Alteuropa, „Iller“, „Alster“, „Elster“ und „alėti“

JÜRGEN UDOLPH Дослідження власних назв (назв водойм, населених пунктів і родин), історичне порівняльне мовознавство ДАВНЯ ЄВРОПА, ILLER, ALSTER, ELSTER ТА ALĒTI Гідроніми Давньої Європи Iller, Alster, Elster і дієсл. лит. aléti Присвячується пам’яті мого вчителя Вольфганга П. Шміда (Геттінген), † 22.10.2010 П Р И М І Т К А Теорія шару гідронімів давньоєвропейського індоєвропейського походження в Європі (з важливим центром у Балтії), розроблена Гансом Крае й модифікована Вольфгангом П. Шмідом, неодноразово зазнавала критики, подекуди гострої. Останнім часом її розглядали також представники індоєвропеїстики, причому реконструкції основних форм гідронімів вважали застарілими насамперед із погляду ларингальної теорії. У статті розглядається ця критика та обговорюються її положення. А Н О Т А Ц І Я Теорію давньоєвропейського шару гідронімів у Європі зі значним осередком у країнах Балтії сформулював Ганс Крае, а згодом її модифікував Вольфганг П. Шмід. Її неодноразово критикували, подекуди навіть дуже гостро. Останнім часом до неї також звертаються дослідники-індоєвропеїсти. Реконструкції гідронімів оголошували архаїчними, особливо з погляду ларингальної теорії. У цій статті розглянуто цю критику та обговорено її. К Л Ю Ч О В І С Л О В А: назви водойм, індоєвропеїстика, ларингальна теорія, давньоєвропейська гідронімія. К Л Ю Ч О В І С Л О В А: назви річок, індоєвропейські студії, ларингальна теорія, давньоєвропейська гідронімія. Diskusinės publikacijos / Discussion papers 161 ALL_62_63_maketas.indd 161 2011.06.17 08:24:11 JÜRGEN UDOLPH ПЕРЕДНЄ СЛОВО 20 січня 1970 року професор Геттінгенського університету із загального та порівняльного мовознавства Вольфганг П. Шмід порадив студентові-славісту й фіно-угристу досліджувати слов’янські назви водойм. Так почалися мої заняття назвами Європи; отже, нещодавно померлому вченому я завдячую шляхом, що проліг від слов’янських назв водойм через германські топоніми й гідроніми до прізвищ Центральної Європи (з непередбаченими наслідками, зокрема численними радіо- й телепередачами) і зрештою привів до запрошення на професорську посаду з ономастики в Лейпцигу. Там завдяки широкій присутності в медіа вдалося створити можливості для роботи в галузі імен для молодих дослідників ономастики. На початку була порада Шміда звернути увагу на назви водойм. ДАВНЬОЄВРОПЕЙСЬКІ НАЗВИ ВОДОЙМ Немає сумніву, що назви водойм у Європі мають історичні нашарування. Однак цього очевидного факту, як не дивно, далеко не завжди беруть до уваги під час обговорення складної гідронімії. Так, обговорюючи давньоєвропейську гідронімію, до якої я ще невдовзі докладніше повернуся, складається враження, що дослідники, які не надто близько знайомі з цією проблематикою, схильні нехтувати історичними нашаруваннями назв водойм. Інакше важко зрозуміти, чому на думки про те, що давньоєвропейська гідронімія Ганса Крае не є індоєвропейською, а має васконське, баскське походження — причому повністю й цілком (Vennemann 2003), — не відповідають одразу, що це означало б скасування самої індоєвропейської мовної сім’ї. Адже якби давньоєвропейських — індоєвропейських гідронімів не існувало, довелося б припустити лише окремомовні (= балтійські, слов’янські, германські тощо) та баскські, тобто доіндоєвропейські або неіндоєвропейські релікти. Це абсурдно, адже окремі індоєвропейські мови мали розвинутися з доокремомовної діалектної області. І цей процес також має відобразитися в назвах. Теорія Крае ґрунтується на усвідомленні того, що під шаром назв водойм Європи, які можна пояснити на матеріалі окремої індоєвропейської мови, є давніші назви, що не піддаються такому поясненню. Раніше ці релікти називали кельтськими, венетськими або — як сам Крае впродовж багатьох років — іллірійськими; однак саме Крае започаткував вирішальний поворот, переглянув свою теорію про іллірійське походження (Krahe 1964b) і надалі дотримувався думки, що під 162 Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII ALL_62_63_maketas.indd 162 2011.06.17 08:24:11 Alteuropa, Iller, Alster, Elster und alḗti що серед численних назв водойм, які можна пояснити через окремі індоєвропейські мови, прихований шар назв, які не піддаються поясненню з позицій якоїсь однієї європейської мови й тому потребують дослідження з ширшого погляду. Назви водойм, виявлені внаслідок такого дослідження, за Краге, утворюють шар давньоєвропейської гідронімії (останній виклад див. у Udolph 2010a). Ще до Краге під час дослідження назв водойм Європи звернули увагу (Ferguson 1862; Rozwadowski 1948) на те, що в різних регіонах Європи, схоже, існують паралелі, очевидно, спільного або подібного походження. Скажімо просто й поставмо запитання: якою мірою Zala в Угорщині пов’язана з Fränkischen чи Thüringischen Saale у Німеччині? Чи можна відокремити Nidda біля Франкфурта-на-Майні від Nida біля Кракова? Що спільного між Drewenz у Східній Пруссії та Durance на півдні Франції, і чи справді немає зв’язку між назвами річок у Польщі, як-от Mienia, Minia, та в Білорусі (Minica, Minia [а також Minsk]) і Main (давня назва Moenus), Möhne (притока Руру), а також із Maín/Mao-in в Ірландії, Minho в Іспанії та Mignano біля Віченци в Італії? Краге виявив численні подібні випадки, зрозумів, що назви водойм майже завжди ґрунтуються на так званих «словах на позначення води», тобто апелятивах зі значенням «вода, текти, струменіти, вологий, річка» тощо, і створив схему, яка мала у вигляді своєрідної матриці чітко показати можливості комбінування суфіксів і їх взаємозамінності. Ось перелік назв одного гнізда, пов’язаного з і.-є. *el-/*ol-: Т А Б Л И Ц Я 1. Морфологія давньоєвропейських назв водойм: *el-/*ol- (за Краге) –a (–o–) | –ia (–io–) | –ua (–uo) | –ma– (–mo) | –na (–no) | –ra (–ro–) | –nt– | –s(i)a, –s(i)o | –sta (–sto) Ala | Alia, Aleja | Alava | Alma, Almos | Alna, Olna, Alona | Alara, Elira | Alanta, Alantia, Alantas | Alsa, Alisa, Else | Alesta Ava, Avos | Avia | | Auma | Avena/Avona | | Avanta, Avantia | Ausa, Aves | За реконструйованими формами гнізда *el-/*ol- приховані (детальніше див. Krahe 1964a: 35–37) такі назви водойм, як Ahle, Ola – Alia (Лацій) – Alow, Alove – Lom (< *Almos), Alm, Alme – Alle, Alna (Східна Пруссія, з Allenburg/Olsztyn), Olna, Alona – Aller, Iller (< *Elira; до цього питання я ще докладніше повернуся нижче) – Elz (< *Alantia), Alantas, Aland – Als, Alsa – Alst (біля Мюнстера). Diskusinės publikacijos / Discussion papers 163 JÜRGEN UDOLPH Апелятивну основу Краге вбачав передусім у балтійських мовах, зокрема лит. aléti «затоплюватися водою», латв. aluōts «джерело», alméti «невпинно текти» та ін. У цьому зв’язку дуже важливо те, що в дискусії не завжди достатньо беруть до уваги: ці догрупові назви водойм походять не від слова, а від кореневих елементів. За допомогою цього методу нерідко вдається — і про це часто забувають — відокремити назви водойм, що належать до окремих мов (наприклад, германського чи слов’янського походження), від догрупових. Основи для деривації походять з індоєвропейського кореневого фонду й здебільшого є назвами, що стосуються води: «З погляду семасіології та етимології первісний і, безсумнівно, найдавніший шар назв бере початок від так званих “водних слів”, тобто позначень “(плинної) води”, “джерела”, “струмка”, “річки” (або “текти”), “(водотоку)” (або “бігти”) тощо, з незліченними тоншими й найтоншими відтінками значення, якими рання людина могла значною мірою послуговуватися завдяки точним спостереженням за природою…» (Krahe 1964a: 34). За Краге, ці апелятивні основи називають «водними словами». Die Ergebnisse seiner Forschungen fasste er in fünf Punkten zusammen (Krahe 1964a: 32–33), die ich hier noch einmal skizziere: Die Gewässernamen der ältesten Schicht in weiten Teilen Europas sind indogermanischer Herkunft; in Südfrankreich und in den Mittelmeerländern haben sie allerdings ältere, wohl vorindogermanische Strata überlagert; an ihr sind vor allem westindogermanische Sprachen mit Einschluss des Baltischen beteiligt (weniger das Slavische); diese Hydronymie ist wohl in der ersten Hälfte des zweiten vorchristlichen Jahrtausends entstanden. Diese Grundsätze sind von Krahes Schüler Schmid (2004: 118–133) einer strengen Kritik unterzogen worden. Die wichtigsten Punkte darin sind: 1. Численні європейські назви водойм можна етимологізувати лише за допомогою східноіндоєвропейських апелятивів, а це означає, що назви водойм мають походити з індоєвропейської прамови; 2. Балтійський ареал є виразним осередком давньоєвропейської гідронімії; 3. Висновки досліджень назв водойм мають наслідки для раннього поділу індоєвропейських мов. Подальші дослідження засвідчили, що й слов’янська мова належить до кола «давньоєвропейських» мов (Udolph 1990, 1996, 1997). До цього кола належать також дослов’янські релікти в добре дослідженій зоні слов’яно-німецьких контактів між Ельбою та Одером (Eichler 1981), передусім у дослідженнях 164 Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII Alteuropa, Iller, Alster, Elster und aléti Лейпцизької робочої групи («Німецько-слов’янські дослідження з ономастики та історії поселень») і берлінських дослідників назв («Берлінські внески в дослідження назв»; «Бранденбурзький словник назв»). Концепцію «давньоєвропейської гідронімії» критикують від часу її розроблення. Досі ця критика стосувалася, наприклад, частого -a- замість очікуваного -o- («aquals a»); питання, чи в цьому шарі назв є лише деривати, чи також композити; питання розмежування з неіндоєвропейськими або доіндоєвропейськими шарами в Середземномор’ї; питання центру й периферії; і, зрештою, закиду, що йдеться не про індоєвропейську гідронімію. Ці питання я вже розглядав в іншому місці (Udolph 2003, 2010); сьогодні ж хочу зосередитися на новій атаці, яка обертається довкола тем «індоєвропеїстичні підходи до назв водойм», «ларингальна теорія» та «апелятивний матеріал індоєвропейських мов із сучасного погляду». Конкретно йдеться про статтю Bichlmeier (2009). «ВОДНИЙ КОРІНЬ» *el-/*ol- ПІД КРИТИКОЮ Bichlmeier (2009) kritisiert den heutigen Stand der Konzeption der Alteuropäischen Hydronymie als veraltet. Im Wesentlichen stützt er diese Kritik auf moderne Auffassungen der Indogermanistik, in der sich in weiten Kreisen die Auffassung durchgesetzt hat, dass in Rekonstruktionen der Wort-, Wurzel- und morphologischen Ansätze der „Grundsprache“ oder des „Urindogermanischen“ mit „Laryngalen“, im Allgemeinen verstanden als Laute, die den Konsonanten zugezählt werden, zu rechnen sei. Natürlich ist und bleibt diese Annahme nur eine Theorie, das muss hier einfach schon mal gesagt werden. Die Behauptung von Bichlmeier (2009: 15), der Ansatz von Laryngalen „sei über das Stadium einer ‘Theorie’ schon seit Jahrzehnten hinaus“, ist aus zweierlei Gründen unberechtigt: zum einen wird es immer eine Theorie bleiben, wie jeder Ansatz einer nicht belegten „re“konstruierten Form (angeblich) indogermanischer Provenienz (das gilt auch für r sonans und ähnliche Fälle, auch wenn jeder damit arbeitet) und zum andern etwa stört sich kein Naturwissenschaftler daran, wenn von der Relativitätstheorie gesprochen wird. Die Gefahr ist allerdings – und das wird auch in dem Beitrag von Bichlmeier deutlich –, dass die (angeblichen) Rekonstruktionen als bare Münze und als sichere Basis für die Beurteilung z.B. auch von strittigen Fragen genommen werden. Genau um diesen Punkt geht es jetzt im Folgenden. Від часу досліджень Крае в Європі в багатьох регіонах панувала згода щодо того, що слід припускати існування індоєвропейського кореня *el-/*ol- Diskusinės publikacijos / Discussion papers 165 JÜRGEN UDOLPH «текти». Це припущення ґрунтувалося, з одного боку, на великій кількості назв водойм у багатьох регіонах Європи, які, здається, передбачають цей корінь (вище я вже називав їх, а тут наведу ще кілька: Ola, Alia, Alle < Alna, Elz < *Alantia, Aland, Alsa, Ol´sa та ін.), а з іншого — наявністю апелятивної основи насамперед у балтійських словах на позначення води, таких як aléti тощо (також згаданих вище). Gegen diese Auffassung wird jetzt von Bichlmeier (2009: 16–17) entschieden vorgegangen. Auf der Grundlage einer von Emile Benveniste aufgestellten Hypothese – ich betone, dass dieses Wort bei Bichlmeier fällt, womit klar ist, dass auch in diesem Fall mit unsicheren Annahmen gerechnet wird –, die besagt, dass man für die urindogermanische Minimalstruktur der Wurzel einen Ansatz *KVK- (= Konsonant + Vokal + Konsonant) annehmen sollte, wird somit gefordert, dass sämtliche Wurzelansätze mit einem Konsonanten beginnen müssen: „Das heißt nichts anderes, als dass sämtliche Wurzelansätze Pokornys, die mit einem Vokal anlauten, als überholt gelten müssen und nunmehr korrekterweise mit anlautendem Laryngal anzusetzen sind“ (Bichlmeier 2009: 16). Daraus folgt für die bisher weithin anerkannte indogermanische „Wasserwurzel“ *el-/*ol-: „Die immer wieder für die Etymologisierung von Gewässernamen herangezogene Wurzel *el-/*ol- (Pokorny, IEW 306–307) ist nach dem gerade Gesagten... nun als *Hel-/*Hol- anzusetzen, genauer wohl noch als *h₁elh₂- ‘wohin treiben’ (immer vorausgesetzt, dass es sich nicht bisweilen doch um keltische Wörter bzw. Wortstämme handelt, was aufgrund des keltischen p-Schwunds im Anlaut auch die Rückführung auf idg. *pelh₂- ‘sich nähern’ denkbar macht)“. Aber die Kritik geht noch weiter: in einer Anmerkung heißt es (Bichlmeier 2009: 17): „Es sei aber an dieser unscheinbaren Stelle noch deutlich darauf hingewiesen, dass nicht einmal Pokorny a.a.O. dieser Wurzel die oft zu lesende... Bedeutung ‘fließen, strömen’ zugesteht! Offensichtlich findet sich diese Bedeutung im appellativischen Wortschatz gar nicht und wurde der Wurzel wohl erst im Rahmen der Forschungen zur alteuropäischen Hydronymie beigelegt“. Це закиди, які вимагають відповіді. Спробую її дати. 1. Припущення про індоєвропейський корінь *h₁elh₂- аж ніяк не є безсумнівним. У примітці Г. Біхльмаєр приховує переконливіші спроби: так, інші дослідники виходять із *h₁el- «йти» або ж (Воткінс) із *el₂-. Крім того, для назв водойм слід віддати перевагу переконливішому рішенню — припущенню без початкового ларингала, адже воно підходить до всіх європейських назв річок. Тут ми знову постаємо перед питанням: чи варто будувати індоєвропейську реконструкцію кореня на сумнівних і мало засвідчених апелятивах, чи на двох-трьох десятках європейських назв водойм. Не слід ускладнювати те, що можна розглянути простіше. 166 Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII Alteuropa, Iller, Alster, Elster und aléti 2. Вказівки на можливу кельтську реконструкцію з первісним початковим *p- можна не брати до уваги щодо переважної більшості наведених вище назв водойм. Біхльмаєр, очевидно, прагне скоротити численні назви водойм на *el-/*ol-, про які йдеться; я й надалі вживатиму це формулювання. Спроба непридатна, оскільки названі гідроніми лише невеликою мірою розташовані на первісно кельтській території. 3. Корінь *h1elh2- «куди гнати» за певних обставин можна було б очікувати в назвах водойм, але це не є звичайним явищем. Крім того, як сам Біхльмаєр наголошує, ця індоєвропейська реконструкція ґрунтується виключно на грецькому матеріалі. Щоправда, існують «водні слова», надійно засвідчені лише в цій мові, які все ж трапляються в центральноєвропейських назвах; однак значно ближчою є інша, здавна згадувана споріднена група — йдеться про: 4. Литовське aléti «текти, бути затопленим водою», латиське aluõts «джерело», очевидно, розширені на –m– у литовських alméti «безперервно текти», aļmės, eļmės «рідина, що витікає з тіла, сироватка крові», almaĩs «поспішний, бурхливий»; ці слова залучаються до дослідження балтійських назв від самого його початку. Назву лише такі імена: Казіміерас Буґа, Яніс Ендзелінс, Пятрас Йонікас (у: Beiträge zur Namenforschung 2, 1951: 14); Александрас Ванагас, Віліюс Пятерайтіс, Вітаутас Мажюліс, Іван Дуриданов, Пранас Скарджюс — не наводячи окремо літератури — і завершу перелік згадкою про новіші праці Марії Біолік та Грасилди Блажене. Новий словник Lietuvos Vietovardžių Žodynas (2008: 62) містить безліч литовських назв, які можна додати до цього переліку; досить порівняти Alỹs, Alantà, Ālantas, Alejà, Aluonà, Aluõtė, Al-upė. Майже напевно ці балтійські назви належать до згаданих балтійських апелятивів. 5. Перед питанням, чи слід тоді, розширивши розгляд, наприклад, пов’язати Aland, притоку Ельби, з балтійськими словами на позначення води та наявними там назвами, чи з гіпотетично реконструйованою індоєвропейською основою *h1elh2- «куди гнати», треба буде однозначно висловитися на користь зв’язку з балтійською мовою — також з огляду на тісний зв’язок балтійської та германської мов і разючі відповідності між балтійськими назвами водойм та гідронімами на давній германській території. 6. Індоєвропеїстика не враховує — і стаття Біхльмаєра також це засвідчує — попередніх здобутків дослідження назв водойм, знань про ранні контакти й взаємини, а також висновків, що випливають із них для раннього поділу індоєвропейських мов. Самими лише ларингальними реконструкціями цього не надолужити. Крім того, неабияк насторожує, коли в індоєвропеїста, який — природно- Diskusinės publikacijos / Discussion papers 167 JÜRGEN UDOLPH — працює «ларингалістично», а щодо проблематичного тлумачення назви племені тревери зазначає: «На мою думку, фонетичних проблем можна уникнути, припустивши безларингальну побічну форму *uer-, яка могла відокремитися від давніх композитів, у яких випадіння ларингалів трапляється часто» (RGA 31: 174). Не можна позбутися враження, що ларингали залучаються тоді, коли це зручно. Причина цієї невпевненості очевидна: теорію зрештою неможливо верифікувати, і вона містить значні невизначеності. НАЗВА Iller У зв’язку з *el- / *ol- досі пояснювали також назву Iller. Snyder (1965: 183) у своєму поясненні дотримується Krahe і виходить із базової форми *Elira із суфіксом -ira-. З цього починається критика Bichlmeier (2009: 26–28): «Iller: багато запитань, мало чітких відповідей». Ось основні положення його викладу: – Початкове H-, яке іноді трапляється в засвідченнях, наприклад у X ст. Hilara, Hyler, можна знехтувати; – У початковій позиції слід виходити з короткого -i-; – Потрібно реконструювати давньоверхньонімецьке /il(1)ara-/ або /il(1)era-/; – Однак, оскільки початкове i- мало б перейти в e-, чимало аргументів свідчить на користь догерманської реконструкції *El-ir-a; – За Bichlmeier, ця реконструкція має дві проблеми: суфікс -ira потребує пояснення, а з *El-ir-a «подвоєний приголосний -ll- у ранніх засвідченнях залишається непоясненим»: Останні дві проблеми розглянуто докладніше; ось уривок про суфікс: «Адже якщо переглянути відомі суфікси, то вони містять або *-i-, або *-r-, але ніколи обидва разом: *-i- найімовірніше походить від форманта компаратива, тоді як перед суфіксом із r найімовірніше слід очікувати колишній тематичний голосний» (Bichlmeier 2009: 29). Подвоєння приголосного пояснюється так: «У германських мовах ларингал після сонорного спричиняв його подвоєння (*VRHV > VRRV), принаймні якщо попередній голосний мав наголос (тобто *VRHV > VRRV)». Оскільки попередня реконструкція не переконує, він пропонує нове рішення — германське пояснення: «Від кореня *h₁elh₂- ‘гнати куди-небудь’, продовженого в індоєвропейській спадщині у дієслівній формі лише в грецькій та вірменській (а за певних умов і в кельтських мовах), компаратив, утворений типовим для германських мов способом, дав би форму іє. *h₁élh₂-ios-/h₁elh₂-is- із вторинним фемінінним розширенням -ā- та узагальненим наголосом на корені (*h₁élh₂-is- + -ā-), тобто герм. *ellizō- > давньоверхньонімецьке /illera/» 168 Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII Alteuropa, Iller, Alster, Elster und aléti Біхльмайєр визнає, що й у цих міркуваннях залишаються проблеми, однак це не має бути вирішальним пунктом моєї критики цієї пропозиції. Вона не витримує перевірки з кількох принципових причин: 1. Нібито ранньої гемінати -ll- у назві Iller взагалі немає! Свідчення щодо назви водойми, а також місцевої назви чи назви гау наведені у Snyder (1965: 49–50); я подаю їх у хронологічному порядку: 769 in pago hilargouiae, 773 in pago Ilergoue, pago Hilergoue, 804 Hillergaugensem, 832 in pago hilargoue, 833 in pago hilirgaoe, 851 in pago qui dicitur Ilargouue, 853 in pago qui dicitur Ilargouue, 972 hilargouuensi, 983 in hilaram, 1049 Ilara, Ilaris, Hilara тощо; геміната невпевнено з’являється від 1155 року Hillara, але переважно лише після таких форм, як 1291 Ilr, Ilre, 1351 Ilr; починаючи з 1390 року вона трапляється частіше: Iller. 2. Уважний розгляд історичних свідчень дає змогу вважати найімовірнішою реконструкцією основної форми *Elira. Під впливом -i- на початковий E- закономірно виникло середньоверхньонімецьке *Ilere, а внаслідок ослаблення ненаголошеного складу утворилися засвідчені форми Ilre, Ilr. Лише після цього виникла геміната. Ларингали тут не відігравали жодної ролі. 3. Суфікс -ira, якого Біхльмайєр не приймає, безсумнівно наявний у назвах. Так, уже в праці Адольфа Баха (1953: 189), де розглядаються -r-суфікси в назвах, знаходимо таке зауваження: «У наших місцевих назвах цей суфікс трапляється переважно в жіночих назвах річок і в давнину мав форми –ra, -ara, -ura, -ira, -era»: Він наявний також у назвах водойм Elber (у басейні Кохера) < *Albira (Snyder 1965: 183), у відомій Eger (див. також нещодавню працю Pleintinger 2008: 34–36), у Aire (департамент Мез, Франція), 782 Agira, з притокою Agron, 785 Agira (Buchmüller – Haubrichs – Spang 1986/87: 77), а також — як вторинний суфікс, можливо, навіть зіставний із суфіксом у назві Iller, — у назві водойми Ager поблизу Вельса, давні форми Agre, Agra (див. Altdeutsches Namenbuch 19991: 12: «Відсутність первинного умлаута передбачає первісні форми *Agria або *Agara (суфікс ослаблений), давньоверхньонімецьку/ранню середньоверхньонімецьку *Agira, яка ще могла спричинити вторинний умлаут»). Отже, суфікс -ira засвідчений у назвах водойм Європи. Проблема, яку, на думку Біхльмайєра, можна виявити, полягає в тому, що індоєвропейські назви водойм Європи не завжди відповідають тому, що індоєвропеїсти можуть вивести з апелятивного матеріалу східно- та південноєвропейських окремих мов. Звідси постає питання: чому реконструкції назв водойм не завжди збігаються з (ре)конструкціями? Саме це є вирішальним питанням, яке слід обговорити в майбутньому. 3. Ще один неприйнятний аспект міркувань Біхльмайєра полягає в тому, що ймовірну основну форму назви *Iller він виводить із германської реконструкції *ellizō-, припускаючи подальший розвиток *-z- > -r-. Таке можливе лише в прагерманській мовній області, тобто на прагерманській території розселення. Diskusinės publikacijos / Discussion papers 169 JÜRGEN UDOLPH Яких би поглядів не дотримуватися щодо найдавніших місць проживання германських племен (свої міркування я докладно виклав в іншій праці: Udolph 1994), географічний район Іллера, безсумнівно, до них не належить. Слід відкинути й припущення, що це може бути германська назва водойми, утворена за допомогою суфікса -r-, з огляду на поширення цього суфікса (Udolph 1994: 162–199, особливо 169–199), яке майже не сягає південніше німецьких середньогір’їв (Udolph 1994: 191 – карта 24). У цьому зв’язку я також звертав увагу на -r-суфікс із чергуванням префіксального голосного в германських і догерманських назвах місцевостей та водойм. Я також згадував про відсутність германської словотвірної основи в назвах місцевостей Atter, Diever, Eimer, Emmer, Iber, Gummer, Inger, Kelbra тощо, Lamme, Levern, Limmer, Lüdern, Mahner, Münder, Nebra, Netra, Ölber, Ölper, Rüper, Salder, Sitter, Sö h re (Udolph 1994: 197) і зазначав, що деякі з цих назв безсумнівно мають містити суфікс *-ira. Підсумовуючи сказане про назву водойми Iller: імовірно, слід виходити з реконструкції *Elira, що є похідним від кореня *el-/*ol- (очевидно, відбувся перехід *-o- > -a-; це питання належить до дискусії про так зване «водне a» гідронімії Старої Європи, і я ще розгляну його в іншій праці); як суфікс слід розпізнати *-ira, який має надійні паралелі як у доісторичному мовному шарі гідронімії Європи, так і в ареалі, де відбувалося поступове відокремлення германських мов від індоєвропейської діалектної області. Alster, Elster І ЛАТ. alō, -ere «ЖИВИТИ, ВИРОЩУВАТИ» «Водний корінь» *el-/*ol- та утворені від нього назви водойм уже деякий час піддаються критиці й з іншого погляду. Йдеться про групу назв, поширених у Німеччині насамперед завдяки відомим річкам Alster поблизу Гамбурга та (Weiße, Schwarze) Elster у Саксонії та Бранденбурзі. Тоді як Краге, його учні та інші дослідники вважають, що ці назви походять від кореня *el-/*ol-, який тут розглядається (пор. Krahe (1959: 9–11); Laur (1981: 116) (з коригуванням власної думки — Wolfgang Laur (1960: 344)); Udolph (1989: 271–273); Udolph (1994: 221, 243–245); Walther (1971: 236)), скандинавські дослідники та інші науковці (Andersson 1972: 36–38 та ін.; перелік місць, де засвідчені ці назви, див. у Strandberg (1986: 40); Greule (2006: 474)) пропонують іншу етимологію, близьку до думки Юліуса Покорного (1959: 27). Покорний припускав зв’язок між- 170 Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII Alteuropa, Iller, Alster, Elster und aléti назвами водойм, такими як Almos, Alme, Almo та ін., і лат. almus «той, що живить, благословляє». Так само Торстен Андерссон та інші шукали для Alster, Elster тощо зв’язок із коренем, представленим лат. alō, -ere «живити, вирощувати». При цьому, імовірно, мається на увазі не його загальне значення «живити, годувати, вирощувати; годувати, вигодовувати (грудьми), підтримувати вогонь», а цілком засвідчений, конкретніший відтінок значення «живити водойми, наповнювати їх, спричиняти їхнє зростання», наприклад, у висловах monte decurrens velut amnis, imbres quem super notas aluere ripas (Горацій) або Padus aliis amnibus adeo augescit atque alitur, ut... (Мела). Андерссон конкретно пише (цит. за Strandberg 1986: 40): «Оскільки значення „той, що зростає, розливається, виходить із берегів“ цілком обґрунтоване для скандинавських назв, таких як Alma та Alster..., ці назви слід відносити до *al- (alan) „рости; змушувати рости, живити“». Mit meiner Meinung nach guten Gründen hatte sich schon Krahe (1953: 113, Anm. 11) gegen diese These ausgesprochen. Wie ich an anderer Stelle bemerkt habe (Udolph 1989: 272), gibt es eine überzeugende Ablehnung dieser Auffassung von Laur (1981: 116), noch deutlicher Laur (1985: 479): „Der See- und Flußname Alster wird auch hier wie sonst in der schwedischen Namenforschung in der Bedeutung von ‘der Anschwellende’ aufgefasst. Wir fragen aber, ob das Verb alan im Germanischen überhaupt die intransitive Bedeutung von ‘wachsen’ gehabt hat, wie in den Wörterbüchern oft angegeben wird. In allen überlieferten und gebräuchlichen Sprachformen erscheint es in der transitiven von ‘ernähren, aufziehen’... [Es] scheint mir auch im Gotischen alan eher die transitive Bedeutung zu haben. Unser Wort setzt die intransitive von ‘wachsen’ voraus, ebenso aber auch lat. altus ‘hoch’ beziehungsweise ‘tief’ und mir. alt ‘Höhe’. Man wird daher vermuten müssen, dass diese Bedeutung bereits voreinzelsprachlich ist. Sie geht also über den Rahmen des Germanischen hinaus... [Es] fragt es sich daher, ob in den Gewässernamen doch nicht mit Krahe und Schmid die Wurzel *el-/*ol- als Gewässerbenennung im Rahmen der alteuropäischen Hydronymie (man vergleiche lett. aluōts ‘Quelle’ aus *alantas) der anderen Deutung vorzuziehen ist, zumal sie eine weit größere Verbreitung hat“. Laurs Vermutungen werden jetzt durch einen Eintrag im LIV (2001: 262) bestätigt. Dort finden sich unter dem Lemma *h₂el-1 ‘nähren, aufziehen’ die folgenden relativ sicheren einzelsprachlichen Entsprechungen: lat. alō, -ere ‘nähren, aufziehen’, altir. -ail ‘nährt, zieht auf’, got. (⁺) alands ‘aufwachsend’, anord. ala ‘aufziehen, gebären’, got. *aljan ‘mästen’. Auch beim besten Willen vermag ich nicht zu verstehen, wie daraus eine für Gewässernamen notwendige Bedeutungsnuance „anschwellen, überschwemmen“ entwickelt worden sein soll – und das schon sehr früh. Diskusinės publikacijos / Discussion papers 171 JÜRGEN UDOLPH Allenfalls wird man dem Vorschlag von Peter Anreiter (1997: 105–106.; 2009: 23–24) folgen können, den Ortsnamen Laliders im Karwendelgebiet vor allem wegen altirisch altram ‘Nahrung’ zu der Sippe um lat. alere, etwa im Sinn von ‘fruchtbares, nahrungsreiches Gebiet’ zu stellen. Von hier zu einer Grundbedeutung für Gewässernamen ist es aber ein weiter, entschieden zu weiter Weg. Ще один аргумент, який не враховували ані Біхльмаєр, ані прихильники теорії «живлення», але який має першорядне значення для оцінювання назв Alster та Elster, — це існування назви водойми Ulster у Рьоні, притоки Верри. Ulster Примітно, що нині майже 60-кілометрова Ульстер, головна й центральна річка внутрішньої частини Рьону, майже не відіграє жодної ролі в дискусії про Alster та Elster. А між тим Краге (1959: 11) уже вказував, що Ulster має таку саму структуру, як Alster та Elster. Die älteren Belege stehen bei Sperber (1966: 108): 819 Ulstra, 836 in Ulstra(m), (vor 915) in Ulstram usw. Krahe (1959: 11) sieht in ihr – ohne es expressis verbis zu sagen – eine schwundstufige Bildung zu *Alestra/*Alistra ‘Alster, Elster’ mit regelmäßiger germanischer Weiterentwicklung eines ursprünglichen -l-sonans zu Ul-. Dem entspricht der Name der Fulda, gleichgültig, wie man diesen Gewässernamen auch sonst noch analysieren möchte. Die Auffassung als Schwundstufe zu idg. *el-/*ol-, unter Umständen auch zu *u̯el- ‘drehen, winden, wälzen’, haben Hans Walther (1971: 236) und Udolph (1994: 255) übernommen. Якщо Ulster належить до того самого ряду, що й Alster та Elster, це дає ще один аргумент на користь припущення про індоєвропейську основу *el-/*ol-, доповнену *l̥- — зі значенням «текти, струменіти» (на підставі добре засвідченої групи споріднених слів у балтійських мовах). При цьому небезпідставно припускати, що паралельне утворення зі ступенем редукції + -str- наявне, можливо, у назві Unstrut, розташованої приблизно за 100 км звідси (докладно обговорюється в Udolph 2010b: 24–26). Отже, виникають іще вагоміші заперечення проти пов’язування назв Alster та Elster з лат. alere «живити» і, відповідно, зі спорідненими апелятивами. ЛІТЕРАТУРА Altdeutsches Namenbuch 1999: Altdeutsches Namenbuch. Die Überlieferung der Ortsnamen in Österreich und Südtirol von den Anfängen bis 1200, Bd. 1. Wien: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften. 172 Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII Alteuropa, Iller, Alster, Elster und alḗti Andersson Thorsten 1972: Norden och det forna Europa. – Namn och Bygd 60, 5–52. Anreiter Peter 1997: Breonen, Genauen und Fokunaten. Vorrömisches Namengut in den Tiroler Alpen. Innsbruck: Institut für Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck. Anreiter Peter 2009: Gibt es onymische Hinweise auf vordeutschen Bergbau im Großraum von Schwaz? – Acta Onomastica 50, 7–47. Bach Adolf 1953: Deutsche Namenkunde. Die deutschen Ortsnamen 2(1). Heidelberg: Winter-Verlag. Bichlmeier Harald 2009: Bairisch-österreichische Orts- und Gewässernamen aus indogermanistischer Sicht. – Blätter für oberdeutsche Namenforschung, 3–63. http://wcms.uzi.uni-halle.de/download.php?down=15539&elem=2313616. Бухмюллер Моніка, Гаубріхс Вольфганг, Шпанг Рольф 1986/87: Безперервність назв у ранньому Середньовіччі. Негерманські назви поселень і водойм краю на Саарі. – Zeitschrift für die Geschichte der Saargegend 34/35, 24–163. Eichler Ernst 1981: Zur ältesten (vorslawischen) Schicht der Gewässernamen im altsorbischen und altpolabischen Sprachgebiet. – Lĕtopis Instituta za serbski ludospyt, Rjad A 28, 122–137. Ferguson Robert 1862: The River-Names of Europe. London: Williams & Norgate [usw.]. Greule Albrecht 2006: Rezension zu: Grosse Flüsse auf dem Gebiet der Bundesrepublik Deutschland. Supplementband zur Reihe Hydronymia Germaniae. Mainz-Stuttgart: Steiner-Verlag. – Beiträge zur Namenforschung, Neue Folge 41, 471–475. Krahe Hans 1953: Alteuropäische Flussnamen. – Beiträge zur Namenforschung 4, 104–122. Krahe Hans 1959: Über einige Gewässernamen mit -st-Suffix. – Beiträge zur Namenforschung 10, 1–17. Krahe Hans 1964a: Unsere ältesten Flussnamen. Harrassowitz: Wiesbaden. Krahe Hans 1964b: Vom Illyrischen zum Alteuropäischen. – Indogermanische Forschungen 69, 201–212. Laur Wolfgang 1960: Die Ortsnamen in Schleswig-Holstein mit Einschluß der nordelbischen Teile von Groß-Hamburg und der Vierlande. Schleswig: Arbeitsgemeinschaft für Landes- und Volkstumsforschung. Laur Wolfgang 1981: Gewässernamen in Schleswig-Holstein: ein Überblick. – Beiträge zur Namenforschung, Neue Folge 16, 107–124. Diskusinės publikacijos / Discussion papers 173 ALL_62_63_maketas.indd 173 2011.06.17 08:24:12 JÜRGEN UDOLPH Laur Wolfgang 1985: Rezension zu: Ortnamen i Värmlands län. Del I, Uppsala 1984. – Beiträge zur Namenforschung. Neue Folge 20, 478–480. LIV 2001: Lexikon der indogermanischen Verben. Bearb. von Helmut Rix [u.a.]. Wiesbaden: Dr. Ludwig Reichert Verlag. Pleintinger Andre 2008: Die Gewässernamen im Bereich der oberen Eger. Eine onomastische Untersuchung. München: Martin Meidenbauer Verlagsbuchhandlung. Pokorny Julius 1959: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch 1. Bern–Frankfurt: Francke Verlag. RGA – Reallexikon der Germanischen Altertumskunde 1–36, 2-ге вид. Берлін: De Gruyter, 1968–2008. Rozwadowski Jan 1948: Studia nad nazwami wód słowiańskich. Kraków: Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności. Schmid Wolfgang P. 2004: Linguisticae Scientiae Collectanea. Ausgewählte Schriften. Berlin–New York: Walter de Gruyter. Snyder William H. 1965: Zur ältesten Namenschicht der rechten Nebenflüsse der Donau von der Quelle bis zur Einmündung des Inns. – Beiträge zur Namenforschung 16, 176–203. Sperber Rüdiger 1966: Die Nebenflüsse von Werra und Fulda bis zum Zusammenfluss (Hydronymia Germaniae A 5). Wiesbaden: Franz Steiner Verlag. Strandberg Svante 1960: Kontinentalgermanische Hydronymie aus nordischer Sicht. – Probleme der Namenbildung. Stockholm: Almqvist & Wiksell International, 17–57. Udolph Jürgen 1989: Germanische Hydronymie aus kontinentaler Sicht. – Beiträge zur Namenforschung. Neue Folge 24, 269–291. Udolph Jürgen 1990: Die Stellung der Gewässernamen Polens innerhalb der alteuropäischen Hydronymie. Heidelberg: Winter-Verlag. Udolph Jürgen 1994: Namenkundliche Studien zum Germanenproblem. Berlin–New York: De Gruyter. Udolph Jürgen 1996: Slavische Gewässernamengebung. – Namenforschung. Ein internationales Handbuch zur Onomastik, 2. Teilband. Berlin–New York, 1539–1547. Udolph Jürgen 1997: Alteuropäische Hydronymie und urslavische Gewässernamen. – Onomastica 42, 21–70. Udolph Jürgen 2003: Zur Kritik am Konzept der alteuropäischen Hydronymie. – Namenkundliche Informationen 83/84: 21–39. 174 Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII Alteuropa, Iller, Alster, Elster und aléti Udolph Jürgen 2010a: Sprachen die Nutzer der Scheibe von Nebra keltisch? – Eurasisches Magazin (Internet-Zeitschrift). http://www.eurasischesmagazin.de/images/magazin/04-10/udolph_nebra.pdf Udolph Jürgen 2010b: Euro-Onomastik: Die Alteuropäische Hydronymie. – Handbuch der Eurolinguistik. Wiesbaden, 843–861. Vennemann Theo 2003: Europa Vasconica – Europa Semitica, Berlin-New York: Mouton–de Gruyter. Walther Hans 1971: Namenkundliche Beiträge zur Siedlungsgeschichte des Saale- und Mittelelbegebietes bis zum Ende des 9. Jahrhunderts. Berlin: Akademie-Verlag. Гідроніми Давньої Європи Iller, Alster, Elster і дієсл. лит. aléti АНОТАЦІЯ Статтю присвячено пам’яті вчителя автора, професора Вольфганга П. Шміда. У першій (теоретичній) частині стисло розглянуто методологію ідентифікації та аналізу гідронімів Давньої Європи, що ґрунтується на результатах фундаментальних досліджень Роберта Фергюсона, Яна Розвадовського, Ганса Крае та Шміда; окреслено основні проблеми цього напряму ономастики та його критику. У другій частині статті аналізується корінь праіндоєвроп. *el–/*ol– ‘текти (про воду)’, який передбачає водну семантичну конотацію, та його можливі похідні. Критично оцінюється опубліковане 2009 року дослідження Гаральда Біхльмаєра «Bairisch-österreichische Orts- und Gewässernamen aus indogermanistischer Sicht» (Blätter für oberdeutsche Namenforschung, с. 3–63), у якому заперечується можливість неіндоєвропейського походження цього кореня, реконструюється ларингальна праформа та подаються цілком нові етимологічні пояснення його похідних. З огляду на казуїстичність аргументів Біхльмаєра заперечується можливість реконструкції праіндоєвроп. *Hel- / *Hol- resp. *h₁elh₂- ‘(ви)ганяти, рухатися’ і підтримується традиційне виведення гідронімів Ola, Alia, Alle, Elz, Aland, Alsa від праіндоєвроп. *el–/*ol– ‘текти (про воду)’, з яким зазвичай пов’язують дієсл. лит. aléti ‘текти, наповнюватися водою’. Розглядаючи походження гідроніма Iller, ставиться під сумнів твердження Біхльмаєра про необґрунтованість реконструкції суф. *-ira- через відсутність такого словотвірного форманта, адже його відображають кілька германських гідронімів; форма гідроніма з подвоєним -ll- датується XII ст., resp. реконструюється праформа *Elira (без припущеної Біхльмаєром зміни *-z- > -r- (за законом Вернера)). Припускається, що цей гідронім може належати до лексики Давньої Європи. До такої групи слів могли б належати й німецькі гідроніми Alster, Elster, з якими пов’язують дієсл. лат. alō, -ere ‘годувати, вирощувати’. Назву річки Ulster’io (і її варіанти) також пов’язують із праіндоєвроп. *el–/*ol– ‘т. с.’. Diskusinės publikacijos / Discussion papers 175 JŪRGEN UDOLPH На підставі проведеного фактографічного й лінгвістичного аналізу гідронімів можна дійти таких висновків: 1) реконструкція неларингальної праформи інд. *el-/*ol- «текти (про воду)» є обґрунтованою; 2) гідроніми Iller, Alster, Elster походять від інд. *el-/*ol- «те саме»; 3) територія проживання балтів багата на гідроніми Старої Європи, тому аналіз її водних назв має особливе значення; 4) прихильникам ларингальної теорії не слід ігнорувати можливість існування лексичного субстрату Старої Європи; 5) дослідження Вольфганга П. Шміда щодо балтійських та інших індоєвропейських гідронімів і досі мають вирішальне значення для аналізу індоєвропейських онімів. Подано 12 грудня 2010 р. JŪRGEN UDOLPH Steinbreite 9 D-37124 Rosdorf E. paštas – [email protected] 176 Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII