей (якісні прикметники, що не можуть мати займенникових форм, пов’язані з відносними не значенням, а словотвором: і gerutis, і saldinis є похідними з суфіксами основи, baltmargis — основоскладним словом) чи від його значення (пор. твердження Paulauskienė, що займенникові форми можуть мати «усі слова, які означають невідносну, властиву самому предметові ознаку» (ibid.)? Варто зазначити, що в литовській мові прикметники середнього роду не мають займенникових форм (наприклад, šalta, brangu), оскільки вони не вживаються з іменниками. Займенникові форми не властиві також дієприслівникам (наприклад, eidamas) і дієприкметникам активного стану минулого частого часу (наприклад, eidavęs), оскільки вони також не вживаються для позначення ознак предметів (Ambrazas, ред., 1997: 367). Це могло б бути додатковим аргументом на користь того, що сфера категорії визначеності — іменна група. До речі, сам термін «іменна група» в литовській мовознавчій традиції визначається інакше, ніж noun phrase у західному мовознавстві. За Labutis, «іменними групами вважаються словосполучення, головним компонентом яких є іменник» (Labutis 1998: 68). За такого підходу займенники та їхні групи (наприклад, jis, šis, tas su geltonomis garbanomis) і прикметники (наприклад, aktyvioji, pastarasis) у прикладах (8–12)7 слід було б вважати відповідно займенниковими та прикметниковими групами. З іншого боку, очевидно, що за синтаксичною функцією згадані слова в реченні репрезентують іменну групу, пор.: (8) Знайшов священика Анупу майже неживим. Він палав живим вогнем. (9) Коли A. Valinskas надав йому слово, цей вибачився за колегу J. Jankevičius (10) Тимчасово Bona заволоділа Plateliai і Kaunas (останній було викуплено в неї 1545 року) (11) один із них, той із жовтими кучерями, — мій двоюрідний брат Stasys 7 Приклади (8–11) взято з KT. 117 BIRUTĖ SPRAUNIENĖ (12) Так уже сталося, що я летіла літаком, а переді мною сиділа пара дам. <...> Одна, перехилившись через крісло, намагалася щось мені сказати. Я нічого не чула, нічого не розуміла. Однак активна супутниця не відступала <...>. Активна дружньо кивнула головою й відвернулася. HK 200–201 Варто зазначити, що в розмовній литовській мові в певних випадках навіть проста форма прикметника може виконувати функцію координації референції та представляти іменникову групу, наприклад: (13) На ринку я купила червону й білу троянду. Червону посаджу у своєму садочку, а білу повезу мамі на гостинець8. Прикметники червону й білу у прикладі (13) з функційного (або синтаксичного) погляду слід вважати еліптичними, редукованими іменниковими групами, оскільки, як і займенники, вони вживаються замість іменників, тобто референційно. Варто поміркувати, чи потрібно, визначаючи іменникову групу, зважати лише на її прототипову будову, коли головним компонентом є іменник, чи все ж доцільно розширити подане Labutis визначення іменникової групи, щоб воно охоплювало й непрототипові (редуковані, еліптичні) іменникові групи. Далі в цій статті, слідом за Holvoet та Tamulioniene, «прості» й «займенникові» форми називатимуться відповідно «невизначеними» та «визначеними» формами, що підкреслює функцію обговорюваної словозмінної морфеми. 6. АНАЛІЗ ОПОЗИЦІЇ ФОРМ ВИЗНАЧЕНИХ І НЕВИЗНАЧЕНИХ ПРИКМЕТНИКІВ Valeckienė характеризує контраст між простою та займенниковою формами так: «прості форми позначають властивість предмета, а займенникові, крім властивості предмета, водночас указують, що предмет відомий, визначений» (Valeckienė in: Ambrazas, red., 1997: 174, Valeckienė 1986: 169). Авторка стверджує, що прості й займенникові форми в литовській мові утворюють бінарну асиметричну опозицію, позначеним членом якої є займенникові форми з ознакою [+Визначений], а прості форми — непозначеним членом з ознакою [−Визначений] (слід пам’ятати, що ця авторка вважає визначеність 8 Приклад (13) вигаданий мною — B.S. 118 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje категорія прикметника, тому й ознаки визначеності / невизначеності приписуються самому прикметнику). Це ілюструє схема: 1 schema. Paprastųjų ir įvardžiuotinių formų opozicija (plg. Valeckienė 1986: 169) Паулаускене слушно критикує цей аналіз, стверджуючи, що «значення маркованого члена не може бути ширшим, ніж значення немаркованого» (Paulauskienė 1994: 224). Я пропоную скоригувати схему Валецкене так: Схема 2. Опозиція невизначальних і визначальних форм Це означало б, що визначальні форми позначають визначеність іменної групи, а невизначальні є індиферентними або нейтральними щодо такого позначення9, отже, мають ширше функціональне значення, ніж маркований член цієї опозиції. Іменна група з невизначальним прикметником може бути як семантично невизначеною, так і визначеною; ту чи іншу інтерпретацію визначає контекст, а сама форма прикметника нічого не вказує. Також я спробую довести, що займенникова форма вказує на визначеність іменної групи. Один з аргументів полягає в тому, що ця форма не може вживатися зі словами, які виражають невизначеність іменної групи, або в тих випадках, коли ця група є рематичною, тобто іменник, модифікований прикметником, передає нову інформацію (пор. поняття new rheme, уживане Larsen (2005: 46)), наприклад: 9 Подібно визначається основна відмінність між маркованим і немаркованим членами будь-якої асиметричної опозиції: «відмінність <...> полягає не в розрізненні A і не-A, а в розрізненні A та байдужості між A і не-A» (Haspelmath 2006: 29). Так характеризує контраст між маркованим і немаркованим членами опозиції і Gjelmslev apud Jensen (2007: 304). 119 BIRUTĖ SPRAUNIENĖ (14) Йому зателефонував один *знаменитий / знаменитий журналіст. (15) Почувся якийсь *дивний / дивний звук. (16) На підвіконні сиділа *біла / біла кішка. Визначальна форма в таких контекстах можлива лише тоді, коли прикметник позначає видові властивості предмета, тобто в термінологічних сполуках: (17) На нашому даху сів білий лелека. Сполука білий лелека означає «якийсь (будь-який) представник підвиду білих лелек». Отже, референт сполуки в цьому випадку невизначений (адресат не може його ідентифікувати), але сам підвид білих лелек адресатові відомий (або подається як однозначно ідентифікований), тому вживається визначальна форма прикметника. Як стверджують Holvoet і Tamulionienė, «таксономічна визначеність» у таких сполуках є «своєрідно законсервованою» (Holvoet, Tamulionienė 2006: 28). Подібні явища можна знайти й в інших мовах: наприклад, в івриті назву виду можна вживати з означеним артиклем, маючи на увазі будь-якого представника цього виду (ibid., прим. 10). У литовській мові багато термінів утворюється з визначальними формами прикметників. Якщо термін утворено з визначальною формою, вона є обов’язковою в усіх контекстах, проте в розмовному мовленні спостерігається тенденція опускати займенниковий елемент, можливо, через схильність скорочувати слова. Часто можна почути, як кажуть nešiojamas kompiuteris, mobilus telefonas або просто mobilus. Безперечно, таке вживання ненормативне, але воно свідчить, що невизначальна форма, будучи немаркованою, може витіснити визначальну навіть у термінологічних сполуках. Деякі термінологічні сполуки вживаються і з невизначальною, і з визначальною формою, наприклад, raudonas / raudonasis vynas. Можна припустити, що деякі звичніші пари атрибутивних сполук уже виражають радше якісні, ніж видові відмінності, і це відображається в їхніх назвах: у них уживаються не «термінологізовані» визначальні форми прикметників, а немарковані в цьому відношенні невизначальні форми, пор. baltas vs. raudonas vynas, balta vs. juoda duona, saldus vs. rūgštus pienas. Чи завжди визначальні форми виражають визначеність? У граматиці сучасної литовської мови та працях Valeckienė стверджується, що в певних випадках ці форми мають підсилювальне значення. Прикладів такого вживання багато у фольклорі й художній літературі: geroji motinėle, senasis tėveli, eiklusis žirgelis, skaisčioji saulele, baisusis slibinas, juodoji bedugnė. Стверджується, що тут 120 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje вони є звичними сталими епітетами й лише підкреслюють характерну властивість предмета (Valeckienė 1998: 266 і далі). Гадаю, що ці сполуки також позначають своєрідні типи; прикметники в них зазвичай неінформативні й часто виражають властивість, що випливає із самого значення іменника (сонце завжди яскраве, чортополох завжди страшний тощо)10. Mikulskas не виключає можливості тлумачити й ці сталі сполуки як означені, але вважає, що їхня означеність усвідомлюється в певному соціокультурному, скажімо, етнографічному контексті й нагадує описану в літературі означеність ролі (Mikulskas 2006: 54–55, прим. 16). 7. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ З метою порівняти вираження означеності в литовській та артиклевих (данській та англійській) мовах було проведено емпіричне дослідження. Матеріал дослідження зібрано з роману Icchoko Mero Lygiosios trunka akimirką. Цей роман обрано тому, що його перекладено як данською, так і англійською мовами. З литовського тексту вибрано всі іменникові групи з прикметниковими модифікаторами, які в артиклевих мовах — данській та англійській — перекладено як означені іменникові групи з означеними артиклями та іншими означальними детермінантами (вказівними займенниками й присвійними займенниками), тобто перекладачі витлумачили як семантично означені. Вибрано лише групи з якісними прикметниками та дієприкметниками, які в литовській мові можуть мати означену форму. Мета дослідження полягала в тому, щоб з’ясувати, наскільки часто й у яких випадках семантично означені групи в литовській мові вживаються з означеною формою прикметника. Також прагнули з’ясувати, наскільки часто означена форма прикметника використовується для вираження різних типів означеності (див. розд. 2). Іменникові групи з родовим значенням не розглядалися. Матеріал дослідження становлять 216 литовських і така сама кількість данських (а також англійських) іменникових груп. 10 Karin Larsen, яка досліджувала дистрибуцію коротких (неозначених) і довгих (означених) форм прикметника в давньоруській мові, зазначає, що в певних випадках у сполуках із довгою формою прикметник є надлишковим; наприклад, у сполуці многоценное богатство (англ. a very valuable object of value) значення прикметника многоценное випливає зі значення іменника богатство, а в сполуці волк хищный прикметник хищный позначає властивість, яку зазвичай пов’язують із вовком (Larsen 2005: 238, див. також Larsen 2007: 37). 121 Birutė Spraunienė 8. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ Результати дослідження наведено в таблиці 1: Таблиця 1. Литовські іменникові групи з означеною та неозначеною формами прикметника Групи з ADEF¹¹ | Структура групи | Кількість прикладів |% | Групи з AINDEF | Структура групи | Кількість прикладів |% Adef | 6 | 2,8 | Aindef | — | — ADEF + N | 33 | 15,2 | AINDEF + N | 110 | 50,9 DEM + ADEF + N | 2 | 0,9 | DEM + AINDEF + N | 14 | 6,5 Pos + Adef | 2 | 0,9 | Pos + AINDEF | — | — Pos + ADEF + N | 9 | 4,2 | Pos + AINDEF + N | 39 | 18 DEM + POS + ADEF + N | — | — | DEM + Pos + AINDEF + N | 1 | 0,5 Усього: | 52 | 24 | Усього: | 164 | 76 Як видно з таблиці 1, групи з означеною формою прикметника становлять лише чверть усіх груп (24%). У решті 76% груп ужито неозначену форму прикметника. Отже, якщо припустити, що всі розглянуті групи позначають однозначно ідентифіковані референти, оскільки їх передано означеними іменниковими групами в данській та/або англійській мовах, це означало б, що в більшості випадків для ідентифікації референта в литовській мові достатньо контексту, а означена форма прикметника не є необхідною. Оскільки вказівні займенники й присвійні займенники самі надають групі означеності, означена форма прикметника з цими займенниками може сприйматися як надлишкова (пор. Holvoet, Tamulionienė 2006: 26); імовірно, саме тому в більшості таких груп уживається неозначена форма (до речі, у латвійській мові в таких випадках обрано іншу стратегію маркування означеності — у модифікаційних групах, детермінованих вказівними займенниками або присвійними займенниками, означена форма прикметника є обов’язковою, ibid. 23–24). Однак, вилучивши групи із займенниками, бачимо, що іменникові групи з означеною формою (з іменником або без нього) становлять 18 відсотків 11 Пояснення скорочень, ужитих у таблиці: ADEF — означений прикметник, AINDEF — неозначений прикметник, N — іменник, POS — присвійний займенник або родовий відмінок іменника, DEM — вказівний займенник tas, ta. 122 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje відсотків усіх словосполучень, а словосполучення з неозначеною формою — понад половину (50,9 відсотка) всіх словосполучень. Отже, за критерієм частотності означена форма є маркованою. Аналізуючи матеріал, також прагнули з’ясувати, наскільки означені прикметники вживаються для вираження різних типів означеності. Виявилося, що зробити це не так просто, а в деяких випадках навіть неможливо однозначно віднести іменникове словосполучення до певного типу. Kari Fraurud (1990) також зазначає, що зіткнулася з теоретичними та методологічними труднощами, коли спробувала застосувати класифікацію Hawkins, досліджуючи іменникові словосполучення в автентичних нехудожніх текстах. Проілюструю ці труднощі кількома прикладами. Скажімо, типовим випадком анафоричної означеності є той, коли під час першої згадки про предмет уживається неозначений артикль, а надалі — означений. Однак в артиклевих мовах трапляється чимало випадків, коли референт вводиться в дискурс за допомогою означеного іменникового словосполучення (англ. first mention definites, наприклад: the king, the sun). Перша згадка належить до ситуаційної означеності, але якщо те саме словосполучення згадується далі в тексті кілька разів, чи слід відносити наступні згадки до ситуаційної чи анафоричної означеності? Fraurud намагається знайти рішення, стверджуючи, що для інтерпретації анафоричного іменникового словосполучення необхідний зв’язок з антецедентом. Такий зв’язок наявний, коли антецедентом є неозначене словосполучення. Але як інтерпретувати випадки, коли антецедентом є власна назва або словосполучення з присвійним займенником, тобто іманентно означене, як у прикладах (18) і (19): (18) – Er Ina Lipman din søster? – Min søster... – Den berømte sangerinde? DST 10 – Ina Lipman твоя сестра? — запитує Бузя. – Сестра... – Та знаменита співачка? LTA 11 (19) To brødre havde gravet dette beskyttelsesrum. Der gemte de deres lamme mor <...>. Den gamle kvinde var lam i benene, men hendes hænder kunne udrette hvad der skulle være. DST 119 Цю схованку викопали двоє братів. Тут вони сховали свою паралізовану матір <...>. У старої жінки ноги були паралізовані, але руками вона могла виконувати будь-яку роботу. LTA 111 На мою думку, приклади (18–19) також можна віднести до анафоричної означеності, але тоді потрібно скоригувати визначення анафоричного іменникового словосполучення у Fraurud 123 BIRUTĖ SPRAUNIENĖ кового словосполучення. Приклади (18–19) проблематичні ще й тим, що прикметник, який входить до складу анафоричного іменникового словосполучення, не згадувався разом з антецедентом. Вибір означених форм прикметника передбачає, що адресат знає, що Ina Lipman — відома співачка, а мати братів — стара жінка. У прикладі (18) вказівний займенник ta дає змогу опустити означений постфікс прикметника, не порушуючи кореферентних зв’язків у тексті, але в прикладі (19), якщо замінити означену форму неозначеною, кореферентний зв’язок між свою паралізовану матір і старою жінкою руйнується або принаймні виникає неоднозначність, наче йдеться про нового референта, пор.: (19’) Цю схованку викопали двоє братів. Тут вони сховали свою паралізовану матір <...>.?У старої жінки ноги були паралізовані, але руками вона могла виконувати будь-яку роботу. Приклади (20–20’) також ілюструють, що кореферентний зв’язок між антецедентом і анафоричним словосполученням може розірватися, якщо замінити означену форму неозначеною і не додати вказівного займенника, пор.: (20) 12 серпня 1955 року помер німецький письменник і лауреат Нобелівської премії Thomas Mann’as. Знаменитого письменника доля привела й до нашої країни. http://www.ziniur.lt/apie/pranesimai?item=506 (20’) 12 серпня 1955 року помер німецький письменник і лауреат Нобелівської премії Thomas Mann’as.?Знаменитого письменника / Цього знаменитого письменника доля привела й до нашої країни. Отже, у прикладах (19–20) означена форма прикметника є обов’язковою. Через можливість подвійних інтерпретацій (особливо важко провести межу між ситуаційною та дейктичною означеністю) недоцільно наводити статистику розподілу проаналізованих словосполучень за типами означеності. Проте матеріал дослідження дає підстави стверджувати, що означена форма прикметника вживається для вираження анафоричної та ситуаційної означеності, однак, як уже зазначалося, вона конкурує з неозначеною формою, а у випадку анафоричної означеності — також із вказівними займенниками. 124 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje 8.1. Анафорична означеність (21) Він залишив нам вітряк, кілька коней, молоду вдову й немовля. <…> Молода вдова знову вийшла заміж, переїхала кудись далеко й залишила нам немовля. DST 7 Він залишив нам млин, пару конячок, молоду вдову й немовля. <…> молода вдова вийшла заміж і поїхала кудись далеко, а немовля віддала нам. LTA 8 У прикладі (21) маємо класичний випадок анафоричної означеності. Здається, означену форму тут не можна було б замінити неозначеною (пор.:?молода вдова знову вийшла заміж і поїхала кудись далеко). Можливо, цьому заважає тематичний статус словосполучення. З іншого боку, у матеріалі траплялося чимало випадків, коли анафоричне словосполучення в литовській мові вживається з неозначеною формою прикметника, наприклад: (22) Потім він вибрав собі білого пішака та чорного <…> Білий пішак зісковзнув із його долоні. DST 5 Лише після цього він узяв одного білого пішака й одного чорного <…> Із жмені вислизнув білий пішак. LTA 6 У мовах з артиклями в прикладі (22) означена форма є обов’язковою. У литовському тексті неозначений прикметник можна було б замінити означеним (пор. Із жмені вислизнув білий пішак), однак неозначеної форми прикметника достатньо, щоб забезпечити кореферентність тексту. Можливо, автор обрав неозначену форму тому, що словосполучення з прикметником у цьому випадку є ремінісцентним. Велика відстань між анафорою та антецедентом (18 речень) також могла зумовити вибір неозначеної форми. У літературі існують різні думки щодо того, якою може бути найбільша відстань між іменними словосполученнями, пов’язаними анафоричним зв’язком. Деякі автори стверджують, що вона не може перевищувати 1–3 речення, однак Chafe наводить крайній випадок, коли анафоричне словосполучення відділяють від антецедента цілих 105 сторінок. Chafe наголошує на важливості характеру контексту для ідентифікації референта: Насправді, здається, що контекст або ситуація є вирішальними, і означеність може зберігатися необмежено довго, якщо контекст, у якому референт знову вводиться, є достатньо вузьким, щоб зробити референт ідентифікованим (Chafe 1976: 41; виділено мною — B. S.). 125 BIRUTĖ SPRAUNIENĖ У дослідженому матеріалі також траплялися приклади, коли відстань між кореферентними анафоричними конструкціями становила кілька сторінок. У прикладі (23) відстань між антецедентом і анафоричною конструкцією становить 3 сторінки. На цих сторінках один із персонажів твору, Янек, розповідає своєму другові Ісааку про те, що сталося того дня, коли всіх євреїв зігнали до гетто. Перед тим як почати розповідь, Янек копає ногою круглий, обтесаний камінчик. Згадка про камінчик через 3 сторінки ніби обрамлює розповідь про події минулого (англ. flash back) і позначає перехід з одного часового плану до іншого. У данському (і англійському) перекладі для забезпечення анафоричного зв’язку необхідна означена форма, пор. дан. den lille runde sten (ART.DEF малий.DEF круглий.DEF камінь, «той круглий камінчик»), тоді як у литовській мові вжито неозначену форму прикметника (apvalaus akmenuko «круглого камінчика» більше немає). (23) І так само, як він зупинився, він штовхає ногою камінь. То був круглий, обтертий камінь. Ми справді могли б удавати, ніби це м’яч, і почати грати з ним у футбол. <…> Ми йдемо далі, Янек і я. Той маленький круглий камінь більше не лежить перед нами. І добре. Це ж був зовсім не м’яч, а ми не футболісти. DST 28–31 І, зупинившись, він штовхає ногою камінчик. Той камінчик круглий, обтертий. Ми справді могли б уявити, що це м’яч, і пограти у футбол. <…> Ми йдемо далі. Янек і я. Круглого камінчика більше немає. І добре. Він зовсім не м’яч, а ми не футболісти. LTA 27–30 У прикладі (24) бачимо анафоричний ланцюжок, у якому при другій, третій і четвертій згадках референта вжито вказівний займенник tas і неозначену форму прикметника. При п’ятій і шостій згадках того самого референта займенник tas опускається: для забезпечення кореферентності тексту достатньо самого іменника з неозначеною формою прикметника. У данській мові послідовно вживається означена форма. Сьома згадка референта в литовському тексті (Мені треба поховати сплячу людину) є двозначною, оскільки конструкція сплячу людину також може мати родове тлумачення. У данському перекладі таке тлумачення усувається: конструкція den sovende mand (ART.DEF сплячий чоловік) позначає лише ту конкретну людину, про яку вже згадували. (24) Бородатий чоловік нахиляється близько до мого обличчя й підморгує. <…> До мого обличчя притуляється бородатий чоловік і підморгує. <…> Той 126 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje Бородатий чоловік здолав мене. <…> Я підводжуся й бачу бородатого чоловіка, який мені підморгнув. <…> Він мертвий, бородатий чоловік. <…> Я розстеляю куртку, тягну бородатого чоловіка на неї. <…> Ми повземо до окопу. Я опускаю бородатого чоловіка в нього. <…> Тепер здається, ніби він спить. Мені страшно. Я мушу поховати сплячого чоловіка. DST 112–114 бородатий чоловік зачарував мене. <…> Я підводжуся й бачу поруч того бородатого чоловіка, який підморгнув <…> Він мертвий, той бородатий чоловік. <…> Розстеляю куртку й затягую на неї бородатого чоловіка. <…> Ми повземо до того окопу. Я опускаю в нього бородатого чоловіка. <…> Тепер мені здається, що він спить. Мені страшно. Мені треба поховати сплячу людину. LTA 105–106 Валецкене стверджує, що «в сучасній литовській літературній мові вираження вказівних прикметників займенниковою формою стало нормою» (Valeckienė 1959: 191). Досліджений матеріал свідчить, що анафорична означеність у литовській мові не виражається послідовно за допомогою означених прикметників. 8.2. Ситуативна означеність (25) Двоє вартових майже завжди стоять біля великих воріт. DST 14 Біля великих воріт завжди стоять двоє вартових. LTA 15 Великі ворота уперше згадуються в романі, однак і в мові оригіналу, і в литовській мові вжито означену форму. Оскільки дія роману відбувається у Вільнюському гетто, передбачається, що адресат знає, що йдеться про великі ворота гетто, які єдині у своєму роді. Означену форму прикметника в прикладі (25), вочевидь, не можна було б замінити неозначеною, оскільки словосполучення з неозначеною формою може позначати й неунікальний референт або мати узагальнене тлумачення, пор.: (25’) ?Біля великих воріт завжди стоять двоє вартових. У прикладі (26) ситуативна означеність у литовській мові також виражається означеною формою прикметника: 127 BIRUTĖ SPRAUNIENĖ (26) <…> чи вона встигла розповісти Гіті про новий німецький кулемет, який вони закопали біля самого берега річки. Перед тим як сховати його в заглибленні старої липи. DST 105 <…> чи встигла вона сказати Гіті про той новий німецький кулемет, який вони закопали на березі річки, а його затвор обгорнули ганчіркою і сховали в дуплі старої липи. LTA 98 З певної прагматичної множини (відомих персонажам роману лип) виокремлюється єдина липа, що має ознаку, вказану прикметником. З іншого боку, у романі чимало прикладів, де неозначена форма прикметника в литовській мові, будучи немаркованою, цілком може вживатися для вираження ситуативної означеності: (27) Я хотіла, щоб навколо мене було не так багато людей із цими жовтими зірками на одязі. DST 6 («Я хотіла, щоб навколо мене було менше людей, позначених тими жовтими зірками.» S 3) Я хотіла, щоб навколо мене було не так багато людей із жовтими зірками. LTA 8 (28) – Яне́ку, чи ходили тоді люди з жовтими зірками і тоді? DST 29 (англ. «Яне́ку, чи носили люди жовті нашивки тоді?» S 26) – Яне́ку, а тоді вже були жовті нашивки? LTA 29 (29) – Я й досі бачу перед собою ту вузьку вулицю, — каже Яне́к. DST 29 – У мене перед очима стоїть вузька вуличка, — каже Яне́к. LTA 28 (30) Я вже довго йду і вже давно втомився від жовтого місяця, який крутиться й перевертається, наче млинець <…>. DST 85 Я вже довго йду, і мені вже давно набрид жовтий місяць, який крутиться, мов млинець <…>. LTA 79 У прикладі (27) згадуються жовті зірки, якими нацисти позначали одяг євреїв, що жили в гетто. У литовській мові вжито неозначену форму прикметника (із жовтими зірками), а в перекладах мовами з артиклями обрано означену іменникову конструкцію з вказівними займенниками12 12 Оскільки означеність тут позначається вказівними займенниками, цей приклад 128 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje (дан. disse gule stjerner, англ. those yellow stars). У прикладі (28) згадуються ті самі жовті зірки (жовті латки), однак у цьому випадку в англійському перекладі означеність словосполучення збережено (англ. the yellow patches), тоді як у данському перекладі обрано неозначену іменникову конструкцію (дан. gule stjerner). Звісно, не можна виключати, що в деяких випадках перекладачі помилилися, витлумачивши певні литовські словосполучення з неозначеними прикметниками як означені. З іншого боку, таких прикладів надто багато, щоб усі їх можна було вважати помилками перекладу. Такий, на перший погляд, невмотивований вибір означених дескрипцій має певний стилістичний ефект, адже створюється враження, ніби адресат є учасником оповіді, який разом із оповідачем бачить усі події й тому може ідентифікувати пов’язані з ними референти; адресат — «місцевий», знає всі провулки, площі, струмки, луки тощо. Усе це посилює переконливість оповіді, оскільки читач ототожнює себе з персонажами твору та оповідачем. 8.3. Предметна означеність Цей тип означеності найчастіше трапляється в діалогах, коли учасники розмови вказують на предмети, що перебувають у безпосередньому оточенні співрозмовників, наприклад: подай мені довгий ніж! У художньому тексті такі випадки виявити складніше; до цього типу я зарахував приклади з дейктичними прислівниками там / тут / ось, однак такий поділ є умовним, і приклади (31–33) також можна інтерпретувати як випадки ситуативної означеності: (31) Ось вузька вуличка. DST 20 Ось вузька вуличка. LTA 21 (32) Gør det noget nu, efter vi har boet sammen i en hel måned, tredive dage, her ved bredden af den lavvandede bæk DST 106 Argi tai svarbu dabar, kai mes abu išgyvenome ištisą mėnesį, trisdešimt dienų, čia, sraunaus upelio pakrantėje LTA 100 (33) I mellemtiden var der blevet hængt tre mennesker i byen, der hvor der ingen ghettohegn var, på det store torv DST 121 Tuo metu mieste, ten, kur nebuvo geto tvoros, didelėje aikštėje, kabojo trys pakaruokliai LTA 113 можна було б зарахувати до предметної означеності. З іншого боку, чіткої межі між цими типами означеності провести не можна, див. нижче. 129 Birutė Spraunienė У прикладах (31–33) ужито неозначену форму прикметника, проте її можна було б замінити означеною. 8.4. Інференційна означеність У проаналізованому матеріалі виявлено лише один приклад, у якому інференційна означеність виражена означеною формою: (34) Han [Chaim] blev taget levende og kørt til fængselshospitalet. <…> De bedste læger søgte at sikre Chaims helbredelse DST 70–71 Його [Хаїма] взяли живим і відвезли до тюремного шпиталю. <…> Найкращі лікарі намагалися домогтися одужання Хаїма LTA 66 В інших прикладах, зарахованих до цього типу, вжито неозначену форму; означена форма в них звучала б дивно, пор.: (35) Han kunne tage ud til markerne, til den store, vidstrakte eng. Han kunne sidde i det bløde græs på engen DST 31 galėtų nueiti į laukus, į didelę plačią pievą. Jis sėdėtų toje pievoje ant minkštos /?minkštosios žolės LTA 31 (36) Han er ikke ung, bare en soldat. Hans hænder er store <…>. Tyskeren stirrer længe på Esther, og jeg stirrer på den tunge hånd og det falmede, grønne uniformsærme som ligger på min skulder DST, 92–93 Він уже не молодий, той солдат. Руки великі <…> Німець ще довго дивиться на Естер, а я — на важку /?важку руку та зелену /?зелену вицвілу /?вицвілу військову рукавичку, що лежить у мене на плечі LTA 87 (37) Han tog om pistolen ved løbet, løftede den højt og knaldede det stumpe skæfte mod min tommelfinger DST 82 Він узяв браунінг за ствол, замахнувся і вдарив тупою /?тупою ручкою по моєму великому пальцю LTA 77 Варто зазначити, що в багатьох прикладах литовської мови неозначену форму не можна замінити означеною, хоча іменна група чітко подає означений опис. Це свідчить про те, що маркування означеності у формі прикметника в литовській мові підпорядковується дещо іншим принципам, ніж маркування означеності артиклями в мовах з артиклями. Іменна група в прикладах (35–37) є означеною, проте прикметник подає нову 130 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje informaciją, jam būdingas predikatyvumas (plg. Larsen 2007: 40). (35) pavyzdį galėtume pakeisti taip: Jis sėdėtų toje pievoje ant žolės, kuri yra minkšta. Daiktavardis žolė yra apibrėžtas dėl sąsajos su pieva, tačiau minkštumas nėra identifikacinis požymis, padedantis nustatyti, apie kokią žolę kalbama. Todėl lietuvių kalboje neteiktina būdvardžio apibrėžiamoji forma. Panagrinėkime dar vieną pavyzdį, kuriame būdvardžio predikatyvumas matyti dar aiškiau, nes būdvardis pateiktas kaip apozicija: (38) І він подумав, що це вперше він так зблизька побачив ноги Басі, які пружно рухалися з кожним кроком, побачив її довгу, красиву шию, її котячі очі, що так дивовижно виблискували, і зовсім близькі темно-червоні губи. DST 64 йому здалося, що він уперше бачить зблизька ноги Басі, що пружно рухалися в такт крокам, шию, довгу й теплу, її строкаті очі, що дивно виблискували, і червоні губи, зовсім червоні. LTA 61 Сполуку Basios kaklą можна віднести до інференційної означеності; пор. твердження Larsen Modification by possessive genitives and possessive adjectives can also be seen as an expression of semantic inference (Larsen 2006: 363). Очевидно, що прикметники ilgą ir šiltą наново характеризують референт і не допомагають його ідентифікувати. В артиклевих мовах атрибутивні прикметники означених іменникових сполук неминуче потрапляють у сферу дії означеного детермінанта, уживаються в означеній формі (із закінченням -e у данській мові) і сприймаються як пресупоновані (пор. hendes lang-e, smukk-e hals (її довга-DEF, красива-DEF шия, «її довгу, красиву шию» у прикладі (38)). Так само, до речі, відбувається і в латиській мові, див. Holvoet, Tamulionienė 2006: 23–24. З іншого боку, не можна зробити висновок, що в литовській мові в разі інференційної означеності означені прикметники взагалі не вживаються, адже є такі приклади, наприклад: (39) Промийте насінину авокадо. Занурте її тупим кінцем донизу у склянку, наповнену водою. http://gyvenimas.delfi.lt/archive/article.php?id=6446869 У прикладі (39) тупість є ідентифікаційною ознакою, що допомагає виокремити референт (актуальний для мовця кінець насінини) з відповідної прагматичної множини, то- 131 BIRUTĖ SPRAUNIENĖ му вжито означену форму прикметника. Уживання означеного прикметника пресупонує, що кожна насінина авокадо має тупий кінець, який є єдиним таким. 8.5. Власні імена Власні імена є інгерентно означеними, і в артиклевих мовах зазвичай уживаються без показника означеності (пор. англ. *the Mary). У литовській мові атрибутивні прикметники, ужиті з власними іменами, можуть мати як означену, так і неозначену форму, як показують приклади (40–41): (40) Сьогодні Руді мене дратує. Його звуть інакше, але всі називають його Руді. Він увесь червоний. Його волосся — наче вогонь, обличчя схоже на червоний прапор <...>. Мій гнівний погляд пронизує червоного Руді. DST 68–76 Сьогодні мені заважає Рудіс. Його звати інакше, але всі називають його Руджю. Він справді весь червоний. Волосся — наче вогонь, обличчя — наче жар <...>. Пронизую червоного Рудя гнівним поглядом. LTA 72 (41) Я йду, не озираючись, щоб не бачити колоди, де Естер тепер залишається сама. DST 146 «Я йду, не озираючись, щоб не бачити колоди, де Естера залишається сидіти сама». Я йду, не озираючись, щоб не бачити колоди й самотньої Естери. LTA 135 У прикладі (40) червоність є невід’ємною властивістю референта (Він увесь червоний). Тому і в данській, і в литовській мовах уживається означена форма (røde Rudi / raudonąjį Rudį), іншого варіанта немає. У прикладі (41) самотність не є постійною, невід’ємною властивістю референта. Це радше випадкова ознака — тієї миті, коли Ісаак іде, Естера залишається сама. Тому в прикладі (41) означена форма прикметника недоречна (пор. *vienišosios Esteros), а перекладач данською мовою цілком слушно переніс прикметник у позицію предикатива. Ерік Хансен також розглядає цікаві випадки вживання власних імен із прикметниковими модифікаторами в данській мові, коли прикметник може мати як означену, так і неозначену форму (Hansen 2001: 199 і далі; приклади взято в Гансена): 132 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje (42a) en förkölet Lassen (ART.INDEF ‚застуджений Лассен‘) (42b) den förkölede Lassen (ART.DEF ‚застуджений Лассен‘) (43a) *en rødhåret Simonsen (ART.INDEF ‚рудоволосий Сімонсен‘) (43b) den rødhårede Simonsen (ART.DEF ‚рудоволосий Сімонсен‘) За Гансеном, у прикладах (42–43) власні імена зберігають свою визначеність, тобто в цьому разі не можна говорити про апелятивізацію власної леми. Їх уживання з артиклями та відповідними формами прикметникових модифікаторів Гансен пояснює особливостями інформаційної структури іменникових словосполучень: означений артикль (і означена форма прикметника, позначена закінченням -e) сигналізує, що атрибут є відомою інформацією, тобто адресатові вже відомо, що Лассен застуджений (приклад 42b). Коли атрибут іменника подає нову інформацію, по-новому характеризує індивіда, вживається неозначений артикль (і наступна за ним неозначена форма прикметника) (приклад 42a). Приклади (42–43) ілюструють певне (прагматичне) обмеження: прикметник із неозначеним артиклем можна вживати лише в тих випадках, коли йдеться про тимчасову (випадкову) властивість (42a), тоді як означена форма прикметника може позначати як тимчасову, так і постійну (характерну) властивість індивіда (42b і 43b). Прикметник rødhåret (лит. ‚рудоволосий‘) міг би вживатися з неозначеним артиклем як атрибут власного імені, якби руде волосся було новою, випадково набутою, непостійною властивістю індивіда. Якщо йдеться про характерну, постійну властивість, слід уживати означену форму. За Гансеном, уживання власних імен із неозначеними артиклями та прикметниками неозначеної форми в данській мові є інновацією. Це стилістично маркована, нова конструкція, яка найчастіше трапляється в засобах масової інформації (Hansen 2001: 204). Гансен стверджує, що подібні явища спостерігаються й в атрибутивних словосполученнях із загальними іменниками, у яких визначеність іменника очевидна з контексту13 (Hansen 2001: 201, приклади взято з праці автора): (44a) hund-en stak snud-en frem собака-DEF висунув морду-DEF уперед ‚собака висунув морду‘ (іменникові ‚морда‘ властива інференційна визначеність) (44b) hund-en stak den våd-e snude frem 13 Усі приклади із загальними іменниками, розглянуті Гансеном, належать до інференційної визначеності, хоча автор не вживає цього поняття. 133 Birutė Spraunienė собака-DEF встромив ART.DEF мокрий-DEF ніс уперед «собака висунув мокрий ніс» (N інференційно визначений, A подає стару (відому) інформацію) (44c) hund-en stak en våd snude frem собака-DEF встромив ART.INDEF мокрий ніс уперед «собака висунув мокрий ніс» (N інференційно визначений, A подає нову інформацію) Однак конструкції, у яких форма атрибутивних прикметників залежить від того, чи передають вони нову чи стару інформацію, трапляються рідко, і найчастіше атрибутивні прикметники в данській мові просто узгоджуються з означеною або неозначеною іменною групою. 9. СТАТУС ЧЛЕНІВ КАТЕГОРІЇ ОЗНАЧЕНОСТІ З ПОГЛЯДУ МАРКОВАНОСТІ Як уже зазначалося, немаркованим членом опозиції неозначеної та означеної форм прикметників у литовській мові є неозначена форма. Неозначені форми вживаються частіше за означені: у дослідженому матеріалі словосполучення з неозначеною формою становлять 76%, а словосполучення з означеною формою — лише 24% усіх словосполучень. Крім того, для дослідження було відібрано лише семантично означені іменні групи; якби до вибірки включили неозначені групи, відсоток неозначених прикметників був би ще вищим. Дистрибуцію означених і неозначених форм можна було б зобразити такою схемою: Схема 2. Дистрибуція означених і неозначених форм прикметника Означеність Неозначеність Означені прикметники Неозначені прикметники Дистрибуція неозначених прикметників значно ширша за дистрибуцію означених, і, будучи немаркованими, неозначені форми в багатьох контекстах можуть замінювати означені, але не навпаки. Цікаво, що в артиклевих мовах співвідношення членів категорії означеності з погляду маркованості протилежне — означена форма є немаркованою, 134 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje o neapibrėžiamoji — žymėta (Van Langendonck 1979: 33 ir 2007: 172). Pagrindinis Van Langendoncko argumentas yra tas, kad neapibrėžtumo semantikai būdingas egzistencinis kvantifikatorius, kuris apibrėžtumui nebūdingas: „definiteness can be rendered by a free variable and indefiniteness by an existential quantifier binding variable“ (Van Langendonck 1979: 41). Apibrėžto daiktavardinio junginio vartojimas reiškia, kad referento egzistavimas diskurso erdvėje yra presuponuotas. Neapibrėžtas daiktavardinis junginys įveda naują referentą į diskurso erdvę. Referento egzistavimas šiuo atveju yra ne presuponuojamas, o teigiamas („not presupposed, but asserted“) (ibid., 38). Anot Van Langendoncko, „apibrėžtumas yra natūraliausia referentinio junginio būsena“14, t. y., yra didelė tikimybė, kad referentinis junginys bus apibrėžtas. Remdamasis Greenbergo suformuluotais žymėtumo kriterijais (raiškos sudėtingumas (ang. surface complexity), dominavimas (ang. dominance), įvairovė (ang. diversification) ir dažnumas (ang. frequency), autorius įrodinėja, kad neapibrėžtumas yra semantiniu ir sintaksiniu požiūriu sudėtingesnis nei apibrėžtumas. Vienas iš įrodymų nekelia abejonių — apibrėžti daiktavardiniai junginiai yra vartojami žymiai dažniau nei neapibrėžti (Van Langendonck 1979: 49). Данська мовознавиця Eva Skafte Jensen (Jensen 2007) виокремлює в парадигмі означеності сучасної данської мови дві опозиції: 1. артиклева форма іменника — немаркована, безартиклева (чиста) форма — маркована; 2. форма з означеним артиклем — немаркована, форма з неозначеним артиклем — маркована. Jensen також показує, що статус іменникових словосполучень з погляду маркованості змінюється залежно від розвитку категорії означеності та ступеня граматикалізації показників означеності. У давньоданській мові, після формування означеного артикля, безартиклева (чиста) форма була немаркованою щодо артиклевої форми. Новосформований означений артикль пройшов тривалий процес граматикалізації, під час якого він поширився на нові контексти вживання, і зрештою в сучасній данській мові, порівняно з давньоданською, відбулася інверсія маркованості неозначених і означених форм (англ. markedness reversal) — форма без артикля стала маркованою, а форма з артиклем — немаркованою. 14 «Означеність є найприроднішим станом референційного виразу» (Van Langendonck 1979: 41). 135 BIRUTĖ SPRAUNIENĖ 10. ВИСНОВКИ У статті поставлено за мету виявити семантичний контраст між неозначеною та означеною формами прикметника в литовській мові, дослідити дистрибуцію означених форм і зв’язок цих форм із категорією означеності. У статті стверджується, що означені форми надають іменниковому словосполученню означеності, хоча в деяких випадках вона виявляється на іншому — таксономічному — рівні (в іменникових словосполученнях із родовим значенням). Неозначені форми є індиферентними або нейтральними щодо маркування означеності. Словосполучення з неозначеним прикметником може бути як неозначеним, так і означеним; та чи інша інтерпретація залежить від контексту. Отже, означена форма прикметника є маркованим, а неозначена — немаркованим членом опозиції. Це підтверджує і дистрибуція цих форм: неозначені форми в семантично означених іменникових словосполученнях уживаються значно частіше, ніж означені. Контекстів, у яких означена форма є обов’язковою, небагато: із кличними формами за відсутності іменникового звертання, коли означений прикметник ужито субстантивовано (хоча й тут можна знайти винятки), а також у певних випадках анафоричної означеності, коли антецедент і анафоричний іменник є синонімами, а прикметник не згадувався разом з антецедентом (див. розд. 8); ці контексти досліджено не до кінця. Проведений аналіз показав, що в деяких випадках означена форма прикметника в литовській мові майже закономірно не вживається, хоча іменникове словосполучення, яке модифікує цей прикметник, має означений опис. Що саме зумовлює обмежені можливості вживання означеної форми в таких випадках, до кінця не з’ясовано, однак це може бути пов’язане з особливостями інформаційної структури іменникового словосполучення. Схоже, що прикметник може вживатися з означеним постфіксом, якщо він позначає таку властивість референта, яка відома з контексту або пресупонується і дає змогу однозначно ідентифікувати референт (виокремити його з певної прагматичної множини). Якщо прикметникові властива предикативність, тобто якщо він подає нову інформацію, по-новому характеризує референт, зазвичай уживається неозначена форма прикметника, незважаючи на те, що все іменникове словосполучення є семантично означеним. 136 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje ŠALTINIAI DST — Icchokas Meras, Det sidste træk. Oversat fra engelsk efter Stalemate af Kirsten Vagn Jensen15. København: Vindrose, 1981. HK — Herkus Kunčius, Pilnaties linksm ybės: eseistinė proza. Vilnius: Rašytojų sąjungos leidykla, 1999. KT — Dabartinės lietuvių kalbos tekstynas, http://donelaitis.vdu.lt/ LTA — Icchokas Meras, Trys romanai. Lygiosios trunka akimirką, romanas; Ant ko laikosi pasaulis: romanas-baladė; Ties gatvės žibintu, vaikiškas romanas. 3-asis papild. leidimas. Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla, 1998. S — Icchokas Meras, Stalemate. Translated by Jonas Zdanys. Revised edition. New York: Other Press LLC, 2005. LITERATŪRA Ambrazas, V., ed., 1997: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Chafe, W. L. 1976: Givenness, contrastiveness, definiteness, subjects, topics, and point of view. In: C. N. Li, ed., Subject and Topic. New York: Academic Press, 25–55. Fraurud, K. 1990: Definiteness and the processing of noun phrases in natural discourse. Journal of Semantics 7, 395–433. Girdenienė, D. 1971: Aktualioji skaida ir jos vaidmuo bei reiškimo būdai lietuvių kalboje. Kalbotyra 22.1, 35–47. Givón, T. 1995: Functionalism and grammar. Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins. Hansen, E. & L. Heltoft, spausdinama: Grammatik over det Danske Sprog. Hansen, E. 2001: Overbestemt og ubestemt proprium. In: H. G. Jacobsen & H. Jørgen- 15 Į danų k. iš anglų k. pagal Stalemate išvertė Kirsten Vagn Jensen. 137 BIRUTĖ SPRAUNIENĖ SEN, eds., Glæden ved Grammatik. Udvalgte artikler og afhandlinger. København: Hans Reitzels Forlag, 199–205. HASPELMATH, M. 1999: Explaining article-possessor complementarity: economic motivation in noun phrase syntax. Language 75.2, 227–243. HASPELMATH, M. 2006: Against markedness (and what to replace it with). Journal of Linguistics 42, 25–70. HAWKINS, J. A. 1978: Definiteness and Indefiniteness: A Study in Reference and Grammaticality prediction. London: Croom Helm. HAWKINS, J. A. 1991: On (in)definite articles: implicatures and (un)grammaticality prediction. Journal of Linguistics 27, 405–442. HAWKINS, J. A. 2004: Efficiency and Complexity in Grammars. Oxford: Oxford University Press. HOLVOET, A. & A. TAMULIONIENĖ, 2006: Apibrėžtumo kategorija. In: HOLVOET & MIKULSKAS, red., 2006, 11–32. HOLVOET, A. & R. MIKULSKAS, red., 2006: Daiktavardinio junginio tyrimai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. JENSEN, E. S. 2007: Der var en gang en mand – om markeret og umarkeret artikelbrug i moderne dansk og gammel dansk. In: H. JØRGENSEN & P. WIDELL, eds., Det bedre argument. Festskrift til Ole Togeby 7. marts 2007. Århus: Wessel og Huitfeldt, 299–320. LABUTIS, V. 1998: Lietuvių kalbos sintaksė. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. LARSEN, K. 2005: The Evolution of the System of Long and Short Adjectives in Old Russian. München: Verlag Otto Sagner. LARSEN, K. 2006: The distribution of long and short forms of adjectives in Old Russian (as represented by four chronicle texts). Russian Linguistics 30.3, 359–400. LARSEN, K. 2007: The loss of the attributive short form in Old Russian as a process of grammaticalization. Scando-Slavica 53, 33–57. 138 Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje Lyons, C. 1999: Definiteness. Cambridge: Cambridge University Press. Mik ulskas, R. 2006: Apibrėžiamųjų būdvardžių aprašo perspektyva. In: Holvoet & Mikulskas, red., 2006, 33–66. Paulauskienė, A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija: paskaitos lituanistams. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Rosinas, A. 1972: Žymimasis artikelis lietuvių kalbos tarmėse ir senuosiuose raštuose. Kalbotyra 24.1, 83–89. Rosinas, A. 1996: Lietuvių bendrinės kalbos įvardžiai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Ul vydas, K. red., 1965: Lietuvių kalbos gramatika 1. Fonetika ir morfologija. Vilnius: Mintis. Valeckienė, A. 1957: Dabartinės lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių vartojimas. Literatūra ir kalba 2, 159–308. Valeckienė, A. 1986: Apibrėžtumo / neapibrėžtumo kategorija ir pirminė įvardžiuotinių būdvardžių reikšmė. Lietuvių kalbotyros klausimai 25, 168–189. Valeckienė, A. 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Van Langendonck, W. 1979: Definiteness as an unmarked category. Linguistische Berichte 63, 33–55. Van Langendonck, W. 2007: Theory and Typology of Proper Names, Berlin–New York: Mouton de Gruyter. Birutė Spraunienė Vilniaus universitetas, Lietuvių kalbos katedra Universiteto 5, LT-01513 Vilnius, Lietuva [email protected] 139