Antroponimijos lingvistinė analizė ir reali asmenvardžių istorija

ZIGMAS ZINKEVIČIUS Напрями наукових досліджень: балтистика, історія литовської мови, діалектологія, ономастика. ЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ АНТРОПОНІМІЇ ТА РЕАЛЬНА ІСТОРІЯ ОСОБОВИХ ІМЕН ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ Із цією проблемою дослідники антропонімікону стикаються постійно. У статті я спробую розглянути її, спираючись на багаторічний досвід, набутий під час дослідження литовської антропонімії. Найбільше даних я маю про власне прізвище та прізвища своїх родичів, тому саме їх і розглядатиму переважно. Zinkevičius. Лінгвістичний аналіз цього прізвища показує, що це — колишнє по батькові, початок якому дав народний варіант — скорочення хрестильного імені грецького походження Zenonas (гр. Zeus, род. відм. Zēnos «Зевс») із суфіксальним k, що мав корінь Zen-k-. Воно прийшло через східних слов'ян із Візантії, а тому перетворилося на Zin-k- (гр. ē, у візантійській грецькій > Bizantijos graikų ī, у слов'янських мовах i). Пор. варіант того самого прізвища Zenkēvičius з коренем Zen-k-, що прийшов із Заходу, з Рима, через німців, чехів і поляків. Прізвища того самого походження від скорочених форм без суфіксального k: Zinas, Zinius, Zin-iūkas та ін. (свідчать про отримання зі Сходу) і Zēnas, Zēnius та ін. (свідчать про отримання із Заходу). Суфікс -evičius має східнослов'янське (не польське!) походження; у канцелярській мові Великого князівства Литовського (-evičь) його вживали для називання осіб незалежно від їхньої національності та походження. Згодом, коли по батькові перетворилися на прізвища, цей суфікс утратив функцію по батькові й став показником «шляхетності»1. Сьогодні він уже нічого не означає і є чужим елементом литовської антропонімії. З'ясувати реальну історію мого прізвища, тобто встановити, чи є воно безпосереднім продовженням по батькові, чи його суфікс -evičius з'явився пізніше, аби зробити прізвище «шляхетнішим», без генеалогічних досліджень неможливо. Але накопичити генеалогічних даних вдалося небагато. 1 Plačiau apie šią priesagą ir pavardę Zinkevičius žr. Zinkevičius 2003: 124–126. Įžvalgos / Insights 149 ZIGMAS ZINKEVIČIUS За розповідями мого батька Петра Зінкявічюса, його предки походили «з-під Вільнюса» (Zinkevičius 1999: 8–12). Однак такий вислів може означати не лише околиці Вільнюса, а й пов’язану з Вільнюсом давню адміністративну одиницю, наприклад Вільнюську єпархію чи навіть Вільнюське воєводство. Отже, місце походження роду визначене дуже нечітко. З огляду на почуті в дитинстві розповіді сусідів про те, що мій дід Андрюс не вмів польської, а його дружині, яка походила з зубожілого й полонізованого шляхетського роду, не вдалося навчити чоловіка навіть перехреститися польською, важко повірити, що його батьки чи діди-литовці самі «ополячили» своє прізвище, додавши до нього чужий суфікс –evičius. Найімовірніше, основою їхнього прізвища стало успадковане давнє по батькові, яке могло виникнути від хрестильного імені в будь-якій місцевості Литви. Реальну історію прізвища допомогли б з’ясувати лише генеалогічні, а не лінгвістичні дослідження. Однак вони важко здійсненні через непростий доступ до найважливіших джерел — метричних книг хрещень і шлюбів та інвентарів маєтків, розпорошених по різних архівах та установах, — і особливо через відсутність систематизованих даних у них та докладних реєстрів. Про труднощі пошуку прізвищ у письмових джерелах іще йтиметься. Невідомо, коли Зінкявічюси переселилися в околиці Укмерге. Наприкінці XVIII ст. їх тут, принаймні в Юодаусі, де вони живуть тепер, напевно ще не було. Про це свідчать інвентаризаційні акти маєтку Юодаусі за 1765 і 1791 рр., у яких Зінкявічюси не згадуються. Отже, переселення відбулося в XIX ст., адже наприкінці цього століття мій дід Андрюс уже працював у маєтку Юодаусі ординарником (кметем вищого рангу). Після того як маєток згорів, йому дали земельну ділянку у маєткових володіннях, найближчу до Укмерге. Там я й народився. Зміни нашого прізвища іноді зумовлювали випадкові причини. Мій дядько Стасіс (брат батька) змінив своє прізвище з Zinkevičius на Zenkēvičius, помилково вважаючи його діалектним, пор. penki > dial. pinki. Жагеліс. Це прізвище моєї бабусі по батькові: Жагел-йте. Лінгвістичний аналіз дає змогу виводити це прізвище від давнього двоосновного особового імені Žā-gelas, що має перший компонент Žā-, пор. Žā-baras, Žā-buras, Žā-labas, Žā-liudas, Žā-liumas тощо (походження й давність компонента незрозумілі), і другий компонент — -gelas, пор. Bár-gelas, Daũ-gelas, Jaũ-gelas, Mìn-gelas, Nór-gelas, Vós-gelas, Žý-gelas та ін., а також Gél-butas, Gél-gaudas, Gél-kantas, Gél-minas, Gél-vydas тощо, і короткі форми та їхні похідні Gelỹs, Gel-áitis, Gel-ónis. Компонент Gel- пов’язують із gélti «дуже боліти»; його мали й пруси, отже, він вважається спадщиною глибокої давнини. Особове ім’я Žagėlis може також мати прізвиськове походження (малоймовірно), пор. žãgas «конус, купа дров». Прізвище Žagėlis можна було б витлумачити й як діалектний варіант від Žiogėlis (ще менш імовірно), оскільки в діалекті ненаголошене o вимовляється як a (пор. tvarėla «парканчик» поруч із tvõra «паркан»), а м’яке ž могло ствердіти під впливом польської вимови (?). Пор. прізвища Žiog-ėlis ir Žiógas, Žiógis, Žiogỹs, Žiog-ūnas: žiógas. 150 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Antroponimijos lingvistinė analizė ir reali asmenvardžių istorija Даних, що свідчили б про реальну історію прізвища моєї бабусі, вдалося зібрати порівняно багато, однак не всі вони надійні, частина — лише припущення. За розповідями самої бабусі Жагеліте та сусідів, вона, яка працювала в маєтку Юодаусі економкою ще до того, як маєток згорів, походила з околиць Куркляй (містечко приблизно за 30 км від Укмерге) і належала до відомого шляхетського роду Жагелів, який з часом зубожів. У минулому в цьому роді були відомі люди. Один із них — Ігнас Жагеліс (родинний зв’язок із бабусею невідомий), який писався польською Żagiel, народився 1826 р. у розташованому неподалік маєтку Павірінчяй, помер 1891 р., був відомим лікарем, подорожував країнами Африки й Азії, довго жив у Єгипті (окуліст при дворі віце-короля!), плавав Нілом аж до його витоків2. На жаль, архівні дані про предків бабусі досі не досліджені, тому бракує не лише генеалогічних відомостей, а й даних, які допомогли б з’ясувати походження прізвища. Скапас. Дівоче прізвище моєї матері: Скап-айте. Лінгвістичний аналіз дає змогу виводити це прізвище від скорочення таких давніх двоосновних особових імен, як Skā-paras, яке мало перший компонент Skā-, пор. Skā-buras, Skā-vydas, Skā-vitas (:?), і другий компонент -paras, пор. Daū-paras, Lium-paras, Ùž-paras тощо та Pár-gaudas, Pár-skaudas, Pár-vainas та ін., а також Parà, Par-ùlis, Par-eikà тощо (: префікс і прийменник par-?) — початок, приголосний p-: Skā-paras. Воно збіглося з іменником skāpas «кастрована тварина». Тепер люди зазвичай саме так і «етимологізують» це прізвище. Особове ім’я Skāpas та його варіанти Skapa, Skapis, Skapaitis уживалися вже в XVI ст. і трапляються в письмових джерелах. У минулому це було популярне особове ім’я, уживане не лише в околицях Укмерге. Від нього утворилося багато назв поселень, пор. назву містечка Skāp-iškis. Воно проникло навіть до білоруської, а можливо, й польської мов, пор. біл. Cron, пол. Skop, якщо первісним осередком поширення були колишні балтські землі. Варто зазначити, що від цього особового імені не схильні утворювати прізвища у похідних (суфіксальних) формах. Крім Skap-ìnskas ir Skap-ėckas, які отримали чужі суфікси, відоме лише одне рідкісне прізвище по батькові Skap-ónis. Здебільшого вживається первісне, непохідне особове ім’я Skāpas. Даних, що свідчили б про реальну історію прізвища моєї матері, вдалося зібрати більше, ніж відповідних даних про прізвище Zinkevìčius. Інвентаризаційні акти маєтку Юодаусі за 1765 і 1791 рр. свідчать, що наприкінці XVIII ст. у Юодаусі жило кілька родин, які називалися Skapais. Саме з однієї з тих родин (невідомо, з якої) мала походити моя мати (докладніше див. Zinkevičius 1999: 12–15). Можливо, у майбутньому Skapai з Юодаусі будуть виявлені в ще давніших письмових джерелах, якщо такі знайдуться. Адже це давнє первісне (непохідне) особове ім’я. 2 Apie kitus žymesnius Žagelius žr. Zinkevičius 1999: 21. Įžvalgos / Insights 151 ZIGMAS ZINKEVIČIUS Сестра мого діда Казіса Скапа, Она, вийшла заміж за Адама (ім’я сумнівне) Балжека. Це цікаве прізвище. Наголос падає на Балже́кас і Балже́кас, але не на Балже́кас, хоча в інших місцях Литви є й таке прізвище із суфіксом -е̇кас, доданим до кореня Балж-; пор. прізвища Балжіс, Балжус, Балж-айтіс, Балж-унас, Балж-інас (наголос у всіх них невідомий). Корінь Балж- пов’язаний зі словом балжас «тверезий, ясний, блакитний». У прізвищі Балже́кас незвичний для литовців суфікс -е̇кас замість -е̇кас міг виникнути з -е̇кас під впливом польської вимови; пор. назву поселення Крікште̇най, яку місцеві жителі (край був полонізований) вимовляли як Крікште̇най. Але в такому разі лишався б незрозумілим варіант наголосу Балже́кас із -е̇кас, який через ė вказує на можливе нелитовське походження прізвища. Воно нагадує французькі прізвища; пор. Балжак / Балжа̄кас. Тому не можна відкинути припущення, що походження цього прізвища може бути пов’язане з походом Наполеона через Литву. Його започаткувати міг французький солдат, який затримався в околицях Укмерге. Чи правильне це припущення, мають показати дослідження реальної історії прізвища та роду за письмовими джерелами. На жаль, наявні генеалогічні дані не сягають наполеонівської доби. Отже, необхідно шукати давніші дані. Моя мати підтримувала родинні зв’язки не лише з дітьми згаданого Балжека — Петрасом і Вацловасом (вони були її двоюрідними братами), а й із матір’ю дружини його брата, відомого фахівця з бджільництва, габілітованого доктора Йонаса Балжека (його син — відомий тенісний тренер Ремігіюс Балже̇кас). Це так звана спорідненість через шлюб, або свояцтво3, яку слід мати на увазі й не плутати з генеалогічними зв’язками. Жеруоліс. Прізвище моєї бабусі по материнській лінії: Жеруол-ите. Лінгвістичний аналіз прізвища Жеруо̃ліс дає змогу виокремити корінь Жер-; пор. прізвища Же̇рас, Жер-ейка̀, Жер-іоліс (наголос невідомий; люди називають також Жер-ùlis), Жер-о̃ліс, Жер-о̃нас, Жер-скіс (наголос невідомий), а також із вставним k: Жер-ка (наголос невідомий), Жер-к-аускас. Корінь Жер-, найімовірніше, походить від давнішого Же̇р-; пор. прізвища Же̇ру̃с, Жер-о̃нас тощо. За походженням воно може бути пов’язане зі словами žėr-uóti, žėr-ėti тощо. У цьому прізвищі корінь Же̇р- розширено суфіксом -uõlis, за допомогою якого зазвичай від дієслів утворюють назви діячів (nomina agentis), наприклад, pavyd-uõlis, skend-uõlis, žin-uõlis «той, хто багато знає». Є також іменник žėr-uõlis «той, хто мерехтить». Отже, Жеруо̃ліс слід вважати прізвищем, що походить від прізвиська. Початковий осередок поширення цього прізвища — околиці Укмерге. Це пояснює перетворення кореня Же̇р- на Жер-, адже в діалекті ненаголошені довгі голосні стали короткими, а o, ė злилися з a, e. Даних, які свідчили б про реальну історію прізвища моєї бабусі Жеруолите, дуже мало. Відомо лише, що мій дід Казис Скапас одружився з Котріною Жеруолите із села Баубляй, розташованого по той бік річки Швянтої (ми казали — з анащаліу). Походження її прадідів невідоме, архівні дані ще не досліджено. 3 Plačiau apie šią giminystės rūšį ir jos narių pavadinimus žr. Buivydienė 1997. 152 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Antroponimijos lingvistinė analizė ir reali asmenvardžių istorija Лісас. Дівоче прізвище моєї дружини Регіни: Ліс-айте. Лінгвістичний аналіз дає змогу вивести прізвище Лісас з варіанта хресного імені Алойзас — Алісас, у якому втрачено початковий звук A-. Початок формі хресного імені Алісас дав латинізований германський варіант імені Aloysius, Aloisius, що походить від германського двоосновного особового імені Alwis: давньоверхньонімецьке al «весь» + wīsi «мудрий». До Литви корінь хресного імені A(Lis), імовірно, потрапив зі Сходу — з Візантії через східних слов’ян. На це вказує те, що приголосний s не озвончений; на відміну від сучасного хресного імені Алой́зас, яке дійшло до нас із Заходу, з Рима через поляків, із озвонченням s, що перейшов у z і свідчить про посередництво німецької мови. Від скороченого кореня хресного імені Lis- (без A-) у Литві утворено чимало прізвищ: Лісу́ш, Ліс-айтіс, Ліс-явічюс, Ліс-інскас, Ліс-ічкас, Ліс-е̇цкас, Ліс-аускас тощо, а також із вставним k: Лі̀скус, Ліск-айтіс, Ліск-явічюс та ін. Пор. Ліз-айтіс з озвонченням s, що вказує на західне походження. Дані, що свідчать про реальне походження прізвища моєї дружини, сягають лише середини XIX ст. Її дід Юозапас Лісас (1855–1939) походив із околиць Купішкіса. Він купив землю в Тутконісі (цього поселення тепер уже немає). Пізніше переїхав до Пупоніса. Одружився з Юозапатою Вайткюнайте (1872–1957) із Ютконіса. Незадовго до Першої світової війни, приблизно в 1911–1912 рр., разом із трьома іншими фермерами з Купішкіського краю переїхав жити до Жемайтії, в Апидимай, парафію Упіни, неподалік від містечка Упіни (Тельшяйський повіт). Так виник острівець купішкенців серед жемайтів. Тепер села Апидимай не знайдете на жодній карті Литви. Через меліорацію та інші лиха не залишилося й найменшого сліду існування цього села. Сини Юозапаса Лісаса — Повілас (народився 1897 року), Петрас (нар. 1899 року), Юозас (батько Регіни, нар. 1903 року), Йонас (нар. 1912 року) і донька Она (нар. 1900 року) — переїхали до Жемайтії ще дітьми. Лише наймолодший син Стасис народився вже на жемайтській землі, у 1914 році. Однак усі вони добре зберегли рідний купішкенський діалект, принаймні його найважливіші елементи. Але цього не можна сказати про їхніх дітей: вони стали жемайтами, і в їхній мові не залишилося жодних слідів рідного купішкенського діалекту батьків. Мені як діалектологові було цікаво спостерігати за мовою старшого покоління «жемайтських купішкенців», за змаганням у ній купішкенських і жемайтських мовних елементів. Це давало поживу для роздумів над проблемами загального мовознавства, особливо щодо визначення стійкості окремих мовних елементів до чужого впливу. У мові батька Регіни, Юоза, який недовго прожив серед жемайтів і вже 1924 року переїхав до Каунаса, жемайтських елементів, можна сказати, зовсім немає. Він не опанував цього діалекту, хоча його дружина — жемайтка. Найбільше на його мову вплинула мова тодішнього Каунаса, а згодом і Вільнюса, де він прожив найдовше. Збереглися й виразні купішкенські елементи. Приблизно те саме слід сказати й про мову його старшого брата Повіласа. Інакше було з братами Петрасом (господарював в Апидімаї), які прожили все життя серед жемайтів, Įžvalgos / Insights 153 ZIGMAS ZINKEVIČIUS Станіс (працював лісником неподалік Куршеная) і сестра Она (вийшла заміж у селі Кіркляй, по той бік Упини, і весь час жила серед жемайтів), у мові яких виразно змагалися жемайтські та аукштайтські, точніше — купішкенські, елементи. Брат Йонас 1929 року виїхав до Аргентини, і про його мову нічого сказати не можна. Прізвища, утворені від хрещеної основи Lis-, вочевидь, здавна були менш властиві жемайтам, ніж аукштайтам. Цікава така дрібниця. Прізвище Lisas купішкени вимовляють із подовженим наголошеним голосним i (lìsas) «худий». Вони навіть підозрювали, що це прізвище має прізвиськове походження, і виводили його зі словосполучення «худа людина». Брак давніших генеалогічних даних заважає встановити, чи мали предки Лісів прізвище (можливо, ще не спадкове особове ім’я) з первісним голосним A-, тобто *Alìsas, чи лише форму без A-: Lìsas, яка, можливо, потрапила до Литви вже без A-. Stasiulis. Прізвище діда дружини Регіни по материнській лінії. Лінгвістичний аналіз виводить прізвище Stasiulis від хрещеного імені слов’янського походження Stanislovas (від слов’янського двоосновного особового імені Stani-slavъ: stani «стань, будь» + slava «слава») — скороченої форми Stasỹs, розширеної зменшувальним суфіксом -ulis. Таке прізвище та його подальші суфіксальні похідні (Stasiul-aitis, Stasiul-iónis, Stasiul-ėvičius та ін.) поширені майже по всій Литві: їх мають як жемайти, так і аукштайти. Дані про реальну історію прізвища діда Регіни Stasiulis наявні лише з другої половини XIX ст.; нечіткі відомості — із середини того століття. Дід Регіни Томас Стасюліс народився 1864 року в селі Барвяжяй, приблизно за 5 км від Луоке в напрямку Векшналяй (люди зазвичай кажуть Beibele). Найімовірніше, тут жили й його предки. Тепер це село вже майже зникло. Томас Стасюліс одружився з Вікторією Чесните, сестрою відомого професора, проректора ВДУ Блажієса Чесніса (1884–1944). Їхні діти: Пранас (нар. 1912 року, помер 1952 року в більшовицькому таборі десь в Архангельській області), Казе (Лісіене, мати Регіни, 1904–2000), Она (Растеніене, 1906–1976; 1929 року виїхала до Аргентини), Вікторія (Йогмінене, 1908–1989), Александрас (1911–1960). Мати Регіни Казе Стасюліте-Лісіене, провчившись у школі домашнього господарства, стала економкою свого дядька й хрещеного батька, професора Блажієса Чесніса, у Каунасі. У їхньому дворі стояв непоказний будиночок із червоної цегли, де оселився професор Казимерас Буґа, який повернувся з Росії. Казе Стасюліте, працюючи в професора Чесніса, познайомилася з Юозасом Лісом, який відслужив у війську й жив у Каунасі, та вийшла за нього заміж. Деякий час вони обоє жили в професора Чесніса. Казе Стасюліте-Лісіене добре зберегла рідну південно-жемайтську говірку (її чоловік, як уже згадувалося, не навчився говорити по-жемайтськи). Цю говірку добре знає і Регіна. Вона вивчила її від матері й дідусів та бабусь, які говорили по-жемайтськи, проводячи літо в Барвяжяй. Пізніше народилися брати й сестри Регіни, які вже росли після переїзду батьків до Тельшая; вони засвоїли не материнську «дунінінкську», а телшяйську «доунінінкську» жемайтську говірку з мовного оточення, де нею послуговувалися. 154 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Antroponimijos lingvistinė analizė ir reali asmenvardžių istorija Через відсутність давніших генеалогічних даних неможливо встановити, коли і яким чином виникло прізвище діда Регіни Stasiulis: чи його первісне значення було «син Стасіса», чи «малий Стасис», чи якесь інше. Далі розглянемо кілька прізвищ, доречніших для нашої теми, носії яких не пов’язані з нами родинними узами. Baltrušis. Прізвище мого однокласника в Укмерзькій гімназії, професора Ромуальда Балтрушиса. Лінгвістичний аналіз свідчить, що воно походить від хрестильного імені Baltramiejus (з арамейської мови Bar-Talmai «син Птолемея»), його скороченої форми Baltras + суфікса -ušis, що використовується для творення назв діячів (nomina agentis); пор. прізвища Baltušis, Toliūšis тощо, іменники gailliūšis «той, хто всім може допомогти», tėtūšis «татусь» тощо. Даних, що свідчили б про реальну історію прізвища професора Баллтрушиса, небагато. Батько Ромуальда Стасис (Станіслав) був учителем, завідувачем школи в Укмерге. Його батько Матас був землеробом, мав господарство в Блювувах, між Каунасом і Вевіряєм. Землеробами були й його предки, які жили там само. Деякі з них мали подвійне прізвище Baltrušio і Balt-rušaičio. Варіант із патронімічним суфіксом -aitis в околицях Укмерге був би неможливим, якби особа не переселилася з іншого місця. Загалом відомі чотири покоління Баллтрушисів. Давніше походження цього роду й досі приховане в архівах і не досліджене. Jovaiša. Прізвище професора-археолога Еугеніюса Йовайші. Лінгвістичний аналіз свідчить, що воно походить від давнього литовського двоосновного особового імені Jó-vaiša або Jo-vaišas. Перша основа — Jó-, пор. Jó-gailas, Jó-gaudas, Jó-kantas, Jó-mantas, Jó-tautas, Jó-oydas тощо. Таку основу мали й пруси, отже, це спадщина дуже давніх часів (пов’язана з jó-ti). Друга основа — -vaišas, пор. Gaud-vaišas, Nór-vaišas, Taūt-vaišas, Tól-vaišas тощо, а також Vaiš-mantas, Vaiš-noras, Vaiš-tautas, Vaiš-vilas, а ще короткі форми та похідні від них Vaišas, Vaišys, Vaiš-ūtis тощо. Таку основу також мали пруси, вимовляючи її як Vais-; вона пов’язана з vá išės, отже, також є спадщиною дуже давніх часів. Даних, що свідчили б про реальну історію прізвища професора Йовайші, небагато. Його батько Леонас — професор педагогіки, народився в Лейплауке (Тельшяйський район), тобто в Жемайтії. Дід Антанас (нар. 1875 р.) мав подвійне прізвище: Jóvaiša і Jóva išas. Він був музикантом, грав на органі в Лейплауке й займався там торгівлею. Однак народився він не в Лейплауке, а в Аукштайтії, поблизу Пашваліса, звідки походили й його прадіди. Оскільки прізвище Jóvaiša складається з давнього двоосновного особового імені, точніше, його ā-основної форми, то в минулому, найімовірніше, не було значних змін цього прізвища, за винятком, як ми бачили, коливання між формами на a-основу та ā-основу. Це мають засвідчити архівні документи давніших часів, які досі не досліджені. Įžvalgos / Insights 155 ZIGMAS ZINKEVIČIUS Разумас. Прізвище президента Литовської академії наук Вальдемара Разумаса. Первісне вогнище поширення цього прізвища — околиці Укмерге. Приблизно там уживається також прізвище Про̄тас. Тому сама собою виникає думка, що Rāzumas може бути перекладом прізвища Про̄тас. Пов’язування прізвища з іменником prōtas у такому разі було б породженням народної етимології, адже насправді прізвище Про̄тас має зовсім інше походження. Воно виникло від латинізованого грецького хрестильного імені Protasius: гр. protássō «ставлю попереду». Пор. утворені від цього хрестильного імені прізвища Protasėvičius, Pratasėvičius та ін. Особове ім’я того самого походження мали й білоруси, наприклад, Прамас ← Прамасий. Існує ще варіант хрестильного імені Protāzas із дзвінким приголосним s, що вказує на його надходження із Заходу через поляків (пор. пол. Protazy), чехів і німців (вони також озвінчили s) з Рима. Форма хрестильного імені із s потрапила до нас зі Сходу через східних слов’ян із Візантії. Маємо також компонент двоосновних особових імен -protas: Nó-protas. Однак це особове ім’я може бути прусизмом, тому малоймовірно, що його компонент -protas прихований у прізвищі, яке нас цікавить. Розглядаючи походження прізвища Rāzumas, слід пам’ятати про те, що білоруси мають прізвище Розум, а це, своєю чергою, могло б свідчити про роль балтійського (литовського) субстрату в його походженні. Те саме слід сказати й про польське прізвище Rozum, якщо воно походить із тих місцевостей, які належали до давньої Литовської держави або де в минулому жили балтомовні (литовськомовні) люди. Реальна історія прізвища Вальдемара Разумаса досі не досліджена. Відомі приблизно три-чотири покоління. Генеалогічне дослідження мало б підтвердити або спростувати викладені міркування. ТРУДНОЩІ ГЕНЕАЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Зі сказаного видно, що лінгвістичний аналіз виявляє можливе походження особового імені або кілька варіантів такого походження. Встановити, який із них підходить до прізвища, що нас цікавить, можна лише з’ясувавши його реальну історію, а зробити це неможливо без генеалогічних досліджень. Литовці зазвичай знають історію походження свого роду не далі ніж на три-чотири покоління в минуле. Винятки трапляються рідко. Про давніше походження міркують туманно, нерідко лише здогадуються, а то й фантазують. Якщо хтось хоче дослідити своє далеке походження на підставі письмових джерел — а це і є справжні генеалогічні дослідження, — він стикається зі значними труднощами. Такі документи неоднорідні: мабуть, найважливіші — метричні записи про народження та реєстрацію шлюбів. Здавна метричні записи велися лише в церквах, адже цивільну реєстрацію в Литві запровадили порівняно недавно. У роки радянської окупації з церков 156 Acta Linguistica Lithuanica LXVI Antroponimijos lingvistinė analizė ir reali asmenvardžių istorija Метричні книги перевозили до Вільнюса, де було створено спеціальний архів для них. Однак дещо залишилося і в церквах. Чимало метричних книг давніших періодів зберігається також у наукових бібліотеках і різних архівах. Отже, їх пошук — нелегка праця. Записані в метричних книгах давніх періодів (XVII–XIX ст.) особові імена (байдуже, чи вони ще не успадковувалися, чи вже виконували функцію прізвищ) не відзначаються автентичністю, оскільки польські та сполонізовані литовські священники полонізували їх і навіть «перекладали» польською мовою. Дослідження цих особових імен не лише допомагає з’ясувати історію полонізації прізвища та його спотворення, а й дає важливі дані, що дають змогу висвітлити реальний розвиток конкретного прізвища (не лише в документах). Чимало важливих генеалогічних даних можна знайти в актах візитації церков, що зберігаються в архівах. Литовська католицька академія наук нещодавно почала видавати ці акти, надавши цим велику послугу студіям литовської антропонімії. Друге джерело, дуже важливе для генеалогічних досліджень, — це інвентарі маєтків. Опубліковано лише частину з них, інші досі залишаються рукописами, що зберігаються в наукових бібліотеках або архівах. Особові імена в інвентарях маєтків, як юридичних документах, мають відносну автентичність: більше, ніж у церковних метричних книгах, у них зафіксовані такі форми особових імен (литовські чи полонізовані), якими тоді користувалися самі носії цих імен та їхні сусіди. Це дуже важливо. Однак ніколи не слід забувати, що на особові імена в усіх джерелах тоді впливала «офіційна» напівпольська антропонімія, якою користувалося сполонізоване суспільство. Тому постійно доводиться стикатися з потребою відлитовлення особових імен та пов’язаними з цим проблемами, які потребують додаткової праці. Реконструювати справжні литовські форми необхідно, інакше з’ясувати їхній реальний розвиток буде неможливо. Труднощі дослідження документів усіх типів починаються вже зі спроб визначити, до якої адміністративної одиниці — зазвичай парафії чи маєтку — належало в давнину потрібне нам поселення, тобто в документах якої парафії чи маєтку слід шукати прізвище. Пошук — це дуже складна й копітка праця. Доводиться переглядати стоси документів, написаних у приблизно визначений (важко встановлюваний) період, аж поки вдасться знайти шукане прізвище. Не завжди легко й ідентифікувати його, тобто пов’язати з потрібним родом, з’ясувати ступінь спорідненості та визначити, чи належить воно до генеалогічної лінії, чи відображає лише один із різновидів спорідненості. Це дуже важливо. Уся ця робота потребує багато часу й зусиль, особливо з огляду на те, що особові імена в джерелах досі не зареєстровані, до них не складено докладних покажчиків, не кажучи вже про зведений реєстр, що охоплював би всю Литву. Įžvalgos / Insights 157 ZIGMAS ZINKEVIČIUS ВИСНОВКИ 1. Для науки антропоніміки дуже важливі генеалогічні дослідження, які висвітлюють справжній розвиток і походження потрібного особового імені. 2. Генеалогічні дослідження дають змогу з’ясувати, яка з версій походження особового імені, встановлених за допомогою лінгвістичного аналізу (їх часто буває кілька), є правильною. 3. Досліджуючи особове ім’я в джерелах, важливо відрізняти лінію успадкування (його генеалогію) від інших різновидів спорідненості, різні ступені якої позначалися термінами, що варіювали. 4. Необхідно визначити статус особового імені, знайденого в джерелах: чи це вже прізвище, чи ще неуспадковуване особове ім’я (прізвисько). Визначення статусу прояснює самі генеалогічні дослідження. 5. Значні труднощі, пов’язані з генеалогічними дослідженнями та з’ясуванням походження роду, призводять до появи нечесних людей, які прагнуть нажитися на тих, хто шукає своє коріння. Шахраї «створюють» неіснуючі документи або виготовляють нібито їхні копії, які, буцімто, свідчать про те, що людина шукає. Цим вони шкодять майбутнім серйозним дослідженням, вводять дослідників в оману й ускладнюють їхню працю. Щира порада всім, хто шукає коріння свого роду: остерігайтеся шахраїв! LITERATŪRA Buivydienė Rūta 1997: Lietuvių kalbos vedbyų giminystės pavadinimai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Zinkevičius Zigmas 1999: Prie lituanistikos židinio. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Zinkevičius Zigmas 2003: Rinktiniai straipsniai 3. Vilnius: Katalikų akademija. Įteikta 2012 m. sausio 31 d. ZIGMAS ZINKEVIČIUS Justinškių 41–24, LT-05127 Vilnius, Lietuva [email protected] 158 Acta Linguistica Lithuanica LXVI