Keletas galimų vengrų kalbos skolinių lietuvių kalboje

ARANKA LACZHÁZI Університет Лоранда Етвеша Напрями наукових досліджень: контакти балтійських та інших мов, лексичні запозичення. DOI: doi.org/10.35321/all83-04 ДЕКІЛЬКА МОЖЛИВИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ ІЗ УГОРСЬКОЇ МОВИ В ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ Деякі можливі запозичення з угорської мови в литовську А Н О Т А Ц І Я У статті розглядаються лексеми литовської мови, які мають угорське походження або були запозичені з інших мов через угорську. Більшість цих лексем потрапила до литовської мови в XVI–XVIII століттях, найчастіше опосередковано, за посередництва польської, рідше німецької, білоруської або російської мов. Запозичені слова утворюють тематичні групи, що відображають історико-культурні зв’язки тогочасних Угорщини та Великого князівства Литовського. До таких груп, наприклад, належать терміни військової техніки, назви елементів військового одягу, а також назви певних продуктів і товарів, що перевозилися з колишнього Угорського королівства до Великого князівства Литовського. У більшості випадків констатується зміна значення запозичення. Варто зазначити, що лише незначна частина цих лексем фіксується в сучасній літературній литовській мові, оскільки ці терміни зазвичай є застарілими, невживаними словами або діалектизмами. К Л Ю Ч О В І С Л О В А: мови Великого князівства Литовського, угорці у Великому князівстві Литовському, мовні контакти, лексичні запозичення, запозичення з угорської мови. А Н О Т А Ц І Я У статті розглядаються литовські слова, які, як вважають, мають угорське походження або можуть бути опосередковано пов’язані з угорською мовою. Більшість цих лексем була запозичена через польську, рідше через німецьку, білоруську або російську мови протягом XVI–XVIIIth століть. Вони належать до окремих тематичних груп, таких як військові терміни, назви деталей військової форми або назви продуктів, які імпортувалися до Великого князівства Straipsniai / Articles 79 ARANKA LACZHÁZI Литви з колишнього Угорського королівства. У багатьох випадках можна спостерігати істотну зміну семантики лексем. Варто зазначити, що лише невелика кількість цих лексем відома й уживається в сучасній стандартній литовській мові, оскільки ці слова належать радше до діалектної або історичної лексики. КЛЮЧОВІ СЛОВА: Велике князівство Литовське, угорці у Великому князівстві Литовському, мовні контакти, лексичні запозичення, запозичення з угорської мови. ВСТУП У опублікованому 2016 року Rolando Kregždžio Lietuvių kalbos polonizmų žodyne (далі PŽ) автор наводить 28 слів угорської мови (с. 286), які різними способами можна пов’язати з відповідними лексемами литовської мови, тобто угорські слова фіксуються як можливі джерела полонізмів. Цей словник, як відомо, є першим ґрунтовним етимологічним словником литовської мови, у якому широко розглянуто такі випадки і якому приділено значну увагу лексемам угорського походження або запозиченим до литовської мови через угорську. З іншого боку, поширення угорських слів у балтійських мовах досліджувалося у працях угорських мовознавців (Hollós 1998; Laczházi 2003; Tóth 2003, 2007, 2016a, 2018). Також багато написано про елементи лексики угорського походження в польській (Wołosz 1989, 1991–1992), російській (Hollós 1996) і білоруській (Zoltán 2005, 2006) мовах. Ознайомлення з висновками всіх згаданих досліджень дає змогу зауважити, що вивчення слів угорського походження в литовській мові дає цікавий результат, огляд матеріалу дозволяє виявити специфіку цієї лексики, а дослідження литовських та угорських мовознавців частково підтверджують, а частково доповнюють і уточнюють одне одного. У цій статті зіставляються й узагальнюються дані угорських дослідників, PŽ та інших етимологічних словників литовської мови. Щодо досліджуваних лексем найважливішими з них є Alt litauisches etymologisches Wörterbuch (ALEW), що репрезентує лексику давніх литовських писемних пам’яток, і доповнений найновішими даними Słownik etymologiczny języka litewskiego (SEJLė). У литовській, як і в латиській, мовах є чимало інтернаціональних слів, що походять з угорської мови. Це переважно кулінарні або інші назви, пов’язані з угорською етнічною культурою, наприклад, guliašas, tokajus, čardašas (лат. gulašs, tokajietis, čardāšs) тощо. Ці запозичення-інтернаціоналізми докладно розглядають угорські мовознавці Attila Hološas (Hollós 1998) і Silardas Tótas (Tóth 2003), тому в цій статті вони не аналізуються. Увагу зосереджено на поширенні слів угорського походження, зумовленому історичним і культурним контекстом ВКЛ XIV–XVII століть. 80 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Keletas galimų vengrų kalbos skolinių lietuvių kalboje Згідно з історичними дослідженнями Raimondos Ragauskienės (Ragauskienė 2008; Ragauskas, Ragauskienė 2018), у зазначений період угорці в Литві становили стабільну меншину, яка за чисельністю посідала 5-е або 6-е місце серед західноєвропейців. Вони прибули до ВКЛ з політичних або економічних причин, через інтенсивні культурні й торговельні зв’язки (особливо посилені за правління Stepono Batoro) (Ragauskienė 2008: 29). Проте про безпосередні контакти угорської та литовської мов можна лише обережно здогадуватися. Більшість лексем, розглянутих у цій статті, також поширена в польській та/або білоруській мовах (див. Wołosz 1989, 1991–1992; Zoltán 2005), отже, до литовської мови вони могли потрапити і з цих мов або паралельно з обох. СЛОВА УГОРСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ АБО ЗАПОЗИЧЕНІ ДО ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ ЧЕРЕЗ УГОРСЬКУ МОВУ Далі в алфавітному порядку розглядаються окремі запозичення. Частина з них має угорське походження, з безсумнівною угорською етимологією. Інші були запозичені з інших мов через угорську. У таких випадках про посередництво угорської мови зазвичай свідчать специфічні фонетичні або — частіше — семантичні зміни. Фонетико-морфологічні варіанти лексем і значення наводяться на підставі даних електронної версії Lietuvių kalbos žodyno (LKŽe). У випадках, коли етимологія слова не викликає сумнівів, дані литовських словників подаються стисло: зазначаються основні литовські форми слова, значення, шлях запозичення та докладніше джерело опису. Де можливо, вказується час найдавнішої відомої фіксації лексеми в писемних джерелах (рік, століття). Докладніше коментуються лише ті етимології, які необхідно доповнити даними угорської мови, що дають змогу розглянути альтернативний варіант етимології. Знак питання ставиться перед тими словами, зв’язок яких з угорською мовою, хоча й припускається деякими авторами, викликає сумніви. aidùkas ‘панський охоронець, слуга’ < 1e. ajduk / hajduk 1564; 1. ‘угорський піхотинець; 2. ‘угорський поліцейський’; 3. ‘розбійник’ < угор. hajdú, [мн.] hajdúk (дієприкметникова форма дієслова hajt ‘пасти’; первісне значення угорською ¹ Окрім дослідження R. Ragauskienė, у литовській і польській історіографії розглядалися окремі питання ролі угорців у ВКЛ, наприклад деякі аспекти участі угорців у війську Великого князівства Литовського, вплив угорської моди, «угорський» період наприкінці XVI — на початку XVII століття у Бірштонасі, біографії окремих осіб, зокрема Stepono Batoro, Kasparo Bekešo, лютніста Valentino Bakfarko. Докладніше див. Ragauskienė 2008: 21. Straipsniai / Articles 81 ARANKA LACZHÁZI у мові було «пастух»); eidukas «такий солдат піхотного підрозділу, артилерист». Слово засвідчене також у порівняннях, наприклад, Ein kaip eidukas, lek kaip aitvaras; ein kai eidukas (greitai), stov kai stiebas (Vosylуtė 1985: 68). Войцех Смоцінський убачає тут значення «чорт, нечиста сила» (SEJLe: 9). У LKŽe слово вважається запозиченням слов’янського походження, а форму ALEW eidukas пов’язують із дієсловом eiti (ALEW I: 260). Ця етимологія, імовірно, є ненадійною через неврахування паралелей у польській та білоруській мовах, пор. блр. зайдук 1568, р. Литовские зайдуки 1582, зейдук 1745, укр. зайдук 1582. Спільними значеннями цих слів є: 1. «найманий солдат в армії Степана Баторія»; 2. «найманий солдат»; 3. «слуга, одягнений у угорську уніформу». У польській та російській мовах воно також означає «розбійник» (Hollós 1996: 24), у російській — «високу людину», «нахабу, безсоромника» та «неспокійну тварину» (Аникин 2015: 321–323). antālìkas «невелика бочка для проціджування пива» < пол. antalek < угор. ántalag < átalag, antalag «бочка, дерев’яна посудина; бочка для вина місткістю 10–30, іноді 75 літрів». У польській мові від XVII ст. засвідчене слово antalek «невелика бочка для вина або пива», а ще раніше — у прізвищах Jantulek 1608, Antalkowicz 1683 (Wołosz 1989: 226). Пор. блр. антэлок «т. с.» 1583 року безпосередньо виводиться з угорської мови (Булыка 1980: 155), проте через фонетичні розбіжності цю форму не можна вважати джерелом литовського слова (PŽ: 19; SEJLe: 37). Поширення слова пов’язане з інтенсивною торгівлею угорським вином у Східній Європі, а зміна значення (призначення бочки) свідчить про адаптацію терміна в литовській мові. ? arendà «оренда̀» (також arenduoti «орендувати», arendõrius, arẽndorius «орендар») < ст. пол. arendà «оренда», arendować «орендувати», arendarz «орендар» < угор. árenda «оренда» < ст. фр. arender, arenter «орендувати, здавати в оренду» < лат. arrendare «орендувати», renda, renta «оренда». У литовській мові лексема засвідчена від 1600 року; вона могла бути запозичена також зі східнослов’янських мов (куди потрапила з польської), пор. ст. рос. аренда, блр. арэнда «оренда», арэндарь «орендар» XVI ст. (ALEW I: 54). На думку Анджея Банковського, це слово як юридичний термін в Угорщині, а згодом і в Польщі, уживала й поширювала адміністрація династії Анжу (Anjou) французького походження, яка правила Угорщиною від 1301 до 1399 року, а Польщею — від 1370 року (BES I: 15). ? bardišius 1. «сокира з довгим держаком (бойова зброя)» 1620; «багнет» 1870; 2. «затуплений який-небудь інструмент (сокира, ніж, коса); 3. «предмет, що стирчить не на своєму місці (палиця або щось інше)»; 4. «велика людина»; 5. «погана тварина»; bartišius «сокира з довгим держаком» (LKŽe; ALEW I: 18), пор. угор. bárd «сокира з довгим держаком». 82 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Keletas galimų vengrų kalbos skolinių lietuvių kalboje Слово з подібним значенням засвідчене в польській (bardysz «сокира з довгим держаком»), російській (бáрдouш, бáрдouш «т. с.»), білоруській (бардouш, бaрдouш [бердouш] «т. с.») мовах. Литовське слово через місце наголосу ALEW і SEJLe (SEJLe: 116) виводять зі східнослов’янських мов. У PŽ його вважають полонізмом і пов’язують із пол. bardysz (berdysz) «косо-сокира, старовинна зброя», що походить або від лат. barducium «бойова сокира» < гр. βαρδούκιον «палиця, шпага» < прасл. *bordy «сокира» < герм. *barde «т. с.», або від угор. bárd 1272 «сокира» < ст.-в.-нім. barta «сокира, бойова сокира» (EWUng I: 82). Польське bardysz (berdysz) з угорської мови виводять і інші автори (пор. BES I: 41; Stachowski 2002: 47). На відміну від згаданих версій, Александр Анікін підтримує етимологічне пояснення угорського мовознавця Андраша Золтана, який пол. bardysz (berdysz) виводить із рос. бáрдыш <? герм. barde і відкидає можливість пов’язувати слово з угор. bárd (Аникин 2003: 107–108; Zoltán 1978)² bėkėšas «теплий верхній зимовий одяг, коротший за плащ» (LKŽe), пор. угор. bekecs / Bekes. Назва одягу виникла від прізвища союзника Степана Баторія Каспара Бекеша (угор. Bekes або Békés, пол. Kasper Bekiesz) у польській мові: bekieszka 1586 > bekiesza (щодо словотвору пор. пол. batorówka «певний палаш; певна шапка» від прізвища Баторія, пол. węgierka «таку куртку» від Węgier «угорець»). Із польської мови запозичено блр. бекешка 1599, рос. бекéш 1789, бекéша, бекéшка 1854 (Аникин 2003: 56–57). Угорське bekecs < bekes «короткий верхній одяг» засвідчене лише від XVIII ст.; у цьому значенні воно запозичене з польської мови (EWUng I: 92; Киš 1963: 48–52; Hollós 1996: 16–17; Bojtár 2015). Литовське bėkėšas могло бути запозичене з польської (пол. діал. bekiesz; PŽ: 230) або білоруської мови. Оскільки місце наголосу литовського слова збігається з польським та угорським, а не з наголошеними формами східнослов’янських мов, у цій статті більше схиляються до виведення цього слова саме з польської мови. Місце наголосу могло бути зумовлене впливом угорської мови (угорська вимова прізвища Bekėšas — наголошений перший склад), проте виникнення загальної назви з власної, безперечно, пов’язане з польською мовою. ² Основні аргументи А. Золтана такі: 1. із давньоугорської форми bárdos szerencze (дослівно: сокира з бардишем), яку деякі автори вважають джерелом пол. bardysz, фонетично неможливо пояснити заміну угорського прикметникового суфікса –os на польський –ysz (пор. угор. Rák-os > пол. rok-osz та ін.); 2. пол. bardysz засвідчене значно пізніше (XVII ст.), ніж рос. бáрдыш (XV ст.); крім того, це слово в польській мові позначає саме зброю, яку використовували воїни Московської Русі, причому вона за формою та способом використання чітко відрізняється від легкої зброї, позначуваної лат. barducium < гр. βαρδούκιον (Zoltán 1978: 425–426). Отже, напрям запозичення польська → російська неможливий; процес відбувався у протилежному напрямку. Straipsniai / Articles 83 ARANKA LACZHÁZI čižmà «чоловіча панчоха» < пол. cižma, czyžma «такий вид взуття, напівчеревики» < угор. csizma «чобіт» < серб.-хорв. čižma «чобіт» < тур. çizme «чобіт» (PŽ: 46). derė̃sis «кінь буланої масті (рудо-сірої) з білими волосинами, тварина смугастого забарвлення»; derė̃sas, derė̃sius «те саме» < пол. (діал.) deresz, dereś 1. «буланий кінь»; 2. «посивіла людина»; 3. «слабкий напій (пиво, мед, вино)» < угор. deres 1. «посивіла людина» 1291; 2. «кінь буланої масті з рудими та білими волосинами» 1591 (Wołosz 1989: 247–248; PŽ: 275; EWUng I: 254). Див. також біл. дэрaш (Zoltán 2006: 500). dalmõnas «кишеня», delmõnas 1. «кишеня»; 2. «гаманць», delmoninis «кишеньковий», delmõnpinigiai «кишенькові гроші», delmõnuagis «кишеньковий злодій» (LKŽe). Див. також у джерелах XX ст.: su tuščiu delmonu parvažiuosi, esą jis pasiglemžęs „į delmoną“ prenumeratorių pinigus (DLKT). Žodis yra turkiškos kilmės, plg. dolama XIV a., dolaman XIV–XVI a., dolman 1554–1555, doloman 1615 ‘toks turkų kareivių rūbas, platus apsiaustas’ (Hollós 1996: 29). Šia reikšme jis paplito daugelyje Europos kalbų, pavyzdžiui, vok. Dolman apie 1500 metus, Doliman, ang. Dolyman 1585, Doliman 1872 ‘moteriškas apsiaustas / paltas su plačiomis rankovėmis’, r. доломан 1658 ‘ilgas apsiaustas, paltas; platus moteriškas drabužis’, le. doloman 1543, dołman, dołaman ‘moteriškas apsiaustas / paltas su plačiomis rankovėmis’, blr. доломань 1516 ‘t. p.’. Reikšmė ‘husarų švarkas’ atsirado vengrų kalboje ir taip pat paliudyta jau minėtose kalbose: ang. Doliman 1883, r. долман 1741, le. dołman, dołaman ‘vengriškas švarkas’, blr. доломань 1516 (Hollós 1996: 28–31; Wołosz: 248–249). Литовське слово виводять із пол. dołman або біл. доломан (LKŽe; PŽ: 49), або з рос. долман, доломан (SEJLe: 241). Фонетично-морфологічно ці етимології цілком прийнятні, однак сумнів викликає невідповідність семантики. Оскільки литовське delmonas / dalmonas засвідчене в джерелах (словниках) Малої Литви та в діалектах регіону, можливо, що воно могло потрапити до литовської мови з німецької, а семантична зміна могла відбутися саме в діалектах Малої Литви. На вплив німецької мови вказують і згадані складні слова, кальки: delmõnpinigiai, пор. нім. Taschengeld, delmõnuagis, пор. нім. Taschendieb. Вважають, що зрозуміти розвиток семантики дають змогу етнографічні дані: delmonas / dalmonas — деталь жіночого одягу Малої Литви: ошатна (вишита, з бісером, часто прикрашена ініціалами власниці) кишеня, яку прив’язують до пояса. Подібну кишеню носили також естонські, фінські, норвезькі та шведські жінки; у цих мовах її назва означає «кишеня» або «мішечок» (Matulionienė 2015). 84 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Keletas galimų vengrų kalbos skolinių lietuvių kalboje Отже, географічне поширення цієї реалії також дає змогу пов’язувати слово радше з німецькою мовою, ніж зі слов’янськими мовами. У прусській службі німецької мови Dolman засвідчене лише як назва гусарського мундира (PW: 1171). Угорські полки легкої кавалерії, гусари, у XVI–XVIII ст. служили в арміях різних європейських держав, зокрема й у Пруссії. Угорські гусари, які служили за кордоном, завжди носили притаманну їм ошатну угорську форму. Важливою деталлю цієї форми був підвішений до пояса багато оздоблений мішечок–кишеня, на якому спочатку вишивали ініціали власника полку, а згодом — правителя (Báti Berkó: 26). Оздоблення цього гусарського мішечка та литовського delmono дуже подібні. Тому, хоча сама мода носити кишеню, прив’язану до пояса, була поширена по всій Європі, а отже, і в Балтійському регіоні, однак литовська назва цієї кишені, ймовірно, може бути пов’язана з гусарською формою. Гусари носили свою «кишеню» разом зі спеціальним гусарським мундиром — dalmonu (угор. dolmány, нім. Dolman), тому — через постійне спільне використання обох реалій — назва мундира могла бути перенесена на позначення кишені. germkas «зброєносець» < пол. giermek 1500 «те саме» < угор. gyermek «дитина» (ALEWI I: 315; PŽ: 310). У значенні «зброєносець» слово також було запозичене в білоруську мову: kıepмекъ 1567, kıepмокъ від початку XVII ст. (Wołosz 1989: 254). У литовській мові воно засвідчене лише в писемних пам’ятках XVI–XVII ст. (Bezzenberger 1877: 284; LKŽe). eidukas див. aidūkas ? kabõtas «такий одяг»; kóbоtas «безрукавний, теплий жіночий одяг, жилет». У LKŽe це слово ілюструється даними словників XVIII ст. Малої Литви та писемних пам’яток XVII–XIX ст. і кваліфікується як полонізм. Полонізмом його вважають і в PŽ, пор. пол. kabat XV ст. 1. «верхній чоловічий і жіночий одяг, куртка»; 2. «гамівна сорочка»; 3. «сорочка, в яку одягали засуджених до спалення на вогнищі»; 4. «військова куртка»; та ін.; лит. kabačikas 1. «безрукавний одяг»; 2. «зношена, вже не нова, благенька спідниця» < пол. діал. kabacik / kabačík «куртка; жіноча кофта; жіночий корсет» (PŽ: 83). Щодо походження польського слова PŽ вказує три можливі етимології, серед них і угорську: угор. kabát «плащ; піджак; куртка; коротка жіноча верхня кофта». Однак в угорській мові слово засвідчене лише від 1751 року (EWUng I: 654), тоді як перша фіксація литовського слова датується 1747 роком у словнику Філіпа Руїґіса (Ruhig 1747). Тому можливість того, що угорське слово було джерелом пол. kabat → лит. kabotas, видається нереальною. Угор. kabát угорські етимологи виводять з однієї із західнослов’янських мов, найімовірніше зі словацької, kabát «плащ, куртка, піджак». Отже, залишаються невідкинутими дві етимології, запропоновані в PŽ: Straipsniai / Articles 85 ARANKA LACZHÁZI 1. сер. угор. kabát ‘короткий верхній одяг до пояса; такий військовий одяг; піджак’ < болг. кавад, кава́м ‘старовинний жіночий одяг; плащ без рукавів тощо’ < гр. χαβάδιον ‘чоловічий одяг’ < перс. qabāh ‘верхній одяг, плащ’ і 2. лат. cap[p]a ‘плащ із каптуром’, capatus ‘одягнений у плащ’ (PŽ: 338). kantaras, kantaris ‘вуздечка, мундштук; повід’. У литовській мові деякі етимологи вважають його полонізмом (LKŽe): пол. kantar 1607 < угор. kantár 1571 < тур. kantar (LKŽe; Wołosz 1989: 263). Оскільки цей термін поширений у багатьох мовах, джерелом литовського слова також могла бути білор. кантар 1616 (Hollós 1996: 35). PŽ не розглядає це слово як полонізм, що опосередковано підтверджує білоруську етимологію. karbačius, karbõčius, karvočius ‘такий батіг, бич’ < пол. (діал.) karbacz, le. korba-cz ‘батіг’ < угор. korbács ‘те саме’ < серб.-хорв. kòrbăč ‘те саме’ < осм. kırbaç ‘те саме’ (LKŽe; PŽ: 359; EWUng II: 796). Роберт Волож (Wołosz 1991–1992: 270) і Войцех Смочинський не вважають посередництво угорської мови необхідним. Польський мовознавець виводить литовське слово зі старобілор. карбачу < осм. kirbaç (SEJLė: 574). Однак той факт, що запозичення засвідчене лише в німецько-литовських словниках Малої Литви та у фольклорі, все ж більше підтверджує польську етимологію (з можливим посередництвом німецької мови, пор. нім. діал. прус. Karbatsch (ALEW I: 453)). karvažās, karvãšis, karvožius ‘відгорнутий манжет’ < пол. karwasz 1641 1. ‘браслет із бляхи’; 2. ‘манжет’ < угор. karvas 1539 ‘браслет із бляхи’ (PŽ: 364), пор. kar ‘рука’ і vas ‘залізо’. Значення назви частини одягу виникло в польській мові. Первинне значення не засвідчене ні в литовській, ні в білоруській мовах, пор. білор. карваш 1689 ‘манжет’ (HSBM 14: 284; Zoltán 2006: 499). ? kašãrai (мн.) ‘житлові будинки дворових працівників, куметник’ < пол. koszara, koszar, koszary (мн.) 1. ‘загорожа для випасання овець у лісі’; 2. ‘в’язниця’; 3. ‘казарми’ (< рум. cășărie ‘кошара; сироварня’ ←? угор. kosár ‘загін; кошара’; kašãrinis ‘кумет’ (PŽ: 365). Угорські етимологи стверджують, що угор. kosár 1313 ‘загорожа, де випасають овець’ є поширеним у багатьох мовах терміном валахських пастухів-вівчарів, який в угорську мову міг потрапити з румунської, але паралельно також міг потрапити зі словацької та української мов (EWUng II: 805). Р. Волож вважає, що до польської мови його могли запозичити або з угорської, або з румунської (Wołosz 1989: 271–272). Походження семантики литовського слова залишається неясним, оскільки вона не засвідчена в жодній із зазначених мов, але, безперечно, найближча до польського значення ‘в’язниця’, ‘казарми’, з яких і могла розвинутися, проте даних для обґрунтування цього припущення недостатньо. 86 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Keletas galimų vengrų kalbos skolinių lietuvių kalboje katánka ‘короткий верхній одяг’, katénka ‘жилет із рюшами, складками на спині’ (LKŽe). Форму katánka у літературі найчастіше виводять із пол. (діал.?) katanka ‘короткий одяг, куртка, свитка, шинель’. Від цього слова походять також рос. каманка ‘те саме’ 1664, білор. каманка 1602. Отже, katénka могла виникнути в литовській мові як вторинна форма (інакше вважає Смочинський: лит. katénka < білор. діал. katánka < пол. katanka < katana (SEJLe: 594)). Через відсутність у семантиці семеми ‘одяг’ PŽ заперечує зв’язок пол. katanka з угор. katona ‘солдат’ (< італ. cattano ‘володар замку, дрібний васал’ (EWUng I: 712)) і пропонує пов’язувати слово з італ. catana ‘мисливська куртка’ (PŽ: 368–369). Однак значення одягу могло виникнути в польській мові (Hollós 1996: 34), пор. пол. katona уже 1562 року katan(a) ‘солдат’ XVI ст. (< угор. katana ‘озброєний слуга воїна; озброєний вершник’ 1273), у якій така словотвірна модель (назва одягу від іменника на позначення особи із суфіксом –ka) є надзвичайно продуктивною, пор. bekieszka ‘така куртка’ < прізвище Bekiesz, batorówka ‘певний головний убір’ < прізвище Batory, marynarka ‘така куртка’ < marynarz ‘моряк’. Отже, саме семантика дає змогу пов’язати литовське слово з угор. katona. ? kiepas ‘роззява, тюхтій’. Угорську етимологію цього слова із запозиченням через польську мову припускає PŽ: пол. діал. kiep 1. ‘роззява’; 2. ‘дівоча пліва, cunnus; clitoris’; 3. ‘(жарт.) жінка’; 4. ‘дурень, телепень, невдаха’ (< угор. kép ‘зображення; обличчя, зовнішність’); пор. також білор. ken(ъ), старобілор. kenъ 1. ‘дурень’; 2. ‘програш у грі в карти’ (PŽ: 375–376); значення ‘дурень’ засвідчене також в українській мові (ESUM II: 423). Отже, значення ‘дурень, телепень’ у литовській, польській, білоруській та українській мовах збігається, однак їхній зв’язок з угор. kép залишається нез’ясованим. У польських етимологічних словниках знаходять і більше даних: kiep 1. ‘дурень’; 2. заст. ‘cunnus’ (Linde II: 994; SJP VIII: 665) і kiep 1. ‘дурень’; 2. ‘пеніс’ XV ст. (Brückner 1927: 228). Александер Брюкнер виводить слово kiep з давніших roz-kiep або roz-skiep, а ці форми пов’язує з пол. oszczep ‘спис’, старорос. ocкенъ ‘те саме’. На думку авторки статті, саме ця етимологія дає змогу пояснити відмінність семантики лексем угорської та інших мов. Етимологічні словники угорської мови фіксують два омонімічні слова: тюркського походження kép (1) 1138 ‘зображення, обличчя, зовнішність’ і засвідчене вже 1138 року, але вживане лише до XVI ст., kép (2) ‘такий спис’. Етимологія другого слова неясна. У EWUng згадується можливе слов’янське походження слова і, таким чином, його зв’язок з угор. kopja ‘спис’. Автори EWUng визнають, що така етимологія не обґрунтована, хоча й не відкидають можливості, що kép (2) могло виникнути в угорській мові як фонетичний варіант kopja ‘спис’ слов’янського походження (EWUng II: 730–731). Незалежно від цієї етимології вважають, що лит. kiepą можна виводити з угор. заст. kép (2) ‘спис’ Straipsniai / Articles 87 ARANKA LACZHÁZI (з можливими семантичними змінами, що відбулися в польській мові: penis → дурень), а не від kėp (1) «зображення тощо». kóčas «певний віз, фаетон» < пол. kocz «критий віз, фаетон тощо» (< угор. kocsi «віз» ← топ. угор. Kocs «місцевість в Угорщині, де виготовляли різні вози» (LKŽe; PŽ: 381; Kregždys 2018: 279). ? kuñtušas 1. «(заст.) певний феодальний одяг литовської та польської шляхти (довжиною нижче колін)»; 2. (переважно мн.) «волосся, кінська грива»; 3. «лахміття». Угор. kön̄tös 1372 «(жіночий) верхній одяг; чоловічий каптан, часто утеплений хутром; домашній халат» пояснюють або як дериват нім. діал. Gewand (kwent > kent + -es), або від гр. κάνδυς «перський верхній одяг із рукавами», яке через тур. kontoç було запозичене в угорську мову (EWUng II: 816). До литовської мови слово могло потрапити різними шляхами запозичення: з пол. kuntusz / kontusz «халат, старовинний польський та український національний одяг» із середини XVII ст. (LKŽe; PŽ: 401–402) і/або білор. кунтуш «те саме» 1661 (LKŽe; SEJLe: 739). Цікаво, що слово засвідчене також у латгальському діалекті латиської мови: kuntuži (мн.) «зношений одяг», kuntušs (одн.) «довгий чоловічий верхній одяг, халат, старовинний польський та український національний одяг» < пол. kontusz / kuntusz або білор. конту́ш / кунтуш (Tóth 2016). magerka «такий капелюшок» < пол. magierka 1621 «те саме» < угор. magyar «угорець, угорський»; з пол. magierka також білор. макгерка, магерка 1577 «те саме», рос. мазирки литовския 1618 «те саме» (Hollós 1996: 52). ? mentas Угор. mente 1543 «коротка хутряна куртка» має неясну етимологію; її пов’язують із нім. Mantel, середньоверхньонім. mentelin, італ. mantello, словен. mén̄ten; рос. ментеня та ін. т. т. «(безрукавий, короткий) плащ» (EWUng II: 961). Це слово як назва короткої куртки угорських гусарів прийшло з угорської мови, пор., наприклад, пол. mętliczek 1584, mentyk, словац. menteka 1564, mentyke 1690, рос. ментук 1806 (Hollós 1996: 47). Угорський мовознавець Атіла Холлош, щоправда, не вказуючи джерела, згадує також лит. méntikas (Hollós 1996: 47). Такої лексеми в литовських словниках знайти не вдалося. Слід зазначити, що частина етимологічної літератури пов’язує з угор. mente також російське сленгове слово мент «поліцейський» 1989, яке було запозичене з польського сленгу mente «солдат» (цю та інші можливі етимології рос. мент узагальнює Aleksandras Moldovanas (Молдовáн 2011)). Хоча етимологія пол. mente «солдат», за словами А. Холлоша, є сумнівною (Hollós 1996: 46), однак очевидно, що литовське 88 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Keletas galimų vengrų kalbos skolinių lietuvių kalboje сленгове слово mentas «поліцейський»³ є відповідником рос. мемт, отже, якщо останнє підтвердить угорське походження, то й це слово в литовській мові має угорське походження. palōšius «меч» < пол. pałasz «певний меч, меч ката» (< нім. Pallasch «те саме» < угор. pallos «двосічний меч із широким лезом»; меч ката» < тур. pala «зігнутий східний меч» (PŽ: 487). Форма із суфіксом –s сформувалася саме в угорській мові, її засвідчено від 1575 року (EWUng II: 1104). palsiōtas, palsōtas «палиця, кий» < пол. palcat «різка, палиця, кий тощо» < угор. pálca, або радше від форми знахідного відмінка pálcát). Не можна відкидати й можливість запозичення з пол. palcat < чеськ. palcát < угор. pálca, pálcát (Wołosz 1989: 287; PŽ: 488). Поширення форми знахідного відмінка пояснюють тим, що слово ширше вживалося в юридичних текстах, військових регламентах як назва певного виду покарання (від 1683 року (EWUng II: 1102)), пор., наприклад, пол. harum palcat «[отримати] три палсіоти, тобто побиття тричі» < угор. három pálcát; у цьому разі було запозичено все словосполучення (із числівником) як термін (Wołosz 1989: 287). Тому етимологія В. Смоцинського, згідно з якою литовське слово виводиться з білор. діал. nałynam без посилання на угорську форму знахідного відмінка із –t (SEJL: 1045), видається недостатньо обґрунтованою. rokošas «певні збори шляхти, конференція; повстання шляхти проти короля (XVI–XVIII ст.)» < пол. rokosz 1537 «те саме» (LKŽe) < угор. Rákos, Rákosmező (місцевість у нинішній столиці Угорщини біля річки Ракош, де в XIII–XVI ст. збиралися угорські сейми (Hollós 1996: 54). ? šaldrà, šaldra 1. «несерйозна людина, легковажник»; 2. «волоцюга, мандрівник»; 3. «той, хто марнує майно, марнотрат»; šaldras 1. «несерйозна людина, легковажник»; 2. «волоцюга, мандрівник»; šaldrökas, –ė «несерйозна людина, легковажник»; šaldravōtas, –a «несерйозний, легковажний»; šaldravōti, –ōja, –ōjo; 1. «поводитися легковажно, несерйозно, бути šaldra»; 2. «марнувати, витрачати»; 3. «пустувати» < пол. szoldra (діал. soldra); 1. «свинячий окіст, нежирне сало»; 2. «зад»; 3. «злочинець»; 4. «німець»; 5. «негідник, мерзотник, безчесна людина». Пол. szoldra Р. Крегждис інтерпретує як морфонологічну контамінацію угор. sódar «окіст» і нім. Schulter «плече; окіст» (PŽ: 159). Угор. sódar 1422 є давнім запозиченням із середньоверхньонім. scholder «плече; окіст» (EWUng II: 1341). На думку авторки статті, пол. szoldra могло бути запозичене безпосередньо з німецької мови, без впливу угорської, тим більше що в польській мові воно засвідчене раніше, ніж в угорській, уже від XIV ст. (Brückner 1927: 551). ³ Пор. Jaunimo žodynas. Доступ в інтернеті: http://zodynas.kriu.lt/ [переглянуто 2020–01-27]. Straipsniai / Articles 89 ARANKA LACZHÁZI Переносні значення цього слова для характеристики людини або її поведінки можуть бути метонімічними (шинка / свиня, пор. pogardliuve o człowieku „świnia“ (SJP VIII: 1192); przezwisko Niemców od 17 wieku (Brückner 1927: 551)). šãtra, šėtrà 1. ‘намет’; 2. ‘будинок, оселя, укриття; 3. ‘завіса від вітру над вогнищем у човні’. Слово засвідчене в різних слов’янських мовах, пор. біл. шапер, шапровый; пол. szater, szatra, szatr, szatro 1582 р.; дав.-рос. шатъръ XII ст. В угорській мові його вважають давнім запозиченням з однієї з тюркських мов, пор. дав.-тур. čatyr ‘намет, завіса’. Оскільки дані російської мови засвідчені дуже рано, деякі етимологи стверджують, що слово було безпосередньо запозичене до російської мови з тюркських мов. Однак, як показали угорські мовознавці Янош Меліх та Іштван Кнієжа, фонетичні зміни слова (ч > ш, y > b) не можуть бути пояснені фонетичними процесами слов’янських мов. Такі зміни могли відбутися саме в угорській мові, з якої слово згодом було запозичене до російської (EWUng II: 1310; Hollós 1996: 69). Так само й лит. šãtras, šãtrą, šėtrą, незалежно від того, чи є воно запозиченням із польської, східнослов’янської або давньобілоруської (ALEW: 1180; SEJLe: 1566) мови, слово слід пов’язувати також з угорським sátor як проміжним джерелом запозичення. Натомість PŽ: тут пол. szatra безпосередньо виводиться з тат. чадра ‘завіса’, uamblp ‘намет’ < перс. chādar ‘намет’ (PŽ: 160). šėras 1. ‘ряд’; 2. ‘скирта зерна’; 3. ‘смужка землі’ <? лит. šėregas < пол. szereg ‘ряд людей, предметів; загін’ < угор. sereg ‘загін воїнів, військо, натовп’ < дав.-тур. čerig ‘[вишикуване] військо’ (PŽ: 611; SEJLe: 1559; KEWT: 111). У литовській мові слово повністю втратило специфічне значення, пов’язане з військовою термінологією, а нові значення позначають предмети й об’єкти, що мають подібну форму (ряду). šerengà, šeréngą, šėrengà, šarangà, šarànga 1. ‘ряд (переважно людей)’; 2. ‘побиття під час прогону крізь проміжок між людьми, вишикуваними у два ряди’; 3. ‘місце, через яке годують, б’ють, зад, сідниці’ (LKŽe) < рос. шерéнга ‘ряд (людей, воїнів)’ (PŽ: 611; SEJLe: 1559) < пол. szereg ‘ряд (людей, воїнів)’ < угор. sereg ‘загін воїнів, військо, натовп’ < дав.-тур. čerig ‘[вишикуване] військо’ (Hollós 1996: 70; KEWT: 111). šõblė 1. ‘меч, шабля’; 2. ‘верхня рухома частина молотильного знаряддя’; 3. ‘товкачка’; šoblìa ‘меч, шабля’; šõblis, šoblỹs ‘те саме’ < пол. szabla ‘меч із вигнутим лезом тощо’ < угор. szablya від XIV ст. ‘вигнутий меч’ < тюрк. (кипч.) selebe ‘вигнутий меч’. Слово засвідчене також у білоруській мові, тому біл. шабля ‘меч’ також могло бути джерелом литовських слів (PŽ: 626; Stachowski 2002: 50; SEJLe: 1613; EWUng II: 1379). 90 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Keletas galimų vengrų kalbos skolinių lietuvių kalboje tāboras, tāborius 1. ‘польовий табір (зазвичай кочівників, війська тощо)’; 2. ‘група сімей мандрівних ромів; їхній табір, гурт’ < пол. tabor 1424 1. ‘табір козацьких гуртів’; 2. ‘місце таборування’; 3. ‘військова артилерія’; 4. ‘загін для худоби’; 5. ‘намет’; 6. ‘група людей’; 7. ‘стадо худоби’ < угор. tábor 1383 ‘загін воїнів’ 1519 ‘військовий табір’ < тюрк. *tabur ‘загін воїнів’ (EWUng II: 1468). Р. Крегждис припускає посередництво чеської мови (дав.-чеськ. tábor ‘місце таборування; табір’ (PŽ: 641)). Така гіпотеза поширена в етимологічній літературі; вважають, що це слово має топонімічне походження і пов’язане з табором чеських гуситів, який було названо на честь біблійної гори Табор. Однак цій етимології суперечить дуже рання фіксація слова в польській мові або навіть ще давніша фіксація в угорській мові (вже наприкінці XIV ст., а як апелятив — уже 1223 року? Thabor (Hollós 1996: 58; Stachowski 2002: 50)). ВИСНОВКИ Розглянуті лексеми показують, що більшість слів угорського походження або запозичених через угорську мову в литовській мові належить до військової термінології. Це назви різноманітної зброї або частин і деталей одягу, характерних для угорських гусарів. Меншу, але також чітко окреслену групу становлять назви товарів і продуктів, які вивозилися з колишнього Угорського королівства (тобто з нинішньої Угорщини, а також із південної частини нинішньої Словаччини, яка також до нього належала) до ВКЛ. Таким чином, запозичена лексика відображає характер зв’язків між Литвою та Угорщиною у XV–XVII ст. Для запозиченої військової термінології характерні семантичні зміни, тобто поява нових, метафоричних значень (наприклад, bardišius ‘сокира, багнет’ → ‘велика людина’, kuntušas ‘певний верхній одяг’ → ‘волосся, кінська грива’). Ці нові значення могли виникнути вже в польській мові-посередниці, яка передавала слово, але траплялися й випадки, коли їх зафіксовано лише в діалектах литовської мови. У таких випадках семантична зміна означає розширення вузького, спеціального значення для позначення повсякденних реалій (наприклад, karvašas: ‘браслет із жерсті’ → ‘манжета’, katanka ‘верхній одяг воїнів’ → ‘певний різновид куртки’, šoblė ‘меч’ → ‘товкачка’). Відзначено чітку «семантичну адаптацію» однієї лексеми: це слово antalikas ‘певна бочка’, у якій в Угорщині зберігали вино, а в Литві — пиво. Більшість запозичень потрапила до литовської мови через польську, менша їх частина пов’язана з лексемами, уживаними в Малій Литві, та з впливом німецької мови. Найновіші дослідження істориків, які розкривають масштаби й обставини перебування угорців у ВКЛ, принаймні в деяких випадках дають змогу висунути гіпотезу про безпосередній вплив угорської мови (пор., наприклад, наголошений перший склад у слові bėkėsas). Однак довести такий вплив видається надзвичайно складно, оскільки фонетична угорської мови Straipsniai / Articles 91 ARANKA LACZHÁZI Адаптація лексем теоретично мала б означати появу таких самих форм, як і в слов’янських мовах (наприклад, заміну угорського лабіального [b] на голосний [o], пор. karuas: karvošius). Насамкінець зазначимо, що знайдені й досліджені в литовській мові слова, пов’язані з масштабом угорського впливу на ВКЛ (пор. рідкісні винятки, наприклад, husaras, eidukas, taboras), у сучасній литовській мові вживаються дуже рідко або вже зовсім не вживаються, а джерелами наведених даних є лексика окремих діалектів або застаріла історична термінологія. СКОРОЧЕННЯ анг. – англійська мова блр. – білоруська мова діал. – діалектне слово герм. – германські мови гр. – грецька мова ч. – чеська мова кипч. – тюркська кипчацька мова хорв. – хорватська мова лат. – латиська мова пол. – польська мова лит. – литовська мова лат. – латинська мова осм. – османсько-турецька мова пд. сл. – південнослов’янські мови мн. – форма множини франц. – французька мова рос. – російська мова ст. – стародавня сл. – словацька мова словен. – словенська мова серб. – сербська мова тюрк. – тюркські мови топ. – топонім тат. – татарська тур. – турецька мова укр. – українська мова сх.-прус. нім. діал. – діалект німецької мови Східної Пруссії 92 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Keletas galimų vengrų kalbos skolinių lietuvių kalboje угор. – угорська мова нім. – німецька мова с.-в.-нім. – середньоверхньонімецька мова LITERATŪRA ALEW – Altlitauisches etymologisches Wörterbuch 1–3, unter der Leitung von W. Hock und der Mitarbeit von E. J. Bukevičiūtė und Ch. Schiller, bearbeitet von R. Fecht, A. H. Feulner, E. Hill und D. S. Wodtko, Hamburg: Baar-Verlag, 2015. Báti Berkó István 1918: A magyar huszárság története, Budapest: Liptsey Kálmán Könyvkiadóhivatala. BES – Bańkowski Andrzej, Etymologiczny słownik języka polskiego 1–2, Warszawa: PWN, 2000. Bezzenberger Adalbert 1877: Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache auf Grund litauischer Texte des XVI. und des XVII. Jahrhunderts, Göttingen: Robert Peppmüller. Bojtár Endre 2015: Hogyan lesz valakiből ruhadarab és domb? – Útvesztők, útjelzők: Írások a középés kelet-európai kultúrák köréből, Budapest: Kalligram, 173–189. Brückner Aleksander 1927: Słownik etymologiczny języka polskiego, Kraków: Krakowska Spółka Wydawnicza. Čepienė Nijolė 2006: Lietuvių kalbos germanizmai ir jų fonetinės ypatybės, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. DLKT – Kauno Vytauto Didžiojo universiteto kompiuterinės lingvistikos centro dabartinės lietuvių kalbos tekstynas. Prieiga internete: http://tekstynas.vdu.lt/tekstynas/ [žiūrėta 2020–05–30]. ĖSBM – Этымалагічны слоўнік беларускай мовы 1, рэд. В. В. Мартыноў, Г. А. Цыхун, Мінск: Навука і тэхніка, 1978. ESUM – Етимологічний словник української мови 1–, ред. О. С. Мельничук et al, Київ: Наукова думка, 1982–. EWUng – Etymologisches Wörterbuch des Ungarischen, Hrsg. L. Benkő, Bd. 1–3, Budapest: Akadémiai Kiadó, 1993–1997. Hollós Attila 1996: Az orosz szókincs magyar elemei. A Magyar Nyelvtudományi Társaság Kiadványai 206, Budapest: Magyar Nyelvtudományi Társaság. Straipsniai / Articles 93 ARANKA LACZHÁZI Hollós Attila 1998: Венгерские элементы литовского словаря. – A Litván Nagyfejedelmség és a mai Középés Kelet-Európa nyelvei: Analógiák és folytonosság konferencia anyaga, szerk. A. Laczházi, E. Szmolinka, A. Zoltán, az 1998 május 25–26, Budapest: ELTE, 34. HSBM – Гістарычны слоўнік беларускай мовы 1–37, ред. А. І. Жураўскі, Мінск: Навука і тэхніка, 1982–2017. KEWT – Stachowski Marek, Kurzgefaßtes etymologisches Wörterbuch der türkischen Sprache, Kraków: Księgarnia Akademicka, 2019. Kocsis Mihály 2018: A szláv nazálisok és a huszár. – Magyar Nyelv 114, 68–77. DOI: 10.18349/MagyarNyelv.2018.1.77. Kregždys Rolandas 2018: Onyms and Appellatives of Onomastic Origin of the Dictionary of Polish Loanwords in Lithuanian. Onomastyka – neohumanistyka – nauki społeczne, red. U. Bijak, H. Górny, M. Magda-Czekaj, Kraków: Polska Akademia Nauk, Instytut Języka Polskiego, 271–285. DOI: 10.17651/onomast2018.21. Laczházi Aranka 2003. Венгерские элементы в лексике литовского языка. – Miscellanea Corviniana. Köszöntőkönyv Hollós Attila 70, születésnapjára, Budapest, 236–243. Prieiga internete: http://szlavintezet.elte.hu/publications/szerk.shtml [žiūrėta 2020–05–30]. Linde Samuel Bogumił 1855: Słownik języka polskiego 2, wyd. 2; popr. i pomnożone, Lwów: Zakład Narodowy im. Ossolińskich. LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas 1–20 (1941–2002), vyr. red. G. Naktinienė; e. variantas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005 (atnaujinta versija, 2017). Prieiga internete: www.lkz.lt. Matulionienė Elena 2015: Baltijos regiono tautinio kostiumo kišeninių ornamentika. – Res Humanitariae 17, 187–220. DOI: 10.15181/rh.v17i1.1157. Prieiga internete: http://journals.ku.lt/index.php/RH/article/view/1157/pdf_1 [žiūrėta 2019–12–10]. Miežinis Mikolas 1894: Lietuviszkai-latviszkai-lenkiszkai-rusiszkas žodynas, Tilsit: M. Noveskis. Nesselmann Georg Heinrich Ferdinand 1851: Wörterbuch der Littauischen Sprache, Königsberg: Gebrüder Bornträger. PŽ – Kregždys Rolandas, Lietuvių kalbos polonizmų žodynas. Słownik polonizmów w języku litewskim. Studia Etymologica Baltica 2, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2016. PW – Preussisches Wörterbuch. Deutsche Mundarten Ost-und Westpreussens, Hrsg. von R. Goltz, Bd. 1, Mainz: Akademie der Wissenschaften und der Literatur – Wachholz Verlag, 2005. 94 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Keletas galimų vengrų kalbos skolinių lietuvių kalboje Ragauskienė Raimonda 2008: Hungarians’ Status in the Grand Duchy of Lithuania under the Rule of Jagiello and Stephen (sic!) Batora (1492–1586). Vengrai Lietuvos Didžiojoje Kunigaikštystėje Aleksandro Jogailaičio ir Stepono Batoro laikais (1492–1586 m.). – Istorija 72, 21–31. Ragauskienė Raimonda, Ragauskas Aivas 2018: Tolimos bet artimos. Lietuvos ir Vengrijos istoriniai ryšiai, Vilnius. Prieiga internete: file:///C:/Users/User/Downloads/TOLIMOS_BET_ARTIMOS_LIETUVOS_IR_VENGRIJOS_ISTORINIAI_RY%-C5%A0IAI_LIT_2019.12%20(11).pdf [žiūrėta 2019–10–30]. Ruhig Philipp 1747: Littauisch–Deutsches und Deutsch–Littauisches Lexicon, Königsberg: J. H. Hartung. SD – Dictionarium trium linguarum, In usum Studio­sae Iuventutis, Avctore... Constan­tino Szyrwid... Vilnae, 1620 k. SEJL – Smoczyński Wojciech, Słownik etymologiczny języka litewskiego, Wilno: Uniwersytet Wileński, Wydział Filologiczny, 2007. SEJLe – Smoczyński Wojciech, Słownik etymologiczny języka litewskiego, współpraca redakcyjna M. Osłon. Prieiga internete: https://rromanes.org/pub/alii/Smoczy%-C5%84ski%20W.%20S%C5%82ownik%20etymologiczny%20języka%20litewskiego.pdf [žiūrėta 2019–07–23]. SJP – Słownik języka polskiego 1–11, red. W. Doroszewski, Warszawa: Polska Akademia Nauk, 1958–1969. Stachowski Marek 2002: Uwagi o wybranych etymologiach węgierskich w języku polskim. – Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae 47, 45–52. Tóth Szilárd 2003: Ungarisches im lettischen Wortschatz (mit besonderer Berücksichtigung des Wortes tokajietis ‘Tokajer’). – Miscellanea Corviniana: Köszöntő könyv Hollós Attila 70. szület­ésnapjára, Budapest: ELTE BTK, 344–348. Prieiga internete: http://slavint ezet.elte.hu/publications/serk.shtml [žiūrėta 2019–07–23]. Tóth Szilárd 2007: Išmėt a lecsó–ról. – Magyar Nyelv 103, 206–208. Tóth Szilárd 2016: Ещё раз к вопросу опосредованных венгеризмов латышского языка – латгальское kuntuži. – Via Latgalica 8, 30–36. Prieiga internete: http://journals.rta.lv/index.php/LATG/article/view/2227/2253 [žiūrėta 2019–07–23]. Tóth Szilárd 2016a. Ungāru cilmes personvārdi latviešu valodā. – Akadēmika Jāņa Endzelīna 143. dzimšanas dienas atceres starptautiskā zinātniskā konference Sugasvārdi un īpašvārdi valodā un valodniecībā, tēzes, 2016. gada 22.–23. februāris, Rīga: Latvijas Universitāte, 38–41. Prieiga internete: http://www.lulavi.lv/media/upload/tiny/files/Endzelins_abstracts_2016.pdf. Straipsniai / Articles 95 ARANKA LACZHÁZI Toth Szilard Tibor 2018: Zu den ungarisch-lettischen Lehnbeziehungen: über die Varianten des lett. haiduks ‘Heiduck; Bedienter, Söldner’. – Akadēmika Jāņa Endzelīna 145. dzimšanas dienas atceres starptautiskā zinātniskā konference Valoda daudzveidībā, tēzes, 2018 gada 22.–23. februāris, Rīga: Latvijas Universitāte, 58–60. Vosylȳtė Klementina 1985: Lietuvių kalbos palyginamų žodynas, Vilnius: Mokslas. Wołosz Robert 1989: Wyrazy węgierskie w języku polskim I. – Studia Slavica Hungarica 35, 215–317. Wołosz Robert 1991–1992: Wyrazy węgierskie w języku polskim II. – Studia Slavica Hungarica 37, 3–27. Zoltán András 1978: H. Leeming. Rola języka polskiego w rozwoju leksyki rosyjskiej do roku 1696. Wyrazy pochodzenia łacińskiego. (Polska Academia Nauk. Oddział w Krakowie. Prace Komisji Językoznawstwa Nr. 44). Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk 1976. 118 стр. – Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae 24, 422–426. Zoltán András 2005: Węgiersko-polsko-białoruskie związki językowe i kulturalne za czasów Stefana Batorego. – Acta Albaruthenica 5, навуковы зборнік, под агульную рэд. М. Хаўстовіча, А. Баршчэўскага. С. Запрудскага, выпуск 5, Мінск: Права і эканоміка. 279–283. Zoltán András 2006: Magyar szavak az ófehéroroszban. – 101 írás Pusztai Ferenc tiszteletére, szerk. A. Mártonfi, K. Papp, M. Slíz, Budapest: Argumentum, 495–500. Аникин Александр Е. 2003: Русский этимологический словарь, выпуск 3, Москва: ИРЯ РАН, Ин-т филологии СО РАН. Аникин Александр Е. 2015: Русский этимологический словарь, выпуск 9, Москва: ИРЯ РАН, Ин-т филологии СО РАН. Булыка Аляксандр М. 1980: Лексічныя запазычанні ў беларускай мове XIV–XVIII ст., рэд. А. І. Жураўскі, Мінск: Навука і тэхніка. Киш Лайош 1963: Происхождение слов bekeša, kičta, šalaš и šišak. – Этимологические исследования по русскому языку, выпуск 4, Москва, 48–65. Молдовaн Александр М. 2011: К этимологии слова мент. – Русский язык в научном освещении 2(22), 47–67. 96 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII Keletas galimų vengrų kalbos skolinių lietuvių kalboje Some Potential Borrowings from Hungarian into Lithuanian SUMMARY Most of the Lithuanian lexemes of Hungarian origin analyzed in this paper, belong to military terminology, are the names of different weapons or tools used by Hungarian hussars or parts of their uniform. A smaller amount of the borrowed words refer to products imported from the former Kingdom of Hungary (which means also the southern territories of contemporary Slovakia) into the Grand Duchy of Lithuania. So, these borrowings reflect the character of the historical and cultural contacts between Lithuania and Hungary in the 15–17th centuries. It is characteristic, especially for the borrowed military terminology, that in Lithuanian, or in many cases already in Polish, they have undergone a more or less significant semantic change, developing new, metaphoric meanings (e.g. bardišius ‘halberd’ → ‘tall person’, kuntušas ‘caftan; jacket’ → ‘disheveled hair, mane’). This semantic change means the shift from a specific military term to a word belonging to the common everyday lexicon (e.g. karvušas: ‘armor’ → ‘cuff’, katanka ‘soldiers’ coat’ → ‘kind of coat’, šoblė ‘saber’ → ‘scutching sword’). A clear adaptation of semantics to the local reality shows the word antalikas ‘kind of barrel’, used in Hungary for wine, but in Lithuania for beer. Most of the analyzed lexemes were borrowed into Lithuanian through Polish. Only in a few cases, where the word is registered in Eastern Prussia, the influence of German can be taken into consideration. The latest research of Lithuanian historians (Ragauskienė 2008; Ragauskas, Ragauskienė 2018) regarding the role of Hungarians in the Grand Duchy of Lithuania, allow us to rise a hypothesis about the direct influence of the Hungarian language (e.g. the accented first syllab in bėkešas). However, it seems to be impossible to prove this influence, as the phonetic adaptation of Hungarian words would theoretically give the same Lithuanian forms as words borrowed from Slavic languages (e.g. replacing Hungarian labial [b] with [o], see karvušas: karvošius). Finally, it has to be emphasised that lexemes of Hungarian origin (with rare exceptions like husaras, eidukas, taboras) are extremely rarely or even no longer used and known in contemporary Standard Lithuanian. They rather belong to dialectal lexicon or historical terminology. Įteikta 2020 m. birželio 10 d. ARANKA LACZHÁZI Lorando Eötvösö universitetas Filologijos fakultetas Múzeum körút 4/D, H-1088 Budapeštas, Vengrija [email protected] Straipsniai / Articles 97