Ramygalos šnekta lietuvių tarmių klasifikacijose: geolingvistinė analizė

ЛАУРА ГЕРЖОТАЙТЕ Інститут литовської мови Напрями наукових досліджень: ареальні дослідження балтійських мов, геолінгвістика, діалектологія, перцептивна діалектологія. РАМІГАЛЬСЬКА ГОВІРКА В КЛАСИФІКАЦІЯХ ЛИТОВСЬКИХ ДІАЛЕКТІВ: ГЕОЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ Рамігальська субдіалектна говірка в класифікаціях литовських діалектів: геолінгвістичний аналіз АНОТАЦІЯ У статті на основі рукописних діалектних матеріалів другої половини XX століття представлено геолінгвістичне порівняльне дослідження Рамігальської говірки. Неоднорідність ареалу досліджуваної говірки насамперед засвідчує її місце в класифікаціях литовських діалектів. У класифікації діалектів Антанаса Баранаускаса кінця XIX століття Рамігальську говірку, хоча й віднесено до східних першої групи, було ближче до західноаукштайтського діалекту. У пізніших класифікаціях більшу частину ареалу розглядуваної говірки та весь її ареал віднесено до східноаукштайтських субдіалектів. Зібрані й проаналізовані дані свідчать, що в ареалі Рамігальської говірки з подібною інтенсивністю вживалися незвужені (an, am, en, em; ą, ę) та звужені (un, um, in, im; ų, į) дифтонги й колишні носові голосні. Східні околиці ареалу говірки виразніше відзначаються звуженням цих ознак, характерних для східної говірки. Зафіксовані в ареалі говірки незначні мовні зміни свідчать не лише про точність реконструйованої східної межі східних першої групи за А. Баранаускасом. Припускається, що в першій половині XX століття перехідними були не лише середньоаукштайтські говірки, а й їхні сусіди — східноаукштайтські говірки пантининків. КЛЮЧОВІ СЛОВА: Рамігальська говірка, традиційна класифікація литовських діалектів, класифікація діалектів Антанаса Баранаускаса, класифікація діалектів Антанаса Саліса, західноаукштайтські шяуляйці, східноаукштайтські паневежці, межі діалектів. Straipsniai / Articles 167 ЛАУРА ГЕРЖОТАЙТЕ АНОТАЦІЯ На основі рукописних матеріалів про говірки другої половини XXth століття у статті представлено геолінгвістичне порівняльне дослідження Римгалської говірки. Неоднорідність ареалу цієї говірки насамперед демонструє її місце в класифікаціях литовських діалектів. Хоча за класифікацією діалектів Антанаса Баранаускаса кінця XIXth століття Римгалська говірка належить до так званого Першого східного діалекту, фактично вона була ближчою до західноаукштайтського діалекту. У пізніших класифікаціях діалектів більшу частину ареалу або навіть увесь ареал цієї говірки відносили до говірок східноаукштайтського діалекту. Дані, зібрані й проаналізовані в дослідженні, показують, що в ареалі Римгалської говірки з однаковою інтенсивністю вживалися незмінені (an, am, en, em; ą, ę) та звужені (un, um, in, im; ų, į) змішані дифтонги й колишні носові голосні. На східних межах ареалу говірки простежується тенденція до звуження цих рис, характерна для східних говірок. Незначні мовні зміни, зафіксовані в ареалі цієї говірки, не лише свідчать про точність реконструйованого східного кордону Першого східного діалекту Баранаускаса. Можна припустити, що в першій половині XXth століття перехідним за своїм характером був не лише середньоаукштайтський діалект, а й сусідня з ним східноаукштайтська говірка Pantinkai. КЛЮЧОВІ СЛОВА: Римгалська говірка, класифікація традиційних литовських діалектів, класифікація діалектів Антанаса Баранаускаса, класифікація діалектів Антанаса Саліса, Шяуляйська західноаукштайтська говірка, Паневежиська східноаукштайтська говірка, межі діалектів. На початку XXI ст. традиційна литовська діалектологія трансформується в геолінгвістику (Aliūkaitė, Mikulėnienė 2014: 36). Геолінгвістична перспектива дає дослідникам змогу інвентаризувати все мовне розмаїття того чи іншого ареалу. Розширюється поле інших геолінгвістичних досліджень: почали аналізувати не лише периферії, які зазнали або зазнають впливу інших діалектів та інших мов, а й говірки центральних литовських мовних ареалів, наприклад, йонавську (Kazlauskaitė 2008: 600–609; Geržotaitė 2012: 156–174). У класифікації Антанаса Саліса початку XX ст., що розмежовувала діалекти, йонавська говірка була віднесена до середньоаукштайтських (Salys 1933: 21–34; 1935: 1–87; 1946: 1–67; 1992: 3–140). Автор цієї класифікації визначав середньоаукштайтську підговірку як перехідну. За збереженням дифтонгів an, am, en, em вона була ближчою до західних аукштайтів, а через передній голосний / тенденцію тяжіла до східних аукштайтів-пантинінків (Salys 1946: 53; 1992: 109). 168 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Ramyğalos šnektą lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė Більшу частину середніх верхньолитовських говірок у класифікації діалектів другої половини XX ст., запропонованій Алексом Ґірденісом і Зиґмасом Зінкявічюсом, віднесено до західних верхньолитовських шяуляйських (Girdenis, Zinkevičius 1966: 139–147; Zinkevičius 1969: 138). До західних верхньолитовських шяуляйських були близькими не лише околиці Байсогали–Кедайняй–Йонави, розташовані в центрі середніх верхньолитовських піддіалектів, на які вказали ці мовознавці (Geržotaitė 2016: 65). Імовірно, до них тяжів і Сурвілішкіс (LKA 335)1, що за класифікацією А. Саліса лежав на межі середніх верхньолитовських і східних верхньолитовських говірок (Kazlauskaitė 2012: 339). У другій половині XX ст. його віднесли до східних верхньолитовських паневежиських. З уточненого діалектного поділу А. Саліса, а особливо з геолінгвістичної реконструкції діалектної класифікації Антанаса Баранаускаса, постає інша конфігурація майже всієї території середніх верхньолитовських говірок (Geržotaitė 2012: 156–174; 2014: 108–111; 2015: 133–165; 2016: 65–68 (див. рис. 1)). Порівняння двох класифікацій показує, що згадана територія не лише не звужувалася на південь від Шяуляя, а й простягалася значно далі на схід і охоплювала значну частину східних верхньолитовських паневежиських (північних і південних), виділених А. Ґірденісом і З. Зінкявічюсом. Мета цієї статті — розглянути розвиток території говірки Рамигали (околиці Еріскію, LKA 267, Улюну, LKA 268, Кракенави, LKA 299, Рамигали, LKA 300, Йотайню, LKA 301, Сурвілішкіса, LKA 335, Трускави, LKA 336, Аукштадваріса, LKA 337), віднесеної до сучасних південних східних верхньолитовських паневежиських (див. рис. 1). Завдання: 1) на основі даних, наведених у рукописних джерелах, зробити огляд соціолінгвістичної ситуації на території говірки; 2) застосовуючи геолінгвістичний порівняльний і картографічний методи, охарактеризувати місце території говірки в класифікаціях литовських діалектів: кінця XIX ст. — А. Баранаускаса, 4-го десятиліття XX ст. — А. Саліса та другої половини XX ст. — А. Ґірденіса і З. Зінкявічюса; 3) провести зіставний аналіз зафіксованих мовних особливостей території говірки й спробувати оцінити зміни в говірці. Досліджуваний матеріал складається переважно з рукописних описів і текстів говірок другої половини XX ст., що зберігаються в Архіві діалектів Центру геолінгвістики Інституту литовської мови (переглянуто 19 рукописів; див. список рукописних джерел), а також із аудіозаписів загальною тривалістю понад три години (див. список аудіоджерел). Крім того, використано опубліковані тексти говірки. 1 Числа в дужках — це відповідники населених пунктів (точок) в Атласі литовської мови (див. LKA I 21–30). Straipsniai / Articles 169 Рис. 1. Територія говірки Рамигали (околиці Еріскію, LKA 267, Улюну, LKA 268, Кракенави, LKA 299, Рамигали, LKA 300, Йотайню, LKA 301, Сурвілішкіса, LKA 335, Трускави, LKA 336, Аукштадваріса, LKA 337) у класифікаціях литовських діалектів (фрагмент)2 2 Дрібнішими пунктирними лініями на карті окреслено межі середніх верхньолитовських говірок у класифікації Антанаса Саліса, суцільнішими — межі східних говірок першого поділу Антанаса Баранаускаса, які майже збігаються з ними. Скорочення позначають західну верхньолитовську шяуляйську (VAŠ) і східну верхньолитовську паневежиську (RAP) у класифікації Алекса Ґірденіса і Зиґмаса Зінкявічюса. 170 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Ramygalo šnekta lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė 1. СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА СИТУАЦІЯ РАМІГАЛЬСЬКОЇ ГОВІРКИ В РУКОПИСНИХ ДЖЕРЕЛАХ Щодо вживаних мов центральну частину ареалу Рамігальської говірки окремі діалектологи характеризують як однорідну. В околицях Еришкю (LKA 267) вживалася лише литовська мова, а мешканці між XX століття 6–7 десятиліттями, як стверджується, порівняно добре зберегли її (Mikėnas 1951 (1): 4; докладніше див. Šukys 1986: 127). Цілком литовськими вважаються околиці Сурвілішкіо (LKA 335) (Sabaliauskas 1959: 3). У Гуделяй і близьких до них селах Пашиляй і Рау кштонишкіс, віднесених до пункту Рамігала (LKA 300), жили лише литовські родини (змішаних родин узагалі не було) (Masiliūnas 1959: 2). Не було маєтків і людей, що розмовляли іншими мовами, також у селі Гарукай на схід від Рамігали (Čyplienė 2016: 563). За свідченням дослідника, зміни говірки в околицях цього пункту спричинила активізація мобільності населення після прокладання шосе Каунас—Паневежис у 1933–1934 рр. (Masiliūnas 1959: 2). Молодь з Аукштадваріса (LKA 337) та його околиць підтримувала тісніші зв’язки з мешканцями Рамігали (передусім з метою навчання) (Liberytė 1959: 4–5). До церкви в Аукштадварісі ходили й мешканці околиць Йотайняй (LKA 301) (PKT II 211). Установлено, що литовськомовними були також мешканці інших сіл, розташованих у досліджуваному ареалі поблизу Рамігали (Miškinis 2016: 725) та Аукштадваріса (Kubilienė 2016: 536; Malinauskas 2016: 661). Майже всі литовці в зазначений період жили в селі Дудоніс, віднесеному до пункту Улюнай (LKA 268) (Gaivenis 1960 (1): 1–2, 5). За словами священника Юозаса Дубнікаса, трохи більше ніж за десятиліття до того, у 1946 р., парафія Улюнай була цілком литовською (Dubnikas 1946: 288). Найменше справ із маєтком мало село Узартеле, де жили лише прості люди, віднесене до пункту Трускава (LKA 336) (Eigminas (1): 5)4. Однак більшість мешканців околиць цього пункту на той час уже становили батраки та новосельці з колишніх маєтків (Паверменаса, Пангелупіса, Гайшю та інших) (Eigminas (1): 5). Найбільша концентрація маєтків вирізняла західну окраїну ареалу Рамігальської говірки поблизу Крякенави (LKA 299) та східну — поблизу Йотайняй (LKA 301). Однак вплив слов’янських мов на говірку цих околиць був неоднаковим. За словами Валерії Діржинскене (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 3), більший вплив ці мови мали на мовлення мешканців Крякенави. Цей факт 3 Числа, зазначені тут і в інших дужках, указують, на який рукописний пункт зошита спираються. 4 У рукописному описі Трускави рік дослідження пункту не зазначено. Straipsniai / Articles 171 LAURA GERŽOTAITĖ Список маєтків, розташованих у радіусі десяти кілометрів від містечка в шести напрямках — Упите (~ пункт LKA 232 (Науйяместіс)), Науйяместчяй (LKA 232), Вадактай (LKA 266), Почюнюляй (LKA 265), Сурвілишкіс (LKA 335) і Трускава (LKA 336), — підтверджує наведене дослідницею твердження (Adomaitė-Diržienė 1957: 2–3). Було встановлено, що старші мешканці північних околиць Krekenavos, розташованих у напрямку Vadaktų (LKA 266), уже не володіли литовською мовою (Adomaitė-Diržienė 1957: 3). За словами Rutkaitės (Rutkaitė 1960 (1): 3), мешканці Vadaktų (LKA 66) «говорили тільки польською». Під час збирання діалектного матеріалу для Атласу литовської мови у цій місцевості знайшлася лише одна чи дві родини, які вдома розмовляли литовською. Мешканців, які розмовляли литовською і яких обрали представниками говірки, також вказано як тих, хто вільно спілкувався польською (Rutkaitė 1960 (1): 8). Детальніше про ці та інші місцевості й записані в них транскрибовані тексти див. (Karas, Rutkovas, Geben, Ūnškienė 2001: 229–278; Karas 2002; Zielińska 2002: 58–59; Saniewska-Mochowa, Zielińska 2005: 69–85). Крім того, в околицях Krekenavos були також російськомовні села. Хоча про маєтки в Йотайнях також було чимало праць (Йотайняй, Жуджяй, Барклайняй), на діалект мешканців цих околиць сильніше вплинуло те, що частина інформантів переселилася з місцевостей іншого піддіалекту. Нерідко один із батьків опитаних, які народилися тут, був немісцевим (Urbanavičiūtė (1): 2–5)5. Мешканці інших пунктів також переселялися з місцевостей сусідніх піддіалектів. У селі Стебекяй, розташованому на схід від Аукштадваріса й віднесеному А. Салісом до цього пункту, за свідченням місцевої мешканки Марії Серейкене, переважали люди, які розмовляли купішкенським, утенським піддіалектом (Sereikienė 2016: 802–803). Її власні дідусь і бабуся, як стверджується, розмовляли «купішксько-анікщяйським діалектом». Вплив слов’янських мов на мову досліджуваних околиць, як-от, був невеликим через нерозвинену там мережу шкіл із польською мовою навчання. Польські початкові школи восени 1926 року було засновано лише в кількох місцевостях, що належали до Паневежиського повіту: у Krekenavoj, Vadakliuose (~ 301 пункт LKA) і у Vadaktuose (LKA 266), розташованих на північ від говірок Ramygalos (Šetkus 2007: 43). Ширша мережа таких шкіл простягалася в місцевостях Каунаського (наприклад, у Jonavoje (два комплекти), Lapes, Babtuse) і Кедайняйського (наприклад, у Žeimiuose, Dotnuvoje (по два комплекти з місцевостей)) повітів, розташованих на захід від досліджуваної території (Šetkus 2007: 43). 5 У рукописному описі Йотайняй не зазначено рік дослідження пункту. 172 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Ramyg alos šnekta lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė Докладніших даних про ситуацію зі школами в околицях Рамигали до 3-го десятиліття XX століття бракує. У краєзнавчих працях зазначається, що державну початкову школу в Рамигалі засновано 1852 року. Після скасування кріпацтва певний час діяла й друга початкова школа; згодом їх об’єднали. Близько 1911 року в Рамигалі відкрили другу початкову школу для дівчат (Astramskas 2016: 189), а 1918 року заснували прогімназію та дві початкові школи (Juška 1946: 282). 1905 року відкрили школи в Еріскіяй (Astramskas 2016: 189) і Сурвілишкісі (Kviklys 1965: 442). 1906 року почала діяти початкова школа в Трускаві (з 1915 року також литовська), а 1907 року — у Йотайнях (мовою навчання була російська) (Astramskas 2016: 189; Miknienė 2016: 632–635; Šidlauskas 2016: 827–828). Близько 1905 року в Улюнай дітей литовської мови навчали панянки з маєтку Бістрямполіс; більш ніж через десятиліття, приблизно у 1918–1922 роках, відкрили, як зазначено, приватну, а 192 року — державну школу (Balsevičiūtė, Peleckienė, Račiūnas, Ulys 1993: 167; Astramskas 2016: 191). Навчання в початкових школах здебільшого велося російською мовою. Після скасування заборони литовського друку литовську мову почали використовувати для викладання граматики литовської мови (Astramskas 2016: 190). Варто зазначити, що деякі місцеві мешканці, які народилися наприкінці самого XIX або на початку XX століття й були опитані мовознавцями в другій половині XX століття, зовсім не мали освіти (Eigminas 1): 5–7). Taigi lenkų kalba Ramygalos šnektos plote, priešingai nei Kauno (arba Kėdainių–Jonavõs) areale, nedom inavo (Rutkovska 2014: 217). Straipsnyje analizuojama teritorija, išskyrus Krekenavą, galbūt labiau vertintina kaip miesto arealo periferija. Manytina, kad tolesniuose skyriuose aprašyti skirtingu laikotarpiu fiksuoti tarmės pokyčiai Ramygalos šnektoje, kaip ir ją gretimė apie Radviliškį, labiau laikytini natūralios tarmių kaitos nei kelių kalbų sąveikos rezultatu (Geržotaitė 2016: 112–125). 2. Говірка Рамігали в класифікації діалектів А. Баранаускаса У класифікації А. Гірденіса та З. Зінкявічюса говірку віднесено до паневежиських східноавкштайтських, однак на реконструйованій карті класифікації литовських діалектів А. Баранаускаса кінця XIX ст. вона розташована незвично (Geržotaitė 2015: 45; 2016: 45). Вона міститься на східному краї діалекту перших зимейців східної групи⁶ ⁶ Для А. Баранаускаса, який у листі до Вебера обговорював дещо інші мовні аспекти, цей діалект постав «майже як і середній поміж східними та західними литовцями» (Almaunskis 1930: 93). Straipsniai / Articles 173 LAURA GERŽOTAITĖ На цій карті говірка Рамігали (Паневежиський повіт) ніби затиснута між говірками, віднесеними до другого й третього східних діалектів (див. рис. 2).7 Рис. 2. Територія говірки Рамігали (околиця Еришків, LKA 267, Улюн, LKA 268, Кракенави, LKA 299, Рамігали, LKA 300, Йотайнів, LKA 301, Сурвілишкіса, LKA 335, Трускави, LKA 336, Аукштадваріса, LKA 337) у класифікації діалектів А. Баранаускаса (фрагмент)8 7 Мовну ситуацію в частинах території діалекту перших східних зимейців, що припали на Шяуляйський та Укмергський повіти, досить докладно розглянуто в усіх класифікаціях діалектів (Geržotaitė 2012: 156–174; 2016: 65–68, 112–125). Варто лише зазначити, що в одному з населених пунктів Шяуляйського повіту — Шедуві (LKA 199) — за даними нових досліджень зафіксовано ширше вживання рис, що розрізняють не лише перші східні діалекти, а й обидві класифікації, які майже відповідають одна одній: класифікацію А. Саліса, де середні авкштайти протиставлені високим східним пантининкам, та класифікацію А. Гірденіса й З. Зінкявічюса, де західні авкштайтські шяуляйські протиставлені східним авкштайтським паневежиським (Švambarytė-Valužienė 2016: 313). 8 Скорочення позначають перших східних зимейців (R1ž), других східних (R2) і третіх східних (R3) у класифікації А. Баранаускаса. 174 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Ramyalos šnekta lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė За твердженням А. Баранаускаса, на території перших східних усі змішані дифтонги an, am, en, em — як наголошені (з твердим або спадним наголосом), так і ненаголошені — мали зберігатися без змін, наприклад: įngas «вікно», bánda «стадо», tãmpu «стаю», kañtis «пень», klampùs «глинистий», pė́mpė «деркач» (Baranovski 1898: 60–61; див. також Alminauskis 1930: 73). Замість колишнього носового голосного ą вимовлявся довгий a (Baranovski 1898: 61; Geržotaitė 2015: 151; 2016: 48–49)⁹. Уживання обговорюваних рис у околицях Рамігали непослідовно зафіксовано в текстах, зібраних А. Баранаускасом і виданих Францом Шпехтом. У парафії Кракенави, розташованій на північний захід від Рамігали (до неї, очевидно, належало й саме містечко або, ймовірно, Сурвілишкіс (LKA 335), що лежить на південний захід від Рамігали; відомо, що записувач цих текстів, Александр Жиргулайтіс [Zirgulacis], якого назвав Ф. Шпехт, походив із цієї околиці), розмовляли діалектом перших східних зимейців (Specht 1920: 194–197)¹⁰. Дифтонг an тут, як і зазначав А. Баранаускас, зберігся без змін, наприклад: ant nakvýnės «на ночівлю» (Specht 1920: 194), į vãndenį «у воду» (Specht 1920: 195), gyvéntojų «мешканців» (Specht 1920: 196), įsigãndo «злякався» (Specht 1920: 194, 195). Колишній носовий ą вимовлявся як довгий або короткий a, наприклад: ãžulnų «дубових» (Specht 1920: 197), vĩsa vãsarą «усе літо» (Specht 1920: 195). У парафії Аукштадваріса (Wysokidwór), яку Ф. Шпехт також відносив до перших східних зимейців, зафіксовано вже характерне для третіх—шостих східних звуження дифтонга an, наприклад: nusigund «злякався» (Specht 1920: 192), runkų «рук» (Specht 1920: 192), ũnksi «рано» (Specht 1920: 192). Колишній носовий ą вимовлявся як довгий або короткий a, наприклад: kãrtą «раз» (Specht 1920: 191), žiedą «квітку» (Specht 1920: 191), kąsnẽlį «шматочок» (Specht 1920: 192). В околицях Рамігали, що межують з іншими східними діалектами, записано форми з твердим приголосним l, наприклад: lãik «ляйк» (Specht 1920: 195), lėkti «летіти» (Specht 1920: 196), galėja «міг» (Specht 1920: 195). У Кракенаві (або, ймовірно, Сурвілишкісі) зафіксовано редуковані закінчення, наприклад: bėgù «біжить» (Specht 1920: 194), pasitìnku «зустрічає, тобто стрічає» (Specht 1920: 194), mėškù «ведмедицю» (Specht 1920: 195), žiemù «зиму» (Specht 1920: 195), õzku «козу» (Specht 1920: 197). 9 У говірках других східних зафіксовано вже іншу вимову цих рис: дифтонгам an, am і колишньому носовому ą відповідали on, om та o, наприклад: óngs, rónds, klómps, žós «гусінь», ós «осика», gáwo «голову», dárba «роботу» (Baranovski 1898: 74); у третіх, четвертих, п’ятих і шостих східних — un, um та u, наприклад: lungas, dungùs «небо», umz̃ius «вік», klumpùs (Baranovski 1898: 64). 10 У класифікації діалектів А. Саліса Сурвілишкіс лежить на межі двох піддіалектів: середніх авкштайтів і східних авкштайтів-пантининків (або перших східних зимейців А. Баранаускаса) (Geržotaitė 2016: 65–66). Сам Александр Жиргуліс відніс свою говірку до східних авкштайтів-пантининків і вказав її основні риси: пом’якшення твердого l та відповідність змішаних дифтонгів (наголошених і ненаголошених) an, am, en, em послідовностям on, om, en, em, наприклад: rõn.kv «руку», pẽn.k «п’ять» (Kazlauskaitė 2012: 322–323). Straipsniai / Articles 175 LAURA GERŽOTAITĖ Перехід діалекту перших зимників східноаукштайтського наріччя, до якого належала й рамъґальська говірка, виразно виявляється в дещо іншій вимові дифтонгів am, an і колишніх носових ą, ę, характерній для неї й описаній Ірґісом Герулісом (Gerulis 1930: 39–40). За твердженням цього мовознавця, у зоні зимників замість наголошених на першому компоненті an, am маємо on, om, наприклад: b́ė̀ndė ‘води’, bŕng(u)s ‘дорогий’; у висхідно наголошених — un, um, наприклад: un.t ‘на’, atainùčės ‘тими, що приходять’, tumsùlė ‘темні’. (Наголошене або ненаголошене) ą передавалося як ǫ, наприклад: kǫ̀ ‘що’, uzbǫ̀ns ‘узбон’ (Gerulis 1930: 40). Перші компоненти дифтонгів en, em, наголошених на другому компоненті, звужувалися, наприклад: mẽn.ko ‘дрібна’, tẽmpt(i) ‘тягнути’, uždẽngi ‘накрити’; колишній носовий ę вимовлявся як короткий e, наприклад, atsikėlỹ̃pęs ‘уклякнувши’ (Gerulis 1930: 39). Варто зазначити, що такі рефлекси дифтонгів an, am і колишнього носового ą наведено на основі мовлення жителів села Рекляй, розташованого приблизно за 3–4 кілометри на північ від Паневежиса (Gerulis 1930: 39–40). Тим часом, як зазначав Баранаускас (Baranovski 1898: 62), у двох населених пунктах перших зимників східноаукштайтського наріччя — Паневежисі та Смілґяй — поряд зі збереженими an, am і колишнім носовим ą вже можна було почути й рефлекси, характерні для північних (тобто других східноаукштайтських) говірок, наприклад: bróngs ‘дорогий’, klómpus ‘в’язкий’, ąsa ‘вухо’. Вплив північних та/або східних говірок на згадані околиці Смілґяй і Паневежиса відображений у рукописних діалектних матеріалах другої половини XX ст. (Rutkauskaitė 1959 (1): 4). Наприклад, у Смілґяй (LKA 20) дифтонги з наголосом на першому компоненті вимовлялися, як у говірках пантінінків, тоді як випадки характерного для понтінінків рефлексу висхідно наголошених an, am як on, om зафіксовано передусім у формі з піднесенням голосу в зоні пунтінінків, тобто як un, um (Rutkauskaitė 1959 (1): 4). Отже, вимова розглянутих особливостей, яку Ю. Геруліс вважав характерною для перших зимників східноаукштайтського наріччя, ближча до виділених А. Баранаускасом других і третіх східноаукштайтських діалектів. Реконструйовану належність цих двох місцевостей підтверджує також той факт, що, як видно з текстів, виданих Ф. Шпехтом, у парафії Паневежиса (а отже, і в самому Паневежисі) також розмовляли діалектом перших зимників східноаукштайтського наріччя (Specht 1920: XIV, 218). З реконструйованими межами, що проступають на діалектній карті А. Баранаускаса, майже або цілком збігається і вказана Ф. Шпехтом діалектна належність інших місцевостей. Біля парафії Шедува (а, можливо, й у самій Шедуві, LKA 199) перетинаються межі діалектів перших зимників східноаукштайтського наріччя та других східноаукштайтських (Specht 1920: XII–XIV). На діалектній карті А. Баранаускаса ця місцевість входила лише до ареалу перших зимників східноаукштайтського наріччя (Geržotaitė 2015: 145; 2016: 46–47, 55). Парафії Йонішкіса (~ LKA 51) і Радвілішкіса (~ LKA 198) (а отже, і їхні центри), як видно з текстів Ф. Шпехта та реконструйованої діалектної карти А. Баранаускаса, розташовувалися в межах одного діалекту — перших зимників східноаукштайтського наріччя (Specht 1920: XIV). 176 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII Ramýgalos šnekta lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė 3. РАМЪҐАЛЬСЬКА ГОВІРКА В ДІАЛЕКТНІЙ КЛАСИФІКАЦІЇ А. САЛІСА На основі тих самих особливостей, але не до середніх аукштайтів (як у класифікації А. Баранаускаса), а до пантінінків східних аукштайтів було зараховано більшу частину розглядуваного говіркового ареалу в уточненій діалектній класифікації А. Саліса початку XX ст. (Geržotaitė 2016: 65–66). Отже, у цій класифікації перші зимники східноаукштайтського наріччя А. Баранаускаса поблизу Рамигали охоплювали невелику частину середніх аукштайтів і майже всю південну частину сусідніх пантінінків східних аукштайтів (див. рис. 3). 3 РИС. Ареал рамъґальської говірки (околиці Еришкяй, LKA 267, Улюнай, LKA 268, Крекенави, LKA 29, Рамигали, LKA 300, Йотайняй, LKA 301, Сурвілишкіса, LKA 335, Трускави, LKA 336, Аукштадваріса, LKA 337) в уточненій діалектній класифікації А. Саліса (Geržotaitė 2016: 65–66) (фрагмент)11 11 Скорочення позначають середніх аукштайтів (AV), пантінінків східних аукштайтів (ARPn), пантінінків (ARP) і пунтінінків (ARpu) у класифікації А. Саліса. Straipsniai / Articles 177 LAURA GERŽOTAITĖ У південній зоні східних пантінінків-високоговірців (не середніх високоговірців) цієї класифікації, тобто в околицях Рамигали, мали переважати дещо інші рефлекси згаданих особливостей: у наголошених на початку дифтонгів an, am тут мали зберігатися незміненими, наприклад, lá·nᵍas «вікно», sá·mᵗis «черпак», тоді як у наголошених на кінці їм відповідали ʌn, ʌm, наприклад: rɔːn·k(ᵘ) «руку», kɔːm·p(ᵘ)s «кут», rm·št(i)s «підпірка». Подібно мали вимовлятися й дифтонги en, em: наголошені на початку зберігалися без змін, а з наголосом на кінці вимовлялися звужено, наприклад: t̃vẽn·kᵗ «заклинити», tẽm·pᵗ «тягнути» (Salys 1992: 115). Колишні носові ą, ę у цій зоні звужувалися незалежно від акцентуації, наприклад: ž̃·si «гусочку», kɔːst «кусати» (Salys 1992: 115). Варто зазначити, що незмінені дифтонги an, am (див. рис. 3) вимовлялися лише в західній частині ареалу досліджуваної говірки — поблизу Крякенаваса та Сурвілишкіса (Salys 1933; 1935: 67; 1946: 54; Geržotaitė 2016: 65–66). Отже, вислів, який, за словами А. Саліса, вимовляють швидше, — «торішній сніг» — стосується не лише описаних ним західних високоговірців, а й середніх високоговірців. А. Саліс зарахував ареал околиць Рамигали не до пунктінінків, а до пантінінків лише тому, що звуження дифтонгів тут було неоднаковим, а залежало від акцентуації (Salys 1992: 304). Мабуть, мовознавець достеменно не знав про звуження дифтонгів із наголосом на кінці (ã, ãm > ũn, ũm; ẽn, ẽm > in, im), яке пов’язує досліджувані околиці з пунктінінками (пор. слова А. Саліса про те, що «[...] в останніх дослідженнях З. Зінкявічюса в його виокремленій паневежиській говірці [...] an, am, en, em перетворилися на [...]» (Salys 1992: 305). З іншого боку, така вимова в цих околицях у 4-му десятилітті XX ст., можливо, ще не була закономірною, хоча її вже зафіксовано в текстах, виданих Ф. Specht приблизно на десятиліття раніше. Додамо, що в енциклопедичній статті про литовські говірки А. Саліс провів східну межу середніх високоговірців, у яких дифтонги an, am зберігаються незміненими, уже поблизу Жемяліса (LKA 25), Пашвітініса (LKA 76), Лінкуви, Лигумай, Пакруоя (LKA 137), Кловайняй і Шядукви (LKA 199) (Salys 1992: 304), тобто ще далі, ніж її прокреслив у своїй праці Пятрас Бутенас (1932: 178–179), і вона майже збігається зі східною межею перших нижніх східних високоговірців, описаною та реконструйованою А. Баранаускасом (пор. також карту: Geržotaitė 2016: 66) (див. рис. 4). Подібність проведених меж лише підтверджує, що межа ареалу перших нижніх східних високоговірців, виокремлених А. Баранаускасом, могла бути не лише південною, а й північно-східною, як це виявилося на реконструйованій карті класифікації говірок. Отже, західна говірка, мабуть, була ближчою до значно більшого ареалу аж до 4-го десятиліття XX ст. 178 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII Рамигальська говірка в класифікації литовських говірок: геолінгвістичний аналіз 4 pav. Rytinė aukštaičių viduriečių riba A. Salio (1992: 304) ir P. Būtėno (1932: 178–179) duomenimis12 12 Пункти, зафарбовані на карті сірим кольором, позначають місцевості, наведені в енциклопедичній статті А. Саліса, а обведені пунктирними лініями — місцевості, вказані у праці П. Бутенаса як такі, що позначають північно-східну межу середніх високоговірців. Straipsniai / Articles 179 LAURA GERŽOTAITĖ 4. СИТУАЦІЯ В ОКОЛИЦЯХ РАМИГАЛИ ЗА ДАНИМИ МАТЕРІАЛІВ ГОВІРОК 6–8-ГО ДЕСЯТИЛІТЬ XX СТ. У класифікації литовських говірок А. Гірденіса та З. Зінкявічюса другої половини XX ст. весь ареал Рамигальської говірки, щоправда, за вимовою коротких кінцевих голосних, зараховано до східних високоговірців-паневежисьців (див. рис. 1)13. З огляду на особливості, характерні для перших східних високоговірців за А. Баранаускасом і зафіксовані в рукописних матеріалах говірок другої половини XX ст., околиці Рамигали не можна було б зарахувати лише до східних говірок, хоча вони й зазнали їхнього сильного впливу. Найменше впливу східних говірок, імовірно, зазнали Сурвілишкіс (Sabaliauskas 1959; 1960), Рамигала (Masiūnas 1959) і Трускава (Eigminas (1–3)) (див. таблицю; у дужках зазначено відсотки). Те, що жителі Сурвілишкіса (LKA 335) та його околиць підтримували більше зв’язків із жителями Кедайняя, тобто з представниками не східної, а західної підгрупи високоговірців, могло зумовити варіативну вимову дифтонгів an, am із наголосом на кінці (an, am із наголосом на початку зберігалися незміненими) (Sabaliauskas 1960: 3), наприклад: pa-simė «pasimadė» (Sabaliauskas 1960: 6), ūnkti «anksti» (Sabaliauskas 1960: 7), rąndu «randu» (Sabaliauskas 1960: 11)14, įsiganda «įsigando» (Sabaliauskas 1960: 14), kambər(i)s «kambarius» (Sabaliauskas 1959: 15)15. Дифтонг en тут відповідав in (Sabaliauskas 1960: 6), наприклад: švìnte «šventė» (Sabaliauskas 1960: 6), piŋktᵃˢ «penktas» (Sabaliauskas 1960: 3), uždiŋgᵃ «uždengia» (Sabaliauskas 1960: 9). Колишній носовий ą у наголошеному корені в Сурвілишкісі зберігався незміненим, наприклад: žąs.u.ku «žąsiukų» (Sabaliauskas 1960: 8), į.įgasti «įsigasti» (Sabaliauskas 1960: 17). Варіативність дифтонга en в околицях Сурвілишкіса, у селі Кажокай, відбита також у формах, записаних на початку 8-го десятиліття XX ст., наприклад: š’v’inta «šventa» (LT III 196), k’r’enta «krenta» (LT III 196), g’iv’en’t «gyventi» (LT III 197), š’v’intoris «šventorius» (LT III 197), g’iv’en.c’e «gyvenčiau» (LT III 197). Дифтонг an записано без змін, наприклад: lank’em «lankėme» (LT III 196), antrū «antrų» (LT III 196). 13 Майже незмінену належність Рамигальської говірки до діалектної зони в цій класифікації підтверджують і пізніші дослідження (Meiliūnaitė 2016: 1278–1284 та ін.). 14 Тип тексту — пісня. 15 Варто зазначити, що в цьому та інших пунктах записано небагато форм із дифтонгами an, am, en, em, незалежно від того, збереглися вони незміненими чи зазнали звуження. 180 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Говірка Рамигали в класифікації литовських діалектів: геолінгвістичний аналіз ТАБЛИЦЯ. Порівняння диференційних ознак населених пунктів околиць Рамигали16 Ознаки | Каменові наголошені з твердим наголосом am, an, em, en (збережені (+) чи звужені (−)) | Каменові наголошені з циркумфлексом am, an, em, en (збережені (+) чи звужені (−)) | Ненаголошені am, an, em, en (збережені (+) чи звужені (−)) | Каменові ą, ę (збережені (+) чи звужені (−)) | Закінчення ą, ę (збережені (+) чи звужені (−)) Населені пункти | Ėriškiai (LKA 267)¹⁷ | + | − | − / (+)¹⁸ | + | + / − Uliūnai (LKA 268) | − / (+) (88 / 12) | − / + (70 / 30) | − / (+) (86 / 14) | + (100) | − (100) Krekenava (LKA 299) | + (100) | − / (+) (84 / 16) | − / + (67 / 33) | + (100) | + / (−) (95 / 5) Ramygala (LKA 300) | + (100) | − / + (67 / 33) | − / + (56 / 44) | + (100) | + / (−) (89 / 11) Jotainiai (LKA 301) | + / − (72 / 28) | − / (+) (95 / 5) | − / (+) (95 / 5) | + / (−) (88 / 12) | + / − (73 / 27) Surviliškis (LKA 335) | + (100) | − / + (64 / 36) | + / − (62,5 / 37,5) | + (100) | + / (−) (97 / 3) Truskava (LKA 336) | + (100) | − / + (62,5 / 37,5) | − / + (70 / 30) | + (100) | + / (−) (90 / 10) Aukštadvaris (LKA 337) | + (100) | − / + (73 / 27) | − / (+) (89 / 11) | + (100) | + / (−) (89 / 11) Didesnis dėmesys, anot Kazimiero Masiūno (Masiūnas 1959: 6), turėjo būti skiriamas centrinei analizuojamos šnektos vietovei, Ramygalai, ties kuria fiksuotos kelioms patarmėms būdingos ypatybės. Rankraštinės medžiagos duomenimis, tvirtrapradžiai kirčiuotų dvigarsių an, am pirmieji dėmenys, kaip ir būdinga A. Salio skirstymo pantininkams, šiame punkte išlaikyti sveiki, pvz.: brãngus ‘brangus’ (Masiūnas 1959: 7), prõ langą ‘pro langą’ (Masiūnas 1959: 13), slãnˈkˈoji ‘slankioja’ (Masiūnas 1959: 17). Nepatės užrašytas ir buvęs 16 У таблиці узагальнено вживання характерних для говірки ознак, зафіксованих у рукописних діалектних текстах. Статистику ознак, ужитих у нечисленних аудіозаписах, не використано через нестачу записів (вони є лише з половини території Рамигальської говірки) та неоднакову їхню якість. Крім того, деякі записи, а саме з Улюнів, зроблено в місцевостях, розташованих значно далі й віднесених до іншого пункту. Тому ці дані неточні, лише приблизні. Але й вони дають змогу скласти певне уявлення. 17 Оскільки опис Ėriškiai ґрунтується не на діалектних текстах, а на відповідях на запитання програми збирання матеріалів для «Атласу литовської мови» (Senkus 1951), додатково використано дані, зібрані й узагальнені приблизно в той самий час Йонасом Шукісом у цих околицях (Šukys 1986: 127–146). 18 Поодинокі випадки вживання в таблиці подано в дужках. Straipsniai / Articles 181 LAURA GERŽOTAITĖ nosinis ą, pvz.: užbō.na ‘užboną’ (Masilūnas 1959: 13), nenusigą.sk ‘nenusigąsk’ (Masilūnas 1959: 18). Наголошене з циркумфлексом і ненаголошене an вимовляється по-різному, наприклад: įsigunda ‘злякався’ (Masilūnas 1959: 8), pasisamdžiusi ‘найнявшись’ (Masilūnas 1959: 14), ūntra ‘другого’ (Masilūnas 1959: 18), rankos ‘руки’ (vs. K.) (Masilūnas 1959: 20), ūntrą ‘другий’ (Masilūnas 1959: 21), įsigandęs ‘наляканий’ (Masilūnas 1959: 13), Untā.na ‘Антанаса’ (Masilūnas 1959: 8), valandō.s ‘години’ (Masilūnas 1959: 11), ū.škam-pis ‘закутки’ (Masilūnas 1959: 17); en звужене, наприклад: švinta ‘свята’ (Masilūnas 1959: 10), luntē.la ‘табличка’ (Masilūnas 1959: 21). Тому саму Рамигалу не можна віднести лише до pantininkai чи puntininkai, а прикладів вимови, характерних для pontininkai, які навів дослідник, у рукописних текстах не зафіксовано. Подібну ситуацію в Рамигалі засвідчують і матеріали прослуховування аудіозаписів 8-го десятиліття XX ст. Дифтонги an, am, en, em із циркумфлексною інтонацією тут, як і в Сурвілішкісі, збереглися повністю, наприклад: vándenē ‘води’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала)¹⁹, lāngā ‘вікна’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала), pẽnpē ‘піпе’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала), gyvẽnsim ‘житимемо’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала). Наголошене з твердим наголосом an зафіксовано і в незміненому, і у звуженому вигляді, наприклад: nesuprantų ‘не розумію’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала), ūnkstī ‘рано’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала), tum̄pa ‘топче’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала), āntras ‘другий’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала) (пор. ūntras (O. V., нар. 1884 р., Рамигала), Añškų ‘Анчішкі’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала); en не змінилося, наприклад: švẽnta ‘свята’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала), lēndū ‘лізуть’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала)²⁰, ūzdengō ‘накрив’ (O. V., нар. 1884 р., Рамигала). Незмінені дифтонги an, en (наприклад: dan’t’im ‘зубами’ (LT II 195), pal’engvū ‘потихеньку’ (LT II 196)) у 8-му десятилітті XX ст. зафіксували в Рамигалі й інші дослідники. У селах околиць Трускави, за свідченням Казиса Ейгмінаса, дифтонги am, an із циркумфлексом вимовляють без змін, а ненаголошені та з твердим наголосом передають як um, un, хоча досить часто вони залишаються незміненими або паралельно вживаються am, an та um, un. Подібно вимовляються і дифтонги em, en: з циркумфлексом зберігаються повністю, а ненаголошені та з твердим наголосом вимовляються по-різному: im, in та em, en (Eigminas (1): 12). Ці спостереження підтверджують форми, знайдені в рукописних текстах цього пункту. Дифтонг an із циркумфлексом зберігся повністю, наприклад: vándenį ‘воду’ (Eigminas (1): 13), lāngā ‘вікно’ (Eigminas (3): 15). Незміненими зафіксовано й давні носові ą, ę. Дифтонги an, am, en із твердим наголосом вимовляються по-різному, наприклад: runk(b)s ‘руки’ (Eigminas (2): 13) (пор. ranką ‘руку’ (Eigminas (3): 1), skūmbina ‘дзвонить’ (Eigminas (2): 21), 19 Див. запис № 51001300 у фонографічному архіві. 20 Див. запис № 51001300 у фонографічному архіві. 182 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII Ramgalos šnekta lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė skūmbit ‘skambyti (~ skambinti)’ (Eignimas (2): 19, 21), ā́ntra ‘antrą’ (Eignimas (3): 5), kãmpa ‘kampo’ (Eignimas (3): 17), neiškẽntis ‘neiškentęs’ (Eignimas (2): 7), piñkus ‘penkis’ (Eignimas (2): 13). Таку саму вимову дифтонга an підтверджують і дані аудіозаписів, наприклад: lãngus ‘langus’ (A. J., нар. 1888 р., Šukioniai)²¹, rañką ‘ranką’ (A. J., нар. 1888 р., Šukioniai), lù̃nks ‘lankas’ (A. J., нар. 1888 р., Šukioniai), lunkai ‘lankai’ (A. J., нар. 1888 р., Šukioniai). Отже, поблизу Truskava, очевидно, переплітаються рефлекси цих рис, характерні для середньо- та східноавкштайтських панінків у класифікації A. Salio. Пункти Krekenava (Adomaitė-Diržinskienė 1957), Ėriškiai (Mikenas 1951 (1–5)) та Aukštadvaris (Libertė 1959), які більше тяжіли до східних говірок, ніж розглянуті місцевості (див. таблицю). За звуженням циркумфлексних дифтонгів an, am, en, судячи з даних рукописного опису, Krekenava ближча і до східних третіх та інших говірок, описаних A. Baranauskas і J. Gerulis, наприклад: dùntis ‘dantis’ (ds. G.) (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 7), kùmpa ‘kampo’ (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 11), lùntos ‘lentos’ (ds. V.) (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 7), pù piñkis ‘po penkis’ (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 8, 14), diñkt ‘dengti’ (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 15). Випадки з незміненими дифтонгами рідкісні, наприклад: suprãntu ‘suprantu’ (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 8), nebeatãndu ‘nebeatandu’ (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 24), nekenčù ‘nekenčiu’ (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 19). У циркумфлексно наголошених дифтонгах an, en носовий голосний ą (переважно в Kameno) збережено повністю, наприклад: lãngą ‘lango’ (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 21), gyvẽns ‘gyvensiu’ (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 10), kąsnẽlį ‘kąsnelį’ (Diržinskienė 1957: 12), nusigãsti ‘nusigąsti’ (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 12), vãlanda ‘valandą’ (Adomaitė-Diržinskienė 1957: 150). Atsakymuose į Lietuvių kalbos atlaso medžiagos rinkimo programos (Senkus 1951) klausimus išryškėja ir Ėriškių pereigiškumas (Mikenas 1951 (2): 23). Tvirtagaliai am, an ir en bus nosinis ą čia išlaikyti nepakitę, pvz.: sã.m’is, pãntis, tã.nė ‘tankiai’, kã.ndu ‘kandą’, kãsnis ‘kąsnis’, ãžolùs ‘ąžuolas’, kãst ‘kąsti’. Dviejopa tvirtagalių dvigarsių vartosena Ėriškius ir artina prie vakarinų šnektų, ir tolina nuo jų (Mikenas 1951 (2): 23). За даними аудіозаписів, циркумфлексні an, en також зафіксовано без змін, наприклад: vãnd’õ ‘vandens’ (J. B., нар. 1897 р., Vitriškiai²²²³, gyvẽnt ‘gyventi’ (J. B., 21 Див. запис № 0901336 у переліку джерел аудіозаписів. 22 Офіційна форма — Vitriškis (ATSŽ 350). 23 Див. запис № 34101267 у переліку джерел аудіозаписів. Straipsniai / Articles 183 LAURA GERŽOTAITĖ нар. 1897 р., Вітрішкяй24. Зафіксовано лише дві форми з цими дифтонгами, наголошені циркумфлексом: ūkšti «тісні» (J. B., нар. 1897 р., Вітрішкяй), pi̇̀nki «п’ять» (J. B., нар. 1897 р., Вітрішкяй). Подібних висновків щодо цього пункту дійшов і Йонас Шукс, який, спираючись на дослідження мовлення місцевих жителів, проведене у 1959 та 1970 роках, зазначив, що за класифікацією А. Саліса Еріскіай належать до східних аукштайтів-пантінінків (Šukys 1986: 127–128). У словесній основі циркумфлексні, у ненаголошеному закінченні з циркумфлексом — an, am, en, em, а також наголошені й ненаголошені ą, ę у словесній основі тут, як і на території пантінінків, збереглися в цілості, за словами мовознавця (Šukys 1986: 131–132). Однак циркумфлекси вже передаються як um, un, im, in, наприклад: sùndem «у суді», rùnk «руку», tùmp «тягне», pi̇̀nk «п’ять» (Šukys 1986: 132). Таке звуження відрізняється не лише від того, яке А. Баранаускас зазначив як характерне для цієї території, а й від описаного А. Салісом. Aukštadvaryje, kaip nurodo Aldona Liberytė (Liberytė 1959: 8), vietoj tvirtagalių am, an, em, en (kirčiuotų ir nekirčiuotų) jau sistemiškai turi um, un, im, in, pvz.: rùnk(bl)s „rankas“ (dgs. G.) (Liberytė 1959: 18), ìsigùda „įsigando“ (Liberytė 1959: 57), tùmpa „tampo“ (Liberytė 1959: 63), apdìnksu „apdengsiu“ (Liberytė 1959: 17), dìṅt(bl)s „dentas“ (Liberytė 1959: 38), švìntes „šventės“ (dgs. V.) (Liberytė 1959: 40), pi̇̀nkis „penkis“ (Liberytė 1959: 45). Buvę nosiniai ą, ę išlaikyti sveiki, pvz.: sùsalù „sūlau“ (Liberytė 1959: 15), gražìnsu „grąžinsiu“ (Liberytė 1959: 38), nusigrėžė „nusigręžė“ (Liberytė 1959: 36). Варто зазначити, що приблизна межа перетину західних і східних говірок, яку проводили приблизно біля Рамигали на підставі вимови дифтонгів an, am, зафіксованої ще у текстах Ф. Шпехта, відображена й у погляді жителів Аукштадвариса, які стверджують: «біля Крякенава вже інша мова / там станцію називають Секлічяй / як говоримо, усі, мовляв, не погоджуються з мовою / трохи інакше говорять краї [...]» (Liberytė 1959: 35). За словами місцевих жителів, помітніші мовні відмінності (не лексичного, а фонетичного рівня) мають навіть не їхні околиці, а розташовані північніше околиці Паневежиса, де кажуть: žò.sis «гуска», vón.do «вода», lóng(bl)s «вікно» (Liberytė 1959: 35). Найбільш зазнали впливу східних говірок місцевості Улюнай (Gavenis 1960 (1–2)) та Йотайняй (Urbanaivičiūtė (1–4) (див. таблицю). Мовлення жителів пункту Улюнай Гавеніс зараховує до східних аукштайтів-понтінінків за класифікацією А. Саліса (Gavenis 1960 (1): 5). На підставі класифікації говірок А. Гірденіса та З. Зінкявічюса до східних аукштайтів-паневежців із понтінінканням говірку Улюнаїв зарахував і мовознавець Алойзас Відуґіріс (Vidugiris 1993: 197). Були позитивні (Vidugiris 1993: 198), окрім характерних для понтінінків 24 Див. запис № 3401267 у переліку звукових джерел. 184 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII Ramyg़alas šnekta lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė характерне відтворення дифтонгів am, em; трапляються також варіації, зумовлені сусідніми говірками. Варто зазначити, що згадані понтінінки майже відповідали б східним другого типу за класифікацією А. Баранаускаса, хоча є й незначні відмінності. У класифікації діалектів А. Баранаускаса Улюнай, як і вже розглянуті місцевості околиць Рамигали, належали до території східних першого типу нижнього діалекту. На цій території розташовувалися також згадані вище Паневежис і навіть Смилгяй. Отже, зсуви діалектних меж очевидні: південна межа говірки виділених А. Баранаускасом східних другого типу проходила дещо північніше порівняно з межею понтінінків, виділених згодом А. Салісом. Серед великих міст, до яких найчастіше їздили в 7-му десятилітті XX ст. жителі Улюнай, названо Паневежис, що лежить на межі східноаукштайтського першого піднаріччя зі східноаукштайтським другим піднаріччям (Gavenis 1960 (1): 4). Тому не дивно почути в Улюнаях також рефлекси твердого наголошеного голосного й твердого наголошеного дифтонга an, am, en, em, а також колишнього носового ą, характерні для пантининків за класифікацією А. Саліса або для східноаукштайтського другого піднаріччя (а не першого) за класифікацією А. Баранаускаса, наприклад: uˈždenˈ longs ˈзачиняє вікнаˈ (Gavenis 1960 (2): 6), vōnde ˈводиˈ (Gavenis 1960 (1): 13), rōkom ˈрукамиˈ (Gavenis 1960 (1): 10), ǫntrˈantraˈ (Gavenis 1960 (2): 6), grįˈžˈgryčiaˈ (Gavenis 1960 (1): 10), drōˈsei ˈсміливоˈ (Gavenis 1960 (1): 23). Варіативна вимова цих особливостей відображена також у звукозаписах говірок 7–8-го десятиліть XX століття. Циркумфлексні дифтонги an, en зафіксовано і без подовження, як у зоні понтінінків, і зі звуженням, як у понтінінків або пунтінінків, наприклад: pãṡnta ˈпостарілаˈ (S. G., нар. 1894 р., Барклайняй)25, gýventi ˈжитиˈ (S. G., нар. 1894 р., Барклайняй), lōngs ˈвікноˈ (J. L., нар. 1897 р., Улюнай)26, brōngs ˈдорогийˈ (J. L., нар. 1897 р., Улюнай). Подібно ці дифтонги вимовлялися з циркумфлексною інтонацією або в ненаголошеній позиції: an, am, наприклад: pińkų ˈп’ятьохˈ (O. R., нар. 1904 р., Улюнай)27, rūnkos ˈрукиˈ (мн. ч. В.) (O. R., нар. 1904 р., Улюнай), suramstī̀s ˈпідпертийˈ (O. R., нар. 1904 р., Улюнай), rōnką ˈрукуˈ (O. R., нар. 1904 р., Улюнай), pusuntrōs ˈпів на другуˈ (O. R., нар. 1904 р., Улюнай), kambari ˈкімнатуˈ (J. L., нар. 1897 р., Улюнай), vōžˈuojant ˈїдучиˈ (S. G., нар. 1894 р., Барклайняй), rankīte ˈручкоюˈ (O. R., нар. 1904 р., Улюнай); en, em, наприклад: deńts ˈзубˈ (S. G., нар. 1894 р., Барклайняй), pinkiese ˈп’ятьохˈ (J. L., нар. 1897 р., Улюнай). Рефлекси колишніх носових ą, ę у словесній основі та закінченні характерні для території понтінінків, наприклад: žōsu ˈгусейˈ (O. R., нар. 1904 р., Улюнай), žōsukai ˈгусенятаˈ (O. R., 25 Див. запис № 09803268 у переліку звукових джерел. 26 Див. запис № 4204268 у переліку звукових джерел. 27 Див. запис № 4204268 у переліку звукових джерел. Straipsniai / Articles 185 LAURA GERŽOTAITĖ нар. 1904 р., Ulūnai), stōgo ‘дах’ (S. G., нар. 1894 р., Bārklainiai), laikō ‘час’ (O. R., нар. 1904 р., Ulūnai). У пункті Йотайняй, оточеному великими маєтками, за словами Жанети Урбанавічюте-Маркявічене, говорили східноаукштайтським піддіалектом, однак складно точно сказати, яким саме — пантінінків чи понтінінків. Дійшли висновку, що в Йотайняй «[...] мабуть, усе ж переважають понтінінки [...]. Є й переселенці з Вадокляй, які говорять puntininkų. Тому діалект дуже неоднорідний, дуже строкатий» (Urbanavičiūtė (1): 4–5). Цю неоднорідність пояснюють тим, що в класифікації діалектів А. Саліса Йотайняй розташовувалися на окраїні східноаукштайтських понтинінків (див. рис. 3). На північ від них, біля Улунай (LKA 268), говорили східноаукштайтськими понтинінками, на схід і південний захід, наприклад біля згаданих мовних Вадоклів, — пунтинінкськими говорами. Біля цієї місцевості проходила також межа між двома діалектами — східними першими низинцями та східними третіми — за класифікацією А. Баранаускаса (див. рис. 2). Для говорів східних других, розташованих північніше (або східноаукштайтських понтинінків за класифікацією А. Саліса), характерна вимова, як уже зазначалося, зафіксована А. Баранаускасом лише біля Паневежиса; вона не сягала розташованих ще південніше північних околиць Рамигали біля Улунай. Неоднорідність діалекту, за словами дослідниці, виявляється у вживанні дифтонгів an, an, en як розрізнювальних ознак: «пантінінки кажуть: páːntis / áːntis / láːŋ(u)s / péːpe. А циркумфлекс перетворює їх не на om, on, em, en, як це роблять інші пантінінки, а на um, un, im, in: dūːtis / dūːg(u)s / lūːkos / švīːte / pīːki, а також і в ненаголошеній позиції: piktáːnis / dunkélis [...]» (Urbanavičiūtė (1): 5). Додається, що в Йотайняй не лише пантінінки, а й понтінінки є kelepi: «pōːntis / óːntis / patōːmse / lōŋ(u)s і pūntis / ūntis / patumse / luong(u)s// Циркумфлекс також перетворює їх на um, un, im, in, як у пантінінків: lūːk(u)s, rīm.ti» (Urbanavičiūtė (1): 5–6). Ще більшою мірою в цих околицях, за словами дослідниці діалектів (Urbanavičiūtė (1): 6), варіюють колишні носові ą, ę, які «понтінінки [...] вимовляють як o, e: óːž(u)s / žóːsin(u)s / švést / gróːt(u)s. Пантінінки одне слово вимовляли так, інше інакше, але відмінності не залежать від акцентної інтонації: óːž.u(l)us / žóːsin(u)s / grīːst’ / grāːt(u)s. Більшість пантінінків зовсім не змінює цих звуків: āːž.u(l)us / zāːsis’ / grīːst’ / grēːst’. У кінці слова ą майже не змінюють, лише скорочують: rūːka / gáːla / nāːma / lāːka. Пантінінки, звісно, кажуть: rūːko / gáːlo / nāːmo. ę не збереглося так чітко». У рукописних текстах не зафіксовано й інших дифтонгів an, en, колишнього носового ą, які, за іншими працями цієї мовознавиці, також були характерні для Йотайняй 186 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Ramgalos šnektą lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė Рис. 5. Зміщення піддіалектів за рефлексами каменевих циркумфлексних am, an, em, en за даними рукописних матеріалів Straipsniai / Articles 187 LAURA GERŽOTAITĖ 6 РИС. Відрізок ізофони каменевих твердопадаючих дифтонгів am, an на межі західноавкштайтського шауляйського та східноавкштайтського паневежиського ареалів (LKA II, карта № 69, 84–86) у корені зафіксовані форми на кшталт uont(i)s «качка», piempe «чибіс», žuos(i)s «гуска», gruoz(t)us «свердло» (Urbanavičiūtė 1963: 209)28. Отже, відмінності між уживанням рис, що розмежовують західну й східну говірки та узагальнені в таблиці на основі рукописних текстів і аудіозаписів, а також зафіксовані в друкованих текстах, незначні порівняно з тим, що проілюстровано картами Атласу литовської мови. Майже повністю збігається не лише зі східною межею перших низинних говірок, описаних A. Baranauskas і реконструйованою на карті, а й з уточненою A. Šalys межею середніх авкштайтських говірок та межа, нанесена на карти Атласу литовської мови 28 Див. також наведені Z. Zinkevičius приклади вимови дифтонгів з компонентом, що передує голосному, характерні, як стверджується, для околиць Ramygala, особливо Jotainiai: luoŋgs «вікно», šuom't's «черпак» (Zinkevičius 1969: 143). 188 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII Ramyg alos šnekta lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė незлитих каменевих твердопадаючих am, an (див. LKA II, карта № 68, 83–84), em, en (див. LKA II, карта № 70, 86–87), незмінених наголошених (див. LKA II, карта № 44, 61–62) і ненаголошених (див. LKA II, карта № 45, 62–63) ізофон ą, ę у корені. Очевидна невідповідність полягає в тому, що на картах Атласу литовської мови подано узагальнену картину, яка не відображає всіх зафіксованих у рукописних матеріалах в околицях Ramygala випадків вимови каменевих твердопадаючих am, an (див. LKA II, карта № 69, 84–86), em, en (див. LKA II, карта № 71, 87–88) (див. рис. 5, 6). Виявлене розмаїття форм із твердопадаючими am, an свідчить, що аж до другої половини XX ст. ця ізофона проходила приблизно посередині досліджуваної говірки29. ВИСНОВКИ Підсумовуючи геолінгвістичне порівняльне дослідження говірки Ramygala, зазначимо, що досліджуваний ареал південних східноавкштайтських паневежиських говірок постає як перехідний. Його перехідний характер обґрунтовують такі аргументи: 1. Діалектна належність ареалу говірки Ramygala варіювала в усіх класифікаціях литовських діалектів. Навіть у двох із них — A. Baranauskas і A. Salys — говірка Ramygala або її частина входила до території, визначеної як проміжна між західними та східними авкштайтськими говірками (підговірками. 2. Результати укрупнення геолінгвістичного поділу діалектів підтверджує аналіз рукописних діалектних матеріалів: перевірка дифтонгів an, am, en, em, що розмежовують західні й східні авкштайтські говірки, а також ізофон колишніх носових голосних ą, ę. На території досліджуваної говірки вимова цих ознак, характерна для обох авкштайтських підговорів, фіксувалася аж до другої половини XX ст. Вплив сусідніх східноавкштайтських говірок засвідчують незначні зсуви згаданих ізофон на окраїнах говірки Ramygala; про це свідчить не лише реконструйована східна межа східних авкштайтів 29 На початку XX ст. території й межі традиційних литовських (підговорів змінюються (див. Geržotaitė, Mikulėnienė 2014: 255–257, карта XIII та коментар, окрема вкладка). У процесі конвергенції говірок розрізнювальні ознаки зникають. Формуються більші мовні утворення (регіони). Наприклад, говірка Ramygala зараховується до західного східноавкштайтського регіону, що формується на основі паневежиських східноавкштайтських говірок (див. Aliūkaitė, Mikulėnienė 2014a: 257–262), оскільки вона, як і вся південна частина східноавкштайтських паневежиських говірок, має дуже виразні особливості, а тому зазнає порівняно легкого впливу сусідніх говірок і літературної мови (Meilūnaitė 2009: 19–23; 2016: 1281; Aliūkaitė, Bakšienė, Jaroslavienė ir kt. 2014: 188–191 та ін.). Straipsniai / Articles 189 LAURA GERŽOTAITĖ точність меж первісної говірки у класифікації А. Баранаускаса. Такі результати дослідження дають підстави стверджувати, що перехідними в класифікації А. Саліса були не лише західноавкштайтські середні, а й їхні сусіди — західноавкштайтські східні пантининики. LITERATŪRA Aliūkaitė Daiva, Bakšienė Rima, Jaroslavienė Jurgita ir kt. 2014: Punktų tinklo tankis geolingvistinės skirties aukštaičiai: žemaičiai požiūriu. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė. Vilnius: Briedis, 129–196. Aliūkaitė Daiva, Mikulėnienė Danguolė 2014: Geolingvistika: ideologija, teorija ir metodai, pagrindinės sąvokos. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė. Vilnius: Briedis, 29–47. Aliūkaitė Daiva, Mikulėnienė Danguolė 2014a: Gelektų ir regiolektų formavimosi ypatumai Lietuvoje. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė. Vilnius: Briedis, 257–262. Alminauskis Kazys 1930: Vyskupo Antano Baranausko laiškai Hugo Weberiui. – Archivum Philologicum 1, 69–103. Astramskas Arūnas 2016: Ramygalos parapija ir valsčius XIX amžiuje. – Ramygalą, vyr. red. ir sud. Gražina Nավալinskienė. Vilnius: VšĮ „Versmės“ leidykla, 126–211. ATŽ – Lietuvos TSR Administracinio-teritorinio suskirstymo žinynas 2, sud. Zigmantas Noreika, Vincas Stravinskas. Vilnius: Mintis, 196. Balsevičiūtė Gražina, Peleckienė Genovaitė, Račiūnas Bronus, Ulys Albertas 1993: Iš Ulūnų mokyklos istorijos. – Ulūnai, sud. Albertas Ulys. Vilnius: Lietuvos kraštotyros draugija, 167–174. Baranovskij Antonij [=Барановский Антоний] 1898: Замѣклюковость языкъ и словарь. Санктпетербургъ: Типографія Императорской Академіи Наукъ. Būtėnas Petras 1932: Augštaičių tarmes okutančios pašnekes sienos. – Archivum Philologicum 3, 168–193. Čyplienė Ona 2016: Garuckų kaimas ir jo žmonės. – Ramygalą, vyr. red. ir sud. Gražina Navалinskienė. Vilnius: VšĮ „Versmės“ leidykla, 561–565. Dubnikas Juozas 1946: Ulūnai. – Panevėžio vyskupija. Istoriniai duomenys, pastoracinė veikla, sud. Kazimieras Paltarokas. Vilnius: Lietuvių katalikų mokslo akademija, 1998, 288. 190 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Ramygłos šnekta lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė Gerullis Georg 1930: Litauische Dialektstudien. Leipzig: Markert & Peters Verlag. Geržotaitė Laura 2012: Pietinės vakarų aukštaičių šiauliškių šnektos: geolingvistinis aspektas ir jo interpretacijos. – Acta Linguistica Lithuanica 67, 156–174. Geržotaitė Laura 2014: Lietuvos tarmių klasifikacijos: gretinamoji analizė. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Dangolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė. Vilnius: Briedis, 108–111. Geržotaitė Laura 2015: Geolingvistinė Antano Baranausko lietuvių tarmių klasifikacijos analizė. – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 4, sud. Vilija Ragaišienė, Violeta Meiliūnaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 133–165. Geržotaitė Laura 2016: Lietuvos tarmių klasifikacijos tyrimas geolingvistiniu aspektu. Daktaro disertacija. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Geržotaitė Laura, Mikulėnienė Dangolė 2014: Geolektų ir regiolektų formavimasis Lietuvoje: žemėlapis ir komentarai. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Dangolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė. Vilnius: Briedis, XII žemėlapis. Girdenis Alekas, Zinkevičius Zigmas 1966: Dėl lietuvių kalbos tarmių klasifikacijos. – Kalbotyra 14, 139–147. Juška Antanas 1946: Ramygala. – Panevėžio vyskupija. Istoriniai duomenys, pastoracinė veikla, sud. Kazimieras Paltarokas. Vilnius: Lietuvių katalikų mokslo akademija, 198, 277–287. Karaś Halina 2002: Gwary polskie na Kowieńszczyźnie. Warszawa-Puńsk: Wydawnictwo „Aušra”. Karaś Halina, Rutkowska Krystyna, Geben Kinga, Ušinskienė Wiktoria 2001: Język polski na Kowieńszczyźnie. Historia, sytuacja socjolingwistyczna, cechy językowe, teksty. Warszawa: Elipsa. Kazlauskaitė Rūta 2008: Jonavos šnektos fonetinės ypatybės. – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 2, 600–609. Kazlauskaitė Rūta 2012: Balsų sistema Aleksandro Žirgulio darbe „Survilškio tarmė“. – Baltistica 47(2), 321–342. Kubiliūnienė Loreta 2016: Butkiškių kaimas. – Ramygala, vyr. red. ir sud. Gražina Navalinskienė. Vilnius: VšĮ „Versmės“ leidykla, 534–537. Kviklys Bronius 1965: Mūsų Lietuva. Krašto vietovių istoriniai, geografiniai, etnografiniai bruožai 2. Boston: Lietuvių Enciklopedijos leidykla. Straipsniai / Articles 191 LAURA GERŽOTAITĖ LKA I – Lietuvių kalbos atlasas 1. Leksika, ats. red. Kazys Morkūnas. Vilnius: Mokslas, 1977. LKA II – Lietuvių kalbos atlasas 2. Fonetika, ats. red. Kazys Morkūnas. Vilnius: Mokslas, 1982. LT III – Lietuvių tarmės 3: rytų aukštaičių ir vakarų žemaičių tekstai, sud. Žaneta Urbanavičiūtė-Markavičienė, Vladas Grinaveckis. Vilnius: Vilniaus pedagoginis universitetas, 1993. Malinauskas Alvydas 2016: Juodžių kaimo istorija. – Ramygala, vyr. red. ir sud. Gražina Navalinskienė. Vilnius: VšĮ „Versmės“ leidykla, 661–683. Meiliūnaitė Violeta 2009: Pietų panevėžiškių vokalizmas ir jo raidos bruožai. Dataro disertacija. Kaunas: Vytauto Didžiojo universiteto leidykla. Meiliūnaitė Violeta 2016: Pietiniai panevėžiškiai: bendrieji Ramygalos šnektos bruožai. – Ramygala, vyr. red. ir sud. Gražina Navalinskienė. Vilnius: VšĮ „Versmės“ leidykla, 1278–1284. Miknienė Stasė 2016: Jotainių kaimas. – Ramygala, vyr. red. ir sud. Gražina Navalinskienė. Vilnius: VšĮ „Versmės“ leidykla, 622–642. Miškinis Vytautas 2016: Metinių, Šambalioniškio, Repšių, Dubarų kaimų istorija. – Ramygala, vyr. red. ir sud. Gražina Navalinskienė. Vilnius: VšĮ „Versmės“ leidykla, 720–730. PKT II – Iš Panevėžio krašto tautosakos 2, sud. Eugenijus Urbanas. Panevėžys: UAB „Panevėžio spaustuvė“, 2006. Rutkovska Kristina 2014: Lenкų kalbos plitimas ir vartojimo ypatumai. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Danguolė Mikulienė, Violeta Meiliūnaitė. Vilnius: Briedis, 216–227. Salys Antanas 193: Kelios pastabos tarmių istorijai. – Archivum Philologicum 4, 21–34. Salys Antanas 1935: Lietuvių kalbos tarmės (Rankraščio teisėmis). Kaunas. Salys Antanas 1946: Lietuvių kalbos tarmės (Rankraščio teisėmis). Tübingenas. Salys Antanas 192: Raštai 4: Lietuvių kalbos tarmės. Roma: Lietuvių Katalikų Mokslo Akademija. Saniewska-Mochowa Zofia, Zielińska Anna 2005: Szlachta łużańska i jej polszczyzna dawniej i dziś. – Acta Baltico-Slavica 29, 69–85. Senkus Juozas 1951: Lietuvių kalbos atlaso medžiagos rinkimo programa. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. 192 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Ramyg alos šne kta lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė Specht Franz 1920: Litauische Mundarten gesammelt von A. Baranowski 1. Texte. Leipzig: Verlag von K. F. Koehler. Šėtus Benediktas 2007: Lenkų mokyklų steigimas Lietuvoje 1926 m. – Istorija. Lietuvos aukštųjų mokyklų mokslo darbai. Vilnius: Lietuvos edukologijos universitetas, 65, 38–47. Šidlauskas Vincas 2016: Truskava ir jos apylinkės. – Ramygala, vyr. red. ir sud. Gražina Navalinskienė. Vilnius: VšĮ „Versmės“ leidykla, 818–848. Šukys Jonas 1986: Eriškų tarmė. – Upytė, ats. red. Norbertas Vėlius. Vilnius: Mintis, 127–146. Švambarytė-Valužienė Janina 2016: Kaip kalbama buvusiame Šeduvos valsčiuje. – Šeduva, sud. Jonas Linkevičius. Vilnius: VšĮ „Versmės“ leidykla, 307–315. Urbanavičiūtė Žaneta 1963: Kelios naujesnės jotvingių tarmės ypatybės. – Kalbotyra 9, 209–211. Vidugiris Aloyzas 1993: Būdingesnės Uliūnų šnektos fonetinės ypatybės. – Uliūnai, sud. Albertas Ulys. Vilnius: Lietuvos kraštotyros draugija, 197–200. Zielińska Anna 2002: Mniejszość polska na Litwie kowieńskiej. Studium socjolingwistyczne. Warszawa: Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy. Zinkevičius Zigmas 1969: Apie lietuvių kalbos tarmių skirstymą. – Lietuvos TSR mokslų akademijos darbai. A serija 3 (31). Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 365–380. RANKRAŠTINIAI ŠALTINIAI Adomitytė-Diržinskienė Valerija 1957: Krekenava, Ramygalos raj. (299). Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas, Nr. 410. Eigminas Kazys (metai nenurodyti): Punkto Nr. 336 (Ramygalos raj., Truskavos apyl. Užartėlės kaimas) informacijos ir tekstai. Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas, Nr. 518 (1–3). Gaivenis Kazimieras 1960: Punkto Nr. 268. Dūdų (Panevėžio raj.). Informaciniai dalykai ir tekstai. Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas, Nr. 606 (1–2). Libertė Aldona 1959: Aukštadvaris – 337. Informaciniai dalykai ir tekstai. Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas, Nr. 532. Masiūnas Kazimieras 1959: Gudelių punktas Nr. 300. Informaciniai dalykai ir tekstai. Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas, Nr. 523. Straipsniai / Articles 193 LAURA GERŽOTAITĖ Mikėnas Jonas 1951: Ramygalos rajono Ėriškių apyl. ir k. tarmės apklausas. Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas, Nr. 104 (1–5). Rutkauskaitė V. 1959: 201 Smilgų punkto, Šeduvos raj. Informacijai dalykai ir tekstai. Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas, Nr. 648 (1–2). Rutkauskaitė V. 1960: Informacijos ir tekstai iš punkto Nr. 266, t. y. Vadaktų tarmės. Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas, Nr. 521 (1–2). Sabaliauskas Jonas 1959: Survilškis (299). Informaciniai dalykai ir kiti tarmės dėsniai. Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas, Nr. 560. Sabaliauskas Jonas 1960: Survilškis (299). Tiriamojo punkto Nr. 335 tarmės tekstai. Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas, Nr. 560. Urbanavičiūtė Žaneta (metai nenurodyti): Jotainių tarmės tekstai (301). Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas, Nr. 736 (1–4). GARSINIAI ŠALTINIAI Barklainių k., Uliūnų par., Panevėžio r. CD 42 RAP 3: 0980268 (1964 m. įrašė A. Vidugiris, K. Morkūnas). Masiokų k., Ramygalos aps., Panevėžio r. CD 142 RAP 3: 1650300 (1964 m., įrašė K. Morkūnas). Masiokų k., Ramygalos aps., Panevėžio r. CD 142 RAP 3: 1660100 (1964 m., įrašė K. Morkūnas). Ramygalą, Panevėžio r. CD 177 RAP 10: 5100130, 5101300, 5101300 (1978 m., įrašė A. Vidugiris). Šukionių k., Truskavos par., Kėdainių r. CD 174 RAP 9: 0990136 (1964 m., įrašė K. Morkūnas, A. Vidugiris). Uliūnai, Panevėžio r. CD 185 RAP 11: 4201268, CD 218 RAP 13: 42301268 (1973 m. įrašė A. Vidugiris). Vitriškių k., Panevėžio r. CD 218 RAP 13: 3410267, 3420267, 3430267 (1970 m., įrašė A. Vidugiris, E. Grinaveckienė). 194 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Ramygalos šnekta lietuvių tarmių klasifikacijoje: geolingvistinė analizė Ramygal[a] Subdialect in the Classifications of Lithuanian Dialects: Geolinguistic Analysis SUMMARY The article discusses the development of the Ramygal[a] subdialect attributed to the Eastern Aukštaitian of Panevėžys by Alekas Girdenis and Zigmas Zinkevičius. The research materials comprise the manuscript descriptions and texts as well as audio recordings in this subdialect dating to the second half of the 20th century. The place of the area of the subdialect in the classifications of Lithuanian dialects is established by comparing dialects by methods of digital cartography. A comparative analysis of the linguistic features recorded in the area of the subdialect enables us to evaluate the changes that occurred in the Ramygal[a] subdialect. The dialectal belonging of the Ramygal[a] subdialect varied across all classifications of Lithuanian dialects. Even two of them – classifications by Antanas Baranauskas and Antanas Salys – assigned this subdialect or its part to the transitional area between Western and Eastern Aukštaitian. The whole area of the subdialect was attributed to Eastern Aukštaitian in the classification by Girdenis and Zinkevičius in the second half of the 20th century. The twofold pronunciation of mixed diphthongs am, an, em, en and former nasal vowels ą, ę was recorded in the area of the Ramygal[a] subdialect migrating across classifications. The maintenance of the above features links the subdialect in question with Western Aukštaitian subdialects, whereas their narrowing associates it with Eastern Aukštaitian. Though influenced by eastern subdialects, the Ramygal[a] subdialect should not be assigned to them alone. Minor linguistic changes recorded in the subdialect confirm the accuracy of the reconstructed eastern boundary of Baranauskas’ First Eastern. An assumption can be made that not only Middle Aukštaitian but also its neighbouring Eastern Aukštaitian Pantininkai was transitional by nature in Salys’ classification. Įteikta 2017 m. lapkričio 14 d. LAURA GERŽOTAITĖ Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva [email protected] Straipsniai / Articles 195