Dėl šalutinio ritminio kirčio bendrinėje lietuvių kalboje

JORIS KAZLAUSKAS Університет Вітовта Великого ORCID id: orcid.org/0000-0002-7981-5100 Напрями наукових досліджень: ритміка, соціолінгвістика. DOI: doi.org/10.35321/all84-08 ПРО ВТОРИННИЙ РИТМІЧНИЙ НАГОЛОС У СТАНДАРТНІЙ ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ Про вторинний ритмічний наголос у стандартній литовській мові АНОТАЦІЯ У цій статті представлено результати та висновки початкового дослідження, спрямованого на з’ясування того, чи існують у стандартній литовській мові вторинні ритмічні наголоси. Дослідження ґрунтується на теорії метричної фонології, відповідно до якої вторинні ритмічні наголоси у просодичному слові віддалені від основного наголосу на кожен другий склад. У межах дослідження порівнювалися між собою перший і другий переднаголошені, а також післянаголошені голосні слова однакової якості. Матеріал дослідження становлять 22 речення, тричі прочитані десятьма дикторами. За допомогою програми «Praat» вимірювалися тривалість голосних, середні значення та максимуми основного тону й інтенсивності (окремо для чоловіків і жінок). Також було проведено аудитивний експеримент, під час якого респондентам пропонували прослухати 23 слова з усіченими складами, що містили основний наголос, і просили позначити склад, який, на їхню думку, є наголошеним. КЛЮЧОВІ СЛОВА: вторинний ритмічний наголос, стандартна литовська мова, метрична фонологія, переднаголошені голосні, післянаголошені голосні. АНОТАЦІЯ У цій статті представлено початкові результати та спостереження дослідження, мета якого — з’ясувати, чи існує вторинний ритмічний наголос у стандартній литовській мові. Дослідження ґрунтується на теорії метричної фонології, відповідно до якої вторинний ритмічний наголос падає на кожен другий склад ліворуч і праворуч від основного наголосу. Перший етап цього дослідження передбачає порівняння першого та другого переднаголошених, а також першого та другого післянаголошених голосних однакової якості. Усі Straipsniai / Articles 173 JORIS KAZLAUSKAS матеріал, проаналізований у дослідженні, отримано із звукозаписів: 10 дикторів тричі прочитали 22 речення. За допомогою програми Praat аналізували тривалість, середні та максимальні значення основного тону (окремо чоловічих і жіночих голосів), а також середню та максимальну інтенсивність голосних. Другий етап дослідження передбачав аудитивний експеримент, під час якого респондентам запропонували прослухати 23 слова без складів із головним наголосом (ці склади було вирізано із записів) і позначити той склад, який вони вважали наголошеним. КЛЮЧОВІ СЛОВА: вторинний ритмічний наголос, стандартна литовська мова, метрична фонологія, переднаголошені голосні, післянаголошені голосні. ВСТУП В атласі структур мов світу (Goedemans, Hulst 2013) литовську мову названо мовою з невизначеним ритмом. Щоб заповнити цю прогалину, потрібно з’ясувати, якою є просодична ієрархія литовської мови на рівні слова, чи властиві литовській мові бінарні стопи і, якщо властиві, якого типу — ямбічні (ненаголошений і наголошений склад) чи хореїчні (наголошений і ненаголошений склад). Існування бінарних стоп у конкретній мові обґрунтовується вторинними ритмічними наголосами, адже, зрозуміло, у мовах існують не лише двоскладові, а й багатоскладові слова, у яких один склад отримує головний наголос, а інші можуть отримувати вторинний наголос. Останній не буде таким фонетично виразним, як головний, але з погляду ритму є дуже важливим. Як стверджують Richardas Hoggas і C. B. McC ullis (1987), у мовах із вторинними ритмічними наголосами наголоси розташовані на кожному другому складі просодичного слова: один із цих наголосів є головним, інші — вторинними. Хоча були спроби виявити прояви вторинного наголосу в стандартній литовській мові (Vaitkevičiūtė 1969; Girdenis ir Pupkis 1994; Laigonaitė 2002; Girdenis 2003; Kazlauskienė 2015), ґрунтовніших досліджень цього питання досі не проведено. Отже, мета представленого у статті дослідження — з’ясувати, чи існує в стандартній литовській мові вторинний ритмічний наголос. Необхідно підкреслити, що у статті подано лише початкові результати дослідження та первинні висновки. Мета дослідження визначила і його завдання: 1) підготувати матеріал для записів, 2) відібрати дикторів і зробити записи, 3) за допомогою програми аналізу звуку визначити передбачені ознаки, 4) описати результати, 5) додатково провести аудитивний експеримент, мета якого — з’ясувати, як користувачі мови оцінюють ненаголошені склади. Варто зазначити, що вторинний наголос у литовських діалектах досліджено досить широко: у мазейкішяйському (північному середньому дунінінкському) діалекті (Girdenis 1967), у східноаукштайтському утенішкяйському діалекті (Kosienė ir Girdenis 1979), у південному західноаукштайтському діалекті (Kazlauskienė 174 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Dėl šalutinio ritminio kirčio bendrinėje lietuvių kalboje 2001), у жемайтійському расейняйському діалекті (Atkočait ytė 2002), у південноаукштайтському діалекті (Leskauskaitė 2002), у говірці литовців парафії Цис the Ciskodo Латгалії (Garšva 2003), у шакискайській говірці (Bacevičiūtė 2004), у східноаукштайтському вільнюському діалекті (Urbana vičienė 2006), у східній північній жемайтійській підмові (Murinienė 2007), у західноаукштайтському каунаському діалекті (Jaroslavienė 2010). Дослідження такого ритму здійснюють представники метричної фонології — нового напряму фонології, що сформувався в західному мовознавстві у 1970-х роках. Метрична фонологія — це аналіз функцій просодичних одиниць, заснований на їхній ієрархії. Одна з основних цілей метричної фонології — з’ясувати закономірності наголосу як нелінійної одиниці: чи прогнозується наголос за певними ритмічними закономірностями, які типи стоп властиві мові, чи орієнтовані вони вправо або вліво, чи розгалужуються гілки матеріалу просодичного слова вліво або вправо, чи залежить місце наголосу від кількості складу (Liberman 1975; Ladd 1980; Selkirk 1984; Nespor, Vogel 1986; Hogg, McCully 1987; Goldsmith 1990; Hayes 1995). МЕТОДИКА Й МАТЕРІАЛ ДОСЛІДЖЕННЯ За словами Antanas Pakeris (1982), основними фонетичними ознаками литовського наголосу є тривалість, основний тон та інтенсивність. Отже, можна припустити, що центри складів не лише з головним, а й із вторинним наголосом відрізняються за цими ознаками від центрів складів, які не мають жодного наголосу: центри наголошених складів будуть довшими, основний тон — вищим, інтенсивність — більшою. Щоб підтвердити або спростувати це припущення, на першому етапі дослідження для аналізу було вибрано слова, у яких центри досліджуваних переднаголошених або післянаголошених складів утворені голосними однакової якості (у транскрибованих прикладах позначення вторинних наголосів є лише прогностичним): pastatų [pɛstɛ²tu], pastatė [pɛstˈtʲɛ], šepėčių [ˈʃɛpʲɛ²tʲu̯], skepetaitė, debesė, didikūs, gudukūs, Kukučių, valkata, pašaka, ėkete, peršoko, perkošto, patiki, pasitiki, riešutų, pašukų, praškėtė. Додатково порівнювалися голосні перших складів у чотирьох парах слів: tokiuose [ˌtoːkʲʊˈsʲɛ] і tokiems [toːˈkʲiɛms], gydykla [gʲiˈdʲiːklɛ] і gydykloms [gʲiː²dʲiˈkloːms], pūkelis [puːˈkʲɛlʲɪs] і pūkus [pʊːˈkʊs], dėžėse [dʲɛˈʒɛːsʲɛ] і dėžės [dʲɛːˈʒɛs]. Ці слова аналізувалися попарно, оскільки важко знайти слова, у яких центри обох переднаголошених складів утворювали б довгі голосні /oː/ та /uː/. Загалом порівняно 22 пари голосних: 12 у переднаголошеній і 10 у післянаголошеній позиціях. Straipsniai / Articles 175 JORIS KAZLAUSKAS Речення з досліджуваними словами десять дикторів (п’ять чоловіків і п’ять жінок; троє молодших за 30 років, п’ятеро віком від 30 до 60 років, двоє старших за 60 років; шестеро закінчили студії литовської філології, по одному — германської філології, історії, соціальної роботи та електротехніки; троє учасників дослідження є професійними дикторами, які озвучують книжки в Бібліотеці для сліпих Литви, решта — непрофесійні, проте закінчили студії гуманітарних наук) прочитали тричі. Щоб зменшити вплив інтонації на результати дослідження, аналізовані слова розташовувалися в середині речень. Пізніше за допомогою програми аналізу звукового мовлення «Praat» було виміряно тривалість досліджуваних голосних, визначено середнє значення та максимум основного тону (оскільки чоловікам і жінкам властивий різний основний тон, його аналізували окремо) і середнє значення та максимум інтенсивності. Дані статистичного оцінювання цих параметрів отримано за допомогою програми «Microsoft Excel». У таблицях із результатами наведено узагальнені дані для коротких і довгих голосних. Щоб з’ясувати, чи існує в мові вторинний ритмічний наголос, вирішено спиратися не лише на інструментальні дослідження, а й провести аудитивний експеримент, під час якого перевіряли, чи розпізнають респонденти такий наголос. Експеримент проведено з 26 студентами бакалаврської програми скандинавських культур і мов Університету Вітовта Великого. Респондентам запропонували прослухати слова, вирізані з 23 аудіозаписів, спеціально підготовлених для цього експерименту. У кожному слові склади, що мали основний наголос, було вирізано, а кожного студента просили позначити той склад обрізаного слова, який, спираючись лише на власний слух, він вважає наголошеним. Під час експерименту респондентам подали слова з різною кількістю складів: 4 двоскладові (1pér)-siun-tė [ˈpæːrʲsʲʊnʲtʲeː], (pér-si)-siun-tė [ˈpʲæːrʲsʲɪˌsʲʊnʲtʲeː], lu-pi-(né-jo) [ˌlʊpʲɪˈnʲeːjɔː], šo-ki-(né-ja) [ˌʃɔkʲɪˈnʲeːjɑː]; 6 трискладові ((pér)-mie-go-jo [ˈpʲæːrʲmʲɛˌɡɔːjɔː], (pér-si)-mie-go-jo [ˈpʲæːrʲsʲɪˌmʲɛɡɔːjɔː], (pér)-pie-što-jo [ˈpʲæːrʲpʲɪɛˌʃtɔːjɔː], (pér-si)-pie-što-jo [ˈpʲæːrʲsʲɪˌpʲɪɛʃtɔːjɔː], ra-ši-ny-(jė) [rɛˌʃɪnʲɪˈjɛː], skai-ti-ny-(jė) [skɛɪˌtʲɪnʲɪˈjɛː]; 12 чотирискладові ((pér)-dir-bu-sia-jam [ˈpʲæːrʲdʲɪrˌbʊsʲɛˌjɛm], (pér-si)-dir-bu-sia-jam [ˈpʲæːrʲsʲɪˌdʲɪrbʊsʲɛˌjɛm], (pér-si)-val-giu-sia-jam [ˈpʲæːrʲsʲɪˌvɛlɡʲʊsʲɛˌjɛm], (pā)-sa-ko-to-jas [ˈpɑːsɛˌkɔtɔːjɛs], (taí)-ky-da-vė-si [ˈtaɪkʲɪˌdɛʊˌvʲeːsʲɪ], (svāi)-čio-ju-sie-siems [ˈsvɑɪtʲɔːjʊˌsʲɛːsʲɛms], (pér)-si-ra-šy-to [ˈpʲæːrʲsʲɪˌrɛʃɪtɔː], ne-ap-si-ri-(bók) [nʲɛˌɛpʲsʲɪˈrʲɪˌbɔk], at-si-pa-lai-(duók) [ˌɛtsʲɪˈpɛlʲɛɪˌdʊɔk], su-si-gar-ba-(nó-jus) [ˌsʊsʲɪˈɡɛrbɛˌnɔjʊs], pa-si-va-žì-(né-jęs) [ˌpɛsʲɪˈvɛʒʲɪˌnʲeːjɛs], pa-si-su-ki-(né-jo) [ˌpɛsʲɪˈsʊkʲɪˌnʲeːjɔː]) і 1 п’ятискладове — ((pér)-pa-sa-ko-to-jas [ˈpʲæːrʲpɛˌsɛkɔˌtɔːjɛs). ¹ Склад, що міститься в дужках, перед проведенням аудитивного експерименту було вирізано: респонденти чули лише склади, які не були взяті в дужки. 176 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Dėl šalutinio ritminio kirčio bendrinėje lietuvių kalboje РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРИВАЛІСТЬ. Під час вимірювання тривалості переднаголошених голосних було висунуто гіпотезу, що другим переднаголошеним складом буде довший. Однак гіпотеза не лише не підтвердилася, а й результати для коротких голосних свідчать про цілком протилежну ситуацію (див. таблицю 1). ТАБЛИЦЯ 1. Тривалість і статистичне оцінювання першого та другого переднаголошеного голосного² Короткі голосні були довшими в першому переднаголошеному складі: середні значення тривалості відрізнялися в 1,12 раза. Ця різниця є статистично значущою (значення критерію Стьюдента t = 5,096 більше за критичне значення 1,965). Такі результати аналізу тривалості коротких переднаголошених складів підтверджують висновок дослідження кількісних характеристик голосних і дифтонгів, здійсненого Valerija Vaitkevičiūtė (1960: 207): «Чим далі ненаголошений склад від наголошеного, тим коротший його складотворний звук, оскільки найбільша кількість енергії припадає на наголошений склад і склади, що стоять поруч із ним». Тривалість довгих переднаголошених складів загалом не відрізнялася, лише можна помітити тенденцію до того, що дещо довшими також схильні бути перші переднаголошені голосні. Цілком інша ситуація спостерігається з післянаголошеними голосними (див. таблицю 2). ² Значення символів: n — загальна кількість реалізацій, x̄ — середнє арифметичне, s — стандартне відхилення, v — коефіцієнт варіації, tₚ — критерій Стьюдента, tₐ — критичне значення критерію Стьюдента, — — місце в слові голосного, параметри якого вимірювалися, C — приголосний, що позначає межу складу, v — слабкий, тобто склад, який не може отримати ні основного, ні вторинного наголосу, ˜ — склад слова, що має основний наголос. Straipsniai / Articles 177 JORIS KAZLAUSKAS ТАБЛИЦЯ 2. Тривалість першого й другого постакцентного голосного та її статистична оцінка Голосні n x̄ (мс) s (мс) v (%) 95% довірчий інтервал (мс) tₚ > tₐ Короткі постакцентні голосні [˜C—] 210 42,8 13,9 32,4 40,9 ÷ 44,7 7,232 > t₀,₀₅ = 1,966 [˜CʋC—] 210 55,8 21,9 39,3 52,8 ÷ 58,7 Довгі постакцентні голосні [˜C—] 90 56,1 15,8 28,1 52,8 ÷ 59,3 2,363 > t₀,₀₅ = 1,974 [˜CʋC—] 90 63,1 23,6 37,5 58,3 ÷ 68,0 Усі другі постакцентні голосні довші за перші постакцентні голосні такої самої якості. Тривалість коротких голосних відрізняється в 1,3 раза, довгих — в 1,12 раза. В обох випадках відмінності статистично значущі (для коротких голосних t = 7,232 > 1,966; для довгих t = 2,363 > 1,974). Такі результати дають підстави припустити, що в другому постакцентному складі може реалізовуватися побічний наголос. Такі результати, коли тривалість переднаголошених складів однакова або навіть перші переднаголошені склади дещо довші, а відмінності в тривалості постакцентних складів прогнозують можливий побічний ритмічний наголос у другому постакцентному складі, дають підстави для обережного висновку, що в литовській мові може бути виразніша тенденція до трохеїчного ритмічного наголосу (наголошений і ненаголошений склад). Крім того, з’ясовуючи, чи існує побічний наголос, потрібно враховувати й інші фонетичні ознаки литовського наголосу: основний тон та інтенсивність. ОСНОВНИЙ ТОН. Зазвичай основний тон наголошених складів вищий, ніж ненаголошених (Pakerys 1982: 117). Отже, якщо склад має побічний наголос, його основний тон міг би бути вищим. Однак дані цього дослідження демонструють інші й навіть суперечливі результати (див. таблиці 3 і 4). У вимові чоловіків не виявлено помітніших відмінностей середніх значень основного тону в переднаголошених складах, що містять як короткий, так і довгий голосний. Помітна лише тенденція до того, що перший переднаголошений склад схильний бути дещо вищим (середнє значення основного тону перших коротких переднаголошених голосних у середньому в 1,01 раза перевищувало значення других, а довгих — у 1,03 раза). У записах жінок середні значення основного тону довгих голосних також були майже однаковими, однак короткі голосні відрізнялися: у цьому випадку середнє значення основного тону других переднаголошених складів у середньому в 1,04 раза перевищувало значення перших. Крім того, значення t критерію Стьюдента для цієї відмінності = 1,899 близьке до критичного значення 1,971; можливо, зі збільшенням вибірки ця відмінність стала б виразнішою. 178 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Dėl šalūtinio ritminio kirčio bendrinėje lietuvių kalboje ТАБЛИЦЯ 3. Основний тон першого й другого переднаголошеного голосного та його статистична оцінка³ Голосні n x̄ (Гц) s (Гц) v (%) 95% довірчий інтервал (Гц) tₚ > tα СЕРЕДНЄ ЗНАЧЕННЯ ОСНОВНОГО ТОНУ Короткі переднаголошені голосні дикторів-чоловіків [−CuC˜] 107 109,9 20,1 18,3 106,1 ÷ 113,7 0,529 < t₀,₀₅ = 1,972 [−C˜] 101 111,5 25,4 22,8 106,6 ÷ 116,5 Короткі переднаголошені голосні дикторок-жінок [−CuC˜] 113 210,1 29,6 14,1 204,6 ÷ 215,5 1,899 < t₀,₀₅ = 1,971 [−C˜] 112 201,5 37,4 18,6 194,6 ÷ 208,4 Довгі переднаголошені голосні дикторів-чоловіків [−CuC˜] 58 105,6 20,6 19,5 100,3 ÷ 110,9 0,782 < t₀,₀₅ = 1,981 [−C˜] 58 109,1 26,5 24,3 102,2 ÷ 115,9 Довгі переднаголошені голосні дикторок-жінок [−CuC˜] 56 213,5 43,4 20,3 202,2 ÷ 224,9 0,034 < t₀,₀₅ = 1,981 [−C˜] 59 213,2 45,5 21,3 201,6 ÷ 224,8 МАКСИМАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ОСНОВНОГО ТОНУ Короткі переднаголошені голосні дикторів-чоловіків [−CuC˜] 109 117,0 22,9 19,6 112,7 ÷ 121,3 0,663 < t₀,₀₅ = 1,971 [−C˜] 103 119,3 27,6 23,2 114,0 ÷ 124,6 Короткі переднаголошені голосні дикторок-жінок [−CuC˜] 113 219,8 30,7 14,0 214,1 ÷ 225,4 1,846 < t₀,₀₅ = 1,971 [−C˜] 112 211,7 34,9 16,5 205,2 ÷ 218,1 Довгі переднаголошені голосні дикторів-чоловіків [−CuC˜] 58 113,7 24,2 21,3 107,5 ÷ 119,9 0,962 < t₀,₀₅ = 1,981 [−C˜] 58 118,7 31,4 26,4 110,6 ÷ 126,8 Довгі переднаголошені голосні дикторок-жінок [−CuC˜] 56 224,2 45,1 20,1 212,4 ÷ 236,1 0,286 < t₀,₀₅ = 1,981 [−C˜] 59 221,7 49,0 22,1 209,2 ÷ 234,2 ³ У таблицях 3 і 4 розмір вибірки n іноді відрізняється від сталого розміру вибірки, наведеного в таблицях 1, 2, 5 і 6, коли аналізується тривалість та інтенсивність деяких слів у реченнях, вимовлених десятьма дикторами по три рази. Під час вимірювання основного тону програма «Praat» іноді не подавала даних про цю фонетичну ознаку; найчастіше це траплялося з нижчими голосами, хоча параметри, що відображаються для основного тону, було встановлено відповідно до рекомендацій авторів програми: для чоловічих голосів 75–300 Hz, для жіночих 100–500 Hz. Straipsniai / Articles 179 JORIS KAZLAUSKAS Дуже подібні результати отримано й під час аналізу максимумів основного тону переднаголошених голосних. У записах чоловіків максимуми основного тону і довгих, і коротких голосних, як і середні значення, були приблизно однаковими. Можна помітити лише слабкі тенденції: дещо вищі максимуми основного тону спостерігалися в перших післянаголошених складах (у випадку коротких голосних — у 1,02 раза, довгих — у 1,04 раза). У записах жінок максимуми основного тону довгих переднаголошених голосних також майже не відрізнялися: лише трохи вищі максимуми мали другі переднаголошені голосні (різниця — у 1,01 раза). Однак максимуми основного тону коротких других переднаголошених голосних, як і середні значення, відрізнялися від перших переднаголошених сильніше — приблизно в 1,04 раза. Крім того, у випадку коротких голосних значення критерію Стьюдента знову було близьким до критичного (t = 1,846 < 1,971), отже, зі збільшенням вибірки, можливо, різниця стала б виразнішою, але лише в записах жінок і лише у випадку коротких центрів складів. Тому можна припустити, що основний тон, принаймні в переднаголошених складах, не вказує на вторинний ритмічний наголос. Такі самі тенденції зафіксовано й під час аналізу основного тону післянаголошених складів (див. таблицю 4). ТАБЛИЦЯ 4. Основний тон першого і другого післянаголошеного голосного та його статистична оцінка Голосні | n | x̄ (Гц) | s (Гц) | v (%) | 95% довірчий інтервал (Гц) | tₚ < tₐ СЕРЕДНЄ ЗНАЧЕННЯ ОСНОВНОГО ТОНУ Записані чоловіками короткі післянаголошені голосні [~C—] 95 112,3 22,5 20,0 107,8 ÷ 116,8 1,263 < t₀,₀₅ = 1,973 [~CᴜC—] 97 108,4 19,8 18,3 104,5 ÷ 112,4 Записані жінками короткі післянаголошені голосні [~C—] 86 207,6 38,5 18,6 199,5 ÷ 215,8 0,986 < t₀,₀₅ = 1,973 [~CᴜC—] 103 203,0 26,0 12,8 197,9 ÷ 208,0 Записані чоловіками довгі післянаголошені голосні [~C—] 44 104,4 14,0 13,4 100,3 ÷ 108,6 1,502 < t₀,₀₅ = 1,988 [~CᴜC—] 43 109,9 19,7 17,9 104,0 ÷ 115,8 Записані жінками довгі післянаголошені голосні [~C—] 43 198,1 14,3 7,2 193,8 ÷ 202,3 0,229 < t₀,₀₅ = 1,989 [~CᴜC—] 43 197,2 20,0 10,1 191,2 ÷ 201,2 МАКСИМУМ ОСНОВНОГО ТОНУ Записані чоловіками короткі післянаголошені голосні [~C—] 95 119,7 26,4 22,1 114,3 ÷ 125,0 1,685 < t₀,₀₅ = 1,973 [~CᴜC—] 97 113,7 22,7 20,0 109,1 ÷ 118,2 180 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Dėl šalutinio ritminio kirčio bendrinėje lietuvių kalboje Як і в більшості переднаголошених голосних, середні значення основного тону післянаголошених голосних були дуже подібними. Лише середнє значення основного тону коротких післянаголошених голосних і в чоловічому, і в жіночому читанні було трохи вищим у першому складі (у чоловічому читанні — у 1,04 раза, у жіночому — у 1,02 раза). Середнє значення основного тону другого післянаголошеного складу дещо вищим траплялося лише у випадку довгих голосних і лише в записах чоловіків, однак різниця становила лише 1,05 раза. У записах жінок середнє значення основного тону було трохи вищим у першому післянаголошеному складі, проте відмінності також статистично незначущі. Максимуми основного тону також не вказують на виразну різницю між післянаголошеними складами. Максимуми основного тону перших і других післянаголошених складів майже не відрізнялися. Трохи вищий максимум основного тону коротких голосних також зафіксовано в перших післянаголошених складах (у записах чоловіків середні значення максимумів відрізнялися в 1,05 раза, жінок — у 1,02 раза). Також помітна тенденція, що під час читання жінками перші післянаголошені склади довгих голосних мали трохи вищий максимум основного тону (середні значення максимумів відрізнялися в 1,01 раза). Лише під час читання чоловіками довгі голосні мали трохи вищий максимум основного тону в других післянаголошених складах: середні значення максимумів відрізнялися в 1,06 раза. Однак ці відмінності невеликі й статистично незначущі. Отже, основний тон ненаголошених центрів складів майже не відрізняється, тому він не може бути показником вторинного ритмічного наголосу. ІНТЕНСИВНІСТЬ. Під час аналізу інтенсивності також вимірювали середнє значення та максимум. Як установив А. Пакерис (1982: 117) під час аудитивних експериментів, з усіх фонетичних ознак саме інтенсивність найкраще допомагає розпізнати наголос у литовській мові. Інтенсивність наголошених складів зазвичай вища, отже, імовірно, що склади з вторинним наголосом також вимовляються інтенсивніше. Straipsniai / Articles 181 JORIS KAZLAUSKAS ТАБЛИЦЯ 5. Інтенсивність першого і другого переднаголошеного голосного та її статистична оцінка Однак, як видно з таблиці 5, принаймні між середніми значеннями інтенсивності переднаголошених голосних відмінності немає. Можна помітити лише дуже слабкі тенденції: і короткі, і довгі голосні трохи інтенсивніші у другому переднаголошеному складі, проте відмінності дуже незначні й статистично незначущі. Аналогічна ситуація і з максимумами інтенсивності переднаголошених складів. Як і середні значення інтенсивності, максимуми інтенсивності переднаголошених складів майже не відрізняються: помітна слабка тенденція, що другі переднаголошені голосні можуть бути лише трохи інтенсивнішими. Отже, середні значення та максимуми інтенсивності переднаголошених голосних, будучи в обох складах фактично однаковими, не свідчать про існування вторинного ритмічного наголосу. З післянаголошеними складами ситуація дещо інша (див. таблицю 6). Короткі голосні других післянаголошених складів характеризувалися більшою інтенсивністю, ніж перші. Хоча середнє значення інтенсивності цих голосних у другому післянаголошеному складі лише в 1,03 раза більше, ніж у першому, різниця статистично значуща: t = 2,699 > 1,966. Інтенсивність голосних другого післянаголошеного складу також дещо вища, ніж першого, але тут різниця вже менша. 182 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Dėl šalutinio ritminio kirčio bendrinėje lietuvių kalboje ТАБЛИЦЯ 6. Інтенсивність першого та другого постакцентних голосних і її статистична оцінка Приклади | n | x̄ (дБ) | s (дБ) | v (%) | 95% довірчий інтервал (дБ) | tₚ > t₀ СЕРЕДНЄ ЗНАЧЕННЯ ІНТЕНСИВНОСТІ Короткі постакцентні голосні [~C—] | 210 | 65,4 | 7,2 | 11,0 | 64,4 ÷ 66,4 | 2,699 > t₀,₀₅ = 1,966 [~CᵤC—] | 210 | 67,2 | 6,3 | 9,4 | 66,3 ÷ 68,0 Довгі постакцентні голосні [~C—] | 90 | 66,9 | 6,7 | 10,0 | 65,5 ÷ 68,3 | 0,439 < t₀,₀₅ = 1,974 [~CᵤC—] | 90 | 67,4 | 6,5 | 9,7 | 66,0 ÷ 68,7 МАКСИМУМ ІНТЕНСИВНОСТІ Короткі постакцентні голосні [~C—] | 210 | 66,6 | 7,5 | 11,2 | 65,6 ÷ 67,6 | 2,839 > t₀,₀₅ = 1,966 [~CᵤC—] | 210 | 68,5 | 6,5 | 9,5 | 67,7 ÷ 69,4 Довгі постакцентні голосні [~C—] | 90 | 68,3 | 6,9 | 10,1 | 66,9 ÷ 69,8 | 0,438 < t₀,₀₅ = 1,974 [~CᵤC—] | 90 | 68,8 | 6,7 | 9,7 | 67,4 ÷ 70,1 Дуже подібна ситуація і з максимумами інтенсивності постакцентних складів. Максимуми інтенсивності довгих голосних, як і середні значення, можна сказати, не відрізнялися: помітна лише дуже слабка тенденція до того, що максимуми інтенсивності других постакцентних складів вищі, ніж перших. З короткими голосними ситуація зовсім інша: їхні максимуми інтенсивності, як і середні значення, статистично значущо вищими були у других постакцентних складах (максимуми інтенсивності відрізнялися у 1,03 раза, t = 2,839 > 1,966). Як і у випадку середніх значень інтенсивності, так і у випадку максимумів, різниця між першими та другими короткими постакцентними голосними була статистично значущою. Отже, і середні значення інтенсивності, і максимуми в коротких постакцентних складах могли б позначати другорядний ритмічний наголос. Щоб визначити, чи існує в мові другорядний ритмічний наголос, важливо не лише вимірювати фонетичні параметри потенційного наголосу, а й з’ясувати, чи розпізнають такі наголоси носії мови. АУДИТОРНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ. Перед проведенням аудиторного експерименту було висунуто гіпотезу, що учасники дослідження частіше вважатимуть наголошеними ті склади слова, які можуть отримувати другорядний ритмічний наголос, тобто другий або четвертий переднаголошений чи постакцентний склад. Однак гіпотеза не підтвердилася (див. таблицю 7). Straipsniai / Articles 183 JORIS KAZLAUSKAS ТАБЛИЦЯ 7. Результати позначення словесних наголосів у словах аудиторного експерименту⁴ Žodis Skiemeniu ir jų žymėjusių studentų procentas Dvieskiemeniai žodžiai (pér)-siun-tė siun (58%) tė (42%) (pér-si)-siun-tė siun (69%) tė (31%) lu-pi-(né-jo) lu (58%) šo-ki-(né-ja) šo (88%) Triskiemeniai žodžiai (pér)-mie-go-jo mie (23%) go (69%) jo (8%) (pér-si)-mie-go-jo mie (36%) go (56%) jo (8%) (pér)-pie-što-jo pie (35%) što (50%) jo (15%) (pér-si)-pie-što-jo pie (48%) što (40%) jo (12%) ra-ši-ny-(ję) ra (11%) ši (11%) ny (78%) skai-ti-ny-(ję) skai (19%) ti (12%) ny (69%) Keturskiemeniai žodžiai (pér)-dir-bu-sia-jam dir (38%) bu (8%) sia (27%) jam (27%) (pér-si)-dir-bu-sia-jam dir (50%) bu (12%) sia (19%) jam (19%) (pér-si)-val-giu-sia-jam val (48%) giu (20%) sia (16%) jam (16%) (pã)-sa-ko-to-jas sa (33%) ko (33%) to (20%) jas (13) (tãi)-ky-da-vę-si ky (60%) da (27%) vę (13%) si (0%) (svãi)-čio-jų-sie-siems čio (40%) jų (20%) sie (33%) siems (7%) (pér)-si-ra-šy-to si (33%) ra (7%) šy (27%) to (33%) ne-ap-si-ri-(bók) ne (7%) ap (20%) si (20%) ri (53%) at-si-pa-lai-(dúok) at (40%) si (7%) pa (47%) lai (7%) su-si-gar-ba-(nó-jus) su (7%) si (33%) gar (27%) ba (33%) pa-si-va-ži-(né-įęs) pa (27%) si (7%) va (13%) ži (53%) pa-si-su-ki-(né-jo) pa (19%) si (12%) su (42%) ki (27%) Penkiaskiemenis žodis (pér)-pa-sa-ko-to-jas pa (50%) sa (4%) ko (35%) to (4%) jas (8%) У трьох із чотирьох запропонованих для прослуховування двоскладових слів респонденти частіше позначали ті склади, які можуть отримувати другорядний ритмічний наголос: у слові (pér-si)-siun-tė частіше позначали другий постакцентний склад –siun– (69 відсотків), у словах ⁴ Склади, які згідно з теорією метричної фонології можуть отримувати другорядний ритмічний наголос, у таблиці виділено жирним шрифтом. 184 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Dėl šalutinio ritminio kirčio bendrinėje lietuvių kalboje lu–pi–(né–jo) і šo–ki–(né–ja) — перший переднаголосовий (відповідно –lu– (58%) і –šo– (88%)). Лише у слові (pér)–siun–té частіше позначали склад, який не може отримати побічного наголосу, — перший післянаголосовий –siun– (58%). Однак ці результати не свідчать, що користувачі розпізнали саме побічний ритмічний наголос, оскільки всі «ненаголошені» слова збігалися з реальними словами, уживаними в мові, і таке їхнє наголошування могло бути зумовлене асоціацією з реальними словами. Це припущення посилюють результати (pér–si)–siun–té і (pér)–siun–té: їх наголошували дуже подібно, хоча в одному з них може бути побічний ритмічний наголос, а в іншому — ні. Подібна ситуація і з трискладовими словами. У половині (тобто у трьох із шести) таких слів респонденти частіше вважали наголошеними ті склади, які можуть отримати побічний наголос: найчастіше позначалися другі післянаголосові склади слів (pér)–mie–go–jo, (pér)–pie–što–jo і (pér–si)–pie–što–jo (відповідно –go– (69%), –što– (50%) і –pie– (48%)). Крім того, у слові (pér–si)–pie–što–jo 12% респондентів позначили як наголошений і четвертий післянаголосовий склад –jo. За теорією метричної фонології, цей склад також може отримати побічний ритмічний наголос, тож якщо додати результати для другого й четвертого післянаголосових складів, загалом отримуємо 60%. В інших трьох словах частіше позначали склади, які не можуть отримати побічного наголосу. І в цій групі суперечливість результатів засвідчують результати (pér)–mie–go–jo і (pér–si)–mie–go–jo, (pér)–pie–što–jo і (pér–si)–pie–što–jo, особливо першої пари. Студенти досить часто схильні були наголошувати той склад, який мав би наголос у словах miegojo і pieštojo, не зважаючи на те, що в одному випадку це перший, а в іншому — другий післянаголосовий склад. Досить суперечливими є і результати щодо чотирискладових слів. Із дванадцяти таких слів склади, які можуть отримати побічний ритмічний наголос, частіше позначали лише в третині, тобто у чотирьох словах: (pér–si)–dir–bu–sia–jam — 69% (50% –dir– + 19% –sia–), (pér–si)–val–giu–sia–jam — 64% (48% –val– + 16% –sia–), at–si–pa–lai–(duók) — 87% (47% –pa– + 40% at–), pa–si–su–ki–(né–jo) — 61% (42% –su– + 19% pa–). У решті восьми чотирискладових слів частіше позначали склади, які не можуть отримати побічного наголосу. Приклади, що збігалися з реальними словами, студенти схильні були наголошувати за асоціаціями з цими словами. Інших результатів очікували під час наголошування слів, які не збігаються з реальними словами. Однак і тут результати неоднозначні. У п’ятискладовому слові (pér)–pa–sa–ko–to–jas найчастіше також позначали склади, які не можуть отримати побічного ритмічного наголосу: другий післянаголосовий –sa– і четвертий післянаголосовий –to– позначили лише по 4% респондентів. Підсумовуючи результати аудитивного експерименту, можна стверджувати, що склади, які можуть мати побічний ритмічний наголос, респонденти позначали менш ніж у половині (46,4%) досліджених прикладів. Отже, гіпотеза про те, що частіше наголошеними вважатимуться склади, які потенційно можуть мати побічний ритмічний наголос, не підтвердилася. Помічено тенденцію: що більше складів має слово, то рідше позначали склади, які можуть мати побічні наголоси Straipsniai / Articles 185 JORIS KAZLAUSKAS які можуть мати побічні наголоси. Крім того, можна припустити, що нерідко позначення деяких складів було зумовлене довготою голосних цих складів, наприклад, у слові šo-ki-(né-ja) аж у 88% випадків позначали перший склад (šo-). Голосний цього складу є довгим, тож імовірно, що саме це створювало для багатьох респондентів враження наголошеного. Як уже зазначалося, впливати могли й асоціації з реальними словами. Наприклад, у словах ra-si-ny-(jė) і skai-ti-ny-(jė) найчастіше позначалися останні склади –ny– (відповідно 78 і 69%), які наголошуються в аналогічних ненаголошених словах літературної мови rašinį і skaitinį. В усіх інших випадках, мабуть, респонденти намагалися вгадати наголошені склади. Отже, експеримент показує, що студенти не чують побічного наголосу в усному мовленні. Зовсім інші результати подібного аудитивного експерименту отримали Aleksas Girdenis і Aldonas Pupkis (1994: 88–99). В експерименті цих дослідників студенти найчастіше позначали саме склади, які можуть отримати побічний ритмічний наголос (такі склади позначено у 84,8% усіх випадків позначення). Такі відмінності між результатами двох експериментів могли виникнути через те, що учасники дослідження A. Girdenis і A. Pupkis (1994: 88–99) мали більше знань про наголос. Знання респондентів цього експерименту про наголос є мінімальними. ВИСНОВКИ Після аналізу тривалості, основного тону та інтенсивності 600 прикладів переднаголосових і післянаголосових складів отримано такі результати: 1. Порівнюючи дані про тривалість голосних переднаголосових складів, значних і суттєвих відмінностей не виявлено. Однак аналіз післянаголосових голосних показує, що другі післянаголосові голосні статистично значуще довші за перші післянаголосові. 2. Відмінностей у середніх значеннях і максимумах основного тону не виявлено ні в переднаголосових, ні в післянаголосових голосних. 3. Аналіз середніх значень і максимумів інтенсивності показав, що статистично значущими були лише результати щодо середніх значень і максимумів інтенсивності коротких післянаголосових складів: другий післянаголосовий склад інтенсивніший за перший. Тенденції для довгих післянаголосових складів подібні, лише різниця інтенсивності не така виразна. Інтенсивність переднаголосових голосних не відрізнялася. Аналіз результатів аудитивного експерименту показав, що респонденти вважали наголошеними склади, які можуть отримати побічний ритмічний наголос, менш ніж у половині випадків (46,4%). Такі результати свідчать, що студенти не розпізнають побічного наголосу в усному мовленні. Підсумовуючи результати дослідження, можна зробити обережне припущення, що дані про тривалість та інтенсивність дають підстави вважати, що в литовській мові може бути 186 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Dėl šalutinio ritminio kirčio bendrinėje lietuvių kalboje Другорядний ритмічний наголос, що реалізується в парних постакцентних складах, дає підстави говорити про можливий другорядний ритмічний наголос хореїчного типу. Однак для його підтвердження (або спростування) необхідні подальші ґрунтовніші дослідження на більшій вибірці. LITERATŪRA Atkoč­aitytė Daiva 2002: Pietų žemaičių raseiniškių prozodija ir vokalizmas, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla. Bacevičiūtė Rima 2004: Šakių šnektos prozodija ir vokalizmas, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla. Garšva Kazimieras 2003: Ciskodo parapijos lietuvninkų šnektos fonologija. – Tiltai 3, 7–13. Girdenis Aleksas 1967: Mažeikių tarmės fonologinė sistema: daktaro disertacija, Vilnius: Vilniaus universitetas. Girdenis Aleksas, Pupkis Aldonas 1994: Vienas lietuvių kalbos ritmo bruožas. – Kalbotyra 43(1), 88–89. Girdenis Aleksas 2003: Teoriniai lietuvių fonologijos pagrindai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Goedemans Rob, van der Hulst Harry 2013: Rhythm Types. – The World Atlas of Language Structures Online, Leipzig: Max Planck Institute for Evolutionary Anthropology. Prieiga internete: https://wals.info/feature/17 [žiūrėta 2021-04-15]. Goldsmith John 1990: Autosegmental & Metrical Phonology, Oxford: Basil Blackwell. Hayes Bruce 1980: Metrical Stress Theory. Principle and Case Studies, Chicago: University of Chicago Press. Hogg Richard, McCully C. B. 1989: Metrical phonology: a coursebook. Cambridge: Cambridge University Press. Jaroslavienė Jurgita 2010: Rytinių kauniškių Prienų šnektos fonologija: daktaro disertacija, Vilnius: Vilniaus universitetas. Kazlauskienė Asta 2001: Šalutiniai kirčiai vakarų aukštaičių kauniškių tarmėje. – Kalbotyra 1(50), 53–66. Kazlauskienė Asta 2015: Pirminio lietuvių kalbos ritmo dėsningumai, Kaunas: Vytauto Didžiojo universitetas. Kosienė Otilija, Girdenis Aleksas 1979: Fonologinis šalutinis kirtis rytų aukštaičių uteniškių tarmėje. – Kalbotyra 30(1), 48–56. Ladd Robert 1996: Intonational Phonology, Cambridge: Cambridge University Press. Straipsniai / Articles 187 JORIS KAZLAUSKAS Laigonaitė Adelė 2002: Lietuvių kalbos akcentologija, Vilnius: Gimtasis žodis. Leskauskaitė Asta 2002: Šalutiniai pietų aukštaičių kirčiai. – Baltistica 37(1), 87–100. Liberman Mark Yoffe 1975: The intonational system of English: daktaro disertacija, Cambridge: Massachusetts Institute of Technology. Murinienė Lina 2007: Rytinių šiaurės žemaičių fonologija: vokalizmas ir prozodija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Nespor Marina, Vogel Irene 1986: Prosodic phonology, Dordrecht: Foris Publication. Pakerys Antanas 1982: Lietuvių bendrinės kalbos prozodija, Vilnius: Mokslas. Selkirk Elizabeth 1984: Phonology and Syntax: The relation between sound and structure, Cambridge: MIT Press. Urbanavičienė Jolita 2006: Rytų aukštaičių vilniškių pakraštinių šnektų kirčiavimo ypatumai. – Baltistica 41(2), 219–231. Vaitkevičiūtė Valerija 1960: Lietuvių kalbos balsių ir dvibalsių ilgumas, arba kiekybė. – Lietuvių kalbotyros klausimai 3, 207–207. Vaitkevičiūtė Valerija 1969: Dvikirčiai ir trikirčiai žodžiai. – Lietuvių kalbos gramatikos tyrinėjimai 11, 231–242. On the Secondary Rhythmical Stress in the Standard Lithuanian Language SUMMARY There are some investigations which show that a rather structured system of the secondary stress (Girdenis 1967; Kazlauskienė 2001; Atkočai­tytė 2002; Bacevičiūtė 2004; Murinienė 2007) exists in Lithuanian dialects. However, very few investigations dealing with the secondary stress in the standard Lithuanian language (Vaitkevičiūtė 1969; Girdenis 2003; Kazlauskienė 2015) have been conducted so far, even though it is very important to explore the secondary rhythmical stress in every language, as it can help to find out what types of the metrical feet exist in a particular language, and what prosodic hierarchy of language is on the word level. The aim of this research is to find whether the secondary rhythmical stress exists in the standard Lithuanian language. Quantity, pitch and intensity are the phonetic characteristics 188 Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV Dėl šalutinio ritminio kirčio bendrinėje lietuvių kalboje of the stress in the Lithuanian language (Pakerys 1982), thus, an assumption can be made that syllables with the secondary stress may be longer; they may have a higher pitch and a higher intensity than unstressed syllables. Therefore, the idea of the first step of this research is to compare these parameters between the syllables which may have the secondary rhythmical stress and the syllables which cannot have it at all. The research includes the analysis of the quantity, pitch, and intensity of unstressed vowels (those which do not have the primary stress) in 26 words using the Praat software. Pre-stressed vowels were analysed in 16 words (e.g. pastate [ˌpɐsteˈtʲɛ] (‘a building’ sg. loc.)) (the analysed vowels are underlined) and in 10 post-stressed (e.g. pasaka [ˈpɐsɛˌkɛ] (‘a tale’)) ones. To reach this aim, 10 respondents of both genders (5 men and 5 women) of different age (3 younger than 30 years old, 5 between 30 and 60 years old and 2 older than 60 years) and with different recording experience (3 professional and 7 non-professional speakers) were asked to record the sentences with these words. Each respondent recorded the sentences three times. Quantity, the average and maximum pitch (the voices of men and women separately) and the average and maximum intensity of the underlined vowels in every analysed word (e.g. both vowels a in the word pastate) were measured and compared. The second step of this research was an auditory experiment dedicated to find out whether the respondents can hear the secondary rhythmical stress. Twenty-five students were asked to listen to 23 recorded Lithuanian words without primary stressed syllables (these syllables were cut off, for example, in the word (pā)-sa-ko-to-jas [ˈpɑːsɛˌkotoːˌjɛs] (‘a storyteller’) the first syllable pā- was cut off and the respondents heard only the incomplete word sa-ko-to-jas) and mark that syllable which they considered to be stressed. The results have shown that the quantity ratio of unstressed vowels was statistically significant in post-stressed syllables only. There was no statistical significance of the average and maximum pitch: neither in pre-stressed nor in post-stressed syllables. The intensity was statistically significantly higher in the post-stressed positions of short vowels. The average and maximum intensity ratio of these vowels was higher in the second post-stressed syllable. Results of the auditory experiment have shown that the respondents marked the syllables which cannot have the secondary rhythmical stress more often than those which may have this type of stress. Therefore, it can be stated that the respondents do not hear the secondary rhythmical stress. According to the results of quantity and intensity, an assumption can be made that the secondary rhythmical trochaic stress does exist in every second post-stressed syllable. However, more extensive investigations are needed to prove (or deny) this hypothesis. Įteikta 2021 m. balandžio 27 d. J O R I S K A Z L A U S K A S Vytauto Didžiojo universitetas, Humanitarinių mokslų fakultetas Vlado Putvinskio g. 23, Kaunas, Lietuva [email protected] Straipsniai / Articles 189