Danguolė Mikulėnienė. „Lietuvių tarmėtyra: genezė, raida ir paradigminiai lūžiai. I dalis. Ikitarmėtyrinis laikotarpis. Lietuvių tarmėtyros pradžia: tarmių skyrimas, tyrimų perspektyvų užuomazgos ir jų tipai“

ВИТАУТАС КАРДЕЛІС Вільнюський університет Напрями наукових досліджень: діалектологія, історія мови, когнітивна семантика, варіативність у мові DOI: https://doi.org/10.35321/all82-12 Данґуоле Мікуленене ЛИТОВСЬКА ДІАЛЕКТОЛОГІЯ: ҐЕНЕЗА, РОЗВИТОК І ПАРАДИГМАЛЬНІ ЗЛАМИ. ЧАСТИНА I. ДОПЕРЕДДІАЛЕКТОЛОГІЧНИЙ ПЕРІОД. ПОЧАТОК ЛИТОВСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ: ВИДІЛЕННЯ ДІАЛЕКТІВ, ЗАРОДКИ ПЕРСПЕКТИВ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХНІ ТИПИ Вільнюс: Центр видавництва науки та енциклопедій, 2018, 319 с. ISBN 978-5-420-01809-5 (загальний), ISBN 978-5-420-01810-1 (том I) Тривалий час на теренах історії дослідження литовської мови домінувала яскрава й видатна постать — професор Algirdas Sabaliauskas і серія його класичних праць з історії литовської лінгвістики — «Історія дослідження литовської мови» (Sabaliauskas 1979; 1982; 2012). Віддаючи всю належну шану проф. A. Sabaliauskas та його працям, слід також сказати й порадіти, що проф. Danguolė Mikulėnienė відкрила нову сторінку історії литовської лінгвістики, присвячену історії литовської діалектології. D. Mikulėnienė задумала видати трилогію монографій, назва якої — «Литовська діалектологія: ґенеза, розвиток і парадигмальні злами» — свідчить, що у трьох дескриптивних і критичних дискурсах (Ч. 1: «Допереддіалектологічний період. Початок литовської діалектології: виділення діалектів, зародки перспектив досліджень та їхні типи». Ч. 2: «Прегеолінгвістичний і геолінгвістичний періоди литовської діалектології. Одновимірна діалектологія XX ст.: типи й напрями досліджень». Ч. 3: «Неогеолінгвістичний період. Литовська діалектологія XXI ст.: поліфункціональна 202 Acta Linguistica Lithuanica LXXXII Danguolė Mikulėnienė. Литовська діалектологія: ґенеза, розвиток і парадигмальні злами. Частина I модель діалектології») має на меті розкрити становлення й розвиток литовської діалектології як наукової парадигми варіативності мови в литовському мовознавстві» (с. 9). За словами самої авторки, «Отже, ця монографічна трилогія — це перша спроба системніше описати витоки й початок литовської діалектології, спонукаючи шукати забуті дані та старі архівні матеріали для нових сторінок литовського мовознавства, тобто з’ясувати, як формувалося наукове пізнання регіональної варіативності, яке має продовження і в сучасному мовознавстві» (с. 10). І назви монографічної трилогії, і щойно процитована її мета чітко свідчать, що D. Mikulėnienė обрала інший шлях написання історії лінгвістики, ніж класик A. Sabaliauskas. Щоб увиразнити принципову відмінність цих двох підходів і стратегій історичного наративу, я не буду оригінальним. На звороті обкладинки монографії колеги-історика Aurelijus Gieda «Маніфестуюча Кліо», виданої 2017 року, надруковано таку думку проф. Alfredo Bumblauskas: «Історія історіографії тривалий час була про те, хто, коли і що писав. Aurelijus Gieda обрав інший шлях: написав книжку про те, хто, що і як думав. Він зумів відкрити литовську історіографію й розповісти про речі, яких ми досі не бачили.» Це влучне визначення проф. A. Bumblauskas майже дослівно можна застосувати й до книжки проф. D. Mikulėnienė «Литовська діалектологія: ґенеза, розвиток і парадигмальні злами. Частина I. Допереддіалектологічний період. Початок литовської діалектології: виділення діалектів, зародки перспектив досліджень та їхні типи» — навряд чи можна точніше схарактеризувати й розкрити сутність книжки. Тому, дещо перефразовуючи проф. A. Bumblauskas, я можу сказати, що «Історія литовської діалектології (і лінгвістики загалом) тривалий час була про те, хто, коли і що писав. Проф. Danguolė Mikulėnienė обрала інший шлях: написала книжку про те, хто, що і як думав. Їй вдалося відкрити литовську діалектологію й розповісти про речі, яких ми досі не бачили». Отже, в актуальності та новизні першої частини монографічної трилогії не доводиться анітрохи сумніватися: сутність цих аспектів висловлено в перефразованій цитаті. Монографію, яку редагувала dr. Audra Ivanauskienė, видав Центр видавництва науки та енциклопедій, художнє оформлення здійснив художник Alfonsas Žvilis, професійно й ретельно зверстав Darius Šimkūnas. Текст монографії доповнюють 86 ілюстрацій (блок ілюстрацій і карт), над якими працювали картографки Vigilija Krikščiūnienė, Neringa Matulevičiūtė-Turlienė, Rima Svilienė, Loreta Šutinienė; ілюстрації до друку підготувала Laima Gelčiūtė. Резюме монографії англійською мовою переклала dr. Anna Ruskan. Монографія складається з Передмови, де не лише наявні атрибути, властиві жанру передмови, а й представлено оригінальний погляд авторки на розвиток діалектології, можна сказати, каркас майбутнього тексту монографії та аналізу. Основними опорами цього підходу є виокремлені авторкою три етапи литовської діалектології: 1) початковий і прегеолінгвістичний, 2) геолінгвістичний, 3) неогеолінгвістичний (с. 11), а також три, на думку авторки, необхідні умови для литовської діалектології як Рецензії / Reviews 203 ВИТАУТАС КАРДЕЛІС самостійної лінгвістичної дисципліни: «складено карту досліджуваної площі мовних варіантів із чіткими межами <…>», «підготовлено придатний для збирання діалектного матеріалу запитальник <…>» і «створено класифікацію діалектів певної мовної площі <…>» (с. 12). Далі — Вступ, де названо мету й завдання монографії (ключовими словами цього розділу є критично оцінити, увиразнити й актуалізувати, дослідити й оцінити системно, оцінити з погляду міжнародності), представлено методи, увиразнено новизну, актуальність і значення монографії. Вступ завершується стислим представленням структури монографії. Монографія обсягом 319 сторінок складається з 4 розділів, які, своєю чергою, поділяються на підрозділи та параграфи. У першому розділі розглянуто поділ ареалу литовської мови й звернено увагу на допереддіалектологічну номенклатуру діалектів і сценарії унормування мови в давніх граматиках. Другий розділ присвячено розгляду перспектив досліджень мовної варіативності в XIX ст. (тут аналізуються поїздки до Литви A. Schleicherio, A. Bezzenbergerio, F. de Saussure’o; експедиційна діяльність S. Mikuckio, J. Kuznecovo, E. Volterio, L. Geitlerio; спостереження щодо діалектних особливостей A. Schleicherio, F. Kuršaičio, A. Bezzenbergerio, S. Mikuckio, J. Juškos, J. Karłowicziaus; перші спроби класифікації діалектів: у працях S. Mikuckio, A. Schleicherio, F. Kuršaičio, J. Juškos, V. Porzezińskio, M. Akelaičio; фундаментальні, за словами авторки, класифікації A. Baranausko та K. Jauniaus). У третьому розділі досліджено програмні проєкти литовської діалектології кінця XIX — початку XX ст. (монографічні описи діалектів: F. Fortunatovo, A. Leskieno та K. Brugmanno, R. Gauthiot, K. Jurgelionio, K. Jauniaus; перший запитальник литовської мови; хрестоматійні видання, серед них — «Аникщяйський гай» A. Baranausko). Четвертий розділ присвячено розгляду й оцінці дискурсу міжнародності литовської діалектології кінця XIX — початку XX ст., досліджено продовження мовознавчих досліджень младограматиків. Монографія завершується висновками; додано списки таблиць і рисунків, літературу (317 позицій) і джерела, список скорочень. Наприкінці — вже згадане резюме англійською мовою. Узагальнюючи, можна стверджувати, що монографія, безперечно, відповідає всім формальним вимогам до видання такого жанру. Основні твердження, на моє розуміння, такі риси й аспекти цієї першої частини монографічної трилогії: як уже зазначалося, це книжка про те, що думали діалектологи, інакше кажучи, це розповідь про ідеї; це не просто перелік виконаних праць — це критичний аналіз цих праць, увиразнення виокремлених авторкою етапів і парадигм діалектології, аналітичний та критичний огляд діяльності окремих дослідників. Не можна не звернути уваги ще на один важливий структурний і змістовий компонент монографії — прагнення авторки не розчленовувати аналіз, а вплести його в хронологічний, історико-науковий та культурний контекст, спроби торкнутися також європейської парадигми мовознавства — младограматиків. 204 Acta Linguistica Lithuanica LXXXII Danguolė Mikulėnienė. Литовська діалектологія: ґенеза, розвиток і парадигмальні злами. Частина I Уже згадана періодизація литовської діалектології — вона оригінальна, ґрунтується на запропонованих авторкою мотивах і аргументах. Цікаво, що в монографії з’являється поняття варіативності, яке останнім часом набуває популярності в литовській лінгвістиці. Безперечно, дуже важливими є архівні дані: багато з них досі не опубліковано й навіть не згадувалося про них — вони істотно збагачують історію литовської діалектології та контекст досліджень. Використання архівних даних — ще одна сильна сторона монографії. Тут можна додати, що монографія не бракує належно оформленого ілюстративного матеріалу; особливо цікаві ті ілюстративні фрагменти, які досі нелегко знайти в опублікованих виданнях. Цікавим є підрозділ 3.2 третього розділу «Утвердження младограматичних концептів у литовській діалектології» (с. 222–239): тут розвивається тема «реабілітації» A. Baranauskas як лінгвіста й діалектолога. Найхарактернішими рисами тексту монографії і, звичайно, її змісту, на моє розуміння, є хронологічний виклад та аналітичність. Інакше кажучи, текст склався в цілісне, логічне й аналітичне ціле, нерідко збагачене детективними елементами, новими, досі невідомими фактами з біографій і праць дослідників. Важливо й те, що авторка, нерідко висловлюючи власну думку, яка не обов’язково збігається з усталеними чи поширеними твердженнями, не прив’язується до ролі категоричної оцінювачки або судді. У монографії залишено чимало простору для майбутніх дискусій, майбутніх міркувань і навіть формування іншої думки. Напевно, цінність кожної нової праці можна вимірювати, зважаючи не лише на співвідношення досліджуваного об’єкта та теоретичних і методичних парадигм, вагу й значення емпіричного матеріалу, а й на ідеї, деконструкції та інтерпретації, запропоновані для дискусії. Дискусії в будь-якому разі не є негативним явищем: вони дають змогу поглянути на об’єкт під іншим кутом, з іншої перспективи й точки зору. Такі речі лише збагачують пізнання самого об’єкта. У розглядуваній монографії D. Mikulėnienė також є чимало речей, гідних докладнішого обговорення. Наприклад, я сам пропонував дещо інший поділ етапів розвитку литовської діалектології (парадигм діалектології) (див. Kardelis 2019: 53–54), однак погоджуюся, що модель D. Mikulėnienė, підкріплена відповідними аргументами, також може бути предметом дискусії. Можна, скажімо, міркувати про співвідношення сучасної термінології, уживаної в монографії, та лінгвістичної думки досліджуваного періоду. Наприклад, цікавими є поняття варіативності, взаємозв’язки періоду (XIX століття) і поняття перспектив, якщо брати до уваги теоретичні засади тогочасного мовознавства. Наскільки можна зрозуміти з розділу II «Перспективи досліджень варіативності литовської мови в XIX столітті», йдеться, кажучи сучасними термінами, про діатопічну варіативність, яка в той час навряд чи могла мати якісь виразні альтернативи. Отже, тут можна було б порушити питання: як розуміли автори, згадані в розділі II, варіативність чи інвентаризацію та класифікацію ознак? Рецензії / Reviews 205 ВИТАУТАС КАРДЕЛІС Однак, зважаючи на згаданий на початку цього огляду задум D. Mikulėnienė підготувати трилогію монографій, тепер докладно розглядати й обговорювати першу частину майбутньої трилогії, мабуть, було б дещо передчасно й не цілком раціонально. Як каже досі популярний вислів, восени рахують курчат, тому докладна дискусія мала б зачекати на дві інші частини трилогії та на загальну, всебічну картину аналізу литовської діалектології. Тоді стане видимим увесь контекст дослідження, а ідеї та висновки викристалізуються й поєднаються взаємними зв’язками. Тому й дискутувати про ціле буде значно зручніше та змістовніше. Підсумувати можна коротко: такої історії литовської діалектології, яку почала писати D. Mikulėnienė, давно бракувало. Вона вже є і в майбутньому буде важливою не лише для діалектологів, а й загалом для пізнання історії литовської лінгвістики, формування перспектив досліджень і розвитку дискусій. Залишається лише побажати авторці якнайкращих успіхів і чекати на інші частини монографічної трилогії. LITERATŪRA Gieda Aurelijus 2017: Manifestuojanti Klėja. Istorikai ir istorika Lietuvoje 1883–1940 metais, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Kardelis Vytautas 2018: Arealinis tipologinis lietuvių tarmių kompleksiškumas. Aukštaičiai, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Mikulėnienė Danguolė 2018: Lietuvių tarmėtyra: genezė, raida ir paradigminiai lūžiai 1: Ikitarmėtyrinis laikotarpis. Lietuvių tarmėtyros pradžia: tarmių skyrimas, tyrimų perspektyvų užuomazgos ir jų tipai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. Sabaliauskas Algirdas 1979: Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: iki 1940, Vilnius: Mokslas. Sabaliauskas Algirdas 1982: Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: 1940–1980, Vilnius: Mokslas. Sabaliauskas Algirdas 2012: Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: 1980–2010, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Įteikta 2020 m. balandžio 24 d. VYTAUTAS KARDELIS Vilniaus universitetas Filologijos fakultetas Taikomosios kalbotyros instituto Lietuvių kalbos katedra Universiteto g. 5, LT-01131 Vilnius, Lietuva [email protected] 206 Acta Linguistica Lithuanica LXXXII