Ignalinos miesto ir jo vardo raida bei kilmė

LAIMUTIS BILKIS Інститут литовської мови Напрями наукових досліджень: топоніміка, антропоніміка. РОЗВИТОК МІСТА ІГНАЛІНИ ТА ПОХОДЖЕННЯ ЙОГО НАЗВИ Розвиток Ігналіни та походження її назви АНОТАЦІЯ У статті поєднано історичні та мовознавчі (дослідження походження топонімів) студії. На основі численних історичних документів досліджено розвиток міста Ігналіни: встановлено, коли було засновано перше поселення, хто був його засновниками; наведено історію роду землевласників Каменських, власників Ігналіни, від появи фільварку до періоду продажу маєтку Відішкес. Також встановлено особове ім’я, що стало джерелом походження назви місцевості, та пояснено походження сучасної назви міста Ignalinà і інших уживаних її варіантів. КЛЮЧОВІ СЛОВА: історія поселень, розвиток назв населених пунктів, походження назв населених пунктів. АНОТАЦІЯ У статті поєднано історичні та лінгвістичні дослідження (походження топонімів). На основі численних історичних документів розглянуто розвиток Ігналіни: простежено виникнення першого поселення та його первісних засновників, а також подано історію власників Ігналіни — шляхетської родини Kamenskis, від заснування фільварку до періоду продажу маєтку Відішкес. Також визначено особове ім’я, яке вважають джерелом назви місцевості, та пояснено походження сучасної назви Ignalinà і її інших варіантів. КЛЮЧОВІ СЛОВА: історія поселень, розвиток назв поселень, походження назв поселень. 1. У науковій літературі про назву міста Ігналіна написано небагато. Александрас Ванагас у монографії Lietuvos miestų vardai коротко оглянув розвиток місцевості 274 Acta Linguistica Lithuanica LXXV Ignalinos miesto ir jo vardo raida bei kilmė та її назви й навів найімовірніше пояснення походження топоніма (Vanagas 1996: 77–78). За його словами, місто почало формуватися біля залізничної станції, збудованої в другій половині XIX ст. після прокладання залізниці Петербург—Варшава. Далі, спираючись на відомості з V тому видання Lietuvos urbanistikos paminklų, зазначено, що саму назву вперше згадано 1810 року, коли Ігнас Тизенгауз придбав фільварок Гінейтишкес і приєднав його до Ігналіни або Вижуоноса. Вважають, що топонім безсумнівно походить від особового імені, яким могло бути й ім’я магната Ігнаса Тизенгауза. Назву міста виводять не від форми Įgnas, а від зменшувального варіанта Ignėlis або *Ignalis і вважають похідною з суфіксом –in–. Крім того, зазначається, що з живого мовлення відомі ще два варіанти назви Ignalinà — Ignãlina та Ignalinė, і припускають, що форма із суфіксом –ina виникла під впливом польської чи інших слов’янських мов. Марія Размукайте у докторській дисертації, присвяченій аналізу словотворення литовських назв населених пунктів із суфіксами, також виводить назву міста від особового імені *Ignalis, можливість існування якого підтверджує прізвище Ignaliūkas (Razmukaitė 1998: 82). Згодом у місцевій періодичній пресі та на вебсайтах з’явилися відомості, пов’язані з першою згадкою поселення та іншими аспектами його історії, які уточнюють деякі твердження А. Ванагаса. Тому мета цієї статті — на основі доступних історичних джерел якомога точніше й докладніше дослідити обставини виникнення міста (поселення) та його розвиток, визначити особове ім’я, що стало джерелом назви, а також можливі способи утворення сучасної назви міста Ignalinà. В усіх енциклопедичних виданнях відомостей про історію Ігналіни небагато. Зазначається, що поселення почало розростатися у 1857–1862 роках після спорудження залізничної станції та прокладання залізниці Санкт-Петербург—Варшава (Вільнюс—Даугавпілс) (LTE IV 401; VLE VII 744; IEŽ 17, 19). Також зауважується, що спочатку воно належало до парафії Відішкес (Kviklys I 729). 2. Дослідження розвитку поселення слід почати з історії його першої згадки в історичних документах. Як бачимо, раніше висловлювалися твердження, що Ігналіна вперше згадується 1810 року. Таке твердження міститься не лише в книжці А. Ванагаса, виданій наприкінці XX століття, а й у пізніше опублікованій монографії, присвяченій дослідженню міст і містечок Східної Литви. У ній пояснюється, що того року назву Ігналіни (Ігналінки) згадано в документі про «Лукшту, Вижуонелес та Ігналіну» (Miškinis 2005: 76). За словами автора, там написано, що «Вижуонелес розрослися, коли Ігнас Тизенгауз <...> придбав у містиславського зброяра Юстіна Саурінавічюса за 3000 срібних рублів фільварок Гінейтишкес із селом Шемета та приєднав їх до Вижуонелес (Вижуонаса) або Ігналіни». На підставі цього запису зроблено висновок, що місцевість під назвою Ignalina виникла до 1810 року. Однак у регіональній пресі це твердження заперечують і пояснюють, що в цьому документі йдеться не про ту Ігналіну Straipsniai / Articles 275 LAIMUTIS BILKIS місцевість, а Ігнас Тизенгауз не пов’язаний із заснуванням поселення (Matkevičius 2014). Згаданий історичний документ є частиною більшої збірки документів про генеалогію та маєтності Тизенгаузів. Він має назву «Відомості про Лукшти, Вижуонелес та Ігналіну» (Wiadomość o Luksztach, Wiżunkach i Ignalinie). Тут на підставі різних інших історичних джерел описано географічне розташування цих маєтків (majętność), вказано їхніх колишніх і нинішніх власників. Зазначається, що маєтки Лукштів і Вижуонелес розташовані в Укмергському повіті (powiecie Wiłkomierskim), однак відзначається, що за первинними документами їхнє місцезнаходження не цілком зрозуміле, оскільки, за одними джерелами, поселення під назвою Vyžuonos (Wiżuny) було біля озера Вижуона (jeziora Wiżuny), за милю від Латгалії (o mile od granicy Inflantskiej), а за іншими — біля озера Вижуона, між селом Іцюни (wsią Iciuny), струмком Удрупіс (ruczajom Udrupis) і річкою Вижуона (rzeczką Wiżunką). Далі йдеться, що, найімовірніше, було два маєтки під назвою Vyžuonos (Wiżuny): перший із них — біля озера Скяутерішкіс (koło jeziora Skiauteryski), приблизно там, де нині збудовано фільварок Ігналінас (f. Ignalin), а другий — Вижуонас або Вижуонелес (Wiżunyv Wiżunki) — біля озера Вижуона (nad <...> jeziorem Wiżuńskiem) (ŽTz 265). Документ також пояснює, що поселення біля озера Вижуона зросло 1810 року, оскільки його власник, начальник гвардії Ігнацій Тизенгауз (Ignacy Tyzenhauz), купив у Юстина Сауримавічюса1 (od Justyna Sawrymawicza) фільварок Ґінейтішки (folwark Ginejtyszki) із селом Шеметай (z siołem Szemety) і приєднав його до Вижуонелес або Ігналіно (do Wizunek czyli Ignalina) (ŽTz 266). Аналіз джерела дає змогу уточнити кілька моментів, згаданих у працях А. Ванагаса та Алґімантаса Мішкініса. По-перше, у документі вжито форму топоніма Ignalinas (Ignalin), а не Ignalina. По-друге, опис географічного розташування поселень очевидно свідчить, що згаданий тут Ігналінас не тотожний місцевості, яка була попередницею міста Ігналіни. Ідентифікація топонімів дає змогу дійти висновку, що фільварок Ignalinas, зафіксований 1810 року, розташовувався на території нинішнього Рокішського району, біля Юодупе, Рокішкіс. Місцевість (місцевості) Wiżuny, Wiżunki у документі, найімовірніше, слід ототожнити з нинішнім селом Вижуона (сільська староства Рокішкіса), біля якого є також озеро й річка під назвою Vyžuonà, що мають також варіанти назви Vyžūnka (LUEV 199–200), а також село Iciūnai і струмок Ūdrupis. Згадане в джерелі село Шеметай зафіксоване з живого мовлення в картотеці власних назв Казимираса Буґи: Šemetai, k. Rokiškio parapijoje (BgK), воно, як неузаконене 1 З огляду на те, що в історичних джерелах, написаних слов’янськими мовами, литовські особові імена різними способами слов’янізувалися, у статті вжито можливі литовські форми цих імен, а в дужках наведено форми, записані в цих джерелах. 276 Acta Linguistica Lithuanica LXXV Ignalinos miesto ir jo vardo raida bei kilmė село, яке збереглося й донині в старостві Юодупе, на схід від озера Іґнотішкіс2. В історичному джерелі зазначається, що фільварок Ігналінас засновано біля озера Скяутерішкіс. За даними живого мовлення, це озеро має три назви: Skiauteriškis, Tauteriškis ir Ignotiškis, отже, його безсумнівно слід ототожнити з нинішнім озером Іґнотішкіс, яке також розташоване біля сіл Іцюнай і Вижуона. У географічному довіднику, виданому в Польщі 1882 року, зазначено, що цей фільварок (Ignalin) із гарним літнім будинком розташований у Зарасайському повіті (pow. nowoaleksandrowski), у парафії Рокішкіс, і належить до маєтностей Рокішського маєтку графа Тизенгауза (SG III 249). У списку поселень Ковенської губернії, виданому 1892 року, у Рокішському волостю також зазначено фільварок Ігналінас (Игналино) (KnGGS 272). Крім того, у картотеці К. Буґи в першій половині XX століття в парафії Рокішкіс зафіксовано фільварок Ignotiškis (BgK); в анкеті топонімів села Раґучяй Рокішської волості Рокішського повіту, складеній 1935 року, записано фільварок (центр маєтку) Ignotiškis, який, за словами інформанта, збудував Ігнас Тизенгауз (LŽVA), а в довідниках населених пунктів Литви (справах), укладених близько 1935 року міжвоєнною Комісією з прізвищ і топонімів за повітами та волостями, у Рокішському волостю було внесено, але під час редагування викреслено хутір Ignotiškis (VB IV 84), тому цілком імовірно, що це те саме поселення, яке в 1810 і 1882 роках називалося Ignalinu. Під час локалізації фільварку Ігналінас дослідників міг ввести в оману згаданий фільварок Ґінейтішки, оскільки село Gineitiškis справді розташоване в Ігналінському районі, проте історичні дані свідчать, що поселення з такою назвою існувало й біля Рокішкіса: 1784 року в парафії Рокішкіс Купішкського деканату зафіксовано фільварок Gineytyszki (VDV 146). 3. Докладний аналіз історичних джерел свідчить, що виникнення й розвиток поселення, яке виросло в місто Ігналіна, пов’язані з маєтком Відішкес та його власниками-поміщиками Каменськими (Камінськими)3. За наявними даними, цей рід з’являється в парафії Даугелішкіс у другій половині XVIII століття4. У книзі візитацій Браславського деканату, проведених 1783 року, в описі парафії Даугелішкіс зазначено, що пан Камінський орендував у старости Даугелішкіса Плятера (w arędzie WIP Kaminskiego) містечко Янаво (miasteczko Janow), села Анталґе (Antalgie), Наґяни (Nagiany), Рудзе (Rudzie), Трипуцьке (Trypuckie), Ґердзюни (Gierdziuny), Жибаке (Zybakie), Віґутани (Wigutany), Вілкоце (Wilkocie), Беньюни (Bieniuny), Романтишкі (Romantyszki) та хутір Паракліс (Paraklis) (BrslVA 71). На той час маєтком Відішкес володів браславський городничий пан Раґоза (WImęPa Rohozy) 2 Щодо географічного розташування всіх згаданих тут місцевостей див. http://lkis.lki.lt/lietuvos-vietovardziu-geoinformacine-duomenu-baze. 3 Прізвище цього роду в історичних документах записували у двох формах: Kamenskiai ir Kaminskiai, пор. Kamiński 1850. 4 Появу роду Каменських у Литві досліджував Альбертас Коялавічюс-Віюкас — див. Narbutas 2010: 189–190. Straipsniai / Articles 277 LAIMUTIS BILKIS (BrslVA 72). У ранішому списку оподатковуваних дворів (димів) Гродненського повіту за 1775 р. зазначено, що маєтком Відішки володіє вже згаданий Рагоза (J:P: Rohozy), а поселення, які 1783 р. орендував Камінський, разом з іншими належать старості Даугеліськіса Казимиру Плятеру (GrdnDT 43). Отже, 1775 р. Камінські (Каменські) ще не володіли згаданими місцевостями. Приблизно в той самий час це прізвище згадано й у книзі метрик хрещень Даугеліської парафії: у 1784 р. записані Anna Kaminska і Ludovica Kaminska, які під час хрещення сина мешканців Даугеліськіса Юзефа Грубницького та його дружини Пракседії Козловської виступали асистентками (DglšKr 65). У списку маєтків Завнерського повіту (Pow: Zawileyskiego) за 1795 р. власниками фільварку Відішки (Folwark Widziszki) названі Симон Рагоза (Symona Rahozy) та Юзеф Рагоза (Jósefa Rahozy) (UDS₁ 12). Зі списку землевласників згаданого повіту за 1811 р. видно, що власницею маєтку стала графиня Марія Плятерова (Графини Маріи Плятеровой), а сам маєток уже починають називати Пшиязне (Пржіязна5 (UDSII 46). Зміну власників підтверджують і дані ревізького перепису Даугеліської парафії того самого року: зазначено, що спадковий маєток Пшиязне належить графині Марії Плятеровій (Maryi Hrabiny Platerowey) (DglšRS 28). Важливі дані містяться в реєстрі маєтків Завнерського повіту за 1816 р., де записаний маєток Марії Плятерової Пшиязне, або Відішки (Пржіязнь или Видзишки Графини Маріи Платеровой), проте є приписка, що згідно з резолюцією 1832 р. його передано землевласникам Яну та його дружині Каменським (Иваномъ и женою его Каменскими) (UDSIII 22). Обставини, за яких Каменські стали власниками маєтку Відішки, докладно викладено в інвентарі цієї місцевості за 1846 р. Маєток Пшиязне, або Відішки (Имению Пржіязни, или Видзишкамъ), тут описаний як маєтність (вотчинничества), розташована у Віленській губернії, Свенцянському повіті⁶, Даугеліській та Палушській парафіях, яку можна передавати у спадок, продавати й закладати; вона належить землевласникам Яну, синові Рафала, і Бригіті, дочці Вікентія, Каменським (Ивана Рафаилова сына и Бригиды Викентьевой дочери изъ дома Каменскихъ Каменскихъ). Ця власність належить їм на підставі договору купівлі нерухомості від 2 грудня 1827 р. (изъ купчей крепости), укладеного у Віленській палаті цивільного суду. Каменські викупили маєток у графині Марії Плятерової, з роду графів Бжостовських (отъ Графини Маріи, изъ Графовъ Бржостовских, Плятеровой) (VdšI 10). У цьому інвентарі вже згадано й назву Ігналіна: зазначено, що до маєтку Пшиязне, або Відішки, належать два 5 Із пол. przyjaźń «щирі стосунки з кимось, дружба; прихильність, турботливість, щирий характер» (SJP V 296). 6 Свенцянський повіт утворився внаслідок реорганізації Завнерського повіту. 278 Acta Linguistica Lithuanica LXXV Ignalinos miesto ir jo vardo raida bei kilmė фільварки — Янополь7 та Ігналінас (состоum из двух отдельных фольварков Янополя и Игналина) (VdŠl 2). Маєтку Відішки тоді належали села Баловецькі, або Велюни (Балавецкие, или Велуны), Римшани, або Новики (Римишанце, или Новики), Ажушиле (Заборце) і Повилишки (Павилишки); Янопольському фільварку належали села Гавейкенай (Гавейкяны), Петраво8, або Коязино (Коясино?) (Пютрово, или Кояжинь), та частина села Стригайлишки (Стригалишки); Ігналінському фільварку належали село Будри (Будры) і частина села Стригайлишки (Стригалишки). У фільварку Ігналінас тоді мешкали двоє дворових — 41-річний пастух Лаврентій Карнецький (Карнецькас?) (Лаврентий Карнецкий) і 15-річна служниця Петронелла Бубінайте (Петронелля Бубинувна). Дані, наведені в інвентарі, засвідчені власниками маєтку Яном Каменським (Іванъ Каменскій) і Бригітою Однак згадка про фільварк Ігналіна, що належав маєтку Відішки, у 1846 р. не була першою. У книзі метрик хрещень Палаушської парафіяльної церкви за 1827–1841 рр. записано, що 1 вересня 1840 р. хрестили Міхала (Michal), сина Фабіяна та Христини з роду Бернатовичів, Луковських (Fabijana i Krystyny z Bernatowiczow Łukowskich), народженого у фільварку під назвою Ign aline k (w Folwar-ke Ign aline k) (PlŠKr₁ 90; Matkevičius 2014). Про зв’язок фільварку з маєтком Відішки свідчить те, що Фабіян Лукоўський (Лукаускас?) переселився сюди з цього маєтку. Це підтверджує запис у книзі вінчань Палаушської парафіяльної церкви за 1827–1857 рр.: під час реєстрації шлюбу Фабіяна та Христини 1836 р. чоловік мешкав у Пшиязне (ze Dworu Przyjazni), а дружина — у Будрах (PlŠJn₁ 25). Дуже ймовірно, що це були перші мешканці фільварку Ignalinek. Отже, за наявними даними, назву Ігналіна (Ignalinek) уперше згадано в історичних документах 1840 р., а потім (Игналин) — 1846 р. в інвентарі маєтку Відішки. 1848 р. фільварк записаний у книзі метрик хрещень філіальної церкви Відішки: ті самі його мешканці, Фабіян і Христина Лукоўські, 8 березня хрестили ще одного сина — Юзефа (Józef), місцем народження якого вказано w Ignalinku (VdŠKr₁ 26). У книзі хрещень згаданої церкви за 1848–1854 рр. записано, що 1853 р. селяни Кшиштоф і Агота з роду Юдогальвісів, Каралюнай (Кржиштофа и Аготы изъ Юдегальвіовъ Каралюцевъ) охрестили дочку Катажину (Катаржина), народжену в хуторі Ігналіно (Ігналіна?) (въ Мызѣ Игналинѣ) (VdŠKr₁₁ 76). У документі такого самого типу за 1880 р. зазначено, що син землевласників Вікентія та Юзефи, уродженої Петкевичівни, Савицьких (Викентія и Юзефы урожденной Петкевичевны Савицких), Юзеф (Іосифъ) народився у фільварку Ігналіно (Ігналіна?) (въ Фольваркѣ Игналинѣ), але в сусідньому записі 7 Янополіс слід ототожнювати з нинішнім селом Йоналаукяй (Ігналінська староства). 8 Нині це село Петришкес (Ігналінська староства). Straipsniai / Articles 279 LAIMUTIS BILKIS вже згадується і сторожова хатина, звана Ігналіном (въ Караулктъ Игналино), у якій народженого сина Юозапаса (Iocufъ) охрестили селяни Заблатішкської волості (Заблотишской Волости) Сімонас і Доміцеле, представники роду Растенів, Семенки (Сымеона и Домицели изъ Растеневъ Семіонковъ) (VdŠKrv 23). У 1886 р. зафіксовано фільварок Ігналіно (въ Фольваркѣ Игналино), де народилася донька поміщиків Ігнація та Вероніки, представників роду Мінкевичів, Петкевичів (Игнацеgo и Вероники изъ Минкевичовъ Пѣткевичовъ) Маріона (Маріанна), а також залізнична станція Ігналіно (въ Вогзале Игналино, на станціи Игналино, въ Игналинѣ Ста: Варшав: жел: дороги), де народилися донька солдата Антанаса й Маріони, уродженої з роду Гуделів, Гірджюкай (Антонеgo и Маріянны урожденной Гудельговны Гирдзюковъ), Казімера (Казимѣра), син поміщиків Єроніма та Владислави, уродженої з роду Гедройців, Слободинських (Гпроніма и Владиславы урожденной Гѣдройцѣв Слободинскихъ) Річардас (Ришардъ), а також донька Юозапаса й Людвіки, представників роду Танаєвських, Подолецьких (Iocufa и Людвики урожденной Танаевской Подолецкихъ) Альбертіна (Альбертina) (VdŠKrv 178, 180, 184). У списку населених пунктів другої адміністративно-поліцейської дільниці (стану) Свенцянського повіту Віленської губернії за 1866 р. зазначено фільварок Ігналіно (Игналинъ), що належав поміщикові й розташовувався біля озера Палаукіне (Пашаукунис9), і залізничну станцію Ігналіно (Игналинъ) (ŠvnčGVS 400). Від фільварку до Свенцян — 23 версти, до стану — 12 верст. На той час там було 1 садиба (двір), мешкало 16 осіб: 9 чоловіків і 7 жінок. Залізнична станція розташована за 22 ¼ версти від Свенцян і за 12 ¼ версти від стану. У цьому населеному пункті було 6 дворів, де мешкали 39 осіб, з них 17 православних росіян, 13 католиків-литовців і 9 євреїв; 21 чоловік і 18 жінок. Зазначено, що обидва населені пункти розташовані біля залізниці Санкт-Петербург—Варшава. У згаданому вище польському географічному довіднику 1882 р. йдеться, що Ігналін (Ignalin) — це фільварок і залізнична станція, що належать до Свенцянського повіту. У цих населених пунктах 1866 р. мешкали 42 католики, 9 євреїв, 34 православні; було 7 будинків. Відстань від фільварку до Свенцян — 23 версти, від станції до Свенцян — 22 ¼ версти, до Вільнюса — 95 верст (SG III 246). Крім того, окремо згадано однойменний шляхетський фільварок за 23 версти від Свенцян, у якому 1866 р. була 1 садиба, мешкало 16 католиків. У списку населених пунктів Віленської губернії, виданому 1905 р., вказані залізнична станція, село і фільварок Ігналіно (Игналино), що розташовані біля озера Гавіс і належать до волості Даугеліскіса. На станції та в селі мешкають 328 осіб — 144 чоловіки й 184 жінки; населеним пунктам належать 19 десятин землі. Власник фільварку — Каменський (Каменскаго); там мешкають 18 осіб, 10 чоловіків і 8 жінок; фільварку належать 69 десятин землі, відстань до залізничної станції — 0,5 версти 9 Ця форма, найімовірніше, є помилковою і виникла через неправильне розчуття назви озера Palaukinis. 280 Acta Linguistica Lithuanica LXXV Ignalinos miesto ir jo vardo raida bei kilmė (VGGS 269). За планом, складеним у 1923 / 1924 рр., фільварок Ігналіно розташовувався між озерами Ґавіс, Палаукініс і Ґавайтіс (VdšHKn). Після повернення Литві Віленського краю в укладеному 1940 р. реєстрі населених пунктів цієї території зазначено залізничну станцію та містечко Ігналінас (Ignalinà, -ìnos, le. Ignalino), що належали до волості Ігналіна Свенцянського (пізніше Швенчонельського) повіту, а також село Ignotiškė (польськ. Ignalinka) (VSV 1940 7; 1945 15). У 1949 р. Ігналінас був центром однойменної волості та апілінки (LATP 144), а в 1950 р. цей населений пункт спочатку перетворено на місто обласного, а згодом — районного підпорядкування (LATS 8, 1025). У 1962 р. з живого мовлення записано назву садиби біля міста Ігналінас — Ignalinka (VK10). Це може бути останнім слідом колишнього фільварку Ігналінас (Ігналіно). 4. Аналіз історичного розвитку Ігналінаса показує, що на час виникнення поселення воно належало власникові маєтку Відішкяй, маршалкові Свенцянського повіту Йонасу Каменскі та його дружині Бріґіті, які придбали маєток Відішкяй у 1827 р. Тому, щоб визначити джерело походження назви міста — колишній антропонім, — необхідно оглянути подальшу історію цієї родини. Йонас і Бріґіта Каменскі, проживши до 80 років, померли у фільварку Ігналіно (въ имѣніи Игналинѣ) 1869 р.: дружина (Констанція Бригида изъ Каменскихъ Каменская) 1 січня від запалення легень, чоловік (Іоаннъ Каменскій) — 2 січня від старечої сухот. Обох поховали на цвинтарі Відішкяй 4 січня (VdšMrt₁ 30; MI). У записах про їхню смерть зазначено, що вони залишили сина Ігнація Людвіка (Игнатія Людовика) і доньку Констанцію (Констанцію11). Після смерті Йонаса Каменскі маєток успадкував син Ігнацій. Дані про його численну родину також можна знайти в метричних книгах. 4 травня 1849 р. у філіальній церкві Відішкяй охрестили доньку подружжя Ігнація Людвіка Каменскі та Марії Пйотухайте (Игнатія Людовика и Марии Піоттуховны Каменскихъ) — Марію Брігіту Юозапу (Марія-Бригида-Іозефа). Хрещеними батьками були батьки Ігнація, Йонас і Бріґіта Каменскі (VdšKr₁₁ 15). 18 грудня 1851 р. у тій самій церкві відбулося хрещення другої доньки Ігнація та Марії Каменскі, Моніки Юстіни Констанції (Моника-Юстина-Констанція); її хрещеними батьками названо графа Сиґізмунда Плятера (Сигизмундъ Плятеръ) і дружину Йонаса Каменскі Бріґіту (VdšKr₁₁ 57). Третю доньку, Юстіну Мальвіну Катаржину (Юстина-Мальвина-Катаржина), охрестили 28 грудня 1854 р. у присутності хрещених батьків — колишнього судді міста Укмерге Юстіна Пйотуха (Юстинъ Піоттухъ) і дружини Казиміра Каменскі Мальвіни — та численного гурту 10 Записала мовознавиця Евалда Страздайте (Якайтене). 11 У метричних книгах хрещень парафії Даугелішкіс, до якої на той час належав маєток Відішкяй, немає даних про народження Ігнація та Констанції. Можливо, їх охрестили в каплиці Відішкяй або в якійсь іншій парафії. Straipsniai / Articles 281 LAIMUTIS BILKIS свідків (VdšKrIII 8). Батько Юстини Ігнацій та його батько Ян Каменські тут уже названі як особи, що обіймали посади губернських секретарів. 3 липня 1864 р. у Швенчонській римо-католицькій церкві було охрещено четверту доньку колезьких асесорів Ігнація та Марії Каменських Констанцію Бригіту Габрієлю (Констанция Бригода Габріеля). Її хрещеними батьками були записані маршалок Ян Каменський і Стефанія, незаміжня дівчина з роду Піотухів (съ Стефаніею Піотмухъ дѣвицею) (VdšKrIV 117). Ще через два роки — 19 жовтня 1866 р. — у Відзішській церкві відбулося хрещення єдиного сина надвірних радників (надворныхъ Совѣтниковъ) Ігнація Людвіка та Марії Каменських — Яна Маріана Петра Людвіка (Іоань-Маріянь-Петръ-Людовикъ); його хрещеними батьками були Казимир Каменський та Олена, незаміжня дівчина з роду Піотухів (съ благородною Еленою Піотмухъ дѣвицею) (VdšKrIV 168). Наймолодша донька Ігнація та Марії Констанція померла у Відзішському маєтку від коклюшу, проживши лише 4 місяці, і була похована на місцевому цвинтарі (VdšMrtI 9). Старша донька Марія 1870 р. у Віленському кафедральному соборі одружилася з 32-річним Наполеоном Жабою (Наполеона Жабы) із парафії Св. Петра і Павла у Вільнюському Антакальнісі (VdšInI 17); Моніка 1872 р. у Відзішській церкві вийшла заміж за шляхетного Генрика Явловського (Генрика Явловского) з Ігналіна (изъ Игналина) (VdšInI 23), а 1874 р. у Відзішській церкві зафіксовано шлюб Юстини з 46-річним колезьким асесором Вікентієм Квінтою (Викентія Квинты) з маєтку Бечюни (изъ мызы Бѣчуновъ) (VdšInI 32). 14 березня 1888 р. у Відзішському маєтку у віці 59 років від хвороби серця померла дружина Ігнація Каменського, поміщиця Марія Каменська (Марія урожденная Піотмухъ Кампнска), залишивши вдівцем надвірного радника Ігнація, сина Яна, Каменського (Игнатія Иванова Кампнскаго Надворнаго совѣтника), сина Яна (Ивана), дочок Марію Жабу (Марію Жабу), Моніку Явловську (Монику Явловскую) та Юстину Квінто (Юстыну Квинто) (VdšMrtII 29). Її поховали 17 березня на цвинтарі села Рімшенай (деревни Римшаны). Сам власник Відзішського (Пшиязненського) маєтку, надвірний радник Ігнацій Людвік Каменський (Игнатій-Людвик двухъименный Каменскій), помер від запалення легень 12 березня 1900 р. у віці 78 років. Він залишив сина Яна Маріана Петра Людвіка та дочок Марію, Моніку й Юстину12 (VdšMrtIII 3). Його поховали 15 березня на цвинтарі Рімшенай (на Римшанском кладбище). Після смерті Ігнація Каменського маєток успадкував син Ян, який володів ним до 1913 р. Подальшу історію маєтку можна простежити за збіркою витягів із документів, що міститься в його іпотечній книзі. Витяг із книги договорів купівлі-продажу Швенчонського повіту за 1913 рік Віленського нотаріального архіву свідчить, що 22 січня 1913 р. у конторі віленського нотаріуса Ян, син Ігнація, Каменський 12 Донька Юстина (Іустина Игнатьевна изъ Каменскихъ Квинто), уже будучи вдовою, померла 1906 р. у Вільнюсі й також була похована на цвинтарі Рімшенай (VdšMrtIII 55). 282 Acta Linguistica Lithuanica LXXV Ignalinos miesto ir jo vardo raida bei kilmė довірена особа — міщанин Єжи Якуб, син Роберта, Шаф (мѣщанинъ Георгъ-Якубъ Робертовичъ Шафовъ), який проживав у маєтку Пшиязне, та шляхетний громадянин Арістарх, син Мойсея, Пімонов (потомственный гражданинъ Аристархъ Моисеевичъ Пимоновъ), який проживав у Вільнюсі, на Георгіївському проспекті, уклали договір купівлі-продажу. Поміщик Ян Каменський продав Арістарху Пімонову маєток Пшиязне, або Відзішки, з фільварком Ігналіном і ділянками Бержасаліс та Бержинас (имение „Пржіязнь“ или Видзишки съ фольваркомъ Игналинъ и участками Бржесиоло и Лпзбржезъ) (VdšHKn, стор. 1 договору). Далі зазначається, що маєток, який Ян Каменський успадкував після смерті свого батька, поміщика Ігнація Каменського, продається з усім майном; у переліку згадано також містечко (мѣстечкомъ) (VdšHKn, стор. 2 договору). Новий власник Відзішського маєтку та фільварку Ігналін Арістарх Пімонов 14 жовтня 1913 р. уклав договір із сестрою Оленою, дочкою Мойсея, Дороховою (Елена Моисеевна Дорохова), у якому зазначено, що Пімонов позичив у Дорохової 156 000 рублів і передає їй у заставу маєток Пшиязне, або Відзішки, з фільварком Ігналін (съ фольваркомъ „Игналинъ“) та згаданими ділянками (VdšHKn). У заповіті, складеному 3 березня 1915 р., Арістарх Пімонов (Arystarch, syn Mojżesza, Pimonow) заповів сестрі Олені Дороховій маєток Пшиязне, придбаний у Яна Каменського (Helenie, córce Mojżesza, Dorochowej) (VdšHKn). Зв’язки роду Каменських із Відзішським маєтком можна виявити й майже через десять років після його продажу. 1921 р. адвокат Моніки Явловської (Moniki Jawłowskiej), доньки Ігнація Каменського та сестри Яна Каменського, подав до Цивільного відділу Окружного суду (Okręgowego) клопотання про викуп родового маєтку «Przyjaźń», яким володіла Олена Дорохова. У клопотанні пояснювалося, що Відзішський маєток був володінням батька Моніки, Ігнація Каменського (Ignacego Kamieńskiego), який помер 12 березня 1900 р. Після його смерті маєток успадкував син, її брат, який 1913 р. продав це володіння Арістарху Пімонову за 200 000 рублів. 5 березня 1915 р. Пімонов помер, і за заповітом маєток перейшов до Олени Дорохової. 1922 р. Цивільний відділ Окружного суду визнав за Монікою Явловською (Moniki z Kamieńskich Jawłowskiej) право викупити маєток, однак 1923 р. Апеляційний суд у Вільнюсі постановив скасувати рішення Окружного суду, оскільки було пропущено трирічний строк, протягом якого можна подати таке клопотання (VdšHKn). 5. Історія роду Каменських свідчить, що на час появи фільварку Ігналін (близько 1840 р.) Відзішським маєтком володіли Ян і Бригіта Каменські, які мали сина Ігнація Людвіка та доньку Констанцію. Отже, назва Ігналіна, безсумнівно, пов’язана з першим ім’ям сина перших власників фільварку — Ігнацій (рос. Игнатий, пол. Ignacy). Як уже зазначалося, Ігнацій помер 1900 р. у віці 78 років, отже, мав народитися 1821 або 1822 р., а на час появи фільварку Ігналін йому ще не виповнилося 20 років. Імовірно, фільварок так назвали його батьки Straipsniai / Articles 283 LAIMUTIS BILKIS на честь сина, який у майбутньому успадкує весь маєток. В Україні, ймовірно, є й інші назви населених пунктів, що виникли таким чином і належали поміщикам: наприклад, стверджується, що населений пункт Алізава (Купішкський район) раніше називався Pakape, а наприкінці XVIII ст. поміщик Антанас Косцялковський збудував тут церкву й назвав створюване містечко на честь свого сина Алоїза Alizavà (VLE I 358). На підставі численних історичних даних можна реконструювати таку послідовність розвитку поселення Ігналіна та його назви: фільварок Ignalinek (w Folwarke Ignalinek) (1840 р.) → фільварок *Ignalinas (cocmoum uz двух отдельных фольварков Янополя и Игналина) (1846 р.) → фільварок Ignalinek (w Ignalinku) (1848 р.) → фільварок (однодвірне поселення) *Ignalinas (?*Ignalina) (въ Мызгъ Игналинъ) (1853 р.) → фільварок, залізнична станція *Ignalinas (Иганлинъ) (1866 р.) → фільварок *Ignalinas (?*Ignalina) (въ имѣніи Игналинъ) (1869 р.) → *Ignalinas (изъ Игналина) (1872 р.) → фільварок, сторожова хатина *Ignalinas (?*Ignalina) (въ Фольваркѣ Игналинъ, въ Караулкѣ Игналино) (1880 р.) → фільварок, залізнична станція *Ignalinas (Ignalin) (1882 р.) → фільварок, залізнична станція *Ignalinas (?*Ignalina) (въ Фольваркѣ Игналино, въ Возгале Игналино, на станціи Игналино, въ Игналинѣ Ста: Варшава: жел: дороги) (1886 р.) → залізнична станція, село, фільварок? *Ignalinas (Игналино) (1905 р.) → *Ignalinas (съ фольваркомъ Игналинъ) (1913 р.) → залізнична станція, містечко Ignalinà, -inos (польськ. Ignalino), село Ignotiškė (польськ. Ignalinka) (1940 р.) → центр волості й околиці Ignalina (1949 р.) → місто Ignalinà (1950, 1959 рр.). У литовській пресі першої половини XX ст. вживалися два варіанти назви поселення (містечка, залізничної станції): Ignalina та Ignalinas. Частіше писали форму жіночого роду. Передусім варто зазначити, що її вжив К. Бюґа у виданні Lietuvių tauta 1907 р.: netoli nuo Ignalinos (Būga RR I 141). Ця форма частіше трапляється й у періодиці: Ignalina (LŽ 1912 m., nr. 135, p. 3; Auš 1937 m., nr. 9, p. 130; Trim 1939 m., nr. 45, p. 1088; ŪP 1939 m., nr. 52, p. 12; Amž 1939 m., nr. 240, p. 8), Ignalina, Ignalinos (VR 1934 m., nr. 44, p. 3; Aid 1938 m., nr. 20, p. 3), Ignalina, Ignalin oj, Ignalinos miestely (VR 1933 m., nr. 92, p. 3). Варіант Ignalinas вживався рідше: miestelyje Ignaline, Ignalino, Ignalino stoties (VR 1930, nr. 6, p. 4), Ignalinas (VR 1932, nr. 33, p. 3). Бували випадки, коли в одній і тій самій статті вживалися обидві форми назви: Ignalina, Ignalinon, Ignalinos, Ignalino turguose (VR 1937 m., nr. 78, p. 3). Давніх записів назви з живої мови збереглося дуже мало. Можна спиратися лише на картку, записану мовознавцем Антанасом Вірелюнасом на початку XX ст.: Іґналінас («Іґналіно») м. Віл. г. (BgK) (= містечко у Віленській губернії). Інші дані досить пізні. Уже згадувалося, що 1962 року було записано назву садиби Іґналінка, яку, очевидно, слід пов’язувати з першою згадкою фільварку в історичних джерелах — Іґналінек. У монографії А. Ванаґаса зазначено, що, крім форми Іґналіна, місцеві жителі ще 284 Acta Linguistica Lithuanica LXXV Ignalinos miesto ir jo vardo raida bei kilmė вживають Ignālina ir Ignalinė. Так само стверджується і в краєзнавчих працях (Martinkėnas 1979: 53). Записи діалектного мовлення початку XXI ст. свідчать, що давні жителі Ігналіни та околиць сусідніх Палуше, Відішкес, Цейкіняй уживають форму Ignalinà: *ignali.na.į (Ignalinoj) (с. Клімішкес), *ignali.na.į, in_ *ignali.nu. (Ignalinoj, in Ignaliną) (с. Дінду), *ignali.na.n (Ignalinon) (с. Сабалішкес), *ignali.na.į, prie_*ignali.nai (Ignalinoj, prie Ignalinai) (с. Лобіняй) (ŠRAV 70, 103, 86, 89, 51, 75, 197), ignalinà, *i.gnalinà, ignalinɔ.į, i.gnalinɔ.į, *i.gna.li.nā.į, *i.gnali.nā.s, i.gnali.nā.n (Ignalinà, Ignalinoj, Ignalinos, Ignalinon) (с. Ажушіле), *ignali.na.n (Ignalinon) (с. Максімоніс), *ignali.na.n, *ignali.na.i (Ignalinon, Ignalinoj) (с. Палаукишкес), *ignali.nā.s, *ignali.nā.s (Ignalinos) (с. Шилейкішкес) (ŠRV, RAV 101, 94, 80, 102), *ignali.na.n, *ignali.na.i (Ignalinon, Ignalinoj) (с. Лепшяй) (TA RAV 19). Ignalinà кажуть і в селах околиць Мєляґенай, Дауґялішкіс, Лінкменіс, розташованих дещо далі: *ignali.na.n, *ignali.na.į, *ignali.nu. (Ignalinon, Ignalinoj, Ignaliną) (с. Молики), *ignali.na.n (Ignalinon) (с. Ґунтаунінкай), *ignali.nɔ.į (Ignalinoj) (с. Вінґіряй), *ignali.na.į (Ignalinoj) (с. Ґрікяпеле) (ŠRV, RAV 61, 27, 97, 129). Водночас у селі Калнінє, неподалік від Мєляґенай, зафіксовано варіант наголошення Ignālina: *ignā.lind.į (Ignālinoj) (ŠRV, RAV 67). Так само наголошується назва і в селі Стонюнай Швенчьонського району, що межує з Цейкіняйським староством Ігналінського району: *ignā.lina.s (3 kartus), *ignā.linɔ.į (Ignālinos, Ignālinjoj), хоча той самий мовець один раз вимовив і *ignali.na.s (Ignalinos) (ŠRV, RAV 51). Варіант суфікса Ignalinė помічено лише один раз: vaikūs nėnčijau /*ignali.ne.į (Ignalinėj) (с. Дінду) (ŠRAV 95). Однак той самий носій діалекту в тому самому записі вживає також *ignali.na.n̄ (Ignalinon) (там само, с. 97), тому з одноразового вживання форми на –inè не можна робити висновок, що вона була хоч скільки-небудь поширеною13. Дані історичних джерел, написаних не литовською мовою, фіксують дві форми назви поселення: Ignalinek ir Ignalin. Як уже зазначалося, відповідником назви Ignalinek у живій мові є Ignalinką14, а форму Ignalinas зафіксовано в мовленні місцевих жителів на початку XX ст.; у періодичній пресі її вживали в першій половині XX ст. Історичних записів, за якими можна було б безсумнівно відновити варіант жіночого роду, начебто немає. З іншого боку, форму Ignalinà вживав К. Бюґа; принаймні від початку XX ст. вона трапляється також у пресі, була рекомендована литовськими мовознавцями міжвоєнного періоду у довіднику 1940 р. Vilniaus srities vietovardžiai і загальновживана в живому мовленні, тож її автентичність не викликає сумнівів. Отже, на підставі даних історичних джерел і живого мовлення можна виокремити три основні варіанти форми, вживані або вживані раніше в литовській мові: Ignalinas, Ignalinką (фільварку, згодом 13 Автори видання діалектних записів зазначили, що це фонетично нерегулярна форма. 14 У виданні 1940 р. Vilniaus srities vietovardžiuose було запропоновано його варіант Ignotiškė (l. e. Ignalinką), більше ніде не засвідчений, тому він, найімовірніше, є штучною литуанізованою формою. Straipsniai / Articles 285 LAIMUTIS BILKIS назва маєтку) і Ignalinà (Ignãlina). Для обґрунтування достовірності ще однієї форми Ignalinė бракує даних живої мови. Як уже згадувалося, походження назви Ігналіни (форм назви) пов’язане з ім’ям Ignãcijus — сина власника поселення (фільварку) Йонаса Каменскіса. З погляду словотвору, ці топоніми слід вважати похідними із суфіксами -inas, -in-ka, -ina від основи ignal-, отже, безперечно, вони походять від іншої форми канонічного імені Ignãcijus, що має основу ignal-. Можливі два тлумачення походження ignal- — польське й литовське. Історичні дані свідчать, що назви населених пунктів мають «поміщицьке» походження, тому, можливо, Каменскіси дали фільварку назви Ignalinek, Ignalin, спираючись на мовні ресурси слов’янських (польської) мов: до польських форм імені Ігнацій (пол. Ignacy) Ignal, Ignala (пор. Gala 1985: 109) додано характерні для польського словотвору суфікси -in і -ek. Таку можливість підтверджує аналогічна назва села в Польщі, яке раніше було фільварком, — Ignalin, що виводиться від польського особового імені Ignal, яке походить від імені Ignacy (NMP III 521). Польські особові імена Ignal, Ignala, очевидно, є основою походження сучасних польських прізвищ Ignal (Rospond 1973: 163), Ignal, Ignalewski, Ignalski, Ignalyk (SNP IV 206). Аналогічна форма канонічного імені Ігнацій (білорус. Ігнацій) Ігналя вживається і в білоруській мові, в околицях Пастав (Biryla 1982: 70–71). У такому разі назви населених пунктів Ignalìnas, Ignalinà (Ignãlina), Ignalìnka також слід вважати утвореними від слов’янських форм імені Ignãcijus. З іншого боку, основою утворення топонімів ignal- могла бути литовська діалектна демінутивна форма канонічного імені Ignãcijus — Ignãlis, що розвинулася від скороченої форми Ìgnas: Ignãcijus → Ìgnas → Ignãlis. Появу такої форми можна пояснити явищами ствердіння приголосного n перед e, які трапляються в східноаукштайтських говірках. Це ствердіння закономірне в північно-східній частині вільнюського аукштайтського діалекту (Urbanavičiūtė 1978: 69), проте суфікс –alis (–ė) після n ненормативно поширюється на значно ширшій території: наприклад, в околицях Ігналіни кажуть kalnã:li.s (LTA III 132; žem. Nr. 117), у Відішкес¹⁵ — vilnã.la. (Vilnėlė, назва річки) (ŠRV, RAV 149). Ствердіння n після g зафіксовано в селі Рімелдішке (староство Діджясаліс): iž *bugnã.lù. (від Bugnėliai¹⁶) (ŠRV, RAV 19). Тому дуже ймовірно, що місцеві жителі називали (кликали) сина поміщика Йонаса Каменскіса Ігнація зменшувальним ім’ям Ignãlis. У такому разі варіант наголошування в живій мові Ignãlina міг зберегти місце наголосу й інтонацію твірного слова¹⁷. Крім того, цілком не можна виключати, 15 Інформантка народилася в селі Гірміні, розташованому поблизу Ігналіни. 16 Būgnėliai — інша назва села Спійотішке. 17 V. Martinkėnas (1979: 53) tokį kirčiavimą laiko keistoku ir nevykusiu. 286 Acta Linguistica Lithuanica LXXV Ignalinos miesto ir jo vardo raida bei kilmė що батьки Ігнація знали литовську мову й самі могли так його називати18. Як непряме підтвердження такої діалектної форми можна навести прізвище Ignaliūkas, поширене на території південноаукштайтського діалекту (у Варені), яке могло походити від особового імені Ignãlis зі ствердінням n у діалекті (LPDB). Від такого самого імені могли утворитися жіноче прізвище з околиць Панемуне́ліса Ignalýčia (батько був Ігнас), прізвище Ignaliokas (Желва, його звали Ігнас), Ignãlius (Арістава, за ім’ям батька) (LPrK). Назву міста Ignalinà А. Ванагас також виводить від зменшувального варіанта Ignẽlis або *Ignalis. Оскільки другий варіант наведено тут як реконструйований і не описаний (Vanagas 1996: 77), його статус не цілком зрозумілий, але, найімовірніше, мається на увазі також діалектна форма, що виникла внаслідок можливого ствердіння n перед e (–elis). ВИСНОВКИ 1. Поселення Ігналіна (фільварок) уперше згадується в історичних документах 1840 року, тоді як згаданий у джерелі 1810 року Ігналінас не є тотожним місцевості, що була попередницею міста Ігналіна. 2. Фільварок Ігналіна заснували власники маєтку Відішкес Йонас і Бригіта Каменскіси. Походження цього топоніма пов’язане з ім’ям сина поміщиків, Ігнація Каменскіса. Поселення належало родині Каменскісів до 1913 року. 3. Дані історичних джерел і живої мови дають підстави виділити 3 основні форми топоніма, уживані в литовській мові: Ignalìnka (назва фільварку, маєтку), Ignalinas (назва фільварку, залізничної станції, будинку сторожа, села, містечка), Ignalinà (Ignãlina) (назва залізничної станції, містечка, міста). 4. Топоніми Ignalìnka, Ignalinas, Ignalinà (Ignãlina) слід вважати похідними із суфіксами -inas, -in-ka, -ina від форми канонічного імені Ignãcijus, що має основу ignal-; ця форма могла походити від польських варіантів імені Ігнацій (пол. Ignacy) Ignal, Ignala або від литовської діалектної форми Ignãlis, що виникла внаслідок ствердіння n перед e і розвинулася зі скороченої форми Ĩgnas: Ignãcijus → Ĩgnas → Ignãlis. 18 Наприклад, за діалектним записом, інформант, який живе в селі Ажушіле й народився 1927 року, стверджує, що власник маєтку Відішкес Kamińskas buvo lietuvỹs (RAV 101), тобто литовець. Тут мається на увазі Йонас, син Ігнація Каменскіса. Straipsniai / Articles 287 LAIMUTIS BILKIS ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА BgK – Картотека власних імен К. Бюги, що зберігається в архіві Центру досліджень балтійських мов та ономастики Інституту литовської мови. Biryla 1982: Бірыла Мікалай Васілевіч. Беларуская антрапанімія 3. Структура ўласных мужчынскіх імён. Мінск: Навука і тэхніка. Būga RR I – Бюга Казимерас. Вибрані твори 1. Вільнюс: Державне видавництво політичної та наукової літератури, 1958. Gala Sławomir 1985: Polskie nazwy osobowe z podstawowym -l-/-ł- w części sufiksalnej. – Acta Universitatis Lodziensis, Folia Linguistica 10, Łódź: Uniwersytet Łódzki. IEŽ – Ignalinos krašto enciklopedinis žinynas. Vilnius: Žuvėdra, 2015. Kamiński Julian Aleksander 1850: Przegląd do monografii i historyi rodzin Kamieńskich i Kamińskich, Lwów: Nakładem autora. Kviklys Bronius 1964: Mūsų Lietuva 1. Boston: Lietuvių enciklopedijos leidykla. LPDB – База даних литовських прізвищ. Доступ в інтернеті http://lk iis.lki.lt/pavardziu-duomenu-baze LPrK – Картотека литовських прізвиськ, що зберігається в архіві Центру досліджень балтійських мов та ономастики Інституту литовської мови. LTA – Атлас литовських діалектів 3. Морфологія. Вільнюс: Mokslas, 1991. LTE – Анічяс Йонас та ін. (ред.). Литовська радянська енциклопедія 4. Вільнюс: Mokslas, 1978. LUEV – Назви річок і озер Литовської РСР. Вільнюс: Державне видавництво політичної та наукової літератури, 1963. LŽVA – Анкети земельного ономастикону Литви, що зберігаються в архіві Центру досліджень балтійських мов та ономастики Інституту литовської мови. Martinkėnas Vincas 1979: Apie Ignaliną. – Kraštotyra 9, 53–56. Matkevičius (Matusa) Romutis 2014: Nauji Ignalinos istorijos štrichai. – Mūsų Ignalina, vasario 19 d. Prieiga internete http://www.mignalina.lt MI – [За інформацією газети «Mūsų Ignalina»]. – Mūsų Ignalina, 4 січня 2014 р. Доступно в інтернеті http://www.mignalina.lt Miškinis Algimantas 2005: Lietuvos urbanistikos paveldas ir jo vertybės 2. Rytų Lietuvos miestai ir miesteliai 2. Vilnius: Savastis. 288 Acta Linguistica Lithuanica LXXV Ignalinos miesto ir jo vardo raida bei kilmė Narbutas Sigitas 2010: Alberto Kojalavičiaus Šventasis Lietuvos Didžiosios Kunigaikštijos bei jai priklausančių provincijų giminių ir herbų vardynas: pažintis su kilmingaisiais nuo Kačano iki Kvaso. – Senoji Lietuvos literatūra 29, 185–256. Prieiga internete http://www.llti.lt/failai/Publ_Kojalavicius.pdf. NMP III – Топоніми Польщі 1. Краків: Польська академія наук, Інститут польської мови, 1999. Razmukaitė Marija 1998: Lietuvos priesaginiai oikonimai. Daktaro disertacija. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, Vytauto Didžiojo universitetas. Rospond Stanisław 1973: Słownik nazwisk śląskich 2. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk: Zakład Norodowy im. Ossolińskich – Wydawnictwo. SJP V – Словник польської мови 5. Варшава: коштом передплатників і каси ім. Мяновського, 1912. SNP – Словник прізвищ, що нині вживаються в Польщі 4. Краків: Польська академія наук, Інститут польської мови, 1993. ŠRAV – Карделіс Вітаутас, Карделітє-Гринявічєнє Дайва, Навіцкайтє Агнє, Струнгитє Інга. Північно-східні аукштайти-вільнюки. Вільнюс: Інститут науки та енциклопедичного видавництва, 2006. ŠRV – Корпус текстів північно-східних аукштайтів-вільнюків. Доступ в інтернеті http://www.baze.vilniskiai.eu/ TA – База даних діалектного архіву Інституту литовської мови. Доступ в інтернеті http://tarmes.lki.lt Urbanavičiūtė Žaneta 1978: Priebalsių t, d, n ir b, p, m, v kietinimas lietuvių kalbos tarmėse. – Baltistica 29(1), 69–78. Vanagas Aleksandras 1996: Lietuvos miestų vardai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. VK – Алфавітна картотека топонімів, зібраних із живої мови, зберігається в Центрі досліджень балтійських мов і ономастики Інституту литовської мови. VLE – Разумас Вальдемарас та ін. (ред.). Загальна литовська енциклопедія 7. Вільнюс: Інститут науки та енциклопедичного видавництва, 2005. Straipsniai / Articles 289 LAIMUTIS BILKIS ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА Aid – Аідас. Amž – XX століття. Auš – Аушреле. BrslVA – Візитація всього Браславського деканату, здійснена мною, деканом, нижче підписаним; усі костели з парафіями, що до нього належать, належним чином описані з волі та розпорядження Й. О. Князя Ігнація Якуба Масальського. У 1784 році, LVIA F. 694, Apr. 1, B. 3505. DglšKr – Księga Metryk Chrzestnych Kościoła Parafialnego Dawgieliskiego Od roku 1774. Januar~. 16o Do roku 1790. Maia: 2o. dnia. LVIA F. 1329, Ap. 1, B. 10. Prieiga internete http://www.epaveldas.lt DglšRS – Ревізькі сказки Даугелішського, Годутишського та інших приходів Завілейського повіту за 1811 р. LVIA F. 515, Apr. 15, B. 218. GrdnDT – Тариф димів, що перебувають у Гродненському повіті, разом із приєднаними двома губерніями — Бартницькою та Олицькою. Столові маєтки ЙКМ, що мають простір у Троцькому воєводстві й належать до економії ЙКМ Гродненської, з розрізненням, вираженим у рубриках, застосованим згідно з приписами права, складений за люстрацією відповідно до конституції останнього сейму 1775 року.u укладений нами, призначеними тією ж конституцією, і нижче підписаними для гродненської канцелярії повіту Гродненського у 1775 роціu. LVIA F. SA, B. 18584. KnGGS – Список населених місць Ковенської губернії. Ковно: У друкарні губернського правління, 1892. LATP – Адміністративно-територіальний поділ Литовської РСР. Вільнюс: Видання Президії Верховної Ради Литовської РСР, 1949. LATS – Адміністративно-територіальний поділ Литовської РСР. Вільнюс: Державне видавництво політичної та наукової літератури, 1959. LŽ – Новини Литви. PlšJn₁ – Книга шлюбних метрик римо-католицького парафіяльного костелу, що називається Полуше, від 1827 року. LVIA F. 1330, Ap. 1, B. 8. Доступ в інтернеті http://www.epaveldas.lt PlšKr₁ – Книга хрещальних метрик римо-католицького парафіяльного костелу Полуського від 1827 року. LVIA F. 1330, Ap. 1, B. 7. Доступ в інтернеті http://www.epaveldas.lt SG – Сулимерський Філіп, Хлебовський Броніслав, Валевський Владислав (ред.). Географічний словник Королівства Польського та інших слов’янських країн Т. 3. Варшава: коштом Філіпа Сулимерського та Владислава Валевського, друкарня «Віку», Новий Свят, 1882. 290 Acta Linguistica Lithuanica LXXV Ignalinos miesto ir jo vardo raida bei kilmė ŠvnčGVS – Списокъ О населеннѣхъ мѣстностяхъ Састаящихъ ва 2 Станѣ Свенцянскаго Уѣзда. Составлено въ 1866 году. CVIA (ЦГИА) F. 1290, Apr. 4, B. 101. Доступно в інтернеті http://www.prlib.ru Trim – Trimitas. UDS – Алфавітний перелік нерухомих маєтків громадян Завайльського повіту. 1795. LVIA F. 515, Apr. 5, B. 4. UDS – [Список поміщиків Ужнерського повіту за 1811 р.]. LVIA F. 515, Apr. 5, B. 15. UDS – Алфавіт Завайльського повіту 1816 року. LVIA F. 515, Apr. 5, B. 18. ŪP – Порадник хлібороба. VB – Списки населених пунктів Рокишкського, Сейнського та Шакяйського повітів, укладені Комісією з прізвищ і топонімів (справи) 4, зберігаються в архіві Центру досліджень балтійських мов і ономастики Інституту литовської мови. VdšHKn – Іпотечний № 607. Зібрання документів земельної маєтності «Пшиязнь» або «Відзішки», Свенцянський повіт, том I. CVA F. 130, Apr. 1, B. 20562. VdšI – Статистичні відомості про маєток Пшиязнь, або Відзішки, спадкову власність Івана Рафаїловича Помицкова та Бригіди Вінцентівни, уродженої Каменської, Каменських, у Віленській губернії, Свенцянському повіті, Давгелішській і Полушиській парафіях, що належать до 2омъ стану, складені 18ого грудня 1846 року. LVIA F. 394, Apr. 6, B. 80. VdšĮnI – Метрична книга Пржизненської римо-католицької парафіяльної церкви. Частина друга. Про тих, хто одружився. Від 4 вересня 1866 року. LVIA F. 1331, Apr. 1, B. 10. Доступно в інтернеті http://www.epaveldas.lt VdšKrI – КНИГА метрик хрещень приписної церкви Пшиязненської від 12 лютого 1845 року. LVIA F. 1331, Apr. 1, B. 1. Доступно в інтернеті http://www.epaveldas.lt VdšKrII – Метрична книга приписної Пржизненської римо-католицької церкви. Частина перша. Про народжених. Від 1аго липня 1848 року. LVIA F. 1331, Apr. 1, B. 4. Доступно в інтернеті http://www.epaveldas.lt VdšKrIII – Метрична книга приписної Пржизненської римо-католицької церкви. Частина перша. Про народжених. Від 26 вересня 1854 року. LVIA F. 1331, Apr. 1, B. 7. Доступно в інтернеті http://www.epaveldas.lt VdšKrIV – Метрична книга Пржизненського римо-католицького костелу про народжених від 1860 року. LVIA F. 1331, Apr. 1, B. 8. Доступно в інтернеті http://www.epaveldas.lt Straipsniai / Articles 291 LAIMUTIS BILKIS VdšKrv – Метрична книга Пржиязненської римсько-католицької парафіяльної церкви. Частина перша. Про народжених. Від 20 січня 1879 року. LVIA F. 1331, Apr. 1, B. 13. Prieiga internete http://www.epaveldas.lt VdšMrtI – Метрична книга Пржиязненської римсько-католицької парафіяльної церкви. Частина третя. Про померлих. Від 17 травня 1863 року. LVIA F. 1331, Apr. 1, B. 9. Prieiga internete http://www.epaveldas.lt VdšMrtII – Метрична книга філіальної римсько-католицької церкви в Пржиязні. Частина третя. Про померлих. Від 19 лютого 1882 року. LVIA F. 1331, Apr. 1, B. 14. Prieiga internete http://www.epaveldas.lt VdšMrtIII – Книга поховальних метричних записів Пржиязненського римсько-католицького костелу за 1900–1913 роки. LVIA F. 1331, Apr. 1, B. 19. Prieiga internete http://www.epaveldas.lt VDV – [Переліки населених пунктів деканатів Віленської єпархії. 1784 р.]. LVIA F. SA, B. 19253. VGGS – Віленська губернія. Повний список населених пунктів зі статистичними даними про кожне поселення, складений за офіційними відомостями І. І. Гошкевичем. Вільна: Губернська друкарня, 1905. VR – Віленський завтрашній день. VSV: Топоніми Віленської області. Вільнюс, 1940 (машинопис); 1945 (коректура). ŽTz – Повідомлення про Лукшти, Віжунки та Ігналіну. VUBRS F. 5, B. 28–2334. Розвиток і походження Ігналінӑ та її назви АНОТАЦІЯ Досі в науковій літературі стверджувалося, що назву Ігналіна вперше згадано в історичних документах 1810 року, а цей топонім походить від імені Ігнація Тизенгауза. Насправді поселення (фільварок) Ігналіна вперше згадується в історичних документах 1840 року. Водночас Ignalinas, згаданий у джерелі 1810 року, не тотожний поселенню, яке вважають попередником міста Ігналіни. Фільварок Ігналіна заснували власники маєтку Відішкес — родина Каменських, Йонас і Бригіта. Походження топоніма можна пов’язати з іменем сина шляхетної родини Ігнація Каменського. Родина Каменських володіла поселенням до 1913 року. 292 Acta Linguistica Lithuanica LXXV Розвиток і походження міста Ігналіна та його назви Дані історичних джерел і живої мови засвідчують три основні форми топоніма, уживані в литовській мові: Ignalìnka (назва фільварку, садиби), Ignalinas (назва фільварку, залізничної станції, будинку сторожа, села, містечка), Ignalinà (Ig-nalìna) (назва залізничної станції, містечка, міста). Топоніми Ignalìnka, Ignalinas, Ignalinà (Ignālina) вважаються похідними з суфіксами -inas, -in-ka, -ina від форми канонічного імені Ignãcijus з основою ignal-, яка могла походити від варіантів польського імені Ignacy – Ignal, Ignala або литовської діалектної форми Ignãlis, що виникла внаслідок ствердіння n перед e та походить від скороченої форми Ìgnas: Ignãcijus → Ìgnas → Ignãlis. Подано 15 травня 2016 р. LAIMUTIS BILKIS Інститут литовської мови вул. Пятро Вілейшиса, 5, LT-10308 Вільнюс, Литва [email protected] Straipsniai / Articles 293