„Pirkit mane ir skaitykit“. Pirmieji spausdinti LDK akrostichai

ILJA LEMEŠKIN Інститут литовської мови Напрями наукових досліджень: давня балтійська література та писемність, порівняльна фольклористика, лексикографія, історія балтистики. «Купіть мене й читайте». ПЕРШІ ДРУКОВАНІ АКРОСТИХИ ВКЛ1 «Купіть мене й читайте». Перші друковані акростихи у Великому князівстві Литовському Пам’яті Анатолія Непокупного АНОТАЦІЯ Перші друковані книги Великого князівства Литовського — «Мала книжечка мандрів» 1522 року та катехізис 1547 року — проклали шлях до руського й литовського читача за допомогою акростихів. Книжечки однакового формату й близького призначення з’явилися одна за одною в тому самому історико-культурному просторі, проте акростихи Франциска Скорини та Мартина Мажвидаса досі не були предметом ґрунтовного порівняльного дослідження. Цю прогалину покликана заповнити ця стаття. Спершу розглядаються руські акростихи 1519–1522 років, на які М. Мажвидас потенційно міг орієнтуватися. На підставі аналогії досліджуються особливості акростихів і розглядається джерело творів, створених М. Мажвидасом. КЛЮЧОВІ СЛОВА: М. Мажвидас, П. Скорина, акростих, катехізис, паратекст, книжкове звернення до читача, чотиривірш, персоніфікація книги, рекламна мова. АНОТАЦІЯ Перші друковані книжки у Великому князівстві Литовському — The Small Travel Book 1522 року та Catechism 1547 року — проклали собі шлях до руського й литовського читача 1 Петрас Калібатас люб’язно подарував авторові факсимільне видання Мартинаса Мажвідаса (Catechism..., прим. № 72). Видання, підготовлене завдяки турботі та підтримці Каміле Калібайте, було дуже корисним під час написання цієї статті. Щиро дякую за це родині литовських книговидавців. Straipsniai / Articles 9 ILJA LEMEŠKIN хоча й акростихами. Книжки однакового формату й подібного призначення виникали одна за одною в тому самому історико-культурному просторі; однак акростихи Франциска Скорини та Мартинаса Мажвідаса досі не були предметом ґрунтовного порівняльного дослідження. Стаття має на меті заповнити цю прогалину. Спершу розглядаються руські акростихи 1519–1522 років, якими потенційно міг надихатися М. Мажвідас. За аналогією аналізуються особливості акростихів; обговорюються джерела творів М. Мажвідаса. КЛЮЧОВІ СЛОВА: М. Мажвідас, Ф. Скорина, акростих, катехізис, паретекст, звернення книжки до читача, чотиривірш, персоніфікація книжки, мова реклами. Перші друковані книжки Великого князівства Литовського — Мала книжечка для подорожей 1522 року та катехізис2 1547 року — прокладали шлях до руського й литовського читача за допомогою акростихів. Цим тонким засобом комбінаторної поетики автори повідомляють про обставини появи творів, а також про їхній зв’язок із укладачем, автором і видавцем. Книжечки однакового формату й близького жанрового призначення з’явилися одна за одною в тому самому історико-культурному просторі, тож доводиться шкодувати, що акростихи Франциска Скорини й Мартинаса Мажвідаса досі не були предметом ґрунтовного порівняльного дослідження. Ця стаття має на меті заповнити цю прогалину. Спочатку розглянемо руські акростихи 1519–1522 років, на які потенційно міг орієнтуватися катехізис 1547 року. Спираючись на аналогію, дослідимо деякі особливості акростихів і розглянемо джерела творів, створених М. Мажвідасом. 1. П. Скорина, здобувши у 1504–1512 роках звичайну університетську освіту, як і інші представники Ренесансу, знався на тонкощах комбінаторної поетики й поезії. Навички, набуті під час навчання, він удосконалював, видаючи Святе Письмо в Празі у 1517–1520 роках. Так, у передмові до книги Плачу, надрукованої 1519 року (книга рекла́м па́чѣ ѥме́нѣ (ѿстаромъ месте па҆чскомъ 1519), він говорить про акростихи, побудовані на єврейській абетці: пове́рь есть кдѣли иже сна книга замыкает все шесть азбукъ еврейскихъ. «Треба знати, що в цій книзі міститься шість єврейських абеток» (арк. 2v). Далі він пояснює структуру плачів: у першому, другому й четвертому плачах — «по одній абетці» (азбука єдина), у третій скорботній пісні їх три 2 Перша литовська книжка цього періоду міцно пов’язана з особою Мартинаса Мажвідаса, хоча скромніше видання поводиться як анонімне. Поняття «катехізис Мажвідаса» зобов’язує, адже передбачає, що М. Мажвідас був автором усієї книжки, тоді як ми впевнені лише щодо укладання видання й авторства передмов. У цій статті використовується назва стародруку — катехізис 1547 року. Вона позначає видання, назване за першим друкованим джерелом, що складається з двох частин: катехізису (до арк. 20r) і збірки гімнів (від арк. 20v). 10 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI «Купіть мене й читайте». Перші друковані акровірші ВКЛ (ὅτεθενι γαρε ἄζέγκι τω) (там само). Мається на увазі, що третій вірш книжки складається не з 22 рядків (за порядком єврейської абетки від алеф до тав), а з утричі більшої кількості (66 рядків), оскільки кожну літеру абетки представляють три послідовні рядки. Видавець зберіг принцип акровірша, послідовно зазначивши в передмові назви всіх літер (אָלֶף – בֵּית – גִּימֶל – דָּלֶת – הֵא – וָו – זַיִן тощо) та їхні значення (ἄλφα …). Цей спів, що складається з одного трипіснця й трьох простих акровіршів, на думку П. Скорини, розкриває таїну Святої Трійці: назма тайнѣ живоначной троици «позначаючи таїну животворчої Трійці» (з колофона книжки, арк. 12r). Пізніше П. Скорина замінив абеткову основу іншим принципом акровірша. Візантійський акафіст складався з короткого вступу й 24 строф, що утворювали акровірш за грецькою абеткою. У виданій у Вільнюсі Малій дорожній книжці П. Скорина надрукував подібний за характером слов’янський твір — ἄκαθιστον святой богородице апостолъ петровъ и павловъ и всемъ апостоломъ, тобто акафіст святим Петру й Павлу. Гімн супроводжувався в попередній писемній традиції (Турнов 1989: 92). Після п’яти вступних строф тут ідуть строфи, перші літери яких утворюють кириличну абетку від а до ω. Отже, акровірш охоплює перші 24 літери слов’янської абетки: 1 pav. Akrostichą sudarančios raidės akatiste Šv. Petrui ir Povilui (1522) У тій самій книжці подібним чином було сконструйовано й два оригінальні акафісти П. Скорини, тільки замість традиційної абетки в них знаходимо акровірші іншого типу. Вони є іменними, і з їхньою допомогою опосередковано розкривається авторство опублікованих творів (книжок): п-н-с-а-л-λ-ω-к-т-ο-ο-с-к-ο-ρ-н-н-ц-ф-р-а-н-ц-к-с «писав доктор Скорина Франциск» (Акафіст святому Іванові Хрестителю — ἄκαθιστον чесномъ и всехвалномъ пророкъ предтечи и крестителю господню июанну поем) і а-ε-л-а-λ-δ-ω-к-т-ω-р-с-к-ο-ρ-н-н-ц-ф-р-а-н-ц-к-с «зробив доктор Скорина Франциск» (Акафіст Пресолодкому Імені Ісуса — починается ἄκαθистъ пресладкомъ имене гдѧ нашего і҃са х҃а глаголемыи поста дны). Перші слова п-н-с-а-л «писав» і а-ε-л-а-λ «зробив» відповідають п’ятьом вступним строфам інших акафістів Малої дорожньої книжки. Сполуки слів а-ω-к-т-о-р-с-к-ο-ρ-н-н-ц-ф-р-а-н-ц-к-с і Straipsniai / Articles 11 ILJA LEMEŠKIN A–ω–κ–τ–ω–ρ–κ–ο–ρ–ι–ν–ι–ψ–φ–ρ–α–η–ι–κ–ο–ς охоплює звичні для акафіста 24 позиції. Гімни, створені самим П. Скориною, свідчать про те, наскільки привабливим і важливим для нього був вимір акровіршів. Цей тонкий спосіб вираження, коли з перших літер рядків пісень утворюються речення, що «таємно» (при вертикальному читанні) передають певну інформацію, у друкованій книзі ВКЛ було використано вперше. 2. Акровірші Скорини важливо мати на увазі, розглядаючи подальший розвиток друку у ВКЛ. Цей самий художній засіб вдруге було використано в катехизмі 1547 року. У 1938 р. Янас Safarevicius виявив у литовській передмові до книжки персональний акровірш «аноніма» — M-A-R-T-I-N-V-S-M-A-S-V-I-D-I-S (Safarewicz 1939). Подібна ситуація була з Малою дорожньою книжкою, адже акровірші в акафістах розшифрував лише 1979 р. Анатолій Туров (Туров 1979: 75–76; 1981: 243–244). Литовський першодрук у цьому сенсі дуже подібний до першої книжки, виданої на території ВКЛ. Протилежна ситуація з книжками, надрукованими в далекій Празі: їхні титульні сторінки, передмови й колофони наполегливо повідомляють читачеві ВКЛ про того великого вченого мужа, який «виклав» і видав Біблію. Повернення до М. Мажвідаса та П. Скорини спонукає поміркувати про походження зазначених персональних акровіршів, їхнє призначення та структуру, тобто про подібності й відмінності побудови. 2.1. Як видавець, що продовжував традицію друку у ВКЛ, М. Мажвідас мав зважати на Малу дорожню книжку. Важливо звернути увагу, що між виданнями 1522 і 1547 рр. помітна подібність на рівні змісту та функціонального призначення. Усе руське видання, наскільки можна судити за збереженими примірниками, складалося з Псалтиря, Годинника (Часослов), восьми акафістів і восьми канонів, Гексамерона (Шестоднев), Покаянного канону (Канон покаянный), Чину церковного собору (Последование церковного собора) та Пасхалій за 1523–1543 рр. (про руський першодрук докладніше: Немировский 1990: 430–467; Temčinas 2007: 2017: 73). Усе це видання видавець назвав за зразком латинського liber viaticus «дорожня книжка» Малою дорожньою книжкою (пор. форму в заключному слові: псалмы очи всем людям подобной книжце поданы катые положены суть). Структура збірника та виразна загальна назва спонукають зіставити видання 1522 р. з коротким варіантом католицького бревіарію, який завдяки францисканцям поширився в Західній Європі на основі Breviarium Curiae. Вихованець францисканців (відповідно, бернардинців) Франциск Скорина, зі свого боку, підготував і видав варіант Часослова, призначений для східних слов’ян. Псалтир часто оправляли окремо, а Мала дорожня книжка нерідко функціонувала також як Акафістник (Акафистник, Канон), тобто як значно коротша збірка співаної літургійної поезії. Також безсумнівно, що катехизм 1547 р. за своїм складом мав 12 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI „Pirkit mane ir skaitykit“. Pirmieji spausdinti LDK akrostichai пісенник — PRADESTYSE giesmes šventas. Початок співаної літургійної поезії супроводжують відповідні ноти. Обидві книжечки, призначені для щоденного читання та співу, пристосовані до практичних потреб (цьому відповідає формат розміром in octavo), а коло їхніх адресатів широке з утилітарних міркувань, тобто завдяки більшому числу покупців. Книжки орієнтовані як на священнослужителів, так і на звичайних читачів: вони призначені і для душпастирства, катехизації та народної просвіти, і для приватного навчання, особистого спасіння душі та релігійного вдосконалення. Порівнюючи книжки, варто мати на увазі, що М. Мажвідас, імовірно, володів офіційною канцелярською мовою ВКЛ, адже інакше йому було б важко працювати перекладачем у Рагайне при управителі округу (Zinkevičius 1988: 44–45). Існує значна ймовірність, що укладач катехизму 1547 року знав про комбінаторні вміння першопечатника ВКЛ. Безперечно, він міг / мав наслідувати не лише приклад руського видавця, а й криптографічні спроби інших сучасників, які прагнули зашифрувати своє ім’я. 2.2. Розглядаючи П. Скорину та інших численних «анонімів», не слід думати, що вони приховували авторство, побоюючись негативної реакції. Написання різних акровіршів у добу Відродження стало модною справою і навіть певною рутиною. Популярний поетичний засіб давав змогу авторці розкрити свій творчий потенціал, винахідливість думки й слова, тобто належність до обдарованих і компетентних людей. Правила загадкового письма добре знав і тогочасний читач, який, на відміну від сучасної людини, був чудово підготовлений до розкриття всіх «таємниць» тексту. Отже, акровірш як вияв доброго смаку тієї доби слід розуміти крізь призму прагматики. У творах він зазвичай є суттєвою частиною паратексту — авторського або алографічного. З цієї причини особу, яка написала акровірш, не можна без додаткових аргументів одразу вважати письменником, а утилітарний текст, написаний за принципом акровірша, — літературним твором. Поняття «поет», яке іноді застосовують до П. Скорини, у цьому сенсі надто зобов’язує. Сам видавець, мабуть, здивувався б, дізнавшись, що нині цей ярлик прикріплюють до його імені. Подібно відреагував би й М. Мажвідас. У ті часи акровірш належало написати, і видавці, упорядники книжок та редактори, коли виникала слушна нагода, охоче додавали його — без жодних амбіцій набути статусу справжніх поетів (а такі вже тоді були). Першопечатники руського й литовського друку анітрохи не приховували своїх акровіршів. У виданні 1547 р. ознаки комбінаторної поетики виявляємо лише в катехизмі, а саме на початку й наприкінці (див. Rahmenkomposition), 3 На основі Псалтиря й Годинника східні слов’яни вивчали мову; у катехизмі 1547 р. цю функцію виконує Pygus ir trumpas mokslas skaityti ir rašyti. Straipsniai / Articles 13 ILJA LEMEŠKIN тобто в литовській передмові та литовському чотиривірші Skaititaiap (про це далі). В останній частині видання, тобто в додатку з церковними піснями під назвою PRADESTYSE gieffmes schuentas, таких ознак не виявлено. Отже, місце розташування акровіршів відповідає вступній частині та прикінцевому слову. Саме в цих частинах паратексту твори такого типу найчастіше й розміщувалися, відповідно, очікувалися читачами, розшукувалися та зазвичай знаходилися. У виданні 1522 року бракує вступної частини й прикінцевого слова. Наприкінці книги видавець надрукував лише докладний зміст писаны речи всей книжце, де послідовно перелічив усі складові частини. Зрозуміло, що механічний перелік джерел неможливо було узгодити з акровіршем, але й робити цього не було сенсу. На початку й наприкінці книги акровірші різних типів були поширені в латинській традиції. Серед пам’яток кириличного письма й друку на той час це ще не було звичним явищем. Руські читачі навряд чи шукали б тут якихось «таємних» текстів. Для позначення свого авторства видавець обрав значно доречніше місце, поза звичними межами паратексту, що нині потребує пояснення. РИС. 2. Акафіст П. Скорини Найсолодшому імені Ісуса (1522), розворот 2v–3r; літери, що утворюють першу лексему акровірша 14 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII «Купуйте мене й читайте». Перші друковані акровірші ВКЛ З погляду західноєвропейської книжкової традиції може скластися враження, ніби створені видавцем акровірші залишаються непоміченими серед розмаїття літургійних гімнів, однак це не так. Розташування акровіршів має значення з погляду жанру. Важко уявити іншу форму східнослов’янської літератури, яка була б настільки корисною для цілей П. Скорини, адже в гімнах сталої будови акровірші були передбачуваними й очікуваними. В акафістах традиційний поетичний прийом — його використання — нерідко видає спеціальна примітка на берегах або навіть у назвах творів, наприклад: крєстожьно по аз-вькы «акровірш за абеткою» (Тупиков 1989: 92). Отже, православні читачі того століття зазвичай чекали в акафісті вертикально розташованої абеткової композиції літер, але натомість прочитували іменний акровірш, що розкривав особу укладача книги, видавця й автора акафістів. Цікаво зауважити, що перше слово акровірша а-є-л-л містить поєднання ініціальних літер, яке співвідноситься з абетковою послідовністю а – є. Щоб акровірш було легше розпізнати, перші п’ять строф, які утворюють першу лексему, розмістили на одному розвороті (див. рис. 2). Ба більше, видавець полегшує подальше сприйняття акровірша помітними типографічними засобами: власні імена він набирає не звичайними літерами верхнього регістру (як деінде), а витонченими ініціалами. 3 pav. Vardinį akrostichą sudarančios raidės Akatise Saldžiausiam Jėzaus vardui (1522) 4 У цьому місці складачеві тексту, очевидно, забракло K літери-ініціала. Straipsniai / Articles 15 ILJA LEMEŠKIN Місце розташування популярного поетичного прийому, а також допоміжні засоби, що значно полегшують розпізнавання акровіршів і розвивають читацькі компетентності, спонукають бути обережними в розмовах про нібито таємне авторство та прагнення до анонімності. 2.3. За формальними ознаками акровірші П. Скорини й М. Мажвидаса відрізняються. Це пояснюється тим, що руський видавець був обмежений суворими рамками акафіста. Розгорнута будова гімну вимагала складного, тобто дуже довгого, акровірша. Прагнучи заповнити всі необхідні 24 позиції акровірша, видавець вписав свій титул а-ω-к-т-о-р, довшу присвійну форму прізвиськового походження с-к-о-р-н-н-у (замість коротшої форми скоп або скопа) та відповідне латинське закінчення, увінчане φ-ρ-α-н-ψ-и-с-к-κ-с. Вдавшись до дієслів п-н-с-а-л і а-г-л-а-л, він розтягнув свої акровірші до 29 літер акафістів. М. Мажвидас таких жанрових обмежень не мав, тому його стислий твір простіший. Традиційно вважають, що катехізисі 1547 року є акровірш, який починається з третього рядка передмови й складається із 17 літер, але зіставлення з П. Скориною показує, що все може бути трохи інакше. Вертикально записаний твір зазвичай починається на самому початку тексту. Акровіршів, які завершують твори або розміщені всередині книг, значно менше; вони часто (семантично) продовжують акровірш на початку книги. У нашому випадку передмова KNIGIELES Pacias byla Letuvininkump ir Szemaitziump починається двома рядками, що утворюють комбінацію літер BĮ: Брати, купіть мене й читайте / Іі так, купуючи, наймайте. Зазначений фрагмент тексту завершується крапкою, а семантично (когерентно) цей тісно пов’язаний із заголовком двовірш можна вважати факультативним і додатковим, адже текст можна читати, починаючи з третього рядка, без значної втрати: Мистецтво, яке ваші батьки прагнули мати. Але того не можна ніяким способом отримати.... Виникає природне запитання: чому М. Мажвидас ускладнив сприйняття свого вертикально записаного твору цим начебто непотрібним фрагментом? Чому він був таким важливим? Можливо, тому, що BĮ є початком значущого використання, тобто акровірша, який досі не прочитано до кінця. 16 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI «Купіть мене і читайте». Перші друковані акровірші ВКЛ Рис. 4. Перша сторінка литовської передмови М. Мажвідаса, арк. 4v. ВУБ: Lr 5650 Straipsniai / Articles 17 ILJA LEMEŠKIN Яку інформацію можуть передавати дві перші літери? За функцією (репрезентативною) та позицією (перед ім’ям) тут проситься титул. Саме так у 1522 р. вчинив П. Скорина, який через формат акровірша (у межах акафіста) був змушений вписати на своєму аркуші все⁵: a-w-k-t-o-p-c-k-o-p-h-n-h-y-p-p-a-n-y-h-c-k-a-c. Звісно, це потребувало більше зусиль і часу. М. Мажвідас, як уже було зауважено, не мав такої необхідності, тому пішов легшим шляхом — позначив наявний академічний титул скороченням. Абревіатура B у ті часи регулярно означала бакалавра (лат. baccalaureus), а літера J могла вказувати на різновид бакалавра — лат. iuris «права» (пор. середньовічне лат. J.C. — iuris consultus; Cappelli 1928: 171). Скорочений титул baccalaureus iuris відповідає baccalaureus in iure canonico «бакалавр канонічного права» або utriusque iuris bacalaureus «бакалавр обох [канонічного та цивільного] прав». Використане поняття позначало особу, яка після студій вільних мистецтв на факультеті права прослухала визначені дисципліни й успішно склала відповідний іспит. Такий ступінь давав їй право претендувати на вищий ступінь, тобто захищати тези доктора права. Титул baccalaureus iuris фігурував в університетських матрикулах, трапляється він і у виданнях того часу. Як приклад наведемо публікацію Panegyricus Othonis Beckman Vūrbergi Artiū p[ro]fessoris... (Inpreſſum Witteburgi per Ioannē Viridi-|| montanū. Anno. M.D.IX.)6, видану 1509 р. у Віттенберзі, де згадується бакалавр обох прав Андреас Крапус: Ad Eundē Andreas Crapus Guiten || bergius Vtriuq; iuris Bacalaureus. Отже, розшифрування латинського акровірша, засноване на аналогії з руським акровіршем, указувало б на те, що ерудит М. Мажвідас, який прибув до Кенігсберга, міг раніше здобувати вищу освіту в навчальному закладі Католицької церкви, тобто там, де викладали канонічне право (відповідно, перед початком навчання в Кенігсберзі він уже міг навчатися десь в університеті щонайменше близько шести років). Як прихильник іншого віровчення, М. Мажвідас міг зазнати тут неприязні, через що 1548 р. міг назвати себе ім’ям першого мученика (protomartyr). Варто зазначити, що такий самий профіль навчання мав і його попередник — доктор обох прав Абромас Кулвієтіс (теоретично з навчанням М. Мажвідаса можуть бути пов’язані й роки студій в університеті Сієни). 3. Запропоноване прочитання латинського акровірша можна обґрунтувати (поки не знайдено прямого документального підтвердження) лише одним способом — довести, що літери BJ дібрано й ужито свідомо. Таку можливість нам дає 5 Тут не можна було зазначити це слово найточнішим скороченням, оскільки східні слов’яни не вживали німецьких академічних ступенів і, відповідно, не скорочували їх. 6 Тут і далі посилання подано за базою даних: Verzeichnis der im deutschen Sprachbereich erschienenen Drucke des 16. Jahrhunderts (VD16). VD16 B 1407. 18 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI „Pirkit mane ir skaitykit“. Pirmieji spausdinti LDK akrochai Рис. 5. 1509 р. Panegiricus Othonis Beckman Vuartbergii Arti p[ro]fessoris, f. 23r Straipsniai / Articles 19 ILJA LEMEŠKIN детальніше текстологічне зіставлення з джерелом, яке безпосередньо зумовило появу перших двох рядків передмови до Катехизму. Ми схильні вважати, що безпосередній вплив на М. Мажвідаса справила сатирична публікація, видана в Кобурзі: Pasquillus. New Zeytung Vom Teuffel ([Coburg], 1546), або її повторне видання 1546–1547 рр. Титульна сторінка свідчить, що книжка, як і катехизис 1547 р., зовні відіграє роль анонімного видання. З жанрового погляду вона удає, ніби є: 1) листівкою тодішніх засобів масової інформації (Zeytung), яка нібито точно відображає актуальні події, і 2) пасквінатою (іт. pasquinata), вивішеною біля статуї Пасквіно на площі Навона в Римі. Остання обставина пояснює, чому біля року немає вказівки на місце видання (так само і в пізніших виданнях книжки). Хай там як, авторство твору на титульній сторінці номінально міцно пов’язане з легендарним римським шевцем на ім’я Пасквіно. Справжнє авторство тексту розкриває нескладна криптограма, подана в самому кінці видання: <...> Amen; Afanheffucaic [et]c. ⁶ РИС. Криптограма реляції C. Schnauss, виданої в Кобурзі 1546 р., f. 12r Якщо прочитати анаграму навпаки, постають ім’я, прізвище автора та його фах: A–fchnau–ciriauf–k, тобто A[pote]k[arius] / A[pothe]k[er] Ciriacus Schnaus, або k–ciriauf–fchnau–A, тобто k[oburgische] Ciriacus Schnaus A[potheker]. Близько 1550 р. у Кобурзі та сама особа видала іншу книжку, позначивши себе (на титульній сторінці) абревіатурою C.S.A. (= Ciriacus Schnauß Apotecker): Ein schon newes Lied/ von || deren schwatzen Hannen/ lernt wie die || warheit allzeit verhalt/ und offmals || mit dem todt gestrafft wird/ jm || Spen thon [et]c.|| Zucht ehr und lob/ Christlich || verendt durch C.S.A. Darin umb drey || Hauptstück zur geliget geben/ und || menschlich verdient ver=||worffen wirt. (In der Fürstlichen Stadt Coburg/ truts || Ciriacus Schnaus Apotecker, [1550]⁷. Абревіатури поруч з особовими іменами — A (apotekarius), P (pater), BA (baccalaureus artium), BI (bac. juris), BM (bac. medicinae), MA (magister artium), MD (medicinae doctor), DJU (doctor juris utriusque) тощо — були потрібні з репрезентативною метою, щоб усім було зрозуміло: творець книжки — не якийсь простолюдин, а особа, що здобула академічний титул і певне суспільне становище. ⁷ VD16 S 3185–3186. Примірник видання доступний в інтернеті: http://digital.staatsbibliothek-berlin.de/werkansicht?PPN=PPN66835753&PHYSID=PHYS_005&DMID= 20 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI «Купуйте мене і читайте». Перші друковані акровірші ВКЛ Розшифрування подібних «криптограм» не становило особливих труднощів, адже сучасники вміли читати вертикально й навпаки. Про це добре свідчать усі повторні видання книжки (XVI ст.), у яких анаграму залишено на своєму місці (не зрозуміле «абракадабра» відкидали або спотворювали, псуючи її). У чеському виданні книжки 1547 р. криптограму також зрозуміли, але дещо спростили. Видавець передбачив кінцеву літеру <k> і задля зручності читання оновив написання прізвища автора: Asſuanchsſuca || ir. [etc]. (A–schnauſ–ciracu, тобто A[pother] Schnaus Ciracus). 7 РИС. Криптограма C. Schnaus у чеському виданні 1547 р., f. 21v Як і інші інтелектуали тієї доби, кобурзький аптекар Cyriacus Schnauss (Ciracus / Cyriacus / Cirias Schnauß, 1512–1571), відомий як видавець (1546–1564) та заповзятий памфлетист, послідовник Лютера, захоплювався різноманітними можливостями комбінаторної поетики. У цьому сенсі особливо вирізняється недатована книжечка, якою він відреагував на Аугсбурзький інтерим 1548 р.: INTERIM• || Ein newes vnd || mit Heyler Schrifft wolge= || gründets Lied / Wider das ſchöne heuchliche || vnd gladtreichende Ketlein / gant / ſInterim. || ſampt d. auflegung des feligen worts [etc]. || Darbey. || Der erschrocklich / Teuflich / Antichristlich || Romanifch vnd recht Baptifch Ede / || So den armen Priftern (welche das || reyne wort Gottes verſchweeren || vnd das ſInterim an nemen || müſen) aufflegt wird. || Hüt dich (früher Christ) für den Katzen / || Die ſon lecken vnd hinten kratzen. [etc].⁸ Основу видання становить вірш, написаний на основі Святого Письма (mit Heyler Schrifft wolgegründets Lied) (ff. 2r–3v), у якому знаходимо персональний акровірш одразу двох осіб: C–I–R–I–A–C–V–S–S–C–H–N–A–V–S–Johannes–Bauer–Schmidt (Ciracus Schnaus, Johannes Bauerschmidt). Подвійний різнорідний акровірш (літерний і лексичний), що виконує функцію паратексту, 8 VD16 B 841. Доступно в інтернеті: http://digital.bib-bvb.de/view/bvbmets/viewer.0.6.1.jsp?folder_id=0&dvs=151197665734~286&pid=420650&locale=cs&usePid1=true&usePid2=true# Straipsniai / Articles 21 ILJA LEMEŠKIN 8 pav. C. Schnauso Interimo (po 1548. V. 15) titulinis lapas. Titulinis rėmelis tenka 1546 m. relacijai apie popiežių ir Velnią (galbūt jai ir buvo pagamintas): kairėje pavaizduotas popiežius (Alessandro Farnese krotoporetes), dešinėje – velnias, apačioje pragaro nasrai praryja katalikų kunigus 22 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI «Купіть мене і читайте». Перші друковані акростихи ВКЛ акростих делікатно вказує на авторство, тобто називає автора (авторів) віршованого твору та/або видавця (видавців) книги. Одразу після вірша подано (f. 3v) ще одну комбінаторну вправу, яка пояснює читачеві справжнє значення слова Intim: Рис. 9. Фрагмент «Інтима» К. Шнаусса (після 15.V.1548), f. 3v Пояснення слова J N T E R J M / яке було довго прихованим віршем Антихриста в Римі й тепер через остаточну дурість одного слуги (G[ot] L[ob]) вийшло на світ. Jhr Nerrichen Teudſchen Eur Reich Jſt Mein. Комбінаторні текстові хитрощі К. Шнаусса відповідають звичаям, читацьким очікуванням і навичкам того часу. Створені ним акростихи й криптограми типологічно важливі для дослідження передмови М. Мажвідаса, але текстологічний зв’язок простежується на іншому рівні, тому повернімося до публікації: Pasquillus. New Zeitung Vom Teuffel ([Coburg] 1546). Реляція про Веліаса — твір сатиричного характеру, у якому форму гуманістичного діалогу винахідливо поєднано з цілком іншим началом. Про життя та різні актуальні події дня відверто розмовляють двоє друзів: папа Павло III (Алессандро Фарнезе) та володар усього пекла Веліас. Знайшовши спільну мову, вони по-братськи обговорюють незавидне становище папи, перебіг Шмалькальденської війни та її перспективи, переговори Тридентського собору й багато інших політичних тем. Комізму досягнуто різними засобами. Почувши про Біблію, папа так лякається, що кров стигне в жилах. Оскільки католицький провідник уникає Біблії й зовсім її не читає, про Святе Письмо «милого Павлусика» інформує сам нечистий, який стає схожим на християнського проповідника. Сатирична розмова Диявола й папи за змістом дуже далека від катехизму 1547 року, проте їх поєднують елементи рекламної мови. Straipsniai / Articles 23 ILJA LEMEŠKIN Реклама, пов’язана з видавничою справою та розповсюдженням книжок, пронизує всі розглянуті редакції реляції. Це робиться ненав’язливими художніми засобами. Папа потай зізнається співрозмовникові-однодумцю у своєму найбільшому клопоті та страху. 15 років тому у Віттенберзі було видано книжку М. Лютера Warnung an seine lieben Deutschen, яку реформатори й досі хочуть перевидавати. На думку папи, краще втратити 30 тонн золота, ніж знову побачити цю книжку; тому разом із кардиналами, єпископами, абатами, прелатами, настоятелями та всіма іншими підлеглими він скуповує її й спалює. Папу атакує Диявол, який, зі свого боку, радить не шкодувати коштів, аби знайти й вчасно знищити навіть останній примірник, що ще залишився на німецькій землі. Інакше, якщо книжка знову пошириться, до пекла потрапить значно менше людей. Оцінка книжки, висловлена тут устами Диявола й папи (ff. 5r–5v), діє як реклама, що спонукає справжнього християнина придбати таке «небезпечне» видання. Реляція, видана в Кобурзі 1546 року, New Zeytung Vom Teuffel та її пізніші німецькі видання спонукають придбати книжку, яка незабаром вийде або щойно була надрукована, — Warnunge || D. Martini Luther/ an seine || lieben Deudchen/ vor etlichen Jaren ge= || schriben auff dien fall/ so die Feinde || Christlicher Wheit die Kirchen vnd || Land/ darinne eine Lehr des Euan= || gelii prediget wird/ mit Krieg || überziehen vnd zerstoren || wolten. || Mit einer Vorrede Philipi || Melanthon. || Wittberg/ || Gedruckt durch Hans || Lufft. || 1546¹⁰. Того самого 1546 року видання було перевидано в Нюрнберзі (VD16 L 7345–7347), Страсбурзі (VD16 L 7348) і Тюбінгені (VD16 L 7349); 1547 року — ще раз у Віттенберзі (VD16 L 7352). У чеському виданні 1547 року (Pâqquilus: Nowiny o Čertu a Papežy…, про нього йтиметься далі) заяви папи та Диявола рекламують відповідну чеську версію сповідання, надруковану пізніше того самого 1547 року, ніж реляція: Weyfraha Doktora Marti||na Luthera k feym nileym Niemcom/ před niebil||ka Lethy fepana/ na takowey konecz/ kdyby nepřá=||tlé prawdy Křesťanſké na gegich Cýrkwe a || do gich Zemi wnichž ſe čiſté včení Swa||tého Euangelium káže wařeč||ně přitáhnuti / a gich z=||kázce býti chtěli yaké||ho wtom z=||pouſobu po=||žiti mieli. || Tež y Přemluwa a nebo napomenuti wysoce vče=||ného muže Fi||lipa Melanctona kterauž geſt učinil || na tuto weyſtrahu / Leta toho. 1547. w Wit||temberge [etc. O čež ſau fe ti dobří Towaryši Čert || ӡ Papežem welmi ſtaráli aby 9 Йдеться про це видання: Warnunge || D. Martini Lu=||ther/ An eine || lieben Deud=||schen (Gedruckt zu Wittemberg || Durch Hans Lufft || M.D.XXI). VD16 L 7340–7342. 10 VD16 L 7350–7351. Доступно в інтернеті: http://digital.onb.ac.at/OnbViewer/viewer.faces?doc=ABO_%2BZ200418609. 24 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI «Купіть мене й читайте». Перші друковані акростихи ВКЛ на Гево не було. (Wytf[t]ėno a dokonano [v Mladė Boleslavi u Václava Oustského] Leta. 1547)11. До папської фракції та занепокоєння у Венло повертаються ще раз в іншій частині реляції (ff. 10r–10v). Назву рекламованої книги тут удруге виділено типографічно — надруковано великими літерами. Один щиро шкодує свого друга й узагалі всіх католиків, адже, на його думку, книга, про яку знає папа, буде дуже дорогою, і людина, відмовившись від смачнішої їжі та напоїв, зможе придбати її за заощаджені гроші. Із цим жалем погоджується й папа, який подає попередній прейскурант. Неначе якийсь видавець чи друкар, він заявляє, що книга буде дешевою і навряд чи коштуватиме більше трьох крейцерів. Із передмовою вона буде дорожчою, але й тоді не перевищить чотирьох крейцерів. Папа розсердився б, якби її продавали хоча б за три-чотири крони, бо в такому разі вона була б недоступною допитливому й спраглому правди простолюду. Отже, реляція докладно повідомляє про вихід друком книги М. Лютера рідною мовою і заохочує її купувати. Як видавець, C. Schnaussas не забуває і про власну літературну працю, належно забезпечуючи її рекламою на титульній сторінці. Оскільки публікація не є анонімною, до читачів звертається сама книга (далі цей уривок називатимемо «інвокацією до читачів»). Вона просить купити й читати її: Вірний християнине, купи мене й люби щиро, Твоїх грошей ти напевно не шкодуватимеш. А якщо я не кажу правди вільно, То можеш поскаржитися на мене папі. «Вірний християнине, купи й читай мене з довірою. Тобі напевно доведеться шкодувати за свої гроші. А якщо я не кажу правди, Ти зможеш поскаржитися на мене папі». Німецький оригінал 1546 року, розглядаючи ініціал у двох передмовах М. Мажвідаса, варто порівняти з чеською адаптацією реляції, адже в останньому виданні 1547 року розглядувана інвокація до читача функціонує дещо інакше. C. Schnaussas на титульній сторінці (f. 1r, див. далі) зазначив назву книги (a), її короткий зміст у віршах (b) і, нарешті, інвокацію книги до читача (c), яку візуально виділив як допоміжний рекламний елемент. На наступній 11Тут і далі посилання подано за базою даних «Knihopis». Knihopis 5126. Ez. Доступно: https://books.google.cz/books?id=NKP:100400497&printsec=frontcover#v=onepage&q&f=false. Straipsniai / Articles 25 ILJA LEMEŠKIN На звороті аркуша (f. 1v) з’явилася вступна промова у віршах (d, e), у якій Пасквіно пояснює обставини появи твору та широко моралізує. Чеський видавець Вацлав Оустський дещо інакше розташував перелічені одиниці (a, c, b, d...), спрямував новацію до читачів (тобто вжив форми множини), а також цікаво модифікував вступну промову (f). Пор.: 1546 f. 1r 1547 f. 1r Пасквілл. a Нове повідомлення про диявола. b Як нещодавно папа та його спільник, верховний сатана, з пекла про свою справу й цю війну розмову вели, і кому вони хотіли віддати перемогу — усій Святій Трійці; там також суворо засудили князів через те, що вони готуються до оборони проти імператора з великою силою; а також що папа прагне лише одного, а сатана тим часом на щось чатував. Турбота папи неодмінно справдиться, надія сатани цілком марна. c Щирі християни, купуйте мене й читайте щиро: ваших грошей я, певна річ, не примушу шкодувати. А якщо не говоритиму вільно правди, можете поскаржитися на мене папі. 1546 Пасквілл: a Новина про чорта від папи: про вірних і грішних, які нині зібралися на спільну раду. c Милі християни, купуйте й читайте мене, не пошкодуєте тих грошей, що за мене віддасте марно. Якщо ж не говоритиму всієї правди, мусите мене за це звинуватити перед папою. 26 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI «Купуйте мене й читайте». Перші друковані акровірші ВКЛ РИС. 10. Титульний аркуш реляції К. Шнаусса, Кобург, 1546 р. Straipsniai / Articles 27 ILJA LEMEŠKIN f. lv f. lv d Paquill, ad lect. Chrj̄en. [e]c. e Християни, багаті й бідні, Слухайте й згляньтеся також: Як папа та його спільники Хочуть знищити слово Боже. Я нещодавно в одному місці Почув усі слова про їхні змови, Особливо те, чого прагне папа, І чого підстерігає Ятан, Вони б надто швидко мене розпізнали. Що їм зовсім не вдалося завершити Та що я з того зберіг Те хочу сповістити юним і старим На честь моєї батьківщини Високошанованим вільним німцям Особливо євангельському союзу За яким ці пси женуться Щоб кожен, юний і старий Пильнував від обману папістів, навіть силою І я бережу надію на Ятана Нехай допоможе в цьому Бог своєю милістю Який викриває всіх облудників Змова папістів і їхнього товариства На добро нам усім стане явною І не пошкодує для нас жодної допомоги Лише в цьому й полягає вся вада Щоб ми не виправилися ані на волосину Тож робімо лише те, що повинні Так само й Бог зробить те, чого ми бажаємо І будь з нами в усякій скруті Той самий любий і вірний Бог Хай буде вічно прославлений, попри всяку зневагу. А М Е Н 28 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI „Pirkit mane ir skaitykit“. Pirmieji spaudinti LDK akrostichai 11 ІЛ. Чеськомовне видання релігійного твору К. Шнауссо 1547 року, титульна сторінка Straipsniai / Articles 29 ILJA LEMEŠKIN f. 2r f. 2r f Бап[т. Ах, горе! О, горе... [текст повідомлення] b Pa[ɣquillus:, A kož ted nedawno Papež a geho towarÿs mily. newyw[s]y Satanas z Pekla po[polu gau byli O nyniej[s]y p[de wzate Walce a towar[i]kė špriznieni kdoby to witiez[twi] obdrżal/otō mieli rozmluweni Oba g[au te gednoy[ne wole byli y vminieni. Aby pobozni [tawoe i[je nahlawu byli porażeni Proto že w[dycky [tawieg] wielkem prowie[twj. proti geho C[yar[ke wełbno[tia du[ogen[twj. Oče[je ge[Pape[s w[emi obče[ni narnie [taral. a Satanas to kew[emu [kutečne gest napomahal Tak že w[dy pawel pape[s to wykonal o[[taro[t miel a Satanas otakow [wau peči y nadje napo[le dy przy[ 30 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII «Купіть мене і читайте». Перші друковані акровірші Великого князівства Литовського f. 2v f. 2v f [текст повідомлення] d Пасквіллус до Кшештанського читача f Хто правди й Божого слова не любить, той не хоче бути Плешаковим підданим. Адже як зів’яла трава, так і вони в’януть, а про Бога і його Слово зовсім не дбають. Читайте, дивіться, люди, що тут написано, і втікайте з Вавилона. e Християни, бідні слуги Божі в Господі. Папісти й митники над ними безжально знущаються. Як Павло-папа нині зі своїми товаришами, слово Боже заглушує злобним наклепом. Нещодавно я був присутній на одному зібранні й усе зрозумів, дуже добре почув. Дивіться ж, що Павло-папа робив і що Сатана старанно спостерігав. Тому вони мають знати про мене, що я не зроблю нічого з того, чого вони бажають і просять. А що я колись здобув, то пам’ятаю. Про це знають і старі, і діти. Вважайте все це за похвалу й за винагороду для ваших батьків та для шляхетного товариства. Особливо ж — за Євангельську Істину. Вони лютують і прагнуть її викорінити. А ось уже всі — і старі, і молоді — ганебно середньовіччя в крові топчуть. А проти такого Сатани не йде ніхто, і його скарбів... Straipsniai / Articles 31 ILJA LEMEŠKIN Рис. 12. Чеське видання повідомлення Шаусса 1547 року, передмова з віршованим вступом, арк. 2v 32 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI «Купіть мене і читайте». Перші друковані акровірші ВКЛ f. 3r f. 3r f [текст реляції] e Vchovež nas wkrÿtu nam vçiniena Milot Boži A tak ty wſęcky Papežow faleſne rê I gho Towarſwa budu geweny tady Dle naſeho bauduho wſeho dobreho Ne opuſtit Boh a Pán pomocy ſdu ſweho Ale ten newietſy nedofatek prinas gft naten čàs Žie naſÿch żiwotow nelepſſugem ani żwalas Neſ geſti jie my to což naleži budeme çiniti Vçinijt nam Boh ẓaſe to coz my budeme chiti Gemuẓ w Trogicy nerozdilne bud çief a chwala Kteraẓ je gmu predwiekÿ wiekuow dala A ditj je bude wždy bezpreſtanj Nawieczne wiew bez ſkona[n]ji Amen Скорочення накладів видань 1546 і 1547 років виявляє, що рекламний чотиривірш, придуманий C. Schnausso, вирізнявся привабливістю та життєздатністю (про це — в наступному розділі). У поданій композиції звернення до читача спочатку виконувало (у німецькому оригіналі) допоміжну роль, тому видавець із Кобурга надрукував його меншим фрактурним шрифтом. У чеському виданні рекламний текст було «підвищено», тобто його статус прирівняли до статусу назви: на титульній сторінці цей уривок вірша продовжував заголовок твору. Ба більше, чотиривірш вплинув на передмову. За зразком попередньої книги чеський перекладач або видавець дописав до неї віршований вступ, тобто фрагмент f, який можна було б перекласти так: «Хто любить правду й Божий закон Не бажай залишатися з непокритою головою12. Поглянь, які злі й підступні серця вони мають, Зовсім не зважають на Бога та його слова. Читай, дивись і добре обміркуй написане І швидко вирви з Вавилона13» Неважко помітити, що імперативи Čyti ‘читай’, Wiz ‘дивись’, ʃud ‘зрозумій, обміркуй’, wythni ‘вирви’ розширюють попередні заклики книги: нім. одн. Kauff ‘купи’, lieβ ‘читай’ і чеськ. мн. Kupte ‘купіть’ та czyte ‘читайте’. Інакше кажучи, у чеській публікації 1547 року порівняно з німецьким оригіналом помітна цікава тенденція: образний рекламний текст від титульної 12 Мається на увазі католицьке духовенство (род. відм. мн. Plechačow): пострижені священники та ченці (чеськ. наз. відм. одн. plechač «лисий; католицький священнослужитель»). Чеськ. наз. відм. одн. podnož «підніжка». 13 Із пастки католицької церкви (алюзія на Мат. 1,11–18). Straipsniai / Articles 33 ILJA LEMEŠKIN Подорож сторінками веде далі до передмови. Зв’язок або наслідок цієї тенденції ми схильні вбачати в катехізисі 1547 року. Варто зазначити, що чеське дієслово jud‘ «зрозумій, осмисли» (словосполучення jud’ co fe pijfe «зрозумій, що написано») семантично співвідноситься з імперативом permaniek, використаним М. Мажвидасом (так читаючи permaniek), а німецьке мн. BRalei feferis та імперативи ikiet, ſkaitiet, permiekiet граматично відповідають чеському мн. Milí Křeťiané; Kupte, czťete. Наведені обставини дають підстави обережно висунути гіпотезу, що М. Мажвидас знав саме чеське видання книжки й узяв його до уваги, адже воно справляє враження проміжної ланки (від New Zeytung Vom Teufel 1546 року до катехізису 1547 року). З погляду відносної хронології така можливість цілком реальна й варта розгляду. Судячи з колофона, основний текст катехізису 1547 року завершили друкувати наприкінці 1547 року (VIII diena Menesſ Sauſia (= грудня)). Тоді або ще пізніше надрукували останній друкарський аркуш, до якого входили (додатковий октоніон A) титульний аркуш, присвята, обидві передмови й буквар14. Чеське повідомлення про папу й Вільно з’явилося не пізніше 1547. IV. 24 (тобто до битви під Мюльбергом). У ньому рекламувалося чеське видання твору М. Лютера 1547 року (обсягом 38 аркушів, in quarto). Щоб реклама мала сенс, її треба було оприлюднити завчасно, найімовірніше на самому початку 1547 року. Отже, є підстави вважати, що М. Мажвидасу була відома публікація 1547 року — Paſquillus: Nowin o Cžtu a Papež. Читання чеського джерела та його розуміння не мало становити жодних труднощів для перекладачів катехізисів Я. Секлюціана та Я. Малеця, якщо зважити на «експансію літературної чеської мови» (Havránek 1939) у польську мову XIV–XVI століть. Однак М. Мажвидасу мали бути доступні й німецькі варіанти повідомлення. У 1547 році це була добре доступна й широко відома серед протестантів друкована новина. У 1546 році її видали щонайменше п’ять разів. Праця кобурзького друкаря (VD16 S 3180–381, а також, можливо: VD16 S 3175 і VD16 ZV 13961) двічі вийшла друком в Аугсбурзі 1546 року 14 Буквар Pygus ir trumpas mokſlas ſkaitity yr raſchty могли включити до складу катехізису з банальних типографських причин: після передмов треба було заповнити місце, яке інакше залишилося б порожнім на друкарському аркуші. Про цю обставину мав знати й укладач букваря. 15 Нагадаємо, наприклад, думки Я. Малеця, викладені в мовознавчій полеміці Defensio verae translationis corporis Catechismi in linguam Polonicam, adversus calumnias Joannis Secleciani (1547): «Однак твердо знай: ніхто ніколи не зможе істинно й належно перекласти Святе Письмо польською мовою без допомоги чеської мови та виданих чеською мовою священних текстів. Адже польська мова надзвичайно зіпсована, аж настільки, що ніхто не вміє істинно й належно говорити польською, якщо не знає чеської мови. Я навів би тобі чимало латинських слів, які жоден поляк не може істинно й належно перекласти польською, якщо не знає чеської мови. Такими є pus, impius, beatus, benedictus, gloria laus, laudus, benedicamus, adoramus, glorificamus тощо» (Warmiski 1906: 199; Lenartowicz-Zagrodna 2011). 34 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI «Купіть мене й читайте». Перші друковані акровірші ВКЛ (VD16 S 317 = VD16 S 318; VD16 S 319), принаймні по одному разу в Нюрнберзі (VD16 S 382) і Страсбурзі (VD16 S 383). Ще одне, поки що не локалізоване видання, найімовірніше, з’явилося в 1546–1547 роках (VD16 S 376). Усі ці повідомлення, як уже зазначалося, поширювали й супроводжували Warnung an seine lieben Deutschen. Завдяки авторству М. Лютера пара книжок, що видавалася одночасно, була популярною в усіх протестантських країнах. Її контрабандою доправляли до Чехії, де великий попит зумовив появу чеського перекладу. Безперечно, обидві привабливі антипапські книжки широко читали й у Кенігсберзі. Варто наголосити, що це відбувалося напередодні виходу катехізису 1547 рокуkatezimo. У цьому контексті цікаво було б поміркувати, як литовський двовірш впливав — або мав впливати — на тогочасного читача. Читацькій публіці персоніфікація книжки, виражена закликами Fromer Chrift Kauff und lieb mich... і Milį Krezf- tie Kupąte a cžiete me... Cži / Wiz / a fu’ co fe piffe..., була добре знайома зі свіжих публікацій 1546–1547 років. У сприйнятті читачів укладач катехізису 1547 рокуkatezimo, підкріплюючи це недавньою¹⁶ літературною алюзією, актуалізує цю персоніфікацію: Bralei fefes imiet mani ir skaitykiet || Ir tai skaitydami permani- kiet. Слід додати, що він не робить цього механічно, тобто діє подібно до укладача чеського видання 1547 року. Хоч це й не дослівний переклад, тісний зв’язок між німецьким оригіналом, чеською адаптацією та литовською текстовою версією легко впізнати. Заклик книжки всюди починається звертанням у кличному відмінку до того самого адресата — читача / покупця (одн. Fromer Chrift / мн. Milį Krezfiane – мн. Bralei fefes); далі вжито імперативи з однаковою або близькою семантикою (одн. Kauff / мн. Kupąte – мн. imkiet; одн. lieį / мн. cžiete / одн. Cžti – мн. skaitykiet; одн. fu’d – мн. permanikiet), сполучник (und / a – ir), займенник (mich / me – mani), а також їхня послідовність у межах синтагми. Очевидним є функціональний зсув: рекламна мова > стає вступом до концептуального звернення. Дієслово купувати, характерне для елементарної реклами, М. Мажвідас замінює нейтральнішим візьміть, хоча первісна семантика нікуди зі звернення не зникає (дієсл. imti «хапати, подавати руку, брати пальцями», а також «купувати, здобувати; позичати»). Сучасники, маючи перед очима рекламний чотиривірш К. Шнаусса, тобто усвідомлюючи інтертекстуальний зв’язок, мали розуміти двовірш М. Мажвідаса і в цьому значенні: «Брати й сестри, купуйте мене й читайте...» Отже, рекламний шлейф, з огляду на генезу тексту, аж ніяк не полишає Катехизму. Водночас суто утилітарний текст М. Мажвідас, імовірно наслідуючи чеську публікацію 1547 року, огорнув і іншими намірами та смислами. Єдине місце, де автор передмови відходить від німецько-чеського джерела (джерел), — звертання, пор.: Fromer Chrift / Milį Krezfiane – Bralei fefes. Точний 16 Для читачів середини XVI століття вони очевидні, тоді як у наш час залишаються малозрозумілими, а іноді й нерозпізнаними, через що колись актуальні інтертекстуальні зв’язки зникають. Straipsniai / Articles 35 ILJA LEMEŠKIN Дослівний переклад був би Вірні / Любі / Сміливі / Побожні... християни (або одн.), але в Катехизмі бракує такого очікуваного й цілком доречного початку. Замість стандартного звертання М. Мажвідас уживає мн. Bralėi feris або одн. Bralau milalis. Чому? Таке запитання мали поставити й перші читачі Катехизму. Тоді воно було актуальнішим, ніж тепер, бо було відоме джерело, від якого автор «відступив» (тобто на рівні тексту порушив горизонт очікувань). Відповідь читачам, мабуть, напрошувалася сама собою: очевидно, що відхід від звичних звертань і оригіналу зумовило прагнення скласти тут акростих. Як мовиться, авторові було важливо мати на початку вступу, тобто акростиха (у позиції перед власним іменем), літеру B (< baccalaureus), однак відповідного литовського синоніма до нім. прикм. Frommer або чеськ. Milý, який додав би потрібні відтінки, він не знайшов17. 4. Отже, створюючи вступ до литовського звернення — тобто комбінацію двох початкових літер BJ, що входять до акростиха, і відповідний фрагмент чеського повідомлення 1547 року ƒ, — М. Мажвідас мав керуватися апелятивною частиною пара-тексту, характерною для друкованих книг того часу. Структурну одиницю композиції книжки, яку за браком кращого терміна ми назвали інвокацією до читача, стисло, привабливо й образно інформували (часто у формі чотиривірша на титульному аркуші) про видання, привертали увагу читача і, зрештою, спонукали придбати книжку. Варто наголосити, що до цієї категорії текстів належать і всі ті паралелі, які раніше текстологічно зіставлялися з двовіршем М. Мажвідаса. 1983 року Анатолій Непокупний звернув увагу (Nepokupnas 1983: 173; 1994: 71–72) на рукописний словник російської мови й опублікував віршик Einn Russich Buch bin ich genannt, / Im deutschen Lanndt ganz unbekandt / Der mich hatt geschrieben den Lasse gott / Frolich Leben unnd sterben Amen. p. / Hilff got was ich beginne / Einn selig ende ich gewinne / Der dies hatt geschrieben / Got gebe ihm nach gottes willen zu Leben / Ahier Auff dieser erden / Das seine sehll gott zu theil werde / Thomas Schroue Ist ehr genant / Das er got musse werden bekannt. / Amen, Anno Domini / 1546 (шифр: MS. slav. quart. 18; цит. за: Glück, Pörzgen 2009: 157), укладений верхньонімецькою мовою і нині збережений у Ягеллонській бібліотеці в Кракові (до війни: Staatsbibliothek zu Berlin Preußischer Kulturbesitz). Український балтист продовжив давнішу працю Михайла 17 Подібний механізм комбінацій, заснований на алюзії до всім відомого літературного тексту, можна уявити й у наш час. Наслідуючи криптографію М. Мажвідаса, автор статті міг би замість імені та прізвища «підписатися», наприклад, таким хитромудрим способом: Montego Bay, Montego Bay, балтистом працюю у столиці Чехії. Ще більшу користь це принесло б, якби замість очікуваного Montego Bay фігурувало словосполучення на кшталт Habana drive, яке вказувало б на академічне звання та полегшувало ідентифікацію особи. 36 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI «Купіть мене й читайте». Перші друковані акростихи ВКЛ... Висновок дослідження Алексєєва, згідно з яким копію твору було зроблено через видавничі потреби (Алексеев 1951: 108). Мовне джерело, на його думку, планували / готували до видання 1546 року, а видання мав починати текст, відповідний інвокації «читай». М. Алексєєв цілком обґрунтовано побачив інвокацію (він називав її стихотворное напутствие) у першому чотиривірші (Алексеев 1951: 108): Я — російська книга, так мене названо, у німецькій землі зовсім невідома. Той, хто мене написав, нехай залишить Господь жити радісно й померти. Амінь. Цей чотиривірш типологічно й генетично зіставляють з інвокаційними чотиривіршами К. Шнауса та інших видавців того часу й виводять від них. 1947 року, розглядаючи можливе джерело двовірша, Вінцас Миколайтіс-Путінас указав (Mykolaitis 1962: 197) на інший рекламний чотиривірш, який у примітці, побіжно згадуючи діяльність Ганса Вайнрайха, навів Паулюс Тшакерт (Tschackert 1890: 92). Значно докладніший опис видання Das Vater | unser... | Herr (VD16 B 5441) подав 1861 року Рудольф Рейке (Reicke 1861: 199–201); за ним тут і наведено чотиривірш: У Кенігсберзі мене надрукував Ганс Вайнех старанно, біля замкових сходів у старому місті; тут той, хто бажає мене купити, знайдеться. Кенігсберзький бібліотекар звернув увагу, що чотиривірш надруковано в самому кінці книжки — на recto останнього аркуша. Дослідник розглянув питання датування книжки, однак, на відміну від Г. Х. Пізанського, остаточного висновку не зробив. Інші міркування щодо 1524–1525 років спиралися на слабку аргументацію, зокрема на те, що друкар, щойно прибувши до Кенігсберга, мав повідомити про свою діяльність і плани. Після того як друкарня «здобула славу», тобто в усіх наступних книжках після 1525 року, він більше не використовував цього чотиривірша. Але можна міркувати й у протилежному напрямі: чотиривірш могли опублікувати значно пізніше, коли (початково) тимчасовий видавничий проєкт виправдав себе й дав результат, а мешканці Кенігсберга почали ходити купувати книжки безпосередньо до друкарні (мовляв, друкарня вже почала виконувати ширшу функцію розповсюдження книжок, книжкової крамниці). Запитання викликає й місце розташування інвокації. Р. Рейке описав примірник із Королівської та університетської бібліотеки Кенігсберга, у якому наприкінці, Straipsniai / Articles 37 ILJA LEMEŠKIN тобто після інвокації (!), мав ще дві пісні. Бібліотекар, полемізуючи з висновком професора з Ґданська Михаеля Х. Ханова, встановив, що ці гімни становлять окрему частину, яка чітко відрізнялася від першої частини також папером. Залишається шкодувати, що нині ми вже не маємо у своєму розпорядженні ані ґданського, ані кенігсберзького примірників. Детальніший аналіз книжкового блока у протилежних випадках допоміг би з’ясувати питання, якого Р. Райке, на жаль, не торкнувся: чи не міг катрен насправді належати до іншої одиниці конволюта, що містила пісні: 1) O Jesu Christ, deyn nam der ist, 2) Eyn geystlich lied von | den sieben worten die Got der Herr | sprach am stammen des hey-| gen Creutz (Reicke 1861: 201–202)? Отже, слід зважати на реальну можливість, що катрен не завершував Pater noster Маттіаса Бінвальда, а починав невідомий і не наведений збірничок поезій. У такому разі катрен був би єдиним паратекстовим елементом (який відкривав видання), що мав спільні риси з інвокацією К. Шнауса 1546 року: Kauff mich – ich mich wer lust zu kauffen hat. Нарешті, маємо пам’ятати, що видавці й друкарі, які довго вправлялися у своєму ремеслі, вирізнялися певною специфікою та сталістю паратекстових елементів, через що інвокація як своєрідний торговельний знак мала тенденцію повторюватися. Невеличкий твір із рядками, які Г. Вайнрайх уживав епізодично, не є характерним для цього друкаря ані формою, ані змістом. Твердження Лео Владімірова, що «подібні строфи є й в інших ранніх виданнях Г. Вайнрайха» (Владіміровас 1979: 324), на жаль, не відповідає дійсності (принаймні за оглядом джерел, доступних наразі). Розглядаючи чеський друк першої половини XVI століття, бачимо, що інвокації, створені різними видавцями, неоднакові. Особлива стилістична цілісність та оригінальність притаманні апелятивному паратексту Мікула́ѕ̌а Конача, на який орієнтувалися й інші видавці. Празький гуманіст у 1507–1528 роках видав близько 50 видань. Звертаючись у прагматичному ключі до читачів, які починали й завершували основний текст, він найчастіше писав віршами, не нехтуючи акровіршами (наприклад: Knihopis ČD 427). Видавець також типографічно відокремлював інвокації та інші паратекстові частини, що обрамляли основний текст, тобто використовував шрифт іншого розміру; але, на відміну від К. Шнауса, завжди звертався до читача від власного імені (а не від імені книжки). Помітна закономірність у вживанні створених ним інвокацій: на початку словами Máš tu, Čechu milý... «ось тобі, любий чеху...» він представляє книжку й немовби вкладає її до рук читача, а наприкінці видання бажає успіху словами měj se dobře «бувай здоров». Таку повторювану формулу в його книжках виявлено 18 разів. 1520 m. leidinyje Mistra Jana Husy kazatele, slauhne dědice českého, Dvanácti článku víry křesťanské obecné, desí Božích přikázaní a modlitby Páně Očenáš etc. vykládové každému spasení žádajícímu křesťanu nepotřebnější. (V Praze, Mikuláš Konáč z Hodiškova 1520) (Knihopis ČD 326) поряд із побажанням видавець подає практичну примітку про місце, де книжку можна недорого придбати: 38 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI «Купіть мене й читайте». Перші друковані акровірші ВКЛ Залишайся добрим і цими книжками сам себе наставляй, своїх учнів навчай, аби не бути виправленим і покараним разом із Валаамом за ослицю. У великому місті Празі не купуй цих книжок. «Бувайте здорові й самі керуйтеся цими книжечками та дбайте про своїх учнів, щоб вас не покарали, як Валаама з ослицею. У великому місті Празі ці книжечки можна придбати недорого». У межах паратексту видавець часом створює художньо виразні катрени, що містять звичні наказові форми та інші спонукальні (рекламні) елементи. Наприклад, інвокація 1514 року: K Cžtenaržy. Nechceffli hlúpy na fwětie zwolati Nebýwázy fkipy Múdrofti zgednati Cžtiž Mudrce fobie a nebudels robie Prawint yá tobie. (Knihopis 1371) «І читачу. Якщо хочеш на світі дурним залишитися, не скупись на здобуття мудрості¹⁸. Читай собі мудро — і не будеш дитиною. Я кажу тобі правду». Сучасники й послідовники М. Конача не були такими винахідливими, але їм також були притаманні сталість інвокаційних формулювань і їхніх стилістичних ознак. Звісно, часто вживали звертання до читача / покупця та доречні до ситуації наказові форми: 1533 року Mėj se dobre, čti a sud, uprímý čtenáři «Бувай здоров, читай і розсуди, щирий читачу» (Knihopis 663); 1533 року Protož kdožkoli miluješ pravú teologii, čti, roznevej a potom sud «Отже, хто б не любив істинну теологію, читай, розваж і тоді суди» (Knihopis 1709); 1541 року Protož kdož by chtěl rad bludy a faleš te skutý poznati, čti sobě tuto knižku, jenž se počina štastně «Тож хто хоче довідатися про омани й неправду цієї секти, нехай прочитає цю книжечку, що щасливо починається» (Knihopis 704) тощо. Абстрактно узагальнена інвокація, тобто така, що годилася б для будь-якого видання, функціонує разом з апелятивними одиницями, семантично пристосованими, як це робив і К. Шнаус, до конкретного твору. Як приклад наведемо тримовний словник Йодокуса Ґуткнехта, виданий близько 1535 року: Vokabular latěně, česky a německy každému mladému i staremu velmi potřebny a užitečny. Vocabu­laris rerum [Нюрнберг, (Йодокус Ґуткнехт), близько 1535] (Knihopis 1891): 18 Тобто «не скупись, купуючи книжку». Straipsniai / Articles 39 ILJA LEMEŠKIN Якщо бажаєш пізнати три преславні мови й заощадити гроші та клопіт, не вирушаючи з дому, тепер маєш знання й книгу. Тож читай собі й із вдячністю побачиш те, що для тебе коротко написано, адже без мовлення й без роздумів людина — ніщо. «Якщо хочеш вивчити три славні мови й заощадити гроші та клопіт, не завдаючи шкоди домівці, тепер маєш знання й книгу. Тож читай собі й із вдячністю поміркуй над тим, що Тобі коротко написано, адже без мовлення й без розуміння людина — ніщо». Зв’язок і сталі стилістичні ознаки, безперечно, характерні також для літератури самого К. Бурга й видавця C. Schnaussa, який тут розглядуваний тип інновації19 модифікує залежно від конкретних потреб: а) 1550 р.: Про новонародженого ідола=|| у Вавилоні. Послання=|| яке купці з Родосу=|| поширили як правдиву звістку у Венеції та в Італії, || а згодом також із Рима, останнього дня грудня || 49-го року, і з Венеції 9 січня || цього п’ятдесятого року тощо.|| Купцям в Ауґсбурзі=|| написане. 1550 (C.S.A.) (VD16 ZV 30501) Купи мене, о побожний християнине, щиро, не шкодуй зусиль, щоб мене читати. Адже це для тебе дуже важливо — через підступність сатани. б) 1550 р.: Нова звістка.|| Про новонародженого ідола=|| у Вавилоні. Послання=|| яке купці з Родосу поширили як правдиву звістку у Венеції та в Італії,|| а згодом також із Рима, останнього дня грудня || 49-го року, і з Венеції 9 січня || цього п’ятдесятого року тощо.|| Купцям в Ауґ=сбурзі || написане. (C.S.A.) (VD16 ZV 13960) Купи мене, о побожний християнине, щиро, не шкодуй зусиль, щоб мене читати. Адже це для тебе дуже важливо — через підступність сатани. 19У книжках C. Schnausse знаходимо типологічно інші інновації, за змістом пристосовані до інших видань, наприклад: Інша історична пісня/ || Про те, що людина має всю свою надію й || довіру навіки й лише на Бога покладати || [тощо. Лише на Тебе, Господи || Ісусе Христе. (1550, VD16 S 3184); Слово ГОСПОДНЄ перебуває повіки / || Йому ми дамо волю. || Нехай Він і надалі з любов’ю || Постійно будує й оберігає. ([1552], VD16 S 3174); З Божою поміччю: жовтий/ чорний/ зелений і білий/ || У Саксонії та Гессені здобувають славу. || Бог радісно дарує Свою благодать / Нехай Він дарує їм мир і довге життя. (1555, VD16 S 3167); Не маю багато золота й срібла/ || За те, що Бог мені дає, я зобов’язаний || Служити кожному. || Доки живу й можу служити. (1564, VD16 S 3168). 40 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI „Pirkit mane ir skaitykit“. Pirmieji spausdinti LDK akrostichai 13 РИС. Титульна сторінка публікації К. Шнаусса 1550 р. Von dem newgebornen Abgott zu Babel Straipsniai / Articles 41 ILJA LEMEŠKIN c) 1555 р.: Etwas neus: || Ein sehr andechtige Predig/ welche || der heylig Weyhbijchhoff zu Bamberg || in eygner person bey S. Mertin/ mit seufftzen und threnen gethan hat am Palmen Sontag im 1555 jare/ von dem || seligen Einreiten unsers lieben Herrn vnd Heylands || Jhesu Christi/ zu Jherusalem geschehen [et]c. || Auch dabey des H. Mans vberauß || wunderbarlicher Treume zwene/ auß || welchen mann künstlich Kochen vnd Lachen lernen mag [et]c. || Endtlich aber/ Ein wunderliche schöne Historia von dem || Palmweihen/ durch des Weihbijchoffs Leutenampt [et]c. (mei N. der heißt C. Schnaub; Laus Deo Omnipotenti/ Anno 1555 Adij 3 May) (VD16 S 3166) (рис. 14). На славу й хвалу найвищому Богові, на противагу дияволові та його зграї. Купи й полюби мене, о благочестивий християнине! Дізнайся, що є ваше освячення та проповідь Отже, чотирирядкова формула, що складається з інвокаційних чотиривіршів, Fromer Christ Kauff vnd lieb mich in Treuen C. Schnausso, судячи з доступних джерел, уперше була використана в публікаціях 1546 року в реляції про диявола і папу — Pasquillus. New Zeyttung Vom Teuffel ([Coburg], 1546). Персоніфікація книги виникає через удавану анонімність авторства (так само, як у катехізисі 1547 р.). Надалі цю фразу неодноразово змінювали й повторно використовували в іншому вигляді (пристосованому до нового видання). Тут наведено не всі книги, у яких засвідчено однаковий або подібний мотив Fromer Christ Kauff vnd lieb mich in Treuen – Kauff mich O fromer Christ in trewen – Kauff vnd Lieb mich (O) frommer Christ. Не можна виключити, що К. Шнаусс використовував цю модель побудови вірша і у своїх попередніх публікаціях, які нам досі невідомі або не дійшли до нашого часу. Також можливо, що цю структуру використовували й до К. Шнаусса. Розглядувану інвокацію до читача майже без змін публікували до початку XVII ст. Пізніші видання (наприклад: 1580, VD16 ZV 11492; 1600, VD17 14:68686C; 1605, VD17 3:019348C) свідчать про надзвичайну популярність реляції. 1546 року протестанти жваво читали й поширювали політичну сатиру, оскільки вона відгукувалася на найактуальніші події Шмалькальденської війни. Тоді за ними спостерігала вся Західна Європа. Через п’ятдесят років тогочасні актуальні події вже не були ані такими цікавими, ані зрозумілими, проте приваблива форма гуманістичного діалогу й далі задовольняла літературні потреби читачів. Нові видання супроводжує гравюра, що зображує позачасових персонажів реляції: папу й диявола (рис. 15). 5. У литовському першодруці 1547 року «Катехізис» закінчується на f. 20r. З f. 20v починається новий за жанром і авторством твір — PRADESTYSE giełfmes schwentas. «Катехізис» завершує написаний прозою фрагмент Upaminagimas, де М. Мажвідас знову звертається до «братів і сестер», просячи їх смиренно 42 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII „Pirkit mane ir skaitykit“. Pirmieji spaudinti LDK akrostichai 14 РИС. Титульна сторінка публікації К. Шнаусса 1555 р. Etwas neus: Ein sehr andechtige Predig... Straipsniai / Articles 43 ILJA LEMEŠKIN 15 РИС. Видання реляції К. Шнаусса початку XVII ст. Newe Zeitung/ || Vom Teuffel uñ Bahst/ || wie sie untereinander Gesprech halten / || kurtzweilig vnnd sehr luftig zu lesen ([1605]) (VD17 3:019348C), титульна сторінка прийняти «коротке вчення» й засвоїти його. Upaminagimą увінчує коротка примітка Gals, яка проводить межу між складовими частинами видання 1547 року. Унизу того самого аркуша (f. 20r) надруковано привабливий чотиривірш Skaititiaip, що відповідає інвокаційним чотиривіршам К. Шнаусса та інших видавців: Upaminagimas. PRaſchau aſch jus Letuwinikus ir ſße=maiczius miloſius bralius ir ſeſeris, preg=tam ir upaminaui jus per Pāną Ieſuſą Chriſtuſą at pirtkagi bei iſſanitagi muſu idant ta trumpa maſſla iſchmaktumbet ijr wiſada atmintumbet, ſunus iſuſu ir ſchei=mina turit iſchmakiti. A iſchguldimo pla=teſnia iſch kazanes ir patam iſch dideſnia katechiſmuſa makikietele. A ſchitą mana darba ijr prakaita uſz gier preimtumbet praſchau. Gals. Skaititiaip. Bralau milaſis, ſkaitidams tatai ſzinaſy/ Jag taſſai lieſzuWis dabar reiſchkiely. Tadrin iei raſſy kaky paklidima/ Pataſik, bewyſakia uſzwidegima. 44 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII „Pirkit mane ir skaitykit“. Pirmieji spaudinti LDK akrostichai 16 РИС. Завершення Катехизму М. Мажвіда (f. 20r) Straipsniai / Articles 45 ILJA LEMEŠKIN Створений М. Мажвідом текстовий катрен подано на місці колофона Катехизму, і він відповідає звичній інвокації змісту ad lectorem. У формальному аспекті помітний цікавий зв’язок між литовською передмовою та завершенням Катехизму: одиниці, що обрамляють основний текст, — обидві й тільки вони! — однаково заримовані. Помітна ще одна важлива об’єднавча риса: завершальний катрен і передмова починаються самостійним (тобто завершеним крапкою) двовіршем, які утворюють однакову комбінацію літер BJ. Що це не випадковий збіг, показує зіставлення двох перших рядків: BRале любі шефери, візьміть мене і читайте / Jбо, читаючи це, ви зрозумієте. Bлюб’язний читачу, читаючи це, ти дізнаєшся / Jяк ця литовська нині виявляється. Зазначені фрагменти відкривають звертання у множині та однині, які починаються однаковою лексемою BRале / Bлюб’язний читачу, далі вжито дієприслівники множини й однини читаючи / читаючи та займенник це. Складається враження, що один двовірш було створено з огляду на інший. Беручи до уваги друковане джерело двовірша передмови, слід вважати, що завершальна інвокація модифікувала двовірш передмови, а не навпаки. Перелічені паралелі можна пояснити двома способами. По-перше. Два перші рядки катрена Skaititaiap спочатку були написані й призначені для передмови на початку книги. Тоді литовська передмова могла мати приблизно такий вигляд: *Bлюб’язний читачу, читаючи це, ти дізнаєшся / Jяк ця литовська нині виявляється. MakПовинен мати цю науку батько [твій]. Aleале не кожен може здобути її лише самотужки. ReОчима своїми хочеш побачити, / Taiте, що почув, власними вухами. JА якщо батько не може розповісти цього, / Nuто навчайся тепер [у них]. І так далі. Згодом М. Мажвідас придумав доречніший початок передмови, до якого за прикладом C. Schnausso додав імперативи. Раніше заримований фрагмент було вилучено, але шкода було зовсім його не використати. По-друге. Початок інвокації Skaititaiap було створено за моделлю попереднього, тобто передмовного, двовірша, оскільки авторові знову стала актуальною комбінація літер BJ. Це означало б, що катрен, який завершує Катехизм, складається з невеликого 46 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII „Pirkit mane ir skaitykit“. Pirmieji spausdinti LDK akrostichai акростих. Літери BJ, що означають Baccalaureus Juris, позначали (як раніше акростих передмови) того самого бакалавра права М. Мажвіда. Широко поширене в середньовічній латині скорочення TP, своєю чергою, відповідало б словосполученню Titul[m] Posuit «поставив знак хреста» (Cappelli 1928: 517). Отже, комбінація літер B–J–T–P у завершальному паратексті відповідала б латинському Baccalaureus Juris Titulum Posuit «бакалавр права поставив знак хреста», тобто «М. Мажвіда благословив». Акростих такого змісту й призначення чудово пасував би цьому місцю, адже тут автор завершує свою працю й «прощається». Нагадаємо, що М. Мажвіду був знайомий акростих, уміщений наприкінці книги. Подібним чином він представив себе у виданні Forma Chrikſtima. Від часів Яна Сафаревича, на жаль, утвердилася думка, що акростих 1559 року недосконалий: «Акростих не jest doskonały: po imieniu Martinus stoi jeden jeszcze wiersz, zaczynający się od S–, tak samo po nazwisku Maswidas ukazuje się jeszcze M–“ (Safarewicz 1946: 65). «Зайві» літери <S> і <M> польський дослідник намагався пояснити тим, що, обмежений віршованою формою, тобто строфами з 9 рядків, М. Мажвіда не зміг опанувати оригінал. Таке пояснення видається нам непереконливим, адже в акростиху не буває несистемних елементів, тобто немотивованих літер, які руйнували б вертикально суворо структурований текст. Останній перекладний твір – Giefme duchauna / ape muſu S. Chrikſta fuguldīta nūg D. Mart. Luthe-ra (f. CIIIr–CVv) – завершується трьома строфами однакового обсягу, дві з яких (друга й третя з кінця) називають ім’я та прізвище перекладача й творця книги, але не тільки: M-A-R-T-I-N-V-S-S – M-A-S-W-J-D-A-S-M. Цей комбінаторний твір можна прочитати (пор., наприклад, криптограму К. Шнаусса 1546 року) як MARTINVS-MASWJDAS–SM, тобто Martinus Maswid[iu]s significamus «[ми] позначаємо / означаємо Мартіна Мажвіда» (pluralis auctoris / modestiae у поєднанні із середньовічним латинським скороченням SM; про останнє див. Cappelli 1928: 354). Це відповідало б катехизисному «М. Мажвіда благословив». Інша строфа (остання за порядком) нарешті дає словесне «вираження» М. Мажвіда, тобто те, що він стисло «означує» для читача у формі короткої молитви: Diewui Tewui ſchlowe dūkem Ir Jheſu Chriſtu garbinkem Bei Dwaſſe ſchwenta laupſin=kem Wienam Diewui dekawokem Kurs iſtates eſt Chriſkſtima Ant ghreku aptźiſtighima Bei amſzina iſchganima Nūg Chriſtaus apſſadeta Jem buk amſzina garba. Amen. Straipsniai / Articles 47 ILJA LEMEŠKIN Отже, можна було б дійти висновку, що у виданні 1547 року, мабуть, маємо два акростихи, вписані латиною у віршований литовський паратекст книги. Акростих наприкінці катехизису семантично продовжував і розширював акростих передмови: B-J-M-A-R-T-J-N-V-S-M-A-S-V-J-D-J-V-S – <текст катехизису> – B-J-T-P «бакалавр права Мартін Мажвіда < – > бакалавр права благословив». Таким чином, укладач окреслив свою авторську частину в складі анонімної компіляції. Створення комбінаторних творів із використанням засобів латинської мови свідчить, що їхнім адресатом був не простий селянин. Пересічний «користувач» катехизису — литовець, який читав, слухав, співав, навчався грамоти й елементарних релігійних істин, — не помітив би їх і не оцінив. Акростихи адресовано професійному читачеві, людині книжної культури, насамперед священникам різних конфесій. Ми схильні вважати, що використаний засіб вираження тісно пов’язаний із передмовою до першого катехизису 1547 року, адресованою тим самим «пастирям і служителям церкви Литви». У латиномовних присвяті й передмові М. Мажвіда гостро докоряє Великому князівству Литовському з усім його католицьким духовенством за те, що воно «оберігає» люд від Святого Письма (про це говорить і К. Шнаусс). Латинський акростих безпосередньо примикає до присвяти й латинської передмови, тому не можна стверджувати, що передмова не була підписана. Людина XVI століття, яка читала латиною й зналася на комбінаторній поетиці, не була обмежена атомістичним мисленням (вона не розділяла джерела за мовною ознакою і не варила їх «у власному соку» як литуаністичний або «чужий» об’єкт дослідження), тож могла не лише прочитати наведений далі латинський акростих, а й пов’язати його з іншими латинськими елементами паратексту, розташованими поруч і в інших місцях. Компетентний «підпис» належно завершував латинську передмову. Різко розкритикувавши католицьких священників, М. Мажвіда підписується відповідним чином — скороченням BJ він показує, що цей суворий автор — не простак. Він має право різко висловлюватися про священників, віддалених від істинної церкви, адже сам знається на церковних канонах. Будучи бакалавром канонічного права, B. J. Martinus Masvidius у своїй передмові нагадує про устрій первісної християнської церкви, обіцяє не торкатися «таємничіших і спірних питань релігії» (а це означає, що потенційно може це зробити) тощо. Звертаючись до компетентного читача, М. Мажвіда не обмежився в паратексті своєї книги лише комбінаторикою. Автор не цурався й тонких літературних алюзій. Він робив це з огляду на найактуальніші протестантські «бестселери» того року; у нашому випадку — на надзвичайно популярне (як свідчать кількість видань 1546 року та число збережених примірників) повідомлення про папу й Диявола. Персоніфікація книги у виданні 1546 року видалася К. Шнауссу корисною й доречною для публікації «анонімного» твору, адже вигаданий Пасквіно затуляв справжнього автора, який не міг рекламувати видання від свого імені (як автор і/або видавець). Це завдання успішно доручили самій книзі, яка раптом заговорила до читача. 48 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII „Pirkit mane ir skaitykit“. Pirmieji spaudinti LDK akrostichai На титульній сторінці катехізису 1547 року творець книги також не зазначений. Цілком можливо, що катехізис став анонімним виданням під впливом публікації К. Шнаусса. Схоже, що між гаданою анонімністю видань К. Шнаусса та М. Мажвидаса і персоніфікацією книги існує тісний зв’язок. Рекламну за характером інвокацію, а саме ключове формулювання інвокаційного чотиривірша Fromer Christ Kauff und ließ mich, М. Мажвидас творчо використав на початку литовської передмови, а далі розвинув мотив «книги, що говорить». Адаптувавши інвокацію до читача литовською мовою, за тим самим німецьким та/або чеським зразком інвокаційного чотиривірша (а також з огляду на початок власної литовської передмови) він створив завершальний віршований твір Skaiti- taip. Говорячи про можливе джерело або джерела, ми свідомо вживаємо множину. Схоже, немає підстав вважати, що, пишучи катехізис, М. Мажвидас не знав німецької мови або не міг запозичувати з німецьких реляцій К. Шнаусса. Традиційний погляд і досі визначає інтерпретація другого листа М. Мажвидаса (не пізніше лютого 1549 року), яка видається нам надто радикальною, буквалістською та вирваною з ширшого контексту листа. У листі, адресованому князеві Альбрехту, автор просить призначити його священником до Лабіау або Рагніта. На думку М. Мажвидаса, перша парафія підходила б менше, бо він зовсім не знає німецької мови (non calleo aliquantulum Germanice; переклад М. Рочки: «не розмовляю анітрохи німецькою»). Треба розуміти, що на той час у Лабіау вже мешкало чимало німців, і він не був би спроможний належно опікуватися ними духовно. Придатність священника оцінювали й досі оцінюють за вмінням читати не книжку, а проповідь. Через вади вимови священник-іноземець часто ставав об’єктом глузувань (згадаймо філологічну полеміку 1706 року). Не маючи необхідних навичок усного мовлення, М. Мажвидас ненав’язливо просить князя призначити його до литовської парафії, хоча, не маючи іншого виходу, він поїхав би й до Лабіау (тобто був би змушений служити, наскільки дозволяла б відсутність потрібної мовної практики, і німецькою?). Отже, у листі йдеться про пастирське служіння, тобто виголошення проповідей, а не просто про побутове спілкування та загальне розуміння мови. Знання мови і тоді, і тепер є широким поняттям, тож необхідно враховувати його функційне призначення. У 1549 році eruditus М. Мажвидас, імовірно, вільно читав німецькою, польською, чеською, руською, прусською тощо, але, опинившись у Пруссії, міг виголошувати проповіді рідною мовою. Певне знання німецької та/або чеської мови підтверджують і матеріали, аналізовані в цій статті. Л І Т Е Р А Т У Р А C a p p e l l i A d r i a n o 1928: Lexicon abbreviaturarum = Wörterbuch lateinischer und italienischer Abkürzungen. Leipzig: Weber. Straipsniai / Articles 49 ILJA LEMEŠKIN Glück Helmut, Pörzgen Yvonne 2009: Deutschlernen in Russland und in den baltischen Ländern vom 17. Jahrhundert bis 1941. Eine teilkommentierte Bibliographie. Wiesbaden: Harrassowitz Verlag. Havránek Bohuslav 1939: Expanze spisovné češtiny od 14. do 16. století. – Co daly naše země Evropě a lidstvu. Od slovanských věrozvěstů k národnímu obrození, red. V. Mathesius. Praha: Evropský literární klub, 53–59. Catechismvsa – [Martynas Mažvydas], Catechismvsa prafty Sӡadei, Makſlas ſkaitima raſchta yr gieſmes del krikſczianijtes bei del berneliu iaunu nauiey ſugulditas...: [факсиміле] / [керівниця проєкту факсимільного видання «Катехізису» Мартінаса Мажвидаса Каміле Калібатайте]. [Вільнюс]: [Petro ofsetas], [2017]. Lenartowicz-Zagrodna Anna 2011: „Defensio verae translationis corporis Catechismi in linguam Polonicam, adversus calumnias Joannis Secluciani” (1547) Jana Małeckiego. Przekład wraz z komentarzem. – Poznańskie Studia Polonistyczne. Seria Językoznawcza 18(2), 133–169. Mykolaitis-Putinas Vincas 1962: Literatūriniai elementai Mažvydo ir jo amžininkų raštuose (1947). – Vincas Mykolaitis-Putinas. Raštai 8. Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla, 147–200. Nepokupnas Anatolijus P. 1983: Baltai slavų giminaičiai. Vilnius: Mokslas. Nepokupnas Anatolijus P. 1994: „M. Mažvydo „Katekizmo“– bylojančio vadovėlio (knygelių) vaizdas istorijos ir kultūros kontekste. – Protestantizmas Lietuvoje: istorija ir dabartis, ats. red. Inge Lukšaitė. Vilnius: Apyaušris, 70–77. Reiche Rudolf 1861: Ueber den ältesten Königsberger Druck und zwei in Wackernagel’s Bibliographie des deutschen Kirchenliedes nicht verzeichnete Liederdrucke. – Serapeum: Zeitschrift für Bibliothekwissenschaft. Handschriftenkunde und ältere Litteratur 13, 199–204. Safarewicz Jan 1939: Un acrostiche de Mažvydas. – Prace Filologiczne 18, 7–8. Safarewicz Jan 1946: Dwa drobiazgi litewskie. 1. Kilka uwag o wersyfikacji litewskiej, 2. Nie znany akrostich Maźwida. – Inter Arma: zbiór prac ofiarowanych Prof. Kazimierzowi Nitschowi w siedemdziesiątą rocznicę urodzin (1 II. 1944) przez przyjaciół, kolegów i uczniów. Kraków: Studium Słowiańskiego Uniw. Jagiell., 59–65. Temčinas Sergejus 2017: Skorina ir Lietuva. Mažoji kelionių knygelė ir Apaštalų darbai ir laiškai. – Pranciškaus Skorinos Rusėniškajai Biblijai – 500, sud. S. Narbutas. Vilnius: Lietuvos mokslų akademijos Vrublevskių biblioteka, 69–77. Tschackert Paul 1890: Urkundenbuch zur Reformationsgeschichte des Herzogthums Preußen 1. Einleitung. Leipzig: Verlag von S. Hirzel. 50 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII «Купіть мене й читайте». Перші друковані акровірші у Великому князівстві Литовському Vladimirovas Levas 1979: Knygos istorija: Senovė. Viduramžiai. Renesansas. XVI–XVII amžius. Vilnius: Mokslas. Warmiński Ignacy 1906: Andrzej Samuel i Jan Seklucyan. Poznań: Księgarnia Św. Wojciecha; Skład główny w Księgarni G. Gebethnera i Sp. w Krakowie. Zinkevičius Zigmas 1988: Lietuvių kalbos istorija 3. Senųjų raštų kalba. Vilnius: Mokslas. Алексеев Михаил П. 1951: «Книга русского языка» Т. Шрове 1546 г. и ее автор. – Памяти академика Льва Владимировича Щербы. Сборник статей. Ленинград: Издательство Ленинградского государственного университета им. А.А. Жданова, 103–112. Немировский Евгений Л. 1990: Франциск Скорина: Жизнь и деятельность белорусского просветителя. Минск: Мастацкая літаратура. Темчин Сергей Ю. 2007: Происхождение названия Малой подорожной книжки Франциска Скорины в свете описи Супрасльского монастыря 1557 г. – Amoenitates vel lepores philologiae, pod. red. R. Laskowskiego, R. Mazurkiewicza. Kraków: Instytut Języka Polskiego PAN, Wydawnictwo Lexis, 456–464. Турилов Анатолий А. 1979: Гимнографическое наследие Франциска Скорины в рукописной традиции (к вопросам описания). – Всесоюзная научная конференция «Проблемы научного описания рукописей и факсимильного издания памятников письменности» 14–16 февраля 1979 г. Тезисы докладов, отв. ред. М.В. Кукушкина и С.О. Шмидт. Ленинград: Библиотека АН СССР, 45–46. Турилов Анатолий А. 1981: Гимнографическое наследие Франциска Скорины в рукописной традиции (к вопросу о научном описании и изучении рукописей традиционного содержания). – Проблемы научного описания рукописей и факсимильного издания памятников письменности. Материалы Всесоюзной конференции, под ред. М. В. Кукушкиной и С. О. Шмидта. Ленинград: Наука, 241–247. Турилов Анатолий А. 1989: Новые списки гимнографических сочинений Ф. Скорины. – Франциск Скорина – белорусский гуманист, просветитель и перепечатчик, отв. ред. М.Б. Ботвинник. Минск: Вышэйная школа, 91–96. Straipsniai / Articles 51 ILJA LEMEŠKIN «Купіть мене й читайте». Перші друковані акровірші у Великому князівстві Литовському АНОТАЦІЯ Як видавець, що продовжував традицію книгодрукування у Великому князівстві Литовському (ВКЛ), Мартінас Мажвидас мав узяти до уваги The Small Travel Book Франциска Скорини. Книги Мажвидаса та Скорини, порівнювані у статті, мають однаковий формат і подібне призначення. У двох книгах, які були першими книгами, надрукованими у ВКЛ, обставини їхнього створення, тобто зв’язок із укладачем, автором і видавцем, описано за допомогою акровіршів — витонченого прийому комбінаторної поетики. Руський палеотип 1522 року засвідчує два принципи творення акровіршів: алфавітний та особовий. У литовській передмові Мажвидас використав особовий акровірш. Порівняння з руським акровіршем показує, що позиція перед ім’ям і представницька функція вимагали академічного титулу. Сполука літер BJ, утворена першими двома рядками передмови, розкриває присвоєний академічний титул: baccalaureus juris — «бакалавр права». Пишучи перший двовірш литовської передмови, Мажвидас звернувся до друкованого джерела 1546 року — сатиричної реляції Шнаусса про диявола й папу, у якій книга зверталася до читача так: Fromer Christ Kauff und ließ mich (або до її чеського перекладу 1547 року, де вжито відповідні форми множини: Milij Krześtiane Kupugte a cztiete mne). Відхилення від оригіналу у звертанні (Fromer Christ/ Milij Krześtiane, але BRalei ſeferis) зумовлене спробою скласти акровірш. Автор мав намір розмістити літеру B (< baccalaureus) на початку передмови, тобто в акровірші, і перед ім’ям. Наприкінці катехізису, на місці колофона, міститься акровірш: сполука літер в останньому чотиривірші B-J-T-P відповідає латинському вислову Baccalaureus Juris Titulum Posuit — «бакалавр права накреслив знак хреста», тобто «Мажвидас дав своє благословення». Пишучи початок акровірша, автор узяв до уваги характерну для книжок того часу частину паратексту апелятивного типу — звернення до читача, яке часто мало форму чотиривірша на титульній сторінці. Чотиривірш Шнаусса 1546 року, що також вплинув на Мажвидаса, набув популярності серед протестантів у 1546–1547 роках. Реляція, призначена для протестантів, повідомляла про завершення Шмалькальденської війни, тобто боротьби між протестантами й католиками. Численні видання 1546 року та кількість збережених примірників свідчать, що її читали по всій протестантській Європі. Подано 8 грудня 2017 року. ILJA LEMEŠKIN Інститут литовської мови Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva [email protected] 52 Acta Linguistica Lithuanica LXXVII